Принципи, методи, стратегія планування діяльності підприємств в умовах ринкових відносин

Процес планування в максимальній мірі має передбачати всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Планування господарської діяльності підприємства повинно базуватися на таких принципах, як цільова направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Цільова направленість. Розрізняють п'ять видів цілей підприємства:

- господарсько-економічна, що обумовлена потребами забезпечення високої ефективності виробничої системи;

- виробничо-технологічна, що відображає основне функціональне призначення підприємства;

- науково-технічна, що передбачає постійне використання НТП, поліпшення якості продукції і розвиток технічної бази виробництва;

- соціальна, спрямована на вирішення соціальних питань:

- забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

- економічна - дотримання чистоти навколишнього середовища, відтворення ресурсів і випуск екологічно чистої продукції

Принципи системності вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни й зворотні зв'язки у ньому [3, с.124]. Принцип, системності, який ще називають принципом єдності або холізма, вимагає розглядати об'єкт планування як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв'язками і єдиним напрямком розвитку. Тобто всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей принцип передбачає координацію та інтеграцію процесів планування.

Принцип безперервності означає забезпечення:

- безперервної планової перспективи;

- взаємоузгодження довго-, середньо- і короткострокових планів;

- своєчасного корегування перспективних і поточних планів в разі зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарювання. Необхідність безперервності планування зумовлена такими моментами:

а) невизначеність зовнішнього середовища та неминучість непередбачених змін обумовлюють необхідність постійного корегування очікувань підприємства стосовно зовнішніх умов і відповідного виправлення та уточнення планів;

б) змінюються не лише фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості, бо якщо підприємство не враховуватиме таких змін, запланований та отриманий результат може виявитися нікому не потрібним;

в) безперервний процес планування дає змогу забезпечити постійне залучення працівників підприємства до планової діяльності з усіма вигодами, які з цього випливають.

Принцип збалансованості означає, що між взаємозалежними розділами і показниками плану має бути необхідна і достатня кількісна відповідність, дає змогу досягти балансу показників (надходжень та витрат ресурсів тощо).

Принцип оптимальності означає, що весь комплекс рішень, передбачених у плані, має бути найкращим з точки зору критерію, який відображає ступінь досягнення мети підприємства. Таким основним критерієм на рівні підприємства і підрозділів - центрів є прибуток, стосовно інших виробничих підрозділів - витрати (собівартість продукції). Згідно з принципом оптимальності підприємство повинно досягати поставленої мети з мінімальними витратами (принцип мінімізації) або за наявних ресурсів і витрат домагатись максимального результату (принцип максимізації). В обох випадках ідеться про оптимальне використання сировини, матеріалів, трудових ресурсів і засобів виробництва. Для розроблення оптимальних планів використовуються різні методи, у тому числі економіко-математичне моделювання для складання оптимальної виробничої програми, розподілу її між підрозділами, оптимізації послідовності запуску продукції у виробництво та ін.

Принцип ефективності системи планування полягає в тому, що будь-які зміни в кон'юнктурі ринку, асортиментів товарів, використанні тих або інших ресурсів, застосуванні нової техніки і нових технологій повинні відображатися адекватно у всій системі планування.

Литвин Б.М. до принципів планування відносить ще принципи пропорційності, реальності і стабільності плану, а також концентрацію ресурсів:

- пропорційність - взаємний зв'язок всіх розділів плану між собою збалансованість плану генпідрядної будівельної організації з планами замовників, субпідрядних організацій, матеріально-технічними, трудовими і фінансовими ресурсами;

- реальність і стабільність плану, які досягаються на основі титульних стисків на весь період будівництва у відповідності з затвердженими кошторисами, шляхом детального обґрунтування важливих показників плану інженерно-економічними розрахунками. Виробнича програма будівельної організації повинна визначатися враховуючи її потужність і наявних реальних можливостей її збільшення.

- концентрація ресурсів - скорочення кількості одночасно споруджуваних об'єктів. В результаті цього скорочуються терміни будівництва кожного об'єкту, покращується використання матеріально-технічних і трудових ресурсів, скорочуються обсяги незавершеного будівництва. [2, с.6].

Більш широкий перелік принципів дає А.В. Шегеда, до яких відносить принцип єдності, участі, гнучкості, точності, соціальної орієнтації варіантності, ранжування, економічної обґрунтованості, автоматизації процесу а також принцип зворотного зв'язку. [2, с.56]

Принцип єдності передбачає, що планування на підприємстві повинно мати всеохоплюючий системний характер. Системність досягається з допомогою "координації" та "інтеграції". Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що роботу жодної ланки підприємства неможливо планувати ефективно, якщо вона не зв'язана з плановою діяльністю інших підрозділів даного рівня, а будь-які зміни в планах одного підрозділу мають бути враховані в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність є головними рисами координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що кожний план підрозділу складається виходячи із загальної стратегії підприємства і є частиною плану вищого підрозділу та підприємства в цілому. Усі плани на підприємстві - це не просто сукупність, набір документів, це їх система.

Принцип участі означає, що кожний член підприємства стає учасником планової діяльності незалежно від посади та виконуваної ним функції. Планування, що ґрунтується на принципі участі, в західній літературі називають партисипативним.

Переваги принципу участі виявляються насамперед у тому, що:

- кожний із учасників отримує більш глибоке розуміння підприємства, значення різних сторін його діяльності;

- особиста участь у процесі планування веде до того, що плани підприємства стають особистими планами працюючих;

- працівники підприємства, беручи участь у плануванні, розвивають себе як особистість, набуваючи навичок, знань, розширюють власні можливості;

- партисипативне планування об'єднує дві функції менеджменту, котрі часто суперечать одна одній, - це оперативне керівництво та планування. Планування перестає бути другорядною справою для керівників та безпосередніх виконавців.

Принцип гнучкості полягає в наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, пов'язувати їх зі змінами внутрішніх та зовнішніх умов. Тому плани, як правило, мають так звані резерви ("надбавки безпеки").

З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості вимагає додаткових витрат. Рівень витрат повинен враховувати ймовірність майбутніх ризиків. Надання гнучкості планам за допомогою додаткових витрат також має свої обмеження [4, с.64].

Принцип точності. Плани повинні бути конкретизовані та деталізовані до такої міри, до якої це дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності фірми. Наприклад, стратегічне, довгострокове планування вимушене обмежуватися невизначенням основних цілей і найбільш загальних напрямків діяльності, тому що обсяг довгострокової інформації про майбутнє дуже невеликий, а діапазон та швидкість змін постійно зростають.

Принцип соціальної орієнтації передбачає вирішення поряд з технічними та економічними проблемами соціальних проблем (екології, безпеки тощо).

Принцип ранжування об'єктів планування за їх важливістю дає змогу раціонально розподілити наявні ресурси.

Принцип варіантності передбачає розроблення не менше двох-трьох альтернативних варіантів досягнення однієї і тієї самої мети та вибір оптимального варіанта.

Принцип економічної обґрунтованості плану допомагає здійснити кінцевий вибір варіантів планових показників.

Принцип автоматизації процесу планування передбачає використання сучасних інформаційних технологій та комп'ютерної техніки.

Принцип зворотного зв'язку системи планування означає, що виконавець дає пропозиції щодо корегування уточнення планів, [6, с.106-107]

Й.М. Петрович включає до принципів планування ще такі як науковість і підлеглість.

Науковість - базування на досягненнях фундаментальних та спеціальних наук.

Підлеглість - підпорядкованість процедур планування пріоритетом і стратегії управління, обраним суб'єктом управління, [3, с.374]

На нашу думку, дотримання вказаних принципів при плануванні сприяє успішній роботі будівельних організацій, покращенню організації і технології будівельного виробництва, виконання техніко-економічних показників.

Одні з принципів є більш важливими, інші менш важливими. Проте найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування кінцевої мети, тобто результатів діяльності підприємства.

Принципи планування реалізуються при використанні різноманітних, взаємодоповнюючих методів планування. При виборі цих методів необхідно враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні:

по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку підприємства,

по-друге, найповніше враховувати напрям діяльності об'єкта планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети - збільшення прибутку;

по-третє, розрізнятися залежно від виду розроблюваного плану.

В. Шегда усі методи планування розбиває на кілька груп за різними класифікаційними ознаками [2, с.63].

За вихідною позицією розроблення плану розрізняють ресурсний (за можливостями) та цільовий (за потребами) методи. Ресурсний метод планування ґрунтується на урахуванні ринкових умов господарювання та ресурсів, що є у розпорядженні підприємства. Може застосовуватись при монопольному становищі підприємства на ринку або при слабко розвинутій конкуренції. Цільовий метод планування використовується підприємствами в умовах сильної конкурентної боротьби. Адже за цих умов потреби ринку та попит на продукцію стають вихідною позицією діяльності підприємства, початковим моментом планування.

Залежно від принципів визначення кінцевих та проміжних значень планових показників розрізняють метод екстраполяції та метод інтерполяції. Ці методи використовуються або при сильному та стабільному становищі підприємства на ринку, або при монопольному становищі. При методі екстраполяції проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються на основі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропозиції, досягнуті на момент розроблення плану будуть збережені в майбутньому. Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

Тобто на відміну від наступального руху при екстраполяції інтерполяційний метод передбачає зворотний рух-від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин.

Метод пересічних показників передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування, відповідно до якого планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників розрахунки за окремими чинниками застосовуються насамперед при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).

Фактичний метод є більш обгрунтований. Відповідно до нього планові значення показників обчислюють на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за визначеними чинниками застосовуються насамперед при плануванні ефективності виробництва.

Найбільш точним і поширеним є нормативний метод планування, сутність якого полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Звичайно, застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази. У сучасних умовах самостійного господарювання підприємства самі розробляють нормативну базу відповідно до умов, що склались.

Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для забезпечення постійної та ритмічної діяльності підприємства здійснюється шляхом застосування балансового чи матричного методів. Сутність балансового методу зводиться до розроблення спеціальних таблиць -балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують усі напрямки використання ресурсів відповідно до потреб, а в другій - джерела надходження цих ресурсів.

У процесі розроблення балансу має бути вирішене таке основне завдання: забезпечити рівність між указаними двома частинами балансу. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових).

Литвин Б.М. стверджує, що використання балансового методу буз нормативного неможливі, разом із прогресивними нормативами він забезпечує необхідну пропорційність в плановому періоду [2, с.5]

В перспективі необхідним є вирішити використання балансового методу для забезпечення відповідності між обсягами капітальних вкладень, потужностями будівельних організацій, матеріальними і фінансовими ресурсами, так як порушення балансового зв'язку потреб і ресурсів на цьому важливому етапі призводить до збільшення термінів будівництва, розподілу капітальних вкладень.

Примак Т.О. до методів планування відносить ще матричний метод, який є подальшим розвитком балансового і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками [10, с.112].

Методи планування діяльності підприємства залежно від класифікаційних ознак подані у табл.1.1.

Таблиця 1.1 Методи планування діяльності підприємства

Петрович Й.М. методи планування поділяє на:

1) методи рахування;

2) методи розробки планових документів (програм, планів);

3) методи обґрунтування величини показників та взаємозв'язку між ними [3, с.40]

Перша група включає рахування вручну (без механічних та електроприладів), механізоване (за допомогою калькуляторів та інших пристроїв), автоматизоване (за допомогою комп'ютерної техніки).

Друга група включає традиційні методи розробки планів (за допомогою спеціальної служби постійного призначення) і програмно-цільові (створення спеціальної тимчасової структури, її цільове фінансування, спрямоване на розробку конкретної програми, після чого структура ліквідується, а працівники повертаються на попередні місця роботи).

Методи третьої групи включають розрахунково-аналітичні, графоаналітичні, балансові, економіко-математичні методи. Особливе значення має необхідність врахування при визначенні планових параметрів специфічного різновиду будь-якого показника - його нормативу. Це обумовлює позицію деяких фахівців щодо наявності окремого нормативного методу планування, але практика планової діяльності дозволяє стверджувати, що використання нормативної інформації (як тієї, що формується на підприємстві так і доведеної ззовні відповідними структурами макроекономічної системи) є обов'язковою і необхідною умовою досконалого планування за допомогою будь-якого методу.

Названі вище методи не існують "в чистому вигляді", всі вони взаємопов'язані, а основою для всіх є розрахунково-аналітичний метод, тобто встановлення величини показника за допомогою формул (відомих співвідношень) на базі аналізу комплексу об'єктивних факторів, в тому числі нормативної інформації.

Графоаналітичний метод (графіки, діаграми, номограми, сітки тощо) ефективний з точки зору наочності й економії часу на планові розрахунки, але вимагає великої підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень.

Економіко-математичне моделювання (ЕММ) - найбільш ефективні і, безумовно, необхідні в сучасній багатофакторній економіці методи прийняття планових рішень, особливо стратегічного характеру. Вони базуються на використанні спеціальних математичних дисциплін, математичної статистики, методів прийняття оптимальних рішень, економічної кібернетики, моделювання конкурентної економіки та ін. ЕММ є основою ефективного використання обчислювальної техніки в плануванні, як різновид ЕММ, необхідний для машинного рішення економічних задач, слід виділити алгоритмізацію планових рішень. [4, с.375]

У сучасних умовах на підприємствах користуються не одним якимось методом, а їх комбінацією, залежно від реальних умов виробництва. Наприклад, в умовах слабкої конкуренції можна користуватися ресурсно-факторно-балансовим методом. В умовах сильної конкуренції доцільним є інтерполяційно-факторно-матричний метод з автоматизованим опрацюванням тощо. Крім того, на підприємствах розробляється, як правило, не однин, а кілька варіантів планів.

Показники окремих їхніх розмірів (найважливіших) повинні бути оптимізованими за допомогою економіко-математичного моделювання, щоб дати можливість "читачу", "інвестору" відчути вигідність даної пропозиції на прикладі економіко-математичної моделі.

М.Г. Грещак серед методів планування насамперед виділяє методи синхронного та послідовного розроблення планів. Синхронне (симультаційне) планування полягає в одночасному розробленні та координації всіх етапів і розділів плану забезпечується його оптимальність і досягнення максимального ефекту. Річ у тім, що планові рішення мають складні взаємозв'язки, тому доцільно опрацьовувати їх паралельно. Наприклад, при визначенні оптимальної виробничої програми вважається, що метод виробництва вже вибрано і він є найкращим за даних умов. Але, як відомо, оптимальний метод виробництва залежить, у свою чергу, від обсягу виготовлення продукції [2, с.131].

Після визначення кількості продукції у виробничій програмі виникає питання, якими партіями її виготовляти і в якій послідовності з огляду на затрати часу і ресурсів. Водночас ці показники слід знати для визначення оптимальної виробничої програми, що забезпечує максимальний прибуток. Усі ці залежності необхідно враховувати при складанні плану, щоб досягти оптимального виробництва. Така одночасна планова координація всіх аспектів діяльності досягається саме так званим синхронним плануванням.

Синхронне планування досить трудомістке, бо потребує низки ітеративних розрахунків, і на практиці застосовується не часто. Більш поширене послідовне (сукцесійне) планування. Сутність його полягає в тому, що оптимізується не весь план, а часткове, але першочергове завдання. Інші аспекти і розділи плану розробляються послідовно, крок за кроком, для забезпечення розв'язання основного завдання. Наприклад, щоб утриматися на ринку, для підприємства першочерговою проблемою є обсяг продажу (збуту) продукції. Наступний крок (розділ) - план виробництва, далі - ресурсне забезпечення, план витрат (прибутку) тощо. Таке планування здійснюється логічно крок за кроком, тобто послідовно, без урахування зворотного впливу наступних рішень на попередні. Методи послідовного і синхронного планування проявляються в трьох аспектах координації розроблення окремих часткових планів чи їх розділів: часовій, функціональній та ієрархічній координації.

На основі вищевикладеного можна сказати, що принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності на підприємстві. Послідовне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної роботи та зменшує можливість негативних результатів планування. Принципи в плануванні реалізуються з використанням методів планування, які повинні відповідати особливостям різних етапів становлення та розвитку ринкових відносин, більш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування.