Організаційно-економічний механізм розвитку діяльності підприємств з виробництва та переробки сої: теорія, методологія, практика

В третьому розділі «Розвиток ринку сої і соєпродуктів в Україні та світі» проведена оцінка економічних та природних передумов формування вітчизняного ринку сої і соєпродуктів, відстежені основні історичні віхи, і визначені тенденції становлення культури сої в Україні, проведено аналіз її виробництва та економіки, досліджено баланси ринків сої, її переробки та їх експортно-імпортні характеристики. При дослідженні ареола розповсюдження сої встановлено, що на сьогодні її посіви у світі досягли 99,5 млн/га., і за їх розміром вона займає 5 місце серед зернових, зернобобових і олійних культур (рис.4).

В розвинутих країнах світу за останні роки відбулися корінні зміни в характері харчування за рахунок суттєвого підвищення питомої ваги жирів рослинного походження. Тому, за останні 25 років валовий збір насіння олійних культур зріс майже втричі.

Рис. 4 Фактичні показники та лінії тренду показників урожайності (1), посівних площ (2) та валових зборів (3) сої та кореляційно-регресійні моделі досліджуваних показників:

1 - y = 0,5217x + 10,569; R2 = 0,5217

2 - y = 86,937x + 24,106; R2 = 0,4159

3 - y = 80,302x - 10,375; R2 = 0,8248

Таких темпів розвитку не має жодна галузь. Це пояснюється тим, що витрати на одну калорію рослинних жирів в 10 разів, а в деяких країнах в 20 разів менші, ніж на виробництво тваринних жирів. Згідно статистичних даних, «соєвий пояс» України, в середньому за 2009-2010 роки, забезпечив одержання 1770,5 тис.т зерна сої при середній врожайності 16,3 ц/га. З 17 областей основних виробників сої, які входять до «соєвого пояса» держави, найбільшими її виробниками є агропідприємства Херсонської області, де площі її посіву в 2010 році досягли 85,7 тис/га, в т.ч. на зрошуваних землях 78,5 тис/га, а валове виробництво 259,7 тис.ц, або 16,0% від загальнодержавного.

Результати порівняльного економічного аналізу вирощування сої показали, що серед основних зернових і технічних культур вона по величині чистого прибутку і рівню рентабельності є найстабільнішою і найефективнішою культурою (рис.5).

Рис. 5 Порівняльна ефективність вирощування сої і основних сільськогосподарських культур в господарствах Херсонської області (середнє за 2000-2010 рр.)

Більш пізні розрахунки (2010 рік) економічної ефективності вирощування сої, проведені на основі калькуляції собівартості її вирощування, підтвердили стійку тенденцію підвищення основних економічних показників. Так, при урожайності 40 ц/га і ціні реалізації 2150 грн/т, навіть при зростанні виробничих витрат до 4050 грн/га, чистий прибуток становив 4650 грн/га, а рівень рентабельності - 112,4%. Високий економічний ефект при соєвиробництві відмічається у господарствах, де налагоджено власну переробку сировини на шрот і олію. Так, в СТОВ «Любимівське» Каховського району Херсонської області рівень рентабельності її виробництва, де є власна переробка, збільшився на 14%, в порівнянні з реалізацією насіння. З іншого боку, за результатами наших досліджень, проведених за даними фірми ТОВ «Таврійська», перспектива цього району, яка займається вирощуванням і переробкою сої, виробництво власної сировини на 37,5% дешевше, ніж закупівля сировини в інших підприємствах. Вивчення ринку збуту продуктів із сої, в т.ч. і місцевого, показує, що лідером є населення, яке використовує у харчуванні «рослинне м'ясо» через доступність цін і досить високу якість продукції. Серед виробників із інших регіонів України досить значимим попитом у населення користується продукція соєвої фірми НВАТ «Агропрод», до асортименту якої входять соєвий хліб, паштет «Віта», стейки, битки, гуляш, вермішель, молоко, олія та інші текстуровані соєві продукти.

З огляду ефективності виробництва та перспектив ринку збуту продукції переробки сої можна зробити висновок, що створення спеціалізованих комплексів з виробництва, переробки і реалізації соєвої продукції є перспективним напрямом виробництва високобілкових продуктів харчування для людей і кормів для тваринництва. Таким чином, на сьогодні основними стимулюючими чинниками збільшення обсягів виробництва зерна сої є економічні, а саме - високий внутрішній попит, стійка експортна потреба на рослинні олії, а також більш висока рентабельність і прибутковість виробництва, в порівнянні з зерновими культурами, що було підтверджено даними, отриманими при аналізі соєвиробництва в двох районах - Каховському і Генічеському - найбільших виробниках сої в Херсонській області (рис. 6).

Рис. 6. Зональний рівень рентабельності вирощування основних сільськогосподарських культур, %

Наші дослідження балансів ринків сої і продуктів її переробки та вивчення їх експортно-імпортних характеристик показало, що в останні роки соя все більше надходить на соєвий ринок у вигляді соєвого борошна, соєвого білкового концентрату, соєвого білкового ізоляту, сухого соєвого молока, соєвого м'яса, соєвих котлет. Однак, найбільшими є обсяги торгівлі зерном сої, яке переробляють і одержують соєву олію і соєвий шрот. Так, експорт зерна сої за останні десять років зріс з 26,1 млн.т до 51,2 млн.т, або в 2,2 рази, що перевищує темпи експорту інших сільськогосподарських культур. Серед найбільших експортерів знаходиться Аргентина (30,2 млн.т), Бразилія (15,0 млн.т), США (7,8 млн.т), більш всього імпортують соєвий шрот країни ЄС (23,3 млн.т), Індонезія і В'єтнам (разом 6 млн.т), Тайланд, Іран і Японія, відповідно 2,6, 2,1, 2,1 млн.т. В останнє п'ятиріччя у товарній структурі світового експорту серед насіння всіх білковоолійних культур соя займає 81,4%, льон - 10,8, соняшник - 3,1, інші - 4,7%. У торгівлю соєю і соєпродуктами включено близько 190 країн світу. Аналіз показує, що в процесі світової торгівлі найбільші шротові потоки зерна сої йдуть у трьох напрямках. Перший, найінтенсивніший і найбільший за обсягами напрям імпорту сої - країни Азії, де проживає понад 60% населення нашої планети: 24,6 млн.т, або 42,8% світового імпорту. Другий, важливий за обсягами та інтенсивністю напрямом імпорту сої - країни Європейського Союзу які імпортують за рік біля 21,0 млн.т, або 35,4% всього її імпорту. Обсяг сої, яку імпортують у третьому напрямку до країн Латинської Америки, дещо менше, туди було імпортовано 7,5 млн.т зерна сої, або 13,1% світового імпорту. Четвертий напрямок імпорту сої - країни Америки: біля 3,0 млн.т, або 5,2% світового імпорту. Наші дослідження стану експортних операцій в Україні показали реальні зрушення, що відбуваються в останній період. Якщо в 2002-2003 рр. обсяги експорту соєвих бобів з України становили 7,2 млн.т, то в 2009-2010 рр. було експортовано 240,0 млн.т. Основними покупцями української сої є Туреччина, Угорщина, Нідерланди, Велика Британія. Окрім експорту бобів, Україна продає, також, соєвий шрот, в основному, до Росії, та соєву олію до Росії, Білорусії, Молдови. До генетично немодифікованого шроту проявила інтерес Італія, вона готова забезпечити його поставки з України в розмірі 2-3 млн.т. Враховуючи потреби Європи в сої, яка споживає її близько 30 млн.т і покриває потреби за рахунок імпорту сої, можна з повною відповідальністю стверджувати про наявність ринків збуту для української соєвої продукції.

У четвертому розділі «Основні складові державної політики на ринку сої» обґрунтовуються напрями та основні заходи підтримки розвитку підприємств соєвої галузі, формування регуляторних механізмів на вітчизняному ринку сої, пропонуються спонукальні підходи до активізації забезпечення функціонування соєвої продовольчої програми, відстежено тенденції розповсюдження геномодифікованої соєпродукції, досліджено сучасний стан її законодавчого забезпечення і запропоновано організаційно- правові засади удосконалення системи регулювання ГМО.

Щодо підтримки розвитку підприємств соєвої індустрії, то, на наш погляд, повинна змінитись сама ідеологія підтримки соєвого бізнесу, її суть. Якщо до недавнього часу проблемою соєвиробництва були технології, то сьогодні головною проблемою є подолання конкуренції на ринках збуту та ціни, за якими слід продавати сою і соєпродукти. Виходячи з цього, та враховуючи специфіку саме продовольчого сегменту ринку сої, і повинні відпрацьовуватись шляхи підтримки соєвої галузі. Даний підхід містить заходи організаційно-технологічного, маркетингового, агроекологічного, нормативно-законодавчого характеру і направлений на підвищення ефективності діяльності підприємств товаровиробників соєвого підкомплексу.

Дослідження однієї з найбільш гострих проблем, що існує в світовому соєвиробництві показало, що розповсюдження генно-модифікованої соєпродукції, на превеликий жаль, торкнулось і України. Незважаючи на всі законодавчі заборони, українські соєвиробники уже давно увійшли до числа країн, що вирощують трансгенну сою. Разом з тим, і в Міністерстві аграрної політики та продовольства і зернотрейдери, і соєвиробники знають про масове нелегальне вирощування трансгених сортів сої, особливо в зоні південного Степу. Як показують монографічні дослідження, в процесі анкетування і виявлення причин розповсюдження таких сортів основна - це можливість застосування на посівах сої гербіцидів ефективної дії проти бур'янів, які істотно знижують її урожайність.

На сьогодні, позиція держави в цьому плані не визначена: на законодавчому рівні немає а ні дозволу, а ні заборони на ввезення трансгенних сортів в Україну. Інформація з посівів не відслідковується. Під виглядом дослідних партій насіння або фуражного зерна здійснюються поставки трансгеної сої рядом фірм. Оскільки жодна модифікована культура в Україні офіційно не зареєстрована, то їх ввезення в Україну та культивація є не законним. Все ж, вітчизняне сільське господарство не є вільним від ГМО. Щодо сої, то за оцінками експертів від 50 до 80% сої, що вирощується в Україні, є генетично модифікованою. Експерти це пояснюють тим, що українська соя споживається на внутрішньому ринку, а не експортується. Однією з причин цієї ситуації ми вбачаємо у відсутності ефективних програм контролю за полями і насінням, що заохочує виробників зерна сої використовувати трансгенне насіння. Аналогічна ситуація спостерігається і в харчовій промисловості, де до 30% продуктів харчування в Україні містять ГМО, які потрапляють сюди разом з добавками, на виробництво яких йде трансгена соя вітчизняного виробництва. Що стосується генно-модифікованого насіння, то його широкому розповсюдженню в сільському господарстві не перешкоджає низький рівень захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

На сьогодні в українського законодавця є всі можливості скористатись передовим європейським досвідом, насамперед підходами до цієї проблеми у Великій Британії та Австралії, і модернізувати власну законодавчу базу, розширити можливості маркування ГМО в країні через збільшення кількості діючих лабораторій та застосування інноваційних технологій виявлення ГМО. Паралельно із створенням відрегульованої національно-правової бази, щодо застосування ГМО, потребують розробки науково-обґрунтовані підходи до оцінки потенційних ризиків при використанні генетично замінених організмів, які б забезпечували належну охорону здоров'я людей і чистоту навколишнього середовища. Дослідження вітчизняного та зарубіжного історичного досвіду формування в аграрній сфері нових напрямів, галузей, комплексів свідчать про незаперечність ролі держави, її впливу і підтримки на ефективність даних інституцій. Враховуючи специфіку галузі рослинництва в Україні, де зернове господарство є ключовою ланкою аграрно-промислового комплексу, де виробництво базових харчових продуктів, насамперед білкових, є гарантією продовольчої безпеки країни, формування дієвої державної політики в сфері регулювання ринку сої і соєпродуктів є надзвичайно важливим аспектом соціального і економічного характеру. Вважаємо, що державні важелі повинні, в першу чергу, торкатися шляхів підвищення ефективності безпосередньо організації виробництва сої, реалізації продукції в умовах конкурентного ринкового середовища, регулювання і нормування вітчизняного соєвого ринку економічними методами. Роль і специфіку можливих регуляторів державної політики на ефективність виробництва сої, а, отже, і функціонування вітчизняного та стабільного положення на світовому ринку сої, ми вбачаємо в контексті їх впливу на систему факторів ефективності соєвиробництв. В узагальненому плані - це фактори природно- кліматичного, науково-технічного, соціального і економічного характеру, які обумовлюють ефект розвитку соєпродуктової галузі. На абсолютну більшість перелічених факторів можуть бути задіяні інструменти державного впливу. Параметри їх впливу може носити загальний рівень ефективності для всього соєвиробництва, для галузевих продуктових або сировинних підкомплексів, окремих господарчих структур, підприємств.

Як ми зазначили, на сучасному етапі вітчизняна галузь соєвиробництва функціонує на екстенсивній основі. До заходів державного рівня, які будуть сприяти її переводу на інтенсивний шлях розвитку, можна віднести удосконалення регіонального розміщення посівів сої, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до природно-кліматичних умов (насамперед гідротермічного режиму): підтримка наукових досліджень з розробки новітніх технологій вирощування і переробки; фінансування селекційної роботи з виведення і підбору сучасних сортів сої; підтримка розробки і застосування малошкідливих засобів захисту, адаптованих до конкретних умов; стимулювання впровадження інтенсивних технологій екологобезпечного типу у процесі виробництва і переробки; активізація інвестиційної діяльності і пошук потенційних інвесторів і кредиторів, виваженого вивчення і вибору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод з метою залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів; інтегрування в агропромислові та кооперативні формування з метою вирішення проблеми виробництва і раціонального використання продукції. Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього соєпродуктових ринків, необхідно вжити ряд заходів на господарському рівні, а саме: орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків. Щодо ролі держави в техніко-технічному забезпеченні виконання соєвої продовольчої програми, то перші підсумки цієї діяльності у формуванні соєвої індустрії дають підстави для оптимістичних оцінок. Так, на сьогодні, вже розроблено нові зерносушильні машини, що є основою створення крупних заводів; в умовах діючих молокозаводів створено нові технологічні лінії по виробництву соєвого молока для тваринництва; розроблено машини для мийки сої, протирання паст, сепарування соєвого молока; створено нові типи пресів і ліній для витягу олії, для її очищення і дезодорації; виготовлено лінії малої потужності для виготовлення соєвих горішків та створено комплекс устаткування консервних міні цехів.

В п'ятому розділі «Формування організаційно-економічного механізму функціонування підприємств соєвої галузі» узагальнено економічну сутність та досліджено понятійно-категоріальний апарат організаційно-економічного механізму розвитку підприємств соєвого підкомплексу, визначено його структури, фактори впливу на конкурентні переваги соєвиробничих і переробних підприємств, обґрунтовано стратегічні підходи та окреслено перспективи розвитку сировинної бази соєвої індустрії і її адаптації до умов світового ринку сої. В сучасних економічних умовах для підприємств соєвої галузі одним з найважливіших питань є формування організаційно-економічного механізму їх розвитку в ринковому середовищі, який спроможний забезпечити ефективність функціонування, стабільність розвитку та конкурентоспроможність на світовому соєпродуктовому ринку.

На думку автора, організаційно-економічний механізм розвитку підприємств соєвого підкомплексу - це система інституціальних структур, принципів їх організації, методів, способів і прийомів та інших засобів регулювання і впливу на конкурентоспроможність і ефективність їх виробничої, переробної та збутової діяльності. Його функціонування передбачає постійний моніторинг ефективності складових елементів та корекції прийняття відповідних рішень, що здійснюється через оптимізацію існуючих і розробку нових підходів і важелів покращення та раціоналізації. Він повинен характеризуватись адаптивністю, максимальною здатністю реалізувати ресурсні можливості соєвої галузі, стимулювати вітчизняних виробників соєпродукції поєднувати ринкове саморегулювання з регуляторами державного впливу. Як головний інструмент діяльності соєвого підкомплексу, організаційно-економічний механізм передбачає формування і здійснення цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики підтримки товаровиробників соєвої індустрії. Фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємств соєвого підкомплексу України, розподіляються на дві групи, в залежності від класифікації ринків, на які спрямована діяльність соєтоваровиробників. Так, на внутрішньому (вітчизняному) ринку сої конкурентне середовище, для підприємств соєвої галузі, формують всі інші виробники агропродукції, насамперед зернопродуктової і олійної галузей. В цьому контексті, конкурентні переваги сої явні і безперечні. Інтерес до її вирощування обумовлений не меншою, у порівнянні із соняшником, рентабельністю, високий попит з боку внутрішнього і зовнішнього ринків, поява нових індустріальних технологій вирощування і переробки, надзвичайно ефективний вплив на родючість грунтів, прогресуюча зміна менталітету населення до характеру харчування, вигідне географічне положення України відносно ринків збуту та ін. Щодо факторів, які впливають і на які потрібно акцентувати увагу українським соєвиробникам при виході на світовий соєвий ринок, вони інші по суті і значимості, а вектор їх дії має два напрями: ціна і якість. Щодо ціни, то в цьому плані, на сьогодні, українська соя програє, що обумовлено більш високою собівартістю її виробництва. Безумовною перевагою українських сортів сої є їх екологічна чистота. На економічні показники розвитку соєвої галузі негативно впливає низька врожайність культури, застаріле матеріально-технічне оснащення, недостатній рівень використання високо індустріальних технологій.

Важливе значення при виробництві сої відіграють економічні ризики. До економічних ризиків можна віднести всі фактори, які можуть негативно вплинути на собівартість і ціну продукції, наприклад: ріст цін на матеріально- технічні ресурси, наприклад пальне в період посіву/збирання врожаю; погодний фактор (приморозки, посухи) і нерозвиненість страхування посівів; ймовірність введення експортного мита на сою; вплив на внутрішні ціни зростання пропозицій на світовому ринку. Вивчення перспектив формування сировинної бази соєпродуктового підкомплексу показало, що вони відповідають стратегії його подальшого розвитку і виглядають оптимістично. Останні селекційні розробки українських учених дозволяють вирощувати сою й у північних регіонах України, а формування програми розробки й впровадження технологій виробництва соєвих продуктів сприятиме збільшенню споживання соєвих продуктів у харчових цілях (рис.7)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 7. Організаційно-економічна модель програми розробки й впровадження технологій виробництва соєвих продуктів (розроблено автором)

Стратегічними напрямами її виконання є розробка й впровадження нових ефективних технологій виробництва повноцінних соєвих продуктів, зниження дефіциту білка в раціоні харчування дитячого й дорослого населення, здійснення профілактики й лікування захворювань. За підрахунками, реалізація цієї програми дозволить знизити вартість вітчизняних соєвих продуктів, у порівнянні з імпортними, в 2 рази й повністю відмовитися від їхнього імпорту. Резервами підвищення конкурентоспроможності вітчизняної соєпродукції є удосконалення параметрів конкурентоспроможності та врахування критеріїв, які зумовлюються об'єктивними (згідно вимог прийнятих у стандартах) та суб'єктивними чинниками (традицією, вподобанням тощо). Таким чином, параметри конкурентоспроможності соєпродуктів формуються у напрямі від кінцевого споживача (населення) до виробника. До параметрів конкурентоспроможності соє продукції, в першу чергу, слід віднести споживчу цінність товару (відповідність нормативним характеристикам, якісним потребам попиту тощо), споживчу вартість, або ціну споживання (витрати на купівлю та споживання), умови продажу (умови поставки, швидкість, форми оплати, упаковка, сервісне обслуговування, методи та канали збуту, гарантія виробника, стимулювання збуту).

Забезпечення конкурентоспроможності соєпродукції залежить від маркетингової діяльності і обумовлює конкурентоспроможність як підприємства, так і галузі, і всього соєвого підкомплексу, що набуває особливого значення в зв'язку з членством України в СОТ.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і запропоновано вирішення актуальної наукової і народногосподарської проблеми щодо формування організаційно-економічного механізму ефективного розвитку підприємств соєвого комплексу, що дозволило зробити висновки і сформувати пропозиції концептуального, методологічного і практичного характеру.

Організаційно-економічний механізм розвитку підприємств соєвого підкомплексу визначається, як система інституціальних структур, принципів їх організації, методів, способів і прийомів та інших засобів регулювання і впливу, конкурентоспроможність і ефективність їх виробничої, переробної та збутової діяльності. Його функціонування передбачає постійний моніторинг ефективності складових елементів та корекції прийняття відповідних рішень, що здійснюється через оптимізацію існуючих і розробку нових підходів і важелів покращення та раціоналізації, поєднання ринкових і державних важелів, адекватним сучасним трансформаційним процесом.

Соєвий підкомплекс є провідною ланкою на ринку сої, організаційно - управлінська інфраструктура якого представляє собою сукупність інституцій з селекційно-насінницької роботи, техніко-технологічного забезпечення, виробничо-переробного циклу, обмінних операцій, через які забезпечується виробнича, економічна і фінансова діяльність галузі, конкурентоспроможність і перспективи розвитку.

Природно - економічні умови України обумовлюють придатність і необхідність широкого впровадження в аграрне виробництво цінної білкової культури - сої і забезпечення її переробки, що, в значній мірі, ліквідує дефіцит харчового і кормового білка. Картосхема зон сприятливості агрокліматичних ресурсів України та аналіз ефективності вкладення фінансових і матеріальних ресурсів в соєвиробництво підтверджують доцільність її вирощування в степовій, лісостеповій і поліській зонах. За підрахунками, прогнозні площі вирощування сої в Україні, виходячи з науково обґрунтованої структури посівів і співвідношення в сівозміні сільськогосподарських культур, в найближчій перспективі (2012-2015 pp.) можуть становити 1,2 - 2,1 млн/га, а валове виробництво - досягти 2000-3900 тис.т, з поступовим нарощуванням обсягів вирощування до 3,0 - 4,0 млн/га та валового виробництва до 6,5 - 8,0 млн.т.

4. Встановлено, що вирішення надзвичайно важливої соціально- економічної і актуальної проблеми збільшення обсягів використання рослинного білка для населення України лежить в площині нарощування обсягів виробництва сої і можливе лише на основі об'єднання зусиль сільгоспвиробників, комерційних структур, науковців за підтримки органів аграрної політики та державної влади. Це дозволить збільшити виробництво високоякісних збалансованих кормів для птахівництва, свинарства, молочного і м'ясного скотарства, рибництва, потреба в яких становить 2,5 - 3,0 млн.т. За рахунок експорту сої та продуктів її переробки в платоспроможні країни, насамперед Західної Європи і Далекого Сходу, відкриваються реальні можливості збільшити валютні надходження в Україну.

5. Встановлено, що основними стимулюючими чинниками збільшення обсягів виробництва зерна сої, є високий внутрішній попит, стійка експортна потреба на рослинні олії, а також більш висока прибутковість виробництва, в порівнянні з зерновими культурами. При досягненні використання сої тільки на кормові цілі в розмірі 1,0 млн.т, економічний ефект щорічно буде становити 1,4 - 2,4 млд. грн., при цьому буде економитися 20% фуражного зерна. Згідно експертних оцінок, рентабельність виробництва може досягти - 100 - 200%, що робить її однією з самих прибуткових сільськогосподарських культур України в даний час.

6. За останні 40 років світове виробництво зерна сої збільшилось у 5,9 рази, тоді як народонаселення зросло за цей період вдвічі. Вона займає по площі посіву четверте місце в світі після пшениці, кукурудзи і рису. За прогнозами приросту попиту на сою на внутрішньому і світовому ринку, річні обсяги виробництва цієї культури найближчими роками можуть зрости до 250 - 300 млн.т. Обсяги торгівлі зерном сої, яке переробляють і одержують соєву олію і соєвий шрот, є найбільшими, їх експорт перевищив темпи світового експорту інших сільськогосподарських культур і сягнув 51,1 - 5,0млн.т. У товарній структурі світового експорту, серед насіння всіх білково-олійних культур, соя займає 81,4%, тоді як соняшник - 10,8, інші олійні - 4,7%. У торгівлю соєю і соєпродуктами включено понад 190 країн світу.

7. Найбільшими експортерами із 53 країн, які експортують сою, є США, Бразилія, Аргентина, Парагвай - їх частка становить 95% експорту світового ринку сої. Найбільшими імпортерами (43 - 45% світового імпорту) сої є країни Азії, де проживає 60% населення нашої планети, це, насамперед, Китай (11 - 13 млн.т), Японія (5 - 6 млн.т), Тайвань (2.4 - 3,0 млн.т), Індонезія (1,6 - 2,0 млн.т), Південна Корея (1,5 - 1.8 млн.т) та інші. У країнах цього континенту імпортована соя переважно використовується на харчові цілі. Країни Європейського Союзу, в цілому, імпортують до 35 - 37% всього імпорту сої. Найбільшими імпортерами соєвого зерна серед країн Європи є Голландія (6,2 - 6,5 млн.т), Німеччина (4,7 - 5,1 млн.т), Іспанія (3,1 - 3,4 млн.т), Бельгія та Люксембург (1,7 - 2,0 млн.т) та інші країни, де соя виступає як товар імпорту номер один.

Експортні поставки сої з України стабільно збільшуються, за прогнозами зростуть з 7,8 тис в 2000 році до 450 - 650 тис. тон в 2015 році. Основними країнами експортерами є Туреччина, Угорщина, Нідерланди, Греція. В динаміці і структурі експорту соєпродукції з України спостерігаються тенденція зменшення поставок товарної сої та збільшення продуктів її переробки: соєвої олії, шроту і жмиха. До генетично немодифікованого шроту з України проявила інтерес Італія - до 2 - 3 млн.т. Враховуючи, що із загального світового обсягу світової торгівлі соєю (близько 60 млн.т) тільки Європа споживає її більше 30 млн.т, в українських підприємств - соєвиробників є всі можливості зайняти певну нішу на світовому ринку, особливо на ринку європейських країн.

З'ясовано, що цінова політика вітчизняних підприємств соєвиробників визначаються, в першу чергу, їх власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією справи, а не тільки станом попиту та пропозицій на ринку. Політика цін і управління ціноутворенням є одним з базових моментів у плані стратегічного розвитку соєвиробничих формувань. До основних моделей ціноутворення в соєвиробництві відносяться витратна, ринкового попиту і конкурентна. У зв'язку з кон'юнктурою, що склалася на ринку сої, в останній період спостерігається збільшення цін на неї. Так, наприклад, в 2009 - 2010 маркетинговому році середні ціни на сою збільшились, в порівнянні з аналогічним періодом 2007 - 2008 маркетингового року, на 15,7%. Що стосується соєвого шроту, то за цей же період його ціни збільшились на 17,2%, зростання внутрішніх цін склало 22,2%.

Визначено, що Україна займає одне з провідних місць з вирощування олійних культур: площа їх посіву в 2010 році досягла 5,1млн.га, а валовий збір - 6,2 млн.т. У структурі зібраних площ олійних культур частина сої збільшилась з 2% в 2000 році до 9,6% в 2005 році та до 22,4% в 2010 році, а у валовому зборі, відповідно, з 1,7% до 30,0%. За умови повної переробки такої кількості сировини на власних підприємствах забезпеченість продовольчою олією на душу населення становитиме 429 кг. Рівень рентабельності вирощування олійних культур, навіть при середній врожайності, становить 113 - 186%.

Обґрунтовано створення української соєвої індустрії, яка вимагає розробки та впровадження Державної соєвої продовольчої програми як єдиного комплексу заходів з дослідження, планування, впровадження, виробництва і реалізації на внутрішньому і зовнішньому аграрному ринку існуючих пріоритетів українських соєвиробників. Важливою ланкою цього процесу є формування вітчизняної переробної промисловості. Проведено аналіз ефективності переробки сої та перспектив створення відповідних спеціалізованих комплексів, який показав на високу ефективність цього напряму виробництва соєпродукції, що вирішує проблему забезпечення населення високобілковими продуктами харчування, а тваринництво повноцінними кормами, а при застосуванні власної сировини дозволяє на 37,5% здешевити собівартість сировини.

Логістична діяльність на ринку сої сконцентрована в трьох основних напрямах транспортних потоків реалізації сої: переробні комбінати, порти (морський експорт), західний кордон (сухопутний експорт). Переробні підприємства розміщені в 5 областях України, перевалкою експортних поставок сої займаються 14 морських торгівельних портів, сухопутний експорт проходить через станцію Чоп. Найнижчі транспортні витрати в напрямку портів складають 50 грн/т, (Миколаїв - Порт/Херсон - порт), для сухопутного експорту - 72,8 грн/т (Вінниця - Чоп - 72,8 грн/т).

13. Обґрунтовано підходи до організації і ефективного функціонування системи маркетингу в соєвиробництві, які повинні базуватись на різнорівневому підході та на основі формування мережі маркетингових центрів, інтегрованих у систему регіональної ринкової інфраструктури з чітко окресленими функціями центрів і підприємств - виробників та переробників сої.

14. Доведено, що на сьогодні на вітчизняному соєвому ринку ще не діє ефективна продуктова політика держави, яка повинна включати глибокий аналіз та постійний моніторинг питань, що стосується соєвого бізнесу, а саме попиту на соєпродукцію, аналізу вимог до якості асортименту продуктів із сої, основні місця їх купівлі, критерії і чинники при цьому, вивчення можливостей щодо покращення якості соєпродукції, широка пропаганда та інформаційне забезпечення населення про корисні властивості продуктів із сої та ін. Активізація державних органів в підвищенні ефективності функціонування підприємств соєвого підкомплексу полягає в реалізації шляхів розширення маркетингової діяльності в соєвій індустрії та, насамперед, таких її напрямів, як створення якісно нових видів продукції із сої, створення якісно нового асортименту соєпродуктів з лікувальними властивостями та екологочистих із підвищеним вмістом вітамінів, розвиток екологічно чистого соєвиробництва на основі органічного землеробства, організація механізму роботи обов'язкової сертифікації соєпродукції і документальний супровід вирощування сої, фінансове забезпечення селекційних робіт по виведенню і впровадженню у виробництво сортів сої з підвищеним вмістом білка і ультраскоростиглими властивостями.

15. Доведено, що формування українського ринку сої, зокрема його продовольчого і сировинного сегментів, відбувається у тісному взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил і суспільних відносин держави. А торговельні відносини між країнами світове співтовариство регулює через Світову організацію торгівлі, де існують групи країн, що мають «спільний» ринок і, зокрема, країни Європейської спільноти (ЄС). Аналіз існуючих в Україні організаційно-правових заходів за розповсюдженням генно-модифікованих сортів сої вказує на їх недосконалість і вимагає створення єдиного державного органу з контролю та регулювання їх розповсюдження.

Встановлено, що потенційні можливості України дозволяють досягти обсягів виробництва сої 7 - 10 млн. тонн, на сьогодні її виробництво становить 1670-1830 тис. тонн і сконцентровано в 17 областях, які формують «соєвий пояс» держави. Найбільші її площі розміщені в Полтавській, Херсонській і Кіровоградській областях.

Список основних публікацій за темою дисертації

Монографії та навчальні посібники

1. Білоусов О.М. Організаційно-економічні засади формування та розвитку соєвого підкомплексу: Монографія.-Херсон: Наддніпряночка, 2011.-268с.

2. Білоусов О.М. Статистика в рыночной економике: Учебное пособие / О.Е.Лугинин, Л.В.Кравцова, С.В.Белоусова, О.М.Білоусов - Херсон: МИБ, 2001.-228с. (Автору належить матеріал про аналіз і вивчення питань закономірностей соціально-економічних явищ).

3. Білоусов О.М. Корпоративное управление в непроизводственной сфере: Учебное пособие / В.Г.Полонський, С.В.Білоусова, О.М.Білоусов.-Херсон: «Дніпро», 2003.-416 с.

(Автору належить розділ, що розкриває принципи корпоративного управління в аграрних підприємствах).

4. Білоусов О.М. Нормативне забезпечення підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Л.С.Гончаренко, О.М.Білоусов, О.В.Слободенюк.- Херсон: МУБіП, 2009.-174 с. (Автору належить розділ про нормування діяльності сільгоспвиробників.)

Статті у наукових фахових виданнях

5. Білоусов О.М. Інноваційний менеджмент на підприємстві: стратегічні аспекти / О.М.Білоусов, Т.А.Стовба // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2002.- №1. - С.136-140.

6. Білоусов О.М. Теоретико-методичні основи стратегії діяльності підприємств соєвого підкомплексу в Херсонській області/ О.М. Білоусов// Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2002.- №2. - С.121-127.

7. Білоусов О.М. Тенденції та перспективи стратегічного управління регіональним розвитком / Л.М. Балахнічова, В.І.Бігун, О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2004. - №5. - С.96-100.

8. Білоусов О.М. Економічна сутність і полісистемний характер категорії «конкурентоспроможність суб'єкту господарювання» / О.М.Білоусов, О.В.Фещенко// Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2006. - №10. - С.107-112.

9. Білоусов О.М. Роль підприємств малого бізнесу у формуванні конкурентного ринкового середовища в АПК / О.М.Білоусов, С.І.Плачков// Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2007.- №11. - С.15-20.

10. Білоусов О.М. Знання та інформація - вирішальний ресурс інноваційних змін, конкурентоспроможність і передумова ділового туризму / А.С.Афонін, К.Мільскі, О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2007.- №13. - С.84-98.

11. Білоусов О.М. Світовий ринок сої і перспективи соєвиробництва в Україні / Г.Є.Жуйков, О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2008.- №15. - С.79-83.

12. Білоусов О.М. Соціально-економічні передумови формування ринку сої і соєпродуктів в Україні / Г.Є.Жуйков, О.М.Білоусов // Таврійський науковий вісник. - 2009р.-№ 67.- С.156-161.

13. Білоусов О.М. Економічна оцінка соєвиробництва в зоні степу України / Г.Є.Жуйков, О.М.Білоусов, Л.М.Миронова // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2009.- №17. - С.42-45.

14. Білоусов О.М. Перспективи соєвого комплексу України в умовах світових інтеграційних процесів / Г.Є.Жуйков, О.М.Білоусов// Таврійський науковий вісник.-2010р.-№68. -С. 160-164

15. Білоусов О.М. Економіко-технологічні трансформації на ринку сої і соєпродуктів / Г.Є.Жуйков, О.М.Білоусов // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2010р. - №1(52). Том1.-С 123-1127

16. Білоусов О.М. Основні засади державної підтримки соєвиробництва у господарствах регіону / О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2010.- №18. - С.6-12.

17. Білоусов О.М. Сучасні тенденції та особливості формування світового споживчого ринку сільськогосподарської продукції / О.М.Білоусов, А.Ю.Юрченко // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2010.- №19. - С.5-10.

18. Білоусов О.М. Напрями вдосконалення інфраструктури споживчого ринку сільськогосподарської продукції / О.М.Білоусов, О.В.Орленко // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2010.- №20.- С.8-15.

19. Білоусов О.М. Продуктивність праці в соєвиробництві півдня України./ О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2010.- №21. - С.80-83.

20. Білоусов О.М. Соя як економічна та сировинна складова олієжирового комплексу України./ О.Б.Наумов, О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2011.- №22. - С.71-73.

21. Білоусов О.М. Капіталізація соєвиробничої галузі як процес розвитку інтегрованого середовища в АПК / О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2011.- №23. - С.20-24.

22. Білоусов О.М. Аспекти операційного управління розвитком експорту продукції харчової промисловості / Я.С.Некрасов, О.М.Білоусов // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2011.- №24.- С.145-152.

23. Білоусов О.М. Економіко-біологічний потенціал вітчизняних сортів сої та тенденції розповсюдження геномодифікованої соєпродукції / В.В.Клубук, О.М.Білоусов, Г.Є.Жуйков // Бізнес-навігатор: Науково-виробничий журнал. - 2011.- №25. - С.20-24.

24. Білоусов О.М. Ринок сої та продовольча безпека в Україні / О.М.Білоусов // Таврійський науковий вісник.-2011р.-№76. -С. 160-164.

25. Oleksij Bilousov Uslugi turystyczne gospodarstw chlopskich czynnikiem ich konkurencyjnosci I rozwoju wsi / Svitlana Bilousova, Anna Afonina, Oleksij Bilousov // Zeszyty Naukove: wyzsza szkola ekonomiczna.-2008.-№1(39).- P. 221-232.

Матеріали конференцій

26. Білоусов О.М. Інноваційні підходи формування державної політики ринку сої та соєвих продуктів // Роль інноваційних технологій в економіці, науці, освіті: Міжнар.наук.-практ.конф. Херсон, 28січня 2009р. - Херсон: МУБіП, 2009.- С.3 - 17.

27. Білоусов О.М. Роль держави у формуванні ринку сої та продукції її переробки // Матеріали Четвертих річних зборів Всеукраїнського конгрессу вчених економістів-аграрників Південного регіону «Інституціональні засади трансформацій в аграрній сфері», (м. Миколаїв, 20 квітня 2011р.) / МДАУ - С.45-50.

28. Білоусов О.М. Основні причини глобальної продовольчої кризи та її наслідки для споживчого ринку України // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [“Споживча кооперація 21 століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку”], (м. Полтава, 21 листопада 2008 р.) / Економічні науки - С. 122.

29. Білоусов О.М. Напрями державної підтримки сільського господарства України в умовах СОТ // Матеріали заочної науково-практичної конференції [“Актуальні проблеми міжнародних відносин та міждержавної співпраці”], (м. Ужгород, грудень 2009р.) / Економічні науки - С. 23.

30. Білоусов О.М. Пріоритетні напрями інтеграції вітчизняного аграрного ринку у світовий продовольчий ринок // Матеріали Науково-практичної конференції [“Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні”], ( м. Київ, 14-15 квітня 2010 р.) / Економічні науки - С. 403.

АНОТАЦІЯ

Білоусов О.М. Організаційно-економічний механізм розвитку діяльності підприємств з виробництва та переробки сої: теорія, методологія, практика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності), Херсон, 2011.

В дисертаційному дослідженні розроблено теоретично - методологічні та прикладні основи формування організаційно - економічного механізму розвитку підприємств соєвої галузі в аграрній сфері.

Розкрито економічну сутність і категоріально - понятійний апарат соєвого під комплексу України, обґрунтовано його структуру, функції та основні напрями розвитку.

Проаналізовано тенденції розвитку світового ринку сої і соєпродукції та причини, що їх обумовлюють, місце та перспективи українських підприємств соєвиробників і переробників на ньому, досліджено економічні, організаційні, техніко-технологічні передумови функціонування соєпродуктової індустрії в Україні, розкрито основи та показано роль держави і ринкових регуляторів як єдиного економічного механізму регулювання соєпродуктовим комплексом і забезпечення ефективності розвитку його підприємств.

Розроблено ряд моделей, які дозволяють інтенсифікувати біологічну фіксацію азоту, з метою скорочення витрат на його внесення з мінеральними добривами та підвищення екологічності виробництва сої, запропоновано модель фактичних значень та ліній тренду перспективних показників посівних площ, урожайності та валових зборів зерна сої, як основи прогнозних оцінок, економічних програм, техніко-економічних обгрунтувань, бізнес-планування для директивних органів управлінських структур, агровиробничих формувань, підприємств соєпродуктового підкомплексу.

Ключові слова: соєвиробничі підприємства, організаційно економічний механізм, соєпродуктовий підкомплекс, ринок сої і соєпродукції, експортно-імпортні характеристики, регулювання ринку сої, конкурентні переваги соєвиробників.

АННОТАЦИЯ

Белоусов A.M. Организационно-экономический механизм развитие деятельности предприятий по производству и переработки сои: теория, методология практика. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.00.04 - экономика и управление предприятиями (по видам экономической деятельности), Херсон, 2011.

В диссертационном исследовании разработано теоретико методологические и прикладные основы формирования организационно-экономического механизма развития предприятий соевой отрасли в аграрной сфере.

Раскрыто экономическую суть и категориально - понятийный аппарат соевого подкомплекса Украины, обособлены методологические положения его структуру, функции и основные направления развития, дано теоретическое обоснование необходимости его создания в Украине, дана экономическая оценка места и роли соевого подкомплекса в системе отечественного АПК. Разработана методика ценообразования, установлены основные ценоформирующие институции на украинском рынке сои, сформированы методические положения и принципы формирования маркетингово-логистической деятельности на предприятиях производителях и переработчиках сои.

Исследованы тенденции развития мирового рынка сои и соепродукции и причина, которые их обуславливают, проанализировано экономические, организационные, технико-технологические предусловия функционирования соепродуктовой индустрии в Украине, состояние и возможности перерабатывающих предприятий.

Раскрыто основы и показана роль государства и рыночных регуляторов, как единого экономического механизма, регулирования соепродуктовым комплексом и обеспечение эффективности развития его предприятий. Обоснованы перспективы и конкурентные преимущества украинских соепроизводителей сырья и продукции на мировом рынке сои, учитывая трансформационные процессы, происходящие в отечественном АПК, ресурсы, потенциал и возможности их реализации на соепродуктовых рынках прежде всего Западной Европы, Ближнего Востока и в других регионах.

Исследовано состояние балансов рынков сои и продуктов её переработки их експортно-импортные характеристики. Дана оценка тенденциям распространения генномодифицированной сои в мире и на украинском рынке, проанализирована украинская законодательная база по данной проблеме и разработаны предложения по её усовершенствованию.

Показано влияние соепроизводства на развитие масложировой промышленности Украины, обоснованы стратегические подходы к формированию и перспективы развития сырьевой базы предприятий соевого подкомплекса. Разработано ряд моделей, которые позволяют интенсифицировать биологическую фиксацию азота с целью снижения производственных затрат при его внесении с миниральными удобрениями и повышения экологичности производства сои, предложено модель фактических значений и линий тренда перспективных показателей посевных площадей, урожайности и валовых сборов зерна сои, как основа прогнозных оценок, экологических программ , технико-экономических обоснований бизнес- планирования для директивных органов, управленческих структур, агропроизводственных формирований, предприятий соепродуктового подкомплекса.

Ключевые слова: соепроизводящие предприятия, организационно -экономический механизм, соепродуктовыи подкомплекс, рынок сои и соепродукции, экспортно-импортные характеристики, регулирование рынка сои, конкурентные преимущества предприятий соепроизводителей.

SUMMARY

Bilousov O.M. Organizational - economic mechanism of activity development of enterprises of soybean production and processing: theory, methodology, practice. -Manuscript.

Thesis for getting the scientific degree of a doctor of economic sciences in a specialty 08.00.04 - economics and business administration (by the types of economic activity), Kherson, 2011.

In the dissertation study are developed theoretical-methodological and applied bases of forming of organizational-economic mechanism of enterprises' development in soy-bean industry in the agrarian sphere.

Are disclosed the economic entity and category-conceptual base of terms of soy-bean subcomplex in Ukraine, is grounded its structure, functions and basic directions of development.

Are analyzed the tendencies of development of the world market of soy-bean and its production and its causes, place and prospects of the Ukrainian soy-bean enterprises in it. Are analyzed economic, organizational, technical and technological determinants of functioning of soy-bean industry in Ukraine, are disclosed the bases and is shown the role of the State and market regulators as the common economic mechanism of regulation by soy-bean production complex and the insurance of effectiveness of enterprises development.

Are developed a number of models which allow to intensified biological fixation of nitrogen in order to reduce costs for its introduction with mineral fertilizers and increasing the environmental performance of soy-bean production, is proposed a model of actual meanings and the trend lines of looking forward indicators of sowing areas, yields and grain gathering as the basis of forecasts, economic programs, technical-economic grounding, business planning for management structures, agro industrial formings, enterprises of soy-bean subcomplex.

Key-words: soy-bean production enterprises, organizational- economic mechanism, soy-bean subcomplex, the market of soy-bean and soy-bean products, export-import characteristics, regulating of soy-bean market, competitive advantages of soy-bean production.

Размещено на Allbest.ru