Розвиток сільськогосподарської кооперації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

08.00.04 - економіка та управління підприємствами

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ

Виконала Ушкаренко Юлія Вікторівна

Житомир - 2010

АНОТАЦІЯ

Ушкаренко Ю.В. Розвиток сільськогосподарської кооперації (теорія, методологія, практика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). - Житомирський національний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, Житомир, 2010.

У дисертації розглядаються теоретико-методологічні й практичні засади розвитку сільськогосподарської кооперації в аграрному секторі економіки України. Визначено економічну та екологічну роль, а також соціальну місію сільськогосподарської кооперації. Обґрунтовано концептуальні основи формування та ефективного функціонування кооперативних підприємств.

Запропоновано методику визначення напрямів функціональної діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу з використанням сучасних методів прогнозування та комп'ютерних технологій. Удосконалено ідентифікацію фундаментальних принципів кооперації.

За допомогою синергетичного підходу здійснено методологічне обґрунтування системного розвитку аграрного сектора та розроблено його багатопараметричну економіко-математичну модель. Теоретично обґрунтовано пропозиції щодо напрямів і форм державної підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації.

Ключові слова: кооперація, сільськогосподарський виробничий кооператив, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, інтеграція, кооперативні принципи, конкурентоспроможність, сільськогосподарський товаровиробник, синергізм, неприбутковий статус.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення економічного зростання і соціального розвитку нашої країни значною мірою залежить від стану та умов функціонування аграрного сектора її економіки, в якому за останні десятиліття відбулися докорінні зрушення, пов'язані з ринковою трансформацією національної економіки. Ключовим завданням проведеної аграрної реформи було повернення у приватну власність землі й інших засобів виробництва тим, хто з ними працює, і створення на цій основі нових форм організації агропромислового виробництва, адекватних умовам ринкової економічної системи з метою реалізації величезного вітчизняного аграрного потенціалу. Характерними рисами цього процесу стало визнання плюралізму всіх організаційно-правових типів підприємств, свободи вибору форм і методів господарювання, лібералізація та демократизація виробничих відносин.

Такі глибинні перетворення організаційної структури агропромислової галузі, з одного боку, порушили характерні для колишньої, планово-централізованої економіки закономірності функціонування та виробничі зв'язки, зробили непотрібними, раніше здавалося б, непохитні підвалини системи колективного господарювання, а з іншого, - спричинили виникнення величезної маси незалежних товаровиробників-власників, різних за масштабом свого виробництва, правовим статусом, фінансово-економічною спроможністю. За всіх політичних та економічних негараздів перехідного періоду не викликає жодного сумну думка про зростаючу об'єктивну необхідність взаємодії та взаємодопомоги сільськогосподарських товаровиробників у захисті своїх економічних і соціальних інтересів шляхом створення повністю контрольованих ними структур агробізнесу, які отримали у світі назву сільськогосподарських кооперативів.

Проблеми розвитку кооперації досліджуються протягом тривалого часу. Вони перебували у фокусі наукових інтересів таких відомих учених, як Р. Оуен, Ф. Райффайзен, С. Подолинський, П. Кропоткін, М. Туган-Барановський, О. Анциферов, І. Ємельянов, О. Чаянов та ін. Розробку основних принципів і узагальнення досвіду сільськогосподарської кооперації в минулому зроблено відомими українськими дослідниками та практиками кооперації, інтерес до наукової спадщини яких зберігається дотепер. Серед них найвідомішими постатями були С. Бородаєвський, І. Витанович, М. Левитський, Б. Мартос, Є. Храпливий та ін. У наш час, після проголошення курсу на побудову в країні ринкової економічної системи та демократичного суспільства, науковий інтерес до теорії та практики кооперації помітно зріс. Питанням розвитку сільськогосподарської кооперації в аграрному секторі національної економіки присвятили свої дослідження вітчизняні економісти-аграрники, серед яких найсуттєвіший внесок зробили В. Гончаренко, Ф. Горбонос, Ю. Губені, В. Зіновчук, П. Канінський, О. Крисальний, М. Малік, В. Месель-Веселяк, О. Могильний, Л. Молдаван, О. Онищенко, А. Пантелеймоненко, П. Саблук, І. Червен, Г. Черевко, В. Юрчишин та ін. Дослідження окремих аспектів кооперативних правовідносин у сільському господарстві здійснено вітчизняними науковцями-правознавцями В. Семчиком, Н. Титовою, В. Федоровичем, Ю. Шемшученком та ін.

Сучасні дослідники, спираючись на фундаментальні принципи кооперації і розвиваючи їх відносно теперішніх умов, обґрунтували концептуальні підходи й напрями відродження кооперації. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій з питань розвитку сільськогосподарської кооперації гострими залишаються проблеми, особливо на пореформеному етапі, пов'язані з обґрунтуванням ефективних моделей кооперативних утворень, розробкою механізму державної підтримки кооперації, її роллю у становленні інфраструктури аграрного ринку та соціальною місією щодо забезпечення сільського розвитку. Це зумовило необхідність проведення окремого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами. У дисертаційній роботі представлено результати досліджень, здійснених особисто автором відповідно до теми науково-дослідної роботи економічного факультету Херсонського державного аграрного університету “Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур, систем ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування” (номер державної реєстрації 0102U003197). Зокрема, дисертантом розроблено та обґрунтовано методологічний підхід і теоретичні засади формування та функціонування сільськогосподарських кооперативів у пореформений період, на емпіричному матеріалі ідентифіковано чинники, що стримують поширення кооперативів в аграрному секторі та реалізації їх потенціалу, зокрема в Південному регіоні, визначено пріоритети і напрями розвитку кооперативного руху на селі.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні теоретичних, методологічних та організаційних засад розвитку сільськогосподарської кооперації як одного з основних напрямів відродження аграрного сектора національної економіки. Для досягнення поставленої мети у дисертаційній роботі вирішувались задачі, які відображають логічну послідовність і концепцію дослідження, а саме:

· розробити та обґрунтувати методологічні засади стратегії розвитку кооперації як напряму структурних перетворень аграрного сектора національної економіки;

· визначити і теоретично обґрунтувати економічну роль і соціальну місію сільськогосподарської кооперації на пореформеному етапі розвитку агропромислового виробництва;

· за допомогою синергетичного підходу здійснити методологічне обґрунтування системного розвитку аграрного сектора та розробити його багатопараметричну економіко-математичну модель;

· удосконалити ідентифікацію та гносеологічну інтерпретацію фундаментальних принципів кооперації для попередження поширення псевдокооперативів;

· розробити і запропонувати методику визначення напрямів функціональної діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу з використанням сучасних методів прогнозування та комп'ютерних технологій;

· поглибити теоретичне підґрунтя принципу неприбутковості обслуговуючих кооперативів;

· обґрунтувати пріоритети здійснення кооперативами їх соціальної місії з акцентуванням їх важливої ролі у демократизації сільського життя, розвитку аграрного підприємництва, вирішенні екологічних проблем;

· ідентифікувати і розкрити чинники, що негативно впливають на розвиток сільськогосподарських виробничих кооперативів, унеможливлюють їх швидку адаптацію до ринкових умов;

· розробити пропозиції щодо забезпечення системного і поступального розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, використання кооперативної ідеї у формуванні та функціонуванні інфраструктури аграрного ринку;

· обґрунтувати пропозиції щодо розвитку напрямів і форм державної підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації;

· висвітлити й обґрунтувати взаємодію різних видів сільської кооперації в інтересах економічного піднесення і соціального відродження села, демократичних інститутів сучасного цивілізованого суспільства.

Об'єктом дослідження є процеси формування та забезпечення ефективного функціонування підприємств кооперативного сектора агропромислового комплексу України у пореформений період.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів функціонування і розвитку сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів в Україні та в Південному регіоні зокрема (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна республіка Крим).

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обрано системний підхід до вивчення процесів та явищ, за допомогою якого виявлені проблеми розглядаються з позицій цілісності і нерозривності об'єкта та середовища його існування, цілей і методів управління, засобів його моніторингу. Системний підхід в контексті даного дослідження являє собою методологію, що дає можливість на певному рівні абстрагування ідентифікувати проблемні аспекти кооперативної діяльності в агропромисловому виробництві. На цій основі запропоновано прикладні, належним чином апробовані, можливості вирішення наукової проблеми забезпечення ефективної діяльності сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів, розвинуто стратегічне бачення формування кооперативного сектора в АПК.

Метод наукової абстракції, разом з методом аналізу і синтезу, в ході дослідження дозволив узагальнити та обґрунтувати суть кооперації та кооперативу, вивчити та систематизувати чинники, що впливають на діяльність сільськогосподарських кооперативів, обґрунтувати поняття “неприбутковості” діяльності обслуговуючих кооперативів. У даному дослідженні кооперація вивчалася в єдності її історичного розвитку, для чого застосовувався історико-економічний метод. При аналізі кількісних та якісних показників ефективності господарювання виробничих та обслуговуючих кооперативів застосовано економіко-статистичний метод. На основі використання елементів економіко-математичних методів автором розроблено модель сільськогосподарського виробничого кооперативу з виробництва зерна, а використання множинного кореляційно-регресивного аналізу дозволило встановити щільність зв'язків між елементами, визначити фактори впливу, розробити багатопараметричні моделі.

Монографічний метод використовувався при детальному вивченні та узагальненні досвіду роботи окремих кооперативних господарств, особливостей розвитку кооперації в конкретному регіоні; функціонування сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів за кордоном, а отриманні результати стали основою для розробки рекомендацій щодо використання цього досвіду в Україні. Балансовий метод застосовано при проведенні розрахунків, пов'язаних із забезпеченням пропорційності розвитку сільськогосподарської кооперації на всіх етапах аналізу господарської діяльності кооперативів та при обґрунтуванні перспектив її розвитку.

При дослідженні розвитку кооперації було широко застосовано метод соціометричного обстеження, зокрема анкетування, яке проводилось за допомогою спеціально підготовлених опитувальних листів. Матеріали, зібрані за допомогою розроблених автором анкет, дозволили вивчити ступінь зацікавленості виробників у розвитку сільськогосподарської кооперації в регіоні.

Інформаційною базою проведення даного дослідження були законодавчо-нормативні акти України, статистичні матеріали Держкомстату України та Міністерства аграрної політики України, матеріали Головних управлінь агропромислового розвитку облдержадміністрацій окремих областей, наукові статті, монографічні дослідження, тези доповідей на науково-практичних конференціях, матеріали соціологічних обстежень підприємств, дані річних звітів сільськогосподарських кооперативів, інформація із всесвітньої комп'ютерної мережі “Інтернет”, матеріали власних досліджень.

Наукова новизна результатів. Науковим внеском автора є обґрунтування та впровадження результатів досліджень щодо формування та розвитку кооперативного сектора аграрної економіки України. Елементами наукового внеску є такі результати проведених досліджень:

вперше:

· розроблено та обґрунтовано методологічні засади вирішення наукової проблеми формування та імплементації стратегії розвитку сільськогосподарської кооперації з пріоритетною орієнтацією на першочергове задоволення економічних та соціальних інтересів вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, зупинення стагнації і подолання деструктивних явищ в агропромисловому виробництві та забезпечення реалізації аграрного потенціалу країни у процесі її інтеграції до світового економічного простору;

· визначено і теоретично обґрунтовано економічну роль та соціальну місію сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів на пореформеному етапі розвитку вітчизняного агропромислового виробництва, в умовах зростаючої конкуренції з боку агрохолдингових структур, концентрації капіталу та неконтрольованої експансії непродуктивного посередництва у сфері агробізнесу;

· використано синергетичний підхід для методологічного обґрунтування системного розвитку кооперативного сектора з виокремленням структуроутворюючих чинників формування багаторівневої горизонтально та вертикально інтегрованої дисипативної кооперативної системи, а також окресленням інституціональних і функціональних взаємозв'язків її складових та елементів за допомогою багатопараметричної економіко-математичної моделі;

удосконалено:

· ідентифікацію та гносеологічну інтерпретацію фундаментальних принципів кооперації, що, на відміну від відомих підходів, акцентує увагу на попередженні виникнення і поширення псевдокооперативних утворень, здатних дискредитувати кооперативну ідею, відвернути увагу від неї потенційних учасників кооперації, призвести до неналежної оцінки її унікального призначення в процесі формування ринкової економічної системи і забезпечення сільського розвитку;

· методику визначення напрямів функціональної діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу, яку розроблено на основі евристичних процедур з використанням комп'ютерних технологій, зокрема методів експертного оцінювання специфічної діяльності сільськогосподарських кооперативів на підставі електронних таблиць (офісний генератор Excel), а також автоматизованої системи управління прибутковістю виробничих кооперативів на основі машинної імітації розрахункових процедур;

· теоретичне підґрунтя принципу неприбутковості обслуговуючих кооперативів, що визнає адекватність даного принципу економічній природі обслуговуючої кооперації, але, на відміну від існуючих підходів, більш лояльно трактує питання щодо абсолютизації неприбутковості, залишаючи за кооперативом право остаточного вибору і застосування моделі своєї фінансової діяльності;

дістало подальший розвиток:

· обґрунтування пріоритетів здійснення кооперативами їх соціальної місії, яка, крім традиційно очікуваних позитивних наслідків економічного зростання, таких як створення робочих місць у сільській місцевості, підвищення рівня добробуту її мешканців, підтримання та розвиток соціальної інфраструктури, підвищення загальноосвітнього та фахового рівня селян, акцентує свою увагу на навчанні через кооперацію основам демократії, подоланні соціальної індиферентності, піднесенні ролі сільських громад, розвитку місцевого самоврядування й аграрного підприємництва, активному протистоянню деградації сільських територій та зубожіння їх населення;

· визначення зростаючої необхідності використання кооперації сільськогосподарських товаровиробників у вирішенні проблем посилення екологічного навантаження на аграрний сектор та сільські території, що, зокрема, може бути зупинено шляхом організації на кооперативних засадах виробництва і маркетингу екологічно безпечної продукції, раціонального використання обмежених і не відновлюваних природних ресурсів за допомогою застосування маловідходних та безвідходних новітніх технологій у виробничих кооперативах, підвищення екологічної свідомості сільського населення щодо збереження природного навколишнього середовища;

· ідентифікація і розкриття чинників, що негативно впливають на розвиток сільськогосподарських виробничих кооперативів, зокрема тих, що уповільнюють диверсифікацію своєї діяльності, перешкоджають розвитку відносин власності в частині забезпечення вільного руху земельних та майнових паїв громадян, не використовують мотиваційних інструментів підвищення трудової та ділової активності членів кооперативу, піддаються утриманським настроям щодо можливості фінансової допомоги з боку державного та місцевих бюджетів, не застосовують маркетингових стратегій розвитку і, як наслідок, унеможливлюють швидку адаптацію своїх підприємств до умов ринкової економічної системи;

· пропозиції щодо забезпечення системного і поступального розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, зокрема обґрунтування адекватних їх функціональному призначенню і економічній природі організаційних структур та систем управління, посилення їх ринкової позиції завдяки застосуванню новітніх маркетингових технологій, диверсифікації діяльності шляхом поглиблення вертикальних інтеграційних процесів, використання кооперативної ідеї у формуванні та функціонуванні інфраструктури аграрного ринку;

· теоретичне обґрунтування і пропозиції щодо практичного втілення механізму державної підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації, що передбачає удосконалення правового поля формування кооперативного руху в аграрному секторі, використання інструментарію державної аграрної політики у процесі встановлення відповідальності органів виконавчої влади за сприяння розвитку кооперації та її використання в процесі подолання депресивного стану аграрного сектора і забезпечення сільського розвитку, цілеспрямовану та адресну фінансову допомогу кооперативам з відповідним моніторингом її ефективності спільно з представницькими організаціями кооперативів, сприяння і підтримку кооперативної освіти та наукових досліджень у сфері кооперації;

· висвітлення і обґрунтування подальшої ко-еволюції та комлементарності різних видів сільської кооперації (передусім сільськогосподарської, споживчої, кредитної) в інтересах економічного піднесення і соціального відродження села, формування нової генерації аграрного соціуму, збереження сімейно-трудового укладу та інших духовних цінностей сільського життя, розвитку місцевого самоврядування й інших демократичних інститутів сучасного цивілізованого суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження знайшли своє практичне застосування. Зокрема, розроблена автором методика визначення запланованої суми прибутку кооперативних підприємств, а також порядок розрахунків, пов'язаних із встановленням рівня їх беззбитковості, виявлення факторів впливу на процеси управління прибутком, розробка і використання комп'ютерної програми “Управління прибутком” узагальнені у науково-методичних рекомендаціях щодо шляхів та форм подальшого розвитку кооперативних підприємств і знайшли своє впровадження у сільськогосподарських виробничих кооперативах Автономної Республіки Крим (довідка Ради міністрів АРК № 301-01/649 від 10 березня 2010 р.).

Визначення особливостей створення, напрямів та пріоритетів розвитку кооперативних форм господарювання в аграрній сфері економіки та пропозиції щодо підвищення ефективності їх функціонування використано в кооперативах Херсонської області (довідка Головного управління агропромислового розвитку Херсонської облдержадміністрації № 1-700-5/102 від 16 березня 2010 р.), а також при розробці Стратегії економічного і соціального розвитку Херсонської області до 2015 р. (довідка Головного управління економіки Херсонської облдержадміністрації № 58-523-299/9-10/3 від 17 березня 2010 р.).

Пропозиції автора щодо розробки та обґрунтування організаційно-економічних і правових основ створення і функціонування кооперативних підприємств, виявлення особливостей прояву синергетичного ефекту кооперативної взаємодії, а також рекомендації щодо шляхів і форм подальшого розвитку кооперації в АПК схвалені і застосовуються в кооперативах Миколаївської області (довідка Миколаївської обласної ради та Головного управління агропромислового розвитку Миколаївської облдержадміністрації № 974-15/05-09 від 25 листопада 2009 р.).

Науково-методичні розробки та результати наукових досліджень автора щодо розвитку сільськогосподарської кооперації в Південному регіоні України та ролі в цьому процесі дорадчих служб схвалено Національною асоціацією сільськогосподарських дорадчих служб України (довідка № 0128-02 від 23 березня 2010 р.).

Методичні розробки щодо організаційних особливостей формування сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів прийняті до впровадження Управлінням агропромислового розвитку Голопристанської районної державної адміністрації (довідка № 01-10/43 від 9 березня 2010 р.).

Розроблені автором економіко-математичні моделі знайшли своє практичне застосування в умовах конкретних кооперативів Херсонської області, зокрема модель автоматизації процедур розрахунку показників дохідності у багатоваріантному режимі - у сільськогосподарському виробничому кооперативі “Лідія” Скадовського району (довідка № 87 від 19 грудня 2007 р.), а також багатопараметрична модель економічної діяльності - в сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі “Південний союз” Голопристанського району (довідка № 12 від 10 липня 2009 р.).

Методичні розробки щодо обґрунтування організаційно-економічних і правових основ створення і функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів використовуються Сільськогосподарською дорадчою службою Південного регіону України (довідка № 01-06/60 від 21 січня 2010 р.).

Теоретичні розробки автора щодо визначення найефективніших форм сільськогосподарської кооперації та їх порівняльної ефективності використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Основи підприємницької діяльності і агробізнесу” для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", "спеціаліст" та "магістр" в Одеському державному аграрному університеті (довідка № 01-22/13-286 від 11 березня 2010 р.), при викладанні курсу "Основи сільськогосподарської кооперації" в Херсонському державному аграрному університеті (довідка № 66-05/55 від 14 травня 2010 р.), а також впроваджені у навчальний процес з підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів АПК Інститутом післядипломної освіти та дорадництва Херсонського державного аграрного університету (довідка № 36/20 від 17 червня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблем відродження і розвитку сільськогосподарської кооперації в аграрному секторі економіки України. Основні положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї і розробки, які є результатом особистого наукового пошуку докторанта.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційної роботи доповідалися і отримали позитивну оцінку на конференціях, симпозіумах, конгресах, форумах, зокрема: на Міжнародних науково-практичних конференціях “Соціально-економічні проблеми села в пореформений період” (Миколаїв, 2004); “Перспективи кооперації в АПК України в умовах інтеграції в Європейський Союз” (Львів, 2005); “Організаційно-економічні інструменти розвитку інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві” (Тернопіль, 2006); “Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку” (Київ, 2007); “Напрями забезпечення сталого розвитку аграрного сектора” (Біла Церква, 2009); на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці” (Житомир, 2005); на Міжнародних наукових конференціях “Актуальні проблеми розвитку кооперації в ринкових умовах” (Херсон, 2007); “Управління організаційно-технічними та фінансовими змінами на промислових підприємствах” (Київ, 2006); “Державна політика та стратегія реформування економіки України в XXI сторіччі” (Полтава, 2007); “Методологічні засади стратегічного планування розвитку регіону” (Херсон, 2007); на Всеукраїнській конференції молодих вчених та аспірантів “Регіональні економічні системи. Вітчизняний та світовий досвід” (Вінниця, 2008); на Міжнародному симпозіумі “Роль соціального капіталу та локальних ініціатив у забезпеченні сільського розвитку” (Житомир, 2007); на річних зборах Північно-східного регіону Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників “Трансформація земельних відносин до ринкових умов господарювання” (Харків, 2009); на IV Міжнародному форумі молодих вчених “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми і перспективи” (Харків, 2010).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - «Сільськогосподарська кооперація як об'єкт теоретичних досліджень» - визначено категоріальний апарат дослідження, розкрито роль і місце сільськогосподарської кооперації у ринковій економічній системі, обґрунтовано соціально-економічну й екологічну сутність кооперації, виділено загальні для всіх кооперативів принципи організації діяльності, досліджено правові засади розвитку кооперації.

Сільськогосподарська кооперація - один із основних елементів, що сприяє розвитку й ефективній діяльності аграрного сектора, й одна з організаційно-правових форм виробництва, що дозволяє виробникам адаптуватись до економічних умов, які постійно змінюються. На наш погляд, кооперація, - особлива організаційно-економічна форма господарювання, являє собою систему кооперативів, їх спілок, об'єднань, асоціацій, а також створених ними інших господарських організацій і є формою сумісної господарської діяльності виробників в одному чи різних, але взаємопов'язаних процесах праці або виробництва, з метою досягнення економічних результатів або задоволення своїх соціальних і економічних інтересів, що важко чи неможливо досягнути при індивідуальній діяльності.

За час свого існування сільськогосподарська кооперація пройшла складний шлях розвитку, що зазнав впливу сукупності організаційно-економічних умов. Це визначило специфіку якостей і форм кооперації. Проведені дослідження дали змогу виділити основні напрями розвитку кооперації, які полягають у створенні кооперативних формувань на базі сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, особистих селянських господарств, а також формуванні внутрішньогосподарських кооперативів, утворенні різного роду об'єднань, союзів кооперативів на районному, обласному, регіональному рівні.

Розвиток сільськогосподарської кооперації забезпечується виконанням двох основних функцій - економічної і соціальної. Економічна функція визначається об'єднанням засобів виробництва, коштів і праці товаровиробників, що дозволяє їм раціоналізувати ведення господарства і захистити свої інтереси від великих монопольних організацій. Для сучасної сільськогосподарської кооперації характерним є підвищення концентрації виробництва, яка вимагає постійного зниження витрат на виробництво одиниці продукції. Об'єктивною передумовою концентрації у сфері сільськогосподарської кооперації є прагнення її учасників поліпшити результати своєї економічної діяльності, тобто мінімізувати втрати на виробництві і максимально збільшити доходи.

Соціальна місія притаманна усім видам кооперативів, оскільки вони являють собою об'єднання громадян з метою забезпечення для себе умов виробництва, збуту, постачання, споживання. Соціальна природа кооперативів характеризується: членством як формою об'єднання громадян у кооператив; метою створення; засобом досягнення мети (економічна чи трудова участь), розподілом результатів; методами управління, ступенем їх демократизації; кооперативною формою власності. Соціальна функція сільськогосподарського кооперативу має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямах, як забезпечення зростання рівня добробуту та якості життя членів кооперативу, підтримання та розвиток соціальної інфраструктури сільської території, підвищення загальноосвітнього та фахового рівня селян.

Вбачаємо за доцільне зупинитися й на екологічній функції, яку виконує кооперація. Сільське господарство є тією галуззю матеріального виробництва, де екологічні проблеми виявляються в усій своїй багатогранності та складності. З огляду на це виникає необхідність в організації і проведенні спеціальних занять з підвищення екологічної свідомості сільського населення щодо збереження природного навколишнього середовища. Потрібна роз'яснювальна робота та навчання з питань екологічно безпечного застосування засобів хімізації і впровадження новітніх технологій у виробництво, організації на кооперативних засадах виробництва і маркетингу екологічно безпечної продукції. На переробних підприємствах необхідне застосування маловідходних і безвідходних технологій. У цьому зв'язку кооперативам доцільно мати спеціальні фонди для мотивації захисту навколишнього середовища і відновлення родючості ґрунтів.

Встановлено, що соціально-економічний зміст кооперації може бути реалізований лише на базі кооперативних принципів і цінностей. Крім загальновизнаних міжнародних принципів, перспектива подальшого розвитку кооперації повинна базуватися на національних принципах, які відображають її специфіку, до яких слід віднести справедливість, організаційну, функціональну єдність, планомірність, взаємодію з державою.

Кооперація є особливою формою підприємництва. Кооператив, який розглянуто як організаційну форму господарювання, добровільне об'єднання людей або організацій, що мають спільні економічні інтереси і співпрацюють з метою їх досягнення, здійснює господарську діяльність на засадах підприємництва. Проте він відрізняється від будь-яких інших комерційних структур або товариств тим, що в ньому об'єднується не капітал, а спільна праця, трудові відносини не відокремлюються від відносин власності, а основна мета діяльності кооперативу пов'язана із задоволенням потреб його членів. Відмінності між кооперативами і некооперативними підприємствами полягають, головним чином, у стосунках між підприємством та його власниками, а також у принципі розподілу прибутку і чистої економії (табл.1).

Таблиця 1. Порівняння економіко-правових характеристик підприємств корпоративного типу

Для подальшого розвитку сільськогосподарської кооперації необхідно здійснити всебічне правове регулювання діяльності сільськогосподарських кооперативів. По-перше, повинна бути врахована специфіка кооперативної форми організації виробництва. По-друге, ця форма функціонує у досить складній системі міжгалузевих господарських зв'язків. Для удосконалення законодавчої бази необхідно: чітке юридичне визначення кооперативу, що відрізняє його від інших типів підприємств; функціональне правове розмежування виробничих і обслуговуючих кооперативів; встановлення підвидів сільськогосподарського виробничого кооперативу; розробка переліку дозволеної діяльності для кооперативів; чітке визначення пайових відносин як виробничих, так і обслуговуючих кооперативів; віднесення регулювання окремих сторін функціонування кооперативної діяльності до відповідного законодавства.

У другому розділі - «Теоретико-методологічні основи формування кооперативного сектора АПК» - досліджуються теоретичні й методологічні основи формування і функціонування кооперативного сектора АПК.

Розвиток кооперації - різноманітне і багатогалузеве явище, яке формується під впливом економічних, політичних, соціальних та інших чинників. З цієї причини його ефективність залежить від методологічного забезпечення. Методологія дослідження кооперації є не просто науковим трактуванням пізнавальних засобів, а й шляхом практичного перетворення дійсності, реалізації кооперативних принципів.

Теорія, методологія і практика в сукупності складають вчення про кооперацію, яке в логічній послідовності і на науковій основі виявляє, пояснює і спрямовує всі аспекти процесу розвитку кооперації і кооперативного руху. Ці складові вчення про кооперацію взаємопов'язані і взаємообумовлені, тому вони досліджуються одночасно на загальній методологічній основі. Основним об'єднуючим чинником комплексного дослідження кооперації є постановка загального цільового завдання - пошук найбільш ефективних шляхів розвитку взаємодії сільськогосподарських товаровиробників.

З методологічної позиції сільськогосподарський кооператив - це об'єднання осіб, якому притаманні загальні риси кооперативу, але з урахуванням специфічних для сільського виробництва ознак, які відбиваються на статусі кооперативів, що здійснюють свою діяльність у цій галузі економіки. Визначальною специфічною ознакою сільськогосподарського кооперативу є ведення сільськогосподарської діяльності, особиста участь у діяльності кооперативу, поєднання статусу власника і працівника для сільськогосподарського виробничого кооперативу (СВК) і власника і клієнта для сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу (СОК), розміщення, як правило, у сільській місцевості. Усі інші ознаки, такі як обслуговування потреб переважно сільського населення, використання сільськогосподарських земель, особливий порядок формування активів і розподілу доходів не є необхідними. Вони можуть бути присутніми або відсутніми у таких кооперативах, або ж притаманними також іншим організаційно-правовим формам ведення сільськогосподарської діяльності.

Специфічні критерії кооперативу дозволили зробити висновок, що сільськогосподарський кооператив - це добровільне об'єднання осіб на підставі членства для спільного ведення сільськогосподарської діяльності, засноване на принципах рівноправності членів, обов'язкової участі їх у діяльності такого об'єднання, використання майна, створеного, як правило, за рахунок внесків членів і яке належить об'єднанню на праві власності для задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Дослідження формування кооперативного сектора здійснювалися на основі системного підходу (рис. 1). Системний підхід у контексті даного дослідження являє собою методологію, що дає можливість на певному рівні абстрагування ідентифікувати проблемні аспекти кооперативної діяльності в агропромисловому виробництві. На цій основі запропоновано прикладні, належним чином апробовані засоби вирішення наукової проблеми забезпечення ефективної діяльності сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів, розвинуто стратегічне бачення формування кооперативного сектора в АПК.

Рис. 1. Графічне зображення кооперативної системи

Системний підхід до вивчення сільськогосподарської кооперації як об'єкта досліджень має ряд значних переваг порівняно з іншими методами. Він робить можливим виявлення всієї сукупності взаємодіючих елементів господарського механізму в їх єдності та взаємообумовленості й водночас розуміння реального місця та значення кожного компонента системи в структурній ієрархії.

Зазначимо, що у контексті наших досліджень синергетичні ефекти кооперативної взаємодії слід розглядати, передусім, як економічні результати взаємодії суб'єктів кооперації. Це передбачає досконалість політичних, законодавчих, економічних, соціальних, правових умов. Для досягнення синергетичного ефекту в кооперативі потрібні єдність цілей членів, чітко визначена і економічно обґрунтована спеціалізація, обсяги замовлення ресурсів для реалізації цілей, обов'язковість щодо виконання замовлень і зобов'язань, системність організаційних і виробничих процедур, економічна ефективність і демократичність взаємовідносин, достатній рівень кваліфікації персоналу. Формалізація уявлення про економічну ефективність синергетичних впливів, визначених через питому вагу загальної вигоди передбачає, що вона повинна бути вищою за розмірність витрат на блага для окремих індивідів, або витрати на одиницю часу - вищі за витрати на одиницю групи.

В цьому контексті актуальними вбачаються дослідження і оцінка факторів впливу на функціональні складові кооперативу й ефектом взаємовпливу. Ефективність функціонування кооперативу як економіко-виробничої системи залежатиме від розмірності сумарного ефекту комплексного впливу (інтегральний показник) і впливу поодиноких факторів. Звідси випливає, що кооперативи слід розглядати з погляду кібернетичного управління як ієрархічні, складні і відносно великі системи. Такі системи, як правило, досліджуються і описуються з метою ефективного управління на основі кількісно-аналітичних і евристичних процедур. Тому для дослідження взаємозв'язків в системі синергетичних відносин нами застосовано аналітичний і евристичний підходи оцінки цих зв'язків як пошук математичного очікування:

.

Експертний підхід у вигляді евристик реалізовано у порівняльних оцінках важливості типових економічних показників діяльності кооперативу: валового доходу, виходу продукції, витрат, пріоритетності членів і груп. Найбільш важливими показником у цьому сенсі виявились прибуток і валовий дохід (вагові коефіцієнти 0,23), а серед групи кооперативів Південного регіону за інтегральною оцінкою виділяється “Радянська земля” Білозерського району Херсонської області. Процедурами вибору найбільш придатних методів прогнозування на основі пошуку трендових залежностей синергетичних взаємовпливів у кооперативах встановлено, що найбільш коректні з них у конкретних ситуаціях - багатопараметричні моделі зв'язку.

У третьому розділі - «Сільськогосподарські виробничі кооперативи у світлі організаційного плюралізму» - вивчено стан, динаміку розвитку та ефективність діяльності виробничих кооперативів у сфері агробізнесу досліджуваного Південного регіону, виявлено чинники, що негативно впливають на розвиток виробничих кооперативів, розроблено і запропоновано методику визначення напрямів функціональної діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Однією із форм сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські виробничі кооперативи як добровільні об'єднання осіб на основі членства для сумісної виробничої й іншої господарської діяльності, заснованій на їх особистій трудовій участі і об'єднанні їх майнових пайових внесків. У структурі підприємств за організаційно-правовими формами господарювання у 2008 р. по Україні СВК становили лише 1,9 % від загальної кількості підприємств. Їх кількість у порівнянні з 2004 р. скоротилася на 36,2 %.

Таблиця 2. Динаміка розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів у Південному регіоні України

Тенденція скорочення виробничих кооперативів спостерігається і в Південному регіоні України, кількість яких за період 2002-2008 рр. скоротилась на 169 одиниць (табл. 2).Примітка: Південний регіон представлений Автономною республікою Крим, Миколаївською, Одеською та Херсонською областями.

Проведені дослідження дозволили встановити причини, що призводять до зниження кількості СВК у Південному регіоні. Вони криються в недосконалості внутрішнього економічного механізму господарювання, пов'язаного з відступом від основоположного принципу кооперації - участі членів у економічній діяльності кооперативу на засадах автономії і господарської незалежності, зокрема, обов'язкова трудова участь членів кооперативу в його діяльності породжує необґрунтовану економічною доцільністю кількість робочої сили, виплати за загальними результатами діяльності кооперативу в кінці року не створюють постійно діючий стимул для кожного члена кооперативу працювати ефективно, при розподілі прибутку в СВК особисті інтереси працівників переважають над інтересами розвитку підприємства.

Проте практика господарської діяльності окремих з них свідчить про їх високу ефективність і життєздатність. При відповідному правовому і економічному забезпеченні кооперативи можуть служити гарантом конкурентоспроможності фермерських господарств та інших суб'єктів господарювання. Розвиваючи економічну ринкову інфраструктуру у сфері продовольчого господарства, вони сприяють збільшенню матеріального надбання як окремих членів, так і кооперативу в цілому.

Кооперативній формі діяльності притаманний відповідний її принципам економічний механізм. Засобами досягнення цілей кооперативу є ефективне використання виробничого потенціалу, який визначають економічні ресурси: праця, капітал, земля, підприємницькі здібності. Як показали дослідження, економічний механізм функціонування не забезпечує належним чином адаптацію виробничих кооперативів до ринкових умов господарювання: невисока конкурентоспроможність, спричинена диспаритетом цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, втратою каналів збуту, постачання та засиллям торгово-посередницького бізнесу, унеможливлює належну ресурсовіддачу та конкурентоспроможність продукції.

Тому подальша перспектива розвитку СВК може полягати у створенні ними вертикальноінтегрованих об'єднань за участю інших підприємств АПК, промислових підприємств, підприємств торгівлі, науково-дослідних та банківських установ; диверсифікації діяльності СВК шляхом організації власної промислової переробки продукції та формування сучасних маркетингових каналів збуту продукції за умови існування відповідного економічного потенціалу; реструктуризації збиткових СВК і створенні одного або декількох підприємств різного організаційно-правового статусу з наступною інтеграцією їх діяльності шляхом створення місцевого сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

В сучасних умовах актуальним є питання ринкової адаптації виробничих кооперативів. В зв'язку з цією необхідністю проведено дослідження конкурентних позицій на зовнішніх ринках та внутрішньогалузевому ринку. В процесі анкетування респонденти оцінюють державну експортно-імпортну політику в Україні щодо сільськогосподарської галузі як незадовільну. Вступ України до COT посилив конкуренцію не тільки на зовнішніх, а і на внутрішньому ринку.

З огляду на конкурентоспроможність вітчизняної продукції таке пристосування можливе лише в довгостроковому періоді й потребує масштабних інвестицій в поєднанні з докорінною невідкладною зміною управління сільськогосподарською галуззю на всіх рівнях. Вихід на зовнішні ринки безпосередньо сільськогосподарських підприємств слід пов'язувати, на наш погляд, зі створенням великих інтегрованих в межах АПК корпоративних об'єднань або з організацією великих обслуговуючих кооперативів, здатних протистояти посередницьким структурам на внутрішньому ринку і транснаціональним компаніям на зовнішньому ринку.

На основі аналізу синергетичних ефектів у кооперативах визначено, що основною метою і найбільш важливим показником ефективності кооперативних дій є прибуток. Тобто процес успішного функціонування організації буде визначатися управлінням прямими і непрямими процедурами формування прибутку. Для цього слід використовувати кількісні підходи до опису виробничого процесу, застосовувати математичні моделі процесів і моделі машинної імітації як процедури прикладної реалізації. Доведено, що динамічну сутність реінвестування прибутку з визначеною умовністю можна описати моделлю Фелпса як функції доходу, капіталу і робочої сили:

,

де Y - національний дохід;

A - статистичний коефіцієнт зв'язку;

Lⁿ - трудові ресурси;

K^1-n - капітал;

n - статистичний показник ступеня впливу.

Зазначимо, що в сенсі прикладного застосування модель не знайшла розповсюдження з об'єктивної причини - складності взаємозв'язків між параметрами. Крім того, вимоги системності при дослідженні складних задач передбачають визначення поняття об'єкту досліджень. Тому в якості передумови встановили, що планування прибутку будемо вважати складовою частиною фінансового планування в кооперативі, за своїм змістом - це система заходів щодо забезпечення процесу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів у певних обсягах, які визначаються завданнями розвитку кооперативу. До основи функціонування такої системи покладено розрахунки планових величин обсягу отримання й реалізації продукції, її повної собівартості, цін, асортименту товарів і послуг.

Значної уваги потребує моделювання процесів планування і вибору найбільш придатного для кооперативу інвестиційного проекту. Для цього може бути використано модель на основі прибутковості:

,

де, P₀ - прогнозна середня рентабельність вже функціонуючого капіталу кооперативу; d₀ - частка функціонуючого капіталу кооперативу у загальній сумі капіталу кооперативу на період стратегічного планування; u - індекс інвестиційного проекту, який був включеним до перспективної інвестиційної програми; P_n - очікувана рентабельність капіталу при реалiзацiї n-го проекту; d_n - питома вага капіталу, який відноситься до n-го інвестиційного проекту у капiталi кооперативу.

Прикладна реалізація цієї моделі на базі конкретних сільськогосподарських кооперативів показала, що кооператив "Лідія" Скадовського району Херсонської області має можливість обрати інвестиційний проект рентабельністю 6-10 % із імовірністю 60 % або орієнтуватись на самофінансування. У ракурсі вирішення задачі запропоновано евристичний алгоритм розрахунку доцільності отримання кредиту на основі норм реінвестування прибутку і обсягів споживання .

У четвертому розділі - «Розвиток сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в умовах ринкових перетворень» -встановлено наявність, стан та особливості функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, проблеми та перспективи їх розвитку у загальній системі реформування сільського господарства в Південному регіоні України.

Серед широкого спектра форм господарювання належне місце посідають сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Сільськогосподарські товаровиробники зацікавлені у створенні обслуговуючих кооперативів як структури, яка, надаючи послуги товаровиробникам, створює умови для покращання діяльності й збільшення їх прибутку від власного виробництва.

Найпоширенішою формою обслуговуючої кооперації в регіоні є сільські, тобто первинні кооперативи (понад 70,7 %). Це свідчить про початковий етап розвитку кооперації, адже ефективність обслуговуючих кооперативів прямо залежить від її масштабів і рівня об'єднання. Статус «районних» і «міжрайонних» кооперативів у регіоні визначається не їх місцем в організаційній ієрархії, а лише територіальним розташуванням. За ініціативою сільськогосподарських товаровиробників були створені 67 % кооперативів, інші - за ініціативою також і органів влади.

Основну групу в Південному регіоні складають кооперативи, які об'єднують від 3 до 10 членів. Вони не належать до великих за масштабами діяльності кооперативів, є більшою частиною вузькоспеціалізованими, надають обмежений перелік та обсяг послуг. Їх перевагою є зменшення ступеня конкуренції у відносинах між членами кооперативу, а в перспективі за рахунок розширення діяльності їх члени зможуть використовувати переваги великомасштабного агробізнесу.

Розвиток сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є важливою умовою системного формування інфраструктури аграрного ринку. За напрямом діяльності в Південному регіоні переважають сервісні кооператив (38,5 %) і багатофункціональні (21,4 %). Найменше є постачальницьких (9,9 %) (рис. 2). По Україні їх кількість також досить незначна (2,5 %). Збільшення частки ринку, створення власних спільних каналів постачання і збуту продукції не стали пріоритетними в діяльності кооперативних підприємств регіону. Тому кооперативи не можуть впливати на коливання кон'юнктури ринку сільськогосподарської продукції.

Переробка продукції в діяльності кооперативів також не є помітним напрямом діяльності сільськогосподарських кооперативів. Багатофункціональні кооперативи не відіграють особливої ролі на ринках послуг, до того ж більшість із них надають послуги на прибутковій основі, що суперечить неприбутковому принципу їх діяльності.

Рис. 2. Питома вага окремих видів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у Південному регіоні

Ринкова інфраструктура аграрного сектора Південного регіону знаходиться на етапі становлення і розвитку основних елементів. Тому необхідно забезпечити її оптимальне формування і системне функціонування в інтересах сільськогосподарських товаровиробників, що дасть змогу знизити вплив монополізованих переробних підприємств і непродуктивного торгово-посередницького бізнесу.

Ознакою справжнього сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу є особливий статус неприбуткової організації (табл. 3).