Організація, планування та шляхи підвищення економічної ефективності виробництва молока

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія спеціальних агрономічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація і планування діяльності аграрних формувань»

на тему : «Організація, планування та шляхи підвищення економічної ефективності виробництва молока»

спеціальності «Виробництво та переробка продукції рослинництва»

м. Житомир 2015 рік



Зміст

Вступ

1. Природно-економічна характеристика підприємства

2. Організація, планування та економічна ефективність виробництва молока

2.1 Стан і економічна ефективність виробництва молока

2.2 Основні виробничі процеси та їх організація

2.3 Планування виробництва молока

2.4 Планування оплати праці та матеріальних грошових витрат на виробництво

2.5 Визначення планової собівартості та трудомісткості одиниці продукції

2.6 Планування реалізації продукції та фінансових результатів

2.7 Шляхи підвищення ефективності виробництва

3. Охорона праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

У кожній державі як і в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства.

Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для України сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП).

Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари.

Досить сказати, що в 2005 році налічувалося 6761 господарських товариств, 3325 сільськогосподарських кооперативів, 2901 приватних підприємств, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств, понад 11 млн. селянських особистих господарств. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних із типів у інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських господарств. Розвиток різних форм господарювання, утвердження господаря землі і майна, підвищення заінтересованості працівників сільського господарства у високо продуктивності праці сприятимуть насиченню внутрішнього споживчого ринку товарами і послугами, виробленою продукцією і сировиною для повного забезпечення потреб населення, а також розширення експертних можливостей країни.

Створення за активної участі сили кооперативів і акціонерських товариств з сервісного обслуговування сільськогосподарських підприємств на ринкових засадах має забезпечити господарства, технікою, засобами механізації, надання їм інших агротехнічних послуг за доступними цінами.



1. Природно-економічна характеристика підприємства

Селянсько-фермерське Господарство «Лана» розташоване в селі Кошелівка Червоноармійського району, Житомирської області. Територія землекористування являє собою єдиний комплексний масив. Напрямок господарської діяльності підприємства вирощування зернових та вирощування ВРХ та свиней. Територія господарства розташована в зоні Полісся. Клімат помірно-континентальний, з прохолодною зимою. Ґрунт господарства переважно дерново-підзолистий. Кількість працюючих чоловік господарства 28.

Відстань від господарства до обласного центру 40 км, райцентру 15 км, а до найближчої залізничної станції 10 км.

Основним показником рівня концентрації сільськогосподарського виробництва є обсяг валової продукції в натуральному або вартісному виразі. Розміри окремих галузей сільськогосподарських підприємств визначається валовими зборами зерна, цукрових буряків, обсягом валового виробництва молока, яєць, м'яса та іншої продукції. Розміри господарств найбільш точно характеризується обсягом річної вартості валової продукції. Розміри господарств найбільш точно характеризуються обсягом річної вартості валової продукції. У 2013 році виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств Житомирьской області( у порівнянні з цінами 2011)становило 3,7 млрд. грн. з розрахунку на одне сільгосппідприємство підприємство 7414,8 тис.грн).

Залежно від розмірів сільгосппідприємства характеризуються додатковими показниками; площа сільськогосподарських угідь і ріллі; чисельність середньорічних працівників, наявність основних засобів виробництва, поголів'я худоби та птиці.

Необхідність інтенсивного використання ресурсів і підвищення ефективності ведення окремих галузей потребує визначення їх оптимальних розмірів і створення сприятливих умов для діяльності в нових формуваннях. Нині намітилася тенденція до заміни розмірів окремих господарств(розкрупнення), поєднання галузей та їх концентрації, що зумовлює трансформацію окремих виробничих типів підприємств у зонах і регіонах. Це пояснюється нееквівалентністю обміну і значним зростанням оптових цін на промислову продукції порівняно з незначним підвищенням закупівельних цін на сількогосподарьску продукцію.

Таблиця 1.1. Розмір с/г підприємства середнє ФГ «Лана»

№ п. п.	Показники	2011 р.	2012 р.	2013 р.
1.	Площа с/г угідь, га	968,4	968,4	940,1
	в т. ч. рілля, га	824,9	968,4	940,1
2.	Середньорічна чисельність працівників, чол.	23	25	28
3.	Поголів'я худоби, в ум. гол.	42	7	1
4.	Дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	475,3	442	1096,1
5.	Вартість основних фондів, тис. грн.	1637,80	1593	1851,45

Як видно з даних таблиці, площа с/г угідь з 2011 р. по 2012 р. становить 968,4 га, а в 2013 р. збільшилась на 28,3 га, в тому числі рілля становить 824,9 га, а в наступному році збільшилась на 143,5 га, після чого в наступному році зменшилась на 28,3 га. Середньорічна чисельність працівників збільшувалась щороку на 2-3 чол. Поголів'я худоби в перший рік було 42 ум. гол., а до 2013 р. зменшувалась до 1 ум. гол. Виручка від реалізованої продукції становить 475,3 тис. грн., в наступному році зменшилась до 442, а потім знову збільшилась до 1096,1 тис. Після чого вартість основних фондів становить 1637,8 тис. грн., в наступному знову зменшується і в 2013 р. становить 1851,45.

Матеріально - технічна база являє собою сукупність речових елементів та енергії, за допомогою яких включає люди створюють продукцію. Вона включає: землю, осушувальні та інші меліоративних системи, трактори, комбайни, автомобільні, двигуни та інші засоби механізації і електрифіковані сільськогосподарського виробництва: засоби хімізації, робочу і продуктивну худобу, виробничі будівлі і промислові споруди, багаторічні насадження, виробничий і господарський ремонт.

Усі ці складові матеріально - технічноіі бази засоби і предмети праці, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Основними з них є механічні засоби праці, які становлять матеріально основу збільшення виробництва продукції і підвищення продуктивності праці.

Важлива роль у зміцненні матеріально-технічної бази господарства належить землі. Підвищення її родючості є основою збільшення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. Структура матеріально-технічної бази сільського господарства вдосконалюватиметься, зокрема у напрямі збільшення використання високопродуктивних сортів рослин і порід тварин, мінеральних і органічних добрив, високопоживних кормів і кормових добавок. Розміри фермерських господарств повинні забезпечувати оптимальні обсяги виробництва продукції для досягання високої ефективності галузей, раціонального використання трудових ресурсів, основних робочих фондів, зниження собівартості продукції та підвищення продуктивності праці. Потрібно створити такі умови виробництва, за яких фермерські господарства були б конкурентоспроможні на світовому ринку.

Залежно від норм виробітку на виконанні окремих технологічних операцій, агротехнічних строків їх здійснення, структури посівних площ досягається найповніше використання технічних засобів. При цьому навантаження на машини враховується у піковий період робіт. У період до ринкових відносин в аграрному секторі України великого значення набуває ефективне використання уже створеного виробничого потенціалу, зміцнення та вдосконалення матеріально - технічної бази.

Матеріально - технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології виробництва, різним поєднанням природних ресурсів і технічних факторів.

1. Найважливішою складовою частиною матеріально - технічної бази є земля - головний засіб сільськогосподарського виробництва. За рівнем економічної родючості вона неоднакова, тому й витрати на виробництво одиниці продукції різні. На сучасному етапі основною проблемою, від розв'язання якої залежить подальший розвиток сільського господарства, є підвищення родючості земельних угідь.

2. Матеріально - технічна база сільського господарства значно залежить від природних умов і характеризуються зональним особливостями сільськогосподарського виробництва.

3. Невід'ємною складовою частиною матеріально - технічної бази сільського господарства є живі мікроорганізми - продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо.

Матеріально - технічна база сільського господарства формується і розвивається з урахуванням сезонного характеру виробництва. У зв'язку з цим значна кількість сільськогосподарських машин і знарядь використовується протягом нетривалого періоду, створюються відповідні запаси насіння, кормів та інших засобів. Це потребує додаткових витрат і впливає на ефективність використання матеріально - технічних засобів.

Складовою частиною матеріально - технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві( продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива)

Серед усіх речових складових матеріально-технічної бази сільського господарства найбільше значення мають машини й знаряддя, які створюються промисловістю. Матеріально-технічна база є матеріальною основою перетворення суспільних відносин на селі, умовою швидкого зростання продуктивних сил сільського господарства

Подальший розвиток матеріально-технічної бази в умовах прискорення науково-технічного прогресу передбачає створення таких продуктивних сил, які дозволяють найповніше проявитися здібностям кожного трудівника, змінити зміст праці в сільському господарстві, підвищити її продуктивність, а також культурно-технічний рівень працівників.

Розвиток матеріально-технічної бази в галузі спрямований як найшвидше завершення комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. До складу матеріально - технічної бази сільського господарства включаються матеріально - технічні ресурси і технічні засоби. Матеріально - технічні ресурси представлені виробничими запасами і незавершеним виробництвом. До виробничих запасів належать різні речові елементи сільськогосподарського виробництва, що використовуються в якості предметів праці у виробничому процесі (корми, насіння, паливно - мастильні матеріали, тварини на відгодівлі та ін.)

Наявність запасів - обов'язкова умова забезпечення нормального функціонування сільськогосподарського підприємства. Вони дозволяють йому забезпечувати виробництво матеріально - технічними ресурсами безперервно і в оптимальному співвідношенні.

Незавершене виробництво включається до складу матеріально - технічних ресурсів за вартістю витрат в землеробстві, вироблених в даному році під

урожай озимих та ярих культур майбутнього року, а також витрати в тваринництві на інкубацію яєць та інші, що переходять на наступний рік. У незавершене виробництво промислових та допоміжних підрозділів входять витрати на придбання сировини і матеріалів для переробки сільськогосподарської продукції та інші.

Особливу роль в організації сільськогосподарського виробництва відіграють технічні засоби. До них відносять трактори, комбайни, вантажний та легковий автотранспорт, різні сільськогосподарські знаряддя (сівалки тощо), енергетичні потужності.

Враховуючи періодичність виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур та особливості організації виробничих процесів в тваринництві, для виконання взаємозалежних технологічних операцій формують спеціальні комплекси машин (посіву зернових культур, догляду за посівами, збирання гною на фермах, роздачі кормів) відповідно до наявної в господарстві технікою

Таблиця 1.2. Матеріально-технічна база і її використання

	Одиниці виміру	Роки
		2011 р.	2012 р.	2013 р.
Кількість тракторів фізичних всього	шт.	11	11	11
В т. ч. по марках: Т-150	шт.	3	3	3
ДТ-75, Т-74	шт.	1	1	1
МТЗ - всіх мод.	шт.	3	3	3
Кількість вантажних машин	шт.	4	4	4
Комбайни зернозбиральні	шт.	5	7	6
Сівалки зернові	шт.	5	7	6
Всього енергетичних потуж.	К. с.	747,5	790	862,4
Використано електроенергії	Тис. кВт год	274	195	160
Припадає тракторів на 1000 га ріллі	шт.	13	11	12
Енергозабезпеченість	К. с.	90,6	81,6	91,7
Енергоозброєність	К. с.	32,5	31,6	30,8
Використано електроенергії на 100 га с/г угідь	Тис. кВт год	28	20	17

З таблиці видно, що матеріально-технічна база господарства складається з 11 фізичних тракторів, з них Т-150 - 3, ДТ-75 - 1, МТЗ всіх мод. - 3. Кількість вантажних автомашин 4 по всіх роках без змін. Комбайнів і сівалок в перший рік становило 5, а в другий збільшилось на 2 і знову в 2013 р. зменшилося на 1. Енергетичні потужності з роками збільшувались від 747,5 до 862,4 к. с. Використано електроенергії 274 тис. кВт год в перший рік, а вже в 2013 р. становила 160 тис. кВт год. Тракторів на 1000 га ріллі припадає від 13 до 11 шт. Енергозабезпеченість становить в 2011 р. 90,6 к. с., в 2012 р. 81,6 к. с., а в 2013 р. 91,7 к. с. Енергоозброєність спадає з роками від 32,5 к. с. до 30,8 к. с. Використано електроенергії від 28 тис. кВт год до 17 тис. кВт год.

Таблиця 1.3. Виробництво продукції

Культури	Роки
	2011 р.	2012 р.	2013 р.
	Площа, га Поголів'я, гол	Вихід прод. з 1 га 1гол.	Валове виробництво	Площа, га Поголів'я, гол	Вихід прод. з 1 га 1гол.	Валове виробництво	Площа, га Поголів'я, гол	Вихід прод. з 1 га 1гол.	Валове виробництво
Зерно оз. пшениця та ін.	32	26,8	857	70	17,8	1250	-	-	-
Жито	134	16,9	2265	114	16,8	1919	143	34,8	4980
Ячмінь ярий	16	8,8	141	-	-	-	-	-	-
Овес	140	14,8	2076	69	12,2	842	47	23,4	1100
Просо	-	-	-	57	10,8	618	280	4,2	1203
Ріпак озимий	52	5,2	270	-	-	-	-	-	-
Інші зернові та зернобобові	137	8,9	1222	-	-	-	125	5,2	655
М'ясо ВРХ	42	1,3	53	7	2,8	20	1	2	2
М'ясо свиней	192	2,1	93	365	3,1	116	79	1,7	139

З даних таблиці видно, що в 2011-2013 рр. найбільше збиралось продукції по всіх трьох роках, а саме жита, вівса, а також поголів'я, м'яса

ВРХ та м'яса свиней. Спочатку площа жита була 134 га, а потім зменшилася на 20 га, після чого знову збільшилася на 29 га, вихід продукції становить від 16,9 до 34,8 з 1 га, 1 гол. Ріпак озимий вирощувався тільки в 2011 р. і в 2013 р. з площами 52 га в 2011 р. і 125 га в 2013 р., вихід продукції по обох роках однаковий, а валове виробництво в 2011 р. становить 270 ц, а в 2013 р. збільшилось до 655 ц. Просо вирощують в 2012-2013 рр. з площами 57 га і 280 га вихід продукції 10,8 зменшився до 4,2 га і валове виробництво 618, в 2012 р. 1203 ц, в 2013 р. зерно озимої пшениці вирощують 2011-2012 рр. Площа становила 32 га, а потім збільшилася в наступному році 38 га, і також підвищився вихід продукції і валове виробництво в 2013 р.

Таблиця 1.4. Основні економічні показники діяльності підприємства

	Одиниці виміру	Роки
		2011 р.	2012 р.	2013 р.
Середньорічна кількість працюючих	чол.	23	25	28
Вартість валової продукції	Тис. грн.	427,6	373,4	646,1
Річний фонд оплати праці	Тис. грн.	203,1	255,9	398,5
Виручка (дохід) всього	Тис. грн.	475,8	442	1096,1
Середньорічна вартість основних і оборотних фондів	Тис. грн.	1637,8	1593	1851,45
Отримано виручки:	Тис. грн.
на 100 га с/г угідь	Тис. грн.	49,1	45,6	116,6
на 1 працівника	Тис. грн.	20,7	17,7	39,1
Собівартість реалізованої продукції	Тис. грн.	471,7	435	872,4
Отримано прибутку (збитку)	Тис. грн.	3,6	11,5	223,7
Отримано прибутку:	Тис. грн.
на 100 га с/г угідь	Тис. грн.	0,4	1,2	23,8
на 1 працівника	Тис. грн.	0,2	0,5	8
норма прибутку	%	0,2	0,7	12,1
Рентабельність виробництва	%	0,7	2,7	25,6
Оплата праці 1 працівника на місяць	грн.	735,86	853	1186

З таблиці видно за даними економічних показників діяльності підприємства можна визначити, що:

- середньорічна вартість основних і оборотних фондів з 2011 р. до 2013 р. зросла вдвічі;

- виручка зросла в 2013 р. за рахунок виробництва рослинництва.

Після реорганізації діяльність підприємства стала рентабельною, що засвідчують наступні показники: 2012 р. - 2,7%, рентабельність 2013 р. - 25,69%, порівняно з 2011 р. - 0,7%.

Фонд оплати праці кожного року зростала з 203,1 до 298,5 тис. грн. Оплата праці 1 працівника на місяць в 2011 р. становила 735,86 грн., після чого зросла до 1186 грн.

Поняття ефективності -- одне з центральних в економічній теорії та практиці. На будь-якому напрямі суспільного життя вона визначає доцільність дій господарюючого суб'єкта в економічній системі. Розрізняють суспільну, виробничу, соціальну, технічну, економічну ефективність. Технічна ефективність визначає результативність дій, спрямованих на вдосконалення техніки і технології, соціальна -- на поліпшення умов праці, психологічного клімату в трудовому колективі тощо, економічна -- на підвищення прибутковості всієї господарської діяльності, суспільна -- на подолання нерівності в розподілі доходів і підтримання соціальної справедливості, виробнича -- на мінімізацію витрат і максимізацію прибутку. Всі види ефективності тісно пов'язані між собою, взаємозалежні і разом визначають ефективність економічної системи країни загалом.

Результати роботи підприємства аналізують за показниками, що характеризують сторони його діяльності, їх вибір залежить від мети аналізу. Визначення стратегічних цілей потребує порівняння результатів діяльності конкретного підприємства з підприємствами-конкурентами. Для такого аналізу вибирають узагальнюючі показники, що відображають діяльність окремих напрямів або структурних підрозділів. Визначення тактичних цілей потребує контролю діяльності підприємства, тобто розрахунку показників ефективності функціонування окремих підрозділів або виробництва окремого виду продукції.

Планування як розробка завдань підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізу низки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінки підприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу, звіт про рух коштів та ін. На основі даних звітності визначається кінцевий результат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу за звітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість.

2. 

2. Організація, планування та економічна ефективність виробництва молока

2.1 Стан і економічна ефективність виробництва молока

Розвиток галузі тваринництва,збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і ефективності залежать від кормової бази, науково обґрунтованої системи годівлі тварин. У молочному скотарстві застосовують індивідуальну та групову годівлю. У промисловому скотарстві дедалі більше поширюється варіант, при якому знижуються затрати праці. Залежно від фізичного стану корів годують окремими кормами або їхніми сумішами. Останній спосіб ефективніший, оскільки при цьому знижуються втрати кормів і витрати на їх роздавання. Але спочатку потрібно приготувати кормосуміш. Із такою метою на підприємствах будуть кормоцехи, де встановлюють лінії з відповідним обладнанням для обробки грубих, соковитих та інших кормів, а також змішувачі.

Роздають корми мобільними роздавачами( тракторними, електрифікованими) і стаціонарними( скребковими чи стрічковими). При використанні стаціонарних роздавачів не потрібно робити кормові проїзди у приміщенні, в ньому знаходиться більша кількість худоби, однак будь-яка поломка утруднює роздавання кормів, тому що замінити роздавачі не можна. При безприв'язному утриманні на глибокій підстилці соковиті й грубі корми згодовують на вигульних майданчиках через обмежувальні решітки. Концентровані ж, як правило, роздають перед доїнням з візків.

Для раціонального використання кормів у пасовищній зоні період важливе значення має правильна організація випасання худоби. Існують два способи спасування зеленої маси на пасовищі:

безсистемне( вільне ) випасання, коли худоба пасеться щодня на всій площі протягом пасовищного періоду, в такому разі тварини поїдають передусім траву кращих рослин, а багато інших затоптується, що знижує врожайність;

загінне випасання, коли пасовище поділяють на ділянки( загони), які й спасуються, одна за одною,кожний загін повинен бути вільним від худоби протягом 20-40 днів, щоб трава встигла відрости. Цей спосіб ефективніший.

Видалення гною з приміщень також потребує значних затрат праці й коштів. При прив'язному утриманні худоби найбільш поширено видалення гною за допомогою транспортерів ТСН-30Б, ТСН-20Б тощо та дельта скреперів. Однак із стійл на транспортер гній навантажують у ручну, поперечним транспортером подають у транспортні засоби, які перевозять його в гноєсховища або на поле. Для цього використовують також пневмотрубопроводи.

При безприв'язному утриманні на глибокій підстілці гній із приміщень і вигульних майданчиків видаляють 1-2 рази на рік бульдозером, а потім транспортують у гноєсховища чи на поле. Якщо худобу утримують на щільній підлозі, гній провалюється в канали, звідки видаляється транспортерами або самопливом. Іноді під підлогою обладнують траншею чи гноєсховище, де гній зберігається і видаляється один раз на рік. Такий спосіб найдешевший. Гноївку з гноєсховищ викачують за допомогою гноївкорозкидачів АНЖ-2 чи РЖ-1,7. Комплексна механізація й промислова технологія молочного тваринництва дають змогу виконувати майже всі виробничі процеси (доїння та обробка молока, підготовка і роздавання кормів, видалення гною і його обробка) потоково, для чого створюють потокові лінії.

При вирощуванні молочних телят (до 4-6 місячного віку) утримують у станках по 10-20 голів. Молоко та його замінники дають із відер або випоюють за допомогою установки УВТ-20. По закінченню молочного періоду телят передають на дорощування до 12-14 місячного віку, після чого їх при живій масі 280-320 кг переводять на відгодівлю. Якщо вона здійснюється інтенсивним методом, то молодняк реалізують на м'ясо живою масою 400-500 кг (залежно від тривалості відгодівлі).

Ефективною є організація відгодівлі на відходах харчової промисловості (жом, барда, тощо). Основні виробничі процеси на дорощуванні й відгодівлі такі ж самі, як і при обслуговуванні молочного стада, аналогічними є способи утримання тварин.

2.2 Основні виробничі процеси та їх організація

У скотарстві основною формою організації праці є постійна виробнича спеціалізована бригада. Форми внутрішньобригадної організації праці залежать від кількості поголів'я, технології виробництва, способу утримання худоби, рівня механізації виробничих процесів та інших умов. У складі бригад формують ланки, зміни або групи працівників. На невеликих фермах бригада обслуговує окрему групу худоби.

На молочних фермах основною категорією працівників є доярки або оператори машинного доїння. Вони доять корів і виконують роботи, пов'язані з цим процесом. Скотарі (оператори по догляду за тваринами) прибирають годівниці, стійла, а також приміщення від гною, випасають худобу, виконують інші періодичні роботи. Роздавачі кормів (кормачі), кормачі-трактористи (оператори по годівлі тварин) готують і роздають корми тваринам, прибирають залишки кормів. Оператор по вирощуванню та відгодівлі молодняку виконують роботи відповідно до технології догляду за тваринами. Бригадири, крім керівництва бригадою, здійснюють облік надоїв і використання молока, осіменінь, отелень, надходження та витрати кормів, стежать за зберіганням інвентарю й обладнання.

Норми обслуговування залежать від технології виробництва, рівня механізації, продуктивності тварин та інших умов. Наприклад, при доїнні корів переносними апаратами у відра норма становить 20-30 голів, при доїнні у молокопровід 50-100; у доїльних залах застосовують групову або ланкову форму організації праці.

При вирощуванні і відгодівлі молодняку норми навантаження на одного скотаря (оператора) за прив'язаного утримання становлять 150-300 голів залежно від рівня механізації виробництва, на відгодівлі при безприв'язному утриманні - 500 голів і більше.

В умовах великих промислових комплексів потужністю 10 тисяч голів приміщення першої фази поділені на 3 секції по 20 станків у кожній, а в станку утримують 18 телят. Станки обладнані клапанними автонапувалками і дев'ятьма установками для згодовування замінника незбираного молока. Комбікорм роздають автоматично по трубопровідній системі, сіно за допомогою возиків. При цьому два оператори обслуговують одну секцію, тобто 360 голів. На третій фазі один оператор працює на дві секції, або доглядає 720 голів. У скотарстві застосовують одно- або двозмінний режим роботи. При обслуговуванні корів і нетелей найефективнішим вважають останні, але при дворазовому доїнні та дворазовій годівлі тварин. Двозмінний режим роботи має великі переваги перед однозмінним - у першому випадку

працівники зайняті на фермі протягом восьми годин, тоді як при однозмінній роботі - від 5-6 год. ранку до 20 год. з двома великими перервами. Це дає змогу більше часу приділити, особистим потребам, що впливає на закріплення кадрів.

Упорядкуванню організації праці на молочній фермі сприяє також впровадження дворазового доїння корів, підвищуються навантаження і на 20-25% знижуються затрати праці на 1 ц молока порівняно з триразовим доїнням.

Функціональні обов'язки в скотарстві кожний працівник повинен виконувати згідно з встановленим розпорядком дня, якого слід суворо дотримуватися. Його розробляють для кожної ферми окремо на стійловий і пасовищний періоди, передбачаючи при цьому однакові проміжки часу між згодуванням кормів і по можливості - між доїнням корів.

Послідовність виконання виробничих процесів протягом робочого дня та їхню тривалість встановлюють із таким розрахунком, щоб забезпечити належний режим для тварин, створити найкращі умови для виробництва продукції й максимально ущільнити робочий день працівників, які доглядають худобу.

2.3 Планування виробництва молока

Основний принцип планування виробництва молока по стаду корів на рік полягає в установленні середнього місяця лактації по всьому поголів'ю в кожний календарний місяць. Знаючи середній місяць лактації і плановий удій на рік, розраховують можливий надій в належний місяць лактації і за рік. Можливий надій на плановий рік встановлюють виходячи із середнього фактичного удою зо декілька минулих років з рахунком змін (порода, корми, вік тварин, кваліфікація доярок, погодні умови, умови утримання і технологія виробництва тощо). Для встановлення середнього місяця лактації в кожний календарний місяць року необхідно скласти план отелень корів, для чого спочатку складають план осіменіння (із фактичних даних або з індивідуального завдання).

за ці місяці.

Тваринництво є галузь сільського господарства, що займається розведенням сільськогосподарських тварин для тваринницьких продуктів. За своїм значенням особливо вирізняються молочне і м'ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Частка цих галузей у виробництві тваринницької продукції становить понад 90 %.

Розвитком тваринництва багато чому визначається повноцінність харчування населення його життєво необхідною частини - споживанні тваринного білку. Усі продукти тваринництва - м'ясо, молоко, олію, яйця та інші - вирізняються високою енергетичній й живильним цінністю.

Тваринництво різнобічно пов'язані з різними галузями народного господарства і має важливого значення у розвитку виробничих сил країни. Характерна риса тваринництва залежить від в їхній тісній зв'язки й з рослинництвом. Тваринництво використовує кормові культури, рослинність лук і пасовищ і відходи рільництва, перетворюючи на продукти харчування та цінне сировину. Натомість, тваринництво поставляє для рослинницьких галузей органічне добриво: як гною на поля повертається приблизно 40% загальної кількості органічних речовин, що вигодовуються сільськогосподарським тваринам.

З усіх продуктів харчування найбільш вартісні є молоко і одержані із нього продукти (олію, сир, сир та інших.). Молоко містить майже всі необхідних харчування повноцінні речовини: жири, білки, цукор, мінеральні солі, вітаміни, ферменти, гормони тощо. Засвоєння організмом молоко загалом всіх його складових частин дуже високий.

Поживність молока визначається вмістом у ньому сухих речовин. У коров'ячому молоці міститься у середньому 12,5 % сухих речовин, інше - вода. Жиру в коров'ячому молоці міститься у середньому 3,8 - 3,9 % з коливаннями від 2,8 до 5,5 %. Залежить це ти від індивідуальних і породних особливостей корів, умов його годівлі та змісту, і навіть від періоду лактації. Белки коров'ячого молока складають у середньому 3,3 %; середнє зміст молочного цукру 4,6 - 4,8 %; частку мінеральних речовин молока припадає близько 1 %. У молоці є майже всі вітаміни, розчинні в жирі й у воді. Їх вміст у значною мірою залежить від годівлі, мікрофлори рубця жуйних та інших умов.

До фізичним властивостями молока належить щільність, через яку судять з його повноцінності. Щільність молока залежить від породних особливостей корови, умов її годівлі, періоду лактації та інших чинників. У середньому, вона дорівнює 1,030 з коливаннями від 1,027 до 1,032.

Велику роль отриманні високоякісного молока, а деяких випадках та молочних продуктів, грає первинна обробка молока на добре обладнаних фермах, й у його очищенні, охолодженні, пастеризації, нормалізації. Первинна обробка молока має на меті підготувати його до транспортування та її реалізації чи зберігання в свіжому вигляді.

Розвиток молочного скотарства, організація отримання молока, вимогу до його якості, питання переробки молока у різні молочних продуктів привертають увагу учених різних країн.

Через війну великих заходів, здійснюваних урядом, помітно змінилася промислово -экономічна база сільського господарства. Дедалі більше значення мають поглиблення спеціалізації і концентрації тваринництва, підвищити рівень його інтенсивності. Головне у виконанні інтенсифікації тваринництва - створення міцної кормової бази й раціональне використання кормів. Інтенсифікація тваринництва значною мірою залежить також від всесвітнього поліпшення продуктивних якостей худоби і птиці з урахуванням вдосконалення племінного справи, створення нових високопродуктивних порід, використання промислового схрещування.

У нашій країні розвитку тваринництва, зокрема скотарства, та підвищення продуктивності тварин надається велике значення. Створення в радгоспах і колгоспах міцної кормової бази, ведення скотарства лише на рівні сучасних наукових знань, його концентрація, спеціалізація і всебічна механізація виробництва сприятимуть подальшого розвитку і інтенсифікації цій галузі.

Особливості планування молока на сільськогосподарських підприємствах, порівняно з промисловими, пов'язані з відносно високою стабільністю асортименту продукції. Більшість промислових підприємств, розробляючи маркетингову товарну політику, основну увагу звертають на планування виробництва нових товарів, то аграрні підприємства вимушені основну увагу приділяти вдосконаленню товару та його обслуговуванню. Останнє означає забезпечення сталості відповідних характеристик товарів, що впроваджені на ринок і користуються попитом споживачів. Основним у цій частині маркетингової товарної політики є контроль за якістю продукції, своєчасне інформування виробника щодо необхідності її поліпшення, збереження характеристик товарів у процесах розподілення та продажу. У реалізації заходів маркетингової товарної політики головним є управління якістю і конкурентоспроможністю продукції.

Якість продукції - це сукупність її властивостей і характеристик, що зумовлюють спроможність даної продукції задовольнити потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням.

Підвищення якості продукції пов'язане з додатковими витратами як інтелектуальної праці, так і матеріально-грошових коштів. Ці витрати можуть-бути вищі за прибуток, одержаний від реалізації продукції з поліпшеними якісними показниками. Тому потрібно обчислювати як планову, так і фактичну економічну ефективність підвищення якості продукції.

2.4 Планування оплати праці та матеріальних грошових витрат на виробництво

Оплата праці ґрунтується на тарифній системі, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифні сітки (схема посадових окладів) формуються на основі тарифної ставки робітника першого розряду і міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок наступних розрядів до першого. Для визначення тарифної ставки будь-якого розряду робітника треба користуватися тарифно-кваліфікаційним довідником. У якому вказується перелік виконаних робіт, що відносяться до того чи іншого розряду, і врахувати кваліфікацію робітника.

Нормування дозволяє врахувати кількість затраченої праці. Форма оплати праці дозволяє визначити порядок розрахунку заробітної плати.

В процесі нормування праці розробляють і запроваджують норми затрат праці і норми часу на виконання робіт, норми виробітку за одиницю часу, норми обслуговування, чисельність працюючих.

Власник має право самостійно визначати системи, форми і види оплати праці та посадові оклади. Держава гарантує лише дотримання власниками мінімальних розмірів та передбачених законодавством про працю гарантій і компенсацій.

Для бухгалтера важливо знати основи законодавства про працю, контролювати правильність застосування менеджерами затверджених тарифних ставок і посадових окладів, заповнення первинних документів про відпрацьований час, виробіток, наявність документів, що підтверджують право на доплати за невідпрацьований час.

Заробітна плата знаходиться в центрі уваги різних зацікавлених сторін - найманих працівників, власників, пенсійного фонду, податкових органів, профспілок, державних структур. Для кожної із сторін значення заробітної плати оцінюється по-різному, але повільність нарахування та утримання зачіпає інтереси всіх.

В основу організації оплати праці покладено колективні договори між роботодавцями та найманими працівниками. Вони укладаються двома сторонами зобов'язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узагальнення інтересів працівників та підприємств.

Центральним поняттям організації праці є визначення сфери застосування адекватних умовам підприємства систем та форм оплати за виконану роботу.

Система оплати праці складається з двох підсистем - погодинної (оплата праці залежить від відпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів) та відрядної (оплата праці залежить від виготовленого обсягу продукції (робіт чи послуг) з урахуванням складності й умов праці та відрядних розцінок за одиницю продукції (робіт чи послуг) встановленої якості).

Погодинна підсистема має дві форми оплати праці:

погодинна проста - оплата здійснюється за кількість відпрацьованих годин (днів) і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів;

погодинно-преміальна - оплата здійснюється, як і при простій погодинній формі, але крім того працівнику виплачується премія за особливі умови роботи.

Відрядна підсистема має такі форми оплати праці:

пряма відрядна оплата залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт чи послуг) та розцінок;

відрядно-преміальна - оплата праці залежить від суми заробітку за відрядними розцінками й обсягу виготовленої продукції та встановленого розміру премій;

непряма відрядна - використовується для оплати праці допоміжних працівників у процентах від заробітку основних, яких вони обслуговують, що стимулює продуктивність праці допоміжного персоналу;

відрядно-прогресивна форма оплати ґрунтується на тому, що зі збільшенням обсягу виготовленої продукції зростає розцінка;

акордна форма - передбачає нарахування заробітної плати за наперед визначену роботу, виконану в обумовлений час. За скорочення робочого часу і виконання якісної роботи може бути додатково нарахована премія;

колективно-відрядна (бригадна) форма застосовується у промисловості при випуску продукції на кінцевій операції і розподілі загальної суми заробітку між членами бригади пропорційно до їх тарифного заробітку.

Системи та форми оплати праці встановлюється роботодавцем виходячи з їх доцільності й ефективності в конкретних умовах використання найманих працівників.

Проте свідомий досвід з організації праці свідчить про доцільність розширення сфери застосування погодинних форм оплати.

Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівником нормованих завдань, що означає визначення обсягу робіт за годину праці. Це вимагає обґрунтування норм часу на всі операції з виготовлення продукції, норм обслуговування устаткування, норм на прибирання приміщень.

Нараховану заробітну плату поділяють на два види:

1). Основну;

2). Додаткову.

Є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.

Таблиця 1.5 Акордні розцінки на 1 ц молока по періодах року і за голову приплоду.

Показники	За рік(365 днів)	Періоди
		Стійловий(200дн)	Пасовищний
1	2	3	4
1. Норма обслуговування	25	Х	Х
2. План приплоду телят, гол	24	Х	Х
3. Плановий надій на 1 корову, кг	3600	х	Х
4. Валовий надій по групі( 1х3:100)ц	900	х	Х
5. В т.ч по періодах року % Ц	Х Х	45 405	55 495
6. Денна тарифна ставка 6 розряду, грн.	106, 32	х	Х
7. Річний тарифний фонд, грн.( 6х365)	38806, 80	х	Х
8. Норми доплати	20%	х	Х
9. Сума доплати, грн.( 7х8):100	7761	х	Х
10. Річний фонд оплати праці	46567, 80	х	Х
11. Акордний фонд для оплати та приплід 10%, грн.	4656	х	Х
12. Акордна розцінка за 1 гол приплоду, грн.	194	х	Х
13. Акордний фонд для оплати праці за молоко 90%	4191,102
В т.ч за 1 день грн.	114,82
14. Акордний фонд за молоко по періодах року	Х	22964, 94	18945,30
15. Акордна розцінка за 1 ц молока	Х	56,70	38,27

Переглянувши цю таблицю ми бачимо, що економічні показники зростають, а рентабельність понижується. Також площа посіву кормових культур залежить від потребі в кормах. Застосовують два способи визначення планової потреби в кормах для продуктивності праці.

Застосовують, як правило, два способи визначення планової потреби в кормах для продуктивної худоби і птиці. Згідно з пер-шим способом, який застосовується ширше, потребу в кормах визначають за плановими даними виробництва окремих видів тваринницької продукції, нормативами витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкретного господарства структури кормів . За вмістом кормових одиниць у 1 ц фізичних кормів обчислюють потребу в них у натуральному виразі.

Зазначені нормативи затрат кормів диференційовані залежно, передусім, від продуктивності худоби, технології виробництва -- звичайна чи на промисловій о, напряму розвитку галузі -- молочне і молочно-м'ясне чи м'ясне скотарство , зони країни -- Полісся, Лісостеп, Степ . Наприклад, нормативи затрат кормів (Розрахунок потреби в кормах для виробництва молока

центнерів кормових одиниць) при звичайній технології на 1 ц молока за продуктивності корів 1800 кг становить 1,45, а понад 4500 кг -- 1,1; на 1 ц приросту живої маси молодняку великої рогатої худоби за приросту однієї голови за рік 91--100 кг -- 9,7, а 151--160 кг -- 8,5; на 1 ц приросту живої маси свиней за приросту однієї голови за рік 80 кг -- 8,8, а 200 кг -- 5,8. У середньому по Лісостепу України нормативи витрат кормів (ц кормових одиниць) на виробництво 1 ц тваринницької продукції становлять: молока -- 1,3, приросту великої рогатої худоби -- 8,3, свиней -- 8,9, овець -- 9, 1 ц вовни -- 11,4, на 1000 шт. курячих яєць -- 2,5.

Наведені вище нормативи затрат кормів істотно відрізняються від фактичних затрат. Так, у середньому за 1999--2000 рр. в 13 тис. господарств Міністерства аграрної політики України затрати кормів (ц кормових одиниць) на виробництво 1 ц молока становили 1,7, приросту великої рогатої худоби -- 16,4, свиней -- 16,5. Такі значні перевитрати кормів пояснюються, по-перше, тим, що списування кормів на витрати відбувається, як правило, за табличними даними, а фактичний вміст поживних речовин значно нижчий через порушення технології виробництва, заготівлі, зберігання і використання кормів. По-друге, у господарствах суспільного сектору

спостерігається масове розкрадання кормів.

Другий спосіб визначення потреби в кормах передбачає використання даних щодо середньорічного поголів'я худоби за статево - віковими групами і нормативів річної потреби різних видів кормів на одну голову. Слід зазначити, що тільки цей спосіб застосовується при плануванні потреби в кормах для робочої худоби. Нормативи визначають виходячи зі збалансованих за перетравним протеїном та іншими поживними речовинами добових раціонів на літній і зимовий періоди за планової продуктивності. При поточному плануванні раціони складають відповідно до прийнятих у господарстві типів годівлі, а також з урахуванням фактичної наявності кормів на початок планового року, передбачуваних обсягів виробництва кормів у плановому році, можливостей їх придбання і надходження в порядку отоварювання.

Планову потребу окремих видів кормів у фізичній масі з певних видів тваринницької продукції переводять у кормові одиниці. Шляхом ділення загальної кількості кормових одиниць на запланований обсяг виробництва продукції або середньорічне поголів'я худоби визначають планову витрату кормів у кормових одиницях на 1 ц продукції або на одну голову худоби. Важливою умовою підвищення ефективності тваринництва є планування витрат кормів на одиницю продукції в меншому розмірі порівняно із середніми фактичними витратами за останні роки за рахунок забезпечення тваринництва більш повноцінними кормами, підвищення якості кормів, застосування вітамінів, мікроелементів та інших хімічних засобів і біопрепаратів.

План потреби в кормах при поточному плануванні складають на два періоди: на календарний рік і від урожаю планового року до врожаю наступного року. У першому випадку показники характеризують річні витрати кормів за відповідними статево - віковими групами тварин; їх використовують під час обчислення планової собівартості продукції тваринництва. Потреба ж у кормах від одного врожаю до другого є, по-суті, заявкою галузям рос-линництва на виробництво кормів у плановому році й основою для розрахунку необхідних посівних площ відповідних культур, які разом з природними угіддями забезпечують одержання необхідної для підприємства кількості кормів.

2.5 Визначення планової собівартості та трудомісткості одиниці продукції

Калькулювання - це науково обґрунтована система обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, матеріальних цінностей та основних засобів за елементами витрат. Для проведення калькулювання потрібно витрати, пов'язані з виробництвом продукції або покупкою цінностей, поділити на кількість одержаної продукції або куплених цінностей. На практиці використовують різні методи калькулювання собівартості продукції.

Для проведення калькулювання потрібно облікувати витрати, а також кількість виготовленої продукції, що пов'язана з цими витратами. Поділивши витрати на кількість продукції, визначають собівартість її одиниці. Це загальне правило при калькулюванні.

Метою проведення калькулювання потрібно чітко визначити об'єкти калькулювання. Цими об'єктами можуть бути окремий вид чи група однорідної продукції, певна робота або послуга, за якими вираховується їх собівартість.

Водночас потрібно встановити коло витрат, що включаються у собівартість продукції, розмежувати їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом, оцінити супутню та побічну продукцію, розподілити непрямі витрати між конкретними об'єктами калькулювання.

Стаття калькулювання - певний вид витрат, що включається в собівартість. Витрати зручно групувати за оборотами за кредитом відповідних кореспондуючих рахунків (субрахунків) згідно з планом рахунків.

В нових умовах господарювання потрібно, щоб об'єкт обліку збігався з об'єктом управління, тому об'єктами обліку можуть виступати також структурні підрозділи та центри виникнення витрат.

Для обліку витрат і калькулювання собівартості продукції використовують різні методи. Під методом обліку розуміють сукупність способів і прийомів, за допомогою яких у бухгалтерському обліку відображають витрати і процес формування собівартості продукції. При цьому важливо забезпечити одержання інформації про ефективність використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у розрізі об'єктів і статей витрат.

На промислових підприємствах використовують два методи калькулювання:

1) попроцесний;

2) позамовний.

На підприємствах з одним видом створюваної продукції та незначним обсягом незавершеного виробництва або за його відсутності застосовують простий попроцесний метод обліку витрат, за допомогою якого аналітичний облік ведуть шляхом відкриття рахунків за видами виробництв. Собівартість одиниці продукції вираховують шляхом ділення підрахованих витрат на кількість одержаної продукції.

На тих підприємствах, на яких перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи низки послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких становлять окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва, використовують різновид процесного методу, так званий попередільний метод обліку. Він є у двох варіантах: напівфабрикатний і Безнапівфабрикатний.

При напівфабрикатному варіанті витрати обліковують за окремими технологічними переділами. Дані такого обліку дають змогу визначати собівартість напівфабрикатів, які оприбутковують із одного переділу (цеху, бригади) і передають у наступний переділ. Отже, собівартість напівфабрикатів за кожним переділом визначається сумою витрат по даному цеху плюс вартість напівфабрикату, який поступив з попереднього переділу. Фактична собівартість готового виробу вираховується на останній стадії його виробництва, тобто на останньому переділі.

Безнапівфабрикатний варіант передбачає на кожній стадії накопичення витрат лише за конкретним підрозділом, не включаючи вартості напівфабрикатів. Для вирахування собівартості готової продукції при цьому варіанті додають витрати на всіх стадіях виробництва. Напівфабрикати із цеха в цех передають у натуральних вимірниках.

Позамовний метод обліку використовують на підприємствах, на яких витрати легко ідентифікувати з конкретною продукцією або роботами (послугами). Його застосовують у промисловості, будівництві, експериментальних і ремонтних виробництвах. Об'єктом обліку при цьому є виробниче замовлення на виготовлення визначеної кількості виробів. При створенні великих об'єктів облік організовують за кожним із них (будівля, корабель), а при створенні дрібних виробів - за кожним замовленням або видом виконуваних робіт (ремонт тракторів, прання білизни та ін.).

Раціональне ведення виробництва вимагає дотримання обґрунтованих норм витрат і виходу продукції. За наявності таких норм можна успішно використовувати нормативний метод. Він дає змогу оперативно контролювати хід виробництва і своєчасно приймати правильні управлінські рішення. При нормативному методі забезпечують роздільне відображення в обліку витрат за встановленими нормами, відхилення від них і облік зміни норм.

Нормативний метод обліку широко використовують на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), коли здійснюється масове та серійне виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів.

На практиці використовуються дві системи калькулювання собівартості:

1) з повним розподілом витрат - абсорпшен-костинг;

2) за змінними витратами - директ-костинг. Головна відмінність між цими системами полягає в тому, що у першому випадку постійні накладні витрати включаються у собівартість, а в другому - не включаються у собівартість.

Залежно від характеру виробів і послуг, особливостей організації й технології їх виробництва розрізняють два основних методи калькулювання собівартості продукції:

- метод послідовного підсумовування прямих витрат і витрат, що розподіляються, по видах продукції (позамовна калькуляція);

- метод розподілу (поділу) сукупних витрат по калькульованих об'єктах, заснований на групуванні витрат по процесах (періодах, стадіях,...