1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Козловський Сергій Володимирович

Вінниця - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному аграрному університеті Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НААН,

заслужений економіст України

Калетнік Григорій Миколайович,

Вінницький національний аграрний університет, ректор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НААН,

заслужений діяч науки і техніки України

Дудар Тарас Григорович,

Тернопільський національний економічний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри аграрного менеджменту і права

доктор економічних наук, професор,

академік НААН

Кропивко Михайло Федорович,

Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки” Національної академії аграрних наук України, завідувач відділу проблем галузевого і територіального управління

доктор економічних наук, професор

Прутська Олена Олексіївна,

Вінницький національний аграрний університет Міністерства аграрної політики та продовольства України, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Стрімка динаміка сучасного життя породжує нові

проблеми, активізує методологічні пошуки, формує нові парадигми дослідження економічних процесів. В їх численному переліку виокремлюється проблема управління стійкістю та розвитком економічних систем. Необхідність і актуальність дослідження економічних систем в аспекті їх розвитку обумовлена тим, що під час ринкових перетворень стала помітною існуюча недооцінка процесу регулювання економіки і, як наслідок, неадекватне потенційним можливостям держави використання важелів управління розвитком економіки. Це доводить актуальність наведеної проблеми та її вагоме значення для розробки теоретико-методологічної і термінологічної концепції управління сучасними економічними системами.

Як показує світовий досвід, економічні системи різного рівня, до яких належать національна економіка, економіка регіонів, територій, підприємств тощо, головною метою своєї діяльності вважають не лише отримання максимальних прибутків, але й забезпечення комплексного розвитку, створення сприятливих умов праці, розв'язання актуальних науково-технічних та соціальних проблем, максимальне задоволення матеріальних та духовних потреб населення і т.ін. Незважаючи на відмінність цілей і задач, які ставлять перед собою виробничо-технологічні та управлінські системи, результативність функціонування кожної з них визначається відсутністю кризових процесів і соціальної напруги, зростанням виробництва, фінансовою стабільністю і т.п. Врешті-решт, результативність діяльності економічних систем залежить як від їх потенційних можливостей (наявність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів), так і від уміння ефективно управляти процесами, що відбуваються в економіці і соціальному середовищі. В Україні значущість цих факторів особливо зростає і породжує специфічні проблеми, пов'язані з труднощами управління економічними процесами на мікро-, мезо- та макрорівнях.

Сучасна економіка традиційно значну увагу приділяє проблемам економічної динаміки, економічним циклам та проблемам стійкості економічних систем. Зазначені питання стали об'єктом досліджень відомих вчених: В. Благодатного, В. Бровка, В. Вітлінського С. Глівенка, С. Дятлова, А. Завгороднього, Б. Карпінського, І. Лук'яненко, В. Леонтьєва, О. Ляпунова, Ф. Ларрена, М. Соколова, О. Селіщева, Дж. Сакса, О. Теліженка, В. Трояновського, Т. Шовгенова, М. Фоміна, С. Фішера, Дж. Хікса та інших. Вивченню теоретичних і практичних аспектів розвитку економічних систем присвячені праці А. Сміта, К. Маркса, Дж. М. Кейнса, Ф. Хайека й ін. Дослідження соціально-економічних систем з погляду циклічності розвитку висвітлено у працях Л. Гумільова, А. Дж. Тойнбі, О. Чижевського та інших. Питання розвитку соціальних й економічних систем завжди були об'єктом уваги філософської науки і досліджувались Г. Гегелем, О. Шпенглером та іншими. Методологію еволюційної концепції теорії управління було розроблено І. Ансофом, Б. Карлофом, П. Друкером, Ф. Хедоурі, М. Альбертом та іншими.

Теоретичні проблеми побудови економіко-математичних моделей управління складними системами розглянуто в роботах провідних вітчизняних і закордонних фахівців у галузі економіки, кібернетики і теорії управління. Значний внесок у розвиток теоретичної і практичної бази економіко-математичного моделювання зробили такі вчені, як А. Аганбегян, Р. Акофф, Ю. Адлер, Р. Андерсон, С. Айвазян, В. Бесєдін, А. Боярський, В. Бочарніков, К. Брагінський, В. Вітлінський, В. Геєць, С. Глівенко, Т. Дудар, Г. Калетнік, М. Кропивко, І. Крючкова, І. Лук'яненко, Л. Канторович, Г. Клейнер, В. Макаров, Н. Моісеєв, А. Петров, О. Прутська, Д. Поспєлов, В. Садовський, Г. Саймон, М. Месарович, Я. Такахара, І. Ткаченко і багато інших.

Актуальність обраної теми дослідження визначається тим, що у світовій економіці, починаючи з кінця ХХ століття, розгортаються трансформаційні процеси як системного, так і структурно-галузевого характеру. У цьому зв'язку забезпечення стійкості розвитку економічних систем набуває домінантного значення як у наукових дослідженнях, так і в практичних розробках. Тому питання управління економічними системами різних рівнів є актуальним, має вирішальне значення для поточної діяльності і на перспективу як для економіки загалом, так і для її галузей, регіонів, окремих підприємств тощо.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в рамках держбюджетної теми Вінницького національного аграрного університету „Прогнозування собівартості виробництва аграрної продукції на базі методики розрахунків рівня беззбитковості, адаптованої до особливостей аграрного сектору економіки” (2010 р., номер державної реєстрації 0110U006360), де автором розроблено модель управління стійкістю економічної системи; в рамках держбюджетної теми Вінницького національного технічного університету „Теорія ефективності сучасного підприємства на основі організаційних поведінкових моделей” (2010-2012 рр., номер державної реєстрації 0110U002162), де автором обгрунтовано теоретичні засади управління стійкістю економічних систем та розробки економічної політики як базових елементів управління факторами розвитку сучасних економічних систем. Дослідження виконувались також у рамках держбюджетної теми Вінницького інституту економіки Тернопільського національного економічного університету “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових відносин” (2006-2011 рр., номер державної реєстрації 0106U000515), де автором запропоновано методологію управління стійкістю сучасних економічних систем на основі використання теорії нечіткої логіки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних і методологічних основ управління розвитком сучасної економічної системи України на структурному (мікро-), регіональному (мезо-) і загальнодержавному (макро-) рівнях, яке базується на стратегічному економічному потенціалі та стійкості цих систем. Мета дослідження обумовила необхідність постановки і вирішення таких взаємозалежних наукових і практичних завдань:

- виявити особливості розвитку економічних систем та запропонувати критерії результативності їх розвитку; визначити методологічні принципи дослідження сучасних економічних систем, на основі яких розробити типологію моделей їх економічного розвитку та класифікацію;

- розкрити сутність поняття „стійкість економічної системи” та запропонувати авторське тлумачення понять „економічна стійкість системи” та „управління економічною стійкістю системи”;

- удосконалити теоретичний апарат моделювання базових складових узагальненого математичного опису різнорідних економічних структур;

- розкрити сутність організаційного моделювання та розробити універсальну модель організаційної системи управління як структурної складової сучасної економічної системи;

- проаналізувати сутність економічної системи на основі структурних об'єднань моделей семантичної мережі;

- визначити теоретичні основи формування і функціонування регіональної економічної системи як об'єкта стратегічного управління; сформулювати сутність, принципи й особливості регіонального стратегічного управління в аспекті розвитку сучасних економічних систем;

- розробити структуру управління регіоном як складною економічною системою;

- визначити методологічні принципи дослідження факторів розвитку економічних систем; виявити сукупність цих факторів, розробити їх типологію й обгрунтувати необхідність управління ними з метою забезпечення стійкості сучасних економічних систем;

- визначити фактори, що справляють вплив на розвиток економіки України та її стійкість; запропонувати класифікацію показників стійкості економічної системи України;

- розробити композиції структурно-функціональних моделей розвитку національної економіки;

- розкрити сутність, роль і місце стратегічного економічного потенціалу в управлінні факторами розвитку сучасних економічних систем;

- виявити найсуттєвіші фактори забезпечення стійкості і розвитку економіко-виробничих систем;

- розробити модель індикативного управління розвитком регіональних економічних систем;

- розробити макроекономічну модель управління стійкістю економічної системи України на основі теорії нечіткої логіки як систему підтримки прийняття рішень;

- розкрити сутність економічної політики і довести, що вона є базовим фактором розвитку економічних систем; розробити організаційну модель управління сучасною економічною системою України.

Об'єктом дослідження є процес функціонування та розвитку сучасної економічної системи України на мікро-, мезо- та макрорівнях.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних аспектів управління сучасною економічною системою України, її розвитком та стійкістю.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувались такі методи: монографічний - при вивченні літературних джерел, законодавчих та інших нормативно-правових актів; експертних оцінок - при оцінці факторів впливу на стійкість економічних систем; системний - при дослідженні принципів розвитку

економічних систем та виборі факторів впливу на стійкість економічної системи України; аналізу - при розробці концепції розвитку економічних систем та при обгрунтуванні вибору чинників, що справляють вплив на їх стійкість; моделювання - при дослідженні процесів розвитку економічної системи України; абстрагування - при розробці методології управління економічними системами та побудові моделі управління їх стійкістю; узагальнення - при побудові аналітичних виразів критеріїв вибору методу побудови функцій належності моделей управління; оптимізації - при розробці методів налагодження моделі управління стійкістю економічної системи України. У роботі використовувалися також методи програмно-цільового управління, статистичних зіставлень та інші.

Теоретичною базою дослідження були обрані фундаментальні концепції вітчизняних і закордонних вчених, що визначають методологію наукового пізнання в практичних аспектах економічної теорії, систематології, опису економічних систем і їхніх композицій, засобів і методів організації управління тощо. Інструментарієм дослідження стали системний аналіз, теорія систем, теоретико-множинний підхід і теорія категорій, факторний і регресійний аналізи, нечітка логіка, а також засоби сучасного математичного апарату і методи моделювання оцінки стану економічних систем та управління ними.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Національної академії наук України та експертні висновки фахівців, що займаються управлінням та моделюванням складних економічних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному обгрунтуванні концепції управління сучасними економічними системами та факторами їх розвитку, яка розкриває закономірності і принципи управління ними.

Наукову новизну містять такі положення дисертації:

вперше:

- обгрунтовано можливість використання критеріями розвитку сучасних економічних систем сукупність таких показників, як структура економічних ресурсів; економічна ніша та її ємність; сфера економічної діяльності; економічна активність; обсяг інвестування; темпи розвитку; стратегічний економічний

- потенціал, що дало змогу розробити типологію моделей розвитку сучасних економічних систем;

- запропоновано тлумачення поняття „економічна стійкість системи”, що дало змогу розглядати стійкість з позицій як позитивного, так і негативного впливів на економічну систему, а також можливої реакції системи або на підтримку цих впливів, або на їх нейтралізацію; запропоновано також тлумачення поняття „управління економічною стійкістю системи”, що дало змогу розглядати сучасні економічні системи з позицій системності та керованості;

- запропоновано новий підхід до визначення сутності стратегічного управління регіональною економічною системою; визначено категорії та пріоритети стратегічного регіонального управління в системі „держава-регіон”, які враховують елементи конвергенції, що сприяло підвищенню стійкості регіональної економічної системи;

- сформульовано поняття конкурентного відбору як фактора розвитку сучасних економічних систем, що дало змогу передбачити внесок економічної системи у наступний економічний цикл розвитку, визначити напрями підвищення стратегічного економічного потенціалу системи та способи досягнення її стійкості;

- обгрунтовано, що у стратегічному економічному потенціалі й економічній стійкості системи акумулюється вплив множини факторів, з чого зроблено висновок: управляючи стратегічним економічним потенціалом і стійкістю, можна управляти групою або всією сукупністю факторів розвитку сучасних економічних систем;

- розроблено модель управління стійкістю макроекономічної системи України на основі теорії нечіткої логіки та методу оптимізації - генетичного алгоритму. Виявлено динаміку зміни стійкості макроекономічної системи України за зміни факторів впливу та розроблено систему підтримки прийняття рішень для забезпечення стійкості макроекономічної системи України;

- запропоновано нову систему управління розвитком сучасних економічних систем всіх рівнів шляхом створення центру стратегічного розвитку, основним завданням якого є розробка та реалізація ефективної економічної політики, що уможливить зменшення конфліктів інтересів економічних систем на рівні регіонів, галузей, підприємств, різних інституцій влади;

удосконалено:

- положення про те, що теоретичні дослідження економічних систем повинні йти в напрямі розробки математичних моделей, які формалізують функціональну поведінку економічних систем і дають змогу розробляти універсальні організаційні моделі управління у структурі економічних систем;

- концептуальні засади побудови економічних систем у формі структурних композицій, відображених у вигляді простих або складних об'єднань економічних структур, що стало підставою для аксіоматизації і розробки математичного

- інструментарію опису економічних систем як семантичної мережі;

- структуру управління регіоном як економічною системою з використанням методу ранжирування стратегічних задач, що дає змогу розробляти концепції соціально-економічного розвитку та визначати напрями управлінських впливів, спрямованих на розвиток регіональної економічної системи;

- положення, що розвиток економіко-виробничих систем здебільшого залежить від стратегічного економічного потенціалу та напрямів проведення реструктуризації, що дало змогу виокремити основні показники стратегічного економічного потенціалу (СЕП) та з'ясувати, що у програмах реструктуризації особливе значення повинна мати оптимізація управлінських процесів, одна частина з яких пов'язана з ринком або споживачами, а інша частина спрямована на впровадження інновацій;

- економічний зміст основних факторів розвитку сучасних економічних систем, до яких віднесено інноваційний процес, економічні цикли, спадковість та конкурентний відбір;

- означення поняття „економічна політика”, що визначається як сукупність програм, заходів, управлінських рішень та дій, спрямованих на залучення та ефективне використання економічних ресурсів, організацію економічної діяльності зі створення матеріальних і духовних благ відповідно до цілей та завдань розвитку даної економічної системи, забезпечення її стійкості;

набули подальшого розвитку:

- твердження, що використання стратегічного індикативного планування розвитку економічної системи України на сучасному етапі є найбільш доцільним;

- твердження, що сутність регіонального стратегічного аналізу полягає у визначені рівня конкурентоспроможності регіону за системоутворювальними факторами, на основі чого доведено, що стратегія розвитку Вінницької області полягає у створенні умов для залучення інновацій у сільськогосподарські технології та організацію виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, а конкурентними перевагами Вінницької області є наявність кваліфікованої робочої сили і сучасної навчальної бази для її підготовки, а також значні агроекономічні можливості;

- правочинність твердження, що для аналізу й оцінки факторів розвитку сучасних економічних систем доцільно використовувати метод декомпозиції, на основі якого можна визначити та описати фактори розвитку сучасних економічних систем з позицій імітаційного та структурно-лінгвістичного моделювання;

- твердження, що ефектами від реалізації моделі управління стратегічним економічним потенціалом будь-якої системи є зміни кількісних і якісних показників наявності й ефективності використання економічних ресурсів системи. До таких ефектів віднесені: економічний, виробничий, соціально-управлінський та інноваційний.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційній роботі положення можуть бути використані як методологія побудови концепції управління сучасними економічними системами різних рівнів, їх стійкістю та розвитком. Основні положення і висновки стануть у нагоді керівникам державних, регіональних, галузевих, місцевих органів влади, керівникам підприємств при вдосконаленні управління факторами розвитку сучасних економічних систем, при розробці стратегічних і оперативних планів та програм розвитку регіонів, галузей, підприємств тощо, а також при розробці та реалізації економічної політики на мезо- та макрорівнях. Зроблені висновки і практичні рекомендації можна використовувати при формуванні і реалізації економічної політики держави та забезпеченні стійкості розвитку економічної системи України.

Практична значущість роботи підтверджується тим, що основні результати дисертаційного дослідження були використані при розробці програм економічного розвитку у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України (довідка № 2902-23/14 від 09.02.2011 р.); у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України (довідка № 18-23/1026/0/6-11 від 08.02.2011 р.); у практичній роботі Головного управління економіки Вінницької обласної державної адміністрації (акт про впровадження від 14.09.2010 р.). Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі при підготовці фахівців зі спеціальності „Менеджмент організацій”, у лекційних курсах „Стратегічний менеджмент” та „Операційний менеджмент” у Вінницькому національному аграрному університеті Міністерства аграрної політики і продовольства України (акт про впровадження від 07.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, положення, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто авторові і є його науковим здобутком. Особистий внесок автора у спільних роботах наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах. Серед них: Всеукраїнська науково-практична конференція „Регіональні проблеми та перспективи розвитку сфери товарного обігу: теорія і практика” (м. Вінниця, 11-12 листопада 2003 року), Всеукраїнська науково-практична конференція „Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів та шляхи їх подолання” (м. Чернівці, 23-24 березня 2004 року), Науково-практична конференція „Наука і навчальний процес” (м. Вінниця, 6-8 квітня 2004 року), XIV Міжнародна науково-практична конференція „Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (м. Чернівці, 13-14 травня 2004 року), IV Міжнародна науково-практична конференція „Наука i освiта - 2004” (м. Дніпропетровськ, 10 лютого 2004 року), ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція „Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 14-15 жовтня 2004 року), V звітна науково-практична конференція „Наука і навчальний процес” (м. Вінниця, 12-14 квітня 2005 року), ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція вчених, викладачів та практичних працівників „Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 16-17 лютого 2006 року), Наукова конференція „Особливості інноваційної політики підприємств у ринкових умовах” (м. Вінниця, 3-4 жовтня 2006 року), Всеукраїнська науково-практична конференція „Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст” (м. Вінниня,

20-22 березня 2008 року), Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених „Напрямки реструктуризації АПК регіону в умовах ринку” (м. Вінниця, 23-24 жовтня 2008 року), Міжнародна науково-технічна конференція „Земля України - потенціал енергетичної та екологічної безпеки держави” (м. Вінниця, 25-26 березня 2010 року), VI Miedzzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji “Perspektywiczne opracowania sa Nauka i Technikami - 2010” (Przemysl,

07-15 listopada 2010 roku).

Публікації. Основний зміст роботи опубліковано у 38 наукових працях, серед яких 3 монографії (1 одноосібна) загальним обсягом 45,84 друк., 29 статей у фахових виданнях загальним обсягом 18,36 друк. арк. та 6 публікацій в інших виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків по роботі, списку використаних джерел (який містить 281 найменування) та 17 додатків. Дисертація викладена на 445 сторінках, у тексті розміщено 18 таблиць на 27 сторінках та 66 рисунків на 55 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Теорія і методологія дослідження економічної системи в аспекті її розвитку” розглянуто сутність, еволюцію та особливості

функціонування економічних систем у сучасній економіці; визначено предметну область побудови формальних моделей економічних систем; запропоновано

типологію моделей розвитку сучасних економічних систем; обгрунтовано положення про вплив синергетичних процесів на розвиток економічних систем; дано тлумачення понять „економічна стійкість системи” та „управління економічною стійкістю системи”.

Результати опрацювання економічних наукових праць відомих закордонних і вітчизняних вчених засвідчили, що поза системним характером розвитку не

сформувалися б економічні закономірності, не склалося б сучасне теоретичне осмислення економічних явищ і процесів. Відповідно до цього сформульовано поняття системи як особливої організації спеціалізованих елементів, об'єднаних в єдине ціле. Обов'язковою умовою функціонування системи є єдність мети й

завдань, для вирішення яких її створено.

Під час дослідження з'ясовано, що в економічній літературі відсутнє загальноприйняте формулювання поняття „економічна система”. Доведено доцільність розгляду економічної системи з двох позицій: неокласичної і марксистської. Більшість представників неокласичної школи трактують економічну систему як сукупність економічних процесів, пов'язаних з розподілом обмежених ресурсів з метою задоволення існуючих потреб у товарах і послугах. У рамках марксистського підходу основою економічної системи є праця. Доведено, що у сучасній економіці вже неможливо розглядати працю окремо від технологій, інновацій та інтеграційних процесів. Розгляд сучасних економічних систем повинен бути інтегральним та враховувати вимоги сьогодення.

Доведено, що для повноти досліджень потрібно проаналізувати існуючі класифікації економічних систем. Сучасні класифікації економічних систем базуються на різних ознаках, які укрупнено можна згрупувати у п'ять груп: 1) структуроутворювальні; 2) змістовні; 3) об'ємні; 4) динамічні; 5) інтенсивності зв'язків. Найменш дослідженими є економічні системи, класифіковані за четвертим та п'ятим критеріями, що дало змогу констатувати: фундаментом традиційного аналізу економічних систем є теорія раціональності, в основі якої лежить природна потреба в упорядкуванні структурних елементів та у пошуку їх гармонізації.

Теорія раціональності фіксує економічну систему як належне, як стабільну організацію, а не як систему-орієнтацію або напрям розвитку.

Проведені дослідження дають підстави розглядати економічні системи з позицій класичного раціоналізму, оскільки цей напрям наукової думки поєднує уявлення про властивості економічної системи з властивостями її елементів, а також припускає, що властивості економічної системи можуть бути вирахувані із властивостей її окремих елементів. Визначено, що загальна мета економічної системи може бути представлена певною ієрархією цілей, що мають різну вагомість (ранг) за їх важливістю у досягненні головної мети економічної системи.

Теоретико-методологічне дослідження проблем функціонування економічних систем дозволило виокремити два основних класи економічних систем: економічні системи організаційного типу - економічні системи країни, галузей, регіонів, областей, міст тощо; виробничо-технологічні системи - уособлені економічні суб'єкти виробничо-технологічного призначення: підприємства (малого бізнесу, великі і середні), фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації і т.п. Наведені класи економічних систем відмінні між собою в таких сферах, як цілевизначення, підпорядкованість, особливості управління функціональними процесами та інше. Так, якщо метою економічних систем першого класу є забезпечення функціонування регіонів, галузей, держави загалом, її суспільно-політичних і соціальних інститутів, то цілевизначення економічних систем другого класу спрямовано переважно на одержання максимальних прибутків. Результативність функціонування економічних систем залежить від методів внутрішнього (внутрівиробничого) та зовнішнього (державного) управління (регулювання) і породжує функціональний причинно-наслідковий взаємозв'язок: „ефективність функціонування економічних систем виробничо-технологічного призначення > ефективність функціонування економічних систем організаційного типу (територіальні, регіональні та інші) > ефективність соціально-економічних і політичних процесів у державі”.

Результати проведеного теоретичного аналізу дають змогу стверджувати, що основними філософськими законами розвитку економічних систем є закони: діалектичного синтезу, переходу кількісного в якісне, діалектичної суперечності. З'ясовано, що значну увагу вивченню економічних систем приділяли неокласична, інституціональна та трансакційна економічні теорії, які довели, що розвиток економічних систем характеризується загальністю (тобто має місце на всіх рівнях буття), безповоротністю (виникнення якісно нових властивостей, які не існували раніше) і спрямованістю змін (зміни виникають як результат певних взаємодій і породжують, своєю чергою, інші зміни). Поряд з цим, сутнісну характеристику розвитку доповнює час, оскільки будь-який розвиток відбувається у реальному часі, і лише час дає змогу виявити спрямованість розвитку. Отже, розвиток можна описати як розгорнутий у часі процес поступальних якісних трансформацій економічної системи.

У контексті дослідження визначено, що сучасні економічні системи є багаторівневими, багатофакторними, багатокритеріальними відкритими системами. Ці системи мають складну організацію, оскільки взаємодія між їх структурними елементами має здебільшого нелінійний, динамічний і резонансний характер. При розробці моделей розвитку таких систем важливо встановити число і види рівнянь, що їх описують, а також визначити екзогенні та ендогенні змінні, які характеризують цей розвиток у часі й у просторі.

Дослідження сучасних економічних систем дало змогу виокремити три основні типи моделей їх розвитку: ендогенні, екзогенні та змішані. В основі поділу лежать такі ознаки, як характер розвитку, домінуючі фактори розвитку, структура еко-но-мічних ресурсів, економічна ніша та її ємність, обсяг інвестування економічних ресурсів, сфера економічної діяльності, економічна активність, темпи та результативність розвитку, економічна стійкість, стратегічний економічний потенціал, механізм управ-ління факторами розвитку. Було зроблено зіставлення економічних систем України, США та Китаю, в результаті чого було визначено належність економічної системи України до ендогенного, США - до змішаного, Китаю - до екзогенного типу моделей економічного розвитку. З'ясовано, що моделі розвитку сучасних макроекономічних систем можна умовно вважати змішаними, але з певним тяжінням до екзогенного або ендогенного типу.

Результати дослідження дали змогу виявити синергетичну складову в розвитку економічних систем. Виявлено, що в еволюції систем беруть участь процеси самоорганізації, які спрямовують рух систем до рівноважного або нерівноважного стану, причому рівноважний стан системи не завжди означає її стійкість. У синергетичному розумінні не існує єдиного або назавжди заданого порядку; порядок є процесом, що розвивається.

На розвиток економічних систем справляють вплив також управлінські рішення і внутрішні властивості системи. Управлінські рішення можуть якісно змінити стан системи та характер її розвитку і спричинити появу нових шляхів еволюції. Тому важливим показником, який характеризує розвиток економічної системи, є її стійкість.

Результати досліджень засвідчили, що в економічній літературі немає єдності у визначенні понять рівноваги, стійкості та стабільності економічної системи. У цьому контексті автором пропонується під рівновагою розуміти здатність економічної системи за відсутності збурювальних дій або за їх незмінних значень зберігати свій стан як завгодно довго. Це означає, що основні параметри, які описують стан економічної системи (наприклад, вартість ресурсів, дохід і т.п.), є незмінними і жоден з економічних суб'єктів не зацікавлений в їх зміні.

Під час досліджень було встановлено, що не існує чіткої класифікації видів економічної стійкості та відсутнє чітке тлумачення понять „економічна стійкість системи” та „управління економічною стійкістю системи”. Автором запропоновано власні тлумачення цих термінів.

Економічна стійкість системи - це здатність економічної системи після деякого збурення (зміни параметрів економічної системи, її показників) швидко повертатися у стан не гірший попереднього, зберігати свій стан як завгодно довго, а також поліпшувати свій стан до величини збурення за умови позитивної зміни економічних параметрів системи. Графічне зображення сутності економічної стійкості системи наведено на рисунку 1.

Управління економічною стійкістю системи - це використання організаційних, економічних, соціальних методів управління, спрямованих на забезпечення економічної стійкості системи.

Рис. 1. Графічне зображення сутності економічної стійкості системи

Економічну стійкість системи не слід розуміти як її стабільність. Стабільність - це сталість, незмінність, тривале збереження певного стійкого стану.

Стабільність - здатність системи функціонувати, не змінюючи власну структуру, тобто перебувати у рівновазі; ця здатність повинна бути незмінною у часі.

Під час дослідження встановлено, що стійка економічна система може мати у своєму складі нестійкі елементи або навіть нестійкі підсистеми. У цьому випадку, для забезпечення гомеостазису або динамічної рівноваги системи потрібно вжити заходів, які б забезпечували стійкість системи загалом. Найпростіший спосіб - розукрупнення великих систем, а також охоплення локальних нестійкостей зворотним зв'язком, що дає системі змогу набути керованого стану.

У результаті було запропоновано організаційну структуру управління стійкістю сучасних економічних систем (рисунок 2), яка дає змогу управляти стійкістю економічних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Рис. 2. Графічне зображення організаційної структури управління розвитком та стійкістю сучасної економічної системи

Для побудови стійкої економічної системи будь-якого рівня потрібно, крім урахування вимог стійкості, забезпечити її керованість і спостережуваність. Із практичного погляду керованість потребує: по-перше, щоб управлінські органи могли справляти вплив на параметри стану системи; по-друге, щоб у системі було достатньо ресурсів для розвитку, спрямованого на досягнення поставленої мети. Вимога спостережуваності системи полягає в наявності та доступності інформації, яка необхідна для управління системою. Ця потреба на практиці реалізується шляхом розробки показників, які дають змогу ідентифікувати стан системи та управляти ним.

У другому розділі „Методологія функціонування економіко-виробничих систем у загальноструктурному поданні” окреслено методологічні основи представлення економічних структур різних рівнів як елементів економічної системи; здійснено формалізацію економічних систем на основі структурних об'єднань моделей семантичної мережі; з'ясовано значення міжгалузевого балансу при аналізі економічних систем; здійснено ідентифікацію галузей економіки за ступенем їх впливу на стійкість макроекономічної системи.

Встановлено, що нині існують два чітко окреслених підходи до формалізації економічних структур і взаємозв'язків між ними. Перший - пов'язаний з виявленням в економічних структурах найбільш важливих, узагальнених закономірностей і побудовою відповідних функціональних залежностей, тобто представленням процесів та функціональної діяльності економічних структур у формалізованій формі. Другий підхід пов'язаний з використанням відомих математичних залежностей з їх подальшим перетворенням у більш складні формалізми за допомогою сучасного математичного інструментарію. Використання саме такого інструментарію для опису функціональної діяльності економічних структур не лише дало змогу формалізувати процеси, що відбуваються, але й дозволило сформувати та накопичити базу знань про економічні системи, перейти від усвідомлення й опису окремих закономірностей до розробки формальних представлень моделей як сукупності взаємозалежних економічних структур.

Для опису економічних систем і дослідження їх стійкості доцільно використовувати класичні матричні моделі міжгалузевого балансу макроекономічних систем, а також матеріальні та фінансові баланси окремих виробничо-технологічних систем, що дасть змогу мінімізувати витрати матеріальних і фінансових ресурсів та часу на проведення досліджень.

Для вирішення задач управління економічними структурами доцільно використовувати імітаційно-статистичні методи і моделі, які дають змогу моделювати реакцію економічної системи на будь-які впливи. Як результат, з'являється можливість розробляти адекватні управлінські рішення, оцінювати їх та відкидати заздалегідь не ефективні.

Виконані дослідження надали змогу встановити, що актуальним є питання моделювання організаційних процесів у структурі економічної системи. Аналіз існуючих організаційних моделей управління в структурі економічних систем дозволяє класифікувати їх за двома ознаками: мінливістю у часі та за ступенем забезпеченості інформацією. У роботі розроблено універсальну модель організаційної структури управління як складову сучасної економічної системи. Дослідженнями доведено, що однією з основних цілей побудови організаційних моделей управління в структурі економічних систем є розробка та реалізація оптимальних управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стійкості та розвитку цих систем.

Проведені дослідження структури і властивостей економічних систем дали змогу встановити, що за сучасних умов сутність економічних відносин на рівні „об'єкт - система” залежить від співвідношення масштабів діяльності „системи” та „об'єкта”, а також від співвідношення їхніх ознак. Звідси, сформовано поняття структури економічної системи, яка складається з таких елементів: „об'єкти - процеси - підсистеми - система”. Кожна побудована в такий спосіб структура розглядається як цілісна сукупність проблемно орієнтованих підсистем, які здійснюють виробничо-економічні, господарські, фінансові операції, ведення документів бухгалтерського обліку і т.п.

Дослідження особливостей структури економічної системи дозволило сформулювати правило: при організації економічної системи і розробці методології опису функціональної поведінки її структурних елементів слід враховувати функціонально-логічну взаємозалежність цих елементів. Це означає, що зміст понять „суб'єкт діяльності” і „об'єкт економічної системи” збігаються в семантичній мережі, яка формується відповідно до законодавчих і нормативно-методологічних засад. Економічна система містить обмежену множину об'єктів і процесів реального світу, які утворюють ієрархічну, взаємозалежну сукупність вузлів - так звану семантичну мережу. Системоутворювальні елементи семантичної мережі визначають властивості системи, її вплив на зовнішні і внутрішні процеси, параметри та інші характеристики, що становлять сутність системи як цілісного економічного утворення. Властивості системи, її можливий вплив на інші системи та об'єкти значною мірою залежать від параметрів системоутворювальних елементів, їх структури та взаємозв'язків між цими елементами.

Як результат проведених досліджень міжгалузевих моделей розвитку економічних систем, пропонується власний підхід до оптимізації міжгалузевого балансу, заснований на числовому пошуку певної кількості тих або інших параметрів динамічної моделі міжгалузевого балансу (з урахуванням встановлених обмежень). Постановка і вирішення задач управління статичною стабільністю макроекономічних систем потребує розробки нових критеріїв стабілізації та відповідних методів управління нею. Автором розроблено нову методологію моделювання розвитку економічних систем, коли оптимізуючим показником міжгалузевого балансу є обсяг кінцевого споживання. При цьому обсяг кінцевого споживання охоплює споживання домашніми господарствами, приватними інвесторами, урядом тощо.

Встановлено, що проблема класифікації галузей за рівнем їхнього впливу на стійкість економіки країни раніше практично не досліджувалася. Складний характер залежності демпфірування коливань циклічного розвитку від невизначеності параметрів економіки можна вивчати на основі прямих розрахунків власних чисел при варіюванні параметрів за допомогою генератора випадкових значень. Оскільки недоліком такого підходу є велика кількість розрахункових точок, яка досягає десятків тисяч навіть для досить невеликих економічних систем, то з огляду на це доцільніше зробити ранжирування галузей на основі їх впливу на розвиток економічної системи.

У третьому розділі „Методологія управління регіональними економічними системами” визначено особливості управління регіональними економічними системами; викладено сформовану у процесі дослідження концепцію стратегічного управління регіональними економічними системами; здійснено аналіз соціально-економічного стану Вінницької області, вивчені її конкурентні переваги та запропоновано стратегію розвитку; розроблено методологічні підходи до управління розвитком та стійкістю регіональних економічних систем.

У ході дослідження встановлено, що об'єктивна реальність формування нових економічних відносин за умов ринкових перетворень виявляється в економічній самостійності розвитку регіональних економічних систем. Економічна самостійність є важелем управління стійкістю та розвитком регіональної економічної системи. Під економічною самостійністю регіону слід розуміти можливість самостійного вирішення питань політичного, соціально-економічного розвитку адміністративно окресленої території у форматі компетенції регіональних органів управління. Конструктивний підхід до вирішення проблеми економічної самостійності регіону полягає у створенні такого механізму стратегічного управління регіональною економікою, за якого у регіоні залишається достатньо ресурсів для здійснення розширеного економічного відтворення, забезпечення розвитку регіону, а також оперативного вирішення поточних проблем населення.

З'ясовано, що стратегічне управління, яке визначає розвиток соціально-економічних систем на перспективу та у взаємозв'язку з динамікою навколишнього середовища, властиве будь-якій економічній системі, однак його цільова спрямованість, зміст, прогнозні і часові інтервали для різних економічних систем можуть істотно різнитися. Крім того, стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем обов'язково повинне враховувати зв'язки з навколишнім середовищем.

Доведено, що стратегічне управління розвитком регіонів повинно реалізуватися в рамках нового управлінського підходу, в якому держава і регіони розглядаються не як супідрядні системи влади, а як системи з розділеними центрами управління, що орієнтуються не тільки на загальні, але і на власні інтереси та цілі. Принципова новизна наведеного підходу полягає у тому, що стратегічне управління розвитком регіональної економічної системи повинне відповідати специфіці регіону, враховувати особливості і функціональні можливості регіону забезпечувати досягнення як глобальних цілей держави, так і пріоритетних напрямів, цілей і завдань розвитку регіону.

У форматі дослідження визначено, що регіональне стратегічне управління - це діяльність, спрямована на досягнення поставлених перед регіоном цілей за умов нестабільного, конкурентного ринкового середовища. Вона є динамічною сукупністю взаємозалежних управлінських процесів з аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища регіону, визначення місії регіону і цілей розвитку, обгрунтування вибору стратегії розвитку регіону та її реалізації, оцінки і контролю за реалізацією обраної стратегії тощо.

Сутність і зміст моделі регіонального стратегічного управління запропоновано розкрити через сукупність основних категорій, класифікацію яких наведено на рисунку 3. Оскільки в основі регіонального розвитку лежать загальні тенденції науково-технічного і соціально-економічного прогресу, які обумовлюють зближення, тобто конвергенцію регіональних економік, то особливістю запропонованої моделі регіонального стратегічного управління є використання при описі економічних процесів у системі „держава-регіон” елементів конвергенції.

Задля впровадження системи стратегічного управління на регіональному рівні запропоновано спочатку розробити концепцію соціально-економічного розвитку регіону. Концепція повинна забезпечити формування певної системи цінностей, сформулювати стратегічні цілі і пріоритети розвитку, консолідувати населення регіону і мобілізувати ресурсний потенціал для реалізації поставлених цілей, обгрунтувати величину коштів, необхідних для реалізації стратегії і т.ін.

Грунтуючись на опрацьованих теоретико-методологічних засадах розвитку регіональних економічних систем доведено, що одним із основних етапів розробки стратегічного плану розвитку регіону є стратегічний аналіз. За своїм змістом він є етапом досліджень, на якому системно аналізуються фактори зовнішнього середовища і ресурсного потенціалу регіональної соціально-економічної системи, визначається її „поточний стан” або „сформована ситуація” і виявляються резерви для подальшого функціонування і розвитку.

З'ясовано, що сутність регіонального стратегічного аналізу полягає у визначенні рівня конкурентоспроможності регіону за окремими системоутворювальними факторами порівняно із сусідніми регіонами за допомогою SWOT-аналізу. У роботі здійснено аналіз соціально-економічної ситуації у Вінницький області, на основі якого визначено, що стратегія розвитку Вінницької області повинна полягати у створенні умов для залучення інновацій у сільськогосподарські технології, в організації виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, у розвитку харчової промисловості та енергозбереження.



Рис. 3. Система категорій моделі стратегічного управління регіоном

Під час дослідження встановлено, що регіони країни конкурують між собою, намагаючись забезпечити для свого населення ліпші умови життя. Регіони сповнені прагнень забезпечити власний динамічний стійкий розвиток, який на довгостроковій основі формує умови для підвищення доходів населення, розвитку підприємництва, стабілізації політичних і соціальних процесів тощо. Конкурентоспроможність регіону реалізується через його конкурентні переваги, тобто умови, що забезпечують регіону додатковий притік висококваліфікованих спеціалістів та капіталу. З'ясовано, що для Вінницької області основними конкурентними перевагами є наявність кваліфікованої робочої сили і сучасної навчальної бази для її підготовки, а також значні агроекономічні можливості для формування на перспективу центру виробництва екологічно чистих сільськогосподарських продуктів.

Запропоновано розглядати систему управління регіоном як таку, що складається із сукупності заходів, дій, правил, нормативних документів тощо, які регламентують відносини об'єкта управління (регіону) із зовнішнім та внутрішнім середовищем. Усі управлінські рішення здійснюються органом регіонального управління, який повинен чітко уявляти ціль управління, володіти навичками і технологіями управління, мати необхідну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища та про об'єкт управління.

Управління регіоном можна представити як результат реалізації алгоритму А, який є функцією таких складових, як інформація про об'єкт Х, зовнішнє середовище Y, ступінь досягнення обраної мети C. На основі даної інформації ухвалюються відповідні рішення про керуючий вплив U:

. (1)

Доведено, що результативність управління регіоном як складною економічною системою залежатиме від вибору цілей і ранжирування задач, які справляють найбільший вплив на досягнення головної мети і, відповідно, на вибір стратегічних видів діяльності і напрями регіональних зусиль, спрямованих на розвиток цих видів діяльності.

У четвертому розділі „Аналітичні, концептуальні та методологічні підходи до управління факторами розвитку макроекономічної системи України” здійснено аналіз та систематизовано фактори, які справляють вплив на стійкість макроекономічної системи України; зроблено висновки щодо оцінки факторів розвитку сучасних економічних систем; розроблено концептуальну модель розвитку економічної системи на національному рівні; встановлено функціональні зв'язки елементів розвитку національної економіки та визначено необхідність державного регулювання макроекономічної системи України.

У результаті аналізу основних показників розвитку економіки України за 2005-2010 роки визначено фактори, які справляють вплив на стійкість макроекономічної системи України. Ці фактори об'єднані в такі групи: 1) бюджетно-фінансові (величина дохідної частини державного бюджету України; величина дефіциту державного бюджету України; величина державного боргу України; обсяг грошової маси в обігу; облікова ставка НБУ; рівень інфляції; величина міжнародних резервів України; індекс Доу-Джонса; рівень „тіньової економіки); 2) соціальні (рівень безробіття; середньомісячна заробітна плата; середня величина прожиткового мінімуму на одну працездатну особу; середньомісячна величина пенсії; кількість пенсіонерів; ціна продовольчого кошика; індекси споживчих цін на товари та послуги; кількість зареєстрованих злочинів; мінімальна заробітна плата; одноразова допомога при народженні першої дитини; індекс людського розвитку); 3) політичні (рівень довіри владі; стабільність влади; повнота виконання політичних програм; відносини України з іншими країнами; можливість виборів та зміни влади); 4) економіко-виробничі (валовий внутрішній продукт; обсяг реалізованої промислової продукції; обсяг виробленої продукції сільського господарства; обсяг виробленої продукції будівництва; експорт товарів; імпорт товарів; сальдо зовнішньоторговельного балансу; вантажооборот; пасажирооборот; оборот роздрібної торгівлі); 5) енерго-екологічні (обсяг виробленої електроенергії; обсяг переробки нафтової сировини; обсяг транспортування нафти; обсяг видобутку нафти; обсяг транспортування газу; обсяг спожитої електроенергії; обсяг видобутку газу; рівень оплати за спожиту електроенергію; рівень оплати за спожитий природний газ усіма категоріями споживачів; викиди забруднюючих речовин у повітря); 6) форс-мажорні (природні катастрофи; можливість війн; міжнародні санкції до України; можливість терористичних актів; рівень техногенних катастроф; рівень епідеміологічних загроз).

Доведено, що сучасні економічні системи є складними системами, в яких всі функціональні процеси мають динамічний характер і які не можуть бути описані мовою класичної математики з використанням аналітичних формул. Функціональні процеси можуть бути представлені імітаційно-динамічними моделями і структурно-лінгвістичним описом з тим або іншим ступенем адекватності. економічний стратегічний регіональний управління

...