Розвиток ринків аграрної продукції: монографія

Що стосується ячменю, то світовими лідерами з виробництва цієї культури є і залишаться в найближчій перспективі Росія, Канада та Іспанія при можливому виході України на четверте місце з прогнозованими обсягами 13 млн тонн.

За обсягами вирощування серед олійних культур переважатиме соя з прогнозованими обсягами виробництва у 2015 р. по десяти країнах майже 257 млн тонн, що перевищить 95% обсягів світового прогнозу з нарощуванням виробництва в усіх країнах - основних виробниках сої.

Слід зазначити, що три лідери з вирощування сої - США, Бразилія та Аргентина, за прогнозом, збільшать свою питому вагу до 84% світового виробництва у 2015 році проти 81,1% у 2007 році.

Другою за обсягами вирощування олійною культурою є ріпак з прогнозом виробництва на 2015 р. 57 млн тонн на світовому рівні. При цьому прогноз по десяти основних виробниках цієї культури (понад 1 млн тонн щорічно кожна), включаючи Україну, свідчить про позитивну тенденцію збільшення виробництва ріпаку по всіх країнах.

Що стосується насіння соняшнику, то, за прогнозом, збільшення обсягів його виробництва буде незначним - до 28 млн тонн у 2015 р. проти 26,9 млн тонн у 2007 році. Забезпечать це нарощування виробництва дев'ять країн - основних виробників при лідерстві трьох країн - Росії, України та Аргентини, питома вага яких у 2015 р. досягне майже 66% на світовому рівні проти 51% у 2007 році.

Для з'ясування можливості досягти Україною прогнозованих показників здійснено аналіз оцінки нових сортів, зареєстрованих у країні.

За Каталогом сортів рослин, придатних до поширення в Україні, проаналізовано їх урожайність порівняно з фактичною і з'ясовано, що при їх запровадженні Україна має можливість значно збільшити обсяги виробництва зернових і олійних культур.

Крім того, запропоновано методичні підходи до оцінки сталості врожайності зернових культур за такою формулою:

де N - ранг області за рівнем її урожайності по Україні; У - середня урожайність конкретної культури в області за сільськогосподарський рік; СВ - середня урожайність цієї культури за відповідний сільськогосподарський рік по Україні.

Опробування цього індексу здійснено нами на прикладі його оцінок по пшениці, ячменю та кукурудзі за декілька років. Розрахунки дали такі значення:

	1980 р.	1990 р	2000 р.	2005 р.	2009 р.
Пшениця	97,9	106,6	111,1	113,7	88,5
Ячмінь	111,0	134,9	112,8	116,6	94,6
Кукурудза	120,7	111,6	120,7	115,3	80,6

Відповідно до одержаних даних величина індексу різна не тільки за окремими культурами, серед яких найбільш сталий показник по пшениці, а й у межах однієї культури за роками. При цьому багато в чому сталість урожайності за роками залежить від величини міжобласної різниці між найбільшою і найменшою врожайністю конкретної культури. Так, по ячменю при величині індексу в 1990 р. 134,9 вона становила 28,3 ц/га, а у 2000 р. при величині індексу 112,8 - лише 18,9 ц/га.

Таким чином, запропонований індекс у цілому є достатньо коректним і може бути прийнятним для оцінки сталості врожайності, маючи допоміжні функції, які дозволяють порівнювати між собою різні роки і різні культури за вирівненістю врожайності по областях України.

Одержані дані свідчать, що для формування в Україні сталого зернового господарства за різних агрокліматичних умов в областях потрібно за допомогою підбору сортів і гібридів, кількість яких зареєстровано у Каталозі сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2006 р., по пшениці 160, ячменю - 100, а по кукурудзі - навіть 350, і відповідних технологій домагатися зростання виробництва зерна при сталості врожайності окремих культур по областях і за роками.

У розділі 4 - "Експортно-імпортний ринок аграрної сировини та продукції переробної промисловості" - через призму глобалізаційних процесів, що зумовили зростання обсягів міжнародної торгівлі в цілому до 27 трлн дол. США у 2007 р. проти 4,1 трлн дол. у 1980 році, розглянуто динаміку торгівлі продукцією АПК.

У свою чергу, зросли й обсяги торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольчими товарами, як показано на прикладі експорту. В цілому у світі обсяги експорту продовольчих товарів перевищували обсяги експорту аграрної сировини з коливанням від 12,9 млрд дол. США у 1970 р. до 253,7 млрд дол. США у 2005 р. Якщо у 1970 р. обсяги експорту продовольчих товарів у 1,66 раза перевищували обсяги аграрної сировини, то до 2005 р. ця перевага зросла до 2,27 раза.

Така тенденція притаманна як розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються. Тобто спостерігається загальносвітове спрямування економік країн світу нарощувати обсяги створення додаткової вартості в межах країни за рахунок збільшення обсягів переробки аграрної сировини.

Особливо це виразно простежується по країнах, що розвиваються. Якщо в 1970 р. в них обсяги експорту сировини мали питому вагу майже 54% у загальносвітових обсягах цієї продукції, то у 2005 р. вона знизилася до 34,3%. Негативною ситуацією для таких країн є те, що вони значно відстали від розвинутих країн у сфері переробки аграрної продукції. Так, розвинуті країни збільшили обсяги експорту переробленої продукції за 1970-2005 рр. на 291,3 млн дол. США, або у 14,6 раза, а країни, що розвиваються, - тільки на 130,3 млн дол. США, або у 10,4 раза.

Безсумнівним фактом розвитку світової торгівлі є те, що питома вага аграрних товарів у загальносвітовій торгівлі поступово знижується, що зумовлено не тільки більшим зростанням обсягів торгівлі промисловими товарами, а й випереджаючими темпами зростання обсягів торгівлі послугами. Аналіз показує чітку закономірність зниження питомої ваги продукції АПК в обсягах світової торгівлі. Якщо питома вага розвинутих країн зменшилася з 13,37 до 6,77%, або майже удвічі, то питома вага країн, що розвиваються, - з 32,22 до 6,69%, або в 5,5 раза.

Щодо імпорту, то розвинуті країни та країни, що розвиваються, збільшили імпорт продовольчих товарів у 13, а сировини - відповідно у 9 і 10 разів. Зазначимо, що позиція країн з розвинутим аграрним сектором, насамперед західних, є подвійною. З одного боку, як показано нами у розділі 2, вони не бажають поступатися на переговорах з бідними країнами щодо зменшення підтримки своїх товаровиробників, що сприяло би підвищенню конкурентоспроможності аграрної продукції бідних країн на світових ринках. З іншого боку - створюють і фінансують спеціальні підрозділи, основним завданням яких є сприяння імпорту з бідних країн, забезпечуючи їхнім експортерам різноманітну маркетингову допомогу. У дослідженні наведено функції таких структур в Австралії, Білорусі, Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Росії, Великій Британії.

Показано, що зростання виробництва зерна в усіх регіонах світу зумовило у відповідь на збільшення потреб населення планети значне підвищення обсягів експорту зернових. Насамперед, якщо виробництво зерна на світовому рівні зросло у 2,5 раза, то експорт збільшився майже у 4,1 раза - з 79,4 млн тонн у 1961 р. до 329 млн тонн у 2007 році. При цьому відбувся значний перерозподіл сегментів експорту зерна між основними регіонами планети. Хоча Північна Америка зберегла свою позицію лідера на світовому експортному ринку зерна в абсолютних показниках - 43,9 млн тонн у 1961 р. і 123,9 млн тонн у 2007 р., але її питома вага зменшилася відповідно з 55,3 до 37,9% при зростанні питомої ваги Європейського Союзу з 11,1 до 19,4% і Азії з 7,2 до 16%.

Спостерігаються дві діаметральні позиції таких угруповань країн як "Південна Азія" та "Найменш розвинуті країни". Якщо перше при зростанні обсягів виробництва зерна утричі збільшило його експорт більш як у 30 разів, то друге також при триразовому зростанні валового збору збіжжя, навпаки, зменшило його експорт майже удвічі. Якщо у групі країн "Південна Азія" у 1961 р. експорт зерна до обсягів його виробництва становив 0,39%, то у 2007 р. - вже 3,83%, тоді як у групі "Найменш розвинуті країни" відношення експорту до виробництва зерна зменшилося відповідно з 5,29 до 0,93%.

Дзеркальним відображенням цього є імпорт у країнах цих угруповань. При зростанні обсягів імпорту зерна регіону "Південна Азія" з 6,8 до 12,6 млн тонн, або майже удвічі, група "Найменш розвинуті країни" збільшила імпорт зерна з 2 до 20,7 млн тонн, або у десять разів. Тобто, якщо регіон "Південна Азія" імпортував у 1961 р. по 11 кг зерна на душу населення, а в 2007 р. знизив цей показник до 7,7 кг, то група "Найменш розвинуті країни" збільшила обсяги імпорту зерна на душу населення відповідно з 8 до 25,9 кг.

Дослідження показують, що головними експортоформуючими регіонами планети на світовому ринку зерна є "Північна Америка", "ЄС" та "Азія". Якщо регіон "Океанія", де головним експортером є Австралія, у 2007 р. поставив на світовий ринок зерна 17,1 млн тонн, або лише 5,2% світового експорту, то питома вага його експорту до обсягів виробництва в регіоні становила 74,5% проти 24,9% головного експортера "Північна Америка".

Динаміка торгівлі пшеницею практично збігається з такою в цілому по зерну. При цьому основними експортоформуючими регіонами є "Північна Америка", "ЄС" та "Східна Європа", а імпортозалежними - "Північна Африка", "Південна Америка" і "Південна Європа".

Виробництво рису за обсягами перевищує виробництво пшениці, але внаслідок того, що ця культура майже повністю споживається в межах країн, де вона вирощується, торгівля нею дуже обмежена.

Лідируюча за обсягами виробництва кукурудза поступається пшениці за обсягами експорту - 109,7 млн тонн у 2007 р. при збільшенні експорту за 45 років у 7,8 раза проти збільшення експорту пшениці у 3,4 раза.

Водночас за наявності тенденції до зменшення виробництва ячменю після 1990 р. спостерігається достатньо чітка тенденція до зростання обсягів торгівлі цією культурою, які у 2007 р. становили майже 23,6 млн тонн, або 17,7% урожаю проти 11,8% урожаю 1990 року.

У цілому зростання торгівлі зерновими культурами супроводжується зростанням їх цін.

Аналіз торгівлі продукцією тваринництва показав, що зростання експорту молока і сирів значно випереджає обсяги виробництва цих видів продукції. Так, якщо обсяги виробництва молока у світі зросли на 97,3%, а сирів - у 3,5 раза, то обсяги експорту - відповідно в 38,7 і 9,6 раза. Хоча простежується значна різниця питомої ваги експорту до обсягів виробництва. У 2007 р. молока було експортовано лише 1,37% від виробленого, а сиру - майже 25,54% при спільній тенденції зростання цін.

Що стосується торгівлі рослинною олією, то обсяги експорту соняшникової олії зросли за 45 років з 218,3 до 4729,7 тис. тонн, або у 21,7 раза. При цьому основними світовими експортерами є регіони "Південна Америка" і "Східна Європа" - 21 і 47,4% світових обсягів відповідно.

Якщо з 80-тих рр. і до 2002 р. регіон "Південна Америка" випереджав регіон "Східна Європа", то з 2002 р. останній міцно посів перше місце на світовому ринку соняшникової олії. Це пов'язано зі зменшенням обсягів виробництва насіння соняшнику в першому регіоні з 6,4 млн тонн у 2000 р. до 4 млн тонн у 2007-му при нарощуванні, навпаки, виробництва в другому регіоні відповідно з 9,5 до 12,3 млн тонн, яке в основному забезпечили Росія та Україна.

Таким чином, ці два регіони збільшили обсяги експорту соняшникової олії з 207 до 3222,6 тис. тонн. Але внаслідок зростання експорту цієї олії іншими регіонами, наприклад, Азією з 2 до 186 тис. тонн, питома вага двох регіонів дещо зменшилася - з 79,5% у 1961 р. до 68,1% у 2007 р. Тільки один регіон світу - "Північна Америка" при доведенні експорту соняшникової олії у 2001 р. до 262,4 тис. тонн у наступні роки при суттєвих коливаннях по роках обсягів все ж зменшив експорт олії до 125,3 тис. тонн у 2007 р., або на 54,3% порівняно з 2001 роком.

Основними імпортерами соняшникової олії є країни регіонів "ЄС" - 2,4 млн тонн у 2007 р., або 52,4% світових обсягів проти 58,4% у 1961 р., та "Азія" - 0,9 млн тонн, або 19,6% світових обсягів проти 10,5% у 1961 р. При цьому, якщо регіон "ЄС" збільшив обсяги імпорту соняшникової олії на 2,3 млн тонн, або у 18 разів, то регіон "Азія" - майже на 0,9 млн тонн, або у 38 разів.

Наведено також докладну інформацію про торгівлю соєвою олією, обсяги якої на світовому рівні зросли в 31,7 раза при лідируючих позиціях регіону "Південна Америка", країни якого експортували у 2007 р. майже 9,2 млн тонн олії, або 74% світових обсягів при нульовому експорті в 1961 році.

Аналіз статистичних даних ФАО за 1961-2007 рр. показав, що світовий експортний ринок цукру в цілому зріс з 20,2 млн тонн у 1961 р. до 53,8 млн тонн у 2007-му, або у 2,7 раза, але спостерігається значна нерівномірність динаміки змін обсягів експорту окремими регіонами планети: від зменшення на 43,8% країнами регіону "Східна Азія", майже стабільного експорту цукру регіоном "Північна Америка" до збільшення в 15,2 раза регіоном "Південна Азія".

Усі роки світовим лідером на ринку цукру є регіон "Південна Америка" з його обсягами експорту 10,1 млн тонн у 1961 р., 14,4 млн тонн у 2000-му та 25 млн тонн у 2007 р. Проте внаслідок збільшення експорту цього продукту іншими регіонами його питома вага зменшилася з 50 до 46,5% світового експорту цукру.

"Європейський Союз" збільшив експорт цього товару з майже 3 млн тонн у 1961 р. до 6,2 млн тонн у 2007 р. при зменшенні його питомої ваги на світовому ринку відповідно з 14,7 до 11,6%. Серед інших регіонів слід відмітити нарощування експорту цукру майже в 15,2 раза країнами регіону "Південна Азія" при обсягах 4,9 млн тонн у 2007 р. і "Океанії", де головним експортером є Австралія, - зростання майже в 4,6 раза при обсягах 4,4 млн тонн у 2007 р.

Беззаперечним явищем на ринку цукру є те, що експортні ціни на нього значно зросли. Так, якщо у 1961 р. 1 т цукру в сировинному еквіваленті була оцінена у світі на рівні 93,4 дол. США, у 1990 р. її ціна зросла до 439,7 дол., то у 2000 р. вона знизилася до 223,4 дол., а потім знову почала зростати, сягнувши 378,6 дол./т у 2006 році.

Оцінюючи торгівлю ковбасними виробами, слід зазначити, що експорт саме ковбасних виробів зріс найбільшою мірою порівняно з тими видами продукції, що нами аналізуються. Загальне зростання на світовому ринку було 16-разове збільшення порівняно з 1961 роком. При цьому найбільше цей експорт зріс з країн Азійських регіонів. Так, якщо у 1961 р. регіон "Південна Азія" експортував лише 1 т ковбас, а регіон "Західна Азія" - 5 т, то у 2006 р. експорт цих регіонів становив відповідно 1021 і 3250 тонн, або у відносних показниках він зріс у 1021 і 650 разів.

Основними експортерами ковбасних виробів є "Європейський Союз" - 457,2 тис. тонн у 2006 р., або 57,6% світового експорту (у 1961 р. його питома вага становила лише 8,9%) і "Північна Америка" - відповідно 105,1 тис. тонн, або 23% світових обсягів проти 6,4% у 1961 році.

Аналіз даних показує також, що основними імпортерами ковбасних виробів є "Європейський Союз" - 372,4 тис. тонн, або 51,1% світових обсягів, проти 32,4% у 1961 р. та регіон "Центральна Америка і Карибський басейн" - 57,5 тис. тонн у 2006 р., або майже 8% світового імпорту проти 3,2 тис. тонн і 12,7% у 1961 році.

Обсяги експорту вершкового масла наблизилися до майже 1,5 млн тонн, але зростання на світовому рівні становить лише 140%. Як і за експортом м'ясних консервів, лідирує регіон "ЄС" - 872 тис. тонн у 2006 р., або 58,2% світового експорту, і регіон "Океанія" - 469,5 тис. тонн, або 31,3%. Лідерство цього регіону фактично забезпечує одна країна - Нова Зеландія, яка в 2006 р. експортувала 391 тис. тонн вершкового масла, або 83,3% обсягів регіону. Різко скоротився експорт вершкового масла з регіону "Африка" - від 17,2 тис. тонн у 1961 р. до 1,2 тис. тонн у 2006 р., або на 82,8%.

Світовим лідером по імпорту цього продукту є "ЄС", країни якого у 2006 р. імпортували 875 тис. тонн вершкового масла.

У цілому, за наявності спільної тенденції до підвищення обсягів експортно-імпортних операцій простежуються значні розбіжності між регіонами планети щодо експорту й імпорту конкретних видів товарів, що слід враховувати українським експортерам при плануванні виходу на регіональні ринки аграрної сировини і товарів переробної промисловості.

Аналіз географії експорту країнами - основними виробниками аграрної продукції, такими як США, Китай, Франція, Росія показав, що за спільної тенденції до розширення географії експорту зернових виявлено значну різницю в переліку головних торговельних партнерів кожної країни по окремих видах продукції. Так, якщо головними експортерами американської пшениці були Японія, Єгипет, Китай, а кукурудзи - Японія, Тайвань і Мексика, при загальній кількості країн - торговельних партнерів 90 і 122, то для Франції при значно меншій географії - лише 58 країн для кожної з культур, основними торговельними партнерами були країни ЄС - Італія, Нідерланди, Бельгія.

Щодо географії експорту м'яса, то, наприклад, для США вона достатньо велика. Головними імпортерами м'яса птиці із США є Росія, Мексика і Гонконг, яловичини - Мексика, Канада, Південна Корея, свинини - Японія, Мексика і Канада. Останні дві країни є також головними імпортерами із США незбираного молока при доповненні до цього переліку Японії при аналізі географії експорту сирів.

При обмеженій географії експорту Китаєм яловичини (2 країни) і свинини (9 країн) він нарощує свою присутність на ринку баранини арабських країн, збільшивши експорт із 690 т у 1990 р. до майже 23 тис. т у 2005 р. при зосередженні торгівлі молоком і сирами в межах материкового Китаю, до якого належать Гонконг і Макао.

Особливість експорту продукції тваринництва Франції полягає в тому, що він дедалі більше зорієнтований на країни ЄС, які є основними імпортерами яловичини, баранини та свинини, сирів і молока при обмеженому експорті м'яса птиці.

Таким чином, країни - основні виробники аграрної продукції значно різняться між собою не тільки за обсягами експорту конкретних товарів АПК, а й географією експорту, яка різна для різних товарів.

У п'ятому розділі - "Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків в Україні" - коротко розглянуто історичні аспекти розвитку торгівлі на теренах України від формування пешаварської, зарубинецької та черняхівської культур, великих торговельних шляхів, що через територію України пов'язували народи, поширення експорту зернових після скасування кріпацтва, поставок продукції до союзного фонду - до набуття Україною незалежності, коли держава була в змозі власно вирішувати всі питання зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД).

Розглянуто етапи розвитку ЗЕД протягом ХХ ст.: перший (1918-1987 рр.) роки соціалістичного господарювання, зокрема післявоєнні роки, й особливо десятиріччя до перебудови; другий (1987-1991 рр.) - роки перебудови економіки, який характеризується поступовою ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю.

Третій етап (1991 р. по даний час) - період реформування й розвитку ЗЕД та її становлення в Україні як суверенній державі.

Прийнята на початковому етапі концепція передбачала розвиток активного співробітництва з країнами дальнього зарубіжжя; входження у світовий інтеграційний процес; удосконалення і розвиток економічних зв'язків з країнами ближнього зарубіжжя, переведення їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але і як важливий фактор економічного зростання, створення передумов для інтенсивнішого розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

За результатами аналізу іноземного досвіду сформульовано ідею формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, фінансування її за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням ресурсів підприємницьких структур) й управління спеціальним уповноваженим органом (аналогічно японському ДЖЕТРО).

Наведено матеріали, як подати заяву щодо антидемпінгового розслідування, що надзвичайно важливо після того, як Україна внаслідок приєднання до СОТ відкрила свої кордони для імпорту і, таким чином, захистити власного виробника.

Проаналізовано розвиток торгівлі товарами АПК за 1991-2008 рр. по основних складових сировинної та переробної продукції з використанням даних Державного комітету статистики України та статистичної бази ФАО. Слід зазначити, по-перше, спостерігається динамічність розвитку зовнішньої торгівлі взагалі, внаслідок чого торговельний обіг країни зріс із 9,5 млрд дол. США у 1991 р. до 152,5 млрд дол. США у 2008 р., або у 16 разів. При цьому обсяги торгівлі продукцією АПК відповідно зросли з 3,8 до 17,5 млрд. дол. США, або більше, ніж у 4,6 раза.

Головна особливість торгівлі продукцією АПК за аналізований період полягає в тому, що при всіх коливаннях обсягів експорту в цілому вони мають тенденцію до зростання, що відображено у збільшенні обсягів експорту у 2008 р. до 11 млрд дол. США, або на 7,6 млрд більше порівняно з 1991 р.. Водночас набагато стрімкіше зростали обсяги імпорту товарів АПК - до 6,5 млрд дол. США проти 381,3 млн, або у 17 разів.

Друга, надзвичайно важлива особливість - протягом усіх років сальдо експорту-імпорту АПК було позитивним, коливаючись від 167,3 млн (2003 р.) до 4,5 млрд дол. США (2008 р.). На фоні того, що у сфері торгівлі промисловими товарами і послугами спостерігалося у більшості років від'ємне сальдо, яке у 2006 році зросло до 14 млрд дол. США, додатне сальдо у торгівлі продукцією АПК є безсумнівним досягненням виробників аграрної та переробної промисловості.

Слід зазначити, що після 1991 р. пройшла хвиля спаду обсягів експорту продукції АПК при зниженні їх до 1,1 млрд дол. США у 2002 р. Але потім намітилася тенденція до його зростання, що зумовило збільшення обсягів експорту до 6,3 млрд дол. США у 2008 р. При цьому такі коливання були синхронними як для сировинних товарів, так і для товарів переробних галузей.

Водночас виявлено не дуже прийнятна для країни тенденція зростання обсягів і питомої ваги експорту аграрної сировини порівняно з відповідними показниками експорту напівготової і готової до вживання продукції переробної промисловості, що, безсумнівно, призводить до значних втрат внаслідок фактичного дарування додаткової вартості, що створюється при переробці продукції, імпортерам, а також за рахунок ножиць цін на сировину і готову продукцію. Так, якщо у 1991 р. питома вага експорту сировини становила трохи більше 29%, то у 2008 р. вона зросла до 57,7%. Простий розрахунок показує, що якщо у 1991 році на кожний долар експорту сировини припадало 2,4 дол. експорту продукції переробних галузей, то у 2008 р. - лише 0,73 дол., а у 2005р. - навіть 0,55 дол.

Основу експорту аграрної сировини протягом всього періоду, що аналізується, становила продукція рослинного походження, обсяги якої коливалися від 81,9 млн (1994 р.) до 5577,1 млн дол. США (2008 р.). Розрив у величині експорту продукції тваринництва був меншим з коливанням від 272,8 млн (1998 р.) до 783,4 млн дол. США (2008 р.). При цьому, якщо серед рослинної сировини левова частка припадала на зернові культури й олійне насіння та плоди, то серед продукції тваринництва - на молоко та молокопродукти і яйця.

Що стосується товарів переробної галузі, то всі роки перше місце за обсягами займає продукція харчової промисловості, питома вага якої по цій групі товарів у деякі роки перевищувала 90% при динамічному нарощуванні експорту товарів цієї галузі, починаючи з 307,9 млн дол. США у 1999 р. до 1394,4 млн дол. США у 2006 р., коли їх питома вага становила 58%.

Внаслідок втрат зовнішніх ринків, насамперед російського, значно зменшилися обсяги експорту цукру та кондитерських виробів - з майже 1,2 млрд дол. у 1991 р. до 164,4 млн дол. США у 2008 р..

Слід зазначити також динамічність розвитку імпорту товарів Україною в цілому: 1991 р. - 2,7 млрд дол. США, через три роки - майже 10 млрд, і різке прискорення починаючи з 2004 р. - майже 29 млрд, 2005 р. - 36,1, 2006 р. - понад 45, 2007 р. - 60,6 і понад 85,5 млрд дол. США (2008 р.). Щодо продукції АПК, то при зниженні обсягів імпорту у 1994 р. порівняно з 1991 р. з 381,3 до 334,4 млн дол. США, починаючи з 2004 р. також спостерігається стрімке нарощування обсягів імпорту: 2004 р. - майже 1,8 млрд, 2005 р. - 2,5, 2006 р. - майже 3,2 млрд, 2007 р. - 4,1 і 2008 р. - понад 6,5 млрд дол. США. При цьому, якщо загальний обсяг імпорту товарів АПК за 17 років збільшився у 17 разів, то промислових товарів і послуг - у 34,3 раза, а питома вага імпорту товарів АПК з найвищої - 14,2% у 1991 році знизилася у наступні роки удвічі до 7,6% у 2008 році.

Слід також зазначити відмінності у змінах обсягів імпорту сировини і продукції переробної промисловості. Якщо обсяги першої зросли зі 156 млн дол. США у 1994 р. до 3,1 млрд дол. США у 2008 р., або у 20 разів, то других - відповідно із 178,4 млн до 3,3 млрд дол. США, або у 18,7 раза. При цьому питома вага сировини у 1994 р. становила 45,6%, через 14 років вона зросла до 48,6%, а питома вага імпорту продукції переробних галузей відповідно зменшилася з 53,4 до 51,4%.

Аналіз співвідношення обсягів імпорту сировини рослинного і тваринного походження показав, що протягом більшості років рослинна сировина за обсягами перевищувала тваринну з максимальною різницею у 239,8 млн дол. у 2008 р.

Основою імпорту тваринницької сировини у всі роки були м'ясо і субпродукти харчові, риба і рибопродукти, а продукції рослинницької галузі - плоди і горіхи, цитрусові, а також олійне насіння та плоди.

Щодо продукції переробних галузей, то левова частка припадала на продукцію харчової промисловості - понад 80% у будь-який рік аналізованого періоду. При цьому основу імпорту продукції харчової промисловості у 2008 р. становили тютюн (457,6 млн дол. США.), алкогольні та безалкогольні напої (335,7 млн дол. США) і продукти переробки плодів і овочів (314,3 млн дол. США).

Таким чином, аграрний сектор національної економіки в цілому протягом періоду формування економіки від сивої давнини до теперішніх днів, є головним донором усіх інших галузей народного господарства.

Вихід України на глобальні ринки аграрної продукції вимагає нових підходів до оцінки потенційних експортних ринків української аграрної продукції. Потрібно навчитися прогнозувати потоки товарів за географічним принципом. Тому нами запропонована методика оцінки потенційного ринку продукції АПК, яка складається з 16 позицій:

1. Оцінка експортних можливостей країни за конкретними товарами на основі балансу їх виробництва і внутрішнього споживання;

2. Аналіз спектру імпортних товарів конкретної країни на предмет знаходження "спектральної лінії" вітчизняного експортного товару;

3. Оцінка ємності цієї "спектральної лінії" за фізичними і грошовими характеристиками;

4. Оцінка рівня сприяння діяльності експортних компаній законодавчою базою конкретної країни;

5. З'ясування наявності в країні державних інституцій, що сприяють імпорту товарів через надання інформаційних та інших послуг, включаючи створення власної мережі збуту;

6. Географічна віддаленість країни-імпортера;

7. Рівень тарифів і нетарифних обмежень, що застосовує країна при імпорті конкретного товару, особливо в країну, що входить до регіонального торговельно-економічного об'єднання і що пов'язані, таким чином з внутрішніми зобов'язаннями за договором такого інтеграційного об'єднання;

8. Аналіз досвіду роботи тих вітчизняних експортних компаній, що вже діють на цьому ринку;

9. Аналіз діяльності інших закордонних компаній, присутніх на ринку конкретної країни з метою оцінки конкурентоспроможності власної продукції;

10. Особливості транспортного сервісу (морський, річковий, наземний транспорт) від власної країни до країни-імпортера і складського сервісу в ній;

11. Особливості розмитнення експортного товару і правил прийняття товару компанією-покупцем;

12. Вимоги країни до якості та пакування товару;

13. Оцінка можливих фінансових результатів експорту на основі оцінки вартості товару на кордоні України, витрат на його транспортування, розмитнення, складування в країні-імпортері, маркетинг, створення власної мережі розподілу і продажу товару, рекламу;

14. Оцінка динаміки зростання потреб у конкретній продукції через оцінку зростання чисельності населення;

15. Оцінка зростання купівельної спроможності населення країни;

16. З'ясування основних торговельних партнерів країни по конкретному товару.

Аналіз торгівлі зерновими показав, що загальний експорт збіжжя за 1994-2008 рр. коливався від 1285,1 (2000 р.) до 16136,4 тис. тонн (2008 р.) при його питомій вазі до обсягів виробництва від 4,9 (1997 р.) до 33,6% (2005 р.). У цілому за останні 15 років загальний експорт зернових склав майже 94 млн тонн, або 19,3% до обсягів виробництва. По окремих зернових культур спостерігається дуже нестабільний експорт пшениці, що пов'язано, як правило, з неврожаєм озимої пшениці.

При цьому обсяги експорту пшениці коливалися в межах 194,2 (1995 р.) - 8304 (2002 р.) тис. тонн.

Слід зазначити, що саме через невдалу експортну політику 2002 року, коли за межі України вивезли 40% зібраного врожаю, наступний неврожай 2003 року примусив застосовувати термінові заходи для забезпечення продовольством населення через імпорт понад 3 млн тонн пшениці. У цілому за аналізований період було вивезено понад 44 млн тонн пшениці, або 18,7% загального врожаю.

По кукурудзі спостерігається достатньо стійка тенденція донарощування обсягів виробництва зерна цієї культури при значних коливаннях валового збору ячменю, але по обох культурах існує чітка динаміка зростання обсягів експорту як у фізичних, так і відносних величинах. У цілому за 15 років при коливанні обсягів експорту кукурудзи від 10,2 до 2795,6 тис. тонн було продано за кордон понад 12 млн тонн зерна кукурудзи, або 16% загального врожаю. Відповідно обсяги експорту ячменю знаходилися в межах 247,5 - 5740,5 тис. тонн при середній питомій вазі за період 24,6%.

За даними експорту насіння соняшнику свідчать про те, що основна його маса перероблялася в Україні, що сприяло створенню додаткової вартості на вітчизняних переробних заводах.

За 17-річний період в Україні було вирощено 55,1 млн тонн насіння соняшнику, з яких вивезено за кордон лише 7,3 млн тонн, або 13,2% врожаїв. При цьому питома вага експорту насіння соняшнику від річних обсягів урожаю коливалася у значних межах - від 0,7% у 2005 р. до 46,5% у 1997 р., тобто максимальна величина питомої ваги перевищувала мінімальну в 66 разів.

Щодо ріпаку, то ця давно знана вітчизняними виробниками культура нині переживає завдяки зростаючим потребам у ній для виробництва біопалива другу молодість. За 17 років площа під цією культурою в Україні зросла з 57,4 тис. га у 1992 р. до 1379,6 тис. га у 2008 р., тобто в 24 рази, а найбільше за останні п'ять років, коли площа ріпаку зросла майже на 1,3 млн га. При одночасному зростанні врожайності, яка у 2008 р. досягла 20,8 ц/га, обсяги виробництва ріпаку за 17 років збільшилися від 110 до 2872,9 тис. тонн, або у 26 разів. Таке поєднання двох факторів зумовило значне зростання обсягів експорту цієї культури за останні п'ять років - з 81,1 до 2387 тис. тонн. При цьому питома вага експорту останніми роками перевищує 80% обсягів виробництва. З одного боку, це добре з погляду на те, що постійно зростає експортна ціна ріпаку. І якщо у 2004 р. Україна продала ріпаку майже на 19 млн доларів США, то у 2008 р. експортні надходження зросли вже до майже 1,3 млрд дол. США.

З іншого боку, це, на нашу думку, неправильний підхід до перетворення країни на сировинний придаток, коли інші країни виробляють з українського ріпаку олію, а з неї біопаливо Тобто фактично віддаємо додаткову вартість, яку могли б залишити в Україні, створивши додаткові робочі місця через реалізацію потрібної для України державної програми виробництва біопалива.

Таким чином, перед нашою країною стоять два завдання: перше - створення мережі переробних заводів з виробництва біопалива, друге - розробка програми по забезпеченню виробників вітчизняним насіннєвим матеріалом ріпаку.

Успіх зовнішньоекономічної діяльності, крім вирішення проблем законодавчого плану, виробництва конкурентоспроможної продукції в потрібних обсягах, розвитку інфраструктури для забезпечення експорту продукції сільського господарства та переробної промисловості, великою мірою залежить від виходу країни на нові ринки, тобто від поширення географії експорту.

Проаналізована географія експорту-імпорту продукції рослинництва та переробної промисловості свідчить про її поширення на країни далекого зарубіжжя при скороченні торговельних зв'язків з країнами СНД. Достатньо стабільними партнерами України на ринку пшениці є Іспанія, Ізраїль і Туніс. Експорт українського ячменю здійснюється в основному за межі СНД, з орієнтацією на азійські країни - Саудівську Аравію, Іран, Сирію. Ринком збуту кукурудзи залишаються країни СНД, хоча за останні роки освоюються ринки Азії та Африки, але стабільним партнером на цьому ринку є Білорусь. Збільшується не тільки кількість країн, які імпортують понад 100 тисяч т. кукурудзи щорічно, а й обсяги їхнього імпорту.

Експортні потоки соняшнику, ріпаку та сої спрямовані в країни Європи й Азії при обмеженій та нестабільній торгівлі з країнами СНД. Насіння соняшнику Україна експортувала у 2002 р. в 24 країни, 2003 - у 37, 2004 - у 35 і 2005 р. - у 27 країн. Водночас по ріпаку і сої спостерігається достатньо чітка тенденція до розширення географії експорту цих культур.

Переробна промисловість України виробляє дуже широкий асортимент продукції, значна частина якої йде на експорт, наприклад, у 2006 р. 23,3% виробленої яловичини, а у 2007 році - 61,5%.

Дослідження загальних обсягів експорту Україною м'яса показало, що головними ринками всі роки були країни СНД, особливо Росія, до якої в окремі роки вивозили до 99% всього експорту м'яса. Однак внаслідок скорочення внутрішніх обсягів виробництва Україна поступово втрачає ці ринки і стає імпортозалежною країною.

Зовнішньоекономічні зв'язки у сфері торгівлі молоком і продукцією його переробки за роками нестабільні, більша частка цих товарів експортується до країн СНД. Основним імпортером сирів була Росія - близько половини загальних обсягів.

Імпорт сирів Україна здійснює головним чином з країн ЄС - більше половини обсягів. У 2005 р. основним експортером стала Росія - 67,1%.

Географія експорту олії майже повністю повторює експорт інших видів продукції АПК - поширення торговельних зв'язків з країнами Європи та Азії при скороченні торгівлі з країнами СНД. Основними імпортерами олії за період 2002-2005 рр. були Швейцарія та Росія. Понад 90% експортних обсягів української олії імпортують 15-16 країн.

Зазначимо майже катастрофічний спад обсягів експорту цукру з 1,4 млн тонн у 1996 р. до 5,2 тис. тонн у 2007 р., тобто більш як у 270 разів, при збереженні торговельних зв'язків із країнами СНД. Головними постачальниками цукру в Україну є також країни СНД.

Вирішення окреслених проблем експортно-імпортної діяльності України у сфері торгівлі продукцією сільського господарства і переробної промисловості лежить у площині удосконалення регулювання цих ринків і нарощуванні власного виробництва для запобігання зростання імпортозалежності по продукції тваринництва. Найважливішим кроком є підвищення платоспроможності населення як основи зростання попиту, що сприятиме нарощуванню виробництва у галузі тваринництва і визначатиме, таким чином, конкурентоспроможність аграрних товаровиробників.

Для підвищення ефективності подальшого входження України у світовий економічний простір потрібно:

· підготувати базові Закони "Про сільське господарство" і "Про управління аграрним ринком", а також створити розвинуту систему інформаційного забезпечення товаровиробників щодо попиту та пропозиції на ринках різного рівня;

· переглянути тактику і стратегію виробництва ріпаку для запобігання перетворення України у сировинний придаток Європи;

· сформувати загальнодержавну систему інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності.

Висновки

У дисертації здійснено обґрунтування теоретично-методичних засад функціонування та трансформації поняття "ринок", діяльності Світової організації торгівлі в контексті приєднання до неї України, аналіз виробництва аграрної продукції як бази формування й функціонування ринків аграрних товарів на світовому та регіональному рівнях, а також по країнах - основних виробниках і, відповідно, розвиток ринків аграрної сировини і переробної промисловості з визначенням місця України по окремих товарах на цих ринках.

1. Ринкова економіка, що базується на багатоаспектному ринку товарів і послуг, розпочалася з формування первісного ринку аграрної продукції, який при поступовій трансформації економічного та соціального життя народів, зростанні потреб у товарах за якістю та номенклатурою, нині визначає розвиток сучасних цивілізацій у глобалізованому світі.

Ринок, як конгломерат інститутів та інституцій, трансформує розвиток суспільства з урахуванням його потреб у конкретних товарах на світовому, регіональному та національному рівнях і модернізує виробництво.

2. Ринок зародився з простого обміну товару на товар, переважно сільськогосподарського походження, при поступовій трансформації економічного та соціального життя народів, зростанні потреб у безлічі товарів за якістю та номенклатурою, нині визначає розвиток сучасної цивілізації в глобалізованому світі.

3. Генезис формування теорій міжнародної торгівлі чітко пов'язаний зі змінами розвитку економіки як в окремих країнах - лідерах свого часу, так і поступовою інтернаціоналізацією, а потім і глобалізацією економічного життя людства під впливом стрімкого нарощування обсягів міжнародної торгівлі.

4. Аналіз змін поглядів дослідників на поняття "ринок" та його сутність свідчить, що нині ринок - це глобалізована система економічних взаємовідносин між людьми у межах країн, між країнами у межах регіональних і світових об'єднань, а поняття так само багатогранне, як і сам ринок, що є двигуном і мірилом розвитку економік, розвитку людської цивілізації. Нескінченний процес трансформації світової економіки зумовлює появу нових типів і видів ринків, що відображають реалії економічного життя людства, створюючи водночас широке поле для розвитку економічної думки.

5. Ринок продукції сільського господарства і переробної промисловості, як першооснови життя людства, має певні особливості, пов'язані з вимогами до якості конкретних товарів, строками їх збереження, реалізації та іншими критеріями, що зумовило підписання при створенні СОТ окремої "Угоди про сільське господарство". Вступ кожної країни до СОТ є складним процесом з особливостями, пов'язаними з намаганням керівництва кожної країни щодо отримати від СОТ та її членів значних поступок на користь країни-кандидата (наприклад, Китай) або намаганням швидкого вступу з беззаперечним прийняттям усіх умов (як Киргизстан).

6. При скороченні площ зернових у розвинутих країнах і збільшенні в країнах, що розвиваються, загальною рисою є зростання валових зборів зерна на фоні динамічного підвищення середньої врожайності при різних темпах зростання валових зборів зернових в окремих регіонах планети, що зумовило за період 1961-2006 рр. достатньо помітний перерозподіл їх питомої ваги в загальносвітових обсягах. Темпи приросту виробництва олійних культур перевищують темпи приросту зернових при випереджаючому зростанні виробництва ріпаку та перерозподілі питомої ваги зборів цих культур між регіонами світу. Інтенсифікація виробництва зернових та олійних культур за рахунок підвищення врожайності дозволила перевести великі площі ріллі під вирощування овочевих культур, а найголовніше - зберегти значні площі землі для майбутніх поколінь.

7. При загальносвітовій тенденції зростання валових зборів картоплі відмічається зменшення її виробництва в регіонах, де вона донедавна вважалася "другим хлібом", при вибуховому характері після 1995 року зростання обсягів виробництва овочів. Але з 80-х років спостерігається тенденція скорочення площ цукрових буряків і виноградників при одночасному зростанні валових зборів за рахунок значного підвищення врожайності.

8. Зростання поголів'я тварин, і особливо птиці, їх середньої продуктивності зумовило збільшення обсягів виробництва молока і м'яса в усіх регіонах планети. При цьому виробництво молока за темпами значно поступається темпам зростання виробництва м'яса, що спричинило при збільшенні чисельності населення спад виробництва молока і, навпаки, зростання виробництва м'яса на душу населення.

Стрімке нарощування виробництва м'яса в країнах Далекого Сходу та Південної Америки при зменшенні його обсягів у країнах СНД зумовило значні зміни питомої ваги окремих регіонів планети у світових обсягах виробництва м'яса при відповідних змінах структури за видами цієї продукції і при скороченні питомої ваги яловичини, буйволятини, баранини та козлятини, зростанні питомої ваги свинини, а найбільше - м'яса птиці.

9. Різноманітність природно-кліматичних умов у країнах - основних виробниках аграрної продукції в поєднанні з історичними особливостями розвитку економіки в цілому й окремих галузей рослинництва і тваринництва зокрема зумовили значні розбіжності в обсягах виробництва видів продукції, продуктивності ріллі та тварин.

10. Розвиток експортно-імпортного ринку продукції АПК свідчить про випереджаюче зростання обсягів експорту продукції переробної промисловості над експортом аграрної сировини.

Експорт-імпорт зернових у цілому, особливо кукурудзи, та продукції переробної промисловості за темпами зростання перевищує темпи виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

11. Географія торговельних зв'язків країн - основних виробників аграрної продукції при тенденції її розширення водночас має спрямованість на встановлення міцних зв'язків з великими імпортерами відповідних товарів. При цьому країни - основні виробники аграрної продукції значно різняться не тільки за обсягами експорту конкретних товарів АПК, а й географією їх експорту, яка різна для різних товарів.

12. В історичному аспекті Україна, починаючи з формування ще перших культур, була експортноорієнтованою країною при розвитку, за сучасною термінологією транзитних коридорів різноманітних товаропотоків. Виконуючи функції одного з головних постачальників аграрної продукції на внутрішній ринок колишнього СРСР, Україна водночас унаслідок стрімкого розвитку тваринництва отримувала по імпорту СРСР значні обсяги зернових.

З набуттям незалежності Україна сформувала власну законодавчу базу, що визначає правила внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Це сприяло виходу на міжнародні ринки з входженням у групу країн - лідерів з експорту зернових.

У цілому аграрний сектор України за всі роки незалежності був єдиним сектором із позитивним сальдо в зовнішній торгівлі з поступовим підвищенням питомої ваги експорту продукції переробної промисловості.

13. Сформована методика оцінки потенційних експортних ринків дозволяє при поетапній оцінці експортних можливостей, аналізі спектру й обсягів імпорту товарів конкретною країною, купівельної спроможності її населення визначитися з доцільністю освоєння її імпортного ринку.

Входячи до групи країн - лідерів з експорту зерна, Україна внаслідок стрімкого скорочення поголів'я й, таким чином, обсягів виробництва продукції тваринництва починає втрачати свої позиції на ринках цих товарів.

Якщо політика у сфері торгівлі насінням соняшнику забезпечила зростання експорту переробленої продукції у вигляді соняшникової олії, то поточна політика у сфері експорту ріпаку, виробництво якого стрімко зростає, може перетворити країну в сировинний придаток Європи.

Спостерігається розширення географії експорту продукції АПК при одночасному скороченні експортних потоків до країн СНД.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Супіханов Б.К. Розвиток ринків аграрної продукції / Б.К. Супіханов- К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2009. - 538 с.

2. Супіханов Б.К. Розвиток ринків аграрної продукції / Б.К. Супіханов. - Видання друге, доповн. і перероб. - К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2009. - 530.

3. Супіханов Б.К. Олійні культури: історія, сорти, виробництво, торгівля / Б.К. Супіханов., Н. І. Петренко. - К. : ННЦ "ІАЕ", 2008. - 126 с. - (Іст.-бібліогр. серія "Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії" ; кн. 25). - (особистий внесок - обробка даних, аналіз, написання розділів 3-6 щодо виробництва і торгівлі олійними культурами).

4. Світове і регіональне виробництво аграрної продукції / П.Т. Саблук [та ін.]. - К. : ННЦ ІАЕ, 2008. - 210 с. - На звороті тит. арк. авт. : Супіханов Б.К. (з укр. сторони) та ін. - (особистий внесок - розділи 5, 6).

5. Мировое и региональное производство аграрной продукции / Г.А. Калиев [и др.]. - Алматы: НИИ экономики АПК и развития сельских территорий АО "КазАгроИнновация", 2008. - 215 с. - На обороте тит. л. авт. : Супиханов Б.К. (с укр. стороны) и др. - (особистий внесок - розділи 5, 6).

6. Супіханов Б.К. Зернові культури: історія, сорти, виробництво / Б.К. Супіханов, Н. І. Петренко; УААН, ДНСГБ. - К. : ННЦ "ІАЕ", 2009. - (Іст.-бібліогр. сер. "Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії"; кн. 30). - 175 с. - (особистий внесок - ідея, аналіз, 3-й розділ щодо виробництва і торгівлі зерновими культурами).

7. Супіханов Б.К. Продовольча безпека України: історія і сьогодення / Б.К. Супіханов, О.П. комарніцька; УААН, ДНСГБ. - К. : ННЦ "ІАЕ", 2009. - (Іст.-бібліогр. сер. "Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії" ; кн. 29). - 115 с. - (особистий внесок - 2, 3 і 4 розділи щодо історичних аспектів становлення і розвитку міжнародних економічних відносин, аналіз законодавчої бази, державного регулювання ринку зерна).

8. Супіханов Б.К. Особливості вступу до СОТ деяких країн / Б.К. Супіханов // Агроінком. - 2006. - № 11-12. - С. 11-15.

9. Супиханов Б.К. Африканский рынок зерновых / Б.К. Супіханов // Аграрна наука і освіта. - 2007. - Т. 8. - № 1-2. - С. 110-112.

10. Супіханов Б.К. Бюджетна підтримка сільського господарства / Б.К. Супіханов Б.К. // Економіка АПК. - 2007. - № 2. - С. 61-66.

11. Супіханов Б.К. Еволюція державної підтримки сільського господарства України / Б.К. Супіханов // Продуктивність агропромислового виробництва. - 2007. - № 7. - С. 3-12.

12. Супіханов Б.К. Зовнішній ринок АПК України / Б.К. Супіханов // Інноваційна економіка. - 2007. - № 2(4). - С. 43-45.

13. Супіханов Б.К. Підвищення конкурентоспроможності сільсько-господарського виробництва в умовах підготовки вступу до СОТ / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2007. - № 5. - С. 44-49.

14. Супіханов Б.К. Розвиток державної аграрної політики у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва / Б.К. Супіханов //Економіка АПК. - 2007. - № 8. - С. 3-8.

15. Супіханов Б.К. Деякі аспекти створення та функціонування світової організації торгівлі / Б.К. Супіханов // Вісн. Сумськ. нац. аграр. ун-ту. - Вип. 2. - 2006. - С.325-330. - (Серія "Фінанси і кредит").

16. Супіханов Б.К. Етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності та управління нею в Україні / Б.К. Супіханов // Вісн. Сумськ. нац. аграр. ун-ту. - Вип. 2. - 2007. - С. 371-375. - (Серія "Фінанси і кредит").

17. Супіханов Б.К. Стан і тенденції зовнішньоторговельної діяльності України у сфері торгівлі винопродукцією / Б.К. Супіханов; Миколаївський ДАУ // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2007. - Вип. 4(43). - С. 3-10.

18. Супіханов Б.К. Про підвищення конкурентоздатності аграрного виробництва в сучасних умовах / Б. к. супіханов // Економіка АПК. - 2008. - № 5. - С. 3-8.

19. Супіханов Б.К. Стан і перспективи формування стандартів у сфері технології виробництва / Б.К. Супіханов, Ю.В. Кожедуб // Економіка АПК. - 2008. - № 7. - С. 3-7. (особистий внесок - аналіз стану і перспектив формування стандартів).

20. Супіханов Б.К. Перспективи розвитку агропромислового комплексу в умовах членства України в СОТ та формування зони вільної торгівлі з ЄС / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2008. - № 11. - С. 138-143.

21. Супіханов Б.К. Оцінка впливу пропозиції зерна на внутрішньому ринку на формування цін / Б.К. Супіханов // Стратегія розвитку України, 2008. - № 1/2. - С. 694-696.

22. Супіханов Б.К. Експорт-імпорт зернових культур в Україні / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2009. - № 6. - С. 14-17.

23. Супіханов Б.К. Експорт-імпорт Україною олійних культур / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2009. - № 8. - С. 28-30.

24. Супіханов Б.К. Експорт продукції рослинництва і тваринництва у Китаї / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2009. - № 10. - С. 141-144.

25. Супіханов Б.К. Географія експорту зернових США та Китаєм / Б.К. Супіханов //Вісник аграрної науки. - 2009. - №10. - С. 68-72.

26. Супіханов Б.К. Аграрний ринок України / Б.К. Супіханов / Вісник ХНАУ, 2009. - Вип. 13. - С. 3-10.

27. Супіханов Б.К. Особливості державного регулювання зовнішньо-економічної діяльності / Б.К. Супіханов // Вісн. Сумськ. нац. ун-ту. - 2009. - Вип. 2. - С. 72-74. - (Серія "Економіка та Менеджмент).

28. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва: посіб. у питаннях і відповідях / [Супіханов, П. І. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко та ін.] / Ін-т аграр. економіки УААН ; за ред. П.Т. Саблука. - К. : ІАЕ, 1999. - 362 с.

29. Сільськогосподарський науковий комітет України (1918-1927 рр.): зб. документів і матеріалів / [Супіханов, В.А. Вергунов, А.С. Білоцерківська та ін.] / УАН, ДНСГБ; за заг. ред. М.В. Зубця, Ю.Ф. Мельника; наук. ред. В.А. Вергунов / - К.: Аграрна наука, 2006. - 526 с. - (Історико-бібліографічна серія "Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії", кн. 14).

30. Українська академія аграрних наук (1956-1962 рр.): зб. документів і матеріалів до 75-річчя створення Української академії аграрних наук / Б.К. Супіханов, В.А. Вергунов, Н.Б. Щебетюк / УААН, ДНСГБ ; наук. ред. В.А. Вергунов; за заг. ред. М.В. Зубця. - К.: Аграрна наука, 2006. - (Історико-бібліографічна серія "Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії"; Кн. 16). - 379 с.

31. Соціально-трудовий потенціал українського села. Стан. Проблеми. Шляхи вирішення [Супіханов, Ю.Ф. Мельник, Ю.Я. Лузан та ін.] / М-во аграр. політики, Укр. НДІ продуктивності АПК. - К. : НДІ "Украгропромпродуктивність", 2007. - (Б-ка спеціаліста АПК "Економічні нормативи"). - 352 с.

32. Внутрішньогосподарські організаційно-економічні механізми прибутковості сільськогосподарських підприємств: метод. рекомендації [Супіханов, П.Т. Саблук, М.Й. Малік та ін.]. - К. : ІАЕ УААН, 2003. - 204 с.

33. Концептуальні напрями стратегії розвитку агропромислового комплексу та сільських територій України на період до 2020 року / [Супіханов, Ю.Ф. Мельник, Ю.Я. Лузан та ін.]. - К. : ННЦ "ІАЕ", 2008. - 46 с.

34. Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві (теорія, методологія, практика). У 2-х т. / [Супіханов, Ю.Ф. Мельник, Ю.Я. Лузан та ін.] / М-во аграр. політики України, УААН, ННЦ "Ін-т аграр. економіки" ; за ред. П.Т. Саблука [та ін.]. - К. : ННЦ "ІАЕ", 2008. - Т. 1 : Теорія ціноутворення та технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. - 698 с.

...