Оцінювання конкурентоспроможності підприємства та шляхи її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Спеціальність 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами

ОЦІНЮВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Виконала Коваленко Наталія Валеріївна

Донецьк ? 2011

АНОТАЦІЯ

конкурентоспроможність економічний кризовий торгівля

Коваленко Н.В. Оцінювання конкурентоспроможності підприємства та шляхи її підвищення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). - Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2011.

Дисертацію присвячено розробці науково-теоретичних засад, методичних і практичних рекомендацій щодо оцінювання конкурентоспроможності промислових підприємств та вдосконалення механізму її підвищення в умовах глобалізації економіки.

Досліджено теоретичні основи сутності конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії на основі застосування інституційної концепції. Запропоновано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення визначення конкурентоспроможності підприємства з урахуванням відтворювальних процесів. Обґрунтовано ресурсно-відтворювальний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства з урахуванням її інституційності. Розроблено методичний підхід до комплексної системи оцінювання конкурентоспроможності підприємства як інституційної категорії. Визначено можливості формування державної політики підвищення конкурентоспроможності на основі врахування інституційних складових конкурентоспроможності. Обґрунтовано і розроблено рекомендації щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму інтеграції вітчизняних підприємств у світовий економічний простір. Обґрунтовано основні напрями інституційної підтримки інтеграції підприємств України у світову економіку. Удосконалено методичні підходи до визначення ступеня захисту національних товаровиробників в умовах вступу до Світової організації торгівлі. Обґрунтовано науковий системний підхід до визначення меж балансу інтересів інституцій у процесі оцінювання економічної стійкості підприємств. Визначено напрями підвищення конкурентоспроможності національних підприємств у світових кризових умовах. Дістали подальшого розвитку заходи державної економічної політики стосовно підтримки інноваційного розвитку вітчизняних підприємств, державної підтримки національних товаровиробників в умовах глобалізації, підвищення конкурентоспроможності підприємств на підставі врахування інституційних складових конкурентоспроможності.

Ключові слова: конкурентоспроможність, оцінювання, організаційно-економічний механізм, інституційність, інституційні складові конкурентоспроможності, глобалізація економіки, ресурсно-відтворювальний підхід, економічна стійкість.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В епоху глобалізації та інтернаціоналізації конкурентоспроможність національних товаровиробників є основним критерієм ефективності інтеграції країни у міжнародний економічний простір. Сутність поняття національної конкурентоспроможності визначають як становище національного товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках, зумовлене економічними, соціальними та політичними факторами. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність - це здатність національного підприємства протистояти міжнародній конкуренції на власному та світовому ринках. Тому в сьогоднішній час акцент у питаннях конкурентоспроможності переміщується безпосередньо вбік підприємств.

У сучасних умовах для визначення стратегії розвитку підприємства, ухвалення рішень про реструктуризацію, здійснення інвестицій потрібна об'єктивна оцінка його конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує стратегію і тактику його діяльності на ринку, вибір шляхів підвищення технічного рівня та якості продукції.

Глобалізація світової економіки, зміна парадигми розвитку конкуренції з промислової на інформаційну, трансформація системи споживчих очікувань детермінують концептуально інший підхід до оцінювання та забезпечення конкурентоспроможності підприємств.

Проблематиці формування міжнародної конкурентоспроможної системи присвячено багато наукових праць, серед яких слід відзначити дослідження Ж.-Ж. Ламбена, М. Портера, С. Фішера, Д. Хайєка, а також російських теоретиків: В. Іноземцева, В. Кочетова, О. Некіпелова. Ґрунтовні публікації у сфері міжнародної конкурентоспроможності належать О. Білорусу, І. Алєксєєву, І. Бураковському, А. Воронковій, В. Гейцю, Б. Губському, М. Дудченку, Ю. Іванову, Ю. Козаку, А. Кредісову, М. Крижановському, Д. Лук'яненку, Ю. Макогону, В. Новицькому, В. Оніщенку, Є. Панченку, Ю. Пахомову, Л. Піддубній, А. Поручнику, А. Рум'янцеву, В. Сіденку, С. Соколенку, Н. Татаренко, А. Філіпенку, О. Швиданенку.

Для України питання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах глобалізації є особливо актуальним. Складається ситуація, коли нарощування обсягів виробництва українськими підприємствами відбувається одночасно з випереджальним зростанням постачань імпортної продукції. Тому виникає потреба у вдосконаленні механізму підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Узагальнення опублікованих за названими проблемами наукових концепцій, сучасних методичних і практичних розробок дозволяє стверджувати, що дослідження забезпечення конкурентоспроможності національних підприємств в умовах інтеграції економіки України у світову економічну спільноту, незважаючи на їх актуальність, не знайшли поки що належного висвітлення.

Недостатня розробленість даних питань у теоретичному і методологічному аспектах і необхідність проведення досліджень у напрямах удосконалення механізму підвищення конкурентоспроможності національних підприємств у світовій економіці зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень Інституту економіки промисловості НАН України за темою «Шляхи капіталізації та методи регулювання господарської діяльності підприємств базових галузей промисловості» (номер держреєстрації 0106U009514, 2007-2009 рр.), у межах якої розроблено комплексну систему оцінювання конкурентоспроможності підприємств як основи їх капіталізації, а також плану наукових досліджень Донбаського державного технічного університету за держбюджетними науково-дослідними темами: «Удосконалення механізму розподілу бюджетних коштів для вугледобувних підприємств» (номер держреєстрації 0107U006115, 2007 р.), де наведено напрями реформування організаційно-економічного механізму захисту національних виробників товарів відповідно до норм СОТ, «Реформування системи оплати праці на шахтах із застосуванням почасової або комбінованої оплати праці» (номер держреєстрації 0108U005808, 2008 р.), у межах якої визначено напрями вдосконалення системи мотивації персоналу вітчизняних підприємств з метою підвищення їх конкурентоспроможності, «Проведення досліджень і розробка проекту Закону України «Про засади функціонування ринку вугілля» (номер держреєстрації 0108U005807, 2008 р.), у рамках якої запропоновано напрями підвищення конкурентоспроможності підприємств вугільної промисловості, «Розробка наукових основ формування персоналу підприємств в умовах демографічної кризи та відкритості світового ринку (номер держреєстрації 0108U001520, 2008-2010 рр.), де проаналізовано вплив інтелектуально-кваліфікаційного потенціалу підприємства на забезпечення його конкурентоспроможності.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково-теоретичних засад, методичних і практичних рекомендацій щодо оцінювання конкурентоспроможності промислових підприємств та пошуку шляхів її підвищення в умовах глобалізації економіки.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі завдання:

· поглиблено розуміння сутності конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії;

· розроблено науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення визначення конкурентоспроможності підприємства з урахуванням відтворювальних процесів;

· обґрунтовано ресурсно-відтворювальний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства;

· обґрунтовано і розроблено рекомендації щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму інтеграції вітчизняних підприємств у світовий економічний простір;

· розроблено науково-методичній підхід до комплексної системи оцінювання конкурентоспроможності підприємства як інституційної категорії;

· визначено напрями формування державної політики підвищення конкурентоспроможності на основі інституційних складових конкурентоспроможності;

· встановлено основні напрями інституційної підтримки інтеграції підприємств України у світову торгівлю;

· проаналізовано вплив корпоративної структуризації на конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників;

· проаналізовано види державної підтримки товаровиробників в умовах приєднання до СОТ;

· сформовано науковий підхід до визначення ступеня захисту національних товаровиробників в умовах глобалізації;

· розроблено рекомендації щодо вдосконалення державної підтримки інноваційного розвитку вітчизняних підприємств;

· досліджено підходи до формування національної стратегії зростання конкурентоспроможності українських підприємств та визначено пріоритетні заходи для її реалізації;

· запропоновано напрями підвищення конкурентоспроможності національних підприємств у світових кризових умовах.

Об'єктом дослідження є конкурентоспроможність промислових підприємств.

Предмет дослідження ? теоретичні та прикладні аспекти оцінювання конкурентоспроможності промислових підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, викладені в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, які висвітлюють фундаментальні основи оцінювання конкурентоспроможності підприємств і вдосконалення механізму її підвищення.

У роботі використано сучасні методи економічних досліджень: теорія систем (при агрегації окремих параметрів конкурентоспроможності підприємства в інтегральний показник конкурентоспроможності); математичний аналіз функції двох змінних (при побудові матриці, що характеризує конкурентоспроможність підприємств); метод експертних оцінок (при визначенні значущості окремих параметрів та категорій конкурентоспроможності підприємства), а також статистичні методи: кореляційний і регресійний аналіз, метод Чоу (при дослідженні структурних змін у співвідношенні інституційної та економічної складових конкурентоспроможності); кластерний аналіз (при порівнянні підприємств за різними категоріями конкурентоспроможності); графічний метод (при побудові профілограм за складовими конкурентоспроможності підприємств).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці важливої для економіки України наукової проблеми оцінювання конкурентоспроможності підприємств в умовах глобалізації та вдосконалення механізму її підвищення.

уперше:

розширено понятійний апарат визначення сутності конкурентоспроможності підприємства на основі сучасного інституційного розвитку. Конкурентоспроможність підприємства розглядається як економічна категорія, яка має інституційний характер і відображає можливості реалізації економічних інтересів інституцій для забезпечення такої позиції підприємства на ринку, яка дозволяє реально та потенційно, поточно та перспективно успішно суперничати з виробниками товарів-аналогів;

теоретично обґрунтовано ресурсно-відтворювальний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства з урахуванням її інституційності, який дозволяє кожній інституції, виходячи зі своїх інтересів, формувати набір відтворювальних процесів для оцінки конкурентоспроможності підприємства й встановлювати їх вагові коефіцієнти, зважаючи на очікуваний економічний ефект для тієї чи іншої інституції;

розроблено науково-методичний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства, який на відміну від існуючих ураховує інституційність економічної категорії «конкурентоспроможність підприємства». За результатами оцінювання розроблено рекомендації щодо вибору основних напрямів підвищення конкурентоспроможності підприємств;

обґрунтовано науковий системний підхід до визначення меж балансу інтересів інституцій у процесі оцінювання економічної стійкості підприємств, який в умовах безлічі невизначених і мінливих внутрішніх і зовнішніх впливів на підприємство дозволяє підвищити ефективність управлінських рішень щодо забезпечення стійкого функціонування та розвитку підприємств, а також щодо підвищення їх конкурентоспроможності;

удосконалено:

концепцію формування організаційно-економічного механізму інтеграції вітчизняних підприємств у світовий економічний простір, яка враховує необхідність гарантування їх економічної безпеки;

науково-методичній підхід до визначення рівня захисту національних товаровиробників в умовах вступу до Світової організації торгівлі, який дозволяє за відповідністю певним критеріям розподілити виробників за групами залежно від необхідного ступеня державної підтримки (мінімального, помірного, особливого), що сприятиме підвищенню ефективності державного механізму підтримки вітчизняних виробників товарів;

концептуальні підходи до інституційної підтримки підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах глобалізації, що дозволяє підвищити ефективність інтеграції підприємств країни у світове господарство шляхом створення ефективного правового й інституційного забезпечення участі товаровиробників у міжнародному розподілі праці та заохочення експортної, інвестиційної та інноваційної активності національних підприємств;

дістали подальшого розвитку:

теоретико-методологічні підходи до підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств у світових кризових умовах, які полягають у: застосуванні інституційного підходу при визначенні економічної стійкості підприємств у таких умовах з метою обґрунтування ступеня економічної стійкості підприємства у формуванні його конкурентоспроможності; вдосконаленні підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства у взаємозв'язку з його інтелектуально-кваліфікаційним потенціалом; визначенні екологічної складової конкурентоспроможності підприємства як одного з факторів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів у світових кризових умовах; обґрунтуванні необхідності розвитку національних фінансово-промислових груп, який сприятиме мобілізації наявного промислового та наукового потенціалу з метою подолання кризових явищ;

заходи державної економічної політики стосовно підтримки інноваційного розвитку вітчизняних підприємств, державної підтримки національних товаровиробників в умовах глобалізації, підвищення конкурентоспроможності підприємств на підставі врахування інституційних складових конкурентоспроможності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у впровадженні основних теоретичних положень, викладених у дисертації, прикладних рекомендацій щодо підвищення ефективності оцінювання конкурентоспроможності промислових підприємств в умовах глобалізації та вдосконалення механізму її підвищення.

Наукові розробки використано: Верховною Радою України - враховано у законодавчій роботі Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики України (лист № 04-17/13-405 від 17.09.2010 р.); Міністерством промислової політики України - для підвищення ефективності прийняття рішень щодо вдосконалення державної підтримки вітчизняних товаровиробників у процесі інтеграції у світовий ринок, органами державного управління (лист № 24-15/47-891 від 17.08.2010 р.); Луганською обласною державною адміністрацією - для формування пропозицій до Програми економічних реформ за напрямом «Міжнародна інтеграція і співпраця» (лист № 7/1-7683 від 03.08.2010 р.) та вдосконалення заходів регіональної політики щодо забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, орієнтованої на експорт (лист 22-4/1684 від 31.08.2010 р.); Перевальською та Попаснянською райдержадміністраціями - при формуванні стратегії соціально-економічного розвитку Перевальського та Попаснянського районів Луганської області (лист №4/1-2553 від 03.09.2010 р. та лист №3/1-7333 від 28.06.2010 р.).

Практичні рекомендації використані в діяльності промислових підприємств, що підтверджується відповідними документами: ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (лист № 01-01083 від 06.08.2010 р.); ВАТ «Алчевськкокс» (лист від 19.08.2010 р.); ТОВ «Метали та полімери» (лист № 3009/ВР від 30.07.2010 р.); ТОВ «Інтерпром» (лист №106/1 від 15.04.2010 р.); УДП «Укрметал» (лист 27/1-446 від 03.08.2010 р.); ДП «Ровенькиантрацит» (лист №19-02/476 від 18.06.2010 р.); ТОВ «Регіон» (лист № 2504 від 27.07.2010 р.).

Результати досліджень використовуються в навчальному процесі Донбаського державного технічного університету (лист № 1147-01 від 15.07.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Автору належать наукові ідеї роботи, теоретичні розробки й узагальнення, вибір методів дослідження, висновки і рекомендації, практичне впровадження результатів наукових досліджень. Внесок автора в колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися та були схвалені на: Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку підприємництва» (м. Харків, 2007 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденции развития экономики и формирование современной системы управления внешнеэкономическими связями предприятия» (м. Сімферополь, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблемы и пути повышения конкурентоспособности предприятий» (м. Севастополь, 2007 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (м. Донецьк, 2007 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції «Організація самодостатності промислового регіону: проблеми ринку, економіки і бізнесу» (м. Луганськ, 2007 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції «Інтеграція України у світовий економічний простір» (м. Тернопіль, 2008 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Дослідження та оптимізація економічних процесів» «Оптимум - 2008» (м. Харків, 2008 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми економіки підприємств у сучасних умовах» (м. Київ, 2009 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Конкурентоспроможність промислових підприємств в умовах глобалізації» виконано аналіз підходів до визначення поняття конкурентоспроможності підприємства, розглянуто вплив трансформаційних процесів в економіці України на конкурентоспроможність національних підприємств, визначено необхідність застосування конкурентоспроможної моделі розвитку вітчизняних підприємств в умовах глобалізації.

На основі аналізу досліджень сутності економічної категорії «конкурентоспроможність підприємства» обґрунтовано, що більшість підходів не відображають усієї глибини категорії, яка розглядається, не враховують особливостей функціонування підприємств в умовах відкритої економіки та мають ряд істотних недоліків. У зв'язку з цим виникла нагальна потреба у формуванні сучасного підходу до визначення конкурентоспроможності підприємства з урахуванням особливостей постіндустріального розвитку суспільства.

У результаті аналізу впливу трансформаційних процесів в економіці України на конкурентоспроможність національних підприємств установлено, що ключові показники національної конкурентоспроможності (зростання ВВП, валове нагромадження основного капіталу, сума прямих іноземних інвестицій, продуктивність праці та інші) порівняно з іншими країнами мають низький рейтинг.

Відповідно до «Глобального огляду конкурентоспроможності за 2009-2010 рр.» у рейтингу, що охоплює 133 країни, Україна посіла 82 місце, що на 10 позицій нижче порівняно з попереднім роком.

До основних причин, які негативно впливають на конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників, можна віднести такі: високий ступінь зносу основних промислових фондів; неефективна структура української промисловості; низька інноваційна активність вітчизняних підприємств; недостатньо ефективна підтримка національних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, неефективна структура експорту тощо.

Аналіз досліджень конкурентоспроможності України дозволив об'єктивно оцінити економічні результати функціонування національної економіки, порівняти їх із відповідними показниками конкурентоспроможних економічних систем і розглянути досвід більш розвинених країн для вирішення аналогічних проблем.

Обґрунтовано, що головною ознакою конкурентоспроможної моделі розвитку вітчизняних підприємств в умовах глобалізації є трансформування початкових порівняльних переваг у переваги інвестиційні й науково-технологічні.

Досвід розвинених країн, які є лідерами з успішної інтеграції у світову економіку, демонструє, що пріоритетними напрямами державної конкурентної політики, які сприяють структурно-технологічній перебудові національної економіки, є: збільшення державних видатків на стимулювання науково-технічного прогресу; освоєння сучасних інформаційних технологій, сучасних засобів автоматизації; захист внутрішнього ринку наукоємної продукції, активна державна підтримка її експорту; субсидування імпорту перспективних сучасних технологій і науково-технічної інформації; розвиток споживчого й інвестиційного кредитування; формування ефективної інноваційно-сприятливої структури промислового виробництва.

Отже, тільки за умов забезпечення високої конкурентоспроможності вітчизняних виробників товарів та послуг і наша держава матиме певні здобутки від процесу глобалізації, стане можливою її ефективна інтеграція у світову економіку.

У другому розділі «Оцінювання конкурентоспроможності в умовах глобалізації» обґрунтовано інституційний характер економічної категорії «конкурентоспроможність підприємства».

Результати дослідження свідчать, що конкурентоспроможність підприємства, як правило, розглядається дослідниками безінституційно, виходячи з інтересів гіпотетичного підприємства. При цьому не враховується, що діяльність підприємств пов'язана, забезпечується або залежить від багатьох інституцій, тобто держави, регіональної влади, власників, менеджерів, фінансових установ, профспілок, персоналу підприємства тощо, які мають свої інтереси й погляди на конкурентоспроможність. Тому при такому підході поняття конкурентоспроможності є відносним.

Конкурентоспроможність підприємства слід розглядати як економічну категорію, яка має інституційний характер і відображає можливості реалізації економічних інтересів інституцій для забезпечення такої позиції підприємства на ринку, яка дозволяє реально та потенційно, поточно та перспективно успішно суперничати з виробниками товарів-аналогів.

Запропонований інституційний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства враховує теоретичні, практичні та інституційні аспекти, що дозволяє в умовах глобалізації економіки одержати більш повну та об'єктивну оцінку конкурентоспроможності підприємства.

Доведено, що основою підвищення конкурентоспроможності підприємства є потенціал відтворення. Конкурентоспроможність має динамічний і конкретно-часовий характер, який виявляється як швидко мінлива властивість економічного суб'єкта в межах певного конкурентного поля на певному часовому етапі. У зв'язку з цим для посилення конкурентних позицій підприємств у світовому й національному конкурентному просторі виходить на перший план нагальна потреба відтворення їх конкурентоспроможності.

Відтворення конкурентоспроможності підприємства є постійним відновленням онкурентних переваг на інноваційній основі, що забезпечує підвищення використання всіх ресурсів. Виходячи з цього конкурентоспроможність підприємства можна розглядати як постійне інтенсивне відтворення його конкурентних складових.

Як основні елементи відтворення конкурентоспроможності слід розглядати відтворення основних фондів, відтворення трудових ресурсів, відтворення фінансового капіталу, відтворення інноваційного потенціалу.

Унаслідок того, що відтворення конкурентоспроможності підприємства залежить від конкурентоспроможності складових потенціалу відтворення ? основних фондів, фінансових та інноваційних ресурсів, робочої сили, воно може бути представлене у вигляді формули



В_кс = (В_о.ф, В_м.р, В_і.р, В_р.с ),

де В_кс ? рівень відтворення конкурентоспроможності підприємств;

В_о.ф ? рівень відтворення основних фондів;

В_м.р ? рівень відтворення матеріальних ресурсів;

В_і.р ? рівень відтворення інноваційних ресурсів;

В_р.с ? рівень відтворення робочої сили.

Відтворення конкурентоспроможності підприємства залежить від величини кожного складового елементу потенціалу відтворення, тому їх вплив на загальну величину є інтегральним. Отже, до істотного зростання результуючого показника може привести вдосконалення рівня відтворення всіх елементів, які розглядаються.

Аналіз методів визначення й оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства, а також обґрунтування інституційності даної категорії та дослідження процесу відтворення конкурентоспроможності підприємства дозволили сформувати ресурсно-відтворювальний підхід.

Рівень конкурентоспроможності підприємства пропонується визначати з використанням експертного методу на підставі інтегрального показника шляхом урахування значень основних відтворювальних процесів за формулою багатомірної середньої.

,

де Р_к - рівень конкурентоспроможності підприємства;

P ? рівень і-го відтворювального процесу;

k ? ваговий коефіцієнт значення і-го відтворювального процесу у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства;

n - кількість відтворювальних процесів.

Формування кінцевого набору відтворювальних процесів для оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства та визначення їх вагових коефіцієнтів здійснюється експертами на підставі логічного аналізу з урахуванням специфіки діяльності підприємства.

Рівень окремого відтворювального процесу пропонується визначати величиною від 0 до 1 порівнянням стану цього відтворювального процесу з його найкращим станом на споріднених підприємствах галузі.

Слід мати на увазі, що навіть при високому значенні рівня конкурентоспроможності підприємство може не досить ефективно конкурувати з виробниками товарів-аналогів. Це можливо в тих випадках, коли при високому рівні більшості відтворювальних процесів один або декілька «критичних» відтворювальних процесів мають низький рівень. Під критичними розуміють процеси, за межею яких неможливе ефективне функціонування підприємства. Саме вони насамперед мають включатися до кінцевого набору відтворювальних процесів для оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства й бути об'єктом першочергової уваги управлінського персоналу.

Поєднання запропонованих інституційного та ресурсно-відтворювального підходів до оцінювання конкурентоспроможності підприємства має велике значення в умовах глобалізації. Так, у зв'язку з лібералізацією внутрішнього ринку більшість вітчизняних підприємств можуть виявитися неконкурентоспроможними не тільки на світовому, але і на національному ринку. Це пов'язано з високою енергоємністю вітчизняного виробництва, домінуванням консервативних технологічних укладів, високим ступенем зносу основних фондів, неефективною підтримкою вітчизняних товаровиробників тощо. Але більшість таких підприємств має високий конкурентний потенціал, який у разі формування ефективних умов його розвитку може сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності підприємств через деякий час. Слід зазначити, що існування більшості підприємств, які сьогодні є недостатньо конкурентоспроможними, але мають значний конкурентний потенціал, цілком виправдане, оскільки вони здійснюють відрахування до державного та місцевого бюджетів, різних фондів, їх працівники отримують заробітну плату, частину якої вони витрачають на одержання вітчизняних товарів та послуг, тим самим фінансуючи розвиток інших підприємств тощо. Тому з точки зору інтересів країни функціонування таких підприємств протягом деякого часу є доцільним за умови розвитку їх конкурентного потенціалу.

Запропоновані інституційний та ресурсно-відтворювальний підходи до оцінювання конкурентоспроможності дозволяють кожній інституції (державі, регіону, власнику, менеджеру тощо), виходячи зі своїх базових інтересів, формувати набір відтворювальних процесів для оцінки конкурентоспроможності підприємства та встановлювати їх вагові коефіцієнти на підставі логічного аналізу і з урахуванням очікуваного економічного ефекту для тієї чи іншої інституції.

У третьому розділі «Аналіз та інституційне оцінювання конкурентних позицій підприємства» надано науково-методичний підхід до комплексного оцінювання конкурентоспроможності промислових підприємств з урахуванням інституційного характеру економічної категорії «конкурентоспроможність підприємства».

Для реалізації даного підходу доцільно сформувати такі блоки.

Блок 1 - оцінювання конкурентного становища підприємства.

Аналіз наявних методик визначення конкурентоспроможності підприємства дозволив систематизувати показники оцінювання конкурентоспроможності відповідно до певних критеріїв: виробничих, фінансових, маркетингових, трудових, інноваційних.

Ці показники є факторними ознаками, на підставі яких порівнюється конкурентоспроможність різних підприємств. Вони є опосередкованими оцінками та визначають основи оцінювання конкурентоспроможності конкретних підприємств.

Блок 2 - оцінювання перспектив розвитку галузі.

Аналіз чинників, на які вказують вітчизняні та зарубіжні автори в економічній літературі, свідчить, що загальноприйнятим вважається розподіл|поділ| чинників конкурентоспроможності підприємства на зовнішні та внутрішні. Чинники зовнішнього і внутрішнього середовища перебувають у постійній взаємодії. Чим мобільніше| підприємство реагує на зміну зовнішніх чинників і ефективніше адаптується до них, тим вищою є його конкурентоспроможність.

Нині в умовах ринкової економіки, яка характеризується високою динамічністю та невизначеністю умов функціонування підприємств, урахування в оцінці конкурентоспроможності підприємства впливу зовнішніх чинників є вкрай необхідним.

З позиції управління конкурентоспроможністю чинники, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, можна поділити на керовані та некеровані. До керованих належать ті чинники, які піддаються впливу з боку підприємства, до некерованих - ті, що існують поза його впливом.

Більшість авторів вважає, що зовнішнє середовище слід поділити на два рівні, які мають різний за ступенем|мірі| вплив на діяльність підприємства. Зовнішнє середовище макрорівня, або так зване середовище непрямого впливу, формує загальноекономічні умови, тенденції, соціальні та політичні норми. У межах макрорівня велика частина авторів, роботи яких були проаналізовані, виокремлюють такі основні групи чинників: економічні, політичні, правові, соціокультурні, технологічні, міжнародні й демографічні. Зовнішнє середовище прямого впливу (мікрорівня) є чинниками, вплив яких безпосередньо пов'язаний із визначенням і розробкою цілей розвитку підприємства. До них насамперед слід віднести чинники, що впливають на перспективи розвитку галузі, до якої належить те або інше підприємство, а саме: рівень зарубіжної конкуренції в галузі, умови її розвитку, державне регулювання зростання виробництва, темп розширення внутрішнього ринку.

Прихильниками структурної політики розвитку імпортозаміщуючого виробництва є більшість українських учених. Згідно з цим підходом головні потоки інвестицій необхідно направляти на підприємства тих галузей, які мають особливу цінність для внутрішнього ринку країни: машинобудування; інформаційна структура; зв'язок; біотехнології; харчова та легка промисловість. Проте насамперед фінансова й інноваційна підтримка має бути надана тим підприємствам, які мають найбільший конкурентний потенціал на внутрішньому ринку, оскільки тільки такі підприємства за відповідної підтримки з боку державних органів влади досить швидко зможуть гідно конкурувати на внутрішньому ринку з імпортерами товарів-аналогів.

Виходячи з цього однією з основних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників є розвиток імпортозаміщуючого виробництва.

Таким чином, як один з основних критеріїв перспективного розвитку галузі, до якої належить підприємство, доцільно розглядати імпортозаміщення, що дозволить оцінити підвищення конкурентоспроможності підприємства в подальшому та перспективи зростання попиту на вітчизняну продукцію.

Блок 3 - оцінювання конкурентоспроможності підприємства з урахуванням інтересів держави як найбільш значущої інституції.

При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства запропоновано ввести показник інституційності шляхом запровадження якісних оцінок, що характеризують інтереси держави як найбільш значущої інституції з позиції гарантування національної економічної безпеки.

Розроблений підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства дозволяє врахувати інституційність поняття «конкурентоспроможність», оцінити перспективи розвитку галузі, до якої належить підприємство, а також проаналізувати його внутрішній конкурентний потенціал.

Схему створення стандартної моделі інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємства наведено на рис. 1.

Крок 1. За запропонованою методологією передусім проводиться оцінювання конкурентного становища підприємств відповідно до таких критеріїв: виробничих (К₁), фінансових (К₂), маркетингових (К₃), трудових (К₄), інноваційно-інформаційних (К₅).

До категорії виробничих показників (К₁) віднесено: виробничі витрати на 1 грн. чистого доходу (П₁₁); фондовіддачу (П₁₂); рентабельність продукції (П₁₃).

Категорія, що характеризує фінансове становище підприємства (К₂), включає: рентабельність власного капіталу (П₂₁); коефіцієнт стійкості економічного зростання (П₂₂); коефіцієнт абсолютної ліквідності (П₂₃); коефіцієнт фінансової стабільності (П₂₄).

Аналіз маркетингової складової підприємства (К₃) є оцінкою таких показників: рентабельність продажів (П₃₁); коефіцієнт затовареності готовою продукцією (П₃₂); коефіцієнт завантаження виробничої потужності (П₃₃); коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту (П₃₄).

До категорії, що характеризує трудові чинники (К₄), віднесено: співвідношення коефіцієнта обороту з прийому до коефіцієнта обороту з вибуття (П₄₁); рівень продуктивності праці одного працівника основної діяльності щодо аналогічного середньогалузевого показника (П₄₂)|.

Категорія, яка характеризує інноваційно-інформаційний розвиток підприємства (К₅), включає: коефіцієнт ефективності використання людського капіталу (П₅₁); частку витрат на НДДКР в обсязі продажів (П₅₂); коефіцієнт співвідношення оновлення та вибуття основних фондів (П₅₃).

Згідно з результатами дослідження категорії, що характеризує перспективи розвитку галузі (К₆), виокремлено такі показники: темпи зростання обсягів реалізації продукції (П₆₁); темпи зростання інвестицій в основний капітал (П₆₂); частка експорту продукції в загальному обсязі національного експорту (П₆₃); технічний рівень продукції (П₆₄); коефіцієнт зростання обсягу реалізації у зв'язку з імпортозаміщенням (П₆₅); коефіцієнт зростання зайнятості (П₆₆); коефіцієнт бюджетної ефективності (П₆₇).

Критерії, що враховують інституційність економічної категорії «конкурентоспроможність підприємства» (К₇), включають: рівень платежів, виплачуваних підприємством до бюджетів усіх рівнів і цільових фондів (П₇₁); ступінь впливу діяльності підприємства на зайнятість населення в регіоні (П₇₂); ступінь впливу діяльності підприємства на соціальну інфраструктуру регіону (П₇₃). Крок 2. Далі з якісними рівнями V₁ - V₅ був зіставлений набір кількісних значень оцінки конкурентоспроможності U{u₁, u₂, u₃, u₄, u₅} із шкалою U*= U{0,1; 0,3; 0,5; 0,7; 0,9}. З цією метою розроблено інтервальну шкалу для значень лінгвістичної змінної V. У результаті фактичні оцінки були переведені в зіставні Р_ij.

Крок 3. Побудова агрегатів першого рівня за формулою

Рис.1. Схема агрегації показників конкурентоспроможності підприємств

,



де - оцінки значущості параметріву кожній із категорій (у даній роботі визначається за наслідками експертної оцінки з використанням формули Фішберна).

На цьому етапі для кожного підприємства одержують значення семи категорій , кожна з яких характеризує конкурентоспроможність підприємств, причому категорії уможливлюють аналіз конкурентоспроможності підприємства з урахуванням ефективності їх функціонування і перспектив розвитку даної галузі, а агрегат відображає інституційну складову конкурентоспроможності даного підприємства.

Крок 4. Побудова агрегатів другого рівня за формулами

,

де - оцінки значущості категорій .

На даному етапі можливе порівняння підприємств за двома показниками Ф₁ і Ф₂. Тут завдання порівняння має двокритеріальний характер, що дуже привабливо, оскільки, з одного боку, дозволяє здійснити візуалізацію показників на площині, а з іншого ? провести змістовний порівняльний аналіз конкурентоспроможності підприємств, виокремивши два найважливіших її аспекти, а саме економічну та інституційну складові.

Крок 5. Побудова агрегатів третього рівня за формулою

,

де і - оцінки значущості агрегатів Ф₁ і Ф₂.

Показник z є інтегральним і дає комплексну оцінку конкурентоспроможності промислових підприємств.

Таким чином, сформована система показників різного ступеня агрегування, які використовуються як критерії конкурентоспроможності підприємств і на підставі яких виконується подальший аналіз.

За результатами досліджень будується матриця оцінки конкурентоспроможності підприємств.

Згідно з результатами оцінювання розроблено рекомендації щодо вибору основних напрямів підвищення конкурентоспроможності підприємств, визначення його стратегічних цілей, запропоновано певні конкурентні стратегії залежно від стадії життєвого циклу даної галузі, а також проаналізовано інвестиційні можливості підприємств.

Досліджено конкурентоспроможність підприємств гірничо-металургійного комплексу. На підґрунті запропонованої методики проведено комплексне інституційне оцінювання конкурентоспроможності металургійних підприємств України, за результатами якого розроблено рекомендації для вибору основних напрямів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних металургійних підприємств. Досліджено та обґрунтовано напрями підвищення конкурентоспроможності підприємств вугільної промисловості.

Результати дослідження характеру зв'язку показників Ф₁ та Ф₂, відповідно економічної та інституційної складових конкурентоспроможності металургійних підприємств за 2005-2008 рр., свідчать, що характер виявлених залежностей є таким: із посиленням інституційної складової конкурентоспроможності економічна складова зростає, і швидкість зростання характеризується кутовим коефіцієнтом нахилу регресії.

Якщо порівняти регресії за коефіцієнтом еластичності, яка характеризує ступінь чутливості Ф₁ до змін Ф₂, то очевидним є зростання показника 2008 року в 1,8 раза. Таким чином, висунуто гіпотезу про те, що у 2008 р. у групі досліджуваних металургійних підприємств відбулося структурне зрушення. Для перевірки гіпотези застосовано тест Чоу. Слід зазначити, що вплив інституційної складової на економічну складову конкурентоспроможності підприємства у 2008 р. посилився. Через те що 2008 рік був найбільш кризовим для економіки, можна дійти висновку про те, що в період економічної кризи вплив інституційної складової конкурентоспроможності підприємства на його економічну складову і визначення його конкурентоспроможності в цілому зростатиме. Це спричинено тим, що значення параметрів, які визначають цю складову, у кризових умовах збільшуватиметься. Оскільки чимало підприємств через ті або інші обставини втрачають свої конкурентні позиції, це призводить до зниження платежів, що сплачуються ними до бюджетів усіх рівнів і цільових фондів, збільшення безробіття і погіршення соціальної ситуації в регіоні та країні. Даний чинник важливо враховувати в умовах економіки, що глобалізується, коли із зростаючою конкуренцією виникає загроза економічній безпеці національних підприємств.

Запропонований підхід реалізований програмно у вигляді двох Excel файлів: «ВАК» (векторний аналіз конкурентоспроможності) та «ДАК» (динамічний аналіз конкурентоспроможності).

Файл «ВАК» виконує аналіз конкурентоспроможності групи підприємств (у тому числі й одного підприємства) на основі вектора вхідних параметрів і вихідних показників кожного підприємства, візуалізує результати у зручній для користувача формі та здійснює двовимірний рейтинговий аналіз стану конкурентоспроможності.

Файл «ДАК» виконує динамічний аналіз конкурентоспроможності групи підприємств (у тому числі й одного підприємства) на основі вектора вхідних параметрів і вихідних показників кожного підприємства, які є динамічним набором даних.

У четвертому розділі «Підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств в умовах інтеграції економіки України у світове господарство» розглянуто умови та критерії формування конкурентної моделі розвитку національної економіки. Аналіз світових тенденцій розвитку конкурентоспроможності підприємств свідчить про доцільність формування в Україні своєї національної стратегії зростання конкурентоспроможності підприємств, яка б ураховувала світовий досвід, специфіку економічного розвитку держави, стимулювала б національне виробництво та створювала б внутрішні умови мотивації його розвитку.

Таку стратегію доцільно було б поділити на три етапи.

Перший - етап розвитку, найважливіший з етапів. Від того, наскільки ефективно на цьому етапі будуть використані матеріальні, трудові та фінансові ресурси держави, залежить подальший розвиток її конкурентоспроможності та місце, яке вона посідатиме у світовій економіці. На даному етапі необхідно спрямувати зусилля на підвищення конкурентоспроможності національного виробництва за умов забезпечення однакових можливостей конкуренції з іноземними товаровиробниками на внутрішньому ринку, насамперед через створення ефективної законодавчої бази (податкового законодавства), поліпшення техніко-технологічного оснащення, підвищення продуктивності праці, поліпшення інфраструктури, інформаційного забезпечення підприємств тощо. На цьому етапі доцільно створювати сприятливі умови для розвитку не тільки промисловості, але і всіх сфер економіки, у тому числі й фінансової, а також сфокусувати свої зусилля на розвитку не тільки експортоорієнтованих галузей, але і на імпортозаміщенні виробництва.

Другий етап - зміцнення. На цьому етапі має сформуватися ефективне конкурентне середовище, на основі якого національні товаровиробники внаслідок підвищення ефективності виробництва та платоспроможності матимуть можливість інвестувати власні кошти та кошти інвесторів у розвиток виробництва, придбання нової прогресивної техніки та технологій. На даному етапі важливою є роль державного регулювання підвищення конкурентоспроможності національних підприємств. Держава має визначити пріоритети розвитку національної економіки та направляти основні фінанси на стимулювання найбільш перспективних галузей національного виробництва, які мають високий конкурентний потенціал для виходу на світовий ринок. Водночас державі доцільно тимчасово підтримувати і аутсайдерів національної економіки для заохочення внутрішньої конкуренції.

Третій етап - етап підвищення (зростання). На цьому етапі можна припустити, що імпорт зарубіжних технологій поступово зменшуватиметься, а кількість власних технологій, глобальних стратегій та збутових мереж дозволить державі посісти гідне місце у світовому господарстві та конкурувати з виробниками більш розвинених країн. Роль держави на даному етапі значно змінюється. Розподіл капіталу, протекціоністські заходи та інші форми прямого впливу держави не будуть результативними. Найрезультативнішими є заходи, спрямовані на стимулювання більш прогресивних факторів виробництва, підвищення якості внутрішнього попиту, заохочення внутрішньої конкуренції.

Отже, підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників на підставі застосування національної стратегії підвищення конкурентоспроможності є однією з основних умов ефективної інтеграції економіки країни у світовий ринок.

Вивчення теорії та практики формування організаційно-економічного механізму інтеграції підприємств у світову економіку в країнах, які на сьогодні є лідерами на світовому ринку, дозволило сформулювати таке його визначення: організаційно-економічний механізм інтеграції підприємств у структуру світового економічного простору є системою елементів, які забезпечують ефективність цієї інтеграції, заснованої на зв'язках між підприємствами, державними органами управління та споживачами. Головним призначенням цього механізму є формування сприятливих умов інтеграції підприємств України у світову економіку з урахуванням необхідності інтеграції у світове господарство і гарантування національної безпеки.

До основних складових даного механізму доцільно віднести такі: політичну, інституційну, нормативно-правову, інноваційну, економічної політики, фінансово-інвестиційну, стандартизації та сертифікації, інформаційну, соціальну, економічної безпеки.

В умовах глобалізації вітчизняні товаровиробники стають більш уразливими через формування глобального ринку при одночасному ослабленні протекціоністської політики уряду. Ця ситуація негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників через те що національні підприємства вимушені конкурувати з іноземними фірмами, з якими вони спочатку перебувають у нерівних «стартових» умовах.

У такій ситуації виникає потреба в інституційній підтримці економіки України в процесі інтеграції у світове господарство. Вона має сприяти підвищенню ефективності й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і враховувати міжнародні зобов'язання України.

Серед можливих напрямів інституційної підтримки слід виділити такі:

1. Державна підтримка науково-дослідної та інноваційної діяльності підприємств, яка полягає у сприянні одержанню інформації та проведенню досліджень, необхідних для розвитку виробничих потужностей, упровадженню інновацій і ефективних технологій менеджменту.

2. Стимулювання активізації участі підприємств у процесах міжнародного обміну чинниками виробництва, насамперед капіталів. З цією метою необхідно: поліпшення інвестиційного клімату в Україні завдяки заходам внутрішнього регулювання щодо вдосконалення умов підприємницької діяльності; стимулювання створення в Україні виробництв з іноземною участю у високотехнологічних галузях; удосконалення тарифної політики на користь інвесторів.

3. Диверсифікація товарної та галузевої структури торгівлі, яка включає: розвиток експорту послуг (перш за все транспортних); розширення експорту сільськогосподарської продукції; удосконалення механізму підтримки експорту товарів і послуг, сумісних із нормами та правилами СОТ; ширше використання спрощених митних режимів і прискорення проведення митних процедур для здійснення послуг щодо переробки, виробництва експортних товарів із використанням імпортних компонентів.

4. Удосконалення правового й інституційного забезпечення участі країни в міжнародному розподілі праці. Ключовим елементом створення сприятливих торговельно-політичних умов для розвитку торгівлі товарами, послугами та інвестування є завершення на прийнятих для України умовах процесу приєднання до СОТ. Це дозволяє здійснити перехід від двосторонньої договірно-правової бази торгівлі до багатосторонньої, яка є основною для більшості держав світу й визначає розвиток міжнародної торгівлі.

5. Удосконалення протекціоністської політики держави. Застосування інструментів захисту внутрішнього ринку є найважливішою умовою запобігання несприятливим наслідкам, пов'язаним із недосконалістю конкурентного середовища або недобросовісною конкуренцією в міжнародній торгівлі. Це також є засобом регулювання умов доступу на внутрішній ринок з урахуванням торговельно-політичних| умов і структурних особливостей національної економіки.

6. Розвиток інфраструктури обслуговування виробництва й експорту. Розвинена транспортна, телекомунікаційна інфраструктура та сектор фінансових послуг сприяють зменшенню виробничих трансакційних витрат і поліпшенню умов доступу на внутрішній, зовнішній ринки збуту й ресурсні ринки.

7. Сприяння розвитку малого бізнесу. Цей захід сприяє економічному розвитку, зниженню соціального напруження й адаптації до конкуренції в міжнародному масштабі.

8. Сприяння впровадженню міжнародних стандартів якості. Відповідність якості продукції міжнародним стандартам, санітарним і фітосанітарним нормам безпеки є істотним чинником, що впливає на її конкурентоспроможність.

...