Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

ПРИНЦИПИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

БЕЗГІНОВА ЛІЛІЯ АНАТОЛІВНА

УДК 351.82:33

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Донецьк).

Науковий керівник - кандидат наук з державного управління, доцент Стойка Андрій Васильович, Донецький державний університет управління

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, доцент кафедри фінансів (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Богачов Сергій Валентинович, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради (м. Донецьк), начальник;

кандидат економічних наук, доцент Анісімова Ольга Миколаївна, ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Маріуполь), завідувач кафедри економічної теорії.

Захист дисертації відбудеться: «16» березня 2011 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.128.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б.Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 12 лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Шкрабак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Роль держави як власника й активного учасника господарської діяльності, що була недооцінена останнім часом, знову стає актуальною у період кризи глобальної і більшості національних економік розвинених країн. Аналіз заходів щодо зниження рівня негативного впливу на економіку, що включають від відверто протекціоністських заходів для захисту власних виробників, девальвації національної валюти до регулювання ринків праці на користь громадян власних країн, прийнятих розвиненими економіками світу, дає можливість констатувати повернення до неокейнсіанських методів економічного регулювання, до домінування протекціонізму над глобалізацією. Тенденція збільшення ролі держави в періоди кризи є об'єктивно обумовленою закономірністю, що визначає виживання суспільства і стабілізацію національної економіки за рахунок забезпечення більшого рівня керованості економічних процесів.

У цій ситуації актуалізується питання про масштаби і функції державного сектора економіки, що важливо як для стабілізації кризової ситуації, так і для формування стратегії її майбутнього розвитку.

В економіці України зниження керованості в 2009 р. продемонстрували ринок банківських послуг, фармацевтичний ринок, а раніше аналогічні тенденції були відзначені на ринках соняшникової олії, цукру, продуктів нафтопереробки, що потребує застосування науково обґрунтованого підходу до розвитку державного сектору економіки України.

Останнім часом об'єкти державної власності України розглядаються як недостатньо ліквідний стабілізаційний фонд, що може бути використаний у випадку браку бюджетних коштів. У набагато меншому ступені державний сектор економіки розглядається як повноцінна частина національної економіки, що виконує функцію збільшення керованості економічних процесів і забезпечує стабілізацію національної економіки як системи. Зміна концепції сприйняття державного сектору обумовлена економічною кризою і потребує формулювання принципів, розробки і впровадження механізмів розвитку державного сектору національної економіки. Розвиток державного сектору, у свою чергу, актуалізує питання про його оптимальну частку в національній економіці і галузеву структуру.

Вирішення зазначених проблем базується на теоретичних положеннях, що відображують закономірності розвитку державного сектору економіки й узагальнюючих світовий досвід активної участі держави в економічних процесах. Ці положення розкрито у роботах В. Бєлєнцова, Л. Червової, А.Дорофєєвої, Д. Медведєва, І. Баранової, Б. Райзберга, В. Рибалкіна, С. Рябухіна, С.Кліматова, Ф. Шахмалова, Л. Якобсона.

Дослідження розвитку державного сектору економіки України в період приватизації і на сучасному етапі представлені в публікаціях О. Белоусової, О. Головінова, Г. Губерної, Г. Джумагельдієвої, О. Денисюка, О. Канцурова, С. Козинського, Ю. Коробка, В. Мищенка, О.Поважного, Ф. Поклонського, Л. Савельєва, С. Смерічевського, Г. Черніченка.

Таким чином, актуалізація проблеми трансформації державного сектору економіки України в посткризовий період, що потребує науково-обґрунтованого підходу до формулювання принципів та визначення перспектив його розвитку, обумовила вибір теми, мети, завдань і структури даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу підготовлено відповідно до плану науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в рамках теми «Фінансовий механізм державного управління економікою України» (2006-2010 рр., номер державної реєстрації 0104U008798). Матеріали дисертаційної роботи є частиною розробок теоретичних і методичних положень комплексного підходу до вирішення завдання управління державним сектором економіки Украйни в період її посткризової трансформації.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є удосконалення принципів і визначення перспектив розвитку державного сектору економіки України.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначено і виконано такий комплекс завдань:

визначити сутність і принципи формування державного сектору економіки;

узагальнити зарубіжний досвід формування і розвитку державного сектору економіки;

виявити проблеми розвитку державного сектору економіки України;

провести аналіз стратегічного цілепокладання національної економіки із застосуванням теоретичних і практичних положень стратегічного менеджменту;

обґрунтувати принципи управління державним сектором економіки України в термінах теорії систем;

визначити галузеву структуру державного сектору економіки України та виявити напрямки її розвитку в перехідний період;

розробити класифікацію регіонів України за рівнем економічного розвитку як основу підходу до управління державним сектором на регіональному рівні;

обґрунтувати перспективи розвитку державного сектору економіки окремого регіону.

Об'єкт дослідження - процес управління розвитком державного сектору економіки.

Предмет дослідження - концептуальний підхід до розвитку державного сектору економіки.

Методи дослідження. У дисертації використано загальнонаукові і спеціальні методи, що дозволили удосконалити принципи і визначити перспективи розвитку державного сектору економіки України.

Зокрема, були застосовані методи: аналізу сутності і принципів формування державного сектору економіки, порівняльного аналізу зарубіжного досвіду формування і розвитку державного сектору економіки; аналізу даних економічної статистики - для визначення масштабу і проблем розвитку державного сектору економіки України; метод стратегічного аналізу - у рамках реалізації алгоритму стратегічного цілепокладання національної економіки; системний підхід - в процесі обґрунтування принципів управління державним сектором економіки України; аналізу і класифікації регіонів України по показниках рівня технологічного розвитку і валового регіонального продукту на душу населення; аналізу стійкості регіонів України в умовах економічної кризи.

Інформаційною базою дослідження слугували вітчизняні і зарубіжні публікації, відображені в них результати теоретичних і методологічних розробок; дані вторинних джерел, що містять статистику й експертні оцінки розвитку державного сектору економіки України й інших країн; результати досліджень, проведених науковими організаціями України, а також безпосередньо автором.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в удосконаленні принципів і визначенні перспектив розвитку державного сектору економіки України.

Цей результат розкривається в наступних положеннях:

уперше:

обґрунтовано принципи управління державним сектором економіки України в термінах теорії систем, які базуються на необхідності забезпечення стійкості національної економіки в процесі її трансформації та передбачають два основні завдання системи державного управління: збереження цілісності національної економіки як системи та формування «ядра» її нового, цільового стану;

розроблено концептуальний підхід до розвитку державного сектору економіки України, заснований на сприйнятті трансформації частки та галузевої структури державного сектору як механізму реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни;

удосконалено:

політичний і управлінський підходи до формування і розвитку державного сектору економіки;

методи аналізу розвитку і класифікації регіонів по показниках рівня технологічного розвитку (технологічного укладу) і динаміці валового регіонального продукту на душу населення;

методичний підхід до визначення галузевої структури державного сектору економіки України, який передбачає розширення державної власності в кризовий період за рахунок об'єктів інфраструктури, що забезпечують зв'язність національної економіки як системи;

одержали подальшого розвитку:

напрямки розвитку державного сектору економіки окремого регіону на основі застосування принципу забезпечення зв'язності регіональних економік в процесі реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження складають принципи управління державним сектором економіки України, а також рекомендації, сформульовані для окремого регіону.

Рекомендації щодо перспектив розвитку державного сектора економіки, спрямовані на збільшення частки державного сектору в об'єктах виробничої і соціальної інфраструктури, прийняті до впровадження керівництвом Головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації (довідка про впровадження №493 від 20.04.2010 р.).

Положення дисертаційного дослідження в частині застосування стратегічного менеджменту, системного підходу, еволюційної економіки для аналізу і прогнозу стану національної економічної системи і розробки механізмів її трансформації впроваджені в учбово-методичну роботу Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України (довідка про впровадження №01-12/333 від 29.03.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням, в якому автором узагальнено теоретичні підходи і світовий досвід розвитку державного сектора економіки, розроблено концептуальний підхід до розвитку державного сектора економіки України, сформовано регіональний аспект розвитку державного сектора економіки в цілому і обґрунтовано перспективи розвитку державного сектора економіки окремого регіону (на прикладі Донецької області) .

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні, методологічні і практичні результати проведених досліджень, а також концептуальні положення і загальні висновки були представлені у вигляді доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях «Науковий прогрес на рубежі тисячоліть - 2010» (Чехія, 27.05 -05.06 2010 р.), «Новини наукової думки - 2010» (Чехія, 27.10 - 05.11 2010 р.), а також на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за підсумками науково-дослідної роботи у 2009-2010 рр.

Публікації. По темі дисертаційного дослідження автором опубліковано 7 робіт, з них: 5 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць, 2 статті - у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 2,66 д.а., з них 2,66 д.а. належать особисто автору.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку. Загальний обсяг дисертації складає 175 сторінок, у тому числі 8 таблиць і 12 рисунків, які наведено на 12 сторінках, список використаних джерел із 150 найменувань (приведений на 13 сторінках), два додатки (2 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

державний економіка регіональний управління

У розділі 1 «Теоретичні підходи і світовий досвід розвитку державного сектору економіки» проведено аналіз сутності і принципів формування державного сектора економіки, узагальнено зарубіжний досвід формування і розвитку державного сектора економіки, сформульовано проблеми розвитку державного сектора економіки України.

Встановлено, що державний сектор економіки - сукупність підприємств, організацій, установ, що знаходяться в державній власності й управляються державними органами чи особами, які призначуються і наймаються цими органами. Державний сектор розуміють також як частину змішаної економіки, цілком контрольовану державними органами, яка знаходиться у власності держави.

Традиційно вважається, що є сфери, де ринок свідомо не може справитися з задоволенням потреб суспільства і більш того - наносить пряму шкоду, загострює соціальні проблеми. У таких випадках участь держави в процесі виробництва стає необхідною, хоча приймати вона може різні форми - від повного одержавлення до державного контролю чи партнерства з приватним підприємництвом.

При цьому, ступінь втручання держави в діяльність підприємств зазначених сфер може бути різним. Існуючий досвід формування особливих систем макроекономічного регулювання, дозволив виділити декілька базових моделей державного сектору (рис. 1).

Характеристики моделі	Ступінь одержавлення виробництва та зовнішньоторговельних обмежень
	високий	низький
Обсяг виробництва суспільних благ і величина соціальних трансфертів	високий	Соціалістична	Скандинавська
	низький	Латиноамериканська	Ліберальна

Рис.1. Моделі державного сектору

По горизонтальній осі розташований «ступінь одержавлення економіки»: частка державних підприємств у національному виробництві і ступінь протекціонізму в зовнішній торгівлі. По вертикальній осі відкладається ступінь розвитку держави загального добробуту - величина соціальних трансфертів і обсяг виробництва суспільних благ. На схемі відображені чотири крайні моделі державного господарства: соціалістична, що характеризується високою часткою державної власності й істотними обсягами перерозподілу, скандинавська, латиноамериканська, заснована на зовнішньоторговельному протекціонізмі і імпортозаміщуючому зростанні і ліберальна. Кожна модель державного сектору являє собою цілісну систему, визначене спол0учення елементів і реалізується у вигляді комплексу заходів економічної політики і відповідних державних інститутів, які розробляють і реалізують ці заходи. У цьому плані перехід постсоціалістичних країн до ринку може розглядатися як рух від соціалістичної моделі до ліберальної.

У розділі виявлено, що у розвинених країнах державний сектор включає ті галузі, що визначають економічну стратегію розвитку промисловості, а також галузі, мало привабливі для приватного капіталу. Так, у США частка держсектору в структурі економіки складає близько 20%, у Франції - 43%, у Німеччині в промисловому секторі - 52%, в Австралії - 30%. У Росії, за різними оцінками, 30-40%. Таким чином, частка держсектору в ринковій економіці може коливатися від 20% до 40%. У цілому, вона визначається для кожної країни індивідуально, в залежності від економічної стратегії і бажаної швидкості досягнення цілей.

Ефективне співвідношення ринкового саморегулювання і державного регулювання є унікальною властивістю економіки країни і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку суспільства, специфіки виробництва (галузевої і регіональної структури економіки), менталітету суспільства. У загальному випадку, діє наступне правило: чим більше ступінь відхилення основних параметрів національної економічної системи від рівноваги, тим у більшому ступені виправданим є державне втручання в економіку. Крім того, галузі стратегічного розвитку, що потребують розвитку чинників виробництва, також найбільш ефективно розвиваються на основі посиленого державного регулювання.

Формування державного сектору економіки здійснюється в процесі стратегічного цілепокладання - при визначенні стратегії соціально-економічного розвитку країни. При цьому методи і підходи до визначення частки і галузевої структури державного сектора можуть істотно відрізнятися. Так, коли мова йде про стратегію соціально-економічного розвитку країни, то частка державної власності в контексті довгострокового розвитку може бути розглянута на основі двох підходів:

політичного (чи, що те ж саме, ідеологічного);

управлінського (з погляду якісного визначення цілей, що досягаються).

Ці два підходи є радикально відмінними тому, що перший з них визначає частку державної власності і її галузеву структуру як кінцевий стан, мету, до якої прагне національна економічна система. Другий підхід визначає ці величини як проміжні, динамічний стан національної економіки, який дозволить досягти визначеного якісного стану. У цьому випадку якісний стан визначається об'єктивними характеристиками - рівнем технологічного й інноваційного розвитку, ступенем конкурентоспроможності національної економіки, свободою підприємницької активності (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Підходи до визначення частки і галузевої структури державного сектора економіки в процесі стратегічного цілепокладання

Таким чином, якщо при ідеологічному підході державна власність і її характеристики входять до переліку цілей, що характеризують кінцевий стан національної економіки, сформульовані в процесі визначення стратегії соціально-економічного розвитку; то в другому випадку, при управлінському підході - ці показники включені в перелік засобів досягнення кінцевого, цільового стану.

Розмежування цих підходів є концептуально важливим при формуванні механізмів управління об'єктами державної власності, тому що поняття «інтереси» заміняється поняттям «ефективність управління». Слід уточнити, що це не означає ігнорування фундаментального взаємозв'язку між власністю на засоби виробництва і політичним устроєм суспільства, а переводить акцент у процесах управління державною власністю із соціально-обумовленої площини у об'єктивно-обґрунтовану.

Об'єктивність підходу в цьому випадку забезпечується урахуванням закономірностей розвитку економічних систем як складних, відкритих, еволюціонуючих, керованих, і в той же час - здатних до нелінійної поведінки. При цьому, цільовою функцією розвитку економіки як системи є рівень її конкурентоспроможності, відображений у показниках її технологічного й інноваційного розвитку.

Управлінський підхід до визначення частки і галузевої структури державного сектору економіки в процесі формування державної стратегії може бути представлений у вигляді наступного алгоритму стратегічного цілепокладання національної економіки.

Прогноз основних тенденцій розвитку зовнішнього середовища (глобальної економіки). У розвитку глобальної економіки найбільш значимими є загальносистемні характеристики її майбутньої динаміки (ступінь відкритості ринків і характер їх регулювання, рівень конкуренції і її цивілізований характер, імовірність кризових тенденцій, обумовлених зовнішніми стосовно глобальної економічної системи чинниками); а також - специфічні характеристики - галузі пріоритетного розвитку, положення на ринках сировинних ресурсів, динаміка валютних ринків.

Характеристика поточного стану національної економіки і її позиціювання в глобальному вимірі. Поточний стан національної економіки як аналітична інформація має значення в процесі позиціювання економіки щодо інших країн. Для цього доцільно застосування ряду показників конкурентоспроможності, відкритості економіки, рівня її інноваційного розвитку. При цьому рівень інноваційного розвитку економіки характеризує ступінь її наближення до еволюційно заданого стану для економік розвинених країн - економіки знань, тобто ступінь наближення до ідеальної моделі.

Визначення характеристик ідеальної моделі (рівня розвитку економіки) як орієнтира при стратегічному плануванні. Характеристики ідеальної моделі передбачають визначення галузевої структури національної економіки з урахуванням її геоекономічного потенціалу, а також рівень технологічного і технічного розвитку, що планується досягти в заданому періоді.

Визначення принципів і механізмів, що дозволяють трансформувати економіку країни з поточного стану в плановий. Важливим аспектом цього етапу алгоритму є визначення частки і галузевої структури державного сектора економіки як частини механізму трансформації.

Здійснення переходу від стратегічного планування розвитку економіки в цілому - до ролі державного сектору в реалізації обраної стратегії базується як на положеннях теорій економічної динаміки, що характеризують циклічність економічних процесів; еволюційної економіки, що враховує поряд із традиційними закономірностями властивість нелінійності розвитку економічних систем; так і передбачає використання загальної теорії систем у частині закономірностей формування і розвитку складних відкритих систем. Цей теоретичний інструментарій є основою концептуального підходу до розвитку державного сектору економіки України.

Крім зазначених раніше характеристик частки і галузевої структури державного сектора економіки значення має ступінь втручання держави в розвиток заданої галузі, тобто вибір засобів впливу від методів ринкового регулювання до жорсткого адміністрування, або до володіння підприємствами в певній галузі. Процес вибору держави між регулюванням економіки і володінням власністю залежить від ряду причин, широко досліджуваних фахівцями. Виявлено декілька універсальних і динамічних аспектів, що визначають доцільність державного переходу границі «зовнішнього спостерігача». Для цього існує ряд універсальних причин, що актуальні незалежно від динаміки зовнішнього середовища і циклічного розвитку національної економіки. До них відносяться:

Соціальний аспект: чи те, що називають «суспільним благом». У цьому випадку держава є власником об'єктів, прибуткове функціонування яких входить у суперечність з цілями виживання і розвитку суспільства. Це, як правило, об'єкти соціальної інфраструктури.

Аспект безпеки: коли галузь економіки дає можливість сформувати економічний потенціал, порівнянний з потенціалом країни (видобуток корисних копалин). Цей аспект актуальний у випадку з природними монополіями, які у більшості країн знаходяться у власності держави, що в значній мірі визначається інтересами державної безпеки. Цей аспект визначає також державне володіння об'єктами виробничої інфраструктури (або, як у деяких країнах - мережним компонентом).

Крім зазначених універсальних причин, можна виділити і ряд динамічних, котрі виникають в процесі циклічного розвитку економіки країни й у результаті зовнішніх впливів. Динамічний аспект передбачає можливість держави з метою збільшення керованості ринків заданих галузей економіки збільшувати, або зменшувати частку державної власності. До динамічного аспекту відносяться:

Конкурентний аспект: коли галузь економіки життєво важлива для споживачів, а на ринках домінує олігопольна змова. У ситуаціях, коли за допомогою державного регулювання не вдається провести антимонопольне регулювання в галузі, варіантом реалізації управлінського впливу є входження держави як учасника на заданий ринок.

Стратегічний: коли галузь має важливе значення в процесі стратегічного розвитку держави і передбачає розвиток нових технологій, фінансування фундаментальних розробок, є галуззю пріоритетного розвитку, що потребує посиленого державного регулювання. У цьому випадку використання більшості державних ресурсів не може здійснюватися приватним капіталом і тому право власності залишається за державою.

Зовнішній: зовнішній аспект актуалізується в ситуаціях, коли динаміка зовнішнього середовища є високою, а рівень передбачуваності зовнішніх впливів - низьким для підприємств заданих галузей економіки. Так, в період економічної кризи націоналізація власності є одним з варіантів запобігання банкрутства для підприємств значимих галузей економіки на визначений час. Наприклад, у період глобальної економічної кризи уряди економічно розвитих країн прибігали як до націоналізації банків, так і підприємств автомобільної промисловості, що складали основу національної економіки і знаходилися в стані банкрутства.

В усіх зазначених випадках, дію держави як власника спрямовано на збільшення керованості об'єкта управління: національної економіки в цілому, галузі економіки, ринку галузі. Збільшення керованості відбувається за рахунок зниження швидкості впливу на керований об'єкт і за рахунок збільшення загальної ефективності впливу з погляду витрачених ресурсів. У свою чергу, збільшення керованості національної економіки на різних рівнях розгляду спрямовано на досягнення однієї мети - збереження стійкості національної економічної системи.

Таким чином, в рамках управлінського підходу пропорції, галузева структура і глибина втручання держави як власника в процеси економічного розвитку визначаються: характеристиками зовнішнього середовища для національної економіки; фазою економічного циклу; ідеальною моделлю, або плановим станом економічної системи.

У розділі 2 «Концептуальний підхід до розвитку державного сектору економіки України» проведено аналіз стратегічного цілепокладання національної економіки із застосуванням теоретичних і практичних положень стратегічного менеджменту, обґрунтовано принципи управління державним сектором економіки України в термінах теорії систем, розглянуто галузевий аспект розвитку державного сектора економіки України в перехідний період.

Застосування запропонованого концептуального підходу (рис. 3) передбачає послідовну реалізацію етапів алгоритму стратегічного цілепокладання національної економіки, і наступну інтерпретацію одержаних результатів в термінах теорії систем, що дозволить сформулювати принципи розвитку державного сектору України. При цьому частка і галузева структура державного сектору є інструментом, механізмом досягнення цілей соціально-економічного розвитку, сформульованих у рамках процесу стратегічного цілепокладання.

Представлений концептуальний підхід засновано на наступних теоретичних положеннях і закономірностях. Так, природа державного втручання в економку, з погляду теорії систем, полягає в забезпеченні більшого ступеня стійкості національної економіки як системи з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, що підсилюють нестійкість. При цьому за рангом - рівень втручання коливається від методів економічного регулювання (бюджетно-податкової, грошово-фінансової, митної політики) - до прямої участі держави в процесах господарювання.

Підхід на основі теорії систем і еволюційної економіки передбачає врахування сутності державного впливу на економіку як систему - у вигляді актуалізації негативних зворотних зв'язків в ній. Роль зворотних зв'язків у системі важко переоцінити. Тільки завдяки їм у системі можуть відбуватися процеси цілеспрямованої діяльності і управління. Вони неможливі, якщо керуюча система чи підсистема не буде одержувати інформацію про ефект впливу, і саме зворотний зв'язок забезпечує відносну стійкість системи, дозволяє формувати повторювані процеси. Зв'язки перетворюють систему з простого набору компонентів у єдине ціле і разом з компонентами визначають стан і структуру системи, звичайно, при визначальному впливі функції.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Концептуальний підхід до розвитку державного сектора економіки

Показано, що, виходячи з властивості систем до збереження стабільність своєї організації (гомеостазу), системи здатні у визначених межах змінювати свій стан. Механізми, що визначають зміни стану, які є реакцією на зовнішні впливи і ними визначаються, називаються механізмами зворотного зв'язку. Можна говорити про негативні зворотні зв'язки, що підтримують гомеостаз, тобто зовнішні компенсуючи впливи, і про позитивні, котрі погіршують стабільність системи. Проте, стійкість, доведена до своєї межі, припиняє будь-який розвиток. Вона гальмує реалізацію принципу мінливості. Надто стабільні форми - це тупикові форми, еволюція яких припиняється. Надмірна адаптація чи спеціалізація настільки ж небезпечна для удосконалення виду, як і його нездатність до адаптації. Прагнення до гомеостазу має компенсуватися іншими тенденціями, що визначають зростання розмаїтості. А такі тенденції неминуче повинні будуть формувати механізми не тільки негативних, але і позитивних зворотних зв'язків.

Таким чином, однією з найважливіших особливостей будь-якого еволюційного процесу, що протікає в живому світі, є суперечлива взаємодія тенденцій двох протилежних типів - тенденції до стабільності (збереження гомеостазу), яка проявляється у зміцненні негативних зворотних зв'язків, і тенденції пошуку нових, більш раціональних способів використання зовнішньої енергії і речовини, яка потребує формування позитивних зворотних зв'язків. Способи вирішення цих протиріч, тобто структури виникаючих компромісів, можуть бути різноманітними. І ця обставина теж у значній мірі відповідальна за розмаїтість організаційних форм матеріального світу. Вивчення в цьому плані розвитку суспільства становить спеціальний інтерес для аналізу сучасних суспільних відносин глобального характеру.

Отже, процес переходу національної економіки з одного стану у якісно відмінний з необхідністю передбачає порушення гомеостазу й актуалізацію позитивних зворотних зв'язків - як умову пошуку «більш раціональних способів використання зовнішньої енергії і речовини». При цьому, актуалізація позитивних зворотних зв'язків у системі, яка переводить систему в стан нестійкості, являє загрозу для її цілісності. Тому керований перехід системи з одного стану в інший повинен супроводжуватися негативними зворотними зв'язками в тому ступені й у рамках тієї функціональної спрямованості, що дозволять зберегти цілісність системи в процесі переходу. Необхідне забезпечення позитивних зворотних зв'язків без втрати цілісності системи є функцією державного регулювання економіки в процесі її трансформації.

Схема переходу національної економіки як системи з одного стану у новий, якісно відмінний, представлена на рис. 4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Схема перехідного етапу національної економіки як системи

Стан 1 характеризується домінуванням третього і четвертого технологічних укладів, високим рівнем монополізації ринків, розвитком за рахунок мінімізації витрат, що виявляється у використанні дешевої робочої сили і природних ресурсів. Стан 2, або бажаний стан, відрізняється становленням п'ятого технологічного укладу, розвитком за рахунок інновацій, становленням економіки знань, підвищенням якості трудових ресурсів.

Тоді, з урахуванням вищевикладених закономірностей, можна стверджувати, що у перехідний період роль держави як системи управління включає два основні завдання: збереження цілісності національної економіки як системи; формування «ядра» нового, цільового стану.

У розділі 3 «Регіональний аспект розвитку державного сектору економіки України» розроблено класифікацію регіонів України за рівнем економічного розвитку як основу підходу до управління державним сектором на регіональному рівні; сформульовано перспективи розвитку державного сектору регіональної економіки Донецької області.

Визначено, що фінансово-економічна криза суттєво вплинула на показники регіонального розвитку в Україні. Зокрема, зміна зовнішньої кон'юнктури на світових ринках (падіння попиту і цін на товари сировинної групи і напівфабрикати, насамперед на продукцію металургійного і хімічного виробництва) обумовило і стрімке падіння обсягів виробництва і погіршення соціально-економічних показників у промислових регіонах, які традиційно мали статус «лідерів» регіонального розвитку: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях. Стрімке падіння обсягів виробництва в східних регіонах, висока питома вага монофункціональних міст (і районів), відсутність потенційних можливостей і досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності (орієнтованих на потреби внутрішнього ринку), відсутність традицій «підробітку» - сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах і загострюють ряд загальнонаціональних проблем (поповнення державного, місцевого бюджетів, виплати працівникам бюджетної сфери, соціальні виплати і т.п.).

Регіональна економічна дезінтеграція в Україні виявляється в зміні внутрішньої консолідації економічного простору, ослабленні міжрегіональних зв'язків внаслідок посилення замкнутості регіональних господарських комплексів і збільшення ролі зовнішньоекономічних зв'язків.

На диференціацію економічного розвитку вплинули кардинальні зміни, що відбулися в структурі власності на регіональному рівні внаслідок впровадження нових форм господарювання. У результаті приватизаційних процесів істотно зменшилася частка державного сектора економіки. Диференційованим він є і в регіональному розрізі: виробництво двох третин товарів і надання послуг у половині регіонів здійснюють приватизовані підприємства. З огляду на це, головною метою державної регіональної політики на сучасному етапі є інтеграція регіонів у єдиний духовний, гуманітарний, політичний і економічний простір при умовах збереження регіонального різноманіття. Отже, стратегія керованого переходу національної економіки до стану економіки знань має бути основаною на забезпеченні зв'язності регіонів як частин цілого, що потребує узгодження розвитку її основних частин - регіональних економік, і це особливо важливо в процесі стратегічних трансформацій, спрямованих на підвищення рівня її конкурентоспроможності. При цьому регіони України істотно відрізняються за рівнем технологічного розвитку і за характером економічного зростання, що вимагає диференційованого підходу до регулювання становлення економіки знань на базі кожного регіону. Структурна перебудова в регіонах повинна базуватися на більш активному управлінні інвестиційними й інноваційними процесами, політиці акумуляції інноваційних ресурсів і їх використання у перспективних напрямах з урахуванням кон'юнктури ринку.

Динаміка економічного зростання економічно-сильних регіонів виявилася хитливою під впливом світової фінансово-економічної кризи, яка визначила істотне падіння попиту на сировинних ринках. Виявилося, що позитивна динаміка за підсумками року спостерігалася переважно в регіонах України, виробництво яких орієнтоване на локальний ринок, на поточне споживання, яке має нетривалий цикл і не є матеріало- чи капіталомістким. Разом з тим найбільше падіння протягом періоду кризи відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування і хімічної промисловості, які найбільшою мірою постраждали від кризи. Це дозволило класифікувати регіони за рівнем технологічного розвитку і валового регіонального продукту (ВРП) на душу населення (рис. 5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Класифікація регіонів по характеристиках технологічного укладу та валового регіонального продукту на душу населення

Економічно-сильні регіони, економічна модель яких передбачала домінування виробництв ІІІ технологічного укладу, представляють ризик його консервації, тому що, відповідно до теорії Й. Шумпетера, у перехідні періоди розвитку загострюються протиріччя між новаторами та консерваторами, обумовлені обмеженістю ресурсів. Сукупність суб'єктів поділяється на новаторів, які розробляють і впроваджують нові технології і продукти, і консерваторів, які експлуатують наявні технології і прагнуть до незмінності інститутів. Тому, найбільша імовірність виникнення міжрегіональних конфліктів існує між регіонами першої и третьої груп, які представляють сильних учасників технологічно різних за рівнем розвитку регіональних економічних систем.

З огляду на той факт, що економіка України при керованому переході до економіки знань не повинна ввійти у стан міжрегіональних конфліктів, запропоновано два базових шляхи розвитку для регіональних економік: більш ефективне використання старих ресурсів - для сильних експортерів; пошук нових ресурсів і залучення нових чинників економічного розвитку - для депресивних низькотехнологічних регіонів.

У розділі сформульовано перспективи розвитку державного сектору економіки Донецької області та обґрунтовано доцільність концентрації уваги держави на реформуванні системи професійно-технічної освіти як чинника підвищення ефективності функціонування регіональної економіки.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне та методичне обґрунтування і вирішення наукового завдання, яке полягає в удосконаленні принципів і визначенні перспектив розвитку державного сектору економіки України.

Цей результат розкривається в наступних положеннях:

1. В процесі аналізу сутності і принципів формування державного сектору економіки визначено наступне. Формування державного сектору економіки здійснюється в процесі стратегічного цілепокладання - при визначенні стратегії соціально-економічного розвитку країни. При цьому методи і підходи до визначення частки і галузевої структури державного сектору можуть істотно відрізнятися. Частка державної власності в контексті довгострокового розвитку може бути розглянута з двох точок зору: політичної (або, що те ж саме, ідеологічної); управлінської (з погляду якісного визначення цілей, що досягаються,). У першому випадку характеристики державного сектору економіки є метою стратегічного цілепокладання, у другому - частиною механізмів реалізації стратегічних цілей.

Управлінський підхід до визначення частки і галузевої структури державного сектору економіки в процесі стратегічного цілепокладання може бути представлений у вигляді наступного алгоритму стратегічного цілепокладання національної економіки: прогноз основних тенденцій розвитку зовнішнього середовища (глобальної економіки); характеристика поточного стану національної економіки та її позиціювання в глобальному вимірі; визначення характеристик ідеальної моделі (рівня розвитку економіки) як орієнтира при стратегічному плануванні; визначення принципів і механізмів, що дозволяють трансформувати економіку країни з поточного стану у плановий.

Важливим аспектом останнього етапу алгоритму є визначення частки і галузевої структури державного сектору економіки як частини механізму трансформації. Здійснення переходу від стратегічного планування розвитку економіки в цілому - до ролі державного сектору в реалізації обраної стратегії базується на положеннях теорій економічної динаміки, еволюційної економіки, загальної теорії систем.

2. Узагальнено зарубіжний досвід формування і розвитку державного сектору економіки та виявлено, що частка державного сектору в економіці - величина динамічна, обумовлена фазою економічного циклу і стратегією соціально-економічного розвитку країни. Для кожної країни вона має свої особливості, обумовлені підходом до формування системи державного управління в цілому, що коригується у відповідь на зовнішні виклики. У кризові етапи розвитку економіки існує тенденція до збільшення частки державної власності в економіці, що обумовлено функцією держави по забезпеченню стійкості національної економічної системи.

3. Визначено за допомогою результатів аналізу становлення державного сектору економіки України ряд невирішених проблем, найбільш значимими з яких є: надмірна лібералізація державної власності, підхід до приватизації державних підприємств як до тактичного засобу покриття дефіциту державного бюджету, відсутність прозорості в процесі приватизації. У цілому, в Україні існує проблема системного управління державним сектором економіки, його інтеграції в національну економіку з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку країни.

4. Запропоновано концептуальний підхід до розвитку державного сектору економіки, який засновано на двох провідних ідеях:

частка і галузева структура державного сектору національної економіки є не метою її розвитку, а інструментом у реалізації стратегії. Стратегічною метою розвитку національної економіки є рівень її конкурентоспроможності, якісно обумовлений з урахуванням перспективних напрямків розвитку глобальної економіки і наявного внутрішнього потенціалу;

участь держави як власника у розвитку національної економіки обумовлена: необхідністю збереження її цілісності та характеристиками її циклічної динаміки як складної відкритої системи, якій властиві як послідовні, так і нелінійні етапи розвитку. Виходячи з цих положень, рекомендовано: використання принципів і закономірностей теорії менеджменту при визначенні ролі і функцій державного сектору в національній економіці, що практично відображується в алгоритмі стратегічного цілепокладання національної економіки; застосування теоретичних положень загальної теорії систем, еволюційної економіки і теорій економічних циклів для формування принципів участі держави в заданих галузях національної економіки як учасника економічних відносин, що є одним з механізмів реалізації стратегії соціально-економічного розвитку.

5. Виходячи з проведеного аналізу в якості «ідеальної моделі» розвитку національної економіки України визначено перехід більшості галузей у п'ятий технологічний уклад, формування економіки знань.

6. Обґрунтовано принципи управління державним сектором економіки України в термінах теорії систем, які базуються на необхідності забезпечення стійкості національної економіки в процесі її трансформації. Стійкість національної економіки як системи в перехідному стані може бути розглянута як забезпечення керованого переходу з поточного стану - у цільовий. Необхідність керованого переходу актуалізується при зміні технологічного укладу, при реалізації структурних і інституціональних реформ.

Процес переходу національної економіки з одного стану у якісно відмінний з необхідністю передбачає порушення гомеостазу й актуалізацію позитивних зворотних зв'язків - як умова пошуку «більш раціональних способів використання зовнішньої енергії і речовини». При цьому, актуалізація позитивних зворотних зв'язків у системі переводить її в стан нестійкості та являє загрозу для її цілісності. Тому керована трансформація системи повинна супроводжуватися негативними зворотними зв'язками в тому ступені й у рамках тієї функціональної спрямованості, що дозволить зберегти цілісність системи в процесі переходу.

У перехідний період роль держави як системи управління включає два основні завдання: збереження цілісності національної економіки як системи; формування «ядра» нового, цільового стану.

Збереження цілісності національної економіки як системи забезпечується за рахунок підтримки зв'язності її елементів. Формування «ядра» нового якісного стану - 5 технологічного укладу, заснованого на економіці знань, потребує не тільки участі держави в проведенні фундаментальних розробок, але й істотну підтримку системи освіти як головної функціональної сфери формування нової особистості.

7. Галузевий аспект розвитку державного сектору економіки України в перехідний період заснований на вищевикладених принципах і передбачає державну власність на об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, а також реформування системи професійної і вищої освіти.

8. Розроблено класифікацію регіонів України за рівнем економічного розвитку як основу підходу до управління державним сектором на регіональному рівні. У рамках класифікації регіонів за рівнем технологічного розвитку і валового регіонального продукту виділено шість груп. З огляду на той факт, що економіка України при керованому переході до економіки знань не повинна ввійти в стан міжрегіональних конфліктів, для регіональних економік запропоновано два базових шляхи розвитку: 1) більш ефективне використання старих ресурсів; 2) пошук нових ресурсів і залучення нових чинників економічного зростання.

Якщо для економічно сильних регіонів виправданою є перша стратегія - збільшення ефективності використання наявних ресурсів, то для економічно слабких регіонів немає іншого шляху розвитку як пошук нових ресурсів і залучення нових чинників економічного розвитку.

9. Сформульовано перспективи розвитку державного сектору економіки Донецької області. Визначено, що Донецька область відноситься до консервативних, економічно сильних регіонів, які виявилися хитливими в умовах світової фінансової кризи. Причиною подібної ситуації є домінуюча експортна орієнтація економіки регіону, а також виробництво продукції переважно третього і четвертого технологічних укладів. По запропонованій класифікації область відноситься до групи 1 «сильні експортери сировини», що створює ризик консервації старого укладу. У процесі керованого переходу національної економіки з метою збереження її цілісності для цієї групи регіонів доцільно застосовувати заходи щодо стимулювання модернізації виробництв з метою переводу регіональної економіки в групу 2 «ефективні економіки із середнім рівнем розвитку технологій». Паралельно, формування економіки знань для промислових регіонів передбачає розвиток кваліфікованої робочої сили за рахунок реформування системи професійно-технічної освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сочинська Л.А. Проблеми розвитку державного сектору економіки України / Л.А. Сочинська // Розвиток фінансових методів державного управління національною економікою: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2008. - т.ІХ, вип. 103, серія „Економіка”. - С. 135-142.

2. Безгінова Л.А. Стійкість національної економіки з позицій еволюційного підходу / Л.А. Безгінова // Регулювання національної економіки: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2008. - т.ІХ, вип. 114, серія „Економіка”. - С. 32-39.

3. Безгінова Л.А. Управлінський підхід до формування державного сектору економіки / Л.А. Безгінова // Розвиток фінансових методів державного управління національною економікою: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2009. - т.Х, вип. 142, серія „Економіка”. - С. 88-95.

4. Безгінова Л.А. Підходи до визначення частки та галузевої структури державного сектору економіки / Л.А. Безгінова // Розвиток фінансових методів державного управління національною економікою: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2010. - т.ХІ, вип. 157, серія „Економіка”. - С. 110-119.

5. Безгінова Л.А. Узгоджений розвиток регіонів України у напрямі становлення економіки знань [Електронний ресурс] Ефективна економіка. - 2010. - №7. - Режим доступу до журналу: http:www.economy.nayka.com.ua.

Матеріали наукових конференцій

6. Безгінова Л.А. Розвиток державного сектору економіки: концептуальній підхід та принципи управління / Л.А. Безгінова // Науковий прогрес на рубежі тисячоліть - 2010: VІ міжнародна наук.-практ. конф., 27 травн.-05 червн. 2010 р.: тези доп. - м. Прага, 2010. - С. 43-45.

7. Безгинова Л.А. Составляющие концептуального подхода к развитию государственного сектора экономики / Л.А. Безгінова // Новини наукової думки - 2010: VІ міжнародна наук.-практ. конф., 27 жовт. - 5 лист. 2010 р.: тези доп. - м. Прага, 2010. - С. 57-60.

АНОТАЦІЯ

Безгінова Л.А. Принципи та перспективи розвитку державного сектору економіки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2011.

Дисертацію присвячено удосконаленню принципів і визначенню перспектив розвитку державного сектору економіки України. У роботі проведено аналіз сутності і принципів формування державного сектору економіки. Узагальнено зарубіжний досвід формування і розвитку державного сектору економіки. Сформульовано проблеми розвитку державного сектору економіки України. Проведено аналіз стратегічного цілепокладання національної економіки із застосуванням теоретичних і практичних положень стратегічного менеджменту. Обґрунтовано принципи управління державним сектором економіки України в термінах теорії систем. Розглянуто галузевий аспект розвитку державного сектору економіки України в перехідний період. Розроблено класифікацію регіонів України за рівнем економічного розвитку як основу підходу до управління державним сектором на регіональному рівні. Сформульовано перспективи розвитку державного сектору регіональної економіки Донецької області.

...