Національне багатство України як потенціал економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа "Інститут економіки та прогнозування національної академії наук України"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Національне багатство України як потенціал економічного розвитку

Бобух І.М.

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Київ - 2011

Вступ

Актуальність теми. Національне багатство країни формує базові умови стратегії розвитку країни та створює підґрунтя для гармонізації стратегічних пріоритетів з новими закономірностями економічного зростання та завданнями формування збалансованих соціально- та екологічно-орієнтованих господарських систем. Нові підходи до використання національного багатства, в основі яких лежать гуманізація та соціальна переорієнтація суспільного виробництва, можуть бути реалізовані повною мірою, якщо поряд з традиційними речовими благами розглядаються природно-ресурсний і людський потенціал та фінансовий капітал, даючи можливість комплексно оцінити можливості довгострокового економічного розвитку.

Дослідження та різносторонні оцінки багатства нації необхідні для пізнання причин сучасної фінансово-економічної кризи, оскільки багатство матеріалізує у собі не тільки всю картину кризи, глибину і особливість її сучасного етапу, але й розкриває потенційні можливості подолання кризової ситуації через розвиток системи відносин, які складаються у суспільстві з приводу створення, нагромадження, володіння та використання багатства та, перш за все, через формування системи відносин власності.

Дослідження особливостей формування і розподілу структури національного багатства є передумовою підвищення рівня обґрунтованості стратегій розвитку країн, оскільки дозволяють висвітлити сучасні економічні проблеми під принципово новим кутом зору порівняно з традиційними макроекономічними агрегатами - валовим внутрішнім продуктом, національним доходом, валовою доданою вартістю. Стратегії економічного розвитку дедалі більше орієнтуються на глобальні якісні характеристики природного і соціального середовища та вдосконалення природи самого "людського фактора" та суспільства в цілому.

Недостатня розвиненість методології комплексного підходу до оцінки національного багатства та надто вузьке використання цього показника у сучасних макроекономічних оцінках і стратегіях розвитку країни визначають актуальність теми дослідження за визначеною тематикою.

Теоретичні засади дослідження національного багатства були предметом наукових розробок багатьох видатних учених минулого та сучасності. Підґрунтя сучасного розуміння сутності та значення категорії "національне багатство" було закладене класиками політичної економії - У.Петті, А.Смітом, Д.Рікардо та К.Марксом, які вважали джерелом збільшення багатства працю в матеріальній сфері виробництва. Історично ж науково досліджувати національне багатство першими почали меркантилісти (Ч.Давенант, Т.Ман, В.Стаффорд, А.Монкретьєн), розглядаючи його крізь призму сфери обігу в контексті формування активного торговельного балансу та протекціонізму, та фізіократи (Ф.Кене, В.Мірабо, А.Тюрго та ін.), які вважали багатство "чистим продуктом" сільського господарства. Питанням визначення складу і структури національного багатства присвячена низка праць закордонних вчених, для яких характерні суттєві відмінності у підходах до конкретних методологічних та методичних питань його дослідження: у рамках відтворювальної концепції національне багатство представлене в працях Є.Бухвальда та Л.Нестерова, питання зв'язку національного багатства та ВВП розкривалися О.Болдовим, В.Кириченко, С. Кузнецем, Г.Сорокіним, принципові аспекти формування національного доходу висвітлені у працях Д.Львова, матеріальні складові національного багатства були предметом наукових пошуків В.Богачова, А.Вайнштейна, Р.Голдсміта, Я.Кронрода, О.Ноткіна, С.Струміліна, В. Черковця та інших вчених. Серед вітчизняних вчених статистико-економічний аналіз національного богатства та виробничого потенціалу СРСР у 1991 р. проводив Д.Пасхавер. Водночас комплексні наукові розробки даної проблематики на теренах незалежної України поки що одиничні. Найвагоміший внесок - вчених РВПС України НАН України, які під керівництвом С.Дорогунцова здійснили оцінку національного багатства України станом на 01.01.1996 р., та науковців Інституту економіки та прогнозування НАН України під керівництвом В.Гейця, які станом на 01.01.2006 р. у рамках дослідження капіталізації економіки оцінили основний, людський, природний та фінансовий капітал і резервні активи, сума яких була представлена як національне багатство України.

Дослідженню окремих методологічних і методичних аспектів економічної оцінки національного багатства України присвячені наукові публікації багатьох українських вчених. Зокрема проблеми людського розвитку у контексті формування національного багатства розглядали В.Близнюк, О.Бородіна, Е.Лібанова, О.Макарова, О.Позняк, природно-ресурсних складових - Я.Коваль, Б.Пасхавер, М.Хвесик, соціального капіталу - В.Куценко, основного капіталу - Б.Кваснюк, Н.Тарасова, Л.Шинкарук, фінансового капіталу - В.Корнєєв, Н.Шелудько, С.Шумська, загальнотеоретичні питання - А.Гриценко, П.Єщенко, вплив розселенської структури - Л.Чернюк.

Існуючі наукові розробки стали цінним вкладом у розвиток сучасних наукових уявлень про склад та структуру національного багатства України, однак питання комплексної оцінки національного багатства наразі залишаються маловивченими й потребують формування сучасних світоглядних засад дослідження. На сьогодні не розроблені єдині наукові теоретико-методологічні та методичні підходи до економічної оцінки національного багатства, в основному оцінюються його окремі компоненти, що перешкоджає формуванню системних висновків та пропозицій щодо оптимізації структури його формування та використання як потенціалу економічного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у рамках науково-дослідних робіт відділу економічного зростання та структурних змін в економіці ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України": "Світогосподарська диспропорційність та політика економічного зростання в Україні" (№ ДР 0108U002103); "Розроблення стратегії розвитку України на період до 2020 року" (№ ДР 0108U007531); "Науково-технологічна взаємодія Росії та України: прогнозування можливостей та їх механізми реалізації" (№ ДР 0111U003109); "Розробка методичних рекомендацій щодо визначення основних змістових складових стратегії національного та регіонального рівня" (№ ДР 0109U009012); "Структурно-технологічні засади модернізаційної політики промисловості України в посткризовий період" (№ ДР 0110U005286).

Особиста участь автора полягала у розробці методологічних засад та обґрунтуванні напрямів удосконалення методичних підходів до економічної оцінки основних складових багатства нації, виявленні диспропорцій нагромадження його основних елементів та напрямів їх мінімізації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних та методичних підходів і оцінка на їх основі національного багатства як потенціалу економічного розвитку України.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення таких завдань:

визначити теоретико-методологічні підходи до дослідження національного багатства;

обґрунтувати особливі ознаки "квазі-багатства";

розробити авторські підходи до економічної оцінки людського потенціалу;

удосконалити методичні підходи до оцінки складових природно-ресурсного потенціалу;

розкрити особливості динаміки основного капіталу, як складової національного багатства;

оцінити вартісні обсяги національного багатства України та його елементів;

обґрунтувати напрями вдосконалення Системи національного рахівництва для досконалішого розрахунку національного багатства та основні орієнтири їх впровадження у вітчизняну практику;

обґрунтувати пропозиції щодо ефективнішого використання національного багатства та його елементів як потенціалу економічного розвитку.

Об'єктом дослідження є процес формування національного багатства в умовах сучасної моделі економічного розвитку України.

Предметом дослідження є особливості структури та динаміка національного багатства України як потенціалу економічного розвитку.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовано сукупність методів наукового пізнання: логіко-діалектичний та історичний - для удосконалення теоретико-методологічних засад дослідження національного багатства; критичного аналізу, узагальнення, групування, експертної оцінки - для розробки і удосконалення методичних підходів до економічної оцінки елементів національного багатства; синтезу, структурного аналізу, порівняльного аналізу - для встановлення особливостей процесу формування складових національного багатства України в міжнародному контексті, виявлення їх структурних пропорцій та динамки зміни обсягу; функціональний та системний - для виявлення диспропорцій формування елементів національного багатства та напрямів їх мінімізації, обґрунтування практичних напрямів удосконалення механізму управління формуванням національного багатства України; балансовий, послідовної побудови рахунків, товарних потоків - для встановлення відтворювальних пропорцій національного багатства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному розв'язанні важливої науково-прикладної проблеми - розроблення теоретико-методологічних і методичних підходів та оцінка на їх основі національного багатства як потенціалу економічного розвитку України. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи, які характеризують її наукову новизну, такі.

Вперше:

запропоновано двоаспектний підхід до дослідження національного багатства, за яким національне багатство розмежовано за ознаками залученості до процесу виробництва, розподілу й споживання товарів та послуг і функціями у процесі відтворення на: 1) капітал - як частину національного багатства, яка через механізм капіталізації створює нову вартість та дохід і функціонує відповідно до економічних законів руху і самозростання капіталу та 2) незадіяні ресурси - потенційні, некапіталізовані (на певний момент часу) ресурси, які слід розглядати як додаткові джерела економічного зростання та основні чинники економічного розвитку не лише у короткій, але і у довгостроковій перспективі;

здійснено концептуально новий, комплексний підхід до оцінки людського капіталу на основі дисконтування вкладу праці у ВВП, скоригованого через коефіцієнти за чотирма блоками показників: освітньо-наукових, сприйняття індивідуального добробуту і благополуччя, доступу населення до інформаційних технологій та демографічних, на відміну від існуючих, за якими оцінка здійснюється переважно на основі витрат на людський розвиток. Людський потенціал за цим підходом розглядається як такий, що відповідає продуктивним можливостям економічно активного населення з урахуванням співвідношення зайнятого населення з кількістю безробітних;

обґрунтовано функціонування значної кількості благ або цінностей у формі "квазі-багатства", яким притаманна особлива роль у процесі відтворення національного багатства та часткова відповідність його критеріальним ознакам: матеріальність/нематеріальність; можливість нагромаджуватися, відновлюватися, відтворюватися, відчужуватися; довготерміновість використання; здатність стати предметом ринкового обігу, в силу чого вони не створюють особливої форми багатства (в основному це притаманне окремим складовим соціального, екологічного, фінансового та людського капіталу), яку можна кумулятивно обчислити у структурі інших складових цього багатства.

Дістали подальшого розвитку:

оцінка вартісних обсягів національного багатства України та глибоких протиріч між фактичними пропорціями відтворювальної структури національного багатства і потребами у нагромадженні багатства як передумови економічного розвитку та порушують необхідність детальнішого дослідження соціальної природи багатства;

оцінка динаміки людського потенціалу України з використанням показників народжуваності та смертності, економічної та інших видів диференціації, рівня життя населення, що дозволило аргументувати напрями мінімізації негативних проявів шляхом поліпшення якості освіти, запровадження в українській системі середньої та вищої освіти персоніфікації фінансування, поступового підвищення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати жителів України;

визначення диспропорцій у структурі природно-ресурсного потенціалу, які проявляються передусім у їх нераціональному використанні, активізуючи прояви так званого "ресурсного прокляття" - зворотного зв'язку між забезпеченістю країни сировинними ресурсами та її економічним розвитком, що обумовлює необхідність інтегрувати фактор екологічних втрат при обчисленні показників національного продукту і національного доходу;

обґрунтування необхідності зламу тенденції виснажливого використання природно-ресурсного потенціалу шляхом посилення регулювання масштабів їх споживання та поповнення, залучення альтернативних джерел задоволення поточних потреб, зміни довгострокового тренду потреби у окремих природних ресурсах за рахунок науково-технічного прогресу, тобто реалізацію компенсуючої дії взаємозамінних природних благ;

висвітлення особливостей динаміки основного капіталу: різновекторності динаміки вартості основного капіталу та питомої ваги валового і чистого нагромадження у ВВП; занижений обсяг у вартісній оцінці національного багатства та низький рівень на душу населення;

висвітлення структурних особливостей національного багатства України, що дозволило виокремити та обґрунтувати практичні напрями удосконалення механізму формуванням національного багатства України з метою покращення процесу реалізації пріоритетних завдань забезпечення нової якості економічного розвитку суспільства;

напрями розробки і впровадження у вітчизняну практику балансів Системи національних рахунків через впровадження окремого блоку показників природно-ресурсного потенціалу; нематеріальної складової основного капіталу; додаткових таблиць людського та фінансового капіталу; удосконалення системи оцінки основних засобів.

Удосконалено:

дефініцію людського капіталу та потенціалу через ознаку залученості людських ресурсів до виробничого процесу, що дало змогу охарактеризувати людський капітал як частину людського потенціалу, залучену у процес виробництва продукції (робіт та послуг) з метою створення нової вартості та отримання доходу, а людський потенціал - як загальний обсяг людських ресурсів, що характеризується набутими знаннями, здібностями, станом здоров'я та доступом до інформаційних ресурсів;

методичні підходи до оцінки складових природно-ресурсного потенціалу, які було запропоновано варіювати залежно від класифікаційних характеристик природних ресурсів, у видовому розмаїтті яких доцільно розрізняти: 1) ті, які в процесі виробничої діяльності включаються у фізичному розумінні до складу готової продукції, повністю втрачаючи свою споживчу вартість (близькі за своїми економічними властивостями до оборотних засобів). До них відносять невідновлювані мінерально-сировинні та паливно-енергетичні ресурси та відновлювані біотичні ресурси; 2) ті, які можна ідентифікувати як основні засоби: земельні, водні та рекреаційні ресурси, озокерит, природні парки та заповідники, морські узбережжя, які є відновлюваними;

підходи до оцінки фінансового капіталу - стосується розрахунку таких елементів фінансового капіталу як чисті іноземні активи НБУ та інших депозитарних корпорацій, зовнішній борг сектора державного управління та інших секторів і заборгованість прямим інвесторам: міжфірмовий борг, які впливають на обсяги багатства нації і визначають перебіг кризових явищ в економіці України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення та висновки мають практичну цінність для оцінки обсягів національного багатства та важливе значення для управління національним господарством і можуть використовуватися при розробці стратегій соціально-економічного розвитку держави.

Науково-аналітичний матеріал стосовно тенденцій та структури регіонального розподілу основного капіталу в Україні використовувався при здійсненні інформаційно-аналітичної роботи Апарату Ради національної безпеки і оборони України (довідка від 18.10.2010 р. № 6/9-2118-6-2). Теоретико-методологічні засади дослідження національного багатства та методичні підходи до економічної оцінки його складових використовуються в навчальному процесі Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" при викладанні дисципліни "Фінанси" (довідка від 26.05.2011 р. № 01/20-968). Практичні висновки щодо удосконалення процесів управління національним господарством були використані в доповідних матеріалах ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України" центральним органам виконавчої влади (довідка від 20.05.2011 р. № 135-15/501), що, у свою чергу, зокрема, використані:

Міністерством економіки України - при підготовці аналітичних записок та інформаційних довідок Кабінету Міністрів України (аналіз тенденцій та причин скорочення рівня зайнятості в країнах G-7, пропозиції щодо запобігання зниженню рівня зайнятості в Україні) (лист-подяка від 02.06.2009 р. № 3004-20/43), (щодо кореляції між рівнем продуктивності праці та рівнем доходу на душу населення, напрямів підвищення продуктивності праці в Україні) (лист-відгук від 21.07.2009 р. № 3004-20 /62);

Міністерством промислової політики України - при розробці на реалізації антикризових заходів в системі Міністерства (аналіз інноваційно-інвестиційної складової розвитку промисловості, рекомендації щодо підвищення рівня інтелектуального капіталу науково-технічних установ) (лист-відгук від 13.05.2009 р. № 12/4-2-155); при проведенні роботи з підвищення дієвості антикризових заходів та моніторингу їх реалізації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008 р. № 1107 "Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України" (щодо шляхів виходу з економічної рецесії на основі аналізу структурних особливостей національного багатства України) (лист від 16.04.2009 р. № 12/1-1-135); при підготовці доручень Кабінету Міністрів України, розробці та внесенні змін до законопроектів з питань залучення іноземних інвестицій у промисловий комплекс (аналіз структурних зрушень у прямих інвестиціях в Україну за основними країнами-інвесторами, позитивних та негативних аспектів іноземного інвестування та його впливу на трансформацію національного багатства як потенціалу економічного розвитку) (лист-подяка від 04.03.2010 р. № 01/4-2-211).

відділенням економіки НАН України - при підготовці зауважень і пропозицій щодо проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток" - рекомендації з запровадження антикризових заходів на основі аналізу диспропорцій формування складових національного багатства України (лист від 25.06.2009 р. № 226/43);

Радою національної безпеки і оборони України - при підготовці інформаційно-аналітичних довідок на засідання Ради національної безпеки і оборони України (щодо негативних тенденцій в платіжному балансі України та заходів з переорієнтації експортоорієнтованих видів діяльності на внутрішній ринок) (лист-відгук від 17.08.2009 р. № 6/9-2742-6-2); при підготовці проекту рішення з питання "Про державну промислову політику в Україні" (окреслено критерії класифікації моделей промислової політики, мету та інструменти її реалізації в Україні) (лист-відгук від 21.10.2009 р. № 6/9-3367-6-1); при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів Апарату РНБОУ - в частині обґрунтування шляхів мінімізації диспропорцій нагромадження основного капіталу та напрямів удосконалення його економічної оцінки (лист-відгук від 15.04.2010 р.№ 6/9-789-6-2), щодо особливостей нагромадження основного капіталу у вітчизняній промисловості (лист-відгук від 22.12.2010 р. № 6/9-2677-6-1); аналізу регіональних структурних зрушень та напрямів удосконалення регіональної політики України (лист-відгук від 16.09.2010р. №.6/9-1928-6-2); стосовно ролі реального сектору в економіці України крізь призму показників валового внутрішнього продукту та національного багатства (лист-відгук від 18.10.2010 р. № 6/9-2117-6-2), щодо вітчизняних диспропорцій формування елементів фінансового капіталу, що впливають на обсяг національного багатства, у міжнародному контексті (лист-відгук від 04.05.2011 р. № 6/9-714-6-2).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним, завершеним науковим дослідженням, у якому викладено нові теоретико-методологічні та практичні розробки. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та напрацювання, які належать особисто автору. Особистий внесок автора у праці, опубліковані у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження апробовано на міжнародних наукових конференціях: „Е-економіка - Е-суспільство у Центральній і Східній Європі” (м. Наленчов, 2009 р.); „Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития” (г. Минск, 2009 г.); „Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития” (г. Минск, 2010 г.); 18-ти всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: "Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання" (м. Київ, 2005 р.); "Актуальні проблеми розвитку економіки України" (м. Київ, 2005 р.); "Проблемы современной экономики и институциональная теория" (м. Донецк, 2006 р.); "Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах" (м. Луцьк, 2006 р.); "Регіон-2007: стратегія оптимального розвитку" (м. Харків, 2007 р.); "Проблемы современной экономики и институциональная теория" (м. Донецк, 2007 р.); "Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах" (м. Київ, 2007 р.); "Перспективи становлення конкурентоспроможної регіональної економіки" (м. Херсон, 2007 р.); "Проблемы современной экономики и институциональная теория" (м. Днепропетровск, 2009 р.); "Фінансова сфера та її роль у зростанні конкурентних переваг національних економік" (м. Ірпінь, 2009 р.); "Промислова політика як фактор підвищення конкурентоспроможності національної економіки" (м. Київ, 2009 р.); "Проблемы современной экономики и институциональная теория" (г. Киев, 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 47 наукових працях, серед яких: індивідуальна монографія (21,67 д.а.), наукова доповідь (2,94 д.а.); розділи у 5 колективних монографіях (особисто автору належить 1,1 д.а.), 24 одноосібні статті у провідних наукових журналах та збірниках наукових праць (15,22 д.а.), 16 одноосібних публікацій у збірниках тез та матеріалах конференцій (3,85 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 439 сторінок, основний зміст роботи викладено на 382 сторінках. Дисертація містить в основному тексті 72 рисунки та 78 таблиць (у тому числі 4 рисунки і 21 таблиця на окремих сторінках). Список використаних джерел налічує 308 найменувань на 26 сторінках. 12 додатків розміщено на 31 сторінці.

1. Основний зміст

У першому розділі "Національне багатство в контексті нової парадигми економічного розвитку" узагальнено еволюцію трактувань національного багатства як економічної категорії, обґрунтовано визначення його економічної сутності, запропоновано авторську класифікацію складових, доведено необхідність використання двоаспектного підходу до оцінки національного багатства та виявлено особливості представлення елементів національного багатства в системі показників національних рахунків.

Двоаспектний підхід до дослідження національного багатства дозволяє розмежувати його за ознаками залученості до процесу виробництва, розподілу, споживання товарів і послуг та функціями у процесі відтворення на: 1) капітал - як частину національного багатства, який через механізм капіталізації створює нову вартість та дохід і функціонує відповідно до економічних законів руху і самозростання капіталу та 2) незадіяні ресурси - потенційні, некапіталізовані (на певний момент часу) ресурси, які слід розглядати як додаткові джерела економічного зростання та основні чинники економічного розвитку не лише у короткій, але і у довгостроковій перспективі;

Вартісна оцінка елементів національного багатства здійснено за такою схемою: людський та природно-ресурсний потенціал; основний капітал; елементи фінансового капіталу, які впливають на обсяг національного багатства.

Обґрунтовано функціонування значної кількість благ або цінностей у формі "квазі-багатства", яким притаманна особлива роль у процесі відтворення національного багатства та часткова відповідність його критеріальним ознакам: матеріальність/нематеріальність; можливість нагромаджуватися, відновлюватися, відтворюватися, відчужуватися; довготерміновість використання; здатність стати предметом ринкового обігу, в силу чого вони не створюють особливої форми багатства (в основному це притаманне окремим складовим соціального, екологічного, фінансового та людського капіталу), яку можна кумулятивно обчислити у структурі інших складових цього багатства. Такі елементи соціального капіталу як довіра, норми спільної поведінки, процеси голосування, участь у референдумах, формування горизонтальних зв'язків та екологічна місткість довкілля, як елемент екологічного капіталу віднесено до "квазі-багатства".

Досить специфічним елементом національного багатства, вагомість якого в сучасному житті суспільства постійно зростає, є інформаційний потенціал країни. Це проявляється, по-перше, збільшенням частки вартості інформаційного компонента в загальному обсязі засобів виробництва і предметів споживання і, по-друге, підвищенням ролі функцій, які виконує інформація в економічній системі. Загалом інформаційний потенціал по відношенню до елементів національного багатства може розглядатися як 1) якісний показник розвитку людини; 2) нематеріальні активи в складі основного капіталу у вигляді об'єктів правового та рекламного значення, інтелектуальної власності тощо; 3) природний ресурс, оскільки предмети і явища мають природну властивість випромінювати інформацію. У рамках першого напряму ступінь інформатизації нації повинен характеризуватися рівнем освіченості та кваліфікованості населення; рівнем доступу до глобальних інформаційних ресурсів; забезпеченістю сучасною технікою, зокрема комп'ютерною, та програмними технологіями, оскільки вони є інструментом підвищення продуктивності, економічного зростання, розширення можливостей працевлаштування і підвищення рівня життя людей. Як складова основного капіталу (другий напрям) інформаційний потенціал являє собою нематеріальні активи підприємств і організацій - об'єкти правового та рекламного значення, інтелектуальної власності. До них відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, ноу-хау, торгові марки, фірмові знаки, репутація (імідж) фірми та ін. Третій напрям дослідження інформаційного потенціалу - як природного ресурсу - базується на дефініції інформації М.Реймерсом як одного з найважливіших природних ресурсів і одночасно суспільного надбання, оскільки весь розвиток людства - результат освоєння і переробки інформації, одержуваної з довкілля і нагромаджуваної суспільством.

У складі природно-ресурсного потенціалу запропоновано розрізняти природний капітал та незадіяні природні ресурси. Причому під природним капіталом розуміється сукупність природних ресурсів, що перебувають у власності економічних одиниць даної країни і використовуються з метою створення доданої вартості та/або отримання прибутку або інших економічних вигод (підтверджені запаси мінеральної сировини та паливно-енергетичних ресурсів за категоріями А+В+С1; культивовані біотичні ресурси і т. д.). До складу незадіяних природних ресурсів належать природні ресурси, не охоплені процесом продукування нової вартості й отримання доходу (зокрема балансові запаси корисних копалин категорії С2 та прогнозні ресурси категорії Р1, які включаються до загальних запасів, природні ліси, стада диких тварин і т. д.).

У сучасних умовах надзвичайно важливо оцінювати екологічну місткість довкілля, що характеризується його здатністю сприймати різноманітні антропогенні навантаження в певних масштабах без зміни якісних параметрів природної системи. Методологічною основою визначення місткості довкілля країни слід вважати положення Кіотського протоколу, згідно з якими державам виділяються екологічні квоти.

Одним із найскладніших і насуперечливіших питань дослідження національного багатства є дефініція людського потенціалу, головна особливість якого полягає в тому, що людина одночасно виступає об'єктом і суб'єктом власності багатства країни.

Особливої значущості в процесі дослідження національного багатства у сьогоднішніх умовах посилення глобалізації та міжнародної стандартизації рахівництва набуває визначення його ролі, місця і економічного змісту у Системі національних рахунків (СНР) як концептуальної сукупності макроекономічних рахунків, балансів активів і пасивів, а також таблиць на базі узгоджених на міжнародному рівні понять, дефініцій, класифікацій та правил обліку, що останнім часом розробляється під егідою Міжсекретаріатської робочої групи з національних рахунків. На сьогоднішній день діють стандарти Системи національних рахунків 2008 р. (СНР-2008), яка є оновленою версією Системи національних рахунків 1993 р. (СНР-93) і третім великим оновленням національних рахунків з 1952 р., коли Організацією з європейської економічної кооперації (ОЄЕК) було вперше випущено Стандартизовану систему національних рахунків. У роботі обґрунтовано необхідність і шляхи інтеграції України до міжнародного процесу удосконалення стандартів СНР, а також підвищення рівня якості відображення рахунками Системи економічної ситуації країн світу.

У форматі допоміжних таблиць Системи національних рахунків необхідною є й оцінка людського потенціалу, інформація щодо якого на даний час представлена у СНР лише фрагментарно окремими аспектами виробництва і розподілу ВВП. Фахівцями ООН виділяються чотири блоки показників, котрі характеризують різні аспекти людського розвитку, які отримали узагальнену назву "Рахунки людських ресурсів" (Human recourses accounts (HRA)), перший блок яких включає дані щодо випуску, доданої вартості, оплати праці найманих працівників та змішаного доходу; другий - стосовно зайнятості; третій є ядром економічної інформації щодо доходів та витрат домогосподарств, представленої у трьох рахунках: розміщення первинних доходів, вторинний розподіл доходів та використання наявного доходу; четвертий блок характеризує спеціалізовані дані щодо поточних та капітальних витрат сектора загального державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, на освіту. Однак Система рахунків людських ресурсів, як і більшість емпіричних оцінок людського капіталу, здійснених на теперішній час, надає уявлення лише про обсяг затрат безвідносно до ступеня ефективності витрачених коштів, що обумовлює необхідність розроблення системного підходу для максимально повного відображення взаємозалежності процесів нагромадження людського капіталу та доходних параметрів його реалізації в існуючих економічних умовах. Переструктурування схеми обліку відтворювальних пропорцій нагромадження людського капіталу в рамках Системи національних рахунків (СНС), передусім, вимагає перенесення ряду показників поточного споживання, що відображають затрати на освіту, науку, професійну підготовку та охорону здоров'я, в рахунок нагромадження.

Особливість поєднання показників сукупного людського потенціалу, що повинні відображатися у допоміжних таблицях СНР, з показниками їх нагромадження у рамках операцій з капіталом у звітному році, полягає у тому, що обсяги кінцевого використання ВВП на розвиток сфери освіти, охорони здоров'я та соціальний захист спричинятимуть не прямий, а побічний вплив на загальний обсяг людського капіталу, що обумовлено наявністю вагомих додаткових факторів їхнього формування, потужність впливу яких збільшується з посиленням у світовій економіці глобалізаційних тенденцій.

Логічним продовженням запровадження Системи національних рахунків в Україні повинно стати складання регіональних рахунків, методологічні принципи побудови якої та синтезу яких з СНР були розроблені Нобелівським лауреатом Р.Стоуном у 50-х роках минулого сторіччя.

У другому розділі "Економічна оцінка основних елементів національного багатства України: методичні орієнтири" визначено особливості економічної оцінки національного багатства в ретроспективі, розроблено концепцію економічної оцінки людського потенціалу як основи формування інформаційного суспільства, висвітлено особливості теоретико-методологічних та методичних засад оцінки природно-ресурсого та соціального потенціалів і екологічного капіталу як новітніх складових національного багатства, узагальнено міжнародний досвід та українські реалії оцінки основного капіталу, обґрунтовано індикатори формування елементів фінансового капіталу в міжнародному контексті.

Економічна оцінка загального обсягу національного багатства повинна здійснюватися за формулою:

Енб = Елп +Епрп + Еоз + Еефк,

де: Енб - економічна (грошова) оцінка національного багатства; Елп - економічна оцінка людського потенціалу; Епрп - економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу; Еоз - економічна оцінка основних засобів, незавершеного капітального будівництва та оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей; Еефк, - економічна оцінка елементів фінансового капіталу, що впливають на обсяг національного багатства.

Здійснена таким чином оцінка національного багатства як сукупності цінностей, нагромаджених станом на певну дату, повинна обов'язково доповнюватися аналізом процесу його поточного нагромадження у рамках розподілу валового внутрішнього продукту, формуючи, на підставі двоаспектного підходу до дослідження багатства, емпіричну матрицю економічної оцінки багатства.

Економічну оцінку людського капіталу як сукупності нагромаджених властивостей людини, що формують її здатність продукувати нову вартість та отримувати дохід, доцільно здійснювати на основі комплексного підходу, що поєднує в собі переваги індексного методу, використовуваного ООН при обчисленні індексу розвитку людського потенціалу та доходного методу, який дозволяє врахувати зовнішні фактори (загальноекономічного розвитку, збалансованості нагромадження різних видів капіталу, сприятливості соціального середовища та ін.) у міжнародному контексті. Даний підхід передбачає здійснення розрахунків за формулою:

ЕОлк = LPVхK,

де: LPV - приведена дисконтована вартість валового внутрішнього продукту, виробленого за рахунок людського фактора (яку доцільно визначати на основі даних Національних рахунків щодо частки оплати праці найманих працівників у ВВП); K - середня арифметична коефіцієнтів за чотирма блоками показників: освітньо-наукових (кількості населення як мінімум із середньою освітою та охоплення населення початковою освітою, витрат на НДР); сприйняття індивідуального добробуту і благополуччя (рівня загальної задоволеності життям, особистого здоров'я, рівня життя, шанобливого ставлення); доступу населення до інформаційних технологій (кількості користувачів Інтернет, абонентів стільникового, стаціонарного телефонного зв'язку та широкосмугового доступу); демографічних (очікуваної тривалості життя при народженні, сумарного коефіцієнту народжуваності), що розраховуються як відношення рівня даного показника в певній країні до його середньої величини у відповідній групі країн. Й, оскільки отримана на базі операціоналізації потоків валового внутрішнього продукту величина людського капіталу асоціюється з діяльністю населення, зайнятого економічною діяльністю з метою отримання доходу, людський потенціал доцільно розглядати як такий, що відповідає продуктивним можливостям економічно активного населення на основі коефіцієнту, що відображає співвідношення зайнятого населення з кількістю безробітних та економічно неактивних громадян.

У сучасних наукових підходах до розуміння чинників суспільно-економічного розвитку все частіше підкреслюється зростання ролі соціального потенціалу (й у т.ч. соціального капіталу), який, представляючи собою складне економічне явище, почав викристалізовуватися як окремий вид ресурсу, що може і повинен розглядатися у складі національного багатства країн світу. Соціальний потенціал як складову національного багатства доцільно визначати як вартісну характеристику сукупності ресурсів доступу до інформації та влади через мережі, взаємовідносини, норми та інститути, опосередковану певним рівнем довіри, через які люди реалізують або отримують можливості реалізації власних здібностей і впливають на прийняття рішень, що складається з соціального капіталу та незадіяного потенціалу. У свою чергу соціальний капітал - це вартісна характеристика суспільних й індивідуальних можливостей (демографічних, освітніх, професійних, соціально-інфраструктурних, працевлаштування тощо) задіяних в економічній діяльності людей.

Однією з найбільш значущих відмінностей національного багатства від інших макроекономічних категорій є здатність його природної компоненти враховувати корисний результат від незалучення продуктивних сил до виробничого процесу й збереження їх для майбутніх поколінь. Це набуває особливої актуальності у світлі прагнення людства перейти до сталого розвитку. Грошова економічна оцінка природних компонент національного багатства викликає у наукових колах величезну кількість дискусій. Вчені і законотворці практично єдині лише в тому, що основним природним багатством країни є земля, що передусім виступає просторовим базисом існування людства, а отже, є безцінною.

Таким чином, важливим науково-методичним напрямом розроблення даної проблеми повинно стати удосконалення теоретичних і методичних засад застосування рентного підходу для оцінки природних ресурсів і передусім земель сільськогосподарського призначення на основі механізму капіталізації рентних потоків, попередньо виділених у структурі ціни продукції сільського господарства. Капіталізацію рентних потоків, структурно виділених у ціні сільськогосподарської продукції для визначення цінності земель сільськогосподарського призначення, доцільно здійснювати з використанням методу дисконтування, описаному вище стосовно людського потенціалу, використовуючи аналогічні ставки дисконтування та поділ на прогнозний та післяпрогнозний періоди.

Не менш актуальною, ніж для сільськогосподарських земель, є розробка принципів застосування рентного підходу для земельних ресурсів несільськогосподарського призначення, і насамперед земель населених пунктів. Важливо зазначити, що для даної категорії земель рентні потоки, що капіталізуються, корелюють з різницею між вартістю будівництва та ринковою ціною нерухомості або з різницею між орендною платою та витратами на утримання нерухомості. Але слід зауважити, що практична реалізація рентного напряму економічної оцінки земель несільськогосподарського призначення є досить трудомісткою і, в рамках даного дослідження - недоцільною.

Тому цінність земельних ресурсів населених пунктів України запропоновано визначати на основі їхньої ринкової вартості. Враховуючи, що ціна землі в населених пунктах прямо пропорційна кількості їхніх жителів, обчислення необхідно проводити відповідно до угрупування адміністративно-територіальних одиниць за даним критерієм, на основі якого належить встановити коефіцієнти, що відображають співвідношення ціни 1 кв.м. землі в населених пунктах з чисельністю їх населення.

Крім земель населених пунктів, до земельних ресурсів несільськогосподарського призначення, згідно з вітчизняними нормативно-правовими актами, відносяться: землі заповідників і природних національних парків; землі лісового і водного фондів; землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

З огляду на невелику питому частку даних земель в загальному обсязі земельних ресурсів України, їх економічну оцінку доцільно здійснювати з використанням системи понижуючих або підвищуючих коефіцієнтів, встановлених експертним методом залежно від їх меншої або більшої суспільно-економічної значущості відносно цінності земель сільськогосподарського призначення.

У системі оцінок природних ресурсів важливе місце займає також методика визначення цінності одного з найвагоміших скарбів країни, дарованих природою, що є невід'ємною складовою національного багатства - водного фонду. Економічну оцінку водних ресурсів доцільніше здійснювати виходячи не з затратної концепції, а на основі доходів, які потенційно можуть бути отримані від їх експлуатації. Передусім у процесі оцінки варто враховувати, що ресурси, розміщені на певній території, мають цінність незалежно від того, чи витрачалися кошти на їх упорядкування. Найважливішими показниками такої оцінки мають бути: обсяг стоку поверхневих водних ресурсів (Ос), експлуатаційні прогнозні запаси підземних вод (Ез), економічна цінність 1 куб. м поверхневих і підземних вод (відповідно Ецпвр та Ецпв) і масштаб викидів (Мв), що забруднюють водні акваторії і зменшують цінність водних ресурсів. Розрахунки необхідно здійснювати за формулою:

Еовр = Ос·Ецпвр + Ез·Ецпв - Мв.

Причому економічну цінність поверхневих та підземних вод слід обчислювати на основі даних щодо собівартості послуг із постачання холодної води, що надаються населенню, підприємствам та іншим споживачам, до складу яких включається вартість електроенергії, амортизації, матеріалів, фонду оплати праці, нарахування на заробітну плату, ремонтний фонд, загальновиробничі, збутові та адміністративні витрати та вартість покупної води (питома вага якої в структурі собівартості послуг водопостачання становить 49%).

Не менш вагомими елементами природно-ресурсного потенціалу України є також мінерально-сировинні та паливно-енергетичні ресурси. Сучасну економічну оцінку мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів необхідно здійснювати на основі рентного підходу в три етапи: 1) обчислення валової цінності запасів за категоріями А+В+С1 на основі середньорічних світових цін на мінеральну сировину з урахуванням середнього вмісту мінеральної речовини в руді; 2) виділення в складі ціни сировинної продукції умовного щорічного обсягу ренти на основі їхньої питомої частки за видами корисних копалин та строку забезпеченості країни їхніми активними запасами; 3) визначення цінності мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів на основі капіталізації та дисконтування умовних щорічних рентних потоків, що передбачає приведення їхніх обсягів на дату здійснення оцінки з урахуванням фактора часу.

Методичні засади оцінки природно-ресурсного потенціалу були б, безперечно, неповними без концепції визначення цінності рекреаційних ресурсів, які використовуються для відпочинку, відновлення сил і здоров'я людей, специфіка економічної оцінки яких полягає в тому, що рекреаційні властивості притаманні більшості видів природних багатств і тому вже частково враховані в процесі обчислення економічної цінності біотичних, водних та земельних ресурсів.

Водночас є природні об'єкти, що не ввійшли до системи попередніх оцінок, але являються невід'ємною складовою національного багатства країни й повинні бути оцінені як рекреаційні. Основними з них є мінеральні води, лікувальні грязі та морські узбережжя.

На сучасному етапі основним напрямом удосконалення науково-методичних засад оцінки рекреаційних ресурсів повинно стати виявлення обсягів ренти та оптимального способу її капіталізації. У рамках даного дослідження величину рентних потоків доцільно визначити експертним методом на основі економічного ефекту від використання різних видів рекреаційних ресурсів. Капіталізацію рентних потоків, отримуваних у результаті продуктивного використання рекреаційних ресурсів, доцільно здійснювати згідно з механізмом, розробленим у даному дослідженні для визначення цінності низки природних багатств, зокрема земель сільськогосподарського призначення.

У сучасних умовах зростання актуальності подолання наслідків глобального потепління та зменшення викидів парникових газів оцінювати екологічну місткість довкілля доцільно на основі лімітів на обсяги викидів шкідливих речовин в атмосферу, наданих Україні згідно з положеннями Кіотського протоколу, ратифікованого нашою державою у 2004 р.

Незважаючи на те, що необхідність включення основного капіталу до національного багатства не викликає сумнівів у науковців, методичні засади його оцінки залишаються предметом гострих дискусій до теперішнього часу. Висвітлення інформації щодо обсягу основних засобів Державним комітетом статистики України обмежено двома видами вартості: балансовою та залишковою. Тому в найближчій перспективі необхідно впровадити у практику проведення оцінки основного капіталу за методом безперервної інвентаризації, що дозволить здійснювати міжнародні зіставлення не тільки потокових, а й стокових показників їхнього формування.

Невід'ємними складовими національного багатства, актуальність дослідження яких зростає в умовах світової економічної рецесії, є елементи фінансового капіталу, що безпосередньо впливають на його обсяг і мають високий ступінь еластичності по відношенню до соціально-економічних проблем та перетворень у суспільстві. До елементів фінансового капіталу, що впливають на обсяг національного багатств, доцільно включати сукупність іноземних фінансових активів, на які встановлено право власності держави, юридичних та фізичних осіб - резидентів країни, за винятком їхніх непогашених зовнішніх фінансових зобов'язань. Саме такі індикатори формування елементів фінансового капіталу найбільше відповідають сутнісним ознакам національного багатства як економічної категорії, дозволяючи визначити перспективні пріоритети здійснення соціально-економічних перетворень в державі.

У третьому розділі "Внутрішні та міжнародні структурні пропорції формування національного багатства" здійснено економічну оцінку людського потенціалу як головної домінанти економічного розвитку, наведено ціннісну характеристику складових природного багатства України, виявлено світові та національні диспропорції формування основного капіталу, особливості впливу елементів фінансового капіталу на обсяг національного багатства та сучасні тенденції структурування національного багатства України.

Потенціал економічного розвитку нашої держави залишається досить потужним, оскільки станом на 01.01.2008 р. загальний обсяг національного багатства України дорівнював 17,6 трлн дол. США; на особу - 380,04; на 1 кв. км території - 29 214,8 тис. дол. США.

Найбільша частка у загальному обсязі вітчизняного національного багатства - 62,5% (11,02 трлн дол. США) - належить людському потенціалу (рис. 1), обсяг і якість якого істотно зменшилися з часу проведення економічної оцінки національного багатства у 1996 р., коли його цінність, за сучасними експертними оцінками авторів дослідження, була занижена вдвічі.

Рис. 1. Структура національного багатства України станом на 01.01.2008 р.

Негативна тенденція зміни обсягу людського потенціалу супроводжувалася формуванням суттєвих диспропорцій між показниками народжуваності та смертності, посиленням економічної та інших видів диференціації, низьким рівнем життя населення, депопуляцією населення тощо.

Людський потенціал інших досліджуваних країн, внаслідок порівняно менших коливань рівнів кризового падіння та наступного зростання ВВП і більшого абсолютного й відносного розміру оплати праці найманих працівників, значно перевищує його обсяг в Україні, на душу населення якої припадає 234,7 тис. дол. США людського потенціалу: у Польщі цей показник дорівнює 407,1 тис. дол., Російській Федерації - 283,8, Швеції - 1010,8, Фінляндії - 861,9, Німеччині - 1041,5, Франції - 977,0, Швейцарії - 1451,9, США - 1321,7, Великій Британії - 1156,0 тис. дол. США.

Така суттєва різниця в обсягах людського потенціалу на душу населення в країнах світу передусім є наслідком різних можливостей доступу населення до інформаційних технологій та інших ресурсів (зокрема природних, фінансових), а не різного рівня державних видатків на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист, як це декларується багатьма вченими.

Це пов'язано з тим, що ефективність витрат опосередковується впливом фактора індивідуальної здатності людини до навчання та наявністю можливостей реалізації отриманих знань, навичок, досвіду на практиці, а це істотно залежить від рівня суспільної інформатизації: кореляція між витратними коефіцієнтами та обсягами людського потенціалу на душу населення є незначною, тоді як величина коефіцієнта інформатизації прямопропорційна масштабам людського потенціалу (рис. 2).

Рис. 2. Співвідношення коефіцієнта інформатизації населення та людського потенціалу на одну особу в країнах світу

Другим за величиною елементом національного багатства України є природно-ресурсний потенціал, питома частка якого на 01.01.2008 р. становила 36,04%, а обсяг дорівнював 32 093,8 млрд грн (6 355,21 млрд дол. США). У структурі природно-ресурсної складової національного багатства найбільша частка належить земельним ресурсам (26,4% - від загального обсягу НБ та 78,38% - від ПРП) (рис. 3).

Диспропорційність відносно природно-ресурсного потенціалу проявляється, передусім, у їх нераціональному використанні, що активізує прояви так званого "ресурсного прокляття", тобто зворотного зв'язку між забезпеченістю країни сировинними ресурсами та її економічним зростанням. Головною причиною даного явища є відсутність стимулів для інвестування, у людський капітал в економіках, багатих на ресурси, оскільки великі обсяги ренти у добувних галузях провокують невиробничу активність із перерозподілу цієї ренти, що у свою чергу пригнічує розвиток економічних інститутів. З метою його мінімізації передусім потрібно створити систему акумулювання та перерозподілу коштів від використання природно-ресурсного потенціалу на реформування системи освіти, спрямованої на розвиток нових видів виробництва, притаманних ері суцільної інформатизації та побудови економіки знань.

Рис. 3. Структура природно-ресурсного потенціалу України станом на 01.01.2008 р., %