Об’єктивні основи формування доходів населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форма № Н-6.01

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський державний коледж технологій та бізнесу

Циклова комісія суспільних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Політична економія»

на тему « Об'єктивні основи формування доходів населення»

Студента третього курсу, групи ФК-42,

спеціальності «Фінанси та кредит»

Гучка Романа Романовича

Керівник - Протас І.В.

Івано-Франківськ 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи формування доходів населення.

1.1 Сутність формування доходів населення, їх види.

1.2 Структура та джерела формування доходів.

1.3 Аналіз нормативної бази державного регулювання доходів населення України.

Розділ 2. Аналіз доходів населення України.

2.1 Структурно-динамічний аналіз доходів населення.

2.2 Індексний аналіз доходів населення.

2.3 Вплив інфляції на доходи населення.

Розділ 3. Перспективи формування доходів населення в умовах економічного зростання в Україні

3.1 Рівень життя населення та умови його розвитку.

3.2 Основні напрями підвищення рівня доходів населення в умовах переходу до ринкової економічної системи

3.3 Пріоритетні завдання політики держави із регулювання доходів населення

Список використаних джерел

Додаток А. Класифікація доходів населення

Додаток Б. Чинники, які формують доходи населення

Додаток В. Схема державного регулювання доходів населення

Додаток Г. Динаміка середньодушового доходу населення за місяць за 2012-2014 роки

Додаток Д. Вихідні дані для індексного аналізу впливу інфляції на доходи населення

Вступ

Актуальність теми. Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають пошуку дієвих концептуальних засад формування національної соціальної політики, складовою якої є політика доходів населення. Перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання без належного науково-методологічного забезпечення призвів до фактичного усунення держави із сфери регулювання доходів, зростання соціальної напруженості у суспільстві. Економічні реформи проводяться без чіткого розмежування державних та ринково-регулятивних функцій, що спричинює кризу виробництва, різку поляризацію доходів у суспільстві, загальне падіння рівня життя населення. Низький рівень державних соціальних стандартів, нераціональні міжгалузева, міжрегіональна, міжкваліфікаційна диференціації заробітної плати, відсутність комплексних підходів до її реформування створили несприятливі умови для повноцінного відтворення і ефективного функціонування трудового потенціалу.Падіння платоспроможного попиту населення не дозволяє активізувати розвиток вітчизняного виробництва, вирішити проблему зайнятості, а відтак - і проблему підвищення доходів у суспільстві.

Світова економічна наука набула значного досвіду щодо дослідження питань формування доходів у суспільстві. Вагомий внесок належить економістам далекого зарубіжжя - Брю С., Гутману П., Кейнсу Д., Макконеллу К., Мальтусу Т., Нордгаузу В., Петті В., Рікардо Д., Семюелсону П., Сміту А., Хіксу Д., Шумпетеру Й..

Різні аспекти проблеми формування доходів досліджують провідні вчені України: Базилюк А.В., Богиня Д.П., Бондар І.К., Гнибіденко І.Ф., Задоя А.А., Заяць Т.А., Кір'ян Т.М., Коваленко С.О., Колот А.М., Куценко В.І., Лагутін В.Д., та інші.

Метою роботи є поглиблення теоретико-методологічних засад вивчення процесу формування доходів у суспільстві та розробка практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня добробуту населення. Відповідно до визначеної мети в роботі були поставлені і розв'язувались такі завдання:

- поглибити соціально-економічну сутність категорії „доходи населення”;

- розробити класифікацію складових сукупних доходів населення з урахуванням міжнародного досвіду;

- визначити напрямки та принципи формування державної політики доходів населення, розробити схему взаємодії державних органів виконавчої влади і суб'єктів соціальної політики;

- розвинути методологію вивчення процесу формування доходів населення регіону;

- оцінити діючу систему оподаткування доходів громадян та розробити напрямки її удосконалення.

Об'єктом дослідженняє процес формування доходів населення України в контексті соціально - економічних перетворень.

Предметом дослідження є методологічні, методичні, прикладні проблеми формування та розподілу доходів у суспільстві.

Курсова робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи формування доходів населення

1.1 Сутність формування доходів населення, їх види

В умовах трансформаційної економіки велике значення має статистика доходів населення. Доходи населення, їх рівень, структура, джерела отримання і ступінь диференціації є найважливішими показниками економічного і соціального благополуччя суспільства. Оскільки доходи служать основним джерелом задоволення особистих потреб людей, саме вони є центральною ланкою, ядром більш ширшого поняття - рівень життя населення.

Доходи населення - це сукупність грошових і натуральних коштів, що формуються за рахунок праці працівника і інших джерел та призначені для підтримки фізичного, морального, економічного і інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення його потреб [8, c. 592].

У Системі національних рахунків (СНР) поняття доходу ґрунтується на концепції, запропонованій англійським економістом Дж. Хіксом. За цією концепцією, дохід визначається як максимальна сума, яка може бути витрачена на споживання протягом деякого періоду за умови, що власний капітал домашнього господарства за цей період не зміниться. Іншими словами, показники доходів показують, скільки домогосподарства можуть витратити на споживання, не стаючи при цьому біднішими [3, с. 656].

Розрізняють номінальні доходи і наявні доходи населення (домашніх господарств). Номінальні доходи завжди характеризують суму нарахованих доходів, тобто суму доходів з урахуванням податків і обов'язкових платежів. Наявні доходи - це кінцеві доходи населення, які можуть бути використані на споживання і накопичення домашніми господарствами. Після відрахування податків і обов'язкових платежів номінальні доходи стають наявними доходами.

Під час аналізу динаміки рівня життя необхідно використовувати показники не лише наявних доходів, а й у реальному їх значенні, оскільки на обсяг товарів і послуг, які можуть бути придбані домашніми господарствами на одержувані ними доходи, значний вплив має зміна цін.

Реальні доходи населення - це наявні доходи населення з урахуванням змін споживчих цін. Реальні доходи характеризуються кількістю споживчих товарів і послуг, які можуть бут придбані на наявні доходи з метою задоволення своїх особистих потреб і накопичення. Отже, реальні доходи залежать не лише від розміру наявних доходів, а й від динаміки цін на споживчі товари і послуги. Вони підвищуються зі збільшенням наявних доходів при сталому рівні цін або знижуються за незмінного доходу і зростання цін. [7, с. 325].

Реальну можливість наявних доходів характеризує також такий показник, як їх купівельна спроможність, що вимірюється кількістю товарів (кожного окремо), яку можна було б придбати на суму середньодушового наявного доходу за середніми цінами покупки .

Класифікація доходів передбачає їх розподіл та об'єднання в групи і підгрупи залежно від різних ознак (див. Додаток А.).

Різниця між сукупними доходами населення і його витратами є заощадженнями населення. Заощадження можуть приймати як грошову, так і натуральну форму. В умовах ринкової економіки і фінансової нестабільності заощадження населення в натуральній формі грають все більш помітну роль. До них відноситься придбання земельних ділянок, житла, споживчих товарів тривалого користування, предметів мистецтва.

Грошові заощадження населення складаються з приросту готівки на руках у населення (він визначається на підставі балансу грошових доходів і витрат населення) і приросту різних видів внесків населення у фінансових установах (депозитів, термінових внесків і тому подібне). Особливим видом грошових заощаджень населення є вкладення в цінні папери (акції, облігації, казначейські зобов'язання, страхові поліси, папери на право володіння власністю і ін.). Величину цих заощаджень визначити можна тільки приблизно із-за конфіденційності операцій і зміни курсу цінних паперів .

Оскільки доходи є економічною основою рівня життя, держава визначає, виходячи з досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, мінімальні доходи населення або соціальні гарантії. Розміри цих доходів визначаються в законодавчому порядку. Вони не є статистичними показниками, але як соціальні гарантії є базою порівняння для оцінювання досягнутого рівня життя. До таких соціальних гарантій, обумовлених у законодавчому порядку, належать: прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і мінімальна пенсія за віком.

Прожитковий мінімум - це вартісний розмір достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць в середньому на одну особу, а також окремо для тих, хто належать до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, що втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для кожного домашнього господарства визначається з урахуванням його фактичного складу як сума відповідних показників для його членів.[4, с. 296].

Набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг необхідних для збереження здоров'я людини і забезпечення її життєдіяльності, становить мінімальний споживчий кошик. Основу мінімального споживчого кошика утворює набір продуктів харчування (мінімальний продовольчий кошик), який формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини у продуктах харчування з огляду на їх хімічний склад та енергетичну цінність, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. У регіонах, виходячи з місцевих можливостей, для розробки і реалізації регіональних соціальних програм, можуть встановлюватися регіональні прожиткові мінімуми, розмір яких не може бути нижчим від загальнодержавного прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата - це нижня її межа, яка встановлюється за найменш кваліфіковану, просту працю, її розмір покладений в основу розрахунку всіх інших ставок заробітної плати.

Мінімальна пенсія являє собою відповідно її нижню межу, яка встановлюється нормативними актами .

У зв'язку з інфляцією або знеціненням грошей доходи населення підлягають індексації. Індексація - це встановлений державою механізм підвищення грошових доходів населення, що дозволяє частково відшкодувати йому дорожчання споживчих товарів і послуг в результаті інфляції. Індексації підлягають доходи населення, які одержують з держбюджету. При цьому використовуються коефіцієнти, що коректують, шкали і інші нормативи, що визначають мінімальні гарантії індексації. У позабюджетній сфері підвищення грошових доходів населення здійснюється зазвичай шляхом компенсації - прямого перегляду ставок і окладів при укладенні колективних трудових договорів, з урахуванням прийнятих нормативних документів в країні.[1, с.703].

Не підлягають індексації грошові доходи населення від власності, оскільки вони формуються в умовах вільного ціноутворення і не потребують додаткового захисту. Відшкодування населенню втрат від знецінення заощаджень здійснюється, в основному, шляхом зміни процентних ставок в установленому порядку.Інфляція грошових доходів населення в Україні вимірюється за допомогою індексу споживчих цін.

Процес соціально-економічного розшарування суспільства має у своїй основі цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. З переходом до ринкових відносин в економіці цей процес ще більше посилився за рахунок нерівномірного розподілу доходів. Це пояснюється тим, що доходи різних категорій населення істотно відрізняються як за обсягом, так і за структурою джерел надходження.

В цілому чинники, що формують доходи населення, можуть бути трьох рівнів (див. Додаток Б.)

Таким чином, розглянуті чинники вказують на залежність доходів від відношення працівника до праці і від його заслуг, від індивідуальних і колективних результатів праці і ефективності економіки в цілому, а також на те, що має місце диференціація, розшарування населення по рівню доходів, зокрема трудових.

Існуюча нерівність доходів і заробітної плати характерна для всіх країн незалежно від рівня добробуту їх населення. З цієї причини проблема вимірювання доходів є загальною проблемою, не залежною від політичного режиму і соціально-економічного положення тієї або іншої країни.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або заробітної плати на одного зайнятого називаються диференціацією доходів, або диференціацією заробітної плати. Диференціація доходів (зарплати) - явище об'єктивне, пов'язане з соціально-економічними відмінностями в положенні членів суспільства у сфері виробництва, розподілу і споживання [17, с. 406].

У сучасних умовах відбулися істотні зміни в отримуваних населенням доходах - збільшилося їх різноманіття, ускладнилася структура, явно виявилася тенденція до диференціації. Реальні доходи населення систематично знижуються, і це виступає могутнім обмежувачем виробництва. Диференціація грошових доходів працюючого населення складається в основному під впливом двох чинників: диференціація заробітної плати і диференціації відмінностей в сімейному стані працівників. Проте диференціацію заробітної плати і доходів не можна оцінювати з одних і тих же позицій. У першому випадку має місце економічна нерівність, що відповідає поняттю соціальної справедливості в рамках даного суспільного устрою. У другому - нерівність, яка складається в результаті перерозподілу доходів в сім'ях, можна назвати певною мірою "несправедливою" в тій частині, яка викликана обставинами, що не мають відношення до праці і заслуг людей.

Доходи за характером надходжень поділяються на економічні й соціальні.Економічними доходами є такі доходи, які отримуються на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект. Ці доходи виступають як економічна форма реалізації права власності на капітал для своїх власників.

Ще на початку минулого століття у праці «Трактат політичної економії» французький економіст Жан-Батист Сей виступив з теорією трьох факторів виробництва: праця, земля, капітал. Згідно з цією теорією кожному з названих факторів відповідає своя форма доходу: праці - заробітна плата, капіталу - прибуток, землі - рента.

Теорія факторів виробництва була створена на спростуванні висновку, зробленого ще А.Смітом про те, що творцем усіх цінностей є праця («праця - батько багатства») - Ж.Б. Сей доводив, що окрім праці, така ж роль у створенні багатства належить також капіталу й землі. І в цьому аспекті теорія трьох факторів виробництва не витримує критики. Але якщо розглядати працю, капітал і землю не як абстрактні фактори виробництва, як це робить Сей, а з позицій власності, то можна стверджувати, що в умовах ринкової економіки власність на ці фактори ( треба додати до них ще один сучасний фактор - інтелект) породжує право на привласнення вищеназваних форм доходу.

Проте з такого висновку не повинно складатися враження, що існую багато джерел доходів (як факторів виробництва). Доходи дійсно виступають у найрізноманітніших формах, але джерело в них усіх одне - праця. Праця створює нову вартість (національний доход), яка й розподіляється між членами суспільства в найрізноманітніших формах залежно від власності на той чи інший фактор виробництва.

Оскільки, доходи є економічною основою рівня життя, держава визначає, виходячи з досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, мінімальні доходи населення або соціальні гарантії. Розміри цих доходів визначаються в законодавчому порядку. Вони не є статистичними показниками, але як соціальні гарантії є базою порівняння для оцінювання досягнутого рівня життя. До таких соціальних гарантій, обумовлених у законодавчому порядку, належать: прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і мінімальна пенсія за віком.

1.2 Структура та джерела формування доходів

формування доходи населення

Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці. Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу складову загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо)

Оплата праці -- це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов'язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати -- один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов'язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі і середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов'язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;

частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;

часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);

проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення від власності включають:

проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України;

виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;

завчасну компенсацію за вкладами громадян;

доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Подальший розвиток мають доходи від придбання засобів виробництва в приватну власність і ведення індивідуальної трудової діяльності.

У сучасних умовах в нашій країні виникає додаткове джерело доходів працівників, зайнятих у суспільному виробництві, це -- прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи -- це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи -- це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя[20].

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, окремого індивідууму, зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо)

Грошові і сукупні доходи поділяються на загальні і чисті. Загальні містять усі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів. Чисті доходи населення -- це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів. До скоригованих чистих доходів відносять чисті доходи і сальдо натуральних трансфертів.

До доходів населення також належать кошти, які взяті у нього в борг. Кінцеві доходи включають скориговані чисті доходи і чисті борги населенню. Відношення суми кінцевих доходів до чисельності населення являє собою середньодушовий грошовий дохід.

Дедалі більшого значення сьогодні набуває визначення доходів домашніх господарств, що необхідно для адресної допомоги населенню, раціонального оподаткування.

Домашнє господарство -- один із суб'єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Найчастіше домашнє господарство за кількістю членів збігається з сім'єю. Сім'я -- це споріднені особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. Проте в деяких випадках домашнє господарство може складатися з кількох сімей, а також використовувати найману працю.

Бюджет сім'ї складається з двох частин -- дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім'ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців тощо, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо.

У структурі джерел сукупного доходу сімей (як і особистого, і всього населення) за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження; збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

споживчі витрати;

податки, збори, платежі;

інші витрати;

накопичення.

За допомогою такої класифікації можна простежити, якою мірою людина як член суспільства забезпечена доходами і соціально захищена на всіх стадіях життя[21].

Отже, формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Для характеристики добробуту населення велике значення мають сукупні доходи (всього населення, сім'ї, окремого індивідууму, зростання яких за умови незмінних цін і податків (або їх меншого підвищення порівняно зі збільшенням доходів) свідчить про підвищення можливостей задоволення потреб.

1.3 Аналіз нормативної бази державного регулювання доходів населення України

Державне регулювання доходів громадян - один з найважливіших чинників, який впливає на економічний розвиток держави та рівень життя у країні. Із юридичного погляду, в Україні та більшості інших держав світу не існує законодавства про регулювання доходів громадян. Однак, є різноманітні елементи нормативної бази, які прямо чи опосередковано стосуються процесу формування доходів фізичних осіб.

Якщо це питання розглядати у широкому контексті, то більша частина законодавства опосередковано впливає на дохідну частину бюджету фізичних осіб. Наприклад, увесь масив законодавства України про підприємницьку діяльність хоча й безпосередньо не стосується до регулювання доходів громадян, проте опосередковано глобально впливає на рівень доходів населення від підприємницької діяльності або як оплату від господарюючих суб'єктів за виконання трудових обов'язків. Законодавство, яке всіляко стимулює розвиток ринкових відносин та бізнесу, також сприяє зростанню валового внутрішнього продукту, що збільшує сукупні доходи юридичних і фізичних осіб. І навпаки, законодавство, яке не ставить мети досягнути економічного зростання, не може сприяти збільшенню доходів громадян.

Прямі способи державного регулювання доходів населення обмежені. Аналіз чинного законодавства України свідчить, що безпосередніми формами державного регулювання доходів громадян в Україні, які забезпечуються значною за обсягом нормативною базою і відповідною інституційною структурою, є податкове регулювання та система пенсійного і соціального страхування. Ця ситуація типова не тільки для України. У будь-якій правовій системі податкове регулювання є основним засобом реалізації державної політики у регулюванні доходів фізичних осіб.

Регулюючи доходи населення, держава використовує різні методи, адекватні у тій чи іншій ситуації. Методи державного регулювання доходів населення поділяють на три групи: правові, економічні та адміністративні. Виокремлюють узгоджувальні методи регулювання. Методи правового регулювання в економіці ґрунтуються на законодавстві, яке є системою нормативних (правових) актів. Виправданими, динамічними та найефективнішими с економічні методи регулювання.(див.Додаток В)

До системи економічних методів регулювання доходів населення належить регулювання оплати праці, визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, оплати праці працівників бюджетної сфери, державних підприємств і державних службовців, зайнятості тощо. Адміністративні методи ґрунтуються на силі влади і використовують заборони, дозвіл або примус. Узгоджувальні методи (соціальне партнерство) уже широко застосовуються, їх вважають найекономнішими. Соціальне партнерство - це узгодження дій держави, підприємств і найманих працівників з питань оплати праці та соціальних трансферів.

Податкове регулювання доходів громадян в Україні було вперше запроваджено Законом УРСР від 5 липня 1991 року „Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства" після прийняття Декларації „Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року та незадовго до відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року. Відповідно до цього законодавчого акту здійснювалось правове регулювання оподаткування доходів громадян до початку 1993 року, коли набув чинності Декрет Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року. Цей Декрет за подальші роки зазнав істотних змін та доповнень і чинний досі. З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України основи оподаткування громадян вперше були закріплені конституційно. У статті 67 Конституції України визначений обов'язок кожного громадянина сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.[13, с.304-306].

Оподаткування доходів громадян спрямовується на досягнення двох головних цілей: забезпечення надходжень до Державного бюджету України та регулювання особистих доходів громадян. Засобом досягнення цієї мети є справляння прибуткового податку з громадян.

Є дві основні системи оподаткування доходів громадян - оподаткування доходів за місцем основної роботи і оподаткування доходів, отриманих з різних джерел не за місцем основної роботи.

Громадяни, які отримують доходи лише за місцем основної роботи, не зобов' язані щорічно подавати декларацію про доходи. Прибутковий податок на сукупні доходи цих громадян обчислюється відповідно до наведеної шкали за місцем основної роботи. Відповідна організація-наймодавець щомісячно отримує прибутковий податок із суми доходів, що підлягають виплаті громадянинові, і сплачує цей податок до бюджету.

Якщо ж громадянин отримує доходи з різних джерел, він зобов'язаний до 31 березня наступного за звітним року представити податковим органам декларацію про отримані доходи. Доходами громадян, одержаними не за місцем основної роботи, вважають доходи, отримані за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт на підставі договорів підряду чи інших договорів цивільно-правового характеру, а також доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності.

У разі, якщо громадянин отримує доходи з різних джерел, оподаткування прибутковим податком відбувається так. За основним місцем роботи обчислення і сплата прибуткового податку здійснюється відповідно до наведеної диференційованої шкали оподаткування. Для оподаткування доходів, які громадянин отримує не за місцем основної роботи, застосовується єдина ставка оподаткування - 20%.[18, с. 280-284].

Отже, до системи економічних методів регулювання доходів населення належить регулювання оплати праці, визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, оплати праці працівників бюджетної сфери, державних підприємств і державних службовців, зайнятості тощо. Адміністративні методи ґрунтуються на силі влади і використовують заборони, дозвіл або примус. Узгоджувальні методи (соціальне партнерство) уже широко застосовуються, їх вважають найекономнішими. Соціальне партнерство - це узгодження дій держави, підприємств і найманих працівників з питань оплати праці та соціальних трансферів.

Розділ 2. Аналіз доходів населення України

2.1 Структурно-динамічний аналіз доходів населення

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні різко загострився процес розшарування суспільства. Цим обумовлена необхідність дослідження статистики доходів населення. Доходи населення, їх рівень, структура, джерела отримання і ступінь диференціації є найважливішими показниками економічного і соціального благополуччя суспільства. Оскільки доходи служать основним джерелом задоволення особистих потреб людей, саме вони є центральною ланкою, ядром більш ширшого поняття - рівень життя населення [6, с. 560].

Для характеристики розвитку доходів населення України розглянемо динаміку зміни середньодушових доходів за місяць населення регіонів України та населення всієї країни. Зміни середньодушових доходів населення за регіонами України представлені в [див. Додаток Г.]

Найвищий розмір середньодушових доходів спостерігається в м. Київ, Донецькому, Дніпропетровському, Запорізькому, Київському регіонах. Але в цих регіонах спостерігається цікавий факт: середньодушові доходи у місяць населення цих регіонів у 2 рази менші ніж розмір середньодушових витрат.

Децильний коефіцієнт диференціації доходів населення, як правило, характеризує середній дохід 10% бідного і 10% багатого населення, а їх співвідношення називається коефіцієнтом фондів і характеризує, в скільки разів доходи 10% багачів більше доходів 10% бідняків.

Порівняємо децильний коефіцієнт за останні роки з критерієм, який є пороговим значенням (децельний коефіцієнт не повинен перевищувати 6-8 разів), перевищення якого загрожує економічній безпеці країни.

Найбільшу питому вагу в структурі доходів займає заробітна плата (більше 40%), а найменшу - доходи від власності (3-5%). В структурі витрат населення України найбільша питома вага витрат на придбання товарів та послуг (70-80%), а найменша - нагромадження нефінансових активів (1-5%).[15, с.26-28].

Отже підсумуємо, порівнюючи децильний коефіцієнт за останні роки з критерієм, який є пороговим значенням (децельний коефіцієнт не повинен перевищувати 6-8 разів), перевищення якого загрожує економічній безпеці країни.

2.2 Індексний аналіз доходів населення

У системі статистичних методів оцінки впливу чинників на результати економічної діяльності важливе місце займає індексний аналіз, який дозволяє дослідити вплив зміни значень кількісних та якісних показників на результати господарської діяльності.

Індекс - це відносна величина, яка характеризує зміну досліджуваного явища в часі, в просторі або в порівнянні з деяким еталоном (планованим, нормативним рівнем).

Проблемами статистичного оцінювання макроекономічних показників на основі індексного методу, його методологічними і методичними аспектами займаються вітчизняні вчені: С. Герасименко, А. Головач, А. Єріна, Г. Ковалевський, І. Манцуров, Р. Моторин, Н. Парфенцева та ін., а також зарубіжні науковці: І. Єлісєєва, Н. Ряузов та ін.

Для відображення періодів часу використовують спеціальні позначення, які пишуть знизу символу індексованої величини або величини, що використовується як вага. Період з яким порівнюють, називають базисним, а період, який порівнюють - поточним, або звітним. Дані базисного періоду, позначають порядковим знаком "0", а звітного - "1".

Важливою характеристикою стану та динаміки доходів і витрат населення є оцінка зміни рівнів споживчих цін в результаті інфляції останніх. Індексний метод дозволяє оцінити зміну доходів населення внаслідок інфляційних процесів на споживчому ринку.[2, с. 128].

Для проведення розрахунків застосуємо таку систему статистичних індексів:

=

Індекс номінал. доходів = Індекс реал. доходів Індекс інфляції

де і - сума номінальних доходів населення відповідно у базисному та звітному періодах;

- сума реальних доходів населення (в порівняно споживчих цінах) у звітному періоді.

Вихідні дані для оцінки зростання (зниження) суми доходів населення в результаті зміни номінальних доходів та споживчих цін (інфляції) помістимо у табл. (див. Додаток Д.)

За даними додатку Д індекс номінальних доходів складає 104,79%, а індекси реальних доходів та споживчих цін - 87,25 та 120,1% відповідно.

Дані статистики свідчать про те, що загальне зростання обсягу номінальних доходів склало по Україні за 2012 рік порівняно з 2011 роком 51036 млн. грн.. Внаслідок інфляції у 2011 році на рівні 15,3% спостерігається зниження номінальних доходів населення на 67298 млн. грн.[9, с.118-121].

Мало місце перевищення темпу зростання рівня інфляції над рівнем номінальних доходів (індекс реальних доходів становив 87,3%).

У зв'язку з інфляцією (знеціненням грошей) доходи населення повинні підлягати індексації. Індексація - це встановлений державою механізм підвищення грошових доходів населення, що дозволяє частково відшкодувати йому дорожчання споживчих товарів і послуг в результаті інфляції. Індексації підлягають доходи населення, які одержують з держбюджету. При цьому використовуються коефіцієнти, що коректують, шкали і інші нормативи, що визначають мінімальні гарантії індексації. У позабюджетній сфері підвищення грошових доходів населення здійснюється зазвичай шляхом компенсації - прямого перегляду ставок і окладів при укладенні колективних трудових договорів, з урахуванням прийнятих нормативних документів в країні.

Не підлягають індексації грошові доходи населення від власності, оскільки вони формуються в умовах вільного ціноутворення і не потребують додаткового захисту. Відшкодування населенню втрат від знецінення заощаджень здійснюється, в основному, шляхом зміни процентних ставок в установленому порядку.[11, с. 53-54].

Оскільки, індекс - це відносна величина, яка характеризує зміну досліджуваного явища в часі, в просторі або в порівнянні з деяким еталоном (планованим, нормативним рівнем).

Важливою характеристикою стану та динаміки доходів і витрат населення є оцінка зміни рівнів споживчих цін в результаті інфляції останніх. Індексний метод дозволяє оцінити зміну доходів населення внаслідок інфляційних процесів на споживчому ринку

2.3 Вплив інфляції на доходи населення

Макроекономічні проблеми інфляції є фундаментальною проблемою для розвитку будь якої країни. Інфляція являє собою складне багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому чи іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й особливо країнам з перехідною економікою. Інфляція являється одним із основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого - її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

Термін "інфляція” походить від латинського слова, що в перекладі означає "здуття, набухання”. Вперше він був застосований для характеристики економіки в період війни 1861-1865 рр. в Північній Америці та засвідчував перевантаження каналів грошового обігу масою грошей, яка перевищувала потребу в них економічної системи. Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво[12, с. 25].

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Найважливішими соціальними наслідками інфляції, що безпосередньо впливають на рівень життя, є: зменшення реальних доходів населення, знецінення заощаджень, загострення соціальних суперечностей в суспільстві та скорочення платоспроможного попиту, зростання цін на продовольчі товари.

На думку вчених, основними показниками інтегральної оцінки рівня життя населення в умовах інфляції є: реальна середньомісячна заробітна плата, реальні середньодушові грошові доходи, коефіцієнт концентрації доходів, перевищення середньодушових грошових доходів над витратами, співвідношення середньодушових грошових доходів та прожиткового мінімуму, мінімальний споживчий бюджет.

В умовах інфляції наростають негативні явища соціально-економічного поляризації суспільства за рівнем життя, депопуляції населення, погіршення якісних характеристик життя, його фізичного, морально - етичного здоров'я, неефективного використання професійно-кваліфікаційного потенціалу, зростання неповної зайнятості та безробіття.

Інфляція по-різному впливає на рівень життя різних верств населення нашої країни. Як відомо, умовно все населення країни розподілено на п'ять груп залежно від рівня доходів: 20% за цією градацією - найбідніші, а 20% - найзаможніші. З підвищенням добробуту стрімко падає питома вага витрат на харчування і, відповідно, зростають витрати на послуги й непродовольчі товари. За дослідженнями бідні 65% своїх доходів спрямовують на харчування, а багаті - 52%. .

При розробці антиінфляційної політики необхідно враховувати довіру населення до держави , зокрема , гарантії банківських вкладів, їх страхування. Розробка ефективних антиінфляційних заходів повинно ґрунтуватися на підході до інфляції як багатофакторного явища. Виділення монетарного аспекту інфляції - це звужений підхід до проблеми. Її не можна зводити до зростання грошової маси, якого може і не бути при інфляційному розвитку. Низькі темпи інфляції, що забезпечують високий рівень життя населення в розвинених країнах, багато в чому обумовлені проведенням комплексної антиінфляційної політики, яка поєднує три основних напрямки: грошово-кредитну політику; фінансову політику, спрямовану на скорочення бюджетних дефіцитів; політику цін і заробітної плати. [14, с. 96-99].

Основними напрямами підвищення рівня життя населення в умовах інфляції є розробка та реалізація активної соціальної політики, що враховує специфіку формування ринкових відносин у вітчизняній економіці. Досягнення поставленої мети можливе на основі формування наступних стратегічних напрямків: соціальної переорієнтації процесів економічного реформування, спрямованого на підвищення рівня життя населення; розв'язання економічних суперечностей, викликаних формуванням ринкових відносин; урахування економічних інтересів кожної соціальної групи населення з виділенням найбільш незахищених в соціальному аспекті; забезпечення мінімальних соціальних гарантій; з'ясування місця і ролі кожної категорії населення у формуванні ринкових відносин на основі обґрунтованої класифікації структури суспільства.

Оскільки, інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Найважливішими соціальними наслідками інфляції, що безпосередньо впливають на рівень життя, є: зменшення реальних доходів населення, знецінення заощаджень, загострення соціальних суперечностей в суспільстві та скорочення платоспроможного попиту, зростання цін на продовольчі товари.

В умовах інфляції наростають негативні явища соціально-економічного поляризації суспільства за рівнем життя, депопуляції населення, погіршення якісних характеристик життя, його фізичного, морально - етичного здоров'я, неефективного використання професійно-кваліфікаційного потенціалу, зростання неповної зайнятості та безробіття.

Розділ 3. Доходи населення, їх розподіл, проблема соціальної справедливості в Україні

3.1 Рівень життя населення та умови його розвитку

Другий напрям соціального прогресу пов'язаний з умовами задоволення потреб людини в матеріальних, духовних, соціальних та екологічних благах, тобто з рівнем життя, або добробутом. Це рівень матеріального та соціального стану індивіда або домогосподарства. Він характеризує забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, ступінь задоволення потреб людей в таких благах та умови в суспільстві для розвитку та задоволення цих потреб, включаючи реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення життєдіяльності людей. Набір необхідних для життєдіяльності благ зумовлюється такими потребами, як умови праці, освіта, охорона здоров'я, якість харчування та житла, обсяг політичних умов тощо.

Слід зазначити, що рівень життя є динамічним процесом, що залежить від багатьох факторів. З одного боку, на нього впливають потреби, величина і структура яких постійно змінюються під дією закону зростаючих потреб. З іншого боку, на рівень життя безпосередньо впливають фактори, пов'язані з можливостями суспільства щодо вироблення благ та їх розподілу, що своєю чергою залежить від стану розвитку економіки, культурно-освітнього рівня населення національних особливостей тощо. На рівень життя впливають також історичні, географічні, національно-традиційні та інші умови життєдіяльності людей. Критерієм рівня життя, на який має право кожна людина згідно з конвенцією Міжнародної організації праці, є такий обсяг матеріальних, соціальних та інших благ, який необхідний для підтримки здоров'я та добробуту самої людини, її сім'ї та гарантування права забезпечення у разі безробіття та втрати працездатності.(див.Додаток Е.)

Центральне місце серед факторів, що визначають рівень життя, належить доходам, їх величині і диференціації. Саме доходи членів суспільства, домогосподарств є головним показником їх добробуту. Дохід визначає матеріальне і духовне життя людей, можливість відпочинку, освіти, підтримання здоров'я, задоволення духовних потреб. Дохід - це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивидом, юридичною особою або економікою в цілому за певний період часу. Це ті матеріальні блага, які є в розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволення своїх потреб.

Найзагальнішим економічним показником рівня життя є ВВП на душу населення. Саме цей показник означає загальну кількість товарів та послуг, що, з одного боку, придбані для кінцевого споживання, а з іншого - становлять суму доходів усіх суб'єктів національної економіки. Тому обсяг ВВП на душу населення є найзагальнішим показником того рівня товарів та послуг, що виготовляються і споживаються в країні. Чим він вищий, тим можливості задоволення потреб ширші, а, отже, і вищий рівень життя. За даними ООН, у 2010 році середньосвітовий рівень ВВП на душу населення у доларах за паритетом купівельної спроможності становив 11543, тоді як у найбагатших країнах (Організація економічного співробітництва і розвитку) - 29197, а у країнах, що розвиваються, - 5282. У найбагатшій країні світу Люксембургу ВВП на душу населення дорівнював 60220 доларам, у найбіднішій - Сьєрра-Леоне - 806 доларів. В Україні цей показник складав 8848 доларів.[16, с. 74-82].

Слід зазначити, що рівень життя є динамічним процесом, що залежить від багатьох факторів а саме: історичні, географічні, національно-традиційні та інші умови життєдіяльності людей. Критерієм рівня життя, на який має право кожна людина згідно з конвенцією Міжнародної організації праці, є такий обсяг матеріальних, соціальних та інших благ, який необхідний для підтримки здоров'я та добробуту самої людини, її сім'ї та гарантування права забезпечення у разі безробіття та втрати працездатності.

3.2 Основні напрями підвищення рівня доходів населення в умовах переходу до ринкової економічної системи

Нагальні завдання розрахунків і планування життєвого рівня виходять із загальних макроекономічних показників (показники системи національних рахунків: ВВП, фонд оплати праці, кінцеве споживання товарів та послуг) і обмежуються розглядом мінімальних і середніх величин. Однак, очевидно, що оперувати тільки середніми числами і загальними сумами у такій галузі, як рівень життя, не можна. Необхідний диференційований підхід для того, щоб встановити вплив запланованих заходів із підвищення оплати праці, на становище домогосподарств, що розподіляються за критерієм середньодушового доходу. Отже, проблема рівня життя має розглядатися як проблема співвідношень, у яких вся заробітна плата розподіляється між працівниками або сім'ями.

Розподіл заробітної плати і розподіл доходів за своїми параметрами не збігаються, однак, між ними є тісний і закономірний зв'язок. Отже, в окремих випадках побудувати гіпотезу розподілу сімей за економічними групами можливо, відштовхуючись від очікуваного розподілу працівників за заробітною платою.

Розробка моделей розподілу за заробітною платою, а також за доходами викликає значний практичний інтерес. Оцінка поточного і розрахунки очікуваного розподілу заробітної плати за економічними групами домогосподарств -- це один із головних чинників регулювання трудових відносин і рівня життя в умовах ринку. Аналіз різних варіантів заходів, що проводяться державою, підприємствами й організаціями для підвищення мінімальної, середньої заробітної плати або тарифних ставок і посадових окладів, і розрахунки необхідних для цього коштів із врахуванням вирівнювання доходів і зменшення надмірної майнової диференціації громадян, має стати одним із головних у переліку проблем державного регулювання соціальною сферою[5, с. 46-48].

В Україні протягом десяти останніх років спостерігалося зростання майнового розшарування населення за рівнем грошових доходів. З 1990 р., за офіційними даними, воно зросла більше, ніж у 2 рази. Фактично рівень диференціації сягає значно більшої величини.

Недосконалою є структура розподілу працівників за розміром нарахованої заробітної плати. В цілому за галузями економіки частка працівників із низькими доходами коливається у межах 7-13%, із середніми -- 8-10%, високими -- 3,0-3,5. Ці показники значно відхиляються від показників оптимальної структури розподілу, яка передбачає такі пропорції: для верхніх (низько дохідних груп працівників) -- 5-6%, середніх -- 14-20% і нижчих (високодохідних груп) -- 0,8-0,2.

Проектні орієнтири зростання заробітної плати встановлюються без належної уваги до вирішення проблеми розподілу доходів і зменшення рівня диференціації. Така позиція дезорієнтує роботу щодо постановки конкретних завдань; протистоїть державним цілям створення середнього класу. З огляду на такий стан речей проблема моделювання розподільчих відносин виходить за межі суто теоретичних досліджень і набуває важливого значення в практиці регулювання соціальних процесів[5, c. 36].

Розмаїття можливих шляхів моделювання не має торкатися принципового трактування сутності об'єкта, що моделюється. Правильного результату можна досягнути лише за умови надійних теоретичних посилок. Моделювання розподільчих процесів має своїм призначенням розрахунки існуючої й очікуваної диференціації доходів.

Тому основу моделі становить метод розрахунків на перспективу. Створення такої моделі передбачає, по-перше, визначення математичної функції (моделі), по-друге, надходження параметрів розподілу на перспективний період. Це потребує, передовсім, економічного вирішення і знання закономірностей динаміки відповідних показників. Отже, до сутності моделі входять як математична схема, так і обґрунтування конкретної сфери її використання. Як наслідок виникає кілька окремих моделей, що призначаються для короткострокових і довгострокових прогнозів -- розрахунків очікуваного розподілу заробітної плати і доходів; прогнозів доходів окремих соціальних груп населення; народногосподарських і галузевих розрахунків. Кожна з цих моделей має свою специфіку і потребує відповідної інформації. Проте у всіх випадках потрібно застосовувати однакову математичну функцію (модель).

...