Методологічні засади регіональної стратегії розвитку малих промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Методологічні засади регіональної СТРАТЕГІЇ розвитку малих промислових підприємств

Спеціальність: 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Ісаченко Дмитро Анатолійович

Одеса - 2010

Загальна характеристика роботи

малий промисловий партнерство бізнес

Актуальність теми. Стале економічне зростання безпосередньо залежить від ефективності використання основних факторів виробництва - землі, праці, капіталу, а також підприємницької активності. Розкриття підприємницького потенціалу, становлення та розвиток малого підприємництва набувають важливого значення оскільки є одним із джерел доходної частини державного бюджету Ця обставина принципово збільшила роль держави в економіці, висунула вимоги до змін в існуючій системі державної «підтримки» підприємницького сектору та, в той же час, визначення меж державного регулювання економіки.

В розвинутих ринкових економіках місце та роль малого промислового підприємництва визначається його внеском в суспільне виробництво. Ефект розвитку малого бізнесу, як свідчить зарубіжний досвід, виявляється не тільки на мікроекономічному рівні (збільшення продажу та прибутку), але й в масштабних перетвореннях суспільства в цілому. Малий бізнес, в залежності від ступеня розвитку, стабілізує деякі сектори регіональних ринків, залучивши в обіг місцеві сировинні ресурси, сприяючи розвитку малих міст та поселень.

Розвиток малого бізнесу (а, отже, і підприємницького потенціалу) потребує: узгодження політики розвитку малого підприємництва з основними економічними та соціальними цілями держави; проведення сприятливої для малого бізнесу податкової політики; формування системи співробітництва великих та малих підприємств; визначення та оптимізації внеску малого бізнесу в структуру виробництва регіону та ін.

За останні 15-20 років українськими вченими створено значний доробок з вивчення методів та напрямків формування та розвитку українського малого промислового підприємництва, різних аспектів його становлення та функціонування.

Важливу роль в удосконаленні та формуванні підприємницького середовища в нашій країні відіграють праці вчених та практиків, якими розглянуто різні аспекти створення, розвитку малих підприємств та їх функціонування. Серед них Амоша О., Бажал Ю., Барановський О., Багура О, Білоус Г., Блинов А., Бойко Є., Буркинський Б., Бутенко А., Варналій З., Воротін В., Геєць В., Долішній М., Хаміло Я., Кістерський Л., Кужель О., Кузьмін О., Ляпін Д., Ляшенко В., Смовженко Т., Соболєв В., Чумаченко М., Цербіла О., Яковлєв В.

Дослідження проблем з розвитку малого підприємництва представлено в багатьох працях відомих учених як минулого, так і сучасності. До них, передусім, відносяться класики світової економічної думки, які розглядали підприємництво як основу розвитку економіки, Вебер М., Кантільон Р., Маршалл А., Сміт А., Гелбрейт Д., Кейнс Д., Шумпетер Й., Келсо А., Кірцнер І., Ліндсей Д., Макконелл К., Мескон М., Портер М., Самуельсон П., Хоскінг А.

Проте, теоретичні та методологічні проблеми ефективного розвитку та функціонування малого промислового підприємництва в економіці країни на регіональному рівні не розкрито в науково-методичному, теоретичному й практичному аспектах.

Тому в даному дослідженні увага автора сконцентрована на системному підході до наукового обґрунтування місця і ролі малого промислового підприємництва у відтворювальному процесі економіки регіону в сучасних умовах, встановленні факторів та обмежень його розвитку, обґрунтуванні регуляторних факторів на рівні регіонів як інструментів забезпечення розвитку малого промислового підприємництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає положенням «Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) шляхом Європейської інтеграції». Викладені в дисертації положення є складовою частиною науково-дослідних тем Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, а саме таких досліджень як «Теоретичні основи формування конкурентоспроможності економіки регіону на перехідному етапі» (№ ДР 0101U000711), де пошукувачем обґрунтовано місце та роль малих промислових підприємств в економіці країни; «Регулювання конкурентоспроможної регіональної економіки» (№ ДР 0104U000579), де дисертантом розроблено концептуальні засади удосконалення державної підтримки малого промислового підприємництва України; «Розвиток підприємництва в промисловості України» (№ ДР 0106U003154), де дисертантом виконано аналітичні та прогнозні розрахунки розвитку малих промислових підприємств в розрізі регіонів України; «Стратегічні напрямки розвитку підприємницького сектора України» (№ ДР 0106U005022), де дисертантом розроблено теоретичні та методичні засади оцінки інвестиційної привабливості регіонів для малого промислового підприємництва.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування стратегії регіону в розвитку малих промислових підприємств з урахуванням відтворювальних процесів економіки регіону; розробка методологічних засад та регуляторних засобів як інструментів забезпечення становлення малого промислового підприємництва. Логіка мети дослідження зумовила необхідність постановки і вирішення основних таких задач:

дослідити еволюцію структурно-інституціональних змін в регіоні під впливом ринкових перетворень, виявити теоретичні аспекти зміни відтворювальної структури господарства регіону та систематизувати закономірності структурно-інституціональних зрушень в промисловому комплексі регіону в умовах трансформації економіки;

встановити особливості й основні напрямки формування та еволюції сучасної структури підприємницького сектора економіки регіонів;

виявити та систематизувати особливості функціонування малих промислових підприємств у сучасних умовах;

дослідити масштаби розвитку малого підприємництва в ЄС, динаміку розвитку та функціонуючу систему підтримки малого підприємництва в Росії, Білорусі та країнах ЄС;

обґрунтувати напрямки розвитку малого підприємництва в Україні та його потенціал у вирішенні актуальних економічних проблем регіонів;

дослідити потенціал малого підприємництва в розвитку реального сектору економіки і виявити фактори та обмеження його розвитку в умовах сучасного стану розвитку економіки;

систематизувати діючий організаційний інструментарій та економічні механізми регулювання розвитку малого промислового підприємництва;

обґрунтувати теоретичні та розробити методичні положення оцінки ефективної взаємодії малих та великих підприємств;

обґрунтувати механізми фінансових технологій підтримки малого промислового підприємництва на регіональному рівні;

розробити принципи та механізми соціального партнерства держави та малого бізнесу;

теоретично обґрунтувати концептуальні положення та стратегію стійкого розвитку малого підприємництва на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження є процес формування стратегії регіонального розвитку та функціонування малого промислового підприємництва.

Предмет дослідження - комплекс методологічних та теоретичних положень з формування регіональної стратегії розвитку малого промислового підприємництва в мінливих умовах перехідної економіки.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є концептуальні положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених, законодавчі та нормативні акти України, що регламентують підприємницьку діяльність, зокрема малих промислових підприємств. У процесі наукового дослідження було використано широкий спектр загальних і спеціальних наукових методів, серед яких найважливішими є: загальнонаукові методи дослідження (системний підхід) - при дослідженні теоретико-методологічних основ формування підприємницького середовища, як найбільш адекватний умовам вивчення складних суспільних явищ. В роботі використовувались методи: абстрагування - при дослідженні еволюції теоретичних концепцій розвитку підприємництва; індукції і дедукції - при аналізі етапів розвитку підприємницького середовища в ретроспективі; економіко-математичного моделювання - при аналізі і розробці прогнозних оцінок розвитку малого промислового підприємництва в галузі хлібопечення; методи порівняння і синтезу - для виявлення особливостей еволюції структурно-інституціональних змін в регіоні, оцінки потенціалу малого підприємництва у вирішенні актуальних економічних проблем регіону; методи статистичного аналізу - для дослідження динаміки розвитку підприємництва як в цілому в Україні, так й її регіонів за видами економічної діяльності та визначення їхнього місця у сучасній економіці; методи системно-структурного аналізу - для дослідження сучасних фінансових технологій підтримки малого підприємництва на регіональному рівні; методи моделювання - для розробки стратегії сталого розвитку малого промислового підприємництва.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтуванні нових теоретичних і методологічних положень у комплексі проблем, які визначають концепцію та стратегію стійкого розвитку малого промислового підприємництва, з метою забезпечення формування ефективної структури економіки регіону.

Найбільш вагомі наукові результати дисертаційної роботи, які виносяться на захист, полягають у такому:

Вперше:

- запропоновано якісно нову парадигму реформування відтворювальної структури економіки регіону, що спирається на реальний платоспроможний попит, наявний технічний базис виробництва, наявність виробничих ресурсів (в першу чергу праці та капіталу), інституційні чинники та ефективність функціонування економіки;

- встановлено, що однією з проблем управління формування структури економіки на регіональному рівні є відсутність системи управління регіональним відтворювальним процесом, особливо у фазах виробництва, розподілу та обміну;

- встановлено, враховуючи оцінки ефективності використання інвестиційних ресурсів (а також об'єктивний закон органічної будови відтворення), що при існуючому рівні інвестування не варто чекати створення в промисловості значної кількості нових робочих місць, а межа окупності капіталовкладень виявляється неконкурентоспроможною. Створений таким чином інвестиційний бар'єр закриває регіону доступ до високих технологій та технологічної модернізації;

- доведено, що об'єкти ринку в Одеському регіоні адекватно відреагували на глибокі структурні диспропорції між виробництвом товарів та послуг, віддавши перевагу стратегії нарощування сектора послуг: частка матеріально- та капіталомістких галузей економіки регіону зменшилась більш ніж в 1,5 рази, а частка послуг у ВВП перевищила 50%, що призвело до зниження частки валового накопичення основного капіталу в структурі ВВП;

- доведено, що стримуючим фактором розвитку малого промислового підприємництва є обмежений попит населення через низькі доходи, а також через насичення цього попиту імпортом. Низький рівень доходів обумовлює низький рівень споживання та заощаджень. В свою чергу, низький рівень споживання призводить до неефективного попиту, який визначає вузькість внутрішнього ринку та низькі темпи зростання інвестицій;

- науково обґрунтовано стратегію розвитку малого промислового підприємництва як складову реального сектору економіки, що має бути підпорядкована відтворенню соціально-орієнтованого господарства та цьому має відповідати структура суспільного виробництва, де пріоритет розвитку повинен надаватись виробництву предметів споживання та необхідних для цього засобів виробництва.

Удосконалено:

- класифікацію відмінностей малих підприємств, які поєднують систему управління, організацію виробництва, ймовірність фінансової підтримки, розвиток підприємства, матеріальні ресурси, виробничий персонал;

- концептуальні підходи до оцінки чинників та домінант розвитку малого промислового підприємництва, в які були включені такі індикатори економічної активності населення: рівень безробіття та напруженість на регіональному ринку праці, а також індикатори соціально-економічного розвитку регіону, рівень споживчих витрат;

- доповнені напрямки державної підтримки в частині передбачення заходів стимулювання, взаємодії малих промислових підприємств з великими підприємствами; впровадження на регіональному рівні спеціальних податкових режимів в пріоритетних видах економічної діяльності; участі місцевих органів влади у фінансуванні розвитку малого промислового підприємництва.

Дістало подальший розвиток:

- класифікація факторів підприємництва, які враховують можливості реалізації підприємницької функції, а саме соціально-культурні фактори, які впливають на формування потреб та особливості попиту, специфіку організації підприємництва та ділову етику;

- принципи прийняття рішень у системі організаційно-економічного механізму взаємодії малого та великого бізнесу;

- методологія побудови стратегії малого промислового підприємництва з урахуванням потенційних потреб регіону;

- визначення місця загального та особливого в розвитку малого підприємництва в різних країнах: загальне в економіці завжди присутнє для однорідної, ринкової економіки, а особливе присутнє для окремої країни і віддзеркалює національне забарвлення, географічні, природно-кліматичні, історичні традиції тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті у процесі дослідження теоретичні результати є певним вкладом в подальший розвиток теоретичних засад розвитку підприємницького сектору економіки регіонів України, а також у розробці комплексу рекомендацій з підвищення ефективності регіональної політики щодо організаційної та економічної підтримки розвитку малого промислового підприємництва в регіонах.

Одержані результати, включені в доповідні записки Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, доповідались на вченій раді, були направлені в органи місцевого управління та у відповідні урядові структури. Зокрема, рекомендації з «Стратегії та пропозиції щодо підтримки підприємництва в конкурентних галузях інфраструктурного сектору економіки» та «Стратегія та пропозиції щодо підтримки підприємництва в галузях ІСЕ, де функціонують штучно створені монополії» схвалені та враховані в роботі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (лист №10411 від 28.11.2005р.); Одеська обласна рада використала пропозиції, викладені в доповідній записці «Стан підприємницького сектора економіки України та напрями його вдосконалення» у своїй практичній роботі (лист №Р-34-980 від 07.12.2005р.); Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва України презентував для використання своїм регіональним представництвам запропоновану «Інноваційну модель програми підтримки малого підприємництва» як елемент системи підтримки розвитку малого бізнесу в галузевому, функціональному і регіональному аспектах (лист №10925 від 14.12.2005р.); Представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Одеській області використало у практичній діяльності рекомендації, викладені в доповідних записках «Механізми підтримки і стимулювання активізації інноваційної діяльності у підприємництві» (лист №01-09/861 від 22.09.2008р.), а також безпосередньо Державний комітет (лист №14001 від 13.11.2009р.), а також Одеська філія АКБ «Форум» (лист №08/05-2090 від 10.11.2008р.) «Антикризові заходи щодо підтримки підприємницького сектору України» (лист №01-09/469 від 14.05.2009р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним дослідженням, у якому представлено авторський підхід та особисто отримані теоретичні, методологічні й практичні результати в системі обґрунтування основних положень щодо умов подальшого розвитку малого промислового підприємництва в умовах інтеграції та глобалізації економічних відносин та трансформації економіки України. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистих досліджень здобувача. Конкретний внесок здобувача наведено в авторефераті в переліку основних публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідались автором на міжнародних, галузевих, регіональних, науково-практичних та науково-методичних конференціях, у тому числі на: Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції «Сучасні тенденції та пріоритети розвитку перехідної економіки», (Сімферополь, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Регіональна науково-технічна політика» (Львів, 2000 р.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економіки, фінансів і управління в період трансформації економіки» (Донецьк, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів України» (Донецьк, 2002 р.); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції «Управління регіональним розвитком» - (Сімферополь, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення малого підприємництва розвитку України» (Київ, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Социально-экономическое развитие Украины и ее регионов» (Харків, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє» (Львів, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теорія управління: стан та перспективи» (Київ, 1998 р.); Науково-практичній конференції «Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика» (Львів, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції: «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (Львів, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку» (Львів-Дрогобич, 1997 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу» (Луцьк, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (Київ, 2008 р.).

Публікації. Результати досліджень опубліковано у 50 наукових працях, з них 4 монографії (в тому числі, 2 індивідуальні); 10 статей у наукових журналах, 16 - у збірниках наукових праць; 14 - у матеріалах і тезах наукових конференцій та 6 - в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій - 52 др. арк., з них особисто авторові належить - 49,7 др. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 325 найменувань. Робота містить 56 таблиць, 19 рисунків. Основний текст дисертації викладено на 418с.

Основний зміст дисертації

У першому розділі «Методологічні засади управління економічним розвитком регіону», виходячи з досвіду реалізації ринкових реформ в Україні та в результаті аналізу системи управління регіоном, автор робить висновок, що регіональний рівень управління відрізняється недостатньою підготовкою до переходу до нових економічних відносин. Це пов'язано як з невизначеністю місця регіонів в існуючій системі управління, так і з відсутністю інформаційно-прогнозної бази, що об'єктивно відображає інтереси та функції регіональної ланки системи управління з неврегульованістю форм та методів взаємодії різних структур територіальної системи управління. Зміна суспільно-економічних відносин ставить питання про необхідність створення методології регіонального управління відповідної новому соціальному та інноваційно-економічному середовищу і відносинам між її елементами.

Формування нових економічних відносин, трансформація регіонального промислового та інфраструктурного комплексів об'єктивно поставили проблему самовизначення регіонів в загальній концепції економічних відносин, тому автором досліджено роль регіону в економіці країни, забезпеченні його конкурентних переваг та виявлення особливостей регіону як об'єкту управління з позицій відтворювального підходу.

Проведений автором аналіз наукових досліджень показав, що в ринкових умовах методологічною основою управління економікою регіону є регіональний відтворювальний підхід, який охоплює взаємозв'язки суб'єктів економіки регіону, дає можливість комплексно розглядати їх поведінку з позицій нових завдань економічного та соціального розвитку регіону.

В нашому розумінні, відтворювальний підхід означає, що управління економікою регіону спирається на принципи, які встановлюються відповідно до законів суспільного відтворення та відображають внутрішні взаємозв'язки регіональної системи. Дослідженнями встановлено, що на сучасному етапі однією з проблем управління на регіональному рівні є відсутність чіткої системи управління регіональним відтворювальним процесом, особливо у фазах виробництва, розподілу та обміну.

В роботі доведено, що в рамках багатоукладної економіки за наявності безлічі власників мета управління економікою регіону полягає в раціональному використанні потенціалу регіону та відтворенні регіональних ресурсів, створенні сприятливих умов для життя населення та розвитку підприємницького сектору. При цьому формування соціально-економічного середовища регіону нами розглядається як процес взаємодії регіональних відтворювальних циклів, а створення фінансово-економічної бази регіону здійснюється за допомогою еквівалентних виробничо-економічних зв'язків між бізнесом та регіоном, що припускає пряму залежність економічних можливостей регіональних органів управління від ефективності функціонування бізнес-структур, розташованих на території.

Нашими дослідженнями встановлено, що темпи зростання товарного відтворення зумовлюються динамікою накопичення валового внутрішнього продукту, але, разом з тим, одним з провідних та визначаючих чинників виступає спрямованість та ефективність капіталовкладень, що здійснюються. Залежно від їх ефективності знаходиться як абсолютна величина, так і частка внутрішнього фонду накопичення - валового та чистого.

З урахуванням відтворювальних пропорцій, зафіксованих в соціально-економічних показниках розвитку Одеського регіону за 2000р., нами розраховано за відносною величиною ефективності внутрішнього накопичення - абсолютну. Так, за підсумками 2000 р. регіональна ефективність капіталовкладень склала 19 %. При такому її рівні на повний цикл відтворення авансованого капіталу потрібно понад 45 років, але оскільки до кінця 2008 р. інвестиційна ефективність знизилася, то, як показують розрахунки, тривалість циклу збільшиться майже до 58 років.

З приведеної оцінки ефективності використання інвестиційних ресурсів можна зробити висновок, що при існуючому інвестуванні в економіку регіону не можна чекати створення в промисловості значної кількості додаткових робочих місць, що й спостерігається на практиці, більш того, тут відбулося скорочення найнятих працівників.

Враховуючи об'єктивний закон органічної будови відтворення та оцінку ефективності інвестицій в Одеському регіоні, зроблено висновок, що з інвестиційної точки зору межа окупності капіталовкладень тут виявляється неконкурентоспроможною. Таким чином, зведений інвестиційний бар'єр закриває регіону доступи до високих технологій та технологічної модернізації. Це дозволяє зробити висновок про те, що на нинішньому етапі розвитку економіки регіону доцільно буде віддати пріоритет підтримці та розвитку малого бізнесу, як такому, що не вимагає великих інвестицій і є значною мірою вирішальним у проблемі зайнятості.

У другому розділі «Еволюція структурно-інституціональних змін в регіоні» проаналізовано основні напрями стратегій ряду регіонів України, які розташовані в різних природнокліматичних зонах, мають різні промислові, трудові та фінансові потенціали, природні ресурси, володіють різною транспортною інфраструктурою та інші відмінності. Значна частина проаналізованих регіональних стратегій та програм обмежена розглядом та реалізацією двох сценаріїв розвитку регіонів: сценарним та інноваційним.

В той же час, ані один з регіонів не ставив в своїх стратегіях розвитку завдань щодо формування оптимальної (раціональної) галузевої та виробничої структури економіки.

Загальна відтворювальна структура промислового продукту в Україні і Одеському регіоні (табл. 1) характеризується тенденцією збереження високого рівня витрат виробництва.

Таблиця 1

Відтворювальна структура промислового продукту в Україні і Одеському регіоні (% до випуску в основних цінах)

Показники	Роки
	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Проміжне споживання	України	56,4	56,6	56,1	56,8	56,9	57,1	60,0	61,0	60,5	58,4	55,8	60,4
	Одеський регіон	-	56,5	62,2	67,7	55,7	55,0	56,0	56,7	58,0	55,0	53,7	57,6
Валова додана вартість	Україна	37,7	37,6	38,1	37,4	37,8	37,6	37,5	37,2	36,5	36,5	38,9	36,6
	Одеський регіон	-	33,5	37,8	32,3	44,0	45,0	44,0	43,3	42,0	45,0	46,3	41,9

Проте, головним чинником погіршення структури промислового виробництва регіону, а саме співвідношення між витратами та валовим прибутком, стало інфляційне та структурне зростання проміжного споживання в останні роки, а також зростання податків на виробництво. До них відносяться нарахування на фонд заробітної плати, податок на землю, (який в м. Одеса, як в місті-курорті, вище, ніж в інших містах), плата за забруднення навколишнього середовища та інші. Приведені дані демонструють вплив економічних (інфляція) та інституційних (податкова політика) чинників на формування вартісних пропорцій промислового виробництва.

Відтворювальна структура промисловості Одеського регіону, яка хоча і відображає загальні негативні відтворювальні пропорції в Україні, відрізняється ще більш гіршими показниками, що знаходить прояв в низькому питомому рівні регіональної валової доданої вартості у відтворювальній структурі.

Тенденція скорочення валової доданої вартості була обумовлена різними за галузями темпами падіння виробництва, що мають також різні рівні доданої вартості і, головне, зміну в динаміці цін в цілому, їх нерівномірність по відношенню до проміжної кінцевої продукції (табл. 2).

Для Одеського регіону, як і всього Українського Причорномор'я, що спеціалізувалося в машинобудуванні на виробництві кінцевої продукції і отримувало сировину і комплектуючі за заниженими цінами, перехід на ринкові умови мав за слідство погіршення самої структури промислового виробництва та її відтворювальної складової.

Нашими дослідженнями встановлено, що в промисловості Одеського регіону її проміжний продукт з переходом на ринкові ціни не зменшувався, а збільшувався, в той же час додана вартість з 2002 року скорочується. Галузева структура не змогла швидко відреагувати на зміну попиту, тим паче, що він не зростав, а зменшувався при загальному зростанні потреб в тієї або іншої продукції.

Встановлено, що матеріаломісткість продукції зросла, навіть, якщо взяти останні декілька років. Якщо до цього додати і значну частку енерговитрат в загальних витратах на виробництво, за відсутності своїх енергоджерел, то стане зрозумілим, що необхідність зниження матеріало- та енергоємності промислової продукції, нівельованих раніше вигідною системою цін на них, на даному етапі є найважливішим завданням в промисловому виробництві регіону.

Проведені автором розрахунки дозволили зробити такі висновки:

суб'єкти ринку адекватно відреагували на глибокі структурні диспропорції між виробництвом товарів та послуг, віддавши перевагу стратегії нарощування сектора послуг: частка матеріально- та капіталомістких галузей економіки регіону зменшилася більш ніж в 1,5 рази, частка ж послуг у ВВП перевищила 50 %, що дозволяє зрештою занизити частку валового накопичення основного капіталу в структурі ВВП;

почався помітний рух ресурсів виробництва: кількість зайнятих у сфері послуг перевищила кількість зайнятих у сфері матеріального виробництва;

матеріальна основа створення робочих місць направляється в сферу послуг;

у виробництві товарів на господарюючих суб'єктах економіки регіону ще є надмірність робочої сили, що обумовлює відставання соціальних перетворень в економіці.

Таблиця 2

Еволюція структури господарства Одеського регіону

	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Частка валової доданої вартості за основними видами економічної діяльності	100	100	100	100	100	100	100	100	100
Сільське господарство (включаючи охоту та місцеве господарство)	12,0	14,0	12,0	8,0	11,0	9,0	7,9	6,3	9,2
Рибне господарство	0,2	0,01	0,3	0,2	0,5	0,01	0,01	0,01	0,01
Добувна промисловість	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01
Переробна промисловість	16,0	16,0	15,0	16,0	13,0	15,0	14,1	13,7	14,3
Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води	2,0	2,0	3,0	2,0	1,0	1,0	1,8	2,2	1,7
Будівництво	6,0	6,0	5,0	5,0	7,0	6,0	6,1	7,4	6,0
Оптова й роздрібна торгівля	7,0	7,0	8,0	8,0	9,0	9,0	11,4	10,2	11,8
Готелі та ресторани	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0
Транспорт	35,0	34,0	34,0	35,0	30,0	28,0	23,5	26,3	23,2
Фінансова діяльність	4,0	3,0	3,0	3,0	6,0	6,0	7,5	6,1	7,7
Операції з нерухомістю, здача до найму та послуги юридичним особам	6,0	6,0	6,0	6,0	8,0	8,0	11,9	8,1	11,4
Державне управління	5,0	5,0	4,0	4,0	4,0	5,0	5,9	6,0	5,6
Освіта	5,0	5,0	6,0	6,0	5,0	5,0	5,9	6,0	6,0
Охорона здоров'я та соціальна допомога	3,0	3,0	3,0	0,4	3,0	3,0	3,4	3,7	3,2
Інші послуги			1,0	5,39	1,49	4,97	1,98	2,3	2,2

В цілому, якщо судити за загальноприйнятими мірками, структура економіки регіону має позитивний вектор перетворення. Разом з тим, абсолютно очевидно, що вона позбавлена внутрішнього потенціалу розвитку, а зміни соціально-економічних індикаторів не є результатом цілеспрямованої структурної макроекономічної політики.

Позитивні зміни за період 1997-2003 рр., коли динаміка інвестування випереджувала удвічі динаміку ВВП, не проявили кумулятивного ефекту і темпи зростання інвестицій в основний капітал у 2004 році склали вже 128 % ВВП проти 131,3 % у 2003-му, а в 2006-му темпи капітальних вкладень знизилися і склали всього 104,5 % ВВП.

Аналіз розвитку фонду накопичення показує, що 15-річний період реформування економічної системи України, орієнтований на вирішення завдань накопичення приватного капіталу, який повинен був би забезпечити вирішення проблем розширеного відтворення суспільного виробництва в цілому, виявився ідеалізованим. Минулі роки стали періодом форсованого накопичення приватного капіталу і значного скорочення суспільного капіталу, представленого, перш за все, основним і оборотним капіталом. Накопичення, з погляду макроекономіки, здійснювалося не шляхом капіталізації заощаджень (доданої вартості), а, головним чином, шляхом перерозподілу та приватизації раніше створеного суспільного (державного) капіталу.

Накопичення основного капіталу в Україні дає підстави для розвитку двох найбільш вірогідних напрямів становлення нового економічного порядку:

формування соціально орієнтованої економіки, яку характеризує широка соціальна база;

формування корпоративно-бюрократичного капіталізму, економічна потужність якого сформувалася в процесі не завжди прозорої приватизації та накопичення капіталу 1990-2007 років.

Для розвитку України за першим сценарієм необхідно визнати пріоритетним напрямом створення розвиненого інституційного середовища як тандему дій інститутів держави та суспільства, які зможуть направити розвиток відносин власності на потреби всього суспільства. Це дасть можливість закласти ефективний механізм накопичення капіталу шляхом формування ефективних власників (державних, приватних). Наше дослідження доводить необхідність забезпечення зростання капіталовкладень для поліпшення кількісного та якісного складу фонду накопичення, подолання обмеженості внутрішнього ринку через реалізацію комплексу заходів щодо макроекономічної політики, направлених на значне зростання сукупного попиту, шляхом:

заохочення зростаючого попиту на товари для капітальних інвестицій і будівництва із стимулюванням матеріало- і енергозберігаючих технологій, які дозволять підвищити продуктивність;

поступового та гармонізованого підвищення особистих доходів і купівельної спроможності населення;

збільшення прямих закупівель державою вітчизняних товарів.

Тут нами не досліджено чинники поліпшення процесу накопичення, серед яких і рівень капіталізації економіки, і проблеми рівня монетизациї і процентних ставок, проте проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що важливою передумовою динамічного розвитку економіки є зростання приросту капіталовкладень. Аналіз досвіду зарубіжних країн та експертні оцінки доводять необхідність забезпечення динаміки капітальних вкладень від 2,3 до 2,8 % на кожен відсоток приросту ВВП, що дозволить не тільки підвищити рівень валових накопичень основного капіталу, але й поліпшити його якісну структуру.

Виходячи з аналізу фонду накопичення, визначено, що в найближчій перспективі Україна та її регіони не будуть мати достатніх власних інвестиційних ресурсів для зміни відтворювальної структури економіки, тому це ще раз підтверджує, що одним із шляхів прискорення вирішення цієї проблеми є підтримка та розвиток некапіталоємного малого підприємництва.

У третьому розділі «Теоретичні основи розвитку підприємництва як елементу ринкової економіки» в результаті дослідження встановлено, що становлення підприємництва як одного з ключових форм економічної діяльності та сталого економічного розвитку, пройшло тривалий та складний шлях становлення та еволюції. Доведено, що без нього неможливо забезпечення нормального функціонування й динамічного розвитку сучасної економіки, це багатогранний вид економічної діяльності, здійснюваний практично за всіма видами економічної діяльності.

Специфіка підприємництва, як явища господарського життя, виражається в безупинно здійснюваному ланцюгу обмінних операцій. Саме в обміні підприємництво й ідентифікує себе як особливий тип господарської поведінки. По-перше, обмін виступає вихідним і кінцевим пунктами підприємництва. По-друге, саме в процесі обміну підприємець вбачає джерело можливої вигоди, що є одночасно і мотивом і оцінкою успіху початої їм ініціативи. По-третє, зіштовхуючись у процесі обміну з подібними собі особами, підприємець сприймає свою діяльність як змагання. Нарешті, зміна умов обміну обумовлює модифікацію його поведінки. Тим часом, обмін стає джерелом підприємництва тільки тоді, коли перетворюється в обов'язкову ланку господарювання, а виробництво для обміну стає визначальною функцією господарюючих суб'єктів.

Розглядаючи підприємництво як особливий тип господарської поведінки, ми можемо виявити його соціально-економічну визначеність за допомогою властивої йому мети й способу її досягнення. Це означає, що підприємництво - це здійснювана за допомогою ринкового обміну й спрямована на завоювання конкурентних переваг господарська діяльність, що ведеться з метою отримання прибутку та збільшення власності. Таке трактування сутності підприємництва розкриває його природу саме як економічної категорії, дозволяючи зробити кілька принципових висновків. Перший з них полягає в тому, що реалізуючись у господарському змаганні, підприємництво як функція існує тільки при наявності конкурентних умов. Діяльність поза конкурентними умовами позбавлена як змісту, так і ознак (ініціатива, ризик, новаторство) підприємництва, і схожа на господарювання феодала, що піклується про збір оброку. Другий - у тому, що отримання підприємницької вигоди є результатом реалізованих конкурентних переваг. Вони мають розглядатися як основні принципи при розробці політики розвитку підприємництва.

З відмовою від командно-адміністративної економіки та з переходом до ринкової економіки Україна постала перед необхідністю заново створити підприємництво як господарську систему, що відповідає сучасним реальностям, які припускають необхідність формування суб'єктів ринкового господарства, що виконують підприємницькі функції. З метою реалізації проголошеної державної політики сприяння розвитку підприємництва в Україні було прийнято ряд Законів, Постанов Верховної Ради, Указів Президента України, а в жовтні 2000 р. Кабінет Міністрів затвердив Програму державної підтримки підприємництва в Україні, що є частиною комплексу всіх заходів, спрямованих на сприяння розвитку ринкових відносин та виходу України з економічної кризи й входження країни у світові господарські зв'язки. У всіх прийнятих нормативних документах підкреслено, що державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної соціальної та економічної політики України та ними визначено основні принципи, напрямки та форми економічного та адміністративного впливу. Цими документами було сформовано нормативно-правову базу для ефективного розвитку малого підприємництва, як єдину правову систему взаємоузгоджених норм, так і цілісного нормативного регулювання цього виду економічної діяльності.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дозволяє зробити такі висновки:

законодавча база, що забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковій стадії, на етапі формування;

ще недостатньо правових гарантій для всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

ще не створено єдиної державної політики підтримки підприємництва, що відповідає нормативно-правовій базі та діючому механізму реалізації такої політики.

В четвертому розділі «Малі підприємства в сучасній економіці» автором робиться висновок, що в розвинутих ринкових економіках місце та роль малого промислового підприємництва визначається його внеском в суспільне виробництво. Ефект розвитку малого бізнесу, як свідчить зарубіжний досвід, проявляється не тільки на мікроекономічному рівні (збільшення продажу та прибутку), але й в масштабах перетворення суспільства в цілому.

Дослідженнями виявлено, що вчені мають різні підходи до проблеми масової появи малих підприємств: економічний - прагнення знизити витрати; психологічний - прагнення бути незалежними. Хоча проти таких підходів і важко що-небудь заперечити, все-таки, на нашу думку, жодна з наведених точок зору не може дати досить повного уявлення щодо розглянутої проблеми, тому що не враховує загальні тенденції розвитку, еволюції суспільного виробництва.

Аналіз еволюційних процесів у розвитку суспільного виробництва дозволяє зробити висновок, що в найближчі десятиріччя малий бізнес буде продовжувати відігравати важливу роль в економіці багатьох розвинених країн, а в деяких - домінуючу.

Поняття «мале» та «велике» містять кількісну характеристику підприємства. Розмір підприємства передбачає масштаб потенційної або реальної економічної діяльності. Для статистичних цілей Європейська комісія зобов'язала використовувати наступну класифікацію за числом працівників: 1-9; 10-49; 50-249; 250-499; 500 та більше.

Вчені різних країн робили спроби встановити єдині критерії розмежування підприємств, але не змогли домогтися успіху, але на їх підставі можливо виділити найбільш важливі ознаки характерні для малих підприємств:

підприємство представлено особистістю самого підприємця, що є керівником, а часто й власником;

підприємець має у своєму розпорядженні мережу особистих контактів з покупцями, постачальниками;

підприємство виготовляє продукцію за індивідуальними замовленнями покупців;

контакти між керівництвом та співробітниками тісні й неформальні;

організація виробництва не сильно формалізована;

підприємство може швидко реагувати на зміни економічного середовища.

Малі підприємства сьогодні стали невід'ємною частиною економік більшості промислово розвинених держав. У країнах ЄС на їхню частку в середньому доводиться 63 - 67 % ВВП , у США - 40 %, у Японії - 61%.

На малих підприємствах зайнята значна кількість працездатного населення: 72 % у середньому у країнах ЄС, 78 % - у Японії, 75,3 % - у Південній Кореї, 73 % - в Італії, 54 % - у Франції та США.

У ЄС підприємства із чисельністю меншою ніж 10 робітників забезпечують зайнятість працездатного населення на рівні 37 % (табл. 3).

Таблиця 3

Порівняльне положення підприємств у ЄС

Показник	Дуже малі підприємства (0-9 чол.)	Малі підприємства (10-49 чол.)	Середні підприємства (50-249 чол.)	Загальне число підприємства (0-249 чол.)	Великі підприємства (250 чол. і більше)	Сумарний показник (усереднений)
Кількість підприємств, усього, тис. шт.	14855	1015	155	16025	55	16080
Чисельність зайнятих, усього, тис. чол.	52260	18825	15015	86100	55500	141600
Середня чисельність зайнятих в одному підприємстві, чол.	4	19	97	5	1010	227

Значна їхня кількість (до 50 % загальної чисельності) не мають робітників зовсім, надаючи роботу тільки підприємцям-власникам і, можливо, деяким членам їхніх родин. Поле діяльності цих підприємств - інші бізнес-послуги. У торгівлі та послугах зайнято більше 70 % працюючих на цих підприємствах. У цілому вони забезпечують чверть сукупного обороту країн ЄС.

Така роль малих підприємств в економіці розвинутих країн забезпечується систематичною комплексною підтримкою з боку держав, яку підкріплено регулярним та значним за своїми обсягами бюджетним фінансуванням. Наприклад, в Японії в 2001 році на державну підтримку малого підприємництва було виділено 1 млрд. 700 млн. доларів США, з них по лінії Міністерства економіки та промисловості - 1,1 млрд. доларів, а від Міністерства праці та Міністерства фінансів - 600 тис. доларів. У Канаді за 1997-2001 роки сукупний обсяг коштів, наданих суб'єктам малого підприємництва відповідно до законів про кредитування малого бізнесу, склав 10 млрд. канадських доларів, тобто 2 млрд. доларів на рік.

Про масштаби державної підтримки малого підприємництва в США можна зробити висновок з наступних даних. На сьогоднішній день 1 млн. підприємців отримують гранти від майже 80 федеральних організацій та 3 тис. організацій на рівні штатів. Уряд США щорічно виділяє малому бізнесу в вигляді грантів майже 30 млрд. дол. З них 12 млрд. дол. призначено для підприємців-жінок, малоприбуткових підприємств (у тому числі тих, що використовують працю інвалідів).

Активна підтримка малого бізнесу в західних державах пояснюється тим, що саме малі господарські структури, що забезпечують формування конкурентного середовища й сприяють скороченню безробіття, виступають як локомотиви економічного розвитку більшості країн світу.

Загальний висновок щодо активізації приватної підприємницької ініціативи та перетворення в реальний фактор структурної перебудови економіки країн СНД (Росії, Білорусії) можливий за умов, які схожі з тими, що ми маємо в Україні:

формування стабільних та прозорих умов господарської діяльності, скорочення адміністративних бар'єрів, як на стадії створення нових підприємств, так і в процесі їх функціонування;

впровадження ефективних механізмів фінансової підтримки підприємців, що забезпечують їх доступ до банківських кредитних ресурсів, лізингу, мікрокредитам та ін.;

переорієнтації податкової системи з переважно непрямого оподатковування на пряме скорочення кількості видів податків і зборів, а також зниження податкового навантаження на суб'єкти господарювання;

подальшого розвитку та посилення потенціалу підприємницької інфраструктури.

В п'ятому розділі «Фактори та обмеження розвитку малого промислового підприємництва в умовах сучасного етапу розвитку України» відмічається, що нові ринкові структури істотно змінили економіку України, функціонування якої в теперішній час значною мірою спирається на малий бізнес.

Проведений автором аналіз кола основних проблем малих підприємств дозволяє стверджувати, що в останні роки значний вплив на розвиток малого бізнесу мала відсутність відносної фінансової незалежності малих підприємств, що, в свою чергу, обумовило концентрацію їхніх зусиль на чотирьох основних стратегіях виживання:

інвестиційної - пошук зовнішніх інвестиційних ресурсів (кредитів банків, підтримки різних приватних фондів, державних структур, спонсорів, іноземних інвестицій та ін.);

диверсифікаційної - переказ капіталів в області з найменшою потребою в інвестиціях, але швидким оборотом коштів, перехід на мало капіталомісткі технологічні способи виробництва продукції та ін.;

ринково-збутовій - ослаблення та обмеження попиту, викликаного зниженням рівня добробуту, скорочення шляхів поліпшення якості виробленої продукції та послуг, що дає можливість проведення розумної цінової політики, більше чіткого визначення ринкових ніш і виявлення кращих каналів збуту продукції; поліпшення якості і т.п.;

реорганізаційно-інституційний - пошук нових форм мікроекономічних взаємодій, що забезпечують мінімізацію трансакційних витрат та створюють передумови формування власних коштів для розвитку виробництва.

Будучи сегментом сектору малого підприємництва в цілому, малі промислові підприємства реалізують основні функції, властиві малому бізнесу (гнучкість, адаптивність, орієнтація на попит), що відрізняє їх від об'єктів великого промислового виробництва.

Сегмент малих промислових підприємств являє собою самостійний економічний об'єкт, для якого характерні властивості, що виділяють його як підсистему з більш загальних систем (промисловості й малого підприємництва), до того ж розвиток навіть малих промислових нових підприємств одного і того ж виду економічної діяльності мають свої особливості, які залежать від різних факторів.

Аналіз динаміки розвитку малих промислових підприємств (табл. 4) дозволив встановити, що їх розвиток здійснюється за власними законами, які не завжди збігаються, а часто йдуть у розріз із закономірностями розвитку інших економічних об'єктів (підсистем), елементами якої є первинні ланки (підприємства) народногосподарського комплексу: розвиток малих промислових підприємств здійснюється в більш жорстких умовах, ніж розвиток об'єктів первинної ланки інших галузей економіки; зовнішнє економічне середовище функціонування первинної ланки економіки - підприємства несприятливе для його розвитку. Про це свідчать результати реформування української економіки, які не призвели до зростання продуктивності праці та очікуваному посиленню мотиваційних стимулів господарювання промислових підприємств, а навпаки - дуже ускладнили їхнє становище.

Дослідженнями автора встановлено, що процеси становлення та розвитку українських малих промислових підприємств характеризувалися істотною нерівномірністю й асинхронністю в порівнянні із загальними тенденціями розвитку малого бізнесу в цілому. Найбільш високі темпи зросту малого підприємництва (початковий етап реформ) відповідно до гранично низьких - практично нульових темпів зросту числа малих промислових підприємств; і навпаки, період стагнації загального росту збігається із прискореним зростанням числа малих промислових виробництв. Зниження темпів приросту малих підприємств було пов'язане зі скороченням обсягів виробництва в державному секторі економіки, що значно підірвало виробництво малих підприємств. Іншими факторами стали високі темпи зростання цін на енергоресурси, сировину при одночасному зниженні затребуваності продукції підприємницького сектора реальної економіки.

Таблиця 4

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Роки	Середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах, тис. осіб (включаючи шатних, позаштатних та неоплачуваних)	Частка найманих працівників на малих підприємствах у загальній кількості найманих працівників на підприємствах - суб'єкти підприємництва	Частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт, послуг
2000	1730,4	15,1	8,1
2001	1818,7	17,1	7,1
2002	1932,1	18,9	6,7
2003	2052,2	20,9	6,6
2004	1978,8	20,2	5,3
2005	1890,4	19,6	5,5
2006	2232,3	23,5	18,8
20071	2231,5	23,7	18,1
20082	2237,3	24,3	16,3

¹ Дані наведено без банків, фермерських господарств та бюджетних установ, без урахування зміни підприємствами основного виду діяльності у 2008 році.

² Дані сформовані з урахуванням змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008р. №523-VІ.

Становлення та розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від стану інституціонального середовища. Аналіз стану інституціонального середовища свідчить про наявність великої групи системних протиріч макро- і мікроекономіки, які проявляються у неспівпадінні цілей, що ідентифікуються з національними інтересами господарюючих суб'єктів малого бізнесу. Розв'язання цих протиріч неможливе без використання системної властивості економіки - інституціональності.

Динамічні інституціональні зміни в постсоціалістичних країнах ЦСЄ та Балтії свідчать про політичну волю влади в цих державах у спробах створити цивілізовані й прозорі «правила гри» для бізнесу. Маючи більше сформоване правове поле та інституціональне середовище розвитку підприємництва, країни ЦСЄ продовжують проводити реформи для вдосконалення регулятивних механізмів. За твердженням аналітиків Всесвітнього банку, кращими реформаторами у 2003 році, поряд з Бельгією, Фінляндією, Португалією та Іспанією, були названі такі країни як Словаччина, Польща й Литва, які підтвердили свою націленість на реформи у 2007 р.

Досягли значного прогресу ті постсоціалістичні країни, які створили в короткі терміни «інституціональний каркас» ринкової економіки, тобто ті інститути, які гарантують стабільність, далекоглядність, прозорість ринкових правил та процедур і мінімізують вплив тіньових та кримінальних факторів.

У першу чергу, це стосується відповідного інституціонального середовища для становлення й розвитку підприємництва, основою якого є приватна власність та належне оформлення прав власності, що дозволяє перетворювати активи в джерело капіталу. Це є головним критерієм ефективності інституціональних основ держави й ринкових принципів розвитку підприємництва.

У шостому розділі «Стратегія розвитку малого промислового підприємництва: інструменти організації та економічного регулювання на регіональному рівні» дослідженнями автора було встановлено, що формування і розвиток малого промислового підприємництва за видами економічної діяльності залежить від різних чинників та домінант розвитку даної сфери підприємництва і пов'язані з процесами, що відбуваються на ринку праці, у сфері репродукції і соціальній сфері.

Нами було зроблено припущення, що на розвиток малого промислового підприємництва впливають різні чинники в залежності від виду економічної діяльності, розташування, регіональні особливості, притаманні кожному регіону (безробіття, демографічна ситуація та інш.)

Для підтвердження такого припущення було проведено аналіз та виявлено чинники, які найбільш впливають на розвиток малого промислового підприємництва. Для такого дослідження нами було вибрано виробництво хліба, як економічна діяльність в малому бізнесі, яка на сьогоднішній день є найбільш представленою в регіонах.

Для вирішення поставленого завдання було реалізовано такі методичні підходи, пов'язані з особливостями проведення цього виду аналізу:

...