Наукомісткість виробництва і структурні трансформації в промисловості

Встановлено, що результативність формування та використання знаннєвого ресурсу структурної трансформації вітчизняної промисловості неможлива без створення стабільно функціонуючого організаційно-правового середовища генерування високопродуктивних знань, що передусім означає, по-перше, усунення існуючих вад у системі освіти і науки, а, по-друге, завершення формування дієвих систем охорони і захисту прав інтелектуальної власності; без реального підвищення рівня результативності використання потенціалу галузевого, вузівського [освітянського] та заводського секторів науки, що відбуватиметься шляхом запровадження механізму державного стимулювання концентрації власного фінансового ресурсу підприємств у сфері виконання НДДКР, сприяння процесам формування і реалізації програм виконання міжгалузевих науково-дослідних робіт, розробки і впровадження системи фіскальних чинників залучення вузівської [освітянської] науки в сектор високотехнологічного виробництва; а також без активного та всебічного стимулювання розвитку інтелектуального потенціалу особистості, що передбачає вплив держави на всіх етапах формування людського капіталу.

Проблему управління знаннями структуровано на дві складові. Перша стосується виміру макроекономічного впливу знаннєвого доробку на динаміку економічного процесу - її актуальність залишається нагальною для досить широкого кола країн, у тому числі і для нашої; друга - необхідності здійснення вибору між розвитком традиційних і наукомістких виробництв. Саме в частині розв'язання другої складової беззаперечним лідером постає Україна. Адже встановлено, що у фінансуванні знаннєвих напрямів високотехнологічної діяльності наша держава дотримується на сучасному етапі структури, котра за своїми головними складовими має значні розбіжності із відповідним аналогом у розвинених країнах - за порівнюваною структурою проінвестованих високотехнологічних виробництв відставання України від США у відносних показниках сягає понад дві третини обсягу освоєних інноваційних витрат. Цей факт, на нашу думку, в жодному разі не має права на спростування аргументом відсутності в національній економіці спроможності до наслідування розвинених в економічному відношенні країн, адже саме останні формують основні тенденції та напрями розвитку світового ринку, і в іншому випадку вітчизняна індустрія наукомісткого виробництва згодом опиниться в умовах цілковитої невідповідності власного знаннєвого доробку стратегічним викликам глобального ринку високих технологій.

Вже на сучасному етапі в Україні показник ефективності відтворення фінансового ресурсу, інвестованого в розбудову національного сектора високих технологій, принаймні в 7 разів менший за відповідний аналог середнього рівня економічно розвинених країн. Відтак низька ефективність на виході, скорегована на недостатній обсяг фінансування досліджень та розробок на вході, призводять, зрештою, до формування знань, котрі, не враховуючи їх якісний рівень, в умовах вкрай інертної системи їх економічного використання зрештою і обумовлюють відповідного ґатунку результативність функціонування високотехнологічних виробництв, а також їх вплив на динаміку розвитку решти видів економічної діяльності. Відзначено, що подальша пролонгація незмінним стану існуючих економічних умов щодо прискорення інноваційних процесів, а також збереження неефективних формальних підходів до моніторингу та оцінки інноваційних структурних змін в економіці неминуче спричинить не лише остаточне вичерпування інноваційного потенціалу, а і, відповідно, втрату важливого креативного ресурсу процесу відтворення національної економіки.

Передумовами для активізації процесу впровадження у виробництво вже отриманих на сьогодні знань у вигляді науково-прикладних результатів реалізації проектів та програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є як забезпечення організаційно-економічних засад досягнення стратегічно важливими для держави господарюючими суб'єктами критично необхідного рівня їх фінансово-економічної стабільності, так і створення інформаційної системи популяризації якісно нових науково-технічних розробок у сфері організації виробництва наукомісткої продукції. Необхідним є запровадження загальнодоступної електронної бази даних з інформацією про переліки: виконуваних науково-дослідних проектів та їх очікувані результати; готових до експериментального та серійного впровадження результатів ндр; прогнозних проектів та їх стану чи етапу підготовки до початку реалізації.

Акцентуючи увагу на тому, що креативним ресурсом розбудови сучасної моделі економічного зростання постає людський потенціал у поєднанні зі знаннєвим доробком, виокремлено та надано характеристику прогнозним трендам розвитку світової економіки в період на наступні десять років (2010-2020 рр.). Так, основними у сфері інновацій є тенденції щодо зростання обсягу фінансових асигнувань у сферу науки та інноваційної діяльності; збільшення масштабу ринкової комерціалізації втілених та невтілених складових прогресивного світового науково-технологічного доробку; підвищення рівня інтернаціоналізації НДДКР; географічної міграції висококваліфікованого кадрового ресурсу; конвергенції технологічних напрямів наукових досліджень; збільшення акцентованої уваги країн - технологічних лідерів на розвитку напрямів наукових досліджень і розробок, позитивні екстерналії результату виконання яких зосереджені, насамперед, в галузі забезпечення екологічної, продовольчої та медичної безпеки життєдіяльності людини, що обумовлюватиме так звану соціалізацію інноваційної діяльності; забезпечення розширеного відтворення кадрового наукового потенціалу, що стане економічним приводом для поглиблення поляризації світу за ознакою знаннєвого формату використовуваної країнами моделі розвитку національної економічної системи. Ринок нових технологій характеризуватимуть: сегментація глобальних ринків нано-, біо- та інформаційно-комунікаційних технологій у напрямі більш інтенсивного розвитку нових технологічних ніш на зразок фармакогенетики, наноелектроніки, біоінформатики і т.п.; стимулювання пошукових досліджень у сфері природничих та технічних наук: математика, біологія, інформатика, механіка, фізика, хімія, електроніка і приладобудування, телекомунікації; екологізація домінуючих методів продукування енергетичного ресурсу; розширення сфер застосування та досягнення масштабу серійного використання отриманих результатів науково-прикладних розробок у галузі нано- та біотехнологій; посилення природоохоронної складової в структурі технологічних пріоритетів цивілізаційного розвитку світу на наступні 10 років.

Враховуючи зміст та характеристики представлених перспективних трендів інноваційного та технологічного розвитку глобальної економіки, а також оцінюючи сучасні реалії перебігу структурних трансформацій відповідно до розроблених у 2004 р. прогнозних сценаріїв розбудови наукомісткого сектора промислового виробництва на період 2004-2011 рр. підсумовуючим резюме може бути лише один висновок - Україні для забезпечення розвитку інноваційної сфери економіки, навіть за базовим сценарієм, необхідно докорінно змінити, існуючий на озброєнні сьогодні, характер державного ставлення до проблеми прискорення трансформаційних структурних перетворень у галузі створення та впровадження високотехнологічних новацій у вітчизняній економічній системі і перейти, врешті-решт, до здійснення реальних ефективних кроків у даному напрямі, зокрема тих, про які йдеться в частині підвищення результативності застосування знаннєвого ресурсу. Серед них важливими є заходи щодо підвищення якісного рівня та розширення ємності внутрішнього ринку невтілених технологій, збільшення обсягу платоспроможного попиту на результати вітчизняних наукових досліджень і розробок; сприяння заохоченню широкомасштабного застосування світового знаннєвого доробку в усіх секторах національної економіки шляхом введення в дію і подальшого вдосконалення системи фінансово-економічних стимулів та формування ефективного інституційного режиму; посилення дії системи непрямих методів державного впливу на процес розбудови сектора високотехнологічного виробництва та вжиття на перших етапах необхідного арсеналу економічних заходів з метою його підтримки на зовнішньому ринку наукомістких товарів і послуг.

У третьому розділі "Інноваційна спрямованість розбудови наукомісткого виробництва в Україні" здійснено оцінку та виокремлено основні тренди інноваційних трансформацій наукомісткого сектора національної економіки в контексті міжнародних тенденцій технологічного розвитку (країн ЄС, ОЕСР та РФ). Визначено основні економічні напрями, параметри результативності, а також рівень інноваційної спрямованості трансформаційних перетворень, які мають місце в промисловості України та РФ. Виокремлено та охарактеризовано економічні тенденції, що характеризують сферу науково-технологічного розвитку, технологічну структуру та наукомістке виробництво в Україні. Сформовано заходи щодо удосконалення економічної складової державної політики формування інноваційно-орієнтованої технологічної структури вітчизняного виробництва та підвищення результативності міждержавного співробітництва в інноваційній сфері.

Знаннєвий формат сучасного етапу трансформаційних перетворень у глобальній економіці зумовлює зміщення акцентів конкурентної боротьби до активізації пошуку інформації про нові, нестандартні, але водночас більш результативні методи досягнення поставлених цілей, а тому першочергового значення набуває конкуренція не лише у сфері знань, але й впровадження високонаукомістких новацій. В Україні далі за формування базових елементів системи законодавчого регулювання інноваційних процесів в економіці справи просуваються вкрай сутужно. Причиною цьому є управлінський конформізм з боку держави в питаннях удосконалення системи економічного сприяння розвитку високотехнологічної сфери економіки. Встановлено, що попри цілком представницький склад з позиції кількості, існуючий масив правових норм має низку недоліків з позиції якісного наповнення. З-поміж них головними є відсутність критеріально вичерпного трактування сутності високих технологій, високотехнологічної продукції, високотехнологічного і наукомісткого виробництва; нечіткість структурних обмежень стосовно видів економічної діяльності, які підпадають під визначення високотехнологічних виробництв; відсутність нормативно впорядкованого переліку запропонованих до реалізації на території України високих технологій; пряме ототожнення високих технологій із законодавчо затвердженими стратегічними пріоритетами інноваційної діяльності; обмежене, з позиції економічних індикаторів, уявлення про очікувані результати реалізації наукомістких технологій, звідки цілком прогнозованим вже сьогодні є підсумковий рівень ефективності виконання Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукомістких технологій.

Важливе економічне значення перерахованих вище недоліків щодо організації ефективної системи правового регламентування головних умов розвитку індустрії високих технологій свідчить про те, що дієвий механізм державного управління економікою високотехнологічної діяльності на сучасному етапі в Україні фактично відсутній. Результати економічного аналізу здобутків України в сфері інноваційних перетворень доводять, що стан інноваційної активності, рівень впровадження інновацій, а також ступінь відтворення ринкового сегмента виготовленого інноваційного продукту залишаються недостатніми для формування необхідних економічних передумов задля реалізації інноваційного прориву в країні. Результативність трансформаційних зрушень, починаючи з 2001 р., залишається практично незмінною лише в частині питомої ваги сектора низьких технологій. Сектор високотехнологічних видів промислової діяльності за період 2001-2009 рр. втратив в структурі виробництва переробної промисловості 1,3 в.п., що складає понад 11% обсягу продукції, виробленої сектором за підсумком 2001 р. (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

У сфері науково-технологічного розвитку нами визначено тенденції, домінування яких зумовлює інертність перебігу інноваційних зрушень в економіці. Головними з них є зниження інвестиційної зацікавленості нерезидентів щодо участі у розбудові сектора вітчизняного наукомісткого виробництва; деформація секторальної структури наукової галузі; неоднозначність якісного характеру розширеного відтворення інституційної інфраструктури сектора науки; низький рівень результативності національної індустрії високих технологій. У контексті останнього відзначимо, що тенденція до зростання економіки України в період 1999-2008 рр. не була зумовлена динамікою економічних процесів у сфері національного високотехнологічного виробництва, а висхідний тренд пожвавлення процесів виробництва та експорту продукції сектора високих технологій мав дискретний характер. Відтак, результативність відтворювального процесу структурних параметрів виробництва та експорту товарів високого ступеня технологічної обробки має в Україні значне відставання від рівня технологічно розвинених країн і поступається в межах 1,9 та 3,5 раза відповідно, а частка української індустрії в глобальній структурі ринку високих технологій не перевищує рівень 0,1%. Збільшення розміру питомої ваги групи вітчизняних високотехнологічних товарів у структурі глобального ринку виробництва та експорту до рівня 0,2% можливе за умови досягнення показником темпу зростання сектора високих технологій коридору 10-20% на рік, що в рамках періоду до 2020 р. означатиме збільшення втричі, існуючого за підсумком 2007 р., показника виробництва та експорту. Саме тому, пошук фінансово-економічного та організаційного ресурсу, а також відповідних міжнародних ринків збуту задля реалізації такого масштабу розширеного формату відтворення виробництва та експорту продукції національної індустрії високих технологій є для України головним економічним викликом сучасного етапу розвитку.

За результатами міжнародного порівняльного аналізу тенденцій та динаміки змін інституційної структури фінансування та виконання науково-технічних робіт, наукомісткості ВВП, рівня фінансового забезпечення роботи працівника сфери НДДКР, встановлено, що відставання України від країн ЄС та ОЕСР за останнє десятиліття не зменшилося. Так, існуюча в Україні інституційна структура основних джерел надходження коштів у сферу НДДКР фактично не відповідає загальноєвропейській та світовій тенденціям. Більше того, негативного економічного значення вказаній невідповідності також додає і той факт, що досягнуто її було не на фоні масштабних фінансових вкладень з боку промисловості, а в умовах доволі низького рівня зацікавленості у виконанні подібного ґатунку функції з боку держави. Саме тому в абсолютному вимірі показники фінансового забезпечення розвитку сфери наукових досліджень і розробок в Україні значно поступаються відповідним аналогам у взятих для порівняння країнах ЄС та ОЕСР. В інституційному розподілі учасників процесу виконання наукових досліджень і розробок вітчизняна економіка має абсолютну перевагу щодо питомої ваги урядового сектора і найменший показник участі сектора освіти у реалізації науково-технічних досліджень та розробок. Частка ж вітчизняної промисловості свідчить про наявність невисокого рівня зацікавленості сфери виробництва у впровадженні техніко-технологічних новацій. У випадку із наукомісткістю ВВП, показником фінансових витрат на одного наукового співробітника Україна і РФ, на відміну від країн ЄС та ОЕСР, зберігали спільність займаних ними позицій лише за підсумком 2005 р. Результат 2006-2008 рр. відображає появу нової тенденції - РФ поступово продовжує підвищувати як рівень наукомісткості ВВП, так і ступінь фінансового забезпечення діяльності працівників у сфері наукових досліджень і розробок - приріст останнього становив 45% порівняно з 2005 р. (відмічаємо, що негативний тренд скорочення кадрів властивий і Україні, і РФ). Відтак зроблено висновок, що, по-перше, наша країна перманентно поступається економічно розвиненим державам за показниками розвитку технологічного фактора зростання економіки, по-друге, подолати зазначене відставання буде вкрай складно без розширення економічного та науково-технологічного співробітництва з РФ.

Аргументом на користь такого твердження стали результати порівняльного аналізу напрямів, динаміки та рівня трансформаційних зрушень у технологічній структурі України та РФ. По-перше, піддаючи предметному розгляду питання сфер зосередження інноваційної активності в економіці України та РФ, їх якісних характеристик та ролі у відтворенні обсягу інноваційного виробництва, досліджено ситуацію з розподілом інноваційно-активних суб'єктів промисловості з-поміж когорти великих, середніх і малих підприємств. За результатами встановлено, що за переважною більшістю параметрів вона для двох країн залишається практично тотожною. Домінуючу роль у процесах, пов'язаних із фінансуванням технологічних інновацій, виготовленням та експортом інноваційної продукції відіграють великі підприємства. Навіть рівень активності щодо здійснення інноваційної діяльності, досліджуваний по кожній з представлених груп окремо, виявився значно вищим серед представників великого капіталу. Зауважимо, що подібного ґатунку розподіл не відповідає сучасній практиці реалізації інноваційних перетворень у розвинених країнах, де порівняно найбільш ефективними їх ініціаторами виступають малі підприємства.

Стосовно результативності освоєння витрат, пов'язаних із впровадженням технологічних новацій, переконливіші позиції займає Україна, адже відповідна перевага має місце в групах середніх і малих підприємств. Підсумкові показники щодо великих підприємств відображають однаковий рівень здобутого ними результату. Як в Україні, так і в РФ утримання рівня концентрації інноваційно-активних суб'єктів відбувалося завдяки зменшенню масштабу інновативності даного процесу, що полягає, перш за все, у посиленні господарюючими суб`єктами акцентів у стратегії розвитку виробництва на розробленні і впровадженні інновацій, котрі за основними техніко-економічними характеристиками не є принципово новими для внутрішнього і зовнішнього ринків (зростання виробництва інноваційної продукції значною мірою досягалось шляхом збільшення частки удосконаленої продукції за рахунок скорочення питомої ваги продукції, що зазнала суттєвих змін). Головною передумовою подібного розвитку подій слугувало розбалансування системи основних напрямів здійснення підприємствами інноваційної діяльності, що обумовило створення ситуації, в якій панівного стану набули процеси часткового оновлення основних засобів, реалізації організаційних інновацій, розроблення стратегії маркетингових та рекламних кампаній. Натомість придбання нових технологій, як один з дієвих важелів активного провадження інноваційної реструктуризації виробничого процесу, у структурі витрат великих підприємств охоплювало найменшу частку в структурі інноваційних видатків.

По-друге, в частині результатів економічного аналізу значень параметрів інноваційного рівня промислової продукції, змін секторальної структури інноваційної активності та інноваційної активності в межах технологічного сектора, а також інноваційної спрямованості виробничої діяльності, відзначимо, що основним напрямом технологічної трансформації промисловості України та РФ упродовж 2005-2007 рр. став порівняно вищий ступінь результативності розвитку високо- та середньотехнологічного виробництва. На відміну від перманентного стану домінування вітчизняного сектора низьких технологій у загальнопромисловій структурі реалізованої продукції, а також витратах на придбання нових технологій, в промисловості РФ відповідне лідерство притаманне середньотехнологічному сектору. Стосовно перспективи подальших трансформацій знаковим є те, що характерною рисою технологічної структури промисловості двох країн залишається беззаперечна перевага секторів високих та середніх технологій у процесі фінансування наукових досліджень, причому як у структурі витрат по промисловості в цілому, так і кожного сектора окремо.

Разом з тим, результати порівняльного аналізу здійснених нами розрахунків показників структурної частки наукомістких товарів у щорічному обсязі експортно-імпортних операцій, а також рівня покриття експортом імпорту наукомісткої продукції, показують, що факт домінування в Україні і РФ впродовж 2000-2009 рр. потужної динаміки збільшення загальної маси імпортованих товарів та ще більш вражаючої за темпами динаміки імпорту наукомістких товарів (темп приросту в РФ - 394 і 565% відповідно; в Україні - 226 і 245% відповідно), постає переконливим аргументом на користь висновку про те, що і економіка України, і економіка РФ впевнено рухаються в напрямі суттєвого посилення технологічної залежності комерційного успіху економічної діяльності власних резидентів від обсягу та якості імпортованого в національну економіку наукомісткого продукту. Більш ніж п'ятиразове, з початку 2000 р., збільшення обсягу інтелектуальної ренти, сплачуваною Україною та РФ іноземним торговим партнерам за придбаний наукомісткий продукт, на нашу думку, не можна цілковито відносити на рахунок здійснення проектів технологічної модернізації економіки, в усякому разі - якісного його способу. З урахуванням параметрів організаційної структури та рівня інноваційної активності резидентів, кількості та якості впроваджуваних ними технологічних процесів, у даному випадку фактично йдеться про реалізацію сформованої рівнем конкурентних відносин необхідності наразі незначного вдосконалення технічної бази існуючого способу виробництва.

Враховуючи представлені результати економічного аналізу, важливого значення набуває висновок про те, що потенціал економічної і, особливо, інноваційно-технологічної взаємодії, на міжнародному рівні визначається в нинішніх умовах, окрім факторів, які характеризують двосторонні політико-економічні взаємини, не тільки рівнем відповідності економічних інтересів господарюючих суб'єктів, але, що є головним, ступенем технологічної готовності останніх до організаційно-виробничого сприйняття запропонованих партнерами технічних нововведень.

У четвертому розділі "Інвестиційний ресурс реалізації наукомісткого напряму структурної трансформації промисловості України" сформульовано основні економічні тенденції зміни структури вилучень та надходжень ПІІ, визначено напрями та основні тенденції залучення зовнішнього ресурсу інвестування наукомісткого напряму структурних перетворень. Визначено масштаб економічної участі найбільших десяти зовнішніх інвесторів України у розбудові наукомісткої сфери її промислового виробництва; надано кількісну характеристику економічної присутності складової наукомісткого виробництва у структурі зовнішніх вкладень та обсязі експортно-імпортних операцій резидентів України та ЄС. Визначено економічну спрямованість і структурні диспропорції інвестування резидентами наукомістких виробництв вітчизняної промисловості; розроблено середньострокові сценарії інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень в економіці України.

Оцінка дієвості реалізованих у рамках економічної політики заходів щодо залучення у вітчизняну економіку вільного інвестиційного ресурсу за підсумком 2002-2008 рр. постає, за результатами здійснених нами досліджень, неоднозначною. Причинами є те, що, з одного боку, тенденція до збільшення обсягу надходжень ПІІ не усталена і має дискретний характер, а з іншого - набутий позитив від зміни темпу розвитку інвестиційного процесу у вимірі відносних показників нівелюється збереженням за Україною вкрай низького розміру її структурної частки у світовому обсязі внутрішніх ПІІ. Помітність поступу України за результатом 2005 р. в структурі власного регіону здебільшого була обумовлена порівняно низькими темпами вкладання іноземного капіталу в економіку решти держав регіону Південно-Східної Європи і СНД, загальний показник обсягу приросту ПІІ в якому був сформований результатами в першу чергу РФ та Казахстану, а потім України.

Відносно прогнозних оцінок імпорту ПІІ залишається цілком доречним висновок, що перспектива подальшого утримання, принаймні аналогічного попередньому періоду, темпу зростання вкладень нерезидентів ускладнюється не стільки масштабністю забезпечення бажаного рівня відтворення інвестиційного параметру, скільки завданнями суттєвого розширення спектра потенційно привабливих для інвестора сфер застосування власного капіталу, а також необхідністю нівелювання передумов для його передчасного виведення із економіки. Так, в частині порівняльного дослідження рівня, динаміки та напрямів взаємних інвестиційних уподобань резидентів України, країн-членів ЄС, найбільш вагомих європейських інвесторів (Австрія, Сполучене Королівство, Нідерланди, Німеччина), а також національних інвесторів, що представляють інші країни світу, можемо зазначити, що динаміка загального рівня інвестиційної активності країн ЄС в Україні має чітко виражений дискретний характер, що постає ознакою домінування серед основних рушіїв її розвитку фактора кон'юнктури внутрішнього приватизаційного ринку корпоративних прав на активи, котрі представляють собою стратегічно важливі для національної економіки господарюючі об'єкти. На його фоні результат дії фактора позитивних зрушень у сфері інвестиційного іміджу України справляє на закордонного інвестора значно менший вплив, особливо якщо брати до уваги якісний характер динаміки зовнішніх ПІІ ЄС.

Сектори високих та середніх технологій вітчизняного промислового комплексу мають діаметрально протилежні оцінки стану їх інвестиційної привабливості з боку основних країн-інвесторів ЄС та групи інших держав світу. Подібна розбіжність жодним чином не обумовлена відмінністю у використаних для оцінки методичних підходах, прогнозних параметрах подальшого розвитку, чи, зрештою, уподобаннях геополітичного ґатунку. На нашу думку, пояснення лежить у площині, насамперед, відповідності інвестованого об'єкта технологічному рівню, власне, самого суб'єкта інвестиційного процесу. Саме тому зовнішні ПІІ, як інструмент поступового освоєння західноєвропейського ринку збуту, в арсеналі важелів стратегічного управління конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств високо- та середньотехнологічного секторів залишається фактично незадіяним. У результаті, наприклад, високотехнологічний сегмент товарного ринку ЄС - це десята частина від обсягу інвестицій відповідного технологічного спрямування, нагромадженого Україною за кордоном станом на початок 2009 р. При цьому абсолютний вираз зазначеного відносного показника пріоритетності даного сегмента європейського ринку становить фактично 2 млрд дол. США, що, враховуючи конкурентний рівень його середовища, означає для України остаточне згодом витіснення зі сфери щонайменшого впливу. Адже, якщо з позиції об'єднаного інвестиційного портфелю ЄС характеризувати масштаб присутності в ньому України в цілому, то її частка в 2008 р. була лише 1,3%, що вдвічі вище за середній рівень за останні вісім років.

У товарній структурі експортно-імпортних операцій між Україною та ЄС технологічна складова має абсолютно різні за динамікою тенденції: потужно збільшуючи обсяги імпорту наукомісткої продукції, наша держава вкрай незадовільно сприяє зростанню обсягу відповідних груп товарного експорту. Так, європейські виробники за результатом 2008 р. розширили абсолютні межі присутності власної продукції в обсязі вітчизняного імпорту в 3,1 раза, довівши тим самим частку наукомісткого імпорту України з країн-членів ЄС до рівня 55,6% у порівнянні з 54,1% в 2004 р., тоді як структурна складова вітчизняного наукомісткого експорту скоротилася за відповідний період на 0,7 в. п. і становила 2008 р. 17,4%. Економічним наслідком відзначеної динаміки імпорту товарної групи даного технологічного напряму стало подвійне зменшення коефіцієнта покриття імпорту експортом, збільшення негативного сальдо до рівня 45% від загального обсягу імпортованої у 2008 р. продукції. Враховуючи низькі показники інвестування європейськими інвесторами активів українських підприємств у секторах високих та середніх технологій, економічних підстав характеризувати процес зростання частки наукомісткого імпорту як винятково позитивну тенденцію наразі немає.

Отримані результати є достатніми для формулювання висновку про те, що іноземні партнери вбачають на сьогодні перспективними сфери розміщення власного капіталу поза межами національних високо- та середньотехнологічних виробництв, а відтак в середньостроковому періоді Україні вкрай доцільно, на нашу думку, зосередитися на формуванні та запровадженні дієвого економічного інструментарію ефективного використання внутрішнього фінансово-інвестиційного потенціалу задля цілеспрямованої реалізації у промисловому виробництві структурних зрушень інноваційного спрямування.

З урахуванням зазначеного вважаємо, що досягнення результату в розв'язанні проблеми суттєвого підвищення рівня інвестиційної привабливості національної індустрії наукомісткого виробництва для капіталу іноземного інвестора, а особливо тих з них, котрі представляють країни з високим рівнем технологічного розвитку, потребує реалізації в рамках державної економічної політики системи економічних важелів, дія яких була б спрямована не стільки безпосередньо на пожвавлення процесу залучення нерезидентного капіталу, скільки на стимулювання внутрішнього процесу економічного становлення наукомісткої індустрії, що в частині інформативності матиме для зовнішнього інвестора не менш вагоме значення, аніж суто регулятивні положення профільних нормативних документів.

Задля характеристики економічного значення у забезпеченні відтворювального характеру розвитку технологічної структури переробної промисловості газової складової матеріальних витрат, нами здійснено структурний економічний аналіз та оцінено вплив фактора її цінової волатильності на інвестиційну привабливість промисловості в цілому, та сектора наукомістких виробництв зокрема. Встановлено, що з позиції ціни та обсягів споживання природного газу активним його споживачем у структурі переробної промисловості залишається сектор низьких технологій. Найбільш негативні наслідки зміни тарифної політики на природний газ матимуть місце в секторі середніх технологій. Причиною тому є високий ступінь базування основного виробничого процесу результатоутворюючої галузі сектора на використанні даного енергетичного ресурсу, а також суттєве дотування фінансових витрат на його придбання найнижчою в переробній промисловості відпускною ціною. Разом з тим, максимально адаптованим до підвищення ціни на газ виступає сектор високих технологій, адже, попри порівняно вищий рівень середніх цін, високотехнологічна галузь утримувала частку газових витрат в межах 2% від загального обсягу матеріальних витрат і забезпечувала функціонування власних виробництв, використовуючи лише 3,6% від обсягу річної потреби природного газу для переробної промисловості.

Відзначені вище особливості щодо динаміки та структури надходжень в Україну прямих іноземних інвестицій, а також значення газового фактора в розвитку відтворювальних процесів у вітчизняній промисловості дозволили зробити висновок про формування досить вагомих економічних передумов для домінування волатильного характеру розвитку процесу іноземного інвестування в Україні, що протягом періоду 2008-2010 рр. на фоні динаміки глобального ринку вільного інвестиційного ресурсу створює перед Україною загрозу реальної втрати навіть вже досягнутої на цьому ринку ніші.

Враховуючи наслідки відзначеної перспективи було здійснено порівняльний економічний аналіз параметрів інвестиційного-інноваційного розвитку, котрі характеризують виробничий процес таких інституційних складових національної економіки, як реальний сектор, промисловість, переробна промисловість, сектор високотехнологічного виробництва, за підсумками якого визначено і сформульовано зміст відповідних структурних диспропорцій.

Отже, першою диспропорцією став той факт, що фінансування капітальних інвестицій в абсолютній більшості представлених інституційних секторів є значно менш масштабним за обсягом процесом, аніж здійснення інвестиційних вкладень у розвиток технологічних інновацій. Наступною диспропорцією є відсутність на теренах вітчизняної економічної системи прямого зв'язку між двома, на перший погляд, взаємопов'язаними економічними тенденціями, а саме - рівнем фінансування інновацій та рівнем технологічної інновативності виробничого процесу господарюючих суб'єктів. Останньою ж, на існуванні якої акцентуємо увагу, диспропорцією постає ситуація, яка характеризує національну економіку як таку, котра до сьогодні, пропагуючи і здійснюючи інноваційну діяльність, не володіє дієвим організаційно-економічним механізмом забезпечення комплексного результату даного процесу. У даному конкретному випадку йдеться про те, що сектор високотехнологічного виробництва промисловості, демонструючи упродовж досліджуваного періоду одну з найвищих за рівнем динаміку зростання витрат на інвестування технологічних інновацій, а також маючи значно вищий з-поміж інших рівень відносного показника інновативності виробничого процесу, доцільність щодо суттєвого оновлення нематеріальних активів власного виробництва реалізує вкрай помірно. Таким чином, зроблено висновок, що в межах економіко-статичного аналізу навіть трьох показників економічного розвитку виробництва, зокрема таких, як витрати на капітальні інвестиції, технологічні інновації та нематеріальні активи, очевидним фактом постає притаманна сучасному етапу інвестиційно-інноваційної розбудови національної економіки диспропорційність отриманих на цьому шляху здобутків, а також наявність елементу доволі суттєвої неоднозначності у якісному трактуванні таких здобутків при обмеженні їх кількісного аналізу загальними макроекономічними оцінками.

З урахуванням стану та економічних тенденцій, котрі мають місце у сфері залучення інвестиційного капіталу у наукомістке виробництво, а також нормативно-правових колізій сучасного етапу регулювання даного процесу, необхідним елементом постає економічне трактування найближчих перспектив розбудови інвестиційного чинника реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості. Використовуючи методи експертних оцінок та часової екстраполяції, нами опрацьовано сценарні варіанти розвитку зазначеного процесу у середньостроковому періоді (2008-2013 рр.), відповідні кожному з них організаційно-економічні передумови їх настання, а також загрози реалізації.

Підсумовуючим резюме щодо кількісних та якісних аналітичних характеристик розроблених сценарних варіантів є висновок про те, що з точки зору надання якісної оціночної характеристики попередньому етапу, розвиток промисловості в цілому та високотехнологічного сектора зокрема, упродовж періоду 2004-2008 рр. відбувався за основними економічними параметрами, котрі на початку 2004 р. були згруповані нами в межах прогнозного сценарію, який знаменував собою песимістичний варіант результативності здійснених у промисловому виробництві економічних трансформацій. Відтак, враховуючи характер сучасних трансформаційних перетворень та ступінь інноваційної спрямованості організаційно-правової системи державного регламентування процесу технологічної розбудови економіки, зауважимо, що ефективне залучення інвестиційного фактора реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень та опанування якісно нового оптимістичного економічного сценарію розвитку, потребуватиме високої інтенсивності здійснення регуляторних заходів з метою кардинальної зміни існуючого стану речей у сфері розв'язання проблеми інвестиційного стимулювання процесу структурної трансформації та технологічної модернізації національної економіки.

У п'ятому розділі "Перспективи структурної трансформації індустрії наукомісткого виробництва в Україні" розроблено прогнозні сценарії, обґрунтовано цільові економічні індикатори, визначено сильні і слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості, а також відповідні кожному етапу першочергові заходи економічної політики щодо реалізації структурних трансформацій та розбудови в Україні індустрії наукомісткого виробництва на період до 2020 р.

Зважаючи на вплив кризових процесів у вітчизняній та світовій економіці, важливим відправним, структуроутворюючим, відносно трансформаційних перетворень у промисловості, елементом визначення економічних перспектив становлення наукомісткої індустрії в Україні постала оцінка повного спектру наявних економічних передумов, спроможностей та можливостей забезпечення загальнонаціональної реалізації завдання утвердження ефективної технологічної структури виробництва. Отримані результати аналізу де-факто існуючих та потенційно найбільш імовірних до активного використання ресурсів організації інноваційно-технологічного процесу в Україні дозволили виокремити його сильні та слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості.

Надання слабким сторонам трансформаційного оновлення технологічної структури класифікаційних ознак дозволило зробити висновок про те, що надмірна за масштабом та тривалістю теоретизація нової моделі економічного зростання економіки, дотримання державою принципу найменшого втручання щодо використання в практиці економічного господарювання системи важелів прямого та непрямого впливу на стан розбудови сфери науки і технологій, конформізм загальнодержавної системи управління в питаннях удосконалення чинної законодавчої бази регламентування нормативних засад здійснення інноваційної трансформації економіки та розвитку її високотехнологічного сектора, недостатній рівень інформативності чинної системи статистичного моніторингу інноваційних процесів в економіці - це ті елементи сукупного ресурсного арсеналу, які формують управлінський ряд слабких сторін сучасної системи організації інноваційного процесу в країні. Практичним наслідком домінування зазначених особливостей управлінського процесу стали інертність інноваційних зрушень в економіці, неефективність механізму фінансово-економічного стимулювання в економіці платоспроможного попиту на наукомістку продукцію, низький рівень капіталізації результатів наукових досліджень і розробок, котрі з позиції реальної економіки відображають слабкі сторони здійснення технологічної трансформації сучасної системи промислового виробництва.

Попри представницький склад управлінських та економічних прогалин процес трансформаційного становлення наукомісткої індустрії не позбавлений і сильних сторін, головними з яких є розвинена система вищої освіти та підготовки наукових кадрів, посилення кадрової складової науково-технологічного співробітництва сфер науки та економіки, розгалужена інфраструктура інституцій, котрі фахово займаються виконанням наукових та науково-технічних робіт, а головне - це збереження спроможності до відтворення обсягу продуктово-технологічної ніші внутрішнього ринку інноваційних товарів на рівні, який є щонайменше втричі вищим за існуючий на теперішньому етапі.

Актуалізація завдання необхідності здійснення інноваційного прориву та відповідна йому оцінка ступеня реалістичності подібних прагнень вимагає чіткого встановлення реальних загроз реалізації такого роду перспективи розвитку інноваційного процесу. Останні було класифіковано на внутрішні та зовнішні загрози. Встановлено, що внутрішні загрози уособлюють собою тренди, котрі є відображенням процесів щодо утвердження де-факто національної політики деетатизації інноваційних трансформацій в економіці; обмеження ролі ефективно діючих факторів формування інноваційно спрямованого виробництва в Україні роллю іноземних ТНК та ПІІ з боку нерезидентів; інтенсифікації процесів географічної та економічної еміграції кваліфікованого кадрового ресурсу, інтелектуального капіталу, що формуватиме перспективу закріплення за вітчизняною сферою науки функції, насамперед, імітації та незначного удосконалення до вітчизняних умов виробництва тих технологічних процесів, котрі є побічним продуктом розвитку знаннєвої моделі економіки в розвинених країнах світу; пролонгації тенденції до збереження негативної динаміки кількісного складу працівників основної діяльності сфери науки, що обумовлюватиме формування загрози подальшого поглиблення масштабів деформації її секторальної структури; поява феномену інноваційної неліквідності наукової складової національної економічної системи.

Склад загроз зовнішнього походження є порівняно більш обмеженим за структурою, проте значно суттєвішим за значенням представлених економічних процесів. Оскільки скорочення обсягу зовнішнього інвестиційного попиту на високотехнологічний продукт вітчизняної промисловості; втрата сировинного фактора забезпечення позитивного тренду економічної активності вітчизняних резидентів, що матиме негативний вплив на стан системи фінансово-економічного стимулювання здійснення інноваційної діяльності як на рівні центральних органів виконавчої влади, так і безпосередньо суб'єктів господарювання, - це процеси, котрі для вітчизняної економічної системи мали знаковий характер з точки зору формування як внутрішнього результату кінцевого виробництва, так і зовнішнього підсумку торговельно-економічних та фінансово-інвестиційних відносин України на міжнародній арені.

Перелік, а головне зміст наявних сприятливих можливостей задля інноваційного прориву зумовлений здебільшого сформованими особливостями перебігу та досягнутою результативністю розбудови системи інноваційного відтворення національної економіки. Адже у випадку України на сучасному етапі має йтися про вже набуті, а не успадковані можливості щодо реалізації масштабних загальноекономічних завдань, зокрема у сфері інноваційного оновлення та технологічної трансформації. Так, сприятлива можливість адекватної відповіді України на внутрішні та зовнішні інноваційні виклики сьогодення зосереджена у процесах, котрі свідчать про те, що в країні вичерпано економічні фактори відтворення тенденції спаду інноваційної активності; набуто власного досвіду організації інноваційного процесу на макрорівні; сформовано перспективи розширення напрямів, меж та ступеня міжнародного технологічного співробітництва за рахунок використання чинних на двосторонньому та регіональному рівнях форм торговельно-економічного партнерства.

Перспективу розвитку вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва представлено у вигляді сформованих економічних сценаріїв, відповідних їм цілей, а також рамкових умов та етапів реалізації кожного з них. Так, прагнення щодо збереження функціонуючої моделі організації процесу інноваційного розвитку національної економіки, відтворення системи промислового виробництва шляхом адаптації на внутрішньому ринку імпортованих техніко-технологічних інновацій, якісної модернізації виробничої бази та досягнення розширеного формату відтворення інноваційної системи передбачається реалізовувати в межах трьох прогнозних сценаріїв, зокрема, - песимістичного сценарію відтворення інерційного характеру розвитку інноваційних процесів в економічній системі, базового сценарію формування імітаційного механізму інноваційних перетворень у рамках економічної моделі наздоганяючого розвитку, оптимістичного сценарію інноваційної трансформації виробництва в рамках випереджаючої моделі розвитку національної економіки. Дотримання кожного з них передбачає проходження трьох етапів та виконання відповідних їм організаційно-економічних передумов, результативність та загальноекономічне значення реалізації яких визначатиметься досягненням рамкових умов, які окреслено на кількісному рівні семи показників інноваційних, виробничих та інвестиційних параметрів розвитку трансформаційного становлення індустрії наукомісткого виробництва.

Важливі контури механізму практичної реалізації компромісного, виходячи із сучасних реалій та потреб технологічної модернізації економіки, прогнозного сценарію розвитку наукомісткої індустрії нами деталізовано за допомогою розробки та обґрунтування основних напрямів здійснення модернізаційного процесу, а також цільових економічних індикаторів досягнення бажаних результатів розвитку кожного з них. Таким чином встановлено, що головними щодо технологічного оновлення та трансформаційних зрушень у структурі наукомісткого виробництва є напрями, серед яких формування інноваційного шляху трансформації національної економіки; посилення інноваційної спрямованості сфери промислового виробництва; підвищення результативності інфраструктурного забезпечення процесів розроблення і використання інновацій; посилення інноваційного потенціалу людського ресурсу до генерації нових прогресивних знань, удосконалення системи управління інтелектуальною власністю; розбудова сфери високотехнологічного виробництва техніко-технологічних новацій; інтеграційний поступ у глобальний інноваційний простір. Досягнення елементу комплексності щодо використання згаданого механізму реалізації трансформаційних зрушень у зазначених напрямах визначатиметься позитивною динамікою економічних процесів, які є основою запропонованих для економічного аналізу дванадцяти цільових індикаторів: наукомісткість ВВП; рівень інноваційної активності; частка витрат на інновації в обсязі реалізованої промислової продукції; питома вага промислових підприємств, що впроваджують інновації; питома вага інноваційної продукції в структурі промислового випуску; частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції; рівень інвестування нематеріальних активів у структурі капітальних інвестицій промисловості; коефіцієнт винахідницької активності; питома вага високотехнологічного сектора; частка інноваційної високотехнологічної продукції в обсязі промислової реалізації; частка високотехнологічного експорту в структурі загальнопромислового; коефіцієнт покриття експортом імпорту високотехнологічної продукції.

Виконаний економічний аналіз надає необхідні підстави стверджувати, що виокремлені сильні і слабкі сторони інноваційно-технологічного процесу, відзначені можливості, а також загрози постають тими важливими характеристиками, котрі визначають контури сучасної системи технологічного оновлення виробництва. Проте вони не є перманентними, а відтак, за умови здійснення чітких і економічно виважених кроків у напрямі формування нової технологічної основи промислового виробництва, можуть бути суттєвим чином нівельовані саме в частині негативного або недостатнього впливу на перебіг та результативність становлення індустрії наукомісткого виробництва в Україні.

Висновки

У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади аторського підходу до економічної оцінки структурних трансформацій у промисловості, що є новим рішенням наукової проблеми виміру взаємозв'язку наукомісткості та трансформаційних змін технологічної структури, у відповідності до результатів застосування якого сформульовано рекомендації щодо удосконалення державної економічної політики технологічних зрушень у промисловості, визначено та обґрунтовано економічні параметри довгострокової перспективи структурних трансформацій у напрямі становлення наукомісткої індустрії промислового виробництва. Проведене наукове дослідження дозволило зробити такі висновки:

У відповідності з концептуальними положеннями нового підходу здійснення економічного аналізу трансформаційних змін у промисловості, процес структурної трансформації розглядається як відтворення промислового виробництва, зміни співвідношень у структурі якого обумовлені динамікою та результативністю процесів у сферах інноваційного, інвестиційного та знаннєвого забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості.

Стосовно об'єктивності відтворюваних економічною категорією "наукомісткість" параметрів ефективності процесу розбудови науково-технологічної сфери економіки сформульовано висновок про те, що вказаний показник не володіє рівнем інформативності, достатнім для з'ясування відповіді на питання щодо масштабу, якості та напрямів отриманих економікою технологічних наслідків у результаті активної розбудови процесу фінансового сприяння розвиткові національної сфери наукових досліджень і розробок. Відтак запропоновано авторський підхід щодо визначення змісту економічної категорії "технологічна структура", що полягає у трактуванні останньої відповідно до наукового та функціонального критеріїв аналітичного дослідження. Отже, з позиції функціонального критерію технологічна структура - це співвідношення галузевих напрямів економічного відтворення прогресивних технологій у виробництві. З позиції ж наукового аналізу технологічна структура являє собою уніфіковану стандартну класифікацію складових технологічної бази сучасного комплексу промислового виробництва, яка використовується з метою моніторингу та теоретико-практичного аналізу основних технологічних напрямів відтворення структури видів економічної діяльності у переробній промисловості.

Відновлення докризового обсягу промислового виробництва відбулося в Україні за рахунок випуску і реалізації продукції, технологічний рівень якої зменшився фактично вдвічі, адже період позитивної динаміки економічного розвитку промисловості супроводжувався стрімким скороченням наукомісткості та деформацією технологічної структури виробництва. Структуризація трансформаційного процесу відповідно до знаннєвої, інноваційної та інвестиційної його складових надає змогу оцінювати його реалії та перспективи таким чином. Отже, в частині сучасних реалій відзначаємо, що перебіг трансформаційних перетворень визначається здебільшого внутрішнім ресурсом інноваційної та інвестиційної складових. І якщо відносно перспективи структурної трансформації ефективність застосування останніх буде суттєвим чином залежати від результативності залучення та адаптації зовнішнього фактора (використання технологічного та організаційного досвіду, ринкова експансія і т.д.), то відносно застосування знаннєвої складової результативність її структурного впливу визначатиметься насамперед ефективністю формування та інтенсивністю використання ресурсу нових знань саме всередині країни, що, разом з тим, не передбачає ігнорування глобальних трендів у сфері актуальних напрямів пошукових та прикладних наукових досліджень.

Обмеження вектору економічної інтеграції України виключно прозахідноєвропейським напрямом є, з позиції передумов успішного розвитку вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва, в сучасних умовах не виправданим. Виведення економіки на якісно новий щабель ділової активності, насамперед активності у сфері наукомістких новацій, суттєво ускладнене продемонстрованим у період економічного зростання рівнем прагматичності державної макроекономічної політики. Адже результативність останньої не стала визначальною в досягненні законодавчої стабільності і поліпшенні інвестиційного клімату. Навпаки, на сьогодні знаковим залишається відсутність значного попиту на національний високотехнологічний ресурс, що в площині якісного характеру динаміки однаково рівною мірою і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора обумовлена, з-поміж низки суто неекономічних перешкод, причиною відсутності в Україні реального поступу до утвердження нової моделі економічного господарювання, відтак знаннєвий фактор прискорення темпів економічного зростання залишається фактично незадіяним.