Планування діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основою для написання звіту було проходження мною виробничої практики у «Грозинському ССТ». В даному звіті об'єктом дослідження є «Грозинське Сільське Споживче Товариство». Основними завданнями при проходженні практики було знайомство з загальною характеристикою, організаційною структурою та характером діяльності підприємства, та з структурними підрозділами підприємства.

Основною метою проходження виробничої практики є закріплення і поглиблення знань, отриманих під час навчання в університеті, придбання практичних навичок економічної та управлінської діяльності в умовах реально існуючого підприємства. Зробити розрахунки, та висновки, щодо отриманих результатів. При написанні звіту по практики були поставлені наступні цілі та завдання.

Цілі: закріпити отримані знання при проходженні виробничої практики, отримати доступ до інформації про роботу «Грозинськеого ССТ».

Завдання: зібрати інформацію про роботу підприємства, ознайомитися з роботою всіх функціональних підрозділів організації і написати звіт.

Метою діяльності споживчого товариства «Грозинське ССТ» є одержання прибутку для розвитку Компанії, забезпечення інтересів її акціонерів, задоволення економічних інтересів та соціальних потреб її працівників, інші види діяльності, які можуть здійснюватися, якщо вони спрямовані на досягнення основної мети діяльності Компанії.

Джерелами інформації для проведення аналізу є: дані бухгалтерського обліку підприємства; баланс підприємства (форма №1); звіт про фінансові результати (форма №2).

1. Організаційно-правова характеристика підприємства

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство (сільське, селищне, міське, районне, та інше, далі - споживче товариство).

Споживче товариство - це добровільне об'єднання громадян та/або юридичних осіб для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Воно здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України. Відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю споживчого товариства, регулюються Законами України "Про кооперацію" (1087-15), "Про споживчу кооперацію" (2265-12), іншими законодавчими актами України і нормативними документами споживспілок та Центральної спілки споживчих товариств України.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є Статут.

Споживче товариство вважається створеним, набуває права юридичної особи, здійснює господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації, має самостійний баланс, печатку та штампи із своєю назвою.

Основними цілями і завданнями споживчого товариства є:

а) задоволення потреб своїх членів в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростанню добробуту і культурного рівня;

б) захист прав та інтересів членів споживчого товариства і обслуговуваного населення як споживачів щодо забезпечення їх якісними товарами та послугами;

в) збереження власності в споживчій кооперації, захист її соціальних, економічних та майнових інтересів;

г) розвиток мережі торгових, виробничих, заготівельних та інших підприємств, співпраця з органами виконавчої влади і сільськогосподарськими товаровиробниками в створенні інфраструктури аграрного ринку;

д) забезпечення ефективності господарсько-фінансової діяльності, підвищення продуктивності праці працівників, їх соціальний захист шляхом збереження і створення нових робочих місць, впровадження нових технологій та передового досвіду, розвиток трудового суперництва, підготовка і перепідготовка кадрів;

е) дотримання основних принципів і методів кооперативної діяльності, широке впровадження самоврядування і кооперативної демократії;

є) активне залучення населення у члени споживчого товариства.

Споживче товариство «Грозинське ССТ» є провідним підприємством з виготовлення роздрібної і оптової торгівлі, виробництва продовольчих непродовольчих товарів.

«Грозинське ССТ» вже багато років відоме як надійний дистриб'ютор та поставщик продуктів харчування та товарів першої необхідності в сільські магазини та дитячі садки і школи, які знаходяться на території ССТ.

Метою діяльності «Грозинського ССТ» є ведення торгівельної діяльності в сфері роздрібної торгівлі та іншої діяльності, спрямованої на створення нових робочих місць, на отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення соціально-економічних інтересів власника та членів трудового колективу підприємства, участь в благодійній діяльності, виконання, у випадках передбачених законодавством, державних програм і замовлень. Здійснення посередницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

- закупівля, купівля та реалізація продуктів харчування, у тому числі продуктів масового споживання;

- оптова торгівля продуктами харчування, добавками до продуктів харчування;

Асортимент продукції «Грозинського ССТ» складають продукти харчування, до яких входять:

- продукція тваринництва - м'ясо (яловичина, свинина, птиця), яйця, молочні продукти;

- продукція риболовства - риба та морепродукти;

- продукція рослинництва - овочі та фрукти;

- бакалія;

- консервація;

- кондитерські вироби;

- напої, соки, вода; кофе, чай;

- напівфабрикати та заморожена продукція;

- добавки до продуктів харчування;

- господарчі товари - миючі засоби, побутової хімії та гігієнічні.

Отже, продукція, торгівлею якої займається «Грозинське ССТ» є продукцією масового споживання. Ринок товарів повсякденного попиту є самим конкурентнішим. Ця продукція має низьку вартість, але вона продається в великій кількості та потрібна громадянам регулярно, тому загальний прибуток на цей сектор ринку досить великий. Особливостями ринку харчової продукції є висока конкуренція, широкий асортимент продукції, постійний попит, швидкий оборот вкладень. «Грозинське ССТ» пропонує своїм споживачам високу якість своєї продукції, надійність доставок у точний термін.

Таблиця 1. Характеристика постачальників підприємства

Постачальники	Найменування ресурсів, одержаних для здійснення господарської діяльності
Назва	Адреса
«Ушомирський хліб-завод»	Коростенський р-н с.Ушомир	Хліб та хлібобулочні вироби
«Полісся-Продукт»	м.Житомир вул. Кооперативна,6	Алкогольні та слабоалкогольні напої
Коростенський РПС	м.Коростень вул. І. Франка	Кондитерські вироби, бакалія, побутова хімія, промислові товари та інші товари першої необхідності

Таким чином, оцінюючи загальний стан діяльності споживчого товариства «Грозинське ССТ» та охарактеризувавши розраховані показники ми можемо сказати наступне: обсяги господарської діяльності та чистий дохід у 2013 році зменшилися на 1540 тис.грн. порівняно з 2011 роком. Чистий дохід у 2013 році зменшився на 857 тис.грн. порівняно з 2011 роком. Валовий прибуток зменшився на 19,18% і становить у 2013 р. 375 тис.грн. Сума чистого збитку зросла на 114 тис.грн.

Збільшення основних фінансових показників не викликало збільшення рентабельності підприємства. У 2013 році вона збільшилась на 18,9 тис.грн.

1.1 Внутрішньо-економічний механізм підприємства

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності споживчого товариства.

Загальні збори:

а) приймають Статут споживчого товариства;

б) вносять зміни і доповнення в Статут споживчого товариства;

в) визначають розміри вступного, обов'язкового та додаткових

пайових внесків; встановлюють розміри паю (часток) членів споживчого товариства у майні споживчого товариства, споживспілок,

встановлюють гарантований відсоток за користування додатковими

пайовими внесками на формування фінансових ресурсів;

г) приймають фізичних та юридичних осіб у члени споживчого товариства та виключають з них;

д) обирають голову правління споживчого товариства, членів правління та ревізійної комісії, визначають чисельний склад цих органів; на посаду голови правління обирається особа з відповідною фаховою освітою та досвідом роботи в споживчій кооперації, кандидатура якої попередньо розглядається на професійну відповідність та узгоджується з правлінням спілки, до складу якої входить споживче товариство;

е) затверджують Положення про ревізійну комісію, інші представницькі органи та органи громадського самоврядування і контролю споживчого товариства;

є) обирають делегатів на з'їзди (конференції) спілок споживчих товариств;

ж) обговорюють та приймають накази членів споживчого товариства, заслуховують звіти виконавчо-розпорядчих і контрольних органів споживчого товариства про їх виконання;

з) розглядають і затверджують програми (плани) економічного і соціального розвитку споживчого товариства;

и) заслуховують звіти про діяльність правління і ревізійної комісії, інших органів, що ними обираються, та дають оцінку їх роботі;

і) затверджують річні звіти правління і баланси споживчого товариства та висновки з них ревізійної комісії, кошториси на утримання апарату управління та ревізійної комісії, розподіляють прибутки, визначають порядок їх використання;

ї) затверджують рішення правління про списання дебіторської заборгованості, нестач та інших боргів, що визнані безнадійними до стягнення, а також основних засобів, непридатних для подальшого використання;

й) затверджують посадові оклади та надбавки до них голові правління споживчого товариства та голові ревізійної комісії;

к) розглядають скарги на дії правління та ревізійної комісії споживчого товариства, розв'язують спори, що виникають між ними, відміняють за необхідності їх рішення;

л) вирішують питання про притягнення до відповідальності виборних посадових осіб за неналежне виконання ними своїх обов'язків та порушення Статуту, включаючи позбавлення повноважень правління і ревізійної комісії загалом або їх окремих членів;

м) визначають розміри, порядок формування та використання капіталів споживчого товариства; можуть приймати рішення про передачу правлінню споживчого товариства права володіння, користування та розпорядження власністю споживчого товариства; визначають органи управління, котрим передаються окремі функції з господарського управління колективним майном;

н) вирішують питання реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення) споживчого товариства, входження його в спілку споживчих товариств або інші об'єднання і організації, виходу з них та ліквідації споживчого товариства.

Загальні збори вирішують будь-які інші питання, пов'язані з діяльністю споживчого товариства.

1.2 Організація бухгалтерського, податкового і статистичного обліку, аудиту та внутрішнього контролю на підприємстві

Майно підприємства складається з основних засобів, а також інших цінностей набутих у процесі господарської діяльності вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Підприємство не може розпоряджатися майном без згоди власника.

Збільшилась вартість необоротних активів на 7 тис. грн., а вартість оборотних активів зменшилась на 114 тис. грн. Збільшення вартості необоротних активів викликане в основному збільшенням основних засобів на балансі підприємства за рахунок списання старого обладнання та устаткування. Що стосується джерел утворення господарських засобів, то зменшилась сума власного капіталу на 123 тис. грн., і збільшилась сума зобов'язань на 14 тис. грн.

Грозинське ССТ несе повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед постачальниками, своїми працівниками, а також за результатами своєї виробничо-фінансової діяльності. Здатність підприємства своєчасно погашати свої боргові зобов'язання характеризує фінансовий стан підприємства.

Директор ССТ несе відповідальність за відповідність записів в трудових книжках робітників ССТ штатному розпису та своєчасність проведення цих записів, за своєчасність видачі трудових книжок звільненим працівникам.

1.3 Організація планування та контролю на підприємстві

Доходність підприємства визначає мету підприємницької діяльності. Окрім керівництва фірми і колективу вона цікавить також вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також держоргани (податкову службу, фондові біржі тощо). Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою абсолютних (дохід, прибуток) та відносних (рентабельність) показників.

Є різні трактування поняття дохід. З практичної точки показник “дохід” означає загальну суму грошей (коштів), яку одержує підприємство за реалізований товар (вироби) за певний період і яка після вирахування податків може бути використана на споживання та інвестування. Дохід є виторгом підприємства від реалізації продукції, послуг та виконання робіт без урахування ПДВ та акцизного збору. Загальну суму доходу можна визначити як суму доходу від реалізації виготовленої підприємством продукції, товарів, послуг та доходу від позареалізаційних операцій (від товарного кредиту, операцій з цінними паперами, від здавання майна в оренду тощо) та доходу від іншої реалізації (реалізації матеріальних цінностей, матеріалів, основних фондів і нематеріальних активів).

Доходами працівників називаються гроші одержані від підприємств, з якими громадянин має трудові відносини, при умові обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування

Прибуток являє собою частину доходу підприємства. Підприємства, реалізуючи готову продукцію відшкодовують свої витрати на виробництво, купують основні виробничі фонди і нормовані оборотні засоби та повинні отримувати ще певний прибуток. Формулювання прибутку наступне: прибуток - це частина виторгу, що залишається у підприємства після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність.

Розглянувши динаміку та структуру операційних витрат підприємства ми бачимо, що матеріальні затрати 2013 року в порівнянні з 2011 роком знизилися на 93 тис. грн., інші показники зросли, а це свідчить, що підприємство працює добре.

1.4 Система цін і цінова політика підприємства

Обґрунтування визначення цін на товари (продукцію, роботи, послуги) підприємства належать до визначальних рішень, від яких залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних з визначенням рівня цін.

Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізовувати різні цінові стратегії.

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які ґрунтуються на:

- збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

- прибутку, вони полягають в орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

- ринковій ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення прийнято розрізняти активну та пасивну стратегії ціноутворення. Активну стратегію цін здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін, їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху у часі.

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ринок (стратегія високих цін), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсутня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та модні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватися досить довгий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти, ноу-хау).

Стратегія вилучення є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок вже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш низькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів продукції.

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін), може бути доцільна у тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека конкурентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити високий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маси отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту.

Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищенням рівня цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі вже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення -- це складне завдання, позаяк необхідно враховувати:

- стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

- можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

- наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

- повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, що забезпечує беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції (робіт, послуг) використовуються об'єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

- змінних витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень цін;

- повних витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), які забезпечують беззбитковість діяльності;

- середніх витрат плюс прибуток, рівень якого може встановлюватися, виходячи з вимог державного регулювання рівня рентабельності, або, виходячи з господарської доцільності в отриманні певної маси прибутку.

В будь-якому з випадків, які розглядалися, до складу ціни, крім витрат та прибутку підприємства, включаються також податки та відрахування, встановлені державою.

Крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть застосовуватися суб'єктивні методи встановлення цін, які грунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду практиків чи знань експертів. Такими методами ціноутворення є:

- визначення ціни з урахуванням суб'єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;

- встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

- встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступовим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

- проведення "закритих торгів" (аукціонів) з випадковими учасниками;

- використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

- запрошення експертів і таке інше.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ринок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги обидва аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутворення.

Отримана ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції (товарів) за такою ціною з урахуванням ринкової кон'юнктури. Якщо ця вимога не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівартості (витрат обігу) або зменшувати норму запланованого прибутку.

1.5 Формування трудового колективу підприємства та доходів працівників

Таблиця 2. Склад та структура персоналу підприємства

Показники	Роки	Відхилення 2013 р. до 2011 р.
	2011	2012	2013
	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	+/-	%
Середньообліскова чисельність персоналу	21	100,0	21	100,0	21	100,0	0	0
в т.ч.:
- управлінський персонал	8	38,1	8	38,1	8	38,1	0	0
- виробничий персонал	13	61,9	13	61,9	13	61,9	0	0

Отже, провівши розрахунки з структури персоналу підприємства, можна побачити, що управлінський та виробничий персонал є незмінний.

Отже, провівши розрахунки з складу та структури персоналу за статтями, можна побачити, що у нас жінки мають перевагу над чоловіками. Склад працівників за 3 роки не змінився.

Таблиця 3. Вікова структура персоналу

Показники	Роки	Відхилення 2013 р. до 2011 р
	2011	2012	2013
	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	+/-	%
Всього працівників	21	100,0	21	100,0	21	100,0	0	0
з них: до 30 років	3	14,3	3	14,3	3	14,3	0	0
31-45 років	16	76,2	16	76,2	16	76,2	0	0
46-55 років	2	9,5	2	9,5	2	9,5	0	0
старші 56 років	_	_	_	_	_	_	_	_

Отже, провівши розрахунки з вікової структури персоналу, можна побачити, що на підприємстві найбільший склад працівників від 31 - 45.

Таблиця 4. Склад та структура персоналу за стажем роботи

Показники	Роки	Відхилення 2013 р. до 2011 р.
	2011	2012	2013
	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	осіб	питома вага, %	+/-	%
Всього працівників	21	100,0	21	100,0	21	100,0	0	0
з них: 1-5 років	3	14,3	3	14,3	3	14,3	0	0
6-10 років	4	19,0	4	19,0	4	19,0	0	0
11-20 років	3	14,3	3	14,3	3	14,3	0	0
більше 20 років	11	52,4	11	52,4	11	52,4	0	0

Отже, провівши розрахунки зі складу та структури персоналу за стажем роботи, можна побачити, що на підприємстві більша частина працівників з стажем роботи більше 20 років.

1.6 Аналіз фінансового плану підприємства

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові нагромадження та доходи, які є в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Фінансові ресурси Грозинського ССТ складаються з грошових фондів та частини грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Ліквідність - це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів.

Оцінювати фінансовий стан підприємства будемо на основі показниківліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності,ефективності господарської діяльності.

Таблиця 5. Динаміка показників оцінки ліквідності підприємства на кінець року

№	Показники	Нормат. значення	2011 р.	2012 р.	2013 р.	Відхилення 2013р.до 2011 р.,
						+/-	%
1.	Загальний коефіцієнт покриття	>1	1,2	1,2	0,7	-0,5	-41,7
2.	Коефіцієнт швидкої ліквідності	>0,5	0,4	0,4	0,2	-0,2	-50
3.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	>0,2	0,14	0,2	0,1	-0,04	-28,6
4.	Частка оборотних активів в загальній сумі активів	за планом	0,6	0,6	0,5	-0,1	-16,7

Отже, провівши розрахунки динаміки показників оцінки ліквідності підприємствана кінець року ми бачимо, що підприємство дуже ліквідне, що негативно впливає на підприємство.

1.7 Оцінка потенціалу підприємства

Графоаналітичний метод аналізу має кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при його використанні:

1. Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство матиме збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата з таких причин: або один вектор розвинутий більше за інші (“хворобливий” вектор), або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо квадрат потенціалу наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів.

2. Потенціали підприємства можна класифікувати за розмірами як великі (довжина векторів перебуває в межах 70-100), середні (у межах 30-70), малі (до 30 умовних одиниць).

3. Зовнішній контур квадрата окреслює можливості підприємства щодо досягнення оптимальних параметрів потенціалу.

4. Другий та третій вектори квадрата потенціалу (“Організаційна структура та менеджмент”, “Маркетинг”) свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства.

5. Четвертий вектор (“Фінанси”) є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.

Існує зв'язок між формою та розміром квадрата потенціалу підприємства і його життєвим циклом. На першій стадії - стадії розвитку - перебувають підприємства з формою потенціалу другого типу і можливостями його перетворення від малого до середнього за час проходження стадії. На другій стадії -стадії успіху - розташовані підприємства, форма потенціалу яких належить до першого типу й існує можливість перетворення його із середнього на великий. Стадія занепаду свідчить про негативні явища, що відбуваються з потенціалом підприємства, тобто про перехід до другої форми потенціалу та зменшення його розміру від великого до середнього, а потім і до малого.

Висновок: відповідно до побудованої моделі «квадрат потенціалу» можемо зробити висновок,що структура потенціалу Грозинського ССТ є деформованою, зокрема найменш розвиненою сферою є фінанси (15 у.о.), відповідно першочергові заходи з підвищення ефективності формування та використання потенціалу підприємства мають бути спрямовані на подолання недоліків.

Найбільш розвиненою є організаційна структура і менеджмент (70,8 у.о.) відповідно, резерви щодо підвищення ефективності діяльності підприємства знаходяться у даній сфері.

Виробництво, розподіл і збут та маркетинг знаходяться на середньому рівні розвитку. Відповідно, «квадрат потенціалу» Грозинського ССТ характеризується незбалансованим розвитком.

1.8 Оцінка ймовірності банкрутства та рівня економічної безпеки

Оцінка ймовірності настання банкрутства Грозинського ССТ за 2011 рік.

Модель Альтмана - алгоритм інтегральної оцінки ймовірності банкрутства підприємства, що базується на аналізі найважливіших показників, за якими Можна робити висновки щодо кризовості його фінансового стану. Цю модель запропоновано 1968 р. професором Нью-Йоркського університету Е. Альтманом на основі обстеження великої кількості підприємств-банкрутів та визначення впливу окремих чинників на ймовірність банкрутства. М.А. має такий вигляд:



Середньорічна вартість активів=Форма №1 ((р.280 поч.зв. + р. 280 кін. зв.) / 2

Середньорічна вартість активів = (741+650) / 2 = 695,5

А = Форма №1 ((р.260 поч. зв. + р. 260 кін.зв.) / 2) / середньорічна вартість активів

А = ((391+387) / 2) / 695,5= 0,56

В = Форма №2 (р. 220 поч.зв.) / середньорічна вартість активів

В= -34/ 695,5= -0,05

С = Форма №2 (р. 170 поч.зв.) / середньорічна вартість активів

С = -34 / 695,5= -0,05

Середньорічна вартість зобов'язання = форма №1 ((р.480 поч. зв. + р.480 кін.зв.) +(р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв. )) / 2

Середньорічна вартість зобов'язання = (316+329) / 2 = 322,5

D = Форма №1 (р. 380 кін.зв.) / (((р.480 поч. зв. + р.480 кін.зв.) +(р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв. )) / 2)

D = 321 / (316+329) / 2) = 0,25

Е = Форма №2 (р.035 поч.зв.) / середньорічна вартість активів

Е = 3354/695,5=4,82

Z = 1,2*0,56+1,4*(-0,05)+3,3*(-0,05)+0,6*0,25+0,99*4,82 = 0,672+(-0,07)+(-0,165)+0,15+4,77=5,36

Так як Z=5,36, а це більше одиничного значення, то це свідчить, що ймовірність виникнення банкрутства велика.

МОДЕЛЬ ЛИСУ - в цій моделі фактори враховують такі результати діяльності, як ліквідність, рентабельність, фінансова стійкість підприємства.

Z=0,063Х1+0,092Х2+0,057Х3+0,001Х4

Z < 0,037 - ймовірність банкрутства висока; Z > 0,037 - ймовірність банкрутства низька.

Х1 = Форма №1 ((р.260 поч. зв. + р. 260 кін.зв.):2) / середньорічна вартість активів

Х1 = ((391+387): 2) / 695,5 = 0,56

Х2 = Форма №2 ((р.050 (055) поч.зв.) / середньорічна вартість зобов'язання

Х2 = 464/695,5=0,67

Х3 = Форма №1 (р.350 поч.зв.) / середньорічна вартість зобов'язання

Х3 = -7/695,5=-0,01

Х4 = Форма №1 ((р.380 поч.зв + р.380 кін.зв.): 2) / (((р.480 поч.зв + р.480 кін.зв.) + (р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв.)) / 2)

Х4 = ((425+321): 2) / (316+329): 2) = 373/322,5=1,16

Z=0,063*0,56+0,092*0,67+0,057*(0,01)+0,001*1,16=0,04+0,06+(0,001)+0,001=0,1

Так як Z=0,1цей показник вищий граничного значення свідчить про те, що загрози не має.

КОЕФІЦІЄНТ БІВЕРА - розраховується за такою формулою:

К= (Чистий прибуток - Амортизація) /(Довгострокові зобов'язання - поточні зобов'язання)

К= (Чистий прибуток - Амортизація) /(Довгострокові зобов'язання - поточні зобов'язання)

К = ((форма №2 (р.220 поч.зв + р.220 кін.зв) - (р.260 поч.зв. + р.260 кін.зв.)) / ((форма №1 (р.480 поч.зв. + р.480 кін.зв.) - (р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв.))

К = ((-34+(-30)) - (25+18)) / (0- (316+329)) = (-64-43) / (0 - 645) = (-107) / (-645) = 0,17

Так як значення К= 0,07, то це свідчить, що ймовірність до виникнення банкрутства 5 років

МОДЕЛЬ СПРІНГЕЙТА - побудована на основі дослідження впливу тенденцій 19 фінансових показників.Це 4-факторна модель.Якщо Z < 0,862 > підприємство є потенційним банкрутом.

Z = 1,03А + 3,07В + 0,66С + 0,4D

Z = 1,03А + 3,07В + 0,66С + 0,4D

А = Форма №1 ((р.260 поч. зв. + р. 260 кін.зв.):2) / середньорічна вартість активів

А = ((391+387): 2) / 695,5 = 389/695,5=0,56

В = (форма №2 (р.170 поч.зв.)) / середньорічна вартість активів

В = -34/695,5=-0,05

С = форма №2 (р.170 поч.зв) / ((форма №1 (р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв.): 2)

С = -34 / ((316+329): 2) = -34/322,5=-0,11

D = форма №2 (р.010 поч.зв.) / середньорічна вартість активів

D = 4037/695,5=5,8

Z=1,03*0,56+3,07*(-0,05)+0,66*(-0,11)+ 0,4*5,8 = 0,58+(-0,15)+(-0,07)+2,32=2,68

Так як Z= 2,68, а це більше одиничного значення, то це свідчить, що підприємство є банкрктом.

МОДЕЛЬ ТАФФЛЕРА - передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирьох факторної моделі Z-показника, який визначається зважуванням окремих цільових показників на відповідний коефіцієнт відносної ваги.

Z = 0,53X1 + 0,13X2 + 0,18 X3 + 0,16 X4

Середня короткострокова заборгованість = форма №1 (р.620 поч.зв. + р.620 кін.зв.) / 2

Середня короткострокова заборгованість = ((316+329): 2) = 322,5

Х1 = (форма №2 (р.050 поч.зв)) / Середня короткострокова заборгованість

Х1 = 464/322,5=1,44

Х2 = (форма №1 (р.260 поч.зв. + р.260 кін.зв): 2) / середньорічна вартість зобов'язання

Х2 = ((391+387): 2) / 322,5 = 1,21

Х3 = Середня короткострокова заборгованість / Середньорічна вартість активів

Х3 = 322,5/695,5=0,46

Х4 = форма №2 (р.035 поч.зв.) / Середньорічна вартість активів

Х4 = 3354/695,5=4,82

Z = 0,53*1,44 + 0,13*1,21 + 0,18 *0,46 + 0,16 *4,82 = 0,76+0,16+0,08+0,77=1,77

Підприємство має негативну перспективну діяльність. Так як Z=1,77, а це свідчить, що ймовірність виникнення банкрутства досить висока.

1.9 Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України «Про інноваційну діяльність», згідно якого інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Згідно законодавства України інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. В процесі господарської діяльності підприємства відбуваються певні процеси та явища, які умовно поділяються на дві групи:

- традиційні (характеризують звичайне функціонування підприємства);

- інноваційні (якісно новий рівень функціонування підприємства).

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

1. інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, громадськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

2. державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

3. спільного інвестування, що здійснюється громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; державних норм та стандартів; заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; роздержавлення і приватизація власності; визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політики ціноутворення. Інвестор самостійно визначає цілі, напрямки, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам. Взаємовідносини при даній передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів та позик. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора(прибуток, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Так, Грозинське ССТ у своїй інвестиційній діяльності не залучає фінансові кошти у вигляді кредитів банку, підприємство використовує власні фінансові ресурси, тобто прибуток, грошові нагромадження.

2. Індивідуальне завдання для написання та апробації випускної роботи

У сучасній економічні ситуації однією з найважливіших умов виживання та розвитку підприємства служить наявність та раціональне використання грошових фондів. За цих умов однією з ключових проблем фінансового аналізу є визначення та підтримку оптимального розміру й структури вкладеного капіталу грошової форми для одержання максимального обсягу грошового потоку за певного періоду і раціональної організації розрахунків.

Рух фінансових ресурсів підприємств (прибутку, амортизаційних відрахувань та інших) здійснено у формі грошових потоків. Для стратегічного управління фінансами важливий як загальний обсяг грошових ресурсів, а й величина потоку, інтенсивність його руху протягом року.

Концепція грошових потоків підприємств виникла в середині 1950-х років ХХ століття й розроблялася зарубіжними економістами. Серед авторів, наукові праці яких перекладено російську мову, проблеми визначення, оцінки й аналізу грошових потоків підприємства розглядають Л. А. Бернстайн, Ю. Брігхем, Дж. До. Ван Хорн, Б.Коласс, Б. Райан, Ж. Рішар, Д. Стоун, Д.Р. Сигл, До. Хитчинг, Еге. Хелферт та інших. Нині випущено дуже багато книжок на сфері управління грошовими потоками. Чимало з цих книжок видано порівняно невеличким тиражем і на висококваліфікованих фахівців -- теоретиків.

Таблиця 6

№	Визначення	Автор
1.	Грошовий потік - сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів,генерованих госполарською діяльністю підприємства [4, с. 656 ]	Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс / д.э.н. И.А. Бланк.- 2-е изд., перераб. И доп. - К.: Ника - Центр,Эльга,2004.
2.	Грошовий потік - найважливіший самостійний об”єкт фінансового аналізу,який проводиться з метою оцінки фінансової стійкості та платоспроможності підприємства [12, с. 680]	Бутинець Ф.Ф. Економічний аналіз: [навчальний посібник]. - Житомир: Рута, 2003.
3.	Грошовий потік - як міра ліквідності підприємства,що складається з чистого доходу і безготівкових витрат, таких, як амортизаційні відрахування [31, с. 383 ]	Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. З англ.. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка.- К.: Основи, 1993.
4.	Грошовий потік - надходження (додатний грошовий потік) і витрачання (від”ємний грошовий потік) коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства	Загородній А.Г. Фінансовий словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко.-3-тє вид., випр. Та доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.
5.	Грошовий потік - є одним із ключових моментів оптимального співвідношення між ліквідністю та прибутковістю [21, с. 496 ]	Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред.. проф. Г.Г. Кірейцева. - К.: ЦУЛ, 2002.
6.	Грошовий потік - надлишок, який утворюється на підприємстві в результаті всіх операцій, пов”язаних із господарською діяльністю [25, с. 135]	Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: учеб. Пособ.: пер. с Франц. / Б Коллас; Под ред. Проф. Я.В. Соколова. - М.:Финансы; ЮНИТИ, 1997.
7.	Грошовий потік - сукупність розподілених у часі надходжень і виплат кощтів, генерованих господарською діяльнісю підприємства [28, с. 288 ]	Краменко Г.О., Чорна О.Э. Фінансовий менеджмент: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006.
8.	Грошовий потік - сукупність надходжень і вибуття коштів за певний період часу, формованих у процесі господарської діяльності [27, с. 520 ]	Краменко В.І., Холод Б.І. та ін. Управління ресурсами підприємства: Навчальний посібник: Центр навчальної літератур, 2004.
9.	Грошовий потік - сукупність розподілених за часом надходжень і виплат грошових коштів, які утворюються в процесі господарської діяльності і пов”язані із забезпеченням його платоспроможності [31, с. 76 ]	Маркіна І.А. Менеджмент підприємства. - Вища школа,2000.

Як бачимо, склалося дві позиції у визначенні грошових потоків. Прихильники однієї з них, а саме - И.А. Бланк, В.В. Бочаров, Н. Тян, визначають грошові потоки як різницю між отриманими і виплаченими підприємством грошовими коштами за певний період часу. Представники іншої позиції представляють грошові потоки підприємства як рух грошових коштів, тобто надходження і виплати за певний період часу.

Вважаємо, що більш логічним є виклад положення другої позиції та визнання грошового потоку як руху грошових коштів, адже «потік» - це є «рух», тобто надходження та використання грошових коштів.

Таким чином, поняття «грошовий потік» характеризує рух капіталу, грошових фондів як готівкових, так і безготівкових, а також оборот окремих фінансових інструментів.

Ефективне управління грошовими потоками дозволяє підприємству реалізувати стратегічні цілі його діяльності, забезпечити високий рівень оборотності капіталу, ритмічність діяльності, підвищити ступінь фінансової рівноваги та отримати додатковий прибуток, а також сприяє формуванню додаткових інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій.

Управління грошовими потоками підприємства є важливою складовою частиною загальної системи управління його фінансовою діяльністю. Воно дозволяє вирішувати різноманітні задачі фінансового менеджменту і підпорядковане його головній меті.

В умовах світової економічної кризи в економіці Україні гостро постає питання нестабільності, погіршення платоспроможності, а також втрати фінансової стійкості підприємств в цілому. У зв'язку з цим в науковій і навчально-методичній літературі з управляння, фінансового менеджменту і економічного аналізу, в останній час багато уваги приділяється дослідженню грошових потоків. Оскільки концепція грошового потоку підприємства як самостійного об'єкту фінансового управління ще не отримала достатнього віддзеркалення не лише у вітчизняній, але і в зарубіжній літературі з питань фінансового менеджменту, особливого значення набуває поняття «грошовий потік». Важливість дослідження грошових потоків визначається тим, що вони здійснюють значний вплив на кінцеві результати господарської діяльності підприємств практично у всіх її аспектах.

Образно грошовий потік можна уявити як систему "фінансового кровообігу" господарського організму підприємства. Ефективно організовані грошові потоки підприємства є найважливішим симптомом його "фінансового здоров'я", передумовою досягнення високих кінцевих результатів його господарської діяльності в цілому. [1, с. 253]

Проблеми сутності грошових потоків підприємств розглянуто в багатьох іноземних перекладних виданнях останнього часу: Дж. К. Ван. Хорна, Є.Брігхема, Е. Нікхбахта, Є. Стоянової, І. Балабанова, Т. Райса, Р.Б. Тян, Б.Коласса тощо. Серед українських вчених: Г.Г. Кірейцева, А.М. Поддєрьогін, І.А. Бланк, О.О. Терещенко, О.В. Васюренко, Л.О. Коваленко, та інші.

Так, Е. Нікбахт та А. Гроппеллі наводять спрощене визначення грошового потоку як «міри ліквідності компанії», що складається з «чистого доходу і безготівкових витрат, таких, як амортизаційні відрахування». Наведене тлумачення грошового потоку, з одного боку, розкриває його сутність, з іншого -- основні його складові [32, c. 383]

Є. Брікхем розглядає грошовий потік як фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом деякого визначеного періоду.

За Зві Боді та Робертом Мертоном фінансовий потік виражає взаємодію між учасниками фінансової системи, яка включає в себе ринки, посередників, фірми, що надають фінансові послуги, та інші інституції, за допомогою яких домогосподарства й державні організації реалізують прийняті ними рішення [6, с 592].

Дж. К. Ван Хорн підкреслює, що поняття грошових коштів та грошових потоків можна трактувати по-різному в залежності від завдань аналізу. Грошові кошти і грошові потоки розглядають як готівку або робочий оборотний капітал, тобто у вузькому або широкому тлумаченні цього поняття [14, c.800].

В іншого зарубіжного вченого, Б. Коласса, можна знайти більш точне визначення поняття "грошовий потік": "Під загальним грошовим потоком варто розуміти надлишок коштів, що утвориться на підприємстві в результаті всіх операцій, пов'язаних і не пов'язаних з господарською діяльністю. Таким чином, він складається з господарського залишку коштів (грошовий потік від господарської діяльності) і грошового потоку, не пов'язаного з господарською діяльністю"[24, с. 289].

Тян Р.Б. розглядає грошовий потік як вхідний і вихідний, а різниця між ними утворює прибуток. Вхідний грошовий потік - це надходження реалізації продукції та інші надходження. Вихідний грошовий потік - виплата заробітної плати, платежі субпідрядникам і постачальникам та інші платежі [39, с. 156].

Згідно з Т. Райсом грошові потоки поділяються на чисті, традиційні і операційні. Чистий грошовий потік представляє собою зміну грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні підприємства, за період, що аналізується. Традиційний потік -- це приблизна оцінка надходжень грошових коштів від виробничої діяльності. Під операційним потоком розуміється сума фактичних надходжень грошових коштів від операцій за визначений період. Таким чином, Т. Райс визначає загальний грошовий потік як всі грошові надходження і виплати, пов'язані не тільки з веденням операцій по основній діяльності. Таке визначення грошового потоку поділяє і Кірейцев Г.Г. [21, c. 496].

Васюренко О.В. трактує фінансовий потік як цілеспрямований рух, зміну (обсягів, форм і видів) фінансових ресурсів певного суб'єкта господарювання, що відбувається спільно з відповідними йому грошовими потоками [16, с 243].

Поддєрьогін А.М. визначає грошовий потік як сукупність послідовно розподілених у часі подій, які пов'язані з відокремленим та логічно завершеним фактом зміни власника грошових ресурсів через виконання зобов'язань між економічними агентами (суб'єктами господарювання, державою, домогосподарствами, міжнародними організаціями). Грошові потоки безпосередньо пов'язані з рухом коштів на підприємстві, який відображає надходження в розпорядження суб'єкта господарювання грошових ресурсів та їх використання [40, с. 535].

За визначенням Л.О. Коваленко та Л.М. Ремньової «грошові потоки» - це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті виробничо-господарської діяльності підприємств. Так грошові кошти використовуються для фінансування поточних операцій і включають кошти у касі та кошти на банківських рахунках підприємств. До еквівалентів грошових коштів вони відносять короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у грошові кошти і мають незначний ризик зміни вартості [22, с 485].

Терещенко О.О. зосереджує свою увагу на операційному Cash-flow (з англійської - рух коштів), який він розглядає як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Вченій вважає, що наявність та достатній розмір операційного Cash-flow дозволяє підприємству фінансувати інвестиції за рахунок своїх внутрішніх фінансових джерел, погашати фінансову заборгованість та виплачувати дивіденди. [38, с. 554].

Економічну сутність грошового потоку підприємства Бланк І.А. сформулював наступним чином: Грошовий потік підприємства є сукупністю розподілених по окремих інтервалах даного періоду часу надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються його господарською діяльністю, рух яких пов'язаний з чинниками часу, ризику і ліквідності [29, с. 13,14].

Узагальнюючі все вищевикладене, ми бачимо, що існують різні підходи до визначення та трактування поняття «грошовий потік». У більшості економістів склалося неоднозначне його тлумачення, в результаті чого виділилося два підходи до його визначення. Прибічники першого визначають грошовий потік як різницю між отриманими й виплаченими підприємством коштами за визначений термін, тобто як суму надлишку (недостачі) грошових ресурсів. Фахівці другого підходу вважають, що грошові потоки - це рух коштів (обіг), тобто їх надходження (притоки) й виплати (відтоки) за визначений період часу.

Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

Таким чином, на нашу думку, грошовий потік підприємства являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів та їх еквівалентів, що генеруються його господарською діяльністю, рух яких пов'язаний з чинниками часу, ризику та ліквідності. Під грошовими коштами ми розуміємо готівку у касі підприємства та кошти на його банківських рахунках а під грошовими еквівалентами - короткострокові фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у грошові кошти і мають незначний ризик зміни вартості.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема забезпечення економічної безпеки підприємств. В цьому аспекті фінансове благополуччя і прибутковість багато в чому залежать від управління коштами. Підприємство відчуває певні загрози та фінансові труднощі, якщо відбуваються порушення платіжної дисципліни та на балансі немає мінімального запасу коштів, разом з тим їхній надлишок може сприяти отриманню додаткового доходу, пов'язаного з використанням фінансових інструментів.

Управління грошовими потоками підприємства ускладнюється нестабільністю зовнішнього середовища, у якому функціонує підприємство, та невизначеністю впливів фінансової системи в цілому на підприємстві. Складність управління грошовими потоками, особливо при забезпеченні економічної безпеки, обумовлює необхідність визначення основних елементів і механізмів, за допомогою яких можна адекватно реагувати на відповідні збої в господарській діяльності [3, с. 624].

Значний внесок у розроблення підходів до аналітичного забезпечення управління грошовими потоками підприємств зробили сучасні економісти, зокрема С. Ареф'єв [2, с. 86-90], В. Бурлачков [9;10, с. 49-59;16-21], І. Бланк, Л. Лігоненко, А. Поддєрьогін, О. Стоянова.

Оптимізація грошових потоків підприємства є однією з найважливіших функцій управління грошовими коштами, спрямованою на підвищення його економічної безпеки та подальшого розвитку. Найважливішими завданнями, які вирішуються в процесі здійснення управління грошовими потоками, є: максимізація їхнього рівня; гармонізація вхідних і вихідних потоків в часі і просторі; визначення оптимальних строків можливої затримки погашення дебіторської заборгованості з метою недопущення функціонування підприємства в зоні, нижчій за поріг рентабельності; мінімізація їхньої вартості у довгостроковій перспективі; забезпечення відповідного рівня фінансових витрат рівню економічної рентабельності; зміцнення фінансової стійкості та мінімізація рівня фінансових ризиків як за окремими операціями, так і за видами діяльності підприємства.

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування грошових коштів. Так, нині важливе місце в джерелах грошових коштів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги грошових коштів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні грошових коштів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність. Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру грошових коштів підприємства. У свою чергу, від величини грошових коштів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність грошових коштів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки [10, с. 16-21].

...