Безробіття: причини, форми та методи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безробіття: причини, форми та методи подолання

Вступ

безробіття економічний соціальний

Актуальність теми. З переходом до ринкової економіки питання безробіття все гостріше виступають на порядку денному. Безробіття - невід'ємний елемент ринку праці, соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів та послуг. У реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом.

Розвиток національної економіки потребує значного підвищення ефективності використання людських ресурсів, основним індикатором якої виступає ринок праці. Сучасний ринок праці України характеризується значним напруженням внаслідок зниження попиту на робочу силу, падіння рівня реальної заробітної плати, зростання чисельності вивільнених працівників, збільшення безробіття. Ці характеристики мають суттєві територіальні розбіжності, що зумовлює необхідність поглибленого вивчення та потребу у додаткових теоретико-методологічних й практичних дослідженнях регіональних особливостей ринку праці України. Незважаючи на наявні публікації з цієї проблеми, на сьогодні практично відсутні роботи, в яких проблема регіоналізації національного ринку праці України досліджувалась би системно.

Аналіз сучасного стану регіональних ринків праці дає можливість дійти висновку, що ефективний механізм їх регулювання повинен включати досить різнопланові та диференційовані за силою впливу підсистеми, не обмежуючись лише сферою трудових відносин. Для його формування слід перш за все визначитися з пріоритетами регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції. Розробка ефективної стратегії управлінням процесами на регіональному ринку праці вимагає також комплексного підходу до вирішення економічних, соціальних, демографічних проблем, які безпосередньо впливають та визначають його стан.

Мета курсової роботи полягає в розробці і науковому обґрунтуванні теоретичних основ безробіття та практичних рекомендацій щодо подолання безробіття в Україні.

Завданням курсової роботи є:

- висвітлення теоретичних аспектів безробіття;

- розгляд практики подолання безробіття в економічно розвинених країнах;

- дослідження стану безробіття в Україні та шляхів його подолання в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є безробіття в Україні.

Предметом дослідження є науково-методичні підходи і практичні рекомендації щодо подолання безробіття в Україні.

1. Теоретичні аспекти безробіття

1.1 Безробіття: сутність, причини, основні види

Безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці [8, с.168].

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активностi працюючого населення, а з iншого - великим суспiльним лихом. Усi країни докладають багато зусиль до подолання безробiття, але жоднiй ще не вдалося лiквiдувати його повнiстю. Навiть у таких країнах з розвиненою соцiально орiєнтованою економiкою, як Японiя, Нiмеччина, США та iнших, кiлькiсть безробiтних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0% загальної кiлькостi працездатних. Узагалi ж експерти Мiжнародної органiзацiї працi вважають, що в наступнi роки в середньому в свiтi безробiття становитиме близько 10% i повнiстю лiквiдувати його не зможе жодна країна.

У класичнiй теорiї iснує поняття «класичного безробiття», яке є наслідком занадто високої ставки заробiтної плати щодо тiєї, яка врiвноважувала б попит на робочу силу та її пропозицiю і зафiксована, наприклад, профспiлками. Висока ставка заробiтної плати примушує роботодавцiв скорочувати попит, а власникiв робочої сили пропонувати її в кiлькостi, яка перевищує потребу, як це показано на рис. 1.1 [5, с.149].

Розрiзняють також безробiття фрикцiйне, структурне та циклiчне. Фрикцiйне виникає тодi, коли частина людей добровiльно змiнює мiсце роботи, частина шукає нову роботу пiсля звiльнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всi цi люди знайдуть роботу або повернуться на стару пiсля тимчасового звiльнення, iншi «шукачi» роботи й тимчасово звiльненi працiвники замiнять їх у загальному фондi безробiтних.

Рис. 1.1. Класичне безробіття

Тому, хоча конкретнi люди, якi залишились без роботи з цiєї або iншої причини, змiнюють один одного з мiсяця в мiсяць, цей тип безробiття не зникає.

Отже, термiн «фрикцiйне безробiття» застосовується до тiєї категорiї людей, якi шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикцiйне» точно вiдбиває суть явища: ринок працi функцiонує неефективно i не приводить у вiдповiднiсть кiлькiсть робiтникiв i робочих мiсць.

Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, тому що частина працiвникiв, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану i бiльш продуктивну. Це означає вищi доходи для працiвникiв i бiльш рацiональний розподiл трудових ресурсiв, а отже, i бiльш реальний обсяг нацiонального продукту.

Деякi автори пов'язують фрикцiйне безробiття з iнституцiйним. Причини iнституцiйного безробiття пов'язанi з iнститутами ринку працi. Серед них можна виокремити такi:

- вiдсутнiсть доступної та вичерпної iнформацiї про вакантнi робочi мiсця;

- високi виплати по лiнiї соцiального страхування (нерідко люди зацiкавленi в отриманнi допомоги по безробiттю, тому що вона є не набагато меншою вiд попередньої заробiтної плати) часто призводять до збiльшення кiлькостi безробiтних;

- встановлення мiнiмальної заробiтної плати має двоякий вплив на якiсний та кiлькiсний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мiнiмуму заробiтної плати може призвести до того, що пiдприємець, який має потребу в робочiй силi, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мiнiмуму, хоча при цьому працiвники виявляють бажання працювати за нижчу заробiтну плату. З iншого боку, якщо мiнiмальна заробiтна плата встановлюється в дуже обмежених розмiрах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може пiти в тiньову економiку. I в першому, i в другому випадку суспiльство зазнає збиткiв;

- упровадження непродуманої податкової полiтики. Високi ставки прибуткового податку змушують пiдприємцiв і найманих працiвникiв приховувати свої доходи [5, с.150].

Структурне безробiття є продовженням фрикцiйного. Воно виникає тодi, коли в результатi науково-технiчного прогресу відбуваються важливi змiни в техніцi, технологiї та органiзацiї виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змiн попит на деякi професiї зменшується або взагалi зникає, а на iншi професiї, яких ранiше не було, зростає. Iншими словами, структура робочих мiсць i професiйна структура працiвникiв не збігаються. Виникає категорiя працiвникiв, у яких навички та практичний досвiд застарiли й нiкому не потрiбні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробiття вiдрiзняється вiд фрикцiйного, при якому безробiтнi мають навички, якi вони можуть продати. «Структурнi» ж безробiтнi не можуть знайти роботу без вiдповiдної перепiдготовки, додаткового навчання i навiть змiни мiсця проживання. Фрикцiйне безробiття є короткочасним, а структурне -- тривалим, тому i вважається бiльш важким.

В Українi, як i в iнших країнах СНД, можна виокремити також «конверсiйне» безробiття як рiзновид структурного. Таке безробiття пов'язане з перепрофiлюванням оборонних пiдприємств з випуску вiйськової продукцiї на цивiльну та скороченням армiї. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишнiх вiйськових та їхнi сiм'ї робочими мiсцями, житлом, органiзує систему перепiдготовки [6, с.74].

Циклiчне безробiття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятiсть скорочується, а безробiття зростає.

В економiчнiй лiтературi виокремлюють ще добровiльне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробiття.

Добровiльне безробiття виникає тодi, коли працiвник звiльняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рiвнем оплати працi, умовами роботи; через психологiчний клiмат у колективi або з iнших причин усупереч бажанню адмiнiстрацiї. Його рiвень залежить вiд стадiї економiчного циклу (зростає пiд час буму i знижується пiд час спаду в економiцi країни), престижностi професiї, рiвня квалiфiкацiї, належностi до тiєї або iншої соцiальної групи населення. Закономiрнiсть цього виду безробiття полягає в тому, що, чим менше у працiвника шансiв знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровiльно покинути робоче мiсце.

У класичнiй теорiї ринку працi iснує iнше визначення добровiльного безробiття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробiтної плати, яка визначається попитом i пропозицiєю в умовах вiльного ринку працi або гнучкої заробiтної плати.

Економiка може бути ефективною i за наявностi деякого добровiльного безробiття. На рис. 1.2 добровiльне безробiття показано вiдрiзком мiж точкою рiвноваги Е та рiвнем запропонованої на ринок працi робочої сили. Якщо попит на робочу силу зростає, то ставка заробiтної плати також збiльшується, тому що крива попиту зсунеться вправо. Добровiльне безробiття також скоротиться, тому що ставка заробiтної плати збiльшиться [5, с.152].

Рис. 1.2. Добровільне безробіття

На вiдмiну вiд добровiльного, недобровiльне безробiття виникає за умов жорсткостi заробiтної плати. На рис. 1.3 недобровiльне безробiття показане вiдрiзком ВС. Воно виникає тому, що ставка заробiтної плати, зупинившись у точцi В, є привабливою для великої групи робочої сили, яка хотiла б працювати при такому її рiвнi, але не може приступити до роботи через вiдсутнiсть робочих мiсць.

Рис. 1.3. Недобровільне безробіття

Основне питання в цiй ситуацiї таке: чому ставка заробiтної плати не опускається до свого природного рiвня, визначеного перетином кривих попиту та пропозицiї. Причиною такого явища, або, як говорять економiсти, джерелом «липкостi» (липучостi) заробiтної плати, є насамперед особливостi формування ставки заробiтної плати на ринку працi й самого процесу найму на роботу. Ринок працi вiдрiзняється вiд звичайного ринку товарiв тим, що цiни на ньому не змiнюються кожної хвилини, кожного дня. Особливостi найму полягають у тому, що ставка заробiтної плати попередньо обговорюється i її рiвень не змiнюється щонайменше протягом року. Крiм того, профспiлки укладають колективнi договори з адмiнiстрацiєю на збереження ставки заробiтної плати для працiвникiв певної квалiфiкацiї не нижче певного рiвня з регулярним переглядом ставок вiдповiдно до змiн iндексу споживчих цiн. Отже, заробiтна плата наче «залипає» на певному рiвнi й не може опуститись. Саме жорсткiсть заробiтної плати є джерелом недобровiльного безробiття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробiтної плати може i знизитись. Тому в довгостроковому перiодi економiсти вважають ринок працi гнучким.

Вимушене безробiття виникає тодi, коли працiвник не бажає звiльнятися, а адмiнiстрацiя фiрми скорочує персонал. Отже, лише частина безробiтних може претендувати на робочi мiсця, а iншi виявляються вимушено безробiтними через перевищення пропозицiї працi над попитом на неї. Такий стан ринку працi характерний, як правило, для перiодiв спаду в економiцi, коли пiдприємцi вимушенi скорочувати розмiри виробництва i чисельнiсть персоналу через несприятливу дiлову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробiття може бути факт звiльнення адмiнiстрацiєю неугодного.

Приховане безробiття пов'язане з так званою неповною зайнятiстю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числi нашої, тривалий час були спрямованi на лiквiдацiю безробiття, на те, щоб всi працездатнi були зайнятi в суспiльному виробництвi. Проте час довів, що таку повну зайнятiсть забезпечити неможливо, оскільки iснує фрикцiйне та структурне безробiття, яке є невiдворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбiльш значними вадами суспiльства, в якому ми живемо, є його нездатнiсть забезпечити повну зайнятiсть».

1.2 Соціально-економічні наслідки безробіття

На початку ХХІ сторіччя, в житті громадян нашої країни увійшло таке явище, як безробіття. Безробіттям називається соціально - економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально - економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його вирішення, але не вдається ліквідувати його повністю.

Безробіття в механізмі відтворення робочої сили - це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5% ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. Її діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і б) соціальний захист безробітних [22, с.114].

Зниженню безробіття сприяє:

- економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

- збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

- посилення гнучкості заробітної плати;

- державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;

- орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;

- розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у всіх містах і містечках країни [19, с.85].

Таким чином, безробіття - закономірний елемент відносин зайнятості і відтворення робочої сили в ринковій економіці.

Результати досліджень з психології, фізіології праці, медицини показують: безробіття переживається людиною як ситуація вкрай критична, що часто призводить до незворотних наслідків як у психіці, так і в організації соціального життя. Внаслідок втрати роботи у свідомості людини руйнуються традиційні цінності сучасного суспільства, що в першу чергу пов'язані з працею, - матеріальний добробут, самоствердження, соціальний статус, авторитет, повага і т.п.

За даними американських фахівців, збільшення безробіття на один відсоток призводить до такого зростання показників соціальної патології:

- загальна смертність (насамперед від збільшення кількості серцево-судинних захворювань і цирозу печінки) - на 2%;

- кількість самогубств - на 4,1%;

- кількість убивств - на 5,7%;

- збільшення кількості ув'язнених - на 4%;

- кількості хворих у результаті психічних захворювань - на 3,4% [22, с.115].

Особливо негативно безробіття впливає на молодь. В її середовищі зростає злочинність, наркоманія, проституція тощо. Велику небезпеку представляє довготривале безробіття. В результаті зниження якості робочої сили падає продуктивність суспільного виробництва, знижується конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Одночасно збільшуються суспільні витрати на професійну і соціально-психологічну реабілітацію безробітних. Довготривале безробіття спричиняє надзвичайно негативний вплив не тільки на суспільство взагалі, а й на людей, які опиняються в такому стані. А саме:

- породжує професійну деградацію безробітних, в результаті чого зменшується їх поточна і майбутня конкурентоспроможність щодо працевлаштування на високооплачувану роботу;

- ускладнює процес інтеграції довготривалих безробітних у ринкове середовище, їх професійну та соціально-психологічну адаптацію до ринкових умів, сприяє відторгненню людини від політичного та соціального життя суспільства;

- посилює схильність до девіантної поведінки безробітних (відхилення від загальновизначених норм), ускладнюючи тим самим криміногенну ситуацію в суспільстві, трансформуючи традиційний устрій життя цих громадян та відношення до них оточення;

- знижує загальний рівень добробуту в суспільстві, погіршує моральне самопочуття, фізичне та психічне здоров'я безробітних громадян.

Перехід до ринкових відносин повинен супроводжуватися відповідними змінами у менталітеті населення. Однак через традиції та культурні особливості для багатьох верств населення подолання наслідків економічної трансформації стає важким завданням. Без сумніву безробітним необхідна не лише матеріальна але і моральна допомога, проте, на жаль, на сьогодні вона майже не надається.

Відмітимо, що проблемою зайнятості в країні є приховане безробіття, причина цього явища коли певна кількість працівників, які стали непотрібними у зв'язку з спадом виробництва або структурними змінами. Економічна можливість прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників. Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. При такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращення економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, роботодавець скорочує тривалість робочого дня для всіх працюючих, але не звільняючи персонал. Вважаються такі рішення більш справедливі ті економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття.

Поряд із прихованим безробіттям неформальна зайнятість може перейти у відкрите безробіття. Незважаючи на рівень безробіття, який має можливість зниження, ринок праці характеризується такими проблемами і погіршенням якісних робочих місць, що впливає на повільне скорочення безробіття, а також знижує продуктивність праці і конкурентоздатність виробництва. Недостатній рівень реформування трудової сфери, що впливає на ефективність зайнятості, а саме призводить до її зниження відображається на низькому рівні оплати праці і зниженням кількості зайнятих у галузі. При цьому, дисбалансом між попитом на робочу силу та її пропозицію, впливає низький рівень інвестування через підтримку державою найбільш мобільних підприємств малого та середнього бізнесу.

Для зниження безробіття необхідно підвищувати конкурентоспроможність робочої сили за рахунок підвищення рівня освіти по професіях, затребуваних на ринку праці, а також перепрофільовувати трудові ресурси, що є носіями менш перспективних знань і умінь щодо попиту на ринку праці. Розвивати більш тісну і плідну взаємодію державного управління з територіальними громадами, органами місцевого самоврядування для підвищення ефективності планування. Для цього необхідно надати більше прав і свобод органам місцевого самоврядування у вирішенні проблем і регулюванні місцевого ринку праці, а також підвищити відповідальність за розвиток інфраструктури ринку праці у створенні несприятливих умов для безробіття, бідності та сприяти розвитку дрібного і середнього бізнесу [22, с.117].

2. Практика подолання безробіття в економічно розвинених країнах

2.1 Особливості подолання безробіття в економічно розвинених країнах

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості [6, с.83].

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем. Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету. В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9% [6, с.84].

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміні політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах [23, с.35].

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічно ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:

- програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;

- програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;

- програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові павички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.

До групи насипних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу па пенсію (або перед пенсію і оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію [16, с.23].

Порівняльні дані про зайнятість в різних країнах світу наведемо в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Порівняльні дані про зайнятість в різних країнах світу

Країна	Робоча сила,% до всього населення (2007-2008)	Зайнятість населення
		Сільське господарство (2007-2008)	Промисловість (2007-2008)	Сфера послуг (2007-2008)
Канада Швейцарія Японія Швеція Норвегія	50 53 52 53 50	5 6 7 3 6	23 34 34 28 24	72 60 59 69 70
Франція Австралія США Великобританія Німеччина	43 49 60 49 38	6 6 3 2 3	29 24 25 28 39	65 70 72 70 58
Бельгія Іспанія Туреччина Еквадор Куба Китай	42 39 37 35 44 59	3 11 47 33 24 73	28 33 20 19 29 14	69 56 33 48 47 13

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюються шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат па професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування неконкурентоздатних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців с пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Визнаючи, що найефективнішою політикою зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників у відповідності до сучасних вимог народного господарства і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. В багатьох країнах держави здійснюють пряме цільове фінансування створення і функціонування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави у розмірі 50 - 80% витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.

Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3 - 6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурентоздатних категорій працівників. В таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого - не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

2.2 Міжнародний досвід щодо регулювання безробіття населення

Міжнародний досвід свідчить, що регулювання зайнятості можна здійснювати за рахунок інших важелів державної політики: стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг у разі звільнення від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо щодо зменшення податків на створення нових робочих місць, розвиток персоналу, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій громадян [23, с.35].

Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним, або особам передпенсійного віку в розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3-6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили; фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному у разі використання такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкурентоспроможних категорій працівників.

Безробіття властиве для усіх країн світу, зокрема і для розвинених, і характеризується ситуацією, за якої частина працездатних громадян не може знайти роботу. Рівень безробіття у відсотках до економічно активного населення за методикою МОП в країнах "великої сімки", Центральної Європи та окремих країнах СНД характеризує табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Рівень безробіття (відсоток до економічно активного населення; у середньому за рік)

У групування країн	1997	2002	2006	2007	2008	2008, у відсоткових пунктах (в.п.) до:
						2002	2007
Окремі країни СНД
Білорусь	2,9	2.1	1.9	1,5	1,2	-0,9	-0,3
Грузія	...	10,3	12,6	13,8			...
Казахстан	...	12.8	8,4	8,1	7,8	-5,0	-0.3
Молдова	...	8,5	8,1	6,6	5,4	-	-1.2
Російська Федерація	9,5	10.6	7,9	7,2		-	-
Україна	5,6	11.6	8.6	7,2	6.8	-4,8	-0.4
Країни "великої сімки"
Італія	11.2	10.1	8,0	7,7	6.8	-3,3	-0.9
Канада	9,5	6,8	7,2	6,8	6,3	-0.5	0.5
Німеччина	8,0	7,2	9,5	9,5	8,4	1.2	-1.1
Сполучене Королівство (Великобританія)	8,5	5.3	4.7	4,8	5,3	0,0	-0,5
Сполучені Штати Америки	5,6	4.0	5.5	5,1	4,6	0,6	-0,5
Франція	11.1	9.1	9,6	9,7	9,4	0,3	-0,3
Японія	3,2	4.7	4.7	4,5		-	-
Країни Центральної Європії
Польща	13.3	16.1	19,0	17.7	13.8	-2,3	-3.9
Словаччина	13,1	18.8	18,2	16.3	13,4	-5,4	-2.9
Словенія	...	6.7	6,3	6,5	6.0	-0.7	-0.5
Угорщина	5,6	6,4	6,1	7,2	7,5	1.1	0.3
Чеська Республіка	4,1	8.7	8.3	7.9	7.1	-1,6	-0,8

Виконане дослідження (табл. 2.2) засвідчує про такі динамічні тенденції у рівнях безробіття аналізованих груп країн:

- зменшення рівня безробіття характерне для державної політики всіх аналізованих країн;

- в аналізованих країнах СНД тенденція до зменшення рівня безробіття у відсоткових пунктах (в.п.) у 2008 р., порівняно з 2002 та 2007 рр., проявляється в Білорусі, Казахстані, а також в Україні. Таку тенденцію у в.п. неможливо проаналізувати по Грузії, Російській Федерації, оскільки дані за 2008 р. відсутні;

- в окремих країнах "великої сімки" рівень безробіття у 2006 р. був значно вищим, ніж в країнах СНД (Франція - 9,4%, Німеччина - 8,4%). Однак, державна політика у сфері безробіття була спрямована на зниження його рівня: всі країни у 2008 р., порівняно з 2007 р., знизили цей рівень у в.п., за винятком Канади;

- у країнах Центральної Європи з 5-ти аналізованих країн всі досягли зменшення рівня безробіття у 2008 р., порівняно з 2002 та 2007 рр., за винятком Угорщини, де цей показник за останні 2 роки має тенденцію до збільшення [10, с.9].

У розвинених країнах реалізація державних гарантій соціального захисту громадян від безробіття здійснюється шляхом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу через зміни в організації виробництва та праці; надання додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці; надання гарантій для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями; добровільної участі громадян у державному страхуванні від безробіття.

Досвід розвинених країн переконливо доводить, що високі соціально-економічні результати, зокрема у зайнятості, досягаються лише за умови, що соціальні партнери як зацікавлені учасники регулювання соціально-трудових відносин беруть на себе і несуть рівнозначну відповідальність за розроблення і виконання взаємоприйнятних рішень і збереження соціальної злагоди.

Отже, виконане дослідження засвідчило, що втручання держави в трудові відносини має бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Поряд з тим, у розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

3. Стан безробіття в Україні та шляхи його подолання в сучасних умовах

3.1 Оцінка сучасного стану рівня безробіття в Україні

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилася на 7,5 тис. осіб, або на 0,5% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту - сільські жителі (397,6 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком 15-70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 7,3 тис. осіб, або на 0,5%).

Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні не змінився та склав 6,4% економічно активного населення зазначеного віку.

Цей показник був на рівні відповідного показника Фінляндії, проте нижчим, ніж в середньому по країнах Євросоюзу (7,0%) [9, с.13].

Незважаючи на стрімке зростання безробіття серед населення працездатного віку в останньому кварталі 2008р., рівень безробіття (за методологією МОП) в середньому за 2008р. порівняно з 2007р. не змінився та склав 6,9%. Зростання  цього показника спостерігалося  серед жінок, на відміну від чоловіків, та серед сільського населення ніж серед міського населення.



Рис. 3.1. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у 2007 - 2008рр.

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий - серед осіб віком 50-59 років [3].

Таблиця 3.1. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, місцем проживання та віковими групами (% до кількості економічно активного населення відповідної вікової групи)

	Всього	У тому числі за віковими групами, років	Працездатного віку
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
2007р.
Все населення	6,4	12,5	6,9	5,8	5,7	4,7	0,0	6,9
жінки	6,0	12,5	7,3	5,3	6,0	3,5	-	6,7
чоловіки	6,7	12,4	6,6	6,2	5,4	5,8	0,1	7,0
міське населення	6,8	13,6	7,1	5,8	6,0	4,9	0,1	7,1
сільське населення	5,4	10,2	6,2	5,7	4,9	4,3	-	6,2
2008р.
Все населення	6,4	13,3	7,0	5,3	6,1	4,0	0,0	6,9
жінки	6,1	13,6	7,1	4,9	6,2	3,5	0,0	6,9
чоловіки	6,6	13,1	7,0	5,7	5,9	4,6	0,0	6,9
міське населення	6,7	14,9	7,2	5,1	6,2	3,9	0,1	7,0
сільське населення	5,7	10,3	6,6	5,8	5,7	4,2	-	6,5

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) в 2,4 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок - у 1,8 раза, чоловіків - у 3,3 раза, міського населення - у 3,5 раза, сільського населення - у 1,3 раза більше).

Рівень безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15-70 років знизився майже у половини  регіонів. Найбільше зниження цього показника відбулося у Миколаївській, Рівненській, Чернівецькій (на 0,2 в.п. у кожній) областях. На противагу сталій тенденції у 9 регіонах відбулося зростання цього показника. Найбільше зростання рівня безробіття спостерігалось у м. Севастополі (на 0,4 в.п), Вінницькій (на 0,3 в.п.), Волинській та Тернопільській (по 0,2 в.п. у кожній) областях. При цьому у Запорізькій, Луганській, Херсонській областях та м.Києві показник залишився на рівні 2007р.

Рис. 3.2. Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 2007-2008рр.

Слід зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській та Тернопільській областях (по 8,8% у кожній), а мінімальне - у м.Києві (3,1%) [7, с.135].

Таблиця 3.2. Безробітне населення (за методологією МОП) за регіонами (в середньому за період)

	2007р.	2008р.
	всього населення, у віці 15-70 років	з нього, працездатного віку	всього населення, у віці 15-70 років	з нього, працездатного віку
	тис. осіб	у%	тис. осіб	у%	тис. осіб	у%	тис. осіб	у%
Україна	1417,6	6,4	1416,7	6,9	1425,1	6,4	1424,0	6,9
Автономна Республіка Крим	43,9	4,6	43,9	4,9	45,7	4,7	45,7	5,1
Вінницька	47,1	6,1	47,1	6,7	49,7	6,4	49,3	7,0
Волинська	38,4	8,1	38,4	8,8	39,6	8,3	39,6	9,0
Дніпропетровська	82,5	5,0	82,4	5,4	84,1	5,1	83,9	5,4
Донецька	125,7	5,6	125,4	5,9	128,5	5,7	128,5	6,0
Житомирська	53,5	8,6	53,5	9,4	53,9	8,7	53,9	9,5
Закарпатська	37,0	6,3	36,9	6,7	37,8	6,4	37,8	6,8
Запорізька	54,3	6,0	54,3	6,5	53,9	6,0	53,9	6,5
Івано-Франківська	46,8	8,0	46,8	8,7	46,5	7,9	46,5	8,5
Київська	49,6	5,9	49,6	6,3	49,2	5,8	49,2	6,3
Кіровоградська	40,8	8,1	40,8	8,8	40,1	8,0	40,1	8,7
Луганська	75,6	6,6	75,6	7,1	75,2	6,6	75,2	7,0
Львівська	90,4	7,7	90,4	8,5	89,7	7,6	89,7	8,3
Миколаївська	50,5	8,5	50,5	9,1	49,7	8,3	49,7	8,9
Одеська	48,5	4,4	48,5	4,8	50,6	4,5	50,2	4,9
Полтавська	48,8	6,6	48,8	7,0	47,7	6,5	47,7	6,9
Рівненська	46,7	9,0	46,7	9,6	46,2	8,8	46,2	9,4
Сумська	44,3	7,5	44,3	8,0	43,7	7,4	43,7	7,8
Тернопільська	39,8	8,6	39,8	9,4	41,1	8,8	41,1	9,6
Харківська	74,2	5,4	74,2	5,8	73,6	5,3	73,6	5,7
Херсонська	45,6	8,3	45,6	9,0	46,1	8,3	46,1	9,1
Хмельницька	52,0	8,1	52,0	9,1	51,6	8,0	51,6	8,9
Черкаська	52,8	8,3	52,8	9,1	51,9	8,2	51,9	9,0
Чернівецька	35,2	8,6	35,2	9,7	34,9	8,4	34,9	9,6
Чернігівська	42,3	7,7	42,3	8,7	41,5	7,6	41,5	8,6
м. Київ	45,0	3,1	44,7	3,3	45,5	3,1	45,4	3,3
м. Севастополь	6,3	3,3	6,2	3,6	7,1	3,7	7,1	4,1

Основними причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2008р. виступали: звільнення за власним бажанням (38,6%), вивільнення з причин економічного характеру (28,1%), не працевлаштованість після закінчення навчальних закладів (18,3%), звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору (10,9%) [7, с.136].

Рис. 3.3. Причини незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2007-2008рр.

Серед населення у віці 15-70 років понад третину (13,0 млн.) складала категорія економічно неактивного населення, з них кожен другий був пенсіонером за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - зайнятий в домогосподарстві.

До вищезазначеної категорії осіб також включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2007р. ця категорія осіб працездатного віку скоротилася на 15,9% та у 2008р. становила 143,2 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2008р. складала 107,5 тис. осіб, або 1,4% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2007р. відповідно - 126,6 тис. осіб, або 1,6%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон'юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку становив би 8,0%, проти 6,9%, розрахованого за методологією МОП (у  2007р. - 8,2% та 6,9%  відповідно) [3].

у% до економічно активного населення працездатного віку

Рис. 3.4. Пропозиція робочої сили працездатного віку у 2008 році

За адміністративними даними державної служби зайнятості на обліку цієї установи упродовж 2008р. перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 3,4% більше, ніж у 2007р. Серед таких осіб кожен другий (50,2%) раніше займав місце робітника, кожен четвертий (25,8%) - посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії. Статус безробітних впродовж 2008р. набули 1,1 млн. незайнятих осіб, що на 17,7% більше, ніж у 2007р. Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2007р., зменшилась на 11,5% та становила у 2008р. 596,0 тис. осіб, що складає близько половини (41,9%) кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2008р. склав 2,9% економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим серед жінок (3,8%), порівняно з чоловіками (2,1%) та у населення сільскої місцевості (5,0%), порівняно з міськими жителями (2,0%). Слід зазначити, що на кінець 2008р. рівень зареєстрованого безробіття становив 4,1% економічно активного населення працездатного віку.

Спостерігається стійка тенденція скорочення довготривалого безробіття. Частка безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за 2008р. зменшилась на  4,2 в.п. та на кінець цього року становила 7,4% від загальної кількості зареєстрованих безробітних (62,7 тис. осіб).

Наразі, серед безробітних (за методологією МОП) частка осіб, які шукали роботу понад один рік,  також скоротилась на 2,4 в.п.  і складала  19,5%  всіх безробітних (таблиця 3.3) [3].

Таблиця 3.3. Безробітне населення (за методологією МОП)  за тривалістю пошуку роботи

	2000р.	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.
Безробітне населення у віці 15-70 років (за методологією МОП), тис. осіб	2655,8	1600,8	1515,0	1417,6	1425,1
у тому числі шукали роботу, намагались організувати власну справу, тис.	2176,3	1523,5	1443,8	1362,6	1347,9
з них за тривалістю пошуку роботи, відсотків
до 3 місяців	14,8	33,1	36,3	39,1	45,4
від 3 до 6 місяців	11,7	20,4	21,7	22,0	19,9
від 6 до 9 місяців	8,5	10,7	10,7	10,6	9,0
від 9 до 12 місяців	9,6	6,0	5,5	5,3	5,1
12 місяців і більше	55,4	29,8	25,8	23,0	20,6
Середня тривалість пошуку роботи, місяців	10	7	6	6	6

За адміністративними даними державної служби зайнятості кількість вільних робочих місць (вакансій) на підприємствах, в установах, організаціях на кінець 2008р. становила 91,1 тис., що на 46,3% менше, ніж на кінець 2007р. Навантаження незайнятого населення порівняно з 2007р. зросло майже вдвічі та на кінець 2008р. ...