Організаційно-економічний механізм розвитку зернопродуктового підкомплексу: теорія, методологія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

Лебедєв Костянтин Анатолійович

УДК 338.432:(631.15:633.1)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

РОЗВИТКУ ЗЕРНОПРОДУКТОВОГО ПіДКОМПЛЕКСу:

ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» Української академії аграрних наук

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України Саблук Петро Трохимович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН, директор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник, заслужений діяч науки і техніки України Власов Володимир Іванович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» УААН, заступник завідувача відділу зовнішньоекономічних зв'язків

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України Галушко Валерій Павлович, Навчально-науковий інститут бізнесу Національного університету біоресурсів і природокористування України, директор

доктор економічних наук, професор, академік УААН Пасхавер Борис Йосипович, Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України», головний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук О.Г. Шпикуляк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зернопродуктовий підкомплекс України є важливою складовою частиною народногосподарського комплексу. Його розвиток значною мірою визначає не тільки рівень забезпечення населення зернопродуктами і покращує умови агрогосподарювання, а й позитивно впливає на стабілізацію соціально-економічної ситуації в країні. На всіх етапах розвитку нашого суспільства держава приділяла увагу підвищенню ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу.

Аграрна реформа, яка нині здійснюється в країні, поставила на порядок денний нові й важливі проблеми перед зернопродуктовим підкомплексом. Інституціональні зміни, висока самостійність, відповідальність і мотивація господарюючих суб'єктів змінили характер економічних відносин як між державою і виробниками зернопродуктів, так і між структуроутворюючими складовими продуктових підкомплексів. Причому вони торкнулися всіх стадій суспільного відтворення - виробництва, розподілу, обміну та споживання.

На практиці це призвело до зниження потенціалу зернопродуктового виробництва, скорочення інвестицій, руйнації механізму еквівалентного обміну між товарним виробництвом зерна та іншими сферами підкомплексу. Невідкладною потребою є оновлення його матеріально-технічної бази. Фінансовий стан не дає змоги більшості сільськогосподарських підприємств закуповувати сучасну техніку. Навантаження на трактори, комбайни й іншу сільськогосподарську техніку перевищує норматив у 2-4 рази. Парк сільськогосподарських машин скоротився більш як на 50%. Як наслідок, збільшуються терміни проведення польових робіт, порушується технологія вирощування зернових культур.

Загальні теоретичні питання вдосконалення механізмів функціонування аграрної сфери розглядалися В.Г. Андрійчуком, С.А. Володіним, М.Я. Дем'яненком, В.С. Дієсперовим, Т.Г. Дударом, В.Г. Галанцем, М.В. Гладієм, Г.М. Калетніком, П.К. Канінським, М.Ю. Коденською, М.Ф. Кропивком, М.Й. Маліком, Л.О. Мармуль, В.Я. Месель-Веселяком, О.М. Онищенком, Г.М. Підлісецьким, В.П. Рябоконем, В.П. Ситником, В.І. Топіхою, М.М. Федоровим, О.Г. Шпикуляком та ін.

Актуальним економічним проблемам розвитку зернопродуктового підкомплексу присвячено розробки Г.В. Балабанова, О.І. Білого, Я.К. Білоуська, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, В.І. Власова, В.П. Галушка, Б.П. Дмитрука, О.В. Захарчука, І.М. Заліско, О.В. Калюжної, І.Т. Кищака, І.Г. Кириленка, В.М. Колесника, О.С. Колесова, Н.І. Кучера, Н.В. Куяна, М.Г. Лобаса, П.М. Макаренка, О.В. Олійника, Г.Г. Омельяненка, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, О.О. Сторожука, А.І. Степанова, О.М. Шпичака, Л.М. Худолій, С.В. Фоменка, І.І. Червена, Г.В. Черевка та ін. У дослідженнях цих науковців аналізувалися різні аспекти становлення й інтенсифікації зернопродуктового підкомплексу та його галузей, а також обгрунтовувалися теоретичні та практичні рекомендації щодо удосконалення рівня господарювання у цій сфері.

Незважаючи на високий рівень теоретичних і науково-практичних розробок, недостатньо опрацьованими залишаються проблеми економічного розвитку зернопродуктового підкомплексу за рахунок прискорення адаптації його діяльності до ринкових умов. Подальшого опрацювання потребують теоретико-методологічні основи організації даного підкомплексу, методичні підходи до проведення оцінки рівня його розвитку, теоретичні та практичні засади функціонування внутрішнього і зовнішнього ринків зерна. У сукупності це зумовлює актуальність проведення даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до тематики наукових досліджень відділу ціноутворення та кон'юнктури ринку Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН у межах науково-дослідної теми «Розробити теоретико-методологічні засади ціноутворення і функціонування аграрного ринку в умовах глобалізації економіки» (номер державної реєстрації 0106U006643), де автором досліджено ринкові аспекти розвитку зернопродуктового підкомплексу та розроблено його організаційно-економічний механізм.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних і прикладних основ удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу. зерно ринок розвиток економічний

Поставлена мета зумовила вирішення таких важливих завдань:

визначити особливості формування організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу;

узагальнити сучасні тенденції та закономірності розвитку ринку зерна і продуктів його переробки;

визначити проблеми інвестиційно-інноваційного процесу в зернопродуктовому підкомплексі та накреслити шляхи їх розв'язання;

виявити проблеми екологізації розвитку зернопродуктового підкомплексу, підвищення якості та безпечності його продукції й розробити рекомендації щодо їх вирішення;

здійснити оцінку стану зовнішньоекономічних зв'язків зернопродуктового підкомплексу, визначити шляхи підвищення їх ефективності;

розробити пропозиції щодо удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу;

запропонувати напрями удосконалення механізму економічних відносин у зернопродуктовому підкомплексі;

сформулювати концептуальні засади стратегічного планування в зернопродуктовому підкомплексі на довготривалу перспективу;

оптимізувати логістичні потоки у зернопродуктовому підкомплексі.

Об'єктом дослідження є процеси і явища, що відбуваються в зернопродуктовому підкомплексі України.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні й прикладні проблеми вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є класичні положення економічної теорії, фундаментальні праці та розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку й ефективного функціонування зернопродуктового підкомплексу, діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення суспільних явищ і процесів, які відбуваються в зернопродуктовому підкомплексі.

Відповідно до завдань, поставлених у дисертаційній роботі, застосовувались наступні методи: для вивчення об'єкта дослідження та окремих його складових частин - методи статистичного спостереження, аналізу і синтезу, варіації; для порівняння показників у динаміці - методи порівняння абсолютних і відносних величин, динамічних рядів; для наочного відображення показників розвитку та функціонування зернопродуктового підкомплексу - графічний і табличний; для визначення взаємозв'язків і взаємозалежностей - методи групування, кореляційно-регресійного аналізу, дисперсії, моделювання тощо. Широке застосування в роботі знайшли такі методи як абстрагування, аналогії, розрахунково-конструктивний, монографічний. У сукупності ці методи становлять методологічну основу дослідження обраної теми.

Інформаційною базою дослідження й обґрунтування висновків і рекомендацій слугували чинні законодавчі та нормативно-правові акти з питань здійснення аграрної реформи та регулювання зернопродуктового підкомплексу, матеріали Державного комітету статистики України, обласних управлінь статистики, статистично-бухгалтерська звітність підприємств зернопродуктового підкомплексу, довідково-нормативні матеріали і наукова література з теми дослідження, наукових конференцій, рекомендації науково-дослідних установ щодо ефективного функціонування зернопродуктового підкомплексу, а також аналітичні розробки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних, методичних положень і практичних рекомендацій, які в сукупності вирішують важливу наукову проблему формування організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу України. Основними науковими результатами дослідження, які характеризують його новизну, є:

вперше:

- дано визначення поняття «організаційно-економічний механізм розвитку зернопродуктового підкомплексу» як системи, що забезпечує постійний розвиток і стале підвищення ефективності виробництва для повного й надійного забезпечення населення країни зернопродуктами (п. 1.2);

- визначено теоретико-методологічні підходи до формування організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу, що враховують вплив зовнішнього й внутрішнього середовища, принципи, методичне забезпечення, а також алгоритм дослідження (п.1.1, п. 1.2, п. 1.3);

- розроблено модель організаційно-функціональної структури органів управління до залучення іноземних інвестицій у зернопродуктовий підкомплекс, яка передбачає взаємодію робочої групи, ради з питань економічної політики та консультативний парламент (п. 5.3);

- розроблено схему формування зернового кластеру, який координує взаємодію підприємств переробної промисловості, заготівельних організацій, виробничих підприємств різних форм власності й господарювання, селянських і фермерських господарств та їх асоціацій (п. 6.3);

удосконалено:

- обґрунтування розвитку зернового ринку, що базується на основних законах товарного ринку (попиту та пропозиції, ринкової рівноваги та ін.), механізмах ціноутворення й кон'юнктури ринку, які забезпечують стабільність виробництва зернопродукції (п. 2.1, п. 2.2, п. 2.3);

- методичні рекомендації щодо визначення галузевих пріоритетів в інвестуванні та оздоровленні фінансового стану підприємств зернопродуктового підкомплексу, які спираються на систему заходів, спрямованих на реалізацію інноваційної моделі розвитку (п. 2.4, п. 3.1, п. 3.2, п.3.3);

- пропозиції щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків, зміцнення позицій вітчизняних зерновиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, що на відміну від існуючих враховують галузеві особливості й можуть бути включені до адаптаційних програм розвитку зернопродуктового підкомплексу в умовах членства України у СОТ (п. 5.1, п. 5.2);

дістали подальший розвиток:

- рекомендації щодо інтенсифікації екологічно чистого зерновиробництва в сучасних економічних умовах, які враховують заходи, що забезпечують ресурсозбереження, а також стимулюють якість зернопродукції (п. 4.1, п. 4.2, п. 4.3);

- стратегічні напрями інтеграції учасників зернового ринку: створення асоціацій і холдингів, проектування їхніх структур управління, що дозволяє об'єднати зусилля та підвищити ефективність функціонування зернопродуктового підкомплексу (п. 6.2);

- пропозиції щодо планування, адекватного ринковому механізму господарювання і спрямованого на забезпечення вирішення першочергових проблем і розробки стратегічних орієнтирів розвитку зернопродуктового підкомплексу (п. 6.3);

- методичний підхід щодо оцінки логістичних показників, який дозволяє оптимізувати систему руху ресурсів у зернопродуктовому підкомплексі, основу якого становить планування потреби у матеріалах та недопущення втрат на всіх стадіях виробничого процесу (п. 6.4).

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні на практиці розроблених науково-методичних пропозицій, рекомендацій щодо розвитку зернопродуктового підкомплексу в Україні на довгострокову перспективу.

Реалізація пропозицій автора дисертації може бути здійснена через державні органи управління сільським господарством, відомства переробних і харчових галузей при розробці механізмів фінансового оздоровлення досліджуваного підкомплексу, фінансово-кредитного забезпечення, системи ціноутворення, а також через активізацію інвестиційних процесів при регулюванні виробництва та збуту зерна і продуктів його переробки.

Окремі положення дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування. Зокрема, пропозиції автора щодо виявлення залежності врожайності зернових культур аграрних формувань від рівня витрат на запасні частини, підвищення ефективності використання пально-мастильних матеріалів, адаптації технологій до змінюваних умов виробництва зерна, фінансування інновацій, використання складських свідоцтв на зерно, постачання матеріально-технічних ресурсів, прийняття управлінських рішень про вибір прийнятної моделі забезпечення матеріально-технічними ресурсами, удосконалення механізму державної підтримки, пільгового кредитування, підвищення ефективності лізингових операцій у зернопродуктовому підкомплексі прийнято до впровадження Міністерством аграрної політики АР Крим (довідка №35/376 від 16.11.2009 р.).

Авторські розробки використано Роздольненським районним управлінням агропромислового розвитку АР Крим при формуванні Програми розвитку зернопродуктового виробництва району (довідка №04/954 від 16.11.2009 р.). Пропозиції щодо структури організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу, прогнозу найбільш доцільного виду спеціалізації зернового господарства й технології виробництва, реформування й реструктуризації підприємств, інтегрально-ресурсної ефективності, структурної функціонально-цільової моделі системи менеджменту, оцінки ефективності інтеграції господарюючих суб'єктів, процедури фінансування інновацій запропоновано до впровадження в підприємствах зернопродуктового підкомплексу України (довідки №211 від 13.11.2009 р., №02/12 від 15.11.2009 р., №296 від 16.11.2009 р., №12/813 від 18.11.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійно виконаного наукового дослідження. Основні положення дисертації, висновки й пропозиції належать автору. Наукові праці, опубліковані у співавторстві, викладено у дисертації в частині, яка належить особисто здобувачеві.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовано у доповідях і повідомленнях на: науковій конференції «Наукове забезпечення агропромислового комплексу Криму» (м. Сімферополь, 16 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми економіки, управління, фінансів і обліку у період становлення ринку землі» (м. Сімферополь, 2-3 листопада 2007 р.); науково-практичній конференції «Проблеми сучасної економіки сільського господарства Криму. Пошук шляхів рішення» (м. Сімферополь, 17 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів» (м. Сімферополь, 18 квітня 2008 р.); V Ювілейній Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика економіки та підприємництва» (м. Сімферополь, 5-7 травня 2008 р.); науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників факультету економіки і менеджменту ПФ «КАТУ» НАУ, присвяченій Дню науки (м. Сімферополь, 14 травня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінанси, грошовий обіг і кредит у підвищенні життєвого рівня населення України» (м. Сімферополь, 16-18 травня 2008 р.); Всеукраїнському міжнародному конгресі вчених економістів-аграрників Південного регіону «Трансформація земельних відносин до ринкових умов» (м. Миколаїв, 22-23 січня 2009 р.); третій Міжнародній науково-практичній конференції вчених і фахівців «Теорія та практика підприємницької діяльності» (м. Сімферополь, 15-18 квітня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Сучасні тенденції у економіці» (м. Миколаїв, 12 травня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Формування нового світового економічного порядку» (м. Тернопіль, 14-15 травня 2009 р.); VI Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих вчених і студентів «Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери» (м. Донецьк, 21-22 травня 2009 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність бізнесу в умовах трансформаційної економіки» (м. Сімферополь, 29-31 травня 2009 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин» (м. Умань, 5-6 червня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ринкові трансформації та економічний механізм підвищення ефективності підприємств аграрного сектору» (м. Харків, 8-9 жовтня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 43 наукові праці: з них 2 одноосібні, 41 стаття (у т.ч. 29 - у фахових наукових виданнях), 12 статей і матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 36,9 ум. друк. арк., з яких 36,7 ум. друк. арк. належать дисертантові.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків, 11 додатків на 31 стор., списку використаних джерел (510 найменувань) на 46 стор., містить 75 таблиць на 49 стор. і 50 рисунків на 32 стор. Загальний обсяг дисертації становить 433 сторінки комп'ютерного тексту, основна частина займає 356 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади формування організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу» - розкрито об'єктивну основу розвитку виробництва зерна й продуктів його переробки, окреслено проблеми формування організаційно-економічного механізму удосконалення зернопродуктового підкомплексу та обґрунтовано методологічні підходи щодо їх дослідження.

У вирішенні проблеми забезпечення продовольчої незалежності держави зерно і продукти його переробки набувають особливої важливості як продовольство стратегічного призначення, як головні харчові продукти, придатні до тривалого зберігання та транспортування.

В останні роки у деяких підприємствах і навіть регіонах спостерігається тенденція до зниження рівня інтенсивності виробництва зернопродукції з таких основних причин: порівняно більші втрати при збиранні, транспортуванні й зберіганні зерна, недостатня забезпеченість зернової галузі матеріально-технічними ресурсами, порушення вимог технологій. Науково обґрунтовані технології вирощування зернових культур концентрують результати науково-технічного прогресу і є основою інтенсифікації зернової галузі.

Збільшення обсягів зерновиробництва й підвищення його ефективності великою мірою залежить і від удосконалення економічного стимулювання, оскільки воно сприяє раціональній організації виробництва, підвищенню доходів для здійснення простого й розширеного відтворення. У цьому зв'язку доцільно: створити сприятливі економічні зонах зерновиробникам, розташованим у різних природно-економічних умовах, матеріально зацікавити товаровиробників у збільшенні виробництва високоякісного зерна, зниженні собівартості й одержанні продукції з мінімальними затратами праці.

Складовою розвитку зернопродуктового підкомплексу є комплексний аналіз стану ринку зерна і продуктів його переробки, розвиток інвестиційно-інноваційних процесів, опрацювання заходів щодо підвищення якості зернопродукції, розробка зовнішньоекономічного механізму, формування основних напрямів подальшого розвитку зернопродуктового виробництва.

Відсутність економічно обґрунтованої державної й регіональної політики щодо розвитку зернового ринку призвела до його розбалансованості, порушення організаційно-економічних відносин між суб'єктами ринку, послаблення впливу держави на відтворювальний процес у зерновій галузі, згортання міжрегіональних зв'язків. Тому удосконалення теоретичних і методичних положень стосовно питань функціонування зернового ринку й розробка практичних рекомендацій щодо його подальшого ефективного функціонування є актуальною проблемою.

Підвищення ефективності виробництва зерна й продуктів його переробки значною мірою визначається впровадженням досягнень вчених науково-дослідних організацій і вузів у створенні інтенсивних ресурсозберігаючих технологій.

Метою інноваційної діяльності є сприяння забезпеченню зерновиробників інтенсивними, ресурсозберігаючими технологіями, новими видами високоефективної техніки й передових прийомів господарювання. Поставлена мета досягається розв'язанням таких основних завдань: розробка на конкурсній основі пакета інноваційних програм за результатами маркетингових досліджень та проведення їх для визначення стану конкретних господарств за видами діяльності, виявлення потреб у нових видах технологій та сільськогосподарської техніки.

З метою вдосконалення економічного механізму, що стимулює інноваційну діяльність у зернопродуктовій сфері, необхідно розробити мобільну, гарантовану систему товарообміну наукоємної продукції, передбачити зниження податкових зборів у бюджети всіх рівнів із сум, що направляються підприємствами на наукові розробки, а також розробити програму лізингу інновацій для скорочення строків інновацій і підвищення зацікавленості вчених у реалізації результатів наукових досліджень.

Доцільно створити сприятливі економічні умови для відновлення інвестиційної активності як на основі посилення ролі держави, так і за рахунок коштів зерновиробників. На сучасному етапі та в найближчій перспективі варто орієнтуватися, насамперед, на власні інвестиції, вишукуючи для цього внутрішні резерви підприємств і кошти районних та обласних бюджетів. Надалі необхідна розробка інвестиційних проектів, у реалізації яких братимуть участь поряд з українськими інвесторами й закордонні партнери.

Підвищення якості зерна сприяє реалізації мети виробничого процесу - якнайповніше задоволення потреб населення у продуктах харчування. Поліпшення якості виробленого зерна є одним із найважливіших факторів підвищення його економічної ефективності. Оскільки суспільні потреби непостійні, то тенденція до поліпшення якості має об'єктивний і закономірний характер.

У найближчій перспективі очікується значне й швидке зростання обсягів світової торгівлі зерном. Головними його імпортерами будуть країни Азійського регіону. Зокрема, Китай неминуче відчує гострий дефіцит пшениці й рису. Поява такого вагомого імпортера на ринку, очевидно, змінить структуру світової торгівлі зерном. Тому господарюючим суб'єктам зернопродуктової сфери необхідно розширювати зовнішньоекономічну діяльність за такими напрямами: організація спільних підприємств з випуску високопродуктивних сільськогосподарських машин, адаптованих до умов нашої країни; створення на території України спільних підприємств із глибокої переробки зерна; поступовий перехід до активної експортної політики, насамперед на зерновому ринку із країнами СНД; організація спільно із закордонними партнерами виробництва екологічно чистої зернопродукції й одержання сировини для випуску продуктів дитячого харчування.

Нинішня ситуація свідчить про нестачу зерна твердих і м'яких сортів пшениці, зміну структури виробництва зернових культур, необхідність підвищення їхньої врожайності. У цьому разі економічне зростання досягатиметься за рахунок збільшення прибутку від продажу борошна, зростання рівня доходів населення й поліпшення добробуту, поліпшення кормової бази, розвитку тваринницького підкомплексу.

До основних принципів організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу варто віднести: принцип системності, за якого об'єкт і суб'єкт управління необхідно розглядати як єдине ціле, а кожну структурну галузь підкомплексу як систему, що має свої складові елементи; принцип цілеспрямованості, який слід розуміти як визначення напрямку розвитку підкомплексу в перспективі; принцип компетентності, що означає формування економічного механізму розвитку через охоплення всіх сфер діяльності керованого об'єкта; принцип ієрархічності, за якого організаційна структура у системі управління має бути багаторівневою з делегуванням певних повноважень прийняття управлінських рішень відповідним структурним підрозділам; принцип зворотного зв'язку.

Встановлено, що зернопродуктовий підкомплекс водночас охоплює первинну й вторинну переробку зерна, вирізняється високою мобільністю й кращими можливостями тривалого зберігання більшості видів продукції та їх транспортування на великі відстані.

Стратегічною метою розвитку зернопродуктового підкомплексу є формування його організаційно-економічного механізму, який розуміємо як систему, що забезпечує сталий розвиток і послідовне підвищення ефективності зернопродуктового виробництва для повного й надійного забезпечення населення зернопродуктами.

Найбільш актуальними завданнями розбудови дієвого організаційно-економічного механізму розвитку зернопродуктового підкомплексу є: створення виробникам необхідних умов для їхньої діяльності, освоєння прогресивних технологій виробництва; удосконалення цінової, податкової, кредитно-фінансової політики; створення принципово нових організаційних структур господарювання різних форм власності; формування відповідно до вимог ринку економічного механізму розвитку внутрішніх і міжгосподарських зв'язків; відновлення керованості зернопродуктовим підкомплексом, усунення численних посередників і організація прямих зв'язків виробників із ринками збуту; стимулювання підприємницької діяльності; відновлення роботи з професійної підготовки кадрів.

За результатами дослідження обґрунтовано пріоритетні напрями економічного зміцнення сфери виробництва зерна і продуктів його переробки за чотирма видами діяльності - виробничим, науково-технічним, економічним та соціально-орієнтованим. Стратегію розвитку зерновиробництва слід визначати з урахуванням певних фаз його циклічності в межах макроекономічного середовища.

Розвиток зернопродуктового підкомплексу вимагає активного використання методів дослідження з урахуванням конкретних ситуацій та особливостей функціонування АПК, а також якісно нового підходу до оцінки розвитку на основі економічних критеріїв і показників. З огляду на це виникла потреба детального вивчення поточної ситуації ринку й маркетингових можливостей суб'єктів господарської діяльності у підкомплексі.

Встановлено, що подальший розвиток зернопродуктового підкомплексу вимагає принципово нових підходів, які трансформують кількісні зміни в якісні та дозволять підвищити його конкурентоспроможність.

У другому розділі - «Розвиток ринку зерна і продуктів його переробки» - визначено сутність і сучасний стан ринку зернопродукції, висвітлено шляхи підвищення конкурентоспроможності зерна та продуктів його переробки й обґрунтовано необхідність державного регулювання ринку зернопродукції.

З переходом до ринкових відносин негативні наслідки у зернопродуктовому підкомплексі виявилися в коливаннях обсягів виробництва зерна, посівних площ і врожайності зернових культур. Такий стан вимагає осмислення причин ситуації й розроблення методологічних підходів до подальшого розвитку ринку зерна, що випливають з теоретичного розуміння його сутності, особливостей та умов формування.

Обов'язковою умовою ефективного функціонування зернового ринку є наявність розвинутої інфраструктури (виробничої й ринкової), що охоплює торгово-посередницькі організації з матеріально-технічною базою для зберігання, транспортування й реалізації продукції, а також обслуговуючі структури (страхові та фінансові компанії, банки, інформаційні й консультаційні служби). Становлення інфраструктури вимагає певного часу і великих матеріально-грошових витрат, основну частку яких у розвинених країнах виділяють з державних бюджетів.

Розвиток інфраструктури сприяє ефективному функціонуванню зернового ринку. За наявності, наприклад, необхідних ємностей елеваторів, хлібоприймальних пунктів і реалізаційних баз є можливість створювати страхові, резервні й інші види запасів зерна та зернопродукції, здійснювати міжрегіональні перевезення. Присутність страхових компаній і банківських служб забезпечує страхування всіх учасників ринку від різних видів ризику й кредитування їх під сезонні види робіт. Інформаційно-аналітичні, маркетингові й рекламні центри орієнтують учасників ринку в складній і важкопрогнозованій ситуації та допомагають їм у просуванні продукції.

Важлива роль в інфраструктурному забезпеченні ринку зерна належить інституціональному блоку питань, що включає розробку й прийняття нормативно-правових документів, які регламентують правила поведінки всіх учасників торговельних операцій. Вони мають бути спрямовані на захист інтересів операторів ринку, зміцнення договірної дисципліни, подолання монополізму, усунення різного роду обмежень на шляху руху товарних зернових потоків.

Кон'юнктура зернового ринку має циклічний і нециклічний характер. Циклічні коливання будь-якого зернового ринку пояснюються змінами масштабів відновлення основного капіталу суб'єктів ринку, в кредитно-грошовій сфері ринку й особливо в коливанні попиту на зернопродукти.

Автором розроблено схему моніторингу кон'юнктури ринку зернопродукції, яка ґрунтується на статистичній звітності, що відображає тенденції його розвитку. Основним завданням аналізу є вивчення обсягів виробництва і фактичних темпів розвитку матеріально-технічної бази, забезпеченості робочою силою, напрямів науково-технічного прогресу, ефективності використання ресурсного потенціалу, дієвості економічного механізму. Крім того, необхідно виявити вплив економічних і технологічних факторів, що зумовили зниження обсягів виробництва зернопродукції по країні та окремих регіонах.

На сучасному етапі спостерігаються певні зміни в структурі каналів збуту зерна. Наприкінці 80-х - початку 90-х років частка зерна за державним замовленням становила 50-60% його валового збору. З 1995 року почала діяти контрактна система формування продовольчих ресурсів шляхом реалізації державних, регіональних і комерційних контрактів. Проте низький рівень закупівельних цін, а також недосконала фіскальна податкова політика зумовили складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств. Як наслідок, значно збільшилася частка зерна, що реалізується на неорганізованих ринках й населенню.

Аналіз засвідчує, що структура реалізації зерна переробним підприємствам зазнала значних змін. У 2008 р. її частка в структурі реалізації знизилася до 4,4%. Серед основних реалізованих видів зерна можна виділити пшеницю, ячмінь і кукурудзу на зерно. Так, у 2006 р. частка пшениці в структурі реалізації зерна становила 48,5 %, ячменю та кукурудзи на зерно - 27,9 і 16,8 % відповідно.

У процесі реформування економічна криза охопила всі галузі, зокрема й зернопереробну промисловість. За останні десять років намітилися чіткі тенденції до скорочення обсягів виробництва кінцевої продукції зернопереробних підприємств, підвищення собівартості й зниження рентабельності виробництва. В Україні виробництво борошна скоротилося у 2008 р. на 60,5% порівняно з 1990 р., круп - на 62,3%, хліба й хлібобулочних виробів - на 70,5%. Основною причиною негативних явищ у переробній промисловості є зниження обсягів виробництва зерна. Як наслідок, скоротилося споживання хлібопродуктів у розрахунку на одну особу. Якщо у 1990 р. їх виробляли відповідно 154,9 кг, то у 2000р. - тільки 39,5 кг, обсяги виробництва макаронних виробів зменшилися відповідно з 12,2 до 0,4 кг.

Підвищення рівня економічної ефективності виробництва зерна неможливе без удосконалення цін на сировину, що надходить на зернопереробні підприємства. Поки що цінова політика зернопереробних підприємств стосовно виробників зерна не сприяє їх співробітництву. Стратегічні напрями виробничої й маркетингової сфер повинні бути націлені на пошук шляхів зниження виробничих витрат і реалізаційних цін.

Маркетингову діяльність на зернопродуктовому ринку необхідно спрямувати на розв'язання наступних завдань: забезпечення конкурентоспроможності суб'єктів на вітчизняному та світовому ринках; максимальне задоволення регіональних потреб у зерні за якістю й асортиментом; досягнення збалансованого та динамічного розвитку суміжних і допоміжних галузей; максимізація створюваної доданої вартості; створення умов для здійснення процесів розширеного відтворення господарюючих суб'єктів; підтримка високої інвестиційної привабливості; стимулювання інноваційної діяльності у сферах виробництва, переробки, зберігання й реалізації зерна; розробка та реалізація дійових заходів державного регулювання ринку для забезпечення збалансованого розвитку всіх ланок продуктово-технологічного ланцюжка.

Внутрішній попит на продовольче зерно в останні роки скорочується. За допомогою лінійної моделі тимчасового ряду, побудованої за фактичними даними про споживання хлібних продуктів у 1998-2008 рр., було встановлено, що за цей період кожний житель України щорічно виключав зі свого раціону в середньому 1,24 кг хліба.

З метою виявлення основних маркетингових інструментів, які застосовуються на ринку зернопродукції, автором розроблено анкету для керівників підприємств зернопродуктового підкомплексу. Анкетуванням було охоплено 45 керівників. Проведене анкетне опитування керівників підприємств підкомплексу дало підстави визначити оптимальну структуру каналів реалізації зернопродукції в Україні: елеватори й хлібоприймальні пункти - 38,3 %; продаж населенню - 19,8 %; тваринницькі комплекси - 14,4 %; спеціалізовані переробні підприємства (млини, пекарні) - 13,1%; бартерні операції - 8,5%; поставки для державних і регіональних потреб - 5,9 %.

Аналіз кон'юнктури ринку зернопродукції показує, що найбільш конкурентним в Україні є ринок зерна. Максимальна частка серед підприємств-виробників зерна на даному ринку становить лише 0,1%. Відповідно до індексу Херфіндаля-Хіршмана ринок зерна характеризується високим рівнем конкурентоспроможності. Досить конкурентними за даними показниками є ринки борошна, круп і борошняних кондитерських виробів. Але за чотиридольними показниками концентрації виявлено обмежену кількість підприємств на даних ринках, які володіють основною часткою.

Для удосконалення процесу державного управління нами було запропоновано використання індикативного планування. Відправною ланкою планування є вибір цілей та їх структурування. Отже, індикативне планування дозволить розробляти й запроваджувати стратегії підвищення економічної ефективності зернопродуктового підкомлексу.

У третьому розділі - «Розвиток інвестиційно-інноваційних процесів у зернопродуктовому підкомплексі» - розкрито інвестиційно-інноваційне забезпечення розвитку матеріально-технічної бази та інструменти фінансово-кредитного механізму у зернопродуктовому підкомплексі.

Програми розвитку АПК не припускали різкого зниження виробництва продукції зернопродуктового підкомплексу й тим більше деградації й руйнування його матеріально-технічної бази та примітивізації технологій вирощування зерна, як це відбулося в нашій країні. Ця тенденція проявилася в динаміці виробництва основних видів сільськогосподарської техніки за останні роки.

Формування й інтенсивність використання матеріально-технічної бази підприємств зернопродуктового підкомплексу прямо залежить від забезпеченості оборотними активами. Зокрема, запасні частини є важливою ланкою здійснення поточного ремонту основних засобів, а необхідність його проведення пов'язана з високим ступенем зношеності машинно-тракторного парку й низьким рівнем його відновлення.

Крім того, своєчасний ремонт техніки дає змогу в оптимальний термін здійснювати всі технологічні операції, дотримуватися агротехніки, мінімізувати втрати при сівбі й збиранні сільськогосподарських культур, тим самим домогтися збільшення врожайності та валових обсягів виробництва зерна.

З огляду на досвід розвинутих країн світу сучасний вітчизняний ринок сільськогосподарської техніки перебуває в стадії становлення. Нами виділено три форми ринку, що відрізняються складом учасників, обмінюваними товарами та послугами й виникаючими при цьому відносинами: первинний, вторинний, сервісний ринок.

Паливно-енергетичні ресурси істотно впливають на ефективність виробництва зерна, займаючи майже 20% у структурі витрат. За розрахунками, ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів у зерновій сфері в останні роки знижується, що пояснюється не тільки зношеністю техніки, а й недоліками планування та управління. Крім того, зовнішні умови господарювання в останні роки складаються також не на користь зерновиробників.

Особливої уваги вимагає перехід на використання альтернативних видів палива. Невідкладність розв'язання цього завдання зумовлена такими факторами: економічні проблеми, збільшення попиту на енергію, виснаження ресурсних джерел.

Із зростанням цін на засоби виробництва й послуги підвищується собівартість виробленого й реалізованого зерна. Ціни його реалізації протягом 2000-2008 рр. зросли тільки удвічі, а на паливно-енергетичні ресурси - у 3 рази.

Крім зернової галузі, підтримки розвитку матеріально-технічної бази потребує і промислова сфера зернопродуктового підкомплексу. Аналіз виробництва машин і устаткування для нього свідчить про відсутність чіткої тенденції до зростання. Забезпечення ефективного функціонування промислової сфери зернопродуктового підкомплексу вимагає вдосконалення матеріально-технічної бази.

У процесі дослідження автором розроблено механізм створення фонду сприяння розвитку венчурних інвестицій для малих підприємств у науково-технічній сфері, метою якого є удосконалення інфраструктури венчурного фінансування в зернопродуктовому підкомплексі. Для досягнення мети функціонування фонд використовуватиме своє майно винятково для придбання закритих паїв у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами України. Таким чином, фонд передає своє майно в довірче управління керуючої компанії закритого пайового інвестиційного фонду, визначеної на конкурсній основі.

Нами виявлено економічні критерії п'яти базових інноваційних агротехнологій з різним рівнем інтенсивності, які базуються на наукомістких точних агрорецептах з регульованими параметрами кліматично забезпеченого врожаю зернових культур (20-90 ц/га). Результати виробничої апробації базових агротехнологій свідчать, що залежно від посилення їхньої інтенсивності фактична врожайність озимої пшениці зросла в середньому від 19,5 до 72,4 ц/га, а максимальна досягла 82,0 ц/га.

Із застосуванням наукоємних агрорецептів підвищується продуктивність земель і створюється додаткова зернопродукція. Середнє збільшення врожаю за базовими агротехнологіями зростало від 11,6 до 52,9 ц/га. Таким чином, реалізація біокліматичного потенціалу і послідовне підвищення врожайності від 19,5 до 90,0 ц/га зернових культур досягається за допомогою наукомістких точних агрорецептів із заданими параметрами врожаю в технологічних інноваціях.

Результати економічної оцінки раціонального використання ґрунтово-кліматичних ресурсів та окупності хіміко-техногенних засобів засвідчують, що високоінтенсивна агротехнологія порівняно з екстенсивною забезпечує, поряд із зростанням урожаю в середньому на 40 ц/га й більше, поліпшення якості продовольчого зерна, вміст клейковини збільшується від 18 до 30 % і вище.

Встановлено, що наукоємні точні агрорецепти забезпечують високий технологічний ефект, раціональне використання ґрунтово-кліматичних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, пропорційно збільшують виробництво зерна та послідовно поліпшують якість урожаю хлібних злаків.

Одним із біологічних факторів формування високої врожайності є генофонд зернових культур. Біокліматичний потенціал сортів реалізується тільки за допомогою технологічних інновацій. Щоб перевірити даний висновок, нами було проведено підбір та економічну оцінку перспективних сортів озимої пшениці. Виявлено, що технологічна інновація дозволяє досягти кліматично можливого потенціалу продуктивності сортів і проводити диверсифікацію інноваційного виробництва зерна з регульованими параметрами врожайності (30-80 ц/га) зернових культур.

Сучасні технологічні інновації широко використовуються інноваційно-орієнтованими сільгосптоваровиробниками. За результатами дослідження, з 52 господарюючих суб'єктів, які брали участь у проекті з впровадження технологічних інновацій, тільки 7,8 % сільгосптоваровиробників самостійно досягли врожайності понад 40-50 ц/га. Це свідчить про те, що основна маса сільгосптоваровиробників має низьку технологічну компетентність, слабо сприйнятлива до нововведень і потребує підвищення кваліфікації з освоєння інновацій. Як свідчить аналіз, тільки 8 % підприємців здатні самостійно освоїти технологічні інновації.

Економічна оцінка базових технологічних інновацій свідчить, що з посиленням їхньої інтенсивності виробничі витрати у 2008 р. підвищувалися від 2199 до 3672 грн., а за «піковими» цінами на технологічні ресурси у 2008 р. збільшувалися з 2658 до 6926 грн. на гектар, тобто зросли в 1,7-2,6 рази, а темпи підвищення врожайності за роками були практично однаковими.

Впровадження наукоємних агрорецептів змінює структуру статей витрат, пріоритет мають ті статті, які забезпечують пропорційне збільшення і поліпшення якості врожаю, частка їх становить 42,0 %.

Із зміною в процесі виробництва співвідношення ґрунтово-кліматичних і виробничих факторів на користь збільшення частки перших за допомогою компенсаційного механізму у вигляді наукоємних точних агрорецептів і залучення надлишкових біогенних ресурсів підвищуються темпи зростання обсягів виробництва зерна з поліпшенням якості урожаю хлібних злаків.

У наших дослідженнях темпи підвищення врожаю (2,93) перевищували темпи зростання додаткових інноваційних витрат (2,64), навіть за умови «пікових» цін на зерно. Внаслідок цього, при майже однаковому підвищенні врожайності в часі та незважаючи на збільшення виробничих витрат на 1 га від 1,7 до 2,6 разів собівартість виробництва зерна знижувалася. Нестабільність ринкових цін на продовольче зерно знижує ефективність виробництва та стримує інноваційний його розвиток.

Для підвищення прибутковості, мотивації інноваційного виробництва, одержання зерна високих кондицій вирішальне значення мають ціни на продовольчу пшеницю. Базисом для вдосконалення цін є вміст і якість клейковини у зерні. Пропорційне збільшення обсягів виробництва зерна і поліпшення якості врожаю залежно від рівня технологічних інновацій при об'єктивних цінах супроводжується підвищенням величини доданої вартості продукції на одиницю площі. У наших дослідженнях залежно від рівня інтенсивності агротехнології її величина зростає від 4,7 до 16,2 тис. грн. Додаткові витрати на хіміко-техногенні засоби за базовими агротехнологіями збільшуються від 1525 до 3775 грн. на гектар.

Встановлено, що збалансованість наукоємних агрорецептів дасть змогу не тільки одержувати запланований обсяг урожаю, але й продовольче зерно із заданою якістю. З посиленням інтенсивності агротехнологій від екстенсивної до високої якість зерна пшениці поліпшується від категорії фуражного до категорії продовольчого зерна.

Внаслідок низької якості зерна додана вартість екстенсивної технології -нульова, окупність витрат - мінусова, а виробництво - збиткове. За тих самих умов виробництва з впровадженням технологічних інновацій підвищується конкурентоспроможність зерна. Тому залежно від рівня інтенсивності агротехнології і при встановленні базисних цін умовний прибуток зростає з 2,5 до 11,8 тис. грн. з 1 га, а рівень рентабельності виробництва становить 60-181%.

Інноваційні досягнення дозволяють зробити прогноз розвитку зернової галузі по АР Крим і країні в цілому. Так, за роки виробничої апробації середня врожайність за технологічними інноваціями становила 65,9 ц/га, що в 3,4 раза вище, ніж по Україні, і в 2,6 раза - по АР Крим. Це свідчить про невикористані резерви, які можна реалізувати за допомогою технологічної модернізації зерновиробництва.

Таким чином, з огляду на стратегічне значення зерна в забезпеченні продовольчої безпеки інноваційні досягнення свідчать, що в країні є земельні, природно-кліматичні, біологічні, технологічні, технічні, економічні й інтелектуальні можливості, які дозволяють підвоїти виробництво конкурентоспроможного зерна.

За одержаними результатами лізинг є одним з ефективних важелів залучення інвестицій у зернопродуктовий підкомплекс. Такий результат отримано при несприятливих з погляду лізингодавця умовах. При цьому розглядався один контракт, у той час як на практиці лізингові фірми, як правило, мають портфель угод. Отже, у них є реальні перспективи для прибуткової діяльності на ринку лізингових послуг.

У четвертому розділі - «Екологічні фактори розвитку зернопродуктового підкомплексу» - на основі матеріалів дослідження фактичного стану екологічної ситуації у зернопродуктовому підкомплексі розроблено і викладено організаційно-технологічні напрями підвищення якості зерна та продуктів його переробки.

У розв'язанні проблеми підвищення ефективності інтенсифікації важливе значення має методологічно правильне визначення шляхів, що забезпечують максимально можливий її рівень, а також система напрямів, факторів, показників, критеріїв її ефективності.

Головним фактором інтенсифікації в зернопродуктовому підкомплексі є науково-технічний прогрес, прискорення якого можливе при створенні соціально-економічних умов, які стимулюють швидку розробку й застосування новітніх засобів інтенсифікації.

Відповідно до результатів проведених досліджень нами виявлено залежність інтенсифікації зернового землеробства від еколого- та ресурсозбереження. Для нарощування виробництва зерна необхідно підвищувати ефективність інтенсифікації зернового землеробства з використанням системи «антивитратного» розвитку, тому що в умовах ресурсозбереження збільшується валовий дохід, повільніше збільшується валова продукція, ще повільніше зростають витрати основного капіталу і чисельність робочої сили.

Встановлено органічний взаємозв'язок інтенсифікації зернового землеробства і родючості ґрунту, який вимагає врахування впливу родючості на результати додаткових витрат при розрахунках оптимальних економічних параметрів господарства для того, щоб можна було обґрунтовано й диференційовано вкладати додаткові ресурси в господарствах, які вирощують зернові культури на різних ґрунтах.

Реалізація концепції екологізованого захисту передбачає в остаточному підсумку створення в агросистемі та агроландшафті оптимальних умов для одержання екологічно чистої зернопродукції. З цією метою нами запропоновано схему реалізації екологізованого захисту, яку розроблено на прикладі виробництва зернопродукції. Реалізація розробленого нами проекту дозволить внаслідок підвищення врожайності зерна і зниження собівартості одиниці екологічно чистої зернопродукції досягти значної економії матеріальних ресурсів як у господарствах, розташованих на чорноземах, так і в господарствах на темно-каштанових ґрунтах.

В дисертації розроблено економіко-математичну модель, яка дозволяє обґрунтувати оптимальний рівень інтенсивності та ефективності екологічно чистого зернового землеробства в господарствах АР Крим на основі найбільш раціонального співвідношення трудових ресурсів, земельних угідь і матеріальних ресурсів. Крім того, порівняння проектних темпів зростання виробничих витрат, товарної продукції і прибутку за кожною із груп господарств дозволяє зробити висновок про те, що інтенсифікація екологічно чистого зернового землеробства повинна здійснюватися в умовах ресурсозбереження.

У прогнозних цілях пропонуємо використати схему визначення критичної ціни реалізації зернопродукції за умови, що при застосуванні мінеральних добрив і гербіцидів величина постійних витрат залишається незмінною.

Одним із найважливіших факторів росту ефективності виробництва є поліпшення якості зернопродукції, що розцінюється як вирішальна умова її конкурентоспроможності на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Якість продукції є найважливішим критерієм функціонування підприємств зернопродуктового підкомплексу в умовах насиченого ринку й переважної нецінової конкуренції. Підвищення якості продукції визначає темпи науково-технічного прогресу й росту ефективності виробництва в цілому, впливає на інтенсифікацію підкомплексу й життєвий рівень населення країни. Управління якістю зернопродукцїї здійснюється шляхом реалізації управлінських функцій (рис. 1).

Для побудови концепції управління якістю особливе значення має процесний підхід, який дозволяє організувати і представити управління якістю як безперервний ланцюг логічно взаємозалежних функцій, що впливають на зернопродуктове виробництво.

Безумовно, в управлінні якістю зернопродукції є дії, які можуть і повинні виконуватися в оперативному порядку (наприклад, усунення виявлених у ході конкретної технологічної операції невідповідностей). Водночас управління якістю обов'язково повинне передбачати стратегічні аспекти, без розробки яких неможлива й оперативна діяльність зернопродуктового підкомплексу.



Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1. Схема управління якістю зернопродукції*

* Розроблено автором

За результатами аналізу систем управління якістю можна зробити висновок, що для підвищення якісних параметрів зернової продукції необхідно посилити оперативний контроль, аналіз і аудит якості.

На практиці склалася складна, непрозора, трирівнева система щодо вимог стосовно якості зернопродукції та її технічного врегулювання, що не сприяє впровадженню нових технологій, внаслідок чого виникає загроза можливої втрати ринків збуту сільськогосподарської продукції, у тому числі в країнах ЄС.

...