Економічний механізм реалізації соціальної політики: інфраструктурний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ім. М.В. ПТУХИ

Левін Павло Борисович

УДК 330.342.146

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ

СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ: ІНФРАСТРУКТУРНИЙ

ПІДХІД

Спеціальність: 08.00.07 - демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Новіков Валерій Миколайович, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, завідувач відділу соціальної інфраструктури.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Мандибура Віктор Омелянович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії;

доктор економічних наук, професор Кравченко Ірина Семенівна, Університет банківської справи Національного банку України, проректор із навчально-методичної роботи;

доктор економічних наук, професор

Шаульська Лариса Володимирівна, Донецький національний університет Міністерства освіти та науки, молоді і спорту України, професор кафедри управління персоналом та економіки праці.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України за адресою: 01032, м.Київ-32, бульв. Т.Шевченка, 60.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук С.В.Полякова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні тенденції, що визначають пріоритети соціальної політики, обумовлені цілями економічного розвитку країни, в якості яких проголошені макроекономічна стабільність, стійкі темпи зростання валового внутрішнього продукту, поліпшення добробуту населення, модернізація соціальної інфраструктури і підвищення якості послуг. Посилення людського потенціалу, соціальної захищеності населення, поліпшення його духовного і фізичного здоров'я, послаблення негативних наслідків кризової й несприятливої демографічної ситуації стають ключовими напрямами державного регулювання. У цих умовах зростає значення економічного механізму, спрямованого на удосконалення мотиваційних методів з метою розвитку соціальної політики і соціальної інфраструктури. соціальний політика національний економіка ринковий

Заходи, що вживаються урядом, орієнтовані на вирішення короткострокових завдань стабілізації соціальної інфраструктури і недостатньо ефективні. Через високий рівень вимог з боку населення до «соціалізації» інфраструктурних галузей соціальна політика держави утримує їх у межах інерційного сценарію. Реформи відбуваються з труднощами і протиріччями, виникають проблеми в регулюванні діяльності освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства.

При збереженні в цілому пріоритетності соціально важливих галузей у державній політиці і бюджеті намітилися новітні тенденції, які проявляються в розширенні ринкових аспектів у діяльності медичних закладів, загальної й професійної освіти, комунальних служб і житлового будівництва, сфері дозвілля і рекреації.

Недостатнє дослідження питань економічного механізму реалізації соціальної політики і розвитку соціальної інфраструктури призводить до невірних рішень, девальвації та знецінення намічених цілей, послаблення системи управління, а отже, наростання в них елементів невизначеності та хаотичності. При розробці проблеми економічного механізму необхідно визначити напрями державного і ринкового регулювання соціальної інфраструктури, враховуючи соціальні й гуманітарні аспекти.

У науковому плані економічний механізм соціальної інфраструктури - це засіб регулювання господарських процесів із властивими йому економічними формами і методами впливу на діяльність соціальних галузей. У даній категорії проявляються відносини, які відбивають конкретні зв'язки і стосунки в процесі функціонування соціальної інфраструктури.

Економічний механізм - динамічне поняття і має відповідати модернізаційному курсу в соціальній політиці. Проте його цільове призначення і структура для сучасного стану трансформаційних реформ у соціальних галузях виявляються дискусійними і невизначеними.

На теоретичному рівні економічний механізм почав активно вивчатися в 70-ті роки минулого століття. Позитивним науковим досягненням того періоду було обґрунтування його структури, яка включала економічні та неекономічні (правові, ідеологічні) методи регулювання господарчої системи. Найбільш докладно ця позиція була доведена Л.І. Абалкіним. Проте застосування економічного механізму обмежувалося сферою економічних відносин матеріального виробництва. У 70-80-ті роки предмет економічних досліджень завдяки працям Е.М. Агабаб'яна, В.Є. Козака, А.І.Кочерги, А.А. Мазаракі, М.В. Солодкова, В.В. Онікієнка був поширений у соціальну інфраструктуру. В подальшому проблема економічних відносин була поєднана з механізмом соціальної інфраструктури, визначивши його властивості, специфіку, пріоритети й організаційні форми. Тим самим стверджувалась особливість економічного механізму соціальної інфраструктури в єдиній економічній системі. При цьому співвідношення складових економічного механізму було неоднаковим. Неекономічним факторам надавалося допоміжне значення. Невизначеним залишався і спосіб взаємодії елементів економічного механізму. Дискусійними є питання економічного механізму: відносини з власністю, організаційні форми функціонування.

В умовах масштабної трансформації національної економічної системи, особливо стосовно посилення її конкурентоздатності й ролі в розвитку людського потенціалу, завдання модернізації механізму в соціальній інфраструктурі потребує додаткового дослідження із залученням сучасних соціально-економічних теорій та практики країн, які вже мають досвід перетворень у соціальній політиці.

Сучасній проблематиці механізму регулювання діяльності галузей соціальної інфраструктури присвячені праці українських, російських, європейських і американських вчених.

В Україні зазначеним питанням присвячені праці Т.М. Камінської, І.С. Кравченко, В.І. Куценко, О.В. Макарової, В.О. Мандибури, В.М. Новікова, Л.В. Шаульскої та інших авторів. У Росії - С.Н. Андрєєва, Л.С. Гребньова, Е. Ш. Гонтмахера, В. Л. Тамбовцева. Серед європейських та американських вчених можна назвати дослідження Дж. Акерлофа, Ж. Асемоглу, М. Кремера, А. Міана, Р. Нельсона, а також Г. Бонесроннінга, Р. Рявкіна, І. Ханушека, в яких порушуються проблеми реалізації соціальних послуг.

Зазначені автори в основному акцентують увагу на характері маркетингової діяльності галузей соціальної інфраструктури, визначаючи її складність і суперечливість. Відмічаючи розвиток ринкових відносин у цій сфері економіки, вони намагаються визначити їх специфіку, акцентуючи увагу на результатах праці.

Наукова проробка проблем, що аналізуються, має риси теоретичної чіткості й завершеності, але торкається лише одного конкретного сегмента економічної діяльності соціальної інфраструктури: реалізації послуг. Проте в цілому такий напрям досліджень можна вважати продуктивним.

Зараз еволюція економічного механізму переходить у новий стан взаємодії структурних частин і джерел зростання завдяки руху від факторних характеристик змін до соціальних, споживчих і далі до інституційно-структурних. Усе більш очевидною стає сьогодні контрпродуктивність теоретичної настанови, що за рахунок виключно бюджетних обов'язків держави можна відновити людський потенціал. Нині в суспільстві формується уявлення, що необхідно радикально змінити відношення суспільства до людини, поставивши її в центр національного розвитку. На зміну попередньому курсу реформування соціальної інфраструктури, орієнтованому на мінімальні регулятивні норми у відсотках до ВВП, має прийти стратегія, в основу якої покладено соціальний імператив державно-приватного фінансування.

Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоріях і спеціалізованих (галузевих) концепціях. Перспектива реалізації економічного механізму розглядається переважно на принципах інституціональної й еволюційної теорії з урахуванням сучасних тенденцій у суспільному та економіко-організаційному розвитку соціальних галузей. Міждисциплінарний підхід дає можливість усі чинники, які впливають на механізм соціальної інфраструктури, поєднати і націлити на збалансування та ефективний розвиток і фінансування соціально важливих галузей.

Необхідність створення цілісного механізму соціальної інфраструктури, адекватного сучасним суспільним вимогам і заснованому на ефективній взаємодії інституціональних структур розвитку людського потенціалу, обумовила вибір теми дисертаційного дослідження, постановку його мети, завдань і визначення логіки роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науково-дослідними роботами, що виконувалися відповідно до тематичного плану Інституту демографії та соціальних досліджень ім. В.М. Птухи НАН України: «Стратегічні напрями розвитку соціальної інфраструктури (д/р № 0104U000539, 2002-2006 рр.), де автором досліджувалися теоретичні проблеми реалізації соціальної політики, інституціональні основи та стратегічні напрями функціонування галузей соціальної інфраструктури; «Імперативи розвитку соціальної інфраструктури в умовах якісної трансформації економіки» (д/р 0106U006897, 2007-2009 рр.), у межах якої автором розглянуто широке коло актуальних питань реалізації соціальної політики і реформування механізму соціальної інфраструктури на етапі економічної трансформації суспільства і розширення глобалізаційних процесів, виявлені зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на роботу соціальних закладів, вдосконалено економіко-організаційні форми і методи їх діяльності; «Суспільні пріоритети та механізми розвитку соціальної інфраструктури» (д/р № 0109U008253, 2010-2011 рр.), при виконанні якої визначено специфіку і структуру економічного механізму соціальної інфраструктури як системного поняття, розроблено концептуально-методичні підходи до її випереджаючого розвитку і науково-практичні рекомендації підвищення якісного рівня надання послуг.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад реалізації соціальної політики, розвитку економічного механізму соціальної інфраструктури і на цій основі практичних рекомендацій функціонування соціально важливих галузей національної економіки в умовах ринкової трансформації.

Досягнення поставленої мети обумовило постановку і розв'язання комплексу наукових завдань:

– дослідити теоретичні основи та концептуальні напрями підвищення ефективності реалізації соціальної політики;

– визначити зміст економічного механізму в соціальній інфраструктурі, зростання його функціональної ролі в розвитку соціальних галузей в умовах трансформаційних змін;

– обґрунтувати необхідність формування економічного механізму в руслі етичних принципів соціальної політики;

– здійснити аналіз економічного механізму соціальної інфраструктури як цілісного поняття, застосовуючи системний підхід;

– надати якісну характеристику і виокремити базові елементи економічного механізму соціальної інфраструктури;

– проаналізувати практику функціонування соціальної інфраструктури в період реформ і обґрунтувати пріоритетні напрями її економічного розвитку;

– узагальнити міжнародний досвід реалізації соціальної політики в інфраструктурних галузях, визначивши можливість його адаптації до умов України;

– кількісно оцінити платоспроможний попит населення на соціально важливі послуги, виявити позитивні й негативні ефекти в соціальній структурі їх споживання;

– активізувати механізм функціонування державно-приватного партнерства в інтересах розвитку соціальної інфраструктури;

– розширити доступність послуг на основі залучення альтернативних джерел фінансування;

– запропонувати ефективні інструменти поліпшення бюджетної політики щодо розвитку соціальної інфраструктури.

Об'єктом дослідження є процес регулювання і розвитку галузей соціальної інфраструктури в умовах трансформації економічної системи і підвищення дієздатності соціальної політики держави.

Предмет дослідження складають теоретико-методологічні та науково-практичні проблеми розвитку економічного механізму соціальної інфраструктури як основної передумови її реформування на концептуальних засадах становлення соціальної держави.

Методологія і методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, сучасні положення економічної теорії та прикладної економіки, праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань теорії та практики соціальної політики, механізму її реалізації, економіки та організації галузей соціальної інфраструктури, людського розвитку, демографічних та соціальних досліджень.

Досягнення поставленої мети і вирішення дослідницьких завдань потребували застосовування загальнотеоретичних концепцій і спеціальних (галузевих) теорій, які в сукупності уявляють науковий базис вивчення двох основних понять: соціальної політики та економічного механізму; діалектичного методу сходження від конкретного до абстрактного для їх узагальненої характеристики, вивчення генезису функцій, закономірностей розвитку і методів реалізації. На основі системного і структурно-функціонального підходу досліджено атрибутивні загальносистемні характеристики економічного механізму соціальної інфраструктури, визначено його властивості й категоріальний зміст. Положення економічної теорії добробуту й інституціональної методології використано для обґрунтування реалізації соціальної політики і розвитку економічного механізму на основі етичних принципів. Для оцінки його сталості й ефективності застосовувалася методологія функціонального моделювання діяльності організаційно-економічних систем (соціальних галузей, закладів, фондів та інших організаційних утворень). Нормативно-подушовий метод використовувався для аналізу фінансування соціальної інфраструктури. Метод аналогії дозволив дати наукове тлумачення динаміки і соціальної структури споживання населенням платних послуг, його схильність до інвестування у розвиток галузей соціальної інфраструктури. Методи економічного аналізу застосовувалися для опрацювання емпіричного матеріалу з метою аналітичного вивчення стану механізму функціонування галузей соціальної інфраструктури і перспектив його подальшого розвитку.

Із використанням статистичних та економіко-математичних методів здійснені прогнозно-аналітичні розрахунки динаміки внутрішнього попиту на соціально важливі послуги. Використання індексів нерівності дозволило проаналізувати соціальні й регіональні тенденції споживання послуг.

Емпіричною базою дослідження стала інформація Міністерства фінансів України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства соціальної політики України, Національного банку України, Державної служби статистики України, Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки, Державного агентства з питань кіно.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад економічного механізму реалізації соціальної політики та практичних рекомендацій щодо розвитку соціальної інфраструктури в умовах здійснення глибоких трансформаційних реформ, націлених на масштабну диверсифікацію економіки і підвищення якості життя населення.

У процесі виконання дисертаційної роботи автором отримані такі наукові результати:

Вперше:

- сформульовано новий напрям наукових досліджень, який полягає в розробці теоретичних засад економічного механізму реалізації соціальної політики та розвитку соціальної інфраструктури в умовах поширення глобалізацій них процесів та становлення соціальної держави;

- дано загальнонаукове тлумачення економічного механізму як системного поняття, визначено його типологію й універсальний характер функціонування, що дає змогу уникнути фрагментарної практики управління соціальною політикою і соціальною інфраструктурою та забезпечує цілісне бачення існуючих проблем та шляхів їх вирішення;

- виокремлено чотири базові елементи економічного механізму, пов'язаних із державним, комерційним, корпоративним та державно-партнерським підходами до реалізації соціальної політики і регулювання діяльності в галузях соціальної інфраструктури; запропоновано бюджетний, кредитний, податковий, компенсаційний, мотиваційний, актуарний і ціновий інструментарій впливу на розвиток соціальних галузей;

- розроблено модель і здійснено прогнозування динаміки і соціальної структури платоспроможного попиту населення на послуги таких соціально важливих галузей, як освіта й охорона здоров'я, на основі використання децильного розподілу домогосподарств за рівнем середньодушових грошових витрат і застосування сучасних алгоритмів прогнозування, що дає змогу цілеспрямовано використати результати прогнозу для реалізації соціальної політики; оцінено потенціал економічного розвитку соціальної інфраструктури;

- з урахуванням платоспроможності населення на ринку послуг запропоновано нетрадиційний підхід до регулювання соціальної політики на основі перерозподілу фінансових ресурсів між державними закладами соціальної інфраструктури та організаціями інших форм власності; пропонується зміна господарчого статусу закладів соціальної інфраструктури з бюджетного на автономний;

- доведено, що механізм реалізації соціальної політики доцільно поєднувати з механізмом соціального діалогу. У роботі пропонуються заходи принципово нового характеру щодо розвитку існуючої практики соціального діалогу, зокрема, диверсифікована модель соціального діалогу з метою посилення його впливу на механізм соціальної інфраструктури на місцевому рівні. У тристоронню модель соціального діалогу необхідно імплементувати регіонально-галузеві угоди, що дасть змогу використати його потенціал для формування місцевих бюджетів і розвитку соціальної інфраструктури.

Удосконалено і конкретизовано:

- теоретичні підходи інституціонального напряму економічної думки до аналізу і регулювання соціально-економічних процесів. Обґрунтовано, що класична інституціональна теорія, на відміну від неокласичного напряму і нових модифікованих інституціональних концепцій, використовує еволюційний і суб'єктивний підхід до дослідження проблем реалізації соціальної політики й економічного механізму, в зв'язку з чим правомірна широка трактовка його предмету дослідження, де пріоритетом є реальні потреби людини і достойний рівень життя; вимога державного контролю за соціальною інфраструктурою; відмова від розуміння ринку як універсального механізму розподілу ресурсів на користь «економічної людини»;

- механізм фінансування галузей соціальної інфраструктури з урахуванням їх функціональної специфіки; для бюджетних закладів обґрунтована необхідність трансформації кошторисної моделі асигнування бюджетних коштів у нормативну. Реалізація принципу нормативного подушного фінансування забезпечує справедливість і транспарентність у розподілі бюджетних коштів, вирівнює умови фінансування галузей соціальної інфраструктури;

- концепцію державно-приватного фінансування закладів соціальної інфраструктури, в контексті якої запропоновано додаткові шляхи активізації соціальної корпоративної політики, соціального діалогу і використання такого важливого фінансового інструменту, як цільовий капітал; структурне удосконалення соціального діалогу потребує його подальшої інституціоналізації, яка полягає в становленні територіально-галузевої моделі переговорного процесу;

- методологічні підходи до визначення витрат на обслуговування населення, на підставі чого удосконалюються розрахунки норм і нормативів, які покладені в основу функціонування закладів соціальної інфраструктури, наприклад, норм використання ліжок у медичних стаціонарах, вартісні показники надання освітніх послуг тощо;

- категорію страхового ризику та її включення в систему обов'язкового державного соціального страхування. Страховий ризик повинен охоплювати втрати трудового доходу і втрати через настання страхової події.

Дістали подальшого розвитку:

- принципи і порядок кредитування професійної освіти на основі узагальнення досвіду розвинених країн, країн Центральної та Східної Європи з приводу надання грошових позик комерційними та державними структурами з метою поліпшення доступу до якісної освіти і попередження соціально-економічних ризиків;

- теоретичні підходи до регулювання тарифної системи. Нинішнім умовам відповідає регресивний характер зростання тарифних коефіцієнтів, який випливає з фактичного розподілу працівників за складністю праці й розмірами заробітної плати. Базовими тарифними умовами оплати праці є: ставка першого розряду, яка фіксує співвідношення мінімального розміру оплати праці й прожиткового мінімуму; діапазон сітки, скорочений до 18 розрядів; міжрозрядні коефіцієнти та розраховані на їх основі ставки оплати праці за розрядами, які надають перевагу найбільш кваліфікованому контингенту працівників;

- концепція багатоканального фінансування закладів соціальної інфраструктури за рахунок поліпшення структури джерел надходження коштів. Зокрема, пропонується впровадити, враховуючи міжнародну практику, маркіровані податки і застосувати систему позабюджетних державних фондів із закріпленими джерелами доходів для фінансування соціально важливих видів невиробничої діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Значення одержаних здобувачем наукових результатів полягає в тому, що методологічні положення, висновки, рекомендації, які містяться в дисертаційній роботі, становлять теоретико-практичне підґрунтя для розробки економічного механізму реалізації соціальної політики і розвитку соціальної інфраструктури. Наукові напрацювання автора використані органами державної влади, Федерацією профспілок України та іншими організаціями.

Пропозиції й рекомендації наукової записки щодо кредитування професійної освіти отримали позитивну оцінку Ради національної безпеки й оборони України, використані при підготовці загальнодержавних документів економічного і соціального спрямування, доповідних записок на ім'я Президента України (довідка № 6/9-3833-67 від 29.09.2006 р.).

Висновки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження щодо удосконалення системи оплати праці в галузях соціальної інфраструктури використані Федерацією профспілок України при підготовці для Кабінету Міністрів України «Концептуальних засад зростання заробітної плати в контексті досягнення європейських стандартів» та рекомендацій Міжнародної науково-практичної конференції «Тенденції та перспективи зростання заробітної плати в контексті європейської інтеграції України».

Вказані матеріали враховувались у тристоронніх переговорах щодо визначення мінімальної заробітної плати і використані при обґрунтуванні положень проекту Трудового кодексу, а також у проекті Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Всеукраїнським об'єднанням організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2006-2009 рр. (довідка № 03/01-24/2171 від 10.11.2006 р.).

Інформаційно-аналітичні матеріали дослідження і наукові пропозиції щодо фінансування галузі охорони здоров'я та запровадження страхової медицини використані в науковій доповіді Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України «Про стан охорони здоров'я в Україні та основні напрями реформування цієї сфери», яка виконана на замовлення Ради національної безпеки та оборони України і надіслана до цієї установи для впровадження. Пропозиції наукової доповіді з проблем реформування охорони здоров'я використані Радою Національної безпеки і оборони України (довідка № 181-8/366 від 16.11.2009 р.).

Надані консалтингові послуги фінансовій компанії «Фактор», які спрямовані на підвищення конкурентоздатності національного туристичного ринку (довідка № 3/1 від 11.02.2009 р.).

Інформаційно-аналітичні матеріали і пропозиції доповідної записки щодо функціонування і розвитку закладів культури і спорту використані Інститутом українсько-польської співпраці для розробки інституціонального механізму розвитку культурно-освітніх і дозвільних закладів. Зазначені матеріали також використовуються в учбових програмах вищих навчальних закладів України та Польщі (довідка № 257 від 20.05. 2009 р.).

Рекомендації доповідної записки щодо механізмів реалізації соціальної корпоративної політики використовуються урядовими структурами при підготовці державних програм розвитку системи державно-приватного партнерства (довідка № 01/67 від 29.01.2010 р.).

Пропозиції наукової доповіді з питань прогнозування платоспроможного попиту домогосподарств на платні послуги використані Федерацією профспілок України при удосконаленні методології формування прожиткового мінімуму (довідка № 04/01-25/718 від 31.03.2010 р.).

Науково-методичні розробки автора щодо регулювання діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України використані Комітетом з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України під час опрацювання законопроектів і підготовці парламентських слухань (довідка № 04-35/12-254725 від 13.12.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійно виконаних наукових досліджень автора, в якій викладено авторські наукові позиції, його творчий підхід до розробки основних положень, висновки і рекомендації. Особистий внесок автора в наукові роботи, виконані в співавторстві, конкретизовані в списку публікацій за темою дисертації. Із наукових праць, які опубліковані в співавторстві, використано лише ті ідеї та положення, які отримані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації доповідались і дістали схвалення на міжнародній науково-практичній конференції «Демографічні аспекти регулювання та відтворення трудового потенціалу» (м. Київ, 2006 р.); спільній VІІІ науково-практичній конференції Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва й Української академії бізнесу та підприємництва «Стратегічний розвиток України: реалії та перспективи» (м. Київ, 2006 р.); науково-практичній конференції «Теорія і практика державного управління в умовах євроінтеграції» (м. Луцьк, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи та пріоритети розвитку людського капіталу в умовах глобалізації» (м. Харків, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Регіональні проблеми людського та соціального розвитку» (м. Донецьк, 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Фундаментальні і прикладні дослідження рекреаційно-дозвільної сфери в контексті євроінтеграційних процесів» (м. Київ, 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспособность и инновации: проблемы науки и практики» ( м. Харків, 2008).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 34 наукових працях обсягом 28,82 д.а., у тому числі одній індивідуальній та п'яти колективних монографіях, 19 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, 9 - у збірниках наукових конференцій та інших виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 450 сторінок, основний текст викладений на 407 сторінках, список використаних джерел включає 205 найменувань на 18 сторінках. Дисертація містить 13 додатків на 25 стор., 5 рисунків і 48 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні основи соціальної політики та економічного механізму» обґрунтовано вихідні положення, що формують концептуальний базис дослідження: місце і роль економічного механізму в реалізації соціальної політики і розвитку соціальної інфраструктури, понятійно-категоріальний апарат, особливості економічного механізму як теоретичної дефініції, його соціальні, організаційні та нормативні функції.

Розглянуто теоретико-методологічні проблеми соціальної політики й економічного механізму в еволюційному контексті. Протягом тривалого часу соціальні процеси й явища переважно аналізувалися крізь призму чисельних вчень та узагальнень, які спрямовані на вивчення важливих, але часткових проблем - народонаселення, педагогіки і соціальної психології, культурології, детермінаційної теорії медицини, соціобіології, курортології та інших. Дані питання досліджені досить повно, але вони не забезпечували системність аналізу соціальної політики і галузей соціальної інфраструктури, хоча окремі положення і спостереження стосовно поведінки людини або окремих груп населення заслуговують адаптації економічними дисциплінами.

Виходячи з багатогранності поняття соціальної політики, остання визначена як сукупність умов і система методів господарчої діяльності та життєзабезпечення населення і спрямована на якісне оновлення концептуальних принципів управління соціальним життям, застосування їх у всіх сферах, які охоплюються соціальними відносинами. У практичному сенсі соціальна політика реалізується через економічний механізм, у структуру якого залучено інструментарій управління всім комплексом галузей соціальної інфраструктури (охорони здоров'я, житлового забезпечення і комунального господарства, освіти, культури, рекреації).

З цими обставинами пов'язано те, що в основу вивчення проблематики соціальної політики покладено загальнонаукові теорії, які розглядають її з точки зору загальних закономірностей розвитку, та спеціалізовані теорії і концепції функціонування окремих галузей і процесів. Такий підхід розкриває універсальний характер зв'язків, що існують між двома основними поняттями: соціальною політикою й економічним механізмом. З'ясувати цю універсальність можливо, якщо враховувати якісну різноманітність зв'язків між ними і не зводити їх до якогось одного типу: механістичного або рефлексивного.

У даному розділі докладно і критично розглянуті основи таких загальнонаукових теорій і доктрин, як людський капітал, соціальний капітал, соціально ринкова економіка, соціальна держава, економічна соціодинаміка, яким надається пріоритет у пошуку шляхів сталого розвитку соціальної політики.

До спеціалізованих і галузевих теорій соціальної політики і соціальної інфраструктури відноситься, наприклад, концепція людських ресурсів, соціальної інтеграції, соціальної згуртованості, достойної праці, гендерної рівності, соціальної дезадаптації та інші. В охороні здоров'я - це теорії формування здорового способу життя, суспільного здоров'я, санології тощо. В освіті - концепція компетентності, концепція змісту освіти, загально навчальних умінь і навичок, у культурі - культурної комунікації, семіотичної концепції культури тощо. Мотиваційним чинником розповсюдження галузевих і спеціалізованих теорій у різних сегментах соціальної політики слід визнати спроби здійснити раціоналізацію і реструктуризацію її організаційної структури, спрямованої на формування соціальних інститутів, які не тільки протистоять ризикам ринку, але й забезпечують розвиток людського потенціалу.

На теперішній час у країні склалася ситуація, коли загальні теорії з метою розробки науково обґрунтованих стратегічних і тактичних пропозицій, не знаходять широкого застосування, а спеціалізовані теорії важко реалізуються в зв'язку з тим, що цей процес здійснюється без належного економічного забезпечення.

При всій різноманітності теоретичного поля соціальна економіка і політика на практиці стикається зі спрощеною методологією, не адаптованою до системного характеру і швидкості суспільного і науково-технічного прогресу, до оновленої функціональної ролі соціальних галузей по забезпеченню якості життя населення. Економіка соціальної інфраструктури як комплекс галузей, спрямованих на задоволення потреб соціального характеру, має певну ступінь єдності. В якості цілісності вона не може розглядатися з боку однієї теорії, яка разом охоплює динаміку розвитку, економічне регулювання, процеси організаційної та економічної модернізації, фінансування, кредитування та інші.

Дослідження показують, що складні системні речі й соціально-економічні процеси одночасно описуються декількома теоріями. У зв'язку з цим висловлена думка, що для теоретичного аналізу соціальної інфраструктури як системного об'єкту найбільш адекватною є концепція трьох парадигм, яка ґрунтується на ідейних наслідках неокласичної економічної системи, інституціоналізму та еволюційної доктрини. Усі три парадигми характеризують економіку з позицій властивих їм уявлень і базових принципів.

Одним із найменш розроблених напрямів зазначеної інтегрованої концепції є інституційний. Сучасний інституціоналізм представлений цілим спектром течій, кожна з яких має ряд відмінних особливостей. У зв'язку з одностороннім трактуванням інститутів у неоінституціональній традиції дослідження економічного механізму має виходити з положень класичних концепцій інституціональної теорії, які, по-перше, виводять економічний механізм за межі теорії «загальної рівноваги» і ринкової прибутковості, по-друге, розглядають його з позицій холізму (узагальнення), що відкриває шлях до розуміння його як цілісної системи.

Економічний механізм соціальної інфраструктури являє собою цілісну категорію, яка охоплює сукупність заходів політичного, господарчого, правового, соціального характеру, спрямованих на розвиток медичної, освітянської, соціально-культурної та інших галузей. За змістом - це інтегрована структура, що включає організаційно-економічні відносини як основні, а також суміжні відносини (економіко-технологічні і надбудову). Цілісність механізму соціальної інфраструктури розкрито через його властивості, які власне і визначають його специфіку. Властивості з різних сторін характеризують цілісність механізму соціальної інфраструктури і між ними немає субпідрядності. У структурному плані економічний механізм - складне явище, яке охоплює різні економічні форми (консолідований бюджет, фонд оплати праці, банківське кредитування, податки, некомерційні фонди, акції та інше), методи регулювання (нормативний, кошторисний, програмний, страховий).

Як елемент господарських відносин механізм соціальної інфраструктури характеризується різноманітністю зв'язків. У наукових дослідженнях часто переважає думка, що зв'язки існують тільки між окремими об'єктами, які відмінні одні від одних. Такий метафізичний підхід не враховує можливість рефлексивного типу зв'язків. Останній характеризується наявністю в об'єктах внутрішніх зв'язків, які мають каузальне (причинне) значення і виступають як джерела їх розвитку. Визнання рефлексивного типу зв'язків не передбачає розчленування цілісного об'єкту, який у нашому випадку є механізмом соціальної інфраструктури, на окремі елементи. Завдяки цьому рефлексивне відношення виступає системоутворюючим фактором, а механізм - системним і відособленим об'єктом. Така позиція відкриває шлях до дослідження економічного механізму окремим блоком. У зв'язку з цим правомірно вивчати економічний механізм із позицій структурно-функціонального підходу.

У процесі дослідження з огляду на ринкові відносини розроблено проблему опорного каркасу економічного механізму. Він включає базові елементи, які надають стабільності економічному механізму при змінах економічної кон'юнктури. Виокремлено чотири каркасних елементи, пов'язаних із державним, комерційним, корпоративним та партнерськими підходами до реалізації соціальної політики і регулювання розвитку соціальної інфраструктури. У дисертації проаналізовано соціально-економічний зміст поняття якості життя населення. Якість життя залежить від цілої низки факторів - соціально-економічних, соціально-психологічних і сприймається як синтетична категорія, що вивчається переважно статистичною наукою в цілях регіонального і міжнародного порівняння. Відмічаючи позитивне значення такого підходу, в роботі, між тим, наголошується, що інтерпретація якості життя повинна бути специфікована під конкретні типи завдань та їх прикладного використання. У моделях реалізації соціальної політики коректніше орієнтуватися на якості життя індивідууму. Дослідження якості життя із суб'єктивних позицій трансформується в питання дослідження якості послуг, забезпечення яких пов'язане з удосконаленням економічного механізму соціальної інфраструктури.

Проведений автором аналіз ключових напрямів реалізації соціальної політики свідчить про необхідність створення умов до етично-орієнтованої мотивації розвитку галузей соціальної інфраструктури. Гуманізація, соціальна справедливість, моральність в економічних відносинах трактуються як особливий вид соціально-економічного інституту. Розглядаючи дану проблему з теоретичних позицій «етичної економіки» А. Сена, в дисертації відмічається, що етизації економічних відносин не відповідають утилітаристські концепції: «лібертаріанство», «Парето-ефективність», «економіка щастя», оскільки відокремлюють економіку від етики і таких її гуманітарних норм, як доброзичливість або повага до інтересів індивідуумів, соціальних груп.

Автором на основі методології функціонального моделювання (IDEF - ICAM Debiwition) запропоновано алгоритм економічної сталості функціонування соціальної інфраструктури. У підсумковому варіанті він має наступний вигляд: , де К-різниця між фінансовими ресурсами на вході і виході, Z- фінансові ресурси базового періоду, Z- фінансові ресурси звітного періоду, I - індекс структурних зрушень Ласпейреса.

У другому розділі «Економічний механізм реалізації соціальної політики в освіті » розглянуто основні закономірності розвитку, структурні зміни і проблеми регулювання освіти, розв'язання яких спрямовано на мотивацію до підвищення якості навчання на всіх рівнях (дошкільному, шкільному і вузівському), мобільності й конкурентоздатності випускників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У дисертації докладно висвітлена загальна парадигма нового соціального мислення, яка полягає в тому, що одним із серйозних викликів ХХ1 століття є відтворення і нарощування людського потенціалу засобами освіти і гуманітарного виховання. Визначення освіти як пріоритетного напряму державних видатків має вирішуватися на основі поетапного впровадження нової політики фінансування галузі й модернізації її структури. У дисертаційному дослідженні удосконалення механізму реалізації соціальної політики в освіті розглянуто окремо по кожній з її складових.

У дошкільній освіті на фоні позитивної тенденції до охоплення дітей навчанням зростає рівень ущільненості. Кількість дітей у закладах освіти в розрахунку на 100 місць зросла з 2000 р. із 88 до 108 осіб, або на 22,7%. У зв'язку з цим їх економічний механізм пов'язаний, насамперед, з інвестиційним напрямом. Особливо гостро проблема розвитку мережі дошкільних закладів стоїть у сільській місцевості. Виходячи із ситуації, що склалася, формування інвестиційних ресурсів для розвитку дошкільних закладів треба перепідпорядкувати Мінагропрому.

Вирішальне значення в організації функціонування дитячих дошкільних закладів надається місцевому бюджету і комунальним органам влади. Проведений аналіз свідчить, по-перше, про відсутність чіткого порядку формування місцевих бюджетів, по-друге, про нестабільність і порушення фінансування дошкільних закладів за бюджетною класифікацією витрат, внаслідок чого відбувається невідповідність між охопленням дітей дошкільною освітою і фінансуванням дошкільних закладів. Коефіцієнт варіації між областями за показником бюджетних витрат на цілі дошкільного виховання становить 57,4%.

У дисертаційному дослідженні пропонуються заходи щодо підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів. Одним із них є усунення протиріччя між Бюджетним кодексом і проектом Податкового кодексу при визначенні справляння до місцевих бюджетів податків і зборів, податку на нерухомість. На відміну від Бюджетного кодексу цей податок у проекті Податкового кодексу не передбачений, що потребує узгодження позицій з метою позитивного вирішення проблеми для органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, що законодавчо визначена обов'язковість дошкільної освіти, варто зафіксувати частину видатків у місцевих бюджетах, яку доцільно спрямовувати на розвиток дошкільних закладів і дотримуватись її обсягу протягом двох-трьох років. Завдяки цьому можна вже до 2012-2013 рр. вирішити питання з будівництвом дошкільних закладів. З метою позбавлення надмірної диференціації бюджетних витрат між областями на дошкільне виховання фінансування дошкільних закладів необхідно здійснювати подушним методом і з дотриманням бюджетної класифікації витрат. У даному розділі також містяться пропозиції по розширенню типів дошкільних закладів, структура яких має відповідати зростаючим потребам населення по вихованню дітей, диференційованому підходу до сплати батьківських внесків та інші.

В економічний механізм середньої освіти покладено три взаємопов'язаних аспекти: модернізацію фінансування шкільних закладів, інституціональні перетворення в процесі навчання і в методах управління освітніми закладами. У дисертації відмічається, що основна тенденція в удосконаленні освітнього процесу полягає в переході на компетентнісний стандарт і розробці інструментів тестування функціональних обов'язків персоналу. З нею пов'язане оновлення схем фінансування освіти на принципах подушного асигнування. Фінансування шкіл має здійснюватися відповідно до кількості учнів, не нижчих за бюджетні трансферти, за винятком навчання дітей з особливими потребами. Для реалізації зазначеного завдання необхідно розробити стандарти вартості навчання одного учня та єдині стандарти якості освітніх послуг. Стандарти мають бути диференційовані за ступенем освіти. Інституціональним нововведенням, на думку автора, має бути створення умов для автономізації фінансово-господарчої системи шкільної освіти і розширення участі громадськості в її управлінні.

Встановлення прямого зв'язку між чисельністю учнів і обсягом бюджетного фінансування школи стимулюватиме шкільну адміністрацію до залучення більшої кількості дітей, зокрема, шляхом організації централізованої їх доставки до школи, інвентаризації й впорядкування існуючої мережі шкіл диференційовано за ступенем освіти, визначення критеріїв упорядкування, розробку пропозицій оптимізації шкільної мережі за адміністративними районами.

Інноваційний механізм реалізації соціальної політики вищої освіти об'єктивно формується в широкому контексті Болонської декларації. Пріоритетного розвитку набувають аспекти, що пов'язані з новою моделлю підготовки спеціаліста, за якою підвищується мобільність громадян і конкурентоздатність вищої школи. Проте включення України в європейську зону вищої освіти потребує впровадження не тільки нових технологій викладання предметів, але і здійснення переходу від учбово-освітянського процесу до науково-освітянського і розвиток на цій основі економічних і фінансових відносин у цій сфері.

У дисертації робиться висновок, що найбільш прийнятною формою інтеграції освіти і науки може бути учбово-науково-інноваційні центри. Для їх розвитку необхідна розробка організаційно-правових, фінансових та управлінських заходів по забезпеченню їх діяльності в ринкових умовах. Створення таких інтеграційних структур, як учбово-науково-інноваційні центри, дає можливість реалізувати зв'язок освіти з наукою і корпоративним сектором економіки і знизити залежність вищої освіти від бюджетних ресурсів.

У вищих навчальних закладах, діяльність яких базується на бюджетних асигнуваннях, економічний механізм потребує змін з метою раціонального використання державних коштів. Його складовими є державні стандарти і нормативи, державні замовлення, порядок фінансування і кредитування. Існуючі стандарти вищої школи повинні бути, по-перше, узгоджені й наближені до аналогічних європейських стандартів, по-друге, давати можливість щороку визначати вартість навчання за кожною спеціальністю згідно з Переліком напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вузах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Враховуючи значну актуальність і вкрай недостатню практику кредитування вищої освіти, в дисертації ретельно проаналізовано іноземний і вітчизняний досвід надання освітянських кредитів, здійснено їх класифікацію і зроблено пропозиції щодо їх впровадження в Україні. За видами кредити на освіту можна поділити на державні, громадські, змішані, приватні комерційні, приватні неприбуткові; за сферою розповсюдження - на міжнародні, національні, місцеві, корпоративні, інституційні; за установчим принципом та управлінською схемою - кредити учбового закладу (університету), спеціалізованого агентства та його різновидів, комерційного банку, змішаного фінансування комерційних структур, банківського й урядового фінансування; за соціально-економічним призначенням - позичкові, гранти; за функціональним призначенням - на навчання, на побутові потреби; за мотиваційним принципом - цільові (з відпрацюванням), спеціалізовані (на певний фах) та ін.

В Україні істотне значення для підвищення рівня доступності професійного навчання має подолання інертного ставлення банківських структур і державних органів до проблем освітянських кредитів. Необхідно створити тимчасову комісію з питань розробки довгострокової політики кредитування освіти, де бізнес повинен виконувати свою соціальну функцію. Для мінімізації ризиків сплати позик доцільно застосовувати схеми, які дозволяють контролювати доходи позичальників. Вони можуть засновуватися на податковій системі, яка дає можливість контролювати заробітну плату та інші надходження, на системі збору страхових внесків, на вартості робочої сили з урахуванням виплат роботодавців. Заслуговує на увагу досвід Польщі, де загальний кредитний пакет частково фінансується за рахунок бюджетних коштів, і держава бере на себе певний відсоток кредитного ризику разом із банком-кредитором. Доцільно використати і практику Білорусі, коли плата за кредит дорівнює половині ставки рефінансування Нацбанку країни.

Удосконалено економічний механізм функціонування недержавних вищих учбових закладів. По-перше, необхідно чітко визначити їх функції з урахуванням того, що вони мають задовольняти попит на індивідуальні та нестандартні освітні послуги. З метою мотивації їх розвитку доцільно створити недержавним закладам рівні умови з державними в питаннях оподаткування, економічному статусі, відносинах власності

Для подолання кризової ситуації з підготовкою професійних робітничих кадрів і підвищенням рівня соціальної мобільності молоді автором пропонується механізм збалансування попиту і пропозиції на сучасному ринку праці, який ґрунтується на взаємодії між професійно-технічними учбовими закладами і роботодавцями на рівні тристоронніх угод між державними органами влади, навчальними закладами і підприємствами. У дисертаційному дослідженні визначено комплекс заходів для подолання неадекватності системи фінансування професійно-технічних навчальних закладів їх соціальним функціям. Зазначено, що модернізація розвитку професійної освіти потребує реальної підтримки держави, об'єднання зусиль центральних і місцевих органів державної влади, галузей економіки, підприємств різних типів форм власності, громадських і наукових організацій, власне самих ПТНЗ. На основі дослідження закономірностей у системі професійної підготовці кадрів робиться висновок про надання пріоритету навчанню і підвищенню кваліфікації працівників на виробництві.

У третьому розділі «Актуальні соціальні-економічні проблеми медичного обслуговування населення» визначено напрями і шляхи підвищення потенціалу системи охорони здоров'я, запропоновано найбільш соціально прийнятні моделі медичного обслуговування населення і механізми їх реалізації.

У ході дослідження проаналізовано видатки Зведеного бюджету України на охорону здоров'я. У 2009 р. вони становили 36564,0 млн грн, або 4,0% ВВП, що майже вдвічі менше мінімальної потреби. У США витрати на медичне обслуговування в 60 разів більше, ніж в Україні, в Німеччині, Франції, Великій Британії, Італії - в 15-20 разів, у Польщі, Білорусі, Росії, Молдови ці витрати вищі в 7-12 разів. Порівняльний міждержавний аналіз витрат на охорону здоров'я виявив не тільки низький рівень фінансового забезпечення галузі й недоліки в організації медичного обслуговування населення, але і дозволив поставити питання про невідкладність модернізації всієї системи охорони здоров'я.

Економічний механізм реалізації соціальної політики в системі охорони здоров'я має переслідувати базові цілі, спрямовані на послаблення і подолання негативних тенденцій у цій сфері. В якості останніх дисертантом виділені наступні: удосконалення основ організації та управління системою охорони здоров'я й оптимізація мережі медичних закладів; підвищення ефективності використання наявних ресурсів охорони здоров'я; створення гнучкого і структурованого за функціональними ознаками механізму реалізації конституційних прав громадян по отриманню доступної медичної допомоги на всіх рівнях системи медичного обслуговування населення; забезпечення державних гарантій по наданню безоплатної медичної допомоги населенню в державних і муніципальних лікувальних закладах за рахунок асигнованих фінансових коштів; удосконалення механізму фінансування медичних закладів з урахуванням їх видів; впровадження і розвиток страхових видів медичної допомоги на основі одноканального фінансування; розширення господарської самостійності медичних закладів за рахунок зміни їх державного статусу на автономний. У дисертації відмічається, що державна і суспільна відповідальність за здоров'я громадян має виявлятися в інтеграції механізмів медичного обслуговування з комплексом заходів по захисту населення від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань.

У дисертаційному досліджені проаналізовано стан реформування охорони здоров'я і здійснено пропозиції щодо економічного обґрунтування реструктуризації медичної допомоги на первинному, вторинному і третинному рівнях. На первинному рівні фінансування медичних закладів доцільно здійснювати за подушним принципом залежно від кількості й частоти звернень до лікарняних установ, які по областях України коливаються від 6,7 до 12,1 випадків на кожного жителя.