Соціалізація трансформаційної економіки: закономірності та суперечності

не більше 25-30

55,9

51,4

51,4

небезпечна

Наявність житлового фонду в середньому на одну особу, м2

не менше 25

22,2

22,5

22,6

небезпечна

Обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я, % до ВВП

не менше 4

3,43

3,19

3,391

небезпечна

Обсяг видатків зведеного бюджету на освіту, % до ВВП

не менше 8,3

6,76

6,45

5,932

небезпечна

Охоплення випускників 9-х класів повною середньою освітою, %

не менше 100

99,4

99,53

98,8

небезпечна

Джерело: Складено автором на основі методики розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженої Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007р. № 60, за даними Державного комітету статистики України.

Примітка: Прогнозні дані.

3. Змінюються місце та соціальна роль держави, бізнесу та громадянського суспільства в регулювання соціально-економічних процесів - відбувається різке обмеження соціально-регулятивних функцій, часткова відмова від соціального забезпечення на користь розвитку соціального страхування; обмеження сфери впливу держави на процеси розподілу та перерозподілу ВВП; підвищення міри самостійності місцевих органів влади та громадянського суспільства у розв'язанні соціальних проблем.

4. Сучасні перетворення фундаментальних основ розвитку суспільства зумовлюють ряд нових рис соціалізації, які стосуються удосконалення системи соціально-економічних, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання: а) розширюються сфери капіталовкладень, зростає різноманітність видів бізнесової діяльності, відбувається формування мережевих структур; б) здійснюється перехід від адміністративно-розподільчих до переважно ринкових принципів формування доходів; в) створюються діюча система соціального страхування й соціального забезпечення у разі працездатності і бажання працювати; г) формуються основи людського та соціального капіталу як фактора соціалізації бізнесу; ґ) під впливом культурно-історичних, соціально-політичних, морально-правових особливостей у процесі розвитку економіки формується специфічний господарський менталітет, який і визначає специфіку національної моделі розвитку; д) моральні цінності, сформовані установки, звичаї, норми поведінки перетворюються на рушійні сили розвитку; е) відбувається зміна підходів до управління, формування відносин соціальної відповідальності бізнесу за процеси і соціальні наслідки бізнесової діяльності; є) з'являється можливість впливу одних суб'єктів економічних відносин на інших, у тому числі, можливість використання результатів діяльності інших; ж) великого значення набуває соціальний статус людини, місце в стосунках, наявність специфічних умінь, таланту, здібностей, освіти, досвіду тощо; з) відбувається поглиблення соціальної диференціації суспільства, формування специфічної соціальної структури, у якій чітко проглядається соціальна нерівність, формування соціальних груп і прошарків населення, які розрізняються за: правами володіння, розпорядження, використання засобів виробництва та іншими правовими нормами; місцем в системі управління, у прийнятті суспільних рішень; можливостями впливу на інших представників суспільства та на перерозподіл суспільного багатства.

Дисертантом доведено, що у постсоціалістичних країнах у ході ринкового реформування економіки склалися закономірності її соціалізації, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, переважно зумовлений інверсійним типом трансформації економіки, і полягають у наступному:

- відбувається відхід від одержавлених механізмів регулювання соціальних процесів до їх індивідуалізації та подальшого усуспільнення на основі приватної власності;

- формуються ринок праці та ринки соціальних благ і послуг, які раніше гарантувалися державою й вважалися безоплатними (ринок житла, медичних, освітніх послуг тощо);

- змінюються принципи функціонування системи соціального страхування, які допускають диференціацію у відрахуваннях та у використанні коштів цільових фондів;

- складаються ринкова організаційна культура та нова організаційна структура суспільства, за яких держава, бізнесові структури, громадянське суспільство починають виконувати нові соціальні функції. Держава перетворюється на самостійного суб'єкта соціалізації, виконує роль «соціального інвестора»; представники сфери бізнесу перетворюють соціальну відповідальність на важливий інструмент управління; громадянське суспільство здійснює соціальний контроль за дотриманням норм соціальної безпеки;

- процеси початкового нагромадження капіталу розвиваються значною мірою неконтрольовано. У результаті приватизації та перерозподілу суспільного багатства виникає глибока диференціація населення як за доходами, так і за розмірами нагромадженого багатства;

- розвиток соціальної конкуренції сприяє нагромадженню людського і соціального капіталу й одночасно виступає однією з причин поглиблення соціальної диференціації та загострення проблем соціальної нерівності й несправедливості;

- з'являються нові об'єкти соціальних інтересів (частка суспільної власності після її роздержавлення; права володіння, розпорядження, управління засобами виробництва; право на доходи; соціальні статуси і ролі, які дозволяють самореалізуватися);

- інституційна невпорядкованість інверсійного типу конкуренції характеризується поєднанням ринкових інститутів із застарілими підходами до управління, застосуванням формальних і неформальних правил, що веде до виникнення інституційних деформацій і загострення недобросовісної конкуренції, поширення монополістично-фінансової олігархії, виникнення корупції, недобросовісної конкуренції, тіньового сектору економіки - причин загострення соціальних суперечностей;

- під впливом глобалізації соціалізація трансформаційної економіки набуває інтернаціонального характеру: динамічно розвиваються міжнародні економічні, політичні, культурні відносини; інтернаціоналізуються підходи до управління; формуються структури Глобального Договору, соціальні мережі, значних масштабів набувають міграційні процеси.

Дисертантом обґрунтовано, що соціалізаційні процеси, маючи об'єктивний характер, все ж відбуваються досить хаотично, неоднозначно, підпорядковуються великій кількості суб'єктивних чинників, залежать від специфіки системи та структури соціально-економічних, організаційно-економічних та техніко-економічних відносин, а тому мають суперечливий характер; частково суперечливість пов'язана із історично об'єктивним характером цих процесів, а головним чином, - зі специфікою їх прояву на національному рівні.

Доведено, що суперечності соціалізації трансформаційної економіки мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер виникнення. Вони проявляються через суперечності між старими, відживаючими і новими, що зароджуються, соціально-економічними відносинами, між ідеалами бажаного соціального стану та реальними можливостями наближення до них. Найскладніші суперечності виникають стосовно кардинальної зміни фундаментальних основ - відносин власності, форм та методів державного регулювання. Похідними від цих суперечностей виступають суперечності суб'єктивного характеру, пов'язані з механізмами узгодження економічних інтересів різних суб'єктів соціалізації.

Залежно від причин виникнення виділено такі види суперечностей соціалізації трансформаційної економіки:

1) зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і трансформаційним характером економічних відносин: між зростаючими потребами та наявними ресурсами; між перспективами, пов'язаними з бурхливим розвитком НТП, і рівнем їх задіяності в економіці; між швидкими темпами реформування та «неринковою» свідомістю більшості населення; між інтересами різних суб'єктів соціальних відносин; між цілями та реальними механізмами соціалізації; між ефективністю та справедливістю в розподілі ресурсів і доходів; між цілями та методами процесів приватизації;

2) пов'язані з глобалізацією: між темпами соціального прогресу та темпами НТП; між консервативними патерналістськими схемами відносин між державою та суспільством й розвитком транснаціональних стосунків; між логікою потоків капіталу і культурними цінностями людського буття; між національним і світовим рівнями заробітної плати; між національними культурними традиціями та бажанням імітації чужого, не вкоріненого в даному середовищі, досвіду;

3) зумовлені специфікою функціонування суспільно-політичних інститутів: між курсом політики держави і межами її повноважень; між обіцяними ідеалами свободи і демократії та відчуженням більшості від управлінських функцій і власності; між владними повноваженнями та механізмами відповідальності за їх реалізацію; між формальними та неформальними (тіньовими) механізмами управління та нормами поведінки суб'єктів ринкових відносин; між цілями та методами державного регулювання; між конкуренцією та монополією; між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення його результатів; між економічною свободою та господарським порядком; між пріоритетами довгострокового соціально-економічного розвитку та приватними інтересами тіньового сектора економіки;

4) зумовлені особливостями господарського менталітету суспільства: між економічними та соціальними пріоритетами бізнесу; між приватними та колективними інтересами; між зростанням соціальних потреб і ступенем зрілості соціального капіталу; між традиційною та корпоративною культурами; між конструктивним і деструктивним характером неформальних норм.

5) пов'язані із здійсненням соціальної політики держави: між задекларованими цілями економічної та соціальної політики та обсягами фінансування; між сучасними й майбутніми пріоритетами соціальної політики; між реальними соціальними потребами та нормативно встановленими соціальними стандартами; між цілями соціальної політики та реально існуючими механізмами її реалізації; між якісним станом соціальної сфери і відповідними положеннями державних програм; між цілями та способами ухвалення колективних рішень; між цілями та наслідками державного регулювання бізнесу, коли корупція виступає прихованою формою протекціонізму місцевої економіки.

У четвертому розділі - «Соціальні результати ринкової трансформації економіки» - проаналізовано стан та шляхи підвищення ефективності системи соціального забезпечення і соціального страхування, визначено причини та наслідки соціальної диференціації та маргіналізації населення, потенційні можливості та реальні результати поєднання ринкової ефективності та соціальної справедливості.

Як позитивні результати соціалізації автором визначено: встановлення стратегічних пріоритетів національних інтересів України у соціальній сфері, спрямованих на створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; приєднання до Європейської хартії місцевого самоврядування, мережі Глобального Договору; поширення заходів соціальної відповідальності бізнесу. Встановлено, що держава набуває ознак соціальної, виступає самостійним суб'єктом соціальної відповідальності із властивими ознаками, про що свідчить розвиток механізмів державної соціальної політики та поступове формування національної моделі соціального захисту населення.

У дисертації вказано на показники, які свідчать про існування загрози соціальній безпеці, а саме: природне скорочення чисельності населення, порівняно низька очікувана тривалість життя; зростання частки населення пенсійного віку; зниження реальних доходів; недостатні показники видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я, освіту; значна частка бідного населення та ін.

Визначено недоліки системи соціального захисту: відсутність системності у механізмах формування соціальних гарантій; неефективність механізму регулювання соціальних відносин між різними соціальними прошарками, відсутність дієвих заходів щодо формування соціального капіталу, підвищення рівня і якості життя тощо; відсутність єдиної системи «соціального права», оскільки нормативно-правова база соціального забезпечення недосконала.

У функціонуванні національної системи соціального страхування виявлено низку проблем: дефіцит коштів страхових фондів; нераціональний розподіл страхового навантаження між роботодавцями та робітниками; відсутність конкуренції у наданні страхових послуг; темпи зростання витрат на соціальне забезпечення перевищують темпи зростання доходів; у функції позабюджетних страхових фондів входять різноманітного виду допомоги, компенсації та інші не страхові виплати; недосконале правове забезпечення системи соціального страхування. Ефективність системи соціального захисту аналізується на основі оцінки стану соціальних ризиків за демографічними, соціально-культурними, доходними критеріями, показниками зайнятості та ін.

Проаналізовано проблеми соціальної диференціації й бідності у трансформаційному суспільстві й у цьому зв'язку визначено проблеми поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості. Виокремлено такі аспекти: 1) чинники виникнення та соціально-економічні наслідки соціальної диференціації; 2) причини та допустимі межі маргіналізації; 3) умови формування середнього класу як основи соціальної стабільності; 4) чинники поліпшення соціального становища представників різних верств суспільства; 5) роль держави та інших суб'єктів соціалізації у розв'язанні проблем соціальної нерівності та несправедливості.

Дисертантом доведено, що значна соціальна диференціація та маргіналізація окремих соціальних груп виступає результатом глибоких трансформаційних перетворень, економічної кризи, недосконалості суспільно-правових інститутів, нерозуміння та неприйняття частиною суспільства тих об'єктивних процесів, які визначають перспективи подальших трансформацій. Аргументовано, що причиною диференціації суспільства за рівнем доходів, можливостей реалізації потреб, зростання добробуту, самореалізації виступає соціальна стратифікація, яка визначена як поділ людей на соціальні верстви за схожими об'єктивними показниками - основними вимірами стратифікації: дохід, влада, освіта і престиж. Ці ознаки віднесено до зовнішніх ознак соціальної стратифікації, підґрунтям якої є місце тієї чи іншої соціальної групи в організаційній структурі суспільства й показано, що маючи не завжди економічний характер, вони забезпечують належність представників кожної верстви до певної доходної групи, визначають їх місце у структурі економічної та політичної влади, їхні права в структурі відносин власності, можливості впливу на прийняття економічних рішень, участь у перерозподілі доходів тощо. Встановлено, що внутрішні ознаки соціальної стратифікації дуже диференційовані й так взаємопов'язані, що визначити їх однозначну приналежність до характеристик певної соціальної верстви неможливо.

Автором обґрунтовано, що встановлення соціальної справедливості у трансформаційному суспільстві переважно пов'язується з вирівнюванням доходів та справедливим механізмом розподілу бюджетних коштів, а також зі створенням однакових шансів для отримання доходів і підвищення соціального статусу, з можливостями реалізувати потреби та інтереси.

Дисертантом встановлено, що проблеми соціальної справедливості як атрибуту соціальної безпеки стосуються розробки методологічних основ для пояснення соціальних пріоритетів і розподілу функцій між суб'єктами соціалізації. Доведено, що ця проблема має національний характер й вимагає врахування національної специфіки у визначенні міри соціальної відповідальності як держави, так і бізнесу, так і громадянського суспільства.

Обґрунтовано ряд інших аспектів, які стосуються встановлення соціальної справедливості: обсяги та структура суспільних благ; наявність формальних та неформальних прав свободи вибору видів діяльності, сфери зайнятості, споживчих благ; механізм формування факторних доходів та визначення місця окремого громадянина в соціальній структурі; визначення мінімальних соціальних стандартів; принципи побудови системи соціального захисту; принципи пенсійної реформи; виконання державою функції перерозподілу доходів; принципи встановлення податкових ставок. Проаналізовано проблеми поєднання ринкової ефективності та соціальної справедливості, визначено шляхи забезпечення оптимального співвідношення між справедливістю та ринковою ефективністю.

У п'ятому розділі - «Шляхи й механізми розв'язання соціальних суперечностей та перспективи розвитку соціалізованої економіки» - визначено перспективи розвитку соціалізованої економіки через виконання державою нової ролі «соціального інвестора» й активну участь представників сфери бізнесу та громадянського суспільства у розв'язанні економічних та соціальних проблем. Доведено, що нова роль держави, сучасні форми соціалізації бізнесу та інструменти здійснення соціальної відповідальності громадянським суспільством закладаються шляхом формування нового типу організаційної та економічної культури суспільства, в основі якого лежать національні культурно-історичні цінності, норми і звичаї, інституційні перетворення, формальні та неформальні механізми соціальних стосунків.

Дисертантом запропоновано принципи їх системного взаємозв'язку та взаємодії для розв'язання соціальних суперечностей й формування механізмів подальшого розвитку соціалізованої економіки. Наголошено, що держава визначає загальнонаціональні пріоритети, відповідає за їх реалізацію й виступає як соціальний інвестор, який розраховує на отримання соціальної вигоди у вигляді підвищення статусу і конкурентоспроможності країни у міжнародних відносинах, поліпшення показників добробуту й гарантування соціальної безпеки, удосконалення якості організаційної структури та організаційної культури суспільства, поліпшення якості соціальних стосунків, нагромадження соціального капіталу. Сфера бізнесу і громадянське суспільство перебирають на себе частину соціальної відповідальності на їхніх рівнях. Цьому сприяє сприйняття засобів та норм соціальної відповідальності, накопичених досвідом інших країн, та формування власних підходів і пріоритетів, заснованих на особливостях національного господарського менталітету, нагальних соціальних потреб, економічної або соціальної вигоди від соціально спрямованих дій.

Аргументовано, що механізм реалізації функції соціальної відповідальності держави повинен включати такі етапи: 1) визначення ролі та механізмів впливу держави на процеси соціалізації економіки; 2) оцінку стану соціальної безпеки; 3) визначення засобів реалізації функції соціальної відповідальності держави (концептуальне, науково-методичне, правове забезпечення та механізм прийняття колективних рішень); 4) розробку та впровадження заходів, спрямованих на соціалізацію економіки та гарантування соціальної безпеки, в основі яких лежить формування стратегії соціального розвитку (місії, цілей, пріоритетів економічної системи); 5) оцінку ефективності засобів соціальної відповідальності держави.

Аналіз особливостей соціалізації бізнесу в Україні дав можливість зробити такі висновки: 1) соціальна відповідальність бізнесу виникає як об'єктивна потреба не лише суспільства, а й самих підприємств, які прагнуть знайти своє місце в конкурентному середовищі, свого споживача, зацікавити до співпраці національних і зарубіжних партнерів, висококваліфікованих спеціалістів; 2) практики соціальної відповідальності бізнесу не приживаються, якщо вони нав'язані міжнародними стандартами, законодавством чи будь-якими суспільними структурами; їх ефективність тим вища, чим конкретніша спрямованість і більш наглядний соціальний результат; 3) потреба суспільства у тих чи інших формах соціальної відповідальності бізнесу складається під впливом національного менталітету, сучасного етапу розвитку процесів соціалізації та тих конкретних проблем, які неможливо розв'язати без вкладу бізнесових структур.

Визначено головні форми соціалізації бізнесу: забезпечення трудових прав персоналу, враховуючи створення умов для колективного представництва інтересів і ведення колективних переговорів; дотримання прав людини на робочому місці; навчання та розвиток персоналу, планування кар'єрного росту; підвищення заробітної плати, виплата премій і компенсацій; гарантування безпеки зайнятості; соціально-відповідальна реструктуризація підприємств; мотивація персоналу, складання планів індивідуального пенсійного забезпечення та страхування; допомога громадянам у розв'язанні житлових проблем, створення умов для повноцінного відпочинку (спортивні й культурні заходи); розробка внутрішніх кодексів, інструментів та соціальних стандартів менеджменту; удосконалення відносин зі споживачами; упровадження принципів чесного ведення бізнесу; звітність перед акціонерами, дотримання їх прав, забезпечення дивідендів; сертифікація відповідності систем управління якістю, здоров'ям і безпекою; управління ризиками та змінами; соціальні інвестиції, соціально відповідальний маркетинг та інше.

Виявлено, що найбільш типовими видами діяльності українських громадських організацій є захист прав та інтересів окремих соціальних груп людей, лобіювання, проведення тренінгів і надання консультацій, просвіта та поширення інформації для населення, вирішення соціальних питань, робота з дітьми та молоддю, допомога сім'ям дітей-інвалідів, профілактика негативних явищ серед молоді, протидія епідемії ВІЛ/СНІДу, робота з бездомними та безпритульними людьми тощо.

Аналіз національної специфіки розвитку соціальної відповідальності громадянського суспільства засвідчив, що для його формування і розвитку як суб'єкта соціальної відповідальності необхідний час, протягом якого суспільство зможе усвідомити ефективність такої діяльності. Для поліпшення діяльності громадських організацій необхідно змінити умови існування та підвищити їхній статус у розв'язанні проблем соціалізації. Для цього необхідно передбачити оплату певних послуг цих організацій, полегшити їм доступ до інформації, розробити інструменти впливу на владу тощо. На інституційному рівні важливо передбачити форми їх взаємодії з місцевими органами влади, надати право громадської експертизи діяльності цих органів, передбачити надання державними органами інформації про підготовку, прийняття й виконання соціально спрямованих рішень, створення дорадчих громадських рад та консультаційно-дорадчих органів для розв'язання певних проблем. Це передбачає певний рівень «зрілості» громадянського суспільства - зростання загальної політичної і правової культури громадян, поширення їх конституційної освіченості.

Розвиток громадянського суспільства виступає ключовою складовою виникнення та нагромадження соціального капіталу. Соціальний капітал визначається як відносини спілкування, співпраці, взаємодії, взаємної довіри та взаємодопомоги в процесі спільної діяльності, як процес саморозвитку людини через встановлення нових соціальних зв'язків, соціальне навчання, яке дозволяє інтегрувати соціальний досвід окремих осіб у суспільний досвід. Показано, що соціальний капітал виступає джерелом соціальної ренти як суспільного блага. Встановлено, що він сприяє створенню більш високого рівня організаційної культури суспільства, реалізації потреб та інтересів різних соціальних верств населення.

Дисертантом доведено, що формування та нагромадження соціального капіталу виступає формою прояву глобалізаційних процесів і, разом з тим, має національні особливості, які визначаються трансформаційним характером соціально-економічних відносин, ступенем зрілості ринкових механізмів, досконалістю правового законодавства, специфікою національного господарського менталітету, особливостями організаційної структури суспільства.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми щодо розробки теоретико-методологічних і практичних засад дослідження соціалізації трансформаційної економіки, необхідних для забезпечення соціальної спрямованості розвитку економіки та гарантування соціальної безпеки, визначення закономірностей, суперечностей та перспектив розвитку соціалізованої економіки, обґрунтування пропозицій щодо ролі органів державної влади, сфери бізнесу і громадянського суспільства у розв'язанні найважливіших соціальних завдань в умовах трансформації соціально-економічних відносин в Україні. Результати авторських досліджень проблем соціалізації трансформаційної економіки дозволили сформувати такі висновки, пропозиції та узагальнення концептуально-теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру:

1. Доведено, що соціалізація економіки - це історична загальнокультурна, загальносвітова закономірність суспільного розвитку. Її початкові форми існували у вигляді усуспільнення землі, засобів виробництва, праці, капіталу й історично змінювалися під впливом зростання продуктивних сил, розподілу праці і спеціалізації, що об'єктивно визначало взаємну залежність учасників економічних відносин у виробництві і споживанні. Встановлено, що процеси усуспільнення одночасно супроводжувалися виникненням механізмів відчуження факторів виробництва від їх власників, що зумовлювало виникнення майнової нерівності, соціальної диференціації, експлуатації як проявів суперечностей соціалізації, які історично виконували роль рушійної сили розвитку, засобу узгодження соціально-економічних інтересів. Аргументовано, що на початку ХХ ст. її зміст почав визначатися процесами демократизації власності та управління, змінами у змісті і характері праці, у підходах до управління, усестороннім розвитком особистості людини, поліпшенням умов праці й добробуту, підвищенням рівня соціального захисту населення, посиленням соціальних функцій держави тощо. Соціалізація перетворилася на одну із цілей економічної політики держави. Це сприяло формуванню у соціально розвинених країнах національних моделей соціального ринкового господарства.

2. Встановлено, що методологічною основою дослідження проблем соціалізації економіки виступають теорії утопічного соціалізму, добробуту, суспільного вибору, економічної соціодинаміки, а також теорії соціалізації, які розвиваються представниками інших соціальних наук. У них закладено теоретичні принципи соціальної організації, обґрунтовано шляхи та способи примноження суспільного багатства, принципи соціальної справедливості, основи соціальної політики держави, способи оцінки соціальної ефективності економічного розвитку. Складність предмету дослідження та неспроможність деяких методологічних підходів до його вивчення пояснюється динамічністю, багатогранністю та певною невизначеністю розвитку соціально-економічних процесів; значним впливом на них суб'єктивних чинників; фундаментальністю проблем економічного вибору, які не можуть бути вирішені через безмежність потреб та обмеженість ресурсів; суб'єктивними уявленнями громадян про особистий добробут, соціальну справедливість, механізми розвитку соціальних відносин.

3. Аргументовано, що закономірності соціалізації економіки соціально успішних країн пов'язані з удосконаленням та зміною фундаментальних основ функціонування економіки. Це соціалізація факторів виробництва під впливом розвитку НТП; зміна місця й ролі людини у виробництві; розширення функцій соціальної відповідальності держави, бізнесу та громадянського суспільства; формування мережевих структур; використання переважно ринкових принципів формування доходів; удосконалення систем соціального страхування та соціального забезпечення; нагромадження соціального капіталу як фактора соціалізації бізнесу; врахування особливостей господарського менталітету населення у національних моделях розвитку соціалізованої економіки; перетворення моральних цінностей, сформованих установок, звичаїв, норм поведінки на рушійні сили соціально-економічного розвитку; соціалізація підходів до управління, зростання соціальної відповідальності бізнесу за соціальні наслідки бізнесової діяльності; зростання ролі таких соціальних чинників як соціальний статус людини, місце в стосунках, наявність специфічних умінь, таланту, здібностей, освіти, досвіду та інше.

4. Обґрунтовано, що на кожному етапі соціально-економічного розвитку соціалізація набуває конкретного змісту, вимагає засвоєння й використання суб'єктами соціально-економічних відносин специфічної системи знань, цінностей і норм, властивих даному етапу, їх активну участь в соціально-економічних процесах. Визначено соціалізацію трансформаційної економіки як процес надання соціальної спрямованості її розвитку та формування й підтримання умов соціальної безпеки шляхом пристосування суспільства до ринкової організаційної культури на засадах: 1) демократизації відносин власності; 2) лібералізації економічних відносин та розвитку ринкової конкуренції; 3) впровадження відносин соціального партнерства та становлення й виконання функцій соціальної відповідальності органами державної влади, суб'єктами господарської діяльності, громадськими організаціями; 4) активної участі громадян в соціально-економічних відносинах, пов'язаної з підвищенням соціального статусу, досягненням успіху, визнанням, отриманням відповідної винагороди та задоволенням потреб; 5) пошуку ефективних механізмів узгодження економічних інтересів та розв'язання соціальних суперечностей.

5. Запропоновано структурно-функціональну модель соціальної системи, яка дозволяє упорядкувати співвідношення її основних елементів та показати їх роль у функціонуванні та розвитку економічних систем. На її основі встановлено, що специфіка економічної системи закладається комплексом базових цінностей, які домінують в суспільстві. Через норми, правила суспільної поведінки, процедури й специфічні механізми реалізації, закладені організаційною культурою суспільства, формується його організаційна структура - формальні та неформальні інститути. Організаційна структура - це частково самоорганізаційний (внутрішній) механізм, а частково - організаційний (зовнішній), який створений суспільством для координації соціальних процесів. Організаційний механізм передбачає формування формальних інститутів, необхідних для координації суспільних дій. До них відносяться права власності, форми влади, державний механізм координації соціальних відносин. Елементи організаційної структури втілюються у формуванні соціального порядку, тобто механізмах узгодження інтересів і дій різних суб'єктів.

6. Аналіз теоретико-методологічних засад соціалізації економіки засвідчив, що організаційна культура визначає специфічні механізми поєднання економічних інтересів різних суб'єктів господарювання, показує національну специфіку соціальних цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку. Доведено, що у сучасному суспільстві вона ґрунтується на принципах функціонування змішаної економічної системи - різноманітності форм власності та видів господарської діяльності й використанні ринкових та державних механізмів регулювання економічних відносин. Частиною організаційної культури виступає система норм, правил, процедур, а також механізмів їх реалізації, які структурують відносини між людьми та організаціями. Це суспільно-політичні та соціально-економічні інститути, які санкціонують норми і структури соціальних стосунків, функції державних структур, сукупність прав і обов'язків індивідів, механізм взаємодії виробництва і споживання, направленість розвитку та форми координації суспільних процесів. Соціалізація певною мірою характеризується як пристосування членів суспільства до нової організаційної культури, до ринкових механізмів у рамках тих норм, які закладаються новими суспільними інститутами.

7. Обґрунтовано, що інверсійний характер ринкової трансформації зумовлює специфічні закономірності соціалізації економіки постсоціалістичних країн: 1) відхід від одержавлених механізмів регулювання соціальних процесів до їх індивідуалізації та подальшого усуспільнення на основі приватної власності; 2) формування ринку праці та ринків соціальних благ і послуг, які раніше гарантувалися державою і вважалися безоплатними (ринок житла, медичних, освітніх послуг тощо); 3) зміна принципів функціонування системи соціального страхування; 4) глибока диференціація населення як за доходами, так і за розмірами нагромадженого багатства, що виникає в процесі початкового нагромадження капіталу; 5) соціальна конкуренція, розширюючи простір для соціалізації, сприяє нагромадженню людського і соціального капіталу та виступає однією з причин поглиблення соціальної диференціації й загострення проблем соціальної нерівності та несправедливості; 6) з'являються нові об'єкти соціальних інтересів - соціальна конкуренція ведеться за частку суспільної власності після її роздержавлення; за права володіння, розпорядження, управління засобами виробництва; за право на доходи, на управління майном, право приймати основні рішення; за соціальні статуси і ролі, які дозволяють самореалізуватися тощо; 7) формується нова організаційна структура та ринкова культура суспільства, за яких держава, бізнесові структури, громадянське суспільство починають виконувати нові соціальні функції; 8) інституційні деформації й загострення недобросовісної конкуренції зумовлюють формування та поширення монополістично-фінансової олігархії, виникнення корупції, тіньового сектору економіки, які складають загрозу соціальній безпеці; 9) під впливом глобалізації соціалізація трансформаційної економіки набуває інтернаціонального характеру.

8. Аналіз системних структурних змін, що відбуваються в трансформаційному суспільстві, та їх інверсійного типу показав, що соціалізація трансформаційної економіки має суперечливий характер. Ці суперечності мають об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення, пов'язані зі: 1) специфікою суб'єктно-об'єктних відносин, інтересів та ідеалів суспільства або окремих громадян, наявністю або відсутністю антагонізмів у суспільстві; 2) наслідками функціонування командної системи, що проявляються у незбалансованості темпів розвитку різних галузей господарства, переважанні екстенсивних факторів економічного зростання, використанні бюрократичних підходів та командних методів управління; 3) досвідом реформування соціально-економічних відносин «згори» командними методами; 4) невизначеністю подальшої системи соціального порядку, що проявляється у контрастах багатства і бідності, ефективності і справедливості, демократії і бюрократії, протиставленні економічних і соціальних цілей, антагонізмах при визначення правових норм власності та перерозподілі багатства.

9. Виявлено, що суперечності соціалізації трансформаційної економіки, у першу чергу, проявляються між старими, відживаючими і новими, що зароджуються, соціально-економічними відносинами, між ідеалами бажаного соціального стану та реальними можливостями наближення до них. Найскладніші суперечності виникають при кардинальній зміні фундаментальних основ функціонування економіки - відносин власності, форм та методів державного регулювання. Похідними від зазначених є суперечності суб'єктивного характеру, пов'язані із механізмами узгодження економічних інтересів різних суб'єктів соціалізації. Залежно від причин виникнення існують такі види суперечностей соціалізації трансформаційної економіки: 1) зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і трансформаційним характером економічних відносин; 2) пов'язані з глобалізацією; 3) зумовлені специфікою функціонування суспільно-політичних інститутів; 4) зумовлені особливостями національного господарського менталітету суспільства; 5) пов'язані зі здійсненням соціальної політики держави.

10. Дисертантом запропоновано авторське визначення економічної категорії соціальної безпеки як системи економічних відносин, притаманних соціалізованій економіці, пов'язаних із соціальною відповідальністю держави, корпорацій, господарських суб'єктів і громадянського суспільства за створення умов для реалізації творчих здібностей людини, зростання добробуту, гарантування соціальної захищеності та соціальної стабільності в суспільстві. Її основна суть визначається гарантіями ефективної зайнятості й можливістю отримувати доходи, достатні для забезпечення матеріальних і духовних потреб та зростання добробуту; відповідністю мінімальних доходів мінімальним стандартам; надійністю системи соціального забезпечення та соціального страхування; стабільністю суспільного життя; захистом прав власності, цивільних і політичних прав; свободою вибору видів діяльності, можливостями самореалізації особистості; дотриманням принципів соціальної справедливості тощо. Модель системи соціальної безпеки визначається у взаємозв'язку та взаємодії її підсистем (адаптаційної, інформаційної, цільової, функціональної, оцінки рівня соціальної безпеки та суб'єктної), кожна з яких містить специфічні елементи, що забезпечують відновлення та функціонування всієї системи. Методом дослідження соціальної безпеки як системи виступає стратегічний аналіз, який дозволяє вивчити вплив на неї економічних, політичних, соціальних та технологічних чинників, а також виявити сильні та слабкі сторони, загрози і можливості її підтримання.

11. Аргументовано, що соціальні результати ринкової трансформації економіки з погляду соціальної безпеки можна розглядати за двома основними напрямками: 1) як міру захисту від соціальних ризиків (за методикою розрахунку, затвердженою Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60); 2) як ступінь реалізації основних прав і свобод людини, які дозволяють знайти своє місце в суспільстві й реалізувати соціальні потреби (права приватної власності, у тому числі, інтелектуальної; право на участь в управлінні, у розподілі доходів; розвиток підприємництва; участь у соціальних мережах, можливості трудової міграції тощо). Ці оцінки неоднозначні, оскільки в трансформаційний період змінюються фундаментальні основи функціонування суспільства, його пріоритети, норми поведінки, морально-правові цінності. Зруйнована гарантована державою система соціального захисту населення, а натомість ще не сформувалася нова, заснована на переважно ринкових механізмах забезпечення та соціальній відповідальності як держави, так і сфери бізнесу, громадянського суспільства і кожного громадянина.

12. Обґрунтована нова соціальна роль держави в сучасній економіці, яка полягає у реалізації нею таких потреб та інтересів суспільства, які сприяють спрямованості його розвитку на досягнення соціальної справедливості, рівності шансів і можливостей для всіх членів суспільства, врахуванню національної самоідентичності, підтриманню соціальної безпеки, зростанню добробуту, розв'язанню соціальних проблем, пов'язаних із глобалізацією. Акцент робиться саме на кінцевому результаті і продуктивності соціальної політики. Встановлено, що сучасна держава має визначати загальнонаціональні пріоритети, відповідати за їх реалізацію й виступати як соціальним інвестором, який розраховує на отримання соціальної вигоди у вигляді підвищення статусу і конкурентоспроможності країни у міжнародних відносинах, поліпшення показників добробуту й гарантування соціальної безпеки, удосконалення якості організаційної структури та організаційної культури суспільства, поліпшення якості соціальних стосунків, нагромадження соціального капіталу.

13. Аргументовано, що механізм реалізації функції соціальної відповідальності держави повинен включати такі етапи: 1) визначення ролі та механізмів впливу держави на процеси соціалізації економіки; 2) оцінку стану соціальної безпеки; 3) визначення засобів реалізації функції соціальної відповідальності держави (концептуальне, науково-методичне, правове забезпечення та механізм прийняття колективних рішень); 4) розробку та впровадження заходів, спрямованих на соціалізацію економіки та гарантування соціальної безпеки, в основі яких лежить формування стратегії соціального розвитку (місії, цілей, пріоритетів економічної системи); 5) оцінку ефективності засобів соціальної відповідальності держави.

14. Встановлено, що сфера бізнесу і громадянське суспільство у трансформаційний період перебирають на себе частину соціальної відповідальності на їхніх рівнях. Цьому сприяє сприйняття засобів та норм соціальної відповідальності, накопичених досвідом інших країн, та формування власних підходів і пріоритетів, заснованих на особливостях національного господарського менталітету, нагальних соціальних потреб, економічної або соціальної вигоди від соціально спрямованих дій. Обґрунтовано, що соціальна відповідальність повинна не просто розподілятися між державою, сферою бізнесу й громадянським суспільством, а спільно ними забезпечуватися у відповідності до їхніх соціальних функцій. У реалізації цих функцій важлива роль належить принципам організаційної культури суспільства. Суспільні інститути повинні і здатні впливати на формування суспільної системи цінностей, спрямовувати суспільство на їх усвідомлення та реалізацію.

15. На даний час механізми розв'язання соціальних проблем та перспективи розвитку соціалізованої економіки бачаться у сприятливому розвитку наступних процесів і явищ: 1) зростанні ефективності суспільного виробництва, підвищенні рівня національної конкурентоспроможності; 2) визначенні пріоритетів та формуванні довгострокової стратегії розвитку країни, заснованої на дотриманні загальнонаціональних інтересів; 3) підвищенні ролі держави як суб'єкта соціалізації, який спрямовує зусилля та інвестує кошти в розвиток національної ідеї, яка сприятиме зростанню національної самосвідомості, підтриманню принципів справедливості, гарантуванню соціальної безпеки, збереженню національних традицій тощо; 4) розширенні форм та інструментів соціальної відповідальності бізнесових структур, громадянського суспільства, кожного індивіда за добробут і безпеку суспільства; 5) посиленні ролі національних традицій, культури, норм поведінки, моральних принципів у формуванні національної моделі організаційної культури суспільства; 6) формуванні та нагромадженні позитивного соціального капіталу. Отже, мова йде про створення національної моделі змішаної економіки з чітко визначеними, реальними й суспільно узгодженими пріоритетами майбутнього розвитку.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія

1. Галушка З.І. Соціалізація трансформаційної економіки: особливості, проблеми, пріоритети: монографія / З.І. Галушка. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2009. - 408 с. - (22.3 д.а.) (Рецензія академіка Чухна А.А. «Системне дослідження проблем соціалізації трансформаційної економіки». - Економічна теорія. - 2010. - № 2. - С. 115-117)

Розділи у колективних монографіях:

2. Становлення ринкового механізму в Україні: теорія та практика: монографія / за ред. Комарницького І.Ф. - Чернівці: Рута 2003. - 216 с. (особисто автору належить розділ «Становлення сучасних підходів до управління підприємством в умовах перехідної економіки України»; 2 д.а.)

3. Трансформація економіки України у глобальному економічному середовищі: монографія / за ред. Комарницького І.Ф. - Чернівці, 2006. - 272 с. (особисто автору належить розділ «Соціальна диференціація суспільства та проблема бідності у транзитивній економіці»; 1,3 д.а.)

4. Восточно-Европейское Пограничье: социально-экономическая динамика: коллективная монография / Сорочан О.П. (руков.) [и др.]. - Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2010. - 286 с. (лично автору принадлежат: Глава 2. «Методология исследования социальных систем»; п.5.4 «Украина: этапы и стратегия рыночного реформирования»; Раздел 3. «Социализация трансформационной экономики и ее национальная специфика»; 4,5 п.л. )

Підручники та навчальні посібники:

5. Галушка З.І. Стратегічний менеджмент: навчально-методичний посібник / З.І. Галушка, І.Ф. Комарницький. - Чернівці: Рута, 2006. - 248с. (особисто автору належить матеріал I і II навчальних модулів; 10 д.а.) (Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2 - 279б від 8.12.2005 р.)

6. Галушка З.І. Економічна теорія: навчально-методичний посібник / З.І. Галушка, І.Ф. Комарницький, П.О. Нікіфоров. - Чернівці: Рута, 2007. - 300с. (особисто автору належить матеріал перших трьох навчальних модулів; 16 д.а.). (Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 14/18-Г-1450 від 29.12.2006 р.)

7. Економічна теорія: Курс лекцій / За ред. Комарницького І.Ф. - Чернівці. Рута, 2008. - 333 с. (особисто автору належать: Розділ 3. Типи економічних систем; Розділ 9. Форми доходів в ринковій економіці; 1,3 д.а.)

8. Економічна нобелелогія. Навчальний посібник з курсу «Історія економічних учень» / І.І. Мазур, З.І. Галушка, В.О. Соболєв. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. - 224 с. (10 д.а.) (особисто автору належить матеріал с. 144-224 (4 д.а.). Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № 1/II-3018 від 13.04.2010 р.)

Статті у наукових фахових виданнях:

9. Галушка З.І. Основні ідеї Й. Шумпетера / З.І. Галушка, В.О. Соболєв // Науковий вісник Чернівецького національного університету. - Серія Економіка. 1998. - Вип. 25. - С.15-18 (особисто автору належить аналіз ідеї соціальної природи економічних явищ; 0,3 д.а.)

10. Галушка З.І. Формування стратегічних підходів до управління підприємством в умовах перехідної економіки / З.І. Галушка // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Економічні науки. - 2002. - Вип. 1.- С.182-190 (0,5 д.а.)

11. Галушка З.І. Соціальна диференціація суспільства: проблеми формування середнього класу в умовах трансформації економіки України / З.І. Галушка, В.О. Соболєв // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка. - 2004. - Вип. 195-196. - С.3-8 (особисто автору належить визначення критеріїв виділення середнього класу; 0,3 д.а.)

12. Галушка З.І. Соціальна відповідальність як функція держави у транзитивній економіці / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Економічні науки. 2005. - Вип.1. - С.20-32 (0,8 д.а.)

13. Галушка З.І. Соціальні ризики та соціальний захист населення / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка. - 2005. - Вип. 233. - С.23-27 (0,5 д.а.)

14. Галушка З.І. Об'єктивні основи соціалізації сучасної економіки: європейський досвід та проблеми в Україні / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка.. - 2006. - Вип. 281. - С.3-6 (0,4 д.а.)

15. Галушка З.І. Соціальна відповідальність держави: моделі соціальної політики / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Економічні науки. - 2006. - Вип. 1. - С.29-36 (0,4 д.а.)

16. Галушка З.І. Економічні аспекти соціальної безпеки суспільства / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка. - 2007. - Вип. - 328-329. - С.24-29 (0,7д.а.)

17. Галушка З.І. Теорія добробуту: історичні підходи та сучасні концепції / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Економічні науки. -2007. - Вип. 1. - С.22-29 (1,1 д.а.)

18. Галушка З.І. Соціальні принципи трансформації сучасного господарського порядку / З.І. Галушка, І.Ф. Комарницький // Університетські наукові записки / Universiti scientific notes / Часопис Хмельницького університету управління та права, 2007. - №3. - С.121-127 (особисто автором обґрунтовано сутність та структурні елементи сучасного господарського порядку; 0,3 д.а.)

19. Галушка З.І. Соціальна реальність інтеграційних процесів в Європі / З.І.Галушка // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: збірник наукових праць. Економічні науки. - 2007. - Вип. 9: - С.120-127.(0,5 д.а.)

20. Галушка З.І. Методологія аналізу сучасних економічних систем / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ . - Економічні науки. - 2007. - Вип. 1. - С.8-14 (0,4 д.а.)

21. Галушка З.І. Соціальна ціна глобалізації / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка. - 2008. - Вип. 367. - С.3-6 (0,4 д.а.)

22. Галушка З.І. Соціальна відповідальність як функція держави в сучасній економіці: необхідність, межі, завдання / З.І. Галушка // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2008. - № 3/II [45]. - С. 22-25 (0,5 д.а.)

23. Галушка З.І. Соціальна відповідальність корпорацій: взаємовідносини між державою й бізнесом / З.І. Галушка // Університетські наукові записки /Universiti scientific notes/ Часопис Хмельницького університету управління та права, Хмельницький, Міжнародний управлінський форум «Управління сьогодні та завтра». - 2008. - №3. - С.168-170 (0,4д.а.)

24. Галушка З.І. Розвиток теорії добробуту: суперечності чи неможливість прийняття ефективних рішень?/ З.І. Галушка // Економічна теорія. - 2008. - № 1. - С.22-29 (0,7 д.а.)

25. Галушка З.І. Соціальна диференціація як проблема організаційної культури трансформаційного суспільства / З.І. Галушка // Наукові праці: Науково-методичний журнал. МДГУ ім. Петра Могили. - Економічні науки. - 2008. - Том 89. - Вип. 76. - С.119-124 (0,6 д.а.)

26. Галушка З.І. Соціосинергетичний підхід як метод аналізу сучасних економічних систем / З.І. Галушка, В.П. Якобчук // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету. - Частина 2. - Серія Економіка. 2008. - Вип. 69. - С.44-53 (особисто автором обґрунтовано сутність соціосинергетичного підходу як методологічного принципу економічного дослідження; 0,3)

27. Галушка З.І. Організаційна культура підприємства як фактор соціалізації бізнесу / З.І. Галушка // Теоретичні та прикладні питання економіки: Збірник наукових праць. - 2008. - Вип. 15. - С.262-267 (0,5д.а.)

28. Галушка З.І. Соціальні принципи оподаткування: теорія і практика / З.І. Галушка // Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). - 2008. - №2 (41)' - С.142-147 (0,5 д.а.)

29. Галушка З.І. Суперечності соціалізації як прояв організаційної культури економічної системи / З.І. Галушка // Банківська справа. - 2009. - №1. - С.51-57 (0,7 д.а.)

30. Галушка З.І. Нова роль держави в сучасній економіці: соціосинергетичний погляд / З.І. Галушка // Економіка і держава. - 2009. - № 1. - С. 9 - 12 (0,6 д.а.)

31. Галушка З.І. Фактори формування економічної культури українського суспільства / З.І. Галушка // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Економічні науки. -2009.- Вип. 1(33). - С.8-15 (0,4 д.а.)

32. Галушка З.І. Господарський менталітет як елемент організаційної культури суспільства / З.І. Галушка // Вісник Академія праці і соціальних відносин федерації профспілок України. Науково-практичний збірник. - 2009. - №2 [49]. - С.70-75 (0,6 д.а.)

33. Галушка З.І. Соціальний капітал як чинник соціалізації трансформаційного суспільства / З.І. Галушка // Чернівці ЧНУ. Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія Економіка, - 2009. - Вип. 456. - С.3-7 (0,5 д.а.)

...