Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Українській економіці властиві об'єктивні процеси виникнення сучасних утворень корпоративного типу - холдингових компаній, промислово-фінансових груп та інших об'єднань підприємств. Такі інтегровані корпоративні структури створюють на засадах як економічної субординації та контролю, так і добровільної кооперації. В Україні здійснюється становлення та розвиток такої форми бізнесу, як холдинги, тому ця тема є досить актуальною. З точки зору організації корпоративних фінансів, що передбачає встановлення консолідованих фінансових результатів, оподаткування і консолідовану фінансову звітність, інтегровані корпоративні структури варто розглядати як групу взаємопов'язаних підприємств. При цьому будь-які дії цієї групи підприємств реалізують через її учасників, які є юридично самостійними суб'єктами господарювання, або в межах делегованих учасниками функцій. Тому ці утворення ще називають «геліоцентричними», оскільки вони передбачають створення базових стратегічних одиниць бізнесу, які взаємодіють із дочірніми підприємствами (ДП) через засоби корпоративного впливу, а також із незалежними компаніями, зацікавленими у фінансово-економічному співробітництві.

Холдинг - це економічне об'єднання головних підприємств (ГП) або материнських підприємств (МП), які створені шляхом переважної участі в статутному капіталі одного або кількох ДП, маючи внаслідок цього можливість управління і контролю за ними. Отже, економічне об'єднання - це група асоційованих підприємств, пов'язаних відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі й управлінні. Залежність між такими підприємствами може бути як простою, так і визначальною. Наявність простої і визначальної залежностей між асоційованими підприємствами передбачає у холдингових об'єднаннях частку безпосередньої участі - частку інвестора у статутному капіталі підприємства, в яке здійснено інвестицію. Частка участі безпосередньо пов'язана з правами інвестора як у формуванні органів управління, так і у прийнятті рішень з найважливіших питань його діяльності.

Відповідно до законодавства створення ДП можливе шляхом: реорганізації акціонерного товариства (АТ); майнових і грошових внесків до статутних капіталів товариств; придбання діючого вітчизняного чи іноземного підприємства; купівлі пакета акцій вітчизняних та іноземних підприємств.

Питанням особливостей розвитку холдингових компаній присвячено праці українських і зарубіжних науковців, зокрема В.В. Бочарова, З.М. Васильченко, В.О. Кузьмінського, С. Майерса, С. Румянцева, І.В. Сергєєва, Дж. Стрикленда, Тоєхіро Коно, А.А. Томпсона, Г.В. Уманціва.

Метою даної курсової роботи є дослідження економічної природи холдингів як сучасної форми бізнесу, теоретичних аспектів діяльності цих інтегрованих корпоративних структур, розкриття їх можливостей у підвищенні ефективності окремих одиниць бізнесу, розвиток холдингів в Україні.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання:

- визначити поняття холдингової компанії, її основні ознаки та здійснити їх класифікацію;

- дослідити особливості управління в холдинговій групі (його механізмів).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ХОЛДИНГОВОЇ КОМПАНІЇ, ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1 Сутність холдингової компанії

Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку - характеризуються особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для окремих компаній.

Як показує досвід таких країн як Польща, Угорщина створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов'язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть бути пов'язані взаємним володінням акціями (капіталом).

Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою пов'язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику діяльності холдингів у порівнянні з окремими компаніями.

У постсоціалістичних країнах у період реформування економіки утворення холдингів сприяє вирішенню не тільки внутрішньо організаційних, але і ряд загальнодержавних задач, характерних для цих країн:

Концентрація науково-технічного потенціалу.

Підтримка технологічних зв'язків і кооперації.

Підвищення координації діяльності різних галузей економіки і їх фінансової стійкості.

Інтеграція національної економіки у світову систему.

Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою. Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування підприємств відбувалося об'єднання контрольних пакетів і передача їх центру - материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це об'єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств.

Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних країнах показує, що державне регулювання не було послідовним. Відмова від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й утворення спільних підприємств, надання їм значних пільг на початку реформ не призвели в Україні до реального притоку іноземних інвестицій. Скасування пільг є характерною рисою сучасного етапу реформ в Україні.

Холдингова компанія може функціонувати як своєрідне підприємство по створенню дочірніх фірм і продажу їхнім іноземним інвесторам, що можна розглядати як метод залучення іноземного капіталу в національну економіку.

При здійсненні капіталовкладень за кордоном, чи купівлі підприємств у власність підприємці керуються наступними рекомендаціями, що вироблені спеціалістами у даній галузі. У дослідженнях західних спеціалістів наводяться такі рекомендації для досягнення успіху в процесі торгівлі підприємствами:

Концентрація зусиль у сфері, де функціонує компанія-покупець.

Концентрація зусиль у фінансовій сфері.

Концентрація зусиль на глобальних, найважливіших елементах бізнесу.

Купівля "ноу-хау", що переходить до покупця разом з придбаною компанією.

Скерування інвестицій у куплену компанію.

Процес купівлі підприємства хронологічно можна представити як набір послідовних дій, починаючи з формування стратегії компанії покупця та закінчуючи введенням об'єкту купівлі у систему діяльності компанії-покупця. Купівлю підприємств пропонуємо розглянути в більш широкому змісті цього терміну. А саме в сенсі взаємного злиття або поглинання підприємницьких структур. Вивчення літературних джерел, досвіду західних та вітчизняних корпорацій дозволяє виділити наступні фази купівлі підприємств (див. мал. 1):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 - Послідовність здійснення купівлі підприємств

1. Вибір стратегії та пошук партнерів. Визначаються основні стратегічні цілі, що може досягнути компанія через злиття (поглинання). Слід розрізняти декілька етапів:

- формування стратегічних альтернатив;

- вивчення компаній, що можуть бути придбанні;

- установлення майбутніх партнерів.

2. Підготовка процесу злиття (поглинання). При цьому організовується зустріч з представником компанії-об'єкта, готується повна інформація стосовно інвестиційного клімату в країні тощо.

3. Інтеграція, основою якої є налагодження контактів з менеджерами компанії, що поглинається.

В процесі здійснення розглянутих фаз важливе значення має контроль над компанією, що поглинається, з боку компанії, яка поглинає, налагодження ефективних комунікацій, що забезпечить отримання достовірних даних про злиття (поглинання) та адекватне реагування на зміни.

На сьогодні для багатьох українських підприємств злиття чи поглинання є найбільш ефективним елементом стратегії майбутнього розвитку. Тому зупинимося на характерних особливостях очікуваної угоди про злиття-поглинання. В угоді доцільно відобразити цілі нової компанії, наприклад, розширення ринку або захоплення нової ніші. Основними критеріями тут виступає ємність ринку, конкурентне середовище, стабільність ринку, затрати, технічний стан об'єкту тощо.

Фінансові аспекти угоди базуються на оцінці фінансового стану об'єкта поглинання (злиття) з допомогою аудиторської фірми. Від результатів роботи аудитора залежить в значній мірі купівельна ціна об'єкта. При цьому визначається наявність кредитних, вексельних ринків, ринку корпоративних облігацій, а також можливість залучення прямих інвестицій тощо. У розвинутих країнах угоди орієнтують в основному на довгострокове фінансування. В Україні сьогодні також з'явилась можливість довготривалого фінансування таких угод.

Юридичні аспекти повинні відображати питання приватизації майна, володіння акціями, інтелектуальною власністю тощо. Особливого значення набуває підготовка необхідних документів (статуту, положень, методик тощо).

Важливу роль в процесі злиття (поглинання) має стан менеджменту, який доцільно оцінювати за напрямами:

- Досліджується структура апарату управління, склад категорій працівників.

- Перевіряється добросовісність роботи менеджерів.

- Вивчається можливість матеріального заохочення менеджерів.

При створенні дочірньої фірми холдинг разом із контрольними функціями бере на себе значну частку ризику, що є сприятливою умовою для іноземного партнера. Нова фірма, подолавши труднощі початкового етапу діяльності, доводить свою життєздатність і характеризується сприятливим прогнозом росту: стає достатньо привабливим об'єктом для іноземного інвестора. Інвестор буде зацікавлений в посиленні свого впливу й у збільшенні контролю над цією фірмою.

Умови, при яких доцільним є продаж фірми:

холдингова компанія не займає монопольного положення на національному ринку і ставиться до типу невеличких фірм, що розвиваються;

умови національної економіки й особливості місцевого ринку недостатньо добре відомі іноземному партнеру, при цьому привабливість ринку та ризик він оцінює достатньо високо;

іноземний партнер є великою фірмою, що займає провідне положення на світовому (або регіональному) ринку;

у дочірньої фірми існують впливові конкуренти (або велика ймовірність їх появи), причому ними можуть виступити компанії, контрольовані іноземним партнером.

Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і горизонтальними зв'язками.

1.2 Система управління холдингової структури

Як показує досвід, холдингова система має велику гнучкість і адаптивність, що дозволяє головній компанії ефективно управляти всією інтегрованою структурою. Завдяки холдинговій системі дочірні підприємства можуть зосередити свою увагу на оперативній діяльності та перетворитися в центри прибутку.

Це дозволяє створити умови для постійного розрахунку витрат і безперервного аналізу економічних результатів окремих організаційних одиниць. При цьому господарський ризик розподіляється на певну кількість дочірніх підприємств, які з моменту реєстрації будуть вести самостійну комерційну діяльність. Ліквідація чи банкрутство якогось з дочірніх підприємств не позначиться вагомо на фінансовому положенні інших.

Аналізуючи позитивні і негативні риси системи материнської і дочірніх підприємств, слід відзначити, що вона отримала широке розповсюдження тому, що найкращим чином відповідає стилю і структурі керівництва крупними об'єднаннями підприємств, часто диверсифікованими, коли намагаються уникнути недоліків централізації чи повної децентралізації, віддаючи перевагу проміжному варіанту. При цьому виділяються основні функції управління і по кожній із них приймається рішення про доцільність централізації/ децентралізації цієї функції.

Серед основних чинників, які впливають на прийняття рішення, є характер холдингової компанії. Найбільша централізація характерна для об'єднань, які займаються виробництвом однорідних товарів чи здійсненням послуг. Повна децентралізація, навпаки, доцільна для холдингових компаній, зацікавлених в інвестуванні в різні галузі виробництва.

Що стосується функціонального складу системи управління материнської компанії, то він визначається характером об'єднання підприємств, але завжди за головним підприємством залишається виключна функція управління портфелем цінних паперів.

Як вже зазначалося, в економічній літературі для оцінки взаємозв'язків видів діяльності фірми було запропоновано концепцію синергізму, джерелом якого може бути спільне використання одних і тих же виробничих потужностей, науково-дослідних і конструкторських розробок, застосування спільного досвіду управління. Синергетичний ефект може бути і негативним, коли в окремих фірмах у складі стратегічних зон з'являються такі, які суттєво відрізняються від традиційних за рівнем нестабільності і критичними чинниками успіху. В цих випадках керівництво не завжди в змозі ефективно управляти цими зонами.

Таким чином, стратегічне управління портфелем компанії в холдингу полягає в тому, що воно допомагає забезпечити вищу рентабельність інвестицій при комбінації підприємств, ніж у тому випадку, коли вони управляються окремо. В загальному вигляді портфельна стратегія холдингу визначається такими мотивами:

-придбання в нових галузях;

-укріплення існуючих підрозділів за рахунок придбання;

-повільний вихід з небажаних галузей; розпродаж підрозділів;

-розміщення ресурсів у формі капіталу [11, 86].

Розробка стратегії холдингу є дуже важливим етапом формування всієї інтеграційної структури. Як показує досвід, рішення повинно бути детально обґрунтовано. Практика свідчить, що необхідним є виділення двох етапів у процесі створення холдингової компанії.

На першому етапі необхідно провести попередній діагностичний аналіз. Треба здійснити інвентаризацію майнових і постатейних балансових показників на основі бухгалтерських даних. Тільки це дасть змогу розрахувати необхідні узагальнюючі документи для вибору варіантів подальших організаційних перетворень.

На другому етапі проводиться багатоваріантна фінансова імітація з урахуванням різних критеріїв управління холдинговою компанією. На практиці створенню холдингу передують численні розрахунки і детальні дослідження, поки концепція компанії не буде відповідати фінансовим можливостям її учасників.

При формуванні складу холдингової компанії дочірні підприємства можуть бути різної організаційно-правової форми: відкриті і закриті акціонерні товариства, з обмеженою додатковою і повною відповідальністю, командитні товариства. Проте останні дві форми рідко використовуються у холдингах.

Більш розвинутою формою у порівнянні з товариствами є закриті акціонерні товариства. їх переваги для дочірніх підприємств полягають у наступному:

-захищеність від інвестиційної політики конкурентів;

-закриті товариства неможливо перекупити без згоди більшості засновників;

-можливість перереєстрації у відкриті акціонерні товариства.

Закриті акціонерні товариства в своїй більшості є невеликими посередницькими (фінансовими і торгівельними) фірмами з невеликим статутним фондом, кількістю засновників і обсягом власного капіталу.

Найдоцільнішою організаційно-правовою формою є відкриті акціонерні товариства, які мають такі переваги:

-можливість залучення капіталу третіх осіб шляхом випуску акцій;

-можливість залучення значної кількості коштів.

Визначальним моментом у функціонуванні холдингової компанії є організація діяльності головної материнської компанії, де зосереджуються основні функції управління об'єднаними (дочірніми) підприємствами. Відмічалося, що дочірні підприємства передають значну кількість своїх управлінських функцій головній компанії.

Материнській компанії у системі управління холдингом делегуються такі функції:

-проведення виробничо-технологічної, інвестиційної і торгової політики в масштабах всього об'єднання;

-централізація капіталу і координація фінансових, матеріальних та інформаційних потоків;

-комбінування виробництва;

-розвиток взаємодії на різних рівнях з метою кращого використання внутрішнього і зовнішнього середовища;

-використання нових інвестиційних і кредитних джерел.

Організація управління холдинговою компанією реалізується через систему планування і керівництва діяльністю холдингу в цілому, а також за допомогою різних форм участі центру в капіталі та органах управління дочірніх підприємств (правління, ревізійні комісії). У сукупності це забезпечує безумовне право прийняття або відхилення певних рішень, пов'язаних з діяльністю дочірнього підприємства.

Материнська компанія виконує свої функції, розв'язуючи наступні завдання:

-формування і централізація управління реалізацією програм всього об'єднання:

-визначення цілей і стратегії холдингу;

-розробка і впровадження методів планування діяльністю холдингу;

-затвердження планів функціонування дочірніх підприємств;

-забезпечення фінансової і фізичної безпеки центру і дочірніх підприємств:

-аналіз стану зовнішнього середовища (уряд, конкуренти, партнери, споживачі тощо);

-висновки про можливі порушення в функціонуванні об'єднання на базі отриманої внутрішньої і зовнішньої інформації;

-визначення можливих наслідків розвитку поточної і подальшої ситуації;

-кадрове забезпечення центром управлінського апарату дочірніх підприємств:

-підбір і розподілення кадрів;

-підготовка і перепідготовка кадрів;

-паблік рілейшенз:

-імідж холдингу;

-взаємовідносини з пресою.

Щодо підприємств, які борються за виживання і здійснюють інтеграцію (у тому числі і в Україні), актуальною залишається думка професора Бескидського інституту М. Хучека стосовно стратегічних цілей створення холдингу [10]:

-на рівні правління - завоювання в країні і за її межами позиції виробника сучасних продуктів шляхом забезпечення умов для подолання кризи, а також орієнтації своєї діяльності на стратегію розвитку;

-на рівні материнської компанії:

-мінімізація заборгованості;

-маркетинг, придбання нових ліцензій і ноу-хау;

-залучення фінансових коштів для погашення заборгованості і капітальних вкладів;

-реструктуризація фірми;

-раціоналізація управління;

-на рівні дочірніх підприємств:

-формування завдань для отримання прибутку;

-передача деяких стратегічних і управлінських функцій на рівень материнської компанії.

Найвищим органом управління в холдинговій групі є загальні збори акціонерів материнського холдингу. Адміністративні органи, які їх формують, керують як власною діяльністю, так і дочірніми підприємствами. На вищому рівні управління холдингової групи визначаються ключові питання керівництва її діяльністю: технологічна політика, інвестиційна стратегія, перспективні проекти та інше. Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для виконання поставлених перед ними завдань.

Спостережна рада здійснює загальний контроль за діяльністю холдингу в цілому, Рада директорів і Правління працюють в межах повноважень, визначених в Положенні «Про спостережну раду». Рада директорів розробляє цілі і визначає стратегію діяльності холдингової компанії, глобально планує роботу, представляє холдинг у відносинах з державними органами влади, вносить зміни до статуту тощо.

Одною з головних проблем управління холдингом стає визначення ступеня господарської самостійності дочірніх підприємств. Це залежить від багатьох факторів, в першу чергу, від концепції комерційної діяльності і від тактики досягнення ринкових цілей холдингу.

Основні типи систем управління великими корпоративними системами холдингового типу можна класифікувати таким чином:

-управління по функціях;

-управління по галузях;

-програмно-цільове управління; ^ матрична система управління.

Управління за функціями (планування, облік, маркетинг тощо) в чистому вигляді зустрічається дуже рідко. Така модель управління передбачає високий ступінь централізації активів фірми і характерна для керівництва в межах однієї юридичної особи. В умовах об'єднання така модель має недоліки в тому, що важко забезпечити комплексність і координованість управління, важко здійснювати облік витрат і визначати відповідальність за прийняті рішення. Проте без важелів управління, які забезпечують функціональні служби, не може обійтись жодне корпоративне об'єднання.

Управління по галузях (дивізіональна система) пов'язано з номенклатурою продукції холдингу. Дивізіони забезпечують комплексність управління при виготовленні певної продукції. Поряд з цим, поділ на окремі формування приводить до роздрібненості управління на рівні галузевих об'єднань, що заважає цілісному фінансовому, інвестиційному і перспективному плануванню.

Програмно-цільовий метод передбачає зниження впливу цих негативних чинників. Відповідно до цього підходу формуються певні програми і проекти для досягнення визначених цілей холдингу. Для цього керівникам проектів виділяються необхідні потужності і засоби як галузевих, так і функціональних служб. Цим досягається взаємодія функціональних і галузевих служб, підвищується оперативність і мобільність керівництва. Однак досвід свідчить, що подолати повністю відомчий підхід не вдається і при цій системі.

Упродовж довгого часу популярністю користується матрична система управління. Очікувалось, що вона повністю виключить негативні тенденції відомчого підходу. Виробничі одиниці при такому підході знаходяться під контролем функціональних і відомчих служб.

Мають місце матриці за схемою: функція - галузь - регіон. Застосування матричної системи пов'язано з певними труднощами, насамперед, втрачається управлінська ієрархія. Виконавець стає підлеглим двох або кількох керівників, закладаються передумови конфліктів тощо. Тому жодну з розглянутих схем не можна вважати оптимальною. Кожна з них має позитивні риси і недоліки. Мистецтво керівника полягає в тому, щоб створити систему управління, яка в найвищій мірі відповідала б діяльності холдингової компанії.

Холдингові компанії України, можливо, будуть мати особливості, обумовлені станом економіки країни. Середні і навіть крупні підприємства, які мають потребу в налагоджуванні стійких зв'язків з суміжниками, віддадуть перевагу «дружньому» поглинанню холдинговою компанією. Далі, з'явилась тенденція малих підприємств до стійкої кооперації, однак вони не хочуть втрачати свою самостійність. Мова йде не про їх злиття в крупні об'єднання, а у зміцненні своїх позицій за рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності.

Негативною особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них директивним шляхом для відновлення під новою назвою міністерських структур. Це може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ХОЛДИНГУ „BALTIC BEVERAGES HOLDING (BBH)” НА РИНКУ ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1 Структура власності та виробництва пива, що контролюються міжнародним холдингом ВВН в Європі та в країнах СНГ

Baltic Beverages Holding (BBH) -- міжнародний скандинавський пивоварний холдинг. Створений в 2003 году компаніями «Hartwall»(Фінляндія), «Pripps»(Швеція), «Ringnes»(Норвегія)(промислова група «Orkla»).

Хоча датський пивний холдинг Carlsberg Group, володіє пакетом 100% акцій на правах материнської компанії, скандинавський холдинг BBH, який став дочірньою компанією, продовжує формально володіти власністю (контрольними акціонерними частками) в 18 пивоварних компаніях на території шести країнах Східної Європи, частка яких напряму управляється пивним холдингом Carlsberg Group. Так, холдингу BBH належить 100 % ВАТ «Пивоварна компанія „Балтика“» і 94,6% ПАТ «Карлсберг Україна» (об'єднані в єдину юридичну особу ПАТ «Запорізький завод Славутич», Київський завод -філія ПАТ «Запорізький завод Славутич» та ВАТ «Львівська пивоварня»).

В Україні т холдинг ВВН контролює приблизно третини національних пивних ринків. Підприємства BBH розташовані в країнах Балтії, на Україні, у Казахстані, включаючи пивзаводи «Балтика», «Відень», «Ярпиво» і ін. Поглинання міжнародного холдингу Baltic Beverages Holding (BBH) шведської юрисдикції міжнародним пивним холдингом Carlsberg Group (Данія) та перехоплення операційного управління українськими пивними заводами, які продовжують знаходитись в акціонерній власності холдингу ВВН, має класичний приклад конкурентної боротьби транснаціональних компаній на міжнародному рівні.

Так, вже в 2012 році датська пивоварна компанія Carlsberg уклала договір про покупку акцій пивоварних компаній групи Orkla. Ці дві компанії об'єднали свої інтереси в могутнішій структурі Carlsberg Breweries (60% акцій якої належали Carlsberg і 40% Orkla). В 2011р. фінська компанія Hartwall продала свою частину акцій BBH відомої британської компанії Scottish & Newcastle (S&N). А в березні 2010 р. компанія Carlsberg викупила 40% акцій холдингу Carlsberg Breweries в Orkla. Таким чином, станом на початок 2011 року власниками шведського холдингу BBH стали пивні гіганти Carlsberg Breweries (Carlsberg) і Scottish & Newcastle, яким належало по 50% акцій.

На той час, скуповуючи акції пивних заводів та поглинаючи їх, холдинг BBH володів найбільшими пивними компаніями країн СНД і Балтії: Естонія (Saku), Латвія (Aldaris), Литва (Svyturys Utenos у складі "Klaipeda" і "Utena"), Казахстан ("Дербис"), Україна (ПБК „Славутич” та Львівська пивоварня).

З 2011 р. почався процес консолідації діяльності трьох заводів Baltic Beverages Holding в Україні створення централізованої системи господарської діяльності, спрямованої на оптимізацію витрат, підвищення загальної ефективності й конкурентоспроможності бізнесу. На той час BBH вже входив у десятку найбільших пивоварних компаній Європи із загальною кількістю співробітникків більше 15 тисяч. Штабквартира ВВН перебувала в м. Стокгольмі (Швеція).

Стратегія холдинга BBH укладалась в завоюванні лідируючого положення на локальних ринках шляхом участі в статутному фонді компаній, інвестицій в основну діяльність і розвиток місцевого персоналу. Завдяки цьому споживачам пропонувалась продукція, що відповідає європейським стандартам якості. В той же час, всі підприємства, що контролювались холдингом ВВН, розвивались незалежно, намагаючись максимально задовольнити потреби своїх акціонерів, споживачів і персоналу.

Поглинання холдингу ВВН компанія Carlsberg Group почала у 2011 році після укладення угоди з норвезькою холдинговою компанією Orkla ASA, за умовами якої отримала контроль над пивоварними активами норвезького холдингу, які включали пивоварні підприємства у Північній та Східній Європі. Подальший розвиток міжнародного бізнесу Carlsberg пов'язаний з купівлею, спільно з іншим «пивним гигантом» -- компанією Heineken International (Нідерланди), британської пивоварної корпорації Scottish & Newcastle, яка також володіла пакетом 50% холдингу ВВН. До Carlsberg Group відійшли пивоварні активи британців у Китаї, В'єтнамі, Франції та країнах Східної Європи.

Після укладення в 2011 році угоди на купівлю акцій пивоварених компаній групи Orkla датська пивоварена компанія Carlsberg через холдинг ВВН почала пряме входження в діяльність пивних заводів в Україні.

Так, у грудні 2012 року за рішенням ради директорів компанії Carlsberg Breweries ВАТ „ПБК „Славутич” отримав ліцензію на виробництво однієї із найвідоміших у світі торгових марок пива -- Tuborg.

Визначною подією у діяльності ВАТ „ПБК „Славутич” (через управління Carlsberg Ukraine) стало отримання 9 вересня 2013 року сертифікатів міжнародних стандартів ISO 90012000 (управління якістю продукції) та ISO 14001 - 1996 (екологічна безпека підприємства та охорона навколишнього середовища).

Після покупки компанією Carlsberg 40% акцій холдингу Carlsberg Breweries у компанії Orkla почалось інтенсивне інвестування через холдинг ВВН розвитку ВАТ „ПБК „Славутич” та ВАТ „Львівська пивоварня” [8]:

у червні 2013 відбулося урочисте відкриття київського пивзаводу Carlsberg Ukraine (найбільш сучасного пивовареного заводу в Європі);

у квітні 2014 на київському заводі Carlsberg Ukraine почала виробництво нового ліцензійного сорту пива ТМ Тuborg -- Tuborg Green;

28 квітня 2013 року компанія Carlsberg Breweries оголосила про вступ в силу схеми щодо придбання бізнесу компанії Scottish&Newcastle. Carlsberg стає єдиним власником холдингу BBH. Компанії, які входили до Холдингу BBH, переходять в операційне управління до Carlsberg Group.

В 2014 році компанія починає дистрибуцію мексиканського пива Corona в Україні і Молдові. У рамках угоди, що було підписано між Grupo Modelo та Carlsberg Group, Carlsberg Ukraine отримує ексклюзивне право імпорту,

У липні 2012 р. лінійка першого українського пива «Львівське» поповнилась новим сортом -- «Львівське Живе», що створено за найкращими традиціями львівських пивоварів.

У грудні 2012 року компанія починає дистрибуцію пива преміумкласу Negra Modelo мексиканської компанії Grupo Modelo. Carlsberg Ukraine має ексклюзивне право дистрибуції пива в Україні та Молдові.

У середині 2013 року Carlsberg Ukraine компанія почала дистрибуцію відомих брендів: Guinness, Kilkenny та Harp. У листопаді 2011 року Carlsberg Ukraine і компанія Warsteiner Group, німецький виробник пива, підписали договір про дистрибуцію в Україні всесвітньо відомих брендів пива Warsteiner Premium Verum і Warsteiner Premium Fresh. Із серпня 2012 року компанія почала імпорт бельгійського пива Grimbergen.

В жовтні 2014 року Carlsberg Ukraine завершила процес юридичного перейнаменування заводів в Україні у Публічне акціонерне товариство «Карлсберг Україна», практично витіснивши дочірній холдинг ВВН з операційного управління заводами в Україні.

2.2 Аналіз діяльності ПАТ „Карлсберг Україна” холдингу ВВН в Україні

Згідно Статуту ПАТ «Карлсберг Україна» (десята редакція, 8.10. 2013 р.), з жовтня 2013 року ПАТ «Карлсберг Україна»(м. Запоріжжя) є новою зареєстрованою назвою ПАТ «ПБК «Славутич» та є правонаступником ВАТ «ПБК «Славутич»(код ЕДРПОУ 00377511) та ВАТ «Львівська пивоварня»(код ЕДРПОУ 00383952) [6].

Розмір статутного капіталу товариства становить 1022432914 грн. (один мільярд двадцять два мільйони чотириста тридцять дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень), який поділений на 1022432914 простих іменних акцій однакової номінальної вартості 1 грн. кожна [6].

Згідно даним Національної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України станом на 01.01.2014 року власниками пакетів акцій ПАТ «Карлсберг Україна» є [4]:

1) Baltic Beverages Holding АВ(Sweden) - 94,1895%;

2) Фізичні особи (резиденти та нерезиденти України) - члени наглядової Ради та керівництва ПАТ - 5,7105%.

Шведський пивний холдинг Baltic Beverages Holding АВ(Sweden) станом на 01.01.2014 р. є дочірнім підприємством датського пивного холдингу Carlsberg Group (юрисдикція материнської компанії - Данія), який у 2010 році викупив всі 100% акцій холдингу ВВН [3].

На сьогодні операційне управління підприємствами холдингу ВВН(Швеція) в Україні, об'єднаними в єдину юридичну особу ПАТ «Карлсберг Україна» (бувші Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» у Запоріжжі, Київський пивоварний завод «Славутич» та Львівська пивоварня) здійснюється групою Carlsberg через ПАТ «Карлсберг Україна».

Реорганізація здійснена шляхом приєднання ВАТ „Львівська пивоварня” до ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич».

Станом на 01.01.2014 р. структура ПАТ «Карлсберг Україна» складається з 3 пивних заводів виробників [3]:

- Запорізький пивоварний завод Carlsberg Ukraine (головне підприємство та місце розташування єдиного апарату управління);

- Киівський пивоварний завод Carlsberg Ukraine (безбалансовая філія на консолідованому балансі ПАТ «Карлсберг Україна»);

- Львівська пивоварня Carlsberg Ukraine (безбалансовая філія на консолідованому балансі ПАТ «Карлсберг Україна»).

Метою створення та цілями діяльності представництв, згідно статуту, є проведення дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки, проведення рекламної діяльності щодо продукції, виготовленої товариством, надання оперативної інформації про попит (торгову марку, кількість, купівельну спроможність) споживачів на продукцію, що реалізується в регіоні представництва.

Виробництво Carlsberg Ukraine в Україні представлене трьома пивоварнями: Київська, Запорізька та Львівська. Сумарна виробнича потужність усіх трьох заводів складає близько 1 090 млн. літрів пива на рік, що становить близько 22,3% від загальної кількості пива, що виробляється в Україні. Кількість співробітників, які працюють на підприємствах Carlsberg Ukraine (заводи та представництва), складає близько 3000 чоловік [3].

Асортимент випуску пива Запорізьким пивоварним заводом Carlsberg Ukraine (виробнича потужність 46 млн.дал) та Київським пивоварним заводом Carlsberg Ukraine (виробнича потужність 28 млн.дал) під торговою маркою «Славутич», «Львівське» та торговими марками холдингу “Carlsberg Group”.

Середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв на 3х заводах холдингу становить 1802 особи. Середньооблiкова чисельнiсть позаштатних працiвникiв 22 особи; осiб, якi працюють за сумiсництвом 7 осiб; чисельностi працiвникiв, якi працюють на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) 420 осiб. Фонд оплати працi, порiвняно з попереднiм роком, збiльшився на 39,47% i становить 201748,3 тис.грн., рівень середньомісячної заробітної плати - 6400 грн./міс., що є високим для України

Кожна пивоварня має свою історію та технологічні особливості, але усіх їх об'єднують загальні принципи [3]:

- всебічне управління якістю;

- екологічність виробництва (усі підприємства отримали сертифікат ISO);

- використання обладнання, виготовленого передовими компаніями пивоварної промисловості світу;

- виробництво пива, що відповідає світовим стандартам.

Запорізький пивоварний завод є найбільш потужним серед трьох підприємств Carlsberg Ukraine: його виробнича потужність становить 450 млн літрів напоїв на рік. Завод сертифікований за міжнародними стандартами якості, безпеки продукції та управління в галузі харчової продукції ? ISO 9001 («Системи менеджменту якості»), ISO 14001 («Системи менеджменту навколишнього середовища») і ISO 22000 («Системи менеджменту безпеки харчових продуктів»).

Усього за 2014 рік Запорізький пивоварний завод виробив 322 млн літрів пива і безалкогольних напоїв, що на 52 млн літрів менше у порівнянні з 2011 роком, завантаженість виробничих потужностей склала - 71,55%. Основною причиною скорочення виробництва в 2014 році стало загальне падіння ринку пива внаслідок економічної ситуації в країні, зниження платоспроможності населення, а відповідно, і зниження попиту на пиво.

Усього за 2014 рік компанія Carlsberg Ukraine інвестувала в модернізацію Запорізького пивоварного заводу 42,3 млн грн, що майже на 15 млн. грн більше, ніж у 2012 році. Основні напрямки: зниження витрат на сировину і втрат у виробничому процесі, поліпшення якості продукції, зниження енергоспоживання. На заводі триває робота з використання біогазу, згенерованого на очисних спорудах промислових стоків підприємства, для забезпечення виробництва теплової енергією.

Львівський пивоварний завод Carlsberg Ukraine має виробничу потужність 250 млн літрів напоїв на рік. Завод сертифікований за міжнародними стандартами якості, безпеки продукції та управління в галузі харчової продукції ? ISO 9001 («Системи менеджменту якості»), ISO 14001 («Системи меседжменту навколишнього середовища») і ISO 22000 («Системи менеджменту безпеки харчових продуктів»). На підприємстві працює понад 338 осіб. холдинг валовий конкурентний акціонерний

За 2014 рік на Львівському заводі розлито 143 млн. л. пива та безалкогольних напоїв (у 2012 році - 150 млн.л.), завантаженість виробничих потужностей 57,2%, сплачено податків в Львівській області 16 млн.грн.

Київський пивоварний завод Carlsberg Ukraine після вводу другої виробничої лінії має виробничу потужність 430 млн літрів напоїв на рік. Київський пивоварний завод отримав сертифікат міжнародних стандартів ISO 9001 (управління якістю продукції) і ISO 14001 (екологічна безпека підприємства і охорона навколишнього середовища). На підприємстві працює понад 200 осіб. За 2014 рік на Київському заводі Carlsberg Ukraine розлито 243 млн. л. пива та безалкогольних напоїв (у 2012 році - 260 млн.л.), завантаженість виробничих потужностей - 56,5%, сплачено податків в Київській області 45,45 млн.грн. Як результат, після об'єднання у 2013 році 3х заводів холдинга в єдину юридичну особу та переходом на консолідовану систему бухгалтерського обліку і централізованого управління, зростання чистого прибутку ПАТ „Карлсберг Україна” набуло динамічного характеру по 1020% на рік у 20112014 рр. (табл. 2.1). Аналогічні позитивні зміни відмічаються і в зростання рівня рентабельності, і в зростанні рівня коефіцієнта перетворення активів в чистий прибуток від реалізації.

Таблиця 2.1 Основні показники фінансово-господарської діяльності ПАТ «КАРЛСБЕРГ УКРАЇНА» за 2013 - 2014 рр. (консолідована звітність 3х заводів) [8]

Найменування показника	За 2013 рік	За 2014 рік
1. Усього активів, тис.грн.	2 923 006	3 314 116
2. Основні засоби, тис.грн.	1 903 073	1 955 446
3. Довгострокові фінансові інвестиції, тис.грн.	62 334	72 458
4. Запаси, тис.грн.	115 822	129 622
5. Сумарна дебіторська заборгованість, тис.грн.	390 954	332 855
6. Грошові кошти та їх еквіваленти, тис.грн.	337 446	684 086
7. Нерозподілений прибуток, тис.грн.	1 029 364	1 542 233
8. Власний капітал, тис.грн.	2 111 215	2 624 083
9. Статутний капітал, тис.грн.	1 022 433	1 022 433
10. Довгострокові зобов'язання, тис.грн.	141 223	0
11. Поточні зобов'язання, тис.грн.	651 774	672 784
12. Чистий прибуток, тис.грн.	482 991	512 869
13. Чисельність штатних працівників на кінець періоду, осіб	1 802	1 842



Аналіз котирування акцій ПАТ «Карлсберг Україна» на фондовій біржі «Українська біржа» [8] показав, що прості акції товариства (код SLAV - ISIN UA4000079917) мають наступні останні котировки (на 25.04.2014):

- Пропозиція ціни продажу - 2,85 грн./акцію (при номіналі 1,0 грн./акцію);

- Пропозиція ціни на покупку - 2,4 грн./акцію;

- Ціна останньої угоди покупки-продажу - 2,6 грн./акцію (25.03.2014);

- Дата початку торгів акціями на біржі - 26.03.2010;

- Рівень лістингу акцій - 0 (оскільки не виконані вимоги біржі до кількості та обсягу угод з акціями по 1 та 2 рівням лістингу);

- Загальна кількість акцій 1 022 432 914;

- Кількість та рівень угод в 2014 році - 5 угод від 2000 акцій до 50000 акцій.

2.3 Конкурентна позиція холдингу ВВН на ринку виробників пива в Україні

Спеціалізований пивний холдинг ВВН (Швеція), створений для поглинання потужностей пивних галузей в Україні і в Росії, за 17 років самостійного існування виконав свою роль та сам був поглинутий більш потужнім холдингом Carlsberg Group (Данія), продовживши існування як дочірня компанія. В Україні холдинг BBH/ Сarlsberg, працюючий як підприємство з 100% іноземними інвестиціями ПАТ „Карлсберг Україна”, у 2010- 2014 рр. підвищив займаєму ринку виробництва пива з 18,8% у 2010 році до 29,3% у 2014 році та 2 рейтингове місце після бельгійського світового холдингу AnhauserBusch Inbev, який займає перше місце в світі по обсягам виробництва пива.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВПЛИВУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ХОЛДИНГІВ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

3.1 Пропозиції щодо удосконалення законодавчого та нормативного режимів діяльності міжнародних холдингів в Україні

Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без участі транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних процесах.

Міжнародна концентрація виробництва та централізації капіталу, вихід за національні кордони стимулює розвиток ТНК, підвищує їх роль у сфері міжнародних економічних та політичних відносин. Ріст ТНК відбувається на основі подальшої концентрації виробництва та капіталу на національному й міжнародному рівнях. Це виявляється у розширенні іноземної виробничої мережі приватних корпорацій, а також поглинанні ТНК іноземних фірм. Виникає якісно новий взаємозв'язок або взаємодія - взаємне переплетіння національних економік, ліквідація економічних кордонів між ними, поява розгалужених багатогалузевих комплексів та конгломератів, які не співпадають із національними кордонами. ТНК стали домінуючим фактором у міжнародній спеціалізації та міжнародній торгівлі, внутрішні та зовнішні ринки окремих країн стали для них окремими сегментами світового ринку, що в сукупності перетворює їх на глобальний економічний простір.

Мотивація міжнародної інвестиційної діяльності ТНК в Україні [3]:

- отримання більшого прибутку в Україні;

- мотивація прямого іноземного інвестування як засобу оволодіння значною ринковою часткою країни -- імпортера капіталу компанією-інвестором;

- забезпечення стійких довготривалих інтересів в країні;

- зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва;

- можливість ефективності виробничої діяльності через прямий доступ до українських ринків ресурсів;

- поширення новітніх технологій та домінування окремих країн у розвитку цих технологій;

- перспектива отримати квазірентні доходи на нововведеннях до їх тотального поширення дуже часто приваблює компанії вкладати капітали саме в передові галузі.

Головним завданням діяльності ТНК в Україні стало придбання стратегічних активів. Якщо Volkswagen, Sony, Panasonic, CocaCola та ін. Виходили с первинними інвестиціями, то більшість ТНК, що діють на території України підписували угоди злиття і поглинання (ЗіП) через придбання контрольних пакетів акцій приватизованих підприємств.

Фактично трансграничні злиття та поглинання змінювали національну належність підприємств без змін місту їх розташування. ТНК створювали нові потужності для збільшення частки ринку, яку вони контролюють, та покращення своїх позицій у регіоні. ТНК перебудовували свої мережі для підвищення рівня горизонтальної та вертикальної інтеграції та найбільш адекватного пристосування до нового ділового середовища.

Таким чином, спочатку економіка Україна стала практично поглинута ТНК, а тільки після цього повстало питання про законодавче регулювання діяльності в Україні підприємств, які перейшли у власність ТНК. Проведений аналіз законодавства України показав, що транснаціональні компанії в Україні за законодавчими термінами існують як „холдингові компанії” та „іноземні інвестори”.

Так, Закон України „Про холдингові компанії в Україні” [2], яким регулюються законодавчі та нормативні основи створення та діяльності холдингових компаній національної юрисдикції (в основному, державних українських холдингових компанії), практично не має ніяких регулюючих норм відносно діяльності міжнародних холдингових компаній іноземної юрисдикції в Україні через їх дочірні підприємства на території України.

В статті 3(пункт 3) Закону [5] є єдина фраза, що „ Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору”.

Таким чином, Закон [5] посилається на міжнародні договори України щодо діяльності контролюємих підрозділів та дочірніх підприємств транснаціональних компаній в Україні.

В той же час, проблема регулювання діяльності транснаціональних компаній (ТНК) є світовою проблемою, яка має багаторічну історію спроб міжнародного законодавчого та нормативного регулювання.

Економічна соціальна рада ООН (ЕКОСОР) схвалила зазначений проект і він одержав позначення Док. ООН Е/С. 10.2010.S.2., норми якого мають рекомендаційний характер, але він так і не був прийнятий у вигляді міжнародних норм.

Підбиваючи підсумки викладеного вище доцільно підкреслити, що незважаючи на активну діяльність найважливішого елементу розвитку світової економіки і міжнародних економічних відносин - ТНК, що виступає основною силою, яка формує сучасний і майбутній вигляд світу, міжнародноправове регулювання діяльності ТНК сьогодні ще далеке від бажаного. Недостатня кількість міжнародних норм, які регулюють діяльність ТНК може бути як наслідком безкомпромісних позицій держав стосовно загальної нормативної бази, так і небажання держав створювати її. Звісно, ТНК не будуть відмовлятись у використанні наданої таким чином вигоди доти, доки зацікавленні держави не отримають гарантій від міжнародної нормативної бази.

Проведений аналіз законодавства України показує, що інших спеціалізованих договорів про діяльність транснаціональних компаній в Україні на даний час немає, окрім міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування та Законів України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [5], „Про режим іноземного інвестування” [5], „Про акціонерні товариства в Україні” [5], в яких встановлені порядки:

- портфельних та прямих іноземних інвестицій в публічні акціонерні товариства в Україні шляхом придбання пакетів їх акцій;

- переходу підприємств України під повний контроль іноземного інвестора, тобто створення дочірнього підприємства, для чого необхідно згода Антимонопольного Комітету України;

- порядок репатріації доходів іноземного інвестора з України у вигляді дивідендів, процентів та роялті;

- порядок сплати податків на прибуток дочірніх підприємств та податку на доходи фізичних осіб дочірніх підприємств.

„Рекомендаціями ДПС України щодо застосування положень конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (капіталу)” [6] у кінці 2014 року надані тлумачення щодо застосування положень цих конвенцій при податковому регулюванні діяльності міжнародних холдингів:

1. Згідно з положеннями Статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

2. Положеннями п.2 статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України” встановлено, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

3. Відповідно до п.3.2 статті 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

4. Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначений статтею 103 Податкового кодексу України [2].

5. В статті 5 конвенцій визначається термін "постійне представництво". Цей термін є суттєвим для декількох статей Конвенції. Наявність постійного представництва в Договірній Державі вимагається відповідно до статті 7 „Прибуток від підприємницької діяльності” в цілях оподаткування цією Державою прибутків від підприємницької діяльності резидента іншої Договірної Держави. Статтями 10, 11 та 12 (у яких йдеться відповідно про дивіденди, проценти та роялті) передбачені зменшені ставки податку у джерела, що справляється з таких видів доходів резидента іншої Держави.

Це визначення є принциповим, оскільки згідно статті 7 конвенції прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується у другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

Відсутність законодавчого визначення в Україні дочірнього підприємства міжнародного холдинга як пов'язаної особи з материнською компанією холдинга та всіма дочірніми підприємствами холдингу у всіх країнах світу створює проблему застосування регулювання трансфертних цін в угодах ЗЕД між пов'язаними особами.

Таким чином, нагальною необхідністю для України є розробка та прийняття закону „Про діяльність транснаціональних компаній та міжнародних холдингів в Україні”, в якому необхідно чітко обумовити:

1. Термін „контролюєме міжнародним холдингом(холдингами) підприємство - резидент України”, підприємство у якого від 25% до 50% акцій належать одній юридичній особі іноземному міжнародному холдингу;

2. Термін „дочірнє підприємство міжнародного холдингу - резидент України”, підприємство у якого від 50%(+1 акція) до 96,5% акцій належать одній юридичній особі іноземному міжнародному холдингу;

3. Термін „ підприємство з іноземними інвестиціями - резидент України”, підприємство у якого від 10% до 100% акцій належать іноземним інвесторам, але частка кожного з них не перевищує 10% і вони не є пов'язаними між собою особами;

4. Термін „ постійне представництво міжнародного холдингу - нерезидент України”, підприємство у якого 100% акцій належать одній юридичній особі - іноземному міжнародному холдингу.

Після прийняття такого закону необхідно переузгодити двосторонні Конвенції про уникнення подвійного оподаткування в рамках уточнення податкових пільг при репатріації доходів від іноземних інвестицій в залежності від визначення класу підприємства України.

3.2 Пропозиції щодо удосконалення інвестиційної діяльності холдингів в Україні

Аналіз ефективності інвестиційної діяльності холдингів в Україні виявив ряд правових та економічних недоліків в визначенні статусу дочірніх підприємств міжнародних холдингів в Україні, тобто відсутність зміни державного регулювання діяльності підприємства з іноземними інвестиціями, в якому частка акцій іноземного холдингу перевищує 50% та досягає 100%.

Для удосконалення інвестиційної діяльності міжнародних холдингів в Україні в інвестиційному законодавстві України необхідно зробити ряд важливих змін, які направлені на виявлення „фіктивних” іноземних інвесторів з офшорних та низькоподаткових країн світу.

...