Формування пріоритетів аграрної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 631.1 + [332.155:336.1]

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Формування пріоритетів аграрної політики України

Щекович Олена Сергіївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» Національної академії аграрних наук України

Науковий консультант:

доктор економічних наук, член-кореспондент НААН Кириленко Іван Григорович, Верховна Рада України, народний депутат

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААН Макаренко Петро Миколайович, Полтавська державна аграрна академія Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки підприємств

доктор економічних наук, професор Малиновський Антон Станіславович Житомирський національний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, ректор

доктор економічних наук, професор Калетнік Григорій Миколайович, Вінницький національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, ректор

Захист відбудеться «24» грудня 2010 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал, к.317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, к.212).

Автореферат розісланий «23» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук О.Г. Шпикуляк



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід від одержавленої до ринкової економіки вимагає розробки нових методів обґрунтування рішень у сфері аграрної політики України. В умовах диспаритету цін, дефіцитності ресурсів і необхідності досягнення певної мети вихідним пунктом у механізмі ухвалення рішень щодо аграрної політики є визначення пріоритетних напрямів дії держави у виробництві та споживанні продукції агропромислового комплексу. Проте, цьому питанню тривалий час не приділяється належної уваги з боку держави та її інституцій.

Дане питання як надзвичайно актуальне для сільського господарства України дозволяє виявити комплекс кризових явищ упродовж періоду реформ, а також дає змогу визначити перспективи розвитку галузі.

Адже наша держава дедалі більшою мірою входить у ринкову систему світового співтовариства і має знайти свою нішу в світовій економіці. За загальним визнанням, такою нішею є сільське господарство, тому пошук ринку збуту його продукції у світі є її першочерговим завданням. В економічному відношенні Уряд та сільськогосподарські товаровиробники повинні забезпечити найповніше й найефективніше використання природних і земельних ресурсів із гарантією поліпшення економічної ситуації і на цій основі домогтися таких обсягів виробництва, які б не тільки забезпечили повноцінне й високоякісне харчування населення країни, але і достатні обсяги експорту конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки з отриманням сталих прибутків.

На актуальність вибору напрямів і пріоритетів аграрної політики вказують численні теоретичні дослідження й узагальнення як вітчизняних, так і іноземних вчених, зокрема праці А.І. Алтухова, В.Я. Амбросова, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, В.І. Власова, В.П. Галушка, Г.М. Калетніка, І.Г. Кириленка, С.М. Кваші, М.Ф. Кропивка, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, А.С. Малиновського, Л.О. Мармуль, В.В. Маслакова, В.М. Олійника, Б.Й. Пасхавера, Е.Е. Румянцевої, П.Т. Саблука, І.Н. Топіхи, В.О. Точиліна, І.Г. Ушачова, Л.М. Худолій, Г.В. Черевка, О.М. Шпичака, О.В. Шубравської, В.В. Юрчишина, а також науковий доробок учених, які досліджують проблеми продовольчої безпеки - І.Я. Богданова, В.М. Гейця, Б.В. Губського, Я.А. Жаліла, В.І. Мунтіяна, Г. Пастернака-Таранушенка, С.І. Пирожкова, В. Сенчагова, В.Т. Шлемка та інших вчених-економістів, а також деякий власний нагромаджений досвід із досліджуваного питання.

Разом з тим комплексний підхід до формування сучасної аграрної політики України і вибору пріоритетів виявився неопрацьованим. Не склалася науково обґрунтована система ухвалення рішень щодо аграрної політики, включаючи оцінку їх ефективності та аналіз майбутніх наслідків.

Виникла необхідність розробки методології визначення пріоритетів аграрної політики в умовах невизначеності, що й стало визначальним при виборі теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт ННЦ «Інститут аграрної економіки» «Розробити теоретико-методологічні засади відродження села та розвитку сільських територій в умовах становлення багатоукладної економіки агарного сектора» (номер державної реєстрації 0106U006646). В межах цієї теми дисертанткою обґрунтовано методологічні засади оцінки ефективності аграрної політики; визначено методологічну сутність, роль і особливості формування пріоритетів аграрної політики в контексті соціального розвитку й регулювання аграрного сектору економіки і сільських територій; обґрунтовано концептуальні положення щодо забезпечення системності аграрної політики, які передбачають відповідні інституційні зміни в умовах інтеграції України до ЄС.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних і практичних засад формування пріоритетів аграрної політики України.

Мета дослідження зумовила постановку і необхідність вирішення відповідних завдань дисертаційної роботи:

уточнити понятійний апарат і довести об'єктивну необхідність застосування пріоритетного підходу при обґрунтуванні рішень у сфері аграрної політики України;

узагальнити теоретичні та методологічні підходи стосовно проблеми формування аграрної політики на макроекономічному рівні;

виявити особливості функціонування механізму формування і вибору пріоритетів аграрної політики (економічних, соціально-економічних, екологічних) та розробити концептуальні підходи щодо сталого розвитку національної аграрної політики;

обґрунтувати систему критеріїв оцінки ефективності аграрної політики відповідно до концепції сталого розвитку;

проаналізувати сучасний стан, чинники, тенденції та закономірності продовольчої безпеки, як соціально-економічного напряму пріоритетів аграрної політики, а також розробити методологічні підходи щодо удосконалення системи забезпечення якості та безпеки продовольства в умовах світової фінансової кризи;

визначити напрями удосконалення механізму формування пріоритетів і реалізації аграрної політики держави;

удосконалити методологічні засади етапного та системного підходу в реалізації ефективних управлінських рішень у сфері аграрної політики України; аграрний концептуальний економічний політика

обґрунтувати об'єктивну необхідність розвитку соціального та екологічного пріоритетного напряму аграрної політики, як превентивної форми вирішення проблем сталого розвитку;

розробити концептуальні положення стратегії розвитку системи продовольчої безпеки країни;

виявити зовнішньоторговельні перспективи розвитку аграрного сектору економіки України в умовах глобалізації аграрного ринку.

Об'єктом дослідження є процес формування пріоритетів аграрної політики України в умовах ринкового розвитку аграрної сфери.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних аспектів розробки аграрної політики України та формування її пріоритетів.

Методи дослідження. Досягнення поставленої мети зумовило застосування відповідної системи методів дослідження. Із залученням історичного і діалектичного методів здійснювалося дослідження генезису та концептуальних підходів у визначенні теоретико-методологічної сутності аграрної політики. В дисертації застосовувались також методи: аналізу і синтезу - для деталізації об'єкта дослідження; порівняння - для зіставлення фактичних даних за окремі періоди і роки; групування - для виявлення залежності ефективності сільськогосподарського виробництва від політичних, соціальних, організаційно-економічних та інших факторів; конкретно-історичний - для вивчення еволюції сільського господарства України; середніх і відносних величин - для визначення рівня ефективності соціально-економічних процесів; монографічний - для детального вивчення розвитку сільського господарства; економіко-математичного аналізу і моделювання - для аналізу складних управлінських ситуацій та прийняття багатоваріантних рішень при прогнозуванні результатів і наслідків реформування сільського господарства, а також для опису загальної моделі пріоритетів аграрної політики; світосистемного аналізу - при дослідженні глобальних тенденцій економічного і соціального розвитку аграрної сфери; графічний - для наочного відображення динаміки показників розвитку галузі; рядів динаміки - для відображення зміни у часі показників досліджуваного аспекту проблеми; розрахунково-конструктивний - при визначенні показників на перспективу, соціологічних опитувань - при вивченні думок різних соціальних груп щодо оцінювання окремих процесів і явищ; нечітких множин - для експертної оцінки ефективності реформування сільськогосподарських підприємств та ін.

Інформаційну базу дослідження становили статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, Укази Президента України, законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, дані міжнародної статистичної звітності, документи міжнародних організацій і установ, архівні матеріали, монографії та науково-аналітичні статті з проблем агроекономічного розвитку й інституціональної теорії, а також дані статистичного, бухгалтерського, оперативного, управлінського обліку сільськогосподарських підприємств, нормативно-правова база місцевих органів державної влади, підприємств та організацій у сільській місцевості, контракти, угоди, протоколи про наміри, результати опитувань та інтерв'ювання економічних суб'єктів, у т.ч. рейтинги, публікації у засобах масової інформації, спостереження, усна інформація, яка була отримана в результаті особистих контактів, електронні бази даних і знань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретико-методологічному та практичному обґрунтуванні розробки методології визначення пріоритетів аграрної політики України.

Основні положення, що становлять наукову новизну, полягають у наступному:

вперше:

обґрунтовано пріоритети розвитку аграрної сфери, в основу яких покладено застосування системного підходу до їх формування й етапного розвитку аграрної політики, забезпечення соціальних стандартів розвитку села та поєднання стратегічних цілей за напрямами: економічний, соціально-економічний та екологічний;

сформульовано концептуальні підходи щодо формування стратегії розвитку системи продовольчої безпеки країни, що вирізняється принципом побудови «дерева цілей», який передбачає розбудову незалежності інформаційно-комунікаційного процесу між суб'єктами аграрного ринку і залежність від сукупності чинників, що створюють умови для збалансованої їх взаємодії та досягнення синергетичного ефекту;

з метою підвищення ефективності аграрного сектору економіки розроблено перспективну модель формування системи пріоритетів і механізму реалізації аграрної політики, який відображає її особливість у контексті сталого розвитку та забезпечує підвищення ефективності аграрного сектору економіки;

удосконалено:

методичні підходи до визначення ефективності аграрної політики на основі системного підходу щодо урахування показників конкурентоспроможності галузі та індикаторів, які характеризують якість управління аграрною сферою;

сутність поняття «аграрна політика», що являє собою сферу діяльності щодо забезпечення ефективного розвитку сільського господарства за допомогою цілеспрямованих дій і відповідних заходів держави, етапного визначення соціально-економічних пріоритетів та екологічних стандартів;

методичні підходи щодо застосування фінансових інструментів і важелів механізму реалізації аграрної політики, якими передбачається створення сприятливого ринкового середовища на основі пріоритетного розвитку сільського господарства та паритетності цін на сільськогосподарську продукцію;

аспекти аграрної політики - агровиробничий, агропродовольчий, зовнішньоторговельний, за якими рекомендовано проводити кількісний та якісний аналіз ефективності сформованих пріоритетів;

положення переходу вітчизняної аграрної політики до концепції сталого розвитку в розрізі трьох пріоритетних напрямів: економічного, екологічного, соціального, що передбачає відповідні інституційні зміни щодо ефективного функціонування аграрної сфери в умовах інтеграції України до ЄС;

дістали подальший розвиток:

тлумачення поняття «продовольча безпека», як економічна категорія, характерною особливістю якої, порівняно з іншими країнами світу, є самозабезпечення основними видами продовольства, створення потужного експортного агропродовольчого потенціалу, в т. ч. екологічно чистої продукції, за сприятливих політичних, економічних і природних умов розвитку нашої держави;

концептуальні положення щодо забезпечення ефективності аграрної політики на основі побудови системи функціонального взаємозв'язку та взаємодії учасників процесу її розробки, організації цілеспрямованого впливу на об'єкти аграрної політики, відповідальні за формування продовольчої безпеки держави і розвиток сільських територій;

пропозиції щодо оптимізації інвестиційно-інноваційної діяльності в агросфері через системне оновлення матеріально-технічних засобів, спожитих у сільськогосподарському виробництві з метою переходу на інноваційну модель розвитку;

наукові засади програми екологізації аграрного виробництва в умовах членства України в СОТ та інтеграції до ЄС, яка розглядається в контексті ефективного використання природно-ресурсного потенціалу, удосконалення організації сільськогосподарського виробництва і збуту харчових продуктів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані в роботі державних органів влади, що здійснюють регулювання агропромислового виробництва, а також органів місцевого самоврядування; у процесі розробки нормативно-правових актів, а також підприємницькими структурами; в навчальному процесі; науково-дослідними установами.

Пропозиції і рекомендації щодо удосконалення механізму формування пріоритетів та реалізації аграрної політики в частині визначення необхідності державного регулювання аграрного сектору економіки на засадах сталості прийняті до впровадження Міністерством аграрної політики України (довідка № 37-18-1-15/2367 від 18.02.2010).

Наукові розробки щодо ефективного управління аграрною політикою України, пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування аграрного фонду, як головного державного важеля аграрного ринку, стратегії реалізації пріоритетів аграрної політики України та особливостей фінансування програм сталого розвитку аграрної сфери використовуються у навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету Міністерства аграрної політики України при викладанні дисциплін «Інвестиційний менеджмент», «Аграрна політика» (довідка № 15-08-32 від 16.02.2010).

Пропозиції щодо механізму впровадження розподілу отриманих коштів на цільові екологічні програми державної підтримки сільськогосподарських підприємств прийняті до використання Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Дніпропетровській області (довідка № 1-173-1 від 11.02.2010).

Науково-методичні розробки щодо забезпечення соціального розвитку сільських територій та ефективного землекористування в процесі поточного бюджетного року та на найближчу перспективу впроваджені Фінансовим управлінням Криворізької районної державної адміністрації (довідка № 1/11-53 від 17.02.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням з питань формування аграрної політики держави та визначення її пріоритетів. Положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень пройшли апробацію на 11 науково-практичних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Україна та Польща у вимірі незалежності (1918-2008 рр.)» (Україна, м. Львів, травень 2008 р.); II Міжнародна науково-практична конференція «Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації» (Україна, м. Сімферополь-Алушта, квітень 2008 р.); XII Міжнародна науково-практична конференція «Фінанси України» (Україна, м. Дніпропетровськ, квітень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Європейська наука XXI сторіччя - 2008» (Чехія, м. Прага, квітень 2008 р.); IV Міжнародна науково практична конференція «Динаміка досліджень - 2008» (Болгарія, м. Софія, липень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Науковий прогрес на рубежі тисячоліть - 2008» (Чехія, м. Прага, червень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми сучасних наук - 2008» (Чехія, м. Прага, червень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Наука: теорія і практика - 2008» (Чехія, м. Прага, серпень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу - 2008» (Чехія, м. Прага, вересень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Становлення сучасної науки - 2008» (Чехія, м. Прага, вересень-жовтень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Наука та інновації - 2008» (Чехія, м. Прага, жовтень 2008 р.); IV Міжнародна науково-практична конференція «Наука і новації - 2008» (Чехія, м. Прага, листопад 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 38 наукових працях загальним обсягом 43,5 друк. арк., у тому числі у двох одноосібних монографіях - 29,5 друк. арк., 25 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, - 11,7 друк. арк., 11 тез науково-практичних конференцій - 2,3 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, 8 додатків на 36 сторінках, списку використаних джерел (304 найменувань) на 27 стор., містить 24 таблиці на … стор., 78 рисунків на … стор. Загальний обсяг дисертації становить 477 сторінок комп'ютерного тексту, основна частина - 413 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «Теоретичні основи формування пріоритетів аграрної політики» - розкрито сутність аграрної політики з позицій еволюції наукової думки та сучасного розуміння.

Визначено, що вихідним теоретичним початком системи фізичної економії було вчення Франсуа Кене про виробництво «чистого продукту», побудоване на ототожненні багатства (споживчих вартостей) з матерією, речовиною, а примноження багатства -- із збільшенням речовини за рахунок надлишку, який утворюється лише в хліборобстві, бо воно є єдиною галуззю виробництва на планеті.

Отже, на будь-якому етапі розвитку суспільство може повноцінно розвиватися лише тоді, коли гармонійно взаємодіють ринкова система і політика держави. Саме таке міркування дало початок розумінню сутності поняття «аграрна політика».

На підставі аналізу розвитку економічної думки визначено, що вона зародилася з початком осмислення людиною правил успішного ведення господарства на землі, розквітла в період формування понять класичної політичної економії на основі практики ведення сільського господарства, яке забезпечило розвиток усіх інших галузей народного господарства і домінування їх у світовій економіці.

Показано, що необхідність розробки методології визначення пріоритетів аграрної політики як ключової проблеми, від розв'язання якої залежить довгостроковий розвиток галузей АПК України, виявилася в ході численних дискусій про причини невдач кардинальних перетворень у 90-х рр. Оскільки аналіз наслідків неможливий без аналізу цілей, нами було розглянуто в даному контексті деякі підсумки аграрної реформи. Як і будь-яка інша, аграрна політика обов'язково має передбачати фундаментальні принципи управління економікою в умовах ринку.

У зв'язку з тим, що в державі не склався єдиний понятійний апарат для прийняття ефективних рішень щодо аграрної політики, виникла необхідність чіткої структуризації предмета дослідження.

Таким чином, вважаємо, що теорія аграрної політики як системи обов'язково має включати чотири основні елементи - онтологію (визначення як об'єкта аграрної політики ринку сільськогосподарської продукції в широкому сенсі); аксиологію (формулювання цілей аграрної політики, виходячи із суспільних потреб); гносеологію (аналіз стану об'єкта, що забезпечує задоволення даних потреб) і, нарешті, праксеологію (як вибір пріоритетів).

Крім загальних принципів управління аграрній політиці характерні специфічні риси. Доведено, що її особливість полягає в тому, що одержувані вигоди мають непрямий вираз, а саме:

у формі збільшення тривалості життя населення,

забезпечення зайнятості,

підвищення екологічності виробництва та інших чинників, що визначають рівень життя.

Серед причин пріоритетного відношення держави до сільського господарства нами виділено особливу значущість продовольчого забезпечення у всіх промислово-розвинених країнах, яке є прямим наслідком початку використання у світовій практиці «продовольчої зброї».

Таким чином, сутність поняття «аграрна політика» являє собою сферу діяльності щодо забезпечення ефективного розвитку сільського господарства за допомогою цілеспрямованих дій і відповідних їм заходів держави, етапного визначення соціально-економічних пріоритетів та екологічних стандартів.

Структура поняття «аграрна політика» дозволяє реалізувати системний підхід в аналізі її генеральної мети й визначити основні групи одержувачів державної фінансової підтримки з тим, щоб потім вибрати пріоритетні об'єкти фінансування. Відсутність будь-якої складової аграрної політики в аналізі її стратегії або тактики означає фактично некоректність аналізу внаслідок неповноти підходу до ухвалення державних рішень (рис. 1).

Рис. 1. Структура аграрної політики як складової системи державного управління АПК

Отже, нами визначено, що поняття аграрної політики як системи включає три основні елементи: агровиробничий, агропродовольчий і зовнішньої політики, кожному з яких відповідає певний набір об'єктів. В даному випадку держава розглядається як головний суб'єкт управління. Цей набір об'єктів можна логічно об'єднати в таке поняття як «ринок сільськогосподарської продукції», що існує незалежно від того, реалізується чітко певна аграрна політика чи ні. Впливаючи на різні групи учасників ринкових відносин, держава тим самим впливає на ситуацію на ринку.

Агропромисловий комплекс країни - це тільки частина об'єктів управління аграрної політики, що стосується формування пропозиції на сільськогосподарську продукцію і результати її переробки. Невід'ємною умовою є зв'язок із формуванням попиту на аграрну продукцію, що надає сенсу здійсненню ефективної аграрної політики.

Системний підхід припускає розробку пріоритетів по кожному з напрямів аграрної політики із подальшим їх розглядом у взаємозв'язку. Таким чином, заходи, що вживаються щодо сільськогосподарських виробників, можуть бути доповнені заходами відносно підприємств торгівлі або населення і не суперечать одні одним.

У другому розділі - «Концептуальна база формування аграрної політики» - розглянуто, проаналізовано та виділено спільні напрями аграрної політики у країнах світу, сформовано основні напрями, елементи та важелі сучасної аграрної політики України.

При опрацюванні засад аграрної політики та механізмів її реалізації неможливо не враховувати нові світові тенденції у розвитку аграрної сфери. Важливою сучасною ознакою сільського господарства стає високий рівень інтенсифікації виробництва, залучення сучасних біологічних і хімічних технологій. Це відповідає обґрунтованій відомим польським аграрним економістом М. Адамовичем концепції етапного розвитку світового аграрного виробництва. Головними напрямами сучасної аграрної політики держави, за результатами дослідження, є наступні: економічний, соціальний та екологічний, здійснювані державою за допомогою різних механізмів, засобів і важелів, які можна класифікувати за різними критеріями. Насамперед, слід виділити економічні (опосередковані) й адміністративні, індикативні та фіскальні (рис. 2).

Отже, методи досягнення поставленої мети (інструменти аграрної політики) можуть бути різними, але їх класифікація випливає з поділу підходів до аграрної політики на продуктовий і структурний.

Детально проаналізовано структурний підхід щодо аграрної політики і визначено її загальні пріоритети стосовно економічно розвинених країн, вибраних як орієнтир для України. З'ясовано, що залежно від принципового ставлення до проблеми продовольчої незалежності, аграрна політика країн світу характеризується такими основними типами: імпортна орієнтація, експортна орієнтація, самозабезпечення.

Узагальнення зарубіжної практики вибору пріоритетів аграрної політики свідчить, що для будь-якої країни самозабезпечення продовольством являє собою програму “мінімум” і зумовлює необхідність наукового обґрунтування потенційних можливостей виробництва необхідної кількості продукції. Критерій економічної переваги в сучасній практиці формування стратегії аграрної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою, хоча він активно пропонується багатьма зарубіжними і деякими вітчизняними економістами для української економіки, не входить до переліку визначальних чинників, оскільки ідея світового поділу праці без відповідного політичного супроводу поки що себе не виправдала, і національні інтереси є пріоритетними порівняно з інтересами короткострокової економічної переваги.

Отже, існує кілька визначень генеральної мети аграрної політики, проте в сучасній світовій практиці вже досягнуто узгодженості щодо основного поняття відображення її сутності - продовольчої безпеки, тобто вибору такого способу організації сільськогосподарського виробництва і торгівлі, який зміг би забезпечити населення якісним продовольством у достатній кількості.

З огляду на це постає питання про джерела досягнення достатнього обсягу споживання - за рахунок економічно вигіднішого імпорту або розвитку власного сільськогосподарського виробництва (самозабезпечення).

У третьому розділі - «Організаційно-економічний механізм розробки і реалізації пріоритетів аграрної політики України» - обґрунтовується цільовий принцип розробки провідних напрямів здійснення аграрної політики України. Сучасна концепція ухвалення управлінських рішень припускає поєднання кількісного аналізу з методом експертних оцінок. Якщо основним загальновизнаним кількісним методом вважається аналіз «витрати-вигоди», то відносно застосування методу експертних оцінок в Україні ще не склалося єдиної думки. Тому в дисертаційній роботі розглянуто систему ПАТЕРН як прийнятну для оцінки ефективності аграрної політики.



Рис.2. Інструменти аграрної політики (сформовано автором)

Найбільшу цінність для підготовки рішень щодо аграрної політики становить адекватність і повнота вибірки показників. Нами побудовано систему критеріїв оцінки ефективності аграрної політики держави (рис. 3).

Параметри оцінки ефективності аграрної політики	Критерії впливу	Критерії стану	Критерії реагування
Економічний напрям АП
Національна та міжнародна політика	Сільськогосподарська продукція, % до валової доданої вартості Частка сировини у загальному обсязі експорту, %	Частка сільськогосподарських продуктів у загальному експорті, %	Витрати на соціальний захист населення, % до загальної суми видатків Витрати на охорону навколишнього середовища, % до загальної суми видатків
Зміни структури споживання	Загальне споживання паливно-енергетичних ресурсів, млн т ум. палива Споживання електроенергії, млрд кВт. год/рік Споживання теплоенергії, млн Гкал/рік	Загальна енергомісткість сільського господарства Електромісткість сільгосппродукції Частка споживання відновлювальних енергетичних ресурсів, %
Соціально-економічний напрям АП
Демографічні параметри Охорона здоров'я населення		Загальна чисельність сільського населення, тис. осіб Щільність населення, осіб/км2 Забезпечення якісною питною водою, %	Сільське населення, що користується біологічними або хімічними очисними спорудами, %
Екологічний напрям АП
Захист якості та запасів свіжої води	Щорічний збір води, % доступного об'єму Водомісткість сільського господарства, куб. м/тис. га сільгоспугідь; куб. м/грн.. валової сільгосппродукції		Ціни на воду та водоспоживання
Управління земельними ресурсами	Освоєні землі, тис. га Сільськогосподарські угіддя, % загальної площі Площа природних рекреацій, % загальної площі	Площа деградованих і порушених земель, % загальної площі Площа радіоактивно забруднених земель, % загальної площі	Розподіл сільгоспугідь за формами власності,% державна недержавних сільгосппідприємств приватна окультурені землі, %
Екологічна безпека сільського господарства	Використання пестицидів, кг/га сільгоспугідь Внесення мінеральних добрив, кг діючої речовини/га с.-г. угідь Зрошувані землі, % Осушені, % площа сільгоспугідь	Площа орних земель на душу населення, га Загальна площа земель, які піддаються водній ерозії, % сільськогосподарських угідь	Витрати на захисні та земле відтворювальні заходи, % ВВП
Захист атмосфери	Емісія газів, що призводять до парникового ефекту СО2, СН4, N2О, метану. млн т/рік	Концентрації SO2, СО, СО2, метану та токсичних сполук у повітрі населених пунктів для СО, мг/м3	Загальні витрати на скорочення та контроль забруднення атмосферного повітря, грн Динаміка викидів, % Економічні та фіскальні інструменти

Рис. 3. Схема критеріїв оцінки ефективності аграрної політики держави*

*Сформовано за дослідженнями автора.

Узагальнення досвіду зарубіжної практики оцінки витрат по аграрній політиці за допомогою методу аналогів дало змогу кількісно порівняти масштаби і напрями державної фінансової підтримки сільськогосподарських виробників і споживачів продовольства. Складність застосування методу аналогів полягає в тому, що в кожній країні здійснюється специфічна для даних умов національна аграрна політика, яка не може бути прикладом для наслідування в Україні. Тому завдання нашого дослідження полягало в тому, щоб виявити загальні пріоритетні напрями, характерні для всіх країн, що проводять успішну аграрну політику. Подібна робота була виконана при підготовці методики оцінки сільськогосподарської і споживчої політики, що базується на продуктовому та структурному підходах. Значення даної методики полягає в тому, що вона є основою для порівняння різних типів аграрних політик, дозволяючи виділити ряд закономірностей формування пріоритетів аграрної політики держави в ринковій економіці.

Виділені пріоритетні напрями підтримки сільських товаровиробників: підтримка ринкових цін, прямі платежі, скорочення витрат виробництва сільськогосподарських підприємств, пільгове кредитування, інші форми підтримки (недержавні субсидії і податкові пільги), а також відповідні їм чотири основні показники державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва: агрегований, в процентному виразі, з розрахунку на тонну продукції та номінальний.

Наприклад, у період 2006 - 2008 рр. по всіх країнах-членах ОЕСР загальна сума державної фінансової підтримки сільського господарства збільшилася на 4,4 % порівняно з попереднім періодом 2003 - 2005 рр., склавши 186 млрд дол. США (рис. 4).

Рис.4. Агрегований показник державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників у країнах - членах ОЕСР за 1993 - 2008 рр.

По країнах агрегований ESP коливається від 120 млн дол. США в Ісландії до 45,5 млрд дол. США в Японії і 80,5 млрд дол. США в цілому по країнах ЄС. Показник ЕSР в процентному виразі по ОЕСР становить близько 40 - 45 %, з 1993 р.

Показник ESP є достатньо агрегованим і не відображає політику квотування, нетарифні обмеження (наприклад, санітарне регулювання) та інші заходи, однак він ілюструє рівень підтримки сільського господарства в різних країнах і дозволяє обґрунтовувати рішення про стратегію аграрної політики країн-членів ОЕСР.

На нашу думку, застосування вказаної методики має велике значення для української економічної науки, тому що, по-перше, підвищує якість аналізу інформації, що публікується за кордоном, і, по-друге, створює можливості для використання критеріїв оцінки державних рішень в Україні і порівняння українських показників ефективності аграрної політики з міжнародними.

У четвертому розділі - «Реалізація структурного та продуктового підходу при визначенні пріоритетів національної аграрної політики» - обґрунтовується ключове положення про особливості реалізації структурного та продуктового підходу при визначенні пріоритетів аграрної політики в сучасних умовах.

В рамках структурного підходу нами було проаналізовано ситуацію на світових ринках продовольства та визначено місце України на них у найближчій перспективі. Як показує аналіз, для національної аграрної політики, на нашу думку, суто в історичному та економічному плані найбільш важливими сегментами світового продовольчого ринку є ринки зерна, соняшнику і на перспективу - тваринницької продукції, зокрема молока та м'яса.

Досліджуючи динаміку розвитку світових продовольчих ринків дійшли висновку, що найбільшим і соціально значимим ринком є ринок зерна, особливо такі його складники, як ринки продовольчої пшениці, кукурудзи та ячменю. Ринок зерна пшениці займає центральні позиції на світовому ринку продовольства.

Слід зазначити, що рівень виробництва зерна пшениці у 2008 р. порівняно з 1987 р. збільшився на 115,2 млн т (на 23,3 %), а рівень його споживання - на 98,3 млн т (на 18,9 %), тобто цей ринок постійно розвивається, адже потреба в зерні пшениці, особливо з урахуванням зміцнення економік країн Південно-Східної Азії, з року в рік зростатиме, незважаючи на світову.

В дисертаційній роботі проведено аналіз світових ринків основних видів аграрної продукції, за результатами якого зроблено висновок, що Україна на них позиціонується як держава ще невикористаних можливостей, за винятком олійних культур і соняшникової олії.

Результати цього дослідження дають підстави констатувати, що до цього часу ще не був чітко визначений перспективний напрямок ринкової трансформації експортного потенціалу України. Подальший розвиток аграрного сектору економіки України слід узгоджувати із загальним контекстом світового агропродовольчого ринку, що дасть змогу правильно формувати пріоритети національної аграрної політики.

Виходячи з цього, відповідно до продуктового підходу розробка аграрної політики України має здійснюватись на основі поглибленого аналізу раціональних норм харчування. З урахуванням цього запропонована модель раціону харчування із використанням розробок Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Світового банку, Міністерства сільського господарства США і ряду вітчизняних наукових розробок. Особливість запропонованої моделі полягає у введенні обмежень не тільки за енергетичною цінністю, що досягається за рахунок збільшення в раціоні споживання продукції із зернових і картоплі, але і за білком (10-15% загальної енергетичної цінності їжі), жирам (не більше 30% загальної енергетичної цінності їжі) і холестерину (не більше 300 мг в день).

Аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на рівень продовольчого забезпечення населення, показує, що загрозою продовольчої безпеки країни є скорочення виробничого потенціалу АПК, невідпрацьованість організаційно-економічних механізмів, згортання виробництва в галузях агропромислового комплексу, зниження до критичної межі життєвого рівня селян, про що свідчать загальноекономічні показники стану аграрної економіки. Розраховані нами коефіцієнти достатності та доступності продовольства (табл. 2) по кожній із 11 соціально-сімейних груп, виділених за доходами, показують, що третина населення має раціон нижче мінімального рівня споживання, харчування ще третини населення є недостатнім. При цьому при зниженні доходів витрати на харчування зростають від 52 до 74%. Харчування погіршується зі збільшенням кількості дітей у сім'ї.

Визначальною вимогою продовольчої безпеки на державному рівні є стабільне забезпечення населення продовольством у необхідній кількості. Однак виробити продовольство ще недостатньо. Необхідно створити такі економічні умови й досягти такого рівня доходів населення та цін на продовольчі товари, за яких була б гарантована доступність їх для всіх його верств.

Таблиця 2 - Індикатори доступності та достатності продовольства на рівні мінімальної і раціональної норм споживання у соціальних групах з різними доходами

Показники	Середньомісячний дохід на одну особу:
	800	850	900	950	1000	1050	1100	1150	1200	1250	1350	1850
Кількість населення, тис.осіб.	3779	5274	6686	6719	5560	4420	3674	2894	2035	1696	1222	4236
Коефіцієнт доступності
Рівень споживання:
Фактичний	0,74	0,70	0,68	0,66	0,64	0,64	0,63	0,62	0,60	0,60	0,61	0,52
Мінімальний	1,50	1,13	0,90	0,75	0,64	0,56	0,50	0,45	0,41	0,38	0,35	0,32
Раціональний	2,17	1,63	1,30	1,09	0,93	0,81	0,72	0,65	0,59	0,54	0,50	0,47
Коефіцієнт достатності (індекс споживання) на рівні мінімальної норми
М'ясо і м'ясопродукти	0,16	0,29	0,41	0,52	0,63	0,75	0,87	0,96	1,08	1,19	1,30	1,71
Молоко і молочні продукти	0,26	0,36	0,42	0,51	0,57	0,64	0,72	0,77	0,80	0,87	0,95	1,17
Яйця, шт.	0,35	0,52	0,65	0,72	0,85	0,94	1,01	1,10	1,08	1,14	1,24	1,42
Хлібні продукти	0,86	0,98	1,12	1,20	1,31	1,40	1,46	1,57	1,51	1,64	1,74	1,86
Картопля	0,98	1,20	1,25	1,29	1,32	1,46	1,49	1,59	1,62	1,55	1,76	1,79
Овочі і баштанні	0,48	0,62	0,74	0,86	0,97	1,08	1,16	1,27	1,33	1,42	1,59	1,77
Плоди, ягоди, виноград	0,11	0,17	0,23	0,30	0,37	0,42	0,46	0,54	0,58	0,62	0,76	0,97
Олія	1,05	1,24	1,44	1,64	1,79	2,00	2,10	2,32	2,26	2,44	2,63	2,94
Цукор	0,62	0,85	1,11	1,30	1,52	1,70	1,93	2,09	2,07	2,30	2,68	3,03
Інтегральний індекс	0,60	0,76	0,90	1,02	1,14	1,26	1,36	1,48	1,49	1,59	1,76	2,00
Коефіцієнт достатності (індекс споживання) на рівні раціональної норми
М'ясо і м'ясопродукти	0,10	0,17	0,25	0,31	0,38	0,45	0,52	0,57	0,64	0,71	0,78	1,02
Молоко і молочні продукти	0,23	0,33	0,38	0,47	0,53	0,59	0,66	0,71	0,74	0,80	0,87	1,07
Яйця, шт.	0,28	0,42	0,52	0,57	0,68	0,76	0,81	0,88	0,87	0,92	0,99	1,14
Хлібні продукти	0,84	0,96	1,09	1,17	1,28	1,36	1,42	1,53	1,47	1,60	1,70	1,81
Картопля	0,77	0,94	0,98	1,01	1,04	1,15	1,17	1,25	1,27	1,21	1,38	1,41
Овочі і баштанні	0,32	0,42	0,50	0,58	0,66	0,73	0,78	0,86	0,90	0,95	1,07	1,19
Плоди, ягоди, виноград	0,09	0,15	0,19	0,25	0,31	0,35	0,38	0,45	0,48	0,52	0,64	0,81
Олія	0,70	0,83	0,97	1,10	1,20	1,34	1,41	1,56	1,52	1,64	1,77	1,98
Цукор	0,45	0,61	0,80	0,94	1,10	1,23	1,39	1,51	1,49	1,66	1,93	2,19
Інтегральний індекс	0,46	0,58	0,69	0,77	0,87	0,96	1,03	1,12	1,12	1,20	1,33	1,50

Джерело: власні розрахунки на основі даних Держкомстату України.

Необхідна ефективна політика підтримки доходів населення, що дозволить забезпечити динаміку їх зростання відповідно до темпів підвищення обсягів виробництва, а також доведення частки оплати праці у валовому внутрішньому продукті до 50%.

Низький платоспроможний попит населення, що зменшує обсяги споживання продовольчих товарів відповідно до фізіологічних потреб, призводить до зниження ємності внутрішнього ринку і стримує розвиток вітчизняного агропромислового виробництва, який є основою продовольчого забезпечення населення.

Отже, як показує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, при виборі відповідних пріоритетів аграрної політики цілеспрямована підтримка сільського господарства дозволяє в середньому вдвічі за 20 років збільшити обсяги сільськогосподарського виробництва. Отже, при проведенні відповідної політики Україна здатна в перспективі досягти високого рівня самозабезпечення по основних продуктах харчування.

У п'ятому розділі - «Перспективна модель національної аграрної політики в контексті досягнення економічних, соціальних та екологічних цілей сталого розвитку» - визначено альтернативні напрями державної аграрної політики в Україні в умовах тривалої світової фінансової кризи.

Для нашої країни це особливо актуально, адже аграрний сектор є однією із стратегічних складових економіки держави: в агропромисловому секторі та споріднених із ним галузях формується до 20 % ВВП.

З метою підвищення ефективності аграрного сектору економіки України нами розроблено перспективну модель формування системи пріоритетів і механізму реалізації національної аграрної політики. Визначено три пріоритетних напрями (цілі) аграрної політики та відповідно десять сучасних пріоритетів сталого розвитку (рис. 6).

Рис. 6. Модель формування напрямів і пріоритетів національної аграрної політики

Процес реалізації аграрної політики набуває вигляду чотириетапної моделі:

I етап - визначення пріоритетних цілей (напрямів) та пріоритетів аграрної політики;

II етап - визначення пріоритетних дій;

III етап - створення нормативно-правових умов функціонування системи;

IV етап - визначення та досягнення цільових критеріїв (індикаторів) сталого розвитку.

Виходячи із складної кризової ситуації, серед першочергових пріоритетних дій аграрної політики в контексті економічного напряму в розрізі «Ринковий пріоритет» обґрунтовано необхідність і послідовність таких дій:

створення прозорого конкурентного середовища для вітчизняних виробників, просування їхньої продукції на зовнішній ринок при дотриманні вимог Угоди про сільське господарство Уругвайського раунду, чим створюються умови для дотримання стандартів і правил міжнародної торгівлі відповідно до правил СОТ;

державна підтримка розвитку інфраструктури агропромислового комплексу, зокрема Аграрного фонду, аграрної біржі та страхового фонду. Розроблення пропозицій та удосконалення відносин на законодавчому рівні між Держкомрезервом та Аграрним фондом. Виокремлення і затвердження юридичного статусу Аграрного фонду як органу, який впливає на формування аграрної політики держави з боку балансування аграрного ринку;

впровадження сучасних методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Створити державну мобільну систему збору статистичної інформації та торгових новин про стан внутрішніх і зовнішніх ринків, яка має відображати не тільки фактичні дані за певний період, але й передбачатиме аналіз поточної ситуації на ринках та оцінюватиме потенційний попит на готову продукцію;

створення та розвиток системи постійного моніторингу і прогнозування стану ринків сільськогосподарської продукції. Виникає необхідність в інституції, яка може відповідати за складання та публікацію правдивих і реальних звітних і прогнозних балансів по основних видах продукції та продовольчих ресурсів на внутрішніх ринках з урахуванням тенденцій світового аграрного ринку, які можуть бути використані при формуванні аграрної політики України;

розроблення пропозицій щодо внесення змін до ряду законів України стосовно стимулювання розвитку ф'ючерсного ринку сільськогосподарської продукції, а також про оптові сільськогосподарські ринки;

сприяння розширенню мережі заготівельно-збутових кооперативів і масштабів їх діяльності в сільській місцевості, а також удосконалення роботи товарних бірж, агроторгових домів та інших…;

стимулювання лізингу сільськогосподарської техніки й обладнання з подальшим їх наданням безпосереднім користувачам;

формування сучасної фінансово-кредитної та ринкової інфраструктури з метою забезпечення підвищення рівня інвестиційної привабливості агропромислового комплексу, розроблення ефективної системи управління ризиками в сільськогосподарському виробництві. У цьому зв'язку виникає гостра необхідність удосконалення системи страхування у сільському господарстві, зокрема в частині визначення об'єктів страхування та розміру страхових внесків, що підлягають компенсації.

Відповідно до «Земельного пріоритету» поділяємо думку багатьох спеціалістів стосовно земельного питання, тобто щодо необхідності невідкладної оптимізації структури землекористування для ведення прибуткового, конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва та створення відповідних умов для завершення процесу введення землі в економічний кругообіг.

На наш погляд, існування мораторію поки що перетворює такий актив, як землі сільськогосподарського призначення, на «мертвий» капітал. Але в умовах кризи цей капітал значно дешевшає, отже, ставити питання про термінове впровадження ринку сільськогосподарських земель є передчасним.

Підтвердженням даних висновків є вивчення нами зарубіжного досвіду стосовно формування пріоритетів аграрної політики в розвинутих країнах світу, який переконує, що власність на землю - це, перш за все, забезпечення права на вільний рух капіталу, на відкриття та ведення приватного бізнесу і відсутність будь-якої дискримінації.

Вирішення цього питання має супроводжуватися формуванням цілісної інфраструктури ринку земель шляхом удосконалення законодавчої бази.

Зважаючи на європейський напрям інтеграції України, САП ЄС орієнтується не тільки на економічну складову аграрної політики, але і на екологічний її аспект. Тому «Земельний пріоритет» охоплює й охорону та раціональне використання земель. У цьому напрямі українська нормативна база потребує теж прийняття на державному рівні ряду базових законів, які б дали змогу встановлювати відповідальність за неефективне використання земельних ресурсів.

Слід зазначити, що для АПК країни негативний вплив фінансової кризи вже відчутно проявився в уповільненні інвестиційних процесів, зокрема й через проблеми у вітчизняній банківській системі, яка є основою кредитування галузі. Вирішивши питання міжнародної фінансової допомоги (кредит МВФ у розмірі 16,5 млрд дол.), слід негайно відновити активне кредитування АПК, особливо експорту зерна, соняшнику, ріпаку, олії.

Серед невідкладних заходів аграрної політики, відповідно до «Інвестиційного пріоритету» має бути передбачений максимально можливий рівень підтримки сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості, особливо в частині збільшення обсягів інвестування в основний капітал.

Програми «Наукового пріоритету» аграрної політики не потребують великих сум, але віддача кожної вкладеної в аграрну науку гривні матиме максимальну, порівняно з іншими програмами, віддачу.

Незважаючи на активний супротив, який публічно пов'язують з мало-прогнозованими в глибокій перспективі біологічними та соціальними наслідками, масштабне вторгнення науки у генетичні фундаменти живого організму по суті вже відбулося. Неоднозначне сприйняття цих процесів світовою спільнотою, зокрема Європейським Союзом, на наш погляд, має щонайменше дві складові: по-перше, абсолютна більшість країн Західної і Центральної Європи майже ніколи не мали серйозних продовольчих проблем, тому, маючи більш-менш стабільні «правила гри» на аграрному і відповідно на споживчому ринках, неохоче сприймають успішних конкурентів з новими споживчими властивостями; по-друге, не варто не враховувати наслідків непримиренної війни на виживання між транснаціональними корпораціями (ТНК), що вже кілька десятиліть монопольно заробляють десятки мільярдів доларів на реалізації хімічних засобів захисту та новітніми досягненнями генетики, що мінімізують або ж виключають застосування хімічних засобів в аграрному виробництві.

Об'єктивним є і той факт, що нові технології значно менше забруднюють довкілля, адже різко знижуються обсяги застосування різноманітних пестицидів.

Провідні країни світу, що вже освоїли новітні біотехнології, найближчим часом планують запровадити у широке виробництво нові культури, сорти і гібриди, більш стійкі до кліматичних катаклізмів: масштабних посух, різких перепадів температур у зимовий період, здатних давати продуктивний врожай на непридатних (засолених, закислених) ґрунтах, ефективніше засвоювати енергію сонця та атмосферний азот, мати кращі споживчі якості. Тому зволікання в Україні з розвитком генно-інженерних програм, відсутність відповідного фінансування, слабкість і недосконалість нормативно-правової бази, дефіцит політичної волі може дорого коштувати державі, яка по праву претендує на одне з чільних місць на світовому продовольчому ринку.

Необхідно значно прискорити роботу з формування відповідної нормативної бази, широко застосовувати досвід країн, що вже давно йдуть цим шляхом: запровадити реальне маркування харчових продуктів, що містять ГМО: споживач, як і в усьому світі, повинен мати вибір і робити його усвідомлено; цілком виправданою є пропозиція в перші роки спрямовувати урожай з площ під ГМ-рослинами на виробництво біопалива: сої та ріпаку - для біодизеля, а буряків і кукурудзи - біоетанолу.

Цей перелік заходів на державному рівні, який не претендує на вичерпність, дозволить врятувати, зберегти та примножити потенціал найперспективнішої вітчизняної галузі АПК - адже ефективне і вчасне виконання хоча б запропонованих дій дасть відчутний позитивний поштовх не лише цій сфері, а й усій національній економіці.

Стосовно соціально-економічного напряму ефективність аграрної політики можна розглядати, як забезпечення продовольчої безпеки країни, що потребує розробки її стратегії.

Тому вирішення проблем продовольчої безпеки країни вимагає здійснення активної аграрної політики, спрямованої на якнайшвидше подолання кризових явищ, забезпечення ефективної роботи АПК в ринкових умовах, утвердження в перспективі нашої держави як країни з високоефективним експортоздатним сільським господарством на базі використання новітніх біотехнологій. Це, в свою чергу, вимагає ефективного реформування аграрних відносин за такими напрямами:

забезпечення ресурсної достатності продовольчих товарів за рахунок нарощування власного виробництва;

стабільність продовольчого постачання протягом року на всій території України за будь-яких умов;

доступність харчових продуктів усім верствам населення незалежно від їх доходів, що вимагає надання дотацій з боку держави;

забезпечення належної якості продовольчих товарів;

формування раціональної структури споживання.

За результатами аналізу сучасного стану продовольчої безпеки України, зроблено висновок про необхідне виділення її в один із пріоритетних напрямів аграрної політики, який включає в себе розробку стратегії розвитку системи продовольчої безпеки та її параметрів (цілей) (рис. 7).

Стратегія національної продовольчої безпеки має охоплювати питання нарощування виробництва продовольства, якості та конкурентоспроможності продуктів харчування і сільськогосподарської продукції, сталий соціальний розвиток села, підвищення рівня життя населення.

Для досягнення необхідного рівня продовольчої безпеки необхідно здійснити заходи державного регулювання у двох напрямах. З одного боку, створити умови для збільшення обсягів виробництва продуктів харчування і розширення продовольчого ринку до рівня, який дозволить забе...