Організаційно-економічний механізм стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 504.03

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ ОСВОЄННЯ ТЕХНОГЕННО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ГУБАНОВА Олена Ростиславівна

Одеса 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному екологічному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Ковальов Володимир Георгійович, Одеський державний екологічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри менеджменту природоохоронної діяльності

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач сектору економіко-екологічних досліджень

доктор економічних наук, професор Гречановська Ірина Генрихівна, Одеська державна академія будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідувачка кафедри економіки підприємства

доктор економічних наук, професор Міщенко Володимир Сергійович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу економічних проблем надрокористування та відходів

Захист дисертації відбудеться « 22_ » квітня 2010 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий « 11 » березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Степанов В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поряд з демографічним, культурним, науково-технічним потенціалами, динамічно зростаючими життєвими потребами людей, стан навколишнього природного середовища є одним з основних інтегральних результатів суспільного розвитку, тому подальший прогрес людства неможливий без глибокого усвідомлення першочерговості вирішення екологічних проблем, що стосуються практично всіх сфер життя світової спільноти й набули на початку третього тисячоліття глобального характеру. Серед екологічних проблем загальносвітового рівня, кожна з яких здатна привести до деградації людської цивілізації, все більш актуальної стає проблема твердих відходів. Для України, в промисловості якої досить високою є частка відходоємних виробництв, а населення, що існувало протягом багатьох десятиліть в умовах «тотального дефіциту», сьогодні проявляє надмірну споживчу активність, проблема утворення і накопичення твердих промислових і побутових відходів, безперечно, повинна розглядатися як одна з пріоритетних проблем національної безпеки. За експертними оцінками, в індустріальному секторі української економіки щорік генерується понад 700 млн. т твердих відходів, в комунально-побутовій сфері - до 15 млн. т, а кількість твердих відходів, накопичених в країні, перевищує 30 млрд. т. Показники утворення і накопичення твердих промислових відходів в Україні на порядок вище, ніж в будь-якій європейській країні; на 1 км² території держави припадає більше 2,6 тис. т твердих токсичних відходів.

Проте діалектичне осмислення проблеми твердих відходів дозволяє стверджувати, що вони є не лише щонайпотужнішим джерелом комплексного забруднення навколишнього природного середовища, а й повинні розглядатися суспільством як поновлювані «рукотворні» ресурси, які, при їх залученні до виробничо-господарських циклів, здатні забезпечити суттєве скорочення споживання природних ресурсів і надати значний економіко-екологічний ефект. У даному аспекті проблема твердих відходів трансформується в найважливіше народногосподарське завдання щодо освоєння техногенно-ресурсного потенціалу і тому для України, яка має величезні запаси саме таких ресурсів, відкриваються значні перспективи, що можуть бути реалізовані за умови реального фінансування інноваційних проектів у сфері поводження з твердими відходами, перш за все, за рахунок залучення необхідних інвестиційних коштів.

Питання інвестиційного забезпечення природоохоронної діяльності та розробки організаційно-економічного інструментарію природокористування, в тому числі, в контексті проблеми твердих відходів, знайшли висвітлення в працях багатьох провідних вітчизняних учених - представників економіко-екологічних наукових шкіл Донецька, Києва, Львова, Одеси, Сум. Проте недостатньо дослідженими залишаються питання, що стосуються підвищення ефективності дії механізмів стимулювання вторинного ресурсокористування за допомогою інструментів, адекватних ринковим умовам господарювання.

На сучасному етапі розвитку національної економіки основними чинниками, здатними стимулювати здійснення інвестиційних проектів з використання твердих відходів, є можливість диверсифікації та доступність джерел інвестиційного капіталу. Саме тому актуальними завданнями економічній теорії постає необхідність вироблення нових концептуально-методологічних підходів щодо формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенних відходів, а також оцінка природоохоронного потенціалу економічних інструментів, до теперішнього часу вживаних виключно для вирішення господарських завдань.

Викладені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її мету, основні завдання, структуру та зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювались у відповідності до планів науково-дослідних робіт Одеського державного екологічного університету на 1998 - 2008 рр. Матеріали та рекомендації дисертаційної роботи були використані при виконанні бюджетних тем «Вплив на стан природного середовища об'єктів народного господарства» (№ держреєстрації 0198U009070), «Розробка концепції управління і поводження з твердими побутовими відходами у Одеській агломерації» ((№ держреєстрації 0104U009477), «Розробка економіко-екологічного механізму підвищення ефективності природокористування та природоохоронної діяльності» ((№ держреєстрації 0104U002229), «Економіко-екологічні проблеми розвитку чистих технологій» (№ держреєстрації 0105U004502), де автором обґрунтовані методичні підходи до оцінки вартості твердофазної компоненти техногенно-ресурсного потенціалу та величини економіко-екологічного збитку, обумовленого обмеженим використанням техногенних відходів в господарській практиці, розроблено теоретико-методологічні засади оцінки інвестиційної привабливості об'єктів розміщення твердих відходів, сформульовані пропозиції щодо стимулювання вторинного ресурсокористування на підставі ринкових інструментів господарювання.

Мета і задачі досліджень. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування та розробка концептуальних положень, теоретико-методологічних засад та науково-практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу України в умовах ринкових перетворень.

Досягнення поставленої мети передбачало постановку й вирішення таких наукових завдань:

· визначити сутність поняття «техногенно-ресурсний потенціал» та його структуру;

· виявити об'єктивні тенденції, фактори та закономірності генезису техногенно-ресурсного потенціалу на глобальному, національному й регіональному рівнях;

· сформулювати та обґрунтувати концепцію формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу в умовах ринкової економіки;

· проаналізувати дію факторів стимулюючого впливу на ефективність реалізації інноваційних проектів в сфері поводження з твердими відходами;

· визначити змістовне значення поняття «природоохоронний потенціал» економічного інструментарію екологічного регулювання;

· обґрунтувати доцільність використання в якості інструментів стимулювання вторинного ресурсокористування деяких ринкових форм та методів господарської інтеграції;

· дослідити можливість імплементації ринкових інструментів, що обговорюються, в структуру організаційно-економічного механізму стимулювання використання техногенних відходів;

· визначити концептуальні напрями вдосконалення організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу, які забезпечуватиме підвищення ефективності його використання.

Об'єктом дослідження є процес стимулювання господарського використання техногенно-сировинних ресурсів.

Предметом дослідження є теоретичні положення, загальні принципи, методологічні та методичні аспекти формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу.

Методи дослідження. Теоретичну та методичну основу дослідження складають: сукупність методів, прийомів та принципів наукового пізнання; законодавчі й нормативні документи; наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних і закордонних вчених з економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, що стосуються економіко-екологічних аспектів вирішення проблеми техногенно-сировинних ресурсів, організаційно-економічного інструментарію екологічного регулювання та інноваційних стратегій в сфері поводження з твердими промисловими і побутовими відходами.

В процесі дослідження були застосовані такі методи: системного аналізу та ранжирування - для виявлення закономірностей генезису техногенно-ресурсного потенціалу на глобальному, національному і регіональному рівнях; порівняльний аналіз та метод класифікації - для визначення структури техногенно-ресурсного потенціалу; метод множників Лагранжа - для уточнення умов досягнення оптимального результату стимулювання вторинного ресурсокористування; аналітичний та логічний методи - для оцінки екстернальних витрат, що ініціюються процесами утворення промислових відходів; метод наукового абстрагування - для розкриття сутності поняття «природоохоронний потенціал» економічного інструментарію екологічного регулювання; метод дисконтування - при оцінці економіко-екологічної ефективності технологій переробки та утилізації твердих промислових відходів; методи системного аналізу - для визначення концептуальних напрямів вдосконалення організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу в ринкових умовах.

Інформаційно-емпіричною базою дослідження є дані статистичних і економічних видань України, офіційні матеріали Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Державного комітету статистики, аналітичні статті науковців, дані інформаційної мережі Інтернет, публікації в періодичних виданнях, матеріали наукових конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного наукового дослідження дозволяють вирішити важливу науково-прикладну проблему щодо розвитку та вдосконалення теоретико-методологічних засад формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу в умовах активізації ринкових відносин як важливого елемента ресурсозберігаючої та природоохоронної політики держави. інноваційний відходи ресурсокористування проект

Найбільш вагомі результати дисертаційного дослідження, які характеризуються науковою новизною та виносяться на захист, полягають у такому:

вперше:

· на підставі ресурсного підходу розкрито сутність поняття «техногенно-ресурсний потенціал» економічної системи, виділені його компонентно-просторова та функціональна структури;

· розроблено узагальнену класифікацію техногенних відходів, яка, на відміну від відомих, враховує комплексний характер відходоутворення в сфері суспільного виробництва;

· систематизовано чинники утворення та накопичення твердих відходів, оцінка інтегрального впливу яких на процеси генезису і акумулювання відходів використана при уточненні стратегічних напрямів вирішення проблеми залучення техногенно-сировинних ресурсів у виробничо-господарській обіг в умовах ринкових трансформацій;

· сформульовано та обґрунтовано концепцію формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу, в основу якої покладено принцип диспозитивності, що обумовлює можливість вільного вибору суб'єктами господарювання стратегії поведінки й інструментів її реалізації;

удосконалено:

· методологічний підхід до визначення економіко-екологічної ефективності природоохоронних інновацій в сфері поводження техногенних ресурсів, що враховує екстернальність господарської діяльності;

· теоретико-методологічні засади оцінки інвестиційної привабливості об'єктів розміщення твердих відходів з метою формування умов щодо залучення фінансових ресурсів, які необхідні для реалізації інноваційних природоохоронних проектів відповідної спрямованості;

· принципи фінансування підприємницької діяльності, пов'язаної з освоєнням техногенно-ресурсного потенціалу, шляхом організації системи іпотечного кредитування за рахунок переорієнтування на ці цілі частини коштів Державного природоохоронного фонду;

· організаційно-економічний механізм стимулювання вторинного ресурсокористування за рахунок доповнення його низкою ринкових інструментів, що мають значний інвестиційний потенціал;

дістало подальшого розвитку:

· смислове тлумачення та визначення на підставі функціонального підходу сутності поняття «природоохоронний потенціал» інструментів екологічного регулювання як економічної категорії;

· теоретико-методологічні положення, що стосуються стимулювання природоохоронної діяльності в сфері поводження з техногенними відходами, через встановлення ієрархії факторів в системі стимулюючого впливу та виділення в якості приоритетного такого, як «доступність інвестиційних ресурсів»;

· методичний підхід до оцінки величини додаткових суспільних витрат, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища внаслідок утворення твердих промислових відходів, який враховує три взаємообумовлені характеристики виробничого процесу (додану вартість, відходоємність виробництва, приведену масу утворюваних відходів);

· пропозиції щодо організації Національної системи стимулювання використання техногенно-сировинних ресурсів, яка, на відміну від відомих, передбачає можливість реалізації моделі господарського освоєння складових техногенно-ресурсного потенціалу на макро-, мезо- та мікрорівні.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-прикладна цінність результатів дослідження полягає в тому, що запропоновані в роботі методологічні та методичні підходи, теоретичні узагальнення і практичні рекомендації щодо формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу можуть бути використані при розробці Національної стратегії управління твердими відходами, адекватної цілям сталого розвитку та ринковому характеру функціонування вітчизняної економіки.

Наукові положення, висновки і пропозиції, які розроблені в дисертації, знайшли своє відображення в доповідній записці «Реформування системи фінансування в сфері поводження з твердими промисловими відходами» до Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів Ради національної безпеки і оборони України (довідка № 21/41 від 25.02.2003 р.), використані при оцінці можливостей залучення інвестиційних ресурсів щодо розробки проекту рекультивації території полігону ТПО-2 (м. Одеса) за рахунок впровадження концесійного механізму (довідка № 91 від 02.03.2006 р.).

Основні наукові і методичні положення дисертаційної роботи впроваджено у навчальний процес Одеського державного екологічного університету. Вони знайшли своє відображення в навчальних програмах та методичних матеріалах з дисциплін «Введення у природоохоронну діяльність», «Економіка і організація природоохоронних технологій», «Економіка довкілля та природних ресурсів», «Організаційно-економічний механізм екологічного регулювання», які включено до навчальних планів підготовки бакалаврів за спеціальністю «Менеджмент організацій» та магістрів-менеджерів за спеціалізацією «Економіка природокористування», а також використовуються при написанні курсових та дипломних проектів, магістерських робіт (довідка № 05-03/1353 від 13.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним дослідженням, в якому викладено авторський підхід й особисто одержані здобувачем теоретичні та прикладні результати щодо формування в ринкових умовах організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу. Внесок автора в колективні наукові праці конкретизований у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних, національних, регіональних наукових та науково-практичних конференціях, з'їздах, симпозіумах, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Утилизация отходов, организация и контроль полигонов» (м. Одеса, 17-19 березня 1999р.), міжгалузевій науково-практичній конференції «Перспективные направления развития экологии, экономики, энергетики» (м. Одеса, 22-23 квітня 1999р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 20-22 березня 2000р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 28-30 березня 2001р.), Першій щорічній всеукраїнській науковій конференції «Екологічний менеджмент у загальній системі управління» (м. Суми, 25 квітня 2001р.), ІV міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 28-29 березня 2002р.), міжнародній науковій конференції «Гідрометеорологія і охорона навколишнього середовища - 2002» (м. Одеса, 25-27 вересня 2002р.), міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта `2003» (м. Дніпропетровськ, 20-24 січня 2003р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 10-11 квітня 2003р.), міжнародному симпозіумі «Межрегиональные проблемы экологической безопасности (МПЭБ-2003)» (м. Суми, 17-20 вересня 2003р.), міжнародній науково-практичній конференції «Техногенные минералы и месторождения» (м. Донецьк, 7-9 жовтня 2003р.), ІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі» (м. Дніпропетровськ, 24 березня 2004р.), міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 8-9 квітня 2004р.), Четвертій щорічній всеукраїнській науковій конференції «Екологічний менеджмент у загальній системі управління» (м. Суми, 22 квітня 2004р.), І науково-технічній конференції «Еколого-економічні проблеми Карпатського єврорегіону (ЕЕП КЄ 2004)» (м. Івано-Франківськ, 24-29 травня 2004р.), міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми розвитку промислового виробництва» (м. Одеса, 5-8 жовтня 2004р.), І міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу `2004» (м. Дніпропетровськ, 1-5 листопада 2004р.), науково-технічній конференції наукових та науково-педагогічних працівників ОДЕКУ (м. Одеса, 8-15 лютого 2005р.), міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки `2005» (м. Дніпропетровськ, 15-27 квітня 2005р.), ІІ міжнародній науково-технічній конференції «Еколого-економічні проблеми Карпатського єврорегіону (ЕЕП КЄ 2005)» (м. Івано-Франківськ, 23-28 травня 2005р.), міжрегіональній науково-практичній конференції «Проблемы утилизации отходов производства и потребления, пути их решения» (Росія, м. Брянськ, 10-11 вересня 2005р.), міжнародній науково-практичній конференції «Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища» (м. Львів, 22-23 вересня 2005р.), всеукраїнській науково-практичній конференції з екологічних проблем сталого розвитку України (м. Одеса, 6-7 жовтня 2005р.), ІІІ міжнародній науково-технічній конференції «Еколого-економічні проблеми Карпатського єврорегіону (ЕЕП КЄ 2006)» (м. Івано-Франківськ, 22-26 травня 2006р.), міжнародному форумі «Екологічні технології - 2006» (м. Київ, 19-21 вересня 2006р.), міжнародній науково-практичній конференції «Перший Всеукраїнський з'їзд екологів (ECOLOGY - 2006)» (м. Вінниця, 4-7 жовтня 2006р.), ІV міжнародній конференції «Сотрудничество для решения проблемы отходов» (м. Харьків, 31 січня - 1 лютого 2007р.), ІV міжнародній науково-технічній конференції «Еколого-економічні проблеми Карпатського єврорегіону (ЕЕП КЄ 2007)» (м. Івано-Франківськ, 22-25 травня 2007р.), всеукраїнській науковій конференції «Господарський механізм екологічно збалансованого розвитку» (м. Суми, 22-24 травня 2007р.), VІ міжнародній конференції «Инновационные технологии для устойчивого развития горных территорий» (Росія, м. Владикавказ, 28-30 травня 2007р.), міжнародному симпозіумі «Межрегиональные проблемы экологической безопасности (МПЭБ-2007)» (м. Одеса, 19-21 вересня 2007р.), Другій міжнародній науково-технічній конференції «Навколишнє природне середовище - 2007: актуальні проблеми екології та гідрометеорології; інтеграція освіти і науки» (м. Одеса, 26-28 вересня 2007р.), міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов» (м. Одеса, 25-26 жовтня 2007р.), міжнародній науково-практичній конференції «Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес» (м. Дніпропетровськ, 14-15 лютого 2008р.), міжнародній конференції «Природные и природно-техногенные риски береговой зоны морей» (м. Одеса, 7-11 вересня 2008р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (м. Дніпропетровськ, 29-30 жовтня 2008р.), IV міжнародній періодичній науково-практичній конференції «Спецпроект: аналіз наукових досліджень» (м. Дніпропетровськ, 23-24 липня 2009р.).

Публікації. Результати досліджень опубліковано у 66 наукових працях, з них 5 монографій (2 - без співавторів), 16 статей у наукових журналах, 22 статті у збірниках наукових праць, 23 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних першоджерел з 294 найменувань, 2 додатків. Основна частина роботи викладена на 347 сторінках, містить 30 таблиць і 19 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розглянуто доцільність розробки проблеми, обґрунтовано її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію і використання, подано відомості про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі «Техногенно-ресурсний потенціал як елемент системи економіко-екологічних відносин» розкрито сутність категорії «техногенно-ресурсний потенціал» (ТРП) в аспекті досліджуваної проблеми, обґрунтована доцільність його залучення до системи ресурсів соціально-економічного розвитку, доведена наявність економічних властивостей у техногенних відходів, проаналізовано визначальні фактори та закономірності формування техногенно-ресурсного потенціалу.

Відсутність загальноприйнятих трактувань понять «техногенні відходи» та «техногенно-ресурсний потенціал» обумовила необхідність поглибленого вивчення цих категорій. В авторському тлумаченні «техногенні відходи» - це потоки речовини та енергії, що являють собою побічні результати суспільного розвитку і практично не залучені до економічного оберту, а «техногенно-ресурсний потенціал» - сукупність запасів техногенних відходів з урахуванням можливостей їх розширення та поповнення в майбутньому внаслідок виявлення нових джерел утворення. Виходячи з економіко-екологічної імперативності суспільного виробництва, автор обґрунтовує доцільність активізації використання техногенно-ресурсного потенціалу як одного з факторів сталого розвитку, якому притаманні економічні властивості, оскільки його складові за певних умов здатні виконувати функції капіталу, виступати в якості предметів праці, служити об'єктами купівлі-продажу, бути носіями споживчої вартості та володіти міновою вартістю.

Для одержання більш повної характеристики та визначення стратегічних напрямків освоєння техногенно-ресурсного потенціалу в роботі розглянуто його компонентно-просторова та функціональна структури: перша відображає зв'язок якісного складу техногенних відходів, джерел їх утворення за стадіями відтворювального циклу та місць розміщення у відповідності до територіальної організації виробничих сил; друга диференціює їх різноманіття за функціональною спрямованістю щодо сфери господарювання та навколишнього природного середовища. Крім того, враховуючи гетерогенність техногенно-ресурсного потенціалу, автором запропоновано класифікувати його складові за інтегральними (наприклад, ступень просторової мобільності, рівень ліквідності) та поодинокими (контрольованість утворення, готовність до переробки, варіативність використання тощо) ознаками. У відповідності до цього в дисертації розроблено комплексну класифікацію твердих відходів, які за величиною запасів є домінуючою складовою вітчизняного техногенно-ресурсного потенціалу (рис. 1).

З огляду на те, що генезис техногенно-ресурсного потенціалу є слідством утворення і накопичення твердих відходів, автором проаналізовано фактори впливу на розвиток процесів їх генерації та акумулювання. Найбільш значущими по відношенню до відходоутворення визначено: фактор масштабів виробництва, галузевий, технологічний та сировинний фактори, а також фактори кратності обробки і комплексності використання сировини; щодо відходонакопичення, то ними є фактори концентрації промислового виробництва, ринкової кон'юнктури, вартісний, інструментальний й правовий.

У другому розділі «Тенденції та закономірності генезису техногенно-ресурсного потенціалу» розглянуто стан проблеми утворення та накопичення техногенних відходів в глобальному, національному та регіональному аспектах.

Дослідженнями виявлена низка тенденцій, що характерні для сучасної геоекономічної системи, які для розвинутих країн світу проявляються у:

- скороченні обсягів утворення твердих промислових відходів внаслідок використання наукомістких технологій та переносу відходоємних виробництв в країни з перехідною економікою й ті, що розвиваються;

- зміні структури відходоутворення в бік збільшення кількості твердих побутових відходів при одночасному підвищенні рівня їх переробки;

- дотриманні «принципу розходження» між зростанням макроекономічних показників та обсягами утворення техногенних відходів.

В той же час в Україні, як й у більшості країн, виробництво в яких здійснюється за технологіями третього та четвертого укладів, спостерігається випереджувальне зростання кількості твердих промислових відходів по відношенню до обсягів утворення побутових, вельми низьким залишається рівень їх використання як вторинної сировини, продовжується полігонне депонування техногенних відходів, ніяким чином не реалізується «принцип розходження».

Аналіз стану проблеми техногенних відходів на регіональному рівні дозволив автору провести типізацію областей країни за обсягами їх утворення та накопичення (табл. 1), що варто розглядати як організаційний чинник вдосконалення стратегії економіко-екологічного розвитку національної структури господарювання й підґрунтя щодо формування механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу країни.

У третьому розділі «Концепція формування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу» розкрито сутність економіко-екологічного стимулювання, проаналізовано фактори стимулюючого впливу на інноваційну діяльність в сфері поводження з техногенними відходами, узагальнені теоретико-методологічні підходи щодо побудови організаційно-економічного механізму стимулювання вторинного ресурсокористування.

Аналіз існуючих уявлень науковців щодо стимулювання взагалі та змісту його конкретних проявів дозволив автору скласти класифікацію видів стимулювання і визначити сутність категорії «економіко-екологічне стимулювання».

Таблиця 1

Типи територіально-адміністративних одиниць України за показниками утворення та накопичення твердих відходів^*

В авторському розуміння - це зовнішня спонукаюча дія, що формує мотивовану поведінку суб'єкта, метою якої є досягнення максимального економіко-екологічного ефекту. В роботі доведено, що в сучасних умовах недоцільно розмежовувати економічне й екологічне стимулювання, бо забезпечення конкурентоспроможності суспільного виробництва (мета економічного стимулювання) не може бути досягнуто без зменшення техногенного навантаження на навколишнє природне середовище (мета екологічного стимулювання); проте, результативність природоохоронних заходів, що здійснюються, значною мірою залежить від економічних досягнень.

В процесі дослідження було конкретизовано поняття «стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу», під яким, на думку автора, варто розуміти зовнішні спонукаючі дії, що формують мотивовану поведінку суб'єктів господарювання, спрямовану на підвищення економіко-екологічної ефективності суспільного виробництва і конкурентоспроможності вітчизняної економіки в результаті господарського використання техногенно-сировинних ресурсів.

Розглядаючи освоєння техногенно-ресурсного потенціалу в контексті інноваційних перетворень, що зрештою відбуватимуться в Україні, автор акцентує увагу на тому, що до факторів стимулюючого впливу на інноваційну діяльність щодо використання твердих відходів доречно віднести складові передбачуваного ефекту: економічну доцільність, яка проявлятиметься в скороченні витрат на імпорт мінеральної сировини, одержанні доходу від виробленої з утилізованих відходів продукції та зменшенні сум екологічних платежів; екологічну затребуваність, обумовлену мінімізацією споживання природних ресурсів та рівня техногенного навантаження; соціальну значущість, що виражатиметься в утворенні нових робочих місць та покращенні якості життя. Проте, при економічно обґрунтованій потребі в інновації та позитивно оцінених наслідках її реалізації, антистимулюючим фактором частіше всього стає обмеженість фінансових можливостей суб'єкта господарювання. Виходячи із зазначеного, автором зроблено висновок, що доступність інвестиційних ресурсів є домінуючим стимулюючим чинником здійснення інноваційної діяльності в сфері вторинного ресурсокористування і організаційно-економічний механізм стимулювання освоєння техногенних ресурсів має формуватися за рахунок інструментів із значним інвестиційним потенціалом.

Семантичний аналіз категорій «механізм», «організаційно-економічний механізм», «механізм стимулювання», зроблений в роботі, дозволив визначити сутність поняття «організаційно-економічний механізм стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу». В авторському розумінні - це структурна складова загального механізму екологізації господарської діяльності, що являє собою системно організовану сукупність форм, методів та інструментів, які оказують зовнішній спонукаючий вплив на поведінку господарюючих суб'єктів у напрямі підвищення економіко-екологічної ефективності суспільного виробництва і конкурентоспроможності економіки за рахунок вторинного ресурсокористування.

Проведене дослідження дозволило визначити мету, завдання, принципи функціонування механізму стимулювання використання техногенних відходів. Стратегічна мета дії відповідного механізму сформульована автором як одержання максимального економіко-екологічного ефекту від стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу, задача стимулювання - як пошук системі стимулювання, яка забезпечить максимальну ефективність дій, що реалізовано. Задача стимулювання використання техногенних ресурсів формально може бути представлена таким чином:

Ф(у) = У(М - m) > max,

f(y) = Д(х) - С(х) > max

при обмеженнях:

х = М - m,

М ? 0; m ? 0; У(х) ? 0; Д(х) ? 0; С(х) ? 0,

де Ф(у) - цільова функція центру; f(y) - цільова функція агента; х - кількість відходів, що використано; m - кількість відходів, що залишилось в навколишньому середовищі; М - кількість накопичених агентом відходів; У(М - m) - відвернутий збиток, обумовлений зменшенням кількості накопичених техногенних відходів внаслідок їх використання; Д(х) - доход, що одержаний агентом від використання техногенних відходів; С(х) - витрати, пов'язані із використанням відходів.

В результаті вирішення цієї задачі автором визначена умова одержання оптимального результату, за якою граничний результат стимулювання має бути більше різниці між граничними витратами на здійснення дії та граничним економічним збитком від розміщення відходів в навколишньому середовищі:

В роботі узагальнено та проаналізовано принципи формування організаційно-економічного механізму стимулювання вторинного ресурсокористування; визначальним серед них названо принцип диспозитивності, згідно якого господарюючий суб'єкт самостійно обирає стратегію поведінки.

Запропонована автором модель організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу являє собою систему, елементами якої є: підсистема інструментів стимулювання, підсистема забезпечення та підсистема контролю (рис. 2). Збалансоване поєднання ринкових та адміністративних інструментів дозволяє забезпечити скорочення державних витрат й надати реальну фінансову незалежність суб'єктам господарювання за рахунок можливості самостійного вибору стратегії поведінки та інструментів її реалізації.

У четвертому розділі «Екстернальні ефекти в контексті проблеми техногенно-ресурсного потенціалу» розглянуто механізм формування екстернальних збитків, обумовлених процесами утворення техногенних відходів, запропоновано методичний підхід щодо визначення відповідних екстернальних витрат та наведено приклади його реалізації, розкрита сутність показника «екстернальність господарської діяльності» і обґрунтована доцільність його використання при оцінці екологічності виробництва.

На основі узагальнення положень теорії екстерналій автором доведено, що утворення техногенних відходів провокує виникнення зовнішніх збитків, які являються для суспільства непродуктивними витратами. Для реалізації на практиці принципу «забруднювач - платить» розмір цих витрат має бути визначено в грошовому еквіваленті.

В роботі запропоновано методичний підхід до оцінки величини екстернальних збитків, обумовлених утворенням твердих промислових відходів, що враховує додану вартість виробництва, відходоємність та приведену масу утворених відходів. Користуючись ним, автором визначено розмір додаткових суспільних витрат, що виникають внаслідок діяльності Миколаївського глиноземного заводу (МГЗ); за розрахунками вони складають організаційно-економічного механізму (ОЕМ) стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу 811,2 млн. грн. на рік, тоді як сума зборів за розміщення еквівалентного обсягу відходів дорівнює 260 тис. грн. Виходячи з розуміння того, що суспільні збитки, пов'язані не тільки з утворенням техногенних відходів, а із їх накопиченням, автором розроблено методичний підхід до визначення величини екстернальних витрат, які виникають внаслідок існування об'єктів розміщення твердих відходів. Розраховано, що відповідні збитки від розміщення твердих відходів в Одеському регіону оцінюються в 5,68 млн. грн., а при полігонному похованні твердих побутових відходів їх розмір становить 2585 грн./т. Обґрунтована доцільність при оцінки результатів господарської діяльності підприємств врахувати показник екстернальності виробництва, під яким, на думку автора, варто розуміти величину додаткових суспільних витрат, що виникають в результаті утворення відходів при виробництві одиниці продукції. Наприклад, виробництво 1 тони глинозему на МГЗ обумовлює додаткові суспільні збитки в розмірі 811,2 грн., що на 211,2 грн. перевищує створену корисну вартість. Отже, стратегія розвитку економічних систем повинна бути орієнтована на зниження екстернальності матеріального виробництва. Автором визначено ймовірні напрями реалізації цього імперативу (рис. 3).

Враховуючи кризову ситуацію в країні, здійснення заходів щодо зменшення відходоємності виробництва є досить проблематичним, тому, на думку автора, пріоритетними мають стати дії, пов'язані саме із стимулюванням використання відходів.

У п'ятому розділі «Концептуально-методологічні засади економічної оцінки складових організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу» проаналізовано теоретико-методологічний базис економічної оцінки техногенних відходів, розвинуті методичні підходи щодо визначення вартості об'єктів їх розміщення, оцінки інвестиційної привабливості місць накопичення та економіко-екологічної ефективності інновацій в сфері вторинного ресурсокористування.

Виходячи з того, що вартісна оцінка запасів техногенних відходів є економічною основою організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу, автором досліджено методичні підходи до ціноутворення на тверді відходи. Їх узагальнення свідчить про те, що питання потребує подальшого вивчення та вдосконалення. В роботі пропонується здійснювати економічну оцінку техногенних відходів на підставі витрат на переробку, доходу від економії природної сировини внаслідок використання відходів та ринкової вартості найбільш цінної компоненти. Результати розрахунків наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Вартісна оцінка твердих промислових відходів^*

Автором розроблено алгоритм економічної оцінки об'єктів розміщення техногенних відходів (техногенних родовищ), що враховує величину очікуваного доходу від їх переробки та розмір майбутніх витрат на освоєння. Згідно виконаним розрахункам, вартість запасів техногенних відходів, накопичених тільки в межах Миколаївського глиноземного заводу, дорівнює 34,44 млрд. дол. США. Доведено, що проведення вартісної оцінки запасів техногенних відходів, «задепонованих» в країні, є важливою передумовою перерахунку розміру національного багатства та розвитку вітчизняного мінерально-сировинного комплексу на основі стимулювання вторинного ресурсокористування.

Узагальнено результати теоретико-методологічних досліджень, пов'язаних із оцінкою інвестиційної привабливості об'єктів розміщення техногенних відходів. Визначено, що у випадку фінансування відповідних проектів інвестор має розраховувати на одержання інтегральної вигоди, яка складатиметься з комерційного та соціально-економічного ефектів. За підрахунками автора рентабельність інвестицій в освоєння запасів твердих промислових відходів, що накопичено, наприклад, в сховищах Запорізького титано-магнієвого комбінату, складатиме 150%, а термін окупності - приблизно 1 рік. Крім того, для визначення економіко-екологічної ефективності здійснюваних інвестицій, автором запропоновано користуватися оцінками, що враховують часову компоненту грошових потоків та величину екстернальних збитків, і є більш адаптованими до ринкових умов господарювання.

У шостому розділі «Аналіз стану та інвестиційний вектор трансформації організаційно-економічного механізму стимулювання вторинного ресурсокористування» визначено ступінь адекватності діючих інструментів екологічного регулювання ринковим принципам господарювання, проаналізовано стан державного фінансування сфери поводження з техногенними відходами, досліджено природоохоронний потенціал інструментів, які поширені й використовуються в ринковій економіці, обґрунтована можливість залучення інструментів фондового ринку до фінансування заходів щодо освоєння техногенно-ресурсного потенціалу.

Автором доведено, що ймовірні причини неефективності вітчизняного механізму природоохоронного регулювання обумовлені використанням системного підходу при його формуванні та подальшому вдосконаленні. В сучасних умовах високої динамічності й неозначеності, дієвість інструментів визначається ситуацією, тому, на думку автора, для активізації стимулюючої дії економіко-екологічного інструментарію доцільним уявляється використання ринкових інструментів, більш адаптованих до ситуаційного управління. Критеріями віднесення інструментів екологічного регулювання до категорії ринкових варто вважати такі як еластичність інструменту щодо використання адміністративного ресурсу, паритетність суб'єктів економіко-екологічних відносин, багатоваріантність вибору управлінських рішень тощо. В роботі, на підставі зазначених критеріїв, здійснена оцінка адекватності діючих економіко-екологічних інструментів ринковим умовам господарювання. Доведено, що майже всі вони, крім екологічного аудиту, відносяться до категорії адміністративних.

Скорочення державних витрат на фінансування природоохоронних заходів в сфері поводження з твердими відходами і одночасне збільшення капітальних вкладень із власних коштів суб'єктів господарювання, свідчить, на думку автора, про існування негативної тенденції щодо активізації процесу освоєння техногенно-сировинних ресурсів. Система фінансування екологоорієнтованих інновацій та інструментарій стимулювання вторинного ресурсокористування потребують негайного реформування, що можливо здійснити за допомогою інструментів із відповідним «природоохоронним потенціалом», який визначається автором як здібність активізувати реалізацію природоохоронних функцій за рахунок іманентних інструменту інвестиційних можливостей. Оцінити величину природоохоронного потенціалу інструменту пропонується на основі показника, яким є мультиплікатор інвестицій, що в даних умовах характеризує ступінь зміни економіко-екологічного ефекту (відвернутого збитку) по відношенню до приросту відповідних інвестицій; вибір інструменту здійснюватиметься за максимальним значенням мультиплікатору. Запропоновано використовувати в якості інструментів, які прямо або побічно можуть забезпечити мобілізацію інвестиційних ресурсів, лізинг, державно-приватне партнерство (концесії), іпотеку, аутсорсинг та бенчмаркінг.

В роботі також розглянуто можливість включення до механізму стимулювання освоєння запасів техногенних відходів деяких інструментів фондового ринку, таких як акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, опціони тощо.

У сьомому розділі «Методологічні засади ринкового реформування організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-сировинних ресурсів» висвітлено пріоритетні напрями реформування економічного інструментарію природоохоронного стимулювання, сформульовані концептуальні положення щодо ринкової трансформації системи стимулювання використання техногенних відходів, наведено рекомендації з організації національної системи стимулювання вторинного ресурсокористування.

Автором обґрунтована доцільність включення в систему економіко-екологічних відносин в сфері поводження з техногенними відходами інструментів ринкової спрямованості як стимуляторів процесу освоєння техногенно-ресурсного потенціалу. Реформування варто здійснювати за рахунок інструментів, що вже мають відповідний правовий статус, а саме таких як лізинг, іпотека, концесія. Особливості їх прояву наведено в таблиці 3.

Аналіз законодавчих актів, які стосуються лізингу і регулюють господарські правовідносини в сфері поводження з техногенними відходами, дозволив автору констатувати, що об'єкт розміщення твердих промислових відходів як складова основних фондів підприємства може розглядатися в якості об'єкту лізингу. Найбільш зручною формою інвестування, в аспекті концентрування коштів, визначено зворотній лізинг. Об'єкти розміщення техногенних відходів, що знаходяться в державній або комунальній власності доцільно, на думку автора, надавати в концесію, що також стимулюватиме процес вторинного ресурсокористування. Крім того, об'єкти розміщення відходів варто розглядати як заставне майно, що може надаватися в іпотеку. За авторським розумінням, схема іпотечного кредитування, наведена на рис. 4, може забезпечувати не тільки реалізацію стимулюючої функції, а й дає підстави щодо припинення загальноприйнятого трансфертного фінансування природоохоронних заходів.

В роботі визначено, що перспективними інструментами стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу слід вважити також аутсорсинг та бенчмаркінг, які за рахунок інвестування інтелектуального капіталу (досвід, компетенції, інформація) здібні сприяти вирішенню проблеми вторинного ресурсокористування.

Автором доведено, що вдосконалення організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу неможливо лише за рахунок впровадження ринкових інструментів-стимуляторів. Важливим етапом є створення транспарентної системи стимулювання, яка забезпечуватиме координацію діяльності в сфері вторинного ресурсокористування між всіма рівнями управління за принципом субсидіарності, що обумовлює можливість використання інструментів стимулювання у відповідності до задач, які доцільно вирішувати залежно від компетенції управляючих суб'єктів. Натепер в Україні, як визначено автором, існують всі передумови щодо створення національної системи стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу за субсидіарно-ієрархічним принципом, яка має стати важливим елементом системи управління природокористуванням та загальнодержавної системи управління економічним розвитком країни.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і вирішення науково-прикладної проблеми, що полягає у формуванні організаційно-економічного механізму стимулювання освоєння техногенно-ресурсного потенціалу України й розробці науково-практичних рекомендацій з його реалізації.

Найбільш суттєвими теоретико-методологічними та практичними результатами, отриманими в ході дисертаційного дослідження, є такі:

1. В дисертації обґрунтована доцільність включення в систему ресурсів соціально-економічного розвитку країни техногенно-ресурсного потенціалу, під яким, на думку автора, слід розуміти сукупність запасів техногенних відходів з урахуванням можливостей їх розширення та поповнення в майбутньому внаслідок виявлення нових джерел утворення. Автором доведена наявність у техногенних відходів економічних властивостей, що проявляються у здібності виконувати функції капіталу, виступати в якості предметів праці, служити об'єктами купівлі-продажу, бути носіями споживчої вартості та володіти міновою вартістю.

Проведена дисертантом структуризація техногенно-ресурсного потенціалу за компонентно-просторовим та функціональним принципами обумовила можливість виявити взаємозв'язок якісного складу різних категорій техногенних відходів, джерел їх формування за стадіями відтворювального циклу та місць розміщення у відповідності до територіальної організації виробничих сил, а також охарактеризувати різні види техногенно-сировинних ресурсів в залежності від функцій, які вони виконують в господарській сфері та по відношенню до навколишнього природного середовища.

На основі дослідження класифікацій складових техногенно-ресурсного потенціалу автором виділена низка ознак, які дозволили диференціювати техногенні відходи за категоріями, що мають організаційно-економічну спрямованість. Дисертантом визначено домінуючі фактори впливу на процеси утворення та накопичення твердих відходів, отже на формування відповідних екстернальних ефектів.

2. В дисертаційній роботі проаналізовано ситуацію в сфері утворення й накопичення твердих відходів на глобальному, національному та регіональному рівнях. Автором виявлено тенденції, що характерні для сучасної геоекономічної системи: для країн «цивілізованого центру» вони виражаються у скороченні обсягів утворення твердих промислових відходів, зміні структури відходоутворення в сторону збільшення кількості твердих побутових відходів при одночасному підвищенні рівня їх вторинної переробки, реалізації «принципу розходження» між зростанням ВВП і генерацією відходів; для країн «периферійної зони», у тому числі, й для України, спостерігається випереджувальне зростання обсягів утворення індустріальних відходів у порівнянні з генерацією ТПВ, використання поховання як основного метода поводження з твердими відходами, «стагнація» вторинного ресурсокористування, недотримання «принципу розходження».