Інвестиційне забезпечення розвитку біоенергетичного сектора сільського господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

"ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ"

УДК 338.43

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ БІОЕНЕРГЕТИЧНОГО СЕКТОРА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

НАЗАРЕНКО АННА ВІКТОРІВНА

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Науковий керівник доктор економічних наук, професор, академік НААН України Пасхавер Борис Йосипович Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України", головний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік НААН України

Шпичак Олександр Михайлович НДІ економіки і менеджменту агропромислового виробництва Національного університету біоресурсів і природокористування України, директор;

кандидат економічних наукЛук'янова Марія Михайлівна Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України", науковий співробітник відділу економіки і політики аграрних перетворень.

Захист відбудеться "08" квітня 2010 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 у Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий "01" березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

АНОТАЦІЯ

Назаренко А.В. Інвестиційне забезпечення розвитку біоенергетичного сектора сільського господарства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством. - Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України". - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню інвестиційних можливостей розвитку біопаливної енергетики в сільському господарстві України та визначенню потенційних обсягів виробництва різних видів біопалива із сільськогосподарської сировини. Досліджено теоретичні та методологічні основи інвестиційно-інноваційного розвитку економіки, обґрунтовано зв'язок між капітальними інвестиціями та енергоефективністю, визначено шляхи підвищення енергоефективності у сільському господарстві за рахунок власного виробництва та використання відновлюваних енергоресурсів. У дисертаційній роботі дістало подальшого розвитку дослідження тенденцій та закономірностей на ринку паливно-енергетичних ресурсів України і світу. На основі запропонованих методів і схем визначено екологічну та економічну ефективність виробництва біопалива. Проаналізовано ринок ріпаку, як основної енергетичної сировини в Україні та Європі. Запропоновано стратегію розвитку повноцінного ринку біоенергетичних ресурсів та визначено шляхи стимулювання виробництва і споживання біопалив у державі. інвестиція біопаливо сільськогосподарський економіка

Ключові слова: інвестиції, інвестиційне забезпечення, розвиток, біоенергетичний сектор, економічні механізми, сільське господарство, енергоефективність, біопаливо, ринок ріпаку, ринок біоенергетичних ресурсів.



АННОТАЦИЯ

Назаренко А.В. Инвестиционное обеспечение развития биоэнергетического сектора сельского хозяйства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - Экономика и управление национальным хозяйством. - Государственное учреждение "Институт экономики и прогнозирования НАН Украины". - Киев, 2009.

Диссертация посвящена обоснованию инвестиционных возможностей развития биотопливной энергетики в сельском хозяйстве Украины и определению потенциальных объемов производства различных видов биотоплива из сельскохозяйственного сырья. Исследованы теоретические и методологические основы инвестиционно-инновационного развития экономики, обоснована связь между капитальными инвестициями и энергоэффективностью. Определено, что в основе развития аграрного производства должна лежать экономически и экологически взвешенная интенсификация, базирующаяся на опережающем росте энергоресурсной эффективности. С целью снижения энергозатратности производства предложены и рассмотрены пути повышения энергоэффективности в сельском хозяйстве, основным из которых является внедрение возобновляемых источников энергии, произведенных из собственного сырья. Получило дальнейшее развитие определение тенденций и закономерностей рынка топливно-энергетических ресурсов Украины и мира, свидетельствующие о росте общего энергопотребления и постепенном исчерпывании традиционных источников энергии. Установлено, что рост цен на топливно-энергетические ресурсы приводит к повышению доли энергетической составляющей в себестоимости продукции, что становится критическим фактором для жизнедеятельности многих предприятий. Обоснована рациональность выбора путей уменьшения доли расходов на нефтепродукты в агросфере за счет замены части из них возобновляемыми биоресурсами: биогазом, биоэтанолом и биодизелем.

Предложены методические принципы и схемы оценки экономического и экологического эффектов от производства и использования разных видов биотоплива. Рассчитаны потенциальные объемы производства биотоплива из сельскохозяйственного сырья, принимая во внимание техническую доступность ресурсов, использование экспортного потенциала культур и сохранение плодородия почв. Проанализирован рынок энергетического сырья, основной культурой которого в Украине и Европе является рапс. Установлено, что высокая рентабельность производства рапса, обусловленная высоким мировым спросом, определяет экспортную ориентацию данной культуры на сегодняшний день. На основе исследований производства биотоплива сельским хозяйством различных стран мира предложены возможные формы производства биотоплива сельхозпроизводителями Украины. Разработана и предложена стратегия стимулирования развития рынка биоэнергетических ресурсов в Украине, предусматривающая комплексные действия государства в реформировании налоговой, регуляторной и научно-исследовательской политики.

Ключевые слова: инвестиции, инвестиционное обеспечение, развитие, биоэнергетический сектор, экономические механизмы, сельское хозяйство, энергоэффективность, биотопливо, рынок рапса, рынок биоэнергетических ресурсов.



ANNOTATION

Nazarenko A.N. Investment support for bioenergy sector development in agriculture. - Manuscript.

Dissertation for searching a degree of the Candidate of Economic science in speciality 08.00.03 - Economics and management in national economy. - State Institution "Institute for Economics and Forecasting of National Academy of Sciences of Ukraine". - Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to substantiation of investment possibilities to develop biofuel energy in agriculture of Ukraine and determination of potential volumes of biofuel production from agricultural raw materials. In thesis investigated theoretical and methodical basis for investment and innovation economic development, proved connection between capital investments and energy efficiency, determined ways to increase energy efficiency in agriculture through production and use of own renewable energy resources.

It was further investigated tendencies and patterns of the Ukrainian and world fuel-energy market. Based on the proposed methods and schemes, ecological and economic efficiency of biofuel production was estimated. It was analyzed rapeseed market, which appears to be the main energy raw material in Europe and Ukraine. It was proposed a strategy to develop a stable bioenergy supply and to determine stimulation means for biofuel production and consumption.

Key words: investments, investment supply, development, bioenergy sector, economic tools, agriculture, energy efficiency, biofuel, rapeseed market, bioenergy resources market.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розвиток цивілізації базується на підкоренні людством природної енергії, що здійснює глобальний вплив на соціально-економічні зміни в суспільстві. Основне енергетичне джерело - нафта, яка приводить у рух гігантську потужність двигунів, поступово вичерпується. Вже сьогодні домінуючою світовою тенденцією розвитку енергетичної галузі є підвищення цін на природні нафтопродукти, вугілля та газ. Це змушує уряди, передусім індустріалізованих держав, шукати їм альтернативу. Тому в країнах Європи, Америки та Азії особливого розповсюдження набувають технології енергетичного використання біопалива із сільськогосподарської сировини. Аграрна галузь багатьох країн починає активно займатися питанням виробництва власних енергоресурсів. Таким чином, відбувається заміщення традиційних енергетичних ресурсів відповідними аналогами рослинного і тваринного походження.

Актуальність теми. Необхідність інвестиційного забезпечення розвитку біоенергетичного сектора в сільському господарстві об'єктивно зумовлена скороченням запасів корисних копалин, високою залежністю країни від імпорту нафти, зміною структури агропромислового виробництва, постійним зростанням диспаритету цін на енергетичні, промислові й сільськогосподарські види продукції, що призводить до негативних процесів в аграрному виробництві та потребує знаходження альтернативних шляхів вирішення проблеми енергозабезпечення та енергоефективності. Перспективним у цьому напрямі є виробництво та використання біологічних видів палива, розвиток яких набуває поширення в багатьох країнах світу, створюючи нові глобальні тенденції на ринку сільськогосподарської продукції. Для України, стратегічною метою якої є інтеграція до ЄС, розвиток біоенергетики має особливо важливе значення, оскільки використання відновлюваних джерел енергії не нижче середньоєвропейського рівня є однією з вимог Європейського Союзу до країн-кандидатів.

Розвиток ринку біоенергетики це тривалий процес, який поєднує в собі становлення стабільної сировинної бази та формування на її основі промислової переробки енергетичної сировини. На сьогоднішній день в Україні немає сформованого ринку біопалива, але ринок енергетичної сировини набув бурхливого розвитку з орієнтацією на експорт. Це, у поєднанні з розробленими відповідними державними програмами, створює значний потенціал для формування в Україні повноцінного ринку біоенергетики.

Вихідною теоретичною та методологічною базою дослідження інвестиційно-інноваційного розвитку стали праці вітчизняних та зарубіжних економістів, таких як Б.Губський, О.Гутуров, М.Денисенко, М.Марковіц, А.Мертенс, А.Пешко, С.Реверчук, Г.Сєніна; особливості здійснення інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі охарактеризовані у роботах М.Бекера, С.Гуткевич, Е.Касла, М.Кисіля, А.Нельсона, П.Саблука; дослідженням питання агропродовольчого розвитку присвячені роботи Д.Крисанова, В.Месель-Веселяка, Л.Молдаван, Б.Пасхавера, В.Трегобчука, О.Шубравської; на проблемах розвитку біопаливної енергетики у своїх до слідженнях зосереджувались Г.Гелетуха, В.Дубровін, Г.Калетник, М.Лук'я нова, А.Паштецький, Є.Сухін, О.Шпичак та інші.

Значний внесок у розробку науково-методологічних аспектів розвитку та виробництва альтернативної енергії в Україні було зроблено науковцями НДІ екобіотехнологій та біоенергетики під керівництвом В.Дубровіна. Зокрема, фахівцями Інституту було обґрунтовано рекомендації щодо організації виробництва біодизеля і розроблено вимоги до якості сировини і продукції переробки.

Незважаючи на досить високий інтерес до розвитку біоенергоресурсів, проблематика енергоресурсної ефективності та перспектив впровадження біопаливної енергетики у сільському господарстві має ще багато маловивчених аспектів і потребує подальшого дослідження. Актуальним для економічної науки і практики є обґрунтування необхідності інвестиційного забезпечення розвитку біоенергетики та раціональності виробництва і використання різних видів біопалива у сільському господарстві. Малодослідженими залишаються шляхи стимулювання розвитку ринку біопалива в Україні. Усе це в сукупності й зумовило вибір теми, визначення мети й завдання дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дослідження проводилось у Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України" в рамках теми "Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку" (номер ДР 0105U006911), в якій особисто авторові належить розділ "Перспективи біопаливної енергетики в агросфері".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення та обґрунтування теоретичних, методичних і практичних засад інвестиційного забезпечення розвитку біоенергетичного сектора сільського господарства, що розглянуто в контексті виробництва та використання альтернативних джерел енергії. Для досягнення мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

- систематизувати поняття інвестиції з точки зору фінансової, економічної, інвестиційної теорії, мікро- та макроекономіки;

- обґрунтувати шляхи підвищення енергоефективності у сільському господарстві, що базуються на використанні відновлюваних джерел енергії, вироблених із сільськогосподарської сировини;

- визначити вплив на сільськогосподарське виробництво динаміки цін на паливно-енергетичні ресурси;

- запропонувати методику розрахунків ефективності виробництва та використання різних видів біопалива в аграрному секторі;

- оцінити перспективи впровадження біопаливної енергетики у сільському господарстві та розвитку ринку ріпаку як основної енергетичної культури в Україні та Європі;

- обґрунтувати рекомендації щодо прискорення становлення та розвитку біопаливної енергетики в країні з урахуванням досвіду країн, які виробляють біопаливо у промисловому масштабі;

- удосконалити заходи стимулювання виробництва та споживання біопалива в Україні на основі чинних законів, державної програми і концепції розвитку виробництва дизельного біопалива в Україні.

Об'єктом дослідження є процес розвитку біопаливної енергетики як альтернативного джерела паливно-енергетичних ресурсів у сільському господарстві.

Предметом дослідження є економічні механізми інвестиційного забезпечення розвитку біоенергетичного сектора сільського господарства.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовано сучасні методи наукового дослідження. За допомогою методів систематизації та узагальнення досліджено та викладено повну класифікацію категорії інвестиції. Методом факторного аналізу обґрунтовано необхідність інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку в сільському господарстві. На основі методів економіко-математичного аналізу здійснено розрахунки економічної та екологічної ефективності виробництва різних видів біопалива, оцінено перспективи впровадження біоенергетики та розвитку ринку ріпаку як основної енергетичної культури. За допомогою методів аналізу, синтезу та порівняння обґрунтовано необхідність розвитку біоенергетики та можливість зменшення витрат на паливно-енергетичні ресурси шляхом заміни частини з них біопаливом. Статистичний, логічний та історичний методи дослідження застосовано для аналізу динаміки цін на паливно-енергетичні ресурси та їх впливу на сільськогосподарське виробництво. Емпірична база дослідження ґрунтується на зборі, узагальненні та обробленні інформації щодо обсягів та структури використання різних видів палива в Україні та інших країнах світу, на аналізі відновлюваних джерел енергії та можливості використання біопалива з метою зменшення залежності країни від імпорту мінерального палива.

Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти України та ЄС, офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики України, Продовольчої сільськогосподарської організації Об'єднаних Націй (FAO), Державного департаменту сільського господарства США (USDA), публікації українських та іноземних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:

Вперше:

- обґрунтовано інвестиційні можливості підвищення енергоефективності у сільському господарстві, котрі, на відміну від уже існуючих, що передбачають техніко-технологічний перегляд виробничого процесу, ґрунтуються на розвитку виробництва та використання біоенергоресурсів із сільськогосподарської сировини як альтернативного джерела енергії, здатного забезпечити сільськогосподарських виробників власними паливно-енергетичними ресурсами та зменшити залежність від коливання цін на енергоресурси;

- розроблено методологічні принципи і моделі оцінки економічного та екологічного ефектів виробництва і використання різних видів біопалива в сільському господарстві на основі порівняння виробничо-фінансових показників та визначення економічно можливого потенціалу отримання біопалива із сільськогосподарської сировини, що доводить раціональність енергозабезпечення сільського господарства за рахунок біоенегоресурсів та обґрунтовує доцільність спрямування інвестиційних ресурсів на розвиток відновлюваних джерел енергії, охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів.

Дістало подальшого розвитку:

- визначення впливу динаміки цін паливно-енергетичних ресурсів на собівартість виробництва сільського господарства, що приводить до висновку про зростання енергетичної складової сільськогосподарських витрат з одночасним порушенням технологічно необхідних обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів, та обумовлює необхідність пошуку альтернативних шляхів вирішення проблеми енергозабезпечення та енергоефективності в агросфері;

- обґрунтування пропозицій щодо становлення та розвитку повноцінного ринку біопалива, які полягають у реалізації послідовних скоординованих дій держави щодо реформування податкової підтримки, регуляторної політики, регіонального розвитку та розвитку інфраструктури, науково-дослідної роботи та екологічної раціональності.

Удосконалено:

- визначення поняття енергоефективності аграрного виробництва, що забезпечується виваженою як з економічної, так і з екологічної точок зору інтенсифікацією, в результаті чого досягається отримання максимальної кількості продукції при найменших витратах паливно-енергетичних ресурсів та збереженні довкілля;

- систему заходів стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива в Україні шляхом доповнення існуючих заходів такими, що ґрунтуються на впровадженні новітніх ефективних рішень, які дадуть змогу зменшити енергетичну залежність держави, підвищити конкурентоспроможність аграрного виробництва, знизити техногенне навантаження на навколишнє середовище.

Практичне значення одержаних результатів. Економічне обґрунтування, аналіз досвіду зарубіжних країн, сформовані висновки та рекомендації мають практичне значення у становленні повноцінного ринку біопалива в Україні та підвищенні енергоресурсної ефективності сільського господарства.

Результати дослідження викладені в науково-аналітичній записці Міні стерству аграрної політики України "Можливості розвитку біопаливної енергетики в сільському господарстві". Запропоновані в записці схеми оцінки ефективності виробництва та заходи стимулювання розвитку біопаливної енергетики в Україні використовуються Міністерством аграрної політики при оцінюванні економічної та екологічної ефективності виробництва біопалива та розробленні відповідних законодавчих змін (Міністерство аграрної політики України: лист від 26.10.2009 р. № 37-27-2-15/19565). Результати досліджень використано у практичній діяльності експериментального заводу з виробництва дизельного біопалива НДІ екобіотехнологій та біоенергетики, зокрема, запропонована оцінка ефективності виробництва біодизеля впроваджується при аналізі фінансових показників заводу та визначенні ефективності виробництва і використання дизельного біопалива для потреб ведення сільськогосподарських робіт у ВП НУБіП України "Агрономічна дослідна станція" (Довідка від 04.12.2009 р. № 112-10).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення, результати і висновки дисертації щодо обґрунтування інвестиційних можливостей розвитку біопаливної енергетики в сільському господарстві та розробленні методів оцінювання еколого-економічних перспектив розвитку біопалива отримано автором особисто. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювались у Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України" та НДІ екобіотехнологій і біотехніки. Апробація основних положень дисертаційної роботи також проводилась у формі доповідей на:

- науково-практичній конференції "Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн" (м. Харків, 2005);

- міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України" (м. Алушта, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у семи наукових працях, з яких одна - розділ у колективній монографії, чотири - публікації у наукових фахових виданнях, дві - тези матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 2,8 друк. аркуша. До одноосібних публікацій автора належать чотири наукові праці загальним обсягом 1,5 друк. аркуша.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, список використаних джерел налічує 126 найменувань на 12 сторінках. Основна частина роботи викладена на 184 сторінках, що містять 32 таблиці та 40 рисунків, розміщених на 32 сторінках. Дисертація має два додатки на двох сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи інвестиційно-інноваційного розвитку" викладено теоретичні аспекти інвестування, проаналізовано джерела фінансування інвестиційної діяльності, визначено роль інновацій у розвитку сільського господарства, досліджено зв'язок між капітальними інвестиціями та енергозбереженням в агросфері.

У процесі дослідження теоретичних аспектів інвестування розкрито сутність поняття інвестиції з точки зору різних економічних наук та сфер практичної діяльності. Світова економічна наука трактує сутність категорії інвестиції як спосіб розміщення капіталу з метою його збереження або зростання. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють сьогоднішні витрати на придбання реальних або фінансових активів, метою яких є отримання майбутніх вигод. Економісти визначають інвестиції як видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу. В макроекономіці інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, котра забезпечує приріст капіталу в економіці країни. У результаті дослідження встановлено, що попри широке трактування категорії інвестиції, різні наукові підходи сходяться на тому, що зростання обсягів і темпів інвестицій належать до найважливіших показників процвітання національної економіки, а перепади інвестиційних вкладень є індикатором змін сукупного попиту, обсягу національного виробництва та рівня зайнятості населення.

У процесі аналізу інвестиційної діяльності визначено та розглянуто джерела фінансування інвестицій, що поділяються на внутрішні, до яких належать власні кошти підприємств, та зовнішні, які включають боргові кошти та ресурси, залучені від сторонніх організацій як внески в статутний фонд або цільове фінансування на безоплатній основі. Термін фінансування розглядається як економічна форма управління ресурсами, в основу якої покладено інтереси суб'єктів інвестування.

Досить важливе джерело фінансування це кошти міжнародних організацій. Впливовою є група Світового банку, в яку входять п'ять міжнародних організацій. Всі вони надають позики на реалізацію конкретних проектів, які спрямовані на підвищення темпів економічного зростання в країні, покращення інвестиційного клімату та охорону навколишнього середовища.

Дослідження інвестиційних процесів у реальному секторі економіки, котрий на сьогоднішній день характеризується гострою нестачею інвестиційних ресурсів і неможливістю істотного збільшення їх обсягу, спонукає до висновку про необхідність підвищення ефективності використання залучених інвестиційних ресурсів. Встановлено, що напрямами розв'язання проблеми ефективності інвестування є:

- зміна акцентів у пріоритетах і формах інвестування, розвиток галузей матеріального виробництва, зокрема наукомістких;

- фінансування прибуткових інвестиційних проектів і цільових програм, в яких чітко визначено стратегію розвитку;

- розвиток інноваційних проектів, фінансування наукових установ і проектно-конструкторських організацій, що працюють над новітніми науково-технічними розробками;

- створення нових форм мотивації і контролю за ефективним використанням інвестиційних ресурсів.

Аналіз статистичних даних щодо надходження інвестицій в економіку України свідчить про їх щорічне зростання, однак таке зростання обмежене негативним впливом деяких чинників інвестиційного клімату, до яких належать політична та фінансова стабільність, правові гарантії захисту інтересів інвесторів, розвиток інвестиційної інфраструктури, розвиток ринкових відносин, частка державного сектора, рівень ризиків, умови страхування тощо. Вплив складових інвестиційного клімату особливо відчутний під час економічної кризи, що загострює вимоги інвесторів до стабільності та ризикованості інвестиційного середовища.

Однією з форм реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, котрі реалізуються в процесі інноваційної діяльності. Інвестиції - матеріальна основа інноваційних проектів, тому скорочення інвестиційних ресурсів у країні позначається на інноваційній діяльності.

Розвиток сільського господарства України значною мірою залежить від досягнень науково-технічного прогресу, а саме - інновацій, залучення яких вимагає визначеного обсягу витрат у формі довгострокових вкладень капіталу, тобто інвестицій. Встановлено, що ефективність виробничого комплексу сільського господарства визначається наявністю сучасної матеріально-технічної бази, в результаті чого забезпечується конкурентоспроможність галузі на внутрішньому і зовнішньому ринках, зниження матеріало- і енергомісткості виробництва та досягається висока економічна ефективність реалізації інвестиційних проектів.

У результаті дослідження встановлено та обґрунтовано зв'язок між капітальними інвестиціями та енергоефективністю в сільському господарстві. Ефективність використання енергоресурсів як складова ефективності сільськогосподарського виробництва, є економічною категорією, що відображає результативність суспільного виробництва. Важливим напрямом оцінювання результативності сільськогосподарської діяльності є динаміка економіко-енергетичної ефективності виробництва. Тому, на нашу думку, головним напрямом розвитку аграрного виробництва є виважена як з економічної, так і з екологічної точок зору інтенсифікація, котра повинна ґрунтуватися на випереджальному зростанні енергоресурсної ефективності, тобто скороченні витрат на одиницю аграрної продукції.

На основі аналізу енерговитрат у сільському господарстві України та інших країн світу встановлено, що частка витрат на паливно-енергетичні ресурси у структурі виробничих витрат українського сільськогосподарського виробництва вдвічі перевищує рівень американських виробників. Підвищення частки енергетичної складової у собівартості продукції на сьогоднішній день є критичним фактором для життєздатності багатьох сільськогосподарських підприємств. Водночас висока енергомісткість виробництва свідчить про наявність значного потенціалу підвищення енергоефективності та конкурентоспроможності української продукції.

Проблема енергоефективності в сільському господарстві розглядається в дисертаційній роботі з двох позицій: технологічне переоснащення (що дасть можливість знизити витрати пального) і власне виробництво паливних ресурсів у сільському господарстві (яке дозволить знизити залежність агропідприємств від зовнішніх джерел паливно-енергетичних ресурсів та зростання цін на них, а також не допустити погіршення екологічної ситуації).

Встановлено, що використання відновлюваних джерел енергії призводить до зменшення негативного впливу спалювання нових видів палива на навколишнє середовище, що підтверджується політикою багатьох країн, які спрямували свій курс на підвищення частки відновлюваної енергетики та створення високоефективної, надійної, диверсифікованої енергетичної системи.

У другому розділі "Перспективи біоенергетичного розвитку сільського господарства України" проаналізовано загальноекономічне та аграрне енергозабезпечення в Україні, оцінено біоенергетичний потенціал агросфери, надано екологічну та економічну оцінку виробництва різних видів біопалива з сільськогосподарської сировини, досліджено ринок ріпаку, який є основною енергетичною сировиною в Україні та Європі.

Виробництво та споживання паливно-енергетичних ресурсів формує енергетичну політику країн і втілюється у паливно-енергетичному балансі, стан якого визначає енергетичну безпеку країн. На основі порівняння структури паливно-енергетичного балансу України та інших країн світу зроблено висновок, що Україна має незбалансовану структуру енергоспоживання, яка не відповідає внутрішнім запасам паливно-енергетичних ресурсів і не бере до уваги світові тенденції у використанні енергоносіїв.

Характерною рисою українського енергетичного балансу є відносно незначна частка нафти у структурі споживання (10,7% порівняно з майже 40% у країнах ОЕСР), висока частка природного газу (42,1%), що майже вдвічі перевищує цей показник у країнах ОЕСР (23,8%). Крім того, досить незначну роль у забезпеченні енергією України відіграє використання відновлюваних джерел енергії (0,4% проти 6% у країнах ОЕСР).

Дослідження структури паливно-енергетичного балансу України свідчить, що потребу в таких енергоносіях, як нафта та природний газ, Україна й надалі задовольнятиме переважно за рахунок імпорту, оскільки перспективи розширення видобутку цих паливно-енергетичних ресурсів - досить обмежені.

Доволі вагома частка у структурі споживання паливно-енергетичних ресурсів належить сільському господарству. Так, 2007 р. сільським господарством було спожито 3,0 млн т умовного палива, зокрема 1174 тис. т дизпалива, або 19,4% загального споживання дизпалива в країні, та 299 тис. т бензину, або 6% загального споживання бензину в країні.

Як підтверджують статистичні дані, обсяг споживання нафтопродуктів у сільському господарстві з року в рік скорочується. Якщо 1990 р. було використано 10,6 млн т умовного палива, то 2007-го - тільки 3,0 млн т, або в 3,5 раза менше. Але в даному разі таке енергозбереження є не результатом інноваційного прогресу, а наслідком кризової технічної деградації.

Водночас аналіз динаміки складових витрат на виробництво продукції сільського господарства за останні 8 років свідчить, що питома вага витрат на паливо і нафтопродукти в загальних матеріальних витратах має тенденцію до зростання при відносно незначних змінах останніх у структурі цін. Якщо 1990 р. витрати на паливо і нафтопродукти становили 5,8% матеріальних витрат сільськогосподарського виробництва, то 2008-го - 18%, у тому числі у рослинництві - 23,6 %, у тваринництві - 6,4%.

Забезпеченість сільськогосподарських виробників технічними засобами виробництва та нафтопродуктами безпосередньо визначає обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Встановлено, що станом на 2008 р. темпи зростання витрат на паливні ресурси на 50% випереджають темпи зростання валової продукції сільського господарства, що поряд із скороченням споживання паливно-енергетичних ресурсів свідчить про значну цінову диспропорцію та неефективність їх використання в сільському господарстві.

Аналіз статистичних даних щодо надходження пального у сільськогосподарські підприємства свідчить, що на сьогоднішній день рівень забезпечення сільськогосподарських товаровиробників світлими нафтопродуктами не перевищує 60% від технологічної потреби. Для проведення сільськогосподарських робіт щорічна технологічна потреба у нафтопродуктах становить приблизно 1870 тис. т дизельного пального та 620 тис. т бензину. Аграрні підприємства 2008 р. закупили 1102,8 тис. т дизельного пального та 336,8 тис. т бензину, що становить 59 та 54% від технологічної потреби відповідно. Закупівля дизельного пального скоротилися на 25,1%, бензину - на 25,8% (порівняно з 2002 р.). Ціни на пальне за цей період зросли майже на 50%.

Встановлено та проаналізовано причинно-наслідковий зв'язок між ціновими коливаннями на нафтовому ринку та світовими економічними подіями. Енергетична криза 1973-1974 рр. спонукала розвинені країни до перегляду норм енергоспоживання та до пошуку власних, в першу чергу відновлюваних, джерел енергії. Це дало початок дослідженню та впровадженню нових технологій для виробництва палива з метою використання у карбюраторних та дизельних двигунах з відновлюваних джерел енергії.

Відновлювані джерела енергії становлять помітну частку енергобалансів багатьох розвинених країн, особливо тих, що не мають достатньої кількості власних енергоресурсів. На сьогоднішній день існує кілька видів палива, які є альтернативою нафти і природного газу: біогаз, біодизельне паливо, біоетанол.

Біогаз - це газ, який виділяється при метановому бродінні органічних відходів рослинництва, тваринництва та людської життєдіяльності. Біогаз отримується в результаті анаеробної (без доступу повітря) ферментації органічних речовин. Використовується біогаз як паливо для виробництва електроенергії, тепла або пари, автомобільного пального. Крім того, біогазова установка дає можливість виробляти добрива високої якості. Будувати біогазові установки доцільно сільськогосподарським і переробним підприємствам, виробникам біодизеля, тепличним господарствам, сміттєпереробним підприємствам, комунальним підприємствам і міським очисним спорудам.

На основі проведених розрахунків зроблено висновок, що в Україні лише з відходів тваринництва і людської життєдіяльності при інвестуванні 1,4 млрд дол. можна щорічно отримувати 672 млн куб. м метану і щорічно економити на імпорті газу 242 млн дол. США. При цьому зменшення викидів парникових газів СО₂ становитиме 15 млн т.

Другим видом біопалива, що розглядається в процесі дослідження, є біоетанол. Біоетанол - це спирт, що є продуктом переробки відновлюваної сільськогосподарської сировини. Він може використовуватися замість бензину або в суміші з ним. Причому якщо вміст етанолу не перевищує 20%, то його можна використовувати в будь-якому автомобілі, якщо вище - це вимагатиме незначної адаптації двигуна.

На сьогоднішній день виробництво етанолу є найбільшим біотехнологічним бізнесом у світі. Програми зі збільшення етанолу в енергетичному балансі діють в Євросоюзі, США, Бразилії та інших країнах. У світі приблизно 10% спирту використовується для виготовлення спиртних напоїв, ще 10% йде на хімічну й лакофарбову промисловість, а решта 80% використовується як домішок до бензину. В Україні 70% використовується на виробництво спиртних напоїв.

До енергетичних культур, найбільш перспективних для виробництва біоетанолу, належать зерно кукурудзи, пшениця і цукрові буряки. Визначено технічно допустимий енергетичний потенціал отримання біоетанолу з енергетичної сировини, вирощеної за середньої урожайності придатних для цього культур. Результати розрахунків свідчать, що за рахунок наявних ресурсів сировини Україна здатна виробляти понад 1 млн т біоетанолу, спрямувавши на переробку валовий збір кукурудзи у обсязі 1,6 млн т, пшениці - 1 млн т, цукрових буряків - 1 млн т, на зібраній площі 350, 300, 30 тис. га відповідно. Дані розрахунки зроблені на основі існуючого експортного потенціалу культур, який, насамперед, може бути використаний як енергетична сировина за умов несприятливої кон'юнктури на світовому ринку.

У результаті проведених розрахунків визначено економічний та екологічний ефект від виробництва біоетанолу. Розрахунки свідчать, що переробка 2,5 млн т зерна на біоетанол забезпечить виробництво 1 млн л біоетанолу, що відповідає обсягу потенційного попиту в Україні, з ефектом 2,5 млрд грн й одночасним скороченням викидів шкідливих сполук в атмосферу на 1,46 тис. т.

Останніми роками для дизельних двигунів стали широко використовувати біологічне дизельне пальне - ефіри жирних кислот, одержаних у результаті етерифікації, переважно рослинних олій. У тропічних країнах дизельні двигуни переоснащують для роботи на пальмовій олії, в Європі - на ріпаково-метиловому ефірі (біодизелі). В Україні та Європі лідируючою культурою для виробництва біодизеля є ріпак, який здатен накопичувати в орному шарі ґрунту поживні речовини та пригнічувати розвиток бур'янів, що робить його найкращим попередником для озимої пшениці.

Під час дослідження визначено основні переваги розвитку біоенергетичного сектора в сільському господарстві. Виробництво біодизеля надасть можливість створити нові робочі місця, суттєво зменшити імпорт енергоносіїв, підвищити продуктивність у сільському господарстві, збільшити доходи аграрних господарств, а також покращити стан довкілля. Більше того, Україна може здобути імпортне поле для торгівлі викидами парникових газів у межах Кіотського протоколу. Зважаючи на пріоритетність забезпечення сільськогосподарських товаровиробників нафтопродуктами, перехід на альтернативні види енергоресурсів дасть змогу забезпечити аграрний сектор необхідною кількістю пального за стабільними цінами, гарантувати ринки збуту рослинної сировини, зменшити імпорт енергоносіїв та залежність від зовнішніх джерел надходження паливно-енергетичних ресурсів.

Проведені розрахунки свідчать про доцільність переходу на біопаливо. В основу розрахунків покладено два варіанти виробництва біодизеля: за умов переробки ріпаку власного виробництва при собівартості 1500 грн/т та за умов переробки ріпаку, купленого за поточною ринковою ціною - 2200 грн/т.

З наведених розрахунків видно, що виробництво біодизеля може бути вигідним за умов власного вирощування ріпаку або придбання його за ціною собівартості, тобто 1500 грн./т. Собівартість 1 т біодизеля при цьому становитиме 3505 грн, водночас агропідприємства закуповують дизельне паливо по 6600 грн/т, що забезпечує економію в розмірі 3095 грн або 88%. Якщо щорічна потреба українського сільського господарства у дизельному пальному становить 1870 тис. т, то за 30-від сот кової його заміні біодизелем (561 тис. т) економія досягне 1,74 млрд грн. Для виробництва зазначеного обсягу біодизеля необхідно виростити 1,68 млн т ріпаку, що, за існуючого рівня урожайності 21 ц/га, потребує засіяти ріпаком 0,8 млн га посівних площ.

Стандартний завод може виробляти три види продукції: рослинну олію, біодизельне пальне та макуху, що забезпечить стабільний прибуток у результаті реалізації або власного споживання. Залежно від потужності заводу рентабельність виробництва біодизеля може становити 13-16%, не враховуючи реалізацію побічної продукції. Привабливим та доцільним варіантом біопаливного виробництва, на нашу думку, є його поетапне впровадження. На першому етапі необхідно організувати виробництво олії на експорт, що дасть змогу окупити витрати на будівництво заводу за перший рік, а на другому - розгорнути біопаливне виробництво. При цьому доцільно використовувати вітчизняне обладнання, яке значно поступається ціною, але не якістю відносно іноземного.

Зважаючи на об'єкт дослідження, в основі якого лежить сільськогосподарський потенціал виробництва біопаливної енергетики, досліджено шляхи виробництва біопалива сільськогосподарськими виробниками. Враховуючи практику іноземних країн у розвитку біоенергетичного сектора в сільському господарстві, виокремлено такі шляхи виробництва біопалива українськими сільськогосподарськими виробниками:

1) вироблення сировини для реалізації її переробникам в Україні або на експорт;

2) вироблення сировини та перероблення її на біодизель, що використовуватиметься для забезпечення власного господарства паливними ресурсами;

3) вироблення сировини, перероблення її на олію та вироблення біопалива, що реалізовуватиметься в промислових масштабах.

У першому та другому варіантах виробниками можуть бути приватні фермерські господарства та інші види підприємств. Промислові масштаби біовиробництва вимагають поєднання зусиль кількох господарств, що найкращим чином може бути реалізовано у формі кооперативу.

Сьогодні в Україні немає сформованого ринку виробництва біопалива. У країні працюють переважно невеликі установки з виробництва біопалива для власного споживання або експериментальних досліджень.

У процесі дослідження виокремлено такі фактори, що стримують наміри українських та іноземних інвесторів розвивати в Україні потужності для виробництва біопалива:

· відсутність стабільної безперебійної пропозиції насіння ріпаку на внутрішньому ринку, що зумовлено конкурентним зовнішнім попитом;

· відносно висока собівартість виробництва біопалива, що вимагає державної підтримки на початкових етапах виробництва та впровадження біопалива в країні для можливості конкурувати з мінеральним паливом;

· істотна проблема збуту виробленого біопалива всередині країни, що пояснюється відсутністю будь-яких дій для забезпечення умов переходу вітчизняних користувачів автотранспорту на біопаливо. Відкритим залишається питання щодо інвестицій у розвиток системи автозаправних станцій, на яких реалізовуватиметься біопаливо;

· інші проблеми, зокрема й законодавчі.

Ріпакова олія належить до основної сировини, що використовується для виробництва біодизельного пального. Тому світовий обсяг виробництва ріпаку за останні 10 років збільшився у півтора рази, досягнувши в поточному році 53,4 млн т. Загальні площі посівів ріпаку в Україні 2009 р. досягли 1,3 млн га, що у 12 разів перевищує площі посівів під цією культурою у 2004 р. Україна займає п'яту позицію після ЄС, Китаю, Канади та Індії серед найбільших виробників ріпаку у світі, випереджаючи США, Австралію і Росію. Виробництво ріпаку має найвищу рентабельність серед зернових та олійних культур - 53%, що сприяло впровадженню ефективних агротехнологій. Якщо за сприятливих погодних умов 2008 р. господарства зібрали 2,9 млн т ріпаку, то у посушливому 2009 р. - лише 1,9 млн т. Ці дані свідчать, що за сприятливих умов Україна може стати лідером виробництва ріпаку в Європі.

Заміщення ріпаком менш рентабельних культур є малоймовірним. У разі вирощування будь-якої культури необхідно дотримуватись сівозміни. Посіяти ріпак на одному й тому ж полі можливо лише раз на три роки, а інакше виробник отримає низькі врожаї та виснажені ґрунти. Лише змінюючи посіви ріпаку, наприклад пшеницею або соєю, можливо досягти оптимального балансу.

У процесі дослідження з'ясовано, що на теперішній час виробництво олійних в Україні є експортоорієнтованим, оскільки попит на цю культуру гарантується світовою кон'юнктурою і експорт українського ріпаку не підпадає під режим квотування. Водночас перероблення ріпаку в Україні перебуває на досить низькому рівні, що обумовлено відсутністю інфраструктури переробки енергетичної сировини та організованого ринку біопалива, на якому існуватиме конкурентний внутрішній попит на ріпак.

У третьому розділі "Шляхи послаблення залежності агросфери від стану паливно-енергетичного комплексу" проаналізовано світовий досвід виробництва та впровадження біопаливної енергетики в агросфері, досліджено існуючі інвестиційні програми та законодавчі ініціативи щодо зменшення імпортоенергетичної залежності України, надано рекомендації та визначено шляхи стимулювання розвитку біопаливної енергетики.

Проблема подорожчання та вичерпування традиційних паливно-енерге тичних ресурсів органічно поєднується з боротьбою за екологічну безпеку. Слід відзначити, що Україна належить до першої двадцятки країн світу за обсягом викидів парникових газів: у перерахунку на один долар валового внутрішнього продукту обсяги викидів для України становлять 1,01 кг. У країнах ОЕСР цей показник удвічі менший, у Франції - менший майже у 5 разів.

Актуальність проблеми енергетичної безпеки прискорює темпи розвитку біоенергетики. Глобальне виробництво біодизеля швидкими темпами випереджає всі інші відновлювані джерела енергії. Світове виробництво біодизеля 2008 р. досягло 12,5 млрд л, що у 8 разів перевищує рівень 2002 р. Виробництво біодизеля переважно сконцентровано в країнах ЄС (майже 60% від загального обсягу), досить незначною є частка США, Індонезії, Малайзії. За прогнозами світових організацій (ОЕСР, FAO), світовий обсяг виробництва біодизеля у 2017 р. сягне 24 млрд л. Державна підтримка стимулюватиме стрімкий розвиток виробництва біодизеля. Як очікується, світові ціни на біодизель коливатимуться в межах 104-106 дол. за гектолітр (100 л).

Дослідження досвіду європейських країн (Німеччини, Австрії, Італії, Словенії, Словаччини) щодо споживання біопалива свідчить, що у структурі споживання біопалива домінують потужні транспортні засоби, незначна частка припадає на індивідуальне споживання, споживання виробленого біопалива у сільському господарстві становить приблизно 4%.

Усвідомлюючи перспективи відновлюваної енергетики, український Уряд запровадив багато програм та проектів щодо виробництва біопалива. Необхідність розвитку альтернативних джерел паливно-енергетичних ресурсів за стабільними цінами зумовила появу Програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 р., затвердженої Постановою Уряду від 22.12.2006 р. Відповідно до затвердженої програми, до 2010 р. в Україні планувалося побудувати 20 заводів з виробництва біодизеля загальною потужністю понад 623 тис. т. Хоча програма виявилася нереалістичною з точки зору термінів її виконання, її аналіз вартий уваги з позиції оцінки прагнень і шляхів їх досягнення.

Вагомим кроком у законодавчому визначенні конкретних механізмів стимулювання розвитку біопаливної енергетики в Україні стало ухвалення Закону України від 21.05.2009 р. "Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива". Зокрема, законодавчо визначені зміни передбачають: звільнення від сплати мита і ПДВ імпортованої техніки, що використовується для виробництва та споживання біопалива; встановлення нульової ставки акцизного збору на біопаливо; звільнення від податку на прибуток виробників біопалива і відповідної техніки.

У процесі дослідження чинних законів та програм визначено ряд проблем, які не враховано в цих програмах і законах, але мають важливе значення для реалізації законодавчих змін, спрямованих на сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива. До таких заходів належать:

1. Прийняття загальнодержавної програми розвитку біопаливної енергетики в Україні, що матиме статус закону.

2. Визначення державного органу, що відповідатиме за всі питання розвитку біоенергетики та дотримання або коригування встановлених показників.

3. Встановлення чіткої мети щодо частки біопалива в загальному споживанні. Враховуючи наявність ресурсів нами запропоновані такі показники: 2010 р.- 0,5%, 2013-й - 2%, 2015-й - 3% і 2020-й - 5,5%.

4. Законодавче визначення вимог до використання паливних сумішей.

5. Забезпечення наявності сировини на внутрішньому ринку шляхом доручення спеціальному державному органу вести закупки енергетичної сировини, її зберігання та продаж за встановленою конкурентною ціною.

6. Забезпечення поступового скорочення розміру встановлених пільг, що спонукатиме виробників біопалива знаходити шляхи зниження собівартості виробництва.

7. Стимулювання не лише виробництва, а й споживання біопалива, що на сьогоднішній день майже не ведеться. Пропонується на 5-10 років звільнити біопаливо від сплати ПДВ.

8. Перегляд ставки акцизного збору на сумішеві види моторного палива в бік їх зменшення.

9. Надання цільової підтримки науково-дослідним і дослідно-конструк торським роботам у сфері біоенергетики.

Оскільки собівартість отримання біопалива з відновлюваних джерел енергії перевищує традиційні органічні джерела, країни-учасниці ЄС намагаються всіляко стимулювати виробництво і споживання біопалива за допомогою різних інструментів державного регулювання. Дослідження інструментів політики поширення біоенергетики в різних країнах показало, що найбільш дієвими інструментами впливу на виробництво та впровадження біодизеля є встановлення цільових показників, прийняття програм удосконалення технологій у біоенергетиці, фінансування третьою стороною, запровадження податків на вичерпне паливо, звільнення виробників та споживачів біопалив від деяких видів податків, капітальні гранти. Досить поширеним інструментом є встановлення цільових показників використання біопалив у складі мінерального пального: у Європі діє Директива 2003/30/ЄС, яка передбачає досягнення використання біопалива у складі мінерального пального до 2010 р. на рівні 5,75%, в інших країнах встановлено показники на рівні від 2 до 20% вмісту біопалива у дизельному пальному.

В Україні виробництво біопалива може розвиватися такими шляхами: створення національної біопаливної індустрії, яка повністю забезпечує потреби агропродовольчого комплексу у дизельному пальному; стихійне виробництво біодизеля з власної сировини на малопотужному устаткуванні для забезпечення власних потреб сільськогосподарських підприємств, що переважно існує зараз; створення сировинної бази для забезпечення швидкозростаючих біодизельних потужностей країн ЄС. Поки що країна прямує шляхом двох останніх сценаріїв, однак вона має можливість перейти на якісно нові шляхи розвитку у біопаливній промисловості, що вимагає від держави скоординованих дій у створенні належних умов та стимулюванні розвитку ринку біопалива в Україні.

З метою створення повноцінної біопаливної індустрії в Україні, запропоновано систему послідовних дій держави, розрахованих на 5-10 років, які передбачають реалізацію таких заходів:

1. Податкова підтримка, яка має за мету стимулювати виробництво палива з біодомішками шляхом диверсифікації акцизного збору залежно від частки біодизеля у звичайному паливі.

2. Регуляторна політика, що передбачає розроблення нормативної документації з виробництва біопалива, зокрема, розробити вимоги до якості паливних сумішей із вмістом біопалива понад 5%; запровадити систему сертифікації й моніторингу відповідних стандартів палива з біодомішками.

3. Розвиток інфраструктури, яка б забезпечувала збір сировини та її транспортування; а також удосконалення вимог щодо зберігання сировини, що забезпечить гнучкість незалежно від форми врожаю, часу його збору, географії та місця використання.

...