Трансформація інституту вищої освіти в умовах становлення економіки знань

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державний вищий навчальний заклад

„Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана”

Спеціальність 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Трансформація інституту вищої освіти в умовах становлення економіки знань

Куклін Олег Володимирович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Каленюк Ірина Сергіївна,

Чернігівський державний інститут економіки та управління, ректор

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України,

доктор економічних наук, професор,

Гриценко Андрій Андрійович,

ДУ „Інститут економіки та прогнозування

НАН України”, заступник директора

доктор економічних наук, професор,Грішнова Олена Антонівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри теоретичної та прикладної економіки

доктор економічних наук, доцент,

Шкурупій Ольга Всеволодівна,

ВНЗ Укоопспілки „Полтавський університет

економіки і торгівлі”, завідувач кафедри міжнародної економіки

Захист відбудеться 27 квітня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 у ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий 24 березня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професорЗайцев Ю.К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перетворення інформації, знань, інновацій у головний ресурс економіки обумовило потребу і створило нечувані можливості для звільнення людини, піднесення її як вільної особистості, розвитку її розумових і творчих здібностей, у чому вирішальна роль належить освіті.

У сучасному суспільстві, що фактично є перехідним станом від індустріального до постіндустріального, освіта і, зокрема, вища освіта, перетворилася у визначальний чинник динамічного соціально-економічного розвитку країни. Водночас, її висока якість можлива тільки за умови формування у державі ефективних інститутів її функціонування та управління нею. Механізм функціонування освіти, у тому числі й вищої, розвивається і трансформується в нових умовах глобалізації й демократії.

Система вищої освіти України також знаходиться у процесі постійного реформування, що зумовлено трансформаційними змінами у суспільстві та необхідністю відповідати вимогам становлення економіки знань. Вища освіта стає дуже важливим суспільним інститутом, тому нових підходів потребує вся система управління нею. З одного боку, необхідно теоретично обґрунтувати сутність, функції, роль вищої освіти як інституту в сучасній економіці та суспільстві, з іншого - удосконалити механізм управління вищою освітою. Система державного управління має базуватися на механізмах і стимулах, що впливатимуть на вищі навчальні заклади, спонукаючи їх підвищувати якість освітніх послуг, відчувати відповідальність за результати своєї діяльності, формувати людський капітал, потрібний для становлення економіки знань.

Дослідженню теоретичних і прикладних аспектів ролі освіти у контексті формування інформаційного суспільства та економіки знань присвячені роботи відомих вчених Ф. Броделя, Дж. К. Гелбрейта, Р. Дарендорфа, П. Дракера, Р. Інгельгарта, В. Іноземцева, Г. Канна, М. Кастельса, Р. Катца, Г. Маркузе, Й. Масуди, Ф. Махлупа, Б.Мільнера, М. Пората, В.Савчука, Т. Сакайі, Г. Стиглера, Т. Стоуньєра, К. Томінаги, А. Тоффлера, Л. Туроу, Т. Форрестера, Ф. Фукуями, А.Чухна, О. Шкурупій та ін. Для дослідження сутності та ролі інституту вищої освіти в інституційній системі суспільства важливе значення мають наукові доробки провідних вчених-інституціоналістів: Д. Белла, Т.Веблена, А.Горца, Дж.Коммонса, Р.Коуза, А.Льюїса, К.Менара, Д.Норта, Р.Нурєєва та ін.

У розвиток проблематики забезпечення ефективного функціонування системи освіти суттєвий внесок зробили як українські, так і зарубіжні вчені, а саме: А.Ашкеров, Г.Беккер, М. Блауг, В.Бородюк, Х.Боуен, А.Віфлеємський, А.Гальчинський, А.Гриценко, О.Грішнова, Е.Денісон, Г.Дмитренко, В.Жамін, І.Каленюк, К.Корсак, С.Костанян, В. Кремень, В.Куценко, В.Луговий, Я.Мінсер, В.Новіков, Г.Псахаропулос, О.Сухарєв, В.Чекмарьов, Т.Шульц та ін.

Разом із тим, залишаються недостатньо розробленими багато питань щодо пошуку оптимальної моделі управління вищою освітою як важливим суспільним інститутом. Мета реформи вищої освіти в Україні, на нашу думку, полягає у перетворенні вищої освіти у дієвий чинник формування економіки знань, підвищенні соціальної й економічної ефективності функціонування вітчизняної системи вищої освіти, приєднанні до наукової й освітянської еліти Європи не лише заради втілення європейських стандартів, а й з пропозицією світові свого доробку й досягнень. Практика реформування вітчизняної освіти свідчить, що теоретичного аналізу вимагають такі проблеми: обґрунтування пріоритетного значення вищої освіти як чинника формування людського капіталу та інноваційного розвитку економіки, визначення сутності інституту вищої освіти, його місця і ролі в інституційній структурі суспільства, формування стратегічних пріоритетів розвитку вищої освіти відповідно до вимог економіки знань, удосконалення механізму реалізації економічної функції вищої освіти у сучасних умовах, трансформація економічного механізму функціонування вищих навчальних закладів, цілі та важелі економічної політики держави щодо формування системи вищої освіти, адекватної потребам економіки знань та ін.

Відсутність цілісних системних досліджень напрямів трансформації інституту вищої освіти та потреба у науковому обґрунтуванні пріоритетів і заходів її розвитку в умовах становлення економіки знань зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету, завдання і логіку викладення матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту вищої освіти НАПН України (тема „Тенденції та механізми розвитку економіки вищої освіти України”, реєстраційний номер № 0103U000961). Особистий внесок здобувача полягає у тому, що обґрунтовано принципові положення щодо формування ефективного економічного механізму функціонування системи вищої освіти в Україні.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є визначення сутності інституту вищої освіти, розробка теоретико-методологічних засад його трансформації та стратегічних пріоритетів розвитку в умовах становлення економіки знань і обґрунтування практичних рекомендацій щодо формування ефективного економічного механізму його функціонування в Україні.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання комплексу завдань:

визначити сутність вищої освіти як суспільного інституту та його роль в інституційній структурі суспільства, обґрунтувати концептуальні засади функціонування цього інституту та необхідність його трансформації в умовах становлення економіки знань;

дослідити закономірності становлення інформаційного суспільства і економіки знань як умови трансформації інституту вищої освіти;

оцінити сучасні тенденції розвитку вищої освіти, обґрунтувати основні напрями її трансформації відповідно до потреб економіки знань;

систематизувати функції вищої освіти, обґрунтувати сутність та зміст поняття „реалізація економічної функції вищої освіти”;

дослідити особливості реалізації економічної функції вищої освіти в Україні; обґрунтувати пріоритети удосконалення механізму реалізації економічної функції вищої освіти в умовах становлення економіки знань;

розробити модель аналітичної оцінки економічної ефективності вищої освіти, систему індикаторів реалізації її економічної функції в умовах становлення економіки знань; вищий освіта економіка знання

обґрунтувати структуру економічного механізму функціонування вищої освіти; розкрити концептуальні засади удосконалення економічного механізму функціонування вищої освіти в умовах становлення економіки знань;

обґрунтувати основні напрями внутрішніх організаційних змін у системі вищої освіти, процедури та інструментарій державного регулювання економічної діяльності вищих навчальних закладів;

визначити стратегічні пріоритети, основні цілі, інструменти та форми економічної політики держави щодо формування системи вищої освіти, адекватної до потреб економіки знань.

Об'єктом дослідження є система економічних, соціальних і організаційно-правових відносин з приводу функціонування вищої освіти як соціально-економічного інституту.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних проблем трансформації інституту вищої освіти в умовах становлення економіки знань

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ. Дослідження проведені з використанням методів історико-еволюційного, системно-функціонального та синергетичного підходів до аналізу інституту вищої освіти. При вирішенні поставлених завдань застосовано загальнонаукові (історичний, систематизації, групування та узагальнення, формалізації) та спеціальні методи: системно-структурного та компаративного аналізу, графічний, економіко-статистичні методи (для дослідження сучасних тенденцій фінансування видатків на освітню діяльність у різних країнах світу та організаційно-економічного механізму функціонування системи освіти в Україні), метод кластерного аналізу, SWOT-аналізу (для оцінки чинників, що ускладнюють і сприяють формуванню ефективного механізму фінансування системи освіти), моделювання (для визначення стратегічних пріоритетів при розробленні та впровадженні національної програми розвитку освіти).

Інформаційною базою роботи є праці зарубіжних та вітчизняних учених-економістів, статистичні та аналітичні публікації міжнародних організацій, офіційна статистика України, офіційні сайти провідних вітчизняних та зарубіжних освітніх організацій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні системним дослідженням трансформації інституту вищої освіти, економічного механізму його функціонування в умовах становлення економіки знань. У дослідженні, на основі міжнародного і національного досвіду й врахування внутрішніх і зовнішніх чинників, розвинуто теоретичні та методологічні положення щодо управління системою вищої освіти у процесі трансформації її економічного механізму. Основні результати, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, такі:

вперше:

на основі адекватного до умов становлення економіки знань розуміння ролі й функцій освіти обґрунтована структура поняття «економічний механізм функціонування вищої освіти» як сукупності організаційно-економічних форм роботи основних суб'єктів освітньої діяльності (їх класифікація розроблена за критеріями управління, фінансування і власності), методів та інструментів державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів, стратегії розвитку системи вищої освіти, що забезпечує системне функціонування та виконання суспільних функцій усією сферою вищої освіти;

обґрунтовано основні пріоритети удосконалення механізму реалізації економічної функції вищої освіти в умовах становлення економіки знань: трансформація внутрішнього економічного механізму функціонування інституту вищої освіти (диверсифікація організаційно-економічних форм закладів вищої освіти, перетворення їх у суб'єкти підприємництва, ускладнення механізму фінансового забезпечення та регулювання) та посилення взаємодії з інститутами зовнішнього середовища (з бізнесом - для забезпечення комерціалізації знань, із ринком праці - для врівноваження попиту і пропозиції, врахування якісних вимог до фахівців, із органами державного управління - для формування й реалізації державної політики, спрямованої на становлення економіки знань). Це забезпечить підвищення ефективності функціонування освіти: підвищення якості освіти, посилення її практичної складової у сукупності з наданням фундаментальних знань, врівноваження попиту і пропозиції на ринку освітніх послуг, посилення кореляції заробітної плати працівників із рівнем їх кваліфікації та ін.;

удосконалено:

обґрунтування сутності та змісту поняття "реалізація економічної функції вищої освіти", яку полягає у систематизації економічних результатів освітньої діяльності, що можуть проявлятися на нано-, мікро- та макрорівнях не лише у вигляді зростання доходів всіх індивідуальних та колективних суб'єктів економічних відносин, але й у широкому спектрі непрямих результатів, які не завжди виявляються у безпосередніх економічних здобутках, однак створюють позитивне середовище для посилення економічного ефекту вищої освіти;

методологічні підходи до аналітичної оцінки економічної ефективності фінансового забезпечення вищої освіти, яка включає розроблені автором: 1) модель, що описує сукупні суспільні витрати на освіту, 2) мотиваційну модель фінансування освіти; 3) структурно-функціональну модель фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки України, 4) формулу розрахунку нормативу державного фінансування вищого навчального закладу виходячи із витрат на одного студента. Така оцінка відрізняється від існуючих методик оцінки ефективності комплексним підходом до аналізу широкого спектру прямих і непрямих результатів освітньої діяльності й дає можливість забезпечити баланс між державними і недержавними фінансовими ресурсами розвитку вищої освіти;

систематизацію умов і чинників забезпечення та підвищення соціально-економічної ефективності вищої освіти, доведено, що вона може бути забезпечена державною політикою, стратегічно орієнтованою на потреби розвитку економіки знань на основі чітких принципів управління диверсифікованими навчальними закладами, стимулюючої податкової політики, організаційного сприяння, продуманого механізму фінансового регулювання і фінансового забезпечення закладів освіти;

обґрунтування процедур та інструментарію державного регулювання економічної діяльності вищих закладів освіти у напрямах: послаблення прямого адміністративного втручання й жорсткого контролю і, на заміну цього, використання ряду непрямих методів управління (гарантування видатків на розвиток, визначення певних економічних параметрів-орієнтирів - гарантованих мінімальних розмірів заробітної плати викладачів, статутного фонду тощо, за умови дотримання яких вищі навчальні заклади мають право самостійно вирішувати інші питання своєї діяльності); розширення господарської автономії навчальних закладів (у розпорядженні власними фінансовими ресурсами, в отриманні додаткових доходів від суміжної підприємницької діяльності, у можливостях співпраці з бізнесом та ін.), удосконалення системи фінансового забезпечення (на основі принципів диверсифікації джерел фінансування, пріоритетності державних ресурсів, соціальної спрямованості, чітких і прозорих критеріїв виділення коштів, посилення стимулюючого впливу міжбюджетних відносин та ін.);

дістали подальшого розвитку:

основні концептуальні засади функціонування інституту вищої освіти в умовах формування економіки знань, зростаючої інтеграції та глобалізації освітнього простору, які полягають у: спрямованості на формування інтелектуального потенціалу, поступовій уніфікації внутрішньої структури національних систем вищої освіти, впровадженні високих освітніх стандартів та механізмів їх гарантування, розширенні кола суб'єктів, що беруть участь в управлінні та фінансуванні вищої освіти, посиленні підприємницьких

функцій вищих навчальних закладів;

систематизація основних груп чинників, що впливали на трансформацію інституту вищої освіти в процесі переходу українського суспільства від командно-адміністративної до сучасної ринкової економіки (активні ринкові перетворення, безпрецедентна відкритість національної економіки, науково-технічний прогрес, неефективне управління), а також тих, які впливатимуть на освіту в процесі руху суспільства до економіки знань (ефективне державне регулювання, інтелектуалізація суспільства й економічної діяльності, глобалізація всіх сфер життя, структурна трансформація). Визначено напрями дії цих чинників, що дає змогу регульовано використовувати їх для бажаних трансформацій інституту вищої освіти;

концептуальні засади вдосконалення економічного механізму функціонування вищої освіти в умовах становлення економіки знань, що ґрунтуються на необхідності визнання освіти в якості не лише високоефективних інвестицій, але й інституту розвитку людини і суспільства на основі акумуляції, примноження, поширення та комерціалізації знань. Саме така концептуальна установка обґрунтована як необхідна спрямовуюча всієї державної політики щодо розвитку інституту вищої освіти у напрямі активізації її ролі у забезпеченні становлення економіки знань;

дослідження сучасних тенденцій розвитку вищої освіти в умовах постіндустріальної парадигми, що дозволило виявити найважливіші особливості, які визначають траєкторію та масштаби трансформації інституту вищої освіти: глобалізація ринків освітніх послуг та ринку праці, посилення впливу непрямих чинників на кінцевий інвестиційний ефект від отримання освіти, перетворення освіти на підприємницький вид діяльності при одночасному зростанні її ролі як суспільного блага особливого значення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення, викладені у дисертації, доведено до рівня методичних розробок та прикладних рекомендацій. Вони призначені для використання під час опрацювання програм соціально-економічного розвитку України, підготовки проектів законодавчих і нормативних актів із питань сприяння інноваційному розвитку економіки, відтворення людського потенціалу, розвитку вищої освіти, вдосконалення її організаційно-економічного механізму. Теоретичні положення, висновки і рекомендації, викладені у дисертації, можуть бути використані: на макрорівні - при розподілі видатків державного бюджету України та плануванні інших джерел фінансування вищої освіти України; на мікрорівні - у процесі формування та реалізації стратегії залучення фінансових коштів до вищих навчальних закладів різних форм власності в Україні.

Результати дослідження використані Міністерством фінансів України, зокрема: при підготовці проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про особливості формування державного замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів у 2009 році»; при підготовці проектів урядових рішень щодо внесення змін до «Порядку отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування» та до «Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами»; при підготовці положень Декларації цілей та завдань бюджету, Концепції запровадження нової системи фінансування навчальних закладів та установ освіти в умовах реформування освітньої галузі; при підготовці проекту урядового рішення «Деякі питання надання роботодавцям дотації для забезпечення молоді першим робочим місцем», при підготовці зауважень до розробленого Міністерством освіти і науки проекту «Положення про працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів України, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (довідка № 31-17000-02-17/4365 від 26.02.2010). Наукові розробки та практичні рекомендації автора були використані Міністерством освіти і науки України при удосконаленні законодавства з питань фінансово-економічних відносин у системі вищої освіти та підвищення ефективності її фінансування (довідка № 5-2/108-11 від 04.02.2011 р.), Головним управлінням економіки Черкаської ОДА при розробці програм соціально-економічного розвитку області та удосконаленні нормативно-правових актів, що приймаються Черкаською ОДА (довідка № 14/2 від 13.01.2010 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова при викладанні економічних дисциплін, підготовці підручників і навчально-методичних посібників, а також у науковій роботі докторантів, аспірантів, магістрантів і студентів (довідки про впровадження у навчальний процес відповідно № 429 від 15.06.2009 р. та № 259/03 від 22.06.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, теоретичні підходи, розробки, висновки та пропозиції були отримані автором самостійно на основі проведеного наукового дослідження й опубліковані у наукових виданнях. Із наукової праці, опублікованої у співавторстві, у роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження апробовані у проектах законодавчих і нормативно-правових актів, методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, викладені у монографії, навчальних посібниках, статтях, впроваджені у навчальний процес. Основні теоретичні й практичні положення роботи доповідалися на міжнародних і вітчизняних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Национальные рынки Украины» (2003 р., м. Алушта), Міжнародній науковій конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (2003 р., м. Черкаси), Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективные разработки науки и техники» (2004 г., г. Белгород, Россия), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Теория и практика экономики и предпринимательства» (2005 р., м. Алушта), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Вища школа України в умовах глобазіації та інтеграції” (2008 р., м. Черкаси), ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми та перспективи розвитку регіональної ринкової економіки” (2009 р., м. Кременчук), 7-й Міжнародній конференції «Information Technologies and Management» (2009 р., м. Рига, Латвія), VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Теория и практика экономики и предприни-мательства» (2009 р., м. Алушта), Міжнародній науково-практичній конференції „Імперативи розвитку України в умовах глобалізації” (2009 р., м. Чернігів), ІV Міжнародній науковій конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (2009 р., м. Черкаси), ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків” (2009 р., м. Черкаси), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні напрямки вдосконалення фінансово-економічної політики на сучасному етапі” (2010 р., м. Чернігів), VІІІ Всеукраїнській науковій конференції „Інноваційний потенціал української науки - ХХІ сторіччя” (2010 р., м. Запоріжжя).

Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 55 одноосібних та 1 у співавторстві наукові праці, що відображають основний зміст дисертації, загальним обсягом 59,25 др. арк., в тому числі одна індивідуальна монографія, 2 навчальних посібники, 27 статей у фахових наукових виданнях, 13 публікацій у матеріалах конференцій та 13 інших наукових видань.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст дисертації викладено на 365 сторінках основного тексту, містить 12 таблиць на 10 сторінках і 6 рисунків на 4 сторінках. Список використаних джерел містить 515 найменувань і займає 44 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об'єкт, предмет і завдання дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретичні засади дослідження вищої освіти як суспільного інституту» подано наукове опрацювання еволюції наукової думки щодо сутності та ролі освіти в соціально-економічному розвитку суспільства, сутності й значення інституту вищої освіти в інституційній структурі суспільства, досліджено економічні детермінанти й суспільні результати функціонування інституту вищої освіти.

З'ясування місця та ролі освіти у системі соціально-економічної діяльності вимагає чіткого уявлення про суть освіти, теоретичного вираження реально існуючого явища як провідного суспільного інституту, що стає активним чинником формування економіки знань.

У найширшому розумінні освіта є процесом виховання і навчання людини. Інше значення цього терміну - освіченість, рівень освіти (результат освітнього процесу). Наукове опрацювання еволюції наукової думки щодо сутності та ролі освіти у соціально-економічному розвитку суспільства дало можливість розглянути сутність освіти з економічного погляду, як сферу здійснення конкретної суспільної діяльності, як певним чином організовану систему, спрямовану на досягнення конкретних цілей, функціонування якої передбачає необхідність ефективного механізму. Саме цей аспект вияву освіти, як показало дослідження, є об'єктом вивчення економічних наук.

Суспільна роль та значення вищої освіти в роботі розглядається крізь призму інституціоналізму, оскільки інституційна теорія має цілу низку переваг для дослідження вищої освіти у соціально-економічному вимірі. По-перше, інструментарій інституціоналізму дозволяє пояснити не лише наявні та чітко визначені, але й латентні взаємозв'язки між різноманітними інститутами. По-друге, його також можна використати для вивчення нових явищ та структур, природу та причини появи яких не можуть пояснити інші підходи. По-третє, українська система вищої освіти відзначається організаційною складністю та наявністю внутрішніх суперечностей, існування яких зумовлено посиленням дії неформальних інститутів.

Інститут вищої освіти у роботі розглядається як самостійний соціальний інститут з огляду на наявність у його структурі усталених правил та зразків поведінки, специфічних культурних елементів та ознак. Інституційна єдність вищої освіти досягається збалансованим поєднанням системи освіти, яка відображає нормативні характеристики освіти, процесу освіти, що розкриває її неперервність і динамічність та результату освіти, що виявляється сформованим рівнем знань і вмінь випускників. Інституційна єдність суспільства досягається на основі збалансованого поєднання інститутів-норм (сукупність норм та нормативно-правових актів, які регламентують суспільні відносини) та інститутів-організацій (державні та недержавні організації, які забезпечують функціонування суспільних інститутів відповідно до встановлених норм). У структурі інституту вищої освіти як важливого соціального інституту також наявні інститути-норми та інститути-організації. Як показало дослідження, інститут вищої освіти є тією ланкою, яка об'єднує політичні, економічні та соціальні інститути, адже висока освіченість переважної й дедалі зростаючої частини населення є необхідною умовою й визначальною характеристикою сучасного інноваційного розвитку, переходу до економіки знань

Загальні: Міжнародні норми (Болонська декларація), Конституція України, - кодекс поведінки викладачів

Закон України „Про вищу освіту” та ін. - правила поведінки студентів

Спеціальні: Положення та Статути навчальних закладів, внутрішні - об'єктивне оцінювання знань студентів нормативні документи тощо. - інші „неписані” правила

У ході дослідження встановлено, що в умовах формування економіки знань функціонування інституту вищої освіти спрямоване на формування інтелектуального потенціалу як основи інноваційних перетворень в економіці. Дедалі зростаюча інтеграція та глобалізація освітнього простору призводить до поступової уніфікації внутрішньої структури національних систем вищої освіти, що супроводжується впровадженням високих освітніх стандартів та механізмів їх досягнення. У процесі поглиблення ринкових відносин розширюється коло суб'єктів, що беруть участь в управлінні та фінансуванні вищої освіти, посилюються підприємницькі функції вищих навчальних закладів. Проведена в роботі систематизація основних концептуальних засад функціонування інституту вищої освіти створила теоретичне підґрунтя для виявлення й оцінки закономірностей трансформації інституту вищої освіти в умовах формування економіки знань враховуючи тенденції розвитку ринкових відносин, зростаючу інтеграцію та глобалізацію освітнього простору.

Обґрунтування економічної ролі вищої освіти в умовах переходу до економіки знань виявляє нові джерела і чинники економічного зростання, сприяє виявленню оптимальних шляхів розподілу ресурсів, у тім числі ресурсів на розвиток освіти як інвестицій, науково пояснює розподіл доходів у суспільстві, мотивує активну інвестиційну поведінку споживачів освітніх послуг. Дослідження механізму впливу вищої освіти на економічне зростання приводить до висновку, що вдосконалення системи освіти, підвищення якості освітнього процесу, нарощення людського капіталу неминуче має призвести до економічного зростання через: збільшення продуктивності праці, нарощення креативного, інтелектуального потенціалу населення, розширення масштабів нових розробок та відкриттів, розвиток ділових якостей, підприємливості, підвищення сприйнятливості нових ідей, економічних новацій, технічних розробок. Тому вищою освітою створюється сприятливе середовище для створення та поширення в усьому суспільстві здобутків економіки знань.

Система вищої освіти, як один із провідних соціальних інститутів, органічно пов'язана з соціально-економічною та політичною організацією суспільства, вона багато у чому обумовлює характер і спрямованість суспільного життя. Цей інститут має ще одну специфічну рису, яка полягає у тому що він може випереджати суспільний розвиток, але й може відставати від нього. Таке відставання через певну інерційність і консервативність освітньої системи є характерним та нормальним для стабільних періодів суспільного життя. Але у періоди піднесення, змін, якісного зрушення у політичному, соціально-економічному, технологічному житті суспільство повинно переналагоджувати освітню систему, переводячи її в режим випереджального розвитку.

У розділі 2 «Концептуальні засади трансформації інституту вищої освіти в умовах становлення економіки знань» досліджено основні закономірності становлення інформаційного суспільства і економіки знань; тенденції трансформації умов і чинників розвитку вищої освіти, а також основні вектори орієнтації розвитку вищої освіти на потреби економіки знань.

У наш час відбувається становлення економіки, в якій основним виробничим ресурсом стають знання та інформація, розвинене інформаційне середовище, тобто економіки, «що базується на знаннях» (knowledge-based economy). Саме знання у такому суспільстві безпосередньо комерціалізуються, перетворюючись на технології для виробництва матеріальних товарів і послуг.

Якщо раніше багатство асоціювалося із матеріально-речовим його

змістом, то у «новій» економіці чинниками успіху країн є розвиток інновацій, підприємництва, розвинена інфраструктура інформації й розповсюдження знань, сучасні та динамічні освіта і наука. У новому суспільстві головною формою багатства стає багатство людської особистості, нарощення її інтелектуального потенціалу, що визначає розвиток економіки і суспільства.

Знання у сучасному світі стають основним джерелом багатства розвинутих країн, а їх виробництво, розподіл і використання стає фундаментальним процесом економіки знань. Джерелом економічного зростання й конкурентоспроможності у такій економіці є накопичення фундаментальних знань і відкриттів задля створення на цій основі проривних технологій надвисоких укладів (вищих від 5-го, яким є high-tech). Економічна категорія «праця» у процесі еволюції, під впливом глибоких трансформацій у структурі факторів виробництва набуває нового змісту. Трудова діяльність, яка здійснюється у виробничому середовищі, характерному для економіки знань, має важливу властивість - високу знаннєву, інформаційну, творчу насиченість і перетворюється на інноваційну працю. Підвищення знаннємісткості сучасного виробництва і високий рівень знаннєвої компоненти у людському потенціалі відкривають нові можливості для високоосвіченої економічно активної людини: стати дієвим учасником процесу сприйняття, використання і створення знань; забезпечити інноваційність трудової діяльності, сформувати власні конкурентні переваги і передумови для гідного життя; підвищити можливості адаптації до умов невизначеності та швидких змін.

В процесі переходу нашого суспільства від командно-адміністративної до ринкової економіки і далі - до інформаційного суспільства і економіки знань має відбутися і відбувається докорінна трансформація умов і чинників розвитку вищої освіти, в основі якої - трансформація суспільства, економіки і зайнятості.

У роботі систематизовано й досліджено основні групи чинників, що впливали на трансформацію вищої освіти у процесі переходу українського суспільства від командно-адміністративної до сучасної ринкової економіки (активні ринкові перетворення, безпрецедентна відкритість національної економіки, науково-технічний прогрес, неефективне державне регулювання), а також ті, які впливатимуть на освіту в процесі подальшого руху суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки, до економіки знань (ефективне державне регулювання, інтелектуалізація суспільства і економічної діяльності, глобалізація економіки та всіх інших сфер життя, структурна трансформація) - (рис. 2). Знаки “+” або “-” біля кожного чинника означають його позитивний (+), негативний (-) або суперечливий (+, -) вплив на зміни у сфері вищої освіти. Під впливом цих чинників відбулася істотна трансформація вищої освіти.

На кінець 90-х років характерна для вітчизняної системи гарантована, безкоштовна для споживача, немобільна, орієнтована на потреби виробництва вища освіта в Україні набула інших ознак: негарантована (обмежена матеріальними можливостями родини), мобільна (хоча ще й не достатньою мірою), неефективна, зорієнтована на потреби навчальних закладів.

Основним здобутком перехідного періоду у сфері вищої освіти стала її демократизація, поширення різноманітних форм, суттєве зростання контингенту студентів. Основними втратами - зменшення вимог до її якості й ефективності. За умови успішної дії систематизованих у роботі чинників характерна для межі тисячоліть неефективна вища освіта має докорінно трансформуватися. Освіта в інформаційному суспільстві й економіці знань характеризується такими основними ознаками: ефективність, доступність, мобільність, орієнтація на потреби людини (включаючи потреби успішної реалізації на ринку праці), регулювання державою. Утвердження ринкових відносин, становлення демократичної держави, інноваційний розвиток економіки й формування суспільства знань зумовлюють зміну цільових настанов вищої освіти як соціального інституту: не забезпечення потреб держави спеціалістами різних професій і рівнів кваліфікації, не реалізація комерційних цілей навчальних закладів та їх приватних власників, а задоволення різноманітних освітніх потреб людини заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку вищої освіти в умовах постіндустріальної парадигми та пов'язаних із цим модифікацій економічного механізму функціонування освіти дозволило виявити найважливіші особливості, які визначають траєкторію та масштаби трансформації інституту вищої освіти в умовах формування економіки знань: глобалізація ринків освітніх послуг та ринку праці, посилення впливу непрямих чинників на кінцевий інвестиційний ефект від отримання освіти, перетворення освіти на підприємницький вид діяльності при одночасному зростанні її ролі як змішаного (і приватного, і суспільного) блага особливого значення. Як показало дослідження, основні завдання вищої освіти як чинника формування економіки знань такі: нагромадження інтелектуального, соціального і людського капіталів; сприяння поширенню інноваційної культури, зміцнення підвалин духовності, розширення демократії; розширення можливостей людей реалізуватися у трудовій сфері, що є важливою умовою швидкого інноваційного розвитку; підготовка молоді до виконання нових, складніших трудових функцій в системі економіки знань; формування нового способу життя, який інтегрує в собі людський розвиток, соціальну стабільність, екологічну рівновагу та безперервну творчість.

Розділ 3 “Дослідження сутності економічної функції вищої освіти та удосконалення механізму її реалізації” присвячено систематизації функцій вищої освіти, системній характеристиці її економічної функції, обґрунтуванню сутності та змісту поняття "реалізація економічної функції вищої освіти"; дослідженню особливостей її реалізації в Україні.

Дослідження вищої освіти як поліфункціональної системи дозволило так систематизувати її основні функції: соціально-економічні, пов'язані з формуванням і розвитком інтелектуального, технічного і кадрового потенціалу; соціально-політичні, пов'язані із забезпеченням безпеки суспільства, соціального контролю, соціальної мобільності, стійкого розвитку суспільства, його співвідношення із загальноцивілізаційними процесами; соціокультурні (культуротворчі), що дозволяють розвивати, зберігати і транслювати духовну спадщину, формувати громадянську свідомість.

Зростаюче значення соціально-економічних функцій вищої освіти (формування інтелектуального та кадрового потенціалу суспільства) пояснюється багаторазовим зростанням на межі тисячоліть і набуттям абсолютно пріоритетного значення таких факторів, як інтелектуальна праця, якість людських ресурсів, людський та інтелектуальний капітал.

Як показало дослідження, економічна функція вищої освіти - це наступний (після пізнавальної та методологічної функцій) ступінь перетворення отриманих у системі освіти знань в уміння та навички практичної організації та управління виробництвом по створенню матеріальних благ та послуг, що інтегровано виражається у сукупному суспільному продукті, національному доході та національному багатстві.

На цій основі обґрунтовано сутність та зміст поняття "реалізація економічної функції вищої освіти", що полягає у систематизації економічних результатів освітньої діяльності, які можуть проявлятися на нано-, мікро- та макрорівнях не лише у вигляді зростання доходів всіх індивідуальних та колективних суб'єктів економічних відносин, але й у широкому спектрі непрямих результатів, які не завжди виявляються у безпосередніх економічних здобутках, однак створюють позитивне середовище для посилення економічного ефекту вищої освіти.

Політекономічний аналіз економічної функції інституту вищої освіти дає підґрунтя розглядати механізм її реалізації в економіці знань як регульовану систему взаємодії організаційних, економічних, соціальних, нормативно-правових важелів, напрямів дії та інституційних чинників, динамічно пов'язаних між собою, що дозволяє забезпечити: а) відтворення головної продуктивної сили інформаційного суспільства - людського й інтелектуального капіталу; б) накопичений потенціал (за рівнем освіти та чисельністю високоосвічених освічених людей, зайнятих інноваційною, інтелектуальною працею), що створює нові небачені раніше умови для соціально-економічного прогресу; в) динамічну систему, що підвищує соціально-економічну й суспільно-політичну грамотність та культуру людей, тобто сприяє всебічному удосконаленню суспільних, передусім економічних, відносин; г) базову умову гармонізації інтересів у суспільстві на основі соціального партнерства; д) увесь комплекс атрибутів якості робочої сили, тобто всі освітньо-професійні складові людського потенціалу; е) процес праці із забезпечення просвіти, який є складовою процесу відтворення робочої сили і складовою суспільного відтворення загалом.

Дослідження соціально-економічної ефективності реалізації основних функцій вищої освіти потребує чіткого визначення основних категорій та величин, необхідних для її обчислення. Разом із тим оцінювати ефективність економічного аспекту можна й з позиції якісних показників, що пов'язуються з розвитком суспільства. У роботі досліджено такі групи результативних індикаторів ефективності вищої освіти: а) показники витрат; б) показники продукту (досягнення поставлених цілей); в) показники ефективності залежно від напрямів, що реалізуються у ході виконання освітньої програми (витрати ресурсів на одиницю показника продукту (економність), відношення максимальної кількості отриманого продукту до витраченого обсягу ресурсів (продуктивність); досягнення визначеного результату (результативність); г) показники якості, які відображають послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій у наданні освітніх послуг споживачам.

На основі проведеного аналізу обґрунтовано основні пріоритети удосконалення механізму реалізації економічної функції вищої освіти в умовах становлення економіки знань: трансформація внутрішнього економічного механізму функціонування інституту вищої освіти та посилення взаємодії з інститутами зовнішнього середовища (з бізнесом - для забезпечення комерціалізації знань, із ринком праці - для врівноваження попиту і пропозиції, врахування якісних вимог до фахівців, із органами державного управління - для формування й реалізації державної політики, спрямованої на становлення економіки знань). Це забезпечить підвищення ефективності функціонування освіти: підвищення якості освіти, посилення її практичної складової в сукупності із наданням фундаментальних знань, врівноваження попиту і пропозиції на ринку освітніх послуг, посилення кореляції заробітної плати працівників з рівнем їх кваліфікації та ін.

Питання особливостей реалізації економічної функції вищої освіти України є принциповим із погляду створення умов для переходу до економіки знань та інформаційного суспільства. У роботі проаналізовано найновіші доступні дані про обсяги фінансування вищої освіти, у тім числі у контексті розподілу загальних коштів за основними освітніми рівнями. На основі порівнянь з іншими державами світу відзначено, що головною економічною проблемою для освіти України є не відносний, а вкрай недостатній абсолютний обсяг бюджетного фінансування. У останні роки в Україні відбулися певні позитивні зрушення у справі вдосконалення національної системи освіти, у тому числі вищої. Результативним був процес упорядкування мережі вищих навчальних закладів на центральному і регіональному рівнях управління. Як показало дослідження, виконано значну частину програми оптимізації мережі вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації. У державному секторі зросла кількість вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації, але набагато істотніше - студентські контингенти (табл. 1).

Разом із тим виявлено істотні резерви щодо територіальної оптимізації мережі ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації. Досліджено потребу раціонального збалансування інтересів держави, вищих навчальних закладів та споживачів освітніх послуг. Суперечливість їх інтересів зумовлена, із одного боку, обмеженими ресурсами державного бюджету для задоволення потреб суспільства у вищій освіті, а з другого - суб'єктивними інтересами вищих навчальних закладів, зацікавлених у зростанні фінансових надходжень із різних джерел, а також зростаючими потребами споживачів в освітніх послугах.

Таблиця 1

Основні характеристики діяльності вищих навчальних закладів України 1

Примітки :

1 Складено автором за даними: Основні показники діяльності ВНЗ України на початок 2008-2009 навчального року: стат. бюлетень.- К.: Держкомстат України, 2009.- 236 с.

2 Прийнято осіб на початковий цикл навчання (без тих, що прийняті для продовження навчання з метою здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня).

3 Випущено фахівців (без тих, що закінчили відповідний цикл навчання, зокрема бакалаврат та продовжують навчання, з метою здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня).

Виходячи з цього, визначено основні напрями змін зовнішньоекономічних, загальнодержавних та внутрішньосистемних економічних умов функціонування вищої освіти, що передбачають реформування і самої системи вищої освіти.

У розділі 4 «Економічний механізм функціонування вищої освіти в умовах становлення економіки знань» досліджено тенденції трансформації економічного механізму функціонування вищих навчальних закладів, розвиток інституційних форм та інструментів фінансування вищої освіти, обґрунтовано взаємозв'язок економічного механізму функціонування вищих навчальних закладів з ефективністю реалізації економічної функції вищої освіти.

Теоретичне дослідження економічного механізму функціонування вищої освіти як складного й важливого суспільного інституту на основі адекватного до умов становлення економіки знань розуміння ролі й функцій освіти дало змогу обґрунтувати структуру економічного механізму функціонування вищої освіти. Він полягає у сукупності організаційно-економічних форм роботи основних суб'єктів освітньої діяльності (класифікація яких розроблена за критеріями управління, фінансування і власності), методів та інструментів державного регулювання діяльності закладів вищої освіти, підпорядкованих стратегії розвитку інституту вищої освіти, що забезпечує виконання своїх суспільних функцій всією сферою вищої освіти.

Лише цілісна система вищої освіти спроможна виконати її економічні й соціальні завдання. Відзначено важливість тісної взаємодії всіх її частин між собою й із зовнішнім оточенням, адже порушення цієї єдності та спроби щось поліпшити радикальними змінами одного елемента, як правило, або шкідливі, або не дають значних позитивних результатів.

В результаті дослідження виділено комплекс критеріїв ефективного реформування та успішного економічного управління розвитком вищої освіти: а) пріоритетне фінансове забезпечення стратегічно важливих для розвитку економіки країни напрямів вищої освіти; б) врахування при визначенні обсягів фінансування ВНЗ їх рейтингових показників, що має стимулювати заклади на високий рівень та якість підготовки спеціалістів; г) врахування перспективності окремих спеціальностей відносно інноваційних потреб економіки країни та цілеспрямоване формування їх престижності, що має стимулювати прискорений розвиток наукомістких напрямів вищої освіти; д) раціональне використання бюджетних коштів при фінансуванні освітньої галузі за рахунок запровадження науково обґрунтованої методики фінансування; е) оптимізацію системи закладів освіти, напрямів підготовки фахівців, встановлення оптимальних норм і нормативів у системі вищої школи; ж) впровадження комплексу економічних показників у систему управління вищими навчальними закладами: для державних закладів це повинні бути показники ліцензійних умов, для приватних - розмір статутного фонду, вимоги до мінімальної чисельності студентів, мінімального рівня заробітної плати, мінімальних і максимальних меж навчального навантаження професорсько-викладацького складу; з) підтримка інноваційної діяльності ВНЗ, створення організаційних та фінансових умов для реалізації перспективних наукових розробок та інновацій у потужних державних ВНЗ.

Загальною світовою тенденцією у наш час виступає ускладнення механізму фінансування вищої освіти, конвергенція, зближення, набуття спільних рис між державним і приватним секторами, все більше розширення джерел фінансування, розгалуження процесів виділення фінансових коштів, розпорядження ними та їх використання. У роботі обґрунтовано методичні підходи до налагодження ефективного механізму фінансування освіти, що полягають у розвитку державного регулювання освіти економічними методами поряд із розширенням господарської автономії навчальних закладів та удосконаленням системи фінансового забезпечення на основі принципів диверсифікації джерел, пріоритетності державних ресурсів, соціальної спрямованості, чітких і прозорих критеріїв виділення фінансових коштів, посилення стимулюючого впливу міжбюджетних відносин та ін. Проведено аналіз поширених простих і комбінованих способів фінансового забезпечення вищої освіти в окремих державах світу, акцентовано на прикладах успішного фінансування проривних наукових досліджень, які виконуються викладачами і науковцями дослідницьких університетів. Упровадження цього досвіду в Україні допоможе залучити у сферу вищої освіти значні позабюджетні кошти, пов'язані з виконанням програм дослідження „на замовлення”.

Для виявлення засобів удосконалення фінансово-економічного механізму освітньої діяльності проаналізовано особливості законодавчого забезпечення фінансування освітньої сфери та ефективності використання у ній грошових і кадрових ресурсів. Основним завданням держави у сучасних умовах має бути створення відповідного нормативного й регуляторного середовища, в якому бізнес, громадські організації, будуть зацікавлені у компетентних працівниках, а отже, активніше залучатимуться до фінансування освіти. Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовили функціонування освіти в Україні в умовах обмеженості фінансування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, недосконалості нормативно-правового забезпечення і механізмів залучення й використання позабюджетних коштів, освіта не отримала необхідного розвитку. В умовах європейської інтеграції України питання поліпшення механізму фінансування освіти, якості надання освітніх послуг є надзвичайно актуальними. Запровадження збільшеного нормативу видатків на утримання бюджетних установ дасть змогу в майбутньому поліпшити умови для всебічного розвитку громадян. Контроль якості освітніх послуг, доцільності й ефективності використання бюджетних коштів мають здійснювати як державні органи контролю, так і громадяни.