Організаційно-економічний механізм забезпечення розвитку агропромислового виробництва України

При такому рівні застосування добрив винос поживних речовин з ґрунту перевищував їх надходження в 1,8 рази.

Спостерігається диспропорція у співвідношенні між основними елементами живлення (N:P2O5:K2O). У 1990 р. воно становило 1:0,7:0,6, а в 2008 р. - 1:0,24:0,21.

Для реалізації завдань з нарощування виробництва продукції рослинництва, передбачених на період 2010-2015 рр. (50 млн. т. зерна, 30,0 млн. т. цукрових буряків, 2,5 млн. т. соняшнику, 16,0 млн. т. картоплі, 7,8 млн. т. овочів, 3,0 млн. т. плодів і ягід), необхідно збільшити річну норму внесення мінеральних добрив до 130-150 кг. діючої речовини на 1 га посівної площі при загальній їх потребі 3,6-4,1 млн. т. вартістю 12-14 млрд. грн. у цінах 2007 року, що вимагає розробки спеціальної програми даного напряму забезпечення розвитку агропромислового виробництва.

Важливим заходом підвищення ефективності землеробства є використання засобів захисту рослин.

Застосовуючи необхідну кількість пестицидів, виробники щорічно можуть зберегти до 30% сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці та кукурудзи 7-10 ц/га, цукрових буряків - 95, картоплі - 32-35 і плодових насаджень - 48-50 ц/га. Кожна гривня, яку вкладають у засоби захисту рослин, зберігає продукції на 3-4 грн.

Важливою компонентою аграрних реформ в Україні та домінантою трансформацій у фінансовому секторі економіки держави є ринок фінансових послуг. Механізм його функціонування має враховувати тенденції протікання таких економічних процесів у галузі, як реформування відносин власності, зміни у земельних відносинах, удосконалення важелів прямої державної підтримка товаровиробників і заходів з регулювання продовольчих ринків, удосконалення податкової політики тощо.

Розширення спектру фінансових послуг має важливе значення для підвищення добробуту сільських домогосподарств, розвитку малого приватного бізнесу на сільських територіях. Це, у свою чергу, зможе суттєво підвищити рівень зайнятості сільського населення і значною мірою вирішити проблему його безробіття, що набула значної гостроти.

Фінансовий ринок є специфічною сферою економіки і повинен розвиватися випереджаючими темпами. Через правову неврегульованість власності сільськогосподарські товаровиробники та інші учасники аграрного ринку постійно стикаються зі значними ризиками та невизначеністю. Це значною мірою зумовлює подальшу стагнацію аграрного виробництва та наростання кризових явищ.

Для забезпечення належного доступу сільськогосподарських товаровиробників до ринку кредитних ресурсів необхідно створити спеціалізований аграрний банк з широким застосуванням механізмів іпотечного кредитування, забезпечити розвиток кредитної кооперації, зокрема кредитних спілок і кооперативних банків, створення умов для мікрокредитування, розширення заставної бази та інших видів гарантій.

Невід'ємною складовою системи фінансових послуг є страховий захист виробничо-комерційної діяльності сільськогосподарських виробників. У 2008 р. у страхуванні сільськогосподарських ризиків брали участь 58 страхових компаній, або 14,8% їх загальної кількості.

При цьому, одним страховиком було застраховано в середньому лише 24 підприємства. Частка державної компенсації у загальній сумі зібраних страхових премій коливалася протягом 2004-2008 рр. у межах 35-41%, а в 2009-2010 рр. взагалі була відсутня.

Страховий ринок в аграрній сфері все ще залишається малорозвиненим, що пов'язано з комплексом причин (в останні роки в основному світовою фінансовою кризою, зменшенням обсягів фінансової підтримки, відсутністю інфраструктури). Величина страхових тарифів сприймається учасниками неоднозначно. Страхові компанії наполягають на рівні 10-15% (залежно від виду культур та умов страхування), тоді як сільськогосподарські товаровиробники, зважаючи на фінансовий стан і низьку дохідність аграрного бізнесу, вважають, що величина страхового тарифу не повинна перевищувати 5%. Внаслідок такої розбіжності в оцінюванні вартості страхування, рівень страхового покриття посівних площ є неприйнятно низьким і у 2008 р. становив 6,4%.

Враховуючи високий рівень ризиків у сфері сільськогосподарського виробництва необхідно збільшити рівень компенсації вартості страхових премій за рахунок державних коштів від 50 до 75-80%, активізувати діяльність комерційних страхових компаній шляхом створення всеукраїнських та регіональних корпоративних страхових ПУЛів, розвиток ф'ючерсного ринку тощо.

Важливим є прийняття спеціального закону, який би враховував особливості функціонування ринку страхових послуг в аграрній сфері, створення спеціального Агентства з регулювання цієї діяльності.

У п'ятому розділі - “Удосконалення управління агропромисловим виробництвом” - запропоновано систему організаційно-економічних заходів, спрямованих на удосконалення управління в аграрному секторі.

Доведена невідповідність управлінської системи сучасним тенденціям функціонування внутрішнього аграрного ринку та розвитку сільських територій. Це спричинено успадкуванням недосконалих форм його організації та нерозвинених принципів самоуправління і водночас зумовлює накопичення проблем, які неможливо вирішити в межах існуючої системи управління. Надмірно ускладнена й неефективна система технічного регулювання. Державна політика в цій сфері не враховує прагнень України до членства у ЄС. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими по продовольчих товарах становить близько 30%. Повільне реформування у даній сфері ускладнює процес інтеграції України у світовий економічний простір, зменшує ефективність застосування цих важливих управлінських функцій.

В дисертації проаналізовано підходи до повноважень, які надаються урядовим органам управління аграрним сектором у розвинених країнах світу. Встановлено, по-перше, що в більшості цих країн спостерігається тенденція інтегрування в єдиному повноважному органі управління сільським, лісовим, водним, рибним господарством, земельними ресурсами, розвитком сільських територій та їх екологічної безпеки, по-друге, існує чітко виражена тенденція до посилення ролі самоврядних об'єднань виробників в управлінні на засадах приватно-державного партнерства. У розвинених країнах держава сприяє діяльності цих об'єднань, направляє через них сільгоспвиробникам кошти державної підтримки, встановлює податкові та інші пільги. Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, система її пріоритетів в аграрній політиці має узгоджуватися з європейськими тенденціями. Заходи щодо удосконалення системи управління аграрним сектором мають органічно поєднуватися з діями по організації агропромислового виробництва, особливо його кластерної організації.

Суттєвим фактором підвищення ефективності управління є інформаційне забезпечення. В цьому плані доцільно використати досвід формування спеціалізованих інформаційних систем для забезпечення діяльності органів державного управління сільським господарством і операторів аграрного ринку.

При опрацюванні заходів з удосконалення управління належну увагу приділено запровадженню систем управління якістю в органах виконавчої влади відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001-2001.

З'ясовано об'єктивні особливості сільськогосподарської діяльності економічного і соціального характеру, які зумовлюють необхідність її фінансової підтримки державою, і тією чи іншою мірою проявляються у всіх країнах. Саме тому аграрна сфера економіки в багатьох державах є найпріоритетнішою й отримує всебічну підтримку уряду. Автором визначено основні проблемні питаннями у сфері державної фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств.

Підвищення конкурентоспроможності агропромислового виробництва в умовах відкритості ринкового середовища лежить у площині формування корпоративних інтегрованих об'єднань, розвитку кооперації та малого підприємництва, функціонування громадських організаційних і професійних об'єднань. Саме на це має бути спрямована організаційна складова управління агропромисловим виробництвом.

В умовах, коли учасники АПВ наділені повною господарською самостійністю (в межах законів), а діяльність органів державного, регіонального і громадського професійного управління має бути забезпечувального характеру, можна виділити такі функціональні блоки державного і регіонального управління. З метою поліпшення інформаційного забезпечення на всіх рівнях управління детально проаналізовано діяльність Євростату та організації відомчої статистики у світі. Пропонується налагодити продукування й поширення системи прогнозів ринкових і виробничих ситуацій, оскільки для обґрунтованого прийняття рішень як на господарському, так і державному рівнях вкрай важливо спиратися на науково обґрунтовані прогнозні показники, що враховують як глобальні, так і місцеві умови та зміну середовища. Необхідно створити систему цінового моніторингу аграрного ринку для оперативного інформування його операторів про ціни, попит і пропозицію на місцевих, регіональних, загальнодержавних та міжнародних ринках і поширення цієї інформації як інструменту спрямування агропромислового виробництва на інноваційний шлях розвитку, ефективного використання потенціалу аграрної науки, освіти та сільськогосподарського дорадництва.

Рис. - Функції державного і регіонального управління аграрним сектором:

Автором розглянуто актуальні питання державного регулювання науково-технологічної сфери, визначено пріоритети аграрної науки та інноваційної діяльності, обґрунтовано шляхи модернізації аграрного науково-технічного потенціалу, розроблено систему організаційно-економічних заходів державної підтримки підвищення науково-технічного рівня агропромислового виробництва, поліпшення нормативно-правових засад удосконалення організації та фінансування наукової сфери, розвитку інноваційної діяльності та посилення інтеграції науки, освіти і виробництва, опрацьовано комплекс науково-технічних програм технологічного переоснащення агропромислового виробництва.

На сучасному етапі важливу роль у здійсненні в аграрної політиці України відіграє Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, яка розроблялася під керівництвом автора і була затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1158 у 2007 р. Вона являє собою системне поєднання організаційних та економічних факторів розвитку агропромислового виробництва та сільських територій і вказує на те, що організаційні й економічні важелі мають гармонійно доповнювати одна одну в процесах розвитку агропромислового виробництва і сільських територій. Ці процеси мають на законодавчому рівні отримати статус єдиної системи, оскільки інший підхід до цих блоків аграрної сфери несе загрозу швидкої її деградації. Досвід підготовки і реалізації Програм даного типу свідчить про існування ефекту синергії від взаємодії науки, державного управління та практики.

ВИСНОВКИ

На основі здійснених у дисертаційному дослідженні теоретичних узагальнень, обґрунтованих методологічних підходів, пропозицій і рекомендацій щодо розв'язання проблеми удосконалення механізму організаційно-економічного забезпечення розвитку агропромислового виробництва автором зроблено такі висновки:

1. Організаційно-економічне забезпечення АПВ є складним механізмом, що пов'язано із збільшенням зв'язків і взаємодією соціально-політичних та економічних систем різного типу, що вимагає їх максимальної гармонійності, нагальної необхідності переходу від парадигми сталого розвитку до парадигми сталого зростаючого аграрного сектору і зумовлено не лише потребою забезпечення населення країни і планети продовольством на досягнутому рівні (стале), а й необхідністю зростання його випереджаючими темпами порівняно із темпами збільшення населення;

2. Стан функціонування АПВ в Україні характеризується недостатньою системністю інституціональних перетворень, свідчить про недооцінку гармонізації організаційних і економічних важелів та інструментів механізму забезпечення розвитку галузі, ефективність дієвості якого оцінено на рівні 50%. Це вказує, на те що для максимального використання потенціалу аграрного сектору необхідно удосконалити й додатково задіяти низку політичних, організаційних, економічних, соціальних і екологічних важелів впливу. Розроблені автором методологічні аспекти визначення результативності компонентів і комплексної оцінки організаційно-економічного механізму забезпечення розвитку АПВ дають змогу використовувати їх як на макро-, так і мікрорівні розвитку окремих галузей та суб'єктів господарювання, сприятимуть усуненню наявних проблем і підвищенню ефективності аграрного сектору економіки країни;

3. Звуження сфери прикладання праці на селі зумовлює зниження ролі сільського господарства як основної сфери прикладання праці сільських жителів. За сучасного рівня продуктивності праці галузь недоотримала продукції на суму майже 50 млрд. грн. Скорочення чисельності сільського населення супроводжується здрібненням і згортанням поселенської мережі як історично сформованого у просторі середовища, зумовленого раціональним поєднанням природного, трудового, виробничого, економічного, соціального та екологічного потенціалів з метою ефективного виконання функцій переважно сільськогосподарського призначення. Враховуючи роль підприємництва в соціально-економічному і політичному житті суспільства, необхідно забезпечити комплекс умов для його становлення та перетворення у соціальний фактор виробництва;

4. З метою формування сприятливих умов для розвитку сільської поселенської мережі, створення додаткових робочих місць, підвищення доходів сільського населення та ролі людського фактору в нарощуванні АПВ як важливих складових організаційно-економічного механізму, необхідно найближчим часом здійснити суцільну паспортизацію стану соціальної сфери села, розробити на цій основі регіональні комплексні програми розвитку соціальної інфраструктури сільських територій з урахуванням заходів щодо поліпшення демографічної ситуації та закріплення молоді на селі на період до 2020 року, визначити організаційне і фінансово-економічне забезпечення їх виконання, які б враховували підтримку малого підприємництва на селі з сільськогосподарських і несільськогосподарських видів діяльності та обслуговуючої сільськогосподарської кооперації, створення Фонду підтримки поселенської мережі за рахунок усіх суб'єктів господарювання;

5. Визначити пріоритетним завданням держави до 2012 року врегулювання проблем земельних відносин, зокрема економічної оцінки землі, включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення в економічний оборот, проведення інвентаризації земель та землеустрою суб'єктів господарювання, забезпечення охорони, підвищення родючості та консервації земель, створення земельного банку й запровадження механізмів земельного іпотечного кредитування;

6. Протягом 1996-2008 рр. абсолютне зменшення вартості основних засобів сільського господарства досягло 85,2 млрд. грн., загальне скорочення галузевого основного капіталу - 63,7 млрд. дол. США. Кількісна забезпеченість агропідприємств основними сільськогосподарськими машинами становить лише половину потреби виробництва. Для збереження і відтворення технічного потенціалу в аграрне виробництво в найближчі 10 років необхідно щорічно інвестувати на придбання технічних засобів від 28 до 35 млрд. грн.;

7. Здійснити додаткові системні заходи щодо широкого запровадження сучасних технологій, поліпшення інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку АПВ, виробників - конкурентоспроможною технікою та обладнанням вітчизняного виробництва, підтримки розвитку хімізації, меліорації, відновлюваних видів палива, тваринництва, підвищення ефективності наукового забезпечення і дорадництва, поліпшення кадрового забезпечення аграрного сектору економіки як важливих складових організаційно-економічного механізму його розвитку;

8. З метою підвищення ефективності фінансових важелів, інструментів та інфраструктури аграрного ринку забезпечити системний розвиток кредитної кооперації, створення мережі кооперативних і земельного банків, запровадження механізмів іпотечного земельного кредитування, а також стимулювання мікрокредитування дрібних виробників та суб'єктів малого підприємництва на селі, удосконалення страхування сільськогосподарських ризиків шляхом прийняття спеціального закону та створення державного агентства з регулювання страхових послуг, сприятливих умов для ефективного розвитку біржового, у тому числі ф'ючерсного ринку, розбудови мережі оптових сільськогосподарських ринків, заготівельно-збутових кооперативів, створення системи державного моніторингу ринку, завершення гармонізації з європейськими стандартами;

9. До 2012 року здійснити диверсифікацію державної підтримки АПВ з урахуванням вирішення проблем сучасного його розвитку, вимог СОТ та інших міжнародних організацій, покращити фінансування пріоритетних науково-дослідних робіт, розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності, кредитування та страхування, розвитку інфраструктури ринку тощо;

10. Для вирішення питання удосконалення системи управління аграрним сектором економіки країни в комплексі визначити сферу управління (сільське господарство, харчова і переробна промисловість, лісове, водне і рибне господарства, управління земельними ресурсами, розвиток сільських територій тощо), чітко розмежувати повноваження центральних і місцевих органів влади, забезпечити розвиток партнерських засад управління з урахуванням підвищення ролі громадських організацій, створити сприятливі умови для розвитку корпоративних форм організації виробництва та управління, міжнародної кооперації, удосконалення системи обліку та звітності, спрямованих на задоволення потреб управління, для чого підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України відповідні проекти законодавчих актів; ринковий господарство економіка

11. Внести зміни і доповнення до Закону України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” та Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року з урахуванням сучасних тенденцій розвитку АПВ та виконання міжнародних зобов'язань, а також продовжити дію цих законодавчих актів до 2020 року, оскільки їх вимоги не втратили своєї актуальності або ж своєчасно не виконуються, але є необхідними для удосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення розвитку АПВ;

12. Системне поєднання організаційних та економічних факторів розвитку агропромислового виробництва потребує порівняння зв'язків між компонентами «організація виробництва», «організація території», «економіка виробництва», «економіка території» та вибору найвагоміших (пріоритетних) напрямів. При цьому організація та економіка мають гармонійно доповнювати одна одну в процесах розвитку агропромислового виробництва і сільських територій та на законодавчому рівні отримати статус єдиної системи. Інший підхід до цих блоків аграрної сфери несе загрозу швидкої її деградації, підготовка і реалізація програм подальшого піднесення галузі має забезпечувати ефект синергії від взаємодії науки, державного управління та практики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лузан Ю.Я. Організаційно-економічний механізм забезпечення розвитку агропромислового виробництва України: монографія / Лузан Ю.Я. - К.: ННЦ ІАЕ, 2010. - 472 с. (29,5 д. а.).

2. Бухгалтерський, фінансовий та внутрішньогосподарський облік в галузях системи переробної промисловості АПК (на основі національних стандартів) / Сопко В.В., Лузан Ю.Я., Рішняк І.М. та ін., за ред. В.В. Сопка, О.В. Бойка. - К.: Фенікс, 2001. - 468 с. (29,3 д. а., особистий внесок - перспективи обліку і звітності в переробній промисловості, 4,9 д. а.).

3. Фінансовий словник-довідник / Дем'яненко М.Я., Лузан Ю.Я., Саблук П.Т. та ін., за ред. М.Я. Дем'яненка. - К.: ІАЕ УААН, 2003. - 555 с. (34,7 д. а., особистий внесок - розділ фінансового менеджменту, 1,1 д. а.).

4. Кооперація в аграрній сфері виробництва / Саблук П.Т., Зіновчук В.В., Лузан Ю.Я. та ін. - К.: УАДУ, 2003. - 72 с. (4,7 д. а., особистий внесок - проблеми державного регулювання розвитку кооперації, 0,9 д. а.).

5. Соціально-трудовий потенціал українського села: стан, перспективи, шляхи вирішення / Мельник Ю.Ф., Супіханов Б.К., Лузан Ю.Я. та ін. - К: НДІ “Украгропромпродуктивність”, 2007. - 352 с.

6. Лузан Ю.Я. Державне регулювання міжгалузевих економічних відносин / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 1999. - №12. - С. 3-5 (0,34 д. а.).

7. Лузан Ю.Я. Державна підтримка і регулювання аграрного сектора в процесі його реформування / Ю.Я. Лузан // Проблеми формування ринкової економіки: міжвід. наук. зб., за ред. С.Ф. Покропивного, В.М. Нелепа, В.Г. Андрійчука [та ін.] - К.: КНЕУ. - 2000. - С. 11-13 (0,25 д. а.).

8. Лузан Ю.Я. Майнові відносин в підприємницьких структурах / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 2001. - №9. - С. 31-34 (0.43 д. а.).

9. Лузан Ю.Я. Маркетингова стратегія Мінагропромполітики України / Ю.Я. Лузан // АгроІнКом. - 2002. - №1-3. - С. 8-9 (0,21 д. а.).

10. Лузан Ю.Я. Реформування аграрного сектора України: стан і перспективи / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 2002. - №4. - С. 3-8 (0,55 д. а.).

11. Лузан Ю.Я. Удосконалення економічної роботи на сільськогосподарських підприємствах відповідно до вимог сучасної аграрної політики України / Ю.Я. Лузан // Реформування ринкової економіки: зб. наук. праць. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 12-16 (0,37 д. а.).

12. Лузан Ю.Я. Звітність підприємства - основа інформаційної системи управління / Ю.Я. Лузан // Облік і фінанси АПК. - 2004. - №1. - С. 4-9 (0,57 д. а.).

13. Лузан Ю.Я. Мета впровадження системи складських документів на зерно / Ю.Я. Лузан // Облік і фінанси АПК. - 2004. - №2. - С.164-166 (0,53 д. а.).

14. Лузан Ю.Я. Кооперативні банки - важливий фактор зростання аграрної економіки. / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 2004. - №3. - С. 95-97 (0,33 д. а.).

15. Лузан Ю.Я. Фінансові аспекти формування ринкового середовища в аграрному секторі АПК / Ю.Я. Лузан // Облік і фінанси АПК. - 2005. - №6. - С. 5-13 (0, 97 д. а.).

16. Лузан Ю.Я. Впровадження системи складських документів на зерно для учасників зернового ринку / Ю.Я. Лузан // Облік і фінанси АПК. - 2005. - №8 - С. 81-82 (0,34 д. а.).

Размещено на Allbest.ru