Роль інвестицій у становленні ринкової економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Дослідження проблем інвестування економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції зачіпають найглибинніші основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. В сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення умов становлення ринкової економіки, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу - один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, технічний рівень основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, розв'язування соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому, це і зумовлює актуальність теми дослідження, розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища, та суттєвого нарощування обсягів інвестицій.

Разом із тим, річні обсяги інвестицій поки що залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що пояснюється недосконалою законодавчою базою, нерозвиненими фондовим ринком та фінансово-кредитною системою, високим податковим тиском неефективним використанням амортизаційних відрахувань, а також низьким рівнем трансформації заощаджень населення до інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

У зв'язку з цим, інвестиційна діяльність суб'єктів господарювання вимагає глибоких знань теорії та практики прийняття рішень у сфері обґрунтування інвестиційної стратегії, виборі напрямів та форм інвестування, а пошук шляхів удосконалення відносин в інвестиційній сфері в умовах ринкової трансформації економіки є не лише актуальним, а й важливим завданням теоретичного та практичного значення.

Інвестиційна діяльність тією чи іншою мірою властива будь - якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без урахування таких факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення, тощо.

Інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, що у свою чергу впливає на соціально - політичний стан країни. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестування та їх ефективне використання є головною передумовою економічного зростання України, одним із вирішальних факторів успішного реформування її народного господарства.

У світовій практиці під категорією “інвестиція” розуміють “використання майна для отримання грошей”. Це визначення має економічний характер і включає надзвичайно широке коло відносин.

Метою курсової роботи є надання теоретичних знань із питань ролі інвестицій у становленні ринкової економіки, розкриття сутності, класифікації, функцій та форм інвестицій,а також виявлення основних тенденцій та проблем залучення іноземних інвестицій в Україну.

Основними завданнями є:

1. ознайомлення із сутністю інвестиційної діяльності;

2. розкриття етапів формування та сутності моніторингу інвестиційного процесу;

3. обґрунтування шляхів покращення інвестиційного клімату в Україні.

Об'єкт курсової роботи: інвестеційна діяльність у ринковій еконо-міці.

Предмет курсової роботи включає особливості регулювання й управління інвестиційними процесами на макро- та мікрорівнях; закономірності, процеси та інструменти управління інвестиційною діяльністю.

При написанні курсової роботи були використані наступні методи: історичні, аналітичні та графичні.

Досліджуючи економічну сутність інвестицій, іх розвиток на Україні, була використана нормативна, законадавча бази та наукові роботи зарубіжних і вітчизняних вчених таких як: Бажал Ю.М., Беленький П.Ю., Бланк И.А., Борщ Л.М., Вінник О.М., Гайдуцъкий П.І., Геєць В.М., Гончаров А.Б., Губський Б. В., Данілов О. Д., Денисенко М., Коваленко Н.І.,Майорова Т.В., Марцин В.С., Матюшенко I.Ю., Мойсеєнко І. П., Недашківський М. М., Омелъченко А. В., Пересада А. А., Пешко А.В., Писаренко С. М., Татаренко Н.О., Турбина К., Федоренко В.Г., Череп А.В., Черваньов Д.М., Шевчук В.Я., Щукін Б. М.

Структура курсової роботи має наступний вигляд: вступ, 3 розділи (кожний розділ має по три підпункти), висновок, список використаної літератури і додатки.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Характеристика та економічна сутність інвестицій

Для будь - якого підприємства важлива розумна і цілеспрямована інвестиційна діяльність. Вкладення коштів у реалізацію різних проектів несуть у собі задачу досягнення визначених цілей у залежності від проведеної підприємством політики. Цілі можуть бути всілякими: підвищення рентабельності виробничого процесу, заміна застарілого устаткування, і як наслідок - підвищення ефективності, розширення виробництва, збільшення частки ринку, технологічний прорив і т.д. [ 13; c. 6 ]

Реалізація інвестиційних проектів являє собою нову й у недостатньому ступені вивчену сферу діяльності підприємств на українському ринку. Інвестиційний проект - це процес здійснення комплексу взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення визначених фінансових, економічних, соціальних, інфраструктурних і в деяких випадках політичних результатів. Основним інструментом реалізації інвестиційного проекту є бізнес план, що являє собою техніко - економічне і фінансове обґрунтування ефективності інвестицій.

Для ефективної реалізації інвестиційного проекту вище керівництво повинно мати чітку «інвестиційну філософію», тобто усвідомити для себе стратегію розвитку власної компанії і напрямок інвестицій. Це може бути філософія росту - висока рентабельність проекту і високий ризик; філософія розвитку - модернізація і розширення виробництва; філософія екстенсивного або інтенсивного зростання; філософія захоплення ринку і т.д.[ 21; c. 14 ]

Підприємству необхідно мати ціль інвестування - об'єкт напрямку інвестицій: нове обладнання, нерухомість, портфельні інвестиції, нематеріальні активи і т.д.

Якщо підприємства мають більш - менш виразну філософію й уявляють собі мету, то з третім елементом ланки інвестиційного проекту виникають проблеми. Це управління інвестиціями - професійна діяльність усіх структурних підрозділів підприємства в справі досягнення поставлених цілей відповідно до раніше розробленого бізнес - плану інвестиційного проекту. інвестиція державний регулювання україна

Термін «інвестиція» означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладення капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладення капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладення капіталу, а потім через деякий час одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому - одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому - між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту. [ 33; c. 10 ]

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

* кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

* рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та її матеріальні цінності);

* майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

* права користування землею, водою, природними ресурсами;

* сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих. [ 2; c. 34 ]

Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів і покупців, а також виконувати функції будь - якого учасника інвестиційної діяльності.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково - технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Під інвестиціями слід розуміти тільки ті вкладення, метою яких є отримання прибутку (доходу). І саме за цією метою потрібно відрізняти інвестиції від інших вкладень коштів. [ 17; c. 13 ]

1.2 Класифікація, функції та форми інвестицій

Інвестиції - це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу). Таке визначення інвестицій чіткіше і зрозуміліше.

Інвестиції як на макро-, так і на мікрорівні мають забезпечувати:

* зростання ринкової вартості підприємства;

* розширення виробництва;

* запобігання морального та фізичного зносу основних фондів і підвищення технічного рівня виробництва;

* підвищення якості продукції підприємства;

* здійснення заходів з охорони навколишнього середовища;

* досягнення інших цілей підприємства.[ 27; c. 3 ]

З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Класифікація інвестицій

Критерій класифікації	Форми інвестицій
За об'єктом вкладення коштів	- реальні ( матеріальні та нематеріальні активи) - фінансові ( цінні папери( акції, облігації, казначейські зобов'язання ), грошові вклади)
За роллю у відтворювальних процесах	- реноваційні інвестиції ( джерело: амортизація) - чисті інвестиції ( джерело: заощадження )
За призначенням	- реконструкція - нове будівництво
За строком	- короткострокові ( окупність строком до 1 року) - середньострокові (до 3 років ) - довгострокові ( понад 3 роки )
За суб'єктами вкладення коштів	- приватні - державні - змішані - іноземні

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах (рис. 1.1).



Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1. Форми інвестицій

Найважливіші сутнісні ознаки, властивості та призначення інвестицій відображаються у їх функціях, основними з яких є:

-- продуктивна, пов'язана із виробництвом валового внутрішнього продукту (формуванням сукупної пропозиції), участь у якому інвестиції беруть після трансформації у предмети та засоби праці. Їх продуктивність та інші якісні характеристики (капіталовіддача, строк служби, енергоємність функціонування тощо) відіграють при цьому вирішальну роль;

-- структуроформуюча. Інвестиції формують структуру суспільного виробництва, визначаючи пропорції між окремими видами діяльності, секторами та галузями національної економіки тощо;

-- доходотворча. Технологія будь-якого виробничого процессу потребує певного співвідношення “праця - капітал”, тому зміни в інвестиційній активності зумовлюють такі взаємопов'язані процеси: “збільшення обсягів функціонуючих основних фондів --» підвищення потреби у робочій силі --> скорочення рівня безробіття --> зростання кількості осіб, що отримують доходи, --> зростання доходів населення й загального рівня добробуту”;

-- інноваційна: інвестиційний процес є процесом систематичної реалізації інновацій, впровадження у виробництво найновіших досягнень науково-технічного прогресу, які сприяють підвищенню ефективності та прискоренню темпів економічного зростання. [ 6; c. 23 ]

1.3 Сутність та етапи інвестиційного процесу

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем.

Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому, оскільки технічні і технологічні рівні народного господарства є в даний час невисокими, виробнича і галузева структура невизначені, основні фонди і виробничі потужності зношені і морально.

В Україні існує могутній виробничо - технічний потенціал і величезні сировинні ресурси, і за наявності цих резервів Україна повинна вести ефективно інвестиційну політику.[ 25; c. 11 ]

На сучасному етапі розвитку економіки України виникла об'єктивна необхідність активізації інвестиційної діяльності. На думку більшості фахівців, інвестиційна діяльність стала визначальним сектором всієї економічної політики країни. Вона стає основною ланкою, проголошеної в 2003 році урядом України інноваційної моделі розвитку країни. Без неї неможливо подолати загальноекономічну кризу і вийти на рівень економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованості макроструктури. Інноваційна діяльність визначається пріоритетною в основних програмах розвитку. Механізм структурного і якісного оновлення виробництва і створення ринкової інфраструктури, відбуваються практично повністю шляхом інвестування. Чим інтенсивніше воно відбувається, тим швидше здійснюється процес оновлення, тим активніше йде процес ринкових перетворень.

Темпи економічного розвитку в значній мірі визначаються інтенсивністю інвестиційної діяльності в країні. Необхідність інвестиційних вкладень в економіку стало очевидним для всіх господарських суб'єктів з моменту вступу України на шлях ринкових перетворень.

Подальший розвиток економіки держави неможливий без активної інвестиційної політики і ефективного використання інвестиційного потенціалу національної економіки.

За визначенням, яке дає закон України «Про інвестиційну діяльність» і якої дотримується більшість українських вчених «інвестиційна діяльність» - це сукупність практичних дій.

Інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки, тобто її секторами (нефінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.[ 12; c. 34 ]

Сукупність найважливіших чинників, що впливають на інвестиційний процес, можна відобразити на схемі (рис. 1.2).

Якщо в центрі розмістити інвестиції, то чинники, що впливають на них, розташуються у вигляді двох груп. Верхня група чинників впливає на збільшення обсягу інвестицій за допомогою важелів ринкового механізму, тоді як нижня група чинників безпосередньо визначається перспективною діяльністю органів державного управління.



Рис. 1.2. Модель інвестеційного механізму

Одночасно держава впливає на верхню групу чинників, щоб вони за посередництвом товарно - конкурентного механізму сприяли нормалізації інвестиційного процесу

Аналіз сукупності найважливіших чинників, які впливають на інвестиційний процес, свідчить, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іно земних інвестицій і встановлення різноманітних пільг для суб'єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план висуваються заходи регулюючого характеру.[26; c. 53]

При цьому необхідно зазначити, що ряд заходів державного впливу може мати не прямий, а побічний вплив (на верхню групу чинників, «налагодження» самого ринкового механізму, встановлення відповідних «правил гри на ринку»).

Аналізуючи чинники, що впливають на інвестиційний процес можна спостерігти економічні наслідки коливання інвестиційної активності, які наведені на рис. 1.3.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.3. Економічні наслідки коливання інвестиційної активності

Взагалі, у більшості трактувань поняття «інвестиції» простежується взаємозв'язок двох сторін одного процесу: витрачання ресурсів і одержання результату. Результат повинен бути достатнім для відшкодування суб'єктові інвестування завданих витрат і забезпечення приросту капіталу, одержання інших благ чи вигод. До того ж процес вкладення капіталу і одержання результату від здійснених інвестицій відбувається з певним відставанням. В економічній теорії це явище трактують як інвестиційний період - проміжок часу з моменту вкладення капіталу до моменту одержання результатів.

Тривалість інвестиційного періоду може бути різним залежно від форм інвестування, конкретних особливостей того чи іншого інвестиційного проекту.

Найкоротшим він у сфері короткострокового фінансового інвестування. Наприклад, відсотки на депозитні вкладення коштів у банк підприємство може одержувати щомісячно. Невеликою є тривалість інвестиційного періоду у сфері торгівлі. Водночас при великих довгострокових проектах період реального інвестування може становити п'ять, десять і більше років.[ 30; c. 5-8 ]

Взагалі, узагальнюючи різні визначення понять і сутності інвестицій, можна виділити специфічні риси інвестиційного процесу:

1.Інвестиції, як правило, потребують значних фінансових витрат.

2.Вигода, віддача від інвестицій може бути одержана тільки в майбутньому на стадії експлуатації об'єкта інвестування.

3.При очікуванні результатів від інвестицій виникають певні елементи ризику і невизначеності.

4.Вкладення, здійснювані в конкретне підприємство на будівництво, придбання основних засобів, розширення економічного потенціалу, розглядаються з позицій цього суб'єкта як капітальні інвестиції.

Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність кінцевих результатів є стадія підготовки інвестиційного процесу, яка, проте, недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Україні.

Звичайно інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності (рис. 1.4).



Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.4. Ринкова модель організації інвестеційного процесу

Основним мотивом такої діяльності надлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за банківськими депозитами.

Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень) прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції.[ 34; c. 147 ]

Мотивів займатися інвестиційною діяльністю ще замало, щоб опанувати якийсь певний інвестиційний проект, як правило, власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на якомусь конкретному проекті, оскільки у нього немає впевненості в тому, що інвестиції принесуть прибуток, крім того вони взагалі можуть бути втрачені.

З метою забезпечення охорони інвестицій при виборі проекту проводиться ціла низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найкращого. Звичайно в цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Як правило, для здійснення інвестиційного процесу, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування, крім власних. Ресурсне забезпечення проекту здійснюється також за допомогою інших учасників діяльності, як правило, на конкретних засадах.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення фінансових та реальних активів. Введенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. В процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку.[ 3; c. 5 ]

РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні зумовлений законом України «Про інвестиційну діяльність».

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності. [7;c.16-18]

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку промислового комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

* прогнози економічного і соціального розвитку України;

* схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

* цільові науково-технічні і комплексні програми;

* техніко-економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій.

Державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне регулювання інвестиційної діяльності, забезпечують не тільки державне управління і державне фінансування інвестицій, а й такі важелі:

* система податків, податкових ставок;

* проведення кредитної та амортизаційної політики;

* надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва;

* визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

* політика ціноутворення;

* проведення експертизи інвестиційних проектів тощо.[ 29; c. 34-38 ]

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо.

Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави. [ 7; c. 20 ]

Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві:

* надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50-60% не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів;

* деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер;

* хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів;

* напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України включає:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію.

2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є:

* технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної;

* структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно - побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово - городнього інструменту;

* розвиток паливно - енергетичного комплексу України;

* підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є: прогнози економічного і соціального розвитку України; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково - технічні і комплексні програми; техніко - економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій.[ 33; c. 23-25 ]

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи: фіскальну політику, стимулювання інвестицій, втручання в ринок цінних паперів.

2.2 Формування державної інвестиційної політики

Інвестиції є домінуючим фактором економічного зростання будь - якої держави. У більшості розвинутих країн традиційним засобом задоволення інвестиційних потреб властей є регіональні облігаційні позики. Значущість і перспективність становлення ринку муніципальних цінних паперів визначається ще й тим, що на поточний момент питома вага позикових ресурсів в Україні не перевищує 0,1% від сукупних доходів місцевих бюджетів, тоді як у розвинутих європейських країнах питома вага інвестиційних позик щорічно досягає від 6 до 19% доходів муніципалітетів.

Залучення коштів для розв'язання економічних проблем регіональних угруповань шляхом місцевих позик не практикувалося в Україні з 1914 року. Звичайно, відродження інституту муніципального запозичення як невід'ємної частини фінансового механізму стикається з колом проблем, більшість з яких носять макроекономічний характер. До таких проблем слід віднести відсутність прозорої державної регіональної політики, високий ступінь централізації бюджетної системи, нестача досвідчених фахівців у галузі місцевих фінансів. [ 35; c. 78-83 ]

Основна проблема органів державної влади при реалізації проектів як державних, так регіональних інвестиційних позик - створення привабливого для потенційних інвесторів механізму розміщення, обігу, і погашення боргових зобов'язань. Необхідною умовою для цього є формування інвестиційно - позикової системи держави.[ 11; c. 26 ]

Організаційною структурою, що покликана забезпечити весь комплекс робіт щодо залучення й розміщення інвестицій, повинен стати Державний інвестиційний фонд і його регіональні відділення. За організаційно - правовою формою це повинна бути некомерційна структура, заснована виконавчим органом влади, що має забезпечувати організацію роботи із залучення коштів для фінансування інвестиційних програм; розробку проектів правових актів, розпорядчих документів із питань регулювання й розвитку інвестиційного та фондового ринків; здійснення за дорученням виконавчого органу влади підготовки емісії державних і муніципальних цінних паперів, у тому числі організації їх розміщення; розробляти і проводити цінову політику, забезпечувати моніторинг щодо розміщення муніципальних цінних паперів; здійснювати контроль за загальним обсягом випущених і обігових цінних паперів, за ходом розміщення муніципальних цінних паперів, за своєчасним і повним надходженням позикових інвестиційних ресурсів, їх цільовим використанням і погашенням, поданням звітів виконавчому органу влади про результати розміщення державних і муніципальних цінних паперів; розробляти пропозиції із складання державних інвестиційних програм; здійснювати контроль за додержанням затверджених стандартів, пріоритетів, порядку організації і обліку всіма учасниками інвестиційного процесу; реалізовувати заходи щодо повернення коштів власникам цінних паперів при емісіях, що не відбулися, і недійсних випусках емісійних цінних паперів; проводити відбір серед професійних учасників ринку цінних паперів щодо права одержання повноважень на проведення розрахунково - клірингових і депозитарних операцій тощо. [ 33; c. 41-45 ]

Для здійснення системного підходу і виконання комплексу робіт щодо забезпечення функціонування системи реалізації позик у структурі інвестиційного фонду передбачаються декілька підрозділів:

1. Управління борговими зобов'язаннями.

2. Управління обліком і обслуговуванням боргу, яке здійснює розміщення і контроль за обігом цінних паперів.

3. Управління інвестиційною діяльністю.

4. Управління погашенням цінних паперів і реструктуризацією державного боргу, що виник у результаті позики.

Для спрощення розгляду моделі інвестиційно_позикової системи умовно представимо її структуру у вигляді двох основних блоків - позикового та інвестиційного.

Головною ланкою позикового блоку може бути емітент в особі органу виконавчої влади, яка реєструє проспект емісії та основні умови позик, визначає форму випуску облігацій та умови обігу на біржовому і позабіржовому ринках.

Для забезпечення обліку і руху грошових засобів від розміщення до погашення позик і спрямування їх на відповідні інвестиційні проекти, а також для забезпечення гарантій погашення і ліквідності вторинного ринку Державний інвестиційний фонд повинен визначити уповноважений банк, який укладатиме відповідний договір із розрахунково - касовим центром і уповноваженим депозитарієм; відкриватиме спеціальний рахунок фонду для обслуговування випусків облігацій; здійснюватиме погашення облігацій за дорученням фонду в день погашення, грошові розрахунки при проведенні аукціонів щодо розміщення облігацій; відкриватиме спеціальні рахунки для проведення грошових заліків з учасниками торгів у торговельно - кліринговій системі; передаватиме за вимогою фонду відповідно до договору між ними інформацію про рух коштів у процесі розміщення, обігу та погашення випусків облігацій і нарешті повністю відповідатиме перед фондом за надходження на спеціальний рахунок грошових засобів від розміщення облігацій, їх збереження і витрачання у відповідності з інвестиційною програмою держави та регіону. [ 7; c. 58 ]

Для забезпечення обліку і контролю за рухом випусків облігацій на ринку інвестиційний фонд має організувати систему депозитарного обліку шляхом створення свого або укладання договору з працюючим на ринку цінних паперів депозитарієм. Система депозитарного обліку забезпечуватиме можливість постійного контролю з боку інвестиційного фонду за процесом розміщення і раціонального розподілу випусків облігацій між професійними учасниками та інвесторами.

При організації біржового ринку облігацій інвестиційний фонд повинен організувати торговельний (один або кілька) майданчик, на якому він повністю контролюватиме процесс проведення торгів на первинному і вторинному ринках. На торговельному майданчику всі розрахунки мають відбуватися через розрахунково - кліринговий центр, який здійснюватиме операції щодо визначення зарахування взаємних вимог і зобов'язань учасників за підсумками торгів.

Торговельно - клірингова система забезпечуватиме рівноправну участь у процесі торгів всіх учасників шляхом додержання процедури допуску, а також гласності й відкритості. [ 5; c. 67 ]

На початковому етапі формування позикової системи найприйнятнішою формою первинного розміщення, на нашу думку, повинні бути аукціони. Під час проведення аукціонів важливо забезпечити однакові, або при певному розкладі заявок пріоритетні права для прямих інвесторів, обмежуючи при цьому доступ спекулянтам.

Реалізація інвестиційного блоку моделі, що формується, передбачає, що Державний інвестиційний фонд на основі затвердженої виконавчим органом влади програми інвестицій розроблятиме графіки фінансування і етапи виконання робіт.

Виходячи із завдань інвестування, визначених державною програмою, фонд визначатиме параметри запозичення коштів під конкретний інвестиційний комплекс, які проводяться окремими траншами.

Кошти від розміщення облігацій накопичуватимуться на спеціальному рахунку в уповноваженому банку.

Для створення об'єктів, передбачених інвестиційною програмою, інвестиційний фонд укладатиме договір підряду, при цьому можливі два варіанти: безпосередньо з підрядними організаціями або через відповідні галузеві організації. Вибір конкретного варіанта залежатиме від системи організації виконавчих органів влади на місці, але необхідно, щоб перелік підрядних організацій затверджувався виконавчим органом влади на основі конкурсного відбору. Це виключатиме як можливі зловживання, так і підозри у зловживанні.

Інвестиційний фонд здійснюватиме контроль за виконанням графіків робіт підрядними організаціями і оплачуватиме ці роботи у відповідності з укладеним договором. Після того, як об'єкти будуть прийняті комісією виконавчого органу влади, фонд робитиме остаточні розрахунки з підрядними організаціями.[ 10; c. 48-53 ]

Найскладнішим моментом у моделі є врахування інтересів учасників позики. Особливість полягає в тому, що інвестор повинен при настанні терміну погашення облігації одержувати за бажанням або гроші, або право власності на продукт інвестування. Складність полягає в тому, що кількість об'єктів інвестування, запропонованих в якості забезпечення за кожною облігаційною позикою, обмежена. Тому сама структура позики та організація її розміщення й погашення повинні задовольнити повною мірою інтереси всіх учасників інвестиційного процесу.

Використовуючи в повному обсязі переваги державного регулювання, ця система в своєму розвитку має пройти декілька етапів, на кожному з яких розв'язуються конкретні завдання.

Завданням першого етапу є створення необхідних організаційних та економічних умов для розвитку малого підприємництва в державі. При цьому ставка робиться на залучення заощаджень населення як джерела інвестицій, враховуючи, що економічно активна частина населення бажає отримати у власність об'єкти інвестиційної діяльності. Оскільки заощадження населення є результатом багатолітніх нагромаджень і в умовах України практично не можуть бути оновлені, то цей ресурс може бути вичерпаний протягом 1-3 років. Обмежені обсяги інвестиційних ресурсів на цьому етапі дадуть змогу робити інвестиції тільки в об'єкти малого бізнесу.

На другому етапі за рахунок швидкої окупності інвестиційних об'єктів і одержання комерційного доходу від тимчасової експлуатації призначених до реалізації об'єктів інвестування, регіони мають можливість продовжити інвестиційну діяльність уже з допомогою, в основному, нагромаджених коштів інвестиційного фонду. Об'єктами інвестицій можуть бути крупніші підприємства. На цьому етапі важливо забезпечити ефективну інвестиційну політику, що поєднує використання як позикових, так і власних коштів інвестиційного фонду. Основне завдання другого етапу - сформувати сприятливий інвестиційний клімат у регіонах.

На третьому етапі після проведення протягом 5-6 років активної інвестиційної діяльності запрацюють організаційні структури позиково - інвестиційного комплексу держави. Це дасть змогу владі проводити повномасштабну інвестиційну діяльність із використанням різноманітних джерел. На цьому етапі цілком можливо вийти на такий рівень розвитку, коли інвестиційний попит та інвестиційні пропозиції будуть урівноважені.[14; c. 46 ]

Отже, для того, щоб боргові зобов'язання в Україні стали невід'ємною частиною ефективно функціонуючого інвестиційного механізму, який здатний підтримувати стабільність у державі та ініціювати економічне зростання, необхідно:

1. Детально розробити і законодавчо закріпити чіткий механізм емісії місцевих позик, який би визначав умови і порядок випуску, обігу й погашення територіальних боргових зобов'язань.

2. Регламентувати законодавчо і організувати фактично Державний інвестиційний фонд і його регіональні представництва як основу інвестиційно - позикової системи України.

3. Для підсилення зацікавленості потенційних інвесторів у придбанні облігацій територіальної позики слід розвивати вторинний ринок цінних паперів, який дав би змогу збільшити ліквідність облігацій.

4. В міру розвитку інфраструктури фондового ринку в Україні, доцільним вважається перехід до дилерської форми розміщення позик. При цьому емітент відразу продає весь випуск одному або кільком дилерам, які після цього реалізують цінні папери безпосереднім інвесторам.

5. Інформація про хід реалізації позик повинна бути доступною.

6. Логічним завершенням наших міркувань могла б стати розробка державної програми створення інвестиційно_позикової системи в Україні, в якій мають бути зафіксовані організаційні принципи, механізми, цілі, напрями реалізації розглянутої моделі на всіх рівнях державної влади.

2.3 Моніторинг інвестиційного процессу

У період освоєння інвестицій, особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон'юнктура зазнає значних коливань: змінюються ціни на інвестиційні товари, а іноді і самі суб'єкти інвестиційного процесу. В цей період усі суб'єкти інвестиційної діяльності, що виконують свої функціональні обов'язки щодо проекту, повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту, оцінювати поточні результати та вносити корективи у бізнес - план, проект організації будівництва, проект виробництва робіт, план фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій. [ 15; c. 50 ]

Механізм проведення такого постійного нагляду і контролю за процесом освоєння інвестицій називається моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор або від їх імені дирекція підприємства, що впроваджує інвестиційний проект.

Залежно від функцій інших учасників інвестиційної діяльності можна конкретизувати моніторинг за видами та відповідно рекомендувати порядок його проведення:

Маркетинговий моніторинг проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок матеріально - технічних ресурсів. Його здійснюють ті учасники, на яких покладено обов'язки по контрактах з матеріально - технічного забезпечення проектів.

Фінансовий моніторинг здійснюється інвестором, замовником, фірмою - девелопером за дорученням замовника, а також іншими учасниками проекту, на першому етапі освоєння інвестицій за такими показниками, як: загальний обсяг інвестицій за проектом; витрати на земельну ділянку; витрати на проектно - дослідницькі роботи; вартість будівельно - монтажних робіт; контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту: власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти, запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов'язання, лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів. [ 24; c. 47 ]

За ринкових умов оцінка виконання річної програми може проводитися по місцях виникнення витрат відповідно до прийнятого порядку розрахунків за виконані роботи. Під постійне спостереження підпадають поелементно вироблені витрати на відчуження землі під будівлю, витрати на проектно - дослідницькі роботи, оплата будівельно - монтажних робіт за договірними цінами, розрахунки за встановлене та невстановлене обладнання, інші витрати. Моніторинг здійснюється у розрізі використання джерел фінансування: власних, запозичених або залучених коштів. У процесі моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів, додаткове залучення коштів. Технічний моніторинг, крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генпроектувальник, інші проектувальники. Технічний моніторинг проводиться з метою забезпечення відповідності обсяжно - планувальних і конструктивних рішень, прийнятих у будівельній і технологічній частинах проекту, технічних умов.

У більшості випадків значне підвищення цін на матеріальні ресурси при стабільній економіці трапляється через корінні зміни потужності підприємства або розширення номенклатури продукції. Такі зміни призводять до розробки практично нового проекту, визначення нової ціни, узгодження та перезатвердження проектно - кошторисної документації. Тим часом, у ряді випадків збільшення кошторисної вартості значною мірою викликано не змінами в проекті, а відсутністю дійового контролю інвестора та інших учасників проекту за дотриманням кошторисної вартості інвестиційного проекту в процесі його здійснення, низьким рівнем опрацювання проектувальниками кошторисів.[ 16; c. 55 ]

Часто мають місце факти розробки робочої документації з відступом від затверджених головних рішень проекту із зведеним кошторисом, особливо коли проектування і виконання робіт здійснюються одночасно.

Грошові і натуральні втрати від затримки понад передбачені у договорах та календарних планах строки виконання робіт є втраченою вигодою від експлуатації та випуску підприємством продукції в періоді, продовж якого були заморожені інвестиції, а також здійснені додаткові витрати, пов'язані зі збільшенням вартості і тривалості будівництва.

Після введення в експлуатацію об'єкта або його черги інвестор продовжує фінансовий моніторинг. На цьому етапі підприємство починає виробляти продукцію, від реалізації якої створюється грошовий потік у вигляді коштів, що повертаються до інвестора, і які він починає використовувати на відшкодування інвестиційних витрат, погашення заборгованості кредиторам, а також на сплату дивідендів по залученому капіталу .На цьому етапі моніторинг інвестиційного проекту проводиться за такими показниками: загальний обсяг інвестицій за проектом, джерела фінансування, введено в експлуатацію виробничих фондів, грошові потоки, мобілізація внутрішніх ресурсів, обґрунтування інших джерел фінансування, внутрішня норма ефективності інвестицій, строк окупності введених до експлуатації фондів за нормою ефективності інвестицій. Постійному нагляду підлягає річна програма завершення інвестиційного процесу, відстежуються місячні планові та фактичні обсяги інвестицій, будівельно_монтажних робіт, витрати на обладнання. Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених і запозичених коштів, виявляються відхилення, обґрунтовується необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів і використання інших джерел фінансування. На цьому етапі в процесі фінансового моніторингу вже можна робити оцінку поточних показників ефективності інвестицій, розрахувати динамічну норму ефективності й порівнювати її з внутрішньою, визначати можливий очікуваний строк окупності інвестицій за умовами терміну експлуатації підприємства, який підлягає фінансовому моніторингу. Останньому також сприяє введення в дію, починаючи із звіту за 1997р., нових форм статистичної звітності, зокрема 2-Кб „Звіт про введення в дію об'єктів, основних фондів та освоєння капітальних вкладів».[ 24; c. 44 ]

На сьогодні питання фінансування та державного кредитування регулюються нормативно - правовими актами органів центральної виконавчої влади. Зокрема, це Положення про фінансування і державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, яке затверджене наказом Мінфіну, Мінекономіки та Держ-буду від 23.09.96, і запроваджене з метою систематизації комплексу питань, пов'язаних із фінансуванням та кредитуванням капітального будівництва, ефективного використання державних коштів, та Положення про державне кредитування будов і об'єктів виробничого призначення, затверджене спільним наказом Мінфіну та Мінекономіки від 31.03.98, яке визначає порядок надання бюджетних кредитів безпосередньо міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади для фінансування підприємствами всіх форм власності і пускових об'єктів, а також раніше розпочатих важливих новобудов виробничого призначення, технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств.

РОЗДІЛ ІІІ. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 Розвиток інвестицій від 90-х років до сьогодення

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду. [ 20; c. 39 ]

До початку 90-х років в Україні категорії «інвестиції» не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше - це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям «капітальні вкладення». Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням в Україні основ ринкових відносин починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не одне тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень в області інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструментарій.

Подальший розвиток теорія отримала у дослідженнях, присвячених цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моделям оцінки ризику та доходності та їх емпіричному підтвердженні, розробці нових фінансових інструментів тощо. [ 33; c. 4-6 ]

У другій половині 50-х років починають проводитися інтенсивні дослідження по теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також по вибору інвестиційної політики. Є загальновизнаним, що основний внесок із цих проблем зробили: Ф.Модільяні та М.Міллер в 1958 році, які дослідили проблеми витрат фінансового ринку в цілому, а також поставили під сумнів точку зору про те, що борг є дешевшим власного капіталу , а також Вільям Шарп, який уперше в 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА).

Важність цих розробок для розвитку сучасної теорії економіки, фінансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія по економіці, якою були удостоєні М. Марковіц, Ф. Модільяні, М. Міллер та Вільям Шарп.

Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії та, яка включає три взаємопов'язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

* інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

* управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

* дивідендна політика (у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденди).

У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті років, коли проблемам теоретичного осмислення категорії «інвестиції» та пов'язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

Наприклад, автори посібника «Теорії інвестицій» Татаренко Н.О. та Поручник A.M. розкривають процес еволюції теорії інвестиційної діяльності - від звичайної констатації фактів до сучасного розуміння процесів інвестування як основи моделі економічного прогрессу ; Губський Б.В. у монографії «Інвестиційні процеси в глобальному середовищі» висвітлює найсуттєвіші характеристики процесів інвестування у національній економічній системі, проводить дослідження шляхів і форм інвестиційної взаємодії на міжнародному та глобальному рівнях; Пересада А.А. у монографії «Управління інвестиційним процесом», спираючись на світовий досвід інвестування ринкової економіки, глибоко аналізує теоретичні засади прискорення інвестиційних процесів в Україні, удосконалює відповідно до сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття інвестиційних рішень щодо проектів, які принесуть найбільшу віддачу. [32; c. 14-17 ]

Таким чином, дослідження стосуються лише визначення категорій «інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес» та аналізу важелів державного впливу на інвестиційні процеси й впливу міжнародної інвестиційної діяльності на розвиток національних економік. У свою чергу, внутрішній природі інвестицій уваги приділяється мало, а основні визначення категорій, які зустрічаються в українських та російських економічних виданнях, запозичені з зарубіжних джерел, де широко розповсюдженою є інтерпретація інвестицій - як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одержання доходу (соціального ефекту) у майбутньому.

Разом із тим, в рамках даного уявлення існує багато модифікацій поняття «інвестицій», появлення яких обумовлено специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, в відповідності до австрійської школи «граничної корисності», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

...