Формування корпоративного управління сталим регіональним розвитком України

У третьому розділі "Корпоративна соціальна відповідальність влади та бізнесу" визначено роль та значущість корпоративної соціальної відповідальності як базису сталого розвитку, акцентовано увагу на необхідності підвищення рівня соціальної відповідальності влади та бізнесу, а також висвітлено тенденції розкриття концепту корпоративної соціальної відповідальності в Україні.

Категорію корпоративна соціальна відповідальність розкрито в контексті забезпечення сталого регіонального розвитку через мотивацію і стимулювання прогресу з одночасним вирішенням соціально-економічних проблем, а також збереженням довкілля та ефективним використанням природно-ресурсного потенціалу. У зв'язку з цим висунуто методологічний концепт забезпечення корпоративної сталості, який передбачає досягнення позитивних зрушень за принципом диверсифікації напрямів зусиль, визначаючи пріоритетним корпоративний рівень. Він передбачає формування соціально орієнтованої моделі управління корпорацією, яка охоплює економічну, соціальну та екологічну діяльність. У рамках висунутих підходів корпоративну соціальну відповідальність запропоновано розцінювати в широкому трактуванні як процес управління, що забезпечує розвиток регіону через корпоративну сталість.

Проілюстровано, що корпоративна соціальна відповідальність починається з корпоративної культури та формування корпоративної людини, яка орієнтована на забезпечення репутації корпорації. При цьому діяльність корпорації спрямована на створення необхідних умов для забезпечення довгострокового сталого розвитку та зростання, яке базується на врахуванні інтересів усіх зацікавлених сторін. Об'єктами соціальних акцій на цьому етапі стають умови життя населення, відпочинок співробітників, поліпшення інфраструктури поселень тощо.

Визначено, що корпоративну соціальну відповідальність слід досліджувати з чотирьох позицій: по-перше, інструментальних, коли корпорація розглядається як інструмент для створення багатства, а соціальний імператив спрямований на досягнення економічного результату; по-друге, політичних, при яких корпорація є інструментом впливу на суспільство й формування концепції корпоративного громадянства; по-третє, соціальних вимог, згідно з якими корпорація має зосереджувати свою діяльність на вирішенні соціальних проблем суспільства, підвищуючи тим самим свій рейтинг; по-четверте, з етичної позиції, в основі якої лежить ідея етичних обов'язків бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством.

Для отримання інтегрального ефекту від комбінування визначених поглядів щодо формування атмосфери соціальної відповідальності у корпоративних структурах запропоновано використання трьохрівневої моделі (рис. 3).

На першому рівні соціальна відповідальність формується як соціальне зобов'язання. При цьому основний акцент робиться на економічній та правовій відповідальності корпорації перед суспільством. На другому вона утворюється у вигляді позитивних реакцій на соціальні норми та очікування. Увага зосереджується на добровільній участі корпорації у вирішенні соціальних та екологічних проблем. На третьому рівні соціальна відповідальність визначається як соціальна чутливість. Наголошується на попередженні, профілактиці та запобіганні можливих негативних наслідків, а також пошуку шляхів вирішення соціальних та екологічних проблем у діяльності корпорації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Трьохрівнева модель формування корпоративної соціальної відповідальності корпорації

Визначено, що корпоративна соціальна відповідальність бізнесу може привести до позитивних результатів тільки за умов формування відповідального оточення. До основних принципів, що забезпечують рух у бажаному напрямі, віднесено, по-перше, підвищення ефективності діяльності корпорації, який можна віднести до сфери корпоративної соціальної відповідальності; по-друге, принцип визначення стейкхолдерів, або груп впливу, тобто головних суб'єктів, на яких поширюватиметься діяльність корпорації, включаючи так звану велику п'ятірку у складі акціонерів, працівників корпорації, постачальників, споживачів, а також територіальні співтовариства, у рамках яких здійснюється корпоративна діяльність. На основі зазначеного запропоновано трактувати корпоративну соціальну відповідальність у більш звуженому значенні як добровільний внесок корпорації у сталий розвиток суспільства, пов'язаний безпосередньо з її основною діяльністю та спрямований на задоволення очікувань зацікавлених сторін. Таким чином, високий рівень корпоративної соціальної відповідальності стає ознакою успішності компанії в тому розумінні, що прибутковий бізнес може бути тільки соціально відповідальним.

Запропоновано підходи до формування системи корпоративної соціальної відповідальності, включаючи розробку стратегічних програм, які визначають основні принципи їх побудови, групи зацікавлених сторін, головні напрями впровадження внутрішніх та зовнішніх соціальних програм та проектів, інформаційне супроводження через канали внутрішніх і зовнішніх комунікацій, а також методи постійного моніторингу виконання програм і забезпечення регулярної звітності. Наголошується, що з метою цілісного врахування інтересів усіх сторін та забезпечення умов генерування синергетичного ефекту для нації в цілому до формування системи корпоративної соціальної відповідальності необхідно залучати представників не лише бізнесу, а й влади та суспільства.

Автором запропоновано кількісний вимір впливу фактору соціальної відповідальності діяльності корпорації на забезпечення сталого регіонального розвитку через коефіцієнт К_вур за формулою:

К_вур = К_ев К_екв К_вуж, (1)

де К_вур - коефіцієнт впливу соціально відповідальної діяльності окремої корпорації на сталий регіональний розвиток;

К_ев - індекс впливу діяльності корпорації на економічне зростання регіону;

К_екв - те саме на поліпшення екологічної ситуації в регіоні;

К_вуж - те саме на рівень і якість життя населення регіону.

Індекси впливу корпоративної соціальної відповідальності на економічне зростання, поліпшення екологічної ситуації, рівень і якість життя населення регіону відповідно визначатимуться як:

К_ев = К_тп К_нп, (2)

де К_тп - індекс збільшення товарної продукції в даному періоді порівняно з базовим;

К_нп - індекс збільшення податкових платежів у регіональний і місцевий бюджети в даному періоді порівняно з базовим;

К_екв = К_вв К_ва, (3)

де К_вв - індекс зниження викиду шкідливих речовин у водні джерела в даному періоді порівняно з базовим;

К_ва - те саме в атмосферу в даному періоді порівняно з базовим;

К_вуж = К_зпл К_зд, (4)

де К_зпл - індекс зростання середньої заробітної плати працівників компанії в даному періоді порівняно з базовим;

К_зд - індекс зниження рівня захворюваності працівників компанії в даному періоді порівняно з базовим.

У роботі визначено структуру складових корпоративної соціальної відповідальності щодо забезпечення сталого регіонального розвитку (рис. 4).

Розкрито основні ознаки сучасного розвитку корпоративного управління в Україні з констатацією дуже низького рівня складової, пов'язаної із соціальною відповідальністю бізнесу. У зв'язку з цим значна увага приділяється підвищенню ролі та значущості концепта корпоративної соціальної відповідальності в Кодексі корпоративного управління України.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Складові корпоративної соціальної відповідальності забезпечення сталого регіонального розвитку

Зазначається, що потребують оновлення сукупність юридичних і соціально-поведінкових норм та правил, у рамках яких функціонує корпорація і на базі яких будуються взаємовідносини між її учасниками. Актуалізовано необхідність спрямування корпорацій на стратегічне управління вартістю в інтересах власників та зацікавлених сторін. Доведено, що в загальнонаціональному масштабі важливість корпоративного управління зумовлена його впливом на розгортання інвестиційних процесів з використанням механізмів фондового ринку для забезпечення економічного і соціального розвитку країни. Новий погляд на корпоратизацію сталого регіонального розвитку в Україні потребує оновлення відповідного інституціонального середовища як запоруки подальших позитивних зрушень. Головним стимулом дотримання корпоративної соціальної відповідальності має стати визначення її економічної доцільності як умови прискореного наближення до цивілізованих форм ринку та активізації інвестиційної діяльності.

У четвертому розділі "Концептуальні підходи до корпоративного управління сталим регіональним розвитком" розкрито сутнісні ознаки моделі корпоративного управління сталими розвитком, висвітлено шляхи забезпечення конкурентних переваг корпоратизації регіонів, запропоновано методи оцінки конкурентних переваг, а також механізми корпоративного управління сталим регіональним розвитком.

Розроблено концептуальну модель корпоративного управління сталим регіональним розвитком як сукупність системних дій, що реалізуються в ієрархічному корпоративному просторі. Розкрито зміст корпоративного простору як сукупності складних структурованих корпоративних відносин суб'єктів господарювання, що функціонують у відповідному інституціональному середовищі, яке забезпечує досягнення ефекту сталого розвитку (рис. 5).

На схемі наведено принцип досягнення системної цілісності, з одного боку, вертикального державного управління сталим розвитком за традиційними трьома рівнями управління, а з іншого - забезпечення саморозвитку корпоративних структур різного масштабу. При цьому для підвищення ефективності використання стратегічних ресурсів державної та комунальної власності запропоновано створити інвестиційні центри, орієнтовані на гармонізацію взаємодії владних і приватних корпоративних структур. За такою схемою відносин між суб'єктами корпоративного господарювання інвестиційні центри виконують редукційну функцію щодо зняття конфліктів, які виникають при зіткненні систем державного управління та управління бізнесом як на рівні визначення цілей розвитку, так і виборі засобів їх досягнення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Схема формування корпоративного простору сталого розвитку

Визначено, що для сьогоднішніх умов України пріоритетним стає саме регіональний рівень, оскільки дає можливість наблизитися до європейських стандартів ефективного управління життєдіяльністю суспільства за рахунок децентралізації системи управління ресурсами, а також забезпечення відтворення капіталів різних розмірів при збереженні цілісності корпоративного простору сталого розвитку.

Удосконалено сукупність основних принципів вирішення проблеми корпоративного управління сталим розвитком регіону, яка включає: законодавче закріплення переліку головних прав регіональних суб'єктів корпоративних відносин; забезпечення їх достатньою і достовірною інформацією; створення умов рівної доступності до процедур унесення пропозицій; розкриття інформації про структуру капіталу та існуючі механізми контролю; відповідальне ставлення до використання належних прав; розкриття інформації про існування конфліктів інтересів; відповідність інформації міжнародним стандартам тощо.

Розроблено структурну модель корпоративного управління сталим регіональним розвитком, в основі якої лежить підлеглість усіх суб'єктів господарювання в регіоні єдиним цілям та інтересам, що сприятиме створенню конкурентного середовища та забезпеченню оперативного управління процесом досягнення внутрішніх соціально-економічних цільових орієнтирів. Передбачено, що регіональне управління корпораціями змішаного типу з державною участю орієнтовано на консолідацію пакета акцій з метою збереження контролю і залучення фінансових ресурсів для забезпечення їх діяльності (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Структурна модель корпоративного управління сталим регіональним розвитком

Автором розроблено алгоритм взаємодії влади і регіональних корпораційних структур щодо формування стратегії сталого розвитку регіону (рис. 7). Він передбачає впровадження нових форм взаємодії влади і бізнесу на регіональному рівні, включаючи спеціалізовані консалтингові групи із представниками двох сторін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 7. Схема алгоритму взаємодії влади і регіональних корпоративних структур щодо формування стратегії сталого регіонального розвитку

Алгоритм ілюструє один з можливих варіантів взаємодії соціально відповідальних корпорацій і регіональної влади у сфері управління стійким розвитком територій. Для нього характерне протікання процесу в напрямі від рівня влади регіону до окремих суб'єктів господарювання. При подібному сценарії взаємодії ініціатива належить інститутам влади, а суб'єктами дії стають корпоративні структури регіону, які на основі отриманих сигналів нових управлінських структур коригують свою господарську діяльність.

Як розвиток концептуальних положень щодо алгоритму взаємодії влади регіональних корпоративних структур запропоновано структуру етапів послідовності формування сценаріїв регіонального корпоративного розвитку (табл. 2). З метою активізації створення регіональних корпорацій змішаного типу рекомендовано використання сукупності основних механізмів інтеграції: проведення лотової приватизації, коли резидентам пропонується придбати набір акцій корпорацій, та застосування конвертації активів.

Таблиця 2

Етапи формування сценаріїв регіонального корпоративного розвитку

Етап	Зміст
Розробка та вибір альтернативних сценаріїв регіонального корпоративного розвитку	Розробка альтернативних сценаріїв, їх перевірка на комплексність і внутрішню несуперечливість. Відбір кількох варіантів за вибраним критерієм, їх перевірка на різноманітність, сталість і високий ступінь вірогідності
Інтерпретація вибраних сценаріїв розвитку, облік можливих протидій	Прогноз розвитку вибраних сценаріїв на довго-, середньострокову та найближчу перспективу. Деталізація редакції сценаріїв. Виявлення можливих протидій та розробка механізму їх запобігання чи послаблення негативного впливу
Розробка кінцевого сценарію і зниження ризику можливих втрат	Формулювання сценарію з урахуваннями нових обставин. Оцінка впливу відхилень від основної ідеї сценарію. Облік можливої модернізації первісного образу регіональної корпорації
Упровадження сценарію у практичну діяльність регіональних органів влади	Розроблення стратегії розвитку регіональної корпорації, стратегічного плану, планів розвитку, поточних планів, програм і проектів. Вивчення досвіду функціонування регіональної корпорації і коректування регіональних економічних рішень

* Джерело: систематизовано автором

У рамках корпоративних форм управління сталим регіональним розвитком визначено сутнісні ознаки управління формуванням конкурентних переваг регіону, відображених у цілях, принципах, суб'єктах і об'єктах, функціях і методах. Процес створення конкурентних переваг визначено в динаміці, що базується на поєднанні принципів безперервної взаємодії регіональних органів влади і суб'єктів економічної діяльності, відкритості для взаємодії з іншими регіонами, а також спрямованості всіх систем управління на розвиток конкурентних переваг регіону (табл. 3). Одним з найважливіших напрямів розвитку останніх визначено формування регіональної економіки знань.

Таблиця 3

Принципи управління розвитком конкурентних переваг регіонів*

Принцип	Сутнісні ознаки принципу
Безперервна взаємодія регіональних органів влади з регіональними суб'єктами господарської діяльності	· Безперервне використання знань про споживачів і їхні потреби · Пошук, систематизація, зберігання та актуалізація такої інформації · Інструменти: імідж, бренд, репутація регіону, рейтинг його ділової конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості
Відкритість для взаємодії з іншими регіонами	· Співпраця з іншими вітчизняними і зарубіжними регіонами у рамках науково-дослідних розробок, розвитку соціального капіталу · Установлення норм і правил командної роботи регіональних адміністрацій, вільного обміну знаннями між співробітниками
Спрямованість усіх систем управління на розвиток конкурентних переваг регіону	· Орієнтованість підсистеми управління власністю регіону · Управління інфраструктурою · Розвиток малого підприємництва · Формування конкурентних переваг регіону

* Джерело: розроблено автором

Запропоновано методику оцінки розвиненості чинників конкурентних переваг регіонів, а також результативності використання механізмів управління і технологій забезпечення позитивного ефекту. Зокрема, розроблено комплексний показник, який розраховується за формулою:

, (5)



де Еф_общ - ефект розвитку конкурентних переваг регіонів;

Еф_і - ефект розвитку конкурентної переваги на основі одного з чинників;

- коефіцієнт ваги фактору конкурентної переваги;

n - чисельність оцінюваних ефектів розвитку конкурентних переваг;

- коефіцієнт впливу на розвиток конкурентної переваги інших переваг відповідно до експертної оцінки;

р - кількість конкурентних переваг, що впливають на розвиток цієї конкурентної переваги. При цьому

Ефект розвитку конкурентної переваги на основі одного з чинників () визначається за формулою:

(6)

де - експертна оцінка розвиненості фактору конкурентної переваги, його унікальності й потенціалу;

- вага значущості інструменту, технології для розвитку конкурентної переваги;

- експертна оцінка дієвості інструменту, технології в розвитку конкурентної переваги регіону.

Дисертантом сформульовано важелі забезпечення впровадження корпоративного управління сталим регіональним розвитком. До них відносяться відомі організаційні та економічні механізми, але в комбінації, яка забезпечує синергетичний ефект, орієнтований на подолання дезінтеграційних явищ у національній економіці. Зокрема, вони передбачають: збільшення інтелектуального потенціалу регіональної спільноти, стимулювання нахилу до нововведень, формування конкурентоспроможної команди владного регіонального управління, розширення інформаційної мережі, яка сприяє обміну знаннями та інноваційними ідеями; розвиток мережі регіональних маркетингових компаній, зацікавлених у створенні партнерських відносин з корпоративними структурами як усередині регіону, так і за його межами, організації взаємодії між освітніми установами різних рівнів тощо.

У п'ятому розділі "Інституціоналізація корпоративного управління сталим регіональним розвитком України" розкрито напрями інституціонального забезпечення розвитку корпоративних відносин, визначено структуру інститутів корпоративного управління сталим регіональним розвитком, висвітлено домінуючу роль інституціоналізації процесів інтеграції фінансового і промислового капіталів у розвитку корпоративних структур.

Концептуальний напрям інституціонального забезпечення розвитку корпоративних відносин пов'язано із системними аспектами досягнення гармонійної взаємодії корпоративних структур із зовнішнім соціально-економічним середовищем. У зв'язку з цим визначено поняття корпоративної побудови, під якою розуміють сферу відносин і розподіл відповідних обов'язків між суб'єктами корпоративних структур як усередині, так й у взаємодії із зовнішнім середовищем. Оптимальну корпоративну побудову визначено як ефективну організацію життєдіяльності корпоративної структури й ефективний механізм управління корпоративною власністю при дотриманні норм корпоративного права. Крім того, сформульовано поняття системної стійкості корпоративної структури, що підлягає інституціоналізації, під якою розуміють здатність забезпечувати реалізацію заданої цільової функції при зміні умов її функціонування.

На підставі викладеного визначено умови системної стійкості корпоративних структур, які підлягають інституціоналізації, зокрема: забезпечення партнерських відносин між бізнесом та державою; формування корпоративної культури; урахування фактору національного менталітету, що характеризується наявністю місцевих традицій ділового спілкування; розроблення нормативних регламентацій корпоративних відносин; підвищення рівня професійної підготовки корпоративного менеджменту.

Обґрунтована доцільність здійснення інституціоналізації корпоративних відносин диференційовано за рівнем розвитку процесу корпоратизації по регіонах України, ураховуючи тенденції формування різних моделей корпоративного управління, а саме: приватного підприємства, колективної власності менеджерів, концентрованого зовнішнього володіння, розпорошеного володіння, переважаючого державного контролю. Виявлено, що українська модель корпоративного управління перебуває у стадії формування і є перехідною конструкцією, в якій формально представлено елементи різних моделей. Ідеться, зокрема, про відносно розпорошену власність, що є ознакою аутсайдерської моделі. Ця особливість (за умови існування низьколіквідного ринку цінних паперів) нерозвиненої фондової інфраструктури є стримуючим чинником становлення корпоративного управління як системи реалізації прав акціонерів; тенденції до зростання концентрації власності, становлення елементів інсайдерського контролю, упровадження схем перехресного володіння акціями та формування складних корпоративних структур різного типу (притаманні інсайдерським моделям). Відповідно до цього розроблено схему напрямів інституціонального забезпечення корпоративних відносин в Україні (рис. 8).

Інститути корпоративного управління сталим регіональним розвитком повязані із засобами підвищення загальних стандартів діяльності корпоративних утворень, включаючи фінансові результати, і акціонерної вартості. Отриманий ефект від реалізації принципів корпоративно орієнтованого сталого розвитку відповідає соціальним очікуванням і згодом трансформується в посилення загальних позицій корпорацій на ринку.

корпоративний управління регіональний соціальний



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 8. Схема напрямів інституціонального забезпечення корпоративних відносин в Україні

При цьому зростання корпоративних структур забезпечується за умов відповідної гармонізації економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства в цілому. Таким чином, турбота про екологічний стан простору розміщення корпорацій і підтримка нормальних відносин із суспільством забезпечують надійну основу для їх довгострокової безперервної діяльності. Тому сталий розвиток корпоративних структур визначено як мету управління, орієнтовану на досягнення нових якісних характеристик їх функціонування з виконанням місії, що полягає в задоволенні потреб суспільства, збереженні довкілля та підвищенні соціальної відповідальності. Оскільки визначено, що процес створення інститутів корпоративного управління сталим розвитком є динамічним та диференційованим, запропоновано системно-функціональний підхід до їх визначення (рис. 9).

У дисертаційної роботі розкрито зміст і форми інститутів забезпечення консолідації фінансового та виробничого капіталів як передумови досягнення мети сталого регіонального розвитку. Зокрема, це інститут злиття і поглинання, що останнім часом набув широкого розвитку в усьому світі. Злиття (приєднання) характеризує об'єднання двох або більше компаній, яке може здійснюватися шляхом об'єднання капіталів без переоцінки активів чи купівлі однією компанією іншої (інших) з переоцінкою активів придбаної компанії. Для умов України цей процес доцільно проводити у трьох напрямах: горизонтальному, вертикальному і конгломератному, комбінуючи їх відповідно до регіональної специфіки і тенденцій розвитку корпоративного простору.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 9. Схема формування системи інститутів корпоративного управління сталим розвитком за функціональними рівнями

Зазначається, що сфери поширення в кожного виду концентрації різні. Горизонтальна концентрація характерна для галузей з низькою органічною будовою капіталу, вертикальна - приводить до створення великих комбінатів, підприємства яких зайняті послідовною переробкою та обробкою сировини аж до створення кінцевої готової продукції. Диверсифікація обумовлена галузевою концентрацією виробництва, прагненням знизити ризик у підприємницькій діяльності шляхом перенесення його на більшу кількість видів діяльності; нівеляцією рівня попиту і високими кон'юнктурними коливаннями при багатопродуктовій діяльності. Установлена послідовність процесу інтеграції капіталу в рамках формування корпоративних структур (табл. 4).

Таким чином, підкреслено важливість інституціоналізації процесів інтеграції фінансового і промислового капіталу, що визначається як об'єднання активів компаній. Це дає змогу розширити масштаби присутності в різних сегментах ринку або диверсифікувати ринки збуту продукції. Зазначається подвійний характер інтеграційних процесів: одні пов'язані з внутрішніми перевагами, які виникають у результаті інтеграції, інші - з появою зовнішніх закономірностей ринкового господарювання.

Таблиця 4

Послідовність реалізації схеми концентрації капіталу в корпоративних структурах*

Етап	Завдання	Спосіб вирішення
1	Вибір джерел капіталу	Використання накопичень і заощаджень громадян і компаній
2	Збільшення обсягів капіталу	Концентрація капіталу
3	Формування корпоративного капіталу	Централізація капіталу
4	Вибір форми інтеграції капіталу	Горизонтальна інтеграція
		Вертикальна інтеграція
5	Матеріалізація капіталу	Концентрація виробництва і розширення ринків збуту готової продукції
6	Зниження ризиків ринкової кон'юнктури	Диверсифікація і спеціалізація капіталу та виробництва

* Джерело: розроблено автором

Запропоновано комплексний показник оцінки ефекту об'єднання господарюючих суб'єктів (F) в єдину інтегровану корпоративну структуру, який розраховується за формулою:

F = П₁ + П₂ + Е₃ + П₄ + П₅ - З, (7)

де П₁ - прибуток, отриманий за рахунок підвищення рівня управління засобами учасників інтегрованої корпоративної структури;

П₂ - прибуток від використання переваг диверсифікації діяльності і зниження ризиків кредитування;

Е₃ - економія за рахунок зниження витрат виробництва завдяки раціоналізації коопераційних зв'язків і великооптових закупівель зі сторони, внутрішніх трансфертних цін у групі, а також зменшення витрат при використанні місцевих ресурсів території;

П₄ - прибуток від розміщення пакетів акцій нових утворень, вартість яких нелінійно зростає в результаті об'єднання активів учасників інтернованої корпоративної структури;

П₅ - прибуток від синергетичних ефектів об'єднання;

З - витрати, пов'язані з придбанням акцій суміжних виробництв і розширенням масштабів діяльності, у тому числі диверсифікації.

Отже, інституціональнізація корпоративного управління сталим регіональним розвитком України передбачає трансформацію моделі господарювання до забезпечення компромісу між системними змінами і частковими перебудовами, обумовленими порушеннями вихідної рівноваги й розбалансуванням групових та індивідуальних інтересів.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі розв'язано важливу наукову проблему - розроблено теоретико-методологічні засади формування корпоративного управління сталим регіональним розвитком України.

У теоретичному аспекті розкрито концептуальні наукові підходи до вирішення проблеми сталого регіонального розвитку в рамках формування системи управління корпоративним простором, що розглядається як сукупність складних структурованих корпоративних відносин суб'єктів господарювання, забезпечених відповідним інституціональним середовищем, спрямованим на підтримку рівноваги інтересів зацікавлених сторін.

У методологічному плані запропоновано принципи, положення та методи формування системи управління сталим розвитком України на основі побудови корпоративних відносин із розвинутою компонентою соціальної відповідальності, а також ефективних корпоративних зв'язків між владою, бізнесом та суспільством, орієнтованих на забезпечення корпоративних конкурентних переваг регіонів.

У прикладному аспекті розроблено напрями, пропозиції та механізми інноваційних форм корпоративного управління сталим регіональним розвитком із рекомендаціями щодо інститутів забезпечення відтворення регіональних фінансових та виробничих капіталів.

У дисертаційному дослідженні отримано наступні результати:

1. Визначено об'єктивні ознаки тенденцій процесу корпоратизації економічного простору, який обумовлено пошуком у світі найбільш ефективних форм організації виробництва з метою отримання високих доходів при зменшенні витрат. Виявлено національні особливості структурної організації корпоративного простору, що пов'язано із нерівномірністю соціально-економічного розвитку країн. Зокрема, розкрито позитивні ознаки зарубіжних моделей корпоративного устрою, що становлять особливий інтерес для України: в англо-американській моделі - забезпечення мобільності інвестицій та швидкість відтоку капіталу з неефективних галузей в ефективні; німецькій - орієнтація акціонерів на реалізацію довгострокової стратегії та досягнення стабільності ділових зв'язків; японській - урахування національного колориту, наявність умов щодо активного взаємного проникнення капіталів та орієнтація перш за все на загальні корпоративні й державні інтереси.

2. На основі вивчення концептуальних положень корпоратизації економічного простору розвинених країн обґрунтовано парадигму поєднання корпоративного принципу організації економічної діяльності з концепцією сталого розвитку регіонів України. В рамках цих підходів наведено трактування категорії корпоративне управління як системи принципів, норм, правил, методів поведінки учасників корпоративних відносин, що визначають досягнення певних цілей у результаті спільної діяльності. При цьому суб'єктами корпоративного управління визначено учасників корпоративних відносин, а об'єктом останніх - діяльність учасників корпоративних структур.

3. Розкрито зміст економічних, соціальних, організаційних, інституціональних, екологічних та управлінських факторів розвитку корпоративних відносин; роль недержавних інститутів впливу на діяльність корпорацій, а також на формування та розбудову культури корпоративного управління, пов'язаних із вирішенням складних питань взаємодії бізнесу та суспільства. В цьому контексті обґрунтовано домінантні фактори розвитку корпоративних відносин, включаючи впорядкування акціонерної власності, що супроводжується відмежуванням прав власності від управління при забезпеченні контролю з боку власників над керуючими розпорядниками власністю, та організаційний чинник, який орієнтує на захист та узгодження інтересів різних груп у рамках законодавчих норм, правил, стандартів, розроблених у результаті формальних і неформальних угод зацікавлених сторін.

4. Запропоновано розглядати поняття корпоратизація сталого регіонального розвитку як особливу форму організації підприємницької діяльності, що регламентована спеціальним законодавством і закріплює розмежування відповідальності корпорації і регіональних владних структур щодо раціонального використання стратегічного потенціалу регіонального простору. Виходячи з цього виділено ключові питання забезпечення сталого розвитку на основі гармонізації інтересів суспільства та бізнесу у площині їх спільної діяльності, до яких віднесено: формування корпоративних структур середнього та малого бізнесу, що розташовані в регіоні; розмежування прав власності на стратегічні ресурси регіону, включаючи економічні, соціальні, екологічні, енергетичні та інші складові; пошук форм і типів організації регіональних корпорацій змішаного типу; забезпечення інститутів концентрації та перерозподілу дохідної частини у владних структурах; формування загальної корпоративної культури господарювання.

5. Виявлено, що процес корпоратизації в Україні в загальному відображає тенденції, які спостерігаються в цивілізованих державах заходу, але характеризується певною економічною нестабільністю, пов'язаною зі зміною економічного ландшафту країни. В останні десять років відбулися значні зміни корпоративної структури, що відображають процеси створення більш конкурентоспроможних, економічно стійких та привабливих об'єднань підприємств. Зокрема, це позитивні тенденції, пов'язані з ранжуванням реального сектору України на великі, середні та малі виробничі структури. Визначено роль великих корпоративних структур в інноваційному процесі. Наголошується, що головною перешкодою на шляху корпоратизації середнього та малого бізнесу є апріорна недовіра власників до представників великого бізнесу, з одного боку, і влади - з іншого, оскільки інституціональні важелі запобігання їх поглинання великим капіталом недосконалі. Утім, доведено, що активізація розвитку корпоративних відносин в Україні можлива за умов підвищення інноваційної та інвестиційної діяльності в реальному секторі економіки. Визначено роль у цьому питанні інновацій щодо структуризації моделі забезпечення розвитку великого, середнього та малого бізнесу як єдиної системи. На відміну від інших моделей, українська має можливості перегрупування системи інноваційного забезпечення виробництва відповідно до традиційної трьохрівневої управлінської вертикалі з перенесенням акцентів на регіональний рівень, на противагу зарубіжному досвіду, в якому головним є муніципальний рівень вирішення соціальних та екологічних проблем.

6. Доведено, що подальший розвиток інвестиційної діяльності потребує загальних системних перетворень, включаючи інноваційні засоби управління, зокрема таких елементів, як контролінгу - функціонально відособленого напряму діяльності, пов'язаного з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в менеджменті для ухвалення оперативних і стратегічних управлінських рішень щодо сталого регіонального розвитку в цілому. Іншим засобом, який рекомендовано до широкого впровадження є трансфер що розглядається як сучасний управлінський інструмент, котрий забезпечує поширення передових технологій серед суб'єктів господарювання на комерційній і некомерційній основі. Базуючись на визначених новітніх поглядах, запропоновано послідовність етапів реалізації інвестиційної стратегії корпоративних структур у регіонах. Сформульовано процедуру вибору регіону, а також напряму інвестування для визначення регіональної інвестиційної стратегії корпоративних структур на принципах системності, достатньої різноманітності, адаптивності та економічної ефективності. Розкрито роль держави у процесі підвищення інвестиційної привабливості регіонів України, яка полягає в консолідації діяльності щодо визначення перспективних напрямів інвестування, забезпечення їх бюджетними та позабюджетними фінансовими ресурсами.

7. Розроблено концепт розвитку корпоративної інформаційної системи (КІС) як системи управління бізнес-процесами і сталим розвитком регіону за рахунок поєднання функцій регіонального й бізнесового управління в єдиному технологічному ланцюгу відповідних процедур. Розкрито вимоги щодо розвитку корпоративної інформаційної системи, включаючи: швидкодійність, надійний захист від несанкціонованого доступу, зручний інтерфейс, можливість масштабування і розвитку системи, інтеграцію з модулями системи передачі даних, високу надійність роботи. Для моніторингу розвитку корпоративних структур рекомендовано використання е-індексів.

8. Розкрито зміст категорії корпоративна соціальна відповідальність. У широкому трактуванні - це забезпечення сталого регіонального розвитку через мотивацію і стимулювання прогресу з одночасним вирішенням соціально-економічних проблем, а також збереженням довкілля та ефективним використанням природно-ресурсного потенціалу. У зв'язку з цим висунуто методологічний концепт забезпечення корпоративної сталості, який передбачає досягнення позитивних зрушень за принципом диверсифікації напрямів зусиль, визначаючи пріоритетним корпоративний рівень. У більш вузькому значенні корпоративна соціальна відповідальність розглядається як добровільний внесок корпорації у сталий розвиток суспільства, пов'язаний безпосередньо з її основною діяльністю та спрямований на задоволення очікувань зацікавлених сторін. Таким чином, високий рівень корпоративної соціальної відповідальності стає ознакою успішності компанії в тому розумінні, що прибутковий бізнес може бути тільки соціально відповідальним.

9. Аргументовано, що корпоративну соціальну відповідальність слід розглядати з чотирьох позицій: по-перше, інструментальних, коли корпорація відіграє роль інструменту для створення багатства, а соціальний імператив спрямовано на досягнення економічного результату; по-друге, політичних, коли вона розглядається як інструмент впливу на суспільство й формування концепції корпоративного громадянства; по-третє, соціальних вимог, згідно з якими діяльність корпорації має зосереджуватися на вирішенні соціальних проблем суспільства, підвищуючи тим самим свій рейтинг; по-четверте, з етичної позиції, в основі якої лежить ідея етичного обов'язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством.

10. Запропоновано трьохрівневу модель формування корпоративної соціальної відповідальності: на першому вона розглядається як соціальне зобов'язання; на другому - як позитивна реакція на соціальні норми та очікування; на третьому - як соціальна чутливість. Зроблено акцент на попередженні, профілактиці та запобіганні можливих негативних наслідків, а також пошуку шляхів вирішення соціальних та екологічних проблем. У цьому напрямі охарактеризовано основні принципи формування корпоративної соціальної відповідальності бізнесу за умов створення відповідального оточення, включаючи підвищення ефективності діяльності корпорації, що можна віднести до сфери корпоративної соціальної відповідальності, а також принцип визначення стейкхолдерів, або груп впливу, тобто основних суб'єктів, на яких поширюватиметься діяльність корпорації. Крім того, розроблено підходи до формування системи корпоративної соціальної відповідальності, у т.ч. стратегічні програми, які визначають основні принципи їх побудови, групи зацікавлених сторін, головні напрями впровадження внутрішніх та зовнішніх соціальних програм і проектів, інформаційний супровід через канали внутрішніх та зовнішніх комунікацій, а також методи постійного моніторингу виконання програм і забезпечення регулярної звітності. З метою цілісного врахування інтересів усіх сторін, забезпечення умов генерування синергетичного ефекту для нації в цілому до формування системи корпоративної соціальної відповідальності доцільно залучати представників не лише бізнесу, а й влади та суспільства. Запропоновано кількісний вимір впливу фактору соціальної відповідальності діяльності корпорації на сталий регіональний розвиток через відповідний коефіцієнт (К_вур).

11. Актуалізовано необхідність спрямування корпорацій на стратегічне управління вартістю в інтересах власників та зацікавлених сторін. Доведено, що в загальнонаціональному масштабі важливість корпоративного управління зумовлена його впливом на розгортання інвестиційних процесів з використанням механізмів фондового ринку для забезпечення економічного і соціального розвитку країни. Новий погляд на корпоратизацію сталого регіонального розвитку в Україні потребує оновлення відповідного інституціонального середовища як запоруки подальших позитивних зрушень. Визначено структуру складових корпоративної соціальної відповідальності щодо забезпечення сталого розвитку регіону.

12. Розроблено концептуальну модель корпоративного управління сталим регіональним розвитком як сукупність системних дій, що реалізуються в ієрархічному корпоративному просторі. Розкрито зміст корпоративного простору, котрий розглядається як сукупність складних структурованих корпоративних відносин суб'єктів господарювання, функціонуючих у відповідному інституціональному середовищі, яке забезпечує досягнення ефекту сталого розвитку. Визначено напрями досягнення системної цілісності, з одного боку, вертикального державного управління сталим розвитком за традиційними трьома рівнями управляння і, з іншого - забезпечення саморозвитку корпоративних структур різного масштабу. Для підвищення ефективності використання стратегічних ресурсів державної та комунальної власності рекомендовано створити інвестиційні центри, які б забезпечували гармонійну взаємодію владних структур і приватних корпоративних. За такої схеми взаємодії суб'єктів корпоративного господарювання інвестиційні центри виконують редукційну функцію зняття конфліктів, що виникають при зіткненні систем державного управління та управління бізнесом як на рівні визначення цілей розвитку, так і вибору засобів їх досягнення.

13. Розкрито корпоративні ознаки пріоритетності саме регіонального рівня, що забезпечує наближення до європейських стандартів ефективного управління життєдіяльністю суспільства за рахунок децентралізації системи управління ресурсами, а також створення умов для відтворення капіталів різних розмірів при збереженні цілісності корпоративного простору сталого розвитку. В цьому аспекті запропоновано сукупність основних принципів вирішення проблеми корпоративного управління сталим регіональним розвитком, яка включає: законодавче закріплення переліку основних прав регіональних суб'єктів корпоративних відносин; забезпечення їх достатньою і достовірною інформацією; створення умов рівної доступності до процедур унесення пропозицій; розкриття інформації про структуру капіталу та існуючі механізми контролю; відповідальне ставлення до використання належних прав; розкриття інформації про існування конфліктів інтересів; відповідність інформації міжнародним стандартам тощо.

14. Розроблено структурну модель корпоративного управління сталим регіональним розвитком, в основу якої покладено підлеглість усіх суб'єктів господарювання в регіоні єдиним цілям та інтересам, що сприятиме створенню та оперативному управлінню конкурентним середовищем у регіоні з метою досягнення внутрішніх соціально-економічних завдань. Передбачено, що регіональне управління корпораціями змішаного типу з державною участю орієнтовано на консолідацію пакета акцій з метою збереження контролю і залучення фінансових ресурсів для забезпечення їх діяльності. Розроблено алгоритм взаємодії влади і регіональних корпораційних структур щодо формування стратегії сталого регіонального розвитку, який передбачає впровадження нових форм взаємодії влади і бізнесу на регіональному рівні, включаючи спеціалізовані консалтингові групи, із залученням представників двох сторін. Основне завдання спеціалізованих консалтингових груп пов'язано із визначенням напрямів досягнення та реалізації регіональних стратегій сталого розвитку. Крім того, запропоновано послідовні етапи формування сценаріїв регіонального корпоративного розвитку. З метою активізації створення регіональних корпорацій змішаного типу доцільно використовувати сукупність основних механізмів інтеграції: проведення лотової приватизації, коли резидентам пропонується придбати набір акцій корпорацій, та застосування конвертації активів.

15. Визначено сутнісні ознаки управління розвитком конкурентних переваг регіону, відображених у цілях, принципах, суб'єктах і об'єктах, функціях і методах. Процес створення конкурентних переваг досліджено в динаміці, що базується на поєднанні принципів безперервної взаємодії регіональних органів влади із суб'єктами економічної діяльності, відкритості для взаємодії з іншими регіонами, а також спрямованості всіх систем управління на розвиток таких переваг у регіоні. Одним з найважливіших напрямів створення конкурентних переваг регіонів визначено формування регіональної економіки знань. Розроблено методику оцінки розвиненості чинників конкурентних переваг регіонів, а також результативності використання механізмів управління і технологій забезпечення позитивного ефекту.

16. Запропоновано важелі забезпечення впровадження корпоративного управління сталим регіональним розвитком, зокрема: збільшення інтелектуального потенціалу регіональної спільноти, стимулювання схильності до нововведень, формування конкурентоспроможної команди владного регіонального управління, розширення інформаційної мережі, яка сприяє обміну знаннями та інноваційними ідеями; розвиток мережі регіональних маркетингових компаній, зацікавлених у створенні партнерських відносин з корпоративними структурами усередині регіону та за його межами, взаємодії між освітніми установами різних рівнів тощо.

17. Аргументовано, що під категорією корпоративної побудови слід розуміти сферу відносин і розподіл відповідних обов'язків між суб'єктами корпоративних структур як усередині, так і у взаємодії із зовнішнім середовищем. Оптимальну корпоративну побудову визначено як ефективну організацію життєдіяльності корпоративної структури й ефективний механізм управління корпоративною власністю при дотриманні норм корпоративного права. Сформульовано поняття системної стійкості корпоративної структури, що підлягає інституціоналізації, як здатність забезпечувати реалізацію заданої цільової функції при зміні умов її функціонування, а також умови забезпечення системної стійкості корпоративних структур, що підлягають інституціоналізації, зокрема: становлення партнерських відносин між бізнесом та державою; розвиток корпоративної культури; урахування фактору національного менталітету, який характеризується наявністю місцевих традицій ділового спілкування; розроблення нормативних регламентацій корпоративних відносин; підвищення рівня професійної підготовки корпоративного менеджменту.

18. Установлено послідовність процесу інтеграції капіталу в рамках формування корпоративних структур та підкреслено важливість інституціоналізації фінансового і промислового капіталу, що визначається як об'єднання активів компаній. Це дає змогу розширити масштаби присутності в різних сегментах ринку або диверсифікувати ринки збуту продукції. Для оцінки ефекту об'єднання господарюючих суб'єктів в єдину інтегровану корпоративну структуру запропоновано комплексний показник (F).

19. Обґрунтовано умови диференціації інституціонального забезпечення корпоративних відносин по регіонах України на основі врахування тенденцій формування різних моделей корпоративного управління, а саме: приватного підприємства, колективної власності менеджерів, концентрованого зовнішнього володіння, розпорошеного володіння, переважаючого державного контролю. Виявлено, що загальна українська модель корпоративного управління перебуває у стадії формування і є перехідною конструкцією, в якій формально представлено елементи різних моделей. Для активізації процесу розроблення національної моделі запропоновано системно-функціональний підхід до визначення інститутів корпоративного управління сталим розвитком, який пов'язаний із засобами підвищення загальних стандартів діяльності корпоративних утворень, включаючи фінансові результати, і акціонерної вартості. Крім того, розкрито зміст і форми інститутів забезпечення консолідації фінансового та виробничого капіталів як передумови досягнення мети сталого розвитку регіону. Зокрема, це інститут злиття і поглинання, що останнім часом набув широкого розвитку в усьому світі. Для умов України запропоновано три напрями здійснення цього процесу: горизонтальний, вертикальний і конгломератний, комбінуючи їх відповідно до регіональної специфіки і тенденцій розвитку корпоративного простору.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та підручники:

1. Левковська Л.В. Корпоративне управління сталим регіональним розвитком: [монографія] / Л.В. Левковська. - К.: ДЕТУТ, 2011. - 300 с.

2. Левковська Л.В. Стратегічні напрями та перспективи розвитку продуктивних сил України: [монографія] / [Дорогунцов С.І., Яцков В.С., Левковська Л.В. та ін.]. - К.: РВПС України НАН України, 2004. - 130 с. Особистий внесок: визначено пріоритетні напрями інноваційно-економічного розвитку країни в умовах формування глобально-інформаційного та технологічного укладу.

3. Левковська Л.В. Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Дніпропетровської області на період до 2015 р. / [Яцков В.С., Гаца О.О., Левковська Л.В. та ін.]. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 207 с. Особистий внесок: запропоновано напрями побудови інноваційної моделі економічних перетворень у поєднанні з інституціональними реформами.

4. Левковська Л. В. Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Київської області на період до 2015 р. / [Чижова В.І., Гаца О.О., Левковська Л.В. та ін.]. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 205 с. Особистий внесок: визначено перспективи розвитку інвестиційної діяльності.

5. Левковська Л.В. Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил м. Київ на період до 2015 р. / [Чижова В.І., Гаца О.О., Левковська Л.В. та ін.]. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 203 с. Особистий внесок: сформульовано пропозиції з активізації інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки.

6. Левковська Л.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: підручник / [Дорогунцов С.І., Заєць Т.А. Левковська Л.В. та ін.]; за заг. ред. д.е.н., проф., чл.-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с. Особистий внесок: досліджено проблеми і перспективи розвитку розміщення регіональних продуктивних сил.

7. Левковська Л.В. Рентні відносини в системі модернізації національного господарства / [Данилишин Б.М., Бистряков І.К., Левковська Л.В. та ін.]; за ред. чл-кор. НАН України Б.М. Данилишина. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - 518 с. Особистий внесок: розроблені методологічні аспекти щодо інтелектуальної ренти в системі рентних відносин.

8. Левковська Л.В. Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України: теоретико-методологічні основи дослідження: [монографія] / [Чижова В.І., Левковська Л.В., Бойко О.М., та ін.]; за ред. д.е.н., проф., чл-кор. НАН України Б.М. Данилишина. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - 220 с. Особистий внесок: запропоновано методичні підходи до визначення просторового розвитку інноваційної складової стратегічного потенціалу продуктивних сил.

...