Управління соціально-економічним розвитком сільських територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 911.373:338.43 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Управління соціально-економічним розвитком сільських територій України

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Павлов Олександр Іванович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» Української академії аграрних наук.

Науковий консультант: доктор економічних наук, член-кореспондент УААН КИРИЛЕНКО Іван Григорович, Верховна Рада України, народний депутат

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор ОРЛАТИЙ Михайло Кузьмович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом;

доктор економічних наук, професор САХАЦЬКИЙ Микола Павлович, Одеська державна академія будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри менеджменту і маркетингу;

доктор економічних наук, професор, академік УААН ЮРЧИШИН Володимир Васильович, ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України», головний науковий співробітник відділу економіки і політики аграрних перетворень

Захист відбудеться «18» травня 2010 р. о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, кімн. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, кімн. 212).

Автореферат розісланий «14» квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук О.Г. Шпикуляк

сільський територія економічний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація суспільних відносин в українському селі супроводжується формуванням ринкового середовища, здійсненням адміністративної та аграрної реформ, упровадженням Концепції державної регіональної політики, результативність яких впливає на процес державотворення в цілому. Проте ці суспільні перетворення поки що позитивно не позначилися на ефективності економіки села. Розвиток сільських територій наразі розглядається державою виключно в площині виконання завдання щодо продовольчого забезпечення країни, що призвело до демографічної кризи, занепаду соціальної сфери, зниження рівня та якості життя сільського населення. Зазначені недоліки передусім є наслідком невідповідності галузевого підходу до управління розвитком сільських соціально-просторових утворень поліструктурній природі цього складного об'єкта.

Досягнення сільськими територіями якісно нового рівня розвитку вимагає подолання моноцентризму в розумінні їх сутності, застосування до них нової пізнавальної парадигми, розгляду природи, ресурсного потенціалу та функцій цих соціально-просторових утворень крізь призму територіального підходу. У цьому контексті сільські території - це місце розвитку, перебування фізичних, біологічних та антропних тіл, простір виробничо-господарської, соціальної, духовно-культурної, політичної діяльності, поселенська мережа, природний ландшафт і життєве середовище. Згідно з територіальним підходом об'єктом управління виступає цілісна система загалом, а не тільки її окремі елементи. Він дає можливість досягти збалансованого розвитку, подолати міжгалузеві, внутрішньо- та міжрегіональні диспропорції, інтегрувати сільську і міську підсистеми суспільства. Разом з тим, територіальний підхід не залишає поза увагою базову галузь села - аграрне виробництво, стимулює її конкурентоспроможність за рахунок заохочення альтернативних видів господарської діяльності.

Застосування територіального підходу до аналізу процесів, що відбуваються в межах сільських територій, актуалізує проблему розробки концептуальних засад розбудови управління розвитком цих складних соціально-просторових утворень.

Управлінський аспект розвитку сільських територій завдяки розробкам представників різних наукових шкіл та галузей виокремився у самостійний науковий напрям. Значний внесок у наукову розробку та розв'язання зазначеної проблеми зробили представники вітчизняної економічної науки.

Обґрунтуванню концептуальних засад розвитку сільського сектору, розробці понятійно-категоріального апарату досліджуваної проблеми присвячено праці відомих українських економістів О. М. Бородіної, О. М. Онищенка, М. К. Орлатого, І. В. Прокопи, П. Т. Саблука, Л. О. Шепотько, В. В. Юрчишина та ін.

Питання стратегії розвитку аграрного сектору економіки у постіндустріальний період висвітлені у працях В. Г. Андрійчука, В. М. Гейця, Б. М. Данилишина, Б. Й. Пасхавера.

Проблеми удосконалення державного регулювання розвитку сільських територій знайшли відображення у працях В. С. Коломийчука, А. В. Лісового, М. Ф. Кропивка.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлені у наукових публікаціях О. Г. Булавки, М. О. Барановського, П. І. Гайдуцького, І. Ф. Гнибіденка, О. А. Грішнової, Ю. Е. Губені, П. В. Гудзь, М. Я. Дем'яненка, С. І. Дем'яненка, М. В. Зубця, І. Г. Кириленка, Д. Ф. Крисанова, Ю. О. Лупенка, М. Й. Маліка, В. О. Мандибури, Л. І. Михайлової, О. М. Могильного, Г. М. Підлісецького, М. П. Сахацького, В. М. Трегобчука, А. М. Третяка, М. А. Хвесика, М. М. Федорова, Л. М. Черчик, Р. М. Шмідта, О. В. Шубравської, К. І. Якуби та інших науковців.

Важливе значення у науковій розробці проблеми управління розвитком сільських територій належить зарубіжним фахівцям - Е. Б. Алаєву, Г. В. Атаманчуку, В. Л. Бабуріну, Е. Дж. Блейклі, В. Г. Гусакову, Г. Дейлі, С. М. Жданову, Т. І. Заславській, Г. В. Колодко, М. Д. Кондратьєву, В. Н. Лексіну, Ю. Л. Мазурову, О. В. Петрикову, М. Е. Портеру, Д. Д. Торопову, А. Н. Швецову, Й. А. Шумпетеру.

Однак до цього часу практично відсутні наукові праці, в яких сільські території досліджувалися б як цілісний системний об'єкт управління. Зважаючи на складну ситуацію на селі, його соціальну деградацію на першочергову увагу заслуговує питання обґрунтування концептуальних засад розбудови управління соціально-економічним розвитком сільських територій.

Означена спрямованість дослідження управління розвитком сільських територій зумовлена необхідністю обґрунтування їх ролі у прискоренні процесу трансформації українського суспільства.

Розв'язання сформульованої наукової проблеми має й прикладне значення, яке полягає у доцільності розмежування сільського господарства та сільських територій як об'єктів політичного впливу й управління, обґрунтування необхідності впровадження консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій, визначення її пріоритетних напрямів і складових, а також участі у її розробці та реалізації державних інститутів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб'єктів господарювання.

Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та визначило її актуальність, наукову і практичну цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до науково-технічної програми Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН НТП 44 «Науково-методологічне забезпечення підвищення економічної ефективності та розвитку соціально спрямованого виробництва» як складова теми 44.01/062 «Розробити теоретико-методичні засади відродження села та розвитку сільських територій в умовах становлення багатоукладної економіки аграрного сектора» (номер державної реєстрації 0106U006646) та в межах науково-дослідної роботи, що проводилася в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії

державного управління при Президентові України за темою «Підвищення ефективності наукової діяльності у сфері державного управління: регіональний аспект» (номер державної реєстрації 0104U004192). Здобувачем, як відповідальним виконавцем останньої з тем, обґрунтовано напрями наукового супроводження управління розвитком регіону, визначено роль регіональної політики у розвитку сільських територій. Крім того, дисертант на громадських засадах брав участь у науковій роботі кафедри державного управління і місцевого самоврядування за темою «Механізми наближення системи публічного управління України до європейських стандартів: регіональний та субрегіональний рівень», в межах якої зроблено порівняльний аналіз політики сільського розвитку в Україні та Спільної аграрної політики і політики розвитку сільських територій ЄС.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування концептуальних засад розбудови управління соціально-економічним розвитком сільських територій України та розробка на їх основі практичних рекомендацій щодо удосконалення управлінської діяльності, спрямованої на відтворення сільської територіальної підсистеми суспільства. Мета роботи зумовила постановку і необхідність вирішення відповідних завдань:

– здійснити аналіз наукових праць з питань управління соціально-економічним розвитком сільських територій;

– поглибити уявлення про сутність поняття «сільські території»;

- викласти світоглядні і теоретичні засади та методологію управління соціально-економічним розвитком сільських територій;

- розкрити специфіку сільських територій як об'єкта сільського розвитку та управління, обґрунтувати необхідність застосування до них територіального підходу;

- виявити природні та соціально-економічні умови функціонування сільських територій, довести залежність їх функцій від ресурсів;

- ідентифікувати сільський розвиток як процесний прояв соціально-економічного розвитку сільських територій;

- установити тенденції соціально-економічного розвитку сільських територій в контексті глобалізації та суспільних перетворень та їх взаємозв'язку з міською територіальною підсистемою суспільства, проаналізувати наслідки впливу на цей процес урбанізації та руралізації;

- класифікувати сільські території за їхнім рівнем і типом, визначити специфіку сільських урбанізованих зон і ареалів як перехідних, «змішаних» різновидів цих соціально-просторових утворень, а також територій зі спеціальним режимом функціонування;

- визначити економічні, правові й організаційні важелі відтворення сільських територій;

- довести необхідність упровадження консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій, визначити її зміст, пріоритетні напрями та складові;

- охарактеризувати прогнозування, планування та програмування як інструменти реалізації консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій;

- проаналізувати еволюцію управлінських відносин у межах сільських територій між суб'єктами різного рівня підпорядкованості, яка характеризується, з одного боку, підвищенням у цьому процесі ролі державних органів та розвитком самоврядних засад - з іншого;

- обґрунтувати концептуальні засади моделі управління соціально-економічним розвитком сільських територій;

- розробити практичні рекомендації щодо оптимізації системи управління соціально-економічним розвитком сільських територій, визначити перспективи подальших наукових розвідок.

Об'єкт дослідження - соціально-економічний розвиток сільських територій України як суспільний процес.

Предметом дослідження є концептуальні та інституціональні засади управління соціально-економічним розвитком сільських територій України.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення економічної, історичної, географічної наук, теорії державного управління, результати досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців з питань аграрної політики, управління розвитком сільських територій. Так, концепцію просторової організації суспільства було покладено в основу територіального управління. Із використанням геокультурного підходу було досліджено психологічні характеристики різних етноспільнот, умови та чинники освоєння певного простору, а завдяки концепції рубіжної комунікативності проаналізовано властивості сільських урбанізованих зон і ареалів. Концепція багатофункціонального розвитку села відіграла ключову роль у процесі синтезу територіального та галузевого підходів при визначенні управлінських проблем. Застосування концепції сталого соціально-економічного розвитку сприяло виявленню закономірних зв'язків між людиною, природою й виробництвом, диспропорцій у розвитку села та міста, сільського господарства та промисловості.

У дисертації застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Зокрема, за допомогою системного підходу визначено економічну, соціальну та екологічну складові сільських територій у їх взаємозв'язку та взаємодії між собою та з елементами інших систем. Історичний метод використано при характеристиці понятійного апарату дослідження. За допомогою методів моделювання та типології виявлено різні рівні і типи сільських соціально-просторових утворень, структурно-функціонального методу - здійснено аналіз структури і функцій об'єкта. Для обґрунтування концептуальних засад розбудови управління соціально-економічним розвитком сільських територій використано монографічний та абстрактно-логічний методи.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні дані Державного комітету статистики України, обласних управлінь статистики, офіційні матеріали Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, галузевих управлінь обласних та районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, наукові праці, аналітична інформація із мережі Internet, періодичних видань, власні напрацювання автора, опубліковані раніше.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в комплексі вони вирішують важливу наукову проблему обґрунтування концептуальних засад розбудови управління соціально-економічним розвитком сільських територій України. Найбільш значущими науковими результатами, одержаними автором особисто, є:

вперше:

- запропоновано авторське тлумачення сутності поняття «сільські території» як гетерогенних за структурною будовою соціально-просторових утворень, що складаються з населення, поселень, виробничо-господарського комплексу, інфраструктури, навколишнього природного середовища, земель сільськогосподарського та іншого призначення, які виконують виробничо-господарську, природоохоронну, рекреаційно-оздоровчу, соціальну та інші функції і перебувають під управлінським впливом органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а також суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (п. 1.1, 1.2, 1.3, 2.2);

- доведено необхідність застосування до сільських соціально-просторових утворень територіального підходу, що полягає у їх комплексному розвитку, поєднанні загальнодержавних, регіональних, місцевих інтересів та інтересів сільських громад, урахуванні цілей розвитку сільської та міської територіальних підсистем суспільства, їх окремих сфер та галузей і його спрямованості на подолання внутрішньо- та міжрегіональних диспропорцій (п. 1.3, 4.1);

- визначено сутність концепції сільського розвитку, яка виходить, з одного боку, з необхідності коригування економічної політики на селі за рахунок посилення позааграрного розвитку, а з іншого - зміни аграрної парадигми, наповнення її інноваційно-технологічним змістом (п. 1.2, 3.1);

- обґрунтовано необхідність впровадження консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій, яка є територіальною за визначенням та комплексною за сутністю і змістом, поділяється на загальнодержавний, регіональний, районний та базовий рівні й має на меті відтворення людського, виробничого, соціального та природного потенціалів сільських територій (п. 4.1, 4.2);

- розроблено концептуальні засади новітньої моделі управління соціально-економічним розвитком сільських територій, які ґрунтуються на розгляді управління як впливу на суспільний процес, що відбувається в межах об'єкта, враховують необхідність застосування до вирішення управлінських проблем територіального підходу, цілі і завдання консолідованої державної політики розвитку сільських територій та відображають структурні компоненти об'єкта, його різні рівні, типи й різновиди, а також функції суб'єктів управління (п. 5.1, 5.2, 5.3);

удосконалено:

- ідентифікацію сільського розвитку як процесного прояву соціально-економічного розвитку сільських територій, динаміка якого визначається ресурсним потенціалом та узгодженістю і збалансованістю економічної, соціальної та екологічної складових сільських територій (п. 1.3, 3.1);

- концептуальні засади класифікації сільських територій, які складаються з базового, районного, регіонального і загальнодержавного рівнів та їх різних типів і таких їх різновидів як сільські урбанізовані зони і ареали, а також територій зі спеціальним режимом функціонування (оздоровчо-рекреаційні, прикордонні та гірські) з властивими їм особливостями та характеристиками (п. 1.1, 3.2);

- аргументація щодо доцільності включення земельного ресурсу у економічний оборот і визнання його капіталом, удосконалення земельного законодавства та подолання цінового диспаритету як умови розширеного відтворення сільських територій (п. 2.1, 3.3, 3.4);

- пропозиції щодо необхідності удосконалення законодавчого забезпечення розвитку сільських територій, створення нового державного органу з управління комплексним розвитком цих соціально-просторових утворень та подальшого поглиблення світоглядних і теоретичних засад та методології дослідження суспільних процесів, що відбуваються в межах зазначеного об'єкта (п. 2.3, 3.4, 4.1, 5.2);

дістали подальший розвиток:

- обґрунтування залежності функцій сільських територій від їх ресурсів, диверсифікації видів господарської діяльності на засадах раціонального використання соціального, оздоровчо-рекреаційного, природоохоронного потенціалу та розгляд деяких з них як конкурентних, а в окремих випадках - як альтернативних сільськогосподарській діяльності, що запобігає зростанню соціальної напруженості за умов скорочення зайнятості в базовій галузі сільської економіки - агровиробництві (п. 2.2, 2.3,);

- аналіз тенденції взаємопов'язаності сільської та міської територіальних підсистем суспільства, внаслідок якої змінюються режим і вид використання сільських територій та їх функції (п. 3.2);

- шляхи удосконалення державних цільових програм як засобу перетворення сільських територій на самостійний об'єкт прогнозування, планування та програмування (п. 4.1, 4.3):

- характеристика розвитку управлінських відносин у межах сільських територій на засадах самоврядування, децентралізації управління, деконцентрації влади, їх еволюції у напрямі від державно-управлінської моделі до самоврядної (п. 5.2).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що обґрунтування концептуальних засад розбудови управління соціально-економічним розвитком сільських територій та впровадження адекватної зазначеному об'єкту консолідованої державної політики й доведення доцільності створення Міністерства сільського розвитку України, сприятимуть розширеному відтворенню сільської територіальної підсистеми суспільства. Теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути взяті за основу при розробці стратегії розвитку сільських територій. Результати дисертаційного дослідження використано:

Миколаївською обласною державною адміністрацією - пропозиції щодо оптимізації схеми планування території області за рахунок врахування специфіки розселення та забудови сільської місцевості використані при розробці Схеми планування території Миколаївської області, яка розроблялась на виконання Закону України «Про Генеральну схему планування території України» (довідка від 22.07.2009 р. №1352/28-05-22/6-09);

Міністерством будівельної політики та архітектури Ради Міністрів Автономної Республіки Крим - оцінка оздоровчо-рекреаційного потенціалу окремих сільських районів на предмет надання їм статусу оздоровчо-курортних територій місцевого значення опрацьована в процесі роботи над Державною програмою соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 р. (довідка від 10.09.2009 р. № 2042/01);

Головним управлінням агропромислового розвитку Вінницької обласної державної адміністрації - методика визначення базових функцій сільських територій відповідно до їх суспільного призначення та специфіки використана під час реалізації Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р. (довідка від 11.09.2009 р. № 8-3-32/1398);

Департаментом стратегічного планування розвитку економіки Міністерства економіки України - пропозиції щодо шляхів подолання диспропорцій у соціально-економічному розвитку сільської та міської територіальних підсистем суспільства, вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення враховані при розробці проекту Стратегії розвитку України «Україна 2020: Стратегія національної модернізації» (довідка від 12.01.2010 р. № 3906-25/2);

Міністерством аграрної політики України - рекомендації щодо необхідності дотримання збалансованості та узгодженості економічного, соціального та екологічного розвитку сільських територій для досягнення їх сталості; диверсифікації економічної діяльності на селі за рахунок поширення оздоровчо-рекреаційної та природоохоронної функцій; визначення періоду, протягом якого буде досягнуто просте та розширене відтворення сільських територій; визнання земельного ресурсу капіталом та необхідності його включення в економічний оборот впроваджено при розробці Загальнодержавної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 р. (довідка від 14.01.2010 р. № 37-17-5-13/207).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Наукові результати, що викладені у дисертації й виносяться на захист, отримані автором особисто. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать здобувачеві і є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, конгресах та з'їздах, зокрема:

«Науковий потенціал світу - 2004» (Дніпропетровськ, 2004 р.), «Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації» (Одеса, 2004 р.), «Муніципальний менеджмент: становлення та розвиток в Україні» (Дніпропетровськ, 2004 р.), «Наука і освіта - 2005» (Дніпропетровськ, 2005 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2005 р.), «Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського Союзу» (Одеса, 2005 р.), «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення» (Київ, 2005 р.), «Динаміка наукових досліджень - 2005» (Дніпропетровськ, 2005 р.), «Науковий потенціал світу - 2005» (Дніпропетровськ, 2005 р.), «Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку» (Одеса, 2005 р.), «Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських територій» (Київ, 2005 р.), «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (Київ, 2006 р.), «Розвиток аграрної економічної науки в Україні та її завдання в умовах освоєння ринкової системи господарювання» (Київ, 2006 р.), «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (Одеса, 2006 р.), «Другі Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 2006 р.), «Актуальні проблеми муніципального управління» (Київ, 2006 р.), «Сучасна Україна: політична нація, держава, громадянське суспільство» (Київ, 2007 р.), «Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців» (Львів, 2007 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2007 р.), «Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку» (Одеса, 2007 р.), «Фінансові проблеми становлення та розвитку аграрного ринку» (Київ, 2007 р.), «Забезпечення дохідності агропромислового виробництва на ринкових засадах» (Київ, 2008 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (Одеса, 2008 р.), «Сучасний вимір держави та права» (Миколаїв, 2008 р.), «Трансформація земельних відносин до ринкових умов» (Київ, 2009 р.), «Удосконалення механізму державного управління та місцевого самоврядування» (Київ, 2009 р.), «Ринкові трансформації та економічний механізм підвищення ефективності підприємств аграрного сектора» (Харків, 2009 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (Одеса, 2009 р.), «П'яті Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 2009 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 116 наукових праць загальним обсягом 100,2 друк. арк., з них: три одноосібних монографії - обсягом 53,2 друк. арк.; 37 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України - 16,15 друк. арк.; 45 публікацій в інших наукових виданнях - 23,2 друк. арк.; 31 публікація тез доповідей і науково-практичних конференцій - 7,65 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, 21 додатку на 29 сторінках, списку використаних джерел (426 найменувань) на 45 сторінках, містить 24 таблиці та 28 рисунків. Загальний обсяг роботи становить 452 сторінки комп'ютерного тексту, основна частина - 378 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «Теоретичні та методологічні засади управління соціально-економічним розвитком сільських територій» - здійснено аналіз наукових праць з досліджуваної проблеми, визначено понятійно-категоріальний апарат, обґрунтовано світоглядні і теоретичні основи та методологію організації розвитку сільських територій, розкрито сутність сільських територій як об'єкта соціально-економічного розвитку й управління.

Поняття «сільські території» фіксує складний за структурною будовою об'єкт, що об'єднує економічну, соціальну та екологічну складові, які в свою чергу поділяються на такі елементи, як населення, поселення, виробничо-господарський комплекс, інфраструктура, землі сільськогосподарського та іншого призначення, навколишнє природне середовище, властивості яких розкривають їхню сутність і визначають певні функції. Для сільських територій характерні такі специфічні просторові параметри, як площа, протяжність, компактність, конфігурація, географічне розташування, а також їх ознаки, як людність, щільність, кліматичні умови, особливості ландшафту. За розміром, масштабом, величиною сільські соціально-просторові утворення поділяються на базовий, районний, регіональний та загальнодержавний рівні, які співвідносяться між собою за принципом «матрьошки». Сільські території класифікуються на певні типи за такими критеріями: вид та режим використання території, ступінь розвитку і ресурсозабезпеченості, галузева спрямованість, функціональна складність, політико-правовий статус, етнічна ознака тощо. Виділяються такі їх різновиди: власне сільські території; перехідні, «змішані» сільські соціально-просторові утворення (сільські урбанізовані зони й ареали), а також території зі спеціальним режимом функціонування (оздоровчо-рекреаційні, прикордонні, гірські).

Сільські території як наукова категорія хоча й введені у науковий обіг нещодавно, проте є предметом вивчення різних галузей науки, кожна з яких виокремлює власне дослідницьке поле. Аграрна економічна наука поки що не повною мірою використовує потенційні можливості, закладені у інтегральному характері її науково-методологічного арсеналу. Причиною цього є домінування галузевого підходу, за яким основна увага науковців концентрується на дослідженні розвитку аграрної галузі економіки, в той час як поза увагою наукового аналізу залишається соціальна та екологічна складові сільських територій. Для запровадження територіального підходу, який розширює межі об'єкта дослідження до рівня сільської територіальної підсистеми суспільства, необхідно подолати економічний редукціонізм та аграрний фундаменталізм, що дозволить здійснювати системний аналіз як економічних відносин, так і умов життєдіяльності сільського населення та стану навколишнього природного середовища.

Відтворення сільських соціально-просторових утворень потребує здійснення революційних змін у людській свідомості, пов'язаних з переоцінкою цінностей щодо ставлення держави та суспільства до сільського господарства, села та селянства. Цього можна досягти завдяки впровадженню у суспільну свідомість такого світоглядного принципу як селяноцентризм, який передбачає підпорядкування відроджувальних процесів інтересам вітчизняного села та його мешканців.

Важливу роль у здійсненні управління соціально-економічним розвитком сільських територій відіграють класичні та сучасні економічні теорії, у тому числі наукові розробки представників школи фізичної економії, теорії цивілізації, природно-господарських систем, світсистемні концепції, концепції сталого розвитку, географічних образів, місцерозвитку, рубіжної комунікативності, які формують цілісне уявлення про об'єкт.

За умов поглиблення системної кризи сільських соціально-просторових утворень виникла об'єктивна необхідність розробки нових концептуальних засад їх функціонально-управлінської моделі. Це зумовило, з одного боку, доцільність коригування економічної політики на селі, посилення позааграрного розвитку, а з іншого - зміну аграрної парадигми, наповнення її новим змістом. Саме на таких засадах грунтується концепція сільського розвитку, яка є не галузевою, а територіальною за визначенням і сутністю. У соціально-економічному відношенні концепція сільського розвитку визначає шляхи відтворення людського, виробничого, природного та соціального потенціалів сільських соціально-просторових утворень.

Методологія управління соціально-економічним розвитком сільських територій грунтується на системному підході та принципах синергетики.

Із точки зору системного підходу, сільські території виступають як певний сегмент простору, що характеризується природними і суспільними властивостями. До перших із них належать природні ресурси і природні умови. Суспільні властивості визначаються здатністю території виступати просторовим базисом для розміщення населення, виробничо-господарських, соціальних та інших об'єктів. У цьому контексті сільські соціально-просторові утворення є частиною державної території, її антропосферою. Це також фізична територія, географічне середовище, джерело природних ресурсів, антропогенний ландшафт, тобто природний ландшафт, змінений людською діяльністю внаслідок господарського та соціального освоєння простору.

Сільські території мають подвійну природну сутність. По-перше, вони безпосередньо взаємодіють з навколишнім природним середовищем. По-друге, результати господарської діяльності на сільських територіях значною мірою визначаються залежністю від природно-кліматичних умов, природних ресурсів, переривчастим технологічним циклом, сезонним характером праці, непередбаченістю результатів, уповільненим оборотом капіталу, нерозвиненістю аграрного ринку. Все це дає підстави віднести сільські соціально-просторові

утворення до складних систем, які характеризуються відкритістю, непередбаченістю, неврівноваженістю і нестабільністю, функціонально-управлінський алгоритм яких підпадає під опис синергетики.

Управління соціально-економічним розвитком сільських територій як суспільним процесом грунтується на врахуванні тенденцій розвитку об'єкта, гармонізації його економічної, соціальної та екологічної складових. Цей розвиток складається з двох стадій - відродження сільських територій (просте відтворення) та їх сталого розвитку (розширене відтворення). При цьому економічне зростання має бути спрямоване на комплексний розвиток сільських територій, цілеспрямованість якого лежить у площині їх суспільного призначення (рис. 1).



Рис. 1. Системна характеристика сільських територій*

*Розробка автора.

Сільські території належать до складних об'єктів управління. За реляційним проявом, який характеризує цей об'єкт у його відносинах з іншими об'єктами, сільські соціально-просторові утворення не є власне системою, а входять до складу єдиної територіальної організації суспільства, що потребує врахування їх взаємопов'язаності з міською територіальною підсистемою. За атрибутивним проявом, що характеризує об'єкт за співвідношенням його складових між собою, сільські території виступають як система. В межах цієї системи відбуваються процеси різної спрямованості як за масштабами, так і за функціями, галузевою ознакою та сферою життєдіяльності. У них перетинаються потреби, інтереси і цілі усіх компонентів зазначеного об'єкта, які перебувають у компетенції різних суб'єктів управління: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм. Центральне місце у внутрішньосистемних міжкомпонентних зв'язках сільських територій як об'єкта управління посідає характер взаємопов'язаності сільського господарства (галузі економіки) та сільських територій (соціалізованого простору), які належать до різних форм суспільного відтворення. Отже, по відношенню до сільського господарства застосовується галузеве управління, а до сільського просторового сегмента - територіальне. При цьому об'єкт управління за територіальним підходом залишається незмінним - це сільські соціально-просторові утворення як цілісна система.

Сільські території зазнають певних змін внаслідок розвитку об'єктивного суспільного процесу, що відбувається у їх межах, а також впливу відповідних суб'єктів управління. Динаміка та спрямованість цих змін значною мірою залежать від ресурсозабезпеченості сільських соціально-просторових утворень, рівень якої у свою чергу характеризує їх функціональність.

У другому розділі - «Функціональність сільських територій» - досліджено ресурси, базові функції сільських територій, проаналізовано процес трансформації функціональної моделі сільських територій.

Природні, людські та штучні ресурси відіграють вирішальну роль у визначенні функцій, спрямованості та динаміці соціально-економічного розвитку сільських територій. Своєрідним різновидом природних ресурсів виступає територія: як земельний ресурс, місце залягання корисних копалин (мінеральних ресурсів), просторовий базис життєдіяльності. Універсальним природним ресурсом сільських територій є землі, на які припадає 44 % їх природно-ресурсного потенціалу. Якщо Україна займає 5,7 % територіїї Європи, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 %, а рілля - 26,9 %. Землі одночасно є територіальним базисом та основним засобом виробництва.

Серед інших видів ресурсів певне місце у розвитку сільських територій посідають людські та фінансові ресурси, ресурси промислового походження, передусім, засоби і предмети праці.

Базовими функціями сільських територій є виробничо-господарська, оздоровчо-рекреаційна, природоохоронна та соціальна. Ураховуючи наявність ресурсів, кон'юнктуру ринку, доцільно вкладати кошти в ту галузь чи сферу діяльності, яка забезпечує зайнятість населення, сприяє збереженню навколишнього природного середовища. Такий підхід передбачає диверсифікацію зайнятості населення, пошук видів діяльності, альтернативних сільськогосподарській.

Ідеальною є модель господарювання, за якою проблема продуктивної зайнятості населення вирішується через його залучення до праці в аграрному секторі економіки. Її впровадження дасть можливість досягти одночасно кількох цілей розвитку: раціонального використання природних ресурсів, наповнення місцевих бюджетів, відтворення сільського господарства, удосконалення виробничої і соціальної інфраструктури, поліпшення життєвого рівня селян.

Зважаючи на переважно профілактично-лікувальний характер земель оздоровчого та рекреаційного призначення, оздоровчо-рекреаційна діяльність розглядається як єдина цілісна функція сільських територій, завдяки якій відбувається оздоровлення населення та надаються туристичні й історико-культурні послуги.

Природоохоронна діяльність виступає як триєдиний процес, що передбачає екологізацію природокористування, власне природоохоронні заходи та комплексне відтворення навколишнього природного середовища.

До змісту соціальної функції сільських територій віднесено: добробут населення; соціальне забезпечення; соціальне страхування; соціальний захист; облаштованість життєвого середовища, що визначається житловими, комунально-побутовими та соціально-культурними умовами; морально-психологічний клімат на селі; коло спілкування його мешканців, сферу їхніх інтересів.

Удосконалення соціальної функції сільських територій потребує: розробки і прийняття Концепції соціального розвитку села; внесення змін до бюджетного та податкового законодавства, які сприяли б фінансовому забезпеченню надання послуг закладами та установами соціальної сфери села на рівні соціальних стандартів та нормативів; запровадження адресних бюджетних дотацій підприємствам й установам, що надають платні соціальні послуги в деградуючих населених пунктах. Крім того, функціонування ринку платних послуг на селі можливе за умов введення пільгового порядку одержання кредитів для підприємницьких структур соціальної сфери; створення регіональних фондів розвитку соціальної інфраструктури села за рахунок внесків суб'єктів господарювання, коштів населення.

Різноманітність функцій сільських територій випливає з взаємопов'язаності їх виробничої, соціальної та екологічної сфер (рис. 2).

Екологічна сфера
· Земельні та водні ресурси · Атмосферне повітря · Флора і фауна

Соціальна сфера
· Поселенська мережа · Населення і трудові ресурси · Добробут населення · Соціальна інфраструктура села (галузі соціально-культурного та соціально-побутового призначення)
Виробнича сфера
· Сільське господарство · Лісове господарство · Рибне господарство · Галузі переробної промисловості · Галузі добувної промисловості · Будівництво · Інші види виробництва

Рис. 2. Функціональна структура сільських територій *

* Розробка автора.

Функціональна модель сільських територій, що розглядається одночасно як самодостатня та соціально-орієнтована, грунтується на їх потенційній здатності розвиватися за рахунок власних ресурсів з дотриманням інтересів кожної окремої сільської територіальної громади та сільського соціуму в цілому. За господарської цілісності сільських територій вони мають можливість здійснювати комплекс функцій відповідно до їх суспільного призначення, тим самим створюючи умови для задоволення економічних, соціальних та духовних інтересів тих, хто на них мешкає. При цьому на перший план виходить завдання соціального облаштування життєвого середовища селян. Відтак, економічна ефективність має бути спрямована у бік збалансованого розвитку сільських територій, а першочергове задоволення інтересів селянства розглядатися як шлях до забезпечення продовольчої безпеки країни.

Поліфункціональність сільських територій має не тільки економічний ефект, а й забезпечує відтворення суспільно значущих цінностей, які не завжди піддаються вартісній оцінці. В цьому сенсі сільські соціально-просторові утворення не тільки гарантують збереження та підтримку життєздатності села, а також сприяють збереженню агроландшафту, природно-заповідного фонду України та запобігають прояву негативних явищ техногенного характеру. Тобто, йдеться про суспільні блага, які не оцінюються за ринковими критеріями ефективності, суспільне значення яких поки що не набуло належного визнання.

Спрямування функціональності сільських територій у напрямі їх комплексного розвитку потребує розробки та реалізації відповідної стратегії на наступні 10-15 років, якій мають бути підпорядковані усі інноваційні проекти та цільові програми, що дозволить відродити українське село й вийти на рівень його розширеного відтворення.

У третьому розділі - «Соціально-економічний розвиток сільських територій як суспільний процес» - здійснено аналіз сільського розвитку як процесного прояву соціально-економічного розвитку сільських територій у контексті глобалізації та суспільних перетворень, досліджено процес відтворення сільських соціально-просторових утворень на засадах концепції сталого розвитку.

Сільський розвиток розглядається, з одного боку, як об'єктивний багатовимірний процес, якому притаманні самоорганізація та саморозвиток, що зумовлено багатофункціональністю сільських територій і як цілеспрямований розвиток відповідно до їх суспільного призначення та завдань - з іншого. До основних завдань сільського розвитку віднесені: врахування та реалізація загальнодержавних, регіональних, районних інтересів і інтересів сільських територіальних громад (просторовий вимір); збереження поселенської мережі та її оптимізація (поселенський вимір); відтворення ресурсного потенціалу (ресурсний вимір); створення сприятливого життєвого та природного середовища, забезпечення сталого розвитку (галузевий вимір); визначення пріоритетних функцій відповідно до специфіки територій (функціональний вимір).

Реалізація зазначених завдань має на меті забезпечення комплексного розвитку сільських територій, що відповідає полікомпонентній структурі об'єкта (рис. 3).

Складові

Виміри

Прояви

Економічна

Функціональний

Об'єктний

Соціальна

Галузевий

Процесний

Екологічна

Поселенський

Суб'єктний

Просторовий

Ресурсний

Розвиток сільських територій

Рівні

Зрізи

Стадії

Базовий

Горизонтальний

Простого відтворення

Районний

Вертикальний

Регіональний

Багатовимірний

Розширеного відтворення

Загальнодержавний

Багатофункціональний

Полісферний

Полісекторальний

Багатоукладний

Рис. 3. Комплексність розвитку сільських територій*

* Розробка автора.

Певний алгоритм сільському розвитку задає глобалізація. Під її впливом розширюються його просторова та функціональна ніші. Посилення інтеграційних зв'язків між міською та сільською територіальними підсистемами суспільства має для останнього більше негативних наслідків, ніж позитивних. Перш за все, зростає прірва між цими територіальними підсистемами суспільства за рівнем соціально-економічного розвитку, посилюється нееквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю, містом і селом. Прискореними темпами відбувається виснаження сільського ресурсного потенціалу, вимивання людських ресурсів за рахунок міграції економічно активного населення у міста, консервується техніко-економічна відсталість аграрної галузі. Внаслідок депопуляції, занепаду соціальної сфери деградує поселенська мережа. Все це ставить під сумнів можливість збереження шансів на виживання села як такого. В першу чергу це стосується сільської місцевості, віддаленої від великих міст, так званої «глибинки».

У передмісті відбувається накладання сільського та міського розвитку один на одного. Саме передмістя стало зоною взаємопроникнення міста і села, контактним місцем, в межах якого утворюються системоформуючі зв'язки між містом та оточуючою сільською місцевістю. Тут міські та сільські території перетворюються на «сполучені посудини», в яких взаємодія сільського та міського розвитку є найбільш інтенсивною.

Вплив міст на розвиток сільських територій веде до їх урбанізованості, внаслідок чого посилюється їх диференціація за цим критерієм на малоурбанізовані, середньоурбанізовані, високоурбанізовані та гіперурбанізовані території.

Сільський розвиток відбувається під безпосереднім впливом суспільних перетворень. Його перспективи перш за все визначаються результативністю аграрної реформи, складовими якої виступають земельна та господарська реформи. Ключовою проблемою земельних відносин є становлення земельного ринку, яке гальмується недооцінкою значення в економічному обороті земельного ресурсу. Для функціонування повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення необхідно: прийняти закони України «Про державний земельний кадастр», «Про ринок земель», «Про державний земельний (іпотечний) банк», «Про заставу права оренди земельних ділянок»; включити в економічний оборот вартість земель і визнати їх капіталом нарівні з іншими засобами виробництва; сформувати інфраструктуру земельного ринку; подолати диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; удосконалити рентні відносини.

Розвиток сільських територій відбувається на засадах концепції сталого розвитку, а саме: на принципах сталості процесів розвитку, гармонійності розвитку людини, соціальної справедливості. Згідно з принципом сталості процесів розвитку передбачається формування такого типу суспільного розвитку, що грунтується на ідеї узгодження темпів економічного та соціального розвитку з можливостями природних систем забезпечувати ці темпи мінеральними та біологічними ресурсами, з одного боку, та межами здатності біосфери до асиміляції негативних впливів господарської діяльності - з іншого. Принцип гармонійності розвитку людини передбачає задоволення фізичних, духовних та інших потреб сучасної людини впродовж всього життя й розширення можливостей вибору. Принцип соціальної справедливості означає забезпечення можливості рівного доступу громадян до всіх видів ресурсів для підтримки економічних передумов відтворення та розвитку людини.

У контексті об'єктно-суб'єктних відносин сталого розвитку сільських територій ключову роль відіграє визначення засобів досягнення цільової установки такого розвитку. А це значною мірою залежить від вибору параметрів розвитку та критеріїв його оцінювання, що є, передусім, прерогативою держави. Відсутність законодавчо затверджених інтегральних показників сталого розвитку сільських територій, що одночасно віддзеркалюють стан їх економічної, соціальної та екологічної складових, значно ускладнює розв'язання протиріччя між суспільними очікуваннями від здійснюваних державою реформ та законами ринку.

Досягнення цілей сталого соціально-економічного розвитку сільських територій потребує певного реформування суспільних інститутів, які займаються розробкою та впровадженням відповідної державної політики.

У четвертому розділі - «Консолідована державна політика соціально-економічного розвитку сільських територій» - доведено необхідність впровадження консолідованої державної політики, об'єктом впливу якої є сільські території, визначено її пріоритетні напрями та складові, розкрито роль прогнозування, планування та програмування як інструментів реалізації цієї політики.

Застосування консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій має кілька концептів: когнітивний (консолідація економічного, антропологічного, екологічного, інституціонального наукових підходів); функціональний (збалансування різних функцій); управлінський

(поєднання територіального та галузевого управління); інституціональний (узгодження цілей формальних інститутів - органів публічної влади та неформальних - бізнесу, громадськості); структуралістський (врахування економічної, соціальної та екологічної складових об'єкта, його багатовимірності та різнорівневості); мотиваційний (гармонізація індивідуальних, групових, загальнодержавних, регіональних, територіальних та галузевих інтересів); психологічний (відповідність політичних намірів суспільним очікуванням).

Як засвідчив аналіз існуючої системи управління соціально-економічним розвитком сільських територій, ні галузеве Міністерство аграрної політики України, ні територіальне Міністерство регіонального розвитку та будівництва України не володіють необхідними ресурсами та інституціонально не забезпечені щодо здійснення консолідованої політики комплексного розвитку цих соціально-просторових утворень. Для цього необхідні сучасні організаційні та концептуальні засади, нові політичні інститути, інший набір інструментів політичного впливу, узгоджених з функціями сільських територій та їх суспільним призначенням. Інший бік проблеми полягає у необхідності подолання залишкового принципу бюджетного фінансування соціальної складової сільських територій, який успадкований Україною від радянської держави.

Функцію консолідації завдань розвитку та інтересів різних суб'єктів суспільно-політичного процесу покладено на органи державної влади, які покликані забезпечувати стабільність державного устрою та гарантувати права та свободи громадян.

Актуальність розробки та впровадження консолідованої державної політики, адекватної суспільним перетворенням, що відбуваються на сільських територіях, пов'язана з потребою, з одного боку, інтеграції діяльності державних органів та корпоратизації зусиль різних неформальних інститутів - з іншого з метою формування відповідного інституціонального середовища.

В цьому сенсі така політика має консолідувати намагання держави, бізнесу та громадськості щодо відтворення сільських територій. При цьому джерелом вироблення консолідованої державної політики є різні інститути, а тому той чи інший її напрям є одночасно витвором кількох державних органів. Отже, за таких умов консолідована державна політика виступає як мегаполітика, тобто як територіальна політика, що інтегрує економічну політику, в тому числі аграрну, соціальну політику, політику зайнятості населення, демографічну політику, етнополітику та екологічну політику.

Із огляду на це та системний характер консолідованої державної політики соціально-економічного розвитку сільських територій, одним із її пріоритетних напрямів є пожвавлення на селі економічної діяльності. При цьому будь-який вид діяльності розглядається під кутом зору необхідності створення на селі сприятливого соціально-економічного середовища, яке б слугувало відтворенню населення, а потенційні можливості різних галузей сільської економіки оцінюються крізь призму її конкурентоспроможності та рентабельності. Такий підхід сприяє диверсифікації зайнятості населення та його доходів, розвитку господарських функцій, альтернативних сільськогосподарській, створенню нових

...