Управління капіталом підприємства (на прикладі ПрАТ "Літинський молочний завод")

У процесі оцінки вартості сформованого капіталу використовуються фактичні (звітні) показники, пов'язані з оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості планованого до залучення капіталу (а відповідно), середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді, певною мірою, носить ймовірний характер, пов'язаний з прогнозом змін кон'юнктури фінансового ринку, динаміки рівня власної кредитоспроможності, крім ризику та інших факторів.

5. Принцип взаємозв'язку оцінки теперішньої і майбутньої соредньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв'язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, додатково залученої підприємством.

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства свої економічні границі і, як правило, пов'язане із зростанням його середньозваженої вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене його розмірами; збільшення обсягу емісії та облігацій вище точки насичення ринку можливе лише при більш високому розмірі виплачуваних дивідендів або купонного доходу; залучення додаткового банківського кредиту у зв'язку з ростом фінансового ризику для кредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може здійснюватись лише на умовах зростання ставки відсотка за кредит тощо. Така динаміка показника граничної вартості капіталу повинна бути обов'язково врахована у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства. Принцип визначення границі ефективного використання додатково залученого капіталу. Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена виробленням критеріального показника ефективності його додаткового залучення. Таким критеріальним показником є гранична ефективність капіталу. Цей показник характеризує співвідношення приросту рівня прибутковості додатково залученого капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу.

Викладені принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників, що визначають вартість капіталу і границі ефективного його використання.

Серед розглянутих показників основна роль належить показнику середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під впливом багатьох факторів, основними з яких є:

- середня відсоткова ставка, що склалася на фінансовому ринку;

- доступність різних джерел фінансування (банківських і комерційних кредитів, власної емісії акцій і облігацій тощо);

- галузеві особливості операційної діяльності, що визначають довготривалість операційного циклу і рівень ліквідності використаних активів;

- співвідношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

- життєвий цикл підприємств;

- рівень ризику здійснюваної операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Урахування цих факторів здійснюється у процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і позикового капіталів підприємства.

Розробка системи показників сама по собі має велике значення для обчислення, оцінки і аналізу власного капіталу. Крім того, система показників об'єктивно необхідна для розробки методики комплексного економічного аналізу капіталу, який у даний час навіть у більш-менш наближеному виді не існує. Сьогодні, власне кажучи, ми маємо справу в цій області з деяким набором аналітичних задач, що є далеко не повним і, природно, не вибудованим в окрему методику.

3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом ПрАТ «Літинський молочний завод»

3.1 Обґрунтування системи структури оптимального використання капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

1.Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в перед плановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складових елементів капіталу порівняно з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позиченого капіталу, його тенденції; у складі позиченого капіталу визначається співвідношення довго та короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір термінових фінансових зобов'язань та внесення причин протермінування.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, яка визначається структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і визначаються в динаміці такі коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії;

б) коефіцієнт фінансового ліверіджу (коефіцієнт фінансування);

в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності;

г) коефіцієнт співвідношення довго та короткострокової заборгованості.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, які генерують загрозу банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання окремих елементів капіталу в цілому. У процесі проведення такого аналізу розраховуються в динаміці такі показники:

а) період обороту капіталу;

б) коефіцієнт рентабельності власного використаного капіталу;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

г) капіталовіддача;

д) капіталоємність реалізації продукції.

2. Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позиченого капіталу не тільки для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з цим, існує ряд об'єктивних та суб'єктивних факторів, урахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними із цих факторів є:

- галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції і високої частини необоротних активів мають, переважно, більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтування у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, позичений капітал може бути використаний підприємством більшою мірою;

- стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, які знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позиченого капіталу. Проте, для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньо ринкової, тому у них рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами. У цей же час підприємства, які знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал;

- кон'юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон'юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на продукцію підприємства, тим вищим і безпечнішим є використання позиченого капіталу. І навпаки - в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позиченого капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності, за такого стану речей необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового леверіджу за рахунок зниження обсягу використання позиченого капіталу;

- кон'юнктуру фінансового ринку залежно від стану цієї кон'юнктури знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні цієї вартості диференціал фінансового леверіджу може досягнути негативного значення (при якому використання позиченого капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в деяких випадках - і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позиченого капіталу. Також кон'юнктура фінансового ринку дає вплив на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел - при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал;

- рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позиченого капіталу. Однак, у практичних умовах цей потенціал часом залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники надають перевагу інвестуванню отриманого прибутку у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що знижує питому вагу використання позичених коштів;

- коефіцієнт операційного леверіджу. Ріст прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового леверіджу. Тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного леверіджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового леверіджу, тобто використовувати велику частину позичених коштів у загальній сумі капіталу;

- ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством;

- рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості із зовнішніх джерел капіталу знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У цей же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позиченого капіталу;

- фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позичений капітал використовується у максимально можливому розмірі;

- рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управління підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть не дивлячись на сприятливі для цього передумови.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:

1) встановлення оптимальних рівнів для певного підприємства використання власного та залученого капіталів; 2) забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового ліверіджу.

4. Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяють на три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів;

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

Основою даної оптимізації є такі критерії:

а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпечення зберігання управління підприємством початковими його фундаторами. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:

Ксф = ВФР/ДА, де (3.1)

Ксф - коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому;

ВФР - планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

ДА - планований приріст активів підприємства.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з рішенням таких основних завдань:

1. проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

2. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

3. формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

4. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій або залученням додаткового пайового капіталу.

Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один із вище перелічених варіантів фінансування активів.

Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства.

3.2 Використання ЕОМ для оптимізованого використання капіталу підприємства

Будь-яка сучасна прогресивна господарська система базується на використанні комплексного підходу до визначення цілей і результатів діяльності, запорукою чому виступає високий рівень менеджменту.

Провідне місце в діяльності менеджера займає постійний поточний та ретроспективний аналіз діяльності підприємства з розробкою обгрунтованих прогнозів та програм розвитку економічного суб'єкта.

Отже, нині власне поняття “менеджер” не обмежується управлінням людьми, ресурсами і капіталом, а фактично трансформується в поняття “менеджер-аналітик”. Для забезпечення постійної координації поточного стану справ під визначену місію та розробленні цілі і напрямку розвитку, на нашу думку, менеджеру-аналітику потрібно, окрім його особистих та професійних здібностей, ще дві важливі характеристики: інформація та оперативність її обробки. Першу покликана надавати система бухгалтерського обліку підприємства та різні зовнішні джерела, що дають можливість прослідкувати тенденції в розвитку макроекономічних показників та характеристик прямого і непрямого мікро-, мезо- та макровпливу на діяльність підприємства. Оперативність обробки великих масивів вхідної інформації напряму пов'язана з сучасним станом автоматизації усіх обліково-аналітичних процесів: вручну зібрати, синхронізувати і обробити колосальні інформаційні потоки практично неможливо. Тому на перший план в стратегічному аналізі, як і будь-якій обліково-аналітичній системі, виходить використання ЕОМ.

Проблема автоматизації стратегічного фінансового аналізу, на нашу думку, має два основних аспекти: першим являється загальний стан комп'ютеризації підприємства, тобто технічна складова, яка передбачає власне наявність на підприємстві комп'ютерної техніки та відповідних налаштувань для неї ( особливу вагу для здійснення стратегічного аналізу має можливість доступу до мережі Інтернет, зокрема, до сайтів консалтингових компаній та публічних підприємств, до моніторингу основних макропоказників на рівні Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Національного Банку); другий, більш важливий аспект, який хоча і являється наслідком першого, але є основоположним, проявляється власне, у наявності керівництва підприємства можливості та бажання придбати відповідний програмний продукт, який би спрощував та каталізував роботу менеджера-аналітика з метою забезпечення прийняття оптимальних стратегічних управлінських рішень. Слід зазначити, що усі біль-менш стабільні підприємства, які проводять стратегічну оцінку своїх ринкових позицій та реальності економічних альтернатив, уже давно зрозуміли важливість та необхідність застосування засобів автоматизації.

Отже, перша проблема обробки інформації, хоч і не всюди, але вже практично вирішена. Постає запитання у виборі програмного продукту, який би максимально можливо допомагав аналітику і водночас давав можливість самостійно формувати власні висновки і здійснювати прогнози. В даний час на ринку комп'ютерних програм є універсальні аналітичні програми і спеціальні, о використовуються в окремих галузях економіки. Більшість користувачів віддають перевагу універсальним комп'ютерним програмам унаслідок їх достатньо легкої настройки і адаптації до особливостей бухгалтерського обліку в різних галузях. Яскравими представниками таких програмних продуктів є ІНЕК - АФСП, Audit Expert, БЕСТ - Ф. Серед спеціальних аналітичних програм досить відомими є ІНЕК - аналітик, ІНЕК - інвестор, Projekt Expert, які дозволяють здійснити розробку бізнес-планів і інвестиційних проектів, а також провести оцінку їх економічної ефективності. Ці програми надають готові, апробовані, методично вивірені програмні рішення завдань, за допомогою яких зрозумілої кожному менеджеру-аналітику вхідної інформації автоматично розраховуються відповідні показники, дається пояснення їх окремим значенням, що представляє можливість роботи корисні висновки.

Модуль “Фінансовий аналіз” системи “Галактика” ( корпорація “Галактика”) адресований керівникам і фахівцям фінансових служб. Основні завдання , що вирішуються в нім - оцінка фінансового стану підприємства і перспективи його подальшого розвитку з орієнтацією на підприємства всіх форм власності, у тому числі з особливостями представлення звітності за міжнародними стандартами. Аналіз фінансового стану проводиться на підставі даних зовнішньої звітності, а також будь-якої іншої фінансової інформації.

Система БЕСТ - Ф має два варіанти виконання: “Зовнішній аналіз” і “ Внутрішній аналіз”, спеціалізованих функцій, що розрізняються набором, і шаблонів аналітичних документів. Комплекс настроєних шаблонів дозволяє застосовувати найбільш відомі методики аналізу вітчизняних і зарубіжних економістів або реалізувати власну. У системі спеціального аналізу реалізовані такі методики, як “Партнер”, “Банкір”, “Акціонер”, “Банкрут”, “Оцінка”, порівняльних характеристик найбільш поширених на ринку систем автоматизації стратегічного фінансового аналізу і можливості впровадження цих програм на підприємствах України показала наступне:

1. Оперативність отримуваних в процесі економічного аналізу даних для поточного і стратегічного управління , і можливість керівництва своєчасно реагувати на погіршення фінансового стану підприємства знаходиться в прямій залежності від наявності сучасних інформаційних технологій для проведення аналізу на підприємстві. Найбільш ефективною організаційною формою проведення економічного аналізу в умовах комп'ютеризації є створення автоматизованих робочих місць аналітиків.

2.В даний час на ринку комп'ютерних програм є універсальні аналітичні програми, яким віддають перевагу більшість користувачів, і спеціальні, що використовуються в окремих галузях економіки. Значні переваги серед них мають ті системи, які дозволяють користувачеві змінювати алгоритми показників, що розраховуються, і навіть створювати власні методики із своїм набором показників. Найбільш прийнятним для використання в цьому плані є такі програмні продукти, як система БЕСТ - Ф, система “1С - АФСП”, модуль “Фінансовий аналіз” системи “Галактика”.

Таким чином, правильна організація облікової системи на підприємстві і впровадження системи автоматизованого стратегічного аналізу як нового і перспективного напряму у всіх країнах з ринковою економікою, зокрема в Україні - застава ефективної і стабільної роботи підприємства. Однак необхідно застерегти практиків: ніколи не потрібно повністю покладатись на програму, адже лише інтелект людини здатний інтерпретувати вхідну інформацію та видати ви важене стратегічно важливе рішення

Роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найбільш відповідальних задач фінансового менеджменту.

Кожне підприємство прагне ефективно управляти капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей.

Оптимізація структури капіталу є однією з найважливіших і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних та позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості, тобто максимізується його ринкова вартість. Таким чином , виникає необхідність у виборі підприємством адекватного та доцільного метода визначення оптимальної структури капіталу.

Одним із найбільш ефективних економічно-організаційних методів управління структурного капіталу підприємства передбачає перегляд тих чи інших бізнес-процесів або всієї структури капіталу підприємства в цілому та їх оптимізацію шляхом моделювання процесу управління структурного капіталу. Для побудови моделі пропонується використовувати методологію та стандарти, що дозволяють описати діяльність організації. Найбільш розповсюдженим, нескладним у використанні та економним програмним засобом є методологія SADT (structured analysis and desing technigue).

SADT - це основна методика, що заклала принципи сучасного моделювання, та яка є основою для розробки стандартів IDEFO.

Особливостями стандарту IDEFO є те, що він дозволяє подати алгоритм удосконалення у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність етапів модельованого процесу. Процес моделювання системи починається з побудування контекстної діаграми, тобто найбільш абстрактного рівня опису процесу оптимізації структури капіталу в цілому.

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми. Результатом чого є діаграма, яка відбиває сукупність етапів процесу, оптимізації, структури капіталу. Контекстну діаграму доцільно декомпонувати на 4 функціональних блоки, у яких реалізуються наступні процеси.

- обрати критерій оптимізації структури капіталу;

- визначити оптимальну структуру капіталу за критерієм максимізації фінансової рентабельності;

- визначити оптимальну прогнозну структуру капіталу підприємства;

- розробити рекомендації, щодо формування оптимальної структури капіталу.

Зміст прямого функціонального блоку полягає в тому, щоб на основі засад фінансової стратегії підприємства з сукупності існуючих критеріїв оптимізації структури капіталу обрати доцільний для даного підприємства критерій, на основі якого буде проводитися визначення оптимальної структури джерел фінансування підприємства, що і виступає результатом реалізації даного блоку.

На основі отриманих результатів у другому функціональному блоці проводиться визначення оптимальної структури капіталу з використанням обраного критерію ( в даному випадку обирається критерій максимізації фінансової рентабельності ) на базі даних фінансової звітності досліджуваного підприємства у ретроспективі. Результатом даного блоку виступає розрахунок, що характеризує оптимальне співвідношення власних та позикових джерел фінансування підприємства, що було сформоване у аналізованому періоді.

Третій функціональний блок характеризує процес визначення оптимальної прогнозної структури капіталу. Він реалізується з використанням методу прогнозування на основі часових рядів.

У четвертому функціональному блоці виконується розробка рекомендацій щодо формування оптимальної структури капіталу підприємства у плановому періоді. Вхідною інформацією для даного блоку слугують отриманні розрахунки за попереднім блоком, а результатом -загальні висновки та рекомендації. Механізмом, що реалізує всі вказані функціональні блоки, виступає фінансовий менеджер підприємства. Далі, якщо це необхідно, можна більш детально розглянути процеси визначення оптимальної структури капіталу підприємства у ретроспективі, та інші процеси, подані у діаграмі, що відображається у декомпозиції, відповідних функціональних блоків.

Таким чином, впровадження сформованої структурно-функціональної моделі дає можливість на основі вивчення логічних взаємозв'язків між бізнес процесами підвищити якість прийняття управлінських рішень щодо оптимізації структури капіталу підприємства.

4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях на ПрАТ «Літинський молочний завод»

4.1 Аналіз умов праці на підприємстві

Виконання будь-якої роботи протягом тривалого часу супроводжується стомленням організму, що проявляється в зниженні працездатності людини. Разом з фізичною і розумовою роботою значну дію на стомлення надає і навколишнє виробниче середовище, тобто умови, в яких протікає його робота.

Умови праці - це сукупність чинників виробничого середовища, що роблять вплив на функціональний стан організму працюючих, їх здоровя і працездатність в процесі праці. Вони визначаються вживаним устаткуванням, технологією, предметами і продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніми чинниками, залежними від стану виробничих приміщень, створюючи певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цеху і ділянки, так і для кожного робочого місця. Існує і інше визначення поняття «умови праці».

Умови праці - це складне об'єктивне суспільне явище, що формується в процесі праці під впливом взаємозв'язаних чинників соціально-економічного, техніко-організаційного і природного характеру і впливаючи на здоров`я, працездатність людини, на його відношення до праці і ступінь задоволеності працею, на ефективність праці і інші економічні результати виробництва, на рівень життя і різносторонній розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.

Дане визначення дає цілісну характеристику умов праці їх єства як об'єктивного явища, механізму формування і основних напрямів дії на працюючу людину, ефективності, впливу на соціальний розвиток. Це визначення конкретизує терміни «виробниче середовище» і «умови праці», що є єдністю двох сторін. одного боку, це чинники, що впливають на формування умов праці, а з іншого - елементи, що становлять умови праці. До елементів умов праці відносяться, наприклад, температура, загазованість і т.д., тобто все те, що безпосередньо впливає на працюючу людину, його здоров`я, працездатність і соціальний розвиток.

За даними Мінпраці і соціального розвитку, знос основних фундацій підприємств наблизився до 60%, частка використання застарілих технологій і устаткування в окремих галузях промисловості складає 80%. Незадовільні умови праці часто є основною причиною високого рівня виробничого травматизму, загальної професійної обумовленої захворюваності.

Про те. Що більше третини працівників, серед яких значну частину складають жінки, зайнято на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, свідчать показники за уявлення різних компенсацій за умови праці, які поки не знижуються. Щорічно на виробництві гине близько 5 тис. людей працездатного віку.

Класифікація чинників складових рівнів і стан умов праці.

Санітарно-гігієнічні умови формуються під впливом на людину навколишнього середовища (шкідливі хімічні речовини, запорошення повітря, вібрація, освітлення, рівень шуму, інфразвук, ультразвук, електромагнітне поле, лазерне, іонізуюче, ультрафіолетове випромінювання, мікроклімат, мікроорганізми, біологічні чинники). Приведення цих чинників у відповідність з сучасними нормами, нормативами і стандартами є передумовою нормальної працездатності людини. Сприятливі санітарно-гігієнічні умови праці сприяють збереженню здоровя людини і підтримці стійкого рівня його працездатності. Робота по поліпшенню умов праці припускає в першу чергу вдосконалення техніки, технології і фізико-хімічних властивостей сировини, а також подальше вдосконалення виробничих процесів з урахуванням комплексу санітарних норм, стандартів і вимог.

В поняття метеорологічні умови (мікроклімат) виробничого середовища входять температура, вогкість, рух повітря і його барометричний тиск. Підвищені або знижені проти норми температура і вогкість повітря викликають додаткові виробничі витрати енергії людини, знижують продуктивність праці. Систематичні охолоджування і прогрівання організму можуть привести до різних захворювань.

В поняття метеорологічні умови (мікроклімат) виробничого середовища входять температура, вогкість, рух повітря і його барометричний тиск. Підвищені або знижені проти норми температура і вогкість повітря викликають додаткові виробничі витрати енергії людини, знижують продуктивність праці. Систематичні охолоджування і прогрівання організму можуть привести до різних захворювань. Холодними виробництвами вважаються такі, в яких тепловиділення від навколишніх предметів, людей, сонячного проміння не перевищує 20ккал на 1м3 в годину. При низькій температурі знижується рухливість кінцівок, притупляється увага, організм витрачає додаткову енергію на підтримку нормальної температури. При високій температурі частішає дихання, порушується водний і сольовий баланс організму в результаті рясного виділення поту, може підвищуватися температура тіла. Втрати води в гарячих виробництвах досягають 5-8л в зміну, тобто 7-10% ваги людини. Для створення сприятливого мікроклімату на виробничих приміщеннях необхідно герметизувати устаткування, укрити і ізолювати поверхню випаровування рідин, теплоізоляція джерела тепла, а також автоматизувати процеси з надмірним виділенням тепла і вологи.

Шум і вібрація з фізичної точки зору багато в чому схожі, але один сприймається слухом, інша - дотиком. В даний час шум - один з найпоширеніших чинників зовнішньої, у тому числі виробничого середовища. Шум характеризується силою (рівнем) звуку, який вимірюється в децибелах (дБ), частотою в Герцах (Гц) і інтервалом частот в октавах. При цьому рівень інтенсивності звуку викликає у людини різні відчуття. Так, при 50 - 60 дБ виникає відчуття спокою і комфорту, при 60 - 80дБ лише відчуття звучності, шум в 90дБ - цілком прийнятний, 100дБ - відчуття галасливості, 110дБ - дискомфорт, 120дБ - відчуття тривоги, 130дБ - болісне відчуття. Найбільший вплив надають високочастотні звуки навіть при однаковій силі (рівні). Шкідлива дія шуму позначається на нервовій і серцево-судинній системах, на роботі органів травлення, підвищує кровяний тиск, притупляє увагу і приводить до швидкого стомлення. При цьому рівень інтенсивності звуку викликає у людини різні відчуття.

Для зменшення шуму і вібрація на робочих місцях, ділянках і в цехах необхідно перш за все усунути причини утворення вібрацій в самому їх джерелі. З цією метою застосовуються різні конструктивні рішення при модернізації устаткування і технологічних процесів. Зниження інтенсивності шуму і вібрації досягається: за допомогою облицьовування стін, стель звукопоглинаючим і звукоізолюючим покриттям; виключення або зменшення різкої зміни тиску, вихрових рухів в машинах і устаткуванні; вживання пружинних амортизацій; відведення цехів за межі приміщень, де працюють люди; точної підгонки всіх деталей і їх роботи, вживання глушників і індивідуальних засобів захисту і т. д.

Під час трудової діяльності відбуваються не тільки фізичні, але і психологічні зсуви: поліпшення і погіршення стану, сприйняття запам'ятовування, уявлення, уяви і т.д. всі ці поняття є психічними категоріями, які разом з фізичними функціями формують, визначають особу людини, його фізичні і нервово-емоційні здібності і можливості, придатність до виконання тієї або іншої діяльності. Фізичні і психологічні функції необхідно враховувати при здійсненні технічних, організаційних, соціальних і інших заходів щодо вдосконалення організації праці. Крім того, необхідно враховувати і емоції людини, які викликаються не тільки власне трудовою діяльністю, але також виробничими і особистими взаємостосунками, естетичними оформленнями навколишнього середовища.

Ослаблення несприятливого впливу психофізичних чинників в процесі роботи досягається:

- зменшення фізичних зусиль;

- оптимізацією темпу і ритму роботи;

- вибором раціональної пози, зниженням нервово-психічною напругою, попередженням монотонності і ін.

4.2 Аналіз нещасних випадків на підприємстві

Нещасний випадок - це випадок, який стався з людиною із-за непередбачених обставин та умов, внаслідок чого була завдана шкода здоров'ю людини або наступила смерть потерпілого. Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією небезпечного виробничого фактора. Нещасні випадки поділяють за тяжкістю, кількістю потерпілих та їхніми зв'язками з виробництвом (за страховою ознакою).

Відповідно до законодавства роботодавець організовує розслідування та веде облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій зацікавленій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця і може бути оскаржене у судовому порядку.

З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених, спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють відповідно до закону.

Розслідування нещасних випадків

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, які сталися під час:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство і до його виходу (який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку) або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

- підготовки до роботи, приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

- проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

- використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого порядку;

- виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не входять до кола виробничого завдання чи прямих обов'язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, інші дії за наявності розпорядження роботодавця тощо);

- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

- надання підприємством шефської допомоги;

- перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

- надання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов'язків;

- прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

- прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

Нещасні випадки визнаються пов'язаними з виробництвом також у випадках:

- раптового погіршення стану здоров'я працівника або його природної смерті під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності;

- нанесення тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час виконання чи у зв'язку з виконанням ним трудових (посадових) обов'язків незалежно від порушення кримінальної справи;

- які сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженням медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою).

За висновками роботи комісії з розслідування не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

- за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

- під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів підприємства;

- внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно установленого порядку;

- під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

- у разі природної смерті або самогубства, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових, повинен:

- повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі - Фонд) за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, - це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, - відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

- організувати його розслідування й створити комісію з розслідування у складі не менш ніж трьох осіб.

До складу комісії з розслідування входять: керівник (спеціаліст) служби охорони прані або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не включається.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб та отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НПВ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

- у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5;

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НПВ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності, також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НПВ, беруться на облік.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НПВ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НПВ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.

У разі ліквідації підприємства акти розслідування нещасних випадків, акти за формою Н-1 або НПВ підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки, а у разі його відсутності або банкрутства - до державного архіву.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НПВ.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника чи роботодавця потерпілого своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується протягом місяця після отримання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси.

Контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, Фонд відповідно до їх компетенції.

Громадський контроль здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених з питань охорони праці та профспілки через виборні органи і своїх представників.

Ці органи мають право вимагати від роботодавця складення акта за формою Н-5, акта за формою Н-1 або НПВ або його перегляду, якщо встановлено, що допущено порушення вимог цього Положення або інших нормативно-правових актів про охорону праці.

У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н-5, Н-1 або НПВ про нещасний випадок чи незгоди роботодавця, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом акта розслідування нещасного випадку, акта за формою Н-1 питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Спеціальне розслідування нещасних випадків.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки із смертельним наслідком;

- групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я;

- випадки смерті на підприємстві;

- випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати засобами зв'язку повідомлення за встановленою формою:

- відповідному територіальному органу Держнагляд з охорони праці;

- відповідному органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності - відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

- відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь);

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності).

Зазначені органи (організації) повідомляють про нещасний випадок свої вищестоячі органи (організації) згідно з установленим порядком.

Зазначене повідомлення надсилається також у разі, коли смерть потерпілого настала внаслідок нещасного випадку, що стався раніше.

Спеціальне розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, групового нещасного випадку, випадку смерті, а також випадку зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків організовує роботодавець (якщо постраждав сам роботодавець, - держорган, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідна місцева держадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування).Розслідування цього випадку проводиться комісією із спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу Держнагляд з охорони праці за погодженням з органами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії із спеціального розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, вищестоячого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5, акти Н-1 або НПВ, а також оформляється карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещасний випадок пов'язаний із гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акт за формою Н-1 або НПВ на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується головою та членами комісії із спеціального розслідування і затверджується роботодавцем протягом доби після одержання цих документів.

4.3 Розробка заходів щодо вдосконалення системи охорони праці на підприємстві

Роблячи невеличкий вступ до даного розділу, можна сказати, що забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці.

...