Розвиток галузевих ринків в умовах глобалізації

Дослідження процесів глобалізації призвело до інтеграції теорій міжнародної торгівлі та галузевих ринків, що було відображено у працях лауреата Нобелівської премії в галузі економіки (2008 р.) П. Кругмана. Його розробки в теорії зовнішньоторговельної політики з урахуванням факторів недосконалої конкуренції, стратегічної взаємодії між фірмами на ринках з олігополістичною структурою, а також економії від масштабу дістали назву "нова міжнародна економіка". У 2009 р. Нобелівська премія була присуджена О. Вільямсону за визначення меж фірми ? одному з напрямів теорії галузевих ринків. Його ідеї привели до кардинальної переорієнтації не тільки економічної теорії, а й економічної політики, зокрема змінили ставлення органів антимонопольного регулювання США до вертикальної інтеграції.

На основі аналізу різних тлумачень категорії "галузевий ринок", враховуючи методологічні підходи, предмет дослідження теорії галузевих ринків, автором запропоновано визначення галузевих ринків як сукупності відносин між продавцями, що займаються однаковим видом діяльності, тобто здійснюють процес виробництва за допомогою схожих ресурсів та створюють однаковий за цільовим призначенням товар, та покупцями, які формують попит на даний продукт, з приводу купівлі-продажу цього економічного блага.

Дисертантом запропоновано класифікацію галузевих ринків за наступними критеріями: видами економічної діяльності ? в Україні визначаються за КВЕД; охопленням території ? глобальні, міжнародні, національні, регіональні; рівнем конкуренції ? конкурентні ринки, ринки природної монополії, ринки з індивідуальним домінуванням, ринки з колективним домінуванням; реагуванням на стадії економічного циклу ? ринки зі стабільним і циклічним характером розвитку; привабливістю щодо інвестицій ? зростаючі, стабільні, циклічні; динамікою витрат ? із зростаючими, постійними та спадними витратами; стадіями зрілості попиту ? піонерні, зростаючі, розвинені, затухаючі; бар'єрами входження ? з вільним входженням, неефективними, ефективними бар'єрами, блокованим входженням.

У другому розділі - "Тенденції розвитку структури галузевих ринків в умовах глобалізації" ? розкрито вплив глобалізації на функціонування галузевих ринків, еволюцію їх структурних ознак, бар'єри входження фірм на ринки галузей та їх модифікацію в умовах глобалізації світової економіки.

Визначено, що глобальний галузевий ринок - це сукупність відносин між продавцями, що представлені транснаціональними корпораціями, та покупцями з приводу купівлі-продажу стандартизованого продукту певного виду діяльності у межах єдиного світогосподарського простору на основі мережевої організації виробництва та обміну товарами.

У дисертаційній роботі визначено, що глобалізація в умовах постіндустріального розвитку економіки всебічно впливає на функціонування галузевих ринків, а саме: 1) відбуваються фундаментальні зміни в організації виробництва; 2) формуються глобальні галузеві ринки; 3) змінюються відносини конкуренції між фірмами; 4) виникають та розвиваються нові види діяльності фірм з метою найбільшого задоволення зростання як виробничих, так і невиробничих потреб; 5) продукція фірм стає більш стандартизованою для покупців усього світу.

Для оцінки структури галузевих ринків у дисертаційній роботі використовуються такі показники: концентрації, серед яких загальний рівень активності великих підприємств, рівень домінування на ринку одного або кількох продавців, рівень монопольної влади, масштаби фірм, крива концентрації, індекси концентрації; види та рівень бар'єрів входження на ринок нових фірм; рівень диверсифікації фірм за продуктовими лініями; рівень вертикальної інтеграції фірм.

На основі дослідження функціонування провідних компаній світу в роботі зроблено такі висновки: найбільші компанії світу нині працюють на галузевих ринках видобування та переробки нафти і газу, банківських послуг, автомобілебудування, металу, страхування, електроніки та електричного обладнання, роздрібної торгівлі, інжинірингу та конструкторських розробок; серед них найбільшою мірою представлені американські, французькі, китайські, німецькі та англійські компанії; вихід із списку найбільших компаній і зниження їх позицій у світових рейтингах відображає технологічні зміни, що відбулися в економіці, а також тенденції глобалізації внаслідок процесів злиття компаній різних країн.

В Україні загальні світові тенденції збільшення розмірів підприємств збігаються для галузевих ринків видобування та переробки нафти і газу, телекомунікацій, а також роздрібної торгівлі. Проте специфічним є переважання серед великих підприємств як за обсягом чистого доходу, так і серед експортерів виробників металу, що пояснюється спеціалізацією нашої країни у світовому просторі.

За часткою 50 найбільших компаній серед усіх зайнятих у промисловості показники України та США приблизно однакові, але, незважаючи на те, що більшість крупних компаній світу знаходяться саме в США, частка 50 найбільших компаній в обсязі реалізованої продукції в Україні майже вдвічі більша, ніж у США, що свідчить про високу концентрацію українських ринків. Найбільш концентрованими національними галузевими ринками є ринки нафти та газу, розподілу газу, банківської діяльності, телекомунікацій, цукру, тютюну, поштових послуг.

За даними аналізу бар'єрів входження фірм на галузеві ринки доведено, що найбільш суттєвими стратегічними бар'єрами входження фірм на ринки на сучасному етапі є: зростання обсягів початкових інвестицій для входження, зокрема витрат на рекламу, бренд компанії; доступ до ресурсів, що створює відносні переваги компаній, боротьба за цей доступ та лобіювання інтересів компаній розвинених країн з боку міжнародних організацій; збільшення витрат на дослідницько-конструкторські роботи; додатні мережеві зовнішні ефекти споживання; виокремлення часу як фактору успіху при входженні на ринки; адміністративні бар'єри, що регулюють доступ до ресурсів та права власності на них, отримання прав на здійснення діяльності, а також передбачають контроль за діяльністю.

У третьому розділі - "Еволюція стратегічної поведінки фірм на ринках галузі" ? досліджено стратегічну конкуренцію фірм, мотиви та наслідки процесів злиття і поглинання, змов на галузевих ринках в умовах трансформації світогосподарського середовища.

Дисертантом проаналізовано форми стратегічної конкуренції фірми, що спрямовані на зменшення кількості конкурентів шляхом витіснення їх з ринку або обмеження можливостей входження нових учасників. Досліджено види стратегічної протидії входженню на основі: граничного ціноутворення, тобто за рахунок використання діючими на галузевих ринках фірмами цінових інструментів з метою запобігання входженню нових учасників на даний ринок; виробництва великого обсягу продукції в період ухвалення рішення нової фірми щодо входження; інвестицій у капітал, що забезпечує скорочення витрат; стратегії підвищення витрат конкурентів; перехоплення ініціативи та розмноження торговельних марок; хижацької поведінки.

У дисертаційній роботі досліджено фактори, що сприяють сучасним процесам злиття і поглинання, зокрема: лібералізація міжнародних економічних відносин, руху транснаціонального капіталу; підвищення необхідності науково-дослідницької діяльності, зростання ризиків у сфері досліджень і розробок, якісні технологічні зміни; зменшення витрат на транспортування та комунікації. Встановлено, що процеси злиття і поглинання в Україні відбуваються у фінансовому секторі, металургії, харчовій промисловості, а в останні роки спостерігається пожвавлення їх у середньому та дрібному бізнесі.

Визначено, що законодавства майже всіх країн є дуже жорсткими щодо проявів змови між фірмами на олігополістичних ринках. Водночас певні винятки можуть бути пов'язані зі стабілізацією в галузі, раціоналізацією виробництва, техніко-технологічним та економічним розвитком. Особливістю регулювання картелів є те, що справи, які розглядаються відносно фіксування ціни або розподілу ринків у розвинених країнах, стосуються найчастіше транснаціональних компаній, а це є свідченням посилення глобалізаційних тенденцій функціонування галузевих ринків. Справи, які розглядаються у пострадянських країнах, зокрема Росії та Україні, переважно стосуються національних виробників, що може бути пояснено недостатнім рівнем розвиненості інтернаціоналізаційних процесів у межах галузевих ринків цих країн або лояльним ставленням до іноземних компаній.

У четвертому розділі - "Інституційне забезпечення розвитку галузевих ринків" ? досліджено проблеми регулювання галузевих ринків в умовах глобалізації, сутність, завдання, напрями державної галузевої політики, вибір пріоритетних видів діяльності розвитку національної економіки.

У дисертаційній роботі узагальнено сформовану інституційно-організаційну систему регулювання глобальних галузевих ринків та визначені її складові. По-перше, сукупність міждержавних дво- і багатосторонніх угод, правових, нормативних актів, серед яких Кіотський протокол (1998 р.), Монтеррейський консенсус Міжнародної конференції по фінансуванню розвитку (2002 р.), Йоханнесбурзька декларація по сталому розвитку (2002 р.), Декларація принципів побудови інформаційного суспільства (2003 р.), Комплекс принципів і правил про конкуренцію (1980 р.), Сан-Паульський консенсус (2004 р.). По-друге, організаційна інфраструктура забезпечення дотримання й розвитку зазначених угод, зокрема, міжурядові міжнародні організації; неурядові міжнародні організації; регіональні організації, внутрішньодержавні регіони, великі міста; транснаціональні корпорації; окремі видатні особи. Серед міжнародних організацій слід виокремити ООН, МВФ, СОТ, ОПЕК, Продовольчу та сільськогосподарську організацію ООН (ФАО), Конференцію ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та інші.

Обґрунтовано, що сучасне регулювання галузевих ринків на світовому рівні не вирішує глобальні проблеми розвитку, а демонструє захист інтересів розвинених країн і ТНК. Надмірна залежність економіки від іноземного капіталу, іноземних кредитів міжнародних організацій, які надаються за умов виконання необґрунтованих рекомендацій, недостатній розвиток внутрішніх ринків країни робить її вразливою щодо глобальних шоків розвитку.

Дисертантом дано визначення галузевої політики як системи економічних цілей, стратегічних і тактичних завдань розвитку національних галузевих ринків, втілених у державних (урядових) програмах, інструментів та механізмів, які забезпечують їх вирішення. Вона є частиною загальної економічної політики держави та за об'єктом регулювання ширша ніж промислова політика.

Проаналізовано вплив уряду на галузеві ринки за допомогою антимонопольних, бюджетно-податкових, зовнішньоекономічних, інвестиційних інструментів регулювання, а також прогнозування, стратегічного та індикативного планування, програмування. Серед них: законодавчі акти щодо функціонування та розвитку окремих видів діяльності; прогнози розвитку галузей і кон'юнктури ринку; цільові комплексні програми; ліміти; державні замовлення і державні контракти; державні інвестиції; держбюджет, бюджетні дотації, субсидії, субвенції, пільги; податки і податкові пільги; державні кредити; операції з державними цінними паперами на відкритому ринку; соціально-економічні нормативи; галузеві норми і стандарти; норми амортизації; система фіксованих, граничних і вільних цін; індексування цін.

Дисертантом обґрунтовано підходи щодо вибору пріоритетних галузевих ринків на основі теорій: довгострокового техніко-економічного розвитку; міжнародної торгівлі та конкурентоспроможності, в основі яких лежить поняття конкурентних переваг, зокрема абсолютних і відносних, ресурсонасиченості, економії від масштабу та диференціації продукції, технічного розриву, національного "ромбу"; теорії кластерів; теорії інтелектуального лідерства; вирішення завдань короткострокового періоду, зокрема з метою подолання криз, наслідків стихійних лих, війн тощо (див. табл. 2)

Провідними галузевими ринками за теорією довгострокового техніко-економічного розвитку є ті, що інтенсивно споживають технологічні нововведення, які беруть участь у створенні ядра технологічного укладу ("ключовий фактор"), та відіграють провідну роль у становленні нового технологічного укладу.

Таблиця 2. Теоретичні підходи до визначення пріоритетних галузевих ринків

Визначено, що в умовах глобальної конкуренції розвинені країни вже створили передумови для прориву в шостий технологічний уклад, ключовим фактором якого є нанотехнології, клітинні технології і методи генної інженерії. Ядром укладу стане наноелектроніка, молекулярна і нанофотоніка.

Зазначені теорії знайшли відображення у моделях національного економічного розвитку. У ресурсно-орієнтовній моделі пріоритетними є видобувні галузі, галузі первинної переробки; в експортно-орієнтованій ? галузі, підприємства яких конкурентоспроможні на зовнішніх ринках; моделі, що орієновані на імпортозаміщення ? галузі, підприємства яких виробляють продукцію аналогічну тій, що імпортується; інноваційно-орієнтованої моделі економіки ? галузі, що використовують інноваційні технології або виробляють інноваційну продукцію.

У п'ятому розділі - "Функціонування галузевих ринків у трансформаційній економіці України" ? розглядаються особливості формування та суперечності функціонування галузевих ринків в умовах трансформації національної економіки; обґрунтування галузевої політики України; стратегічні напрями розвитку національних галузевих ринків в умовах глобалізації.

За результатами аналізу об'єктивних причин трансформаційних процесів в економіці постсоціалістичних країн дисертантом доведено, що на формування галузевих ринків наклали відбиток відносини, які склалися в командно-адміністративній економіці: неефективна система відносин між господарюючими суб'єктами; ресурсно- й енергомісткий характер виробництва базових галузей економіки; низький рівень продуктивності праці внаслідок недостатньої мотивації праці, зрівняльний підхід і низький рівень заробітної плати; дефіцит якісної, диференційованої продукції на ринках споживчих товарів; структурні диспропорції; низький рівень інвестицій в оновлення обладнання та продукції внаслідок відсутності стимулюючого механізму конкуренції; розрив єдиної господарської системи СРСР та необхідність формування власної економічної системи тощо.

Визначено, що за цих обставин структурування галузевих ринків здійснювалося переважно за державного втручання шляхом роздержавлення, приватизації, демонополізації. Проаналізовано суперечності розвитку галузевих ринків у трансформаційній економіці, а саме: експлуатація наявних сировинних і матеріально-технічних ресурсів та застарілих технологій без якісного оновлення; серйозні структурні диспропорції; недостатній розвиток внутрішнього ринку; неузгодженості в напрямах використання прямих інвестицій, їх обмежене надходження у високотехнологічні галузі; низькі адаптаційні можливості сільськогосподарських підприємств; ліквідація багатьох ринків у сільському господарстві; суттєве зниження обсягів виробництва у тваринництві.

Дисертантом доведено, що нині в Україні використовуються інструменти загальносистемної та селективної галузевої політики. У межах загальносистемної галузевої політики застосовуються інструменти антимонопольного, інвестиційного, зовнішньоекономічного, патентно-ліцензійного регулювання, враховуючи необхідність інноваційного розвитку, підвищення конкурентоспроможності суб'єктів галузевих ринків, використання енергозберігаючих технологій, вирішення екологічних проблем. Селективна галузева політика застосовується на аграрних ринках; у промисловості, зокрема, паливно-енергетичному комплексі, видобуванні, збагаченні та агломерації кам'яного вугілля, гірничо-металургійному комплексі, хімічній, космічній галузях, літакобудуванні; транспортній галузі, зокрема, дорожньому господарстві, автомобільному, залізничному, повітряному транспорті; житлово-комунальному господарстві; у галузі зв'язку, телекомунікацій; на ринках фінансових послуг.

У роботі досліджено основні чинники низької дієвості галузевої політики в Україні, яка проявляється у недостатній конкурентоспроможності національних виробників, а також низькому рівні інноваційної активності суб'єктів галузевих ринків, та обґрунтовано напрями підвищення її результативності: підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок, при цьому випуск конкретної продукції має бути пов'язаний із розвитком стабільного ринку її збуту; стимулювання діяльності галузей, де існують переваги у витратах, шляхом залучення іноземного капіталу, ТНК для отримання передових технологій, укладання угод щодо створення спільних наукових центрів з метою подальшої розробки та вдосконалення технологічних процесів видобутку та переробки ресурсів; розвиток ринків транспортних послуг як шлях до залучення у глобалізаційний ланцюг створення доданої вартості; впровадження нано- та клітинних технологій та методів генної інженерії в авіакосмічну, оборонну, хімічну галузі, галузі електроніки, напівпровідників, енергетики, медичних продуктів і обладнання, металургії, фармацевтики, а також сільське господарство; створення вітчизняної наноіндустрії, зокрема підтримка галузевих ринків, де підприємства демонструють наміри та можливості застосування технологій ключового фактору шостого технологічного укладу.

У дисертаційній роботі проаналізовано розвиток галузевих ринків в Україні за видами економічної діяльності відповідно до напрямів: 1) ресурсний потенціал (капіталоозброєність; матеріально-технічний потенціал (вартість основних засобів у розрахунку на одне підприємство)); 2) зростання потенціалу (індекси основних засобів до попереднього року; індекси фізичного обсягу валової доданої вартості (ВДВ)); 3) результати діяльності: загальноекономічні (капіталовіддача; фактична виробнича потужність (ВДВ на одного господарюючого суб'єкта); рентабельність; частка валового прибутку у ВДВ; частка оплати праці у ВДВ); використання праці (продуктивність праці; середньомісячна оплата праці); 4) масштаб підприємств (середньорічна кількість найманих працівників на одному підприємстві).

Узагальнений рейтинг видів економічної діяльності в Україні за напрямами, що побудований автором на основі багатовимірних середніх, представлено на рис. 1.

Рис. 1. Узагальнений рейтинг видів економічної діяльності в Україні у 2001-2009 рр.

Вищий, порівняно із загальним рівнем розвитком економіки (12-е місце), в рейтингу мають такі види економічної діяльності: добувна промисловість (1-е); виробництво та розподіл електроенергії, газу та води (2-е); діяльність транспорту та зв'язку (3-є); фінансова діяльність (4-е). Добувна промисловість, виробництво і розподілення електроенергії, газу та води при цьому мають нижчий, ніж рівень економіки в цілому, рейтинг за зростанням потенціалу.

Усі підприємства промисловості - на 5-му місці, хоча в рейтингу за зростанням потенціалу їх рівень нижчий, ніж економіки в цілому (12-е місце, а економіка - 9-е), що свідчить про низькі темпи зростання основного капіталу та обсягів ВДВ, хоча по переробній промисловості ці показники не поступаються рівню економіки в цілому.

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство лише на 11-му місці, причому якщо за узагальненим рейтингом ці види економічної діяльності перевищують рівень економіки в цілому, то за ресурсним потенціалом та за його зростанням вони суттєво відстають, що свідчить про необхідність збільшення ресурсозабезпечення шляхом застосування державних регуляторних інструментів, оскільки сільське господарство є перспективним видом діяльності в Україні.

Найбільшими підприємствами за кількістю зайнятих є лідери рейтингу ? підприємства добувної промисловості та ті, що займаються виробництвом і розподілом електроенергії, газу та води. За ними йдуть суб'єкти охорони здоров'я, надання соціальних послуг та освіти, які у загальному рейтингу діяльності, відповідно на 9-му та 10-му місцях. Підприємства переробної промисловості посідають 7-е, а сільського господарства - 9-е місце. В умовах конкуренції масштаб підприємств має велике значення, оскільки впливає на його потенціал і визначає результати діяльності. З метою підвищення ефективності, на наш погляд, доцільним є зростання концентрації виробництва переробної промисловості, будівництва, а також сільського господарства.

Побудований автором рейтинг промислових видів діяльності в Україні представлений на рис. 2. Серед видів промислової діяльності узагальнений рейтинг виглядає так: виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (1); добувна промисловість (3), зокрема, добування паливно-енергетичних корисних копалин (2), добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних (4); виробництво електроенергії, газу та води (5). Таким чином, у першій п'ятірці - підприємства, що займаються добуванням і переробкою сировини.

Переробна промисловість, особливо такі важливі для України галузі як хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування, виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування мають рівень розвитку нижчий, ніж промисловості в цілому. Суттєво відстає машинобудування за такими напрямами як зростанням потенціалу, результати діяльності, передусім це стосується виробництва машин, транспортних засобів та устаткування

Виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів є галузями, що мають забезпечувати розвиток українського внутрішнього ринку споживчих товарів. Якщо за узагальненим рейтингом ці види діяльності посідають місце вище, ніж всі підприємства промисловості (9-е місце), то за ресурсним потенціалом - суттєво відстають, посідаючи лише 15-е місце.

Рис. 2. Узагальнений рейтинг видів промислової діяльності в Україні у 2001-2009 рр.

Гірші показники, ніж у цілому по промисловості, спостерігаються у: виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування (12-е місце, середня загальна - 0,953); хімічній та нафтохімічній промисловості (13-е місце, середня загальна - 0,863); машинобудуванні (14-е місце, середня загальна - 0,858); целюлозно-паперовому виробництві (16-те місце, середня загальна - 0,834)); виробництві іншої неметалевої продукції (17-е місце, середня загальна - 0,635); виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів (18-е місце, середня загальна - 0,631); виробництві гумових та пластмасових виробів (19-е місце, середня загальна - 0,578); текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра (20-е місце, середня загальна - 0,323); легкій промисловості (21-е місце, середня загальна - 0,278); обробленні деревини та виробництві виробів з деревини, крім меблів (22-е місце, середня загальна - 0,155). Уся переробна промисловість поступається добувній промисловості та розподілу електроенергії, газу та води й посідає 15-е місце, значення середньої загальної - 0,849 (див. рис. 2, рис. 3).

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, добування паливно-енергетичних корисних копалин більше, ніж у 4 рази перевищують загальний рівень показників по промисловості (значення середньої загальної - 4,847 та 4,521 відповідно); добувна промисловість в цілому, добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних, виробництво електроенергії, газу та води перевищують загальний рівень промисловості більше, ніж у 2 рази (значення середньої загальної - 2, 749; 2,462; 2,241відповідно) (див. рис.3).

Рис. 3. Узагальнена середня за видами промислової діяльності в Україні у 2001-2009 рр.

Особливо показовим є значення середньої за ресурсним потенціалом у добуванні паливно-енергетичних корисних копалин, що майже у 10 разів перевищує аналогічні показники по промисловості. Хімічне виробництво, що є провідним видом діяльності в Україні, перевищуючи рівень всіх промислових підприємств за ресурсним потенціалом, має низькі показники результативності. Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, маючи високі позиції за узагальненим рейтингом, відстають за зростанням потенціалу.

Таким чином, аналіз галузевих ринків за видами економічної діяльності в Україні свідчить про низький розвиток високотехнологічних видів діяльності, переробної промисловості, транспорту, а також спрямованість української економіки на добування та первинну переробку сировини. Структурні зрушення в Україні в останньому десятилітті не відповідали постіндустріальним тенденціям розвитку світової економіки. Саме тому необхідною є така державна політика, яка б стимулювала залучення інвестицій у галузі, що забезпечать конкурентоспроможність нашої країни у світовому економічному просторі.

У дисертаційній роботі визначено, що пріоритетними напрямами розвитку галузевих ринків України в довгостроковій перспективі мають стати: створення вітчизняної наноіндустрії, а також підтримка галузевих ринків, де підприємства демонструють наміри та можливості застосування технологій ключового фактора шостого технологічного укладу; розвиток енергозберігаючих технологій і стимулювання розвитку діяльності, що спрямована на ефективне використання енергетичних ресурсів; екологічне спрямування діяльності національних виробників. Найбільш перспективними видами діяльності для України в середньостроковій перспективі мають стати: авіабудування, космічна промисловість, машинобудування, будівництво, поліпшення автомобільних доріг, сільське господарство. У короткостроковому періоді формування пріоритетних видів діяльності залежить від конкретної соціально-економічної ситуації, зокрема дефіцит платіжного балансу потребує стимулювання діяльності компаній-експортерів з метою залучення валюти до країни; в умовах кризи на певному ринку, наприклад, цукру доцільним є розробка заходів щодо стимулювання виробництва цукрових буряків та їх переробки тощо.

Висновки

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми щодо розробки теоретико-методологічних засад дослідження, закономірностей та суперечностей функціонування і розвитку галузевих ринків в умовах глобалізаційних процесів, обґрунтування на цій основі напрямів ефективної державної галузевої політики. Результати авторських досліджень тенденцій та закономірностей функціонування та розвитку ринків на галузевому рівні, структури галузевих ринків в умовах глобалізації, еволюції стратегічної поведінки фірм на ринках галузі, інституційного забезпечення розвитку галузевих ринків, а також особливостей функціонування галузевих ринків у трансформаційній економіці України дозволили сформулювати узагальнення, висновки та пропозиції методологічного, концептуально-теоретичного та прикладного характеру, які відображають вирішення поставлених завдань відповідно до поставленої мети:

1. Визначено, що теорія галузевих ринків аналізує відносини між суб'єктами економіки на мезорівні економічної системи та охоплює проблеми поведінки учасників ринку в умовах недосконалої конкуренції, можливий результат взаємодії суб'єктів ринку, їх вплив на суспільний добробут, а також державне регулювання. Виокремлено чотири етапи розвитку теорії галузевих ринків: перший (кінець ХVІІІ - початок ХІХ ст.) ? дослідження ринкових відносин у працях економістів класичної та неокласичної школи політичної економії; другий (кінець ХІХ ? початок ХХ ст.) - дедуктивний аналіз галузевих ринкових відносин на основі цін, обсягу випуску фірм, їх впливу на ефективність, розміщення ресурсів та економічний добробут та емпіричний аналіз, коли на описовому рівні вивчалися історія й розвиток окремих фірм та галузей; третій (20?70-ті рр. ХХ ст.) - виникнення теорій монополістичної та недосконалої конкуренції; виокремлення теорії галузевих ринків, її розвиток у межах інституційного напряму, гарвардської, чиказької шкіл; четвертий (починаючи з 70-х років ХХ ст.) ? дослідження фірми, недосконалої конкуренції, державного регулювання; проблем вертикальних відносин; диференціації продукції; інноваційних чинників розвитку галузей; аналіз глобалізації галузевих ринків, монополістичної та олігополістичної конкуренції на міжнародних ринках. Це дало можливість всебічно використати різні теорії для аналізу функціонування й розвитку галузевих ринків.

2. З метою всебічного дослідження галузевих ринків обґрунтовано основні теоретико-методологічні підходи до їх аналізу: 1) системний, на основі парадигми "структура - поведінка - результат", що представлений у працях представників гарвардської школи Е. Мейсона, Дж. Бейна, а також Е. Чемберліна, Дж. Робінсон, та розвинений нині у теоріях п'яти сил конкуренції М. Портера та ринкової орієнтації фірми Ж.-Ж. Ламбена; 2) мікроекономічний, у межах чиказької школи, що ґрунтується на дослідженнях закономірностей прийняття оптимізаційних рішень щодо діяльності ринків, спирається на мікроекономічні моделі аналізу (Г. Демзец, Дж. Стіглер); 3) з точки зору теорії фірми, що бере початок з праць представників класичної школи політичної економії, продовжено у дослідженнях економістів інституційного напряму, таких як Р. Коуз, Ф. Найт та інших, а нині представлено у працях Д. Хейя та Д. Морріса; 4) нової міжнародної економіки, що пов'язаний з урахуванням факторів монополістичної конкуренції, стратегічної взаємодії між фірмами, зумовлених олігополістичною структурою ринків, а також економією від масштабу на світових ринках (Т. Левітт, П. Кругман, М. Меліц).

3. У зв'язку з тим, що в сучасній науковій літературі відсутня єдність поглядів на трактування сутності поняття "галузевий ринок", запропоновано авторський підхід до визначення даної категорії як сукупності відносин між продавцями, що займаються однаковим видом діяльності, тобто здійснюють процес виробництва за допомогою схожих ресурсів і створюють однаковий за цільовим призначенням товар, та покупцями, які формують попит на даний продукт, з приводу купівлі-продажу цього товару або послуги. Запропоновано класифікацію галузевих ринків за: 1) видами діяльності ринки (визначаються в Україні за КВЕД); 2) охопленням території (глобальні, міжнародні, національні, регіональні, місцеві); 3) рівнем конкуренції (конкурентні ринки, ринки природної монополії, ринки з індивідуальним домінуванням, ринки з колективним домінуванням); 4) реагуванням на стадії економічного циклу (ринки зі стабільним та циклічним характером розвитку); 5) привабливість щодо інвестицій (зростаючі, стабільні, циклічні); 6) динамікою витрат (із зростаючими, постійними та спадними витратами); 7) стадіями зрілості попиту (піонерні, зростаючі, розвинені, затухаючі); 8) висотою бар'єрів входження (із вільним входженням, неефективними, ефективними бар'єрами, блокованим входженням).

4. На основі узагальнення еволюції теоретичних підходів до аналізу глобальних ринків автором визначено, що глобальний галузевий ринок - це сукупність відносин між продавцями, що представлені транснаціональними корпораціями, та покупцями з приводу купівлі-продажу стандартизованого продукту певного виду діяльності у межах єдиного світогосподарського простору на основі мережевої організації виробництва й обміну товарами. Виявлено сутність та форми прояву тенденцій розвитку галузевих ринків в умовах глобалізації: 1) відбуваються фундаментальні зміни в організації виробництва на основі зростання мобільності ресурсів і об'єднання географічно поділеного світу; формування мережевого характеру відносин між продавцями і покупцями; розширення існуючих і створення нових зв'язків за допомогою інформаційних технологій та виникнення нових видів діяльності; продажу продукції та закупівлі ресурсів по всьому світу; розміщення виробництва фірм у багатьох країнах; зростання економії за рахунок масштабів виробництва; підвищення продуктивності у високотехнологічних галузях; 2) змінюються відносини конкуренції між фірмами, а саме: конкурентна позиція фірми в одній країні істотно впливає на її позиції в інших країнах; збільшується кількість галузей, де компанія може отримувати конкурентні переваги; зростають обсяги виробництва ТНК і глобальних компаній, за рахунок чого вони посідають панівне становище на більшості галузевих ринках; обмежується конкуренція за рахунок зменшення кількості учасників галузевих ринків, формуються олігопольні структури на міжнародних і глобальних ринках; 3) продукція фірм стає все більш стандартизованою.

5. Виявлено суперечності, притаманні розвитку галузевих ринків в умовах глобалізації, а саме: 1) між локальним силами, такими як місцеві споживачі, смаки, звички споживачів, державні та регулюючі органи, і глобальними силами, такими як ефекти масштабу, одноманітний споживчий попит, світова конкуренція, однорідність товарів; 2) між зростанням обсягів виробництва ТНК і глобальних компаній, їх панівним становищем на більшості галузевих ринків і входженням на ринки нових компаній; 3) між фінансовою й інвестиційною централізацією ресурсів у межах обмеженої кількості країн світу та залученням ресурсів у розвиток національних галузевих ринків; 4) між національними інтересами й інтересами світового капіталу, міжнародних корпорацій, міжнародних інвестиційних інститутів; інтеграцією галузевих ринків та відсутністю інструментів регулювання на міжнародному рівні; 5) між зростанням кількості наднаціональних інституцій і неспроможністю їх активно впливати на світогосподарські процеси; 6) між об'єктивними тенденціями до збільшення обсягів виробництва, зростання продуктивності праці та тенденцією до поляризації доходів і споживання; 7) між потребою у вільному переміщенні технологій, ресурсів і продукції та наявним рівнем транспортної інфраструктури; 8) між обмеженими можливостями людей у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації і глобальними міжнародними інформаційними потоками.

6. На основі дослідження функціонування провідних компаній світу доведено, що: найбільші компанії світу в останні роки працюють на галузевих ринках видобування та переробки нафти і газу, банківських послуг, автомобілебудування, металу, страхування, електроніки та електричного обладнання, роздрібної торгівлі, інжинірингу та конструкторських розробок; серед них найбільше американських, японських, китайських, французьких, німецьких та англійських компаній. Вихід із списку найбільших компаній і зменшення їх позицій у світових рейтингах відображає технологічні зміни, що відбулися в економіці, а також тенденції глобалізації внаслідок процесів злиття компаній різних країн. Аналіз концентрації на окремих галузевих ринках у розвинених країнах довів, що найбільш монополізованими є такі види діяльності: виробництво та продаж газу і нафти, напоїв, тютюну; банківські, мобільні, комунальні послуги; м'ясна, цукрова та кондитерська промисловості.

7. Встановлено сутність і види бар'єрів входження на галузеві ринки, а також головні прояви їх модифікації в умовах глобалізації, серед яких: великий розмір початкових інвестицій, зростання капітальних витрат за рахунок підвищення ролі реклами та вартості бренду; збільшення витрат на дослідницько-конструкторські роботи, які мають нести фірми для постійного підвищення продуктивності сучасних технологій і входження на ринок; зростання мінімально ефективного розміру фірми під впливом додатних мережевих ефектів; відкладання попиту внаслідок посилення вертикальної диференціації продукції; виокремлення часу як фактору успіху при входженні на ринки.

8. Доведено, що ускладнення конкурентних відносин в умовах глобалізації вимагає від фірм розробки нових форм і методів конкурентної боротьби у вигляді різноманітних стратегій конкуренції за такими напрямами: диверсифікація, зосередження, зменшення витрат, розширення, згортання. Розповсюдженими є також стратегії фірми залежно від її становища на ринку: лідера, послідовника, фахівця. Теоретико-економічний аналіз моделей протидії входженню на ринок за рахунок ціноутворення й обмеження обсягу випуску, стратегій збільшення інвестицій з метою зменшення витрат, збільшення витрат конкурентів, перехоплення ініціативи та розмноження торговельних марок, а також витіснення конкурентів та монополізації ринків шляхом хижацьких стратегій і мережевих ефектів, дозволяє визначати головні напрями реалізації стратегій та запобігати незаконним діям на практиці.

9. На основі дослідження сучасної інституційної системи забезпечення розвитку глобальних ринків, яка складається з сукупності міждержавних угод, правових, нормативних актів; організаційної інфраструктури забезпечення дотримання й розвитку зазначених угод: міжнародні організації, неурядові міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації тощо, виявлено головні особливості регулювання галузевих ринків на глобальному рівні: розширення кола суб'єктів економічного та політичного впливу на ринки; боротьба окремих держав, груп, апарату діяльності міжнародних організацій за можливості впливати на прийняття глобально значимих рішень; велика група суб'єктів, що бере участь у всебічному обговорення проблем тощо, зроблено висновок, що глобальне регулювання здійснюється неефективно, провали ринку переносяться на планетарний рівень.

10. Визначено зміст галузевої політики як системи економічних цілей, стратегічних і тактичних завдань розвитку національних галузевих ринків, втілених у державних (урядових) програмах, інструментах і механізмах, які забезпечують їх вирішення. Галузева політика є частиною загальної економічної політики держави й за об'єктом регулювання ширша за промислову. Досвід реалізації галузевої політики свідчить про існування суперечностей у державному регулюванні галузевих ринків, серед яких, насамперед, суперечності інтересів між: приватними компаніями та суспільством; інтересами окремих галузей іа загальними цілями розвитку країни; національними інтересами та інтересами іноземних компаній; інтересами споживачів і приватними інтересами компаній; окремими галузями економіки; державною допомогою розвитку певних галузевих ринків і порушенням ринкової конкуренції та структурними диспропорціями.

11. З метою визначення пріоритетних галузей економіки систематизовано різні теоретичні підходи на основі: теорії довгострокового техніко-економічного розвитку, яка представляє цей процес у вигляді послідовного заміщення технологічних укладів; ресурсно-, експортно-орієнтованої, орієнтованої на імпортозаміщення та інноваційно-орієнтованої моделі економіки; теорії міжнародної торгівлі та конкурентоспроможності, в основі яких лежить поняття конкурентних переваг, зокрема абсолютних і відносних, ресурсонасиченості, економії від масштабу та диференціації продукції, технічного розриву, національного "ромбу"; теорії кластерів; теорії інтелектуального лідерства; вирішення завдань короткострокового періоду, зокрема з метою подолання криз, наслідків стихійних лих, війн тощо.

12. Досліджено суперечності функціонування галузевих ринків на сучасному етапі розвитку національної економіки, що пов'язані з: експлуатацією наявних сировинних і матеріально-технічних ресурсів та застарілих технологій без якісного оновлення виробничого апарату; серйозними структурними диспропорціями; недостатнім розвитком внутрішнього ринку; диспропорціями у напрямах прямих інвестицій, їх обмежене надходження у високотехнологічні галузі; низькими адаптаційними можливостями підприємств, що виробляють сільськогосподарську продукцію; ліквідацією багатьох видів сільськогосподарської діяльності при збереженні суспільної потреби у відповідній продукції; суттєвим падіння обсягів виробництва у тваринництві; декапіталізацією сільськогосподарських підприємств.

13. Обґрунтовано, що в Україні проводиться загальносистемна та селективна галузева політика. Загальносистемна спрямована на створення умов для розвитку всіх видів діяльності та використовує антимонопольні, інвестиційні, зовнішньоекономічні, патентно-ліцензійні інструменти регулювання, враховуючи необхідність інноваційного розвитку, підвищення конкурентоспроможності суб'єктів галузевих ринків, використання енергозберігаючих технологій, вирішення екологічних проблем. Селективна галузева політика є спрямованим впливом на визначені види діяльності на основі концепцій їх розвитку за допомогою бюджетно-фінансових, зовнішньоекономічних, патентно-ліцензійних інструментів. Основними об'єктами такої політики в Україні є: сільськогосподарське виробництво; промислові види діяльності, зокрема, паливно-енергетичний комплекс, видобування, збагачення та агломерація кам'яного вугілля, гірничо-металургійний комплекс, хімічна, космічна галузь, машинобудування, літакобудування; транспортні галузі, зокрема, дорожнє господарство, залізничний, повітряний транспорт; житлово-комунальне господарство; галузі зв'язку, телекомунікацій; ринки фінансових послуг.

14. На основі багатовимірних середніх побудовано рейтинги видів економічної та промислової діяльності в Україні у 2001-2009 рр. за напрямами: ресурсний потенціал, потенціал зростання, результативність діяльності. Доведено, що вищий, ніж загальний рівень розвитку економіки, в рейтингу посідають такі види економічної діяльності: добувна промисловість (1); виробництво та розподіл електроенергії, газу та води (2); діяльність транспорту та зв'язку (3); фінансова діяльність (4). Усі підприємства промисловості ? на 5-му місті, на 6-му - операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, на 7-му - переробна промисловість. Серед видів промислової діяльності узагальнений рейтинг виглядає так: виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (1); добувна промисловість (3), зокрема, добування паливно-енергетичних корисних копалин (2), добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних (4); виробництво електроенергії, газу та води (5). Таким чином, у першій п'ятірці - підприємства, що займаються добуванням і переробкою сировини. Аналіз дав змогу зробити висновок про низький розвиток високотехнологічних видів діяльності, переробної промисловості, транспорту, а також спрямованість української економіки на добування та первинну переробку сировини. Структурні зрушення в Україні в останньому десятилітті не відповідали постіндустріальним тенденціям розвитку світової економіки, тому необхідним є використання інструментів державної політики з метою стимулювання залучення інвестицій у конкурентоспроможні галузі національної економіки.

15. Визначено пріоритетні напрями розвитку галузевих ринків України, серед яких: 1) у довгостроковій перспективі: створення вітчизняної наноіндустрії, а також підтримка галузевих ринків, де підприємства демонструють наміри та можливості застосування технологій ключового фактору шостого технологічного украду, а саме нано- і клітинних технологій, методів генної інженерії; розвиток енергозберігаючих технологій і стимулювання розвитку діяльності, що спрямована на ефективне використання енергетичних ресурсів; екологічне спрямування діяльності національних виробників, що можливо лише за рахунок створення системи економічних стимулів; 2) у середньостроковій перспективі: авіабудування, космічна галузь, машинобудування, сільське господарство, будівництво і вдосконалення автомобільних доріг; 3) у короткостроковому періоді формування пріоритетних видів діяльності залежить від конкретної соціально-економічної ситуації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія

1. Ігнатюк А.І. Галузеві ринки: теорія, практика, напрями регулювання: Монографія / А.І. Ігнатюк. - К.: ННЦ ІАЕ, 2010. - 465 с. (27 обл. вид. арк.) (Рецензія: Банківська справа, 2010. - № 4(94). - С. 90-94)

Розділи у колективних монографіях

2. Ігнатюк А.І. Теорія цінності у роботах Є. Слуцького / А.І. Ігнатюк // Є. Слуцький. Визнання. Творча спадщина з погляду сучасності / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2007.- С. 166?180. (0,7 друк. арк.)

Статті у наукових фахових виданнях

3. Ігнатюк А.І. Галузева структура ринку як основа конкурентних відносин / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2001. ? № 49. ? С. 45?49. (0,5 друк. арк.)

4. Ігнатюк А.І. Шляхи обмеження монополізму в перехідній економіці України / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2003. ? № 66?67. ? С. 15?18. (0,5 друк. арк.)

5. Ігнатюк А.І. Теорія галузевих ринків / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2004. ? № 68. ? С. 7?10. (0,5 друк. арк.)

6. Ігнатюк А.І. Процеси злиття та поглинань: світовий досвід та Україна / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2005. ? № 76. ? С. 65?68. (0,4 друк. арк.)

7. Ігнатюк А.І. Цінова дискримінація та її наслідки / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія Економіка. ? 2006. ? № 86?87. ? С. 18?22. (0,6 друк. арк.)

8. Ігнатюк А.І. Державне регулювання хижацької поведінки фірм на ринку / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2006. ? № 89. ? С. 17?21. (0,6 друк. арк.)

9. Ігнатюк А.І. Державне регулювання ринку страхових послуг в Україні / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2007. ? № 94?95. ? С. 39-42.(0,5 друк. арк.)

10. Ігнатюк А.І. Державне регулювання галузевих ринків: світовий досвід та перспективи / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2007. ? № 97. ? С. 4?7. (0,5 друк. арк.)

11. Ігнатюк А.І. Шляхи ефективного регулювання галузевих ринків / А.І. Ігнатюк // Культура народов Причерноморья. ? 2007. ? № 117. ? С. 90?92. (0,4 друк. арк.)

12. Ігнатюк А.І. Галузева політика в системі державного регулювання економіки / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2008. ? № 101. ? С. 14?18. (0,8 друк. арк.)

13. Ігнатюк А.І. Галузеві ринки: сутність та класифікація / А.І. Ігнатюк // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. ? Серія: Економічні науки. ? 2008. ? Вип. 20. ? С. 35?39. (0,6 друк. арк.)

14. Ігнатюк А.І. Особливості реформування державних підприємств в Україні / А.І. Ігнатюк, В.М. Мотриченко // Теоретичні та прикладні питання економіки. ? 2008. ? Вип. 17. ? С. 186?195. (автором визначені особливості реформування державних підприємств за видами економічної діяльності; 0,3 друк. арк.)

15. Ігнатюк А.І. Бар'єри входження українських підприємств на світові галузеві ринки / А.І. Ігнатюк // Економіка розвитку. ? 2008. ? № 2 (46). ? С. 38?41. (0,5 друк. арк.)

16. Ігнатюк А.І. Структура галузевих ринків України / А.І. Ігнатюк // Вісник ДонНУЕТ. ? 2008. ? № 4 (40). ? С. 37?44. (0,6 друк. арк.)

17. Ігнатюк А.І. Способи підвищення конкурентоспроможності галузей економіки України / А.І. Ігнатюк // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. ? 2008. ? № 1(26). ? С. 39?45. (0,6 друк. арк.)

18. Ігнатюк А.І. Вертикально інтегровані структури на галузевих ринках України / А.І. Ігнатюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ? Серія Економіка. ? 2009. ? № 109. ? С. 19?23. (0,7 друк. арк.)

19. Ігнатюк А.І. Пріоритетні напрями галузевої політики України в умовах глобальної економічної кризи / А.І. Ігнатюк // Теоретичні та прикладні питання економіки. ? 2009. ? Вип. 19. ? С. 63?71. (0,6 друк. арк.)

20. Ігнатюк А.І. Галузеві ринки та інновації / А.І. Ігнатюк // Теоретичні та прикладні питання економіки. ? 2009. ? Вип. 20. ? С. 90?100. (0,9 друк. арк.)

21. Ігнатюк А.І. Методологія дослідження функціонування галузевих ринків / А.І. Ігнатюк // Економічна теорія. ? 2009. ? № 3. ? С. 60?74. (1,0 друк. арк.)