Міжрегіональна економічна інтеграція в Україні: теоретико-методологічні засади дослідження і механізм регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут регіональних досліджень

УДК 332.135(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Міжрегіональна економічна інтеграція в Україні: теоретико-методологічні засади дослідження і механізм регулювання

Спеціальність 08.00.05 - Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Сторонянська Ірина Зеновіївна

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук Кравців Василь Степанович, Інститут регіональних досліджень НАН України, директор.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Бутко Микола Петрович,

Чернігівський державний технологічний університет,

завідувач кафедри менеджменту;

доктор економічних наук, професор

Герасимчук Зоряна Вікторівна,

Луцький національний технічний університет,

перший проректор;

доктор економічних наук, професор

Євдокименко Валерій Кирилович,

Буковинська державна фінансова академія,

проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться 22 квітня 2010р. об 11⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 22 березня 2010р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наукВ. І. Жовтанецький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Потреба у дослідженні комплексної наукової проблеми активізації інтеграційних взаємодій регіональних соціально-економічних систем у внутрішньодержавному економічному просторі, а також формування обґрунтованої системи регулювання процесів міжрегіональної економічної інтеграції в Україні зумовлена низкою обставин.

По-перше, розвиток економіки України протягом останнього десятиліття характеризувався двома основними тенденціями: з одного боку, спостерігалася диверсифікація форм міжрегіонального співробітництва, активізація процесів міжрегіональної інтеграції та розширення простору економічних взаємодій регіонів, з іншого, - ринкова трансформація об'єктивно сприяла посиленню асиметричності та поляризації розвитку регіонів. Як наслідок, основними викликами регіонального розвитку України на сучасному етапі є загострення проблеми політичної регіоналізації, існування бар'єрів міжрегіонального співробітництва та виникнення локалізованих ринків, високий рівень фрагментарності економічного простору, посилення процесів дивергенції регіонів за рівнем економічного розвитку та якістю життя населення.

По-друге, інтеграція належить до домінуючих тенденцій сучасного розвитку глобальної соціально-економічної формації, оскільки охоплює суб'єкти, які функціонують практично на всіх рівнях організації господарського процесу - від домогосподарства до міждержавних економічних об'єднань. У сучасному світі важко знайти такі суб'єкти економічних відносин, які б не були задіяні в інтеграційні взаємодії.

По-третє, має місце об'єктивний процес посилення регіональної складової розвитку національної економіки. В умовах глобальної інтеграції економічних відносин життєво необхідним стає раціональне структурування та становлення оптимальних форм інтеграційних взаємодій між регіональними економічними системами України. Окрім того, будь-які прояви дезінтеграції між українськими регіонами тягнуть за собою загрози цілісності та подальшого існування країни.

По-четверте, тенденції реформування економіки України знаходять свій прояв у розширенні простору взаємодій її регіонів і формуванні міжрегіональних економічних систем як особливої ланки регулювання просторового розвитку держави. Доцільність такої ланки обумовлена її внеском у раціоналізацію розвитку регіонів, реальну інтеграцію їх економічних систем та прискорення соціально-економічного розвитку усього простору міжрегіональної економічної системи.

По-п'яте, в умовах становлення економіки знань інноваційна активність характеризується високим рівнем географічної концентрації, що принципово змінює статус окремих регіонів, міст і локалітетів на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, перетворюючи їх на вузлові точки глобальної інноваційної мережі. Саме в такому контексті стратегічного значення набуває формування міжрегіональних інноваційних систем як необхідної передумови активізації трансферу технологій, підвищення інноваційної спроможності та, відповідно, міжнародної конкурентоспроможності регіону.

Критеріальними умовами ефективної організації суспільно-господарського життя країни в сучасних умовах є реалізація масштабних інвестиційних проектів, комбінування та переплетення потенціалів соціально-економічного розвитку регіональних систем, які тяжіють один до одного, посилення їх конкурентних позицій у глобальному економічному просторі на основі інтеграційних взаємодій. Класична теза «Сильні регіони - сильна держава» сьогодні набуває якісно нового звучання «Сильні інтеграційні взаємодії регіонів - сильна держава».

Зазначене у своїй сукупності забезпечує актуалізацію поглибленого дослідження науково-практичної проблеми міжрегіональної економічної інтеграції в Україні, різні аспекти якої знайшли своє відображення у низці праць українських і зарубіжних дослідників. Зокрема, теоретико-методологічні засади розвитку соціально-економічних систем на основі інтеграційних взаємодій розроблені у фундаментальних працях М. Вебера, В. Вернадського, Р. Гаррода, Х. Зіберта, М. Кастельса, П. Кругмана, Дж. Мілля, А. Маршала, М. Кондратьєва, Я. Корнаї, Д. Рікардо, М. Туган-Барановського, Ф. Рута, Дж. Стігліца, Б. Уліна, С. Хантінгтона, Й. Шумпетера. Концептуальні основи дослідження міжрегіональних економічних взаємодій у внутрішньодержавному просторі та загальні засади державної регіональної політики представлені у роботах М. Бандмана, П. Бєлєнького, І. Бистрякова, Є. Бойка, М. Бутка, З. Варналія, С. Вовканича, В. Геєця, З. Герасимчук, А. Гранберга, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, В. Євдокименка, І. Кононова, В. Кравціва, Н. Мікули, А. Мокія, С. Пирожкова, С. Писаренко, С. Романюка, Д. Стеченка, М. Чумаченка, Л. Шевчук. Особливості взаємовпливу процесів міжрегіональної економічної інтеграції конвергенції/дивергенції регіонального соціально-економічного розвитку досліджені в працях Р. Барро, Б. Лавровського, І. Лопез-Базо, О. Лугового, Д. Лук'яненка, А. Ревенка, А. Родрігес-Посе, Х. Сала-і-Мартіна, Д. Скуллі, Б. Фінглетона, В. Чужикова, Ф. Шлітте.

Водночас аналіз праць українських і закордонних дослідників крізь призму сучасних викликів регіонального розвитку в Україні дозволяє стверджувати про відсутність науково обґрунтованих засад формування та реалізації державної політики соціально-економічної інтеграції регіонів країни та розробки конкретних механізмів її реалізації, адекватних реаліям розвитку українських регіонів. Зазначений напрям дослідження володіє значимим нерозкритим потенціалом вирішення проблем збалансованості регіонального розвитку та забезпечення єдності економічного простору України.

Складність, багатоаспектність і недостатня вивченість на теоретичному, методологічному і прикладному рівнях проблеми міжрегіональної економічної інтеграції зумовили вибір теми дослідження, визначили його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з тематикою наукових досліджень Інституту регіональних досліджень НАН України. Зокрема, науково-дослідних тем: «Теоретичні основи регіональної політики» (№Д.Р.0197U002572) - в межах теми автором сформовано концептуальні засади участі прикордонного регіону у міжрегіональному співробітництві; «Механізм реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки» (№Д.Р.0100U002572) - розроблено організаційно-економічний механізм міжрегіонального співробітництва; «Моделі регіональної соціально-економічної політики: концептуальні підходи до формування та методи реалізації» (№Д.Р.0102U000424) - запропоновано принципи управління процесами міжрегіональних інтеграційних взаємодій; «Інтелектуально-інноваційний розвиток регіону в умовах реалізації євроінтеграційної стратегії України» (№Д.Р.0109U006624) - визначено науково-методичний інструментарій оцінки конвергенції інноваційного розвитку регіонів; «Розробка нової моделі районування економічного простору України» (№Д.Р.0109U000453) - окреслено імперативи і критерії формування регіональних систем в економіці України.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи формування і розвитку міжрегіональної економічної інтеграції» обґрунтовано важливу роль міждисциплінарного підходу у дослідженнях інтеграційних взаємодій; запропоновано концепцію міжрегіональної економічної інтеграції та проаналізовано її роль у формуванні і реалізації регіональної політики; розкрито значення просторового підходу до розуміння суті міжрегіональної економічної інтеграції; конкретизовано понятійно-термінологічний інструментарій дослідження, а також окреслено основні методологічні підходи до вивчення і регулювання міжрегіональних інтеграційних процесів; визначено передумови формування, цільові орієнтири і принципи розвитку міжрегіональних економічних систем.

З огляду на те, що інтеграція стає імперативом сучасної економіки на усіх її рівнях, можна стверджувати про формування особливого інтеграційного підходу до розвитку, який об'єднує представників різних суспільних наук і, поряд з цим, специфікується природою, функціональними і структурними особливостями соціально-економічних систем, до яких він застосовується. Застосування інтеграційного підходу до розвитку національної економіки обумовлене потребою в оптимізації організації економічного простору держави, примноженні соціально-економічного потенціалу регіону Поняття «регіон» і «макрорегіон» вживаються відповідно до їх тлумачень у Концепції державної регіональної політики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 2.07.2008р. При цьому автор дотримується схеми макрорегіоналізації, розробленої Львівською школою регіоналістики, яка передбачає виділення 6 макрорегіонів. з метою визначення раціональної траєкторії його включення у глобальну господарську систему.

Міжрегіональну економічну інтеграцію слід розглядати як зближення, взаємопроникнення і зрощення відтворювальних процесів суб'єктів господарювання двох і більше регіонів, що перетворює їх на цілісний господарський механізм, на міжрегіональну економічну систему, яка виступає складовою єдиного національного економічного простору. Запропонований концептуальний підхід до розуміння процесу міжрегіональної інтеграції базується на розгляді міжрегіональної інтеграції з погляду просторової парадигми, що дозволяє органічно поєднати просторові та організаційні форми міжрегіональної інтеграції на відміну від традиційного підходу, який розглядає їх як окремі феномени (рис. 1). В основі міжрегіональної економічної інтеграції лежить міжфірмова інтеграція, яка може проявлятись через просторові та організаційні форми. Міжфірмові інтеграційні взаємодії, з одного боку, набувають конкретних організаційних форм (концернів, стратегічних альянсів, фінансово-промислових груп, асоціацій, консорціумів тощо), а з іншого - кожна організаційна форма інтеграції фірм має свою територіальну прив'язку.

Рис. 1. Схема взаємозв'язку організаційних і просторових форм міжрегіональної інтеграції

Детермінування економічної інтеграції як процесу вимагає з'ясування межі, що відділяє інтеграцію від економічних взаємодій та економічних зв'язків, тобто від наявності систематичних операцій обміну. Доведено, що, оскільки для існування системи необхідний певний рівень щільності зв'язків її елементів, далеко не будь-які взаємодії, не будь-яку залежність між економічними агентами можна розглядати як інтеграцію. Межа, що відокремлює інтеграцію від нижчих стадій взаємозв'язаності економічних систем, проходить там, де економічна відкритість і взаємодії переходять у взаємопроникнення і переплетення територіальних процесів суспільного відтворення.

В роботі виділено низку критеріальних умов, без яких міжрегіональна економічна інтеграція є неможливою:

– наявність капіталу та його націленість на подолання меж регіону;

– розвиток економічної системи до рівня, що вимагає посилення процесів кооперації та комбінування;

– поява державних і суспільних інститутів, що ставлять своїм завданням подолання територіальних бар'єрів на шляху руху капіталу, товарів, послуг, інновацій, інформації, міграції робочої сили;

– подолання надмірної міжрегіональної соціально-економічної диференціації.

З огляду на рівень міжрегіональної економічної асиметрії, у економічному просторі країни можуть співіснувати групи регіонів, активно задіяних у процесах міжрегіональної інтеграції, і регіони, які через об'єктивні особливості їх розвитку «випадають» з інтеграційних процесів. При цьому наявні ті чи інші господарські зв'язки між більш розвиненими і слаборозвиненими регіонами. Такі міжрегіональні економічні взаємини ніяк не можна вважати інтеграцією.

На противагу інтеграції, міжрегіональна дезінтеграція є результатом послаблення економічних зв'язків внаслідок посилення замкнутості регіональних економічних систем та (або) заміни міжрегіональних зв'язків на зовнішньоекономічні. Наслідком цього є дезінтеграція єдиного економічного простору держави, перетворення його на сукупність слабопов'язаних між собою регіональних ринків.

В роботі виявлено низку форм прояву інтеграційно-дезінтеграційних взаємодій у міжрегіональному просторі, які класифіковано за критеріями:

– щільності зв'язків між окремими елементами економічного простору (абсолютно інтегрований міжрегіональний економічний простір; абсолютно сегментований економічний простір; проміжна ситуація - наявність пар регіонів із різним рівнем щільності взаємозв'язків);

– просторового розподілу інтеграційних процесів (доцентрова міжрегіональна інтеграція - виділення одного ядра інтегрованості, із збільшенням відстані від якого знижується участь решти регіонів в інтеграційних взаємодіях; фрагментарна або «клубна» - існування двох чи більше інтегрованих міжрегіональних систем, які слабо взаємодіють між собою);

– ступеня державного регулювання інтеграційних взаємодій регіонів (міжрегіональна інтеграція «зверху», міжрегіональна інтеграція «знизу», змішаний тип міжрегіональної інтеграції).

В науковому дискурсі присутнє розмаїття уявлень про цільову функцію інтеграції: усунення ефектів, що спотворюють ситуацію довершеної конкуренції (А.Гранберг), підвищення рівня зайнятості населення (Е.Габальо), економічна конвергенція (Р.Мельников), повна ефективність економіки членів інтеграційного утворення (мета створення ЄС) тощо. З огляду на те, що результатом міжрегіональної економічної інтеграції є формування нової системи, імпліцитною ціллю інтегрування слід визнати збереження і розвиток системи через підвищення її здатності до виживання. Натомість решта зазначених цілей - вторинні.

З погляду діалектики очевидно, що будь-яка інтегрована структура не може бути незмінною в часі. В дисертації розроблена еволюційна концепція розвитку процесу міжрегіональної економічної інтеграції з виділенням чотирьох стадій інтеграційного циклу (рис. 2).

Рис. 2. Цикл та еволюційна спіраль міжрегіональної економічної інтеграції

Еволюція інтеграційного процесу характеризується спіральним поступальним рухом. Кожний виток спіралі - від першої стадії до четвертої - завершує існування цілої епохи в економічному розвитку держави. При цьому, між однаковими стадіями, розділеними у часі одним чи кількома циклами, немає і не може бути повної тотожності.

Результатом розвитку економічної інтеграції на мезорівні є формування міжрегіональних економічних систем, які трактуються як сукупність ресурсів та економічних суб'єктів територіально суміжних регіонів чи їх частин, які взаємопов'язані і взаємодіють між собою у сфері виробництва, розподілу та споживання, формують на основі впорядкованої системи зв'язків одне ціле.

Діалектична взаємодія основних процесів глобалізації, інтеграції і регіоналізації зумовила виникнення феномену «нового регіоналізму», який полягає у формуванні динамічних висококонкурентоспроможних міжрегіональних економічних систем, які у просторовому вимірі не мають чітких і постійних меж. Тобто міжрегіональні економічні системи ідентифікуються лише за ознакою тісноти зв'язків, а територіально локалізуються у місцях скупчення товарних, фінансових, інформаційних і трудових потоків. Оскільки напрямки потоків змінюються в часі та просторі, умовні межі міжрегіональних економічних систем є «рухомими». Економічна система може розширюватись за рахунок зміщення меж назовні, що завжди пов'язано із прискоренням цивілізаційного розвитку територій, залучених до її діяльності, але може і звужуватись у разі зміщення межі до середини, що зумовлює цивілізаційну деградацію залишених нею територій.

Зазначене дозволило дійти висновку, що саме інтеграційний підхід до розвитку регіонів може стати ключовим індикатором формування нових центрів економічної активності в державі та їх ефективного функціонування в системі глобальних конкурентних відносин.

Другий розділ «Методичні підходи до оцінки міжрегіональних інтеграційних взаємодій і аналіз їх розвитку в Україні» присвячено висвітленню сучасного стану та тенденцій соціально-економічних взаємодій регіонів України в розрізі внутрішніх та зовнішніх чинників міжрегіональної інтегрованості, соціогуманітарних аспектів міжрегіональних зв'язків. Особливий акцент зроблено на детермінації особливостей розвитку та ролі інтеграційних взаємодій регіонів України в умовах фінансово-економічної кризи, яка супроводжується зниженням економічної активності.

Складність, багатоплановість і недостатня дослідженість процесів міжрегіональної інтеграції зумовили необхідність розробки нових методичних підходів до їх оцінки. Проблема полягає в тому, що, по-перше, інформаційні та фінансові потоки часто мають «віртуальний» характер і відстежувати їх за допомогою традиційних моніторингових методів практично неможливо; по-друге, значна питома вага міжрегіональних потоків перебуває в тіні; по-третє, офіційна статистика не відстежує міжрегіональні потоки товарів, послуг, капіталу.

З огляду на зазначене в дисертації розроблено методичний підхід до вивчення процесів міжрегіональної інтеграції, який представлено у вигляді концептуальної схеми аналізу міжрегіональних взаємодій, яка охоплює п'ять аналітичних блоків:

1. аналіз міжрегіональних економічних потоків та оцінка рівня інтегрованості регіону в національну та світову економіку;

2. аналіз бар'єрів міжрегіональної економічної інтеграції та причин їх виникнення;

3. оцінювання залежності зміни обсягів валового регіонального продукту (ВРП) від рівня зміни економічних зв'язків регіону (як з іншими регіонами в межах держави, так і з іншими країнами);

4. оцінка доцільності реалізації інтеграційних проектів за участю господарюючих суб'єктів двох чи більше регіонів з погляду її ефективності;

5. аналіз впливу міжрегіональної інтеграції на темпи економічного розвитку регіонів та макрорегіонів у контексті концепції конвергенції.

Відсутність офіційної статистичної інформації щодо обсягів міжрегіональних потоків знижує достовірність оцінки інтеграційних процесів в Україні, тому запропоновано систему показників оцінки міжрегіональних потоків, яка містить показники міжрегіональної торгівлі, міжрегіонального руху капіталів та інвестицій, міжрегіональної міграції населення, транспортних потоків. Зокрема, доведено доцільність поряд із поняттями експорту та імпорту регіону, які характеризують торгівлю регіону з іншими державами, ввести поняття міжрегіонального вивозу та ввозу, які б характеризували внутрішньонаціональні міжрегіональні торговельні взаємозв'язки, а також поняття сукупного вивозу (міжрегіональний вивіз + експорт) та сукупного ввозу (міжрегіональний ввіз + імпорт) регіону, міжрегіонального обороту регіону, сукупного торговельного обороту регіону (обсяги внутрішньодержавної торгівлі + обсяги експортно-імпортних операцій).

Авторська методика лягла в основу проведеного в дисертаційній роботі аналізу міжрегіональної економічної інтеграції / дезінтеграції в Україні та дозволила виявити основні бар'єри на шляху міжрегіональних економічних потоків.

В Україні співвідношення інтегрованості та дезінтегрованості економічного простору суттєво змінилось після переходу від адміністративно-планової до ринкової економіки. Адже в СРСР формувалися вузькоспеціалізовані адміністративні регіони, економічні відносини яких детермінувались примусовими адміністративними рішеннями, а не принципами територіальної близькості та економічної вигоди. «Падіння» чіткої ієрархії підлеглості зумовило появу основних передумов дезінтеграції, яка мала місце як на регіональному рівні, так і між окремими суб'єктами господарювання: лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, лібералізацію цін, стиснення грошової маси, процес «прискореної» приватизації. Наслідком лібералізації зовнішньоекономічної діяльності ще в СРСР, а далі і в Україні після досягнення нею суверенітету стала переорієнтація внутрішньодержавних торговельних зв'язків українських регіонів на зовнішні. Початок радикальних ринкових реформ у державі супроводжувався перенесенням акценту з торгівлі з країнами СНД на зв'язки з іншими країнами. Обсяги експорту та імпорту в абсолютному виразі збільшувались на тлі зниження обсягів виробництва в Україні. За даними Національних рахунків України, частка експорту у ВВП стрімко зросла: із 41,9% у 1995 р. до 62,4% у 2000 р. Лише починаючи з 2001 р., цей показник мав тенденцію до незначного зниження: за 2001-2008 рр. він знизився на 15,6% і у 2008 р. склав 46,8%, хоча все ще залишається дуже високим. Як результат, перебуваючи на 26 місці за індексом розміру внутрішнього ринку (за даними Глобального звіту Всесвітнього економічного форуму), за ефективністю його функціонування Україна посіла лише 101 місце у 2008 р.

Орієнтація суб'єктів господарювання на діяльність на зовнішньому ринку, яку спостерігаємо досі, зробила національну економіку України надзвичайно вразливою і залежною від світової економічної кризи, а крім того, не сприяла зміні існуючої нераціональної структури вітчизняної промисловості і структурній перебудові виробничого комплексу у напрямі розвитку високотехнологічних галузей та виробництв. Наведені чинники практично виключають можливість стійкого економічного зростання в Україні.

Найважливішими внутрішніми проявами процесів просторової дезінтеграції української економіки можна вважати: значне скорочення міжрегіональних торговельно-економічних зв'язків; незадовільне функціонування грошово-фінансової системи; погіршення виробничої інфраструктури; скорочення міжрегіональних соціальних контактів.

Ознакою дезінтеграції українського товарного ринку є значне зниження частки міжрегіональної торгівлі у ВВП України. Якщо в 1990 р. частка міжрегіонального товарообороту у ВВП складала 29,2%, то у 2001-2002 рр. вона знизилась до 17% Оцінка частки міжрегіонального торговельного обороту у ВВП України за 2001-2002 роки здійснювалась автором на основі інформації, наданої обласними державними адміністраціями (дані щодо внутрішньодержавного міжрегіонального обміну надали 19 облдержадміністрацій).. Наступні дослідження, проведені у 2006 р., засвідчили зростання частки міжрегіонального товарообороту у ВВП України. За наближеними оцінками вони склали 23-25%. Розраховано на основі експертного опитування працівників обласних державних адміністрацій, приватних підприємців різних регіонів, проведеного автором. Однак цей показник залишається значно нижчим, ніж частка міждержавного товарообігу між членами ЄС. Зокрема, в ЄС частка постачання між країнами-членами у 2007 р. сягнула 62% експорту та 61% імпорту. Однак не можна будь-яке скорочення міжрегіонального обміну вважати негативною тенденцією. Перехід до ринкових відносин дозволив ліквідувати значну кількість нераціональних і штучних зв'язків (для прикладу, кооперовані поставки між підприємствами одного відомства, які віддалені одне від одного на тисячі кілометрів), зменшити залежність споживачів від підприємств-монополістів, розгорнути власну зовнішньоекономічну діяльність, що дозволило прикордонним (периферійним) регіонам працювати на ринках сусідніх країн.

Аналіз просторового розподілу міжрегіональних торговельних потоків здійснено шляхом оцінки обсягів кінцевого споживання в регіоні на основі розробленої моделі

(GRP - (E_p - I_p) - (E_s - I_s)) - RegCons = Trade_dom. (1), де GRP - ВРП; (E_p - I_p)

сальдо зовнішньої торгівлі регіону товарами; (E_s - I_s) - сальдо зовнішньої торгівлі регіону послугами, RegCons - внутрішньорегіональне споживання; Trade_dom - внутрішньодержавна міжрегіональна торгівля. За аналогією із зовнішньою торгівлею показник із позитивним значенням свідчитиме про переважання вивезення товарів із регіону у межах держави, а від'ємний - про більші обсяги ввезення товарів і послуг з інших регіонів країни.

Запропонований методичний підхід до оцінки обсягів внутрішньодержавної міжрегіональної торгівлі сформований з огляду на наявну статистичну інформацію та дозволяє відобразити напрями внутрішньодержавних товаропотоків і диференціацію регіонів за цим показником. Оцінка участі регіонів у внутрішньодержавній торгівлі України загалом та в розрахунку на одну особу показана на рис. 3.

Рис. 3. Відхилення показників внутрішнього торговельного обороту регіону від середнього в Україні значення у 2008 р.

Негативно вплинув на процеси міжрегіональної економічної інтеграції ріст транспортних тарифів (порівняно з дореформеним періодом), який значно випереджував ріст цін на продукцію, що перевозилась. Зокрема, на кінець 2007 року співвідношення зростання залізничних тарифів і зростання цін на продукцію, що перевозилась, склало 2,3:1 (порівняно з кінцем 1990 року), автомобільних тарифів - 1,5:1. Відносне здорожчання транспорту призвело до того, що деякі економічні зв'язки стали неефективними. Обсяг роботи транспортної системи України за 1990-2001 роки скоротився більше, ніж скоротились обсяги виробництва: перевезення вантажів - у 3,9 раза, вантажооборот - у 2,64 раза; обсяг роботи трубопровідного транспорту також зменшився, хоча й меншою мірою - у 2,1 раза. Лише протягом 2001-2007 років можна констатувати збільшення навантаження на транспортну систему України (близько 2-3% щорічно). Однак уже в 2008 р. зниження темпів зростання ВВП України спричинило скорочення обсягів вантажних перевезень в розрізі усіх видів транспорту (за винятком автомобільного).

Неоднозначним є вплив процесів приватизації на динаміку міжрегіональних зв'язків. З одного боку, приватизація підприємств, яка часто супроводжувалась зміною постачальників і споживачів, погіршенням фінансового стану підприємств, негативно вплинула на розвиток міжрегіональних зв'язків. Водночас, саме приватизація дала поштовх для формування в Україні крупного бізнесу, а далі й фінансово-промислових груп. Активне формування неофіційних інтегрованих бізнес-груп та їх горизонтальне (територіальне) поширення дозволяє говорити про те, що крупний бізнес і крупний капітал в Україні виконують роль інтегратора економічного простору держави.

Оцінка просторового розподілу економічної діяльності в Україні дозволяє стверджувати, що недержавні структури (банки, біржі, крупний бізнес) сьогодні повністю зорієнтовані на прив'язку до мережі адміністративних центрів, що лише посилює дефрагментацію економічного простору України та знижує його інтеграційний потенціал.

Зниження міжрегіональної мобільності громадян України найяскравіше проявляється в скороченні пасажирських перевезень між регіонами, віддаленими один від одного. У 2008 році пасажирооборот транспорту загального користування зменшився у 2,09 раза порівняно з 1990 роком. Ситуація на повітряному транспорті взагалі вражаюча: у 2008 році його послугами скористалось лише 13% пасажирів від кількості у 1990 році. Поряд із загальним скороченням пасажирообороту змінюється його просторова структура: збільшується частка міського та приміського сполучення і суттєво скорочується частка міжміського сполучення, що можна вважати ознакою дезінтеграції регіональних соціумів.

Таким чином, хоча низький рівень інтегрованості соціально-економічного простору України є незаперечним фактом, сьогодні слід констатувати покращання ситуації практично за усіма розглянутими показниками, яке проявилося починаючи з 2000 р. Проведений аналіз доводить гіпотезу про те, що Україна перебуває на другій стадії еволюційної спіралі міжрегіональної інтеграції, а всі позитивні тенденції свідчать про наявність передумов і чинників посилення інтегрованості внутрішньодержавного економічного простору та переходу до третьої стадії. Однак їх практична реалізація можлива лише за умови усунення бар'єрів міжрегіональної інтеграції.

За результатами проведеного дослідження детерміновано та класифіковано бар'єри розвитку міжрегіональних економічних зв'язків: фізичні бар'єри (просторова віддаленість, недостатній розвиток інженерної інфраструктури), економіко-адміністративні бар'єри (низький рівень розвитку ринкових відносин та ринкової інфраструктури, асиметрія соціально-економічного розвитку регіонів, високі транспортні тарифи, адміністративний протекціонізм), інституціонально-правові бар'єри (невідрегульованість відносин власності, невідрегульованість міжбюджетних відносин, відсутність інститутів міжрегіональної інтеграції, відсутність державної стратегії міжрегіональної інтеграції України, політичні розбіжності), соціальні бар'єри (недостатній рівень кваліфікації робочої сили, міжрегіональні відмінності у рівнях доходів, відмінності у менталітеті, криміногенна ситуація, відмінності у інтересах наявних регіональних еліт, недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури). Досягнення цілей міжрегіональної економічної інтеграції безпосередньо залежить від успішності подолання усіх видів бар'єрів міжрегіональних інтеграційних взаємодій та консолідації зусиль держави, регіонів і бізнесу.

Третій розділ «Міжрегіональна диференціація економічного розвитку в Україні та її вплив на внутрішньодержавну інтегрованість» містить аналіз та оцінку широкого спектра процесів та явищ, що зумовлюють асиметричність і неоднорідність соціально-економічного простору України і водночас виступають передумовами розвитку міжрегіональних зв'язків. Зокрема, висвітлено особливості розвитку процесів конвергенції і дивергенції в Україні та їх впливу на формування економічного простору держави і її регіонів. Розглянуто роль інтелектуально-інноваційного чинника у подоланні периферійності окремих територій і фрагментованості економічного простору України.

Необхідність дослідження функціональної та структурної асиметричності регіонального розвитку в світлі концепцій конвергенції обумовлена тим, що конвергенція виступає і як необхідна умова, і як результат міжрегіональної економічної інтеграції. При цьому, згідно з концепцією неокласичної теорії усунення бар'єрів (обумовлене процесами інтеграції) активізує процеси руху капіталу, товарів, послуг і робочої сили, що результуватиметься у зближення рівнів економічного розвитку регіональних економік (міжрегіональну конвергенцію). На противагу концепції міжрегіональної конвергенції в моделях нової економічної географії аргументується протилежне бачення цієї проблеми - посилення економічної інтеграції неминуче призводить до поляризації регіонального розвитку у просторі в темпах і рівнях та, відповідно, до міжрегіональної дивергенції.

Економічна динаміка України 1996-2008 рр. підтверджує другу гіпотезу. Їй притаманний обернений зв'язок між рівнем зростання ВВП та кількістю регіонів, які мають вище за середнє в Україні значення обсягу ВРП в розрахунку на одну особу. Водночас спостерігалась стійка тенденція до зменшення кількості регіонів, у яких має місце збільшення частки регіону у ВВП України. Результатом цього стала ситуація, коли у 2008 р. п'ять регіонів України (Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Харківська області та м. Київ) концентрували понад 50% ВВП всієї держави.

Динаміка обсягу ВРП на одну особу протягом 1996-2008 років показує посилення розриву між найбільш і найменш розвинутими регіонами України (у 2008 р. розрив сягнув 7,16 разів). При цьому має місце сильно асиметричний розподіл регіонів: вищим за середньоукраїнський рівнем ВРП на одну особу характеризуються лише 6 регіонів, а нижчим - 21. Таким чином, посилення міжрегіональної асиметрії супроводжується розширенням депресивних територій.