Формування еколого-економічного механізму управління ресурсозбереженням

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Входження України у світові глобалізаційні процеси на правах повноцінного їх учасника вимагає створення на державному рівні комплексного механізму управління економічним розвитком, орієнтованим на інформатизацію, дематеріалізацію, екологізацію господарської діяльності на інноваційних засадах. Значну роль у формуванні такого механізму відіграє ресурсозбереження, проголошене пріоритетним напрямом державної політики України. Водночас механізми управління ресурсозберігаючою діяльністю (РД), які діють сьогодні у рамках загального господарського механізму, не забезпечують виконання завдань щодо зростання ресурсо- й енергоефективності вітчизняної економіки, окреслених у програмах державного і регіонального розвитку. Застосування переважно адміністративних інструментів впливу на сферу РД в останнє десятиліття не дало очікуваних результатів, вимагаючи трансформації управлінських підходів до вирішення цих питань.

В умовах, що склалися, необхідним є розроблення та використання в українській практиці еколого-економічних механізмів управління РД, які ґрунтуються на економічній мотивації суб'єктів господарювання з урахуванням комплексу соціальних й екологічних факторів. Такого погляду дотримуються ряд вітчизняних і зарубіжних вчених, які вважають, що активізація РД може відбутися за формування соціально й економічно сприятливого середовища для її провадження. Важливої ролі у реалізації РД останнім часом набуває екологічний аспект з огляду на нагромадження екологічних проблем та можливість їх вирішення за рахунок ресурсозбереження.

Методологічним і теоретико-методичним засадам формування комплексних економічних механізмів управління екологічно збалансованим розвитком, екологізацією виробництва і споживання, напрямом якої є ресурсозбереження, присвячені праці представників відомих вітчизняних наукових шкіл економіко-екологічного напряму: академічного сектору - Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту регіональних досліджень НАН України, Інституту економіки промисловості НАН України, Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, вузівського сектору - Національного університету водного господарства та природокористування, Національної академії природоохоронного та курортного будівництва, Одеського державного екологічного університету, Сумського державного університету, Національного лісотехнічного університету України та ін. Разом з тим слід вказати на недостатність наукового опрацювання концептуальних і теоретико-методологічних засад формування комплексного еколого-економічного механізму управління ресурсозбереженням (ЕЕМУР) в умовах переходу України до інформаційного суспільства, досягнення сталого розвитку. Наукові розробки з цих питань мають епізодичний характер, що перешкоджає інтегральному підходу до вирішення проблем підвищення ресурсо- та екоефективності господарських процесів на різних рівнях управління. Таким чином, актуальність зазначених проблем, їх недостатнє вивчення, велика теоретична і практична значущість обумовили вибір тематики дослідження, сформували мету і завдання дисертаційної роботи.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні і розробленні теоретичних, методологічних та науково-методичних засад формування комплексного самовідтворювального ЕЕМУР з урахуванням соціальних, економічних і екологічних факторів, спрямованого на забезпечення переходу економіки України до інформаційного суспільства та сталого розвитку.

Відповідно до мети дисертаційної роботи були поставлені такі основні завдання:

– визначити закономірності, тенденції і особливості сучасних ресурсозберігаючих процесів з метою обґрунтування концептуальних засад розвитку РД;

– узагальнити й удосконалити понятійний апарат ресурсозбереження;

– удосконалити методологічні підходи до комплексної оцінки соціо-еколого-економічної ефективності РД на різних рівнях господарювання;

– розробити методологічні підходи до формування ЕЕМУР;

– удосконалити теоретико-методологічні засади створення багаторівневої системи стратегій РД та еколого-економічного інструментарію управління ресурсозбереженням;

– розробити теоретико-методичні підходи до мотивації ресурсозберігаючих заходів на різних рівнях господарювання і комплексної оцінки її ефективності;

– удосконалити механізми інтегральної оцінки соціо-еколого-економічного рівня (СЕЕР) ресурсозбереження та організації моніторингу й управління РД на мікрорівні;

– розробити теоретичні засади багаторівневого соціо-еколого-економічного моніторингу (СЕЕМ) ресурсозберігаючих процесів;

– науково обґрунтувати напрями розвитку РД на основі моделювання впливу макроекономічних факторів на енерго(ресурсо)зберігаючі процеси в Україні;

– удосконалити теоретико-концептуальні підходи до формування механізму управління ресурсозберігаючими трансформаціями на основі моделі міжгалузевого балансу;

– обґрунтувати теоретико-концептуальний підхід до перерозподілу ефектів ресурсозбереження між рівнями господарювання, галузями, об'єктами;

– удосконалити концептуальні засади формування моделі економіко-фінансового забезпечення РД на різних рівнях управління.

1. Теоретичні засади ресурсозбереження

Теоретично обґрунтовано концептуальні засади розвитку РД, удосконалено дефініційну основу ресурсозбереження, розроблено теоретичні засади дослідження ресурсозберігаючих процесів.

На підставі аналізу соціальних, економічних, екологічних та політичних передумов і наслідків РД, а також виділених основних рис зміни суспільної парадигми при переході до економіки інформаційного типу дисертантом теоретично обґрунтовано концептуальні засади розвитку ресурсозбереження. Дослідження еволюції концепцій природокористування у взаємозв'язку з динамікою ресурсозберігаючих процесів дозволило виявити три концептуальні етапи розвитку РД: досягнення економії ресурсів через удосконалення існуючих виробничих процесів; впровадження інноваційних ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на багаторазове скорочення обсягів використання природних ресурсів у виробничих циклах; поступове скорочення матеріальної складової виробництва та перетворення інформації на його основний ресурс. Останній етап характеризується процесами дематеріалізації, інформатизації, екологізації економічних систем; інноваційно-інформаційним типом ресурсозберігаючого розвитку і притаманний найбільш розвиненим країнам світу. Водночас він не виключає проблем, пов'язаних зі зростанням обсягів споживання внаслідок економії ресурсів, збільшенням кількості населення тощо. З позицій досягнення Україною сталого еколого-збалансованого економічного зростання автором доведено актуальність переходу країни до третього етапу - інноваційно-інформаційного ресурсозберігаючого розвитку, тобто економічного розвитку на базі впровадження екоефективних ресурсозберігаючих технологій, що передбачають заміщення матеріальної складової виробництва інформаційною завдяки застосуванню новітніх досягнень НТП.

Узагальнення дисертантом наукових підходів до визначення сутності ресурсозбереження свідчить про те, що ця економічна категорія потребує подальшого вивчення і вдосконалення. У зв'язку з цим з позиції системного підходу у роботі розроблено методологію пізнання категорії „ресурсозбереження”, яке трактується автором як системне явище, що містить організаційну, економічну, технічну, наукову, практичну, інформаційну діяльність, методи, процеси, комплекс організаційно-технічних заходів, які спрямовані на забезпечення мінімальної витрати речовини та енергії на усіх стадіях життєвого циклу продукту у розрахунку на одиницю кінцевого продукту, виходячи з існуючого рівня розвитку техніки і технології та з найменшим впливом на людину і природні системи.

Автором доведено, що принципами ресурсозбереження як економічної категорії є: не створювати перешкод для економічного розвитку на стійкій основі; забезпечувати задоволення потреб нинішніх і прийдешніх поколінь на достатньому рівні, що відповідає гідній якості життя; сприяти відновленню природних ресурсів у межах простого й розширеного відтворення тощо. Інтегральним критерієм розвитку РД слід вважати підвищення соціо-еколого-економічної ефективності виробництва при зниженні його ресурсоємності, що реалізується через позитивні якісні зміни у динаміці використання виробничих ресурсів, досягнення за рядом видів ресурсів негативної прирістної ресурсоємності, зростання ресурсозберігаючого ефекту від застосування нової техніки і технологій тощо. Теоретично обґрунтовано, що для гармонізації соціальної, екологічної та економічної складових життєдіяльності суспільства ресурсозбереження має виконувати такі функції: розроблення його стратегії і тактики; планування РД; формування організаційної структури управління ресурсозбереженням; екологічний моніторинг, контроль та прогнозування РД; екологічна освіта і виховання тощо. Автором досліджено складові ресурсозбереження за видами діяльності, до яких належать виробничо-технічна, організаційно-економічна, правова, освітня (інформаційна), маркетингова (комерційна), науково-дослідна, соціальна й екологічна. Комплексна взаємодія усіх складових забезпечує підвищення соціо-еколого-економічної ефективності суспільного виробництва, що відбувається під впливом таких чинників: НТП, міжгалузевих та внутрішньогалузевих структурних зрушень; зміни цін на ресурси; інвестицій; інституціонального фактора; соціальних та екологічних змін; процесів глобалізації; тінізації економіки.

Дисертантом обґрунтовано, що ефективне управління РД потребує удосконалення критеріальної бази щодо визначення належності певного заходу до ресурсозберігаючих і надання економічних пільг. У зв'язку з цим у роботі розроблено класифікацію видів та напрямів ресурсозбереження, що містить такі класифікаційні критерії: види ресурсів, що зберігаються; зміст процесів ресурсозбереження; можливість реалізації РД; масштаб ресурсозберігаючих процесів; стадії життєвого циклу ресурсу, що зберігається; стадії життєвого циклу продукції; обсяги фінансування та результати ресурсозбереження, спрямованість наслідків РД.

З метою формування стратегічних завдань управління ресурсозбереженням дисертантом на основі дослідження наукових підходів до економічного трактування ресурсів та РД запропоновано нові класифікаційні ознаки і критерії класифікації ресурсів, які дозволяють ранжувати ресурси відповідно до пріоритетності їх збереження. За ступенем дефіцитності запропоновано класифікувати ресурси на дефіцитні та недефіцитні (табл. 1). За рівнем якості ресурсів, що відбиває принципову можливість задоволення певної потреби за рахунок конкретного ресурсу, вони можуть бути поділені на невстановленого (не спроможні задовольнити існуючі потреби внаслідок недостатнього вивчення можливостей практичного використання їх властивостей); неприйнятного рівня якості (витрати на застосування ресурсів вищі за суспільно необхідні через недосконалість існуючих технологій або появу більш ефективних технологій, що передбачають використання замінників ресурсів); якісні (витрати на їх застосування менше або дорівнюють суспільно необхідним витратам), у тому числі замикаючі; погіршеної якості без перевищення порога її відновлення (спроможні задовольнити потреби лише після проведення заходів з їх відновлення (підвищення рівня якості до прийнятних меж)) та безповоротно втрачені ресурси (не спроможні задовольняти потреби певним чином, як раніше, через безповоротну зміну первісних якостей ресурсу внаслідок природного та антропогенного впливу).

Таблиця 1. Класифікація ресурсів за рівнем їх дефіцитності (ступенем задоволення попиту)

Застосування запропонованих критеріїв класифікації ресурсів і РД дозволяє визначити стратегічні напрями вдосконалення багаторівневого управління ресурсовикористанням, сформувати комплекси заходів з підвищення якості ресурсів, віднайти нові, більш ефективні шляхи їх використання.

2. Теоретико-методологічні засади оцінки соціо-еколого-економічної ефективності ресурсозбереження

Розроблено теоретичні засади оцінки наслідків РД, запропоновано теоретико-методологічні підходи до оцінки соціо-еколого-економічної ефективності ресурсозбереження на різних рівнях господарювання.

У дисертації обґрунтовано необхідність поглиблення теоретичних засад урахування соціальних, політичних, екологічних наслідків в економічних оцінках ефективності ресурсозберігаючих проектів, що дозволяє удосконалити критеріальну базу РД та підвищити підсумковий економічний результат проектів, стимулюючи їх впровадження. У зв'язку з цим автором запропоновано розгорнуту класифікацію ефектів ресурсозбереження, які є його чистими результатами і розрізняються за такими критеріальними ознаками: формою зовнішнього прояву; часовим лагом; можливостями кількісного виміру; рівнями управління; видами результатів; видами ресурсів, що заощаджуються; споживачами (реципієнтами); стадіями життєвого циклу ресурсу, що заощаджується; типами ефектів.

На підставі аналізу існуючої системи показників ресурсовикористання та підходів до їх розрахунку встановлено, що значна частина ефектів РД, опосередковано впливаючи на економічні показники, не може бути виражена у вартісній формі, ускладнюючи оцінку соціо-еколого-економічної ефективності його результатів. Для вирішення даної проблеми у роботі у рамках парадигми сталого розвитку розроблено теоретико-методологічні підходи до багаторівневої оцінки соціо-еколого-економічної ефективності ресурсозберігаючих заходів, які ґрунтуються на сформованих дисертантом принципах комплексного врахування результатів РД: обліку фактора часу, синергетичних ефектів ресурсозбереження, стадій життєвого циклу ресурсів тощо. На макроекономічному та регіональному рівнях автором запропоновано визначати ефективність РД, виходячи з аналізу динаміки ресурсо- й екологоємності ВВП (ВДВ) (табл. 2).

Таблиця 2. Характеристика економічної ситуації в країні залежно від зміни індексу ресурсоємності ВВП (Ірє) (фрагмент)

Критерієм соціо-еколого-економічної ефективності ресурсозбереження з урахуванням можливостей досягнення сталого розвитку та переходу до інформаційного суспільства є значення індексів ресурсо- й екологоємності ВВП (ВДВ), що утримуються на рівні, меншому за одиницю, протягом тривалого періоду часу. При цьому індекси обсягів споживання ресурсів (Ірес) та екологічних суспільних витрат, що входять до складу індексів ресурсо- й екологоємності ВВП (ВДВ), повинні, щонайменше, дорівнювати одиниці, а у перспективі - зменшуватися при постійному зростанні індексу ВВП (ВДВ) (ІВВП). За таких умов забезпечується поступове зменшення обсягів забруднення довкілля та збереження природного капіталу для наступних поколінь при одночасному зростанні суспільного виробництва. Додатково для оцінки соціо-еколого-економічної ефективності РД можуть застосовуватися удосконалені автором підходи до розрахунку інтегрального економічного ефекту й ефективності ресурсозбереження на основі уточнення складу ресурсозберігаючих ефектів та обліку тіньового фактора.

З метою формування економічної зацікавленості суб'єктів господарювання у провадженні РД у дисертаційній роботі розроблено підходи до визначення соціо-еколого-економічної ефективності ресурсозбереження на мікроекономічному рівні. Для оцінки економічних наслідків РД автором запропоновано використовувати коефіцієнт прибутковості ресурсозбереження, що відбиває зміну прибутку підприємства внаслідок здійснення РД і розраховується за формулами:

- для монономенклатурного виробництва (kпр):

kпр = (kvрі · ПВрі ) / kрент, (1)

де kvрі - коефіцієнт зниження витрат ресурсів і-го виду внаслідок РД; ПВрі - питома вага витрат ресурсу і-го виду на виробництво і реалізацію продукції у загальному обсязі собівартості; n - кількість видів ресурсів, що використовуються для виробництва і реалізації продукції; kрент - коефіцієнт рентабельності продукції (націнка на собівартість);

- для багатономенклатурного виробництва (kбпр):

kбпр = ПВпj · kпрj = ПВj · (kvріj · ПВріj ) / kрентj, (2)

де ПВпj - питома вага прибутку від реалізації j-го виду продукції у загальному обсязі прибутку від реалізації продукції на підприємстві;

kпрj - коефіцієнт прибутковості РД за j-м видом продукції;

m - кількість видів продукції, що реалізуються підприємством;

kvріj - коефіцієнт зниження витрат ресурсів і-го виду за j-м видом продукції внаслідок ресурсозбереження;

ПВріj - питома вага витрат ресурсу і-го виду на виробництво і реалізацію у загальному обсязі собівартості продукції j-го виду;

kрентj - коефіцієнт рентабельності (націнка на собівартість) j-го виду продукції.

Критерієм ухвалення управлінського рішення на користь провадження РД є kпр > 0 і kбпр > 0, або максимальне серед позитивних значень цих показників при виборі між різними варіантами реалізації РД. При kпр = 0 та kбпр = 0 пропоновані до впровадження ресурсозберігаючі заходи окуповуються, але не дають прибутку. У цьому разі доцільно проводити додаткове обґрунтування заходів на основі урахування соціальних, екологічних й інших наслідків ресурсозбереження.

Комплексну оцінку ефективності РД на підприємстві з урахуванням її екологічних, соціальних та економічних наслідків автором пропонується здійснювати з використанням показника повної екологоємності продукції. Сутність удосконаленого підходу полягає у виділенні стадій життєвого циклу промислового виробу і розрахунку структурних коефіцієнтів розподілу повних екологічних витрат кожного з використовуваних ресурсів на стадіях циклу з подальшою оптимізацією коефіцієнтів. Критерієм оптимізації є мінімізація загальної суми екологічних витрат за всім життєвим циклом продукції за рахунок використання резервів ресурсозбереження на стадіях циклу, що може бути оцінена показниками питомого і загального соціо-еколого-економічного ефекту, які розраховуються як різниця між початковим та досягнутим оптимальним рівнем відповідних екологічних витрат, й соціо-еколого-економічної ефективності РД, що показує величину отримуваного соціо-еколого-економічного ефекту, яка припадає на одиницю витрат на ресурсозбереження, у тому числі за окремою стадією життєвого циклу виробу та певним видом ресурсу.

3. Методологічні засади формування еколого-економічного механізму управління ресурсозбереженням

Розроблено методологію створення ЕЕМУР, сформовано теоретико-методологічні засади системи багаторівневих ресурсозберігаючих стратегій, удосконалено еколого-економічний інструментарій управління РД, запропоновано методичні підходи до оцінки ефективності мотиваційних механізмів РД на різних рівнях господарювання.

У роботі обґрунтовано, що важливою причиною гальмування ресурсозберігаючих процесів в Україні є відсутність комплексної інтегрованої системи управління РД, яка б об'єднувала державний, регіональний та інші рівні господарювання. Для вирішення цієї проблеми автором пропонується створити багаторівневий ЕЕМУР, який ґрунтується насамперед на економічній зацікавленості всіх учасників ресурсозберігаючих процесів у реалізації останніх, враховує особливості транзитивного стану вітчизняної економіки, перспективи її переходу до інформаційного суспільства та сталого розвитку.

Автором удосконалено методологію створення комплексного ЕЕМУР, під яким пропонується розуміти багаторівневу систему взаємозв'язків екологічних та економічних явищ, що виникають під впливом реалізації ресурсозберігаючих заходів суб'єктами господарювання різних рівнів, забезпечуючи сталий еколого-збалансований розвиток цих суб'єктів на самовідтворювальній основі. Стратегічною метою механізму визначено досягнення сталого еколого-збалансованого розвитку на основі формування і постійного відтворення економічних передумов реалізації ресурсозберігаючих заходів суб'єктами господарювання усіх рівнів системи. Основу досягнення мети становить концептуальне положення про те, що створення сприятливих умов для РД полягає у поширенні економічних пільг лише на ті ресурсозберігаючі проекти, впровадження яких є економічно й екологічно ефективним з погляду держави, регіону. Дисертантом досліджено завдання ЕЕМУР на різних ієрархічних рівнях та сформовано концептуальні принципи його побудови, до яких належать системність, комплексність, самовідтворюваність, гнучкість, максимальна ефективність тощо. Визначено коло об'єктів механізму, вплив на які спричиняє зміни у характері й обсягах ресурсоспоживання та якості довкілля. Автором запропоновано критерії класифікації суб'єктів ЕЕМУР, за якими вони поділяються на суб'єктів активного (першочергового і другорядного) та пасивного впливу, що дозволяє оптимізувати склад еколого-економічного інструментарію механізму управління РД, який повинен застосовуватися для кожної групи суб'єктів. Розроблено структурно-функціональну схему ЕЕМУР, що містить ряд підсистем, які формують його основу на різних рівнях господарювання. Дисертантом обґрунтовано, що ключовою ознакою механізму є здатність до самовідтворення, яка забезпечується шляхом формування й функціонування чотирьох взаємозв'язаних блоків: відтворення інформаційного середовища, мотивів РД, попиту і пропозиції на ресурсозберігаючі товари і послуги. Результатом відтворювальних процесів має стати постійно поновлювана програма дій, яка б своєчасно формувала цілі РД й адекватні інструменти їх досягнення для кожного рівня господарювання.

З метою оптимізації функціонування та досягнення завдань ЕЕМУР у дисертації розроблено теоретико-методологічні засади створення системи багаторівневих стратегій ресурсозбереження, які охоплюють усі рівні господарювання, узгоджуючи і підпорядковуючи ресурсозберігаючі пріоритети кожного рівня переходу до інноваційно-інформаційного розвитку. Автором сформовано концептуальні принципи побудови оптимальної системи стратегій, серед яких: підпорядкованість стратегічних цілей нижчих стратегій РД стратегічним цілям вищих стратегій, варіабельність та гнучкість стосовно змін зовнішніх умов, ефективність управління й ін. Відповідно до запропонованих принципів розроблено ключові стратегії РД для державного та регіонального рівнів, що полягають у використанні економічних інструментів управління, вдосконаленні системи внесків виробників і споживачів у РД тощо та містять комплекси субстратегій. Визначено і досліджено основні компоненти системної стратегії ресурсозбереження на підприємстві, а саме: мотивацію праці, споживання, одержання прибутку, розвитку підприємства. На підставі аналізу досвіду розвинених країн світу та врахування вітчизняної специфіки РД дисертантом запропоновано інструментарій управління ресурсозбереженням, який передбачає використання переважно економічних методів регулювання. У роботі теоретично обґрунтовано умови застосування примусових і заохочувальних економічних важелів, інструментів прямої й непрямої мотивації РД в Україні.

У дисертації доведено, що побудова дієвої системи стратегій ресурсозбереження та ЕЕМУР у цілому ґрунтується на застосуванні мотиваційних механізмів РД, тобто сукупності взаємозалежних і взаємообумовлених методів, форм, інструментів впливу на сферу ресурсовикористання з метою спонукання основних учасників постійно впроваджувати ресурсозберігаючі заходи. На підставі комплексного дослідження компонентів мотивації автором розроблено теоретико-методичні підходи до оцінки соціо-еколого-економічної ефективності мотиваційних механізмів РД на різних рівнях господарювання. На державному, регіональному, місцевому рівнях запропоновано застосовувати критерії максимізації соціо-еколого-економічного ефекту мотивації, що розраховується як різниця між інтегральним економічним ефектом ресурсозбереження і витратами на мотивацію за і-м напрямком РД (комплексом заходів) за допомогою j-го еколого-економічного важеля (комплексу важелів), та коефіцієнта соціо-еколого-економічної ефективності мотивації ресурсозбереження, що показує величину отримуваного соціо-еколого-економічного ефекту мотивації, яка припадає на одиницю витрат на мотивацію.

Для мікроекономічного рівня автором розроблено теоретико-методичні підходи до оцінки ефективності застосування з боку державних, регіональних, місцевих органів влади еколого-економічних важелів мотивації РД підприємства, а також до оцінки ефективності мотиваційних механізмів впровадження у нього ресурсозберігаючих заходів. Останні ґрунтуються на сформованому комплексі мотиваційних цілей та заходів з ресурсозбереження для різних груп персоналу на підприємстві й суб'єктів його найближчого оточення (табл. 3).

Таблиця 3. Склад мотиваційних заходів підприємства з ресурсозбереження для суб'єктів його найближчого оточення

Вони передбачають застосування критеріїв максимізації соціо-еколого-економічного ефекту мотивації на мікрорівні за і-м напрямком РД (комплексом заходів) за допомогою j-го важеля (комплексу важелів) та коефіцієнта соціо-еколого-економічної ефективності мотивації і-го напрямку РД на мікрорівні за допомогою j-го важеля (комплексу важелів), що розраховуються аналогічно відповідним показникам макрорівня.

4. Організаційно-інформаційні засади управління ресурсозберігаючими процесами

Розроблено механізми інтегральної оцінки СЕЕР ресурсозбереження та організації моніторингу й управління РД на підприємстві, сформовано теоретичні засади багаторівневого СЕЕМ ресурсозбереження.

На підставі аналізу сучасних проблем організаційно-інформаційного забезпечення РД у роботі обґрунтовано необхідність розроблення комплексної багаторівневої системи показників, яка б відбивала зв'язок „витрати - результат ресурсозбереження” та створила передумови для побудови систем моніторингу й управління ресурсозберігаючими процесами на різних ієрархічних рівнях. У зв'язку з цим автором запропоновано концептуальну модель формування й оцінки СЕЕР ресурсозбереження на підприємстві за низкою напрямів (табл. 4). Розроблено систему показників у рамках кожного напряму та підходи до їх розрахунку.

Таблиця 4. Зміст показників оцінки соціо-еколого-економічного рівня ресурсозбереження на підприємстві за напрямами РД

На основі зазначеної моделі дисертантом сформовано механізм комплексного моніторингу та подальшого управління РД суб'єктів господарювання, який структурно містить такі етапи: збирання, сортування й аналіз інформації щодо здійснення підприємством РД, розрахунок показників СЕЕР ресурсозбереження за напрямами та інтегральних оцінок, виявлення проблемних аспектів і розроблення практичних рекомендацій з регулювання РД на підприємстві, пошук джерел фінансування, формування мотиваційних важелів впровадження рекомендацій, реалізація і контроль за виконанням останніх. Для практичного впровадження механізму автором запропоновано створювати на підприємстві вбудовані організаційні структури (постійно діюча комісія з ресурсозбереження, розширення повноважень існуючої координаційної ради з питань розвитку підприємства), що виконуватимуть функції спостереження й коригування РД на виробництві.

Дисертантом розроблено теоретичні підходи до інтегральної оцінки СЕЕР ресурсозбереження, які дозволяють комплексно оцінити зміну рівня ресурсоефективності діяльності підприємства у часі і порівняти цей рівень з показниками підприємств-конкурентів, визначити орієнтири подальшого розвитку РД. Запропоновано механізм інтегральної оцінки СЕЕР ресурсозбереження на підприємстві за першим напрямом, що полягає у формуванні системи вихідних показників для оцінки рівня ресурсозбереження та їх попередньому відборі за допомогою кореляційного аналізу; подальшому відборі показників на основі регресійної залежності між ними та основними результатами діяльності підприємства; нормалізації значень відібраних показників і обчислення їх ваги у складі кожного напрямку оцінки СЕЕР ресурсозбереження; розрахунку оцінок СЕЕР за напрямами РД та підсумкового значення СЕЕР ресурсозбереження. Інтегральну (рейтингову) оцінку за другим напрямом запропоновано виконувати за методом відстаней, який передбачає визначення ступеня віддаленості конкретного підприємства від еталонного, тобто такого, що має найкращі (максимальні або мінімальні) значення показників серед усіх аналізованих підприємств. Апробацію розроблених підходів у роботі здійснено на прикладі машинобудівних підприємств м. Сум.

Проведений автором аналіз стану територіального моніторингу ресурсозберігаючих процесів в Україні дав підстави стверджувати, що відсутність системного підходу при здійсненні моніторингової діяльності знижує об'єктивність оцінювання і прогнозування РД. З метою вирішення даної проблеми у дисертації поглиблено теоретичні засади формування багаторівневого СЕЕМ ресурсозберігаючих процесів, складовою частиною якого є комплексний моніторинг РД суб'єктів господарювання. Головною метою багаторівневого моніторингу визначено збирання, вивчення і підготовку інформації для прийняття й аналізу рішень на різних рівнях управління, що забезпечує виявлення та прогнозування взаємного впливу соціо-еколого-економічних і ресурсозберігаючих факторів одне на одного та на показники макроекономічного, регіонального (територіального) і мікроекономічного розвитку. Автором досліджено предмет, об'єкт, завдання, концептуальні принципи СЕЕМ, серед яких основним є його спрямованість на забезпечення інноваційно-інформаційного ресурсозберігаючого розвитку відповідного об'єкта. Визначено напрями СЕЕМ ресурсозбереження за складом об'єктів, видами ресурсів, підсистемами спостереження, призначенням. Дисертантом розроблено систему індикаторів, які застосовуються при проведенні СЕЕМ на територіальному рівні і групуються за соціальними, екологічними, економічними та комбінованими ознаками, що уможливлює використання відповідними органами влади специфічних важелів та інструментів, найбільш ефективних при регулюванні ресурсозберігаючих процесів, пов'язаних з різними аспектами діяльності територіальних суб'єктів господарювання. Для інтегральної оцінки, яка б дозволила визначити ступінь прогресу території на шляху до ресурсозберігаючого розвитку, рекомендовано застосовувати методи побудови циклограм та відстаней.

Дисертантом розроблено концептуальну модель територіального СЕЕМ процесів ресурсозбереження, яка складається з інформаційного й управлінського блоків, а також розширену схему комплексного моніторингового дослідження стану ресурсовикористання та ресурсозбереження на території, що містить блоки моніторингу і прогнозування. Запропоновано організаційно-функціональну схему регіонального СЕЕМ й управління ресурсозбереженням, що може бути застосована також на міському і районному рівнях. Визначено перспективні напрями подальшого вдосконалення й розбудови СЕЕМ ресурсозбереження на території шляхом створення таких моніторингових підсистем: генерування знань про ресурсозберігаючі техніку і технології, розвитку інфраструктури ресурсозбереження, виробництва продукції на основі ресурсозберігаючих технологій, мотивації РД.

5. Наукове обґрунтування напрямів розвитку ресурсозбереження в Україні

Досліджено концептуальні передумови розвитку РД в Україні, на основі аналізу проблем формування вітчизняних механізмів управління ресурсозбереженням і моделювання впливу макроекономічних факторів на перебіг ресурсозберігаючих процесів науково обґрунтовано провідні напрями розвитку і державного регулювання РД в Україні.

Базуючись на даних статистичної звітності, оцінках вчених та власних наукових дослідженнях, автором проаналізовано динаміку ресурсовикористання в Україні у 1990-2007 рр. Встановлено, що на сучасному етапі не вирішеними залишаються питання забезпечення зростання ресурсоефективності вітчизняної економіки, формуючи економічні (висока ресурсоємність ВВП, постійне зростання цін на природні ресурси та ін.), політичні (проблеми ресурсної і політичної безпеки, приєднання України до міжнародних природоохоронних угод тощо), соціальні (травматизм у добувному та переробному секторах економіки; соціальні зміни, обумовлені структурними економічними трансформаціями, та ін.) та екологічні (загострення екологічних проблем зі зростанням обсягів ВВП в Україні) концептуальні передумови реалізації РД у національному масштабі.

На основі дослідження темпів середньорічного зростання ВВП України, його екологоємності, розрахованої на базі екологічних втрат, та безпосередньо обсягів екологічних втрат автором встановлено, що розвиток національної економіки в останні роки не відповідає критеріям сталого розвитку. Так, екологоємність ВВП протягом 2001-2007 рр. зменшувалася у середньому на 6,95% щорічно, що було забезпечено за рахунок випереджувального середньорічного зростання ВВП на 10,4% порівняно з обсягами збільшення екологічних втрат суспільства у середньому на 2,7% щорічно. У роботі теоретично обґрунтовано, що для досягнення сталого розвитку Україною при збереженні тенденцій динаміки екологічних втрат та ВВП останніх років частка середньорічного приросту ВВП, отримувана за рахунок інтенсифікації ресурсозбереження, має становити не менше 18%, а темпи розвитку НТП та впровадження його досягнень у практику господарювання повинні прискоритися щонайменше на 25%. Автором виділено й аргументовано основні напрями РД, за рахунок яких, виходячи зі структури екологічних втрат, має забезпечуватися зазначена частка приросту ВВП.

На підставі комплексного аналізу проблем ресурсозбереження в Україні дисертантом доведено, що активізація РД повинна базуватися на результатах моделювання кола факторів, які істотно впливають на ресурсозберігаючі процеси в країні. На основі парного регресійного аналізу автором здійснено наукове обґрунтування впливу різних груп чинників на РД (на прикладі процесів енергозбереження) та визначено ті з них, які на сучасному етапі є найбільш значущими для впровадження енергозберігаючих заходів. До таких факторів, які, зокрема, визначають динаміку енергоємності ВВП, належать НТП, міжгалузеві і внутрішньогалузеві структурні зрушення, зміна цін на ресурси, інвестиції, соціальні й екологічні зміни, процеси глобалізації (табл. 5).

Таблиця 5. Результати парної регресії величини енергоємності ВВП (Еен) з факторними показниками

У роботі встановлено, що наявність системної взаємодії різних чинників РД висуває на перший план проблему виокремлення комплексу тих факторів, управління якими спроможне дати максимальний інтегральний ефект у зниженні енергоємності ВВП. У зв'язку з цим з метою обґрунтування чинників першочергового та другорядного впливу на енергоємність ВВП України дисертантом досліджено комплексний вплив факторів на РД за допомогою побудови множинної регресії. У результаті отримано таку статистичну залежність величини енергоємності ВВП:

Еен= 0,961925 - 0,00304 • Іцвир + 0,006540 • kтін - 0,000002 • Іок, (3)

де kтін - рівень тінізації економіки, % від ВВП (за методикою оцінки Мінекономіки).

На основі отриманої залежності автором встановлено, що чинниками першочергового впливу є зміна цін на ресурси, інвестиції та фактор тінізації (відповідно 20, 10 і 15% впливу), коефіцієнти еластичності зміни енергоємності ВВП України за якими становлять відповідно -0,5; -0,245 та 0,338. Решта - 55% впливу - припадає на інші фактори, коефіцієнт еластичності зміни енергоємності ВВП за якими становить 1,368. Враховуючи результати поділу чинників енерго(ресурсо)збереження на першочергові й другорядні, а також відповідні коефіцієнти еластичності, автором визначено провідні напрями державного регулювання і розвитку РД в Україні та сформовано систему обмежень для регулювання кожного з факторів першочергового впливу і результативного показника.

6. Формування системи методів та інструментів еколого-економічного механізму управління ресурсозбереженням

Розроблено теоретико-концептуальні засади механізму управління ресурсозберігаючими трансформаціями на основі моделі МГБ та перерозподілу ефектів РД між рівнями господарювання, галузями, об'єктами тощо, запропоновано концептуальні підходи до створення моделі економіко-фінансового забезпечення РД, науково обґрунтовано рекомендації з впровадження ЕЕМУР у практику господарювання України.

У дисертації доведено необхідність застосування комплексного підходу до оптимізації управління ресурсозберігаючими структурними трансформаціями національної економіки, який враховує міжгалузеві та міжрегіональні зв'язки. З цією метою автором удосконалено теоретико-концептуальні підходи до формування механізму управління ресурсозберігаючими галузевими трансформаціями на основі використання МГБ В. Леонтьєва, що дозволяє здійснити макроекономічні структурні перетворення з урахуванням визначених пріоритетів розвитку, сприяє мінімізації негативних наслідків трансформацій. Прийняття оптимальних рішень з управління ресурсозберігаючими трансформаціями у рамках механізму відповідно до розробленої дисертантом процедури вибору рішень запропоновано проводити, ґрунтуючись на розрахунках показників прямої і матеріалізованої екологоємності продукції різних галузей з подальшим обчисленням повної екологоємності ВВП як суми прямих та матеріалізованих екологічних витрат.

У роботі обґрунтовано, що реалізація РД на різних рівнях господарювання супроводжується виникненням синергетичного ефекту, феномен якого пропонується використовувати для створення дієвих еколого-економічних механізмів стимулювання ресурсозбереження. У зв'язку з цим з метою досягнення позитивного приросту ресурсо- та екоефективності національної (регіональної, територіальної) системи у рамках механізму управління структурними ресурсозберігаючими зрушеннями автором обґрунтовано теоретико-концептуальний підхід до перерозподілу ефектів РД між рівнями господарювання, галузями, об'єктами тощо, який полягає у передачі частини ефектів ресурсозбереження, отримуваних на одних рівнях господарювання, іншим рівням, об'єктам, галузям шляхом застосування економічного інструментарію, і містить такі етапи:

1. Порівняння інтегрального економічного ефекту ресурсозбереження (Еінекі), обчисленого для макрорівня, з сумою соціо-еколого-економічних ефектів від впровадження комплексів галузевих ресурсозберігаючих заходів на об'єктах мікрорівня (?Ерзаг), які були відібрані як оптимальні, визначення синергетичного (екстернального) ефекту (Есинер).

2. Аналіз знаків та співвідношення макроекономічного й суми мікроекономічних ефектів, структури останніх, знака синергетичного ефекту і прийняття рішення про доцільність перерозподілу ефектів між вищими й нижчими рівнями господарювання (галузями) (табл. 6).

3. Визначення цільових об'єктів (рівнів господарювання, галузей, підприємств) та величини перерозподілу ефектів між ними.

Таблиця 6. Варіанти прийняття рішень з перерозподілу ефектів ресурсозбереження між макро- та мікрорівнями господарювання (фрагмент)

4. Формування спектра економічних інструментів, що забезпечують реалізацію перерозподілу ефектів у визначених обсягах, й оцінка їх соціо-еколого-економічної ефективності відповідно до етапів циклу управління ресурсозберігаючими трансформаціями на основі моделі МГБ.

Використання розробленого підходу у рамках державної ресурсозберігаючої політики дозволяє сформувати стійку економічну зацікавленість підприємств та організацій у РД, перетворюючи останню на прибуткову як для держави (регіону), так і конкретного суб'єкта.

Автором обґрунтовано, що переважна більшість вітчизняних підприємств при впровадженні ресурсозберігаючих заходів першочергово стикається з проблемою пошуку джерел їх фінансування. Для вирішення даної проблеми у дисертації розроблено концептуальні підходи до формування моделі економіко-фінансового забезпечення РД на основі реформування системи природоохоронних платежів України та створення фондів розвитку ресурсозбереження на різних рівнях господарювання. Базуючись на аналізі динаміки співвідношення природоохоронних платежів і соціальних податків протягом 2005-2008 рр., дисертантом доведено доцільність комплексного реформування систем екологічного та соціального оподаткування, результатом якого повинне стати довгострокове підвищення ставок природоохоронних платежів у три рази (до 5% на рік) та відповідне зменшення ставок податків на доходи (зокрема, зниження ставок відрахувань до Пенсійного фонду до 20-22%). Це забезпечить посилення економічного стимулювання РД, сприятиме зростанню кількості робочих місць, скороченню тіньового сектору економіки, зменшенню державних витрат на збір податків.

З урахуванням проблем та можливостей місцевого самоврядування у сфері фінансування РД запропоновано створення позабюджетних фондів розвитку ресурсозбереження на обласному, районному, місцевому рівнях відповідними органами влади, визначено джерела і напрями витрачання їх коштів.

На основі сформованих у роботі теоретико-методологічних та науково-методичних положень дисертантом розроблено комплекс науково обґрунтованих рекомендацій, які передбачають системне вдосконалення усіх компонентів ЕЕМУР на рівні як вітчизняних підприємств, так і місцевих, регіональних, загальнодержавних органів влади. Головною метою впровадження рекомендацій є створення економічно сприятливого середовища для реалізації РД суб'єктами господарювання шляхом активного залучення цінового, митного регулювання, інвестиційно-фінансового забезпечення, податкових важелів, системи платежів за ресурси. Автором визначено шляхи і джерела фінансування стратегічних перетворень економіки України у середньо- та довгостроковому періодах з використанням принципу самофінансування, кінцевою метою яких є зміна моделей споживання і виробництва в контексті реалізації екологічної політики та РД.

Висновки

екологічний економічний ресурсозберігаючий

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення науково-прикладної проблеми - обґрунтування і розроблення теоретичних, методологічних та науково-методичних засад формування комплексного еколого-економічного механізму управління ресурсозбереженням. Розв'язання цієї проблеми дозволяє формувати науково обґрунтовану стратегію інноваційно-інформаційного ресурсозберігаючого розвитку економіки України, враховуючи вимоги Законів України “Про основи національної безпеки України”, „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”. Результати дослідження є підставою для таких висновків.

1. Багатократне підвищення ресурсоефективності економіки України є важливою передумовою її переходу до інформаційного суспільства, сталого розвитку. Водночас механізми управління РД у нашій країні не забезпечують виконання державних завдань щодо зростання ресурсо- й екоефективності національного господарства. У цих умовах проблема формулюється як необхідність обґрунтування і розроблення теоретико-методологічних та науково-методичних засад формування самовідтворювального ЕЕМУР з урахуванням комплексного впливу соціальних, екологічних, економічних факторів.