Важливим результатом виконаного дослідження є виокремлення основних факторів розвитку сучасних економічних систем, до яких належать: інноваційний процес, економічні цикли, спадковість, конкурентний відбір. Важливою функцією інноваційного процесу є створення таких технічних, технологічних, культурних цінностей, які будуть відтворюватися наступними поколіннями людей, саме тут простежується зв'язок інноваційного процесу з розвитком економічної системи. Циклічний розвиток будь-якої економічної системи є відбиттям універсального закону взаємозв'язку понять „час” і „простір”. Спадковість випливає з уявлення про економічну систему, яка постійно самоорганізується та самовдосконалюється, а її поетапний розвиток визначається конкретними внутрішніми та зовнішніми обставинами. Автором дано трактування поняття конкурентного відбору як процесу, який визначає диференційний внесок економічної системи у наступний економічний цикл розвитку. Конкурентний відбір визначає здатність економічної системи відтворювати свої економічні ресурси, підвищувати свій стратегічний економічний потенціал у кожному економічному циклі. Як гіпотезу, автором запропоновано кілька способів конкурентного відбору: 1) на основі впливу на економічні ресурси; 2) на основі впливу на процеси відтворення економічних ресурсів; 3) на основі силового тиску, стресу; 4) на основі регулювання відносин „донор-реципієнт”; 5) на основі контролю економічної діяльності.

Визначено основні фактори непрямого впливу на розвиток сучасних економічних систем, до яких віднесено науково-технічні, політичні, соціокультурні, демографічні, екологічні, управлінські фактори.

Доведено, що за сучасних умов більш ефективним методом опису економічних систем є метод нечіткої логіки, який дозволяє врахувати будь-яку сукупність факторів впливу, що в інших системах опису враховувати важко. На рисунку 4 наведено алгоритм оцінки факторів впливу на розвиток економічної системи (ЕС), що враховує зміну двох факторів: величину стратегічного економічного потенціалу та обсяг економічної ніші.

Для оцінки порівняльної ефективності організаційно-управлінських рішень, які ухвалюються на основі прогнозу розвитку економічної системи, розроблено класифікацію моделей суб'єктів економічної діяльності, яка складається з різноманітних (простих) структурних об'єднань різнорідних економічних систем (виробничо-технологічні комплекси, фінансово-промислові групи, внутрішньодержавні і міжнародні концерни), а також більш складних структурних об'єднань, які утворюються шляхом інтеграції регіонів та окремих національних економік.

Рис. 4. Алгоритм оцінки факторів впливу на розвиток сучасних економічних систем

На мікрорівні результативність діяльності економічних систем залежить від якості організаційно-управлінських рішень, які повинні бути спрямовані на забезпечення ефективної діяльності економічних об'єктів (виробничо-економічних систем реального сектора економіки, кредитно-фінансових систем і т.п.). Методологія порівняльного аналізу управлінських рішень на цьому етапі полягає у тому, що ефективність цих рішень визначається, виходячи з інтересів конкретного економічного об'єкта, хоча максимізація результатів його діяльності здійснюється за умов часткового обмеження поведінкових переваг об'єкта, наприклад, рішеннями органів державної влади. На макрорівні методологія порівняльного аналізу ефективності ухвалених рішень є іншою і полягає в аналізі і регулюванні діяльності економічних об'єктів в інтересах системи загалом, наприклад, в інтересах національної економіки, регіону, суспільства. У цьому випадку порівняльні оцінки слугують для побудови системи обмежень (тобто часткового обмеження переваг діяльності економічних суб'єктів), які здійснюються на державному рівні засобами адміністрування, ліцензування, квотування, оподаткування і т.п.

Важливим результатом виконаного дослідження вважаємо визнання державного регулювання економіки складовим елементом розвитку сучасних економічних систем та забезпечення їх стійкості. Визначено дві групи факторів, які

доводять необхідність регулювання економіки за умов стихійного процесу розвитку ринкових відносин. Перші, або так звані „провали ринку”, пов'язані з невідповідністю попиту і пропозиції, порушенням ринкової рівноваги, неповним врахуванням витрат і результатів, неефективністю виробництва матеріальних благ і т.ін. Другі, або так звані „провали держави”, обумовлені рефлексивною поведінкою людини, політикою, корупцією і т.ін.

Дослідження проблем економічного розвитку дало змогу виокремити внутрішні та зовнішні обмеженості ринкової системи. Внутрішні обмеженості представлено обмеженнями попиту стосовно пропозиції; пропозиції - до попиту; доходів - до потреб. Зовнішні обмеженості можуть бути охарактеризовані взаємнообмеженими ресурсами (щодо їх доступних запасів за даної технології), взаємообмеженими потребами (щодо рівня їх задоволення за даного бюджету). Диспропорції між виробничими можливостями та величиною потреб породжують взаємну обмеженість ресурсів і потреб. Таким чином, можна констатувати факт наявності об'єктивних перешкод для абсолютного поширення ринкового механізму на економічну систему країни загалом.

У роботі визначено адаптаційну ефективність державного регулювання економіки, тобто ефективність, пов'язану з реакцією економіки на події і зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі. На основі цього можна стверджувати, що державне регулювання економіки є активним впливом держави у напрямі „запобігання” проблемам, які можуть виникнути.

Дослідження також дали підстави трактувати державне регулювання розвитком економічних систем не як прагматичну і змушену реакцію на економічні зміни і недосконалості ринку, а як необхідну складову об'єктивного процесу розвитку економіки.

У п'ятому розділі „Розробка економічних моделей управління розвитком та стійкістю сучасної економічної системи України” розроблено: модель управління стратегічним економічним потенціалом економічних систем; модель управління розвитком економіко-виробничих систем; модель регіонального розвитку з врахуванням елементів індикативного планування; інноваційну модель управління стійкістю макроекономічної системи України на основі теорії нечіткої логіки з використанням методу оптимізації „генетичний алгоритм”; систему підтримки прийняття рішень щодо управління стійкістю макроекономічної системи України, яка є реально діючою експертною системою; концептуальну модель управління факторами розвитку сучасних економічних систем та загальну організаційну структуру управління стійкістю та розвитком сучасної економічної системи України.

Оскільки розвиток сучасних економічних систем відбувається під дією великої кількості різноманітних факторів, то проаналізувати, оцінити ці фактори, а тим більше управляти ними досить складно. Тому запропоновано розглядати розвиток сучасних економічних систем через категорії стратегічного економічного потенціалу (СЕП) й економічної стійкості, оскільки саме в категоріях СЕП і економічної стійкості переважно акумулюється весь сукупний вплив на економічні системи описаної множини факторів. Управляючи СЕП економічної системи та її стійкістю, можна керувати певною групою або всією сукупністю факторів, які справляють вплив на розвиток економічної системи загалом.

Формування та управління СЕП економічної системи неможливо без наявності певного управлінського потенціалу, тобто здатності|здібності| керівників приймати кваліфіковані рішення та „запускати” в дію всі інші потенціали. Саме управлінський потенціал є|з'являється,являється| „ядром” СЕП, органічно інтегрованим з|із| виробничим, фінансовим, інтелектуально-інноваційним та іншими потенціалами системи. Тому під управлінням СЕП сучасних економічних систем розумітимемо цільовий управлінський вплив, що підтримує економічну систему у заданому стані (тобто, забезпечує економічну стійкість економічної системи) або переводить її в якісно і кількісно новий стан, за якого забезпечується довгострокова стабільність економічної системи. Це відбувається завдяки безпосередньому управлінському впливу на структурні складові СЕП шляхом реалізації комплексу заходів, спрямованих на корегування складових СЕП економічної системи відповідно до мети і завдань її розвитку.

У роботі уточнено поняття „економічна активність економічної системи”. Економічна активність є|з'являється,являється| інтегральною характеристикою будь-якої системи і визначає здатність економічної системи знаходити кращі управлінські рішення, спрямовані на створення|створіння| матеріальних і духовних благ з максимальною ефективністю. Економічна активність є одним з основних факторів стабільності економічної системи і складовою її стратегічного економічного потенціалу.

Розроблено модель управління розвитком економіко-виробничих систем, яка базується на стратегічному економічному потенціалі та реструктуризації. Розроблено структурно-логічну модель управління СЕП, у рамках якої уточнено процедури й етапи оцінки СЕП, розроблено алгоритм пошуку джерел резервів його формування (збільшення), запропоновано заходи, спрямовані на підвищення рівня складових СЕП. Запропонована структурно-логічна модель дає змогу здійснювати оцінювання СЕП і розробляти заходи з його збільшення (в міру необхідності). Доведено необхідність побудови моделі за принципами цілісності, структурності, модульності, ієрархії, розвитку. Встановлено, що ефекти від реалізації моделі управління СЕП виникають за рахунок зміни кількісних і якісних показників СЕП та підвищення ефективності використання економічних ресурсів системи. До таких ефектів відносяться: економічний; виробничий; соціально-управлінський та інноваційний.

Відповідно до проведених досліджень розроблено концепцію реструктуризації простих структурних об'єднань (виробничих систем) і запропоновано схеми їх реструктуризації. З'ясовано, що у програмах реструктуризації особливого значення повинна набути оптимізація управлінських процесів, з яких одна частина пов'язана з ринком або споживачами (наприклад, процес виконання замовлень), а інша - спрямована на впровадження інновацій (розробку нових продуктів, технологій, освоєння нових ринків тощо).

У дисертаційній роботі наведено аргументи на користь методів індикативного планування і регулювання щодо можливості їх застосування для управління розвитком регіональних економічних систем. Індикативне планування полягає у тому, що уряд справляє вплив на економічний розвиток більшою мірою за допомогою координації та інформування, ніж шляхом ухвалення директивних рішень і видачі вка-зівок. Виходячи з цього, індикативне планування слід характеризувати як механізм координації дій державних органів управління та економічних суб'єктів, який поєднує державне регулювання еко-номіки і ринкове саморегулювання шляхом розробки комплек-су показників-індикаторів соціально-економічного розвитку та стимулюючих заходів щодо їх досягнення.

Визначено, що для України через специфіку політично-го і соціально-економічного розвитку використання стратегічного індикативного планування є найбільш доцільним. У форматі дослідження розроблено вимоги до стратегічного індикативного планування розвитку регіонів: по-перше, індикативний план розвитку регіону повинен формуватись на існуючих повноваженнях регіональних органів влади; по-друге, він повинен становити основу для розробки регіонального бюджету; по-третє, індикативний план повинен містити інформацію, яка становить інтерес для підприємців і потенційних інвесторів з позицій визначення напряму соціально-економічного розвитку регіону, переваг економічної політики регіональних органів вла-ди, факторів, які впливають на інвестиційний клімат і т.п.; по-четверте, в індикативному плані повинні набути віддзеркалення спадковість розвитку регіону і зв'язок з довгостроковою стратегією соціально-економічного розвитку країни.

Для моделювання стійкості макроекономічної системи України запропоновано використовувати найсучасніший математичний апарат - теорію нечіткої логіки, яка вже була апробована в інших галузях науки. Теорію нечіткої логіки для моделювання стійкості економічної системи України запропоновано застосувати вперше. Використання нечіткої логіки ефективне там, де бракує змоги чітко формалізувати вхідні змінні (вхідні параметри), де переважають висновки (висловлювання) експертів, зроблені в лінгвістичній (вербальній) формі. Крім того, теорія нечітких множин та нечіткої логіки дозволяє оперувати неповною статистичною інформацією, на основі якої здійснюватиметься управління стійкістю економічної системи України.

Відповідно до загальної методології моделювання методами нечіткої логіки, за вхідні величини прийняті фактори, наведені в четвертому розділі даної роботи, а за вихідну величину Y обрано стійкість економічної системи України, яку автор пропонує вимірювати такими рівнями (за шкалою від 0 до 100): Y₁ (85-100) - відмінна стійкість (клас А або 1); Y₂ (66-84) - добра стійкість (клас В або 2);

Y₃ (51-65) - задовільна стійкість (клас С або 3); Y₄ (31-50) - незадовільна стійкість (клас Д або 4); Y₅ (0-30) - абсолютна нестійкість (клас Е або 5).

У роботі розроблено модель управління стійкістю макроекономічної системи України. Запропоновано власний метод моделювання стійкості макроекономічної системи України, основними етапами якого є: вивчення та аналіз економічних процесів з визначенням чинників, що справляють вплив на їх стан та розвиток; формалізація взаємозв'язків між факторами впливу в узагальненому вигляді; побудова „дерева виведення” для узагальнених вихідних показників; оцінка якісних (лінгвістичних) вхідних факторів; визначення діапазонів змін лінгвістичних вхідних факторів; побудова функцій належності термів вхідних факторів; формування бази знань та її побудова відповідно до характеристик об'єкта моделювання; формалізація бази знань як нечітких логічних висловлювань; складання системи нечітких логічних рівнянь; налагодження моделі методом генетичного алгоритму; моделювання прогнозного показника (тобто класу стійкості економічної системи України).

У математичному пакеті Мatlab 6.1 із застосуванням запропонованого методу було проведено експеримент з визначення та прогнозування стійкості макроекономічної системи України на період до 2013 року. Результати моделювання, отримані на основі експертних значень факторів розвитку за 2007-2009 роки до та після проведення генетичної оптимізації, наведено на рисунку 5. З діаграм, наведених на рисунку 5, видно, що похибка прогнозу та його середньоквадратичне відхилення дорівнює 4,8%. Результати прогнозування стійкості економічної системи України показали, що з 2012 року стійкість системи повинна підвищитися до класу С (задовільний).

Рис. 5. Прогнозування стійкості макроекономічної системи України

Значний інтерес становить прогнозування стійкості економічної системи України залежно від комплексного впливу декількох факторів. На рисунку 6, для прикладу, зображено графік двофакторної залежності стійкості економічної системи України від двох факторів впливу x₅ та x₈, тобто від облікової ставки НБУ та індексу Доу-Джонса.

Рис. 6. Залежність стійкості економічної системи від облікової ставка НБУ та індексу Доу-Джонса

Отримані результати надають змогу точніше визначити залежність рівня стійкості макроекономічної системи України від величини можливих змін декількох факторів впливу, що уможливлює розроблення та ухвалення більш ефективних управлінських рішень для забезпечення стійкості зазначеної системи.

На основі наведеної вище моделі розроблено систему підтримки прийняття рішень щодо управління стійкістю макроекономічної системи України. Система реалізована у програмному середовищі математичного пакету Мatlab 6.1 і дозволяє прогнозувати стійкість макроекономічної системи України та визначати її клас на основі експертних висловлювань типу „якщо-то”.

У результаті виконаних досліджень розвитку економіко-виробничих систем, регіональних систем, макроекономічної системи України загалом розроблено концептуальну модель управління розвитком та стійкістю сучасної економічної системи України на основі СЕП. Встановлено, що величина СЕП економічної системи визначається наявністю економічних ресурсів, а його зміцнення і зростання є основною метою економічної політики, в ході реалізації якої відбувається узгодження рішень і дій всіх суб'єктів економічної діяльності, а отже здійснюється управління факторами розвитку економічної системи. Наведений методологічний підхід можна використовувати як для аналізу економічної активності, так і для аналізу повноти реалізації СЕП сучасних економічних систем будь-якого масштабу| діяльності.

Розвиток сучасних економічних систем відбувається шляхом використання (створення) нових видів економічних ресурсів. Але кількісно і якісно їх не може бути нескінченно багато. Подальший економічний розвиток будь-якої економічної системи може тривати за умови, якщо вона почне розвивати власні внутрішні можливості відповідно до цілей і задач розвитку. Саме тоді вектор розвитку економічної системи дедалі більше орієнтуватиметься переважно на людський фактор, який і є двигуном розвитку системи через здійснення людьми економічної діяльності.

Виходячи з наведених фактів, зроблено висновок, що управління основними факторами розвитку сучасних економічних систем дозволяє більш ефективно використовувати наявні у них економічні ресурси, активізовувати інноваційний процес і забезпечувати участь у конкурентному відборі. Розроблено модель цього процесу, яка складається з певних взаємопов'язаних етапів, наведених на рисунку 7. Зазначена модель управління основними факторами розвитку економічної системи в контексті управління власне розвитком дозволяє обрати оптимальний вектор розвитку, сприяє зростанню СЕП економічної системи. Це, своєю чергою, сприяє розвитку інноваційного процесу, поліпшує такі характеристики економічної системи, як адаптивність і конкурентний відбір. Таким чином можна стверджувати: коли управляти основними факторами розвитку, можна керувати СЕП економічної системи, а через управління СЕП економічної системи та її стійкістю можна керувати групою або всією сукупністю факторів розвитку.

Оскільки управління економічною системою здійснюється цільовим управлінським впливом на її СЕП, то цей вплив, якщо він переводить економічну систему в якісно новий стан, сприятиме розв'язанню проблемних ситуацій і забезпечить більш ефективне використання наявних ресурсів. А це, своєю чергою, гарантує стійкість розвитку економічної системи.

Управління факторами розвитку сучасних економічних систем можна представити сукупністю рішень, заходів і дій органів управління, що відповідають за розробку та реалізацію економічної політики, а також дій і рішень суб'єктів економічної діяльності, які є структурними елементами економічної системи. Ці рішення ухвалюються суб'єктами економічної діяльності на основі прийнятої економічної політики, яка забезпечує узгодженість цілей, завдань, рішень і дій всіх мікро-, мезо- і макроекономічних систем (елементів, підсистем) у глобальному та локальному економічному середовищі. На рівні регіонів та держави ця політика зазвичай спрямована на розв'язання тих задач, які постають перед даними економічними системами.

Рис.7. Модель управління факторами розвитку сучасних економічних систем

Визначено, що метою економічної політики за умов постійної зміни економічного середовища є забезпечення соціальної справедливості та гуманізації суспільства як основи стабільності та розвитку будь-якої економічної системи. Це може бути досягнуто за рахунок збереження та оптимального використання економічних ресурсів і підвищення стратегічного економічного потенціалу системи та її стійкості. Функціональною метою економічної політики і є саме підтримка економічної стійкості системи. Досягнення поставленої мети забезпечується підвищенням економічної активності економічних суб'єктів та економічної адаптивності самої системи, підвищенням ефективності економічної діяльності всіх суб'єктів системи, зростанням стратегічного економічного потенціалу економічної системи, а також диверсифікацією ризиків.

В роботі запропоновано структурно-логічну модель розробки та реалізації економічної політики, яка складається з шести основних і дає змогу звести до мінімуму ймовірність появи неефективних економічних програм та проектів, оптимізувати тривалість процесу залучення економічних ресурсів, а також вирішити низку проблем, характерних для сучасних економічних систем, особливо мезо- та макрорівнів.

Економічна політика визначається автором як сукупність програм, управлінських рішень та дій, спрямованих на залучення та ефективне використання економічних ресурсів, організацію економічної діяльності зі створення матеріальних і духовних благ відповідно до цілей та завдань розвитку економічної системи, забезпечення її стійкості. Оскільки ефективне управління є ключовою умовою формування ефективної економічної політики, яка буде керівним документом для всіх суб'єктів економічної діяльності системи, то таке управління повинно розглядатися в контексті управління факторами економічного розвитку.

На основі прийнятої економічної політики розробляється стратегія розвитку економічної системи, яка визначає основні фактори розвитку цієї системи і є сукупністю напрямів дій і методів ведення економічної діяльності, що забезпечують стійкість економічної системи.

Для оптимізації організаційної структури управління економічною системою, яка б забезпечувала розробку економічної політики та реалізацію стратегії економічного розвитку, пропонується створити центр стратегічного розвитку (ЦСР), основним завданням якого є розробка та реалізація ефективної економічної політики. Організаційна структура управління із самостійним ЦСР повинна забезпечувати економічну стійкість економічної системи та підвищення її СЕП, узгоджувати дії інституцій та спеціалізованих підрозділів у зв'язку з можливою неузгодженістю керуючих впливів вищих органів управління. У результаті проведених досліджень розроблено загальну організаційну структуру управління стійкістю та розвитком сучасної економічної системи України, яку наведено на рисунку 8.

Рис. 8. Організаційна структура управління стійкістю та розвитком сучасної економічної системи України

Основним елементом наведеної структури є Центр стратегічного розвитку, який на основі державної економічної політики розробляє стратегію розвитку на базі стратегічного економічного потенціалу економічної системи. Потім, за допомогою індикативного планування здійснюється реалізація розробленої стратегії на регіональному рівні. На галузевому рівні для реалізації стратегії використовується реструктуризація та здійснюється пошук резервів підвищення стратегічного економічного потенціалу. У процесі управління стійкістю макроекономічної системи використовується розроблена система підтримки прийняття рішень, яка надає ЦСР прогнозну інформацію щодо рівня стійкості сучасної економічної системи України. На міжнаціональному рівні важливим елементом розвитку сучасної економічної системи України є врахування інтеграційних процесів.

Перевага запропонованої організаційної структури управління стійкістю та розвитком сучасної економічної системи України полягає в тому, що Центр стратегічного розвитку повинен узгоджувати дії інституцій (органів державної влади) та спеціалізованих підрозділів економічних об'єктів, що зменшить можливість виникнення конфліктів інтересів економічних систем на рівні регіонів, галузей, підприємств, різних інституцій влади і т.п.; запобігатиме дублюванню окремих функцій в діяльності інституцій і спеціалізованих підрозділів та зволіканню з вирішенням проблем, які виникають, тощо. Тобто, буде унеможливлена ситуація, коли помилки, що об'єктивно виникають у процесі економічної діяльності, через брак дієвого контролю з боку держави своєчасно або взагалі не виправляються і, як наслідок, знову повторюються.

ЦСР, використовуючи розроблену систему прийняття та підтримки рішень щодо управління стійкістю макроекономічної системи України, надає інформацію центральним органам управління про реальний стан економічної системи України, а з урахуванням можливих змін зовнішніх та внутрішніх умов функціонування економіки України уможливлює прогнозування майбутнього рівня стійкості економічної системи України та управління ним. Це дає змогу всім іншим суб'єктам економічної діяльності своєчасно та адекватно реагувати на можливі зміни стійкості економіки України та ухвалювати адекватні управлінські рішення. Розроблена СППР може бути використана не тільки для прогнозування стійкості економічної системи України, а також і для визначення найбільш суттєвих факторів впливу на її економічну стійкість.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі узагальнено теоретико-методологічні положення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо управління складними сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю на мікро-, мезо- та макрорівнях. Результати дослідження дозволяють зробити такі науково-методологічні та практичні висновки:

1. Фундаментом традиційного аналізу економічних систем є теорія раціональності, в основі якої лежить природна потреба в упорядкуванні структурних елементів та у пошуку їх гармонізації. Теорія раціональності фіксує економічну систему як належне або як стабільну організацію, а не як систему-орієнтацію або напрямок розвитку, що є характерним нині. Тому доцільно розглядати економічну систему з позицій класичного раціоналізму, оскільки він зв'язує уявлення про властивості економічної системи з властивостями її елементів.

2. Критеріями результативності розвитку сучасних економічних систем може бути сукупність таких показників, як структура економічних ресурсів, економічна ніша та її ємність, сфера економічної діяльності, економічна активність, обсяг інвестування, темпи розвитку, стратегічний економічний потенціал, а також фактори, які спричиняють зміну всіх перерахованих вище показників та механізм управління ними. З урахуванням цих критеріїв запропоновано типологію моделей розвитку сучасних економічних систем, яка охоплює три типи моделей - екзогенні, ендогенні та змішані.

3. Дано тлумачення таких понять, як „економічна стійкість системи” та „управління економічною стійкістю системи”. Економічна стійкість системи - це здатність економічної системи після деякого збурення (зміни параметрів економічної системи, її показників) швидко повертатися у стан не гірший попереднього, зберігати свій стан як завгодно довго, а також поліпшувати свій стан до величини збурення за умови позитивної зміни економічних параметрів системи. Управління економічною стійкістю системи - це використання організаційних, економічних, соціальних методів управління, спрямованих на забезпечення економічної стійкості системи.

4. Узагальнено існуючі в науковій літературі розбіжності в методології та інструментаріях математичного опису економічних систем, які використовуються для формалізації бази знань у заданій предметній області, включаючи класифікацію інструментарних засобів і методів дослідження. У ході досліджень математичний інструментарій опису економічних систем та їхніх структур був адаптований до сучасних вимог, що дозволило проаналізувати, описати і вивчити функціональні зв'язки та поведінку економічних структур, які утворюють певну економічну систему, в єдиному об'ємно-часовому просторі. Зроблено висновок, що розвиток теоретичних досліджень економічних систем повинен йти в напрямі розробки математичних моделей, які формалізують функціональну поведінку економічних систем. Це дало змогу розробити універсальну модель управління організаційними процесами у структурі економічної системи.

5. Сформовано поняття структури економічної системи, яка складається з таких елементів: „об'єкти - процеси - підсистеми - система”. Кожна побудована в такий спосіб структура розглядається як цілісна сукупність проблемно орієнтованих підсистем, які здійснюють виробничо-економічні, господарські, фінансові операції, ведення документів бухгалтерського обліку, звітності і т.п. Встановлено, що при аналізі стану економічної системи і описі її функціональної поведінки необхідно враховувати функціонально-логічний взаємозв'язок між її структурними елементами. Доведено, що економічну систему можна представити як семантичну мережу узагальнених понять: головний вузол (верхній рівень) - це результативність діяльності системи (суб'єкта); похідні поняття (підпорядковані вузли) - це зовнішній та внутрішній контроль, управління, регулювання тощо.

6. Узагальнено теоретико-методологічні положення аналізу стану і напрями розвитку регіональних економічних систем та обгрунтовано нові підходи до вирішення й регулювання регіональних проблем. Регіональне управління повинне здійснюватись в межах нового управлінського підходу, в якому держава й регіони розглядаються не як супідрядні системи влади, а як системи з розділеними центрами управління, що орієнтуються не лише на загальні, але і на власні інтереси і цілі. Сутність і зміст регіонального стратегічного управління пропонується визначати через сукупність основних категорій стратегічного управління з використанням у системі „держава-регіон” елементів конвергенції. Доведено, що основою регіонального розвитку є загальні тенденції науково-технічного і соціально-економічного прогресу, які обумовлюють зближення, тобто конвергенцію регіональних економік.

7. Запропоновано розглядати систему управління регіоном як таку, що містить у собі сукупність заходів, дій, правил, нормативних документів тощо, які регламентують відносини об'єкта управління із зовнішнім та внутрішнім середовищем. Доведено, що результативність управління регіоном як складною економічною системою залежатиме від вибору цілей і ранжирування задач, які справляють найбільший вплив на досягнення головної мети і, відповідно, на вибір стратегічних видів діяльності і напрямів регіональних зусиль, спрямованих на розвиток цих видів діяльності. Для цього пропонується в кожному регіоні розробити концепцію соціально-економічного розвитку, яка повинна забезпечити формування певної системи цінностей, визначити стратегічні цілі і пріоритети розвитку, консолідувати населення регіону і мобілізувати ресурсний потенціал для реалізації поставлених цілей, обгрунтувати величини коштів, необхідних для реалізації стратегії, і т.ін.

8. Для аналізу й оцінки факторів розвитку сучасних економічних систем запропоновано використовувати метод декомпозиції, сутність якого полягає у знаходженні факторів, які можна ідентифікувати, описати й обрати ті, які найсуттєвіше впливають на розвиток економічної системи. Виокремлено такі основні фактори розвитку сучасних економічних систем, як інноваційний процес, економічні цикли, спадковість, конкурентний відбір. Дано трактування поняття конкурентного відбору як процесу, що визначає диференційний внесок економічної системи у наступний економічний цикл розвитку. Конкурентний відбір обумовлює можливість економічної системи відтворювати свої економічні ресурси і на кожному економічному циклі розвитку підвищувати свій стратегічний економічний потенціал та досягати стійкості.

9. Висунуто гіпотезу про можливість аналізу розвитку сучасних економічних систем через поняття їх стратегічного економічного потенціалу й стійкості. Встановлено, що для аналізу й оцінки результативності розвитку сучасних економічних систем доцільно використовувати поряд з кількісними якісні методи оцінки й ідентифікації факторів розвитку на основі вибору відповідних показників. Визначено фактори розвитку сучасних економічних систем, які виникають спонтанно або під час взаємодії і які характеризують результативність цього розвитку. Дано обгрунтування стратегії розвитку сучасної економічної системи як сукупності напрямів дій і методів ведення економічної діяльності, що забезпечують стійкість системи на певній стадії економічного циклу за рахунок розробки і впровадження нових видів економічних ресурсів і нових схем управління.

10. Розроблено класифікацію моделей суб'єктів економічної діяльності, яка складається з різноманітних структурних об'єднань різнорідних економічних систем (виробничо-технологічні комплекси, фінансово-промислові групи, внутрішньодержавні і міжнародні концерни і т.п.), а також більш складних структурних об'єднань, які утворюються шляхом інтеграції регіонів та окремих національних економік. Розроблено концепцію реструктуризації простих структурних об'єднань, яка базується на оптимізації управлінських процесів, одна частина з яких безпосередньо пов'язана з ринком або споживачами, а інша частина спрямована на впровадження інновацій. Для забезпечення економічного зростання складних структурних об'єднань суттєве значення має посилення державного регулювання процесів розвитку економічних об'єктів, регіонів, галузей, економіки загалом.

11. Запропоновано концептуальні підходи до розробки моделі управління факторами розвитку сучасних економічних систем, сутність яких полягає у визначенні змісту і черговості етапів управління факторами розвитку, виходячи не тільки із цілей і завдань розвитку економічних систем, але більшою мірою з їх соціально значущої місії. Розроблено модель управління факторами розвитку, яка дозволяє обрати найбільш оптимальний вектор розвитку системи, сприяє підвищенню її стратегічного економічного потенціалу. Встановлено, що ефекти від реалізації моделі управління стратегічним економічним потенціалом виявляються як зміни кількісних і якісних показників ефективності використання економічних ресурсів системи. До основних видів ефектів належать: економічний, виробничий, соціально-управлінський та інноваційний. Запропоновано алгоритм оцінки факторів розвитку економічних систем, який базується на розрахунку зміни стратегічного економічного потенціалу системи та обсягу економічної ніші.

12. Доведено, що в Україні через специфіку її політично-го і соціально-економічного розвитку використання стратегічного індикативного планування є найбільш доцільним. Сформульовано вимоги до системи регіонального стратегічного індикативного планування з урахуванням елементів державного регулювання, які полягають у тому, що індикативний план розвитку регіону повинен: 1) формуватись на існуючих повноваженнях регіональних органів влади; 2) становити основу для розробки регіонального бюджету; 3) містити інформацію, яка становить інтерес для підприємців і потенційних інвесторів з позицій визначення напряму соціально-економічного розвитку регіону, переваг економічної політики регіональних органів вла-ди, факторів, які впливають на інвестиційний клімат і т.п. В індикативному плані розвитку регіону повинні знайти віддзеркалення спадковість розвитку і зв'язок з довгостроковою стратегією соціально-економічного розвитку країни.

13. Дослідженнями встановлено, що фактори впливу на стійкість економічної системи України доцільно згрупувати за такими ознаками: бюджетно-фінансові; соціальні; політичні; економіко-виробничі; енерго-екологічні; форс-мажорні. На основі аналізу цих факторів розроблено інноваційну модель визначення та прогнозування стійкості економічної системи України. Зазначена модель базується на теорії нечіткої логіки та методі оптимізації - генетичному алгоритмі, що надає змогу визначати стійкість економічної системи за динамічної зміни лінгвістичних параметрів моделі. Розроблена модель уможливлює здійснення лінгвістичної оцінки факторів макросередовища, які не піддаються кількісному виміру, що є особливо актуальним. Проведене моделювання і прогнозування стійкості економічної системи України дозволило сформувати загальну методологію моделювання економічних процесів на основі теорії нечіткої логіки.

14. Розроблено систему підтримки прийняття рішень щодо забезпечення стійкості економічної системи України, яка реалізована у програмному середовищі - математичному пакеті Мatlab 6.1. Зазначена система надає змогу прогнозувати стійкість економічної системи України та визначати її клас на основі експертних висловлювань, а також будувати залежність стійкості економічної системи від зміни двох факторів впливу. Розроблена система підтримки та прийняття рішень надасть змогу керівництву органів центральної влади та регіонів ухвалювати оптимальні рішення з розробки та реалізації макроекономічної програми розвитку України.

15. У контексті управління розвитком сучасних регіональних економічних систем дано тлумачення поняття „економічна політика”, запропоновано модель її розробки та реалізації, виконано обгрунтування мети та завдань сучасної економічної політики. Економічна політика визначається автором як сукупність програм, управлінських рішень та дій, спрямованих на залучення та ефективне використання економічних ресурсів, організацію економічної діяльності зі створення матеріальних і духовних благ відповідно до цілей та завдань розвитку економічної системи, забезпечення її стійкості.

16. Запропоновано організаційну структуру управління стійкістю та розвитком сучасної економічної системи України на основі центру стратегічного розвитку, основним завданням якого є розробка та реалізація ефективної економічної політики. Це сприятиме вирішенню проблем, характерних для економічної системи України на сучасному етапі розвитку. До таких проблем належать: недостатньо ефективна діяльність інституцій (державних органів влади) та спеціалізованих підрозділів, що реалізують стратегічні, тактичні та оперативні функції управління розвитком економічних систем на мікро-, мезо- та макрорівнях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у монографіях:

1. Козловський С. В. Моделювання інвестиційних процесів в агропромисловому комплексі України : [моногр.] / С. В. Козловський, Ю. В. Герасименко. - Вінниця : Глобус-Прес, 2007. - 136 с. (8,08 друк. арк., особистий внесок - запропоновано методологію моделювання інвестиційних процесів у структурі економічної системи методами теорії нечіткої логіки).

2. Мазур А. Г. Управління регіональними інвестиційними процесами в агропромисловому комплексі : [моногр.] / Мазур А. Г., Козловський С. В., Герасименко Ю. В. - Вінниця : Глобус-Прес, 2008. - 208 с. (12,35 друк. арк., особистий внесок - запропоновано методологію моделювання регіональних інвестиційних процесів як складової державної системи управління).

3. Козловський С. В. Управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю : [моногр.] / Козловський С. В. - Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2010. - 432 с. (25,41 друк. арк.).

у наукових фахових виданнях:

4. Козловський С. В. Аналіз основних методів побудови економіко-математичних моделей економічних систем / С. В. Козловський // Зб. наук. праць Вінн. держ. аграр. ун-ту. - 2007. - Вип. 32. - С. 83-89. (0,5 друк. арк.).

5. Козловський С. В. Концепція і формалізація подання економічних систем на основі моделі семантичної мережі / С. В. Козловський // Держава та регіони. - 2007. - № 3. - С. 104-108. (0,625 друк. арк.).

6. Козловський С. В. Предметна область побудови формальних моделей економічних систем: структура, зміст, принципи / С. В. Козловський // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2007. - № 2 (91). - С. 137-145. (0,625 друк. арк.).

7. Козловський С. В. Роль і місце міжгалузевого балансу в аналізі стану і прогнозуванні динаміки економічних систем / С. В. Козловський // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2007. - № 2 (91). - С. 145-148. (0,25 друк. арк.).

8. Козловський С. В. Державне регулювання розвитку економіки на основі моделі рівноефективних варіантів перспективних господарських рішень /

9. С. В. Козловський // Зб. наук. праць Вінн. держ. аграр. ун-ту. - 2008. - Вип. 33. - С. 142-151. (0,562 друк. арк.).

10. Козловський С. В. Композиція економічних структур як складне структурне об'єднання (інтеграція) / С. В. Козловський // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - 2008. - Т. IV, Вип. 236.-С. 953-957. (0,375 друк. арк.).

11. Козловський С. В. Концептуальні моделі системної структури державного

12. рівня / С. В. Козловський // Держава та регіони. - 2008. - № 2. - С. 69-74. (0,625 друк. арк.).

13. Козловський С. В. Методологія і математичні інструменти представлення економічних структур / С. В. Козловський // Зб. наук. праць Вінн. держ. аграр. ун-ту. - 2008. - Вип. 36. - С. 53-56. (0,25 друк. арк.).

14. Козловський С. В. Моделювання організаційних процесів та структур імітаційно-статистичними методами при управлінні економічними системами / С. В. Козловський, В. О. Козловський // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2008. - Т. 3, № 3 (111). - С. 34-37. (0,312 друк. арк., особистий внесок - запропоновано алгоритм побудови імітаційної економічної моделі та розроблено універсальну модель організаційної системи).

15. Козловський С. В. Проблеми управління і моделювання стійкості економічних систем: теоретичний аспект / С. В. Козловський // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - 2008. - Т. IV, Вип. 222. - С. 965-970. (0,375 друк. арк.).

16. Козловський С. В. Управління економічними системами на основі моделі достатності ознак рівної ефективності господарських альтернатив / С. В. Козловський // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2008. - Т. 3, № 3 (111). - С. 30-34. (0,312 друк. арк.).

17. Козловський C. В. Ідентифікація галузей народного господарства за ступенем їх впливу на статичну стійкість і економічні цикли / С. В. Козловський, В. О. Козловський // Вісн. Вінн. політехн. ін-ту (Вінн. нац. техн. ун-ту). - 2009. - № 2 (83). - С. 34-39. (0,687 друк. арк., особистий внесок - запропоновано методику аналізу економічних систем та розроблено метод ранжирування галузей економіки).

18. Козловський С. В. Концептуальна модель механізму управління факторами економічного розвитку сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Економіка і регіон : наук. вісн. Полт. нац. техн. ун-ту ім. Ю. Кондратюка. - 2009. - № 2 (21). - С. 98-103. (0,75 друк. арк.).

19. Козловський С. В. Концепції реструктуризації при управлінні та забезпеченні стійкості виробничих систем / С. В. Козловський // Держава та регіони. - 2009. - № 2. - С. 87-91. (0,625 друк. арк.).

20. Козловський С. В. Синергетичне представлення еволюції і стійкості відкритої економічної системи / С. В. Козловський // Зб. наук. праць Вінн. держ. аграр. ун-ту. - 2009. - Вип. 37. - С. 51-60. (0,562 друк. арк.).

21. Козловський С. В. Типологія моделей розвитку сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Економічна теорія. - 2009. - № 4. - С.5-15. (1,18 др. арк.).

22. Козловський С. В. Фінансові інструменти забезпечення інвестиційно-структурної стійкості сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2009. - № 1(125). - С.136-141. (0,437 друк. арк.).

23. Козловський С. В. Формування виробничої програми мікроекономічних систем методом матричних моделей / С. В. Козловський // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - 2009. - Т. IV, Вип. 252. - С. 847-854. (0,562 друк. арк.).

24. Козловський С. В. Методологічні основи розробки системи індикативного планування в регіоні / С. В. Козловський // Регіональна економіка. - 2010. - № 1 (55). - С. 32-38. (0,687 друк. арк.).

25. Козловський С. В. Моделювання стійкості економічної системи України на основі нечіткої логіки / С. В. Козловський // Формування ринкових відносин в Україні : зб. наук. праць. - 2010. - № 9 (109). - С. 62-73. (1,062 друк. арк.).

26. Козловський С. В. Парадигма державного регулювання сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Формування ринкових відносин в Україні : зб. наук. праць. - 2010. - № 2 (102). - С. 17-21. (0,562 друк. арк.).

27. Козловський С. В. Економічна політика як базовий елемент механізму управління факторами розвитку сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 1 (103).-С. 13-20. (0,5 друк. арк.).

28. Козловський С. В. Роль стратегічного економічного потенціалу в управлінні факторами|факторами| розвитку сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Економіка та держава. - 2010. - № 2. - С. 55-58. (0,625 друк. арк.).

29. Козловський С. В. Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем [Електронний ресурс] / С. В. Козловський // Електронне фахове видання «Ефективна економіка». - 2010. - № 9. - Режим доступу до журн. : http://www.economy.nayka.com.ua/. (1,062 друк. арк.).

30. Козловський С. В. Стратегічний аналіз розвитку регіональних економічних систем [Електронний ресурс] / С. В. Козловський // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка». - 2010. - № 4. - Режим доступу до журн. : http://www.economy.nayka.com.ua/. (0,937 друк. арк.).

31. Козловський С. В. Структурно-логічна модель управління стратегічним економічним потенціалом сучасних економічних систем / С. В. Козловський // Наука й економіка. - 2010. - № 1 (17). - С. 218-227. (0,812 друк. арк.).

32. Козловський С. В. Сучасні підходи до стратегічного управління регіональною соціально-економічою системою / С. В. Козловський // Економіка розвитку. - 2010. - № 1 (53). - С. 18-22. (0,812 друк. арк.).

33. Козловський С. В. Управління конкурентними перевагами регіону щодо забезпечення економічної стійкості та розвитку / С. В. Козловський, Н. Н. Насіковська, І. О. Козловська // Вісн. Хмельн. нац. ун-ту. - 2010. - Т. 1, №1 (145). - С. 186-191. (0,625 друк. арк., особистий внесок - розроблено теоретичну структуру конкурентних переваг Вінницької області).

34. Козловський С. В. Управління стійкістю макроекономічної системи України з використанням інноваційних технологій моделювання / С. В. Козловський // Економічні науки : зб. наук. праць Вінн. нац. аграр. ун-ту. - 2010. - Вип. 3. - С. 44-63. (1,125 друк. арк.).

в інших виданнях:

35. Козловський С.В. Класифікація методів прогнозування економічного та соціального розвитку / С.В. Козловський // Матеріали всеукраїнської наук.-практ. конф. [“Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів та шляхи їх подолання”], (Чернівці, 23-24 берез. 2004 р.). - Чернівці: - С. 144-147. (0,1 друк. арк.).

36. Козловський С.В. Прогнозування динаміки ринку методами технічного і фундаментального аналізу / С.В. Козловський, О.М. Кравцова // Матеріали XIV міжнар. наук.-практ. конф. [“Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі”], (Чернівці, 13-14 травн. 2004 р.). - Чернівці.: АНТ Лтд, 2004. - С. 385-389. (0,1 друк. арк., особистий внесок - запропоновано алгоритм прогнозування економічних процесів).

37. Козловський С.В. Стан інвестиційного клімату в Україні в період зміни влади / С.В. Козловський, О.Г. Пчелянська, Л.П. Суська // Матеріали ІІІ всеукраїнської наук.-практ. конф. [“Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій”], (Вінниця, 16-17 лютого 2006 р.). - Вінниця.: Книга-Вега, 2006. - С. 159-162. (0,1 друк. арк., особистий внесок - запропоновано враховувати рівень інвестиційного клімату як показник економічного розвитку).

38. Козловський С.В. Структура моделі системи підтримки прийняття рішень оцінки регіонального інвестиційного клімату сільського господарства України / С.В. Козловський // Матеріали наук. конф. [„Особливості інноваційної політики підприємств у ринкових умовах”], (Вінниця, 3-4 жовтн. 2006 р.). - Вінниця: ВСЕІ Університету „Україна”, 2006. - С.48-60. (0,1 друк. арк.).

39. Козловський С.В. Дослідження фінансових показників рівня соціального забезпечення населення Вінниччини / С.В. Козловський // Зб. матеріал. всеукраїнської наук.-практ. конф. [“Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст”]. - (Вінниця, 20-22 березня 2008 р.). - Вінниця: ВІЕ ТНЕУ, 2008. - С. 138-144. (0,1 друк. арк.).

40. Козловський С.В. Інвестиційна діяльність Вінницької області на сучасному етапі економічного розвитку / С.В. Козловський, О.О. Мудренко // Зб наук. праць ВДАУ [„Економічні проблеми розвитку аграрного виробництва в регіоні”]. - Вінниця.: ВДАУ, 2009. - Випуск 5. - С. 83-85. (0,1 друк. арк., особистий внесок - запропоновано шляхи активізації інвестиційної діяльності у Вінницький області).

АНОТАЦІЯ

Козловський С.В. Управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Вінницький національний аграрний університет, Вінниця, 2011.

У дисертації розроблено теоретико-методологічні основи управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю. Зокрема, досліджено методологічні принципи функціонування складних економічних систем на

мікро-, мезо- та макрорівнях. Дано авторське тлумачення понять „економічна стійкість системи” та „управління економічною стійкістю системи”. Визначено типи моделей розвитку сучасних економічних систем. Для забезпечення якісного управління розвитком економічних систем запропоновано представляти їх як семантичну мережу. Розроблено універсальну модель організаційної системи управління у структурі економічної системи. Сформульовано вимоги до регіональної системи стратегічного індикативного планування в Україні з використанням елементів державного регулювання. Висунуто гіпотезу про можливості аналізу розвитку сучасних економічних систем через розрахунок їх стратегічного економічного потенціалу і стійкості. Запропоновано концептуальні підходи до розробки моделі управління факторами розвитку сучасних економічних систем.

Розроблено інноваційну модель визначення та прогнозування стійкості економічної системи України на основі застосування теорії нечіткої логіки та методу оптимізації - генетичного алгоритму. Розроблено систему підтримки прийняття рішень, яка надає змогу будувати залежність стійкості економічної системи від зміни двох факторів впливу.