Організаційно-економічний механізм розвитку діяльності підприємств з виробництва та переробки сої: теорія, методологія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО - ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ З ВИРОБНИЦТВА ТА ПЕРЕРОБКИ СОЇ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

БІЛОУСОВ Олексій Михайлович

УДК 338.43:631.11:633.85

08.00.04 - економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Херсон - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ПВНЗ Міжнародний університет бізнесу і права Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант: Жуйков Геннадій Євгенович

доктор економічних наук, професор,

Міжнародний університет бізнесу і права,

перший проректор.

Офіційні опоненти: Благодатний Володимир Іванович

доктор економічних наук, професор,

заслужений працівник народної освіти України

Херсонська філія Європейського університету

заступник директора;

Олійник Таміла Іванівна

доктор економічних наук, доцент

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, професор кафедри

економіки підприємства;

Сохнич Анатолій Якович

доктор економічних наук, професор

Львівський національний аграрний університет,

завідувач кафедри управління земельними

ресурсами.

Захист відбудеться « 24 » жовтня 2011 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д67.135.01 у Міжнародному університеті бізнесу і права за адресою: 73039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської дивізії, 37-а, конференц - зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці за адресою: м. Херсон, вул. 49 Гвардійської дивізії, 37-а.

Автореферат розісланий « 23 » вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.С. Кайтанський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема забезпечення населення продуктами харчування з кожним роком набуває характеру глобального масштабу, і все більше зростають вимоги до задоволення людства високобілковою їжею, а тваринництва - збалансованими по протеїну кормами. За даними ФАО, більше половини населення земної кулі потерпає від нестачі білків в їжі. Покращення якості білкового харчування за рахунок продукції тваринництва потребує організації повноцінної кормової бази, збагачення раціонів, крім протеїну, ще й всіма незамінними амінокислотами, вітамінами і мінеральними речовинами. В пошуку шляхів успішного вирішення цієї надскладної проблеми, вчені і виробничники все більше уваги звертають на надзвичайно цінну сільськогосподарську культуру - сою.

За вмістом білка в насінні (до 45-55%) і зеленій масі (до 20%) вона перевищує всі інші культури, а по його якості найбільше наближається до білків тваринного походження, і в багатьох випадках може його успішно замінити. Як олійна культура, соя містить до 25% масла в насінні, 18-20% вуглеводів, що обумовлює високу калорійність продуктів з неї. Такого природного сполучення білка, жиру, вуглеводів, мінеральних солей і вітамінів, як у насінні сої, в інших продуктах рослинного і тваринного походження не зустрічається. Зростаючий попит на цю сільськогосподарську культуру набув планетарного значення, що обумовлює формування і функціонування світового ринку сої. Як культура, що займає чільне місце в світовому фонді харчового білка, соя, по своєму значенню, є культурою майбутнього. На сьогодні, за даними ФАО, площа посівів сої в світі досягла 99,5 млн. га, при середній врожайності 22,4 ц/га і валовому зборі більше 222,3 млн. т щорічно. Розвиток світового аграрного ринку в останні десятиріччя зробив суттєвий крок в переорієнтації соєвого виробництва на вирішення проблеми харчового і кормового білка, нарощування обсягів рослинних олій, підвищення ролі культурних рослин в медицині. По комплексу поставлених завдань єдиною культурою, яка, в найбільшій мірі, сприяє їх вирішенню, є культура сої. Українське соєвиробництво, хоч і бере початок з кінця 18 століття, але сталу тенденцію до розширення набуває лише зараз, коли з'явилися скоростиглі сорти сої, сучасні агротехнології, набуває розвитку переробна промисловість, і є стійким попит як на сировину, так і на продукти її переробки. Так, за період з 2005 по 2011 рр., площі посіву під соєю в Україні зросли з 427,1 тис. га до 1129,0 тис. га, врожайність - з 14,3 до 17,0, валовий збір - з 611,5 до 1870 тис. т. Рентабельність сої, в залежності від регіонів вирощування, різна, і свого максимуму досягає в зоні Лісостепу - 90-120%. Загалом, в соєву зону України входить 17 областей, які, за прогнозними оцінками, можуть забезпечити одержання до 2015 року 3,9 - 4,1 млн. т сої, при площі її посіву 2,0 - 2,1 млн. га, а формування та ефективне функціонування вітчизняного ринку сої дасть загальний економічний ефект в межах 8-10 млрд. грн. За нашими підрахунками, планомірне збільшення виробництва сої до 1,5-2,0 млн. т. забезпечить вирішення проблеми годівлі тваринництва і птахівництва високопоживним рослинним білком, подолання білкової недостатності в харчуванні населення країни та ріст валютних надходжень від експорту сої та продуктів її переробки до 100 млн. євро. Обсяг наукових досліджень, що стосуються організаційно-економічних засад розвитку діяльності соєвиробничих підприємств, розвитку ринку сої і соєпродуктів, економічної ефективності цієї культури, формування соєвого підкомплексу України досить незначний, де найчастіше питання, пов'язані з цією культурою, розглядаються в контексті функціонування агропродовольчого ринку, світових білкових ресурсів, порівняльної ефективності технічних культур. Наукові праці більш раннього періоду відносяться до вивчення проблеми агротехнічного характеру, біологічного потенціалу культури, економічних характеристик сортів сої та ін. І лише в останній час в ряді наукових публікацій вчених-економістів соя, як культура, стала розглядатись з позицій ринку, економіки її виробництва, ефективності функціонування підприємств - соєвиробників, переробки і експорту продукції, продовольчої безпеки країни.

До таких розробок відносяться наукові дослідження Адаменя Ф., Бабіча А., Дозорова А., Дружинської Т., Жуйкова Г., Ігнатенко М., Музиченко О., Побережної А., Снігового С., Сонець В., Тимченко В., УстікТ., Щербакова В. та ін.

Із зарубіжних авторів науковий інтерес представляють роботи Blerney M., Brinkmana D., Christiana A., Hymowitze А., Zones Z. Більш детально вивчені питання теоретико-методологічного характеру, що стосуються формування і функціонування організаційно-економічного механізму аграрних підприємств, які висвітлені в працях Амоші А., Амбросова В., Андрійчука В., Геєця В., Макаренка П., Саблука П., Чумаченко Н., Шпичака О., Юрчишина В.

Ефективність і конкурентоздатність функціонування сільськогосподарських підприємств в різних сегментах аграрного ринку розглядалась в роботах Благодатного В., Бурковського І., Горбоноса Ф., Олійник Т., Коваленко Ю., Сохніча А., Супіханова Б., Шафронова А.

Зазначимо, що у проведених дисертаційних дослідженнях втілюються намагання авторів підняти вищеназвані питання на якісно новий науковий рівень, враховуючи період бурхливого розвитку соєвиробництва в Україні та процеси євроінтеграції і глобалізації вітчизняної економіки, взаємозв'язок і взаємовплив цих явищ одне на одного. Більш повне вивчення зазначеної проблеми викликане необхідністю подальшого розвитку теорії аграрного ринку і його сегментів, маркетингу продукції сої, формування організаційно-економічного механізму ефективного функціонування підприємств виробників і переробників сої, становлення ефективної політики держави в сфері соєвиробництва та визначають актуальність, народногосподарське значення та економічну доцільність постановки на вивчення даної проблеми. Теоретичні і методологічні основи стратегії діяльності підприємств соєвого підкомплексу набувають особливого значення для економіки України в період реформування аграрної сфери, зміни соціально-економічних векторів функціонування народного господарства, ефективного використання природо-кліматичних умов і мобілізації агроекономічного потенціалу держави і обумовлюють вибір теми і напрямку дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно плану наукових досліджень Міжнародного університету бізнесу і права в рамках науково-дослідних тем «Фінансово-економічний механізм сталого розвитку аграрних підприємств в умовах трансформації до СОТ» (номер державної реєстрації 0109U002936), а також «Стратегічні напрями та пріоритети розвитку ринків АПК в умовах інтеграції (номер державної реєстрації 0109U002937) та у відповідності з державною програмою «Соя України». Внесок автора полягає у дослідженні теоретичних, методологічних і методико - прикладних засад організаційно- економічного механізму розвитку підприємств соєвого підкомплексу України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень, методологічних підходів і науково-практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічного механізму ефективного функціонування підприємств з виробництва та переробки сої. Для досягнення зазначеної мети дослідження були поставлені та вирішені такі основні наукові завдання фундаментального і прикладного характеру:

- розробити теоретико-методологічне обгрунтування сутності організаційно-економічного механізму розвитку підприємств соєпродуктового виробництва і необхідності поєднання ринкових і державних важелів, що відповідають сучасним трансформуванням на світовому ринку сої;

- обґрунтувати і розробити концептуальну модель інфраструктури соєпродуктового ринку України, визначити понятійний апарат і організаційно-управлінську структуру соєвого підкомплексу;

- оцінити природно-економічні умови виробництва сої в Україні;

- спрогнозувати умови становлення і стан соєвої галузі України та визначити фактори і стимули її розвитку;

- розробити методичні підходи до оцінки економічної ефективності соєвиробництва та обґрунтувати цінову політику і основні ціноутворюючі інституції на українському ринку сої;

- визначити роль сої в структурі ринку олійних культур;

- окреслити місце та перспективи підприємств соєвої галузі в олієжировому господарстві України;

- визначити стратегічні напрями формування сировинної бази та розвитку переробних підприємств і соєвого підкомплексу як умови створення соєвої індустрії в Україні;

- узагальнити світовий досвід функціонування соєвиробництва в умовах інтеграції та розробити пропозиції до можливостей його використання в Україні;

- проаналізувати специфічні особливості маркетингу соєпродукції, його організаційні основи та обґрунтувати необхідність впровадження його сучасної концепції в практичну діяльність вітчизняних соєвиробничих і соєпереробних підприємств;

- дослідити експортні можливості та логістичну діяльність підприємств соєвого підкомплексу;

- узагальнити, систематизувати та визначити дієвість існуючих заходів державного регулювання ринку сої і соєпродуктів та розробити пропозиції щодо модернізації його форм, методів і механізмів;

- визначити ступінь узгодженості інтересів вітчизняних товаровиробників сої з вимогами СОТ;

- провести аналіз та обґрунтування організаційно-правових заходів контролю та регулювання генно-модифікованих організмів, в тому числі сої;

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні процеси розвитку діяльності підприємств соєвого підкомплексу в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення і науково-практичні рекомендації щодо забезпечення ефективного розвитку підприємств виробників і переробників сої на основі формування організаційно-економічного механізму їх функціонування на сучасному ринку сої і соєпродукції.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є базові положення економічної теорії, теорій управління, новітні теорії сталого розвитку, наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем ефективного розвитку підприємств соєвої галузі, законодавчі та нормативно-правові акти тощо. В процесі дослідження нами застосовувались сучасні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: історичні - при дослідженні виникнення, формування і розвитку соєвої галузі; монографічний - для вивчення та узагальнення наукових підходів до визначення понять «Соєвий підкомплекс», «Організаційно- економічний механізм розвитку підприємств соєвого підкомплексу», дослідження зв'язків між господарствами соєвиробниками і підприємствами переробниками сої; діалектичний та абстрактно-логічний - при узагальненні теоретичних і методичних засад розвитку соєвиробничих і соєпереробних підприємств; статистичних ґрунтувань, кореляційно-регресійного аналізу і графічні - для комплексного вивчення сучасного стану соєвиробництва та факторів, що впливають на його ефективність; вибірковий - для детального обстеження окремих підприємств виробників сої і соєпереробних заводів в різних регіонах; порівняння - для зіставлення економічних явищ у різні часові періоди з метою виявлення причинно-наслідкового зв'язку, проведення порівняльного аналізу стану соєвиробництва в Україні та провідних країнах соєвиробниках; моделювання для розробки моделі управління соєвим підкомплексом; аналогії - при формуванні висновків щодо перспектив розвитку виробничих та переробних підприємств соєвого підкомплексу. Інформаційну базу проведеного дослідження склали нормативні та правові акти України, що регламентують процеси і порядок розвитку вітчизняної економіки, статистично-аналітична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства агропромислової політики і продовольства України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Української асоціації виробників і переробників сої, річні і оперативні звіти сільськогосподарських підприємств, соєпереробних заводів, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних вчених та практиків, результати власних досліджень автора, а також наукова інформація, що має форму наукової продукції і розміщення у світовій комп'ютерній мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в системному обґрунтуванні теоретико-методологічних, практичних засад, економічних методів й інструментів забезпечення ефективного функціонування соєпродуктового підкомплексу шляхом організаційно-економічного механізму формування і розвитку підприємств соєвої галузі в контексті світових трансформаційних процесів. Найбільш значущими науковими результатами, одержаними автором особисто, є:

вперше:

- розроблено теоретико-методологічне обгрунтування організаційно-економічного механізму формування та розвитку підприємств виробників і переробників сої, з залученням у технологічний ланцюг одержання кінцевого продукту всіх його учасників, поєднання ринкових і державних важелів, що забезпечує отримання стійких конкурентних переваг на ринку сої;

- теоретично обґрунтовано необхідність формування та розроблено концептуальну модель інфраструктури Українського ринку сої з визначенням в ньому ролі і місця соєпродуктового підкомплексу, економічного значення створення сировинної бази соєвої галузі та «соєвого пояса» держави;

- систематизовано методи та інструменти інтенсифікації соєвиробництва в провідних країнах - соєвиробниках, спрогнозовано вплив на вітчизняну соєву галузь країн - експортерів сої і соєпродуктів та запропоновано важелі зменшення їх експансії на світовому ринку сої через оптимізацію параметрів виробництва і поставок генетично немодифікованої соєпродукції вітчизняних соєвиробників на світовий ринок, що забезпечить ефективність виробництва, конкурентоздатність соєвої індустрії і збільшення валютних надходжень.

удосконалено:

- методичні засади до оцінки економічної ефективності соєвиробництва, які базуються на проектних рівнях продуктивності сої та врахуванні змін цін на матеріально-технічні ресурси, що дозволяє оперативно корегувати ціну залежно від економічної ситуації на ринку і забезпечувати розширене відтворення галузі;

- методичні підходи до ціноутворення, що поєднують декілька стадій: вивчення ретроспективної ситуації на ринку, прогнозування тенденції її розвитку через моделювання цін і цінової політики; процес виробництва; обіг на ринку; просування товару до кінцевого споживача;

- сутність основних факторів і стимулів ефективного розвитку соєвої галузі, що базуються на економічних і природних умовах виробництва;

- стратегічні напрями формування сировинної бази на умові створення «соєвого пояса» України та визначення перспектив розвитку підприємств соєвого підкомплексу в системі олієжирового господарства країни;

- організаційні основи і особливості впровадження маркетингу соєпродукції в практичну діяльність вітчизняних соєвиробничих і соєпереробних підприємств, що передбачає покращення якості і асортименту соєпродукції, контингент споживачів, наближення до регіонів попиту, створення принципово нових за властивостями соєпродуктів, інформаційне забезпечення та ін.;

- експортні можливості та логістичну діяльність підприємств соєвого підкомплексу з врахуванням регіонів соєвиробництва, інфраструктури транспортних потоків та пунктів переробки і формування експертних поставок.

дістало подальшого розвитку:

- узагальнення світового досвіду функціонування соєвиробничої індустрії та обгрунтування підходів до можливостей його використання в Україні;

- систематизація існуючих та розробка нових заходів державного впливу на підвищення ефективності функціонування підприємств соєвого підкомплексу і вітчизняного ринку сої в цілому, що передбачає систему форм, методів і механізмів активізації суб'єктів соєвого ринку в таких напрямах як наукова, виробнича, переробна, збутова діяльність;

- узгодження інтересів вітчизняних соєвиробників з вимогами європейських і світових товаровиробників та оцінка дієвості і політики українських підприємств соєвого підкомплексу на світовому ринку сої в тому числі і в питаннях контролю і регулювання трансгених сортів сої.

Практичне значення отриманих результатів полягає в доцільності застосування розроблених науково-методичних пропозицій, рекомендацій та конкретних прикладних шляхів реалізації організаційно-економічного механізму ефективного розвитку підприємств соєвого підкомплексу. Одержані результати дослідження можуть бути основою для розроблення концепції розвитку підприємств соєпродуктового підкомплексу на довгострокову перспективу. Реалізація розроблених пропозицій може бути здійснена через державні органи управління агропромисловим комплексом, відомствами переробних і харчових галузей при опрацюванні механізмів ціноутворення, збуту, активізації інвестиційної діяльності, при регулюванні виробництва.

Положення і висновки дисертаційної роботи використані Міністерством аграрної політики та продовольства України, при розробці прогнозних завдань та програм розвитку соєвиробництва по регіонам країни (довідка №37-33-15/15364 від 06.04.2011р.); Головним управлінням агропромислового розвитку Миколаївської облдержадміністрації - при організації розвитку діяльності підприємств з виробництва та переробки сої (довідка № 96 від 10.02.2011р.), Головним управлінням агропромислового розвитку Херсонської обласної державної адміністрації - при визначенні обсягів та термінів надходження соєвої сировини по районам області та обґрунтуванні територіального розміщення соєпереробних потужностей (довідка № 66 від 17.03.2011р.), дослідним господарством ДПДГ «Асканійське» Каховського району Херсонської області - при врахуванні пропозицій по підвищенню економічній ефективності вирощування різноманітних по скоростиглості сортів сої і ринків їх збуту (довідка №40 від 21.02.2011р.), Приватним орендним підприємством «Вікторія» с. Жовтневе, Новобузького району, Миколаївської області - при використанні практичних засад формування механізму виробництва та переробки сої (довідка № 140/43 від 19.05.2011р.), в учбовому процесі Міжнародного університету бізнесу і права - при викладанні дисциплін загальноекономічного та предметної підготовки «Економіка підприємств» та «Фінанси підприємств» (довідка №29 від 25.01.2011р.), Науково-дослідним інститутом сої, м. Глобіно - при розробці державних наукових програм по виробництву, переробці та реалізації соєпродукції (акт №93 від 09.04.2011р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особистою науковою розробкою автора, в якій викладено авторський підхід до вирішення актуальної і практичної проблеми ефективного розвитку підприємств соєвої галузі в сучасних умовах. Всі наукові результати, викладені в дисертаційній роботі і винесені на захист, отримані автором самостійно. Із праць і наукових доповідей, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення і ідеї, що є результатом особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні підходи і науково-практичні рекомендації апробовані на науково-практичних конференціях, зокрема: Науково-практична конференція «Економіко-правові аспекти інтеграції України в світове господарство» (м. Херсон, 2007р.), Міжнародна науково-практична конференція «Споживча кооперація 21 століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» (м. Полтава, 2008р.), Міжнародна науково-практична конференція «Роль інноваційних технологій в економіці, науці, освіті» (м. Херсон, 2009р.), Науково-практична конференція «Економіка: проблеми, теорія та практика в оцінці економічної ефективності споживання сільгосппродукції та інвестицій» (м. Дніпропетровськ, 2009р.), Матеріали заочної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми міжнародних відносин та міждержавної співпраці» (м. Ужгород, 2009р.), Міжнародна науково- практична конференція «Роль інноваційних технологій в економіці, науці, освіті» (м. Херсон, 2009р), четверті річні збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників Південного регіону «Інституціальні засади трансформацій в аграрній сфері» (м. Миколаїв, 2010р.), Матеріали Науково-практичної конференції «Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні» ( м. Київ, 2010р.), Міжнародна науково-практична конференція «Теоретичні та прикладні аспекти міжнародних відносин в умовах інтеграції та глобалізації» (м. Херсон, 2010р.), Наукова конференція «Україна в інтеграційних процесах» (м. Херсон, 2011р.); Міжнародна конференція: «Україна - Європейський союз і перспектива економічного та бізнесового співробітництва» (м. Херсон, 2011р.), Матеріали Четвертих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників Південного регіону «Інституціональні засади трансформацій в аграрній сфері» (м. Миколаїв, 2011р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць (1 одноосібна монографія, 3 навчальні посібники, 20 статей у фахових виданнях, 1 стаття в інших виданнях, 5 тез доповідей на науково-практичних конференціях) загальним обсягом 49,2 у.д.а., з них особисто автору належить 35,5 у.д.а.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 403 сторінки, в тому числі 351 сторінка основного тексту. Робота містить 49 таблиць на 39 сторінках, 40 рисунків на 17 сторінках, 27 формул на 12 сторінках, 14 додатків на 14 сторінках та список використаних джерел із 393 найменувань.

виробництво переробка соя

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-концептуальні основи стратегії формування та розвитку соєвого підкомплексу як складової вітчизняного АПК» визначено сутність та структуру соєвого підкомплексу України, розкрито основні методичні положення та обґрунтовано необхідність формування організаційно-економічного механізму розвитку підприємств соєвої галузі, проведено аналіз та економічну оцінку ролі і місця соєвого підкомплексу в складі вітчизняного АПК. В сучасних соціально-економічних умовах перед Україною гостро поставлена надзвичайно актуальна проблема збільшення рослинного білка. Вирішення цієї проблеми в нашій країні можливе лише на основі об'єднання зусиль сільгоспвиробників, комерційних структур, науковців, за підтримки органів аграрної політики та державної влади. Аналітичні дослідження природо-економічного, техніко- технологічного і наукового потенціалу держави дає підстави стверджувати, що Україна може, в найближчі роки, різко наростити виробництво високорентабельної і валютоємної культури - сої і, одночасно, вирішити мінімум три важливі проблеми.

Перша проблема - збільшення виробництва високоякісних збалансованих кормів для птахівництва, молочного і м'ясного скотарства, рибництва, щорічна потреба в яких досягає 2,5-3,0 млн. т. і де соя виступає основним білковим компонентом.

Друга проблема - збільшення валютних надходжень в Україну, за рахунок продажу сої та продуктів її переробки, в платоспроможні країни Західної Європи, Близького і Далекого Сходу. Враховуючи щорічний експорт сої в країни Європи, який досягає 30 млн. т. сої, соєвої олії та шроту, нетрансгену природу українських сортів сої, стабільність світових цін цілком очевидна висока ефективність експорту сої для нашої країни.

Третім важливим чинником є властивість цієї культури збагачувати ґрунт легкодоступним азотом з атмосфери, що сприяє збереженню його родючості та суттєво знижує матеріальні і фінансові затрати, пов'язані з внесенням мінеральних добрив (рис.1).

Як олійна культура, соя є альтернативою негативного впливу масового вирощування соняшнику на родючість грунтів в Україні, а при її введенні як попередника в сівозміну є можливість збільшити, за рахунок підвищення урожайності, валові збори зернових на 1,4 - 3,0 млн. т. на суму 1,5-3,2 млрд. грн. Аналіз сучасного стану соєвиробничої галузі показує, що вітчизняні виробники більш активно працюють над вирощуванням сої, виробництвом соєвої олії та шроту, і, в меншій мірі над продуктами її переробки - ізоляти, лецитин, борошно, концентрати та ін. Дефіцит цієї продукції на вітчизняному соєвому ринку в деякій мірі компенсується закордонними доставками, що породжує домінацію на соєвому ринку продукції з імпортної сировини, яка не завжди сертифікована і достатньо висока за ціною. Позитивне вирішення цієї проблеми залежить від формування і ефективного функціонування провідної ланки на ринку сої - соєвого підкомплексу, який ми розглядаємо як сукупність селекційно- насінницької роботи, техніко-технологічного забезпечення, виробничо- переробного циклу, обмінних операцій, через які забезпечується виробнича, економічна і фінансова діяльність галузі, конкурентоздатність і перспективи розвитку.

Рис. 1. Математична модель між показниками врожайності зерна сої, внесенням ризотрофіну та збором сирого протеїну:

1 - без ризотрофіну (контроль) (y = -0,6876x2 + 58,756x - 388,63; R2 = 0,8492), 2 - з використанням ризотрофіну (y = -2,1825x2 + 142,98x - 1447,3; R2 = 0,7801)

Ринок продукції сої можна розглядати з позицій видової, галузевої, технологічної, територіальної та інших структур. Аналіз формування соєвого підкомплексу України та ринку сої в цілому показує, що регулювання ринку збуту продукції до деякого часу залишається однією з найбільш важливих функцій держави, особливо в умовах її дефіциту, і повинно передбачити: створення державного фонду насіння сої та продуктів його переробки, збереження частини централізованого постачання зерна сої та продуктів її переробки по державним договорам, вільну реалізацію товарної продукції за прямими договорами, через товарні біржі, аукціони, ярмарки, на зовнішньому ринку. Дослідження процесів, що характеризують розвиток ринкового середовища в соєвому сегменті аграрної сфери, доводять, що прихованою рушійною силою стабільного функціонування ринку сої є конкуренція, а важливою умовою її посилення - розвиток сфери зберігання соєпродукції виробниками. Це дасть змогу постійно підтримувати певний рівень її пропозицій на ринку і не допустити накопичення запасів посередницькими структурами, зниження конкуренції та завищення цін, а також усунути перепону на шляху до руху товарних потоків соєпродукції до покупця. Аналіз шляхів підвищення ефективності роботи соєвого підкомплексу вказує на необхідність більш глибоких підходів до вирішення проблеми демонополізації виробництва, які необхідно реалізувати в системі переробки зерна сої. Рахуємо, що соєвиробникам необхідно надати право самостійно приймати рішення про входження до складу комерційних об'єднань. Такі об'єднання можуть включати до своєї структури пункти переробки та інші виробництва в різних регіонах України з правом торгівлі зерном сої та продуктами його переробки на вільному, в тому числі світовому ринку, добровільно приймати на себе зобов'язання по зберіганню та переробці зерна сої, яке надходить у державні ресурси.

Прикладом консолідації зусиль державних інтересів, приватних агроформувань, бізнесових структур та наукового потенціалу в створенні основних складових соєвого підкомплексу є створення української асоціації виробників і переробників сої. Основні напрями діяльності цієї організації включають заходи по забезпеченню функціонування системи насінництва сої, а саме: вирощування і реалізація оригінального, суперелітного, елітного та репродуктивного насіння; проведення моніторингу ринку насіння та товарного зерна сої і матеріально-технічних ресурсів для галузі; розробка та гармонізація стандартів на сою та продукти її переробки; забезпечення об'єктивного використання інвестицій у розвиток соєвого підкомплексу; співпраця з виробниками об'єднання по переробці сої; організація поставки соєвиробникам техніки на умовах фінансового лізингу та ін. Таким чином, без створення соєвого підкомплексу, який представляє сучасну соєву індустрію, яка об'єднала б селекцію, насінництво, вирощування, переробну промисловість, спрямовану на виробництво продуктів харчування і кормових інгредієнтів для тваринництва, збутову діяльність ефективне функціонування даної галузі неможливе і неконкурентоспроможне. Однією з важливих умов, що забезпечує становлення соєвого ринку в Україні, є формування його інфраструктури, від збалансованості і розвиненості якої залежить, в кінцевому підсумку, ефективність роботи аграрного ринку в цілому. Головне призначення інфраструктури соєвого ринку полягає у забезпеченні взаємовигідних умов купівлі - продажу соєпродукції. Тому необхідною умовою дієвості і ефективності ринкових відносин у соєвій галузі є створення відповідної інфраструктури, яка виступає як механізм функціонування підприємницької діяльності і заповнює величезний економічний простір від виробництва зерна сої до споживання продукції із сої. В досить загальному вигляді інфраструктуру ринку сої ми представляємо як сукупність видів діяльності, котрі забезпечують ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки та їх єдність у певному ринковому просторі. Через свої елементи ринкова інфраструктура ринку сої здійснює правове і економічне консультування підприємців, захищає їх інтереси в державних і приватних структурах, забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування, регулює рух робочої сили, забезпечує маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування. До складових елементів інфраструктури ринку сої можна віднести слідуюче: товарні біржі, аукціони, торгові доми, холдингові компанії та брокерські контори, виставки, ярмарки, лізингові пункти, логістичні центри, транспортні комунікації, засоби оперативного зв'язку. В своїй сукупності вони формують організаційно- технічний блок. Інша складова - це фондові та валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, які складають фінансово-кредитний блок. І, нарешті, організаційно-дослідницький блок, до якого можна включити наукові організації, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації. Авторське бачення інфраструктури соєвого ринку України представлене на рис. 2.

Рис. 2 Інфраструктура соєпродуктового ринку України

( розроблено автором)

Дослідження регіонів вирощування сої показує, що Україна має свій «соєвий пояс» - територія 17 областей, на якій стабільно, з високою ефективністю можливо вирощувати сою для внутрішніх потреб та на експорт в інші країни. Динаміка нарощування виробництва сої, за останні 10 років, та прогнозні оцінки дають підставу стверджувати, що українські соєвиробники вже в найближчий час можуть забезпечити валове виробництво сої на рівні 1900-2100 тис. т., а в перспективі - до 3900-4100 тис. т. Разом з тим, слід зауважити, що такий ріст виробництва буде, за нашими оцінками, в основному ґрунтуватись на екстенсивному чиннику виробництва - це зростання площі посівів (табл. 1).

Аналіз ефективності вкладання фінансових матеріальних ресурсів, при вирощувані сої в різних регіонах, показує, що найвищий результат, особливо по стабільності врожаїв, досягається в Лісостеповій зоні. Щодо південних областей, то урожайність сої по роках, в залежності від вологозабезпеченості, коливається від 3-4 центнерів з гектара, в посушливі роки, до 15-22 ц/г - в сприятливі. При наявності вологи врожайність на поливних землях коливається від 20-22 до 28-35 ц/га і вище. Рентабельність вирощування сої на півдні України змінюється по роках на неполивних землях від мінусової 60-70% до плюсової 50-60%, на зрошенні плюсова рентабельність становить 50-90%, а при урожайності 40 ц/га - 110-115%, а в Лісостепу України рентабельність вирощування сої стабільно сягає 90-120%.

Таблиця 1

Динаміка виробництва сої в Україні

У зв'язку з тим, що українські сорти сої натуральної селекції не є трансгеними, експортний потенціал України, на найближчу перспективу, виглядає наступним чином. У 2000 році було експортовано 7,8 тис. т. сої, що становило 12,9% від валового збору, через п'ять років вже було експортовано 42% або 261,5 тис. т., до 2015 року прогнозується експортувати до 450-650 тис. т. сої. Враховуючи стабільний попит і ціну реалізації та її зростання в 2009-2011 рр., за нашими підрахунками, сільгоспвиробники сої одержали біля 280 млн. грн. доходу. За прогнозними оцінками, в Україні є всі можливості вже в 2012 році збільшити посіви сої до 1,72 млн. га з річним виробництвом 3,4 млн. т. зерна сої. При експортуванні 30% урожаю - 1 млн. т., Україна буде одержувати, щонайменше, до 200 млн. доларів. Беручи до уваги вищевикладені обставини, ми вважаємо, що реалії ефективності соєвиробництва в нашій державі багато в чому будуть залежати від державної цінової політики, структури витрат, динаміки внутрішніх і експортних цін та ціноформуючих інститутів. При реалізації сої ключову роль в ціноутворенні відіграє не стільки політика продаж сільгоспвиробників, скільки ціни попиту переробників і експортерів, які формуються, перш за все, виходячи з цін світового ринку на сою і соєвий шрот, а також виходячи із збору сої в Україні. Кардинальним кроком в інтенсивному розвитку соєвого підкомплексу є розробка і впровадження національної програми «Соя -Україна» з чітким науковим обґрунтуванням площ, обсягів виробництва, попиту і пропозиції, цінових чинників, державної фіскальної політики, ринків збуту та ін. Крім забезпечення тваринництва і птахівництва високопоживними рослинним білком і подолання проблеми білкової недостатності в харчуванні населення, нарощування виробництва сої в Україні дозволить вирішити і ряд суто економічних завдань. Так, розвиток виробництва збалансованих, за рахунок сої, комбікормів зменшить до 20% виробничі витрати на отримання тваринницької продукції, забезпечить ріст валютних надходжень від експорту сої та продуктів її переробки до 110-115 млн. євро до кінця 2012 року. А загальний економічний ефект від виробництва використання сої в обсягах вирощування, в середньому, 2,0 млн. га при середньому валовому зборі 3,9-4,1 млн. т. може становити 20-21 млрд. грн.

У другому розділі «Методико-прикладні аспекти та особливості організації системи маркетингу соєвої продукції» визначено методичні підходи до оцінки ефективності соєвиробництва, основних економічних показників, в залежності від умов вирощування культури, насамперед технологічних, обґрунтовано методичні основи ціноутворення та основні ціноформуючі інституції на українському ринку, розкрито методичні положення і принципи формування маркетинго-логістичної діяльності в соєвиробництві. Результати дослідження показали, що в системі заходів формування маркетингової політики соєпродуктового підкомплексу України одне з чільних місць займає економічно обґрунтована оцінка його ефективності та її постійний моніторинг, яка, крім продуктивності, повинна включати в себе собівартість, затрати праці, прибутковість. Аналіз економічної ефективності соєвиробництва, проведений нами, показав, що, в цілому, по господарствах Херсонської області, при урожайності 23,2 ц/г, собівартість 1 ц сої у 2010 році становила - 30,98 грн., в дослідному господарстві «Каховське» - відповідно 21,7 і 32,63 грн., в ТОВ «Петровське» - 19,7 і 35,65 грн. Таким чином, відмічається чітка залежність між величиною урожайності і собівартістю продукції. Разом з тим, у зв'язку з певним подорожчанням матеріально-технічних ресурсів, орендною платою, страховими платежами витрати на виробництво одиниці продукції зростають і, навіть при врожайності 40 ц/га, досягають 4634,39 грн. на 1 га або 115,86 грн/ц (табл. 2).

Таблиця 2

Склад виробничих витрат на 1 га*

* Розраховано автором за даними Інституту зрошуваного землеробства НААН України

Результати власних досліджень та аналіз даних цілого ряду підприємств - соєвиробюників і наукових установ свідчать, що реалізація економічної складової розвитку соєвого підкомплексу держави, крім зміцнення матеріально-технічної бази усіх його сфер (виробничої заготівельної, переробної, збутової), є необхідність перевести на промислову основу всі післязбиральні процеси доробки її насіння. В контексті підвищення економічної ефективності соєвиробничої галузі є можливості створення адаптованих до конкретних природно-кліматичних умов України сортів сої з потенціальною продуктивністю до 45 ц/га в умовах зрошення і до 25 ц/га в богарних умовах. Спостереження за першими кроками інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, дають підстави стверджувати, що в умовах міжнародної глобалізації аграрного виробництва перспективи функціонування вітчизняного АПК в СОТ та напрями майбутньої співпраці в європейському співтоваристві, тісна кореляція питань товарного виробництва сої неможлива без вирішення проблем формування в його складі соєвого підкомплексу. Доведено, що основою ціноутворення для сільськогосподарських підприємств, що займаються виробництвом сої, найбільш придатним є метод ціноутворення за принципом беззбитковості, який базується на основі фактичних виробничих витрат та рівні прибутковості. Крім того, слід враховувати, що формування ціни на внутрішньому ринку відбувається під впливом співвідношення попиту та пропозиції і залежить від рівня світової ціни. За умов коливання ціни на сою і продукти її переробки протягом маркетингового року існує ризик отримання найменшої ціни. В цьому плані ефективним заходом оптимізації ситуації є маркетинговий план, який передбачає продаж соєпродукції частинами - у період збору урожаю (оптовий ринок) та через декілька місяців протягом маркетингового року, що обумовлюється укладанням форвардних та ф'ючерських контрактів, які, в свою чергу, страхують підприємницький ризик щодо ціни та збуту. Вивчення досвіду вітчизняних соєвиробників і довготривале функціонування на ринку аграрної продукції зарубіжних виробників соєпродукції свідчить про надзвичайну важливість ціноутворення, яке потребує постійного розв'язання і контролю, а на всіх етапах перехідного періоду вимагає необхідність поєднання державного регулювання цін із системою вільного ціноутворення. Процес ціноутворення логічно поєднує декілька стадій: вивчення ретроспективної ситуації на ринку сої та прогнозування тенденції її розвитку, насамперед через базове моделювання цін і цінової політики; процес соєвиробництва; обіг на ринку; просування соєпродукції до споживача. На кожному з цих етапів ціна знаходиться під впливом певних ціноутворюючих чинників, причому їх кількість зростає по мірі наближення товару до кінцевого споживача. Якщо на другій стадії (процес виробництва) ціна визначається, в основному, витратами виробництва і нормою прибутку в конкретній галузі, то на третьому етапі (обіг на ринку) - до діючих ціноутворюючих чинників додається ситуація на ринку (співвідношення попиту і пропозиції), на четвертому (просування товару до окремого споживача) - починають діяти чинники, пов'язані з інтересами покупця (якість, економічність та надійність товару в споживанні тощо).

Дослідження цінової політики вітчизняних соєвиробничих підприємств показало, що цінова політика підприємства визначається, в першу чергу, його власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією справи, а не тільки станом попиту та пропозицій на ринку. Тому, на наш погляд, першим кроком має бути визначення стратегії дій соєвиробника його реальних можливостей, і тільки після цього можна формувати ринкову пропозицію, визначати цінову політику.

Політика цін, традиційно, є одним з основних елементів маркетингу. Основними завданнями маркетингового розрахунку цін є врахування відповідних факторів, які зменшують, чи розширюють, можливий інтервал цін на продукцію (рис 3).

Дослідження кон'юктури ринку сої показали, що в умовах розвитку сучасної економічної ситуації на вітчизняному соєвому ринку ключову роль в ціноутворенні відіграє не стільки політика продажу сільськогосподарських виробників, скільки ціна попиту переробників і експортерів, які формуються, перш за все, виходячи із цін світового ринку на сою та соєву олію, а також виходячи з розміру валового збору сої в Україні. У зв'язку з кон'юктурою, що склалася на ринку сої, в останній період відбулося збільшення цін на неї. Так в 2009-2010 маркетинговому році середні ціни на сою збільшилися, в порівнянні з аналогічним періодом 2007-2008 маркетингового року, на 15,7%.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Система ціноутворюючих факторів на ринку сої і соєпродукції.

Що стосується соєвого шроту, то раніше його імпорт в Україну значно перевищував внутрішнє виробництво, що підсилювало залежність відгодівельного сектора у тваринництві від коливання цін на світовому ринку. Як наслідок, це обмежувало можливості закупок в періоди, коли склались високі ціни на шрот. Так, наприклад, було у 2006 році, коли його вартість сягнула 303 дол/т і вище, і була неприйнятою для українських виробників комбікормової промисловості. Щодо загальної ситуації на світовому ринку олійних культур, то вона різноманітна, але головним є укріплення цін на всі види олійної сировини. Укріплення цін на світовому і українському ринках на основні види рослинної олії викликано як довгостроковими факторами, насамперед, формуванням і розвитком нової галузі (виробництво біодизеля), так і короткостроковими факторами - зростання котировок зернових і олійних, зміна цін на нафту, коливання курсу валют тощо. Що стосується соєвого шроту, то і цей продукт переробки сої зростає в ціні. Так, за період 2008-2010 рр. його ціна збільшилась на 17,2% і досягла 232 дол/т, зростання внутрішніх цін на соєвий шрот, за даний період, склало 22,2%, досягнувши показників 403 дол/т.

Відносно цінової політики вітчизняних експортерів соєвого шроту і жмиху, то вона, на відміну від фізичних обсягів відгрузок, має чітку тенденцію до зростання, пов'язану, вочевидь, із зростанням внутрішніх цін на сою. Вирішальне значення у забезпеченні конкурентоспроможності соєвиробників та виконанні ефективної маркетингової програми має політика збуту. Збут передбачає використання прямого, посередницького, або комбінованого методу реалізації. Попит на продукцію соєвиробництва існує завжди і не залежить від сезонного характеру виробництва, але вона, як будь який інший товар, потребує системи стимулювання збуту. Продукція соєвиробництва передбачає застосування методів впливу на формування та стимулювання попиту, зокрема: надання зразків та організація виставок для ознайомлення з властивостями продукції та перевагами відносно аналогічної, яку пропонують конкуренти, реклама, пропаганда, тощо. Проведені нами аналітичні дослідження по вивченню досвіду роботи основних соєвиробників світового аграрного ринку свідчить, що одним із найважливіших інструментів досягнення сталого розвитку цієї галузі є маркетинг. Це вимагає створення зацікавлених і причетних до функціонування соєвого комплексу України нових цільових ринкових структур. Проведений в процесі досліджень моніторинг ефективності маркетингових заходів в галузі соєвиробництва показав, що складові комплексу маркетингу соєпродукції повинні періодично адаптуватися до змін у підприємницькому середовищі (політика, економіка, законодавство, конкуренція, демографія, технологія тощо). Ці фактори не впливають на товаровиробників, але впливають на їх діяльність. Формування маркетингової інфраструктури в соєвому підкомплексі повинно передбачати створення комплексної багаторівневої системи, мета якої - задоволення потреб споживачів і інтересів соєвиробників. Основні функції маркетингу на соєвому ринку, полягають у наступному: вивчення ринку сої і соєпродуктів і їх сегментація, позиціювання соєпродуктів, вивчення споживача, зовнішнього і внутрішнього середовища маркетингу, здійснення товарної політики, розподілу і руху соєпродуктів, ціноутворення і цінова політика, маркетингові комунікації і стимулювання, міжнародний маркетинг, управління. Розвиток маркетингової інфраструктури на ринку сої, повинен систематизуватися в комплексі загальної агромаркетингової інфраструктури та розвиватись в єдиному маркетинговому середовищі. На сьогодні існує проблема налагодження взаємин між виробниками сої і переробними підприємствами. Самостійний пошук соєвиробничими підприємствами ринків збуту і можливостями переробки сировини обумовлює великі витрати і породжує вертикальну і горизонтальну дезінтеграцію в роботі соєвого підкомплексу. Як наслідок, потужності переробних підприємств виявляються завантаженими лише на 75-85%, що призводить до зростання витрат як соєвиробників, так і переробників. Аналіз ситуації в соєвому підкомплексі вказує на формування нових маркетингових каналів для забезпечення більш повного охоплення ринку, задоволення запитів покупців, одержання максимального сукупного прибутку для всього соєпродуктового підкомплексу. Доведено, що переорієнтація соєвого підкомплексу на вимоги ринку і, зокрема, на виробництво продуктів харчування із сої змушує внести зміни в діяльність постачальницько-збутових, виробничих, фінансових, управлінських, кадрових підрозділів служб, застосування інноваційних рішень, спрямованих на задоволення запитів споживачів у частині асортименту, якості, термінів реалізації соєпродукції, робіт і послуг. Трансформаційний період показує, що створення структури, яка б виконувала функції маркетингу в соєвій галузі, зараз набуває особливої значимості, у зв'язку з бурхливим розвитком ринку сої і соєпродуктів та потребами агромаркетингу взагалі.

Вирішення проблеми маркетингу соєвої галузі можливе на основі організації мережі маркетингових центрів, інтегрованих у систему регіональної ринкової інфраструктури. Її основні ланки: відділи маркетингу (збуту) суб'єктів господарювання; районні (міжрайонні) маркетингово- збуткові центри; обласний маркетингово-збутовий центр; регіональний (зональний) маркетингово-збутовий центр. Головними функціями центрів є: збір, збереження, аналіз і прогнозування інформації про кн'юктуру і тенденції розвитку основних показників ринку сої і соєпродуктів; пошук оптових і роздрібних торговельних партнерів, торговельне представництво і формування пакетів угод і договорів для забезпечення збуту продукції і послуг соєвиробників району: моніторинг конкурентної ситуації, положення соєвиробників, сприяння у розробці і здійсненні стратегій забезпечення конкурентних переваг соєпродукції виробленої в даному районі; моніторинг інноваційних рішень і проектів для впровадження, пошук бюджетних і позабюджетних джерел фінансування; розробка бізнес-планів, планів з маркетингу соєпродукції, їх виконання, оцінка ефективності маркетингових рішень, координація діяльності виробничих структур. Основною ланкою на нижньому рівні повинна стати служба (відділ) маркетингу підприємства - соєвиробника. В цілому, сумарні витрати на організацію і функціонування регіональної системи маркетингу соєпродукції, за нашими підрахунками, не перевищать 4-5% від обсягу реалізації. За експортними оцінками, залучення в агромаркетингову діяльність, в тому числі і пов'язану з соєвиробництвом, наявних засобів зв'язку, транспорту, сховищ, кадрового потенціалу, що не вимагає великих витрат, дозволить підвищити ефективність господарської діяльності підприємств на 25%. Щодо логістичної діяльності на ринку сої, то інтерес представляє географія транспортних потоків. Нами встановлено, що в Україні існує три основні напрямки реалізації сої (виходячи з існуючих реалій торгівлі): переробні комбінати, порти (морський експорт), західний кордон (сухопутний експорт). Наші дослідження логістичної діяльності підприємств, що займаються виробництвом зерна сої, стосувались найбільш вигідних з економічної точки зору напрямків реалізації сої, враховуючи географію розташування переробних підприємств і регіонів-виробників даної культури та порівняльну економічну оцінку витрат, пов'язану з перевезенням сої. З'ясовано, що логістичною діяльністю, і саме перевалкою експортних поставок сої, займається 8 з 14 морських торгівельних портів, сухопутний експорт проходить через станцію Чоп. Найнижчі транспортні витрати в напрямку портів складають 50 грн/т, для сухопутного експорту - 72,8 грн/т. Встановлено, що, на сьогодні, переробні підприємства розміщені в 5 областях України. Оцінка тенденцій розвитку логістичних сфер показує, що соєві боби і повножирова соя можуть відвантажуватися залізничним (критий вагон, зерновоз) і автомобільним транспортом, контейнерами як насипом, так і в мішкотарі. Проведені розрахунки показали, що, в цілому, середні витрати на транспортування сої для переробки трохи нижче, ніж на експорт.