Організаційно-економічні напрямки підвищення ефективності виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Поняття ефективності виробництва

1.2 Чинники зростання ефективності виробництва

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ НАПРЯМКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Загальна характеристика діяльності підприємства

2.2 Фінансово-економічний аналіз підприємства

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ

НАПРЯМКІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Шляхи підвищення ефективності виробництва підприємства

3.2 Підвищення ефективності діяльності працівників Дніпропетровського

хлібного заводу № 7

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Формування в Україні цивілізованих ринкових відносин передбачає новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а саме: активну мотивацію праці, інвестиційну та інноваційну діяльність, зацікавленість товаровиробників у раціональному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто в ефективній виробничій діяльності. Однією з найважливіших компонент ефективного промислового виробництва, його конкурентоспроможності є прийнятна для споживача за різними параметрами, в тому числi за ціновим чинником, продукція, що вимагає зниження витрат на її виробництво.

В літературі дуже мало інформації щодо визначення ефективності в різних сферах діяльності. Від удосконалення цих показників залежить орієнтація підприємств на кінцеві результати виробництва. В економічній літературі основну увагу приділено питанням оцінки економічної ефективності окремих факторів виробництва та міститься мало інформації про саме поняття ефективності. Однак управління ефективністю діяльності підприємств можливо лише тоді, коли в господарському процесі враховані всі ресурси.

Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва й діяльності на рівнях народного господарства і підприємства зробили А.Ф. Аксененко, З.В. Атлас, А.В. Бачурін, А.Х. Бенуні, Т.Г. Бень, Б.М. Болотін, О.Д. Василик, Г.В. Губін,ЕП. Дунаєв, А.1.Касьянов, І.Я. Кац, З.П. Коровіна, В.П. Красовський, В.Н. Лексін, В.В.Леонтьєв, О.Л. Лордкипанідзе, Є.В. Мазаков,П.А. Малишев, В.А.Мєдвєдєв, В.В. Новожилов, П.Я. Октябрський,А.М.Омаров, Р.М., Пєтухов, В.С. Сінавіна, Г. Форбріг, Т.С. Хачатуров, М.Г. Чумаченко та інші вчені.

Таким чином, в сучасних умовах для забезпечення стійкої позиції товаровиробника на ринку необхідно таке управління, котре містить в собі як прийняття оптимальних рішень, так і моделювання використання ресурсного потенціалу суб'єктом господарювання. Це і визначило актуальність обраної теми в теоретичному і науково-практичному аспектах.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і науково-практичних основ удосконалення організаційно-економічного механізму підвищення ефективності виробництва підприємства.

Досягнення поставленої мети передбачає послідовне рішення таких завдань:

- розкрити поняття та чинники ефективності виробництва;

- охарактеризувати діяльність підприємства;

- розробити шляхи підвищення ефективності виробництва підприємства.

Об'єкт дослідження - економічні відносини у сфері виробництва підприємства.

Предмет дослідження - організаційно-економічні напрямки підвищення ефективності виробництва.

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу.

Обсяг і структура роботи обумовлені метою та завданнями дослідження, а також логікою розташування в ній матеріалу. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Поняття ефективності виробництва

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер. Економічна ефективність є складною категорією економічної науки. Складність виявляється в тому, що існують різні трактування вимірювання результатів і витрат виробництва. Поклавши в основу вимірювання ефективності певні правильні принципи, дослідники порушують їх. Відбувається підміна результатів виробництва витратами. Враховують не всі результати чи витрати діяльності при розрахунку узагальню вального показника. Результати діяльності не відповідають втратам на її здійснення.[1, с. 278].

Професор Мочерний С.В. сформулював сутність ефективності у наступному визначенні: ефективність - це здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання. Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона показує не сам результат, а те якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) - результату і витрат. Це, в тім не виключає використання і абсолютних значень вихідних параметрів. Автор розрізняє соціальну та економічну ефективність. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність.[2, с. 214]

Соціальна ефективність -- відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

Економічна ефективність -- досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності -- норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.[13, с. 135]

Ефективність суспільного виробництва -- найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва оцінюється відношенням розмірів створеного за певний період часу НД до затрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства -- відношенням величини чистої продукції до затрат суспільної праці у кожній з цих ланок народного господарства.

Так, на думку авторів Жнякіна Б.О. та Краснової В.В.. «…Ефективність -- це співвідношення результату (ефекту) з витратами, що викликали цей ефект.» У техніці, наприклад, в енергетиці, ефективність виміряється коефіцієнтом корисної дії, що показує, яка віддача однієї умовної одиниці палива. Відповідно, чим більше втрат під час передачі енергії, її переходу з одного виду енергії в інший, тим менший коефіцієнт корисної дії.

В економіці підприємець організує власну справу в надії одержати ефект у вигляді знову створеної вартості і затрачує власні ресурси вкладає капітал) і залучені (праця найманих робітників). Таким чином, ефективність виробництва відображає кінцеві результати використання засобів виробництва і робочої сили за відповідний проміжок часу й вписується формулою:

Ефективність = результат (ефект)/ ресурси (витрати).

У залежності від цілей визначення ефективності результат (ефект) може бути оцінений різними показниками, що характеризують проміжні і кінцеві результати діяльності. Наприклад, економічний ефект може бути оцінений показниками:

- обсяг прибутку (балансового, чистого);

- економія окремих видів ресурсів у натуральному чи вартісному вираженні;

- зниження собівартості (для збиткових виробництв).

Ефект, що формується нарівні підприємства, називають локальним, на відміну від ефекту народногосподарського, який віддзеркалюється в цілому на економіці даної країни в сферах виробництва і споживання.

Також розрізняють ефект одноразовий і мультиплікаційний. Одноразовий ефект отримують одноразово, і він не повторюється в майбутніх періодах. Мультиплікаційний ефект показує, що ефективне використання ресурсів на одному підприємстві привело до підвищення ефективності на інших, пов'язаних з ним. Він має кілька форм прояву. [21, с. 17]

Мельник Л.Г. та Корінцева О.Л. у своїх працях зазначають, що в економіці одним із основних понять є «економічна ефективність» господарських заходів. Господарськими заходами можуть вважатися:

- впровадження нової техніки;

- інвестиційний проект;

- укладення комерційної угоди;

- реалізація будь-якого господарського рішення;

- здійснення природоохоронних заходів;

- проведення соціальних заходів, спрямованих на підвищення добробуту людей, поліпшення інфраструктури, формування культурних цінностей та ін.

Загальними для всіх цих заходів є два моменти:

по-перше, усі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального або економічного);

по-друге, усі вони потребують витрат коштів (абоінших ресурсів).

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим -- співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат. effectus-- «виконання, дія») означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженні. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами тощо), показниками поліпшення здоров'я населення(наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) тощо. У тому випадку (коли зазначені результати отримують грошову оцінку) говорять про економічний ефект.

Економічний ефект - виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарських заходів).

Хоча за самим визначенням результат і ефект є близькими поняттями (ефект - певна форма результату), потреби економічної практики змушують у деяких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям економічний результат звичайно мають на увазі загальний (брутто) результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям економічний ефект - чистий (нетто) результат (зокрема, прибуток).[3, с. 243]

Професор Сіетлського університету, Пол Хейне дає своє визначення ефективності : «Ефективність - це позитивний чинник, який найбільш послідовно підноситься економістами. Це не повинно дивувати, оскільки ефективність (effectiveness) і економічність (еfficiency) - майже синоніми. Обидва терміни характеризують «результативність» використання засобів для досягнення цілей».

Інженери використовують поняття ефективності, що в першому наближенні відповідає цій умові. Вони визначають ефективність як відношення роботи, виконаної машиною, до енергії, спожитої нею. Звичайно це відношення виражається у відсотках (в українській мові ця величина називається коефіцієнт корисної дїі- к.к.д.). Щоб цей параметр відповідав показнику ефективності, потрібно бути впевненим, що робота, яку виконує машина, дійсно буде використовуватися з користю.

Таким чином, при визначенні ефективності значну роль відіграє ціннісна характеристика отриманого результату. Це, зокрема, змушує змінити погляд на роль торгівлі в економічному процесі всупереч існуючому переконанню про економічно пасивну роль торгівлі («від простого обміну виграти нічого не можна») і навіть про її негативне значення («торгівля обкладає суспільство чимось схожим на податок»). Можна небезпідставно вважати, що цей вид діяльності підвищує ефективність суспільної праці. Адже торгівля допомагає кожній виготовленій речі швидше знайти свого споживача, підвищуючи цінність товарів. Внаслідок збільшується інтегральна корисність витраченої праці і зростає її ефективність.

Економічна ефективність - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).[4, с. 520]

Отже, ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Розрізняють ефективність процесу відтворення в цілому та окремих його фаз: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виокремлюють ефективність всього народного господарства, окремих його галузей, підприємств та ефективність господарської діяльності окремого працівника. Беручи до уваги інтенсивний розвиток міжнародних інтеграційних процесів, визначають ефективність зовнішньоекономічних зв'язків та світового господарства.

Все це дає змогу зробити висновок про те, що ефективність - це не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об'єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір для дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу економічного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.

1.2 Чинники зростання ефективності виробництва

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвитокта вдосконалення зовнішньоекономічноїдіяль-ності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення -- «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» -- ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних, строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі [15, c. 143].

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники і зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів -- організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління [19, c. 54].

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (осповного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ НАПРЯМКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Загальна характеристика діяльності підприємства

Приватне підприємство Дніпропетровський хлібний завод № 7 знаходиться за адресою - м. Дніпропетровськ, вул. Мічуріна, 4. Підприємство займається виробництвом хліба та хлібобулочних виробів.

Відповідно до ст. 64 ГКУ, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Функції, права та обов'язки таких структурних підрозділів визначаються положеннями про них, затвердженими статутом підприємства.

Підприємство самостійно визначає свою виробничу структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Воно має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством [15, c. 178].

Отже, під виробничою структурою підприємства розуміється склад і розміри його внутрішніх підрозділів (цехів, дільниць, служб).

Основні фактори, що впливають на формування виробничої структури Дніпропетровського хлібниого заводу № 7:

- характер продукції та методи її виготовлення;

- спеціалізація підприємства і його кооперування з іншими підприємствами;

- масштаб виробництва, що визначаються кількісними розмірами випуску продукції та її трудомісткістю;

- керованість об'єктами виробничої структури, що означає необхідність врахування розмірів підрозділів і їх кількості з позицій ефективності управління ними.

Організаційна структура підприємства - це склад відділів, служб і підрозділів в апараті управління, системна їх організація, характер підпорядкованості та підзвітності один одному і вищому органу управління, а також набір координаційних і інформаційних зв'язків, порядок розподілу функцій управління по різним рівням і підрозділам управлінської ієрархії.

Організаційна структура включає засоби розподілу різних видів діяльності між складовими структури та координації діяльності цих складових, що використовуються для досягнення цілей. В межах організаційної структури відбуваються усі управлінські процеси і функції, що забезпечують випуск продукції, в яких приймають участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації, та робітники.

Організаційна структура є базисом оптимізації функціонування Дніпропетровського хлібного заводу № 7 та використання його виробничо-технологічного потенціалу.

Ефективність даної організаційної структури визначається насамперед тим, наскільки при її формуванні враховані чинники, що впливають на об'єкт і орган управління: чи дотримане оптимальне поєднання централізованого керівництва самоврядування на місцях; чи чітко визначені функції, обов'язки та права кожної складової проектованої структури; чи максимально скорочений шлях проходження інформації від вищого керівництва до безпосереднього виконавця; чи створений механізм швидкого реагування організації на зміни у виробництві й попиті на послуги та продукцію; чи надані повноваження щодо вирішення питань у кожному конкретному випадку тому підрозділу, що є найпоінформованішим з даного питання; чи широко застосовується колективна форма організації управління; чи узгоджена побудова окремих підрозділів апарату управління з усією системою й чи адаптована система в цілому до зовнішнього середовища. При цьому діюча організаційна структура не може бути завжди постійною.

Рис. 2.1. Схема організаційної структури Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Дніпропетровський хлібний завод № 7 спеціалізується на виробництві хліба та хлібобулочних виробів.

Хліб -- продукт, випечений з тіста, яке приготовлене згідно з відповідними рецептами і технологічними режимами. Маса окремого виробу перевищує 500 г.

Залежно від виду борошна, яке використовується для приготування тіста, хліб поділяється на житній, пшеничний, житньо-пшеничний і пшенично-житній; від способу випікання -- формовий і подовий; від рецептури -- простий і поліпшений.

Хліб з житнього борошна. До простих видів хліба з житнього борошна належать: хліб з оббивного, з обдирного та із сіяного борошна. Поверхня хліба з сіяного борошна, як правило, гладенька, з оббивного -- шорстка, з наколеннями або без них; колір від світло-коричневого (сіяного) до темно-коричневого (оббивного). Вологість хліба коливається в межах 43-53 %, пористість -- від 45 до 60 %, кислотність -- від 7 до 13°. Хліб з нижчих сортів борошна характеризується вищою вологістю і кислотністю і меншою пористістю. Дещо меншу вологість і пористість мають подові види хліба.

В рецептуру поліпшених видів житнього хліба входить солод, патока, молочна сироватка, прянощі. Найбільш поширеними різновидами поліпшеного житнього хліба є такі: житній, житній заварний обдирний і оббивний, Московський, Шахтарський. Хліб житній виготовляють з обдирного борошна. В рецептуру входять патока та молочна суха сироватка. Випікають його формовим і подовим способами. Хліб житній заварний готують з обдирного або оббивного борошна і солоду у співвідношенні 95 до 5. В його рецептуру входить також кмин. Хліб випікають формовим способом. Вироби мають темний колір м'якушки і скоринки. Це пояснюється тим, що приблизно 10 % всієї кількості борошна заварюють водою, температура якої досягає 95-97 °С. Поверхня хліба з наколеннями або без них, обсипана кмином або анісом. Хліб має приємний запах і солодкуватий смак. Для приготування Московського хліба використовують житнє оббивне борошно і житній солод у співвідношенні 93 до 7, патоку, кмин. Тісто для цього хліба готують заварним способом. Спосіб випікання хліба -- формовий. Вироби мають темний колір. Особливо темною є скоринка. Заварний спосіб приготування тіста і прянощі надають хлібу характерного запаху, солодкуватого смаку. Хліб Шахтарський належить до українського національного хліба. Його виготовляють з борошна житнього обдирного. В рецептуру входять патока, цукор, коріандр, гвоздика. Спосіб випікання -- подовий [19, c. 167].

Вологість поліпшених назв хліба від 43 до 53 %, кислотність -- 7-13°, пористість 50-58 %.

Хліб з житньо-пшеничного борошна. У ньому переважає житнє борошно. За рецептурою поділяється на простий і покращений.

Найбільш поширеним простим житньо-пшеничним хлібом є хліб з оббивного борошна. Для його приготування використовують борошно житнє оббивне і пшеничне оббивне у співвідношенні 60 : 40. Хліб Дарницький виготовляють з суміші борошна житнього обдирного і пшеничного 1-го сорту в співвідношенні 60:40.

До поліпшених видів хліба з житньо-пшеничного борошна належать такі: Бородінський, заварний житньо-пшеничний, хліб з кмином, хліб Любительський, Делікатесний, Петльований, Тернопільський та ін.

Хліб Бородінський виготовляють з борошна житнього оббивного, пшеничного 2-го сорту і житнього солоду у співвідношенні 80:15 :5. В рецептуру входять також цукор, патока, коріандр, кмин або аніс. Тісто готують заварним способом. Колір м'якушки і скоринки Бородінського хліба темно-коричневий. Випікають хліб спочатку при високій температурі: тістова заготовка при цьому обсмажується. Потім температуру випікання знижують. Після випікання скоринку хліба змазують крохмальним клейстером, який надає їй блиску. Поверхню обсипають відповідними прянощами. Хліб має характерний аромат, приємний кисло-солодкуватий смак, добре зберігається, довго не черствіє. Заварний житньо-пшеничний хліб відрізняється від простого житньо-пшеничного хліба приємним солодкуватим смаком) характерним запахом. Основною сировиною для його виготовлення є борошно оббивне житнє і пшеничне (55; 40). Частину борошна (5 %) заміняють на житній солод. Хліб випікають формовим способом. Житній хліб з кмином виготовляють з борошна житнього обдирного і пшеничного 1-го сорту у співвідношенні 60:40. Характерною особливістю цього хліба є те, що в його рецептуру входить багато кмину (1 %) і ячмінний солод (0,5 %). Хліб Любительський має складну рецептуру. Його виготовляють із суміші борошна житнього обдирного і пшеничного 2-го сорту у співвідношенні 80 :15. Частину борошна (5 %) замінюють житнім солодом. У рецептуру входить цукор, патока, коріандр, кмин або аніс. Поверхня хліба шорстка, посипана відповідними прянощами. Хліб Делікатесний готують із суміші борошна житнього сіяного і пшеничного вищого сорту у співвідношенні 85:10. Частину борошна (5 %) заміняють на житній солод. Збагачують хліб патокою (5 кг) і кмином. Поверхня жорстка з наколеннями. Хліб Петльований печуть з борошна житнього сіяного і пшеничного вищого сорту (80:20). В рецептуру хліба входить цукор. Хліб Тернопільський виготовляють з борошна житнього сіяного і пшеничного 1-го сорту у співвідношенні 50 : 50. В тісто додають кмин.

Хліб з пшенично-житнього борошна має в рецептурі переважно пшеничне борошно. Його асортимент неширокий. З простих видів найбільш поширений оббивний, а з поліпшених -- оббивний заварний.

Пшенично-житній оббивний простий хліб виготовляють із суміші оббивного борошна пшеничного і житнього (70: ЗО). Пшенично-житній оббивний заварний хліб виготовляють з борошна пшеничного оббивного і житнього оббивного (70:25). Частину житнього оббивного борошна (5 %) заміняють на житній солод. Цим і відрізняється рецептура заварного житньо-пшеничного оббивного хліба від простого хліба. Він має темну м'якушку і темну глянцеву поверхню.

Хліб з житнього і пшеничного борошна різних співвідношень. За рецептурою хліб з такого борошна буває простим і поліпшеним. До простого хліба належить хліб Український, Український новий, а до покращеного -- Слов'янський.

2.2 Фінансово-економічний аналіз підприємства

Проаналізуємо діяльність даного підприємства. Аналіз формування капіталу підприємства необхідно проводити на основі інформаційної бази наявної в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності, при цьому в першу чергу використовуються дані: бухгалтерського балансу, звіту про фінансовий результат, звіту про власний капітал, звіту про рух грошових коштів, оборотно-сальдових відомостей банку за період, головної книги й ін.

У ході аналізу джерел формування капіталу визначається їхня величина, вивчається структура і динаміка, проводиться оцінка балансових співвідношень між окремими групами джерел капіталу.

У процесі аналізу джерел капіталу, насамперед, необхідно визначити частку власних і позикових джерел у загальній масі капіталу, що по західній фінансовій термінології прийнято називати «гирингом». Далі варто визначити частку власних джерел авансованого і залученого капіталу. При цьому можуть використовуватися методи вертикального і горизонтального аналізу пасивної частини бухгалтерського балансу. Для проведення зазначеного аналізу використовуємо аналітичну табл. 2.1

З погляду інвесторів структура джерел капіталу не має великого значення, але для внутрішніх управлінських цілей при оцінці діяльності підприємства цей показник дуже важливий.

Як бачимо в досліджуваного підприємства залучені джерела капіталу більші ніж власні, що є не дуже характерним для підприємства виробничої сфери.

Таблиця 2.1

Аналіз власного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Джерела капіталу	Сума в тис.грн	Питома вага в % до підсумку	Відхилення	Середня величина за період у тис. грн.
	на початок 2014р.	на кінець 2014р.	на початок 2014р.	на кінець 2014р.	у тис. грн.	у %
1.Власні	44969	41597	46.0	46.203	- 3372	+ 0.203	43283
2.Залучені
-довгострокові	19562	350	20.0	0.004	- 19212	- 19.996	9956
-короткострокові	33213	48034	34.0	53.793	+ 14821	+ 19.793	40623.5
РАЗОМ	97744	89981	100.0	100.0	- 7763	- 8.6	93862.5

Визначення вартості джерел капіталу є непростою задачею, про що свідчить безліч часом суперечливих думок, що є в науковій літературі по даному питанню. Для забезпечення об'єктивної оцінки вартості окремих джерел капіталу їх необхідно вимірювати в абсолютних показниках, одержуваних з даних бухгалтерського обліку, а не «...у виді безрозмірних чи відносин відсотків», як це часто рекомендується окремими авторами [11, c. 20], оскільки при грубих приблизних розрахунках так називаної "середньозваженої ціни пасивів" вони знеособлюються, при цьому спотворюється реальна вартість окремих джерел, більш того, вихолощується сутність окремих джерел утворення капіталу. Застосування таких відносних показників припустимо лише у фінансовому плануванні для визначення приблизної величини майбутньої вартості джерел капіталу, де можуть використовуватися розрахунки його середньозваженої вартості. При визначенні середньозваженої вартості джерел капіталу використаємо схему, вид якої наведений у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Визначення середньозваженої вартості джерел капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7 за 2014 рік

Джерела капіталу	Вартість джерела капіталу (%)	Питома вага в загальній структурі джерел капіталу (%)	Середньозважена вартість (%)
1) Власний капітал	0.0	0.46	0.0
2) Залучений капітал	32	0.54	17.28
РАЗОМ		1.0	17.28

Для визначення поточної вартості джерел капіталу даний підхід не застосуємо в силу його недостатньої точності.

При визначенні загальної вартості джерел капіталу підприємства необхідно поетапно визначати вартість окремих складових кожного джерела капіталу.

Для цього може використовуватися інформація, наведена у фінансовому й в управлінському обліку, зокрема, оборотно-сальдовий баланс за період, що дозволяє одержати вичерпну інформацію про використання окремих джерел капіталу підприємства для фінансування конкретних форм його прояву.

Вартість власних джерел капіталу формується відповідно до законодавства України і установчих документів. Вартість позикових джерел визначається умовами договорів, а інших залучених джерел - законодавством України (розрахунки з бюджетом і позабюджетними фондами) чи обліковою політикою (інші пасиви). Порядок постатейного визначення вартості різних джерел капіталу можна зробити за допомогою таблиці (див. табл. 2.4).

При вивченні джерел вартості капіталу важливо враховувати розподіл їх на власні і залучені для того, щоб визначити вплив їхньої структури на фінансову стійкість Дніпропетровського хлібного заводу № 7. Для цього визначається так називаний «ефект фінансового важеля», чи «левериджа».

Таблиця 2.3

Визначення вартості джерел капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Види джерел капіталу	Метод визначення вартості джерела капіталу	Нормативна база
1. Статутний капітал	Виплачені за період дивіденди	Рішення зборів акціонерів
2. Додатковий капітал	Величина відрахувань	Статут
3. Резервний капітал	Величина відрахувань	Статут, рішення зборів акціонерів
4. Фонди нагромадження	Величина відрахувань	Рішення зборів акціонерів
5. Цільове фінансування	Нараховані %	За умовами договорів
6.Нерозподілений прибуток	Податок на прибуток і ін.	Рішення зборів акціонерів
7. Кредити	Нараховані %	За умовами договорів
8. Позики	Нараховані %	За умовами договорів
9. Кредиторська заборгованість, у т.ч.
- постачальники і підрядчики, векселі до сплати; перед дочірніми організаціями;	Величина заборгованості	За умовами договорів
- по оплаті праці;	Величина заборгованості	Договірні відносини зі співробітниками
- бюджет і позабюджетні фонди;	Величина заборгованості	Законодавство України
- інші пасиви.	Зроблені чи витрати майбутні доходи	Облікова політика

Наводимо формулу для розрахунку фінансового левериджу:

де L - рівень левериджа;

B - облігації;

Ap - акції привілейовані;

As - акції звичайні.

Для розкриття сутності ефекту фінансового левериджа його необхідно розглядати як відношення власного капіталу до залучених засобів.

Після проведення аналізу кількісних і структурних показників джерел формування капіталу необхідно здійснювати факторний аналіз показників, обумовлених моделлю вартості джерел капіталу. Для проведення факторного аналізу залежності структури джерел і їхньої вартості використовується аналітична табл. 2.5, що відбиває постатейну структуру джерел формування капіталу і їхньої вартості.

Вивчення питань формування капіталу відбиває історичний аспект процесу створення капіталу підприємства і є першим етапом аналізу капіталу, складає основу для дослідження питань його подальшого функціонування.

Аналіз функціонуючого капіталу має велике значення у вивченні життєвого циклу капіталу підприємства, процесів його створення і відтворення. Він дозволяє виявити основні тенденції в зміні майнового і фінансового стану Дніпропетровського хлібного заводу № 7, визначити тенденції його розвитку. Особливе місце в проведенні аналізу функціонуючого капіталу повинно приділятися вивченню основного й оборотного капіталу підприємства як форми його існування. При проведенні аналізу основного й оборотного капіталу використовується великий обсяг інформації, у якій основну роль грають дані бухгалтерського обліку і звітності. Для згладжування коливань показників за період доцільно використовувати усереднені їхні величини (середні хронологічні).

При проведенні аналізу активів як форми існування капіталу зважується безліч задач, основними з яких є: вивчення структури і вартості активів, визначення основних складових і їхнє угруповання по загальних ознаках, вивчення співвідношень між складовими частинами функціонуючого капіталу й ін.

Аналіз функціонуючого капіталу варто починати з вивчення складу і динаміки майнового капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7, для цього проводиться вертикальний і горизонтальний аналіз даних бухгалтерського балансу, у процесі якого визначається склад, структура і динаміка функціонуючого капіталу підприємства, для цього можна використовувати табл. 2.6.

Рух основного капіталу виявляється в надходженні окремих його складових і їхньому вибутті протягом звітного періоду. Для цього визначається величина основного капіталу на початок і кінець звітного періоду, зміна його величини і причини цієї зміни. Далі вивчається динаміка зміни величини основного капіталу по окремим складовим. При цьому порівнюються фактичні дані за звітний період з даними за попередній період і з планованими показниками, вивчаються причини відхилень.

Вибуття основного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7 може відбуватися через знос (як фізичного, так і морального) і неможливості подальшого використання чи продажу, зв'язаної зі згортанням діяльності, переорієнтацією бізнесу.

При аналізі структури основного капіталу визначається питома вага окремих його видів у загальній сумі і зміна питомої ваги цих статей за період. Особливу увагу необхідно приділяти зміні частки активної, продуктивної частини основного капіталу, що, як правило, має тенденцію до підвищення вартості при нарощуванні показників автоматизації і механізації виробництва.

З таблиці 2.4 видно, що максимальна частка в загальній структурі капіталу належить короткостроковим позикам. Це може бути пов'язано з тим що у Дніпропетровського хлібного заводу № 7 не вистачає власних обігових коштів, а короткострокові позики є найбільш «популярним» джерелом його поповнення.

Аналіз функціонуючого капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7 починають з вивчення основного капіталу, а далі переходять до аналізу оборотного капіталу.

Таблиця 2.4

Факторний аналіз залежності структури джерел і їхньої вартості Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Джерела капіталу	Сума, тис. грн.	Частка в загальному обсязі, %	Процентна ставка за користування джерелом	Вартість джерела (за даними бухгалтерського обліку), тис. грн.	Структура вартості (частка в загальній вартості), %
1.Власний капітал і резерви	41597	46.2	0	0	0
1.1. Статутний капітал	35	0.04	0	0	0
1.2. Додатковий капітал	38607	42.91	0	0	0
1.3. Резервний капітал, фонди, цільового фінансування і надходження	2955	3.6	0	0	0
1.4.Нерозподілений прибуток	0	0	0	0	0
2. Довгострокові пасиви	350	0.4	28	98	1.1
3. Короткострокові пасиви	48034	53.4	18.5	8879	98.9
3.1. Позикові засоби	24663	27.4	36	8879	98.9
3.2. Кредиторська заборгованість	23371	26.0	0	0	0
3.3. Доходи майбутніх періодів	0	0	0	0	0
Разом	89981	100	-	8977	100
Довідково: вартість джерел капіталу (у %) - 9.98%

Процедура аналізу основного капіталу повинна здійснюватися у визначеній послідовності, що містить у собі:

- вивчення складу, структури і динаміки основного капіталу;

- оцінку ступеня й ефективності використання основного капіталу;

- факторний аналіз динаміки і структури основного капіталу.

У процесі аналізу основного капіталу насамперед визначають його структуру. При цьому потрібно мати на увазі, що елементи основного капіталу беруть неоднакову участь в окремих стадіях процесу відтворення капіталу. У залежності від виду і частки участі в процесі обороту і кругообігу капіталу їх необхідно розділяти на наступні види: основний продуктивний капітал і непродуктивний; виробничий (використовуваний у сфері виробництва) і невиробничий (використовуваний у сфері обігу). У сучасній обліково-аналітичній практиці при проведенні класифікації капіталу й активів як форми його існування часто вживається поняття «необоротні активи», що не відбиває дійсного стану даної частини капіталу, тому що усі види активів, весь капітал підприємства знаходиться в постійному обороті, якщо, банк функціонує.

Аналіз структури основного капіталу необхідно робити як по основних групах, так і в розрізі окремих елементів. При вивченні структури основного капіталу визначається питома вага кожного елемента основного капіталу в загальній його сумі, зміна питомої ваги протягом аналізованого періоду, темпи зміни вартості окремих елементів основного капіталу за досліджуваний період, співвідношення темпів зміни окремих елементів.

У ході вивчення основного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7 в першу чергу необхідно розділити його на основний продуктивний капітал і непродуктивний капітал. При цьому необхідно виходити з того, що збільшення питомої ваги продуктивного капіталу є позитивним моментом при більш високих темпах його росту в порівнянні з обсягом непродуктивного капіталу. Вивчаючи склад основного капіталу, варто визначити співвідношення продуктивного і непродуктивного капіталу і їхня питома вага в загальній сумі капіталу.

Таблиця 2.5

Співвідношення продуктивного і непродуктивного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Вид основного капіталу	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Відхилення
	на початок періоду	на кінець періоду	на початок періоду	на кінець періоду	у тис. грн.	у %
1. Продуктивний	33979	33369	99.6	99.6	-610	-1.7
2. Непродуктивний	115	121	0.4	0.4	6	5
3. У сфері виробництва	33983	33380	99.7	99.7	-603	-1.7
4. У сфері обігу	111	110	0.3	0.3	-1	-0.9

Продуктивний капітал на досліджуваному підприємстві займає майже сто відсотків, цей капітал також майже на сто відсотків знаходиться у сфері виробництва.

У процесі даного аналізу необхідно вивчити економічну і технологічну структуру основного капіталу, що характеризується питомою вагою окремих груп активів у загальній їхній сумі.

Поглиблення аналізу технологічної структури капіталу повинне здійснюватися шляхом вивчення вікової структури окремих груп активів і ступеня їхньої досконалості і прогресивності застосовуваної технології.

Особливу увагу при проведенні аналізу варто приділяти ефективності й інтенсивності використання основного капіталу, оскільки інтенсивність використання основного капіталу в значній мірі визначає й ефективність роботи підприємства в цілому. Ступінь впливу інтенсивності використання основного капіталу на показники діяльності банку дуже велика.

Для оцінки ефективності використання основного капіталу зважується безліч різних аналітичних задач. Нижче розглянемо найважливіші з них. Одним з показників використання основного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7 є капіталовіддача, що визначається відношенням обсягу випущеної продукції до середньої за період вартості основного капіталу.

Таблиця 2.6

Загальні показники капіталовіддачи Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Показники	Попередній рік	Аналізований рік	Темпи росту, %
		За планом	Фактично	Щодо плану	Щодо попереднього року
1. Обсяг банківських послуг, тис. грн.	63088	88700	87300	- 1.6	+ 38
2. Основний капітал всього, тис. грн..	34094	34250	33484	- 0.2	- 1.8
у тому числі його продуктивна частина	33979	34135	33369	- 0.2	- 1.8
3. Капіталовіддача:
- загальна	1.9	2.6	2.6	0.0	+ 37
- продуктивної частини капіталу	1.9	2.6	2.6	0.0	+ 37

Як бачимо з даних таблиці 2.8 за аналізований період сума основного капіталу збільшилась в абсолютній сумі на 551 тис. грн.. Коефіцієнт придатності становить лише 0,35, коефіцієнт амортизації 0,65 і коефіцієнт відновлення 0,020. Це все свідчить що на Дніпропетровського хлібного заводу № 7 майже не проводиться оновлення основних засобів і все устаткування вже давно морально застаріле.

виробництво економічний організаційний ефективність

Таблиця 2.7

Аналіз стану основного капіталу Дніпропетровського хлібного заводу № 7

Найменування показників	Залишок на початок року	Надійшло (уведене)	Вибуло	Залишок на кінець року	Відхилення (залишок на початок року мінус залишок на кінець року)
					в абсолютній сумі	в %
Первісна вартість основного капіталу, тис. грн.	96257	2286	1735	96808	+ 551	+ 0.006
Залишкова вартість основний капітал, тис. грн.	33979	2286	1735	33369	- 610	- 1.8
Коефіцієнт придатності	0.35	-	-	0.34	- 0.01	-
Коефіцієнт амортизації	0.65	-	-	0.66	+ 0.01	-
Коефіцієнт відновлення	0.020	-	-	0.024	+ 0.004	-
Коефіцієнт вибуття	0.0026	-	-	0.016	+ 0.0134	-

Поглиблення аналізу активів підприємства як форми існування капіталу може здійснюватися в напрямку визначення порядку формування поточної вартості капіталу, вивчення впливу на неї показників, що визначають властивості джерел капіталу і його активної майнової форми.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ НАПРЯМКІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Шляхи підвищення ефективності виробництва підприємства

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

...