Державне підприємство в системі ринкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 334.724.6

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

МОТРИЧЕНКО ВАЛЕНТИНА МИХАЙЛІВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Ігнатюк Анжела Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докторант кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Диба Михайло Іванович, ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, МОН України, професор кафедри менеджменту банківської діяльності, декан кредитно-економічного факультету

кандидат економічних наук, доцент Радченко Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, МОН України, завідувач кафедри економічної теорії

Захист відбудеться “ 19 ” березня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ-22, вул. Васильківська, 90-А, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий “ 19 ” лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор І. І. Мазур

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна економічна система поєднує в собі суб'єктів господарювання різноманітних форм власності, які доповнюють один одного щодо вирішення завдань економічного та соціального розвитку. Державні підприємства відіграють фундаментальну роль та демонструють високу результативність діяльності у стратегічно-важливих галузях народного господарства внаслідок їхньої здатності протистояти стихійним силам ринку і діяти там, де приватний власник є неефективним, неспроможним захистити загальнонаціональні інтереси. Стабільний економічний розвиток неможливий без створення на основі державної форми власності гарантованої системи ресурсо- та енергозбереження, підтримання оптимального рівня військово-промислового виробництва та забезпечення на цій основі належної обороноздатності країни. Державні підприємства є визначальними у процесі виконання соціальних завдань, за реалізацію яких відповідає держава, зокрема таких, як забезпечення суспільними благами та соціальний захист населення.

Практика високорозвинених країн засвідчує збалансованість господарювання державного й приватного секторів, достатньо стабільні результати діяльності державних підприємств, необхідність функціонування яких пов'язане як з провалами ринку, так і з забезпеченням захисту національних економік від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Проблеми розвитку державних підприємств набувають важливого науково-теоретичного та практичного значення за умов постіндустріалізації світогосподарського розвитку, набуття ознак глобальності. Підвищення конкурентоспроможності економіки України вимагає посилення ролі державних підприємств у розвитку новітніх галузей суспільного виробництва, таких, як біотехнології, нанотехнології, в яких приватні підприємства неспроможні здійснювати масштабні інвестиції інноваційного характеру. Державні науково-дослідні центри можуть створити потужну основу для підприємств інших форм власності та забезпечити випереджаючий розвиток економіки в цілому.

Перехід України до ринкової системи господарювання супроводжувався реформуванням відносин власності. Водночас держава прогресуючими темпами втрачала контроль над потужними стратегічними підприємствами. Швидке реформування й приватизаційні перетворення призвели до загрозливого скорочення загальної кількості державних підприємств. Приватизаційний продаж державних прибуткових стратегічних об'єктів продовжується й нині. Водночас світова фінансова криза, яка відчутно вдарила по економіці України, загострила необхідність збереження, відновлення та посилення ефективності діяльності державних підприємств, ураховуючи специфіку їхнього господарювання, економічну та соціальну значущість.

Досвід розвинених економік та практика господарювання країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин, підтверджують, що на сучасному етапі розвитку національної економіки доцільним є взаємопереплетення різних форм власності, що забезпечує реалізацію державного та приватного інтересів з метою підвищення ефективності господарювання, а також формування державно-приватного підприємництва, де б поєднувався державний контроль та приватна ініціатива.

Необхідність теоретичного обґрунтування сутності, місця і ролі підприємств державної форми власності в ринковій економічній системі, визначення сфер та галузей, в яких їхнє існування є найдоцільнішим, з'ясування особливостей функціонування та меж розвитку державних підприємств у розвинутих та перехідних економіках, а також перспектив їхнього подальшого розвитку в Україні для забезпечення підвищення соціальної та економічної ефективності національного виробництва обумовили актуальність дисертаційної роботи та її структуру.

Стан наукової розробки проблеми. Аналізу проблем державної власності та державних підприємств у сфері виробництва та послуг, визначенню меж їхнього існування, напрямам розвитку та формам управління присвячено багато наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-економістів.

Підприємство є об'єктом досліджень у працях відомих західних вчених, а саме: Р. Вішні, Р. Коуза, Й. Шумпетера, А. Шлейфера й вітчизняних: О. Горняк, З. Варналія, Л. Доленка, В. Сизоненка, Ю. Таранухи та ін.

Проблеми еволюції підприємств під впливом приватизаційних процесів, досліджували такі науковці, як: Л. Верховодова, Р. Вілліг, В. Ларцев, Ю. Макогон, О. Пасхавер, М. Чечетов, С. Шапіро та ін.

Порівняльну характеристику розвитку державних підприємств та обґрунтування шляхів підвищення ефективності їхньої діяльності за умов нестійкої ринкової економіки здійснювали В. Базилевич, Є. Балацький, М. Білик, В. Бірюков, В. Варнавський, М. Дерябіна, М. Диба, І. Дойніков, П. Єщенко, А. Залевська-Шишак, Б. Кваснюк, М. Клінова, А. Колганов, М. Корецький, В. Кубліков, Е. Кузнєцова, В. Мандибура, Л. Мельник, Г. Назаров, Х. Перріс, А. Пороховський, В. Радченко, В. Савченко, Дж. Стігліц, В. Студенцов, А. Чухно, Ф. Шамхалов та ін.

Водночас сучасні проблеми реформування державних підприємств, їхнє функціонування та поширення в умовах розвитку ринкових відносин набувають все більшої гостроти, потребують подальшого наукового осмислення з метою розробки обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності української економіки. Без достатнього наукового аналізу теоретичних та практичних проблем розвитку державного сектору, зокрема державних підприємств, не можливе подальше реформування національної економіки, посилення її соціальної орієнтації, подолання фінансово-економічної кризи та забезпечення економічного зростання.

Визначення питомої частки державних підприємств серед підприємств інших форм власності, визначення напрямів підвищення ефективності їхньої діяльності та ефективного управління ними сприятиме більш ефективному використанню потенціалу державного підприємства для забезпечення сталого економічного зростання та розвитку української держави. Актуальність вирішення зазначених проблем як для економічної теорії, так і для господарської практики обумовили вибір теми, визначення мети, завдань та змісту дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках комплексних науково-дослідних держбюджетних тем економічного факультету “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U006977 № 01БФ040-10), кафедри економічної теорії “Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя” (ТЗ НДР № 06БФ040-01). Особистий внесок автора полягає в дослідженні теоретико-методологічних засад сутності й функцій державного підприємства та запропонуванні практичних заходів щодо подальшого ефективного функціонування та розвитку державних підприємств України.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження місця й ролі державного підприємства в системі ринкових економічних відносин, зокрема, визначення закономірностей його функціонування, перспектив розвитку та розроблення на цій основі практичних рекомендацій щодо видів діяльності державних підприємств, а також напрямів підвищення ефективності їхньої діяльності.

Для досягнення поставленої мети в роботі сформульовано такі головні завдання:

дослідити еволюцію наукових поглядів на економічну сутність підприємства, державного підприємства та його функції в умовах ринкової економіки;

з'ясувати необхідність та межі поширення (сфери й галузі) державних підприємств в умовах ринкових перетворень;

узагальнити світовий досвід ефективного функціонування державних підприємств та меж їхнього поширення (сфери та галузі) у країнах з ринковою та трансформаційною економіками;

виявити особливості реформування державних підприємств в умовах ринкових перетворень;

проаналізувати ефективність діяльності та перспективи розвитку державних підприємств в ринкових економіках;

обґрунтувати заходи щодо удосконалення управління державними підприємствами та державними корпоративними правами в економіці України;

проаналізувати шляхи найбільш повної реалізації державно-приватних інтересів на основі поєднання державної форми власності та її приватного управління; державний підприємство партнерство ринковий

обґрунтувати практичні пропозиції та рекомендації щодо формування механізму державно-приватного партнерства на основі концесій.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємодії державних підприємств з іншими суб'єктами ринкових відносин.

Предметом дослідження є державне підприємство як суб'єкт національної економіки в системі ринкових відносин.

Методи дослідження. Достовірність та обґрунтованість дослідження забезпечило використання загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема, для досягнення поставленої мети було використано методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, логічних узагальнень - при дослідженні еволюції наукових поглядів на підприємство як суб'єкт економіки та обґрунтуванні категорії “державне підприємство”, його сутності та функції (п. 1.1, п. 1.2); описовий, історичний методи, методи статистичного та порівняльного аналізу при дослідженні досвіду функціонування державних підприємств у розвинутих і перехідних країнах для з'ясування меж поширення підприємств державної власності та показників їхнього господарювання (п. 1.3, п. 2.1, п. 2.2, п. 2.3); системно-функціональний аналіз - при визначенні напрямів удосконалення ефективності управління державними підприємствами та державними корпоративними правами, обґрунтуванні формування механізму державно-приватного партнерства на основі концесій; методи графічного аналізу - для наочного зображення статистичного матеріалу при побудові рисунків та моделей, окремих теоретичних та практичних положень дисертації (використано в ході досліджень усіх питань дисертації).

Інформаційну базу дослідження становлять: законодавчі та нормативно-правові акти України та зарубіжних країн; матеріали Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України, Міністерства економіки України, Верховної Ради та ін., опубліковані в періодичній пресі та розміщені в мережі Інтернет; монографії; періодичні видання та власні дослідження.

Для обробки економічної інформації, побудови таблиць, діаграм, графіків використано інформаційні технології Microsoft.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні та поглибленні теоретико-методологічних засад функціонування й розвитку державного підприємства в системі ринкових відносин та обґрунтуванні на цій основі рекомендацій щодо підвищення результативності діяльності підприємств державної форми власності в національних економіках.

Основні результати, що характеризують наукову новизну дослідження, є такі:

вперше:

на основі дослідження особливостей господарювання та соціально-економічної значущості державних підприємств запропоновано основні критерії, які доводять доцільність функціонування цих підприємств, серед яких є:

а) забезпечення цілісності та безпеки країни (підприємства силових відомств, навігаційної служби (знаки), зайняті виробництвом цінних паперів ( зокрема символів, знаків), атомної енергетики, державного управління, головних комунікацій, каналізації, транспорту, зв'язку, шляхів сполучення);

б) протидія негативному впливу на економіку країни, особливо в кризових умовах (підприємства у фінансовій сфері, базових галузей промисловості, сільського, лісового, рибного господарства);

в) забезпечення вирішення стратегічних завдань розвитку країни (підприємства капіталомістких, наукомістких, з довгим циклом окупності галузей);

г) ефективне вирішення соціальних проблем (підприємства галузей освіти, охорони здоров'я, екології, метеорологічних, санітарно-епідеміологічних, комунальних послуг, діяльності музеїв, радіо та телебачення, бібліотек, реєстраційних та інших соціальних послуг);

на основі аналізу групи зовнішніх (навколишнє середовище, політичних, юридичних, економічних), внутрішньо організаційних та особистих (людських) факторів діяльності державних підприємств визначено їхній вплив на ефективність управління підприємствами державної форми власності;

удосконалено:

трактування поняття “державне підприємство” з урахуванням еволюції його суспільних функцій як самостійного суб'єкта господарювання, заснованого на державній (повній або неповній) формі власності, що здійснює виробництво товарів, у т.ч. суспільних благ, надання послуг, науково-дослідну та комерційну (некомерційну) діяльність з метою досягнення економічного та соціального ефекту в національній економіці;

класифікацію функцій державних підприємств, у результаті чого виявлено такі функції, як виробничо-технічна, економіко-управлінська, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-стратегічна, оздоровча (компенсаторна), фіскальна, природоохоронна, забезпечення правопорядку та благоустрою, культурно-історична, цілісна, які доводять винятковість та соціальну значущість державних підприємств;

обґрунтування шляхів удосконалення та розвитку механізму державно-приватного партнерства на основі концесій в Україні, зокрема: прийняття нормативно-правових актів (Закон України “Про загальні засади державно-приватного партнерства”, Закон України “Про особливості передачі в оренду та концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності”, зміни до Закону України “Про концесії” стосовно об'єктів історико-культурної спадщини та відносно обмеження надання в концесію деяких об'єктів державної чи комунальної власності та ін.); ретельний відбір концесіонерів та розроблення концесійних угод; створення єдиного регуляторного державного органу щодо концесійних відносин; надання державою пільг концесіонеру, покращення методики та схеми реалізації домовленостей між суб'єктами концесійних відносин; запровадження ефективної системи розвитку інфраструктури на основі державно-приватного партнерства;

дістало подальший розвиток:

визначення меж функціонування і розвитку державних підприємств на основі виявлення питомої ваги підприємств державної форми власності в різних галузях економіки й видах діяльності для країн з перехідною економікою та розвинених;

обґрунтування доцільності збереження та збільшення частки підприємств державної форми власності в економіці України, зокрема в галузі природної монополії, з метою досягнення економічного зростання та соціальної спрямованості національного розвитку країни на основі дослідження показників економічної ефективності (продуктивності, капіталомісткості, фондовіддачі і фондомісткості);

визначено напрями підвищення ефективності управління державними підприємствами та державними корпоративними правами в Україні, зокрема розроблення та прийняття загальної стратегії розвитку державного сектору до 2020 р.; розмежування державою функцій, повноважень та відповідальності між органами управління; прийняття законопроектів щодо покращення управління держмайном, державними підприємствами та державними корпоративними правами; врегулювання та оптимізації надходження коштів до бюджету від оренди держмайна, концесії, лізингу, виплати дивідендів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що наукові положення та висновки, сформульовані в дисертації, є методологічною основою теоретичного усвідомлення сутності, значення та особливостей функціонування державного підприємства в системі ринкових відносин. Зроблені в дисертації теоретичні узагальнення розвивають і уточнюють підходи щодо визначення поняття “державне підприємство”, а запропоновані наукові положення, рекомендації та висновки можуть бути використані при розробці законодавчих актів, в практичній діяльності державних підприємств, у навчальному процесі при вивченні проблем становлення та розвитку державних підприємств.

Механізм ефективного управління державними підприємствами в промисловості України було використано Департаментом фінансово-економічного забезпечення промисловості Міністерства промислової політики України в процесі підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів, зокрема розробку стратегії управління державними підприємствами (довідка № 01/5-1-1028 від 08.09.2008 р.).

Теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи було використано в навчально-методичній роботі кафедри економічної теорії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького під час розробки навчальних і робочих програм, лекційних матеріалів за курсами “Економічна теорія”, “Трансформаційна економіка”, “Економіка державного сектору”, “Економічна теорія управління підприємствами”, зокрема обґрунтування частки меж державних підприємств у розвинутих та перехідних економіках (довідка 32/03 від 03.02.2009 р.).

Розроблені пропозиції автора щодо покращення менеджменту, проведення фінансово-економічної діагностики підприємства та вдосконалення організаційно-виробничої діяльності були використані планово-економічним департаментом Державного підприємства “Златодар” (довідка № 95 юр. від 01.04.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною самостійною науковою роботою, в якій викладено авторський підхід до вирішення наукових завдань, щодо дослідження державного підприємства в системі ринкових відносин та надані власні пропозиції щодо розв'язання проблем. Отримані результати знайшли відображення в одноосібно опублікованих працях. Внесок автора в колективно опубліковані роботи конкретизовано в списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та пропозиції дисертації висвітлено на 13 науково-практичних конференціях: ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Суперечності та перспективи розвитку фінансової системи України” (23-24 листопада 2006 р., Київ); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Формування конкурентоспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації” (6-7 грудня 2006 р., Київ); V міжнародній науково-практичній конференції “Формування конкурентного середовища в Україні: теорія та практика” (1-4 березня 2007 р., Київ); Міжнародній конференції “Українська економічна наука: досягнення, проблеми, перспективи” (11-12 травня 2007 р., Львів); ІІІ міжнародній науковій конференції “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (26-28 вересня 2007 р., Черкаси); Восьмій міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (11-14 грудня 2007 р., Донецьк); VI Міжнародній науково-практичній конференції Шевченківська весна, секція економічного факультету: “Актуальні проблеми сучасного економічного розвитку України” (20-23 березня 2008 р., Київ); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентоспроможність національної економіки” (28-29 березня 2008 р., Київ.); Міжнародній студентсько-аспірантській конференції “Стратегія формування відкритої господарської системи в Україні” (16-17 травня 2008 р., Львів); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины” (26-28 сентября 2008 г., Алушта); V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (20-22 жовтня 2008 р., Київ); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Шевченківська весна: Економіка” (23-26 березня 2009 р., Київ); IX Міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентоспроможність національної економіки” (27 березня 2009 р., Київ).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 18 наукових працях, серед яких 10 статей у фахових виданнях, 8 - у матеріалах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій 8,47 д. а., з них особисто автору належить 8,21 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 216 сторінках машинописного тексту, що містить 15 аналітичних таблиць та 12 рисунків. Робота має 13 додатків. Список використаних джерел включає 222 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних наукових результатів, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження сутності та функцій державного підприємства” проаналізовано соціально-економічну природу підприємства, еволюцію поглядів економістів на підприємство як суб'єкт ринкових відносин, а також сутність категорії “державне підприємство”, місце, роль, функції, значення державних підприємств у національній економіці та межі поширення в умовах ринкових перетворень.

Дослідження різних підходів до визначення поняття “державне підприємство” дало можливість охарактеризувати його як специфічний суб'єкт ринкової економіки, головною метою функціонування якого є досягнення соціального та економічного ефекту. Аналіз сучасного трактування понять “державне підприємство” та “державне підприємництво” показав переважну тотожність тлумачення цих понять науковцями. Проте вивчення еволюції наукових підходів до їхньої сутності довело, що ці поняття мають різний економічний зміст. На наш погляд, сучасне державне підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, заснованим на державній (повній або неповній) формі власності, який здійснює виробництво товарів, у т.ч. суспільних благ, надання послуг, виконує науково-дослідну та комерційну (некомерційну) діяльність з метою досягнення економічного та соціального ефекту в країні.

Доведено, що підприємства державної форми власності, окрім традиційних функцій (виробничо-технічної, економіко-управлінської, зовнішньоекономічної), виконують ще й загальнонаціональні (соціальну, науково-стратегічну, оздоровчу (компенсаторну), фіскальну, природоохоронну, забезпечення правопорядку та благоустрою, культурно-історичну, цілісну), які неспроможні виконати підприємства інших форм власності. Перевагою державних підприємств є їхня здатність поєднувати державний контроль та приватну ініціативу, можливість господарювання в кризовий період, протистояння внутрішнім та зовнішнім загрозам, захист національних інтересів тощо.

Проведений аналіз дав змогу обґрунтувати за різними критеріями доцільність та межі функціонування підприємств державної форми власності в різноманітних сферах та галузях (див. табл. 1).

Частка державних підприємств залежить від специфіки галузі та економічних та політичних умов в державі (під час кризи - збільшення, під час піднесення - зменшення).

Складено та згруповано автором згідно проведеного дослідження.

Аналіз організаційно-правових форм державних підприємств країн світу та України довів схожість та відмінність української та світової класифікації. У світі державні підприємства поділено на: бюджетні підприємства, державні корпорації, змішані акціонерні товариства. В Україні державні підприємства функціонують у таких формах: державної форми власності - державні комерційні підприємства та державні казенні підприємства; змішаної форми власності - акціонерні товариства, корпорації, концерни, холдинги, фінансово-промислові групи. Найбільш прийнятною класифікацією, на наш погляд, є: підприємства з повною державною власністю (100%), контрольовані державою через контрольний пакет акцій та з незначною часткою (змішані форми, зокрема об'єднання).

Дослідження меж поширення (сфер та галузей) державних підприємств в умовах ринкових перетворень довело, що країни здійснили перехід до ринкової економіки на основі різних моделей, унаслідок чого частка державної власності залишилася різною.

У Китаї було здійснено поступове реформування державних підприємств та створені конкурентоспроможні державні підприємства, засновані на ринкових принципах господарювання та самостійності в управлінні. Державна форма власності в країні є провідною, а державні підприємства функціонують у головних галузях економіки та виробляють 30% ВВП країни. Проведені реформи дали змогу Китаю досягти високих темпів економічного зростання.

У Польщі наприкінці 80-90-х рр. ХХ ст. був здійснений швидкий, радикальний перехід до ринкової економіки. У країні була проведена приватизаційна реформа, основними методами якої стали капіталізація та ліквідація. Державні підприємства залишились у паливно-енергетичному, банківському та страховому секторі, виробляючи 20% ВВП країни. Сьогодні Польща демонструє значно кращі темпи економічного зростання, порівняно з іншими країнами пострадянського простору.

Досвід Польщі та Китаю засвідчує успішне економічне зростання шляхом швидкого та поступового реформуванням державних підприємств.

У другому розділі “Державне підприємство в ринковій економіці” досліджено особливості становлення, функціонування, межі поширення державних підприємств у ринковій та перехідній економіці, їхню ефективність.

У ході розгляду досвіду становлення державних підприємств у розвинутих країнах простежено вплив інституційних факторів на питому вагу державних підприємств. Обґрунтовано, що на збільшення їхньої питомої ваги впливають війни та кризи, непередбачені витрати (зокрема стихійні лиха, інфляційні процеси); на зменшення - фінансові ситуації в країні, світові приватизаційні та інтеграційні процеси, в обох напрямах - зміни урядів та президентської політики.

Під час дослідження межі поширення підприємств державної форми власності в розвинутих країнах виявлено, що ці країни в кризовий період намагалися збільшити частку державної власності (електро- і газопостачання, зв'язок, залізниці), у період піднесення - зменшити.

Нині в державній власності більшості країн перебувають підприємства природної монополії - залізничний транспорт, зв'язок (зокрема пошта), газопостачання та електроенергетика, комунальне господарство. В інших сферах та галузях їхня частка незначна.

Досвід розвинутих країн довів необхідність збереження в державній власності підприємств стратегічних, життєзабезпечувальних сфер та галузей, що дає змогу гарантувати стабільність економічної системи.

У країнах пострадянського простору, зокрема в Росії та Україні, було здійснене стрімке приватизаційне реформування державних підприємств при переході до ринкових відносин.

У Росії було обрано модель надшвидкого радикального переходу (“шокова терапія”). Приватизацію здійснено шляхом безоплатної, або ваучерної приватизації та грошового продажу. У результаті цього було отримано негативні наслідки: більшість приватизованих підприємств стали збитковими, було втрачені їхні позиції на світових ринках, держава зменшила контроль над стратегічними підприємствами тощо. Це призвело до загрозливого переважання приватної власності та, як наслідок, повільного економічного зростання. Тільки протягом останніх років керівництво країни значно посилило увагу щодо необхідності збільшення підприємств державного сектору, які зараз виробляють 50% ВВП країни. Досвід Росії засвідчує необхідність збереження державної власності, особливо в галузях природної монополії та стратегічних галузях.

В Україні також на основі моделі “шокової терапії” відбулася надшвидка приватизаційна реформа, яку було проведено безкоштовно (сертифікатна приватизація) та за грошові кошти. Вона мала такі негативні наслідки: порушення та неузгодженість законодавства; тіньовий характер; запізнення населення щодо отримання приватизаційних паперів під час безкоштовної сертифікатної приватизації і, як наслідок, позбавлення більшості населення права стати власниками; продаж об'єктів за цінами значно нижчими за ринкові; порушення законодавства в ході придбання стратегічних і монопольних об'єктів та ін.

Проведений аналіз засвідчує домінування приватної власності (78,3%) та значне зменшення частки підприємств державної (4%) та комунальної (7,4%) форм власності станом на 2006 р. З 2007 р. така статистична інформація відсутня. За звітними даними Міністерства економіки питома вага держсектору становить 14,2% в 2006 р. та скоротилась до 9% в 2008 р.

Подальший продаж найприбутковіших і стратегічних об'єктів України, на нашу думку, загрожує ефективній діяльності підприємств і життєздатності країни в цілому.

На основі дослідження результативності діяльності державних підприємств Польщі, Росії та України виявлено, що польські реформовані підприємства мають значно кращі показники з управління та реформування. Аналіз досліджень щодо стану підприємств Росії підтверджує стійкість та захищеність від зовнішніх упливів підприємств з державним контрольним пакетом акцій, порівняно з підприємствами інших форм власності.

Вивчення діяльності українських підприємств дало можливість зробити такі висновки: підприємства мали значно кращі показники (за фінансовими результатами) до реформування та отримали значно гірші після. Приватизовані підприємства промисловості, транспорту та зв'язку показали прибуткову діяльність лише з 2003 р; збиткову діяльність зафіксовано й серед відкритих акціонерних товариств із 100% приватизацією майна.

Автором було розраховано показники економічної ефективності (продуктивності, капіталомісткості, фондовіддачі і фондомісткості) основних видів діяльності (промисловості, сільського господарства, мисливства, лісового господарства, діяльності транспорту та зв'язку) державної, комунальної та приватної форм власності. На основі проведених розрахунків (індексів та ранжування) було доведено, що суб'єкти діяльності галузей природної монополії (виробництво електроенергії, газу й води) та переробна промисловість, перебуваючи в державній власності, мають значно вищі показники, а отже, є більш ефективними, і тому передавати приватним власникам їх є недоцільно.

Автором було обґрунтовано, що державна власність не є причиною збитковості українських підприємств. У багатьох випадках неефективна діяльність пов'язана із невдалим реформуванням, управлінням нових власників. Частка підприємств державної форми власності є незначною, більшість з них є неприбутковими, окрім тих, що не підлягають приватизації.

Країнам, які здійснюють перехід до ринкової економіки, для забезпечення здійснення основних функцій держави доцільно було б збільшити частку державної власності в стратегічних, життєзабезпечувальних, імпортозамінювальних, науковомістких сферах та галузях, оскільки їхнім основним призначенням, окрім надання товарів і послуг (зокрема суспільних та квазісуспільних), є досягнення економічного та соціального ефекту в країні. Зазначені державні підприємства можуть поєднувати державний контроль та приватну ініціативу, протистояти стихійним силам ринку та діяти там, де приватний власник є неспроможний та неефективний.

У третьому розділі “Перспективи функціонування державних підприємств в Україні” проаналізовано проблеми ефективного управління державними підприємствами та державними корпоративними правами в економіці України, визначено напрями подальшого їхнього розвитку та механізми ефективного управління.

У ході проведеного дослідження виявлено, що, незважаючи на незначну державну частку підприємств, у державній власності все ще залишається значний пакет акцій - державні корпоративні права. Протягом приватизаційних років головну увагу уповноважених органів щодо управління державних об'єктів було зведено до підготовки для подальшого продажу державних підприємств. Як наслідок, державні підприємства часто є неефективними та перебувають на стадії банкрутства. Тільки останнім часом на державному рівні було приділено значно більше уваги щодо покращення управління та необхідності збереження державних об'єктів.

Основними проблемами, які необхідно вирішити для збереження, покращення управління та господарювання державних підприємств, є:

відсутність сучасної стратегії розвитку державного сектору, сучасної концепції управління об'єктами державної власності та законопроектів щодо покращення управління державними підприємствами;

розпорошеність та неузгодженість функцій органів управління державними підприємствами; використання неефективного управління в інтересах зацікавлених бізнес-груп для подальшого привласнення підприємств чи продажу;

недостатнє фінансування та брак коштів на інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств;

недонадходження коштів від договорів оренди та дивідендів на державні корпоративні права;

кримінальні рейдерські захоплення підприємств;

непрозора та не відкрита система управління державними підприємствами.

Для вирішення цих проблем, на наш погляд, необхідно здійснити на рівні держави такі заходи:

- розробити та прийняти загальну стратегію розвитку державного сектору до 2020 р., у т.ч. із розробленням короткострокових концепцій, програм та планів розвитку, в яких необхідно відобразити вирішення таких проблем, як: фінансово-економічна та незалежна економічна діагностика, механізм залучення коштів, публічні щорічні звіти, удосконалення менеджменту, захист державних інтересів (корпоративних прав), комплексна перевірка приватизованих об'єктів, повернення об'єктів у державну власність тощо;

чітко розмежувати функції, повноваження та відповідальність щодо отриманих результатів та наслідків;

прийняти законопроекти щодо покращення управління держмайном, державними підприємствами та державними корпоративними правами, в яких необхідно відобразити: пільгові умови оподаткування збанкрутілих підприємств; їхньому державному захисті на стадії банкрутства; запобігання незаконному привласненні (зокрема рейдерських захоплень); захист прав дрібних акціонерів; недопущення продажу об'єктів тіньовим способом; відкриття можливостей для недержавних інвестицій (зокрема на умовах оренди, лізингу, концесії); захист державних корпоративних прав та державних пакетів акцій; збереження існуючих та повернення приватизованих тіньовим способом об'єктів у державну власність; запровадження механізму золотої акції; законодавче врегулювання діяльності ДХК, НАК та врегулювання питань щодо управління державною та комунальною власністю;

врегулювати та оптимізувати надходження коштів до бюджету від оренди держмайна, концесії, лізингу, виплати дивідендів, податкових платежів.

Вирішення проблем ефективного управління державними підприємствами є можливим, на наш погляд, за рахунок врахування такої групи факторів: навколишнє середовище або зовнішні, політичні та юридичні, економічні, особисті (людські), внутрішньо організаційні. Окреслені групи факторів є взаємопов'язаними, діють в ієрархічній послідовності на 5 рівнях, мають позитивний та негативний уплив на роботу підприємства в цілому. При домінуванні позитивних чинників відбувається підвищення ефективності діяльності підприємства і навпаки. Тому в економічній політиці держави є доцільними заходи щодо зменшення негативних чинників на кожному з рівнів для досягнення ефективного розвитку державних підприємств в країні.

Аналіз світового досвіду показав необхідність налагодження партнерства між державним та приватним секторами. Найбільш прийнятним і дієвим механізмом є концесійний, який дає змогу здійснити не тільки забезпечення ефективного розвитку підприємств, але й збереження їх у державній власності. Для цього необхідно вжити такі заходи:

прийняти відповідні нормативно-правові акти (Закон України “Про загальні засади державно-приватного партнерства”, Закон України “Про особливості передачі в оренду та концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності”, зміни до Закону України “Про концесії” стосовно об'єктів історико-культурної спадщини та відносно обмеження надання в концесію деяких об'єктів державної чи комунальної власності тощо), а також доопрацювати відповідні запропоновані законопроекти, які повинні усунути непередбачені та передбачені ризики;

ретельно підходити до вибору суб'єктів концесії та розробляти концесійні угоди;

створити єдиний державний орган, який би здійснював регуляторну діяльність, щодо об'єктів концесії;

для сприяння розвитку концесійних відносин необхідна підтримка держави (пільги концесіонеру, чіткі методики та схеми, програми залучення коштів тощо);

запровадити ефективну систему державно-приватного партнерства для реалізації проектів розвитку інфраструктури та інших сфер економіки.

Вирішення всіх зазначених проблем та запровадження механізму державно-приватного партнерства на основі концесій дасть змогу збільшити державний уплив на економіку, зберегти і повернути державні підприємства, забезпечити їхній успішний економічний розвиток та функціонування.

ВИСНОВКИ

На підставі виконаних у дисертаційній роботі досліджень здійснено комплексне дослідження місця і ролі державного підприємства в системі ринкових економічних відносин. Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі загальні висновки теоретичного та наукового характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети:

1. Сучасне державне підприємство є самостійним господарським суб'єктом, заснованим на державній (повній або неповній) формі власності, який здійснює виробництво товарів, у т.ч. суспільних благ, надання послуг, виконує науково-дослідну та комерційну (некомерційну) діяльність з метою досягнення економічного та соціального ефекту в країні. Із урахуванням специфіки господарювання державних підприємств встановлено їхні функції: внутрішні (виробничо-технічна, економіко-управлінська, соціальна), зовнішні (зовнішньоекономічна, науково-стратегічна) та загальнонаціональні (соціальна, науково-стратегічна, оздоровча (компенсаторна), фіскальна, природоохоронна, правопорядку та благоустрою, культурно-історична, цілісна).

Узагальнено, за організаційно-правовими формами, державні підприємства можна поділити на підприємства: з повною державною часткою (100%), контрольовані через контрольний державний пакет та підприємства з незначною державною часткою.

2. З огляду на історію становлення підприємства, особливості господарювання та соціально-економічної значущості державних підприємств, обґрунтовано доцільність їхнього функціонування в різноманітних сферах та галузях за різними критеріями: зокрема, для забезпечення стійкого розвитку та безпеки країни в повній державній власності повинні бути підприємства стратегічних, капіталомістких, наукомістких, малорентабельних (збиткових, неприбуткових), життєзабезпечувальних, імпортозаміщувальних сфер та галузей, які, виконуючи основні функції держави, забезпечують її внутрішню та зовнішню безпеку з одного боку, а з іншого - реалізують оздоровче (компенсаторне) та суспільне (соціальне) функціональне призначення.

3. Проаналізовано межі поширення підприємств державної форми власності в країнах, які здійснюють перехід до ринкових відносин, що залежать від обраної моделі переходу, методів та способів реформування, специфіки країни, її устрою.

Так, у Китаї поступове реформування державних підприємств призвело до створення конкурентоспроможних державних підприємств, які функціонують у головних галузях економіки та виробляють 30% ВВП країни.

Підсумком польського швидкого й радикального реформування стало створення сучасних державних підприємств, які залишились у паливно-енергетичному, банківському та страховому секторі та забезпечують 20% ВВП країни.

Російська та українська приватизації відзначились швидким реформуванням, кризовим розвитком економіки, домінуванням приватної форми власності та низкою негативних наслідків. З огляду на це, в Росії посилилась увага щодо збереження державної власності в галузях природної монополії та стратегічних галузях, які забезпечують нині 50% ВВП країни. В Україні ж частка державної власності так і залишилась незначною.

4. Аргументовано, що для забезпечення державної міцності та безпеки в розвинутих країнах державний контроль залишається в стратегічних галузях та галузях природних монополій (транспорт, зв'язок, енергетика, комунальне господарство, пошта). Визначено інституційні фактори, які впливають на зміну частки державної власності в розвинених країнах, попередження або усунення яких дасть змогу запобігти їхньому негативному впливу на національні економіки країн, зокрема щодо збільшення частки - війни та кризи, непередбачені втрати (зокрема стихійні лиха, інфляційні процеси), щодо зменшення - фінансові ситуації в країні, світові приватизаційні та інтеграційні процеси, а також в обох напрямах - зміни урядів та президентської політики.

5. На основі вивчення ефективності діяльності державних підприємств було встановлено, що головними причинами неефективної діяльності українських та російських підприємств є прискорене реформування, непрофесійне господарювання. Водночас аналіз діяльності російських підприємств засвідчує стійкість та захищеність від зовнішніх впливів підприємств із державним контрольним пакетом акцій, порівняно з підприємствами інших форм власності.

Доведено, що українські підприємства мали значно кращі показники (за фінансовими результатами) до реформування та отримали значно гірші після.

Визначено, що суб'єкти діяльності галузей природної монополії (виробництво електроенергії, газу й води) та переробна промисловість є більш ефективними за умови перебування в державній власності. Обґрунтовано, що недержавна власність є причиною збитковості українських підприємств, неефективна діяльність яких пов'язана із невдалим реформуванням, управлінням нових власників тощо.

6. Аналіз стану та проблем управління державними підприємствами та державними корпоративними правами показав, що в Україні в державній власності залишилась незначна кількість підприємств та значний пакет акцій - державні корпоративні права. Більшість державних підприємств перебуває в кризовому стані й потерпає від неефективного управління та господарювання. Основну увагу органів управління підприємствами було зосереджено на підготовці їх до подальшого продажу, сплаті коштів до бюджету, не залишаючи фінансових можливостей на розвиток. Це призвело до низки проблем, для вирішення яких необхідно на державному рівні здійснити конструктивні заходи, основними з яких є: необхідність прийняття загальної стратегії розвитку державного сектору до 2020 р., у т.ч. із розробленням короткострокових (квартальних, річних) концепцій і планів розвитку та інших законопроектів, врегулювання та оптимізація надходження коштів тощо.

7. Визначено, враховуючи світовий досвід, що найбільш прийнятним механізмом партнерства державного та приватного секторів є концесійний, який дає змогу не тільки зберегти підприємства в державній власності, а й ефективно управляти ними, для розвитку та функціонування якого необхідна державна підтримка та впровадження запропонованих заходів, серед яких головними є: прийняття відповідних нормативно-правових актів (Закон України “Про загальні засади державно-приватного партнерства”, Закон України “Про особливості передачі в оренду та концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності” тощо), створення єдиного державного регуляторного органу, державна підтримка розвитку концесійних відносин тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мотриченко В. М. Сучасне трактування поняття “державне підприємство” та його форми / В. М. Мотриченко // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць / Наук. ред. І. К. Бондар. К., 2007. Вип. 4 (71). С. 66-71 (0,75 д. а.).

2. Мотриченко В. М. Сфери діяльності та функції державних підприємств / В. М. Мотриченко // Актуальні проблеми економіки. 2007. №5 (71). С. 120-128 (0,63 д. а.).

3. Мотриченко В. М. Державні підприємства в розвинених країнах: досвід та сфери діяльності / В. М. Мотриченко // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Л: ЛНУ імені Франка, 2007. Випуск 37 (2). С. 126-130 (0,59 д. а.).

4. Мотриченко В. М. Межі функціонування державних підприємств в сучасній економіці України / В. М. Мотриченко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. Випуск 232: В 5 т. Т ІІІ. С. 555-567. (0,63 д. а.).

5. Мотриченко В. М. Специфіка приватизації державних підприємств у Китаї та Росії / В. М. Мотриченко // Актуальні проблеми економіки. 2008. №5 (83). С.59-69 (0,75 д. а.).

6. Ігнатюк А. І., Мотриченко В. М. Особливості реформування державних підприємств в Україні / А. І. Ігнатюк, В. М. Мотриченко // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. пр. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. Вип. 17. С. 186-195 (співавтор.) (заг. 0,76 д. а. із них 0,5 д. а. автором: особливості приватизації в Україні).

7. Мотриченко В. М. Реформування державних підприємств Польщі / В. М. Мотриченко // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Л: ЛНУ імені Франка, 2008. Випуск 39 (1). С. 322-326. (0,50 д. а.).

8. Мотриченко В. М. Партнерство державного та приватного сектору: світовий досвід та Україна / В. М. Мотриченко // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць / Наук. ред. І. К. Бондар. К., 2008. Вип. 12(91). С. 37-42 (0,66 д. а.).

9. Мотриченко В. М. Сучасні тенденції розвитку державних підприємств у країнах з перехідною економікою / В. М. Мотриченко // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. пр. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. Вип. 18. С. 165-172 (співавтор.) (0,59 д. а.).

10. Мотриченко В. М. Управління державними підприємствами та державними корпоративними правами в Україні: стан, проблеми та шляхи подолання / В. М. Мотриченко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. Випуск 250: В 9 т. Т VII.- С. 1563-1577. (0,81 д. а.).

11. Мотриченко В. М. Сучасна необхідність впровадження медичного страхування на державних підприємствах / В. М. Мотриченко // Формування конкурентоспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації: ІІ Міжнародна науково-практична конференція: Зб. наук. пр. асп. та студ. К., 2006. С. 122-125 (0,48 д. а.)

12. Мотриченко В. М. Функціонування державних підприємств в сучасних умовах / В. М. Мотриченко // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. / За заг. ред. проф. В. Д. Базилевича. К.: ВЦ “Принт - центр”, 2007. Вип. V: У 5-х част. 4 ч. С. 44-49 (0,34 д. а.).

13. Мотриченко В. М. Державна власність в розвинених країнах / В. М. Мотриченко // Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах. Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної наукової конференції. 26-28 вересня 2007 року. Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2007. С. 134-136 (0,15 д. а.).

14. Мотриченко В. М. Оптимізація співвідношення державного та приватного сектору в економіці України / В. М. Мотриченко // Праці Восьмої міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” Частина 1 / Ред. кол. Ступін О. Б. Донецьк: ДонНУ, 2007. С. 168-171. (0,22 д. а.).

15. Мотриченко В. М. Особливості реформування державних підприємств у країнах з перехідною економікою / В. М. Мотриченко // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених / За заг. ред. проф. В. Д. Базилевича. К.: ВГЛ “Обрії”, 2008. Вип. VІ: У 7 част. 3 ч. С. 41-43 (0,19 д. а.).

16. Мотриченко В. М. Особливості приватизації польських підприємств / В. М. Мотриченко // Стратегія формування відкритої господарської системи в Україні: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 16-17 травня 2008 р. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2008. С. 239-240. (0,19 д. а.).

17. Мотриченко В. М. Концесія як ефективна форма управління державними підприємствами України / В. М. Мотриченко //Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Материалы VII Международной научно-практической конференции, Алушта, 26-28 сентября 2008. Симферополь, 2008. С. 84. (0,09 д. а.).

18. Мотриченко В. М. Проблеми ефективного управління державними підприємствами в Україні / В. М. Мотриченко // Шевченківська весна: Економіка: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених / За ред. проф. В. Д. Базилевича. К.: Сталь, 2009. Вип. VII. С. 56-58. (0,14 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Мотриченко В.М. Державне підприємство в системі ринкових відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

...