Фахові об’єднання в аграрно-промисловій сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ»

УДК 658.114.5

08.00.03 - економіка та управління

національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ФАХОВІ ОБ'ЄДНАННЯ В АГРАРНО-ПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ (теорія, методологія, організація)

Міненко Михайло Анатолійович

Київ 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» Національної академії аграрних наук України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік НААНСАБЛУК Петро Трохимович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент ЛУЗАН Юрій Якович, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», перший заступник директора

доктор економічних наук, доцент МОГИЛЬНИЙ Олексій Миколайович, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, професор кафедри економіки і управління персоналом

доктор економічних наук, професор, академік НААНХВЕСИК Михайло Артемович, Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», директор

Захист дисертації відбудеться «1» липня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оброни, 10, 3-й поверх, конференц-зал, кімн. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оброни, 10, кімн. 212).

Автореферат розісланий «30» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук О.Г. Шпикуляк



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку економіки України характеризується наявністю суперечливих явищ і неузгоджених процесів, що пов'язані з подальшим поглибленням інтеграції господарюючих суб'єктів аграрно-промислової сфери та їх трансформацією в якісно новий різновид об'єднань. Нині галузеві інтереси представлені численними формуваннями (об'єднаннями). Одні з них були організовані ще за радянських часів, інші у період ринкових перетворень. Частина об'єднань зареєстрована як всеукраїнські громадські організації, інша - як суб'єкти підприємницької діяльності. Залежно від часу створення, юридичного статусу, кількості потужних учасників ресурсний потенціал таких об'єднань є різним, а функції та повноваження не завжди спрямовані на виконання саморегулювання ринкових відносин. Індивідуальним залишається підхід керівників об'єднань до вирішення внутрішньогалузевих, міжгалузевих і загальнодержавних питань, а також різне бачення побудови фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища аграрно-промислової сфери. Разом із тим, всі об'єднання намагаються виконувати роль представницького органу, а окремі монопольного регулятора економічних відносин і представляти інтереси всієї галузі перед заінтересованими сторонами.

У цих умовах представники державних органів управління досить часто не можуть визначитися: з яким об'єднанням виправдано організаційно та економічно вирішувати нагальні проблеми галузі, яке з них уповноважено забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань, а головне - якому з об'єднань доцільно делегувати частину регулівних функцій державних інституцій. Як наслідок, виникають непорозуміння і навіть конфлікти між представниками державних органів, товаровиробниками (власниками), аграрною наукою (освітою) та споживачами щодо місця й ролі громадських об'єднань аграрно-промислової сфери у загальнодержавній системі управління і підсистемах галузевого управління. У зв'язку з цим постала потреба:

об'єктивної оцінки реального ресурсного потенціалу об'єднань, які фахово можуть виконувати роль дієвого громадського регулятора економічної системи;

законодавчого утвердження ролі таких громадських фахових саморегулівних формувань у процесі модернізації економіки України і побудови фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища для створення гарантованої колективної економічної й продовольчої безпеки та ефективних умов функціонування моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери;

передачі частини регулівних функцій державних інституцій громадським об'єднанням, які підтвердять законодавчо встановлений статус «фахового», забезпечать процес саморегулювання конкретної галузі та візьмуть на себе соціальну й економічну відповідальність за її розвиток та підвищення конкурентоспроможності в умовах глобалізації агропродовольчих ринків.

Розробка теорії та практики процесів інтеграції відображена у працях відомих вчених В. Андрійчука, В. Бойка, М. Кропивка, М. Коденської, В. Месель-Веселяка, М. Маліка, О. Мазуренко, П. Саблука, В. Ситника та інших.

Сучасні тенденції розвитку відносин власності в суспільстві висвітлені у наукових доробках Л. Абалкіна, А. Гальчинського, А. Дьоміна, В. Корнієнка, І. Лазні, І. Лукінова, С. Мочерного, В. Рибалкіна, А. Чухна та інших.

Проблемам державного регулювання і саморегулювання аграрної економіки на різних етапах розвитку країни надано пріоритетного значення у дослідженнях С. Боринця, П. Борщевського, Я.Жаліло, А. Заїнчковського, В. Коломойцева, В. Кучук, Ю. Лузана, О. Могильного, С. Покропивного, В. Пустовіта, М. Чумаченка та інших.

Економічні й соціальні доктрини інституціоналізму та його значення у гармонізації економічних інтересів розкрито у працях А. Алчіана, Дж. Бьюкенена, М. Вебера, Т. Веблена, Г. Демзеца, Е. Дюркгейма, К. Ерроу, Р. Коуза, Дж. Коммонса, Р. Нельсона, Д. Норта, Р. Познера, О. Шпикуляка та інших.

Питання розвитку соціальної політики, різні аспекти корпоративної соціальної відповідальності досліджували відомі вітчизняні науковці В. Бодров, В. Геєць, Д. Коник, В. Осецький, М. Олійник, Ю. Привалов, І. Савченко та інші.

Наявні різнобічні аспекти та існуючі проблеми з формування продовольчої безпеки висвітлені у працях О. Білоруса, В. Власова, Л. Дейнеко, М. Зубця, Б. Пасхавера, П. Руснака та інших.

Теоретичні й практичні проблеми сталого розвитку аграрної сфери досліджували О. Бородіна, Б. Буркинський, С. Герасимова, М. Долішній, В. Кухар, О. Майданник, В. Степанов, М. Хвесик, О. Царенко, В. Юрчишин та інші.

Разом із тим, процес модернізації економіки України, формування фахового інституційно спроможного середовища відбувається досить неоднозначно і суперечливо, а тому не завжди відповідає запитам товаровиробників і зовнішньому середовищу. Звідси, необхідно розробити механізм визнання державою рівноправного регулятора економічної системи - фахових об'єднань і дотримання ними у своїй роботі принципів корпоративної соціальної відповідальності. Це має стати основою для побудови стійкої системи колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери України, а також збалансувати інтереси держави, виробника (власника), науки (освіти), споживача.

Актуальність зазначених проблем, необхідність розроблення теоретико-методологічних засад створення і діяльності фахових саморегулівних об'єднань, потреба вирішення питань практичного характеру зумовили вибір теми і визначили мету та завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-технічної програми Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» 44 «Науково-методологічне забезпечення підвищення економічної ефективності та розвитку соціально спрямованого аграрного виробництва» як складової теми 44.01/059 «Розробити теоретико-методологічні засади інституціональних та структурних трансформацій аграрно-промислового виробництва на основі кооперації та вертикальної інтеграції» (номер державної реєстрації 0106U006636), у якій автором обґрунтовано необхідність формування фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища через процедуру визнання об'єднань фаховими для побудови стійкої системи колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретико-методологічних засад формування і розвитку фахових інституційно спроможних соціально відповідальних об'єднань як регулятора стійкої економічної системи забезпечення продовольчої безпеки й ефективних умов функціонування моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери. об'єднання аграрний продовольчий безпека

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність постановки і розв'язання таких завдань:

узагальнити теоретико-методологічні засади створення та функціонування інтегрованих об'єднань і виявити особливості їх діяльності в аграрно-промисловій сфері;

виявити специфіку становлення інтегрованих формувань аграрно-промислової сфери, їх значення у державній системі управління на етапі централізованого регулювання економікою при госпрозрахункових відносинах та у період ринкових трансформацій;

здійснити оцінку різних форм об'єднань фізичних і юридичних осіб, їх класифікацію за відповідними ознаками, принципами створення та діяльності, визначити організаційно-економічну сутність фахових об'єднань аграрно-промислової сфери;

обґрунтувати доцільність визнання фахових об'єднань рівноправним регулятором економічної системи, визначити їхнє місце і роль у сучасних підсистемах управління аграрно-промисловим виробництвом;

удосконалити систему організаційно-правових заходів створення умов ефективного функціонування фахових об'єднань та забезпечення виконання ними повноважень саморегулівних організацій;

удосконалити порядок організації діяльності, схему управління й основні функціональні напрями роботи фахових об'єднань;

визначити умови побудови інституційно спроможного та соціально відповідального середовища для належного функціонування фахових об'єднань;

обґрунтувати критерії фахової відповідності, інституційної спроможності та корпоративної соціальної відповідальності, визначити методику формування фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища на основі визнання нового регулятора економічної системи - фахових об'єднань;

виявити закономірність впливу фахових об'єднань на формування стійкої системи продовольчої безпеки та рівень ефективності функціонування моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери України.

Об'єктом дослідження є процес формування фахових об'єднань, фахова відповідність, інституційна спроможність і корпоративна соціальна відповідальність як основа колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і організаційних засад утворення й функціонування фахових об'єднань як необхідної умови побудови стійкої системи продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення теорії державного регулювання, відносин власності, інституціоналізму, корпоративної соціальної відповідальності, а також концепції й гіпотези науковців щодо змісту і закономірностей трансформації інтегрованих формувань та виявлення їх впливу на побудову стійкої системи продовольчої безпеки і моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери.

Дослідження базуються на використанні системи сучасних загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема: історико-логічний застосовано для узагальнення генезису об'єднань аграрно-промислової сфери на різних етапах розвитку економіки України; фасетної класифікації здійснено систематизацію різних форм об'єднань фізичних і юридичних осіб за класифікаційними ознаками, принципами створення і роботи; ієрархічної класифікації виокремлено об'єднання аграрно-промислової сфери, що мають спільні ознаки, та досліджено організаційно-економічні взаємозв'язки між ними; абстрактно-логічним проведено аналіз особливостей еволюційних процесів об'єднань м'ясної, молочної і харчової промисловості; діалектичний використано при обґрунтуванні необхідності визнання нового регулятора економічної системи - фахових об'єднань; моделювання та типології досліджено схеми управління інтегрованими об'єднаннями в умовах демократизації суспільних відносин; структурно-функціональним здійснено аналіз організаційних схем і функцій різних видів об'єднань аграрно-промислової сфери; монографічний використаний при узагальненні наукової думки з досліджуваної проблеми та нормативно-правового забезпечення організації і функціонування фахових об'єднань; аналізу та синтезу використаний для формування фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища через механізм визнання об'єднань аграрно-промислової сфери саморегулівними суб'єктами й обґрунтування моделі тристоронньої заінтересованості щодо передачі регулівних функцій державних інституцій фаховим об'єднанням, а також для розроблення концептуальної моделі ефективного взаємозв'язку і взаємодії; графічний дозволив наочно розкрити результати досліджень.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні дані Державної служби статистики України, офіційні матеріали Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства юстиції України, Державної служби технічного регулювання України. У процесі підготовки дисертації використані результати дослідження технічних і програмних можливостей громадських організацій України в межах спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Спільнота споживачів та громадські об'єднання», а також «Дослідження рівня інституційної спроможності та напрямів розвитку галузевих фахових громадських організацій (об'єднань підприємств) України», що здійснено у 20072008 роках Всеукраїнським громадським об'єднанням «Українська асоціація маркетингу». Залучено також результати соціологічного дослідження рівня організаційної спроможності професійних громадських об'єднань, проведеного у 20042005 рр. у межах проекту «Аграрна політика для людського розвитку», та аналітичні матеріали, напрацьовані автором у процесі співпраці з виробничими об'єднаннями й участі в роботі Громадської ради при Державній службі технічного регулювання України.

Зміст дисертації концептуально відображає зарубіжний досвід функціонування самоврядних, саморегулівних об'єднань в Австрії, Великобританії, Данії, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі та Франції, які досліджено у 2009 році Національним науковим центром «Інститут аграрної економіки».

За інформаційну базу дослідження слугували також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, матеріали міжнародних науково-практичних конференцій, інтернет-ресурси та результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному і системному обґрунтуванні теоретико-методологічних засад становлення й розвитку інтеграційних процесів та формування рівноправного регулятора системи економічних відносин - фахових об'єднань, фаховість, інституційна спроможність і соціальна відповідальність яких виступає необхідною передумовою колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її новизну, та одержані автором особисто, є:

вперше:

введено поняття «фахове об'єднання аграрно-промислової сфери», визначено його організаційно-економічну сутність як рівноправного регулятора ринкової економічної системи, принципами створення й організації діяльності якого є: професійність учасників, добровільність членства, рівноправність при прийнятті рішень, самоврядність і саморегульованість, ефективність, ступінь корпоративної соціальної відповідальності, прозорість і відкритість для учасників та суспільства. Зазначене сприятиме усуненню дисбалансу міжгалузевих відносин технологічно залежних суб'єктів господарювання та поглибить сутність і природу теорії державно-приватного партнерства (п. 1.1);

обґрунтовано критерії фахової відповідності, інституційної спроможності й соціальної відповідальності об'єднань, ключовими з яких є: дотримання необхідних стандартів діяльності та рівня кваліфікації працівників, ефективне функціонування системи управління й забезпечення умов саморегулювання галузі, плідна співпраця з контрагентами ринкових відносин, створення дієвої системи колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери, відповідальність за право представляти інтереси галузі. Це дасть змогу здійснити відбір, зміцнити організаційно та підвищити ефективність фахових об'єднань аграрно-промислової сфери (п. 5.1, 4.1, 3.3);

розроблено методику формування фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища через механізм визнання об'єднань фаховими з метою делегування їм регулівних функцій державних інституцій (законотворчих, розподільчих і стабілізуючих) на умовах дотримання принципу «золотої пропорції» («золотого перерізу») та об'єктивної оцінки ресурсного потенціалу й інтересів головних учасників процесу демократизації економіки України. Зазначене спонукатиме учасників процесу організаційно-правовим шляхом збалансувати інтереси держави, виробника (власника), науки (освіти), споживача (п. 5.1);

розроблено концептуальну модель побудови сталого розвитку аграрно-промислової сфери, що враховує умови, визначені «законом піраміди», і забезпечує взаємозв'язок фахової відповідності, інституційної спроможності, соціальної відповідальності, колективної економічної безпеки фахових об'єднань та сприяє досягненню параметрів стійкої системи продовольчої безпеки України. На відміну від раніше здійснених досліджень відповідальність фахових об'єднань у зазначеній моделі є ключовою (п. 5.2, 5.3);

удосконалено:

науковий підхід до узагальнення еволюції становлення різних форм об'єднань аграрно-промислової сфери через процедуру виокремлення етапів розвитку об'єднань підприємств м'ясної, молочної і харчової промисловості України на різних етапах розвитку економічних відносин з метою виявлення місця й ролі фахових формувань у загальнодержавній системі управління та підсистемах управління галузями (п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1);

систему організаційно-правових заходів щодо створення умов ефективного функціонування фахових об'єднань в Україні, основними з яких є: ініціювання розроблення проектів законів України, що дозволять легалізувати фахові об'єднання, процедуру визнання, їх права та обов'язки; створення уповноваженого координуючого органу фахових об'єднань, основним завданням якого має бути проведення процедури стандартизації діяльності об'єднань; підписання Угод між фаховим об'єднанням, уповноваженим координуючим органом, міністерствами (відомствами) і Кабінетом Міністрів України щодо юридичного закріплення прав, обов'язків та відповідальності всіх учасників процесу роздержавлення регулівних функцій у кожній галузі (п. 3.1, 5.1);

порядок організації діяльності, схему управління і базові функціональні напрями роботи об'єднання зі статусом фахового, яке представляє інтереси підприємств галузі (п. 3.2);

методику планування і реалізації заходів корпоративної соціальної відповідальності об'єднання, яке претендує на статус фахового, з урахуванням його місії, стратегічних цілей і завдань для їх досягнення, ресурсного потенціалу та потреб заінтересованих сторін (п. 4.2, 4.3);

дістали подальший розвиток:

теоретико-методологічні засади становлення й діяльності різних організаційно-правових форм інтегрованих систем як підґрунтя для створення інституційних умов функціонування фахових об'єднань в аграрно-промисловій сфері (п. 1.2, 1.3);

класифікація організаційно-правових форм об'єднань фізичних і юридичних осіб за відповідними ознаками, що характеризують цілі їх функціонування, характер фінансово-господарських відносин, ступінь самостійності, структуру управління, територію охоплення тощо (п. 1.1);

науковий підхід до формування інституційних умов ефективного функціонування фахових об'єднань в інституційному середовищі суспільства і державних інституцій (п. 3.3).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертаційного дослідження стосовно створення і функціонування інтегрованих формувань на різних етапах розвитку економіки доведені до рівня теоретико-методологічних та організаційних рекомендацій щодо необхідності формування фахового інституційно спроможного соціально відповідального середовища через процедуру нормативно-правового визнання сучасних об'єднань фаховими й саморегулівними.

За умови реалізації авторських рекомендацій постає об'єктивна можливість для структурування аграрного ринку України та побудови стійкої системи продовольчої безпеки і моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери, враховуючи інтереси діючих регуляторів економічних відносин (довідки Міністерства аграрної політики України № 19-1/104 від 10 березня 2011 року, Міністерства економіки України № 79-19/230 від 07 грудня 2010 року).

Всеукраїнське громадське об'єднання «Союз виробників харчової промисловості України», до складу якого входять Національна асоціація цукровиків України «Укрцукор», асоціація «Укроліяпром», Українська торгово-промислова конфедерація, асоціація «Укргорілка», ЗАТ «Укркондитер», Національна асоціація молочників України «Укрмолпром», асоціація «Укрпиво» та інші, використовує у своїй роботі визначені автором дисертації критерії та вважає, що вони дають можливість систематизувати роботу виробничих об'єднань за конкретними напрямами для досягнення відповідних показників (довідка № 1-01/10/10 від 01 жовтня 2010 року).

Національна асоціація кредитних спілок України на підставі ознайомлення з матеріалами дисертаційного дослідження розробила заходи стосовно своєї роботи, «реалізація яких дає можливість досягнути відповідного рівня фаховості, що є обов'язковою умовою для виконання функцій саморегулівних організацій» (довідка № 729/09 від 11 листопада 2009 року).

Крім того, пропозиції автора щодо:

встановлення нового виду громадського об'єднання - фахові об'єднання, їх принципів утворення та діяльності були використані під час розроблення проекту Закону України «Про громадські об'єднання» № 4633 від 10 червня 2009 року (довідка № 395/09-5-49 від 2 листопада 2009 року);

загальних функцій фахових об'єднань, критеріїв фахової відповідності, взаємовідносин держави та фахових об'єднань були враховані у процесі опрацювання проекту Закону України «Про фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання» № 4841-1 від 10 вересня 2009 року (довідка № 395/09-5-50 від 02 листопада 2009 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Наукові результати, що викладені у дисертації й виносяться на захист, отримані автором особисто. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать здобувачеві та є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, Одинадцятому Всеукраїнському конгресі вчених економістів-аграрників та науково-практичному семінарі з міжнародною участю, зокрема: «Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку» (м. Київ, 3-4 квітня 2008 р.); «Підприємці у громадському суспільстві: сучасна практика та завдання в Україні» (м. Київ, 16 вересня 2008 р.); «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти» (м. Київ, 27 листопада 2008 р.); «Сучасні наукові досягнення 2008» (м. Миколаїв, 29-30 листопада 2008 р.); «Дослідження та оптимізація економічних процесів» (м. Харків, 3-5 грудня 2008 р.); «Особливості інтеграції України в світовий простір: економічний та політико-правовий аспект» (м. Маріуполь, 05 грудня 2008 р.); «Проблеми і перспективи розвитку підприємництва» (м. Харків, 19 грудня 2008 р.); «Трансформація земельних відносин до ринкових умов» (м. Київ, 26-27 лютого 2009 р.); «Проблеми економіки підприємств у сучасних умовах» (м. Київ, 19-20 березня 2009 р.); «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 20 березня 2009 р.); «Соціально-економічний розвиток України в ХХІ столітті: проблеми, пріоритети і перспективи» (м. Кам'янець-Подільський, 23-24 квітня 2009 р.); «Малий та середній агробізнес у системі фінансів підприємств» (у заочній формі) (м. Київ, 2010 р.); «Учать молоді в розвитку економіки та суспільства України» (м. Київ, 10 березня 2010 р.); «Наукові здобутки молоді - вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті» (м. Київ, 12-13 квітня 2010 р.); «Україна в умовах глобальної конкуренції: стратегія випереджаючого розвитку» (м. Донецьк, 22-24 квітня 2010 р.); «Національна економіка у сучасній глобальній економічній системі: механізм функціонування, динаміка, економічна безпека» (м. Полтава, 23-24 квітня 2010 р.); «Проблеми економіки підприємств у сучасних умовах»(м. Київ, 13-14 травня 2010 р.); «Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання» (м. Київ, 27-28 травня 2010 р.); «Новітні технології, обладнання, безпека та якість харчових продуктів: сьогодення та перспективи» (м. Київ, 27-28 вересня 2010 р.); «Економічна безпека держави і науково-технологічні аспекти її забезпечення» (м. Черкаси, 21-22 жовтня 2010 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 55 наукових праць загальним обсягом 50,31 друк. арк., з них: одноосібна монографія - обсягом 22,25 друк. арк.; одноосібний довідник - обсягом 7,75 друк. арк.; 33 статті у наукових фахових виданнях 17,62 друк. арк.; 20 публікацій тез доповідей на науково-практичних конференціях 2,69 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, 21 додатка на 70 сторінках, списку використаних джерел (437 найменувань) на 50 сторінках, містить 8 таблиць на 5 сторінках та 41 рисунок на 24 сторінках. Загальний обсяг роботи становить 480 сторінок комп'ютерного тексту, основна частина 360 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Наукові засади створення об'єднань в аграрно-промисловій сфері» на основі систематизації й узагальнення наукових праць з питань теорії, методології і практики організації та функціонування інтегрованих систем в аграрно-промисловій сфері, аналізу законодавчих й інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність об'єднань фізичних і юридичних осіб, визначено теоретичні, методологічні та організаційні особливості функціонування сучасних громадських об'єднань і їх класифікаційні ознаки.

Встановлено, що громадське об'єднання аграрно-промислової сфери, яке претендує на якісно новий статус, а також має намір представляти інтереси підприємств галузі у взаємовідносинах з державними органами і всіма заінтересованими сторонами, тобто бути саморегулівним, відрізняється від інших такими класифікаційними ознаками: метою створення; складом фізичних і юридичних осіб, які об'єднуються; умовами членства; ступенем юридичної самостійності; рівнем забезпечення саморегульованості; формою, структурою і централізацією управління; умовами фінансового забезпечення; корпоративною соціальною відповідальністю.

Характеризуючи діючі об'єднання, що є виразниками інтересів окремої галузі або представників певного функціонального спрямування, науковці, виробничники, а також державні й громадські діячі, намагаючись виділити їх особливості, додають до назви об'єднання такі ознаки (поняття): «професійне», «добровільне», «інституційне», «галузеве», «самоврядне», що тільки частково відображає повноваження конкретного формування. Так, визначення «професійне» вказує на те, що об'єднуються працівники певної професії, «галузеве» що воно належить до конкретної галузі. Такі визначення, як «добровільні», «інституційні», «самоврядні» характеризують лише певні якісні ознаки згаданих об'єднань. З метою стандартизації термінології й уникнення плутанини бажано встановити єдину уніфіковану назву сучасних громадських формувань а саме: «фахові об'єднання», що підкреслить якісно новий їх статус.

Багатовимірний термін «фах» походить від німецького слова «fach» і поєднує в собі розуміння «спеціальності, професії, галузі». Згідно з «Великим тлумачним словником сучасної української мови», слово «фах» це «справа, заняття, в якому хтось виявляє велике вміння, майстерність, хист», а словосполучення «фахове об'єднання» - «об'єднання людей, які виявляють велике вміння, майстерність, хист», тобто «об'єднання висококваліфікованих людей», або «об'єднання фахівців». Звертає на себе увагу той факт, що фахове об'єднання це не «об'єднання людей тільки однієї професії», як у випадку з професійними об'єднаннями. У зв'язку з цим саме визначення «фахове об'єднання» вказує на вищий організаційний рівень громадського формування і майстерність спеціалістів, які, об'єднавшись для проведення спільної діяльності, забезпечують дотримання вимог фаховості, інституційності, соціальної відповідальності.

В аграрно-промисловій сфері фахове об'єднання - це добровільне громадське формування будь-якої організаційно-правової форми, що відповідає критеріям фаховості, інституційної спроможності й соціальної відповідальності, забезпечує скоординовані дії всіх його учасників (у межах антимонопольного законодавства), сприяє побудові стійкої системи колективної економічної й продовольчої безпеки та ефективному функціонуванню моделі сталого розвитку аграрно-промислової сфери і претендує на роль саморегулівної організації конкретної галузі або професійного спрямування.

Дослідженнями доведено, що фахові формування при організації діяльності й у процесі функціонування мають дотримуватися принципів професійності, добровільності, рівноправності, самоврядності, саморегульованості, ефективності, соціальної відповідальності, прозорості та відкритості. Разом із тим, посилення значення фахових громадських об'єднань у сучасних умовах господарювання, крім легалізації їх нового статусу, що має відбуватися паралельно з наданням їм юридичного права виконувати роль рівноправного регулятора економічної системи і бути законодавчо визнаними за умови прийняття відповідного законодавчого акта та проведення низки організаційно-економічних заходів, потребує обґрунтування теоретичної, методологічної й організаційної основи їх розвитку.

Динамічність інтеграційного процесу, становлення інтегрованих формувань у сфері аграрно-промислового виробництва свідчить, що його складові є базою побудови та налагодження ефективної роботи фахових об'єднань в умовах трансформації відносин власності (рис. 1).

Рис. 1. Складові аграрно-промислової інтеграції як основа розвитку фахових об'єднань*

* Сформовано за дослідженнями автора.

Дослідженнями встановлено, що інтеграційні процеси на різних етапах розвитку продуктивних сил, трансформації відносин власності й господарського механізму зумовлюють створення різних організаційно-правових форм структур, які достатньо різняться між собою ступенем інтеграції їхніх учасників, характеризуються різноманітністю підходів до їх організації та особливостями функціонування. Зміна умов господарювання через зміну економічної основи і зовнішнього середовища веде до трансформації існуючих інтегрованих структур та появи на їх основі нових, які відображають потребу реальної економіки. При цьому пошук балансу між перевагами централізації й децентралізації управління щодо розвитку окремої галузі потребує вибору таких організаційно-правових форм об'єднань, які допомагають віднайти найбільш ефективний варіант фахового громадського саморегулювання у суто ринковому середовищі. Нові форми громадських об'єднань в аграрно-промисловій сфері якісно доповнюють уповноважені державні органи управління й розширюють свої можливості під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, економічного стимулювання діяльності та мотивації учасників, особливостей системи управління, соціально-економічних і екологічних умов господарювання, що сприяє забезпеченню потреб учасників об'єднання, очікувань держави та споживачів.

Нормативно-правове забезпечення функціонування та легалізації фахових громадських формувань, як нового регулятора економічної системи, побудова сучасного алгоритму організації їх діяльності та раціональної схеми управління, визначення ефективних напрямів роботи, враховуючи критерії фахової відповідності, інституційної спроможності й соціальної відповідальності, сприятиме побудові стійкої системи колективної економічної й продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрно-промислової сфери України.

У другому розділі «Еволюція становлення об'єднань в аграрно-промисловій сфері» висвітлено місце і значення об'єднань в державній системі управління на етапі централізованого регулювання економікою при госпрозрахункових відносинах, у період трансформації економічних відносин та у процесі модернізації економіки України.

Розвиток об'єднань безпосередньо пов'язаний з поетапним формуванням управлінської вертикалі. Держава, створюючи органи виконавчої влади, намагалась удосконалювати механізм взаємодії з виробниками, пом'якшуючи методи адміністрування на основі госпрозрахункових відносин та організовуючи юридично самостійні громадські об'єднання.

Функціонування об'єднань у період трансформації економічних відносин характеризується розвитком прогресивніших форм взаємозв'язку і взаємовідносин, що дало змогу об'єднати сільськогосподарських виробників і переробників сировини в єдиний виробничий підкомплекс. Цьому сприяли високий рівень концентрації та спеціалізації виробництва, впровадження продуктивнішої техніки, перехід сільського господарства на індустріальні методи виробництва. У згаданий період успішно функціонували ті формування, що мали необхідну матеріально-технічну (заготівельні, переробні, обслуговуючі, торговельні, транспортні підприємства) і налагоджену систему управління. Ряд об'єднань впровадили принципово нову структуру організації й управління виробництвом, основу якої становили три блоки: демократизація управління; розвиток економічних методів управління виробництвом; оновлення змісту й обсягу функцій управління (рис. 2).

Принципи, закладені в організацію роботи нових аграрно-промислових формувань, поглиблення інтеграційних зв'язків сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих, торгових та інших підприємств стали основою подальшого удосконалення економічного механізму господарювання і динамічного розвитку виробництва, підвищення його ефективності й повнішого задоволення потреб населення харчовими продуктами.

У період становлення ринкових відносин важливо визначити місце і роль сучасних громадських об'єднань у підсистемах управління галузей, реально оцінивши потенціал кожного учасника економічної системи з урахуванням змін, що відбуваються. Перебільшення можливостей або недооцінка ресурсів та ролі одного з регуляторів системи, що формується, може загальмувати її розвиток та призвести до соціально-економічних конфліктів. Це потребує розглядати сучасне громадське об'єднання дієвим регулятором економічної системи з наданням йому якісно нового статусу «фахове», як справедливого партнера держави, яка зацікавлена у рівноправній співпраці з усіма заінтересованими контрагентами.

Рис. 2. Структура організації та управління об'єднаннями аграрно-промислової сфери у період трансформації економічних відносин*

* Сформовано за дослідженнями автора.

Фахові громадські об'єднання мають запобігти економічним прорахункам, поступово перебравши на себе частину функцій державних інституцій. У зв'язку з цим виникає потреба оптимального поєднання та використання можливостей діючих регуляторів з урахуванням об'єктивності ситуації, що склалась у країні. Бажано, щоб у такій ситуації методи і засоби державного й ринкового регулювань поєднувалися і розподілялися за таким принципом: процес виробництва повинен регулюватися самокерованим ринковим механізмом, а держава має наглядати за його створенням і функціонуванням. Частину обов'язків щодо забезпечення ефективного функціонування як державного, так і ринкового механізму можуть взяти на себе сучасні громадські формування суб'єктів господарювання - фахові об'єднання, які на законодавчому рівні мають бути наділені відповідними повноваженнями для повноцінного виконання функцій регулятора.

На сучасному етапі людство у своєму розвитку вступило у фазу, коли якісний рівень добробуту може бути досягнутий, підтримуватися та підвищуватися лише за умови зростання самостійності, посилення відповідальності, активної участі в прийнятті рішень і заінтересованості в результатах праці через механізм збалансування інтересів держави, бізнесу і споживачів. Тому пропонуємо надати право представляти інтереси виробника (власника) у відносинах з державними органами, наукою (освітою) і споживачами фаховому об'єднанню відповідної галузі.

При цьому баланс інтересів держави, фахового об'єднання, науки (освіти) і споживача полягатиме у створенні умов, що забезпечать:

можливість визначати узгоджену стратегію розвитку підприємств і галузі в цілому та бажане стабільне зростання доходів кожного учасника об'єднання;

дієву участь у процесі формування соціально-економічного й екологічного розвитку галузей та ефективні умови функціонування;

постійно зростаючі надходження до бюджетів усіх рівнів від діяльності суб'єктів господарювання-членів фахового об'єднання;

вирішення нагальних соціальних, екологічних і економічних питань та можливість придбати якісну продукцію за доступною ціною.

Усі ресурси, що держава об'єктивно може передати суб'єктам господарювання для налагодження ефективного виробництва і реалізації якісної та в достатньому обсязі продукції, слід делегувати виконавцям, які відстоюють інтереси бізнесу і безпосередньо пов'язані зі споживачами, тобто фаховим об'єднанням.

Необхідно усвідомити, що у разі можливого перерозподілу регулівного ресурсу держави громадське об'єднання, яке відповідатиме законодавчо визначеним державою критеріям фаховості, інституційної спроможності та соціальної відповідальності має перебрати на себе не тільки відповідні законотворчі, стабілізуючі й розподільчі функції конкретних державних інституцій, а й відповідальність за результати своєї діяльності перед державою, наукою (освітою) та споживачами. У цьому випадку держава, наука (освіта) і споживачі мають виконувати роль одного з арбітрів щодо оцінки ефективності виконання переданих функцій та унеможливлення появи корупційних схем.

У третьому розділі «Фахові об'єднання аграрно-промислової сфери на сучасному етапі розвитку економіки в Україні» розкрито організаційно-правові особливості діяльності, систему управління фаховими об'єднаннями та обґрунтовано доцільність формування збалансованого інституційного середовища з метою ефективного їх функціонування. Ефективне функціонування фахових об'єднань передбачає реалізацію організаційно-правових заходів щодо їх визнання та передачі їм регулівних функцій державних інституцій, а саме:

прийняти базовий Закон України «Про фахові саморегулівні об'єднання», що створить загальні умови діяльності фахових саморегулівних об'єднань, які будуть представляти інтереси галузі у взаємовідносинах з державними органами влади;

прийняти Закон України «Про громадські ради із взаємодії з державними органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевого самоврядування» як інструмент для взаємодії та двостороннього контролю діяльності;

прийняти закони України щодо фахового саморегулівного об'єднання конкретної галузі;

прийняти постанови Кабінету Міністрів України на виконання відповідних законів України;

укласти Угоди «Про співпрацю і взаємну відповідальність» між уповноваженим координуючим органом фахових об'єднань, фаховими об'єднаннями, міністерствами (відомствами) та Кабінетом Міністрів України.

Запропонована послідовність кроків забезпечить можливість кожному учаснику безпосередньо брати участь у розробленні проектів законів, бачити своє місце і роль у системі галузевого управління, яку вони представляють, захищати власні інтереси та враховувати інтереси партнерів. Отже, буде створено основу організаційно-правових відносин, при якій учасники самі проявлятимуть інтерес до збалансування відносин для побудови стійкої системи продовольчої безпеки і сталого розвитку аграрно-промислової сфери.

Фахові об'єднання, створені на новій організаційно-економічній і правовій основі, стануть потужною продуктивною силою, спрямованою на реалізацію конкретних завдань. При цьому громадське об'єднання, яке претендує на роль фахового і має на меті представляти інтереси галузі, повинно будувати ефективну систему управління, спроможну досягти оптимального співвідношення між витратами на утримання системи та прибутками, що одержали учасники, як об'єкти управління системою. При побудові системи управління для забезпечення її ефективного функціонування необхідно дотримуватися відповідних якісних показників та певних умов. Якісними показниками системи управління фахового об'єднання аграрно-промислової сфери України є цілеспрямованість, структурованість, адаптованість до ринкових умов господарювання, надійність, економічність, соціально-психологічна стійкість, дотримання принципів ієрархії.

Умовами ефективного функціонування системи управління фахового об'єднання визначено:

сприяння об'єднанню переробних та харчових підприємств з постачальниками сировини, збалансування потреби і обсягів виробництва сировини, організація стабільної сировинної зони;

обґрунтування раціональної межі створення та діяльності формувань на основі попиту і пропозиції;

побудова економічних відносин усіх учасників об'єднання за принципом взаємовигідності, розробка збалансованого (справедливого) механізму розподілу прибутку;

забезпечення еквівалентності міжгалузевого товарообміну;

організація гарантованого ринку збуту сировини та продукції переробки;

сприяння стабілізації економічного і фінансового стану відповідних галузей.

Разом із тим, ефективна робота системи управління фахового об'єднання потребує визначення функціональних напрямів діяльності та формування адаптованої до вимог сьогодення організаційної схеми управління. Основними ознаками групування загальних функціональних напрямів діяльності фахових об'єднань аграрно-промислової сфери на сучасному етапі є: взаємодія з державними органами влади; досягнення вимог фаховості, інституційної спроможності, соціальної відповідальності; задоволення потреб споживачів; специфічні функціональні особливості діяльності; просвітницька робота. При цьому, необхідно враховувати, що за останній період відбулася певна еволюція наукового й управлінського розуміння функціональних напрямів діяльності громадських об'єднань в Україні. Це розуміння балансує на межі сприйняття ролі такого об'єднання як суб'єкта господарювання, що має перебувати у жорсткій вертикалі державного управління і бути підпорядкованим міністерству або відомству, до фахового формування, що об'єднує рівноправних партнерів і на таких самих умовах вибудовує свої відносини із законодавчими та виконавчими органами державної влади й усіма учасниками агропродовольчого ринку. Типова організаційна схема управління фаховим формуванням на сучасному етапі має будуватися з урахуванням можливих загальних і специфічних функціональних напрямів їх діяльності (рис. 3).

Ефективне функціонування системи управління фахового об'єднання можливе за умови спільної заінтересованості суспільства, держави, виробника (власника) через створення збалансованого інституційного поля, яке має задовольнити їх потреби, забезпечити дотримання учасниками об'єднання критеріїв фаховості й корпоративної соціальної відповідальності. Рівень інституційної спроможності суспільства і держави має бути достатньо ефективним, щоб унеможливити відхилення критеріїв від вимог сьогодення і на перспективу. Інституційна спроможність суспільства та держави посилить інституційну спроможність фахових об'єднань, а вони, у свою чергу, забезпечуватимуть ефективне саморегулювання окремих галузей. Головними ознаками інституційної спроможності фахового об'єднання доцільно визнати ті, що підтверджені відповідними заходами, а саме:

- організаційними документами, які регламентують діяльність об'єднання: статут; організаційна схема управління; положення про структурні підрозділи; посадові інструкції; норми поведінки керівного складу; колегіально затверджені кодекси честі (взаємовідносин); «Положення про Третейський суд»; «Положення про колективну економічну безпеку об'єднання»; «Положення про систему контролю»; «Положення про систему мотивації працівників»; «Положення про планування діяльності об'єднання та структурних підрозділів»; «Положення з безпеки, охорони здоров'я та умов праці»; «Положення про розслідування випадків аварій, інцидентів, нещасних випадків на виробництві»; «Загальні вимоги до проведення робіт» тощо;

- стандартами та процедурами діяльності: «Безпека при веденні технологічних процесів та окремих видів робіт»; «Охорона праці та виробнича санітарія»; «Охорона навколишнього природного середовища на існуючих об'єктах»; «Охорона навколишнього природного середовища у нових проектах»; «Управління кризовими та надзвичайними ситуаціями» тощо;

- кваліфікаційними вимогами до фахівців об'єднання.



Рис. 3. Типова організаційна схема управління фахового об'єднання*

* Сформовано за дослідженнями автора.

Ефективне і стабільне інституційне середовище динамічного розвитку економічної системи має враховувати потреби, які держава, виробник (власник) і споживач бажали б задовольняти за рахунок функціонування самої системи. Це можливо здійснити шляхом опрацювання моделі тристоронньої заінтересованості в необхідності делегування регулівних функцій державних інституцій фаховим об'єднанням (табл. 1).



Таблиця 1 - Модель тристоронньої заінтересованості в необхідності делегування регулівних функцій державних інституцій фаховим об'єднанням аграрно-промислової сфери*

* Сформовано за дослідженнями автора.

Держава делегує відповідні законотворчі, стабілізуючі й розподільчі функції фаховому саморегулівному об'єднанню, якщо воно в цьому заінтересоване, здатне їх реалізовувати власними ресурсами, гарантує якісне і своєчасне задоволення потреб держави, споживача, науки (освіти), може юридично та фінансово відповідати за взяті на себе зобов'язання. Водночас споживачі, науковці (освітяни) мають формувати громадську думку щодо необхідності передачі регулівних функцій від державних інституцій саме тим фаховим об'єднанням, які задовольняють їх вимоги.

У четвертому розділі «Соціальна відповідальність фахових об'єднань» обґрунтовано принципи соціальної відповідальності фахових об'єднань, розроблено процедуру планування їх діяльності за основними напрямами та розкрито механізм реалізації заходів соціальної відповідальності й налагодження комунікаційних зв'язків з усіма заінтересованими сторонами.

За умови відповідності критеріям фаховості та інституційної спроможності, визнання принципів корпоративної соціальної відповідальності, систематичного планування й реалізації необхідних заходів сучасне громадське об'єднання має бути головним претендентом на статус фахового формування й представляти інтереси галузі. Важливо розуміти, що соціальна відповідальність виробника - це відповідальність тих, хто приймає рішення, перед тими, на кого безпосередньо або опосередковано ці рішення поширюються.

На основі аналізу існуючих підходів щодо оцінок ефективності впровадження заходів соціальної відповідальності встановлено їх кілька рівнів. Насамперед, це виконання зобов'язань перед державою, які формують перший рівень соціальної відповідальності, а саме: своєчасна сплата податків; своєчасна і в повному обсязі виплата заробітної плати; збереження існуючих та створення нових робочих місць.

На другому рівні співробітникам фахових об'єднань забезпечуються адекватні умови не тільки роботи, а й життя: підвищення рівня кваліфікації; оплата страхового полісу та лікування; допомога у будівництві житла; вирішення інших соціальних питань.

Вищим рівнем соціальної відповідальності перед суспільством є: участь у благодійних акціях; здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища; взаємодія з органами державної влади і готовність надати допомогу в критичних ситуаціях; забезпечення виробництва високоякісної продукції; замовлення для виробництва власних товарів і послуг вітчизняної сировини; збільшення частки вітчизняної готової продукції при зниженні споживання сировини та енергоресурсів; відмова від участі у корумпованих діях; дотримання основних принципів соціальної відповідальності Міжнародної організації стандартизації, які відображено у стандарті ISO 26000:2010 «Керівництво по соціальній відповідальності». Ними є: виконання правових норм і актів міжнародного рівня; визнання інтересів своїх партнерів; відповідальність перед контрагентами; прозорість; сталий розвиток; етична поведінка; упереджувальний підхід у випадках очевидного ризику завдати шкоди; повага до фундаментальних прав людини та особистості.

Реалізація принципів соціальної відповідальності визначається пріоритетами діяльності фахового об'єднання, модифікацією їх відповідно до профілю, структури, навколишнього середовища та відгуків заінтересованих сторін з урахуванням власних поглядів, своєї місії, стратегії та цілей, набутого досвіду й перспектив розвитку.

Відповідно до міжнародних норм соціально відповідальними напрямами при плануванні та реалізації заходів є: організаційне управління; права людини; трудові практики; екологія та навколишнє природне середовище; добросовісні практики; питання, пов'язані зі споживачами; соціальний розвиток або діяльність на благо суспільства. Усвідомлюючи власні можливості впливати на суспільство, фахове об'єднання має планувати свою діяльність за основними напрямами соціальної відповідальності в інтересах як суспільства, так і власних.

Разом із тим, як показують проведені соціологічні опитування, керівники громадських об'єднань, які претендують на статус «фахового», вважають: соціальна відповідальність - це набагато більше, ніж те, що їх зобов'язує робити держава. Соціальна відповідальність - це те, що вони роблять за власним бажанням, це висока відповідальність перед суспільством, споживачами і співробітниками в усіх сферах діяльності. Саме тому механізм реалізації заходів соціальної відповідальності узгоджується з профілем об'єднання, складністю роботи, впливом змін факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, зворотним зв'язком із заінтересованими сторонами (рис. 4).



Рис. 4. Схема реалізації заходів соціальної відповідальності фахового об'єднання і заінтересованих сторін*

...