Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 338.43:634

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Вдосконалення управління розвитком сільських територій

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Пінькас Сергій Володимирович

Полтава - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор ТЮХТЕНКО Наталія Анатоліївна, Херсонський державний університет, професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор ЧЕРВЕН Іван Іванович, Миколаївський державний аграрний університет, завідувач кафедри організації виробництва та агробізнесу

кандидат економічних наук, ст. викладач МОРОЗЮК Наталія Володимирівна, Національний університет біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України, ст. викладач кафедри аграрної соціології та розвитку села

Захист відбудеться «5» липня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.887.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук у Полтавській державній аграрній академії за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Сковороди, 1/3, корпус № 4, ауд. 417.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Полтавської державної аграрної академії за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Сковороди, 1/3, корпус № 2.

Автореферат розісланий «3» червня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиВ.Д. Чумак

сільський аграрний функціонування

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічні пріоритети розвитку аграрної сфери економіки тісно пов'язані з розвитком сільських територій, формуванням зайнятості сільських жителів, ринку праці на селі, підвищенням рівня доходів та якості життя сільських жителів. При цьому сільські території є просторовою основою розміщення сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності на селі, власне сільських поселень, використання природних ресурсів у процесі суспільної життєдіяльності. Відзначимо, що внаслідок радикальних реформ, які відбулися в Україні, на селі докорінно змінилися відносини власності, форми господарювання, поширилися альтернативні види діяльності (сільський туризм), розширилися функції та права органів місцевого самоврядування, сільських громад, суспільних організацій.

Разом з тим загострилися проблеми зайнятості та безробіття, бідності, відтворення сільського населення в цілому. У відповідності до глобальних тенденцій сучасного соціально-економічного розвитку сільський спосіб життя стає менш престижним, неухильно скорочується кількість сіл, сільських жителів. Вказані процеси потребують постійного державного регулювання, розробки нових підходів щодо організації сільських територій, вдосконалення управління ними.

Дослідження сільських територій, сільського розвитку пов'язано, насамперед, з роботами І.Ф. Баланюка, О.М. Бородіної, П.І. Гайдуцького, В.М. Гейця, О.Д. Ґудзинського, А.С. Даниленка, М.І. Долішнього, О.Ю. Єрмакова, С.М. Кваші, Е.М. Лібанової, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, Л.О. Мармуль, Л.І. Михайлової, Н.В. Морозюк, О.І. Павлова, І.В. Прокопи, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, В.Г. Ткаченко, В.І. Топіхи, І.І. Червена, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина, К.І. Якуби. У наукових публікаціях відомих вчених здійснена ідентифікація категорій «сільські території», «село», «сільська місцевість», «розвиток сільських територій», «сільський розвиток», виявлені їх сутнісні особливості та різниця між ними, визначається вплив аграрного виробництва на функціонування сільських територій, розроблюються моделі їх розвитку.

Проте проблеми обґрунтування методики оцінки рівня розвитку сільських територій, особливо самими сільськими жителями, престижу життя на селі, вдосконалення організації та управління ними, фінансування та інвестування виробничо-економічних та соціально-економічних програм та проектів, регулювання екологічної складової діяльності, землекористування та землеволодіння вимагають подальшого вирішення. Поглибленого вивчення потребує виявлення особливостей управління сільськими територіями у контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів, організація ресурсокористування та ресурсозбереження в умовах загострення світової продовольчої проблеми.

Тому вдосконалення управління сільськими територіями на основі врахування чинників, проявів та закономірностей, а також проблем і тенденцій, пріоритетів їх розвитку, наявних ресурсних можливостей і резервів є науково та практично важливим завданням. Це зумовило вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність, мету, новизну результатів дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програми, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною бюджетної наукової теми економіко-юридичного факультету Херсонського державного університету «Сучасні стратегії та креативні технології корпоративного управління» (номер державної реєстрації 0108U010809). У її межах автором здійснена оцінка організації та ефективності функціонування сільських територій, рівня розвитку аграрного виробництва та інших видів діяльності, виявлені проблеми та тенденції, визначені пріоритети розвитку сільських територій, шляхи та засоби вдосконалення управління ними.

Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових та практичних засад удосконалення управління сільськими територіями на основі визначення проблем і тенденцій та обґрунтування пріоритетів їх розвитку.

Досягнення поставленої мети ґрунтувалося на вирішенні наступних завдань:

- обґрунтувати зміст, функції та принципи функціонування сільських територій;

- визначити особливості організації сільських територій та управління їх розвитком у сучасних умовах;

- поглибити методичні засади оцінки ефективності управління сільськими територіями;

- здійснити оцінку ресурсів сільських територій, в особливості аграрного виробництва, соціальної інфраструктури;

- охарактеризувати особливості та ефективність управління сільськими територіями, виявити основні проблеми, визначити пріоритети їх розвитку;

- обґрунтувати засоби вдосконалення управління сільськими територіями на основі раціонального землекористування та ресурсозбереження;

- розробити механізми посилення соціальної спрямованості розвитку сільських територій;

- визначити шляхи державної підтримки та джерела фінансування розвитку сільських територій.

Об'єктом дослідження є процеси формування та вдосконалення управління сільськими територіями та їх розвитком.

Предметом дослідження є сукупність наукових, методичних та практичних аспектів управління сільськими територіями та їх розвитком.

Методи дослідження. Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи визначають діалектичний та історичний методи пізнання, фундаментальні положення управління та менеджменту, економічної теорії, аграрної економіки, економіки народонаселення, соціальних досліджень, системно-структурний аналіз економічних явищ і процесів, економіки сільських територій. При обґрунтуванні теоретичних засад формування та розвитку управління сільськими територіями були застосовані монографічний та абстрактно-логічний методи, методи стратегічного аналізу та управління. При здійсненні оцінки ресурсів сільських територій було використано методи районування, грошової оцінки ресурсів, групування. Методи абсолютних та відносних величин, кореляційного аналізу використовувалися при визначенні стану економічної діяльності сільських територій. Методи вимірювання, економіко-математичні, графічного зображення застосовувалися при аналізі соціально-економічних та екологічних показників у процесі всього дослідження. Методи SWOT-аналізу, екстраполяції, інвестиційного проектування, цільового програмування були основними при обґрунтуванні засобів вдосконалення управління сільськими територіями, посилення державної підтримки їх розвитку та забезпечення його ресурсоощадності, соціальної спрямованості, комплексності на перспективу.

Інформаційну основу дисертаційної роботи сформували закони України, нормативно-правові та методичні положення Міністерств і відомств щодо управління сільськими територіями. Було використано аналітичні та статистичні дані Державного комітету статистики України, Державного комітету земельних ресурсів; Головного управління агропромислового розвитку, управлінь статистики, земельних ресурсів, трудових ресурсів та економіки праці Херсонської обласної державної адміністрації, районних адміністрацій, сільських та селищних рад Херсонської області, показники здійсненого опитування сільських жителів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних та практичних засад удосконалення управління сільськими територіями в контексті посилення ресурсозбереження, соціальної спрямованості та комплексності їх розвитку, зокрема:

вперше:

- запропоновано управління сільськими територіями здійснювати за ресурсно-сировинною, інноваційно-інвестиційною, соціально-орієнтованою та комплексною стратегіями відповідно до рівня, проблем, тенденцій та пріоритетів їх розвитку;

удосконалено:

- методичні засади соціально-економічної оцінки рівня розвитку сільських територій на основі врахування у сукупності традиційних показників перцепційних характеристик - привабливості місцевості, вартості житла та ін. нерухомості, доступності до соціально-побутових благ та культурних надбань, престижності сільського способу життя у цілому;

- управління сільськими територіями через розподіл змісту політики сільського розвитку й аграрної політики, делегування функцій екологічного та соціального моніторингу, стратегічного аналізу та планування сільським, селищним та районним радам народних депутатів, дорадчим службам;

- фінансово-економічний механізм управління сільськими територіями через залучення місцевих позик та облігацій як джерел інвестування їх розвитку, враховуючи моделювання способів розміщення місцевих позик та облігацій, особливості їх імітування та забезпечення;

набули подальшого розвитку:

- державна підтримка комплексної стратегії управління сільськими територіями через бюджетне фінансування меліоративних робіт, пріоритетних видів соціально-економічної діяльності, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва, соціальних заходів, дорадництва;

- напрями розвитку сільських територій з урахуванням тенденцій євроінтеграції та глобалізації (ощадливе землекористування, інноваційний розвиток аграрного виробництва, здійснення особливої демографічної політики та власне політики розвитку сільських територій, збереження культурної та національної самобутності сільського способу життя, впровадження інновацій в організацію та управління сільськими територіями).

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані органами влади на рівні сільських, районних та обласних рад, державних адміністрацій, управліннями агропромислового розвитку для удосконалення організації сільських територій, сільського розвитку, забезпечення раціонального ресурсокористування, активізації аграрного підприємництва та альтернативних видів діяльності на селі, підвищення зайнятості, доходів та рівня життя сільського населення.

У роботі визначені особливості сільських територій та обґрунтовані заходи управління для основних їх типів. Вони були прийняті до впровадження Головним управлінням економіки Херсонської обласної державної адміністрації та використані при розробці Програми економічного, соціального та культурного розвитку області до 2015 р. (довідка № 379/07-15-03 від 17.02.2011 р.).

Рекомендації щодо застосування важелів управління соціально-економічного та екологічного розвитку курортно-рекреаційних та приміських сільських територій, ринку праці цих утворень було впроваджено Районною державною адміністрацією Цюрупинського району Херсонської області (довідка № 8-700-5/435 від 08.02.2011 р.).

Результати досліджень впроваджені у навчальний процес Херсонського державного університету при викладанні дисциплін «Методи і методологія наукових досліджень» та «Макроекономіка», проведенні виробничих практик, у науково-дослідній роботі студентів, магістрів, аспірантів, викладачів (довідка № 119/10-12 від 18.02.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій викладено авторські розробки щодо формування та розвитку сільських територій, ефективного управління ними. Опубліковані наукові праці за темою дисертації містять положення, висновки та пропозиції, які сформульовані особисто автором і відображають його особистий внесок у теорію та практику організації, управління й розвитку сільських територій.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансове та облікове забезпечення функціонування аграрних підприємств» (м. Херсон, 16-17 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання» (м. Херсон, 26-27 листопада 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції економічної теорії і практики: світовий досвід та вітчизняні реалії» (м. Херсон, 18-19 листопада 2010 р.); Международной научной практичной конференции «Ключови въпроси в съвременната наука - 2011» (София, 17-25 април 2011 г.); на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Херсонського державного університету (м. Херсон, 2009-2011 рр.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 2,2 ум. друк. арк., з них 5 у фахових наукових виданнях обсягом 1,9 ум. друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 194 сторінках комп'ютерного тексту, з них 175 сторінок основного тексту. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури із 162 найменувань на 16 сторінках, містить 23 таблиці, 7 рисунків, 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Наукові засади формування та розвитку сільських територій» обґрунтовано сутність сільських територій як об'єктів управління, визначені особливості їх організації, принципи управління, методичні засади оцінки ефективності управління сільськими територіями.

Серед об'єктів управління розвитком аграрної сфери економіки та суспільною життєдіяльністю на селі виділяються сільське господарство, суб'єкти аграрного господарювання, села, сільська місцевість, сільські поселення тощо. Та найбільш репрезентативними з них, згідно ідентифікації та порівнянь визначень, є сільські території. Сільські території розуміються нами як просторова основа розміщення населення, сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності на селі, власне сільських поселень, використання природних ресурсів у процесі суспільної життєдіяльності. Особливості їх розвитку визначають місцеві та регіональні, загальнодержавні, глобальні умови та чинники. До регіональних належать насамперед просторові умови розміщення, природні умови і ресурси функціонування, спеціалізація аграрного виробництва та наявність супутніх або альтернативних видів діяльності, форми сільських поселень (хутори, села, селища), людність сіл, розвиток місцевого самоуправління.

До загальнодержавних чинників відносяться державна аграрна політика та політика розвитку сільських територій (самостійна або у складі аграрної), система розселення, територіально-адміністративний устрій, рівень економічного розвитку, рівень та якість життя, соціальні, екологічні та економічні пріоритети та інтереси загальнодержавного розвитку. Глобальні чинники формування та розвитку сільських територій утворюють загальносвітові тенденції скорочення сільського населення, сільських поселень та сільського способу життя, індустріалізація аграрного виробництва, розвиток альтернативних видів діяльності, загальносвітові проблеми ресурсокористування, особливо використання землі, світова продовольча проблема.

За ресурсами, розмірами, концентрацією населення та діяльності сільські території можна поділити на такі, в яких є наступні центри організації: окремі домогосподарства та фермерські господарства, хутори (кілька домогосподарств, або фермерське господарство з кількома домогосподарствами), малі села (до 500 чол.) без представництв місцевих владних структур, середні й великі села з розміщеними в них сільськими або селищними радами. Згідно з дією факторів впливу на організацію, адміністративно-територіальним устроєм, в управлінні сільськими територіями традиційно виділяються наступні рівні: низовий або базовий - рівень сільської громади, сільської та селищної ради, регіональний (адміністративного району та адміністративної області), загальнодержавний. Ми вважаємо, що цю ієрархію необхідно доповнити особливим типом розміщення та управління сільських територій - приміськими, а також курортно-рекреаційними сільськими територіями. Займаючи порівняно невелику частку у загальній площі сільських територій та маючи базовий рівень управління (сільські та селищні ради), ці території часто підпорядковуються міськрадам або районним радам великих міст.

Вони мають особливий статус престижності проживання, інфраструктуру, приміське господарство, значні доходи населення, вагому частку міських жителів у структурі населення та корінні жителі яких користуються благами міст (великий ринок праці, доступність місць навчання, культури, відпочинку). Ці дві підгрупи сільських територій характеризуються позитивними показниками економічного зростання, благоустрою, людності. Разом з тим, незважаючи на різні прояви розвитку, умови розміщення, але спільну сутність, для сільських територій визначені єдині принципи управління: демократичного централізму, ієрархічної підпорядкованості в організації та управлінні, соціальної спрямованості, забезпечення конкурентоспроможності діяльності, раціонального природокористування та екологічної безпеки, дотримання світових стандартів якості продукції і життєдіяльності.

У системі пріоритетів управління сільських територій протягом багатьох років склалася ситуація, коли головна увага приділялася сільськогосподарському виробництву, а від його результативності залежав розвиток інфраструктури сільських територій. В сучасних умовах, коли аграрне виробництво як основний вид діяльності на селі стало приватним, потрібна виважена державна політика розвитку сільських територій, направлена насамперед на регулювання умов життя та демографічної ситуації, зайнятості та ринку праці, організацію діяльності та планування структури сільських територій, їх інвестування та впровадження інновацій.

Про необхідність застосування політики сільського розвитку як окремого напряму державного впливу свідчить і досвід країн Європейського Союзу. В Україні, враховуючи значну питому вагу сільського господарства у структурі ВВП, переважає і переважатиме у перспективі аграрна модель розвитку. Мультисекторна та модель альтернативних видів діяльності повинні доповнювати аграрну. Але загалом в управлінні розвитком сільських територій повинен застосовуватися інтегрований (поліфункціональний) або комплексний підхід. Важливе значення для управління сільськими територіями має їх групування, типізація, класифікація, визначення закономірностей та принципів функціонування (рис. 1).

Рис. 1. Типи сільських територій, їх організація та взаємозв'язки

На нашу думку, основними критеріями групування є рівень соціально-економічного розвитку, екологічної безпеки, життя населення. За ними можна виділити деградуючі (що зникають), депресивні території (основні соціально-економічні та екологічні показники нижче середньореспубліканських значень), середнього рівня (відповідають їм); високого рівня розвитку (мають вищі за середні показники розвитку).

Вказані категорії, класифікаційні ознаки впливають на обґрунтування стратегій управління розвитком сільських територій. Ми вважаємо, їх можна об'єднати у 4 основні: ресурсно-сировинна стратегія (передбачає раціональне використання внутрішніх ресурсів та резервів); інноваційно-інвестиційна (залучення інновацій та фінансових ресурсів); соціально-орієнтована, комплексна (поєднання всіх позитивних факторів). Останнім часом у зв'язку з постановкою питання про реформування територіального устрою країни особливого значення набуває диференціація сільських територіальних утворень на такі, що мають, і такі, що не мають статусу адміністративно-територіальних одиниць. З метою підвищення адміністративно-правового статусу сільських населених пунктів пропонується їх укрупнення. Проте це доцільно на територіях з великою кількістю та щільністю сільського населення, отже, потребує диференційованого підходу по регіонам.

У Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 р. одним із завдань удосконалення системи управління сільськими територіями визначено розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади щодо їх комплексного розвитку. Це можливо лише за рахунок обґрунтування стратегії управління сільськими територіями в їх просторовому вимірі. Базовий рівень управління сільськими територіями представлений територіальною громадою села. Матеріальну основу місцевого самоврядування становить рівень фінансового забезпечення територіальної громади, що, у свою чергу, визначає самодостатність самоврядно-громадівської моделі управління сільськими територіями. З одного боку, необхідно максимально використати можливості інтегрального потенціалу території, а з іншого - внести зміни до законодавства, спрямовані на надання сільським радам права акумулювати у власних бюджетах земельний податок і податок на нерухомість. Рівень бюджетного забезпечення місцевого самоврядування в Україні взагалі значно менший, ніж у країнах - членах ЄС. Так, у Швеції він становить 2500 євро на душу населення, у Чехії та Польщі - 1600, в Україні - у межах 100 євро.

Методика визначення рівня (рейтингу, рангу) соціально-економічного розвитку сільських територій ґрунтуються на обрахунку сумарних індексів відхилень від відповідних середньодержавних значень. Тому визначення депресивних територій, на користь яких відбувається перерозподіл бюджетних коштів, є наразі суб'єктивним явищем, лобіюється регіональними елітами. При цьому якщо на Заході депресивними (проблемними) вважаються ті, де переважає сільське населення, то в Україні критеріями депресивності є спад виробництва, низький середньодушовий дохід, високе безробіття, а деградації - постійне скорочення населення без потенційних можливостей його будь-якого відтворення.

Особливої уваги потребує розробка методик обрахунку перцепційних індикаторів сільського розвитку, тобто оцінок сільських територій та ефективності управління ними не дослідниками, а місцевими жителями. До них доцільно віднести ціну на сільську нерухомість, попит і пропозицію на неї, на землю, вартість майнових комплексів, сприятливість ведення агробізнесу та ін..

У другому розділі «Особливості соціально-економічного розвитку сільських територій» здійснено оцінку агровиробничих та соціально-економічних ресурсів сільських територій, ефективності аграрного виробництва, сільського розвитку у контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів, визначено проблеми та тенденції їх функціонування.

На 01.01.2011 р. в Україні налічувалося майже 28,6 тис. сіл та селищ міського типу. Вони є базовими (низовими) центрами розвитку сільських територій. Кількість сільського населення досягає 14,4 млн. чол. (31,4 % усього населення). Рівень його грошових доходів є нижчим, ніж у містах і становить близько 60,0 % останніх. Значною нерівномірністю відзначаються форми сільських поселень, їх величина, сільські системи розселення, щільність сільського населення. Якщо сільський спосіб життя має більше поширення на Заході країни, то в інших регіонах відбувається його поступове, але закономірне зменшення. Повною мірою гострота проблем функціонування сільських територій проявляється в одній із найбільших аграрно-індустріальних областей - Херсонській. На 01.01.2011 р. тут розміщувалося 658 сільських населених пунктів та 31 селище міського типу. При цьому їх кількість у порівнянні з 2008 р. зменшилась на 2 од. або на 0,3 %. Між тим сільськогосподарська освоєність території досягла 81,6 %, а ступінь розораності - 73,6 %.

Щільність сільського населення в регіоні є найменшою в Україні та складає 15 чол./км². Середня людність сільських поселень дорівнює 650 чол. при переважанні малих та середніх сіл з кількістю жителів 500-1000 чол. При цьому останні 20 років сільське населення скорочується значними темпами - на 5-6 чол./1000 жителів, відбувається його старіння та зубожіння. Це дозволяє відносити територію області в цілому до депресивних у контексті сільського розвитку та вимагає його детальних досліджень і вдосконалення управління в цілому.

Відзначимо, що основу ресурсного потенціалу сільських територій регіону формують земельні ресурси - 2846,1 тис. га. Значна їх частка - 69,3 % використовується суб'єктами аграрного господарювання, серед яких діє 2721 сільськогосподарських підприємств. Для області характерна велика землезабезпеченість (1,8 га/чол.) або у 2,1 разів вище, ніж у середньому в країні. На 01.01.2011 р. у Херсонській області було укладено понад 125,0 тис. договорів оренди. Загальна площа землі, переданої в оренду, становить 690,5 тис. га або 30,9 % сільськогосподарських угідь. Проте головним недоліком орендних договорів у плані раціонального використання земельних ресурсів є їх невеликі строки (58,7 % з них укладається на 4-5 років). Це не сприяє стабільній організації аграрного виробництва, є перешкодою для впровадження інновацій, належного інвестування з метою поліпшення природної та економічної родючості землі на перспективу.

Значною є наявність основних засобів сільськогосподарського призначення. Проте у їх структурі на машини та обладнання приходиться лише 14,6 % вартості. Зменшення закупівлі тракторів відбувалося у 9,5 разів порівняно з 1990 р., комбайнів - у 8,0 разів. Їх кількість порівняно з 1990 р. зменшилася у 3-7 разів і становить ¹/₃ кількості 90-х років. Як наслідок, у 1,8-3,0 разів зросло навантаження зібраної площі на один комбайн та землі - на один трактор. Це, а також низький рівень технологічної готовності сільськогосподарської техніки, призводить до погіршення обробітку ґрунту, втрат урожаю, зменшення доходів селян. Проблемою є недостатня кількість водних ресурсів. Внаслідок цього значна частина угідь (понад 1/3) потребує зрошення. Внаслідок деіндустріалізації меліорації зрошується тільки 25-30 % з можливої площі земель. Незважаючи на значну довжину морського узбережжя, - 1641 км, наявність рекреаційних ресурсів (6-е місце в Україні за оцінкою їх вартості), культурно-історичних атракцій, сільський туризм у регіоні розвинутий недостатньо. На це вказує кількість офіційно зареєстрованих та діючих садиб сільського туризму - лише 124.

Провідним видом діяльності на сільських територіях регіону є сільське господарство, зокрема зерновиробництво (49,6 % посівних площ), вирощування технічних (36,9 %), овоче-баштанних культур (7,5 %). На Херсонщині зосереджено 21,4 % посівів сої України. Значно скоротилися і продовжують скорочуватися показники розвитку тваринництва. Поголів'я тварин зменшилося у різних галузях у 6,7-14,5 разів. На вивіз в інші регіони та на експорт орієнтується виробництво зерна, соняшнику, сої, овоче-баштанних культур, продукції садівництва та виноградарства. Проте внаслідок низьких закупівельних цін, наявності на ринку посередників, гуртових монополістів доходи селян залишаються низькими. Вони не дозволяють вести розширене відтворення в умовах високих цін на засоби виробництва. Тому власники (73,0 % всіх опитаних) земельних ділянок висловили бажання здати їх в оренду.

Таким чином, мотивація праці, а отже, її продуктивність у сільському господарстві залишається низькою. У напрямі її підвищення є значні ресурси для диверсифікації діяльності (у селах функціонує лише 36 переробних підприємств, тобто одне на 18 сіл). Тільки 42 фермерські господарства розвивають агротуризм.

Вартість реалізованої сільськогосподарської продукції дорівнює 3,2 % від загального її обсягу в Україні. Це свідчить про значні резерви та необхідність підвищення ефективності аграрної галузі. Мова йде насамперед про впровадження інновацій у виробництво, його організацію, управління сільськими територіями. Так, в області крапельним методом зрошується лише 16,6 тис. га угідь. Інновації впроваджуються лише у 29 сільськогосподарських підприємствах. Агрохолдинги як найбільш фінансово- та технологічно- спроможні підприємства представлені лише 5 од. та займають 11,8 % площі сільськогосподарських угідь. Отже, можна говорити про абсолютне переважання аграрної моделі розвитку сільських територій та ресурсно-сировинної стратегії управління ними.

Неефективне ресурсокористування та спад аграрного виробництва зумовили деградацію соціальної інфраструктури, падіння доходів та рівня життя населення, зменшення зайнятості, погіршення житлово-комунальних умов, спричинили демографічну кризу в цілому. Так, у селах функціонує тільки 42,8 % водопроводів, що в умовах сухого степу значно погіршує якість життєдіяльності. Сільські території мають недостатню транспортну доступність: по щільності автомобільних доріг - на 57,0 % менше загальнодержавного значення, залізничних - у 2,3 разів. Понад 60,0 % житлових будівель збудовані у 60-х - 70-х роках, тобто є старими. Масове будівництво нового житла для селян ведеться не достатньо (40-45 тис. м²/рік).

Якщо в країнах ЄС рівень життя, забезпеченість населення сільських територій соціально-культурними послугами постійно підвищується, то в Україні спостерігається протилежна тенденція. Так, частка сільського населення, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму, становить 18,1 %, тобто майже кожен 5-й селянин є бідним. Основним джерелом доходів 58,0 % селян стали особисті господарства. За даними опитування, вони забезпечують 25,0 % всіх надходжень у сімейні бюджети селян.

Відзначимо, що вартість виробництва сільськогосподарської продукції складає 103,6 тис. грн./чол. Згідно європейських стандартів, це достатньо для бюджетування розвитку сільських територій, тобто вони повинні бути дотаційними. Проте реформування земельних відносин, відносин власності, збільшення кількості суб'єктів аграрного господарювання поки що не стало чинником очікуваного підйому сільськогосподарського виробництва (табл. 1).

Таблиця 1. Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва у Херсонській області*

Показники	Рік	2009 р. до 1990 р, %
	1990	2001	2003	2005	2007	2009
Валова продукція, млн. грн.: усі категорії господарств	3671,0	1962,1	1961,2	2284,9	2071,8	1613,4	43,95
сільськогосподарські підприємства	2865,1	1077,0	934,2	1094,9	825,5	451,3	15,75
господарства населення	805,9	855,1	1037,0	1190,0	1246,3	1162,1	144,19
Питома вага в загальному обсязі валової продукції, %: сільськогосподарські підприємства	78,05	54,89	47,12	47,92	39,84	27,97	Х
господарства населення	21,95	45,11	52,88	52,08	60,16	72,03	Х
Вироблено продукції на 100 га угідь, тис. грн. усі категорії господарств	251,8	256,3	166,8	176,6	162,1	142,1	56,4
сільськогосподарські підприємства	145,5	64,3	54,4	77,7	62,1	37,6	25,84
господарства населення	1644,7	365,3	546,1	333,6	263,1	2005,5	12,19
Валова продукція на одного середньорічного працівника, тис. грн.	42,1	45,5	97,8	113,3	126,4	103,6	у 2,5 рази
Рівень рентабельності (збитковості), %	9,8	11,4	14,3	9,8	22,3	17,2	175,5

* Розраховано за даними Головного управління статистики в Херсонській області, 2010 р.

За останні 20 років спад виробництва аграрної продукції перевищив 55,0 %, а питома вага сільськогосподарських підприємств у його забезпеченні зменшилася у 2,6 разів при відповідному підвищенні ролі господарств населення. Всебічне дослідження сільських територій Херсонщини показало наявність у їх складі 43 або 6,1 % деградуючих сіл, ще 24,05 % є депресивними. Високий та середній рівень розвитку (відносно загальнодержавних показників) мають 69,4 % сільських територій. Це свідчить про необхідність розробки нових моделей розвитку сільських територій, використання нових принципів та стратегії й тактики управління ними.

У третьому розділі «Шляхи розвитку та вдосконалення управління сільських територій» запропоновані заходи щодо вдосконалення ресурсокористування та ресурсозбереження сільських територій, обґрунтовані напрями посилення соціальних пріоритетів їх розвитку, резерви та джерела інвестування та фінансування, розроблені нові принципи управління сільськими територіями та заходи вдосконалення державного регулювання.

У процесі дослідження було виявлено, що основні проблеми розвитку сільських територій Херсонської області можна згрупувати у три блоки: ресурсокористування, виробництва, соціального розвитку. У ресурсокористуванні лише на одиницях підприємств дотримуються принципів комплексності. Повсюдно поширене вузькогалузеве ресурсокористування. Додаткові, супутні, суміжні виробництва та види діяльності практично не сформовані або не оправдано втратили своє значення. В результаті інтенсивного рослинництва з однієї сторони і відсутності належного ресурсозбереження - з іншої, значні масиви земель є порушеними, природні ландшафти відновлюються не достатньо, агроландшафти мають одноманітну структуру та нестійкі до господарських навантажень.

Тому першочерговим завданням розвитку сільської економіки та аграрного виробництва зокрема є насамперед їх диверсифікація у відповідності до розміщення та структури ресурсного потенціалу. Про це свідчить приклад Польщі та інших країн Європейського Союзу, де сільські території вийшли на якісно новий рівень розвитку саме завдяки диверсифікації. Жорстокого контролю та регламентації потребує спеціалізація рослинництва. Під впливом глобальних тенденцій розвитку продовольчого ринку аграрна галузь Херсонської області спеціалізується на виробництві зернових, соняшнику та сої. Це призводить до порушення сівозміни та виснаження земель. Тому в управлінні необхідно повернутися до раціональної спеціалізації рослинництва, відновлення тваринництва, особливо птахівництва, скотарства, вівчарства, ставкового рибництва, які практично згорнуті. Це дозволить оптимізувати структуру аграрного виробництва, раціонально організувати сільські території у цілому.

Особлива увага повинна бути надана соціальним пріоритетам розвитку сільських територій. Тому належна мотивація праці, формування її ринку, пропагування сільського способу життя є запорукою ефективного функціонування сільських територій. Підґрунтям для цього є належне фінансування не тільки виробничої діяльності, але й сільських громад. Ми вважаємо, що в умовах бюджетного дефіциту необхідним є пошук нових джерел інвестицій. Відомими є пропозиції про укрупнення існуючих адміністративних сільських районів до 70 тис. жителів та нові нормативи кількості об'єктів соціального культурного побуту в них. Проте економія коштів при цьому може обернутися втратою центрів розвитку (районних центрів) на великих територіях, погіршенням доступності селян до культурних та соціально-економічних благ, які передбачає урбанізація. Так, із 18 сільських адміністративних районах Херсонщини 70 тис. чол. проживає тільки у 3-х (1/2 сільського населення області). Ще 3 сільських райони мають по 16-20 тис. жителів. У решти цей показник коливається на рівні 25-20 тис. чол., тобто укрупнення доцільно робити в адміністративних областях з великою кількістю сільського населення, значною його щільністю, наявністю мережі великих сіл великою людністю сільських поселень.

Можливим джерелом фінансових ресурсів розвитку сільських територій є місцеві позики та облігації. Використання місцевих позик має бути органічно ув'язане зі стратегією (концепцією) розвитку сільської території, а точніше, бути націленим на її фінансово-інвестиційне обслуговування. При формуванні відповідних програм на базі облігаційного фінансування необхідно враховувати загрози (ризики) та варіанти їх нейтралізації (хеджування). Місцеві позики повинні являти собою складовий елемент внутрішньо єдиної структури фінансово-інвестиційної системи регіону(адміністративного району, адміністративної області).

Іншими словами, регіональній або місцевій владі необхідно мати спеціалізовану підсистему фінансового управління, яка б координувала процес облігаційного залучення та ефективного використання акумульованих коштів. Найважливішою функцією цієї системи є оптимізація портфеля залучених коштів, тобто підтримання оптимального балансу (пропорцій) між коротко- середньо- та довгостроковими позиковими інструментами місцевого бюджету, підтримка ліквідності балансу позик та забезпечення потрібної ритмічності погашення позикових зобов'язань.

Борг, інвестиційні плани та зобов'язання повинні бути складником середньострокового фінансового прогнозу, де також необхідно вказати орієнтовні розрахункові доходи, витрати, вартість обслуговування позикового боргу та інвестиційні витрати, визначені на основі певного набору припущень. Кожна з перелічених статей може бути змінена окремо або в комбінації з іншими, що дозволить проводити аналіз їх чутливості в умовах різних сценаріїв. Результати такого аналізу повинні стати основою для визначення обсягу позики, який можна залучити в даний період і, відповідно, обсяг інвестицій у програми забезпечення розвитку сільських територій (інфраструктури, сільського туризму, місцевих виробництв, власне організації території тощо).

Залучення запозичених коштів необхідно здійснювати з метою фінансування економічно та соціально-значимих регіональних або місцевих інвестиційних програм і проектів, реалізація яких і веде в коротко- або середньостроковій перспективі чи до значного скорочення базових бюджетних витрат (наприклад, на житлово-комунальне господарство, інфраструктуру, відновлення національної культурно-історичної спадщини), чи до створення можливостей для підсилення конкурентних позицій місцевих товаровиробників, появи нових робочих місць, що в результаті сприятиме збільшенню дохідної частини місцевих бюджетів підвищення рівня та якості життя сільських жителів.

Фінансування за допомогою місцевих облігацій використовується: для фінансування прибуткових регіональних проектів, що окуплюються; для фінансування неприбуткових об'єктів, що потребують одночасних великих коштів, яких не має щорічний бюджет, у т.ч.: капітальний ремонт, реконструкція і нове будівництво об'єктів соціальної інфраструктури і створення та підтримка у робочому стані місцевої виробничої інфраструктури (меліоративні мережі, мости, дороги та інше); для вирішення житлово-комунальних проблем. Ми вважаємо, що державне регулювання розвитку сільських територій також потребує вдосконалення. Доцільно говорити про посилення пріоритетів сільського розвитку як самостійного напряму державного регулювання та управління (рис. 2).



Рис. 2. Основні напрями та функції державної підтримки сільських територій

На нашу думку, його доцільно реалізувати як окремий, але тісно пов'язаний з аграрною політикою напрям. У складі аграрної політики управління сільськими територіями традиційно сприймається як другорядне. Окрім того, сільські території є масштабнішим об'єктом управління, ніж аграрне виробництво. Особливе значення має використання, поряд з традиційними, нових принципів державної підтримки сільських територій: цілевстановлення, альтернативність, системність, безперервність, послідовність, реалістичність, динамічність, соціальна орієнтованість, результативність.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні вирішено важливі науково-практичні завдання обґрунтування теоретичних, методичних і практичних положень щодо вдосконалення управління сільськими територіями та підвищення ефективності їх розвитку. Результати виконаної роботи дозволили зробити наступні висновки:

1. Сільські території - це просторово-організаційна основа розміщення населення, сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності на селі, власне сільських поселень, використання природних ресурсів у процесі суспільної життєдіяльності. Вони розуміються як основні об'єкти досліджень та управління, пов'язані із категоріями «сільський» або «аграрний», дозволяють доповнити пріоритети виробництва соціальними та екологічними.

2. Чинники формування сільських територій поділяються на місцеві, регіональні, загальнодержавні та глобальні. Вони значною мірою визначають особливості, функції, взаємозв'язки, типи ефективності розвитку, організацію сільських територій та управління ними. В ієрархії управління сільськими територіями доцільно виділяти не три, а чотири рівні: місцевий (сільський), районний, обласний та державний з умовою врахування особливого статусу приміських та курортно-рекреаційних сільських територій. Це дасть змогу збільшити участь сільських громад в управлінні та підвищити його цілеспрямованість та ефективність.

3. В якості стратегій управління сільськими територіями обґрунтовуються: ресурсно-сировинна, інноваційно-інвестиційна, соціально-орієнтована, комплексна. При цьому базовий рівень управління сільськими територіями представлений територіальною громадою села. Його матеріальну основу формує рівень фінансового забезпечення територіальної громади. Джерелами фінансування є бюджетні та залучені кошти.

4. У методиці досліджень сільських територій та управління ними важливе місце займає оцінка рівня їх розвитку на основі обрахунку відповідних критеріїв (як сумарних індексів) та їх відхилень від середньореспубліканських показників. Важливе значення має включення у їх сукупність та обрахунок перцепційних індикаторів сільського розвитку як його оцінок місцевими жителями.

5. В Україні проживає 14,4 млн. чол. сільського населення або 31,4 % від загальної кількості. В усіх регіонах, крім західних, відбувається його поступове зменшення. Це супроводжується загостренням соціально-економічних та екологічних проблем сільських територій. Зокрема, в одній із найбільших областей аграрного спрямування - Херсонській проживає 427,2 тис. селян, а щільність складає 15 чол./км². Середня людність сільських поселень становить 650 чол., вони значно віддалені одне від одного. Кількість сільських жителів скорочується значними темпами, а сільськогосподарська освоєність території залишається високою - 81,6 %.

6. Основу ресурсного потенціалу сільських територій становлять земельні, агрокліматичні та рекреаційні ресурси. Проте ресурсокористування характеризується відсутністю комплексності, інновацій, розширеного відтворення. Економічна діяльність диверсифікована вкрай недостатньо і в 90-95 % випадків орієнтується на аграрне виробництво. Воно представлене відносно ефективними галузями зерновиробництва, виробництвами соняшнику та сої, овоче-баштанних культур. Проте внаслідок низьких закупівельних цін, наявності монополістів-посередників на ринку доходи селян є низькими. Це також негативно впливає на екологічну безпеку та соціальні пріоритети розвитку сільських територій, вимагає вдосконалення організації сільських територій та управління ними.

7. Важливе значення в управлінні сільськими територіями має займати його комплексна стратегія. Вона передбачає раціональне ресурсокористування та розширене відтворення ресурсів, диверсифікацію зайнятості у напрямі розвитку галузі переробки сільськогосподарської сировини, сільського та аграрного туризму, стимулювання інновацій у виробничій та соціально-економічній діяльності, в управлінні, розвиток продуктивних видів зайнятості та збалансованого ринку праці, збільшення її мотивації та підвищення доходів селян.

8. Фінансово-інвестиційне забезпечення розвитку сільських територій передбачає надходження від місцевих податків і зборів, цільове державне фінансування, спонсорську допомогу. Його джерела доцільно доповнити місцевими позиками й облігаціями з умовою моделювання способів розміщення місцевих облігацій, особливостей їх емітування та забезпечення. При цьому варто виходити не лише з потреб місцевих сільських громад, але й з фінансових можливостей та інтересів потенційних інвесторів.

9. Вдосконалення державної підтримки та державного регулювання розвитку сільських територій передбачає виокремлення відповідних напрямів та функцій з аграрної політики з метою підвищення їх значимості. При цьому у депресивних сільських регіонах укрупнення сільських територій з малою кількістю населення та зменшення кількості центрів їх організації та управління не є доцільним. Мова йде швидше про розробку та дотримання нових принципів ефективного управління: цілевстановлення, альтернативності, системності, безперервності, послідовності, реалістичності, динамічності, соціальної орієнтованості, результативності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Пінькас С.В. Стратегії управління розвитком сільських територій / С.В. Пінькас // Таврійський науковий вісник : зб. наук. праць. - Вип. 67. - Херсон: Айлант, 2009. - С. 237 - 241.

2. Пінькас С.В. Аграрна модель функціонування сільських територій / С.В. Пінькас // Наукові праці Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет». - Вип. 121. - Сімферополь, 2009. - С. 107-114.

3. Пінькас С.В. Значення державного регулювання сільських територій / С.В. Пінькас // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу : наук. економ. жур. - № 3(11). - Бердянськ, 2010. - С. 54-58.

4. Пінькас С.В. Стан, проблеми, тенденції та перспективи розвитку сільських територій / С.В. Пінькас // Таврійський науковий вісник : зб. наук. праць. - Вип. 75. - Херсон: Айлант, 2011. - С. 330-335.

5. Пінькас С.В Використання місцевих позик з метою залучення коштів для фінансування розвитку сільських територій / С.В. Пінькас // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. - Вип. 2. - Т. 1. Економічні науки. - Полтава: ПДАА. - 2011. - С. 158-166.

У матеріалах конференцій:

6. Пінькас С.В. Типологія сільських територій України / С.В. Пінькас // Зб. тез Всеукр. наук.-практ. конф. [Фінансове та облікове забезпечення функціонування аграрних підприємств], (Херсон, 16 - 17 квітня 2009 р.). - Херсон: ХДАУ. - С. 77-79.

7. Пінькас С.В. Розвиток та ефективність аграрного виробництва у Херсонській області / С.В. Пінькас // Зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. [Держава, регіон, підприємство : теорія та практика економіко-правового регулювання], (м. Херсон, 26-27 листопада 2009 р.). - Херсон: ХДУ, 2009. - С. 113-116.

8. Пінькас С.В Напрями державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки України / С.В. Пінькас // Зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. [Сучасні тенденції економічної теорії і практики : світовий досвід та вітчизняні реалії], (м. Херсон, 18-19 листопада 2010 р.). - Херсон: ХДУ, 2010. - С. 101-103.

9. Пінькас С.В. Вдосконалення управління землекористуванням сільських територій / С.В. Пінькас // Материали за 7-а междунар. науч. практ. конф. [Ключови въпроси в съвременната наука - 2011], (София, 17-25 април 2011 г.). - София. «Бял ГРАД-БГ» ОДД. - С. 51-53.

АНОТАЦІЯ

Пінькас С.В. Вдосконалення управління розвитком сільських територій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Полтавська державна аграрна академія. - Полтава, 2011.

У дисертації визначені теоретичні засади управління розвитком сільських територій. Доповнено рівні управління сільськими територіями, визначено особливості організації, моделі та методи управління сільськими територіями. Здійснено оцінку ресурсів сільських територій, виявлено проблеми функціонування життєдіяльності на них у контексті інтеграційних та глобалізацій них процесів.

Розроблено заходи та обґрунтовано напрями вдосконалення управління сільськими територіями на основі ресурсозбереження, посилення соціальних пріоритетів розвитку, посилення державного регулювання сільських територій, у т.ч. забезпечення інвестицій та інновацій.

Ключові слова: сільські території, розвиток, управління, організація, сільськогосподарське виробництво, соціальні пріоритети, екологічна безпека, ресурсозбереження, державне регулювання, вдосконалення.

АННОТАЦИЯ

Пинькас С.В. Совершенствование управления развитием сельских территорий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Полтавская государственная аграрная академия. - Полтава, 2011.

В диссертации определены теоретические основы управления сельскими территориями. Обоснована сущность сельских территорий, произведена их идентификация в совокупности категорий сельского развития и аграрной экономики и выявлены их преимущества как объектов управления. В работе указано, что сельские территории - это компактно расположенные системно-структурные образования, на которых осуществляются разнообразные виды деятельности при преимуществе аграрного, сельский способ жизни населения, имеются центры развития и территориально-административные границы. В таком понимании они наиболее удовлетворяют требования комплексного развития территории страны.

Определено, что основными тенденциями развития сельских территорий в условиях процессов интеграции и глобализации являются сокращение сельского населения, сельских поселений, занятости, сельского образа жизни. Отмечается также усиление процессов диверсификации жизнедеятельности и развитие, наряду с сельскохозяйственным производством, альтернативных видов деятельности или занятости - сельского туризма и др. При этом особый статус имеют пригородные и курортно-рекреационные сельские территории. В связи с этим установлено, что на развитие сельских территорий оказывают влияние четыре группы факторов: местные, региональные, общегосударственные, глобальные.

...