Серед системних факторів, що визначають об'єктивну закономірність нерівномірності світового економічного розвитку, одне з ключових місць належить технологічному чиннику. Діагностика рівня розвитку технологічної системи, а також визначення її здатності до оновлення на інноваційній основі здійснюється через використання відповідних показників, а саме: технологічного рівня (індексу технологічної підготовленості країн), витрат на НДДКР, питомою вагою високих технологій у світовому експорті, індексу розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Існує явний прямий взаємозв'язок між значеннями цих показників та місцем конкретної національної економіки у світовому економічному просторі.

Аналіз даних індикаторів для умов України показав що, по-перше, за показником індексу технологічної підготовленості країна посідає 81 місце у світі (серед 101 держави), по-друге, існує 3-4-кратне відставання від розвинутих країн за витратами на НДДКР у структурі ВВП, по-третє, в обсягах світового експорту високих технологій нашій країні належить тільки 0,05% та, вчетверте, за значенням індексу розвитку інформаційно-комунікативних технологій Україна знаходиться на 51 місці серед 154 країн світу. Хоча розглянуті індикатори і характеризують технологічний стан національної економіки як середньо розвинутий, проте все ж таки свідчать про її суттєве відставання у технологічному розвитку.

Для більш повного і системного аналізу технологічної нерівномірності, а також діагностики технологічної динаміки запропоновано нові показники: коефіцієнт галузево-технологічного рівня розвитку національної економіки та показник технологічного розриву. Перший показник доповнює методику визначення технологічних рівнів національної економіки, яка базується на кількісній характеристиці технологічних укладів, застосуванням ще й параметру її галузевої спеціалізації:

(1)

де К_ГТ - коефіцієнт технологічного рівня національної економіки; n - кількість галузей; p_i - питома вага галузі у ВВП, (1 ? i ? n); u_ji - питома вага j-укладу у i-галузі, (1 ? u ? 6); r_j - рейтинг укладу (1 ? r ? 6); q_i - рейтинг галузі (1 ? j ? n).

Другий індикатор - показник технологічного розриву - використовується для аналізу технологічних зрушень та вставлення технологічної однорідності. Він розраховується на основі коефіцієнтів технологічного та галузево-технологічного рівнів національної економіки:

К_ГТР = К_ГТРmax - К_ГТРmin (2)

де К_ГТР -коефіцієнт галузево-технологічного розриву; К_ГТРmax - максимальний коефіцієнт галузево-технологічного розриву; К_ГТРmin - мінімальний коефіцієнт галузево-технологічного розриву.

Розрахунок даних показників для трьох груп країн - розвинутих (США, Великобританія), тих, що розвиваються (Марокко, Єгипет) та країн з трансформаційною економікою (Росія, Україна), підтвердив висновок про більш відчутну диференціацію у технологічних рівнях за даною вибіркою.

Зменшення технологічного відставання України від розвинутих країн світу пов'язується з інноваційними факторами. Однак, інноваційний процес в сучасних умовах є неоднозначним феноменом. Він має свої досить суперечливі форми розгортання і завдяки цьому не може бути забезпечений безпосередньо ядром технологічної системи, а, отже, вимагає розробки дієвих заходів регулювання технологічної структури національної економіки на основі врахування тісної взаємодії технологічної сфери з іншими складовими суспільства.

Запропонований у дисертації матричний підхід до аналізу останнього дозволяє встановити залежність між, з одного боку, інноваційним розвитком та, з іншого, рівнем культури (базовими культурними цінностями, стереотипами застосування знань і вмінь, ментальними моделями, що знаходяться в основі неформальних правил), якістю політичних інститутів (індексами корупції, демократії, законності, можливістю отримання політичної ренти), демографічною ситуацією (зміною чисельності населення, статевовіковою структурою, процесами міграції), особливістю економічної діяльності (рівнем конкуренції, мотиваційним механізмом), а також специфікою інституціонального середовища.

Таким чином, при побудові національних стратегій технологічного розвитку не можна не враховувати специфіку взаємозв'язку різних сфер суспільства, а також зменшувати значення регулюючої функції держави у створенні передумов для накопичення і реалізації науково-технічного потенціалу, у стимулюванні та забезпеченні інноваційної активності самостійних господарюючих суб'єктів. У силу цього функції держави у сфері інноваційно-технологічного розвитку національної економіки зведено до трьох основних груп - інституціональної, стимулюючої та координуючої. Перша група пов'язана із необхідністю сформувати відповідні «правила гри» у цій діяльності, тобто об'єднує різні функції держави, які мають інституціональний характер. Друга - із необхідністю стимулювання інноваційної діяльності у технологічній сфері, третя - із завданнями координації та об'єднання зусиль різних суб'єктів в масштабах національної економіки.

У четвертому розділі «Особливості технологічної структури національної економіки України» виділено систему показників, яка відображає кількісні та якісні характеристики технологічної структури національної економіки України, обґрунтовано взаємопов'язані причини погіршення стану її технологічного розвитку, окреслено проблеми адаптації України до вимог глобального економічного та технологічного простору.

Виходячи із макроекономічного рівня, сучасний стан технологічної структури національної економіки України свідчить про те, що вітчизняна економічна система не тільки не наблизилась за своїм технологічним рівнем до елітної групи розвинутих країн світу, але й збільшила своє технологічне відставання. Так, починаючи з 1991 року питома вага реліктових (першого і другого, заснованих на до індустріальних технологіях) і традиційного третього укладів у технологічній структурі вітчизняної економіки зросла на 48%, у той час як п'ятого і шостого - знизилася на 30%. У результаті відбулися негативні зміни в частині як індустріальних, так і постіндустріальних технологічних укладів нашої країни (рис. 2).

Рис. 2 Технологічна структура промисловості України (питома вага технологічного укладу у загальному обсязі промислового виробництва)

На мезорівні національної економіки, який поєднує секторальні та галузеві техніко-економічні особливості національної економіки, також виявлені негативні тенденції. У секторальному зрізі у порівнянні з розвинутими країнами досить помітним є гіпертрофований розвиток первинного сектору (сільське господарство, галузі добувної промисловості) на фоні відносно відставання третинного сектору (сфера послуг). Це є свідченням того, що структура національної економіки України занадто тяжіє до використання природних ресурсів на основі індустріальних технологій.

Щодо галузевого аспекту, то відзначається зростання у загальній галузевій структурі питомої ваги підприємств добувної, металургійної та паливно-енергетичної промисловості. Виходячи з того, що галузям, які займаються видобутком та первинною переробкою сировини, притаманний відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат, то подібна структура виробництва свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки. Окрім того, переважання в економіці України таких виробництв зумовлює загальну енергоємність кінцевої продукції, що, по-перше, в умовах високої залежності нашої країни від імпорту енергоносіїв, становить загрозу її економічній безпеці та, по-друге, погіршує конкурентоздатність вітчизняної продукції на світовому ринку.

На мікрорівні національної економіки домінуючими також є негативні тенденції, пов'язані зі зменшенням питомої ваги інноваційно-активних підприємств (сьогодні займається інноваційною діяльністю тільки 10,8 % усіх промислових підприємств) з одночасним погіршенням якості структури інноваційних впроваджень, катастрофічним станом основних фондів, рівень зношеності яких за роки незалежності зріс майже втричі і перевищив в 2009 році 60%. На нанорівні - спостерігається погіршення якісного складу та зменшення кількості наукових кадрів, вкрай низька питома вага використаних патентів.

Всі ці негативні тенденції пов'язані, на наш погляд, не тільки з технологічними або економічними факторами, а носять більш глибокий та комплексний характер, відображаючи проблеми у функціонуванні всіх складових структури технологічної системи. Перша група причин, що викликає негативні тенденції у розвитку технологічної системи національної економіки, носить технологічно-економічний характер і пов'язана з проблемами економічної системи суспільства України. Це - суперечності ринкової адаптації населення, не інноваційна поведінка керівників підприємств, зниження стимулів до винахідництва та раціоналізації, погіршення соціального статусу вчених, «втеча умів» на наноекономічному рівні; відсутність реального механізму підвищення інноваційної активності суб'єктів на мікроекономічному рівні (високий ступінь ризиків інновацій, неефективне конкурентне середовище, відсутність розвинутої ринкової інфраструктури інноваційної діяльності), наявність несприятливого для прогресивних технологічних зрушень макроекономічного клімату (різке скорочення державного фінансування НДДКР, відсутність обґрунтованої структурної політики та ефективної системи державного регулювання НТП, високі політичні і макроекономічні ризики), прорахунки уряду у формуванні і реалізації міжнародної стратегії технологічного розвитку. Зовнішньоекономічна політика України за її новітній період характеризувалася (у більшості своїх проявів) чітко окресленим сировинним та низько технологічним спрямуванням, що зумовило і відповідне місце нашої країни у системі міжнародного поділу праці.

Друга група - причини інституціонального характеру, що охоплюють особливості технологічної культури трудових ресурсів вітчизняної економіки, їх готовність до особистісної зміни відповідно до вимог НТП, якість інститутів, специфіка ведення бізнесу суб'єктами ринкової економіки України, характер взаємовідносин бізнесу та влади. Існуюча інституціональна та політична система країни багато у чому зумовлює неринковий варіант вкладення інвестицій і ведення господарської діяльності. Реальність України полягає в тому, що можливість отримувати великі прибутки досягається не за рахунок новаторства в економічній діяльності, а, у багатьох випадках, через систему політичного лобізму, зрощування влади і бізнесу, корупції тощо.

Нарешті, до третьої групи відносяться причини політико-управлінського характеру, які відображають рівень готовності інститутів влади ініціювати позитивні зміни у технологічній системі та послідовно їх впроваджувати у суспільну практику. При всій численності спроб правового забезпечення технологічного розвитку, фактично держава відсторонилася від підтримки високотехнологічного комплексу України, переоцінивши при цьому можливості саморегулюючих механізмів вирішувати подібні завдання.

Виділені тенденції не можуть не враховуватися при розробці механізмів подальшого реформування нашого суспільства, визначенні пріоритетів та напрямів внутрішньої та зовнішньої економічної політики. З огляду на посилення взаємозалежності національних економік у глобальному просторі, Україна повинна послідовно та більш рішуче інтегруватися у систему міжнародного поділу праці, спираючись на власний і світовий науково-технічний потенціал, а також інноваційні тенденції глобального розвитку.

У п'ятому розділі «Форми та методи державного регулювання технологічного розвитку національної економіки України» запропоновано концепцію реформування технологічної системи національної економіки, обґрунтовано принципи та форми технологічної політики України, побудовано оптимізаційну модель досягнення бажаних параметрів рівня розвитку технологічної системи національної економіки, проаналізовано прояви недосконалості інституціонального середовища України та визначено заходи щодо його подальшого реформування.

У сучасних умовах визначальну роль у сприянні інноваційно-технологічним зрушенням національної економіки має відігравати державна технологічна політика, спрямована не тільки на сприяння продукуванню нових знань, але й на їх практичне впровадження. Розробка та реалізація загальної концепції реформування технологічної системи національної економіки України має включати у себе цілі та напрями удосконалення всіх її складових. Реформування «базових» елементів технологічної системи, до яких відносяться технологічна культура, інституціональна та еколого-відтворювальна підсистеми, неможливе за рахунок лише правових методів, а потребує послідовної та виваженої ідеологічної політики, дієвих механізмів громадського контролю за суспільними процесами і досить значного історичного періоду реалізації визначених цілей.

Натомість якісне перетворення функціональних елементів технологічної системи можливе вже у коротко- та середньостроковій перспективі за рахунок формування такої стратегії державного економічного розвитку, реалізація якої б стимулювала перерозподіл ресурсів із технологічно відсталих секторів національної економіки у виробничі системи п'ятого і шостого технологічних укладів. Необхідно через концентрацію ресурсів у точках економічного зростання, тобто у декількох базисних інноваціях, функціонування яких визначатиме технологічне лідерство України у системі глобального розподілу праці, сформувати умови для широкої дифузії інновацій в суміжні галузі національної економіки і, тим самим, підвищити загальний рівень технологічної та економічної конкурентоздатності вітчизняної економіки на світовому ринку.

Основою для виходу із нинішньої кризи та підґрунтям для подальшого інноваційного розвитку вітчизняної економіки є застосування такої форми структурної політики, за якою уряд безпосередньо бере на себе роль коригування структури промисловості, стимулювання фундаментальних та прикладних досліджень, фінансової та організаційної підтримки технічного прогресу і сферу освіти. Стимулювання технологічного оновлення національної економіки повинно спиратися на синтез загальних та селективних методів із пріоритетом на застосування загальних механізмів державного регулювання економічних процесів.

Важливим елементом в системі управління технологічним розвитком є знаходження тієї його траєкторії, яка в змозі призвести до максимально ефективного результату за допомогою економічного моделювання. У дисертаційній роботі побудована нелінійна функція, яка встановлює взаємозв'язок між коефіцієнтом галузево-технологічного рівня та окремими параметрами національної економіки. Перша група таких параметрів об'єднує показники, що характеризують можливість акумулювати та розповсюджувати знання, а також потенційно та реально створювати нові (індекс рівня освіти, чисельність персональних комп'ютерів на 1000 чол. та чисельність користувачів Інтернет на 1000 чол.). Друга група - це показники, що відображають існуючі умови використання технологічного потенціалу країни, рівень вміння суб'єктів національної економіки перетворювати економічні ресурси у життєві блага (питома вага підприємств, що здійснювали технологічні інновації у промисловості, питома вага машинобудування у загальному обсягу промисловості, індекс фізичного обсягу ВВП на душу населення за ПКС, рівень фондовіддачі відносно США). Третя група показників характеризує механізм фінансової підтримки та розвитку технологічної системи країни (питома вага валового нагромадження основного капіталу у ВВП, внутрішні витрати на НДДКР у відсотках до ВВП за ПКС, індекс обсягів валового нагромадження основного капіталу). Аналіз показав, що найбільш впливовими факторами впливу на галузево-технологічний рівень економіки України є процеси капіталізації доходів економічних суб'єктів, спрямування коштів на процеси розширеного відтворення.

Інституціональне будівництво, яке здійснювалось в Україні шляхом імплантації ефективних у розвинутих країнах інститутів, призвело до невідповідності новостворених інституційних основ розвитку суспільства існуючим неформальним правилам поведінки, спровокувало появу дисфункцій інститутів, а саме: входження економіки до корупційної пастки та пастки тіньової економіки, активізацію рентоорієнтованих форм поведінки господарюючих суб'єктів тощо. Це не сприяє інноваційному розвитку національної економіки і вимагає розробки заходів щодо виходу із дисфункціональних станів інституціонального середовища. Першим, найбільш очевидним варіантом можливої стратегії реформування суспільства у бік його інноваційного розвитку є подальша трансплантація інноваційно-сприйнятливих інститутів у наше середовище. При всій привабливості зазначеної стратегії в ній є досить вагомі недоліки, які здатні суттєво деформувати поставлені цілі та призвести до не тих результатів, які передбачалися. Це пов'язано із об'єктивними процесами збільшення трансформаційних витрат в процесі інституціональних реформ, особливо через механізми отримання перехідної ренти.

Тому при виборі стратегії реформування інституціонального середовища України необхідно враховувати двосторонню залежність між якістю інститутів і економічним зростанням, яка полягає у тому, що у швидко зростаючій економіці більшість видів перерозподільної активності втрачають свою привабливість, так як інвестиції у виробництво стають більш вигідними. Внаслідок цього скорочується питома вага тіньового сектора, зменшується корупція, лобіювання отримує більш цивілізовані форми. У свою чергу, заходи зі стимулювання економічного зростання створюють поле для співробітництва держави і приватного сектора, сприяючи тим самим укріпленню взаємної довіри і покращенню інвестиційного клімату. У результаті відбувається спонтанне покращення інститутів.

Як свідчить світовий досвід, ті країни, яким вдалось уникнути «пастки інституціональної відсталості» (Японія, Корея, Тайвань, повоєнні Франція, Португалія, Фінляндія), не обмежувались тільки інституційними реформами на першому етапі перетворень, а сполучали їх з державною політикою стимулювання економічного зростання на інноваційній основі. З огляду на подібний досвід, ми переконані, що економічна політика української держави також сьогодні повинна бути націленою на поетапне і збалансоване досягнення обох цілей: удосконалення інститутів і стимулювання зростання.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі розроблено теоретико-методологічні основи аналізу сутності та закономірностей функціонування технологічної системи національної економіки, які сформовано через її системне представлення як взаємозумовленої та взаємозалежної складової суспільної організації. У відповідності до результатів зазначеного теоретичного підходу запропоновано комплекс заходів щодо регулювання технологічної системи національної економіки України. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. У відповідності з системним підходом сучасне суспільство гносеологічно представлено як складна надсистема, яка за своєю структурою формується із економічної, технологічної, політичної, демографічної, екологічної, інституціональної систем та культури. Усі ці елементи складають нерозривну єдність, здійснюють взаємний вплив один на одного і, взаємодіючи між собою, надають суспільству якості цілісного інтегративного утворення. Кожен із елементів суспільної надсистеми виконує конкретні функції, необхідні як для її збереження, так і для реалізації функціонально зумовленої мети.

Таке уявлення про соціальну організацію, а також про взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємозумовленість її елементів, дозволяє дійти висновку, що впливаючи тільки на одну якусь систему неможливо змінити характер функціонування суспільства. Тому усі технологічні й економічні проблеми, рівно як і політичні, демографічні, екологічні, інституціональні та культурологічні, не можуть бути вирішеними тільки за рахунок своїх внутрішніх механізмів, а вимагають впливу з боку інших систем суспільства. Отже, ефективне регулювання технологічної системи національної економіки може відбуватися тільки на комплексній основі - як результат поєднання енергії і синергії усіх структурних елементів суспільства.

2. З позицій системного підходу доведено існування необхідних та достатніх передумов для виокремлення технологічної системи як відносно автономного елемента суспільства. Такими передумовами у сучасних умовах є, по-перше, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу, по-друге, функціонування інформації та знань як найціннішого та специфічного суспільного ресурсу та, по-третє, зростання кількості спеціалізованих організаційних структур і посилення їх впливу на траєкторію суспільного розвитку у цілому.

Технологічна система визначена як сукупність взаємопов'язаних і функціонально впорядкованих знань та вмінь суспільства, за допомогою яких здійснюється вплив на оточуюче середовище з метою пристосування до нього або його перетворення для досягнення наміченого соціального ефекту. На основі структурно-функціонального методу доведено, що технологічна система виконує внутрішньо-системні та зовнішньо-інструментальну функції.

Внутрішньо-системні функції технологічна система реалізує через свої підсистеми: модифікація механізмів управління суспільством - через управлінську підсистему, формування способів перетворення економічних ресурсів у життєві блага - виробничо-майнову, визначення місця у суспільному поділі праці - кваліфікаційно-трудову, використання сил природи у технологічних процесах та вплив на потенціал екологічного самовідтворення - екологічно-відтворювальну, стимулювання інституціональних змін - інституціональне середовище технологічної діяльності, зміна способів взаємодії та спілкування членів суспільства - технологічну культуру. Вплив на оточуюче середовище з метою пристосування до нього або його перетворення для досягнення наміченого соціального ефекту складає зміст зовнішньо-інструментальної функції технологічної системи.

3. Економічна та технологічна системи структурно включають у себе змістовне ядро свого саморозвитку та підпорядковані йому функціонально елементи всіх інших складових суспільства. Для економічної системи такими елементами є економічна культура, інституціональне середовище економічної діяльності, еколого-ресурсна, техніко-технологічна і споживчо-трудова підсистеми, економічне ядро та управлінська підсистема; для технологічної системи - технологічна культура, інституціональне середовище технологічної діяльності, еколого-відтворювальна підсистема, технологічне ядро, кваліфікаційно-трудова, виробничо-майнова та управлінська підсистеми.

4. Технологічні процеси безпосередньо визначають особливості використання знань і вмінь економічних суб'єктів, що взаємодіють на основі суспільного поділу праці, господарської цілісності та спільності у певних часових і просторових межах, тобто суб'єктів національної економіки. Тому технологічна система національної економіки є сукупністю взаємопов'язаних і функціонально впорядкованих знань та вмінь, носіями яких є економічні суб'єкти національної економіки, щодо способів перетворення економічних ресурсів у життєві блага.

Технологічний розвиток національної економіки відбувається через зміну її технологічної структури, яка в залежності від рівня аналізу технологічних процесів розглядається як співвідношення рівнів знань та вмінь окремих соціалізованих індивідів країни (нанорівень), співвідношення технологічних систем підприємств (організацій) (мікрорівень), співвідношення технологічних систем галузей країни (мезорівень), співвідношення технологічних укладів національної економіки (макрорівень). Кооперативна дія елементів технологічних систем різних рівнів національної економіки породжує синергетичний ефект.

5. У сучасних умовах одним із визначальних та системних факторів, що визначають об'єктивну закономірність нерівномірності світового економічного розвитку, є технологічний фактор. Аналіз кількісних та якісних показників, які характеризують технологічний рівень національних економік, свідчить про прямий взаємозв'язок між їхніми значеннями та місцем конкретної національної економіки у світовому просторі. Коефіцієнт галузево-технологічного рівня, що враховує оцінку технологічних укладів у технологічній структурі країни та рейтинг галузей за їх питомою вагою у структурі ВВП, а також показник технологічного розриву, що характеризує різницю між максимальним та мінімальним значенням вказаного коефіцієнта відповідних галузей доповнюють існуючу методику кількісної оцінки технологічного рівня національної економіки і дозволяють вивчати тенденцій технологічної динаміки світової цивілізації.

6. Технологічний розвиток на основі інноваційних факторів пов'язаний у сучасних умовах з державним регулюванням, яке має будуватися на основі впливу не тільки на технологічні чинники, але й на інші компоненти, що охоплюють культурну, інституціональну, політичну системи. У цьому відношенні державне регулювання повинно реалізовуватися за трьома основними напрямками, які визначають три основні групи функцій державного регулювання інноваційно-технологічної сфери, а саме: формування «правил гри», що об'єднує різні функції держави, які мають інституціональний характер; стимулювання інноваційної діяльності у технологічній сфері; досягнення координації та об'єднання зусиль різних суб'єктів в масштабах національної економіки.

7. У якості причин, що зумовлюють незадовільний стан технологічної системи національної економіки України, визначено ті, що, по-перше, носять технолого-економічний характер і пов'язані з негативними тенденціями в економічній системі суспільства. По-друге, причини інституціонального характеру, що охоплюють особливості технологічної культури трудових ресурсів вітчизняної економіки, їх готовності до особистісної зміни відповідно до вимог НТП, а також специфіки ведення бізнесу суб'єктами ринкової економіки, взаємовідносин бізнесу та влади. По-третє, причини політико-управлінського характеру, які відображають рівень готовності інститутів влади ініціювати позитивні зміни у технологічній системі та послідовно їх впроваджувати у суспільну практику.

Основними формами прояву погіршення технологічної структури економіки України є: на нанорівні - суперечності ринкової адаптації населення, не інноваційна поведінка керівників підприємств, зниження стимулів до винахідництва та раціоналізації, погіршення соціального статусу вчених, «втеча умів»; на мікрорівні - існування неефективного конкурентного і антиінноваційного середовища господарської діяльності, високий ступінь інноваційних ризиків, відсутність ринкової інфраструктури інноваційної діяльності; на макрорівні: різке скорочення державного фінансування НДДКР, відсутність обґрунтованої структурної політики та ефективної системи державного регулювання НТП, наявність високих політичних і макроекономічних ризиків; на мегарівні - розрив усталених науково-технічних зв'язків, не інноваційний характер іноземних інвестицій, сировинний характер експорту.

8. Економіко-математична модель галузево-технологічного рівня розвитку національної економіки, яка побудована на основі окремих показників соціально-економічного розвитку України за 1991-2008 рр., підтверджує факт значного відставання вітчизняної економіки від провідних країн світу. Для визначення значення показників, необхідних для діагностики реального і досягнення бажаного технологічного рівня національної економіки створено оптимізаційну модель. Остання враховує знайдені нелінійні залежності між показником галузево-технологічного рівня національної економіки, з одного боку, та показниками питомої ваги персональних комп'ютерів на 1000 чол., користувачів Інтернету на 1000 чол., внутрішніх витрат на НДДКР у ВВП, питомої ваги машинобудування у загальному обсягу промисловості, питомої ваги валового нагромадження основного капіталу у ВВП, індексу валового нагромадження основного капіталу, з іншого.

9. Реформування технологічної системи України повинно бути комплексним і передбачати вплив держави на всі складові: технологічну культуру - для формування постіндустріального типу мислення населення; інституціональне середовище технологічної діяльності - для закріплення у суспільній свідомості привабливого образу підприємця-новатора; еколого-відтворювальну систему - для стимулювання раціонального використання природних ресурсів та впровадження екологічних технологій; технологічне ядро - для стимулювання появи і дифузії нових знань та вмінь; кваліфікаційно-трудову підсистему для створення інфраструктури з підвищення рівня кваліфікації кадрів; виробничо-майнову підсистему - для сприяння розвитку інноваційного підприємництва та ефективного конкурентного середовища; управлінську підсистему - для формування дієвого механізму захисту прав на інтелектуальний продукт. Стимулювання технологічного оновлення національної економіки України повинно спиратися на синтез загальних та селективних методів впливу держави на соціально-економічні процеси. З метою обмеження та запобігання поширення рентоорієнтованої діяльності господарюючих суб'єктів пріоритетними серед них повинні бути загальні механізми державного регулювання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Пилипенко Ю.І. Технологічна структура національної економіки та її регулювання: Монографія / Ю.І. Пилипенко. Д.: Національний гірничий університет, 2009. 145 с.

2. Пилипенко Ю.І. Технологічна структура національної економіки: теорія, практика та регулювання: Монографія / Ю.І. Пилипенко. Д.: Національний гірничий університет, 2010. 202 с.

Cтатті у наукових фахових виданнях:

3. Пилипенко Ю.И. Экономическая политика государства в условиях переходной экономики / Ю.И. Пилипенко // Академічний огляд. №2, 1998. С. 86-88.

4. Пилипенко Ю.І. Інвестиційні програми та джерела їх реалізації в Україні / Ю. І. Пилипенко // Вісник ДДФЕІ (серія економічні науки). №2, 1999. С. 29-31.

5. Пилипенко Ю.И. Практика государственного заимствования и ее влияние на инвестиционный потенциал Украины / Ю.И. Пилипенко // Економічний вісник НГАУ. Т.1, 1999. С. 23-26.

6. Пилипенко Ю.И. Инвестиционный потенциал Украины и экономическая политика / Ю.И. Пилипенко // Академічний огляд. №1, ДАУП, 1999. С. 31-35.

7. Завгородня О.О., Пилипенко Ю.І. Фіскальне регулювання інвестицій: пріоритети, механізми, чинники / О.О. Завгородня, Ю. І. Пилипенко // Збірник праць вчених. Випуск 6. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. С. 35-40. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано необхідність сприяння фіскального механізму державного регулювання інтенсивному типу економічного розвитку України.

8. Пилипенко Ю.І. Інвестиційний клімат в Україні та напрями економічної політики держави / Ю. І. Пилипенко // Вісник академії митної служби. №6, 2001. С. 85-87.

9. Пилипенко Ю.І., Черкавська Т.М. Фіскальна політика держави та особливості її реалізації в Україні / Ю. І. Пилипенко // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. №4, 2001. С. 63-65. Особистий внесок здобувача: встановлено несприятливість державної політики у сфері доходів та видатків оновленню матеріально-технічної бази виробництва.

10. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М. Структурна незбалансованість економіки України та форми її подолання / Ю. І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Економічний вісник НГУ. №2, 2003. 5-10. Особистий внесок здобувача: виокремлено ознаки структурної незбалансованості економіки України, проаналізовано вплив інфляційного потенціалу на інвестиційну мотивацію та запропоновано об'єкти державного програмування.

11. Пилипенко Ю.І. Механізми інноваційної мотивації та їх специфіка в умовах України / Ю. І. Пилипенко // Економічний вісник НГУ. №1, 2003. С. 5-10.

12. Пилипенко Ю.І. Інноваційно-інвестиційний механізм економічного зростання та його специфіка в Україні / Ю. І. Пилипенко // Науковий вісник НГУ. №3, 2003. С. 32-36.

13. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М. Проблеми інноваційної мотивації в умовах економічної системи України / Ю. І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 172. Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. С. 24-29. Особистий внесок здобувача: виділено причини анти інноваційної поведінки господарюючих суб'єктів в Україні.

14. Пилипенко Ю.І. Проблеми структурних зрушень в економіці України / Ю. І. Пилипенко // Академічний огляд. №1, 2004. С. 56-59.

15. Пилипенко Ю.І. Експортний потенціал і структурна політика України на сучасному етапі / Ю. І. Пилипенко // Економічний вісник НГУ. №3, 2004. С. 15-20.

16. Пилипенко Ю.І., Чекушина Ю.В. Розвиток ринку інтелектуальної праці в Україні / Ю. І. Пилипенко, Ю.В. Чекушина // Науковий вісник НГУ. №5, 2005. 32-36. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано взаємозв'язок між технологічною структурою національної економіки та попитом на інтелектуальну робочу силу.

17. Пилипенко Ю.І. Техніко-технологічні чинники структурних перетворень в Україні / Ю. І. Пилипенко // Академічний огляд. №2, 2006. С. 46-49.

18. Пилипенко Ю.І., Чекушина Ю.В. Техніко-технологічні основи виокремлення інтелектуальної праці / Ю. І. Пилипенко, Ю.В. Чекушина // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 234: В 4-х томах. Т. 4. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. С. 985-992. Особистий внесок здобувача: встановлено взаємозалежність між зміною технологічних способів виробництва та еволюцією змістовних характеристик праці.

19. Пилипенко Ю.І. Еволюція поглядів на технологічну складову економічного розвитку / Ю. І. Пилипенко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 230: В 3-х томах. Т. 3. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. С. 639-644.

20. Пилипенко Ю.І. Закономірності розвитку технологічної структури національної економіки на сучасному етапі / Ю. І. Пилипенко // Європейський вектор економічного розвитку: Збірник наукових праць. Вип. 2(3). Д.: Вид. ДУЕП, 2007. С. 94-101.

21. Пилипенко Ю.І. Циклічна природа технологічних зрушень національної економіки // Економічний вісник НГУ. №4, 2008. С. 6-12.

22. Пилипенко Ю.І. Технологічні інновації та їх фактори / Ю. І. Пилипенко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 246: В 5 т. Т. 1. Дніпропетровськ, ДНУ, 2008. С. 172-177.

23. Пилипенко Ю.І. Знання та інформація як фактори сучасної технологічної організації суспільства / Ю. І. Пилипенко // Економічний вісник НГУ. №1-2, 2008. С. 24-28.

24. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М. Інституціональні інновації як фактор інноваційного розвитку національної економіки / Ю. І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Економічний вісник НГУ. №2, 2009. С. 33-40. Особистий внесок здобувача: визначено інституціональні умови, за яких може бути ефективно реалізована інноваційна діяльність.

25. Пилипенко Ю.І. Фактори технологічного відставання національної економіки України / Ю. І. Пилипенко // Європейський вектор економічного розвитку: Збірник наукових праць. Вип. 1(6). Д.: Вид. ДУЕП, 2009. С. 141-145.

26. Пилипенко Ю.І. Технологічна структура національної економіки та стратегія її реформування / Ю. І. Пилипенко // Економіка та держава. №12, 2009. С. 23-25.

27. Пістунов І.М., Пилипенко Ю.І. Технологічна система суспільства: сутність та методологічні підходи до її моделювання / Ю.І. Пилипенко, І.М. Пістунов // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 256: В 10 т. Т. ІХ. Д.: ДНУ, 2009. С. 2288-2295. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано модель структури технологічної системи суспільства та алгоритм визначення значення показника галузево-технологічного рівня національної економіки.

28. Пилипенко Ю.І. Вплив процесів глобалізації на технологічний розвиток національної економіки / Ю. І. Пилипенко // Вісник університету банківської справи Національного банку України (м. Київ). №2 (5), 2009. С. 21-23.

29. Пилипенко Ю.І. Механізми регулювання інноваційної сфери національної економіки / Ю. І. Пилипенко // Науковий вісник національного університету державної податкової служби України (економіка, право). №3(46), 2009. С. 18-23.

30. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М. Інноваційне оновлення національної економіки: системний підхід / Ю. І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Збірник наукових праць. Випуск 62. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2009. С. 165-178. Особистий внесок здобувача: з'ясовано інституціональні фактори, що перешкоджають інноваційному оновленню технологічної структури вітчизняної економіки.

31. Дрозд В.Д., Гузенко І.Ю., Пилипенко Ю.І. Технологічна система національної економіки У країни та напрями її реформування / В.Д. Дрозд, І.Ю. Гузенко, Ю.І. Пилипенко // Економіка і управління. №1, 2010. С. 12-18. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано сутність технологічної системи суспільства та в рамках заходів державного регулювання технологічної системи вітчизняної економіки запропонована стратегія стимулювання «точок економічного зростання».

32. Пилипенко Ю.І., Чорнобаєв В.В. Загальні принципи концепції реформування технологічної структури економіки України / Ю.І. Пилипенко, В.В. Чорнобаєв // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 263: В 4-х т. Т. ІІ.Дніпропетровськ, ДНУ, 2010. С. 234-238. Особистий внесок здобувача: визначено цілі, напрями та методи реалізації концепції реформування технологічної структури економіки України.

33. Пістунов І.М., Пилипенко Ю.І. Технологічний розвиток та його відображення в оптимізаційному моделюванні / І.М. Пістунов, Ю.І. Пилипенко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 261: В 7 т. Т. VI.Дніпропетровськ, ДНУ, 2010. С. 1414-1418. Особистий внесок здобувача: з'ясовано кореляційний взаємозв'язок між показником галузево-технологічного рівня та макроекономічними параметрами національної економіки України.

34. Пилипенко Ю.І. Структурно-функціональний метод дослідження соціальної системи / Ю. І. Пилипенко // Вчені записки Харківського інституту управління. №1. Харків: ХІУ. 2010. С. 24-29.

За матеріалами конференцій - 22, основними з яких є:

35. Пилипенко Ю.І. Інноваційна спрямованість структурної політики України / Ю.І. Пилипенко // Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Дніпропетровськ: НГУ, 2005. С. 3-4.

36. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М Методологічні засади дослідження складних соціально-економічних систем / Ю.І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції «Трансформаційні процеси в економіці держави і регіонів». Запоріжжя: вид-во ЗНУ, 2008. С. 46-48. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного підходу в дослідженні економічної системи.

37. Пилипенко Ю.І., Пилипенко Г.М. Теорія сильної держави та технологічна безпека України / Ю.І. Пилипенко, Г.М. Пилипенко // Актуальні проблеми забезпечення економічної безпеки України: Збірник тез та доповідей ІІ науково-практичного семінару з міжнародною участю. Тернопіль: Вектор, 2008. С. 181-182. Особистий внесок здобувача: визначено особливу роль держави в технологічному розвитку країни.

38. Пилипенко Ю.І. Технологічне оновлення національної економіки як фактор реалізації людського капіталу / Ю.І. Пилипенко // Регіональні проблеми людського та соціального розвитку: Тези доп. і повід. міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 4-5 листоп. 2008 р.): В 2 т. Т.1. [НАН України. Ін-т економіки пром-ті; Редкол.: О.І. Амоша (відп. ред.) та ін.]. Донецьк, 2008. С. 226-230.

39. Пилипенко Ю.І. Циклічна закономірність розвитку технологічної структури національної економіки / Ю.І. Пилипенко // Проблеми й перспективи розвитку підприємництва: Збірник матеріалів ІІ міжнародної науково-практичної конференції, 19 грудня 2008 р. Харків: Видавництво ХНАДУ, 2008. С. 23.

40. Пилипенко Ю.І. Діалектика технологічної та соціальної модернізації / Ю.І. Пилипенко // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації: Матеріали Третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції. Полтава: Скайтек, 2009. С. 81-84.

41. Пилипенко Ю.И. Влияние государства на характер технологических изменений национальной экономики / Ю.И. Пилипенко // Теория и практика экономики и предпринимательства. Материалы VI Международной научно-практ. конф. Алушта, 4-6 мая 2009 года. Симферополь, 2009. С. 150.

42. Пилипенко Ю.И. Форми державного регулювання технологічної структури національної економіки / Ю.І. Пилипенко // Сборник научных трудов по материалам международной научно-практической конференции «Современные направления теоретических и прикладных исследований `2009». Том 12.Экономика. Одесса: Черноморье, 2009. С. 48-49.

43. Пилипенко Ю.І. Системний підхід і технологічні зміни / Ю.І. Пилипенко // Materialy V mezinarodni vedecko-prakticka konference «Nastoleni moderni vedy - 2009». Dil 3. Ekonomicke vedy. Zemepis a geologie: Praha. Publishing House «Education and Science» s. r. O. C. 35-37.

44. Пилипенко Ю.І. Методологічні підходи до структуризації національної економіки / Ю.І. Пилипенко // Materialy V Miedzynarodowej naukowi-praktychnej konferencij «Nauka i inowacija» - 2009» Volume 3. Ekonomiczne nauki.: Przemysl. Nauka i studia. С. 26-27.

В інших виданнях - 7, основними з яких є:

45. Пилипенко Ю.І. Технологічна підсистема суспільства: методологічні аспекти виокремлення / Ю.І. Пилипенко // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. №11, 2008. С. 53-59.

46. Pylypenko G.M., Pylypenko Yu.I. Government regulation of national economy in the context of global development // Zeszyty naukowe Wyzszej Szkoly Bankowej we Wroclawiu, 2010. C. 17-30. Особистий внесок здобувача: проаналізовано місце національної економіки України у світовому технологічному просторі, обґрунтовано необхідність формування держави нового типу, здатної забезпечити захист національних інтересів.

47. Пилипенко Ю.И., Гузенко И.Ю. Технологическая модернизация экономики Украины в условиях мирового финансового кризиса / Ю.И. Пилипенко, И.Ю. Гузенко // Национальная экономика в условиях глобализации: бизнес и общество в противостоянии кризису: Коллективная монография [Под общей ред. А.Я. Линькова]. Спб.: Издательский дом «РУССКИЙ ОСТРОВ», 2009. 240-245. Особистий внесок здобувача: обґрунтовано необхідність активізації ролі держави у здійсненні технологічної модернізації національної економіки.

АНОТАЦІЯ

Пилипенко Ю.І. Технологічна система національної економіки та її регулювання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет». - Дніпропетровськ, 2011.

У дисертаційній роботі здійснено розробку теоретико-методологічних основ пізнання сутності та виявлення закономірностей функціонування технологічної системи національної економіки, а також обґрунтовано механізми її регулювання в Україні.

Технологічна система представлено у якості взаємообумовленої та взаємозалежної складової суспільства, як його автономний структурний елемент. На основі розробленої матриці взаємозв'язку внутрішньо системних функцій структурних елементів суспільства виділено ті з них, які безпосередньо впливають на технологічну систему та. функціонально підпорядковуються її ядру саморозвитку.

Доповнено існуючі методики кількісної оцінки технологічного рівня розвитку національної економіки коефіцієнтом галузевого технологічного рівня і показником технологічного розриву. Виділено причини, які обумовлюють незадовільний стан технологічної системи України та вдосконалено концепцію її реформування.

Ключові слова: технологічна система, технологічний розвиток, технологічна структура, технологічні уклади, технологічні цикли, технологічний рівень, технологічні інновації, інституційне середовище, технологічна політика.

АННОТАЦИЯ

Пилипенко Ю.И. Технологическая система национальной экономики и ее регулирование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - Государственное высшее учебное заведение «Национальный горный университет». - Днепропетровск, 2011.

В диссертационном исследовании осуществлена разработка теоретико-методологических основ исследования сущности и выявления закономерностей функционирования технологической системы национальной экономики, а также обосновано механизмы ее регулирования в Украине.

Технологическая система представлена в качестве взаимообусловленной и взаимозависимой составляющей общественной организации, которая состоит из неразрывного единства экономической, технологической, политической, демографической, экологической, институциональной систем и культуры. На основе такого системного понимания природы современного общества доказано, что решение экономических и технологических проблем невозможно без осуществления воздействия со стороны других составляющих социума.

Выделено технологическую систему общества в качестве его автономного структурного элемента, разделено категории «технологическая система общества» и «технологическая система национальной экономики», на основе разработанной матрицы взаимосвязи внутрисистемных функций структурных элементов общества выделено те из них, которые непосредственно влияют на технологическую систему. Эти элементы функционально подчиняются ядру саморазвития технологической системы - совокупности внутренних, сущностных ее характеристик - знаний, информации, интеллектуальных умений носителей знания, а также организационных форм их соединения.

Технология признана основным фактором, определяющим неравномерность экономического развития. В дополнение к существующим методикам количественной оценки технологического уровня развития национальной экономики разработаны новые индикаторы - коэффициент отраслевого технологического уровня и показатель технологического разрыва, которые позволяют более полно учитывать тенденции технологической динамики в глобальной экономике.

Государственное регулирование технологического развития предложено осуществлять не только на основе воздействия на технологические факторы, но и за счет влияния на все те составляющие элементы общества, с которыми связана технология. Применительно к украинской экономике выделено причины, которые обуславливают неудовлетворительное состояние технологической системы национальной экономики, эмпирически доказано факт значительного ее отставания от ведущих стран мира, усовершенствовано концепцию реформирования технологической системы Украины за счет разработки инструментов, способных влиять на все ее составляющие.

Ключевые слова: технологическая система, технологическое развитие, технологическая структура, технологические уклады, технологические циклы, технологический уровень, технологические инновации, институциональная среда, технологическая политика.

ANNOTATION

Pilipenko Y. Technological system of national economy and its regulation. - Manuscript.

Thesis for the degree of doctor of economic sciences, specialty 08.00.01 - economic theory and history of economic thought. - State higher education «National Mining University». - Dnepropetrovsk, 2011.

In work by developing theoretical and methodological foundations of knowledge of nature and the detection of functioning of the technological system of national economy and its regulation mechanisms grounded in Ukraine.

Technological system is presented as interconditional interconnection and component-depending society, as its autonomous structural element. Based on the correlation matrix of internally developed system functions of the structural elements of society selected those which directly influence and technological system. functionally subordinate to her core self. The existent methods of quantitative assessment of the technological level of the national economic rate of sectoral technological level and the rate of technological gap. Highlighted the reasons for the unsatisfactory state of technological system of Ukraine and improved concept of reform.

Keywords: technological systems, technological development, technological structure, technological structure, technological cycles, technological level, technological innovation, institutional environment, technology policy.

Размещено на Allbest.ru