Теоретичні основи двополюсної національної промислової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

УДК 338.45.01(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Теоретичні основи двополюсної національної промислової політики

Спеціальність 08.00.03 -- економіка та управління національним господарством

Ткач Костянтин Іванович

Одеса -- 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор, академік НАН України Буркинський Борис Володимирович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор, академік НАН України Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України, директор

доктор економічних наук, професор Грузнов Іван Іванович, Одеський національний політехнічний університет, професор кафедри економіки підприємства

доктор економічних наук, професор Садєков Алімжан Абдуллович, Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського, проректор з наукової роботи

Захист відбудеться 03 червня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розіслано 28 квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01Степанов В. М.

неокласичний промисловий регіональний ринковий

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Завдання формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України висувають нові вимоги до національної промислової політики. Актуальність цих проблем різко зросла після того, як стало очевидним, що саме застаріла галузева структура промисловості визначила той особливо високий збиток, якого зазнала економіка України через сучасну кризу. Це пов'язано із тим, що фундаментальну стратегічну проблему, яка значною мірою і породила необхідність ринкових реформ, дотепер не вирішено.

Економічні відносини можуть забезпечувати реальний технологічний розвиток лише до певного пункту, через який вони переступити не здатні. Вони не здатні забезпечити подальший розвиток продуктивних сил промисловості навіть, якщо цей рівень продуктивних сил досягнуто завдяки даним суспільним відносинам. Так, планова система стала тою суспільною формою, завдяки якій було проведено форсовану індустріалізацію країни, і продуктивні сили радянського суспільства досягли індустріального рівня першої половини ХХ ст. Але переступити через цей технологічний рубіж планова система не змогла. Вона виявилася нездатною забезпечувати подальший розвиток радянського суспільства. Для цього об'єктивно необхідною була вже зовсім інша економічна система. Ця об'єктивна необхідність і зумовила кінець планової економіки.

Історія радянського експерименту показує, наскільки небезпечним є протиріччя між формальними і реальними змінами, тобто між змінами економічної форми, якою є виробничі відносини, і технологічним змістом промислового виробництва, яке характеризує продуктивні сили. Якщо формальні зміни суспільних відносин тривалий час не наповнюються реальним технологічним змістом, не супроводжуються адекватним розвитком продуктивних сил промисловості, то таку економічну систему неминуче приречено на загибель.

Цей історичний урок повною мірою стосується і сьогоднішньої економічної системи, яка склалася в Україні в результаті ринкових реформ. Із цього погляду ринкова трансформація виступає як така формальна зміна суспільних відносин, яка дотепер так по суті і не супроводжується реальними технологічним змінами продуктивних сил суспільства. Доля радянського ладу наочно показує, що відбувається, коли формальні зміни виявляються нездатними перейти на реальний технологічний рівень. Така ж доля може спіткати і сьогоднішню ринкову економіку, якщо вона не знайде в собі достатньої сили для технологічної модернізації. Але для того, щоб забезпечити повномасштабну технологічну модернізацію, необхідною є ефективна промислова політика, здійснювана на національному і регіональному рівнях. Щоб розв'язати історичне завдання переходу від формальних до реальних перетворень потрібно використовувати всі можливості сучасної економічної науки для розробки нових підходів до промислової політики держави.

Провідними представниками наукових закордонних шкіл у сфері економічної політики є М. Вебер, Р. Коуз, Дж. Кейнс, Д. Норт, М. Олсон, Д. Рікардо, П. Ромер, Ж. Б. Сей, Р. Солоу, М. Сміт, М. Фрідмен, Е. Хансен, Р. Харрод, Й. Шумпетер.

В Україні у сфері проблем промислової політики плідно працюють такі автори, як О. Амоша, Ю. Бажал, О. Бібік, А. Бутенко, С. Біла, В. Бодров, Б. Буркинський, В. Геєц, Ю. Гончаров, М. Звєряков, О. Котлубай, А. Лапко, І. Новікова, А. Пересаду, Л. Радзієвська, В. Рижов, В. Сіваченко, М. Чумаченко. Водночас варто зазначити, що для розробки практичних рекомендацій у цій сфері потенціал сучасної економічної науки, заснований на узагальненні світового досвіду, задіяно ще далеко не повністю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає тематиці державних та регіональних науково-дослідних програм і робіт, в яких автор брав безпосередню участь в розробці: «Регулювання товарних ринків в реалізації стратегії економічного зростання (на прикладі ринків зерна, цукру, рослинної олії, плодоовочевої, виноробної, металургійної продукції)» (2007-2009 рр.), (№0107U001067 держ. реєстрації), де автором розроблено методологічні й теоретичні основи концепції двополюсної національної промислової політики; «Стратегічні напрямки розвитку підприємницького сектора України» (2009-2011 рр.), (№0109U001594 держ. реєстрації), де автором визначено, що активність і спрямованість національної промислової політики повинна відповідати не тільки рівню усуспільнення праці, але й типу усуспільнення -- домінуючому формальному або реальному; «Розвиток підприємництва в промисловості України» (2006-2008 рр.), (№0106U003154 держ. реєстрації), де автором обґрунтовано об'єктивну основу промислової політики; Цільова програма НАН України «Проблеми і перспективи соціально-економічного та політико-правового розвитку України» Перспективи економічного оновлення приморських регіонів (03.07-12.07), (№0107U006124 держ. реєстрації), де автором розмежовано позитивну (політику розвитку та стимулювання) і негативну (політику стримування) спрямованість національної промислової політики відповідно до позитивної або негативної спрямованості тих зовнішніх ефектів, на які вона призначена реагувати; «Вдосконалення механізмів регулювання товарних ринків» (2010-2012 рр), (№0109U006350 держ. реєстрації), де автором обґрунтовано, що національна промислова політика має здійснюватися не широким фронтом, а концентруватися на полюсах -- у тих сферах, де досягається максимальний рівень, з одного боку, усуспільнення праці, а з іншого боку, -- усуспільнення виробництва.

Особистий внесок автора при розробці цих тем полягає в дослідженні методологічних і теоретичних основ національної промислової політики, в розробці рекомендацій для здійснення національної політики, спрямованої на максимально повну реалізацію потенціалу промислового розвитку та дослідженні проблем розробки та формування ефективної національної двополюсної промислової політики України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження: застосувати висновки сучасної економічної науки до вирішення практичних завдань обґрунтування національної промислової політики, спрямованої на структурну перебудову і технологічну модернізацію вітчизняної промисловості.

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішувалися такі завдання:

· зробити критичний аналіз сучасних наукових підходів до дослідження промислового розвитку і промислової політики;

· розглянути неокейнсіанську концепцію промислового зростання з погляду використання її висновків і категоріального апарату для розробки промислової політики у пострадянській економіці;

· провести зіставлення неокласичних моделей промислового зростання, які становлять інтерес для розробки концепції сучасної промислової політики;

· проаналізувати положення інституціональної економіки і теорії суспільного вибору, пов'язаних із визначенням об'єктивних меж і можливостей промислової політики;

· дослідити об'єктивні основи двополюсної структури промислової політики, пов'язані врешті з розмежуванням процесів усуспільнення виробництва й усуспільнення праці;

· розглянути державну політику в галузях з високим рівнем усуспільнення виробництва на підставі аналізу зарубіжного досвіду їх державного регулювання;

· проаналізувати специфічні особливості національної промислової політики в умовах високого рівня реального усуспільнення праці;

· дослідити галузеві особливості регіональної промислової політики в умовах становлення ринкової економіки України;

· розробити рекомендації для здійснення регіональної політики, спрямованої на максимально повну реалізацію потенціалу промислового розвитку;

· розробити рекомендації по визначенню пріоритетів промислової політики на національному і регіональному рівні;

· дослідити перспективи переходу до горизонтальної моделі промислової політики в Україні.

Об'єктом дослідження є промислова політика, яка спрямована на структурну перебудову і технологічну модернізацію промислового виробництва.

Предметом дослідження є теоретичні основи формування концепції національної промислової політики, розробленої з урахуванням поглядів різних шкіл і напрямків сучасної економічної науки.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення сучасної економічної науки:

· методологія макроекономічного аналізу, яку розробив Дж. Кейнс (водночас «автентичне» вчення самого Кейнса про «соціалізацію інвестицій» розглядається в методологічному плані окремо від наступних неокейнсіанських рекомендацій, спрямованих на розширення державних видатків);

· методологія аналізу промислового циклу американського економіста Е. Хансена, яка розглядається з погляду розмежування автономних і індукованих інвестицій;

· методологія дослідження економічного зростання англійського економіста Р. Харрода.

Методологія макроекономічного аналізу, яка розроблена Дж. Кейнсом, методологія аналізу промислового циклу Е. Хансена, методологія дослідження економічного зростання Р. Харрода і можливості їх використання для обґрунтування економічної політики розглядається у першому розділі. Автор показує, що для творчого застосування кейнсіанства для аналізу перехідної економіки необхідно синтезувати пропозиції про соціалізацію інвестицій Дж. Кейнса з ідеєю автономних інвестицій Е. Хансена в концепції соціалізації автономних (тобто інноваційних) інвестицій. Цей синтез використовується потім у другому розділі для обґрунтування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України;

· неокласична методологія розгляду промислового зростання, яка представлена в так званій моделі Р. Солоу й у роботах американського економіста П. Ромера, що дозволяє досліджувати роль, яку відіграють у цьому процесі наукові дослідження й інтелектуальний капітал.

Неокласична методологія аналізу промислового зростання, яка представлена у моделях Р. Солоу і П. Ромера, аналізується у першому розділі. Висновок про те, що промислова політика повинна найбільш активно проводитися в галузях з максимально високим рівнем реального усуспільнення праці, які найбільшою мірою пов'язані з НТП, використовується у подальшому для обґрунтування двополюсної концепції національної промислової політики у другому, третьому та четвертому розділах;

· неоінституціональна методологія вивчення об'єктивних меж державного регулювання промислового розвитку розглядається у першому та другому розділах. Висновок цього аналізу використовується у подальшому в третьому та четвертому розділах для обґрунтування положення про те, що промислова політика має здійснюватися не широким фронтом, а концентруватися на полюсах -- у тих сферах, де досягається максимальний рівень, з одного боку, усуспільнення праці (інноваційні інвестиції), а з іншого -- усуспільнення виробництва (природня монополія);

· методологія послідовного розмежування усуспільнення виробництва й усуспільнення праці, а також розмежування формальних і реальних аспектів усуспільнення праці, яку розроблено радянськими економістами;

· методологія дослідження процесу постекономічної трансформації сучасного суспільства, запропонована В. Іноземцевим.

Ці методології досліджуються у другому, третьому та четвертому розділах. На основі цих підходів виробляється наукова основа обґрунтування двополюсної концепції національної промислової політики для того, щоб показати, що негативна політика (політика стримування) у сфері максимального рівня реального усуспільнення виробництва має сполучатися з позитивною політикою (політика розвитку та стимулювання) у сфері максимального рівня реального усуспільнення праці як у галузях легкої та харчової, так і важкої промисловості. При цьому методологія дослідження процесу постекономічної трансформації, запропонована В. Іноземцевим, розглядається і використовується для обґрунтування положення про те, що максимальний ступінь реального усуспільнення праці досягається в наукомістких, найбільш інноваційних галузях промисловості. Цей висновок, у свою чергу, використовується далі для обґрунтування необхідності активної національної промислової політики в галузях з високим рівнем реального усуспільнення праці, зокрема в галузях важкої промисловості України.

Узагалі для методологічної бази роботи характерним є синтез наукових положень американських та англійських економістів, який засновано на так званій рівноважній парадигмі і, з іншого боку, діалектичній методології вітчизняної економічної науки.

Інформаційно-аналітичною і методичною базою дослідження є статистичні та нормативно-інструктивні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Міністерства фінансів України, Національного інституту стратегічних досліджень Адміністрації Президента України, Інституту економіки та прогнозування НАН України, нормативні документи міністерств та відомств інших органів державного і регіонального рівнів управління, статистичні та фактичні матеріали, які були опубліковані в монографічній літературі та періодичних наукових виданнях, прогнозні аналітичні розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів, які виносяться на захист, полягає в такому:

вперше:

· обґрунтовано, що активність і спрямованість національної промислової політики повинна відповідати не тільки рівню усуспільнення праці, але й типу усуспільнення -- домінуючому формальному або реальному;

· розмежовано позитивну (політику розвитку та стимулювання) і негативну (політику стримування) спрямованість національної промислової політики відповідно до позитивної або негативної спрямованості тих зовнішніх ефектів, на які вона призначена реагувати;

· доведено необхідність певної рівноваги позитивних і негативних елементів національної промислової політики, при якій вона виступає як діалектична єдність протилежностей, що є джерелом промислового розвитку;

· використано методологію неоінституціонального аналізу для обґрунтування того, що національна промислова політика має здійснюватися не широким фронтом, а концентруватися на полюсах -- у тих сферах, де досягається максимальний рівень, з одного боку, усуспільнення праці, а з іншого боку, -- усуспільнення виробництва. Максимальний рівень реального усуспільнення праці досягається в наукомістких галузях на основі безпосереднього комбінування спільного труда робочих з науковою працею, яка має загальний характер, а максимальний рівень усуспільнення виробництва досягається в галузях з найбільшою концентрацією спільного труда;

· розроблено двополюсну концепцію національної промислової політики, яка передбачає промислову політику розвитку та стимулювання у сфері максимального рівня усуспільнення праці і промислову політику стримування у сфері максимального рівня усуспільнення виробництва. У першому випадку йдеться про підтримку високотехнологічних галузей, які забезпечують НТП. У другому, навпаки -- перш за все, про обмеження природніх монополій в інфраструктурних галузях промисловості;

удосконалено:

· положення про те, що об'єктивні основи національної промислової політики визначаються рівнем і характером усуспільнення праці;

· методологію визначення пріоритетів промислової політики у перехідній економіці;

· теоретико-методологічні основи розмежування класичної і горизонтальної національної промислової політики як моделей, які є адекватними різному рівню індустріального розвитку економіки;

дістало подальший розвиток:

· концепція «соціалізації інвестицій» Дж. Кейнса шляхом поєднання з уведеним Е. Хансеном поняттям автономних інвестицій, і цей теоретичний синтез покладено в основу концепції подвійної промислової політики;

· положення про те, що централізація автономних інвестицій є необхідною для промислового розвитку пострадянської економіки;

· підходи до дослідження об'єктивного зв'язку моделі промислової політики з досягнутим рівнем усуспільнення виробництва;

· науково-методичні засади дослідження перспектив переходу до горизонтальної концепції промислової політики у міру формування інноваційної економіки.

практичне значення одержаних результатів. Теоретична цінність роботи полягає у розробці і обґрунтуванні методологічної та методичної бази двополюсної концепції промислової політики як на національному, так і на регіональному рівні, у формуванні організаційно-економічних форм структурних технологічних змін та зрушень у промисловості.

Практичне значення дослідження міститься в можливості використання його результатів органами державного управління при формуванні двополюсної моделі національної промислової політики. Науково-методологічні та методичні положення дослідження використовуються Одеською обласною державною адміністрацією (акт №06-26-1279 про впровадження результатів дослідження від 02.03.2011 р.), Департаментом фінансів Одеської міської ради (акт №952 про впровадження результатів дослідження від 11.03.2011 р.), Державним агентством України з інвестицій та розвитку (акт №0638/02-06-1-06 від 16.03.2010 р. про впровадження дослідження), ТОВ ІПГ «Майстер» (акт №27 від 05.01.2011 р.), а також застосовуються в навчальному процесі Одеського національного політехнічного університету (акт №7 від 23.03.2011 р.), Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка №01-13-256 від 18.03.2011 р.), Одеського державного економічного університету (довідка №01-17-279 від 21.12.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною, завершеною науковою працею, де викладено авторський підхід до вирішення актуальної проблеми формування концепції національної промислової політики, яка б забезпечувала інноваційний розвиток національної промисловості. Усі наукові результати і практичні рекомендації, які викладено у дисертаційній роботі, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на конференціях, семінарах міжнародного, національного та регіонального рівнів, зокрема на II Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегічні питання світової науки -- 2007» (м. Дніпропетровськ, 2007), XIV міжнародній науково-методичній конференції (м. Одеса, ОДАБА, 2009), XV міжнародній конференції «Управління якістю підготовки фахівців» (м. Одеса, 2010), науково-практичній конференції «Економіка транспорту і промисловості» (м. Харків, 2010), міжнародній конференції «Шляхи та інструменти модернiзацiйного прориву економіки України» (м. Одеса, ІПРЕЕД НАН України, 2010).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 27 наукових праць загальним обсягом 27,9 друк. арк., які всі особисті. Із них 1 монографія, 21 стаття у наукових журналах, 5 -- тези у матеріалах конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатку; викладена на 399 машинописних сторінках, містить 22 таблиці на 22 стор., 13 рис. на 12 стор. і 1 додаток на 1 стор. Список використаних джерел налічує 236 найменувань на 21 стор.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, сформульовано ціль, завдання, об'єкт, предмет дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі «Методологічні основи дослідження промислового розвитку і промислової політики в сучасній економічній науці» показано необхідність пошуку альтернативної теоретичної концепції, на яку могла б спиратися активна промислова політика. З такого погляду передусім аналізується кейнсіанська концепція промислового розвитку і промислової політики.

У своєму аналізі автор спирається насамперед на кінцевий висновок Дж. Кейнса в його «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей», який стосувався соціалізації інвестицій. Кейнс показував обмеженість грошового регулювання, щоб підвести до ідеї соціалізації інвестицій як до кінцевого результату досліджень. З іншого боку, його американський послідовник Е. Хансен розробив концепцію промислового розвитку, засновану на розмежуванні автономних і індукованих (стимульованих) інвестицій, тобто фактично на виділенні категорії інноваційних інвестицій.

Однак, при цьому ні сам Хансен, ні інші західні економісти не наполягають на соціалізації саме автономних інвестицій. Справа в тому, що в інституціональну систему високорозвиненої ринкової економіки вбудовано децентралізований механізм здійснення інноваційних інвестицій, який робить зайвою централізацію в цій сфері. Інституціональна інфраструктура промислового інвестування містить насамперед мережу інвестиційних банків, які відіграють найважливішу роль у фінансуванні промислового розвитку через виведення на ринок нових випусків акцій і боргових зобов'язань промислових фірм.

Загальний висновок із зіставлення теорій промислового розвитку самого Дж. Кейнса і його американського послідовника Е. Хансена в роботі формулюється в такий спосіб. Якщо Кейнс писав про соціалізацію інвестицій, то Хансен заміняє це державними видатками, що призначені забезпечити «споживчу базу». У той же час заслугою Хансена є введення в кейнсіанську теорію поняття автономних інвестицій. Якщо ж спробувати поєднати ідею соціалізації інвестицій Дж. Кейнса з ідеєю автономних інвестицій Е. Хансена, то є можливим їхній синтез у вигляді ідеї соціалізації автономних (тобто інноваційних) інвестицій. Така, заснована на синтезі, постановка проблеми є надзвичайно актуальною для України, яка перебуває сьогодні перед вибором інноваційно-інвестиційної моделі промислового розвитку в умовах, коли приватний бізнес аж ніяк не проявляє необхідного інтересу до інноваційних інвестицій.

З іншого боку, у цьому розділі аналізуються багато в чому протилежні кейнсіанству неокласичні підходи до проблем промислового розвитку, державного регулювання і промислової політики. Проведений аналіз показує, що сучасний неокласичний підхід до аналізу промислового розвитку і його регулювання суттєво відрізняється від класичного економічного лібералізму. Неокласичні моделі зростання показують необхідність державної підтримки сфери промислових НДДКР. У цьому пункті намічається цікавий синтез неокласичного і неокейнсіанського підходів до промислової політики, що послідовно розгортається в другому розділі.

У роботі показано ту роль, яку відіграє для визначення об'єктивних меж державної промислової політики неоінституціональна методологія і теорія суспільного вибору. Ці підходи застерігають проти того, щоб покладати на державну політику взагалі й на промислову політику зокрема занадто великі надії. Вони показують, що не можна занадто розширювати фронт проведення такої політики, прагнути охопити нею всю промисловість. У реально існуючій інституціональній системі таке прагнення швидше за все зробить промислову політику неефективною. На практиці це може звестися до підтримки і консервації традиційних галузей замість того, щоб стимулювати розвиток нових галузей і виробництв, які визначають НТП.

Відповідно до сучасних неокласичних уявлень автор розглядає промислову політику як одне із суспільних благ, яке надається державою. При цьому постає проблема розподілу цього блага. Теорія суспільного вибору саме і показує, що цей розподіл відбувається по силі. Сила знаходиться в руках уже сформованих виробничих структур традиційних технологічних укладів. Тому промислова політика фактично може служити їхньому збереженню на шкоду розвитку нових технологічних укладів, які мають гостру потребу в автономних, тобто інноваційних інвестиціях. У такому випадку відбувається фактично приватизація даного суспільного блага традиційними галузями і технологічними укладами, які не так потребують автономних інвестицій, як нові уклади. Тому на практиці реальна промислова політика часто не передбачає державної підтримки автономних інвестицій, а зводиться в основному до простої підтримки традиційних галузей і виробництв.

Зважаючи на це, автор визнає, що неоліберальна критика промислової політики виявляється багато в чому слушною. Але це не означає, що треба відкидати саму ідею промислової політики, як це роблять її неоліберальні критики в Україні й за кордоном. Вони спекулюють на дійсних недоліках промислової політики, які дискредитують саму її ідею. Проте, наявність у промисловій політиці об'єктивних меж (які показуються неоінституціональною теорією і теорією суспільного вибору) аж ніяк не означає заперечення необхідності самої промислової політики. Автор показує, що промислова політика є об'єктивно необхідною, але здійснювати її треба на строго науковому підґрунті, що синтезує висновки неокейнсіанських і неокласичних теорій.

Оскільки надмірне державне втручання може породжувати бюрократизм і корупцію, промислова політика, на думку автора, має здійснюватися не широким фронтом, а за «точковим» принципом. Звідси -- необхідність визначити ті сфери, де промислова політика дійсно є об'єктивно необхідною найбільшою мірою, тобто об'єктивно виділити в структурі та інфраструктурі сучасної промисловості точки найактивнішого застосування зусиль держави. Із цього завдання й виходить двополюсна концепція промислової політики.

У другому розділі «Теоретичні основи двополюсної національної промислової політики» показано, що промислова політика в ринковій економіці повинна мати двобічний характер. Про це свідчать, насамперед, практичні висновки із зіставлення кейнсіанського і неокласичного підходів до промислової політики.

З одного боку, на думку автора, вона має найактивніше здійснюватися у тих сферах, які найбільше пов'язані з НТП. Тому тут найсильніші позитивні зовнішні ефекти, тобто неоплачуваний позитивний вплив на економіку. У цих високотехнологічних сферах, як правило, неможна покладатися тільки на приватний бізнес. Тут необхідною є найактивніша державна підтримка. З іншого боку, державне регулювання є об'єктивно необхідним у промислових галузях з природньою монополією, оскільки тут можуть виникати негативні зовнішні ефекти, які покликана нейтралізувати або звести до мінімуму держава. Загальний висновок полягає в тому, що державне регулювання і промислова політика мають прицільно концентруватися передусім на сферах і галузях промисловості з найбільшими зовнішніми ефектами -- як позитивними, так і негативними, що цілком відповідає підходам сучасної неокласичної теорії.

Зовнішні ефекти або екстерналії -- це додаткові вигоди або видатки, які виникають як побічний ефект від діяльності інших осіб або організацій. Негативні ефекти пов'язані з видатками, позитивні -- з вигодами для третіх осіб. Розвиток науки та освіти дає приклад позитивного зовнішнього ефекту. Неокласична теорія показує, що за наявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо виробляється в меншому обсязі, ніж є оптимальним. Це означає ринкове недовироблення благ з позитивними зовнішніми ефектами. Неокласика визнає, що це недовироблення призначена компенсувати державна політика.

З іншого боку, визначення об'єктивних основ двополюсної промислової політики спирається в роботі на послідовне категоріальне розмежування понять усуспільнення праці й усуспільнення виробництва. Усуспільнення виробництва є проявом його суспільного характеру. Усуспільнення промислового виробництва являє собою злиття роздроблених процесів виробництва в різних галузях промисловості в єдиний суспільний процес виробництва.

Найвищий рівень усуспільнення виробництва є характерним для галузей так званої промислової інфраструктури. Тут панує природня монополія, природня в тому розумінні, що вона детермінована технологічно. Сама технологія цих галузей вимагає максимального рівня усуспільнення виробництва. Але й у багатьох класичних галузях промисловості, хоча і немає природньої монополії, все-таки рівень усуспільнення виробництва є високим. У цих галузях з високим і максимальним рівнем усуспільнення виробництва промислова політика з необхідністю набуває антимонопольного характеру.

Визначальним елементом усуспільнення виробництва є усуспільнення праці. Економічна наука розмежовує категорії формального і реального усуспільнення праці як процеси, що підривають відповідно її формальну і реальну відособленість. Фактично реальне усуспільнення праці означає її реальне звільнення, тобто процес поступового звільнення від пануючої над нею економічної необхідності, що означає перетворення праці на творчість. Тому рівень реального усуспільнення праці виміряється врешті-решт тими технологічним зрушеннями, які призводять до розвитку елементів творчості в змісті праці.

Автор показує, що в сучасному високорозвиненому промисловому виробництві елементи творчості стають вимогою самої технологічної необхідності. Відсутність цих елементів в економічній діяльності людей може призвести до їхнього витиснення із виробництва конкурентами. Сучасний науково-технічний розвиток нестримно веде до розвитку елементів творчості у сфері промислового виробництва.

Розмежування формального і реального усуспільнення праці методологічно ґрунтується на відомому положенні про те, що виробничі відносини утворюють економічну форму, а продуктивні сили -- технологічний зміст кожного даного історично визначеного способу виробництва.

Виробничі відносини є економічною формою розвитку продуктивних сил, а продуктивні сили суспільства становлять кінцевий об'єктивний зміст економічного розвитку.

Реальне усуспільнення праці передбачає розвиток елементів творчості в її змісту. Автор показує, що в сучасному високорозвиненому виробництві відбуваються технологічні зрушення, які вимагають розвитку елементів творчості в змістові праці.

Без відповідних технологічних зрушень на рівні продуктивних сил суспільства безпосереднє усуспільнення праці неминуче залишається формальним. Воно не може бути реальним, оскільки воно ще не має в такому разі реального технологічного змісту.

Вихід реального усуспільнення праці за межі процесу усуспільнення виробництва утворює найважливішу об'єктивну основу двополюсної промислової політики. Причому, варто підкреслити, що саме в цьому пункті концепція реального усуспільнення праці логічно замикається з висновками з кейнсіанської і неокласичної теорій, розглянутими в розділі 1. Саме роздвоєння процесу усуспільнення в промисловості, об'єктивний поділ процесів усуспільнення праці й усуспільнення виробництва, вихід реального усуспільнення виробництва за межі процесу усуспільнення промислового виробництва -- саме це об'єктивне роздвоєння визначає необхідність двополюсної моделі промислової політики. Немає нічого дивного, що ця об'єктивна необхідність сприймається сучасною економічною наукою і відображається як у кейнсіанському, так і в неокласичному підходах до аналізу промислового розвитку.

Автор підкреслює, що при цьому йдеться саме про двополюсну, а не просто про двобічну концепцію промислової політики. Основна її ідея -- необхідність концентрації зусиль промислової політики саме на полюсах: з одного боку, у галузях з максимальним усуспільненням виробництва, а з іншого боку -- у сфері максимального рівня реального усуспільнення праці. У першому випадку мова йде про підтримку високотехнологічних галузей, що забезпечують НТП. У другому -- навпаки, про обмеження діяльності природніх монополій в інфраструктурних галузях промисловості. І в тому, і в іншому випадку ми зустрічаємося з «провалами ринку», обумовленими зовнішніми ефектами, про які говорилося вище.

Якщо НДДКР мають позитивний зовнішній ефект, то, з іншого боку, природній монополізм можна розглядати як особливий різновид негативних зовнішніх ефектів, пов'язаний не з проблемами захисту прав власності, а з економічною реалізацією власності. Такий підхід автора до аналізу природніх монополій заснований на розділенні правової форми й економічного змісту власності. «Провали ринку» виникають і при високому рівні реального усуспільнення праці, і при високому рівні усуспільнення виробництва. Тим самим у роботі методологічно синтезується теорія усуспільнення та неокласична теорія зовнішніх ефектів і «провалів ринку». Таке поєднання різних наукових підходів засноване на тому, що в такому разі, як показано в роботі, їх висновки практично збігаються.

Якщо в основі позитивного зовнішнього ефекту НДДКР лежить реальне усуспільнення праці, то, з іншого боку, в основі негативного, монополістичного зовнішнього ефекту концентрації виробництва -- формальне усуспільнення і підрив ринкового механізму. І в тому, і в іншому випадку об'єктивні основи промислової політики визначаються рівнем і характером усуспільнення виробництва і праці. Найбільша активність промислової політики повинна об'єктивно відповідати найвищому рівню і реального усуспільнення праці, і усуспільнення виробництва, хоча її спрямованість у цих випадках є прямо протилежною.

Автор підкреслює необхідність розрізняти позитивну і негативну промислову політику відповідно до позитивної й негативної спрямованості зовнішніх ефектів маючи на увазі, що у своїй негативній частині промислова політика замикається з антимонопольною. Оптимальним автор вважає баланс позитивної і негативної промислової політики. При такій умові промислова політика виступає як діалектична єдність протилежностей, яка утворює джерело промислового розвитку. У цьому сенсі розглянута структура промислової політики (див. рис. 1), яка має двополюсний характер та спрямована на реалізацію Програми соціально-економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентно-спроможна економіка, ефективна держава».

Однак насправді баланс промислової політики може не досягатися. З одного боку, позитивна промислова політика часто не торкається наукомістких галузей через тиск високо усуспільнених виробництв традиційних промислових галузей. З іншого боку, промислова політика може не мати конкурентної, антимонопольної спрямованості і не здобувати тим самим «негативного» характеру з тієї ж причини, тобто через тиск найбільш усуспільнених і монополізованих галузей промисловості і промислової інфраструктури.

Для пояснення механізму і того, і іншого відхилення від збалансованої промислової політики в роботі використовується теорія суспільного вибору та неоінституціональна методологія економічного аналізу. У такому разі промислова політика не виступає як діалектична єдність позитивної й негативної складових, і немає балансу промислової політики. Автор показує, що така неефективна промислова політика є більше характерною для перехідної економіки на відміну від високорозвинених країн, які прагнуть до збалансованої промислової політики.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Структурно-логічна схема двополюсної національної промислової політики

У роботі обґрунтовано, що двополюсна концепція промислової політики передбачає централізацію автономних інвестицій у тій частині, яка стосується сфер максимального рівня реального усуспільнення праці. Поки ринкові інститути в цій сфері не спрацьовують, держава зобов'язана взяти на себе управління автономними інвестиціями. Такий підхід до промислової політики засновано насамперед на застосуванні автором неокейнсіанської теорії до специфічних умов завершального етапу ринкової трансформації промисловості України. В цих умовах на передній план виходять уже не просто кількісні показники, а якість промислового зростання, обумовлена насамперед розвитком п'ятого і шостого технологічних укладів, яка передбачає глибоку структурну перебудову промисловості (див. рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Концептуальна модель соціалізації автономних (інноваційних) інвестицій

У третьому розділі «Особливості здійснення національної промислової політики в легкій і харчовій промисловості України» основна увага приділяється загальним питанням промислової політики. У центрі уваги опиняються відмінні риси цього виду державного управління, його специфічні особливості й історичні обставини виникнення, елементи двополюсної концепції національної промислової політики.

Характеристика промислової політики з таких позицій дозволяє не тільки узагальнити її суттєво важливі ознаки, але й розглянути її в історичному контексті. Це тим більше важливо, що в сучасних умовах, особливо в країнах Європейського Союзу та США, ставлення до промислової політики вирізняється широким спектром думок і неоднозначних оцінок.

Однак, такі оцінки не можуть сприйматися як остаточні рекомендації для країн, які перебувають в інших конкретно-історичних обставинах і часом, навіть, не завершили формування власне ринкової економіки. Зазвичай такі країни потребують поглибленого аналізу ситуації й спеціальних заходів щодо стимулювання ринкових перетворень.

Ситуація значно погіршується в тих випадках, коли формування ринкового механізму і відповідна йому практика державного регулювання повинні виходити з реальностей уже сформованої організації великого промислового виробництва, до того ж кооперованого в межах колись єдиного народногосподарського комплексу. У такому разі промислова політика неминуче набуває вигляду управлінської практики, яка зважає на необхідність розв'язання триєдиного завдання:

1)збереження індустріального базису національної економіки з одночасним підвищенням ролі обробних галузей промисловості;

2)докорінної модернізації промисловості на основі інноваційних підходів і зростання інвестиційної активності промислових підприємств;

3)ринкової адаптації галузей промисловості, зростання їх конкурентоспроможності.

Виходячи з таких завдань, першорядного значення набуває характеристика галузевого складу промисловості й загальний напрямок змін у її галузевій структурі. Значення такої характеристики визначається тою роллю, яку відіграє промисловість в організації фінансових потоків у національній економіці в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Неминущим є й значення промисловості для зниження рівня безробіття, зростання валових показників економіки тощо.

Аналіз цих та інших факторів, представлений у першому підрозділі, доповнюється характеристикою самої промислової політики як системи управлінських заходів, що є безпосередньо пов'язаними з вибором пріоритетів розвитку економіки і галузі. Зрозуміло, у таких обставинах вирішального значення набуває не стільки ринкова «процедура» відбору напрямків розвитку, скільки вибір, здійснюваний органами державного управління.

При цьому сам вибір пріоритетів розвитку промисловості розглядається з погляду виняткового значення прийняття рішень по двом напрямкам:

1.Чіткого розмежування стимулюючих заходів для сфери великого і малого промислового виробництва. Це передбачає: 1) здійснення активної селективної політики, що передбачає певний перелік преференцій для найбільших промислових підприємств -- галузевих лідерів, здатних виступати «генераторами» галузевої модернізації; 2) стимулювання конкуренції серед підприємств малого і середнього бізнесу, спрямованої на максимально повне використання переваг, які випливають із їхнього виробничого кооперування з великими промисловими підприємствами.

2.Пріоритетного розвитку виробничої інфраструктури як допоміжної, але визначальної підсистеми функціонування всієї системи суспільного виробництва. У даному зв'язку звертають на себе увагу резерви, які відкриваються перед виробниками, що активно беруть участь у розвитку (фінансуванні) об'єктів виробничої інфраструктури. Тут найважливішими напрямками варто визнати: 1) докорінну модернізацію шляхово-транспортної інфраструктури, приведення її у відповідність до сучасних вимог і стандартів; 2) інвестування коштів у формування адекватної сучасним вимогам інформаційно-комунікаційної інфраструктури, яка дозволяє розвивати нові форми ділового співробітництва (див. рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Організаційно-економічна структура двополюсної національної промислової політики

Дані положення стали вихідними для подальшого аналізу, який враховує особливості здійснення промислової політики в окремих галузях індустріального сектора України.

У зв'язку із цим особлива увага приділяється машинобудуванню як ключовій галузі промисловості, що здатна генерувати не тільки зростання нових галузей і підгалузей індустріального сектора, але й створювати умови для зростання інноваційної активності, зайнятості, інвестицій і т. ін. Водночас реалії національної економіки, її структура, місце і роль у міжнародному розподілі праці визначають важливість першорядного аналізу не стільки високотехнологічного машинобудування, скільки галузей, які вже сьогодні здатні протистояти економічній кризі й забезпечують високий рівень зайнятості.

Цим і пояснюється особлива увага, яка приділяється в даному розділі харчовій і легкій промисловості. До того ж, якщо підтримка харчової промисловості більше пов'язується з реалізацією економічного потенціалу, зосередженого в аграрному секторі, і переробкою сільськогосподарської сировини, то легка промисловість розглядається переважно з позицій тієї ролі, яку відіграють її підприємства у вирішенні соціальних проблем України.

Саме в силу цього основна увага в другому підрозділі приділяється легкій промисловості. Історичний екскурс у недалеке минуле дозволяє виявити виняткове значення галузі як містоутворювальної сфери економіки, до того ж вона генерує складну систему зв'язків між різними підприємствами, включеними в єдиний технологічний цикл виробництва. У цьому зв'язку заслуговує на увагу те, що: 1) виробництву кінцевої продукції (взуття, одяг тощо) передує кілька рівнів проміжних операцій, пов'язаних з обробкою сировини й одержанням напівфабрикатів, які також виробляються на промислових підприємствах; 2) підприємства легкої промисловості, як правило, є орієнтованими на внутрішній ринок країни й у силу цього безпосередньо впливають на купівельну спроможність населення; 3) більшість підприємств галузі традиційно належить до категорії малих і середніх, як правило, знаходиться у приватній власності й є товариствами з обмеженою відповідальністю.

Такі організаційні особливості легкої промисловості створюють реальні передумови для реалізації імпортозаміщальної моделі промислової політики в Україні. При цьому варто зважати на обставини, які безпосередньо впливають на можливі форми її здійснення: 1) заміщення імпорту в минулому неодноразово ставало метою державної політики в різних країнах Європи та Азії, у зв'язку із чим економічною наукою накопичено значний статистичний матеріал і розроблено можливі моделі її реалізації; 2) основний обсяг імпорту на вітчизняному ринку представлено китайськими виробниками, що об'єктивно спрощує врегулювання суперечок, які неминуче виникають між різними державами при реалізації такої політики; 3) якість імпортних товарів (у першу чергу легкої промисловості), представлених на вітчизняному ринку, значною мірою не відповідає сучасним вимогам до їхньої безпеки і низки інших найважливіших параметрів, з якими звичайно асоціюються високі споживчі властивості товарів.

Разом із тим, реалізація політики імпортозаміщення висуває низку вимог до системи органів державного регулювання, які відповідають за її здійснення. У зв'язку із цим у розділі, присвяченому легкій промисловості, значна увага приділяється державному управлінню. Воно розглядається в контексті вирішення суспільно значимої функції -- активізації виробництва в країні. Реалізуючись у координуючій й спрямовуючій функціях, така активність держави і набуває вигляду селективної політики підтримки не тільки окремих галузей, але й їх підгалузей, чий потенціал є достатнім для зростання виробництва взагалі в галузі.

Надзвичайний інтерес, з погляду перспектив застосування в Україні інструментарію двополюсної концепції національної промислової політики, представляє харчова промисловість. Вітчизняну харчову промисловість відрізняє структурна незбалансованість на підгалузевому рівні, її «перенасиченість» підприємствами, які використовують, у тому числі, й морально застаріли технології переробки сільськогосподарської сировини. У цьому зв'язку варто зазначити: 1) відсутність державної структурної політики в галузі, яка дозволяє планомірно здійснювати заміну застарілих виробничих потужностей новими; 2) у цілому ринковий характер оптимізації структурних диспропорцій, у результаті чого застаріле обладнання вибуває як наслідок його нерентабельної для власника експлуатації. Зазначимо, що таке вибуття, як правило, не супроводжується необхідним заміщенням виробничих потужностей. Типовим прикладом такого вибуття є ситуація, яка склалася в цукропереробній промисловості, де вибуття виробничих фондів супроводжувалося адекватним зниженням кількості заводів із переробки цукрового буряка.

Як захід державної промислової політики в харчовій галузі варто вважати застосування понижувальних коефіцієнтів податкових ставок для тих підприємців, які здійснюють модернізацію основних фондів. При цьому таке зниження має поширюватися на весь застосовуваний у виробництві капітал незалежно від того, що модернізація виробничих фондів здійснюється в межах окремо взятого підприємства.

Радикальність подібних кроків виправдовується масштабом проблем, які існують у підприємств галузі, й необхідністю їх прискореної модернізації. У даному контексті важливою умовою перетворень виступає гармонізація двополюсної промислової політики з діяльністю держави по двом самостійним напрямкам:

· по-перше, розвиток інфраструктури харчової промисловості, що передбачає цілеспрямовану діяльність з фінансування цілої низки об'єктів, які використовуються як переробниками сировини, так і сільськогосподарськими виробниками;

· по-друге, створення спеціалізованих фінансових установ, покликаних кредитувати малі аграрні підприємства й різні проекти з переробки сільськогосподарської сировини.

У таких обставинах сама промислова політика неминуче набуває вигляду не просто селективного курсу держави стосовно окремих підприємств і галузей, але й підкоряє своїй логіці дії держави в інших напрямках. Отже, промислова політика перетворюється на ту сферу державної активності, на ґрунті якої формується загальнонаціональна стратегія розвитку економіки.

Враховуючи особливості України, її природно-кліматичний і науково-технічний потенціал, харчову промисловість варто розглядати як один з найважливіших напрямків, що формує цілі такої стратегії.

У четвертому розділі «Об'єктивні основи національної промислової політики в галузях важкої промисловості України» показано, що індустріальний характер економіки України значною мірою визначається роллю галузей машинобудування і металургії в структурі народногосподарського комплексу країни. У комбінації з підприємствами хімічної промисловості ці галузі національної економіки впливають на показники зайнятості, валового внутрішнього продукту й експортного потенціалу країни.

При цьому на відміну від галузей легкої та харчової промисловості, рівномірно представлених у всіх регіонах України, металургійні та хімічні підприємства зосереджені в основному в східній частині країни, утворюючи тут складне переплетення видобувних і переробних виробництв. Це накладає свій відбиток на розвиток виробничої інфраструктури, яка є необхідною для динамічного розвитку даних галузей.

Тому з погляду промислової політики розвиток важкого машинобудування, металообробки і хімічної індустрії є природньо пов'язаним з розвитком транспортних, комунікаційних та інших допоміжних галузей, рівень розвитку яких безпосередньо позначається на промисловому виробництві. Утворюючи промислову інфраструктуру, ці галузі впливають на вартісні показники функціонування промисловості, безпосередньо впливають на формування її витрат.

У зв'язку із цим основна увага в четвертому розділі приділяється проблемам реалізації двополюсної промислової політики в різних галузях машинобудування, металургії та хімії. До того сам розвиток цих галузей, як і форми їх підтримки державою, розглядається в щільному зв'язку із завданнями розвитку їх виробничої інфраструктури. Це тим більше актуально, що значна частина виробленої тут продукції експортується за межі України (у першу чергу -- продукція металургійного й нафтохімічного комплексу).

Зважаючи на дані обставини, то й застосування інструментів промислової політики в цій групі галузей розглядається в контексті їх структури і визначальної ролі в зовнішньоекономічній орієнтації України. У зв'язку із цим значна увага приділяється проблемам галузевих ринків, на яких «представлено» продукцію українських виробників. Такий підхід дозволяє визначити вплив зовнішніх факторів, у тому числі й на конкурентоспроможність національного виробництва.

...