Планування діяльності підприємства

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У дальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства отримують можливість займатися виробництвом та збутом продукції, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Важливим елементом управління грошовими потоками є врахування того факту, що різні види оборотних активів мають різну ліквідність, під якою розуміють тривалість періоду, необхідного для конвертації даного активу в грошові кошти, різні також і видатки із забезпечення цієї конвертації. Тільки грошовим коштам властива абсолютна ліквідність. Щоб вчасно оплачувати рахунки постачальників, підприємство повинно мати певний рівень абсолютної ліквідності. Його підтримка пов'язана з певними видатками, точний розрахунок яких важко спрогнозувати, тому в економічній літературі рекомендують ціною за підтримку необхідного рівня ліквідності вважати можливий дохід від інвестування середнього залишку коштів у державні цінні папери ( концепція альтернативних витрат), які мають мінімальний ризик. Таким чином, гроші й подібні їм цінні папери відносяться до класу активів з однаковим ступенем ризику, а отже, можуть порівнюватись за доходом (витратами).

У системі управління грошовими потоками можна виділити такі складові6 облік руху грошових коштів; аналіз потоків грошових коштів; прогнозування грошових потоків, визначення оптимального рівня коштів. Потоки грошових коштів підприємства розглядаються за трьома видами діяльності: операційній (основній), інвестиційній і фінансовій. Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційними чи фінансовими видами діяльності. Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства [2, с. 86-90].

Управління грошовими потоками підприємства визначається такими особливостями: грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства у всіх її аспектах, що дозволяє системно розглядати можливі загрози; забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку, що сприяє стабільності джерел фінансування; раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційної діяльності, що зменшує ризик простоїв у зв'язку з недостатністю оборотних активів; дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капітелі, знижуючи фінансовий ризик як основний елемент небезпеки; є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства, підвищуючи віддачу використаних ресурсів; забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства.

Рух грошових коштів - це надходження і вибуття грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Грошовий потік враховує рух грошових коштів, які не враховуються при розрахунку прибутку (амортизацію, капітальні витрати, податки, штрафи, боргові виплати і чисту суму боргу, позикові і авансовані кошти), тому в системі управління підприємства регулювання грошового потоку зменшує вірогідні загрози та дозволяє створити певний запас коштів. Управління грошовими потоками підприємства сприяє управлінню оборотним капіталом (оцінка короткострокової потреби в готівкових коштах і управління запасами); плануванню часових параметрів капітальний витрат; управлінню капітальними потребами (фінансування за рахунок власних коштів або кредитів банків); управлінню затратами і їх оптимізації з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва; управлінню економічним ростом.

У процесі формування грошових коштів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик.

2.2 Економічний механізм щодо аналізу грошових потоків на підприємстві

Механізм управління грошовими потоками підприємства включає: цілі і завдання управління; критерії управління - кількісний аспект цілей; фактори управління - елементи об'єкту та їх взаємозв'язки, які піддаються управлінському впливові, задля досягнення поставлених цілей, принципи управління, специфіку і особливості управління, інструментарій управління, функції управління, а також, ресурси управління - матеріальні, фінансові ресурси, організаційний і соціальний потенціал. Він має ґрунтуватися на принципах системності, інтегрованості, достовірності, динамічності, відповідності цілям підприємства, досяжності, ефективності, багатоваріантності. Структура механізму управління грошовими потоками підприємства зумовлює визначеність процесу його формування. Першим кроком має бути визначення об'єкту управління і цілей трансформації стану і діяльності цих об'єктів, а також узгодженість їх з загальними цілями підприємства. В якості об'єктів управління може розглядатися вся сукупність грошових потоків підприємства. При розробці механізму управління грошовими потоками суттєвого значення набувають принципи формування системи цілей управління підприємством, для забезпечення яких визначаються завдання управління рухом і запасами грошових коштів. Для досягнення і збереження підприємством сталого розвитку, необхідним є застосування сукупності заходів, методів і засобів з метою свідомого і цілеспрямованого впливу на рух грошових коштів, обсяг і продуктивність майнових та інтелектуальних цінностей, використовуваних для потреб виробництва, покращення умов і продуктивності праці персоналу, мінімізації шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище, забезпечення сталої платоспроможності і підвищення прибутковості підприємства. Відповідно до розробленої нами системи цілей управління виробничого підприємства, що прагне забезпечення сталого розвитку, виділяємо основні цілі управління грошовими потоками:

1. визначення і задоволення попиту на гроші підприємства;

2. оптимізацію грошових його потоків.

Задоволення попиту на гроші підприємства має ключове значення у забезпеченні його існування і ліквідності, обслуговуванні і здійсненні всіх видів господарської діяльності. Наявність і дефіцитного, і надлишкового рівня грошових коштів підприємства зумовлює негативний вплив на діяльність підприємства: перший проявляється у створенні загрози неплатоспроможності підприємства - навіть прибуткове підприємство може опинитися в ситуації неспроможності розраховуватись за поточними зобов'язаннями через нестачу вільних грошових коштів, другий - у збільшенні тривалості фінансового циклу підприємства та втрачених можливостях інвестування надлишкових грошових коштів. Логічно постає проблема визначення реальної потреби підприємства у запасах грошових коштів.

Досягнення підприємством стабільного зростання забезпечується через розвиток і оптимізацію всіх ланок і сфер економічної діяльності суб'єкта господарювання. Ключовим елементом економічної системи підприємства, при цьому, виступають грошові потоки, що забезпечують координацію потоків і залишків всіх видів ресурсів підприємства, обслуговуючи його діяльність. Тому, саме через оптимізацію грошових потоків доцільно управляти економічним зростанням підприємства. Сучасна вітчизняна наука характеризується наявністю двох підходів до проблеми оптимізації грошових потоків підприємства, розроблених І.О. Бланком та Л.О. Лігоненко і Г.В. Ситник. Обидві торії наполягають на таких напрямках оптимізації, як збалансування і синхронізація надходжень і видатків грошових коштів, основний же водорозділ полягає у визначенні третього напряму - відповідно, максимізації чистого грошового потоку чи, навпаки, вирівнюванні вхідних і вихідних потоків.

За визначенням Л.О. Лігоненко і Г.В. Ситник, третім напрямком оптимізації має виступати вирівнювання грошових потоків [30, с.255]. За такого підходу виконуються умови ефективності використання запасів грошових активів через зменшення страхових їх залишків, пов'язаних з циклічністю та/або сезонністю діяльності підприємства. Однак, визначення прийнятності такого підходу полягає у співставленні втрати економічної вигоди, частини циклічних та/або сезонних реалізаційних доходів з втраченою економічною вигодою, пов'язаною із невідповідністю вхідного і вихідного грошових потоків. Крім того, за адекватного рівня синхронності грошових потоків, даний напрямок втрачає доцільність з економічної точки зору, оскільки підприємство не втратить своєї платоспроможності, навіть, незважаючи на наявність незначного страхового залишку грошових активів. Отже, обґрунтованість використання в якості напрямку оптимізації грошових потоків їх вирівнювання, обумовлюється характером і динамікою розвитку підприємства: воно може застосовуватись для стабільно діючих підприємств із незначними циклічними та/або сезонними коливаннями обсягів діяльності і, відповідно, обсягів грошових потоків, при розподілі і використанні позитивного грошового потоку. Звідси, даний напрям оптимізації грошових потоків не може бути прийнятий в якості загального елементу моделі оптимізації.

Відповідно до підходу, запропонованого І.О. Бланком, іншим напрямом оптимізації грошових потоків підприємства має стати максимізація чистого грошового потоку [3, с. 316]. Однак, наполягаючи на застосуванні такого напрямку, автор суперечить самому собі, адже, досягнення збалансованості і синхронності грошових потоків призводить до наближення значення чистого грошового потоку до нуля, відповідно, максимізація чистого грошового потоку автоматично стає неможливою. Більше того, постійне зростання величини чистого грошового потоку неминуче зумовить зростання залишків грошових активів, що в свою чергу, спричинить збиток в результаті втраченої можливості. Звідси випливає, що використання максимізації чистого грошового потоку в якості однієї із задач оптимізації не має під собою обґрунтування економічної доцільності.

Відповідно до вищевикладеного, за досягнення найвищого рівня синхронності грошових потоків, спостерігається наближення значення чистого грошового потоку до нуля, тобто до повного використання вхідного грошового потоку і повного забезпечення потреби підприємства у грошових коштах. Одночасно, для досягнення найвищого рівня ефективності оптимізаційної діяльності підприємства, виникає необхідність у наявності нормативного рівня страхового запасу, який має бути забезпеченим чистим грошовим потоком, що виступає при цьому інструментом зміни залишків грошових активів підприємства. Відповідно, виникає потреба у виробленні такого напряму оптимізаційної діяльності, за якого б виконувалась реалізація даної тотожності. Критеріями управління грошовими потоками підприємства, тобто кількісними характеристиками цілей, можуть виступати: обсяг чистого грошового потоку, величина попиту на гроші, обсяг валових вхідних і вихідних грошових потоків, ліквідність грошового потоку, а також множина показників їх оцінки. Другий крок побудови механізму управління полягає у визначенні факторів управління. Оцінити узгодженість критеріїв і факторів управління можна співставленням запланованих і отриманих показників стану факторів і показників результатів, на досягнення яких був направлений управлінський вплив. Третім кроком формування механізму управління є визначення методів і важелів управлінського впливу на фактори, а також розробки інформаційного та нормативно-правового забезпечення, фінансових методів та фінансових важелів. Четвертий крок у формуванні механізму управління грошовими потоками підприємства передбачає вияснення необхідної сукупності ресурсів управління, шляхом яких здійснюється вплив на відповідні його фактори. Ресурси управління слід розуміти як джерела впливу на фактори управління яким притаманна різноманітна природа: фінансова, матеріальна, соціальна тощо. Вони не можуть бути ізольованими, оскільки утворюються в результаті взаємного впливу. В ході реалізації управлінської стратегії, використовуються різноманітні ресурси, при чому, окремі їх види являють собою складну комбінацію інших видів ресурсів.

Один з основних економічних законів доводить обмеженість ресурсів як кількісну, так і в межах конкретного часового проміжку, наслідком якої виявляється намагання найбільш раціонального й оптимального їх використання: за відомого обсягу ресурсів, максимізується результат, за відомого результату - мінімізується обсяг ресурсів. Обмеженість у ресурсах може призводити до необхідності перегляду складу виявлених факторів управління або методів управлінського впливу на них, що, у свою чергу, потребує зміни раніше встановлених цілей управління грошовими потоками і приведення їх у відповідність до реальних можливостей впливу на фактори. Тільки за наявності такої відповідності, можна вважати виявленою групу факторів, вплив на яку призведе до отримання реальних результатів.

Механізм управління грошовими потоками є системою управлінського впливу, якій притаманні одночасно організація і дезорганізація, діалектичний взаємозв'язок яких виявляє істинну сутність цього поняття. На основі отриманих результатів був розроблений механізм управління грошовими потоками підприємства та, в його складі, розкрито цілі управління, що полягають у визначенні попиту на гроші підприємства і оптимізації його грошових потоків. При цьому, було доведено, що максимізація чистого грошового потоку не є доцільною метою управління.

2.3 Нормативно-правові засади функціонування економічних відносин в сфері грошових потоків підприємства

На сьогодні в Україні існує низка невирішених проблем, пов'язаних з чітким нормативно-правовим забезпеченням обліку фінансово-господарської діяльності підприємств. Найбільш гостро вони постають при відображені в обліку та звітності грошових потоків суб'єктів підприємницької діяльності. Чітка організація обліку та звітності грошових потоків є необхідною умовою ефективного управління підприємством. На достовірному обліку грошових потоків суб'єктів господарської діяльності базується державне регулювання грошових - кредитних відносин, адже він є механізмом запобігання фінансовим правопорушенням.

Основними нормативно-правовими документами, що регулюють порядок обліку та звітності грошових потоків і фінансових результатів суб'єктів господарської діяльності, є П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» та П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» затверджені наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. Наявність національних стандартів є, безумовно, позитивним фактом, але досвід їхнього застосування свідчить про необхідність внесення певних коректив. Актуальним на даному етапі є питання стосовно методики формування окремих показників фінансової звітності суб'єктів господарської діяльності. Дослідження проблематики цього питання були проведені такими вченими, як Л. Доля, М. Малик, І. Буфатіна, Д. Войтюк, А. Кириченко та ін.

Таким чином, питання застосування єдиної класифікації видів господарської діяльності для різних форм звітності, необхідність складання додаткового звіту про рух грошових коштів прямим методом є активним в сучасній експлуатації та потребує додаткового вивчення. [15, с. 47]

Згідно з міжнародною практикою бухгалтерського обліку, грошові потоки підприємства від окремих видів господарської діяльності поділяють на грошові потоки від звичайної та надзвичайної діяльності. У свою чергу, грошові потоки в межах звичайної діяльності поділяють на грошові потоки від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Грошові потоки від операційної діяльності - це надходження та витрачання грошових коштів унаслідок здійснення підприємством своєї основної діяльності щодо виробництва та реалізації продукції, надання послуг тощо. Відтік коштів від операційної діяльності передбачає виплати постачальникам сировини і матеріалів, що використовуються в основній діяльності, а також в управління нею; податкові платежі до бюджетів усіх рівнів і фондів соціального страхування; інші операційні виплати.

Грошові потоки від фінансової діяльності включають надходження та витрачання грошових коштів, пов'язаних зі створенням джерел фінансування підприємства. Надходження коштів від фінансової діяльності - це внески до власного капіталу, залучення позикових коштів, а також доходи, пов'язані з фінансовими інвестиціями підприємства в цінні папери держави та інших суб'єктів господарської діяльності.

Грошові потоки від інвестиційної діяльності пов'язані з формуванням необоротних активів підприємства та здійснення ним довгострокових інвестицій.

Суперечливим залишається питання: чи відносити витрати на сплату відсотків по банківських кредитах та грошові виплати по них до фінансової діяльності підприємства.

Для вирішення цього питання необхідно керуватися основоположним принципом бухгалтерського обліку - принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, що визначений Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №966-XІV від 16.07.1999р. та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87. Згідно з цим принципом, підприємство має відображувати витрати в тому періоді, в якому отримані доходи, пов'язані з цими витратами, через що дуже важливо визначити мету залучення банківського кредиту.

Короткострокові кредити залучаються переважно для авансування оборотних активів підприємства, що використовуються в його звичайній виробничій чи комерційній діяльності. Відсотки по цих кредитах є витратами, необхідними для здійснення основної діяльності підприємства і мають визнаватися в момент отримання доходу від реалізації виготовленої продукції чи надання послуг. У цьому випадку банківські відсотки є частиною операційних витрат підприємства і мають впливати на результат операційної діяльності підприємства. Зважаючи на різноманітність напрямів використання банківських кредитів, вони мають визнаватися як операційні витрати періоду, а також одночасно адміністративними витратами й витратами на збут списуватися на фінансовий результат періоду. Повна собівартість виготовленої продукції має формуватися з урахуванням витрат на сплату відсотків по операційних банківських кредитах. Ці твердження також є справедливими для довгострокових кредитів, що спрямовуються на фінансування операційної діяльності підприємства.

Ще однією проблемою є визнання відсотків по кредитах, що спрямовуються на фінансування необоротних активів підприємства. Це, перш за все, стосується довгострокових кредитів, проте на вітчизняних підприємствах досить часто короткострокові кредити також спрямовуються на фінансування необоротних активів. Згідно з альтернативним підходом МСБО 23 «Витрати на позики», дозволено відносити відсотки по кредиту на придбання необоротних активів до собівартості таких необоротних активів.

Однак українське законодавство не передбачає можливість капіталізації банківських відсотків, чим унеможливлює повноцінну реалізацію принципу відповідності доходів і витрат у вітчизняному обліку.

Основним нормативно-правовим документом, що визначає порядок класифікації та відображення у звітності підприємства його грошових потоків, є П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. Метою складання Звіту є забезпечення користувачів надійною інформацією про надходження та витрачання підприємством грошових коштів у звітному періоді. Згідно з цим стандартом, підприємство має непрямим методом звітувати про свої грошові потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Їх можна розділити на три групи коригувань:

статті звіту про фінансові результати, які викликають руху грошових коштів (амортизації необоротних активів, зміна забезпечень, курсові різниці);

на зміну немонетарних статей оборотних активів і поточних зобов'язань (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, дебіторська та кредиторська заборгованості);

на доходи та витрати, що не є операційною діяльністю підприємства (виключення інвестиційних та фінансових доходів і витрат, що відображуються у звіті про фінансові результати).

П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» пропонує непрямий метод складання звіту. Багато обліковців і аналітиків вважають, що непрямий метод є більш інформативним для цілей діагностики діяльності підприємства.

Динаміка дебіторської заборгованості може показати, яка сума виручки від реалізації продукції звітного періоду залишилась замороженою в розрахунках з покупцями, а динаміка матеріальних запасів - яка сума грошових коштів спрямована у звітному періоді на формування цих запасів. Ці твердження є абсолютно справедливими, про те більш доцільно Звіт про рух грошових коштів складати прямим методом.

Справді, динаміка статей оборотних активів і поточних зобов'язань дає змогу визначити джерела утворення та напрями витрачання грошових коштів у процесі операційної діяльності підприємства. Однак динаміку цих статей можна простежити з балансу підприємства, порівняти їх з фінансовими результатами і зрозуміти основні джерела утворення та напрями витрачання грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів непрямим методом не може дати відповіді на питання: якою є питома вага надходжень грошових коштів від того чи іншого виду господарських операцій. Він не дозволяє аналізувати проблемну дебіторську та кредиторську заборгованість і не відображає витрачання грошових коштів підприємства за основними елементами витрат.

Крім методики складання Звіту про рух грошових коштів, варто відмітити суттєві розбіжності в нормативно - правових документах, що регулюють порядок складання фінансової звітності в Україні. Мова йде про узгодження між собою П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» та П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджених наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. [13, с. 29 - 45]

У міжнародній та вітчизняній фінансовій звітності використовуються два базиси аналізу результативності діяльності підприємства: нарахувань і грошовий. Вони взаємопов'язані, проте використовують різні ресурси для оцінки ефективності діяльності. У рамках базису нарахувань вхідними ресурсами є всі нараховані витрати підприємства, а вихідними - всі нараховані доходи. Для грошового базису вхідними ресурсами є витрачання грошових коштів підприємством, а вихідними - надходження грошових коштів.

Для відображення господарської діяльності на основі базису нарахувань використовується Звіт про фінансові результати (більш уживана назва в міжнародній практиці Звіт про прибутки та збитки), а для грошового базису - Звіт про рух грошових коштів. Зважаючи на взаємообумовленість базису нарахувань та грошового базису, ці два звіти мають бути між собою тісно взаємопов'язаними, адже вони розкривають результати одних і тих самих господарських операцій з різних позицій. На жаль, вітчизняні стандарти бухгалтерського обліку, що регулюють порядок складання цих звітів, не завжди узгоджені між собою, а в деяких випадках суперечать один одному.

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», господарська діяльність підприємства поділяється на звичайну та надзвичайну. У звичайній діяльності виділяють операційну та іншу діяльність. Чітко відокремлюється лише операційна діяльність підприємства. Фінансова діяльність відображується окремими статтями в рамках іншої діяльності. Окремого відображення результату від фінансової діяльності не передбачено.

Структура Звіту про фінансові результати не забезпечує повного розкриття інформації щодо результатів інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, чим порушується принцип повноти розкриття інформації у фінансовій звітності. Користувач звітності не може оцінити ефективність інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

Існує також розбіжність між П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» та П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» стосовно віднесення відсотків по кредитах банків до операційної чи фінансової діяльності. Згідно з П(С)БО 3 банківські відсотки є фінансовими витратами підприємства та мають відображуватися у складі фінансової діяльності. П(С)БО 4 передбачає відображення сплачених відсотків по банківських кредитах у складі операційної діяльності підприємства.

Отже, фінансова звітність, передбачена Національними стандартами бухгалтерського обліку України, потребує вдосконалення й уніфікації відповідно до єдиних методологічних засад. Господарська діяльність підприємства має поділятися на звичайну та надзвичайну. У звичайній діяльності необхідно чітко виділяти операційну, інвестиційну, фінансову та іншу діяльність підприємства. Надзвичайну діяльність доцільно відображувати окремо від звичайної, але без класифікації її на операційну, інвестиційну, фінансову. Оскільки надзвичайна діяльність для підприємства є некерованою, її класифікація не принесе жодної користі для менеджменту, але вимагатиме додаткових затрат людських і технологічних ресурсів.

Що ж до відсотків по банківських кредитах, то необхідно дати підприємству можливість самостійно визначати, які відсотки є операційними витратами, а які фінансовими чи інвестиційними, залежно від мети та тривалості залучення банківського кредиту.

Відповідно до названих принципів мають бути сформовані Звіт про фінансові результати та Звіт про рух грошових коштів. Вони повинні базуватися на єдиній класифікаційній та методологічній основі й доповнювати один одного. Варто також запровадити додаткову форму звіту про рух грошових коштів, що складатиметься прямим методом. Це значно підвищить інформаційну цінність фінансової звітності підприємства й забезпечить користувачів необхідними даними для прийняття ефективних і обґрунтованих рішень. [18, с. 24 - 35]

економічний грошовий правовий аудит

Висновок

На нашу думку, наше перебування під час виробничої практики на «Грозинському ССТ» було досить продуктивним, адже я отримала певні практичні навички у плануванні діяльності підприємства, що і є ключовою метою в моєму навчанні.

На підприємстві нас зустріли досить “тепло”, одразу влаштували екскурсію по підприємству. За термін практики працівники намагалися практично навчити нас якомога більше стосовно нашої спеціальності, приділяли досить багато часу на розгляд окремих питань з планування діяльності підприємства, надавали всю потрібну документацію, проводили інструктажі з техніки безпеки, охорони праці та виробничої санітарії.

Метою діяльності «Грозинського ССТ» є ведення торгівельної діяльності в сфері роздрібної торгівлі та іншої діяльності, спрямованої на створення нових робочих місць, на отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення соціально-економічних інтересів власника та членів трудового колективу підприємства, участь в благодійній діяльності, виконання, у випадках передбачених законодавством, державних програм і замовлень. Здійснення посередницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

- закупівля, купівля та реалізація продуктів харчування, у тому числі продуктів масового споживання;

- оптова торгівля продуктами харчування, добавками до продуктів харчування;

Асортимент продукції «Грозинського ССТ» складають продукти харчування, до яких входять:

- продукція тваринництва - м'ясо (яловичина, свинина, птиця), яйця, молочні продукти;

- продукція риболовства - риба та морепродукти;

- продукція рослинництва - овочі та фрукти;

- бакалія;

- консервація;

- кондитерські вироби;

- напої, соки, вода; кофе, чай;

- напівфабрикати та заморожена продукція;

- добавки до продуктів харчування;

- господарчі товари - миючі засоби, побутової хімії та гігієнічні.

Отже, продукція, торгівлею якої займається «Грозинське ССТ» є продукцією масового споживання. Ринок товарів повсякденного попиту є самим конкурентнішим. Ця продукція має низьку вартість, але вона продається в великій кількості та потрібна громадянам регулярно, тому загальний прибуток на цей сектор ринку досить великий. Особливостями ринку харчової продукції є висока конкуренція, широкий асортимент продукції, постійний попит, швидкий оборот вкладень. «Грозинське ССТ» пропонує своїм споживачам високу якість своєї продукції, надійність доставок у точний термін.

Список використаної літератури

1. Конституція України: офіційний текст: [5 сесія ВРУ із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на перше січня 2006 року]. - К.: міністерство Юстиції України, 2006 рік. - 124 с. - ISBN 966-7630-14-5.

2. Кодекс Законів «Про працю України» // Кодекси України / Видавництво «Право». - 2001. - C. 120.

3. Закон України «Про колективні договори та угоди» // Відомості Верховної Ради. - 1993. - №36. - С. 361-381.

4. Закон України «Про оплату праці» // Відомості Верховної Ради. - 1995.

5. Порядок бухгалтерського обліку та звітності в бюджетних установах. Затверджений ДКУ10.1 2.1999 р. № 113.

6. Порядок списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, термін позовної давнини якої минув. Затверджено ДКУ 08.05.2001 р., № 73 // Все про бухгалтерський облік.-- 2001.-- № 53 (599).-- С. 13.

7. Про відпустки [закон України: Законодавство України про працю: за станом на 25 травня 1999 року]. - К.: Істина, 1999.

8. Зібрання постанов Уряду України. - 1993. - №9. - 183 с.

9. Афанасьєв, М.В. «Економіка підприємства» / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров; - Харків: ІНЖЕК, 2003. - 410 с.

10. Бондар, Н.М. «Економіка підприємства» Навчальний посібник / Н.М. Бондар - К.: А.С.К., 2004. - 400 с.

11. Богиня, Д.П. «Основи економічної праці»: Навчальний посібник. / Д.П. Богиня, О.А. Грішнова - К.: Знання-Пресс, 2000. - 313 с.

12. Богиня, Д.П. «Ефективність праці в ринковій економіці» / А. Шевченко // Україна: аспекти праці. - 1996. - №4. - 32 с.

13. Бойчук, І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник / І.М. Бойчук - К.: Атака, 2002. 480 с.

14. Буряк, П.Ю. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / П.Ю Буряк, Б.А. Карпінський, М.І. Григор'єва - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.

15. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2001. 250 с.

16. Дячун, О.В. Організація, нормування та оплата праці. Навчальний посібник / О.В. Дячун - Львів, 2001. - 220 с.

17. Єсінова, Н.І. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Н.І. Єсінова - К.: Кондор, 2004. - 432 с.

18. Макаровська, Т.П. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Т.П. Макаровська, Н.М. Бондар - К.: МАУП, 2003. - 304 с.

19. Завіновська, Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник / Г.Т. Завіновська - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

20. Колот, А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення / А.М. Колот - К.: Праця, 1997. - 482 с.

21. Крушельницька, О.В Управління персоналом: Навчальний посібник / О.В. Крушельницька, Д.П. Мельничук - Житомир: ЖІТІ, 2002. - 345 с.

22. Махсма, М.Б. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний

Посібник / М.Б. Махсма - К.: Атака, 2005. - 304 с.

23. Покропивний, С.Ф. Економіка підприємства: Підручник / С.Ф. Покропивний - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

24. Прокопенко, В.І. Трудове право України: Підручник / В.І. Прокопенко - Харків, 1998. - с. 447

25. Сідун, В.А. Економіка підприємства: Навч. Пос. / В.А. Сідун,- Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - с. 293

26. Тарасюк, Г.М. Планування діяльності підприємства: Навчальний Посібник / Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб - К.: «Караван», 2003. - с. 355

27. Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій: Навч. посібник,-- К.: КНЕУ, 2000.-- 216 с.

28. Цал-Цалко, Ю.С. Економіка підприємства: Навчальний посібник, - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 388 с.

Размещено на Allbest.ru