Наукомісткість виробництва і структурні трансформації в промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа

"Інститут економіки та прогнозування

Національної академії наук України"

УДК 338.45+330.341.1](477)(043.3)

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Наукомісткість виробництва і структурні трансформації в промисловості

Одотюк Ігор Васильович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Науковий консультант академік НАН України, доктор економічних наук, професор Геєць Валерій Михайлович, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, директор.

Офіційні опоненти: доктор фізико-математичних наук, професор Семиноженко Володимир Петрович, Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації, Голова комітету;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Єгоров Ігор Юрійович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, завідувач відділу системних досліджень науково-технологічного потенціалу;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Шаблиста Любов Миколаївна, Державна установа „Інститут економіки та прогнозування НАН України”, провідний науковий співробітник відділу фінансів реального сектора.

Захист відбудеться 22 грудня 2010 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 20 листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Загальна характеристика роботи

Із виокремленням знань як нового фактора зростання глобальної економіки постають вимоги щодо розроблення методологічного інструментарію його предметного науково-практичного аналізу та опрацювання належних регуляторних заходів державної політики. Відтак, домінуючий фактор сучасної моделі економіки, а також головний креативний ресурс забезпечення швидких темпів відтворення економічного зростання - знання, зокрема необхідність їх економічного відображення та оцінки, слугують відправним критерієм перегляду існуючих підходів щодо формування структури промислового виробництва та реалізації відповідних структурних трансформацій.

Актуальність теми. Сучасний етап розбудови глобальної економіки характеризується зміною укладної основи технологічного розвитку економічної системи. Нагальні питання періодизації економічної динаміки та впливу технологічного фактора на функціонування економічної системи, починаючи з останньої чверті XIX ст., були предметом дослідження багатьох вчених, серед яких чільне місце посідають М.Абрамовіц, Дж.Досі, К.Жугляр, Дж.Кітчін, М.Кондратьєв, С.Кузнець, Р.Нельсон, М.Туган-Барановський, К.Фрімен, А.Хемілтон, А.Шпітгофф, Й.Шумпетер. Особливості перебігу та основні етапи трансформації глобальної економічної системи висвітлено у роботах Д.Белла, П. Друкера, Дж.К.Гелбрейта, В.Іноземцева, К.Кларка, С.Любимцевої, К.Маркса, М.Пората, У.Ростоу, М.Рубіна, Е.Тоффлера, А.Турена. Їхні праці ознаменували перехід від пошукових досліджень визначення впливу на динаміку зростання економіки окремих видів економічної діяльності до наукового аналізу проблеми трансформаційних змін в економічній системі в цілому.

Важливим світовим науковим доробком стали результати ґрунтовного аналізу причин, що індукують довгохвильову динаміку економічного розвитку, які відобразили у результатах своїх досліджень Дж.Гольдштейн, А.Клайкнехт, К.Кларк, Е.Мандель, Г.Менш, Р.Метц, К.Перес, С.Румянцева, Р.Солоу, Ж.Фурастьє, О.Чижевський. Отримані висновки обумовили класифікацію причин на ендо- та екзогенні фактори, спричинили появу теорії техніко-економічних парадигм, концепції пояснення рушійних сил на основі дії фактор-тенденції.

Зосередження у другій половині минулого століття уваги представників економічної науки на дослідженні ролі і значення знаннєвого ресурсу забезпечення зростання економіки зумовили початок предметного пошуку інструментарію виміру впливу фактора нових знань на процес зрушень у структурі матеріального виробництва. Універсальною формою відображення знаннєвої складової виробничого процесу згодом було адаптовано критерій наукомісткості. Обґрунтування методологічних принципів визначення категорії "наукомісткість" а також розуміння її сутності представляють у своїх роботах А.Авдулов, М.Бендиков, Х.Вілен, Е.Дитріхс, А.Кулькін, К.Сміт, І.Фролов, Є.Хрустальов. Разом з тим, особливості трактування технологічних можливостей, а також підходи до розв'язання проблеми виміру технологічних зрушень, котрі висвітлюють у своїх працях К.Антонеллі, Б.Амабле, Д.Арчібугі, М.Белл, К.Вагнер, М.Десаі, К.Джума, А.Дутта, Р.Евангеліста, К.Йохансон, А.Коко, В.Конде, С. Лалл, Ф.Лоука, В.-А.Лундвалл, А.Меддісон, М.Портер, М.Пьянта, К.Павітт, П.Петіт, К.Петробеллі, Ф.Сагасті, Дж.Фурман, Е.Хорлінс, створюють необхідність поглиблення теоретико-методологічного доробку щодо можливості трактування наукомісткості достатнім визначальним критерієм оцінки технологічних змін у виробництві.

У частині методології аналізу трансформації технологічної структури було застосовано положення теорії довгострокового техніко-економічного розвитку (С.Глазьєв), багаторівневої економіки (Ю.Яременко), секторального устрою технологічної структури промислового виробництва (ОЕСР), які у своїй сукупності й обумовили теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження. Економічний аналіз сучасного стану інноваційного розвитку економіки містить досить широкий спектр оцінок як вітчизняними, так і російськими вченими. Серед представників російської економічної науки пошуком шляхів розв'язання проблеми інноваційних перетворень у виробництві та формування якісно нової технологічної основи розвитку економіки займались К.Багриновський, І.Бойко, К.Вальтух, С.Глазьєв, Л.Гохберг, Р.Грінберг, І.Дежина, О.Динкін, Д.Львов, В.Іванов, Н.Іванова, В.Івантер, В.Клинов, М.Комков, Б.Кузик, В.Кушлін, В.Оболенський, О.Фолом'єв, Ю.Яковець, Ю.Яременко. Когорту провідних українських фахівців з даного напряму наукових досліджень створюють В.Александрова, Ю.Бажал, В.Геєць, І.Єгоров, О.Лапко, Б.Маліцький, Л.Мусіна, В.Новицький, Ю.Пахомов, О.Попович, В.Семиноженко, В.Сіденко, С.Соколенко, Л.Федулова, Т.Щедріна, М.Якубовський.

Водночас, у сучасній практиці державного регулювання національною економікою організаційно-економічний механізм реалізації структурних інноваційних зрушень залишається не задіяним, підтвердженням чому слугують порівняно низькі результати промисловості як щодо наукомісткості продукції, так і стосовно структурної частки високо- та середньотехнологічного виробництва. Домінування подібної ситуації, згідно з результатами досліджень О.Амоші, А.Гриценка, Б.Кваснюка, С.Кірєєва, І.Крючкової, В.Мунтіяна, Л.Шаблистої, Л.Шинкарук, зумовлено відсутністю опрацьованих шляхів розв'язання проблеми прискорення трансформаційних зрушень у реальному секторі, зокрема в напрямі формування ефективної технологічної структури виробництва у промисловості.

Отже, розв'язання важливої наукової проблеми оцінки взаємозв'язку науко місткості та структурних трансформацій, а також обґрунтування важелів державного регулювання трансформаційних змін в технологічній структурі промислового виробництва, є на сьогодні вкрай актуальною, з точки зору теорії і практики, темою наукового дослідження, в межах виконання якої здійснення комплексного науково-практичного аналізу наявної технологічної структури, визначення реальних інноваційних зрушень, характеристика економічних спроможностей та науково-технологічних можливостей розбудови наукомісткої структури виробництва - це ті основні завдання, без вирішення яких подальший рух в напрямі утвердження знаннєвих засад нової моделі розвитку національної економіки буде і надалі позбавлений необхідного рівня результативності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках науково-дослідних робіт (НДР) ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України": "Інноваційний розвиток економіки України: модель, система управління, державна політика" (№ ДР 0101U005894); "Реальний сектор у структурі відтворення ВВП" (№ ДР 0105U003204); "Інноваційна спрямованість розвитку економік України і Росії" (№ ДР 0105U003203); "Узгодження пріоритетів державної бюджетної політики з концептуальними засадами стратегії соціально-економічного розвитку України" (№ ДР 0103U002458); "Розробка критеріїв і механізмів інноваційно-технологічного оновлення економіки та підвищення її конкурентоздатності" (№ ДР 0107U004354); "Розроблення методичних рекомендацій з прогнозування інвестицій в основний капітал за усіма джерелами на довгостроковий період" (№ ДР 0109U006866); "Розроблення стратегії розвитку України на період до 2020 року" (№ ДР 0108U007531).

Особиста участь автора полягала в оцінці структурних наслідків реалізації технологічних пріоритетів інноваційного розвитку промисловості та узагальненні особливостей чинного механізму державної підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності; у визначенні сучасних економічних тенденцій залучення прямих іноземних інвестицій, порівняльній оцінці впливу зовнішнього та внутрішнього інвестора на розвиток наукомістких виробництв промисловості; у розробленні перспективних сценаріїв інвестиційного забезпечення структурних зрушень; у визначенні напрямів та результативності інноваційної трансформації промисловості України та Російської Федерації, виокремленні регуляторних важелів та перспектив міждержавного співробітництва у сфері високо- та середньотехнологічного виробництва; в оцінці та обґрунтуванні стратегічних засад перспективного розвитку національної індустрії наукомісткого виробництва в Україні та створення ефективної національної інноваційної системи.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних засад удосконалення державної економічної політики технологічних зрушень у структурі промисловості, визначення та обґрунтування економічних параметрів довгострокової перспективи структурних трансформацій у напрямі становлення наукомісткої індустрії промислового виробництва.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

визначити переваги та недоліки застосування показника наукомісткості як критерію структурування промислового виробництва, розробити теоретико-методологічні засади нового підходу до виміру та оцінки структурних трансформацій у виробництві;

у рамках запропонованого підходу обґрунтувати та здійснити уточнення змісту економічної категорії "структурна трансформація", а також сутності економічного трактування поняття "технологічна структура" промислового виробництва, що зумовлено необхідністю врахування тих відмінностей, котрі постають наслідком розвитку технологій, економіки і суспільства, та виникають також залежно від умов використання даного терміну;

оцінити наслідки трансформації вітчизняної промисловості за підсумками висхідної динаміки економічного розвитку, зокрема періоду одномоментного переходу на ринкові принципи формування ціни на імпортований Україною газ;

визначити стан, передумови та важелі підвищення рівня використання знаннєвого ресурсу у сфері промислового виробництва, розробити методологічний інструментарій здійснення економічної оцінки комерціалізації знаннєвого доробку;

сформулювати переваги та недоліки чинної законодавчої бази у сфері державного регулювання інноваційного, інвестиційного та знаннєвого чинників структурних перетворень у промисловості; систематизувати організаційно-економічні та нормативно-правові умови здійсненого процесу трансформації структури промислового виробництва;

виокремити економічні тенденції розвитку глобального ринку технологічних новацій та наукомісткого виробництва у довгостроковому періоді;

визначити відмінності у напрямах трансформації технологічної структури промислового виробництва в Україні та розвинених країнах світу, виявити причини низької результативності державної економічної політики реалізації знаннєвого фактора розбудови наукомісткої індустрії;

виокремити напрями, результативність та інноваційну спрямованість трансформації вітчизняної промисловості, обґрунтувати економічні передумови стимулювання розвитку наукомісткого виробництва за рахунок розширення присутності на ринку високо- та середньотехнологічної продукції країн СНД;

визначити параметри основних можливих перспективних сценаріїв інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості;

розробити сценарний прогноз економічного розвитку індустрії наукомісткого виробництва в Україні на період до 2020 р.;

удосконалити систему регуляторних заходів державної економічної політики з урахуванням прогнозних перспектив реалізації структурних трансформацій у промисловості.

Об'єктом дослідження є процес трансформаційних змін технологічної структури промисловості та наукомісткість як критерій їх реалізації та оцінки.

Предметом дослідження є складові трансформаційного процесу, особливості взаємозв'язку наукомісткості та структурних трансформацій промислового виробництва.

Методи дослідження. Виконання дисертаційної роботи базується на застосуванні таких методів наукового дослідження, як: логіко-діалектичний та історичний - для виявлення теоретико-методологічних особливостей базових підходів щодо трактування та економічного аналізу технологічної структури і структурної трансформації промисловості; критичного аналізу, узагальнення, синтезу, групування - для встановлення переваг та недоліків системи інституційного забезпечення процесу трансформації структури промислового виробництва; функціональний та системний - для дослідження та оцінки трансформаційних змін технологічної структури, закономірностей формування та використання знаннєвого ресурсу технологічного розвитку виробництва; структурного аналізу - для визначення результативності інноваційного, знаннєвого та інвестиційного розвитку промисловості; часової екстраполяції, експертної оцінки - для розроблення прогнозних сценаріїв становлення наукомісткої індустрії та інвестиційного забезпечення технологічних зрушень, визначення перспективних тенденцій інноваційного розвитку промислового виробництва на наступний період; порівняльного аналізу - для виявлення структурних передумов посилення технологічного співробітництва на міжнародному рівні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому.

Вперше:

розроблено теоретико-методологічні засади нового підходу до оцінки структурних трансформацій у промисловості, відмінність концептуальних положень якого полягає у створенні можливостей для економічного аналізу структурної трансформації як процесу відтворення промислового виробництва, структурні зміни в якому зумовлені динамікою та результативністю інноваційного, інвестиційного та знаннєвого факторів забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості;

виявлено та класифіковано недоліки структурування промислового виробництва на основі використання критерію наукомісткості відповідно до міжнаціонального, національного та галузевого рівнів економічної оцінки трансформаційних змін, що дозволило визначити сутність категорії "технологічна структура" з позиції функціонального і наукового критеріїв економічного аналізу, наслідком чого постає можливість уніфікації інструментарію для здійснення подальшого наукового дослідження в даному напрямі; економічний довгостроковий державний промисловість

з урахуванням концептуальних положень запропонованого підходу економічного аналізу трансформаційних змін технологічної структури виробництва визначено та обґрунтовано зміст поняття "структурна трансформація промисловості", що сприяє удосконаленню управлінського інструментарію виміру та оцінки трансформаційних змін у промисловому виробництві, а також підвищенню ефективності державного регулювання перспективних напрямів реалізації технологічних трансформацій у структурі промисловості;

розроблено методологічні положення процедури оцінки ефективності комерціалізації нових знань, класифіковано етапи проведення такої процедури, визначено відповідні критерії, а також економічні показники реалізації кожного з етапів, що дозволяє здійснити оцінку комерціалізації шляхом виміру результативності процесів залучення та використання в економіці знаннєвого ресурсу;

визначено основні технологічні напрями, параметри результативності та рівень інноваційної спрямованості трансформацій, котрі мають місце в промисловості України, що за підсумками міжнародного порівняльного аналізу відносно країн ЄС, ОЕСР, РФ надало можливість узагальнити порівняльні переваги і недоліки чинної системи законодавчого регулювання економічних процесів у сфері інноваційного та науково-технологічного розвитку економіки та сформулювати рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового аспекту інституційного фактора реалізації політики державного стимулювання технологічної модернізації вітчизняного промислового виробництва;

визначено інвестиційну складову фінансової участі резидента у розбудові індустрії наукомісткого виробництва національної промисловості, виконано порівняльну характеристику кількісних оцінок вітчизняними та іноземними інвесторами щодо фінансових перспектив подальшої розбудови інвестиційного середовища у національній економіці загалом, і технологічно найбільш розвинених її виробництвах зокрема;

виявлено та здійснено оцінку економічних тенденцій відтворення основних характеристик диспропорційності розвитку наукомісткого виробництва в Україні, що дозволило на підставі результатів структурного аналізу економічного розвитку реального сектора, промисловості, переробної промисловості та сектора високотехнологічного виробництва розробити середньострокові сценарії інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень в економіці України та сформулювати пропозиції щодо удосконалення державної економічної політики регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної промисловості;

розроблено сценарний прогноз економічного розвитку наукомісткого виробництва в Україні на період до 2020 р.; визначено та обґрунтовано цільові індикатори, а також надано характеристику сильних і слабких сторін, загроз та сприятливих можливостей реалізації інноваційного процесу розбудови технологічної структури промислового виробництва в Україні.

Набуло подальшого розвитку:

теоретико-методологічні підходи щодо трактування технологічної структури і структурної трансформації, економічного виміру технологічних можливостей та структурних технологічних зрушень стосовно оцінки знаннєвої, інноваційної й інвестиційної складових трансформаційного процесу, визначення сутності та значення інструменту державних пріоритетів у забезпеченні розвитку інноваційних технологій;

економічна оцінка технологічної структури промислового виробництва, що надало можливість визначити сучасні економічні тенденції його інноваційного розвитку, оцінити вплив цінової нестабільності газової складової матеріальних витрат на характер та динаміку структурних трансформацій, окреслити основні економічні тренди та перспективні напрями розвитку інноваційного процесу та наукомістких технологій у глобальній економіці на наступні 10 років;

використання секторального підходу в реалізації науково-практичного аналізу технологічної структури промисловості, результати застосування якого дозволили узагальнити роль зовнішнього та внутрішнього інвестиційного чинника в реалізації інноваційних зрушень у наукомісткому виробництві, визначити економічне значення сектора високо- та середньотехнологічного виробництва у забезпеченні відтворювального характеру розвитку технологічної структури переробної промисловості та в цілому реального сектора економіки, надати порівняльну оцінку рівню зацікавленості резидентів та нерезидентів у розвиткові високотехнологічних видів економічної діяльності, узагальнити результативність здійснених з метою стимулювання інноваційних зрушень у сфері наукомістких виробництв регуляторних заходів інвестиційної політики;

структурний аспект економічного аналізу особливостей перебігу процесів надходження та вилучення з України прямих іноземних інвестицій, що за підсумками оцінки інвестиційного забезпечення трансформаційних змін у промисловості дозволило сформулювати основні напрями зрушень у структурі джерел інвестування видів економічної діяльності з боку нерезидентів та обґрунтувати висновки щодо причин відсутності очікуваних змін у сфері інвестиційного забезпечення структурних трансформацій у промисловості на користь індустрії наукомісткого виробництва.

Удосконалено:

комплекс системних, у рамках державної політики, економічних заходів щодо формування інноваційно-орієнтованої технологічної структури вітчизняного виробництва та підвищення результативності міждержавного співробітництва в інноваційній сфері, що надало змогу визначити та обґрунтувати організаційно-економічні передумови реалізації виокремлених етапів сценарного прогнозу структурної трансформації вітчизняної промисловості в напрямі становлення індустрії наукомісткого виробництва;

інструментарій дослідження інвестиційно-інноваційних аспектів розвитку технологічної структури промисловості, що за підсумками отриманих результатів дозволило опрацювати пропозиції щодо удосконалення норм окремих правових актів чинної законодавчої бази з метою сприяння збільшенню надходжень іноземного капіталу в Україну;

систему економічних параметрів основних сценарних варіантів забезпечення інвестиційного чинника реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості на середньострокову перспективу, що надало підстави характеризувати попередній період інноваційних трансформацій у промисловості, зокрема у високотехнологічному секторі, як такий, результативність якого відповідає песимістичному сценарію економічного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів обумовлене важливістю реалізації технологічних зрушень у структурі сучасного промислового виробництва. Основні положення дисертаційного дослідження поглиблюють науковий доробок в частині економічного аналізу трансформацій технологічної структури та створюють необхідні теоретико-практичні засади удосконалення основних положень політики формування індустрії наукомісткого виробництва в Україні.

Наукові розробки та аналітичні оцінки економічних передумов та перспектив розвитку національної індустрії наукомісткого виробництва використано Міністерством економіки України при підготовці проекту Стратегії "Україна 2020: Стратегія національної модернізації" (довідка Міністерства економіки України від 13.10.2010 р. № 2901-26/167).

Висновки дослідження, наукові результати, практичні рекомендації, а також аналітичні та розрахункові матеріали використано в доповідних матеріалах центральним органам виконавчої та законодавчої влади (довідка ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" від 25.10.2010 р. № 135-7/968). Основними з них є:

до Адміністрації Президента України: "Міжнародні тенденції розвитку наукоємного сектора економіки" (лист від 30.11.2005 р. № 135-13/257); "Стан інвестиційної діяльності в Україні та проблеми поліпшення правового забезпечення іноземного інвестування" (лист від 12.06.2007 р. № 135-13/518);

до Кабінету Міністрів України: "Вплив газової складової на відтворювальний характер розвитку технологічної структури обробної промисловості" (від 27.03.2006 р. №135-13/241);

до Міністерства економіки України: "Економічні тенденції зміни структури вилучень та надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну" (лист подяки від 20.06.2006 р. № 49-35/94); "Інноваційне інвестування та сценарії наукомісткого напряму структурних зрушень" (лист подяки від 10.09.2008 р. № 146-20/80); "Україна у системі глобальних інноваційних процесів: сильні та слабкі сторони, загрози та можливості реалізації інноваційного прориву" (лист подяки від 17.10.2008 р. № 3004-20/88); "Глобальні економічні перспективи та необхідність адаптації економіки України до нових умов функціонування" (лист від 25.05.2009 р. № 135-13/409); "Пропозиції до проекту Стратегії розвитку України "Україна-2020: стратегія національної модернізації" (лист від 02.12.2009 р. № 135-13/1028);

до Міністерства промислової політики України: "Основні економічні тенденції залучення іноземного капіталу в Україну та пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази державного сприяння іноземному інвестуванню" (лист від 18.12.2009 р. № 135-13/1107);

до Ради національної безпеки і оборони України: "Перспективи розвитку високотехнологічних секторів як основи конкурентоспроможності економіки України" (лист від 28.03.2007 р. № 135-13/272); зауваження та пропозиції до проекту Закону України "Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 рік (Антикризова програма)" (лист від 12.05.2010 р. № 135-13/426);

до Відділення економіки НАН України: "Пропозиції до парламентських слухань Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" (лист від 05.05.2009 р. № 135-13/345); пропозиції до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про основні напрями антикризових дій та відновлювального розвитку на 2010 рік" (лист від 28.01.2010 р. № 135/63); "Модернізація високо- та середньо технологічного виробництва" до складу Національної доповіді "Новий курс України: 2010-2015 рр." (лист від 23.03.2010 р. № 135-13/251);

до Українського союзу промисловців і підприємців: "Україна і ЄС: високотехнологічна складова в структурі прямих іноземних інвестицій та зовнішньої торгівлі" (лист подяки від 25.10.2006 р. № 10-101/11);

до Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації: "Наукомістке виробництво в Україні: економічні тенденції та наслідки прояву кризових трансформацій" (лист від 11.06.2010 р. № 135-13/522).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним, завершеним науковим дослідженням, у якому викладено нові теоретико-методологічні та практичні розробки. З-поміж наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано виключно ті ідеї та напрацювання, які належать особисто автору. Особистий внесок автора щодо відзначених праць наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення отриманих за підсумком дисертаційного дослідження наукових результатів було обговорено під час участі у міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях, засіданнях круглих столів. Зокрема, "Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку" (Київ, 2002); "Конкурентоспроможність української економіки" (Київ, 2007); "Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції" (Донецьк, 2007); "Проблеми економічної взаємодії Росії і України в контексті підвищення конкурентоспроможності обох країн" (Москва, 2008); "Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання" (Донецьк, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 37 наукових працях, серед яких: індивідуальна монографія (15,2 д.а.), розділи у 7 колективних монографіях (особисто автору належить 7,9 д.а.), розділи в одній національній та 2 колективних наукових доповідях (особисто автору належить 1,1 д.а.), 21 одноосібна стаття у фахових наукових журналах (14,1 д.а.), 5 публікацій у збірниках наукових праць (2,2 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 416 стор., основний зміст роботи викладено на 383 стор., список використаних джерел налічує 331 найменування на 34 стор. Дисертація містить в основному тексті 53 таблиці та 39 рисунків, які займають 43 стор.

Основний зміст

У першому розділі "Методологічні засади трансформації технологічної структури виробництва на основі наукомісткості" здійснено теоретико-методологічне узагальнення та охарактеризовано взаємозв'язок між періодизацією економічної динаміки, структурою економіки та технологічними змінами в системі виробництва, сформульовано особливості виміру трансформаційного процесу, а також недоліки оцінки технологічних зрушень на основі критерію наукомісткості. Запропоновано авторське трактування економічних категорій "структурна трансформація" та "технологічна структура", що визначає концепцію їх практичного економічного аналізу. Виокремлено зв'язок між структурою пріоритетних напрямів та технологічною структурою виробництва, визначено особливості використання елементу пріоритетів у національній інноваційній політиці; сформульовано принципи, згідно з якими відбувається реалізація державної політики науково-технологічного та інноваційного розвитку в Україні.

Результатом теоретичного аналізу тріади "економічний цикл - структурна динаміка - технологічні зрушення" став висновок, що попри тривалу еволюцію і розмаїття наукових поглядів на характер причинно-наслідкового зв'язку відтворення циклів економічної динаміки, неоднозначність експертних оцінок щодо характерних особливостей перебігу сучасного етапу циклічного розвитку, дедалі вищого ступеня аргументованості набуває твердження про те, що важливим, якщо не визначальним, чинником періодизації економічної динаміки виступає фактор технологічних зрушень.

За підсумками аналізу теоретичного доробку в частині відомих науці циклів економічної динаміки, зазначено, що виокремлені відмінності як у тривалості періодів циклічних коливань, так і у відповідній кожному з них базі рушійних сил періодизації, лише на перший погляд можуть слугувати достатнім аргументом для непорушності уявлення про чітку ієрархічну структуру економічних циклів. Зроблено висновок, що приводом для нівелювання достатності узагальненого вченими-економістами аргументу, зміст якого полягає у відмінності циклів за періодом дії та факторами, що спричиняють їх появу, виступає саме природа останніх. Втім, жодним чином не йдеться про будь-яке спростування статистично обґрунтованої ієрархії циклічних періодів еволюційного розвитку світової економіки. Акцент в іншому і стосується він сутнісної природи визначальних факторів відтворення циклу, а саме - можливості їх синтезу на основі спільних витоків потім вже відмінних рушійних сил періодизації. Гіпотетичне припущення полягає у тому, що об'єднуючим елементом факторів, котрі спричиняють різні за тривалістю періоди чергування висхідної та низхідної динаміки розвитку економічних процесів, виступає здебільшого елемент нових знань. Адже і заміна морально застарілого обладнання, і збільшення інвестиційних вкладень та споживчих витрат, і зміни в товарно-матеріальних запасах, і навіть, частково, динаміка демографічного процесу - всі ці фактори, котрі є рушійними силами періодизації, в основі своїй базуються на результатах відтворення знаннєвого ресурсу відповідного етапу розвитку глобальної економічної системи.

Стосовно різновиду обстоюваних вченими-економістами причин індукування суто довгохвильової динаміки економічного розвитку припущення про домінуючий характер у структурі кожної з них знаннєвої складової має вже не частковий, а здебільшого визначальний характер. Передумовою є те, що процеси, які пов'язані із економічною активністю щодо впровадження техніки і технологій, зміною базового енергоресурсу, інтенсивності та обсягу інвестиційних вкладень в основний капітал, а також зміною цін та відсоткових ставок на кредитні ресурси, опосередковано свідчать про зрушення в системі генерування знаннєвого потенціалу та формах практичної реалізації нового знання.

Виокремлення знаннєвої складової рушійного фактора періодизації економічної динаміки обумовило дослідження не лише часового параметра як одної із горизонтальних характеристик економічної циклічності, але з'ясування значення також і вертикальної її візаві, яка стосується змін структурних співвідношень упродовж дії економічного циклу. Відзначено, що цикли у відтворювальних сферах охоплюють, насамперед, довгострокові тенденції структурних зрушень в економіці, котрі можна розглядати в цілій низці аспектів - відтворювальна, галузева, ієрархічна, технологічна, економічна, вартісна структура. Втім, актуальність предмету пошукових досліджень економічної науки щодо визначення впливу окремих видів економічної діяльності на динаміку зростання економіки в цілому згодом видозмінилась і, починаючи з другої половини минулого століття, увагу зосереджено на проблемі трансформації економічної системи.

Результати аналізу теоретичних моделей структурної трансформації та сутності категорії "трансформація" дозволили сформулювати узагальнення щодо особливостей науково обґрунтованого бачення дослідниками етапів трансформації, виконати систематизацію існуючого теоретичного доробку відповідно до виокремлених нами двох підходів науково-практичного дослідження трансформаційних процесів в економіці і зробити визначальний, з точки зору напряму подальшого дослідження, висновок про те, що використовуваний на сьогодні інструментарій оцінки структурних трансформацій не відповідає сучасним тенденціям технологічного розвитку економічної системи, а, відтак, і вимогам державної політики модернізації економіки на основі розвитку та впровадження високих технологій.

Зосередження уваги на вивченні ролі та економічного значення знаннєвого ресурсу призвело до започаткування в останній третині минулого століття циклу наукових робіт, предметом розгляду яких стало обґрунтування нової моделі розвитку економіки, моделі, що заснована на знаннях. Дослідження видового розмаїття форм концентрованого виразу прогресивних знань обумовило акцентування уваги переважно на технологічній його формі. Втім, даний етап передбачає вже дослідження технологічного рівня сучасного виробництва, а не виокремлення структурного значення фактора технологій з-поміж рушійних сил зростання економіки.

Незважаючи на те, що процеси розробки, передачі та розповсюдження технологічних інновацій, їх важливі складові, набули досить ґрунтовного критичного аналізу як з позиції теоретичного, так і практичного бачення шляхів розв'язання проблеми технологічного розвитку економіки, механізм створення новітніх технологій на сьогодні залишається не виписаним, не в останню чергу - через наявність теоретико-практичних прогалин щодо економічної оцінки технологічних зрушень, попри те, що задля досягнення останнього свого часу вже опрацьовано та застосовано економічні показники виміру технологічних змін, серед яких індекс технологічних досягнень; технологічний індекс; технологічний індекс АрКо; чотири параметри оцінки технологічного розвитку економіки, які були представлені у звіті ЮНІДО; індекс наукової та технологічної спроможності.

В частині напрацьованої методології дослідження трансформації суто технологічної структури визначальними для подальшого дослідження стали теоретичні розробки С.Глазьєва (теорія довгострокового техніко-економічного розвитку), Ю.Яременка (теорія багаторівневої структури економіки), кластерний підхід до структурування економіки М.Портера (А.Маршалла, Б.Ястремського), а також практичний інструментарій міжнародної порівняльної оцінки, адаптований країнами-учасницями ОЕСР (концепція секторального розподілу технологічної структури виробництва). Разом з тим, висловлені свого часу К.Сміт зауваження стосовно об'єктивності останньої концепції, а саме - методика обрахунку ґрунтується на показнику внутрішніх витрат на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (наукомісткість), структурна класифікація ігнорує факт використання в одному технологічному секторі тих знань, які стали продуктом діяльності іншого сектора технологій, мають опосередковане відношення і до решти зазначених вище теоретичних моделей.

Теоретичний аналіз проблеми застосування знань у промисловому виробництві, а саме - інтенсивності їх використання, обумовив формулювання висновку, відповідно до якого високотехнологічні та наукомісткі види промислової діяльності постають такими, які, кожна окремо, мають вагоме економічне значення, і попри те, що термін "високотехнологічні" є порівняно більш сучасним категоріальним витвором, він не є повним аналогом терміну "наукомісткі" виробництва.

Синтезуючи теоретичні підходи до визначення етимологічної сутності та особливостей трактування наукомісткості, встановлено, що в даному понятті відображено процес, котрий через структурне співвідношення витрат на науку та обсягу виробництва характеризує схильність суб'єктів економічної діяльності до залучення у виробництво, насамперед, результатів прогресивних наукових досліджень та розробок. Разом з тим відзначено, що сприйняття зазначеного критерію не завжди є універсальним, а відтак і результати його застосування постають неоднорідними, принаймні в міжнародному розрізі. Перелік наукомістких видів діяльності, виробництв та високих технологій не може бути стабільним упродовж тривалого періоду часу, потребуючи переосмислення на основі врахування нових досягнень науки. Зроблено висновок, що причинами критичного перегляду використовуваної на сьогодні концепції трактування наукомісткості як критерію оцінки конкурентної спроможності суб'єкта до розвитку та практичного застосування науково-технологічної складової власного виробництва, а також технологічного структурування видів промислової діяльності є недоліки, котрі нами було сформульовано і систематизовано залежно від рівня використання оціночного критерію наукомісткості - національного, міжнаціонального та рівня базових галузей економіки. Це дало змогу не лише обґрунтувати актуальність і необхідність подальшої реалізації даного напряму пошукових досліджень, визначивши чіткі для цього теоретико-методологічні передумови, але і сформулювати концептуальне бачення сутності та методологічних особливостей перспективного економічного аналізу технологічної структури та процесу структурної трансформації виробництва.

Недоліком культивованого у вітчизняній практиці підходу до трактування технологічної структури постає обмеженість щодо можливостей його застосування задля виконання завдань порівняльного економічного аналізу в міжнародному форматі. Обґрунтовано доцільність надання вичерпного тлумачення змісту економічної категорії "технологічна структура" також з урахуванням необхідності синтезу сутнісних його відмінностей, котрі постають наслідком сучасного перебігу розвитку технологій, економіки і суспільства. Запропоновано авторський підхід, згідно з яким тлумачення варто розподілити за двома критеріями: функціональний, тобто критерій функціонування національної економіки, та критерій наукового аналізу. Отже, з позиції функціонального критерію технологічна структура - це співвідношення галузевих напрямів економічного відтворення прогресивних технологій у виробництві. З позиції ж наукового аналізу технологічна структура є уніфікованою стандартною класифікацією складових технологічної бази сучасного комплексу промислового виробництва, яка використовується з метою моніторингу та теоретико-практичного аналізу основних технологічних напрямів відтворення структури видів економічної діяльності у переробній промисловості.

Розмаїття трактувань сутності категорії "трансформація" може бути структуровано у вигляді розподілу відповідно до двох основних підходів у науково-практичному дослідженні трансформаційних процесів в економіці. Перший - це тлумачення з позиції переважного значення структурних зрушень у перебігу трансформації саме економічної системи. Другий підхід полягає у розширенні об'єктної сфери впливу і доповненні структурних змін змінами в соціально-політичному устрої суспільно-економічного життя. Визначено, що структурні зрушення (у виробництві, реалізації, зайнятості, інвестуванні, фінансуванні та впровадженні інновацій) є складовою трансформаційною процесу. Однак лише у поєднанні з інституційними, а саме - нормативно-правовими та організаційними змінами, структурні зрушення формують процес, котрий характеризує трансформацію промислового виробництва в Україні. Трансформацію запропоновано розглядати в трьох визначальних для формування нової технологічної основи подальшого розвитку виробництва напрямах - знання, інновації, інвестиції. Відтак, структурна трансформація - це відтворення промислового виробництва, зміни співвідношень у структурі якого обумовлені динамікою та результативністю процесів у сферах інноваційного, інвестиційного та знаннєвого забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості.

Доведено, що циклічний характер розвитку світової економіки та обмеженість ресурсної бази відносно стратегічних цілей соціально-економічного розвитку постають головними причинами застосування на сучасному етапі пріоритетної форми розвитку окремих видів наукомістких технологій. Саме політика державних пріоритетів у сфері високонаукомістких технологій є тим інструментом, використання якого значною мірою визначає і напрям економічного розвитку країни, і впливає на структуру економіки. Визначено, що технологічні пріоритети - це виважений перелік першочергових, повною мірою науково і практично обґрунтованих напрямів технологічного розвитку на певний період часу, реалізація яких має бути спрямована на забезпечення національної безпеки за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни. Надання пріоритетного статусу одному чи декільком технологічним напрямам розвитку економіки не лише характеризує наявні можливості держави щодо їх реалізації, але і обумовлює вагомість для неї майбутніх перспектив її економічного зростання в обраних сферах.

На шляху розбудови пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, а також інноваційної діяльності Україна вже має достатньо вагомий, з точки зору часу, досвід, ґрунтовний теоретико-практичний аналіз якого дозволив виконати його часову періодизацію, окреслити характерні особливості кожного з двох етапів та акцентувати увагу на притаманних їм недоліках. Так, попри позитивну кількісну динаміку законотворення у сфері формування інновативно-технологічних підвалин нової моделі економічного зростання, недосконалою є як критеріальна база визначення високих технологій, так і фактично не відпрацьованим, з огляду на досягнуті результати роботи, залишається інституційно-правовий механізм реалізації державних пріоритетів та моніторингу економічних наслідків їх розбудови. Отже, з одного боку - обидва етапи різняться рівнем законотворчої активності і саме на другому етапі діяльність акцентовано здійснюється в напрямі утвердження в державі інноваційної моделі розвитку; а з іншого, незважаючи на посилення останніми роками позицій принципу вибірковості при формуванні системи державних пріоритетів та досягнення позитивного сприйняття і розуміння економічними експертами необхідності в цьому контексті керуватися положеннями укладної теорії розвитку технологій, - другий етап відзначається продовженням тенденцій першого. А саме - інструмент пріоритетів в арсеналі засобів державної технологічної політики з успіхом використовувався в інтересах широкого кола представників політичного процесу, що не мало позитивного впливу на ефективність розв'язання проблеми технологічної розбудови економіки. І це не тільки дещо нівелює економічне значення форми пріоритетів у державному управлінні, але і надає негативного забарвлення рівню політичної послідовності у досягненні заданих орієнтирів. Відтак, сформульовані у дослідженні принципи - кон'юнктурності, непослідовності, неузгодженості та взаємовиключності - це ті положення, які постають домінуючими чинниками вітчизняної практики реалізації державної політики науково-технологічного та інноваційного розвитку економіки України. Враховуючи зазначене, в контексті міжнародної співпраці та взаємодії на міждержавному рівні з найважливішими торговими партнерами України, на прикладі партнерства з РФ, визначено напрями гармонізації нормативно-правового поля інноваційного співробітництва та запропоновано основні заходи щодо удосконалення законодавчого механізму інноваційної трансформації економік України та РФ на основі розвитку та впровадження наукомістких технологій.

Таким чином аргументовано, що здійснення на прикладі української промисловості науково-практичного аналізу особливостей існуючого в сучасних умовах зв'язку наукомісткості та структурних трансформацій зумовлене необхідністю не стільки встановлення впливу наукомісткості виробництва на перебіг структурних перетворень, скільки визначення, з точки зору розвитку технологій, меж реалізації трансформаційних зрушень та обґрунтування доцільності розширення сфери економічного аналізу, яка підлягає охопленню критерієм наукомісткості при ідентифікації ступеня трансформації технологічної структури промислового виробництва.

У другому розділі "Знання в системі факторів трансформації технологічної структури промислового виробництва" визначено особливості, результативність та методологічні важелі удосконалення процесів формування та відтворення знаннєвого ресурсу. Сформульовано причини низької ефективності використання знань у виробництві; надано порівняльну міжнародну оцінку рівню результативності використання фінансового ресурсу, інвестованого в розвиток наукових досліджень і розробок виробництв сектора високих технологій, а також відмінностей у структурі напрямів високотехнологічної діяльності, якої дотримуються в Україні та розвинених країнах світу. Визначено прогнозні тренди розвитку світової економіки у сфері інновацій та глобального ринку технологій на період до 2020 р. Запропоновано інструментарій виміру ступеня залучення знаннєвого ресурсу у виробництво, що включає етапи, критерії та відповідні індикатори оцінки формування та використання знань в економічній системі.

Отримавши у спадок високорозвинену, ефективну загальнодержавну систему вищої освіти і науки, однак перебуваючи в стані практично повної ізоляції впливу результатів розвитку вітчизняної наукової думки на економічну систему, Україна стоїть перед доленосним у сенсі економічної безпеки вибором, адже вкрай важливим є її утвердження як держави із потужним інтелектуальним потенціалом, в якій рівною мірою ефективно діючою була б система як формування, так і реалізації знаннєвого ресурсу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

У сфері інноваційного розвитку домінує певна ситуативність, котра полягає у збереженні якісно низького рівня здобутків процесу розбудови технологічної складової розвитку промисловості та невідповідності формального відображення реальному стану справ у цій галузі. Той факт, що і наукомісткість виробництва, і частка високотехнологічного сектора за підсумком дев'ятирічного етапу зростання відносно початку цього періоду де-факто лише скоротилися, свідчить про те, що використовуваний державою арсенал важелів стимулювання розбудови наукомісткої економіки в Україні на сьогодні є малоефективним (рис. 1). Як наслідок - наявність вражаючого рівня відставання за показником створеної у переробній промисловості доданої вартості (у розрахунку на одного зайнятого - 34,3 раза), екстраполяція динаміки скорочення якого дозволяє робити висновок про виключно довгостроковий характер часового періоду, необхідного для ліквідації існуючого на сьогоднішній день обсягу відставання України від середнього рівня економічно розвинених країн світу.

Волатильність економічних параметрів активності та результативності інноваційної діяльності набуває для України обрисів перспективи втрати національним сектором науки вітчизняного ринку розробки інноваційного продукту вже в середньостроковому періоді. Встановлена нами диспропорційність у структурі виплат за користування окремими об'єктами права інтелектуальної власності, коли суттєвий за розміром кількісний вираз ліцензій та ліцензійних договорів належить Україні, проте переважний обсяг фінансових надходжень за їх створення надходить іншим державам, формує економічні передумови до зменшення рівня фінансового забезпечення процесу розробки та патентування об'єктів інтелектуальної власності, до кількісного, а головне якісного скорочення людського та інтелектуального наповнення сфери науково-прикладного пошуку і розробки нових прогресивних техніко-технологічних винаходів, корисних моделей та промислових зразків. Відтак можна з високою вірогідністю прогнозувати, що, залишаючи поза межами активного державного впливу сферу якісного відтворення кадрового потенціалу сучасної вітчизняної науки і освіти, перед економікою країни постане загроза не лише успішної реалізації трансформаційних зрушень в економіці, але й збереження критичної маси базових інновацій світового рівня.

Результати економічного аналізу технологічної складової доводять, що на сьогодні в промисловості країни показники кількісного перебігу процесу впровадження у виробництво нових технологій формуються результатами діяльності секторів переважно середніх, а також високих технологій. Втім спорадичне домінування низькотехнологічних видів промислової діяльності виключно в частині фінансування процесу залучення нових технологій пояснюється відповідним даному сектору масштабом виробництва. Разом з тим, у секторі середніх та високих технологій об'єктом придбання продовжують виступати переважним чином вже втілені технологічні процеси, що є необхідною підставою для висновку про домінування здебільшого зовнішнього напряму спрямування фінансової винагороди за отримані ними результати винахідницької активності.

Підсумки критичного аналізу вітчизняного досвіду формування основними учасниками господарських операцій попиту на результати наукових досліджень довели, що основні причини низького рівня ефективності комерціалізації знаннєвого ресурсу пояснюються невирішеністю нагальних проблем щодо: доступності знаннєвого продукту, тобто високий рівень деконцентрації ресурсу та відсутність єдиної його інформаційної бази створюють для керівників підприємств значний інформаційний бар'єр під час вирішення першочергових завдань підвищення науково-технологічного рівня власного виробництва; якості знаннєвого продукту, оскільки де-факто реалізовані науково-технічні розробки не завжди відповідають заздалегідь запланованим параметрам їх техніко-економічного обґрунтування; відсутності напрацьованих успішних технологій використання раніше набутих знань, оскільки конкретної вартості будь-яка ідея або знання так чи інакше набувають все ж таки лише в процесі їх реалізації, а без останнього елемента знання як такі втрачають властиву їм характеристику креативного імпульсу розвитку економіки; запровадження на загальнодержавному рівні сучасної ринково зорієнтованої системи управління знаннєвим ресурсом, функціонування якої відігравало б визначальну роль у програмуванні підсумкової економічної ефективності комерціалізації новітніх знань у виробництві. Задля виміру результативності використання знаннєвого ресурсу запропоновано процедуру, реалізація якої з урахуванням здійснення економічної оцінки відповідно до пропонованих критеріїв та кількісного аналізу індикаторів передбачає два етапи: визначення ефективності формування потенціалу особистості, людського капіталу як основного носія нових знань; визначення ефективності практичного використання набутих особистістю прикладних знань.