Управління людським розвитком та його фінансове забезпечення в умовах постіндустріального суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 331.101.262

Спеціальність: 08.00.07 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Управління людським розвитком та його фінансове забезпечення в умовах постіндустріального суспільства

Безтелесна Людмила Іванівна

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, старший науковий співробітник управлінський фінансовий постіндустріальний бюджетний

Садова Уляна Ярославівна, Інститут регіональних досліджень НАН України, завідувач відділу соціально-гуманітарного розвитку регіону

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, старший науковий співробітник Макарова Олена Володимирівна, Інститут демографії і соціальних досліджень НАН України, заступник директора

доктор економічних наук, професор Новікова Ольга Федорівна, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач відділу економічних проблем соціальної політики

доктор економічних наук, професор Семів Любов Казимирівна, Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, завідувач кафедри економіки та управління персоналом

Захист відбудеться «25» березня 2011 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 76026 м. Львів, вул.. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий «23» лютого 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суспільне життя на зламі ХХ-ХХІ століть ознаменувалося появою постіндустріальних економічних систем. Не дивлячись на різноманіття притаманних їм ризиків, які демонструють неспроможності ринку через світові фінансові кризи, ці системи стали уособленням високого рівня організації господарства та праці, розвитку передових інформаційних технологій, масштабного використання на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Вони заклали підвалини виникнення якісно нових потреб, відносин та умов для соціальної, економічної, ділової активності населення, його самовдосконалення та творчості. На рівні національних держав цивілізаційні трансформації дали поштовх пошуку не лише ефективних моделей інноваційної економіки чи економіки знань в умовах постіндустріального суспільства, але й відповідних стратегій державної політики людського розвитку.

Теоретичні основи концепції економіки знань тісно переплітаються з ідеологічними поглядами класиків постіндустріального суспільства Д. Белла, Д. Ла-йона, О. Тоффлера, Й. Масуди, В. Іноземцева та інших. В цьому ж парадигмальному руслі розвивається система наукових знань, концепція про тенденції формування умов людського розвитку (Г. Лутчер, Т. Г. дель Вал Іралі, Махбаб уль Хаку, К. Пу-ерто Гілу, Р. Дворкін, А. Сен, Дж. Ролз, Дж. Ремер, ін.). В сучасний період реалізація цієї концепції наштовхується на історико-часову та геопросторову детермінованість переходу національних економік до економік постіндустріального типу. Це актуалізує потребу вирішення проблеми якісного управління процесами людського розвитку засобами політики національних держав.

Україна, яка декларує курс на здійснення переходу до інноваційної економіки та розбудови постіндустріального суспільства, нині переживає глибинні негативні зміни в системі управління людським розвитком. Свідченням цього є падіння рейтингу держави серед країн світу. В економіці відстежується трансформація, яка уособлює єдність і боротьбу протиріч між ринково-деформованим розвитком її фінансово-економічної системи й знанієвообумовлених людських цінностей, інновацій. Це виступає додатковим аргументом того, що пошук шляхів реформування фінансового забезпечення процесів людського розвитку особливо на часі.

В Україні основним координатором регулювання соціально-економічних відносин у суспільстві є держава. Вона відповідальна як за дотримання соціальних гарантій людського розвитку, так й за розширення сфери доступності послуг, за формування якісного управлінського середовища з його належним фінансовим забезпеченням. В умовах постіндустріального суспільства держава зобов'язана розблокувати механізми саморозвитку конкурентоспроможної особистості, в основі яких лежало б повноцінне ресурсне забезпечення (як за рахунок доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості, так й державних ін'єкцій у формі субсидій, податкових пільг, кредитів, грантів, ренти тощо). Важливим є використання досвіду зарубіжних країн.

Методологічні, методичні та прикладні аспекти реформування системи управління людським розвитком неодноразово ставали предметом наукових досліджень представників теоретичних шкіл постсоціалістичного простору. Особливо виділяються праці А. Ананьєва, В. Большакова, М. Баркалова, С. Валентея, А. Вишневського, Н. Волгіна, С. Дятлова, С. Іванова, Т. Заславської, Р. Капелюшникова, М. Критського, О. Кузнецової, Р. Колосової, Л. Нестерової, Н. Римашевської, А. Саградової, Г. Слезінгера та ін. В Україні показовими є здобутки О. Амоші, В. Антонюк, С. Бандура, Д. Богині, В. Близнюка, В. Брича, Г. Дмитренка, М. Долішнього, Я. Дубчака, О. Власюка, С. Вовканича, В. Геєця, О. Грішнової, Т. Заяць, А. Єріної, М. Карліна, В. Куценко, А. Колота, І. Кочуми, Е. Лібанової, Л. Лісогор, І. Лук'яненко, Н. Лук'янченко, О. Макарової, В. Мандибури, В. Новікова, О. Новікової, В. Онікієнка, О. Палій, С. Пирожкова, І. Петрової, А. Ревенка, М. Романюка, У. Садової, Л. Семів, В. Стешенко, Л. Ткаченко, Т. Шараги, Л. Шевчук, В. Шишкіна, Л. Чернюк, А. Чухна та ін. У їх наукових працях добре висвітлено такі аспекти задекларованої проблеми, як методологія сегментованого оцінювання людського розвитку (зокрема, за такими ознаками, як регіональна, гендерна, ін.), методика аналізу зв'язків між окремими компонентами (демографічних тенденцій, освіти, здоров'я, доходу, зайнятості, інвестицій) і їх ролі у формуванні загальної динаміки тощо. Попри непересічну значущість згаданих розробок низка проблем залишається невирішеною. Наукового вирішення потребує гіпотеза про критерії результативності системи управління людським розвитком та його фінансове забезпечення у бюджетній ланці соціальної сфери в умовах постіндустріального суспільства. Вона ґрунтується на тому, що результативність, ефективність та якість управління людським розвитком в значній мірі залежить передусім від коректного використання інструментів фінансового механізму. Актуальність обраної теми визначається й тим, що розроблення новітніх наукових рекомендацій щодо вирішення окресленої проблеми сприятиме забезпеченню високих темпів людського розвитку в Україні для досягнення нею рівня країн-лідерів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у контексті науково-дослідних робіт Інституту регіональних досліджень НАН України, а також Національного університету водного господарства та природокористування. Зокрема, при виконанні теми «Регіональні особливості організації праці в умовах системної кризи» (ДР № 0108U010370) автором визначено результативність соціально-трудових систем за критерієм людського розвитку. У рамках виконання теми «Регіональна міграційна політика в умовах поліетнічного середовища» (ДР № 0108U010370) автором досліджено вплив міграції на розвиток регіональних ринків праці та матеріальний добробут населення. При виконанні науково-дослідної теми кафедри трудових ресурсів і підприємництва “Науково-методичні основи університетського менеджменту” (ДР № 0100U003423) автором обґрунтовано роль освіти у забезпеченні людського розвитку та доведена необхідність моніторингу освітніх послуг. У рамках виконання теми “Механізми конкуренції і сталого розвитку соціально-економічної системи в контексті євроінтеграції” (ДР № 0106U010492) дисертантом запропоновано методику оцінювання ефективності реалізації регіональних соціально-економічних програм (на прикладі Рівненської та Львівської областей).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних і методичних основ удосконалення системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення, а також модифікації традиційної моделі соціальної і бюджетної політики України на базі запропонованих автором міждисциплінарного, комплексного підходу до оцінювання якості управлінської діяльності в умовах постіндустріального суспільства.

Для досягнення вказаної мети вирішувались наступні завдання:

з'ясувати в аспекті поглиблення концепції людського розвитку та теорії постіндустріального суспільства вирішальну роль кваліфікації, знань та інновацій;

уточнити понятійно-термінологічний апарат дослідження людського розвитку в умовах економіки постіндустріального суспільства;

обґрунтувати сутність проблеми інноваційності соціального управління людським розвитком, довести необхідність оперативного її вирішення в умовах, що склалися;

проаналізувати та узагальнити зарубіжний досвід фінансового забезпечення системи управління людським розвитком, визначити шляхи його адаптації в Україні;

запропонувати методологічні підходи до оцінювання якості системи управління людським розвитком в Україні, виходячи з стану її фінансового забезпечення, а також вибрати критерії та обґрунтувати методику проведення дослідження;

оцінити результативність функціонування системи управління людським розвитком в Україні на всіх ієрархічних щаблях її організації, виробити рекомендації щодо підвищення відповідності досліджуваної системи управління критерію результативності;

розкрити передумови та концептуальні основи трансформування системи управління людським розвитком та її фінансового забезпечення у сфері доходів населення;

провести оцінювання системи управління людським розвитком за критерієм результативності політики формування доходів населення з виявленням можливостей підвищення економічної активності та самостійного формування конкурентоспроможного людського капіталу (як за бюджетної підтримки, так і власних ресурсів);

проаналізувати систему управління людським розвитком на прикладі окремих сфер економіки та його фінансове забезпечення і запропонувати сценарій її реформування для досягнення належної якості, доступності соціальних послуг у контексті людського розвитку;

виявити проблеми в управлінні охороною здоров'я та її фінансового забезпечення у контексті підвищення доступності та якості медичних послуг;

охарактеризувати особливості системи управління якістю освітніх і медичних послуг, окреслити підходи до оцінювання їхнього соціально-економічного результату;

сформувати методологію оцінювання якості системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення в Україні;

розробити середньострокову стратегію системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення в Україні.

Об'єктом дослідження є процеси управління людським розвитком та його фінансове забезпечення в умовах трансформації моделей бюджетної та соціальної політики України відповідно до вимог постіндустріального суспільства.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні основи системи управління людським розвитком та його фінансове забезпечення, що втілюються у моделях соціальної та бюджетної політики України в умовах постіндустріального суспільства.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є філософські та загальнонаукові принципи, положення сучасної економічної теорії, економічні закони й категорії, закономірності суспільного розвитку, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, чинна нормативно-правова база України. Під час розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів теоретичного дослідження та методи аналізу емпіричних даних. Із першої групи методів, зокрема, застосовано: історико-логічний - для встановлення закономірностей еволюції управління в аспекті розвитку людини та її ролі в економічній системі; системний підхід - для визначення сутності категорій «людський потенціал», «людський розвиток», розроблення методології комплексного дослідження системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення; діалектичний метод - для розкриття необхідності трансформації фінансового забезпечення системи управління людським розвитком, виявлення її наслідків в умовах постіндустріального суспільства. Серед економіко-статистичних методів обробки й аналізу емпіричних даних послуговувалися: для оцінювання результативності системи управління людським розвитком в окремих країнах світу - методом скаляризації; для оцінювання темпів бажаних змін і регіонального механізму управління людським розвитком - методами аналізу рядів динаміки та методами середніх величин і групування; для наочного відображення потоків фінансових ресурсів галузі охорони здоров'я - графічним методом; у ході дослідження взаємозв'язків матеріальної забезпеченості населення - методами вимірювання зв'язку.

Нормативно-правову базу дисертації склали Конституція України, Закони України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств соціальної політики, фінансів, освіти і науки, молоді та спорту, охорони здоров'я України, генеральні, регіональні угоди, колективні договори підприємств, трудові контракти, Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 20022011 роки та інші програмні документи щодо соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

Емпіричною і фактологічною базою дослідження є інформація Державної служби статистики України, офіційні матеріали Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства фінансів, Державного центру зайнятості; статистична інформація про рівень людського розвитку в Україні, викладена у щорічних звітах та науково-аналітичних доповідях, підготовлених Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України та Інститутом регіональних досліджень НАН України за 20032009 роки та статистика по країнах світу, яку публікують у щорічних звітах ООН.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі міждисциплінарного, комплексного підходу запропоновано новий напрям наукових досліджень системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення, основу якого складає методологія фінансово-соціальної кваліметрії і використання котрої спрямоване на формування нової моделі та ефективну реалізацію соціальної і бюджетної політики держави в умовах економіки постіндустріального суспільства.

Наукова новизна найважливіших результатів дослідження полягає у наступному:

уперше:

обґрунтовано концептуальний підхід до побудови системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення як особливого виду діяльності, спрямованого на гармонізацію процесів розвитку людини на засадах соціальної справедливості і який опирається на власні структурно-функціональні, нормативно-правові й культурологічні виміри в умовах економіки постіндустріального суспільства;

розроблено методологію дослідження системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення, яка полягає в послідовному розгляді організаційної та функціональної структур системи на засадах ієрархічного і галузевого методичних підходів і котра передбачає, з метою визначення її ефективності, включення у загальну схему аналізу блоки кваліметричного оцінювання та моніторингу показників фінансового забезпечення заходів бюджетної та соціальної політики держави. Адаптація у методологію скалярного методу оцінювання результативності системи управління (за критерієм швидкості надолуження відставання суб'єкта від лідера) дає можливість розширити межі компаративного аналізу систем управління різних держав;

запропоновано методичний підхід до інтегрального оцінювання фінансового забезпечення системи управління регіональним людським розвитком, який дозволив виявити наростання міжрегіональних диспропорцій результативності управління в Україні, обґрунтувати особливості застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі при розробці середньострокової стратегії розвитку регіонів, виробити пропозиції щодо підвищення якості регіонального управління через налагодження договірної співпраці у взаємовідносинах між регіонами та центром;

розроблено модель системи управління людським розвитком у постіндустріальному суспільстві, підґрунтям якої є ідея розширення прав та обов'язків суб'єктів громадянського суспільства (концепція захисту прав та концепція соціальної відповідальності людини). Аргументовано, що держава як координатор управлінських функцій у системі людського розвитку, зобов'язана стимулювати використання тих інструментів, які найбільше відповідають вимогам інноваційної економіки (в частині формування відповідної політики - методологія фінансово-соціальної кваліметрії, у частині її реалізації - державних гарантій для усіх верств населення; адресної державної допомоги із диференціацією підходів для окремих соціальних груп; державних стимулів (податків, іпотеки, кредитів, грантів) та інтелектуальної ренти), що буде мотивувати населення до реалізації соціально-економічної пожиттєвої активності, а також до підвищення особистої відповідальності за рівень конкурентоспроможності на ринку праці);

удосконалено:

теоретико-методичні та організаційні основи фінансового забезпечення системи управління вищою освітою з орієнтацією на підвищення якості та доступності її послуг. Запропоновано перехід від державно-адміністративного до ринково-державного фінансового забезпечення системи вищої освіти, який базуватиметься на систематичному соціально-економічному моніторингу якості та розширенні фінансової доступності освітніх послуг шляхом впровадження споживчих освітніх кредитів;

концептуальні підходи до процесу управління персоналом підприємств шляхом переорієнтації їх соціальної політики із ресурсного на гуманістичний підхід, суть якого у переході від компенсаційного до інноваційно-трансформаційного соціального пакету, і котрий мотивуватиме працівників до підвищення конкурентоспроможності на ринку праці;

методичне забезпечення системи управління якістю освітніх і медичних послуг, що полягає в зміні організації роботи персоналу (набуття кваліфікації працівників, фінансового забезпечення), активізації дії функціональних ланок (процес дотримання стандартів) та розробці системи оцінювання соціально-економічної ефективності кінцевого результату систем освіти та охорони здоров'я (вироблення спеціальних критеріїв та економічних методів оцінки);

організаційно-економічні засади трансформації фінансового забезпечення системи управління у сфері охорони здоров'я, котрі передбачають відмову від постатейного мікрорівневого бюджетування статей витрат та перехід до принципів загального («глобального») формування бюджету. Це сприятиме збереженню стабільності бюджетного фінансування галузі та визначенню платоспроможного покупця медичних послуг на рівні регіону, розробці та затвердженню медичних стандартів як основи підвищення якості послуг і запровадженню системи медичного страхування;

отримали подальший розвиток:

гомологічність економічних категорій «людський потенціал», «людський капітал» та «людський розвиток», які пов'язані з вимірами людини у соціально-трудовій сфері. Періоди появи кожної з категорій пов'язані з еволюцією системи наукових знань про людину, про моделі розвитку економіки та суспільства. Введення у науковий обіг категорії «людський капітал» демонструє злет у розвитку теорії індустріального суспільства. Становлення теорії постіндустріального суспільства дає змогу осмислити ланцюг взаємозв'язків між реалізацією інновацій та економічним зростанням. Йому передує генерування людьми нових знань (збільшення інвестування у розвиток людини через споживання нею послуг із відновлення здоров'я та освітніх послуг спричиняє введення до наукового вжитку категорій «людський потенціал» і «людський розвиток»);

трактування суті поняття «людський розвиток», у якому основна увага зосереджується на процесах формування умов та виборі особливого варіанту для реалізації людського потенціалу з низки можливих. При цьому основний акцент робиться на системі потреб, цінностей і переваг, наявності мотивації до праці, структурі інтересів, можливості повноцінної, творчої і економічної активності, яка приносить задоволення і залежить від рівня та якості життя;

концепція функціональної ролі сім'ї (домогосподарства) у системі управління людським розвитком, зокрема в частині пошуку противаг плюралізації форм організації сімейного життя (в т.ч. й через механізми фінансового забезпечення), що містять ризики зниження рівня соціально-економічної активності населення при переході до постіндустріального суспільства;

механізми регулювання доходів населення, в основі яких - трансформація фінансового забезпечення системи державного управління людським розвитком, стимулювання населення до самозабезпечувальної економічної активності, розвиток мотивації до продуктивної зайнятості, заощадження доходів та зниження рівня бідності, соціального страхування, подолання стереотипів утриманства та патерналізму;

цілі та завдання державної політики у сфері управління людським розвитком на ґрунті трансформації його фінансового забезпечення, які полягають у підвищенні якості та гармонізації процесів соціального управління у структурно-ієрархічному та галузево-функціональному розрізах за обраним переліком характеристик.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтуванні рекомендацій, що використовуються в практиці державного та регіонального управління. Результати оцінки результативності соціально-трудових систем за критерієм людського розвитку використовувалися Комітетом з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України для проведення засідань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної Хартії (переглянутої)» та «Реалії та перспективи подолання бідності в Україні» (лист № 04-35/12 - 12053 від 26.01.2011 р.). Обласними органами влади використовувалася методика оцінки ефективності реалізації регіональних соціально-економічних програм Рівненської області (лист Рівненської обласної ради № 01/13-427р. від 05.10.2006 р.). Результати оцінювання впливу міграційної активності на забезпечення людського розвитку регіону використані асоціацією роботодавців Львівської області (довідка № 048 від 09.12.2010 р.). Авторські пропозиції щодо формування підприємницької концепції управління зайнятістю на регіональному та місцевому рівнях, обґрунтування і реалізація проекту стимулювання продуктивної зайнятості використані комісією Львівської обласної ради з питань планування території, містобудування, архітектури та ЖКГ (довідка № 122 від 02.11.2010 р.) та Рівненським обласним центром зайнятості (довідка № 01-2554 від 21.09.2006 р.). Пропозиціями щодо розробки методичного забезпечення аналізу соціально-трудових систем регіону послуговувалося об'єднання профспілок Львівщини (довідка № 01-28 ? 477 від 09.12.2010 р.). Авторські розробки враховані Головним управлінням праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації при удосконаленні змісту Регіональної угоди. Зокрема, при обґрунтуванні відповідальності органів місцевого самоврядування у контексті відстоювання інтересів найманих працівників у процесі соціально-трудових відносин та роботодавців за забезпечення зростання рівня заробітної плати (довідка № 01-14-02/3730 від 22.09.2006 р.). Пропозиції включені ГО «Аналітичний центр розвитку міста «ЗЕОН» у техніко-економічне обґрунтування проекту “Визначення ефективності механізмів управління житловим господарством в українських містах”. Зокрема, враховані авторські пропозиції із класифікації населення-боржників плати за комунальні послуги, соціального захисту малозабезпечених верств населення, соціально-демографічних особливостей населення міст (довідка № 010-05 від 20.07.2005 р.).

Результати досліджень також знайшли застосування у навчальному процесі Національного університету водного господарства та природокористування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України під час викладання дисциплін “Державне регулювання зайнятості”, “Економіка та менеджмент професійної освіти”, “Соціальна політика”, “Системи і механізми соціального захисту”, “Соціальний менеджмент” (довідка № 001-53 від 25.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримано автором особисто, а з наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано ті ідеї та положення, що є результатом особистих напрацювань.

Апробація результатів дисертації. Матеріали проведеного дослідження апробовано у проекті законодавчих актів, методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, представлено у монографіях, навчальних посібниках, статтях, упроваджено у навчальний процес. Про основні теоретичні й практичні положення дисертаційної роботи доповідалося на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-трудові відносини та соціальна політика у сучасних економічних умовах” (м. Донецьк, квітень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку ринку праці і політика зайнятості населення в умовах трансформації економіки України” (м. Луганськ, листопад 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент-освіта в Україні: стан розвитку і шляхи удосконалення” (м. Донецьк-Слов'янськ, квітень 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці” (м. Тернопіль, травень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, червень 2004 р.); Міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми і механізми відтворен-ня ресурсного потенціалу України в контексті євроінтеграції” (м. Рівне, жовтень 2004 р., 2006 р., 2010 р. ); під час проведення Міжнародного круглого столу “Порів-няльний аналіз ефективності різних механізмів управління житловим господарством в українських містах” (м. Рівне, березень 2005 р.); II Міжнародній науково-прак-тичній конференції “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (м. Київ, квітень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (м. Донецьк, квітень 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи” (м. Київ, жовтень 2006 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики» (м. Київ, травень 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Парадигма соціальної політики України на зламі тисячоліть» (м. Київ, жовтень 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми розвитку економіки в умовах міжнародної інтеграції» (м. Одеса, вересень 2008 р.), «Міграційні процеси в Україні: сучасні виклики та регіональна специфіка» (м. Львів, грудень 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції» Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-трудові відносини: теорія і практика» (м. Київ, вересень 2010 р.).

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 55 наукових праць, загальним обсягом 88,9 друк. арк., із яких 80,9 друк. арк. належать автору особисто, зокрема 2 індивідуальні монографії, 1 монографія у співавторстві, 1 підручник, 1 навчальний посібник, 36 статей у наукових фахових виданнях, 8 праць в інших виданнях та 8 - у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (293 позицій), додатків. Повний обсяг дисертації 418 сторінок комп'ютерного тексту, містить 40 таблиць, 37 рисунків, 7 додатків (на 27 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Теоретичні і методологічні основи управління людським розвитком у постіндустріальному суспільстві” обґрунтовано соціально-економічні передумови зміни моделей системи управління людським розвитком в економіці постіндустріального суспільства; відображено роль та значення людського розвитку в системі соціального управління; розкрито структуру фінансового забезпечення системи управління людським розвитком та визначено доцільність її трансформації в постіндустріальному суспільстві.

Систему управління людським розвитком та його фінансове забезпечення розглянуто в контексті формування інноваційної економіки постіндустріального суспільства - з врахуванням трансформацій у діяльності людини, її орієнтації на «продукування» себе як конкурентоспроможного працівника, особистості, що відзначається високим рівнем знань, сформованим у системі освіти і кваліфікації, підтримуваної протягом усього життя, шанобливого ставлення до власного здоров'я, творення нових соціальних відносин.

Доведено, що двовекторність досягнення високого рівня організації системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення певною мірою визначається діалектикою взаємозв'язків між прогресивністю трансформованих цінностей економічної системи та активністю, безпосередньою участю людей, які еволюціонують й хочуть генерувати нові знання та перетворювати їх в інновації. Важливість інновацій у контексті розвитку економіки зумовлена можливістю розв'язувати проблеми дефіциту капіталу та розширеного інвестування, а відтак забезпечувати економічне зростання. Втім, поступальні зміни в економіці країни будуть досягатися не за рахунок розширеного споживання капіталу, а шляхом створення якісних умов для більш інтенсивного інвестування у розвиток людини, розширення споживання нею якісних освітніх послуг та інвестування у якість здоров'я кожного громадянина.

Історично наукові розвідки щодо ролі людини в соціально-економічній системі впродовж ХХ ст. діляться на два напрями (дослідження відрізняються постановкою цілей та регламентацією засобів їх досягнення). Учені першого напряму здійснювали пошук резервів підвищення продуктивності праці, а тому користувалися економіко-інструментальними засобами з включенням таких понять, як трудові ресурси, людський фактор, людські ресурси, робоча сила, трудовий потенціал та людський капітал. Представники другого вважали за необхідне віднайти шляхи зростання добробуту населення, акцентуючи увагу на ефективності соціально-цільових засобів й потребі підвищення значимості понять рівня та якості життя. Проте, наприкінці ХХ-го ст. науковці обох течій зійшлися на позиції, згідно якої концептуальним ядром наукових студій будь-якого кшталту є людський потенціал, а його реалізація забезпечує людський розвиток (рис.1).

Рис.1. Еволюція поглядів на роль людини в соціально-економічній системі

Сучасні зміни в системі управління людським розвитком обумовлюють потребу постійного уточнення суті понять. Так, на відміну від існуючого, у роботі пропонується тлумачити людський розвиток як процес формування умов та вибору особливого варіанту для реалізації людського потенціалу з низки можливих.

У концептуальному вирішенні суть понять людського розвитку та людського капіталу має багато спільного (проте, не тотожного). Різниця у тому, що стрижневим поняттям концепції людського розвитку є людський потенціал, який трактується не як реалізована здатність економічної активності чи засіб досягнення добробуту людей, а як його ядро. При цьому під людським потенціалом розуміємо соціально-економічну категорію, яка уособлює акумуляційні (приховані) можливості людського розвитку, закладені у внутрішній структурі самої людини (людський капітал) та середовища її існування. Це сукупність різних якостей (фізичних, інтелектуальних, психологічних, духовних), що визначають людину як особистість - здоров'я, мораль, активність, інтелект, організованість, освіта, професіоналізм, ресурс робочого часу. Це здібності, детерміновані величиною людського капіталу - реалізованою, активною частиною людського потенціалу, сукупністю його природжених талантів, запасу здоров'я, набутих знань, досвіду та кваліфікації, які відповідають системі цінностей і переваг, мотивацій, інтересів, можливостей повноцінної, творчої праці і такої, яка приносить задоволення і дохід та залежить від якості життя.

В економіці постіндустріального суспільства система управління людським розвитком вимагає дотримання таких вимог: якісної реалізації базових можливостей, якісної динаміки в природі усталеності зв'язків, співробітництві, безпеці та справедливості. Зокрема, в контексті забезпечення соціальної справедливості в умовах економіки постіндустріального суспільства увагу слід концентрувати не так на кількісних результатах діяльності, а на якості трансформаційних процесів (в т.ч. добробуту, корисності чи навіть здібностей).

Нові вимоги до системи управління людським розвитком диктують потребу розвитку механізму фінансового забезпечення. В умовах економічних відносин, що склалися в Україні, це означає глибинні структурні зрушення в середині цього механізму, зміну форм та ступені участі держави у запровадженні спеціальних програм, паралельну реалізацію різних видів проектів з питань якісного людського розвитку. Відтак, структура фінансового забезпечення системи управління людським розвитком повинна включати кілька підвидів механізмів: механізм державного фінансування та управління; механізм самофінансування і комерційного розрахунку; механізм самофінансування з державною підтримкою.

В роботі проаналізовано структуру фінансових механізмів системи управління людським розвитком у різних країнах світу (рис. 2). Обґрунтовано, що в Україні з переходом до економіки постіндустріального суспільства вихідним пунктом нової структури є оцінка якості структурних складових фінансового забезпечення управління, позаяк сукупна взаємодія різних інструментів може демонструвати досягнення різних результатів.

Система управління людським розвитком залежить від налагодження якісної інституційної взаємодії суб'єктів (держави, бізнесу через структури комерційного і соціального підприємництва, окремих домогосподарств, громадських організацій).

Рис. 2. Структура фінансового забезпечення системи управління людським розвитком (світовий досвід)

Приймаючи різні можливості кожного, саме держава зобов'язана балансувати активність комерційного та соціального підприємництва на засадах принципу соціальної справедливості, повинна створювати економічні стимули для них у формі податкових пільг і субсидій із використанням адміністративних методів контролю за якістю наданих послуг.

У другому розділі «Методологічні засади та оцінка управління людським розвитком в Україні» розкрито методологічну базу дослідження умов системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення; проведено оцінювання тенденцій управління людським розвитком за наявного фінансового забезпечення у розрізі ієрархічних рівнів; визначено потребу вдосконалення розробленого на сьогодні науково-методичного забезпечення оцінювання управління людським розвитком за всіма ієрархічними рівнями та подано шляхи його вдосконалення.

Держава впродовж 20072009 рр. постійно розширює фінансове забезпечення системи управління людським розвитком. Так, у 2009 р. воно на 50% перевищу-вало рівень 2007 р. і складало майже 67 млрд. грн. або ж 59% видатків Зведеного бюджету або 20% ВВП.

В роботі представлено авторський підхід до структурно-логічної методології комплексного вивчення системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення (рис. 3). В частині оцінювання системи запропоновано використовувати структурно-ієрархічний та галузево-функціональний методологічні підходи як взаємодоповнювальні. У структурі механізму системи управління людським розвитком виокремлено окремі ієрархічні рівні: макро- (держава), мезо- (регіон), мікро- (підприємство) та особистісний (домогосподарство, сім'я), які функціонують у певному ланцюговому зв'язку і є відносно самостійними його ланками. Якісні параметри фінансового забезпечення системи розглянуто у галузево-функціональному розрізі з акцентом уваги на факторах впливу освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та інших складових.

Рис. 3. Методологія дослідження системи управління людським розвитком та його фінансового забезпечення в економіці постіндустріального суспільства

Об'єктивною основою зближення і взаємодоповнюваності вищеназваних підходів є концепція прав і свобод людини, яка визначає її можливості вільно обирати місце праці, проживання, здобуття освіти та медичних послуг, орієнтуючись на їхню якість. Логічна, економіко прикладна вивершеність концепції впирається у структурно-кваліметричний аналіз шляхів та методів інвестування суб'єктів системи управління людським розвитком. Оскільки ці методи тісно пов'язані з методами оцінювання ефективності управлінської діяльності, що супроводжує трансформаційні процеси людського розвитку, а відтак й формування нової соціальної політики, то по суті мова йде про методи кваліметрії в теорії державного управління, про моніторинг показників якості управлінської діяльності (її фінансово-соціальної кваліметричної оцінки). В цьому плані органічним доповненням підходу є моніторинговий підхід - метод спостереження за сукупністю характеристик, що виступають базовими індикаторами фінансово-соціальної кваліметричної оцінки якості управління (розроблені автором).

Загалом, даний підхід дає можливість розробляти, реалізовувати, корегувати стратегії управління людським розвитком в умовах економіки постіндустріального суспільства, поширювати глобалізаційні процеси. Він може бути застосований як для внутрішнього, так і для зовнішнього оцінювання стану досліджуваної системи. У першому випадку фахівці оперують критеріями та показниками:

затрат (сума коштів, яку виділяють на цілі людського розвитку);

результатів (частка людей, яка охоплюється державними соціальними програмами у сфері освіти, охорони здоров'я та соціального захисту);

ефективності (зміна можливостей людей у ході розширення обсягів фінансування соціальних програм);

якості послуг, котрі продукують види та сектори діяльності, які забезпечують умови людського розвитку (фізична та фінансова доступність, якість обслуговування).

У другому випадку доцільним є використання часового критерію шляхом розрахунку показника швидкості надолуження змін системи, обумовлених її відставанням від лідера (метод скаляризації). Апробація методу проведена на прикладі України та окремих передових країн-лідерів ЄС, США та Росії (рис. 4).

Проведений аналіз не лише засвідчив відставання України від інших країн за результативністю системи управління, але й вказав на напрями проведення реформ, на вибір фінансових інструментів, які варто використовувати для досягнення рівня країн-лідерів.

Рис. 4. Оцінка системи управління ЛР в окремих країнах світу за критерієм результативності: метод скалярного аналізу (розробка автора)

На мезорівні пропонована методика інтегрального оцінювання системи управління регіональним людським розвитком полягає передусім у тому, що, на відміну від традиційних, дає можливість не тільки оцінювати тенденції на основі комплексу динамічних показників та результативності, але й обґрунтовувати напрями її вдосконалення. Дана методика охоплює етапи від системного аналізу проблеми, її структуризації та представлення у вигляді ієрархій до добору показників регіональної статистики та формування інформаційної бази даних, що характеризує результативність управління; розмежування їх на стимулятори і дестимулятори процесу; ранжування показників для встановлення максимального і мінімального значень; нормування; розрахунок темпів змін часткових індексів, групових інтегральних, зведеного інтегрального та ранжування регіонів за зведеним інтегральним індексом результативності управління регіональним людським розвитком.

Дослідження системи управління регіональним людським розвитком в Україні за критерієм результативності заходів показує високу варіацію розрахованих значень показників (табл. 1).

Таблиця 1 - Рейтинг регіонів України за критерієм результативності системи управління людським розвитком, 20062009 рр.*

*розраховано автором на основі даних Державної служби статистики України

Це вказує на потребу посилення уваги за цією тенденцією з боку держави. Вирішенню проблем може слугувати більш виважене впровадження договірних відносин між центром і регіонами, а також введення процедури середньострокового стратегічного планування.

У дисертації обґрунтовано, що в Україні суб'єкти господарювання перебувають у стані різної готовності до реалізації заходів політики, пов'язаної з системою державного управління людським розвитком. Так, на мікрорівні одні підприємства орієнтуються на ресурсний підхід до управління персоналом (компенсаційна соціальна політика), інші, більш прогресивні - на гуманістичний (мотиваційна політика). Очевидно, мотиваційна політика, яка сприяє появі інновацій і використовується постіндустріальними країнами, вимагає стимулів зі сторони держави. Мова йде про відмову на макрорівні від латиноамериканської моделі конкурентоспроможності, яка визначається дешевизною товарів, послуг і ресурсів, та перехід до європейської з високою якістю виробництва, гідною оплатою праці.

В умовах економіки постіндустріального суспільства трансформується функціональна роль сім'ї (домогосподарства) у системі управління людським розвитком та його фінансовому забезпеченні. Структурні зміни повікових показників шлюбності, плюралізація форм сімейного життя спричиняють ріст кількості неповних сімей з дітьми, високий відсоток розлучень, породжують низку соціально-демографічних проблем. Гендерні розбіжності освітнього потенціалу корелюють з показниками скорочення кількості народжень. Цікаво, що часто здобуття вищої освіти трактується як життєвий пріоритет, котрий породжений боротьбою з ризиками бідності. Це шанс підвищення рівня середнього доходу, формування іншого способу життя та споживчої поведінки. У такій ситуації домогосподарство самореалізує перехід зі стану пасивного очікування допомоги від держави до активного агента ринкових відносин. Впровадження ринкових важелів регулювання доступу до освіти (споживчі освітні кредити), до житла (іпотека), до медичних послуг (страхові послуги) впливають як на соціально-економічну активність та поведінку населення, так і на сімейні відносини.

Доведено, що дії держави та інших можливих суб'єктів у частині сімейної політики повинні бути скоординовані в рамках загальної економічної стратегії та базуватися на механізмі: доходи - податки - кредити.

У третьому розділі «Концептуальні засади управління людським розвитком на основі ринкових фінансових механізмів» визначено недоліки політики фінансового забезпечення людського розвитку, в основі якого лежить суто державний механізм; запропоновано шляхи його удосконалення; розроблено й реалізовано методичні підходи до оцінки доходів населення та механізмів їх регулювання; проаналізовано ринкову трансформацію фінансового забезпечення систем освіти та охорони здоров'я; окреслено найважливіші напрями і шляхи їх реформування.

В економіці постіндустріального суспільства фінансове забезпечення управління людським розвитком орієнтується на пріоритети інвестиційної політики з надання якісних соціальні послуг. Це означає вкладання коштів у задоволення нематеріальних потреб людини, які сприяють її розвитку, а тому приносять довгостроковий соціальний та економічний ефекти. Такий вид інвестування має низку особливостей - змішані джерела, прямо пропорційна залежність від якості державного управління, порівняно висока прибутковість, яка передує реалізації людського капіталу (знань, умінь) і триває впродовж життя людини. Він визначається й амбіціями людей, і соціально-економічними умовами розвитку суспільства. Тобто є інтегральною діяльністю різних суб'єктів, яка патронується політикою держави. В роботі цей зріз проблеми представлено авторською розробкою моделі інвестування у людський розвиток. Принагідно слід додати, що впровадження програмно-цільового методу та формульного підходу при встановленні обсягів фінансового забезпечення універсальних соціальних програм (середньої освіти, охорони здоров'я та ін.) суттєво розширює можливості органів місцевого самоврядування в управлінні щодо впливу на дії виробників, а за умови введення платності й на споживачів. Справа у тім, що фінансовий норматив бюджетної забезпеченості це не лише безповоротна цільова фінансова допомога, але й інструмент управління, який є засобом впливу на цінову стратегію як виробників, так і споживачів послуг.

В роботі для вивчення фінансового забезпечення людського розвитку на основі механізму самофінансування та комерційного розрахунку було проведено порівняльне оцінювання структури доходів населення України. Виявлено, що ця структура суттєво відрізняється від структури доходів населення інших країн світу. Так, частка зарплати в Україні - незначна. Для порівняння, вона становить 50% і більше проти рівня у європейських країнах, 80 % - рівня США (2003 р.). Частка трансфертів у структурі доходів є надто висока. Впродовж 20002007 рр. вона постійно зростала, що посилює і соціальні (утриманство, патерналізм), і економічні (безробіття, інфляція) ризики. Усе це вказує на те, що наразі фінансове забезпечення людського розвитку на основі механізму самофінансування наштовхується на низку проблем. Упродовж досліджуваного періоду доходи населення зростали за рахунок бюджетних ін'єкцій держави - завдяки адміністративному підвищенню розміру соціальних стандартів (мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму) та ліберальної її політики - споживчого кредитування.

Цьому сприяла відкритість економіки (визнання її ринковою), що зумовлювало активізацію використання ринкових елементів механізму формування доходів. Проте, на макрорівні досягнення були малі. Виявлено, що населення здебільшого ще не вміє самостійно оцінювати, а тим більше послуговуватися можливостями формування особистих доходів з допомогою ринкової економіки. Не відзначається створення нових робочих місць.

У контексті проведеного аналізу окреслюється нагальність вирішення проблеми працевлаштування населення. За умов відсутності в економці України інноваційно-інвестиційних змін мобільне населення працездатного віку вирішує проблеми реалізації власного потенціалу шляхом міграції. У роботі наведено розрахунки парних коефіцієнтів кореляції між показниками матеріального добробуту, ринку праці та міграції населення за регіонами України. Вони дають змогу стверджувати, що міжрегіональна міграція супроводжується отриманням, в основному, тіньових грошових доходів. Найтіснішим є взаємозв'язок між різницею витрат і доходів населення та міжрегіональною міграцією (r=0,873) і депозитами (r=0,733). Безробіття стимулює потоки міждержавної (r=-0,527) і міжрегіональної (r=-0,579) міграції. Зв'язок з іншими соціально-економічними складовими неістотний. Зниження рівня безробіття резерв забезпечення зростання доходів, зменшення обсягів міграційних потоків (внутрішніх та зовнішніх), індикатор завершення переходу до нової системи управління людським розвитком України в умовах економіки постіндустріального суспільства.

Показовим критерієм результативності системи управління в частині регулювання доходів населення є зниження рівня його бідності. За даними аналізу в Україні ще не наступив переломний момент в цій сфері. Майже третина населення має середньодушовий загальний дохід на місяць нижче прожиткового мінімуму. Це зумовлює гостру потребу змін у фінансовому забезпеченні системи управління людським розвитком із ринкового на змішане, актуалізує вирішення проблеми ведення ефективного соціального діалогу.

Однією із передумов ефективної системи управління людським розвитком є надання населенню можливостей здобуття освіти в постіндустріальному суспільстві. Реформування фінансового забезпечення освіти цілком виправдане з огляду на те, що хоча освітні послуги це приватні блага, які зумовлюють значні позитивні зовнішні ефекти. Так, у 2009 р. серед економічно активного населення спостерігався вищий рівень зайнятості людей із вищою освітою, зокрема для жінок із вищою освітою рівень зайнятості складав 71,6%, а для чоловіків - 77,0% відповідно, тоді як загальний рівень зайнятості в державі становив 57,7%.

Загалом, у сфері освіти України відбулися позитивні зміни. Зросли обсяги бюджетного фінансування галузі, що є ознакою визнання у суспільстві важливості освіти та потенційного сприяння фінансовим можливостям населення у контексті її здобуття. Водночас, спостерігається істотне скорочення загальної кількості освітніх установ порівняно з доринковим періодом. Це детермінує горизонт фізичної доступності до установ освіти, зокрема професійно-технічної, середньої, дошкільної та позашкільної. Скорочення мережі середніх, дошкільних та позашкільних закладів освіти певною мірою спричинили такі фактори, як бідність місцевих бюджетів, із яких фінансуються такі заклади, зростання рівня жіночого безробіття, падіння платоспроможного попиту та зменшенням контингенту учнів. Позитивними були зміни у сфері вищої освіти (суттєво зросла доступність до об'єктів вищої освіти: кількість освітніх установ з 877 у 1985 р. зросла до 904 у 2007 р.). Проте, розширення прав населення в частині здобуття вищої освіти на ринкових умовах (через самофінансування та комерційний розрахунок) зумовило не лише збільшення контингенту студентів вищих навчальних закладів України, але й модифікувало його структуру (табл. 2).

У роботі відзначено позитивні кроки держави в плані розширення фінансових можливостей здобуття вищої освіти за рахунок системи кредитування. Проте, на практиці цей крок не стимулює поширення змішаного фінансового механізму управління (самофінансування з державною підтримкою), а лише детермінує умови подальшого застосування державних фінансів. Кредитні ресурси розподіляються між ВНЗ згідно із квотами фінансування освітніх закладів IIIIV рівня акредитації і істотно не впливають на діяльність учасників освітнього процесу в ракурсі підвищення якості освітніх послуг.