Теоретико-методологічні засади стратегії ресурсозбереження у регіональних економічних системах

152

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

СТРАТЕГІЇ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

КОНДРАТЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕГІВНА

УДК 332.142.4:005

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і

регіональна економіка

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Онищук Георгій Ілліч, Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція» Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, директор.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу просторового розвитку та земельних відносин;

доктор економічних наук Ніколаєв Всеволод Петрович, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, головний науковий співробітник відділу стратегічного планування, прогнозування, регулювання економіки та державних цільових програм;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Кабанов Анатолій Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач відділу проблем перспективного розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Захист відбудеться «21» січня 2011 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий «20» грудня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Левковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ресурсозбереження регіональний економічний

Актуальність теми. Актуальність визначення напрямів ефективного ресурсозбереження для України обумовлена об'єктивними причинами, що пов'язані із вирішенням загальної проблеми забезпечення сталого економічного розвитку держави. В рамках становлення сучасного ринкового господарства це вимагає пошуку нових шляхів формування національної стратегії ресурсозбереження. Світовий досвід показує, що в цьому напрямі необхідно в першу чергу зробити комплекс системних теоретичних та методологічних кроків. Загальною тенденцією світового і, що найбільш важливо, європейського соціально-економічного розвитку, є формування конкурентоспроможних, ефективних та ощадливих форм господарювання саме в рамках регіональних економічних систем. Тобто спостерігається тенденція формування концептуальних підходів до сталого розвитку, які базуються на основних положеннях європейської хартії регіонального розвитку.

Розглядаючи проблеми ресурсозбереження в Україні саме у такій площині, регіональний рівень пов'язується з вирішенням низки питань щодо створення необхідних умов забезпечення зниження не тільки показників матеріало- та енергоємності виробництва, але й підвищення ефективності використання наявних регіональних ресурсів, використання сучасних систем управління регіональною економікою, а також формування відповідного інституціонального середовища. Зараз стає зрозумілим, що вихід на якісно новий рівень ефективного використання комплексного регіонального ресурсу можливий лише за умов комбінування ринкових важелів з механізмами державного управління.

У напрямі розкриття сутнісних ознак сучасного регіонального ресурсозбереження в Україні накопичено певний досвід, що відображений у наукових працях відомих вітчизняних учених, таких як Батура О. В., Бистряков І. К., Геєць В. М., Денисюк С. Л., Дорогунцов С. І., Долішній М. І., Жовтянський В. А., Кабанов А. І., Ковалко М. Л., Конищева Н. Й., Лукінов І. І., Ніколаєв В. П., Ніколенко Ю. В., Онищук Г. І., Паламарчук М. М., Степаненко А. В., Хвесик М. А., Хлобистов Є. В., Фащевський М. І., Чернюк Л. Г. та інших.

Серед зарубіжних дослідників, у роботах яких проблема ресурсозбереження розглядалася з позицій дисертаційних досліджень, слід виділити Боулдінга К., Гранберга О. Г., Канторовича Л. В., Колосовського М. М., Кліманова В. В., Рубінштейна Т. Б., Макінтоша Д., Медоуза Д., Одума Г., Одума Е., Ростоу У., Солоу Р., Тітенберга Т., Тейлора Г., Форрестера Дж. та інших. Важливо, що відомими вченими окреслено три основні теоретичні підходи до розв'язання проблеми ресурсозбереження, а саме: соціально-економічного зростання, негативного ставлення до соціально-економічного зростання та альтернативної моделі розвитку і способу життя.

Для української економіки наразі найбільш прийнятним є підхід, пов'язаний із забезпеченням соціально-економічного зростання з елементами альтернативної моделі розвитку. Відповідно об'єктивно пріоритетними у вирішенні проблеми посилення ресурсозбереження стають саме ті види виробництв, що характеризується особливо високими показниками ресурсоємності. Ця проблема дуже складна, оскільки має вирішуватися комплексно на всіх рівнях господарювання. Проте сьогодні недостатньо вивченим залишається питання формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах. Зокрема, потребують наукового обґрунтування питання оптимізації режиму комплексного використання ресурсів регіону, включаючи визначення напрямів інституціонального забезпечення ресурсозбереження, розробку заходів щодо регулювання й стимулювання ресурсоефективного виробництва та вдосконалення методології формування регіональної політики ресурсозбереження.

Отже, саме важливість та значущість ресурсозбереження для економічного розвитку регіонів України і держави в цілому обумовлюють актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема науково-дослідною темою ІІІ-13-09(98) «Інституціональне забезпечення національного природокористування в Україні» (номер державної реєстрації 0108U009954) та ІІІ-12-09(97) «Просторовий розвиток продуктивних сил України та удосконалення їх системної організації (номер державної реєстрації 0108U009959), у рамках яких автором сформовано напрями інституціоналізації політики ресурсозбереження в регіональних економічних системах, що базуються на комбінуванні державних механізмів регулювання та ринкових механізмів інвестиційного забезпечення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка та обґрунтування теоретико-методологічних засад формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах.

Для досягнення цієї мети в дисертації були поставлені та вирішені такі завдання:

– визначити сучасну парадигму регіональної економічної системи;

– дослідити теоретичні засади формування та визначити сучасні напрями ресурсозбереження в регіональних економічних системах;

– розробити методологічні засади системного забезпечення розвитку ресурсозбереження на регіональному рівні;

– визначити систему критеріїв та складові комплексної оцінки ефективності ресурсозбереження в контексті соціально-економічного розвитку регіонів;

– визначити світові тенденції формування політики ресурсозбереження в рамках забезпечення збалансованого регіонального розвитку;

– здійснити критичний аналіз політики ресурсозбереження та відповідно оцінку економічної діяльності в Україні;

– обґрунтувати напрями та виявити фактори ресурсозбереження в рамках кластерізації економічної діяльності;

– проаналізувати динаміку споживання ресурсів і ресурсозбереження на машинобудівних підприємствах регіону;

– розробити математичну модель багатофакторного статистичного аналізу виникнення недопостачання ресурсів у машинобудівному виробництві;

– визначити напрями інституціонального забезпечення політики ресурсозбереження в регіональних економічних системах;

– побудувати модель руху матеріальних ресурсів на підприємствах машинобудівної галузі, а також руху основних і похідних ресурсів в умовах нелінійності та багатостадійності процесів виробництва;

– розробити механізми формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах;

– запропонувати інструменти інвестиційного забезпечення ресурсозбереження на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження є процес ресурсозбереження в регіональних економічних системах у сучасних умовах удосконалення економічних відносин щодо раціонального використання ресурсів.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах, які функціонують на засадах забезпечення балансу інтересів суспільства, бізнесу та влади з позицій сталого розвитку регіонів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є синтез результатів фундаментальних і прикладних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених щодо проблем формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах. Зокрема, застосовано наступну сукупність методів: монографічний - при вивченні природи походження та виникнення ресурсозбереження як структурного елементу соціально-екологічних ознак регіональних економічних систем; системного аналізу - при вивченні основних складових ресурсозбереження, що впливають на формування регіональної стратегії ресурсозбереження; економічного аналізу - у процесі оцінки ефективності ресурсозбереження і соціально-економічного розвитку регіону; кластерного аналізу - при оптимізації режиму використання ресурсів машинобудівного комплексу регіону; кореляційно-регресійного аналізу - при визначенні залежності зміни складових ресурсобалансу та руху матеріальних ресурсів територіальних промислових комплексів; статистичні методи щодо вивчення динаміки споживання ресурсів на машинобудівних підприємствах м. Харкова і структурних характеристик формування ресурсобалансу.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти Верховної Ради України, укази Президента України, монографічні праці вітчизняних і зарубіжних учених та фахові періодичні видання. У дослідженні використовувались дані офіційної статистичної звітності, інформація Державного комітету статистики України, Міністерства промислової політики України, Міністерства економіки України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота містить сукупність наукових результатів, висновків і пропозицій, які характеризуються новизною та розв'язують важливу наукову проблему формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах.

До найважливіших наукових положень, що запропоновано в дисертаційній роботі, відноситься наступне:

вперше:

– розроблено теоретико-методологічні основи та концептуальні підходи до формування стратегії ресурсозбереження в новому визначенні парадигми регіональної економічної системи, що розглядається як квазікорпорація сукупності регіональних суб'єктів економічної діяльності, які функціонують на засадах балансу інтересів суспільства, бізнесу та влади щодо забезпечення сталого розвитку регіонів;

– розроблено концептуальну модель формування регіональної стратегії ресурсозбереження, що базується на оптимізації режиму використання ресурсів у рамках регіонально-виробничої холдингової компанії змішаного типу;

– сформовано напрями інституціоналізації політики ресурсозбереження в регіональних економічних системах, які базуються на комбінуванні державних механізмів регулювання та ринкових механізмів інвестиційного забезпечення ресурсозбереження в регіональних економічних системах;

– розроблено комплекс математичних моделей забезпечення ефективного ресурсозбереження в регіональному машинобудівному кластері-корпорації;

удосконалено:

– багатостадійну динамічну модель раціонального використання ресурсів у машинобудівному виробництві, в якій додатково розкрито аспект застосування похідних ресурсів;

– методи прогнозування витрат ресурсів промисловими підприємствами, які, на відміну від існуючих, ураховують вплив руху ресурсів на динамічні процеси ресурсозбереження;

– нелінійну нестаціонарну модель ресурсозбереження, що, на відміну від існуючих, орієнтована на використання параметрів руху матеріальних ресурсів на підприємстві;

– систему методів багатофакторного статистичного аналізу виникнення недопостачань ресурсів у виробництві в площині їх комплексного використання;

набули подальшого розвитку:

– методи оцінки ресурсоспоживання великими машинобудівними підприємствами в частині вдосконалення системи розподілу витрат ресурсів;

– система показників статистичного розподілу ресурсів, які розкривають функціональні відмінності виробництв, що виникають при різних способах руху ресурсів;

– методи пошуку оптимальних форм використання ресурсів у площині поєднання витрат ресурсів і ризиків щодо прогнозування та визначення можливостей розвитку виробництва;

– нелінійну модель визначення динаміки витрат матеріальних ресурсів на машинобудівному підприємстві, яка, на відміну від існуючих, орієнтована на мінімізацію витрат при певному співвідношенні основних і похідних ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертаційній роботі наукові положення та результати підпорядковані подальшому розвитку теорії і практики розвитку продуктивних сил та регіональної економіки, формуванню стратегії ресурсозбереження в новому визначенні парадигми регіонально-економічної системи.

Наукові результати дисертаційного дослідження використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при виконанні фундаментальних науково-дослідних робіт (довідка № 01-11/574 від 09.10.2010 р.). Пропозиції щодо методологічних підходів до оцінки ресурсоспоживання великими машинобудівними підприємствами в напрямі вдосконалення системи розподілу витрат ресурсів ураховані Відкритим акціонерним товариством «Турбоатом» (довідка № 1-40/15-975 від 21.10.2010 р.). Окремі висновки дисертаційної роботи використані Державним підприємством «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» Мінжитлокомунгоспу України (довідка № 40-01-420 від 08.09.2010 р.). Деякі положення дисертаційної роботи застосовані при виконанні заходів Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, спрямованих на реалізацію пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів, а також на виконання положень Закону України «Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки» (довідка № 7/17-13952 від 25.11.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювалися на десяти науково-практичних конференціях міжнародного рівня, а саме: І Міжнародній науково-практичній конференції «Якість економічного розвитку: глобальні та локальні аспекти» (Дніпропетровськ, 2007 р.), VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наука в інформаційному просторі» (Дніпропетровськ, 2008 р.), VІ Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Стійкий розвиток міст. Управління проектами і програмами міського і регіонального розвитку» (Харків, 2008 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності» (Сімферополь-Ялта, 2009 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і наука без кордонів» (Варшава, 2009 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегії інноваційного розвитку економіки: бізнес, наука, освіта» (Харків, 2010 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми та перспективи розвитку житлово-комунального господарства на сучасному етапі» (Харків, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Економіка і управління в умовах глобалізації» (Донецьк, 2010 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку» (Сімферополь - Ялта, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Важелі і механізми формування сталого розвитку економіки в умовах світової глобалізації (Тернопіль, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 32 наукових працях загальним обсягом 42,1 друк. арк., з яких особисто автору належить 24,4 друк. арк., з них 1 одноосібна монографія, 21 стаття у наукових фахових виданнях, 10 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 469 стор. комп'ютерного тексту. Список використаних джерел із 273 найменувань викладено на 28 сторінках, 4 додатки - 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади ресурсозбереження в регіональних економічних системах» розкрито соціально-економічні ознаки парадигми ресурсозбереження, визначено складові ресурсозбереження регіональних економічних систем та проаналізовано світовий досвід управління процесом ресурсозбереження.

Світовий досвід управління процесом ресурсозбереження на сучасному етапі розвитку економіки вказує на необхідність пошуку нового ресурсозберігаючого комплексного соціально та економічно обґрунтованого підходу до стратегії ресурсозбереження. Так, обсяг матеріальних витрат економічної діяльності кожні 15 років зростає у 2-2,5 раза. За експертними оцінками, до 2015 року споживання сировини і матеріалів у 3-4 рази перевищить усю попередню історію індустріального розвитку. Втім, загальні оцінки свідчать про те, що зниження сировинних витрат на одиницю продукції у 2-3, а по окремих видах ресурсів - у 6 разів дешевше, ніж збільшення видобутку ресурсів. В Україні ресурсозбереження як основний напрям підвищення національного господарства поступово займає ключове місце. Проте для впевненого сприйняття цього концептуального підходу у вигляді домінуючого фактору необхідно суттєво покращити саме теоретико-методологічні засади впровадження прогресивних ідей та концепцій у практичну площину економічної діяльності.

Проведене в дисертаційній роботі вивчення проблеми показує, що сьогодні склалося кілька методичних підходів до ресурсозбереження. Перший заснований на розумінні ресурсозбереження як тенденції дбайливого ставлення до природних ресурсів, тобто передбачає діяльність із збереження природних ресурсів. Другий пов'язаний з економією будь-яких видів ресурсів, що забезпечують життєдіяльність людини, тобто передбачається трактування поняття заощадження не від категорії збереження, а від категорії економія. Третій підхід полягає в тому, що ресурсозбереження концентрує увагу на енерговитратах. Наведені вище визначення поняття ресурсозбереження віддають перевагу тому чи іншому аспекту, не розглядаючи ресурсозбереження як складну, комплексну економічну категорію.

Крім того, оцінюючи масштаби і технологічні особливості використання сировинних ресурсів, динаміку утворення й накопичення відходів та їхнього впливу на навколишнє середовище, доведено що проблема повинна вирішуватися комплексно, у прив'язці до простору, в якому ведеться господарська діяльність. При цьому найбільш гострим методологічним питанням стає визначення шляхів поєднання економічних пріоритетів виробництва із екологічними та соціальними орієнтаціями розвитку. В даному випадку в дисертації запропоновано ресурсозбереження розглядати в контексті визначення нової парадигми регіональних економічних систем. Авторське тлумачення регіональної економічної системи сформовано на базі сучасних уявлень про регіон, наданих, зокрема, академіком Гранбергом О. Г., і визначає цю категорію як квазікорпорацію у вигляді сукупності регіональних суб'єктів економічної діяльності, що функціонують на засадах забезпечення балансу інтересів суспільства, бізнесу та влади щодо ефективної організації регіонального простору. Відповідно до загальної схеми організації ресурсозбереження в регіональній економічній системі (рис. 1) визначальним фактором ресурсозбереження стають соціально-економічні відносини, що складаються в рамках регіональних економічних систем, які задають режим функціонування економічної діяльності регіону та визначають засоби досягнення гармонії у відносинах людини і природи певного територіального простору.

Соціально-економічні ознаки ресурсозбереження визначаються в даному разі як сукупність науково обґрунтованих і сформульованих принципів, завдань і цілеспрямованих дій регіональних суб'єктів господарювання, включаючи не тільки владні та громадські організації, а й окремих громадян. Запропонований у дисертації напрям досліджень показує, що ресурсозбереження повинно формуватися на стратегії визначення потоків ресурсозбереження, яка відображає множину та особливості їх формування в регіонах. Визначено три основних типи ресурсозбереження.

Перший тип ресурсозбереження має факторну природу і формується (див. рис. 1) у ресурсному та виробничому блоках. У ресурсному блоці воно проходить на внутрішніх потоках, що пов'язується з відтворенням регіональних технічних, матеріальних і трудових ресурсів. У виробничому блоці ресурсозбереження, крім суто техніко-технологічних аспектів, значна увага приділяється організаційно-економічним питанням, пов'язаним із переходом від принципу організації виробничих комплексів до принципу формування виробничих кластерів. Показано, що кластерний підхід значною мірою активізує ресурсозберігаючу діяльність. Це обумовлено тим, що така нова організаційна форма дає змогу концентрувати інтелектуальні, фінансові та інші засоби на досягненні цільових установок. Другий тип ресурсозбереження орієнтовано на раціональне використання регіональних ресурсів у співвідношенні з процесами їх застосування у виробничих кластерах. На схемі (див. рис. 1) це показано у вигляді зв'язків між ресурсним та виробничим блоками. Особливість цього типу ресурсозбереження полягає у тому, що відтворення регіональних ресурсів повинно бути гармонізовано із потребами відповідної комбінації регіональних виробничих кластерів.

Рис. 1. Загальна схема організації ресурсозбереження у регіональній економічній системі

Показано що в регіоні таких кластерів може бути декілька. Наприклад, машинобудівний, транспортний, сільськогосподарський, житлово-господарський та інші. Втім, у дисертаційному дослідженні увагу сконцентровано на проблемах, пов'язаних із машинобудівним кластером, який є домінуючим для харківської регіональної економічної системи. Третій тип ресурсозбереження пов'язаний у роботі з проблемами визначення й забезпечення балансу інтересів суб'єктів економічної діяльності у використанні та збереженні регіональних ресурсів. Тобто тільки в разі досягнення динамічної рівноваги в цьому напряму можливо створити умови для перерозподілу власних повноважень щодо використання ресурсів у регіоні, а відтак і подальшого їх раціонального використання.

У роботі показано, що новий погляд на ресурсозбереження в регіональній економічній системі потребує оновлення відповідного інституціонального середовища як запоруки проведення раціональної регіональної економічної політики.

У другому розділі «Методологічні засади формування стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах» послідовно визначено сутнісні ознаки та особливості ресурсозбереження в сучасній економічній діяльності, методи формування сучасної політики ресурсозбереження, а також принципи та критерії оцінки ефективності ресурсозбереження в соціально-економічному розвитку регіонів.

У дисертації методологічні засади забезпечення ресурсозбереження сформовані на визначенні змісту категорії стратегія, концептуальна ідея якої полягає в обґрунтуванні збалансованого розвитку динамічної соціально орієнтованої регіональної економічної системи. Базуючись на системному підході, показано, що ресурсозбереження, яке охоплює природні, технічні, технологічні, кадрові, просторові, часові, структурно-організаційні, інформаційні, фінансові та інші ресурси, стає невід'ємною складовою розвитку регіональних економічних систем. У процесі аналізу еволюційного розвитку суспільства, яке орієнтовано на збільшення обсягів використовуваних ресурсів, при наявній їх обмеженості, показано, що ресурсозбереження починає відігравати роль основного чинника розвитку виробництва продукції. Отже, раціональне використання ресурсів та управління цим процесом повинно розглядатися не як окрема діяльність, а як вагома економічна складова сталого розвитку, що суттєво впливає на формування конкурентоспроможності продукції, виробленої на даному регіональному економічному просторі.

У методологічному аспекті запропонована концептуальна схема формування регіональної стратегії ресурсозбереження (рис. 2).

Відповідно до цієї схеми методологічні засади формування стратегії охоплюють чотири блоки завдань формування комплексу техніко-технологічних ресурсозберігаючих заходів, формування корпоративних систем виробництва, у рамках яких реалізуються засади щодо впровадження сучасних методів управління виробництвом, інституціонального забезпечення політики ресурсозбереження та формування моделі регіональної стратегії ресурсозбереження. На основі виявлення факторів забезпечення ресурсозбереження, їх узагальнення та систематизації сформовано напрями сучасної політики ресурсозбереження. Доведено, що у формуванні сучасної політики ресурсозбереження, у рамках регіональних економічних систем провідну роль відіграють фактори внутрішнього середовища. До них віднесено: повноту влади над виробничими процесами всередині підприємства; концентрацію важелів управління всіма видами ресурсів, наявними в розпорядженні підприємства; проведення моніторингу динаміки процесів та змін при реалізації програм ресурсозбереження та формування системи їх кадрового й фінансового забезпечення.

Визначено методи забезпечення реалізації політики ресурсозбереження, які класифіковано по трьох основних групах: економічні, адміністративні, соціальні (рис. 3). На цій основі розкрито напрями інтенсифікації процесу ресурсозбереження в регіональних економічних системах. Зокрема, зазначається, що зміни векторів і пріоритетів політики регіонального розвитку пов'язані з відмовою від ресурсоємних і витратних технологій, а також трансформацією суспільно-економічних відносин у напрямі підтримки маловідходних і ресурсозберігаючих моделей виробництва.

Рис. 2. Схема методологічного забезпечення формування регіональної стратегії ресурсозбереження

Оскільки найбільша питома вага споживання ресурсів припадає на процеси створення продукції промисловості, то з огляду на проблему вичерпності та обмеженості більшості видів ресурсів, саме ця галузь стає пріоритетною у вирішенні проблеми раціонального й ефективного використання ресурсів.

Рис. 3. Схема методів формування сучасної політики ресурсозбереження

На основі проведених досліджень визначено головні принципи формування й оцінки ефективності ресурсозбереження, а саме: плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення; самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів у використанні на свій розсуд матеріальних і фінансових ресурсів, що перебувають у рамках їхніх прав власності; ресурсозбереження; інтенсифікація використання матеріальних ресурсів у результаті досягнення максимально можливої глибини їх залучення у виробничий обіг, тобто повторного й багатоцільового використання головним чином відходів споживання як вторинних матеріальних ресурсів; комплексність, що передбачає систему циркуляції всіх необхідних для діяльності підприємства видів ресурсів, у тому числі призначених для надання інформаційних, виробничих і комерційних послуг; оперативність, яка визначає здатність системи швидко реагувати на вимоги ринку в цілому й індивідуальні потреби окремих підприємств-партнерів; оборотність - можливість вільного переходу продукції як товару з натурально-речовинної форми у вартісну й навпаки; сприйнятливість до науково-технічного прогресу, за якої система повинна вишукувати, освоювати й рекламувати новітні види товарів і послуг, а також насичувати ними ринок; реалізація пріоритету споживача як задоволення індивідуальних і суспільних потреб ринків у матеріальних ресурсах і послугах на суспільно необхідному рівні при найменших витратах.

Підкреслено, що ці принципи визначають умови рівноважного стану й ефективного функціонування регіональних економічних систем. Вони забезпечують стабільність процесу матеріально-технічного забезпечення та запобігання виникнення дефіцитних ситуацій при одночасному утворенні надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей.

Показано, що основні стратегічні напрями ресурсозбереження орієнтовано на комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; упровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; ефективне регулювання ресурсозбереження та підтримку продуктивності економічної діяльності.

Для підвищення ефективності функціонування регіональних економічних систем запропоновано загальну схему реалізації стратегії ресурсозбереження, яку побудовано на основі вивчення досвіду прискореного впровадження досягнень науково-технічного прогресу та вдосконалення територіальних і галузевих пропорцій (рис. 4).

Таким чином, відповідно до розробленої в дисертації методології, основою формування стратегії ресурсозбереження на регіональному рівні визначено нову ідеологію господарювання, що базується на раціональному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходних виробничих циклів.

На основі аналізу підходів до оцінки ефективності ресурсозбереження і соціально-економічного розвитку регіонів розроблено комплекс критеріїв оцінки ефективності ресурсозбереження. До них віднесено: удосконалення методології розрахунку норм видатку матеріальних ресурсів, поліпшення організації процесу ресурсозбереження, покращення оціночних показників використання ресурсів. Застосування цих критеріїв забезпечує планомірність у зниженні матеріалоємності продукції та ефективне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів тощо.

З авторських методологічних позицій визначено пріоритет у виборі підприємств промисловості як бази для проведення дисертаційних досліджень, оскільки вони є основними системоутворюючими елементами багатьох інших життєво важливих сфер діяльності у промислових регіональних економічних системах. Так, зокрема, в економічній сфері вони є базисом утворення вартості, бюджетній - джерелами наповнення, науковій та освітній - рушіями розвитку, споживачами та джерелами знань, соціальній - місцем реалізації людських можливостей та забезпечення засобами існування, у податковій - джерелами надходжень.

Рис. 4. Схема реалізації стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах

Відповідно до такого підходу, у роботі розроблено сукупність методів визначення норм витрат технічних, матеріальних і трудових ресурсів, які розглянуто у вигляді їх гранично допустимих витрат на випуск одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Акцент зроблено на нормуванні основних та частково допоміжних матеріалів, що використовуються на одиницю продукції й деякі допоміжні матеріали, що забезпечують ритмічну роботу устаткування на одиницю часу його роботи. Для практичного користування запропоновані норми, класифіковані за певними ознаками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об'єкта нормування, номенклатури матеріалів та призначенням.

За періодом дії визначено: перспективні норми, що враховують прогресивні напрями використання сировини, матеріалів протягом кількох років; річні, які визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів; поточні, пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді. За масштабом застосування виділено норми індивідуальні, що застосовуються для виготовлення окремого виду продукції, і групові - для окремих видів продукції. За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізнено норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю готової продукції, вузол, деталь. За ступенем деталізації номенклатури матеріалів визначено специфіковані норми (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою). За призначенням застосовано норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів - сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Оскільки техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їх структури, то в роботі запропонована загальна формула визначення норми витрат ресурсів:

Н в = R ч + Q + q

де Н в - норма витрат ресурсу;

R ч - чисті витрати ресурсу на одиницю продукції або виробничої роботи;

Q - неминучі технологічні відходи і втрати;

q - інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Чим менші складові норми Q і q, тим вища якість норми витрат. Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції обчислюють з урахуванням її матеріаломісткості.

Для комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності запропоновано використовувати три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий, звітно-статистичний. Як пріоритетний визначено аналітично-розрахунковий метод, що ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської і технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, а також урахуванні можливостей упровадження у плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. З використанням цього методу в дисертаційній роботі здійснено техніко-економічне обґрунтування складових елементів норм, виявлено масштаби втрат й резервів, а також розроблено відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини, матеріалів і трудових ресурсів у машинобудівному виробництві.

• У третьому розділі «Аналіз системи управління процесом ресурсозбереження в Україні» розкрито ознаки процесу ресурсозбереження як пріоритетного напряму економічної політики України, визначено фактори впливу на формування регіонального ресурсобалансу на прикладі Харківського регіону та проведено аналіз тенденцій ресурсозбереження на галузевому рівні.

Обґрунтовано, що для ефективного вирішення проблеми ресурсозбереження в Україні необхідно спиратися на загальні концептуальні засади організації економічної діяльності регіонів. Причому вихідною позицією щодо розвитку системи управління процесом ресурсозбереження визначено системну гармонізацію взаємодії суб'єктів господарювання через їх раціональне комбінування в регіональному просторі. Аналіз цього питання здійснено на основі поглядів вітчизняних учених.

Показано, що сучасний процес системної організації регіонів України необхідно досліджувати як з погляду загальних принципів формування регіональної політики, так і методів її реалізації.

Доведено, що рівновага в державі, її цілісність забезпечується за умов підвищення ролі та розширення прав і обов'язків регіонів у розвитку продуктивних сил. При такому підході використання сучасних технологій ресурсозбереження передбачає створення відповідних умов для регламентації нормативно-правової бази поєднання в рамках стратегічної регіональної політики державних, регіональних та місцевих інтересів із наданням переваги соціальним й економічним чинникам. Пріоритет інноваційного, ресурсозберігаючого підходу потребує структурних трансформацій господарських комплексів регіонів на користь новітніх організаційних технологій.

Тенденції розвитку регіональної політики сьогодні вимагають трансформації принципів розподілу регіональних ресурсів. Пріоритетними чинниками розвитку визначено фактори, які зумовлюють активізацію економічної та соціальної взаємодії між суб'єктами господарювання. Оскільки важливим системоформуючим чинником сучасної парадигми ресурсозбереження є інноваційні процеси, то для цього визначено відповідні напрями діяльності, за рахунок яких створюється необхідне інноваційне середовище. До них віднесено: розвиток пріоритетних базових технологій; освоєння нових видів продукції; розвиток інноваційної інфраструктури, здатної підвищити інвестиційну привабливість території; створення умов для інтеграції інноваційної та науково-технічної діяльності; оптимізація використання наявних інтелектуальних та інформаційних ресурсів; розвиток регіонального фондового ринку; розвиток інноваційного підприємництва; створення регіональних фондів інноваційного розвитку, що сприятиме залученню недержавних коштів для фінансування наукових та інноваційних проектів.

У дисертації зроблено акцент на тому, що визначальною передумовою покращення системи управління ресурсозбереженням є забезпечення концентрації капіталу на регіональному економічному просторі. Утім, цей процес відбувається там, де вартість активів є максимальною. Виходячи з цього, регіональна політика повинна спрямовуватися на формування такої просторової організації економіки, яка б збільшувала вартість регіональних активів, що перебувають у розпорядженні територіальних громад. Для підвищення рівня капіталізації регіонів в Україні рекомендовано формувати міцні комунікаційні вузли у вигляді корпоративних об'єднань. Але це ставить перед державою низку проблем. Зростання капіталізації регіонів має відбуватися за умов налагодження партнерства між владою та бізнесом.

Таким чином, розвиток системи управління ресурсозбереженням потребує посилення впливу й одночасно відповідальності регіональної влади, що повинна сприяти зосередженню зусиль на найбільш перспективних для регіону напрямах розвитку, які б забезпечували вирішення проблем підвищення ефективності використання ресурсної бази територій, поглиблення спеціалізації, розширення взаємодії суб'єктів економічної діяльності та формування регіональних ринків.

В Україні загалом пануючою повинна стати економічна система, яка базується на схемі ефективного симбіозу вільного підприємництва, дерегуляції економічної діяльності директивними методами, відновлення регуляторних функцій держави в нових формах, а також використання системи індикативного планування як інструменту узгодження в ринковому середовищі інтересів бізнесу, держави та регіонів в особі територіальних громад.

На основі вивчення головних характеристик регіонального ресурсозбереження, що анонсуються в Україні, у дисертації здійснено критичний аналіз існуючого стану організації цього виду діяльності на прикладі машинобудівного комплексу Харківської області як типовому зразку. В рамках досліджень процесу ресурсозбереження на трьох основних машинобудівних підприємствах, включаючи ВАТ «Турбоатом», ДП «Електроважмаш» та «ФЕД», розкрито позитивні досягнення в ресурсозбереженні стосовно раціонального використання технічних, матеріальних та енергетичних ресурсів. Зокрема, установлено, що головною проблемою в діяльності підприємств є зниження матеріалоємності продукції. Для визначення загальних системних тенденцій ресурсозбереження в машинобудівному комплексі виконано оцінку економії матеріально-технічних ресурсів на вказаних підприємствах, які представляють найважливішу частину виробничих ресурсів, призначених для використання у процесі створення суспільного продукту і які постійно перебувають у вигляді матеріальних запасів, незавершеного виробництва. На основі проведених оцінок створено відповідну класифікацію матеріально-технічних ресурсів, виявлено закономірності, обґрунтовано напрями їх раціонального використання, а також резерви економії.

Використовуючи економічні підходи до ресурсозбереження, вдалося частково подолати негативну тенденцію безперервного зростання ресурсів на визначених підприємствах. Скорочення витрат сировини і матеріалів досягається як технологічними, так і організаційними засобами, зокрема звітністю за витрачені ресурси на кожній виробничій ділянці. Серед основних причин, що змушують керівництво промислових підприємств займатися вивченням ресурсів, є намагання поліпшити фінансові показники діяльності підприємства, а також підвищити рівень якісних показників виробництва промислової продукції та забезпечити нарощування обсягів виробничої діяльності промислового підприємства. Втім, незадовільні темпи підвищення ресурсоефективності виробництва обумовлено переважно використанням застарілих технологій і устаткування, що використовуються, а також нестачею фінансових коштів на переоснащення.

На основі проведеного аналізу ресурсозбереження в рамках машинобудівного комплексу Харківської області сформульовано загальні пропозиції щодо активізації ресурсозбереження на промислових підприємствах України в традиційній парадигмі. Зокрема, рекомендовано: розширити законодавчу базу забезпечення процесів ресурсозбереження; удосконалити систему контролю й обліку за раціональним використанням усіх видів ресурсів; посилити орієнтацію на використання технологічного обладнання, що відповідає вимогам політики ресурсозбереження підприємства; формувати системи теплоенергопостачання промислових підприємств шляхом використання в технологічному процесі вторинних і похідних енергоресурсів; здійснити комплексну та всебічну оптимізацію технологічних процесів; проводити енергетичні й технологічні обстеження з метою виявлення втрат і нераціональних видатків енергоресурсів; складати енергетичні баланси і розробляти енергетичні паспорти підприємств; визначати динаміку і тенденції зміни енергоємності виробництв; виконувати оцінку ступеня впливу виявлених факторів ресурсозбереження на перспективу розвитку виробництва; здійснювати технічне переоснащення виробництва, що забезпечує орієнтацію на зниження собівартості промислової продукції; застосовувати на практиці планування науково обґрунтованої нормативної бази витрат усіх видів ресурсів; формувати систему ресурсоаудиту, до якої входив би весь комплекс робіт з ефективного використання ресурсів; забезпечувати максимальне застосування вторинних ресурсів, попутних і похідних продуктів виробництва; упроваджувати безвідхідні і маловідходні технології; підвищувати ефективність використання виробничих площ і потужностей; здійснювати диспетчеризацію і комп'ютеризацію промислових підприємств; створювати умови для взаємної кооперації та інтеграції промислових об'єктів.

На основі аналізу тенденцій та визначення найбільш загальних ознак організації ресурсозбереження у машинобудівному комплексі як системоформуючого елементу регіональної економіки установлено наступне. По-перше, ресурсозбереження носить дискретний характер і розосереджено по окремих підприємствах. По-друге, основна увага в ресурсозбереженні приділяється матеріально-технічним ресурсам і поза увагою залишаються питання раціонального використання трудового ресурсу, зокрема, інтелектуального капіталу. По-третє, ресурсозбереження не пов'язано із проблемами відтворення регіональних ресурсів як основи розвитку машинобудівного комплексу. Таким чином, визначення проблемних питань приводить до узагальнюючого висновку про необхідність посилення в ресурсозбереженні організаційного фактору, який стає домінуючим на шляху виходу не тільки машинобудівної галузі, але й усієї промисловості на рівень сучасних інноваційних технологій ресурсозбереження.

• У четвертому розділі «Концептуальна модель формування регіональної стратегії ресурсозбереження» розкрито сутнісні ознаки кластерного підходу до оптимізації режиму використання ресурсів регіонів, визначено особливості руху матеріальних ресурсів у регіональному кластері-корпорації, а також розроблено математичну модель багатофакторного статистичного аналізу виникнення недопоставок ресурсів та проведено прогнозування динаміки зміни складових ресурсобалансу в рамках формування регіональної стратегії економії ресурсів.
• Кластерний підхід визначено як засіб підвищення конкурентоспроможності та ефективності економіки регіонів. Виходячи з цієї позиції, наведено шляхи застосування нових стратегічних організаційних форм, що передбачають комплексне використання соціально-економічного й науково-технічного потенціалу регіону в умовах сформованої виробничої структури. Основою цих підходів є принцип-модель упорядкування відносин між суб'єктами господарювання в рамках регіонального квазікорпоративного утворення. Інноваційним аспектом у даному випадку є те, що регіональну економічну систему пропонується формувати у вигляді сукупності регіональних елементів - кластерів-корпорацій. У такій організаційній комбінації використовуються переваги поєднання, з одного боку, кластерної, а з іншого - корпоративної схеми побудови відносин між суб'єктами господарювання. Якщо кластер - це мережа постачальників, виробників, споживачів, елементів промислової інфраструктури, дослідницьких інститутів, взаємозалежних у процесі створення додаткової вартості, то корпорація - це організаційна схема управління, що орієнтує на досягнення цілей найбільш ефективним способом. Такий підхід дає можливість отримати позитивний синергетичний ефект від використання просторових переваг регіональної агломерації, тобто близькості споживача й виробника, мережевих ефектах і дифузії знань та вмінь за рахунок міграції персоналу й виділення бізнесу. Важливою підставою для отримання бажаного ефекту є зняття меж між різними видами економічної діяльності із забезпеченням функціональних взаємозв'язків.
• Для бізнесу кластер - це реальна можливість забезпечити собі конкурентоспроможність у майбутньому, тобто створювати довгострокову стратегію розвитку підприємств. У дисертації підкреслено, що в регіональній економічній системі завданням кластерного об'єднання є підтягування в ресурсозбереженні сильними підприємствами за собою менш потужних. Як складові ефективного функціонування кластера визначено такі елементи: цивілізована конкуренція, рівняння на лідерів, одержання підтримки від лідерів та адміністративного ресурсу регіону. Для регіональної економічної системи кластери являють собою групи підприємств, включаючи середні й малі, що перебувають на одній території і створюють основу ефективного економічного розвитку регіонів і держави в цілому. Корпорація, на думку дисертанта, це спільність, що розглядається як юридична особа, сформована шляхом об'єднання капіталів, та виконує відповідну територіальну соціальну функцію. Запропоновано авторське бачення забезпечення ресурсозбереження в рамках формування регіональної кластер-корпорації (рис. 5) як змішаної регіональної холдингової компанії. Вибір такого типу корпоративної організації обрано з урахуванням низки переваг, які насамперед дають змогу концентрувати необхідні капітали для інвестування розробок та впровадження інноваційних ресурсозберігаючих технологій. По-друге, за рахунок холдингових організаційних можливостей створюються умови адекватного розподілу фінансів між учасниками щодо відтворення ресурсів та їх ефективного використання. Головним, однак, є те що, в наведеній схемі відбувається матеріалізація інтересів усіх учасників регіонального виробничого холдингу.
• Згідно із запропонованою концепцією зроблено акцент на напрямах трансформації відповідної регіональної кластерної політики. Наведено сукупність управлінських дій, що пов'язані з ліквідацію бар'єрів для інноваційної діяльності, активізацією руху інвестицій у розвиток необхідної інфраструктури та людського капіталу тощо.
• У моделі формування регіональної стратегії ресурсозбереження в рамках визначених концептуальних положень запропоновано ключові напрями загальної активізації економічної діяльності, включаючи: стимулювання притоку в регіон іноземних інвестицій; розвиток середнього та малого бізнесу; активізацію процесу розширення зовнішньоекономічної діяльності холдингу; посилення конкурентоспроможних переваг регіональної економіки за рахунок координації в межах регіонально-виробничих холдингових компаній, зусиль зацікавлених сторін; зниження бар'єрів виходу на ринки збуту продукції, поставок сировини й матеріалів, робочої сили; скорочення витрат учасників корпорацій за рахунок ефекту масштабу, що проявляється при кооперації виробників і споживачів; створення стійкої системи поширення нових технологій, знань, продукції, яка спирається на спільну наукову базу, тощо.
• На прикладі визначення переваг формування харківського машинобудівного кластера-корпорації до основних завдань стратегії ресурсозбереження незалежно від форм власності господарюючих суб'єктів віднесено заходи щодо економічного обґрунтування організації застосування матеріальних ресурсів. Розкрито значущість розширення сфери використання похідних ресурсів.
• Рис. 5. Принципова схема забезпечення ресурсозбереження в рамках змішаної регіонально-виробничої холдингової компанії
• Для здійснення оцінок ефективності ресурсозбереження в цій площині розроблено авторську формулу визначення загальної вартості ресурсів:
• ,
• де - вартість і-го енергоносія;
• - кількість енергоносія, виходячи з вимог виробництва;
• N1 - загальна кількість енергоносіїв;
• - вартість j-го матеріалу;
• - кількість матеріалів, виходячи з вимог виробництва;
• N2 - загальна кількість матеріалів;
• - вартість k-го комплектуючого;
• - кількість комплектуючих, виходячи з вимог виробництва;
• N3 - загальна кількість комплектуючих.
• Визначено, що у програмах ресурсозбереження слід ураховувати ефект зменшення загальних ресурсів у процесі виробництва похідних ресурсів. Цей крок дає змогу досягнути оптимального співвідношення основних і похідних ресурсів на виробництві в рамках машинобудівного холдингу (рис. 6). На основі розроблених у дисертації методів прогнозування руху основних і похідних ресурсів на підприємствах установлено динаміку витрат матеріальних ресурсів у машинобудівному холдингу. Виявлено нові функціональні відмінності виробництв, що виникають при різних способах руху ресурсів.
• З урахуванням принципів прогнозування витрат і економії ресурсів розроблено ієрархічну систему методів ресурсозбереження. Здійснено формальну постановку завдання ресурсозбереження в системах промислового виробництва, пов'язану з пошуком спільної ймовірності прогнозування продукції та необхідних при цьому витрат ресурсів. Методом експертних оцінок здійснено дослідження прогнозування динаміки зміни складових ресурсобалансу й оброблено результати за даними ВАТ «Турбоатом», ДП «Електроважмаш» та «ФЄД». Визначено позитивні тенденції збільшення частки від'ємного прогнозування. Розкрито напрями оптимального поєднання витрат ресурсів і ризиків при прогнозуванні. Обґрунтовано й визначено закономірності статистичного розподілу витрат ресурсів, а також статистичного розподілу при прогнозуванні необхідних витрат і реальних можливостей постачальників ресурсів.
...