Соціально-економічні фактори, що впливають на якість життя

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Теоретичні проблеми взаємозалежності економічного зростання та якості життя

2. Порівняльний аналіз якісних показників економічного зростання (соціальних і структурних) в контексті міжнародних зіставлень

3. Оцінка економічного зростання в Україні і оцінка якості

4. Стратегічні пріоритети української політики у забезпеченні високих життєвих стандартів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в тому, що серед безлічі проблем України, пов'язаних з кризовим станом економіки, звертає на себе увагу низький рівень життя населення. Він торкається практично всіх сфер життєдіяльності суспільства та породжує, у свою чергу, такі проблеми, як зниження народжуваності, підвищення рівня смертності, зростання злочинності тощо.

Якість життя як соціально-економічне явище в сучасному суспільстві має безліч аспектів. Якщо раніше він характеризувався невеликою кількістю індикаторів, головною з яких був показник доходів, то зараз дана категорія включає характеристики не тільки окремого домогосподарства або суспільного прошарку, але й усього соціуму в цілому.

Висока диференціація умов і рівня життя українського населення, нерівномірність розвитку регіонів, поширення масштабів безробіття, а також вплив світової фінансової кризи стримують динаміку соціально-економічного зростання країни та підсилюють соціальне напруження. Тому сьогоденні зміни розвитку сучасного українського суспільства вимагають позитивних зрушень у розвитку національної економіки та пошуку ефективних методів підвищення рівня та якості життя населення.

Метою курсової роботи є характеристика економічного зростання та якості життя населення.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань, а саме:

- визначити теоретичні проблеми взаємозалежності економічного зростання та якості життя;

- зробити порівняльний аналіз якісних показників економічного зростання (соціальних і структурних) в контексті міжнародних зіставлень;

- оцінити економічне зростання в Україні і якість життя;

- дослідити стратегічні пріоритети української політики у забезпеченні високих життєвих стандартів.

Предметом курсової роботи виступають теоретичні та методологічні особливості економічного зростання та якості життя в сучасних умовах господарювання.

Об'єктом курсової роботи є економічне зростання і якість життя населення.

1. Теоретичні проблеми взаємозалежності економічного зростання та якості життя

Рушійною силою зростання економіки держави є необхідність в якомога повнішому задоволенні потреб фізичних і юридичних осіб. Поліпшення якості життя населення потребує зростання доходів. Це вимагає здорової економічної політики та наявності механізмів сприяння сталому зростанню. Необхідність сприяння економічному зростанню пов'язана ще й з тим, що саме воно визначає стан господарської системи і відображає масштаби економіки та перспективи її розвитку.

Незважаючи на процвітання певної частини людства, для багатьох життя залишається за своїми якісними ознаками «безрадісним та похмурим». Більш того, у багатьох випадках державна політика спрямовується на задоволення вузьких інтересів еліти, а не на заохочення інвестицій у розвиток людського потенціалу та раціонального природокористування. Інвестування в розвиток людей, збереження природних ресурсів - це ті складові, які в кінцевому підсумку визначають якість життя. Між тим, економічне зростання під впливом низки внутрішніх і зовнішніх факторів набуває істотних як кількісних, так і якісних ознак.

Для того, щоб визначити зв'язок між економічним зростанням і якістю життя проаналізуємо сутність цих двох понять.

Економічному зростанню, як найважливішій характеристиці розвитку національної економіки, присвячено велику кількість фундаментальних досліджень, оскільки воно слугує основою розв'язання більшості соціально-економічних проблем, є головним фактором цивілізаційного прогресу, результатом розвитку науки, техніки та інституційного розвитку. Еволюція економічного зростання починається з епохи первісного накопичення капіталу, яка характеризується розвитком виробництва, науки і техніки, зростанням торговельних і промислових міст.

Перші дослідження питань економічного зростання були виконані відомими економістами А. Смітом і Т. Мальтусом, які виділяли землю як найбільш важливий фактор економічного зростання.

Вагомий внесок у теорію економічного зростання зробив французький вчений Ф. Кене, який уперше в економічній науці представив «національне господарство» як систему зі своїм балансом. Ф. Кене вважав, що виробничою галуззю є лише сільське господарство, у якому створюється додатковий продукт.

На думку Мілля Дж. С., економічне зростання визначається через приріст багатства, обумовлений величиною наявних факторів виробництва та їх продуктивністю [16, с. 10].

П. Самуельсон розуміє економічне зростання як характерну особливість сучасного світу і про аспекти економічного зростання говорить таке: «Країни зростають за чисельністю населення, за загальними масштабами виробництва, за реальним національним продуктом, за рівнем життя типової сім'ї в даний час порівняно з рівнем життя дідів, за кількістю вільного часу після роботи, за ступенем полегшення важкої, стомлюючої праці, що була перед долею людини, що заробляє на життя» [2, с. 345].

У середині ХХ ст. на основі кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги утворився новий напрямок в економічній науці - неокейнсіанство.

Серед неокейнсіанців, що розробили динамічні моделі економічного зростання, необхідно виділити економіста Роя Харрода, який у своїй моделі досліджує взаємини зростання робочої сили, доходу на душу населення і готівкового капіталу [14, с. 125].

Дещо інший варіант моделі економічного зростання запропонований американцем Є. Домаром, що розробив «головне управління рівноважного зростання», де розвиток (зростання) розглядається як кількісне явище, як глибокі структурні зміни, що охоплюють основні галузі народного господарства [14, с. 127].

Серед російських економістів, що займалися проблемами дослідження економічного зростання, слід виділити Н. Кондратьєва, який розробив теорію довгих хвиль в економіці. На його думку, великі хвилі кон'юнктури не могли бути пояснені випадковими причинами, їх необхідно було шукати в особливостях капіталістичної системи господарювання [5, с. 127].

На думку І. Ушачева, економічне зростання - це більш широке поняття, ніж збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП). Зростання ВВП - це один із інструментів, який забезпечує економічний розвиток, а економічне зростання передбачає нарощування соціально-економічного потенціалу країни, поліпшення якості життя і збільшення чисельності населення, підвищення рівнів його освіченості і здоров'я, розвиток усіх форм безпеки, рівноправну участь у міжнародному поділі праці [24, с. 5].

Поняття «сучасне економічне зростання» ввів С. Кузнець, трактуючи його як тривале, стійке зростання виробництва валового суспільного продукту в розрахунку на душу населення. Питання економічного зростання розглядалися в роботі Н. Молочнікова як позитивна динаміка, тобто перехід економіки в такий стан, коли існують не окремі приклади успіхів, тимчасової стабілізації або підйому окремих галузей, а стійкий поступальний розвиток усієї економіки [5, с. 22].

Таким чином, дослідження показали, що серед учених немає єдиної науково обґрунтованої точки зору визначення економічного зростання.

За класичним визначенням, рівень життя - це складна комплексна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Ця категорія слугує важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної та соціальної політики держави, а також для планування соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він складається з багатьох компонентів. Це і розміри ВВП на душу населення, реальних доходів працівників, і рівень освіти, споживання населенням матеріальних благ і послуг, і забезпеченість населення житлом, його захворюваність, стан природного середовища [6, с. 68].

Якість життя - ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам [21, с. 240]. Під якістю життя розуміють також задоволеність населення життям з точки зору широкого набору потреб та інтересів [7, с. 462]. Це поняття охоплює характеристики й індикатори рівня життя як економічної категорії, а також умови праці і відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість і гарантії, охорону правопорядку і дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу і можливості його доцільно використовувати, нарешті, відчуття спокою, комфортності і стабільності [9, с. 12].

Якщо суспільство досягло такого розвитку, що задовольняються потреби в кількісному вираженні, тоді перед людьми виникає потреба в якісному їх задоволенні.

На формування рівня та якості життя населення впливає безліч факторів, серед яких О. Мельниченко виділяє особистісні, родинні та зовнішні чинники. Серед зовнішніх виокремлюються: політика держави, соціально-економічна та політична ситуація в країні, стан і тенденції розвитку національної економіки, кон'юнктура ринку та ін. [15, с. 7].

Міжнародним співтовариством якість життя визнано однією з головних характеристик рівня суспільного розвитку країн. Поступово відходять у минуле орієнтири переважно на економічні результати та впровадження досягнень науково-технічного прогресу без урахування пріоритетності розвитку людського чинника. Висока якість життя населення неможлива без покращання здоров'я, забезпечення інтеграції у суспільство, формування сприятливого навколишнього середовища та досягнення мінімального рівня матеріального добробуту. При цьому складність процесу оцінювання якості життя, пов'язану, насамперед, із формуванням системи індикаторів об'єктивної та суб'єктивної оцінки на міжнародному та національному рівнях.

Оцінка ефективності державної політики з підвищення якості життя можлива на основі здійснення аналізу значень відповідних індикаторів у часовому (ретроспективному чи прогнозному) або в просторовому (міжтериторіальному) аспектах. У першому випадку це дає змогу оцінити вплив соціально-економічних реформ на рівень життя населення, відстежувати зміни відповідних параметрів якості життя у процесі реалізації програм на національному і регіональному рівнях. У просторовому аспекті - дозволяє виявити міжрегіональні та міжкраїнові відмінності в якості життя населення для визначення орієнтирів державної та регіональної соціально-економічної політики.

Підвищення якості життя людей у поєднанні зі створенням належних умов для реалізації інноваційної моделі економічного зростання, досягнення і перетворення високих стандартів якості життя у потужний чинник глобальної конкурентоспроможності будь-якої країни є стратегічними управлінськими завданнями.

Визначення основних компонентів та чинників впливу на якість життя населення, формування стратегії управління якістю життя дозволить забезпечити гармонізацію цілей економічного зростання, розвитку людини та збереження навколишнього середовища.

2. Порівняльний аналіз якісних показників економічного зростання (соціальних і структурних) в контексті міжнародних зіставлень

У результаті досліджень до теперішнього часу виявлено закономірності економічної динаміки, визначено фактори й умови економічного зростання, сформувалися різні теорії економічного зростання.

Методологічні основи економічного розвитку та зростання, їхні сутнісні ознаки закладено у працях таких закордонних учених, як Ф. Акобіров, Г. Колодко, Б. Кузик, Л. Рафікова, В. Слуцкер, В. Чаплюк, Л. Чередниченко, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та ін.

Вагомий внесок у цей напрям наукових досліджень здійснили такі українські вчені, як В. Геєць, М. Демченко, О. Івашина, М. Лізун, В. Матвєєва, Л. Проданова, А. Семеног та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, важливою проблемою дослідження економічного зростання залишається проблема вимірювання та оцінювання економічного зростання. Вимірювання економічного зростання є підставою для визначення рівня розвитку країни та віднесення до певної класифікаційної групи. При цьому зазвичай ураховуються показники, що відносять до різних сфер економічної, політичної, культурної та ін. Комплексна система різнопланових показників дає можливість більш точно поділити країни у світовій економіці за групами, у які будуть входити національні економіки, що характеризуються загальними або близькими параметрами, подібною інституційною структурою, близькими принципами організації виробництва. Це дає можливість оцінити перспективи їх зростання або розвитку, а також сформувати дійовий механізм державного регулювання макроекономічних процесів.

Таким чином, на наш погляд, є необхідність побудови системи показників економічного зростання, яка б давала можливість більш комплексно оцінювати економічне зростання[4].

При визначенні системи показників економічного зростання необхідно розрізняти кількісні та якісні показники економічного зростання. У науковій літературі для кількісного оцінювання економічного зростання використовуються як абсолютні, так і відносні індикатори.

При аналізі економічного зростання найчастіше застосовуються три групи базових індикаторів економічного зростання: зміна абсолютних кількісних показників, зміна відносних кількісних показників, зміна якісних показників.

До першої групи більшість авторів відносять: річні темпи зростання ВВП, річні темпи зростання національного доходу, річні темпи зростання чистого національного продукту, національне багатство, величина золотовалютних резервів.

До другої групи - ВВП на душу населення, наявний доход на душу населення, споживання на душу населення та ін.

Третю групу складають якісні показники, такі як галузева структура економіки, рівень розвитку інфраструктури, освітній рівень людей, рівень здоров'я населення, ступені соціальної та політичної стабільності, екологічний стан, розвиток різного роду інститутів, інакше кажучи, фактори економічного добробуту.

Проте річні темпи зростання ВВП, річні темпи зростання національного доходу, річні темпи зростання чистого національного продукту, на думку автора, недоцільно класифікувати як абсолютні показники.

Справа у тому, що у статистичному аналізі абсолютні показники - це показники, які отримано прямо у процесі статистичного спостереження, як результат виміру, підрахунку або оцінки кількісної ознаки, що відображає рівень розвитку будь-якого явища або процесу. Абсолютні величини завжди мають розмірність.

Відносні показники є результатом порівняння, відношення двох абсолютних величин. У статистиці використовуються такі види відносних величин: відносна величина виконання плану, відносний показник динаміки, відносний показник структури, відносний показник координації, відносний показник інтенсивності, відносний показник порівняння. Тому, на наш погляд, такі показники, як річні темпи зростання ВВП, річні темпи зростання національного доходу, річні темпи зростання чистого національного продукту за змістом - це відносні показники динаміки. Відповідно, у нашому типізаційному полі ми будемо відносити їх до групи відносних показників.

Якісні показники у силу того, що вони не мають кількісного виміру, можуть мати оціночну форму. Тому пропонується вважати якісні показники псевдопоказниками.

Якісні показники економічного зростання можна умовно поділити на дві категорії. Перша - показники, які характеризують соціальні аспекти економічного зростання. Це показники освітнього рівня населення, середня тривалість життя, здоров'я населення, ступінь соціальної та політичної стабільності, екологічний стан.

Друга категорія якісних показників - це структурні показники, такі як галузева структура економіки, розвиток інститутів, рівень розвитку інфраструктури.

Індикатори макрорівня - це ті індикатори, які характеризують національну економіку в цілому і не можуть бути деагреговані без втрати свого економічного змісту до рівня окремих суб'єктів національної економіки. Відповідно, найбільш продуктивно вони використовуються для оцінки загального потенціалу економіки з точки зору можливостей економічного зростання. Індикатори мікрорівня характеризують вплив економічного зростання на окремих суб'єктів і тому можуть бути використані для аналізу розподілу результатів зростання.

Прямі індикатори характеризують результати економічного зростання у явному вигляді і завжди піддаються кілкісній оцінці. Непрямі індикатори такій оцінці можуть бути піддані не завжди і характеризують результати зростання опосередковано, через зміни цільових показників добробуту суспільства. Використання прямих та непрямих індикаторів пов'язане з функціями економічної науки, до яких належить позитивна (з двома складовими - дескриптивною та прогностичною) та нормативна. Відносні кількісні показники зручні для опису економічного зростання і тому саме вони фігурують у математичних моделях. Крім опису, моделі використовують і для прогнозування, але у такому випадку виникає потреба оцінити цільові параметри зростання. Частково це можна зробити кількісно за допомогою абсолютних кількісних показників. Проте велика частина того, заради чого суспільство прагне економічного зростання такої кількісної оцінки не має. Однак такі якісні показники вкрай необхідні для повноти аналізу досягнутих результатів і (що, мабуть, навіть більш важливе) для оцінки сталості економічного зростання.

Далі розглянемо економічний зміст, сфери застосування та основні тенденції змін основних показників економічного зростання.

Основний зміст економічного зростання полягає у збільшенні економічного потенціалу країни, потужності її економіки, тобто у збільшенні реального ВВП. Тому важливими показниками економічного зростання на макрорівні є абсолютні показники реального ВВП та національного багатства. Крім того, проаналізовано середньорічні темпи зростання ВВП за паритетним курсом для усіх країн світу у 1992- 2012 рр., а також окремо динаміка для розвинутих країн, країн з ринком, що формується, та країн, що розвиваються [4].

Такі показники, як реальний ВВП та темпи зростання ВВП дають уявлення про економічний потенціал, масштаби та динаміку національної економіки, але не дозволяють оцінити рівень життя населення. Більш точним показником рівня народних зіставленнях є показник реального ВВП на душу населення, який показує вартість товарів та послуг, що припадає на одного мешканця країни. Він дозволяє пов'язати динаміку національного виробництва з добробутом населення і характеризує рівень життя.

Так, якщо поділити абсолютний розмір ВВП на кількість населення, рангові місця у таблиці економічних потенціалів країн зміняться для деяких із них досить суттєво. За показником ВВП на душу населення за паритетним курсом у лідери виходять Катар ($102221 ВВП на душу населення), Люксембург ($79785) та Сінгапур ($60409). США з показником ВВП на душу населення $49922 зберігають місце серед найрозвиненіших країн, але опиняються на 7-му місці [16].

Середній рівень ВВП на душу населення у світі, розрахований за даними МВФ, складає $14874. Україна займає 105-те місце ($7374). Випереджають її Росія, яка знаходиться на 55-му місці ($17709), Білорусь - 62-ге місце ($15634), Казахстан - 69-те місце ($13893) та Туркменістан - 96-те місце ($8718). На останньому місці Демократична республіка Конго з показником $369 ВВП на душу населення.

Розрахунок показників ВВП/ВНП на душу населення є основою міжнародних класифікацій, які виділяють розвинені країни та країни, що розвиваються. Так, до числа розвинених країн (країн з високим рівнем доходів з душовим виробництвом ВВП більше 12 тис. дол. на рік) у 2012 р. належали 77 країн світу. Серед країн СНГ тільки три країни - Росія, Білорусь та Казахстан - мають ВВП на душу населення більше загальновизнаного рівня $12000.

Що стосується основних тенденцій зміни показника середнього ВВП на душу населення у світі, то на рис. 3 наводиться динаміка цього показника по усіх країнах, по групі розвинутих країн, а також по групі країн з ринком, що формується, та країн, що розвиваються.

Аналіз тенденцій зміни середнього значення ВВП на душу населення за роками у світі за 1992-2012 рр. при позитивній тенденції показників по вказаних групах країн демонструє суттєве збільшення розриву між середнім ВВП на душу населення між розвинутими країнами та країнами з ринком, що формується, і країнами, що розвиваються: якщо у 1992 р. розрив становив 14 тис. дол., то у 2012 р. він оцінюється у 28 тис. дол.

Зростання ВВП на душу населення показує, що добробут збільшується. Цей показник суттєво залежить від темпів приросту населення. Про економічне зростання можна говорити, якщо відбувається зростання рівня добробуту, а саме збільшення ВВП відбувається більшими темпами, ніж темпи зростання населення. Ситуація, за якої збільшення ВВП на душу населення зростає за рахунок зменшення чисельності населення не є економічним зростанням. Крім того, при зростанні населення більшими темпами, ніж зростання реального ВВП знижується рівень життя, що також не можна вважати економічним зростанням. Таким чином, у подальших дослідженнях доцільним буде порівняння динаміки реального ВВП та темпів зростання населення в Україні.

Виділення основних показників, які характеризують економічне зростання, є важливою підставою для оцінювання та прогнозування економічного зростання.

Оцінити економічне зростання можна за допомогою функціональної залежності між показниками економічного зростання та факторами, які впливають на економічне зростання, що, на думку автора, потребує подальших досліджень.

3. Оцінка економічного зростання в Україні і оцінка якості життя

В умовах загострення соціально-економічних, фінансових проблем в Україні та світі актуалізується проблема забезпечення якісного економічного зростання. Адже саме за динамікою економічного зростання можна зробити висновки про розвиток національної економіки, її місце на світовій арені, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів. Стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні є однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни протягом останніх десятиліть. Проблеми якісного економічного зростання знаходять своє відображення в багатьох наукових публікаціях. Це пов'язано з технологічним оновленням, стратегією держави, яка орієнтована на інноваційний розвиток та визначенням пріоритетів економічної політики держави, спрямованої на пошук оптимального співвідношення між високими темпами зростання і якістю соціально-економічного розвитку. Фундаментальні дослідження, присвячені вивченню цих питань, знайшли відображення в роботах як зарубіжних (У. Ростоу, Дж. Форрестер, С. Кузнець, Р. Дорнбуш, Ст. Фішер та ін.), так і українських економістів (В. Геєць, С. Коляденко, Я. Жаліло, І. Лукінов, Л. Корнійчук та ін.). Проте проблеми якісного економічного зростання є настільки складними та багатоаспектними, що процес їх теоретичного розуміння та методологічного визначення ще й досі незавершений. Особливої актуальності цей процес набуває під час перебудови та реформування в економіці та суспільстві. Постановка завдання. Враховуючи те, що концепція економічного зростання як результату розширеного відтворення давно себе вичерпала, сьогодні постало питання пр. визначення нових якостей економічного зростання, що спрямовані не просто на розвиток виробництва, а на розвиток «індустрії добробуту», який розглядається як комплекс галузей економіки та сфер економічної діяльності, спрямованих на забезпечення високого рівня життя населення.

Така постановка питання вимагає розробки концепції нової якості економічного зростання, яка має базуватись на процесах інтенсифікації економічного розвитку держави за рахунок чинників, що забезпечать не тільки кількісне зростання, а й якісні зміни в структурі споживання та нагромадження та зміни соціальних параметрів розвитку територій. Ідентифікація та інтенсифікація дії чинників економічного зростання для певних етапів розвитку будь-якої економічної системи має не тільки сприяти активізації економічної діяльності в державі, а й розробці політики, спрямованої на прискорення цих процесів. З огляду на це, метою дослідження є визначення сучасних методик оцінки якісних трансформацій в економіці України та аналіз сучасного рівня якісного економічного зростання в державі. Нові підходи до оцінки передумов та чинників, що забезпечать економічне зростання країни мають передбачати також те, що отримані результати її ефективності зростатимуть швидше, ніж витрати на нього. Крім того, концепція нової якості економічного зростання держави має базуватись на: інтенсифікаціїпроцесів розвитку економіки країни за рахунок використання внутрішніх факторів та резервів розвитку регіонів, які одночасно виступають його конкурентними перевагами; орієнтації настимулюючий вплив державного та регіонального рівнів управління, спрямованості напосилення соціальної орієнтованості економічних перетворень і забезпеченні розвитку людського потенціалу. Враховуючи внутрішню складність і системність даної наукової категорії, загальноприйнятого підходу до дослідження якісного економічного зростання країн не існує. Під економічним зростанням прийнято розуміти збільшення масштабів сукупного виробництва й споживання в країні, що характеризується насамперед такими макроекономічними показниками, як валовий національний продукт (ВНП) та валовий регіональний продукт (ВРП). Держава, як суб'єкт ринкових відносин, повинна проводити політику по стимулюванню економічного зростання з метою забезпечення розвитку національної економіки.

Ця політика держави має бути скоординована з бюджетно-податковою, кредитною, соціальною та іншими видами економічної політики. Цей взаємозв'язок необхідний, оскільки зможе забезпечити достатню стійкість країни як складної соціосистеми в умовах ринку для досягнення економічного зростання. З 2000 по 2008 рр. в Україні відбувалося зростання ВВП як екстенсивним, так і інтенсивним шляхом. Світовий досвід показує, що задовільним для будь-якої країни є щорічне зростання ВВП на душу населення на рівні 4-6%. За даний період Україна мала реальні темпи зростання вищі у 3 рази (6,9% в середньому за період), ніж у таких розвинених країнах світу, як США - 2,3%, Японія - 1,4%, ЄС - 2,2%. Основною причиною економічного зростання у докризовий період можна назвати зовнішню політику держави, яка сприяла реформуванню економіки - структурні перетворення, дерегуляцію, баланс стабільної монетарної політики і підтримку розвитку експорту. Також варто відзначити і такі фактори, як підвищення протягом даного періоду внутрішнього попиту на товари і послуги за рахунок збільшення реальних доходів населення, розширення експортних ринків. При цьому додамо, що зростання економічних показників в країні відбувалося шляхом нарощення обсягів виробництва головним чином в обробній промисловості. Тобто динамічний розвиток економіки України не супроводжувався структурними змінами в регіонах, а мав екстенсивний характер, коли зростають традиційні потужні промислові центри та залишаються у стані стагнації регіони з більш низьким рівнем промислового потенціалу.

Ринкові перетворення в Україні було обмежено реформуванням виробничих відносин (приватизацією, роздержавленням, демонополізацією), а науково-технологічне вдосконалення виробництва, зміни структури економіки залишились осторонь, хоча без них неможливий успішний розвиток країни. Це свідчить про те, що в державі відбувалося зростання без розвитку. Досягнутий результат кількісного зростання ВВП не можна розглядати як реальні позитивні зрушення в економіці України, які здатні створити економічне підґрунтя для забезпечення стабільності та ефективності економічного та соціального розвитку країни. І причиною цього слід вважати не тільки відсутність стабільної тенденції до зростання ВВП, а й інерційний, не системний характер українських реформ, які не створюють реальний “запас міцності” економічної системи країни. Вочевидь таке зростання не можна назвати ні сталим, ні перспективним для країни. Ситуація значно погіршилася в наступні роки через фінансово-економічну кризу (2008- 2009 рр.), яка спричинила зростання інфляції, рівня безробіття, кризу платежів, скорочення обсягів виробництва, девальвацію національної грошової одиниці і т.д.

Така ситуація є загрозливою в цілому для економічної безпеки держави й істотно підвищує ризики входження національної економіки до стадії перманентної економічної стагнації з поступовим переростанням, зважаючи на існуючі інфляційні процеси, у стадію стагфляції. При цьому доцільно зазначити, що якісне економічне зростання не може бути відображене якимось одним показником. Для цього необхідна цілісна система індикаторів, адже поліпшення життєвих стандартів супроводжується підвищенням не лише ВВП на душу населення, а й таких показників, що визначають якість життя і є складовими індексу людського розвитку (продуктивність праці, рівень освіченості, очікувана тривалість життя тощо). Оцінювати якість економічного зростання у контексті показників розвитку людського потенціалу за такими критеріями, як зниження дитячої смертності, скорочення неписьменності серед дорослого населення, зростання тривалості життя пропонують і такі вчені, як В. Томас, М. Дайламі, А. Дарешвар, Д. Кауфман, Н. Кішор, Р. Лопес, Я. Ван. Альтернативний підхід оцінки економічного зростання розроблений у рамках “Програми розвитку ООН” і передбачає розрахунок індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) на основі трьох показників: реального ВНД на душу населення, освіченості та тривалості життя. З 2010 року експерти ООН розраховують також оновлений варіант ІРЛП, з врахуванням чинника нерівності у розподілі доходів в країні, або так званий Індекс розвитку людського потенціалу, скоригований на нерівність (ІРЛПН), який свідчить про такий рівень ІРЛП, який був би досягнутий кожним членом суспільства за умови рівномірного розподілу благ.

Отже, інтенсивне нарощення ВНД на душу населення, а також показників освіченості та тривалості життя населення відображає істотне нарощення якісного економічного зростання у багатьох країнах світу. За останні 10 років серед країн світу індекси розвитку людського потенціалу в переважній більшості держав поліпшилися (з показника 0.639 до 0.694), а 40 країн світу суттєво просунулися в даному рейтингу. Розглянемо детальніше сучасний його рівень в Україні. В період з 1990 р. по 2000 р. в державі відбувалися деструктивні економічні та політичні процеси, які негативно відбилися на показниках ІРЛП. За цей період він скоротився з показника 0.714 до 0.673. Впродовж 2000-2010 рр. його значення почало зростати. Але, незважаючи на відносний ріст індексів в останні роки, динаміка рейтингу України навпаки погіршилася. Так, у 2010 р. ІРЛП в державі становив 0,710, якому відповідало 69-те рейтингове місце серед 169 країн, які аналізувалися. Однак, уже в у 2011 р. Україна опинилася на 76-му місці з показником 0.737, а в 2012 р. на 78-му з показником 0.740 серед 187 країн світу. Цю позицію наша держава розділила з Македонією, а позаду з числа країн Європи лишилися лише Молдова та Боснія і Герцеговина з індексами 0.660 та 0.735 відповідно. Таким чином, протягом досліджуваного періоду значення ІРЛП України зросло на 4% або в середньому приблизно на 0,2% за рік. За критеріями досліджуваного індексу в державі найкращий стан справ з освітою та грамотністю - 0.860 (29 місце у світі), помітно гірші зі здоров'ям та довголіттям - 0.760 (113 місце в світі), проте економічні показники, які визначають рівень життя населення дуже низькі і становлять 0.615.

Для порівняння в Білорусії аналогічний показник складає 0,723. Низьке значення даного показника негативно позначається на ІРЛП України, відкидаючи її в рейтингу до середньостатистичних показників латиноамериканських держав. Варто зазначити, що, незважаючи на позитивну економічну динаміку в Україні (особливо в період до 2008р.), продуктивність національної економіки залишається вкрай низькою, про що свідчить показник ВНД на одну особу, величина якого в 2013 р. складала 7 373,99 міжнародних доларів (103 місце). Сусідні позиції за рейтингом займають Суринам - 102 місце та Федеративні Штати Мікронезії (група островів у західній частині Тихого океану) - 104 місце. Для прикладу, в Чехії його величина становила 22 678 дол., Словаччині - 21 658 дол., Угорщині - 19 637,59 дол., Польщі - 20 591,75 дол., Росії - 17 708,74 дол., Білорусі -15 633,7 дол., Румунії - 12 808,08 дол., Болгарії - 11 139 дол. [2]. Фактично, Україні за рівнем середньодушових доходів, серед постсоціалістичних країн Східної Європи, відводиться місце регіонального аутсайдера. Більше того, нашу державу за величиною даного показника уже давно випереджають деякі країни, що розвиваються, зокрема, Ботсвана (13 204 дол.), Габон (12 747 дол.) та інші. Крім того, аналізуючи довгострокову динаміку ВВП у національній економіці, слід підкреслити, що за роки незалежності цей показник скоротився на 22%. Додамо також, що як загальний його обсяг, так і питома величина у розрахунку на душу населення поки не досягли рівня 1990 р. Очевидно, вкрай низькі доходи населення в Україні, порівняно з високорозвиненими країнами та країнами з середнім рівнем доходів, негативно впливають й на інші компоненти розвитку людського капіталу, зокрема показники здоров'я нації та поширення бідності. Тому цілком очевидно, що сьогодні економічне зростання є ключовою проблемою макроекономічної політики всіх країн світу і України, зокрема. Розвинені країни та регіони, забезпечивши собі високий рівень доходів, стурбовані соціальними наслідками росту. В той же час, перед відсталими державами виникає цілком інша проблема - як зробити одним з приорітетних напрямків державної економічної політики досягнення стійких довгострокових темпів зростання на якісно новій інноваційній основі.

В Україні до цього часу не сформована система факторів, які б гарантували динамічні темпи зростання в поєднанні з структурною трансформацією національної економіки. Основою такої трансформації повинно стати формування заміни в рівнях економічного зростання, а відповідно, і конкурентоспроможність нової якості економічного зростання, абстрактною характеристикою якого є його кордони: якісний, кількісний, просторовий, часовий. В практиці господарювання цілі економічного розвитку, в більшості випадків, мають наздоганяючий характер і не враховують перспективні окремих регіонів у порівнянні один з одним в майбутньому. Подолання цих недоліків можливе на основі ефективного прогнозування економічного зростання в Україні, виокремлення системи чинників, яка гарантуватиме динамічні темпи зростання та врахування пріоритетів структурної трансформації економіки. Крім того при розробці концепції нової якості економічного зростання мають враховуватись існуючі диспропорції не просто економічного розвитку регіонів країни, а диспропорції економічного зростання. Забезпечення стабільних темпів економічного зростання економіки України вимагає поступової та виваженої зміни характеру державної політики - від застосування антикризових заходів до реалізації комплексу стимулюючих важелів. Такий підхід дозволить досягти необхідного поєднання зусиль держави і механізмів самоорганізації ринку. Ринок має забезпечувати гнучкість та адаптивність економічної системи до зміни внутрішніх і зовнішніх умов, а державна політика - формувати цільові вектори економічного розвитку та забезпечувати цілісність економічної системи в процесі її трансформації.

А щодо якості життя, то за індексом , розрахованим на основі інформації за 2003-2004 роки, Україна посіла 98-е місце серед 111-ти країн, для яких визначено цей індекс, і 73-е місце за рівнем ВВП на особу за ПКС, тобто різниця між рейтингами цих показників для України складала 25 позицій. Співвідношення між ними показує, що зростання матеріального добробуту в Україні в сучасних умовах не гарантує відповідної якості життя, оскільки крім економічних показників на неї впливають також суб'єктивні оцінки населення, пов'язані з гарантіями політичної стабільності і безпеки, політичної свободи, надійним захистом від безробіття, від несправедливої оплати праці, із забезпеченням стабільних сімейних, комунікаційних, довірчих відносин. Індекс якості життя в Україні у 1999-2006 роках характеризувався тенденцією до зниження, і за цим індексом у 2005-2006 роках Україна понизила свій рейтинг з 98-ого до 102-ого або 103-ого місця. Відтак економічне зростання в Україні супроводжується зниженням задоволення серед населення якістю життя, його соціальною базою. Іншим фактором, що має сприяти економічному зростанню відповідно до глобальних світових тенденцій, є розвиток суспільства знань в Україні. Індекс розвитку суспільства знань визначено на основні трьох груп факторів: активи (ресурси); супутні фактори, що сприяють розвитку і наближенню (руху) суспільства до суспільства знань; фактори ризику, або попереджувального характеру. Відповідно, кожній із цих груп факторів присвоєно індекс: індекс активів, індекс сприяючих факторів розвитку суспільства знань, індекс факторів ризику в його розвитку. Індекс активів характеризує розвиток і якість трудового потенціалу, систем інформаційних технологій та доступу до них домашніх господарств; супутні фактори визначають участь держави у розвитку і накопиченні людських та інформаційних ресурсів через суспільні витрати на науково-дослідні та науково-технічні розробки, державні видатки на освіту, охорону здоров'я, оборону, середнє навантаження на одного учителя, оцінку свободи суспільства від корупції. Фактори попередження загроз характеризуються оцінкою, як країна розвивається і рухається до суспільства знань внаслідок зменшення впливу негативних чинників на людину і навколишнє середовище на основі оцінок показників: дитячої смертності, нерівності у розподілі доходів; субсидій для захисту окремих територій, викидів двоокису вуглецю (СО2 ) на одну особу. За індексом розвитку суспільства знань Україна посіла 40-е місце серед 45-ти країн, для яких його розраховано вперше на основі інформації за 2003-2004 роки, причому за індексом активів (ресурсів) - 44-те, за індексом сприяючих факторів - 41-ше, індексом факторів ризику - 26-те місце. Індекс розвитку суспільства знань в Україні має тенденцію до зростання переважно за рахунок розвитку систем інформаційних технологій і відносно низьких показників факторів ризиків у 1999-2006 роках. Індекси якості життя, розвитку суспільства знань, людського розвитку в інтегрованому вигляді характеризують соціальні взаємозв'язки і соціальний розвиток суспільства в цілому на основі слабо вираженої тенденції до зростання у 1999-2006 роках.

Створення суспільства знань в Україні вимагатиме змін у структурі доходів і витрат населення у напрямі до збільшення частки високооплачуваної робочої сили (що є результатом створення, розподілу і перерозподілу ВВП), розвитку нових потреб і, як наслідок, приведе до змін у платоспроможному попиті на товари і послуги та способах їх задоволення. Економічне зростання, якість життя на перспективу значною мірою залежатимуть від сучасної соціальної бази, розвитку людського фактора, тому розвиток суспільства знань в Україні вимагає певних організаційних і управлінських рішень. Необхідно організувати установи, що регулюватимуть розвиток громадян та інформації у напрямі розширення їхніх можливостей масового виробництва і використання знань, залучаючи всіх громадян у постійний процес створення і використання знань для досягнення мети - високої якості і безпеки життя. З огляду на основні реалізовані домашніми господарствами функції розвиток соціальної бази економічного зростання вимагає забезпечення стабільної схильності населення до споживання і заощаджень, а також накопичення і постійного розвитку людського і трудового потенціалу. Якщо в Україні схильність населення до споживання в сучасних умовах і на перспективу є відносно стабільною і змінюється відповідно до середньорічних темпів реальних доходів (зокрема, оплати праці), то схильність населення до заощадження і накопичення багатства є і буде надалі, за нашими оцінками, нестабільною. Тому питання заощаджень, їхньої капіталізації, розширення їхніх джерел за рахунок створення персоніфікованих накопичувальних пенсійних, страхових і пайових фондів, розвитку кредитного ринку для населення, вимагають, відповідно, розробки державної, соціальної та банківської цільових програм[2].

Щодо оцінки якості життя в розрізі інших країн, то можемо сказати наступне.

Проблема забезпечення стандартів якості життя населення є актуальною у будь-якому суспільстві. Щоб вірно обрати механізми їх підвищення, необхідно постійно здійснювати оцінку якісного стану населення та рівня людського розвитку.

Вчені й досі не дійшли згоди з цілого ряду важливих питань дослідження якості життя. У першу чергу до них належать:

- вибір об'єкта дослідження: індивідуум, домогосподарство або загальна чисельність населення;

- вибір компонент, які необхідно включати в предмет дослідження: людина, навколишнє середовище або соціальна інфраструктура;

- інтегральний показник чи систему окремих показників слід використовувати під час оцінки якості життя населення;

- вибір конкретних окремих показників, які необхідно включати в систему показників за оцінки рівня і якості життя населення.

Проблема оцінки якості життя піднімалася і на міжнародному рівні. З цією метою міжнародні організації, зокрема ООН, ВООЗ, ФАО тощо, розробили ряд методик та стандартів. Їх аналіз показав, що розрахунки та результати досліджень спрямовані на досягнення окремої цілі, яку ставлять перед собою ці організації.

Для оцінки якості життя населення, як правило, використовують два підходи, мета і призначення яких різні. При першому підході оцінка якості життя проводиться для міжнародних порівнянь з різними країнами світу. При другому - оцінюється якість життя населення на рівні країни для прийняття урядом рішень щодо планування її соціально-економічного розвитку.

Наразі державними та приватними установами розроблено більше 150 композиційних індикаторів добробуту для оцінки ефективності діяльності урядів різних країн в економічній, соціальній та екологічній сфері на міжнародному рівні. Існує більше сотні ініціатив щодо використання показників якості життя у процесі прийняття рішень на національному й місцевому рівні.

Зауважимо, що на поточний момент не існує єдиного підходу до оцінки якості життя населення.

Загальнометодологічна концепція стандартів і якості життя (Standard of Living and Quality of Life) використовується для оцінки суспільного прогресу у різних країнах. Концепція передбачає розмежування та оцінювання окремо двох елементів суспільного прогресу: рівня життя і якості життя. Згідно з концепцією стандартів і якості життя, складова стандартів життя відображає економічні (переважно макроекономічні) та інші об'єктивні показники [11], тоді як складова якості життя - переважно соціологічні або показники суто соціального змісту (здебільшого, суб'єктивні). Вказана методологія не має чіткого переліку показників для оцінювання і застосовується довільно, водночас для міжнародних порівнянь вона може використовуватися точково і частково [8].

Методологія Economist Intelligence Unit (підрозділу The Economist Group) передбачає розрахунок відповідного Індексу якості життя для 111 країн світу за регресійною моделлю, котра переважно (на 80%) заснована на результатах соціологічних опитувань. Поряд із суб'єктивними оцінками якості життя, одержаними за результатами опитувань респондентів різного віку, що ранжували ступінь задоволеності різноманітними сферами якості життя за 5-бальною шкалою, у цій методології враховано окремі об'єктивні детермінанти. Найбільшу увагу було приділено розрахункам ВВП на одну особу населення за паритетами купівельної спроможності.

Показники, за допомогою яких оцінюється рівень і якість життя на міжнародному рівні, можна розділити на кількісні та якісні: кількісні включають ВНП або національний дохід на одну особу населення, рівень доходу та його розподіл в суспільстві, рівень споживання різних матеріальних благ і послуг за класами товарів, рівень зайнятості і т. ін. Якісні показники якості життя включають показники умов праці, побуту і дозвілля людини тощо.

Нова європейська стратегія розвитку на наступні 10 років ? «Європа 2020: Стратегія розумного, сталого і інклюзивного зростання», прийнята Радою ЄС у 2010 році та базується на здійсненні аналізу моніторингу якості життя населення країн ЄС. Згідно зі Стратегією 2020, визначаються три найважливіших напрями зростання: розумне зростання (розвиток економіки, що базується на знаннях та інноваціях), стійке зростання (створення економіки, що передбачає раціональне використання ресурсів, зеленої економіки); інклюзивне зростання (соціальна інклюзія, підвищення рівня зайнятості населення, досягнення соціального та територіального узгодження).

Для визначення рейтингу країни дослідження оцінює якість життя за дев'ятьма напрямами (Здоров'я, Сім'я, Громадське життя, Добробут за матеріальною ознакою, Політична стабільність і безпека, Клімат, Гарантії зайнятості, Політична свобода, Гендерна рівність), вимірювання яких опосередковане відповідними індикаторами. Ці індикатори входять до Індексу, і їх значущість враховується відповідно до ваг, що визначаються на основі застосування коефіцієнтів багатофакторної регресії.

Методологія ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) базується на інноваційній платформі Better Life Initiative, що презентує результати оцінки якості життя безпосередньо громадянами 34 країн в інтерактивному режимі за 11-ми основними напрямами:

1) Доходи;

2) Праця;

3) Баланс праці та відпочинку;

4) Здоров'я;

5) Освіта;

6) Житлові умови;

7) Громада;

8) Участь у суспільному житті;

9) Навколишнє середовище;

10) Безпека;

11) Задоволеність життям.

Вказана методологія передбачає конструювання індивідуальних індексів якості життя кожним респондентом, який згодився взяти участь в інтерактивному опитуванні [18].

Фахівцями Програми розвитку ООН для оцінки рівня соціально- економічного розвитку країн був розроблений ще один комплексний сумарний показник рівня розвитку людини в країні (так званого «якості життя» або «рівня життя») - індекс розвитку людського потенціалу (або індекс людського розвитку, далі - ІРЛП). Цей показник був розроблений внаслідок визнання того факту, що поняття людського розвитку ширше простого підвищення доходів населення. Склад індексу людського розвитку виправданий, оскільки тривалість життя - це, мабуть, самий значний показник людського добробуту, середньодушовий дохід відображає матеріальне благополуччя, а якість освіти, крім того, що є самоціллю, принципово необхідно для збереження і створення нового людського капіталу. При наявності відповідної мережі інститутів освіта може прискорити створення і поширення технології. Крім того, освіта є ключовим фактором у поширенні знань про питну воду, санітарних нормах, правильне харчування та інших установ охорони практик, що допомагають суспільству поліпшити здоров'я знизити смертність і підвищити тривалість життя.

При підрахунку ІЛР враховуються 3 види показників:

1. Очікувана тривалість життя - оцінює довголіття.

2. Рівень грамотності населення країни (середня кількість років, витрачених на навчання) та очікувана тривалість навчання.

3. Рівень життя, оцінений через ВНД на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

У 2013 році згідно з рейтингом ІРЛП найкращою країною для життя визнана Норвегія. Також до п'ятірки лідерів увійшли Австралія, США, Нідерланди і Німеччина.

Пострадянські країни потрапили переважно в категорію «країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу», зокрема, Білорусь зайняла 50-те місце, а Росія - 55-те.

Україна в цьому рейтингу займає 78 місце. Значення ІЛР із кожним роком зростає, проте в загальному рейтингу Україна поступово втрачає свою позицію.

Потрібно зауважити, що зниження рівня фінансування з боку держави, низький рівень оплати праці, відсутність привабливих робочих місць і гідних умов праці призвели до відтоку висококваліфікованих кадрів з України. У докризовий період, до 2008-2009 років, майже третина загальної чисельності робочої сили була зарубіжними працівниками і, як наслідок, Україна відчувала значні економічні на соціальних збитки [15, с. 7]. У період світової кризи відбулося скорочення робочих місць у Східній та Західній Європі і працівники повернулися назад в Україну, що різко підвищило рівень безробіття в країні.

4. Стратегічні пріоритети української політики у забезпеченні високих життєвих стандартів

економічний валовий безробіття бідність

За нинішніх умов глобалізації пріоритети розвитку людини та забезпечення високої якості життя населення є визначальними чинниками загальнолюдського прогресу. Жодній державі світу ще не вдавалось досягти високого конкурентного статусу без радикального підвищення життєвих стандартів та ефективних інвестицій у людський капітал. Сучасна економічна наука виходить з того, що вирішальним фактором глобальних трансформацій, а отже й ключовою передумовою зміни стандартів життя населення, є технологічний спосіб виробництва. Пришвидшення процесів дифузії інновацій, трансферу нових технологій у виробництво, загалом інноваційно-технологічних циклів відкриває широкі можливості для досягнення оптимального співвідношення між виробництвом, нагромадженням і споживанням, збалансування ринкової кон'юнктури у довгостроковому періоді. За цих умов формування та реалізація урядами країн ефективної інноваційної політики заради забезпечення стійкого і якісного економічного зростання, ендогенної стабілізації ринкової кон'юнктури, мінімізації негативних наслідків циклічності та нарощення міжнародної конкурентоспроможності є пріоритетними завданнями в економічній політиці практично усіх держав світу.

Особливо значущої ваги пріоритети, потреби і необхідність забезпечення якісного економічного зростання набувають в Україні, адже національна економіка на всьому етапі своєї постсоціалістичної перебудови не лише не відновила свого виробничого потенціалу, а й великою мірою втратила ті ознаки соціальної держави, які були притаманні їй за радянських часів. У цьому зв'язку, проведення моніторингу соціальних змін в економічній системі України, діагностування соціально-економічних деструкцій і дисбалансів з метою адекватного і вчасного коригування державної політики у цій сфері є актуальними, так як можуть сприяти оптимізації соціально-економічних трансформацій в країні і мобілізації необхідних для цього ресурсів й капіталу.