Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

СТАНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ ФІСКАЛЬНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Деркач Микола Іванович

Дніпропетровськ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

децентралізація державний управління фіскальний

Актуальність теми. Прогрес сучасного суспільства оцінюється не стільки темпами економічного розвитку, скільки рівнем добробуту і благополуччя кожної окремої людини. Екологічні та економічні проблеми, з якими стикається людство і які набувають глобального характеру, загострилися останніми роками. Це спонукає науковців і практиків до дискусій у рамках теорії сталого розвитку, яка фактично була започаткована у XVIII ст., але активно почала розвиватися тільки наприкінці ХХ ст. Ще два століття тому науковці зуміли передбачити глобальні проблеми сучасності та намагалися запропонувати таку модель життєдіяльності людської цивілізації, яка б забезпечила гармонійний, всебічно зважений, безперервний розвиток на основі гармонійного поєднання соціальної, екологічної та економічної складових. Світова наука поступово напрацювала необхідний теоретичний базис, і зараз набуває актуальності розробка дієвих механізмів та інструментів забезпечення сталого розвитку, а також упровадження їх на практиці, що неможливо реалізувати без якісного та ефективного державного управління, яке посилює демократичні інститути, ліквідує нерівність можливостей доступу до суспільних благ, підвищує якість суспільних послуг і рівень життя населення.

Одним із ключових факторів підвищення якості державного управління є його децентралізація. Можливості використання децентралізації для розширення людського потенціалу розкриваються через укріплення органів влади на місцях, розвиток самоуправління громадян, підвищення ролі неурядових інститутів. Децентралізація державного управління, насамперед фіскальна, є одним з найважливіших елементів розвитку демократії та ефективним інструментом регулювання економіки. У Європейській хартії місцевого самоуправління задекларовано «право і спроможність органів місцевого самоврядування у межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення». Міжнародна практика напрацювала вже різноманітні форми і види фіскальної децентралізації, тепер країни світу використовують різні моделі децентралізації суспільних відносин з метою забезпечення сталого розвитку, базуючи свій вибір на особливостях політичного і адміністративно-територіального устрою. Разом з тим, децентралізація державного управління економікою не є однозначно й однаково ефективною для усіх країн, оскільки залежить від багатьох політичних, економічних, інституційних факторів, а також знаходиться під впливом національних особливостей, професіоналізму державних службовців і менталітету громадян.

Усе це свідчить про нагальну потребу комплексного дослідження передумов, закономірностей та особливостей децентралізації фіскальних функцій держави як механізму підвищення ефективності управління національним господарством і забезпечення сталого розвитку країни.

Останнім часом в економічній літературі часто обговорюються питання, пов'язані із визначенням оптимального ступеня державного регулювання економіки, серед яких і децентралізація публічних фінансів. Зокрема, це пошук новітніх ефективних методів державного регулювання економіки у контексті сучасної економічної теорії присвячені глибоко науково обґрунтовані, а також багато в чому провокаційні роботи знаних іноземних науковців З.Хорста, Г.Хезлітта, П.Хейне, Ю.Немеца, Г.Райта, Фрідріха фон Хайека, В.Оутса, Я.Брюкнера, К.Фукасаку, Р.Берда, В.Томаса, Д.Кауфмана, Дж.Шарпа та інших. Децентралізація розглядається у світлі зміни ролі урядів, оптимізації процесу державного регулювання економіки, національних особливостей розвитку.

Враховуючи актуальність даного питання для країн з транзитивними економіками, активізувалися його наукові обговорення на теренах колишнього Радянського Союзу, зокрема у Росії, Білорусі, Україні. Серед наукових праць, присвячених розробці ефективних механізмів державного регулювання економіки України, слід виділити дослідження таких вітчизняних науковців, як О.Амоша, Б.Буркинський, О.Василик, А.Гальчинський, В.Геєць, М.Диба, Я.Дьяченко, О.Ємельянов, Т.Єфименко, А.Єпіфанов, К.Ковальчук, С.Лондар, С.Льовочкін, І.Луніна, І.Лютий, І.Малий, І.Манцуров, П.Мельник, В.Опарін, Б.Панасюк, Д.Полозенко, І.Сазонець, Н.Стукало, Л.Тимошенко, В.Федосов, С.Хамініч, М.Чумаченко, А.Чухно, Л.Шинкарук, В.Шевчук, Ф.Ярошенко.

Проблеми та перспективи формування соціально орієнтованої екологобезпечної економіки досить широко висвітлені у сучасній економічній літературі. Основи теорії сталого розвитку були закладені ще Т.Мальтусом, В.Вернадським, М.Бердяєвим, Е.Фроммом, О.Шпенглером. Згодом свій внесок у розробку фундаментального підходу до сталого розвитку країн світу зробили всесвітньо відомі вчені й практики Д.Медоуз, Г.Бундтланд, А.Бартлет, В.Томас, Г.Дейлі, М.Дайламі, А.Дарешвар, У.Тірск, Дж.Пандерс, В.Беренс, С.Шмідхейні, А.Печчеї, які актуалізували цю проблему, запропонували своє бачення шляхів її вирішення, надали практичні рекомендації та пропозиції щодо формування національних і регіональних стратегій сталого розвитку. Ще донедавна ця проблематика переважно розроблялася за кордоном, проте зусиллями таких знаних вітчизняних вчених-дослідників як Б.Патон, Б.Гаврилишин, Е.Лібанова, М.Згуровський, С.Дорогунцов, В.Столяров, Ю.Костенко, В.Геєць поступово формується вітчизняна наукова школа даного напрямку.

Разом з тим існує об'єктивна необхідність подальших досліджень впливу децентралізації фіскальних функцій держави на її соціально-орієнтований еколого-безпечний розвиток, недостатньо обґрунтованими вбачаються роль держави та інструментарій державної політики у сфері забезпечення сталого розвитку, актуалізується питання теоретичного обґрунтування парадигми децентралізації фіскальних функцій держави у контексті забезпечення сталого розвитку, а також розроблення практичних рекомендацій щодо її імплементації в сучасних умовах в Україні.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках науково-дослідної роботи за темою «Методологія дослідження національних фінансових систем в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 0110U001286) кафедри міжнародних фінансів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. У рамках цієї теми автором проаналізовані новітні тенденції реалізації доходних та витратних функцій держави у різних країнах світу, обґрунтовані принципи і чинники ефективного розвитку національних фінансових систем, розроблені практичні рекомендації для удосконалення фіскальної політики і системи регулювання національним господарством України.

У рамках науково-дослідної роботи за темою «Фінансова інфраструктура народного господарства України: інвестиційно-інноваційні аспекти» (номер державної реєстрації 0109U000132), що виконується протягом 2009-2011 років економічним факультетом Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, особисто автором досліджується сучасна державна політика у сфері подолання статичного і динамічного дисбалансів місцевих бюджетів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей децентралізації управління національним господарством, теоретико-методологічне обґрунтування парадигми фіскальної децентралізації у контексті забезпечення сталого розвитку держави, а також розробка практичних рекомендацій щодо її імплементації в сучасних умовах в Україні.

Для досягнення зазначеної мети ставилися та розв'язувалися такі завдання:

– розкрити теоретико-методологічні підходи до вивчення фіскальної децентралізації;

– проаналізувати критерії та принципи розмежування витратних функцій держави між рівнями влади;

– дослідити еволюцію теоретичних положень щодо сутності державного регулювання доходів місцевих бюджетів;

– визначити організаційно-методологічні принципи ефективної децентралізації державного управління економікою;

– обґрунтувати концепт сталого розвитку як домінантну ідеологію розвитку людської цивілізації у ХХІ ст. і провести аналіз еволюції економічної теорії сталого розвитку;

– встановити особливості державного регулювання соціально орієнтованої екологічно безпечної економіки та індикатори сталого розвитку;

– оцінити роль місцевих органів влади у забезпеченні сталого розвитку;

– провести порівняльний аналіз сучасних моделей децентралізації державного управління у контексті соціально-економічної ефективності міжбюджетних відносин;

– визначити особливості існуючої системи державного управління місцевими бюджетами та сучасної практики місцевого оподаткування в Україні;

– обґрунтувати роль держави у вирішенні проблеми подолання статичного та динамічного дисбалансів місцевих бюджетів;

– запропонувати шляхи укріплення дохідної бази місцевих бюджетів і розбудови потенціалу місцевої влади щодо забезпечення сталого розвитку;

– обґрунтувати шляхи вдосконалення методології регіональної диференціації дохідно-витратних повноважень;

– сформулювати сучасний аксіоматичний фундамент фіскальної децентралізації державного управління країни;

– розробити концепцію поетапного впровадження децентралізації фіскальних функцій держави з метою забезпечення сталого розвитку України.

Об'єкт дослідження - процес децентралізації фіскальних функцій держави як механізм підвищення ефективності управління національним господарством.

Предмет дослідження - передумови, закономірності та особливості фіскальної децентралізації державного управління у контексті забезпечення сталого розвитку України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, міжнародні та національні нормативно-правові документи, об'єктивні закони економіки й діалектики. В процесі вирішення поставлених завдань у роботі застосовано методи емпіричного та теоретичного дослідження, а також методи, використовувані на емпіричному й теоретичному рівнях, зокрема: абстрагування, аналізу та синтезу - для обґрунтування теоретико-методологічних підходів до вивчення фіскальної децентралізації та інструментів реалізації фінансової політики органів місцевого самоврядування (п. 1.1, 1.2); індукції та дедукції - для визначення організаційно-методологічних принципів ефективної децентралізації державного управління економікою, виявлення особливостей державного регулювання соціально орієнтованої екологобезпечної економіки, обґрунтування шляхів розбудови потенціалу місцевих органів влади щодо забезпечення сталого розвитку України (п. 1.4, 2.3, 5.2); історичний метод - для визначення еволюційних детермінант державного регулювання доходів місцевих бюджетів і становлення економічної теорії сталого розвитку (п. 1.3, 2.2); вимірювання - для виявлення новітніх світових тенденцій розвитку фіскальної децентралізації, дослідження сучасної практики реалізації доходних функцій місцевої влади в Україні, рейтингування регіонів України за коефіцієнтом співвідношення обсягів офіційних трансфертів і доходів місцевих бюджетів (п. 3.1, 4.2, 4.5); системний підхід - для визначення ролі місцевих органів влади у забезпеченні сталого розвитку країни, обґрунтування концепції поетапного впровадження децентралізації фіскальних функцій держави з метою забезпечення сталого розвитку України (п. 2.4, 5.3); порівняння - для аналізу існуючих моделей фіскальної децентралізації, оцінювання досвіду децентралізації державного управління з метою забезпечення сталого розвитку скандинавських країн, країн азіатсько-тихоокеанського регіону та країн з транзитивними економіками (п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4); факторного аналізу - для ідентифікації закономірностей, принципів і чинників децентралізації фіскальних функцій держави у контексті забезпечення сталого розвитку, для обґрунтування методологічного підходу до регіональної диференціації видатків місцевих бюджетів (п. 4.5, 5.1); спостереження і статистичного аналізу - для оцінки особливостей існуючої системи державного управління сталим розвитком України, визначення ролі держави у вирішенні проблем подолання статичного і динамічного дисбалансів місцевих бюджетів (п. 4.1, 4.2, 4.3); гіпотези та припущення - для підтвердження гіпотези щодо залежності ступеня децентралізації державного управління від кількості населення, розробки шляхів вдосконалення доходної функції місцевих органів влади (п. 4.4, 5.1); аксіоматичний метод - для дослідження концепту сталого розвитку як домінантної ідеології розвитку людської цивілізації у ХХІ столітті та обґрунтування сучасної аксіоматики фіскальної децентралізації державного управління (п. 2.1, 5.1).

Інформаційною базою дослідження стали Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Комітету Верховної Ради з питань бюджету, Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Міністерства фінансів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства екології і природних ресурсів України, Державного комітету статистики України, фактологічна інформація державних органів влади, широке коло вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, експертні оцінки, результати наукових досліджень Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, аналітичні й інформаційні матеріали Організації економічного співробітництва та розвитку, Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, ряду міжнародних асоціацій, дослідницьких і рейтингових агенцій, аналітичні доповіді на електронних носіях, Інтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні на основі конструктивного осмислення існуючих концепцій і методологічного апарату, присвячених питанням децентралізації державного управління й механізмам забезпечення сталого розвитку країни, визначено теоретичні та прикладні засади фіскальної децентралізації як механізму забезпечення соціально орієнтованого екологічно безпечного економічного розвитку країни. Наукова новизна визначається такими положеннями:

вперше:

– розроблено та обґрунтовано парадигму фіскальної децентралізації державного управління у контексті забезпечення сталого розвитку як сукупність існуючих теоретичних концепцій та практичних методів децентралізації державного регулювання національною економікою за умов формування стратегії соціально орієнтованого екологічно безпечного довготривалого економічного розвитку. Виділено етапи, охарактеризовано умови і фактори формування та розвитку децентралізації фіскальних функцій держави, яка розглядається як механізм підвищення ефективності управління національним господарством і забезпечення сталого розвитку держави. У межах практичних методів парадигми фіскальної децентралізації державного управління розроблено сучасну аксіоматику розширення витратних і доходних повноважень місцевої влади;

– визначено закономірності та чинники фіскальної децентралізації державного управління, проведено авторську класифікацію останніх із виділенням внутрішніх чинників (історичні, політичні, законодавчо-інституційні, соціально-економічні) і зовнішніх чинників (вплив міжнародних організацій та іноземних урядів, «ефект демонстрації», «навчання дією»). Доведено, що процес децентралізації фіскальних функцій держави знаходиться під переважним впливом внутрішніх чинників;

– сформульовано десять ключових принципів ефективної децентралізації фіскальних функцій держави (антропологізму, поступальності, партнерства, транспарентності, автономності, відповідальності, виключності, справедливості, відповідності повноважень ресурсам, фінансової солідарності). Аргументовано, що децентралізація державного управління матиме очікуваний позитивний ефект тільки тоді, коли вона зумовлена політичною волею і мотивацією правлячої еліти з чіткою детермінацією конкретних потреб і можливостей держави;

– розроблено концепцію децентралізації фіскальних функцій держави з метою забезпечення сталого розвитку України, в основу якої покладена матриця реалізації «4Ч4», що передбачає чотири етапи (підготовчий, організаційний, впроваджувальний, заключний), на кожному з яких реалізуються заходи за чотирма ключовими напрямами діяльності: 1 - організаційно-управлінський, 2 - бюджетно-податковий, 3 - інформатизація управління, 4 - розбудова потенціалу місцевої влади. Встановлено, що ефективність даного процесу також залежить від суб'єктивних факторів, а саме таких, як ініціативність і порядність місцевих чиновників, рівень зацікавленості громадянського суспільства у сталому розвитку відповідних територій, усвідомлення громадянами необхідності й дієвості впливу на владу, ступеня активності виявлення громадянської позиції для підвищення якості життя, налагодження взаємодії між владою та громадянами у процесі розвитку територій;

– теоретико-методологічний підхід до формування стратегічних планів сталого розвитку територій як ключового напряму розбудови потенціалу місцевих органів влади, розроблено механізм реалізації даних стратегічних планів і доведено необхідність їх практичної імплементації. Розроблений підхід ґрунтується на визнанні стабільного покращення якості життя усіх верств населення міста як основної стратегічної мети діяльності місцевих органів влади і застосуванні SWОT-аналізу для визначення конкурентоспроможності міст та подальшого проектування стратегій її посилення на основі дослідження сильних і слабких сторін, а також оцінки зовнішніх позитивних впливів і загроз, вплинути на які управлінські структури не можуть, але можуть їх врахувати і використати;

удосконалено:

– понятійно-термінологічний апарат децентралізації фіскальних функцій держави (фіскальна автономія, фіскальний федералізм, фіскальна децентралізація), в основу якого покладено розуміння фіскальної децентралізації як процесу перерозподілу фіскальних функцій держави на користь місцевих органів самоврядування, що реалізує принцип субсидіарності, та може, як наслідок, залежно від форми державного устрою призвести до фіскальної автономії окремих територій або фіскального федералізму держави у цілому;

– критерії розмежування витратних повноважень між рівнями влади (субсидіарність, територіальна відповідність, зовнішні ефекти, ефект територіальної диференціації, ефект масштабу) з метою побудування ефективної та раціональної системи міжбюджетних відносин;

– організаційно-методологічні основи ефективної фіскальної децентралізації державного управління із першочерговим виділенням п'яти груп умов (законодавчі, політичні, інституційні, фіскальні, організаційні) та подальшим перерозподілом повноважень і зобов'язань між рівнями влади, що здійснюється шляхом переговорів між центральними та місцевими органами влади, в результаті яких визначаються витратні функції конкретних місцевих урядів і дохідні призначення, а також фінансові інструменти місцевого управління та система управління власністю місцевих органів влади;

– етапізація впровадження регіональних програм сталого розвитку на основі виділення таких етапів: організаційного (активізація діяльності громадських організацій та рухів, широка інформаційна компанія, наукові дискусії, створення Комітету з підготовки Локального порядку денного на ХХІ ст.), підготовчого (підготовка Локального порядку до прийняття), імплементаційного (затвердження Локального порядку місцевими органами влади та безпосереднє впровадження положень прийнятого документу на практиці);

– класифікація моделей фіскальної децентралізації на основі ідентифікації таких класифікаційних ознак як обсяг і зміст повноважень місцевої влади (кооперативна і конкурентна), еволюційно-територіальні особливості бюджетних систем (традиційні, нетрадиційні, інтеграційні), ступінь концентрації доходів у центральної влади (з високим ступенем, із невисоким ступенем), спосіб організації бюджетної системи (централізована, децентралізована, комбінована), підхід до розподілу допомоги місцевій владі (консервативна, квазі-реформаторська, радикальна);

одержали подальший розвиток:

– періодизація еволюції теорії сталого розвитку із виділенням чотирьох етапів: зародження теорії (ХVIII ст.), її становлення (початок ХХ ст.), бурхливий розвиток (друга половина ХХ ст.), практична імплементація на рівні держав, регіонів, галузей (ХХІ ст.), результатами яких стали фундаментальні та емпіричні дослідження, а також розробка цілого ряду міжнародних документів, що координують зусилля національних урядів на шляху до сталого розвитку. Виявлено, що на сучасному етапі еволюції теорії сталого розвитку простежується перехід від теоретичних дискусій до розробки практичних механізмів реалізації національних стратегій сталого розвитку, реалізації заходів з метою забезпечення еколого-економічного розвитку країн світу;

– структурна будова фіскальної децентралізації з виділенням таких ознак як напрямок (вертикальна і горизонтальна фіскальна децентралізація), походження (екзогенна та ендогенна фіскальна децентралізація), шлях розвитку (еволюційна і революційна фіскальна децентралізація), стан розвитку (статична і динамічна фіскальна децентралізація), форма (самофінансування, розширення місцевого оподаткування, перегляд системи міжрівневих трансфертів, розвиток системи місцевих запозичень) і напрямок розподілу повноважень (паралельна і селективна фіскальна децентралізація);

– стратегічні напрями вдосконалення бюджетної політики України з їх орієнтацією, з одного боку, на її відповідність сучасним тенденціям управління бюджетними коштами з посиленням фінансової автономії територіальних громад, а з іншого - на створення передумов до сталого розвитку країни. Обґрунтовано заходи щодо використання сучасних методів управління державним і місцевим боргом, створення умов для модернізації бухгалтерського обліку в державному секторі, подальшого розвитку програмно-цільового методу бюджетування;

– систематизація стратегій фінансування сталого розвитку (мобілізація ресурсів, вивільнення коштів, податкові, інституційно-організаційні, альтернативні) на основі детермінації національних і глобальних інструментів і механізмів їх забезпечення. Аргументовано доцільність більш ширшого використання ряду нових альтернативних фінансових механізмів та інструментів, які повинні доповнювати традиційні джерела фінансування сталого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, які викладені автором у дисертації, доведені до рівня методичних розробок, прикладних рекомендацій, законопроектів, інших нормативно-правових актів, служать науковою основою для розроблення концепцій, стратегічних планів, програм сталого розвитку.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності Міністерства фінансів України. Зокрема, окремі методичні розробки і практичні рекомендації враховані при розробці Податкового кодексу України, Законів України «Про державний бюджет України» (2008-2011рр.), при розробці пропозицій до проекту про внесення змін до Бюджетного кодексу та інших нормативно-законодавчих актів (довідка №31-03000-15-10/12715 від 18.05.11).

Сформульовані за результатами дисертаційного дослідження конкретні рекомендації та пропозиції в частині забезпечення сталого розвитку України були використані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України під час розроблення проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, а також у процесі виконання завдань та функцій покладених на міністерство стосовно формування економічної, інвестиційної та фінансової політики держави, а також здійснення регуляторної діяльності Міністерства (довідка №2901-26/93 від 21.04.11).

Основні результати дисертаційного дослідження активно використовуються у законотворчій діяльності. Зокрема, основні положення парадигми фіскальної децентралізації державного управління у контексті забезпечення сталого розвитку України впроваджуються Комітетом Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування при вирішенні тих питань, що стосуються адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення, державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (04-15/17-1241 від 20.04.11). Критерії та принципи розмежування видаткових повноважень між рівнями влади, організаційно-методологічні засади ефективної фіскальної децентралізації, практичні рекомендації та пропозиції щодо основних напрямків бюджетної політики постійно вивчаються та застосовуються у практичній діяльності Комітету Верховної Ради з питань бюджету (довідка № 04-14/14-656 від 20.04.11).

Окремі положення розроблені дисертантом з метою розбудови потенціалу місцевих органів влади щодо забезпечення сталого розвитку України та укріплення дохідної бази місцевих бюджетів застосовуються у нормотворчій, інформаційно-аналітичній і освітній діяльності Асоціації міст України, а також діяльності, спрямованій на послаблення наслідків фінансово-економічної кризи для територіальних громад (довідка № 7/10-517 від 21.04.11).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у лекційних курсах «Економіка України», «Фінансове регулювання», «Фінанси» при проведенні практичних занять із студентами факультету міжнародної економіки і магістратури державного управління Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, а також у процесі наукового керівництва науковими роботами студентів, дипломними і дисертаційними роботами (довідка № 160-19 від 28.03.11).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені у дисертації та виносяться на захист, здобуто автором самостійно і знайшли відображення у 41 опублікованій праці, 32 з яких опубліковано без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні й методологічні положення і результати дисертаційного дослідження оприлюднені та обговорені на міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на другій міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи та пріоритети розвитку економіки України та її регіонів» (м. Луцьк, 7-8 жовтня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Глобальні світоцивілізаційні процеси та економічна політика європейських країн, що розвиваються» (Кіпр, м. Пафос, 30 вересня - 7 жовтня 2010 р.), VIII міжнародній науково-практичній конференції «Місто, регіон, держава: економіко-правові проблеми господарювання» (м. Донецьк, 18-19 листопада 2010 р.), V всеукраїнській науково-практичній конференції «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 11 листопада 2010 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічний розвиток України у сучасному просторі та часі» (м. Харків, 30 листопада - 1 грудня 2010 р.), щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (м. Дніпропетровськ, 2007 - 2011 рр.).

Публікації. Основні положення роботи опубліковані дисертантом самостійно та у співавторстві у 41 науковій роботі загальним обсягом 136 д.а. (особисто автору належить 54,5 д. а.), з яких три монографії загальним обсягом 53,1 д.а. (особисто автору належить 38,2 д.а.); підручник з грифом МОНУ загальним обсягом 66,3 д.а. (особисто автору належить 1 д.а.); двадцять одна стаття у наукових фахових виданнях загальним обсягом 12,3 д. а. (особисто автору належить 11 д. а.); шістнадцять публікацій в інших виданнях, у тому числі як матеріали і тези доповідей на конференціях загальним обсягом 4,3 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 453 сторінки. Дисертація містить 23 таблиці на 20 сторінках і 19 рисунків на 10 сторінках, а також 10 додатків на 27 сторінках. Список використаних джерел із 405 найменувань, розміщений на 50 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, продемонстровано зв'язок роботи з науковими програмами, темами, подано характеристику наукової новизни, практичного значення одержаних результатів й інформацію щодо апробації та впровадження результатів дисертаційної роботи.

У розділі 1 «Методологія дослідження фіскальної децентралізації як механізму підвищення ефективності управління національним господарством» досліджено теоретико-методологічні підходи до вивчення фіскальної децентралізації й еволюцію теоретичних положень щодо сутності державного регулювання доходів місцевих бюджетів, розкрито критерії та принципи розмежування витратних функцій держави між рівнями влади, а також організаційно-методологічні основи ефективності децентралізації державного управління економікою.

Дослідження децентралізації державного управління, яка стосується не тільки реформування законодавства, контролю і регулювання, але й перерозподілу економічних, соціальних і фінансових функцій держави, доводить складність і неоднозначність у своїх наслідках даного процесу. Разом з тим автором з'ясовано, що кінцевою метою фіскальної децентралізації є підвищення якості життя населення і вона впроваджується у відповідь на вимоги підвищення ефективності виконання державними службами своїх функцій, враховуючи місцеві потреби і умови з одночасним досягненням регіональних і національних цілей. Аналіз системних фундаментальних досліджень знаних науковців (Г.Райт, Г.Минцберг, Т.Патерсон, А.Нечай, Ю.Криворотько) продемонстрував, що принципових протиріч при трактуванні терміну «децентралізація» у науковців не виникає, а переважна більшість з них погоджується, що децентралізація в ієрархічній системі є реорганізацією, яка відбувається всередині системи процесів, при якій частина цих процесів переводиться на нижчий рівень ієрархії. Але доцільним є чітке розмежування трактувань таких понять як субсидіарність, фіскальна децентралізація, автономія, федералізм. Субсидіарність -- це організаційний і правовий принцип, відповідно до якого задачі мають вирішуватися на найнижчому, малому або віддаленому від центру рівні, на якому їх вирішення є можливим й ефективним. Фіскальна децентралізація є процесом перерозподілу фіскальних функцій держави на користь місцевих органів самоврядування, що реалізує принцип субсидіарності, та може, як наслідок, залежно від форми державного устрою, призвести до фіскальної автономії окремих територій або фіскального федералізму держави у цілому. Фіскальну автономію слід розуміти як форму організації управління територіями унітарної держави, за якої вони володіють значними правами і можливостями самостійного прийняття фіскальних рішень. Фіскальний федералізм - це форма організації фінансових відносин між федеральною і регіональною владою, що передбачає високий ступінь самостійності останньої при прийнятті фіскальних рішень. Фіскальна автономія, як і фіскальний федералізм, є результатом або станом, якого можна досягти. Проте фіскальна децентралізація, як і централізація, не є абсолютами, їх треба розглядати як два полюси континуума.

З'ясовано, що світова практика напрацювала велике розмаїття форм і видів фіскальної децентралізації, які вимагають впорядкування. Розширення структурної будови фіскальної децентралізації за рахунок виділенням таких ознак останньої, як напрямок (вертикальна і горизонтальна фіскальна децентралізація), походження (екзогенна й ендогенна), шлях розвитку (еволюційна та революційна), стан розвитку (статична і динамічна), форма (самофінансування, розширення місцевого оподаткування, перегляд системи міжбюджетних трансфертів, розвиток системи місцевих запозичень), напрямок розповсюдження фіскальної децентралізації (паралельна і селективна), дає змогу визначити найбільш прийнятну й оптимальну стратегію розвитку фіскальної децентралізації державного управління в Україні.

У роботі наголошується, що перманентні фінансові кризи актуалізують питання ефективної та гнучкої системи розмежування витратних повноважень у державі. Глобальна фінансова криза 2007-2010 років продемонструвала, що державна стратегія розвитку державних розподільчих механізмів має передбачати не тільки компетентність і легітимність інститутів державної влади і місцевого самоврядування, але й можливість виникнення проблем у формуванні дохідної частини бюджету, зростання його дефіциту, порушення поточної платоспроможності. Автором встановлено, що незважаючи на наявність загальних моделей, підходів, принципів та критеріїв ефективного закріплення витратних функцій за рівнями влади, на практиці не існує єдиного еталону, що підходив би абсолютно усім країнам. Регіональні особливості розвитку територій, менталітет населення, рівень розвитку місцевої влади є основними, проте не вичерпними, факторами, що визначають оптимальну структуру видатків. Важливо, щоб система міжбюджетних відносин була стабільною і базувалася на об'єктивних, відкритих і чітко сформульованих правилах відносно витрат.

З посиланням на висновки низки авторитетних досліджень автор демонструє, що ефективна фіскальна децентралізація забезпечується додержанням основних організаційно-методологічних принципів (рис. 1). Насамперед, слід забезпечити виконання законодавчих, інституційних, організаційних, політичних, фіскальних умов ефективної децентралізації державного управління. По-друге, ефективний перерозподіл повноважень і зобов'язань між рівнями влади здійснюється шляхом переговорів між центральними та місцевими органами влади, у результаті чого визначаються витратні функції конкретних місцевих урядів. По-третє, витратні функції, що виступають центральною ланкою фіскальної децентралізації, мають бути підтримані відповідними дохідними функціями. Наступним кроком закономірно визначаються дохідні призначення. Фіскальна децентралізація передбачає розширення дохідної бази за рахунок місцевих податків і зборів, платежів користувачів місцевих послуг та інших власних джерел місцевих доходів на фоні зменшення частки міжбюджетних трансфертів й інших джерел, контрольованих центральними органами влади. Нарешті, усі ці досягнуті домовленості між центральною та місцевою владою мусять бути законодавчо закріплені з метою забезпечення їх стабільності й непорушності.

У розділі 2 «Концептуальні основи сталого розвитку» досліджено еволюцію економічної теорії сталого розвитку, яка розглядається як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації у ХХІ столітті, проаналізовано особливості державного регулювання соціально орієнтованої екологічно безпечної економіки, систематизовано індикатори сталого розвитку, визначено роль місцевих органів влади у забезпеченні сталого розвитку.

Запропоновано періодизацію еволюції економічної теорії сталого розвитку як альтернативу парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку і базується на розвитку за екстенсивною моделлю, із виділенням чотирьох етапів: зародження теорії (ХVIII ст.), її становлення (початок ХХ ст.), бурхливий розвиток (друга половина ХХ ст.) та практична імплементація на рівні держав, регіонів, галузей (ХХІ ст.), результатами яких стали фундаментальні та емпіричні дослідження, а також розробка цілого ряду міжнародних документів, що координують зусилля національних урядів на шляху до сталого розвитку. Встановлено вагомий внесок української наукової думки (роботи Б.Патона, Б.Гаврилишина, Е.Лібанової, М.Згуровського, В.Геєця та інших українських дослідників) до розробки теорії сталого розвитку. На сучасному етапі еволюції даної теорії відбувається перехід від теоретичних дискусій до розробки та імплементації практичних заходів і механізмів реалізації національних стратегій сталого розвитку. Автор стверджує, що серед основних аспектів сталого розвитку доцільно виділити фінансовий, оскільки усі заходи щодо стимулювання й забезпечення еколого-економічного розвитку держави пов'язані із значними витратами, а пошук необхідних джерел і механізмів їх фінансування стає важливим й актуальним питанням. Аргументовано, що забезпечення сталого розвитку держави та її регіонів можливе тільки за наявності ефективних механізмів та джерел фінансування.

Відповідно до національних умов і особливостей розвитку держави використовують національні та глобальні інструменти й механізми у рамках таких традиційних стратегій фінансування сталого розвитку як мобілізація ресурсів, вивільнення коштів, податкові надходження, інституційно-організаційні стратегії. Разом з тим, з'явилися альтернативні стратегії, що передбачать передачу екологічно чистих технологій, інформаційно-пропагандистську роботу, ефективний обмін екологічними знаннями, запобігання фінансовим кризам. Доцільно впроваджувати експериментальні проекти з ефективного використання альтернативних фінансових і економічних механізмів забезпечення сталого розвитку з одночасним недопущенням негативних наслідків для конкурентоспроможності національного господарства, а також збільшувати обсяги інвестування у розвиток науки, освіти, професійну підготовку, інформаційно-комунікаційні технології.

Зазначено, що усі спроби активізації діяльності у напрямку забезпечення сталого розвитку України є фрагментарними і хаотичними, носять уривчастий, безсистемний характер. У цьому контексті доцільним є дослідження іноземного досвіду у цій сфері, розробка та впровадження Національного і Локальних порядків денних на ХХІ ст., використання комплексного, системного підходів у процесі переходу до екологобезпечної соціально орієнтованої економіки.

Автор аргументує, що впровадження регіональної програми сталого розвитку доцільно проводити у три етапи. На першому - організаційному етапі - важливим є усвідомлення громадськістю, владою, бізнес-структурами необхідності забезпечення сталого розвитку регіону, свідоме прийняття відповідних рішень, створення Комітету з підготовки Локального порядку денного на ХХІ ст. Наступним етапом є безпосередня підготовка Локального порядку денного на ХХІ ст. до прийняття з урахуванням пропозицій та рекомендацій науковців, експертів, громадськості. Третій - імплементаційний етап - передбачає затвердження Локального порядку місцевими органами влади та безпосереднє впровадження положень прийнятого документу на практиці. Необхідними умовами сталого розвитку держави є співробітництво усіх рівнів державної влади, соціальних та економічних груп, урядових організацій, наукових установ та громадськості при визначенні екологічної, соціальної та економічної регіональної політики, при формуванні Локальних програм зі сталого розвитку, а також при розробці дієвих механізмів фінансування даного процесу.

У розділі 3 «Сучасні моделі децентралізації державного управління у контексті соціально-економічної ефективності міжбюджетних відносин» проведено порівняльний аналіз існуючих моделей фіскальної децентралізації, особливу увагу приділено досвіду забезпечення сталого розвитку шляхом децентралізації державного управління у скандинавських країнах, країнах азіатсько-тихоокеанського регіону, оцінено поточну ситуацію з даного питання у країнах з транзитивними економіками.

Встановлено, що стандартної моделі децентралізації державних функцій не існує, оскільки є безліч чинників, як суто політичних й організаційних, так і економічних, фінансових, психологічних, що визначають її найбільш раціональну та ефективну форму для кожної окремої країни. Міжнародна практика напрацювала численні моделі фіскальної децентралізаці, які доцільно систематизувати ідентифікуючи такі класифікаційні ознаки, як обсяг і зміст повноважень місцевої влади (кооперативна і конкурентна моделі), еволюційно-териториальні особливості бюджетних систем (традиційні, нетрадиційні, інтеграційні моделі), ступінь концентрації доходів у центральної влади (моделі із високим і невисоким ступенем), спосіб організації бюджетної системи (централізована, децентралізована, комбінована моделі), підхід до розподілу допомоги місцевій владі (консервативна, квазі-реформаторська, радикальна моделі). Також існує п'ять основних моделей бюджетного федералізму (американська, канадська, німецька, радянська, китайська), які різняться внаслідок інституційних відмінностей, національних особливостей соціально-економічних систем тощо.

Разом з тим виділено ряд загальних тенденцій у процесі розвитку фіскальної децентралізації, зокрема передачу додаткових функцій місцевій владі, розширення її повноважень щодо визначення своїх власних податків і зборів, укрупнення регіонів і муніципалітетів і підвищення конкуренції між ними, потреба реформування практично усіх систем фіскального федералізму. Також, у дисертації акцентовано увагу на тому, що в умовах необхідності переходу до моделі сталого розвитку переважна більшість країн світу прагне досягти середнього рівня фіскальної децентралізації. Аналіз світового досвіду продемонстрував, що країни з відносно низьким ступенем фіскальної децентралізації підвищують його через передачу доходних і витратних повноважень місцевим органам влади, зокрема у питаннях підвищення потенціалу розвитку людини, а країни з високим ступенем фіскальної децентралізації намагаються знизити його.

Скандинавські країни мають унікальний досвід забезпечення громадських свобод і сталого розвитку на фоні фіскальної децентралізації державного управління, ефективно поєднуючи високий рівень оподаткування і фіскальної автономії з високим рівнем соціального забезпечення і екологічної безпеки.

Особливий науковий і практичний інтерес представляють країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, оскільки наслідки сучасного реформування їх систем державного регулювання у бік його децентралізації не є однозначними, а окремі азіатські моделі фіскальної децентралізації виявилися неефективними і на даний час підлягають перегляду.

Більшість країн з транзитивними економіками стали на шлях децентралізації фіскальної політики і вважають даний процес одним з найважливіших на шляху підвищення якості державного управління і забезпечення сталого розвитку держави. Стан децентралізації фіскальної політики є неоднаковим у різних країнах з перехідними економіками, проте існує ряд схожих рис, таких як відсутність комплексних, послідовних стратегій фіскальної децентралізації, неадекватність механізмів координації політики, надмірна фрагментарність структур місцевої влади, недосконалість витратних і дохідних функцій різних рівнів влади, недостатність управлінських потужностей для керування децентралізацією бюджетних коштів. Реформи моделей бюджетного федералізму у країнах з транзитивними економіками переважно спрямовані на законодавче закріплення податкових доходів у власність того суб'єкту розподільчих відносин, який зможе найефективніше проводити розподіл цих доходів в інтересах суспільства. Це зумовлено тим, що такі країни переживають проблему відносин влади і власності, тому найважливішим завданням є інституційне закріплення позитивної тенденції у відносинах, що пов'язані із розподілом бюджетних доходів і витратних повноважень.

Можливості децентралізації державних функцій країн обмежені наявністю культурних, історичних, правових, економічних, фінансових складнощів, що зумовлює необхідність зваженого і поступового підходу до її проведення. Країни, що мають високий рівень децентралізації фіскальних функцій держави, керуються принципом, що центри ухвалення рішень повинні знаходитися якнайближче до громадян, місцева влада більш компетентна в розв'язанні проблем регіону. Децентралізація дозволяє дотримуватися принципу відповідності повноважень і відповідальності та збільшити конкуренцію між регіонами у сфері залучення інвестицій. Країни, що мають низький рівень фіскальної децентралізації, вважають, що кваліфікація й компетенція місцевої влади набагато нижчі, ніж на національному рівні. Разом з тим досвід деяких країн продемонстрував неефективність використання трансфертів і механізмів вирівнювання у межах централізованої системи, оскільки з'являються негативні стимули як для регіонів-реципієнтів, так і для регіонів-донорів.

У розділі 4 «Поточний стан і новітні тенденції використання фіскальних важелів управління сталим розвитком України на регіональному рівні» визначено особливості існуючої системи державного управління місцевими бюджетами та сучасної практики реалізації доходних функцій органів місцевої влади в Україні, обґрунтовано роль держави у вирішенні проблеми подолання статичного і динамічного дисбалансів місцевих бюджетів, розроблено шляхи укріплення доходної бази місцевих бюджетів, вдосконалено методологію регіональної диференціації видатків місцевих бюджетів.

Аналіз структури доходів і видатків місцевих бюджетів демонструє парадоксальність ситуації в Україні - відбувається централізація фіскальних функцій на фоні гасел децентралізації та підвищення рівня самостійності місцевих органів влади. Сучасний стан доходної бази місцевих бюджетів України свідчить про другорядну, допоміжну роль місцевих податків і зборів (так, питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів була максимальною у 2000 році й становила 3,4%, після чого постійно зменшувалася і у 2010 році становила 1%, що стало своєрідним історичним мінімумом), суттєву залежність дохідної частини місцевих бюджетів від рішень центральних органів влади, недостатню самостійність місцевої влади. Така система потребує докорінного реформування, зміни підходів до формування доходної частини місцевих бюджетів, ставлення до місцевих податків. Реформування місцевого оподаткування в Україні також повинне забезпечити врахування конкурентних переваг та інтересів кожного окремого регіону, оптимізацію місцевого оподаткування, розширення бази місцевого оподаткування, збалансування місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування зі стягнення місцевих податків та зборів.

Система міжбюджетних відносин України вимагає суттєвого вдосконалення за усіма напрямами, зокрема впровадження ефективного та дієвого міжрівневого розмежування загальнодержавних податків, перегляд чинної системи місцевих податків і зборів з метою збільшення їх частки у структурі доходної частини місцевих бюджетів за рахунок зменшення питомої ваги трансфертів від центрального бюджету, оптимізація витратних функцій місцевих органів влади, створення стимулів для підвищення ефективності їх діяльності. Фактично йдеться про поступове зменшення частки міжбюджетних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів і впливу центрального уряду на місцеві органи влади, а отже про фіскальну децентралізацію державного управління, що сприятиме належному вирішенню більшості перерахованих проблем. Проте, іноземний досвід, як і власний досвід попередніх років, свідчить, що реформування системи міжбюджетних трансфертів не можна здійснювати у відриві від реформування системи розмежування витратних функцій між рівнями влади і системи місцевого оподаткування. Саме комплексний підхід у цьому напрямі стане запорукою ефективних змін.

Аналіз обсягів офіційних трансфертів, доходів місцевих бюджетів та коефіцієнтів їх співвідношення доводить неефективність існуючої системи міжбюджетних трансфертів. Так, коефіцієнт співвідношення офіційних трансфертів і доходів місцевих бюджетів нижчим одиниці мають Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Харківська, Одеська, Полтавська області, автономна республіка Крим та міста Київ і Севастополь. Серед усіх областей найнижчий рівень цього коефіцієнту у 2010 році мали Дніпропетровська (0,56) і Донецька (0,62) області. Разом з тим, існують регіони, де коефіцієнт співвідношення трансфертів і доходів перевищує 2, серед них Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області. Закарпатська (2,68) і Тернопільська (2,58) області мають найвище значення даного показника (отже, різниця між мінімальним і максимальним значенням даного показника становить практично в п'ять разів). Окрім того, спостерігається негативна тенденція до постійного зниження мінімального і зростання максимального значення даного коефіцієнту. Так, у 2006 році, показник Дніпропетровської області складав 0,61 і, як ми бачили, знизився до 0,56 у 2010 році; у Донецькій області - 0,66 у 2006 р. і 0,62 у 2010 р. Натомість, у Закарпатській області у 2006 році він становив 1,97 і збільшився до 2,68 у 2010 році; у Чернівецькій - 1,66 у 2006 р. проти 2,23 у 2010 р.; у Івано-Франківській - 1,74 у 2006 р. проти 2,28 у 2010 р. Усе це свідчить про відсутність стимулів у регіонів до підвищення ефективності фіскальної політики на місцях, про незацікавленість місцевих органів влади у розробці альтернативних шляхів поповнення місцевих бюджетів і у виявленні активної позиції у процесі формування місцевої дохідної бази. Незважаючи на намагання реформувати систему місцевих фінансів, вивчення й адаптацію іноземного досвіду, прийняття великої кількості законодавчих та нормативних актів, включаючи Бюджетний кодекс України, більшість проблем лишилися невирішеними і тільки загострюються із часом. Отже, очевидним стає факт неефективності та негнучкості існуючої системи міжбюджетних трансфертів.

Неефективність системи міжбюджетних трансфертів призвела до відсутності конкуренції між регіонами, частина яких звикли жити на гарантовані дотації від держави, за які не потрібно боротися. Децентралізація повноважень, ресурсів і відповідальності змусить місцеві органи влади працювати ефективніше.

Проведений аналіз індексів складових частин людського розвитку та індексу регіонального людського розвитку демонструє, що у процесі забезпечення сталого розвитку перед різними регіонами України стоять різні проблеми і задачі, що визначають пріоритетні напрями розвитку кожного окремого регіону. Рейтингування регіонів України за інтегральним індексом людського розвитку демонструє, що промислово розвинені регіони не займають провідні позиції в цій сфері. Так, Донецька та Луганська області взагалі займають останні місця у даному рейтинзі, а Дніпропетровська і Запорізька знаходяться усередині рейтингу. Місто Київ об'єктивно займає перше місце як столиця. Також місто Севастополь традиційно займає другу сходинку, що пояснюється концентрацією потенціалу розвитку людського потенціалу саме у великих містах. Серед усіх областей найвищий рівень регіонального людського розвитку має Харківська область (починаючи з 2004 року Харківська область стабільно займає перше місце серед усіх областей та третє у загальному рейтинзі, поступаючись містам Києву і Севастополю). Лідируючі позиції у даному рейтинзі також займають автономна республіка Крим, Київська, Полтавська (протягом аналізованого періоду Полтавщина жодного разу не займала у даному рейтинзі позицію нижче сьомої), Хмельницька, Рівненська, Волинська області. У 2009 році Івано-Франківська область увійшла вперше до десятки лідерів за показником індексу регіонального людського розвитку.