Управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський університет

спеціальність 08.00.04. - економіка та управління підприємствами

Диплом

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ

Ганущак - Єфіменко Людмила Михайлівна

Науковий керівник:

Доктор економічних

Єрмошенко М.М.

Київ - 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі

1.1 Сутність інноваційного потенціалу та його роль в розвитку підприємств

1.2 Організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств

Розділ 2. Системний аналіз управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування

2.1 Аналіз зарубіжного досвіду організаційно-правових форм управління інноваційним потенціалом підприємств

Розділ 3. Організаційно-економічні основи удосконалення управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі

3.1 Модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування

3.2 Формування організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування

3.3 Методика комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури об'єднаних підприємств машинобудування при виборі стратегічного партнера

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Європейський вибір України відповідна, її інтеграція у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, що надає можливість підвищувати конкурентоспроможність економіки, гарантувати її економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за умови стабільних і високих темпів економічного зростання. Водночас інноваційна модель розвитку має розглядатися як інструмент формування засад інноваційно-інформаційного суспільства в Україні.

Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників практичного бізнесу. Зважаючи на сучасні тенденції розвитку світової економіки стає, все очевиднішим, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти пристойне місце в світовому ринковому середовищі. Створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі економічної поведінки українського бізнесу стає пріоритетним завданням економічної політики держави. Інноваційна діяльність підприємств виступає сьогодні як об'єкт поєднання інтелектуальних, фінансових, матеріальних та інших процесів вкладання ресурсів з метою, насамперед, одержання ефекту. Запорукою розв'язання проблем активізації інноваційної діяльності підприємств машинобудування є науково розроблені й обґрунтовані питання стосовно спроможності суб'єктів господарювання до інноваційної діяльності, наявності у них необхідних першочергових передумов, тобто наявності інноваційного потенціалу.

Широке коло питань, пов'язаних з дослідженнями сутності інноваційного потенціалу та управління його розвитком на підприємствах, знайшло своє відображення у працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, серед яких: О. Ареф'єва, І. Балабанов, О. Василенко,
Л. Водочек, В. Бесєдіна, О. Волков, В. Вітлінський, А. Гриньов,
Н. Гончарова, М. Денисенко, М. Єрмошенко, С. Ілляшенко, М. Йохна,
М. Краснокутська, Т. Лепейко, В. Мединський, М. Портер, В. Парсяк,
О. Рудченко, Т. Сааті, В. Стадник, Р. Фатхутдінов, Г. Хакен, Й. Шумпетер та інші.

Їхні праці покладені в методологічну основу виконання даного дисертаційного дослідження, а запропоновані в даній роботі методи вирішення зазначених проблем можна розглядати як продовження наукових розробок даних учених-економістів. Разом з тим, наявні напрацювання не завжди враховують специфіку управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, а у більшості випадків є значною мірою затеоретизованими, у той час як практика розвитку ринку інноваційної продукції машинобудівної галузі вимагає пошуку нових підходів та механізмів, які відповідають світовому рівню розвитку. Так, насамперед, потребує науково-методичного обґрунтування сутність і структура інноваційного потенціалу, оцінка його рівня і ефективності на підприємствах машинобудування; необхідним є систематизація принципів, методів, функцій і чинників, які впливають на формування, розвиток і управління інноваційним потенціалом. Невирішеність перерахованих вище проблем, недосконалість їх висвітлення у наукових публікаціях стали визначальними при виборі та обґрунтуванні актуальності теми дисертації, її завдань і структури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Європейського університету: «Організація та управління стратегічним розвитком промислових підприємств» (номер державної реєстрації 0107U0002007), особисто автором розроблені пропозиції щодо оцінки інноваційного потенціалу, формування організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу та запропоновано модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування з використанням кластерної структури.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення й розвиток теоретичних підходів та методичних основ управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств, обґрунтування положень та практичних засад управління розвитком інноваційного потенціалу, а також розробка рекомендацій стосовно підвищення ефективності управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств в умовах ринкових відносин.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі були поставлені і вирішені такі задачі:

-- провести теоретичний аналіз сутності та змісту поняття «інноваційний потенціал»;

-- визначити структурні складові, джерела формування та чинники впливу на розвиток інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств;

-- сформувати організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств;

-- здійснити аналіз існуючих організаційно-правових форм і методів управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування;

-- проаналізувати методи оцінки та оцінити інноваційний потенціал підприємств, що досліджуються, на основі визначення рівня їхньої інноваційної активності;

-- розрахувати інноваційний потенціал підприємств машинобудування на основі факторного аналізу;

-- запропонувати методику оцінки інноваційного потенціалу, яка враховує кількісний і якісні аспекти розвитку інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств;

-- створити модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування;

-- обґрунтувати аспекти взаємодії підприємств машинобудування і банків у формі кластерної структури для ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств;

-- визначити і обґрунтувати основні шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування;

-- запропонувати методику комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури управління підприємств машинобудування при виборі стратегічного партнера;

-- проаналізувати ефекти від інтеграції підприємств і банку у кластерній моделі управління.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин з управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі.

Предметом дослідження є сукупність умов, чинників, методів та інструментів забезпечення ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано загальнонаукові й спеціальні методи дослідження економічних явищ: аналіз і синтез - для визначення понять інноваційного потенціалу; факторний аналіз - для дослідження факторів, що впливають на управління розвитком інноваційного потенціалу; структурний аналіз - для дослідження динаміки та структури показників інноваційного потенціалу; екстраполяції - для визначення тенденцій розвитку досліджуваних підприємств; групування й класифікації - для систематизації факторів, що впливають на зростання потенціалу підприємств; порівняння та експертних оцінок - для визначення вагомих коефіцієнтів виміру рівня інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств; економіко-математичне моделювання - для розробки економетричних моделей прогнозування розвитку інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств; при побудові організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу та розробці імітаційної моделі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі - цільовий підхід, моделювання і ситуаційний аналіз.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є аналітична інформація Держкомстату України, матеріали галузевих міністерств, дані статистичної звітності господарської діяльності машинобудівних підприємств, матеріали анкетного опитування керівників і фахівців досліджуваних підприємств та організацій, теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також фундаментальні положення в області інноваційного менеджменту, системного теоретико-економічного аналізу інноваційних програм зарубіжних країн.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в запропонованих автором науковообґрунтованих теоретичних та практичних розробках щодо удосконалення управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, до яких можна віднести наступні:

вперше:

-- розроблено модель управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, яка базується на взаємодії підприємств досліджуваної галузі і фінансової установи шляхом об'єднання конкурентних потенціалів з використанням кластерної структури управління, що дозволило підприємствам поглибити спеціалізацію виробництва, розподілити внутрішні ризики, підвищити генерацію нововведень та забезпечити економію внутрішніх витрат;

-- на основі розробленої моделі запропоновано організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств об'єднаних в кластер, що складається з набору методів, принципів, функцій та організаційного забезпечення, в поєднанні яких через координацію дій можливе досягнення досліджуваними суб'єктами господарювання головної мети -- розвитку інноваційного потенціалу і управління ним;

удосконалено:

-- визначення «інноваційного потенціалу» як сукупності організаційно-управлінського, ресурсного блоку та інноваційної культури, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного клімату бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності підприємства, метою якої є задоволення нових потреб суспільства;

-- організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств, що підвищує ефект синергії розвитку складових інноваційного потенціалу за рахунок їх одночасної реалізації;

набули подальшого розвитку:

-- особливості управління розвитком інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств на основі врахування впливу зовнішніх і внутрішніх чинників і розрахованого інтегрованого показника, що в сукупності дозволяє об'єктивно оцінити рівні інноваційного потенціалу і його структурних блоків;

-- методичний підхід до оцінки розвитку інноваційного потенціалу, який дозволяє на основі загальних та часткових показників визначити ефективність розвитку інноваційних можливостей усіх видів складових інноваційного потенціалу, що має в своєму розпорядженні суб'єкт господарювання;

-- методика комплексної оцінки інноваційного потенціалу кластерної структури з метою вибору стратегічного партнера, яка заснована на синтезі методів експертних оцінок і теорії ймовірностей, математичної статистики й економетрії, що дозволяє оцінити наявні альтернативи і вибрати кращу з урахуванням певних умов, що враховує при цьому кількісну і якісну інформацію, динаміку показників та дозволяє оцінити альтернативні варіанти і здійснити вибір партнерів, визначити і оцінити кластерний інноваційний потенціал, здійснити кількісно обґрунтований прогноз його розвитку в часі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні й апробації методичних рекомендацій щодо моделі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств в галузі машинобудування на основі ефективного використання складових блоків інноваційного потенціалу; використанні методів оцінки інноваційного потенціалу підприємств; застосуванні кластерного механізму для прискореного зниження витрат; генерування впровадження інновацій, розподілу внутрішніх ризиків між учасниками кластерної системи; у розробці рекомендацій щодо підвищення економічної ефективності управління розвитком інноваційного потенціалу на основі ефекту синергії, що дозволить досліджуваним підприємствам поглиблювати спеціалізацію виробництва і забезпечувати економію внутрішніх витрат завдяки фінансовій підтримці банку, що входить в дану структуру.

Запропоновані в дисертації висновки та рекомендації, які мають прикладний характер, впроваджено на промисловому підприємстві ВАТ «Могилів-Подільський машзавод» (акт про впровадження №1041 від 15.06.2008 р.), ЗАТ «Бориспільський автозавод» (акт про впровадження №1044/08 від 12.06.2008 р.), АТ «Барський машинобудівний завод» (довідка без /н).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливої науково-прикладної задачі удосконалення ефективного управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати досліджень відображено в наукових працях автора та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів, що проводились в Україні, зокрема на: V, VI, VІI Міжнародних наукових семінарах «Сучасні проблеми інформатики в управлінні, економіці, освіті» (Національна академія управління, Українська академія інформатики, оз. Світязь-Київ, 2006, 2007, 2008 рр.); ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість» (25-27 квітня 2006 р., м. Київ, Європейський університет, Національний педагогічний університет ім.
М. Драгоманова); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток агропродовольчого сектора економіки і проблема підготовки кадрів» (21-25 травня 2007 р., м. Одеса, Одеський аграрний університет); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційна економіка: проблеми і шляхи розв'язання» (5-10 листопада 2007 р., м. Стамбул-Київ, Українська академія інформатики); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економіки 2007» (13-14 грудня 2007 р., м. Київ, Національна академія управління).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових робіт, у т.ч. 6 статей у фахових виданнях, а також підрозділи у двох наукових колективних монографіях. Загальний обсяг публікацій складає 3,32 ум.-друк. арк., з яких особисто здобувачеві належить 3,32 ум.-друк. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (який складає 183 найменування) та 10 додатків. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки машинописного тексту, містить 48 таблиць та 35 рисунків.

Розділ 1. Теоретичні засади управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудівної галузі

1.1 Сутність інноваційного потенціалу та його роль в розвитку підприємств

Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, практиків бізнесу. Зважаючи на сучасні тенденції розвитку світової економіки, стає все очевиднішим, що лише на цьому шляху національна економіка може зайняти пристойне місце в світовому ринковому середовищі. Створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі економічної поведінки українського бізнесу стає пріоритетним завданням економічної політики держави [65, с. 3].

Європейський вибір України і відповідна її інтеграція у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування, що надає можливість підвищувати конкурентоспроможність економіки, гарантувати її економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за умови стабільних і високих темпів економічного зростання. Водночас інноваційна модель розвитку має розглядатися як інструмент формування засад інноваційно-інформаційного суспільства в Україні [65, с. 4].

Разом з тим, практична реалізація державної інноваційної політики в Україні наштовхується на чимало проблем, які заважають створенню сприятливих умов для здійснення інноваційної діяльності, формування попиту та дифузії інновацій. Певна сукупність політико-правових, фінансових, організаційних, технологічних та інших перешкод досі фактично блокує масову реалізацію інновацій в Україні, не дозволяє залучати до інноваційного обігу достатні фінансові ресурси.

Для створення умов інноваційного розвитку потрібно переорієнтувати увагу з розподілу дефіцитних ресурсів на максимальну мобілізацію підприємницького ресурсу національної економіки з тим, щоб якнайшвидше перетворити його на головний рушій інноваційних процесів в Україні. Завданням держави в цьому напрямі має бути зацікавлення суб'єктів господарювання рухатися шляхом інноваційного розвитку і створення для цього належних умов та інфраструктури.

-- виробничо-технологічний потенціал відображає здатність оперативно переорієнтовувати виробничі потужності і налагоджувати економічно ефективне виробництво нових продуктів, які відповідають ринковим потребам. Ця складова характеризує матеріально-технічний і технологічний стан підприємства, наявність резервів чи можливості їхнього швидкого отримання, гнучкість виробничого обладнання і технологій, оперативність роботи конструкторських і технологічних служб;

-- науково-дослідний потенціал відображає наявність створеного резерву результатів науково-дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, спроможність проведення досліджень з метою перевірки ідей, новацій і можливості їх використання у виробництві нової продукції;

-- фінансово-економічний потенціал характеризує фінансовий стан, інвестиційну привабливість, кредитоспроможність і ефективність управління фінансами підприємства щодо забезпечення стійкої інноваційної діяльності на всіх етапах інноваційного циклу;

-- маркетингово-інформаційний потенціал показує наявність комунікаційних зв'язків, які відображають рівень визначеності та ефективності взаємодії підприємства з елементами зовнішнього середовища і сприяють реалізації мети інноваційної діяльності. При цьому дослідження ринкового середовища, наявність надійних зв'язків з партнерами, постачальниками ресурсів, каналами розповсюдження і збуту, ефективної рекламної кампанії мають бути спрямовані на вироблення інноваційної продукції. Відображає також інформаційну забезпеченість підприємства, ступінь повноти і точності інформації, необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень;

-- інтелектуальний потенціал визначає можливості генерації і сприйняття ідей і задумів новацій і доведення їх до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень. Це передбачає наявність фахівців не лише з високою фаховою підготовкою, а й здатних до продукування нових орієнтованих знань і втілення їх в інновації, які відповідають потребам ринку. Важливим є і те, що вказана складова здійснює безпосередній вплив не тільки на ресурсний блок інноваційного потенціалу, але й на внутрішній, який має бути особливо, результативним.

Чим ближче до центру, тим важливішою є наявність цієї компоненти реалізації потенціалу. Наприклад, для створення продукту, що володіє новими властивостями, вирішальне значення матимуть кадровий потенціал, наявність учених, інженерів і конструкторів. В той же час для модернізації виробництва стануть потрібними значні фінансові і технічні ресурси підприємства.

Ранжирування складових інноваційного потенціалу дозволяє виявити критичні чинники, які впливають на кінцевий результат управління. Але крім наявних потенціалів, необхідна наявність ще одного блоку для ефективного управління інноваційним потенціалом, - розвиненої інноваційної культури.

Інноваційна культура в структурі інноваційного потенціалу посідає важливе місце. Під інноваційною культурою слід розуміти міру сприйнятливості організації до нововведень, досвід впровадження нових проектів, політику менеджменту в області інновацій, відношення персоналу до новацій. [6, с. 74] Інноваційна культура підприємства повинна забезпечувати сприйняття персоналом нових ідей, готовність і здатність підтримувати та реалізовувати нововведення. Вона відображає ціннісну орієнтацію персоналу, яка закріплена знаннями, уміннями і навиками, а також мотивами і нормами поведінки. Необхідно відзначити, що інноваційна культура як особлива форма людської культури породжує тісний взаємозв'язок з іншими її формами, насамперед, з правовою, управлінською і організаційною. Розвиток інноваційної культури є могутнім організаційно-управлінським і правовим імпульсом для роботи механізму саморегулювання працівників на підприємстві, що породжує організацію, упорядкований процес з певною структурою відносин, правил поведінки і відповідальністю працівників.

Отже, інноваційний потенціал можна представити у вигляді сукупності векторів, направлених на кінцевий результат. Чим більший інноваційний потенціал підприємства, тим вірогіднішим є позитивний результат його розвитку і управлінні ним. Але необхідно врахувати, що розвиток інноваційного потенціалу підприємства наштовхується на подолання зовнішніх бар'єрів, таких як адміністративні, технологічні, інфраструктурні та ін.

До зовнішніх чинників, що впливають на процес управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, належать:

-- загальний стан економіки країни. Кризові явища в економіці, її нестабільність унеможливлюють належне інвестування інноваційних процесів, що спричиняє зниження попиту на інноваційну продукцію, особливо техніко-технологічного характеру, що послаблює розвиток інноваційного потенціалу підприємств;

-- політична ситуація. Цей чинник залежно від виду інноваційного продукту може мати різний вектор впливу. Зокрема, політична нестабільність знижує попит на інновації у сфері виготовлення товарів широкого вжитку, водночас стимулюючи його для продукції машинобудівної галузі, яку реалізують у зонах конфлікту;

-- правова база інноваційної діяльності. Може стимулювати процес управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств шляхом створення попиту на інновації, а за умов недосконалості -- може зменшувати процес його розвитку;

-- стан екології. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову екологічно чисту продукцію, що дозволить розвивати наявний інноваційний потенціал підприємств, виготовляючи екологічно-інноваційну продукцію та реалізуючи її;

-- прискорення науково-технічного прогресу та його вплив на машинобудівну галузь економіки. Спричиняє швидке моральне старіння великої кількості видів продукції, що випускається, обумовлює зростання попиту на інновації в даній галузі;

-- доходи споживачів. Використання інноваційної продукції машинобудівних підприємств підвищує ефективність роботи її споживача, підвищуючи тим самим його доходи (прибутки), це стимулює зростання попиту на неї;

-- податкове стимулювання. Наявність гнучкої системи податкових ставок для інноваційної продукції стимулюватиме виробничий процес в цілому, і як наслідок, розвиватиме наявний інноваційний потенціал підприємств;

-- видача пільгових кредитів для розвитку інноваційного потенціалу підприємств машинобудування. Пільгове кредитування досліджуваних підприємств надасть змогу швидше і ефективніше розвивати наявний інноваційний потенціал або комерціалізувати його;

-- розбалансування попиту і пропозиції на ринку інновацій. Економічні служби підприємства повинні реагувати на зміну маркетингового середовища, насамперед, на коливання попиту і пропозиції. Зміна в попиті зумовлює необхідність коригування виробничої програми, що впливає на розвиток інноваційного потенціалу, а також перегляд інноваційного портфеля замовлень, змін у інноваційній політиці і відповідно - інноваційного потенціалу;

-- неконтрольований потік іноземних технологій. Блокує розвиток інноваційного комплексу в сфері машинобудування, створює небезпеку технологічної залежності вітчизняної промисловості від іноземних розробок.

-- витік інтелектуального капіталу. Цей процес викликаний продовженням відпливу вчених із наукових і виробничих організацій, які займаються інноваційними розробками;

-- транснаціональний рівень галузі (підприємств машинобудівної сфери). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, що прискорює поширення продукції і збільшення попиту на неї;

-- спеціалізація і кооперування - найважливіші чинники територіальної організації машинобудівного комплексу. Зокрема, за умови близького розташування головного підприємства та його суміжників створюються сприятливі передумови для формування спеціалізованих промислових районів машинобудування. Спеціалізація і кооперування сприяють підвищенню технічного рівня машинобудівних заводів, економії сировини, більш низької собівартості виробленої продукції, масовості виробництва і використання поточного методу роботи. Розвиток усіх видів спеціалізації в машинобудуванні нерозривно пов'язаний із широким розвитком кооперування як між підприємствами галузі, так і з підприємствами-постачальниками з інших галузей. Кооперування проявляється у формуванні внутрішньогалузевих і міжгалузевих виробничих та внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків[49, с. 117].

Внутрішні чинники впливу - це наявні елементи, які мають прямі зв'язки з підприємством та впливають на формування атмосфери діяльності підприємства. В рамках даного дослідження доцільно виділити такі внутрішні чинники: мотивоване керівництво; інтеграція технологічних і організаційно-управлінських інновацій; висока продуктивність; ефективні відносини з персоналом, широке залучення його в інноваційний процес; безперервне організаційне навчання; ефективна система маркетингу, що здійснює комунікації з кінцевими споживачами; управління якістю, інфраструктурою, організаційним і інноваційним розвитком [72, 73, 74, 75].

До внутрішніх чинників, що впливають на процес розвитку інноваційного потенціалу, формують його довгострокову прибутковість та перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу підприємства відносять:

-- цілі і завдання підприємства в управлінні розвитком інноваційного потенціалу;

-- стратегію інноваційної діяльності підприємства;

-- якісний кваліфікаційний склад працівників, який забезпечує високу результативність роботи на всіх стадіях створення нового продукту та виведення його на ринок, що в кінцевому підсумку забезпечує прогнозований попит на неї;

-- систему управління й організаційну структуру підприємств;

-- інформаційне і ресурсне забезпечення [31, 32];

-- оцінку внутрішніх і зовнішніх можливостей розвитку інноваційного потенціалу та обмежень;

-- розмір витрат на наукові дослідження і розробки підприємств-інноваторів. Достатній їх рівень для досліджуваних підприємств забезпечує відповідність інновації запитам споживачів, що сприяє досягненню очікуваного попиту на неї;

-- високу швидкість впровадження інновації та розвитку наявного інноваційного потенціалу, що забезпечує першість у просуванні новинки на ринок та гарантує переваги в уподобаннях споживача і відповідно вищий рівень збуту, ніж у можливих конкурентів;

-- ціну на інноваційну продукцію підприємств досліджуваної галузі. Може бути і стимулом для просування товару на ринок, якщо вона прийнятна для споживача, і перешкодою для проникнення на нього нових фірм, якщо її рівень для них неможливий через високі витрати;

-- використання реклами та інших засобів комунікації для пропагування продукції-новинки. Вплив даного чинника в наш час особливо важливий завдяки інформаційному забезпеченню споживача, який може знайомитися з новинкою ще до виведення її на ринок, формуючи попит на неї;

-- слабкий розвиток підприємницької науки та інфраструктури трансферу технологій в машинобудуванні;

-- неготовність наукового сектора підприємництва до супроводу інновацій протягом усього їхнього життєвого циклу;

-- сировинний чинник, який є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов'язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5 т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. В цілому, сировинний чинник свій визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування [148, с. 48].

-- споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах. Мережа довгострокових контрактів забезпечує сталість роботи машинобудівних підприємств, їхню кооперацію і створює необхідну базу для перспективного та поточного планування виробництва інноваційної продукції. Контракти, їхній рівень виконання - це один із основних засобів захисту цін і витрат, а також продаж і поставок за цими цінами. При цьому вплив чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси;

-- високу якість нового продукту. Результатом нарощування інноваційного потенціалу підприємства є реалізація інноваційної продукції, яка залежно від свого функціонального призначення забезпечує впевненість споживачів у її надійності, корисності, привабливості, підвищенні ефективності роботи при використанні новації тощо;

-- чинники інноваційного ризику. Необхідно виокремити проблеми платежів, дебіторської та кредиторської заборгованості як суттєві чинники інноваційного ризику, що також впливають на розвиток інноваційного потенціалу підприємств машинобудування. Внаслідок зростання обсягів неплатежів посилюється спад розвитку інноваційного потенціалу, через незабезпеченість грошовими засобами внутрішній інноваційній потенціал підприємств машинобудування занепадає, і, як наслідок, попит виробництва на пріоритетні інновації залишається незадоволеним. У багатьох випадках пріоритетні напрями інноваційної діяльності в галузі машинобудування не реалізуються через неплатоспроможність контрагентів, а також через фінансову політику державної влади на всіх рівнях.

Слід зазначити, що проаналізовані чинники здебільшого взаємопов'язані, зміни одних викликають зміну інших. Більшість з них впливають на результати інноваційної та економічної діяльності і потребують аналізу як на якісному, так і на кількісному рівнях досліджуваних підприємств.

1.2 Організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств

На сучасному етапі розвитку процес управління машинобудівним підприємством полягає в управлінні розвитком його конкурентоспроможним потенціалом. Однією із стратегій підвищення конкурентоспроможності є стратегія лідера у сфері інновацій. Однак підприємство може розвивати інноваційну діяльність тільки у випадку достатнього інноваційного потенціалу, який необхідний для реалізації ринкових можливостей. Тому особливе місце в інноваційній діяльності підприємства займає розвиток його інноваційного потенціалу.

Машинобудівні підприємства як суб'єкти управління є складними, динамічними, виробничими, соціально-економічними, технічними й організаційними системами, які відкриті для впливу зовнішнього середовища. У процесі інноваційної діяльності підприємства реалізують послідовність етапів інноваційного циклу, який включає генерування і відбір ідей; бізнес-аналіз (аналіз ринку і розробку плану маркетингу); розробку, створення і випробування дослідного зразка інноваційної продукції, запуск виробництва й упровадження продукції. В процесі інноваційної діяльності підприємства поєднують різні матеріальні, нематеріальні й трудові ресурси, між якими існують певні зв'язки. Підприємства машинобудування є багатоелементними утвореннями і складаються з підрозділів системи. Залежно від об'єктів управління можна виділити підсистеми управління: НДДКР, виробничими процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом тощо. До таких підсистем на досліджуваних підприємствах варто віднести й управління витратами.

Слід враховувати об'єкт дослідження та наявні проблеми інноваційної діяльності в машинобудівній галузі, а саме:

-- неконкурентоспроможність багатьох видів продукції вітчизняних підприємств;

-- недостатнє фінансування інновацій як з боку держави, так і підприємств;

-- застарілі основні виробничі фонди та відсутність реальних інвестиційних ресурсів для технологічного оновлення;

-- невідповідність виробничих потужностей потенціалу ринкам збуту.

Доцільно проаналізувати структуру механізму управління та виокремити його найбільш суттєві елементи, що можуть бути використані на практиці досліджуваних підприємств.

-- експертний аналіз запропонованих варіантів організаційної структури з погляду організаційної забезпеченості досягнення кожної з цілей [89, 93, 125].

Проаналізувавши методи управління, варто виокремити з них найбільш суттєві для організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування, а саме: методи економічного стимулювання, планування, правові, державного та соціального регулювання, а також взаємодоповнюючі методи для проектування організаційних структур управління в ОЕМУРІПП: метод експертного аналізу, метод структуризації цілей, експертно-аналітичний метод та метод аналогій [49, с. 187].

Уявляється доцільним для побудови організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу проводити аналіз наявних організаційних структур управління підприємств машинобудування. Варто зауважити, що М. Денисенко для управління інноваційним потенціалом підприємства вважає доречним формувати матричні структури (функціонально-матричні чи проектно-матричні) [56, с. 126-127]. Матрична організаційна структура є доцільною за умов випуску підприємством продукції із коротким життєвим циклом. Вона відображає закріплення в організаційній будові фірми двох напрямів керівництва -- вертикального і горизонтального.

Вертикальний напрям -- це управління структурними підрозділами організації; горизонтальний -- управління окремими проектами чи програмами, до реалізації яких залучають персонал і ресурси різних підрозділів підприємства. Управління інноваційним потенціалом за такої структури включає оцінювання і відбір вищим менеджментом підприємства інноваційних проектів, що втілюватимуть у життя протягом планованого періоду, визначення послідовності їх реалізації і обсягу ресурсів, виділених для цього, призначення відповідальних за їх реалізацію. Відтак управління проектами цілком покладається на проектних менеджерів, які керують їх реалізацією так само, як і за умов проектно-цільової структури.

Проектно-цільова структура може бути специфічною формою існування підприємств, завдяки якій послідовно втілюються у життя проекти (на прикладі венчурних фірм), або тимчасовою організаційною формою реалізації інноваційного проекту в межах лінійної, лінійно-функціональної організаційної структури (наприклад, при розробленні масштабних організаційних проектів з реорганізації виробництва, освоєння технічно складного нового продукту тощо). У другому випадку керівник підприємства визначає цілі проекту і призначає проектного менеджера, який формулює концепцію управління проектом, формує проектну команду з числа функціональних ланок існуючої організаційної структури, планує роботи, чітко визначаючи пріоритети і ресурси, організовує їх виконання, розподіляючи завдання між учасниками команди та координуючи їхні дії. По завершенні проекту структура розпадається, а працівники повертаються на свою постійну роботу [56, с. 126-127].

В. Стадник зазначає, що вибір організаційної форми залежить від багатьох чинників, серед яких вирішальне значення мають розміри підприємства, його ринкова і технологічна позиції, фінансові можливості, інноваційна стратегія [75, с. 236]. Незважаючи на відмінності, притаманні різним організаційним формам, вони спрямовані на віднайдення гнучких організаційних механізмів, що забезпечують розвиток підприємства на основі створення і використання інновацій, які знаходять комерційне застосування. В практичній діяльності машинобудівних підприємств найбільш поширеними автор виділяє наступні форми:

-- дивізійна організаційна структура; серед дивізійних структур
М. Денисенко виділяє кілька видів, які мають на меті забезпечення ефективної реакції організації на певний фактор оточення: структура, орієнтована на продукт, структура, орієнтована на територію, структура, орієнтована на споживача [56, с. 128-129].

Вибір виду дивізійної структури повинен ґрунтуватись на визначенні найважливішого чинника з погляду забезпечення реалізації стратегічних планів підприємства. Слід при цьому брати до уваги, що управління інноваційною діяльністю підприємства має охоплювати всі стадії -- від створення до використання інновацій.

Внутрішні мережі дають змогу використовувати всередині організації принцип вільного підприємництва завдяки створенню організаційних ринків, які передбачають взаємодію між підрозділами підприємства на основі ринкових цін. Наприклад, підрозділи-виробники комплектуючих виробів можуть пропонувати складальним підрозділам комплектуючі за ринковими цінами. Ці ж підрозділи можуть продавати свою продукцію й іншим організаціям, як це робить, наприклад, «Дженерал Моторс» [56, с. 128]. Ринковий спосіб взаємодії окремих організаційних ланок підприємства створює для них мотиви постійного вдосконалення продукту своєї діяльності, щоб підвищити її конкурентоспроможність і мати змогу продавати її за межі свого підприємства. Це вимагає інтенсивнішої інноваційної діяльності, ніж в умовах, наприклад, лінійно-фукціональної організаційної структури.

Стабільні мережі значну частину робіт передають підрядникам, які перебувають поза межами основного підприємства. Така форма співпраці дає змогу отримати конкурентні переваги за рахунок вибору тих підрядників, які виконують свою роботу краще, ніж підрозділи підприємства. Завдяки вузькій спеціалізації підрядники стежать за усіма новинками, які можуть підвищити якість виконання робіт, а прагнення мати постійні замовлення спонукають їх до оперативного впровадження цих новинок. За такою схемою діє багато японських компаній.

Динамічні мережі. Головне підприємство за такої форми організації бізнесу керує капіталом та іншими підприємствами, будучи при цьому ядром або «системним інтегратором». Мережа залучає зовнішніх незалежних розробників, виробників, постачальників, дистриб'юторів тощо. Як правило, її головні активи -- унікально втілені ідеї, здатність оперативно реагувати на зовнішні зміни і винятково професіональний менеджмент. Конкурентних переваг головне підприємство досягає за рахунок спеціалізації та гнучкості. Використовуючи саме таку форму організації бізнесу, іноземні підприємства проникають на український ринок і закріплюються на ньому. Однак за динамічних мереж існує високий ризик використання їх технологій третіми особами, що за умов недосконалого правового захисту інтелектуальної власності в Україні стримує бажання іноземних бізнесових структур освоювати цей ринок [55, 56, 75, 93].

Процес проектування організаційної структури в організаційно-економічному механізмі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств має бути заснований на спільному використанні охарактеризованих вище методів, оскільки підприємствам машинобудування для нарощування наявного інноваційного потенціалу необхідний департамент цільового призначення для управління (враховуючи будь-яку із проаналізованих структур).

Згідно проаналізованих принципів, методів та існуючих організаційних структур для побудови організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, в даній роботі слід розглянути реорганізацію в організаційній структурі управління підприємств машинобудівної галузі.

Доцільно зазначити, що на сьогоднішній день, перед більшістю масштабних підприємств машинобудівної сфери постає альтернатива вибору: або увійти до корпоративної структури, або ж самостійно протистояти поглинанню і самотужки розвивати свій інноваційний потенціал на ринку.

Реорганізація наявних організаційних структур має вагомий вплив на організаційно-економічний механізм управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, що досліджуються. Їх поява викликана потребою адаптувати управлінські та виробничі структури до трансформованого ринкового середовища, нових конкурентних умов та методів управління.

Оновлена організаційна структура департаменту з питань управління інноваційними процесами на підприємствах на противагу існуючим відділам нестиме ознаки функціональних та проектно-орієнтованих структур: обсяг управління всередині департаменту розподілено між двома секторами - комплексної діагностики інноваційного потенціалу підприємства та проектного управління інноваційного потенціалу.

Структуризація першого сектора в складі департаменту обумовлена обсягом функцій з інноваційної діагностики та маркетингу інноваційної діяльності, виробничо-технологічної експертизи, оцінки структури витрат інноваційних проектів, прибутковості та ліквідності їхніх активів. Призначення другого сектору полягає у формуванні раціональної структури джерел інвестування на розвиток інноваційного потенціалу, темпів освоєння інновацій, пошуком професійних виконавців, технологічним та фінансовим моніторингом інноваційних проектів, що призначаються до втілення в складі наявного інноваційного потенціалу підприємств.

Доцільно зазначити, що оновлення організаційної структури управління шляхом введення запропонованого департаменту з питань управління розвитком інноваційних процесів для підприємств машинобудівної галузі надасть такі переваги:

-- вдосконалить процес підтримки прийняття управлінських рішень, щодо розвитку інноваційного потенціалу шляхом формування групи інформаційно-програмного забезпечення і засобів комунікацій;

-- створить більш чітке групування підрозділів відділу машинобудівних підприємств за функціональними ознаками на окремі сектори;

-- визначить і дасть змогу оптимізувати систему адміністративно-командних зв'язків між підрозділами підприємств, створить координаційний центр інноваційних проектів, для управління розвитком інноваційного потенціалу.

Запропонований в організаційній структурі департамент інноваційного розвитку разом зі структурними секторами, які основані на суміщенні процесів управління окремими підрозділами в рамках проектів реінжинірингу з аналітично-прогностичною функцією інноваційно-діагностичного сектору дозволить ефективно, гнучко та вчасно вирішувати коло питань, що виникає в процесі управління розвитком інноваційного потенціалу досліджуваних підприємств.

Відповідно до специфіки завдань в процесі управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств здійснено структуризацію за такими підрозділами:

-- відділ системно-програмного забезпечення, що здійснює системно-пошукове та інформаційно-програмне забезпечення для нарощування інноваційного потенціалу; в його складі знаходяться архів бази даних, засоби SAP R3 (автоматизована система планування управлінням підприємствами), ПК, каталоги;

-- відділ інноваційного прогнозування і економічної статистики. Здійснює оцінку інноваційного потенціалу, інноваційного клімату, аналіз інвестиційних параметрів об'єктів вкладень і з урахуванням планів, потреб і інноваційного потенціалу виконує техніко-технологічне і економічне дослідження;

-- відділ інноваційного бізнес-планування. Здійснює техніко-технологічне і економічне обґрунтування інноваційних проектів, розробляє інвестиційні план, бере участь в експертизі проектно-кошторисної документації;

-- організаційно-адміністративний відділ здійснює правове забезпечення взаємин з потенційними інвесторами, розробляє проект угоди фінансового департаменту з конкретними замовниками, виконує відведені фінансовим департаментом обсяги завдань з організації представлення тендерів.

3. Згідно представленого визначення наведено структуру інноваційного потенціалу у розрізі наступних блоків: організаційно-управлінського, який формує бізнес-процеси підприємства і цінності, ресурсного, який включає кадровий, виробничо-технологічний, науково-дослідний, фінансово-економічний, маркетингово-інформаційний, інтелектуальний потенціали та враховує інноваційну культуру підприємства. Блоком, який взаємопов'язує інноваційний потенціал із зовнішнім середовищем, є інноваційний клімат, охарактеризований як сукупність внутрішніх і зовнішніх складових, що впливають на управління в процесі адаптації на ринку. Останнім блоком виділено результативний, який виступає віддзеркаленням кінцевого результату реалізації наявного інноваційного потенціалу в ринковому конкурентному середовищі. Так, інноваційний потенціал представлено як певну єдину цілісність, що утворюється трьома цільовими векторами сил, направленими в одну точку простору взаємообумовлюючи і взаємодоповнюючи один одного. При цьому, діючи в одному напрямі, вказані блоки дають поштовх до нових змін якісного і кількісного характеру, а це не що інше, як розвиток інноваційного потенціалу.

4. Визначальна роль в дослідженні належала, насамперед, структурі внутрішнього наявного інноваційного потенціалу підприємств, та його складовим, сприятливому інноваційному клімату та інноваційній активності досліджуваних підприємств. Згідно результатів проведеного аналізу варто зауважити, що успішність інноваційної діяльності в цілому і, зокрема, в управлінні розвитком інноваційного потенціалу підприємств, залежить від складної взаємодії багатьох чинників, макро-, мікро- і внутрішнього середовища. Слід зазначити, що виділені внутрішні і зовнішні чинники впливу є взаємопов'язаними і більшість з них впливають на результати інноваційної економічної діяльності і потребують аналізу як на якісному, так і на кількісному рівнях. Враховуючи аналіз впливу чинників на управління розвитком інноваційного потенціалу, було сформовано структуру організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємства.

5. Визначена сутність організаційно-економічного механізму управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування як поєднання сукупності принципів і методів управління, фінансових інструментів, реорганізованої організаційної структури, які спрямовані у взаємодії на об'єкт для досягнення визначеної мети, задоволення практичних інтересів досліджуваних суб'єктів господарювання, дає можливість виділити наступні складові: метою ОЕМУРІПП є розвиток інноваційного потенціалу підприємств машинобудування при мінімальному використанні ресурсів і максимальній ефективності виходу інноваційного продукту, об'єктом - інноваційна діяльність машинобудівних підприємств, суб'єктом виступає структура управління підприємств машинобудування. Механізм функціонує у відповідності з такими принципами, як системність, комплексність, динамічність, адаптивність, цілеспрямованість, гнучке реагування, орієнтація переважно на інноваційний шлях розвитку, інформаційне забезпечення. Аналіз ризиків на етапах життєвого циклу інновації та розроблення заходів для зменшення їхнього негативного впливу базується на наступних методах управління: економічне стимулювання, планування, правові методи, експертний аналіз, структуризація цілей, експертно-аналітичний, метод аналогій, соціального та державного регулювання. До ОЕМУРІПП включено ряд фінансових інструментів, що впливають на фінансову складову як одну із домінуючих, яка має вплив на розвиток інноваційного потенціалу, а саме: держзамовлення, субсидії, дотації на розвиток інноваційного потенціалу, цільове фінансування, компенсації, пільги на низькі відсоткові ставки. Мета запропонованого механізму -- це орієнтація на управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств машинобудування -- може бути досягнута лише за узгодженої взаємодії всіх його системних складових, а також за збереження структурної цілісності ОЕМУРІПП.

Основні положення з цього розділу опубліковано в [31, 32, 33].

Розділ 2. Системний аналіз управління інноваційним потенціалом підприємств машинобудування

2.1 Аналіз зарубіжного досвіду організаційно-правових форм управління інноваційним потенціалом підприємств

Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і має свою інфраструктуру. Його здійснюють на державному і міждержавному рівнях, у регіональних і галузевих сферах, місцевих (муніципальних) формуваннях, безпосередньо на підприємствах. Всі учасники мають свої цілі і формують організаційні структури для їх досягнення. Інноваційна активність великих і дрібних організацій різниться, що зумовлено різною стратегією їхньої діяльності. Звідси й множинність організаційних форм інноваційної діяльності: від бізнес-інкубаторів, які допомагають реалізувати підприємницькі проекти на початковій стадії існування фірми, до стратегічних альянсів, покликаних реалізовувати складні інноваційні проекти, в тому числі міжнародного рівня.

Інноваційна інфраструктура ринку забезпечує організаційну, правову та економічну підтримку розвитку інноваційного потенціалу підприємств на різних рівнях та в різних формах. Складовими інноваційної інфраструктури є фінансово-кредитні установи; зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси); технопарки (технологічні парки, агропарки, інноваційні парки); інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві); інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу); консалтингові (надання консультацій) фірми, компанії, промислово-фінансові групи, кластери та інші [35, 38].

...