Теоретичні основи двополюсної національної промислової політики

Значна увага в даному розділі роботи приділяється відтворювальній складовій машинобудування і металургії. Визначено основні причини інвестиційного «провалу» цих галузей у минулому (1990-і рр.) і в сьогоденні (у тому числі у період кризи 2008 р.). Розглянуто особливості приватизації в галузі, формування тут корпоративного сектору. Зазначено передумови для перетворення низки вітчизняних підприємств на транснаціональні компанії.

Перший підрозділ присвячено проблемам металургійного комплексу країни, його стану і перспективам розвитку. Представлені дані дозволяють зробити висновок про значну роль держави у формуванні металургії як базової галузі національної промисловості.

Склалася стійка розбіжність у технології виробництва сталі в Україні із загальносвітовими показниками і тенденціями. Це стало визначальним для наступного зниження конкурентоспроможності українських виробників на світових ринках і «обвалу» виробництва сталі з початком економічної кризи у 2008 р.

Однією з найважливіших причин такого розвитку подій стала практика систематичного недофінансування в Україні науково-дослідних і проектно-дослідницьких робіт упродовж останніх двох десятиліть. Вона призвела до руйнування системи відтворення галузевого потенціалу за рахунок внутрішніх джерел. Склалася ситуація, коли постачальниками техніки, здатної забезпечувати належну конкурентоспроможність виробництва, стали лише великі західні машинобудівні концерни. Отже, і сам інвестиційний процес у вітчизняній металургії опинився пов'язаним із технологічними особливостями виробленої продукції й ціновою політикою провідних машинобудівних підприємств. Це, у свою чергу, визначило і масштаби інвестицій, необхідних для такої реконструкції підприємств галузі.

Дані, представлені в даному розділі про інвестиційні проекти, які почали здійснюватися найбільшими українськими металургійними корпораціями з початком економічної кризи, дають уявлення про масштаби необхідних їм коштів і період модернізації основного виробництва. У такому зв'язку значна увага приділяється питанням взаємодії виробників із кредитними установами і можливостям одержання довгострокового кредитування.

Основний підрозділ четвертого розділу присвячено промисловій політиці в машинобудуванні. При цьому в складі машинобудівного комплексу виділяється низка підгалузей, зростання виробництва в яких має виняткове значення для всього народного господарства взагалі. Характеристика цих галузевих структур, а також державного курсу стосовно їх розвитку й становить основний зміст розділу.

Саме виділення пріоритетів враховувало досвід, накопичений державним управлінням на попередніх етапах реалізації промислової політики і формування цільових програм розвитку окремих секторів економіки. У такий спосіб у центрі уваги опиняються такі галузі машинобудування: авіабудування, суднобудування, приладобудування, автомобілебудування (у тому числі й виробництво автобусів), виробництво сучасного рухомого складу (у тому числі й для потреб залізниці), верстатоінструментальне, енергетичне й сільськогосподарське машинобудування.

Зважаючи на технологічні особливості, накопичений досвід, наявну інфраструктуру і підготовлені кадри, політика держави стосовно машинобудування розглядається через призму триєдиного курсу, спрямованого на підтримку: 1) технологічно перспективної та капіталомісткої галузі, зростання виробництва в якій здатне створювати макроекономічний ефект мультиплікативного зростання промисловості взагалі (така роль приділяється виробництву авіаційної та ракетно-космічної техніки); 2) корпоративних структур, здатних підтримувати високі темпи зростання й інноваційний прогрес в окремо взятих галузях машинобудування, створюючи тим самим умови достатні для підтримки їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках; 3) малих і середніх підприємств, які спеціалізуються на випуску промислової продукції.

Виходячи з того, що зазначені категорії підприємств представлено в кожній з галузей машинобудування, то й двополюсна національна промислова політика тут має зважати на різний ступінь усуспільнення виробництва й, як наслідок, -- неоднакові можливості держави впливати на виробників. Так, якщо великі промислові підприємства досить передбачувано реагують на дію інструментів промислової політики, то малі й середні підприємства значно більшою мірою опиняються залежними від розвитку ситуації, яка складається на ринку.

У зв'язку із цим доцільним представляється:

1.Посилення координації між власне промисловою і регуляторною політикою, вироблення загальних цілей і механізмів стимулювання активності суб'єктів господарювання. При цьому важливо брати до уваги неминуче більший ступінь залучення великого корпоративного сектору в розробку промислової політики, а малого бізнесу -- у розробку регуляторної політики.

2.Формування адекватної потребам інноваційного оновлення промисловості виробничої інфраструктури. Включаючи в себе комплекс допоміжних (стосовно основної діяльності) організацій, здатних прискорювати процеси нагромадження коштів, полегшувати їх пошук, а також реалізацію намічених планів, така інфраструктура виступає важливим інституціональним фактором підвищення ефективності національної економіки.

В цьому розділі як ключова галузь машинобудування, яка є адекватною завданням інноваційного оновлення промисловості й зростанню її конкурентоспроможності, визначається авіабудування. Становлячи собою галузь, щільно інтегровану з ракетно-космічним виробництвом, і володіючи значним потенціалом для зростання у високотехнологічних секторах економіки, авіабудування цілком закономірно розглядається як пріоритетна сфера реалізації промислової політики.

Характеризуючи промислову політику в авіабудуванні, варто звернути увагу на постійний пошук державою оптимальних форм організації виробничої й збутової діяльності в галузі. Як правило, така організація закріплюється певними формами централізації в галузі. Створення структур на принципах державного холдингу, який поєднує численні виробництва в різних регіонах країни, покликано забезпечити мобілізацію обмежених ресурсів галузі на вирішення найважливіших виробничих завдань. У даних обставинах звертає на себе увагу таке: 1) така централізація може бути ефективною тільки за умови адекватного фінансування державою виробничих програм у галузі (у представленому розділі наводяться причини і масштаби систематичного недофінансування авіабудування); 2) централізація неминуче входить у протиріччя з планами по приватизації в галузі, оскільки збереження домінуючого становища держави (як ключового власника) не відповідає інтересам потенційних стратегічних інвесторів; 3) державний холдинг в авіабудуванні ускладнює кооперування підприємств галузі з виробниками авіаційної техніки з інших країн, «виводить» переговорний процес у даній сфері на рівень міжурядових контактів, а не ринкових процедур; 4) створення державного холдингу в галузі утворює передумови для фактичного ототожнення стратегії розвитку галузі з планами розвитку самого холдингу. Це неминуче позначиться на формуванні асортименту продукції, яка виготовляється.

У матеріалах розділу наводяться аргументи на користь необхідності посилення впливу ринкового фактору на формування виробничих планів авіабудівних підприємств. Це передбачає збереження скоріше децентралізованої організації в галузі із загальним координуючим впливом центру (Міністерства промислової політики). Більше того, з метою повнішого використання переваг ринкової адаптації підприємств вітчизняного авіабудування доцільним представляється формування тут самостійних маркетингових підрозділів.

Значна увага в даному розділі роботи приділяється питанням розвитку сільськогосподарського машинобудування. Зазначається, що стабільною основою для його зростання є збільшення попиту на таку техніку з боку сільського господарства. Зважаючи на необхідність масового переозброєння аграрної галузі на базі насичення сільськогосподарських підприємств сучасними засобами збирання, переробки, транспортування врожаю, а також механізації тваринництва, незадоволені потреби в машинах і встаткуванні здатні створювати ємкий внутрішній ринок.

У зв'язку із цим пропонується здійснення послідовної протекціоністської політики в галузі, яка передбачає:

· з одного боку, підвищення мита на імпортовану сільськогосподарську техніку;

· з іншого боку, залучення до складу акціонерів-власників машинобудівних компаній стратегічних інвесторів, які мають досвід роботи на відповідних ринках. У такому контексті варто вважати доцільним: 1) надання гарантій з боку держави під інвестиції в машинобудування, неухильне дотримання підписаних договорів і свободу розпорядження інвестором прибутком, отриманим від виробничої діяльності; 2) використання державних закупівель сільськогосподарської техніки (на початковому етапі промислової політики в галузі) з метою формування сталого попиту в умовах обмеженої платоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Такі принципи і підходи збережено під час аналізу промислової політики й в інших галузях машинобудування. Так, наприклад, розглядаючи можливості, які відкриваються для здійснення промислової політики в суднобудуванні, звертається увага на досвід, надбаний тут у зв'язку із практикою державних замовлень на будівництво судів (у першу чергу для потреб військово-морського флоту). Звертається увага на те, що негативні наслідки такої практики цілком і повністю обумовлюються недоліками існуючого механізму фінансування з боку держави.

Важливим об'єктом аналізу промислової політики в машинобудуванні є також вітчизняне автомобілебудування, яке розглядається в контексті двох найважливіших напрямків розвитку галузі: стимулювання виробництва легкових автомобілів і автобусів. Звернення до цієї проблематики обумовлене винятковою роллю, яку відіграє масове виробництво автомобілів для активізації попиту на внутрішньому ринку країни.

Особливо варто відзначити той підрозділ, де аналізується практика державного регулювання хімічної галузі. Виступаючи (поряд з металургією) одним з найважливіших експортерів вітчизняної продукції на зарубіжні ринки, хімічні підприємства України, проте, не рівноцінно представлено на основних світових ринках.

Більше того, у силу розширення практики сертифікації виробництва і продукції, вітчизняні виробники опиняються перед можливістю суттєвого скорочення попиту на їхню продукцію. Здебільшого це пов'язане з діяльністю спеціалізованих підрозділів у Європейському Союзі, які висувають цілу низку вимог до імпортної хімічної продукції, що передують її появі на внутрішньому ринку ЄС.

Адаптацію українських виробників до таких вимог не може бути здійснено силами самих виробників. Тому одним з найважливіших напрямків державної промислової політики в хімічній галузі є створення координуючого центру, який підпорядковує й спрямовує роботу окремих підприємств у русло вимог Євросоюзу. Дана робота вимагає від держави не тільки інформаційно-аналітичної підтримки виробників, але й певної кредитно-фінансової складової.

Узагальнюючи напрямки промислової політики, спрямованої на реалізацію галузевого потенціалу машинобудування, металургії й хімічної промисловості, варто зазначити, що її успішність напряму пов'язана із двома основними пріоритетами: 1) диверсифікованого підходу держави до підтримки, з одного боку, малих і середніх підприємств, а з іншого -- підприємств корпоративного сектору економіки; 2) випереджальними темпами розвитку виробничої інфраструктури, яка обслуговує потреби промислового виробництва і надає останньому певну гнучкість в умовах коливань ринкової інфраструктури.

Із цими напрямками в роботі пов'язуються й особливості промислової політики перехідного періоду.

висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладної проблеми, що виявляється у розробці методологічних і теоретичних основ концепції двополюсної національної промислової політики. Одержані результати наукового дослідження дозволили зробити такі висновки.

1.Економічна політика України упродовж багатьох років додержується неоліберальних концепцій, спрямованих на зведення до мінімуму регулюючої ролі держави. У зв'язку із цим виникає необхідність пошуку альтернативної теоретичної концепції, на яку могла б спиратися активна промислова політика держави. Загальний висновок із зіставлення теорій промислового розвитку Кейнса і Хансена можна сформулювати в такий спосіб. Якщо Кейнс писав про соціалізацію інвестицій, то Хансен заміняє це (непродуктивними) державними видатками, покликаними забезпечити «споживчу базу». Проте, заслугою Хансена є виділення й уведення в кейнсіанську теорію поняття автономних інвестицій. Якщо ж спробувати з'єднати ідею соціалізації інвестицій Дж. Кейнса з ідеєю автономних інвестицій Е. Хансена, то є можливим їх синтез у вигляді ідеї соціалізації автономних (тобто інноваційних) інвестицій. Такий, заснований на синтезі, підхід до проблеми є надзвичайно актуальним для України, яка перебуває сьогодні перед вибором інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в умовах, коли приватний бізнес аж ніяк не виказує необхідного інтересу до інноваційних інвестицій.

2.З іншого боку, висновок з аналізу сучасних неокласичних підходів до проблем промислового розвитку, державного регулювання і промислової політики зводиться до такого. Промислова політика в ринковій економіці має носити двосторонній характер. З одного боку, вона мусить найбільш активно здійснюватися в тих сферах, які найбільшою мірою пов'язані із НТП, і де тому спостерігаються найбільш потужні позитивні зовнішні ефекти. У цих високотехнологічних сферах, як правило, не можна покладатися тільки на приватний бізнес. Тут необхідною є сама активна державна підтримка. З іншого боку, державне регулювання є об'єктивно необхідним в промислових галузях із природною монополією, оскільки тут можуть виникати негативні зовнішні ефекти, які покликана нейтралізувати або звести до мінімуму держава. Загальний висновок тим самим полягає в тому, що державне регулювання і промислова політика мають прицільно концентруватися насамперед на сферах і галузях промисловості з найбільшими зовнішніми ефектами -- як позитивними, так і негативними, що цілком відповідає підходам сучасної неокласичної теорії.

Сучасний неокласичний підхід до аналізу промислового розвитку і його регулювання суттєво відрізняється від класичного економічного лібералізму. Неокласичні моделі зростання показують необхідність державної підтримки сфери промислових НДДКР. У цьому пункті намічається цікавий синтез неокласичного і неокейнсіанського підходів до промислової політики.

3.Кінцевий висновок Кейнса в його «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей» стосується соціалізації інвестицій. Він показує обмеженість грошового регулювання, щоб підвести до ідеї соціалізації інвестицій як до кінцевого результату своєї роботи. З іншого боку, його американський послідовник Е. Хансен розробив концепцію промислового розвитку, засновану на розмежуванні автономних й індукованих інвестицій, тобто фактично на виділенні категорії інноваційних інвестицій. Однак при цьому ні сам Хансен, ні інші західні економісти не наполягають на соціалізації саме автономних інвестицій. Річ у тім, що в інституціональну систему високорозвиненої ринкової економіки вбудовано децентралізований механізм здійснення інноваційних інвестицій, який робить зайвою централізацію в цій сфері. Інституціональна інфраструктура промислового інвестування містить у собі, насамперед, мережу інвестиційних банків. Одна з головних послуг, яка надається інвестиційними банками, полягає у виведенні на ринок нових випусків акцій і боргових зобов'язань приватних фірм і уряду.

4.Неоінституціональна теорія і теорія суспільного вибору показують об'єктивні межі державної промислової політики. Вони застерігають проти того, щоб покладати на державну політику взагалі й на промислову політику зокрема занадто великі надії. Не можна занадто розширювати фронт проведення такої політики, прагнути охопити нею всю промисловість. У реально існуючій інституціональній системі таке прагнення швидше за все зробить її неефективною. На практиці це може звестися до підтримки і консервації традиційних галузей замість того, щоб стимулювати розвиток нових галузей і виробництв, які визначають НТП.

5.Промислова політика виступає як одне із суспільних благ, яке надається державою. Одночасно постає проблема розподілу цього блага. Теорія суспільного вибору саме й показує, що цей розподіл відбувається за принципом сили. Сила перебуває в руках уже сформованих виробничих структур традиційних технологічних укладів. Тому промислова політика фактично може служити їхньому збереженню на шкоду розвитку нових технологічних укладів, які мають гостру потребу в автономних, тобто інноваційних інвестиціях. У такому випадку відбувається фактично приватизація даного суспільного блага традиційними галузями і технологічними укладами, які не дуже потребують автономних інвестицій на відміну від нових укладів. Тому на практиці реальна промислова політика часто не передбачає державної підтримки автономних інвестицій, а зводиться переважно до підтримки традиційних галузей і виробництв.

6.З урахуванням цього, ліберальна критика промислової політики виявляється багато в чому слушною. Але це не означає, що треба відкидати саму ідею промислової політики, як це роблять її ліберальні критики в Україні і в Росії. Вони спекулюють на дійсних недоліках промислової політики, які дискредитують саму її ідею. Однак наявність у промисловій політиці, як і в державній політиці взагалі, об'єктивних меж (які саме і виражаються неоінституціональною теорією і теорією суспільного вибору) аж ніяк не означає заперечення необхідності самої промислової політики. Промислова політика є об'єктивно необхідною, але здійснювати її треба на строго науковому підґрунті, яке синтезує висновки неокейнсіанських і неокласичних теорій.

7.Оскільки надмірне державне втручання може породжувати бюрократизм і корупцію, промислова політика має здійснюватися не широким фронтом, а за «точковим» принципом. Звідси -- необхідність визначити ті сфери, де промислова політика дійсно є об'єктивно необхідною найбільшою мірою, тобто визначити в структурі й інфраструктурі сучасної промисловості точки найбільш активного застосування зусиль держави. На розв'язання насамперед саме цього завдання і спрямовано двополюсну концепцію промислової політики.

8.Для визначення об'єктивних основ концепції двополюсної промислової політики суттєво важливим є насамперед послідовне категоріальне розмежування понять усуспільнення праці й усуспільнення виробництва. Усуспільнення праці є вираженням її суспільного характеру. Усуспільнення промислового виробництва являє собою злиття роздроблених процесів виробництва в різних галузях промисловості в єдиний суспільний процес виробництва.

Найбільш високий рівень усуспільнення виробництва є характерним для галузей так званої промислової інфраструктури. Тут панує природна монополія, природна в тому розумінні, що вона детермінована технологічно. Сама технологія цих галузей вимагає максимального рівня усуспільнення виробництва. Але й у багатьох класичних галузях промисловості, хоча й немає природної монополії, все-таки рівень усуспільнення виробництва є високим. У цих галузях з високим і максимальним рівнем усуспільнення виробництва промислова політика з необхідністю набуває антимонопольного характеру.

Усуспільнення праці вважається визначальним елементом усуспільнення виробництва. Під час історичного розвитку відбувається перетворення праці з індивідуального на суспільний процес на базі поглиблення розподілу праці й заміни засобів виробництва відособлених виробників засобами виробництва, які вимагають колективної діяльності.

9.Обґрунтування концепції двополюсної промислової політики походить із розмежування формального і реального усуспільнення праці, яке здійснює економічна наука. Таке розмежування пов'язане з тим, що виробничі відносини є економічною формою продуктивних сил, а продуктивні сили суспільства утворюють кінцевий об'єктивний зміст економічного розвитку. Реальне усуспільнення праці передбачає її поступову трансформацію у творчість. У сучасному високорозвиненому виробництві об'єктивно відбуваються технологічні зрушення, які вимагають розвитку елементів творчості в змістові праці. Без відповідних технологічних зрушень на рівні продуктивних сил суспільства безпосереднє усуспільнення праці неминуче залишається формальним. Воно не може бути реальним, оскільки не має ще в такому разі реального технологічного змісту.

10.Вихід реального усуспільнення праці за межі процесу усуспільнення виробництва й утворює найважливішу об'єктивну основу двополюсної промислової політики. Причому треба підкреслити, що саме в цьому пункті концепція реального усуспільнення праці логічно замикається з розглянутими в 1 розділі висновками з кейнсіанської і неокласичної теорії. Саме роздвоєння процесу усуспільнення в промисловості, об'єктивний розподіл процесів усуспільнення праці й усуспільнення виробництва, вихід реального усуспільнення виробництва за межі процесу усуспільнення промислового виробництва -- саме це об'єктивне роздвоєння визначає необхідність двосторонньої моделі промислової політики. Немає нічого дивного, що ця об'єктивна необхідність підхоплюється сучасною економічною наукою й відображається як у кейнсіанському, так і в неокласичному підходах до аналізу промислового розвитку. При цьому мова йде саме про двополюсну, а не просто про двосторонню концепцію промислової політики. Головна її ідея -- необхідність концентрації зусиль промислової політики саме на полюсах: з одного боку, у галузях з максимальним усуспільненням виробництва, а з іншого боку -- у сфері максимального рівня реального усуспільнення праці.

11.У світовій практиці найбільш активна промислова політика здійснюється в галузях, з одного боку, з найбільш високим рівнем реального усуспільнення праці, а з іншого -- найбільш високим рівнем усуспільнення виробництва. У першому випадку мова йде про підтримку високотехнологічних галузей, які забезпечують НТП. У другому -- навпаки, про обмеження діяльності природних монополій в інфраструктурних галузях промисловості. І в тому й в іншому разі ми зустрічаємося з «провалами ринку», обумовленими тими зовнішніми ефектами, які розглядалися вище. НДДКР мають позитивний зовнішній ефект. З іншого боку, природний монополізм можна розглядати як особливий різновид негативних зовнішніх ефектів, пов'язаний не з проблемами специфікації і захисту прав власності, а з економічною реалізацією власності. Такий підхід до аналізу природних монополій засновано на розподілі правової форми й економічного змісту власності. «Провали ринку» виникають і в тому, і в іншому випадку -- і при високому рівні реального усуспільнення праці, і при високому рівні усуспільнення виробництва, яке має формальний характер. Отже, ми методологічно синтезуємо теорію усуспільнення з неокласичною теорією зовнішніх ефектів і «провалів ринку». Таке з'єднання різних наукових підходів засноване на тому, що в такому випадку, як ми це бачили, їхні висновки практично збігаються.

Реальне усуспільнення праці передбачає безпосереднє з'єднання промислового виробництва з наукою, з'єднання виробничих відносин з тим загальним зв'язком, який є іманентним «загальній праці» у сфері НДДКР. Якщо в основі позитивного зовнішнього ефекту НДДКР лежить реальне усуспільнення праці, то з іншого боку, в основі негативного, монополістичного зовнішнього ефекту -- формальне усуспільнення і підрив ринкового механізму. І в тому, і в іншому разі необхідним є державне регулювання за допомогою здійснення промислової політики, яка в одному випадку має позитивний, а в іншому -- негативний, антимонопольний характер.

12.Об'єктивні основи промислової політики визначаються рівнем і характером усуспільнення виробництва і праці. Найбільша активність промислової політики має об'єктивно відповідати найбільш високому рівню реального усуспільнення праці й усуспільнення виробництва, хоча її спрямованість у цих випадках є прямо протилежною. Необхідно розрізняти позитивну й негативну промислову політику відповідно до позитивної й негативній спрямованості зовнішніх ефектів, маючи на увазі, що у своїй негативній частині промислова політика замикається з антимонопольною. Оптимальним є баланс позитивної і негативної промислової політики. У такому випадку промислова політика виступає як діалектична єдність протилежностей, яка утворює джерело промислового розвитку. У такому сенсі розглянута структура промислової політики має двополюсний характер.

13.Однак насправді баланс промислової політики може не досягатися. З одного боку, позитивна промислова політика часто не стосується наукомістких галузей через тиск високоусуспільнених виробництв традиційних промислових галузей. З іншого боку, промислова політика може не мати конкурентної, антимонопольної спрямованості і не здобувати тим самим «негативного» характеру також через тиск найбільш усуспільнених і монополізованих галузей промисловості й промислової інфраструктури.

Механізм і того, й іншого відхилення від збалансованої промислової політики пояснюється теорією суспільного вибору і неоінституціональною теорією. У такому випадку промислова політика не виступає як діалектична єдність позитивної і негативної складових. Ні про який баланс промислової політики не може бути й мови. Така неефективна промислова політика є характерною для перехідної економіки на відміну від економіки високорозвинених країн, які прагнуть до збалансованої промислової політики.

14.Безпосереднє усуспільнення є загальною основою активної промислової політики. Це пов'язане з тим, що саме безпосереднє усуспільнення лежить в основі підриву ринкового механізму саморегулювання промислового розвитку. Звідси -- прагнення держави обмежити формальне усуспільнення промислового виробництва і його зовнішні ефекти за допомогою, насамперед, антимонопольного регулювання, яке означає «негативну» промислову політику. Особливу проблему при цьому представляють природні монополії в галузях промислової інфраструктури. З іншого боку, максимальний щабель реального усуспільнення праці досягається в наукомістких, найбільш інноваційних галузях промисловості. І кейнсіанські, і неокласичні моделі промислового зростання, а також концепція зовнішніх ефектів показують, що саме тут треба концентрувати зусилля позитивної промислової політики. Отже, негативна політика у сфері максимального рівня реального усуспільнення виробництва мусить сполучатися з позитивною політикою у сфері максимального рівня реального усуспільнення праці. У цьому суть двоїстої моделі промислової політики.

15.Не тільки вітчизняний, але і світовий досвід говорить про глибоке протиріччя між промисловою політикою і монетаризмом. Альтернативою монетаристським рекомендаціям в умовах перехідної економіки України є двополюсна концепція промислової політики, яка передбачає централізацію автономних інвестицій у тій частині, яка стосується сфер максимального рівня реального усуспільнення праці. Доки ринкові інститути в цій сфері не спрацьовують, держава зобов'язана взяти на себе управління автономними інвестиціями. Такий підхід до промислової політики засновано, насамперед, на застосуванні неокейнсіанської теорії до специфічних умов завершального етапу ринкової трансформації промисловості України, коли на передній план виходять уже не просто кількісні показники, а якість промислового зростання, обумовлена, насамперед, розвитком п'ятого і шостого технологічних укладів і передбачає глибоку структурну перебудову промисловості.

16.На особливу увагу заслуговує виділення пріоритетів розвитку на національному рівні. Саме їхнє виділення дозволяє визначати прихильність держави до того або іншого політичного курсу в галузі економіки. Виходячи із цього, а також із сформованої сьогодні практики державного управління, можна виділити два принципово різні підходи щодо підтримки державою промислового сектору економіки:

1)традиційна (можна сказати, -- класична) промислова політика, з характерним для неї механізмом концентрації повноважень з визначення стратегічного курсу розвитку промисловості в руках центральних органів влади (в особі вищого керівництва і галузевих міністерств). У такому разі надзвичайно важливим представляється збереження єдиноначальності та підзвітності по всій вертикалі державного управління. На практиці це неодмінно супроводжується: а) наявністю планувального центру, який розробляє рекомендаційні (або обов'язкові) нормативи виробництва, розподілу й споживання ресурсів найважливішими галузями економіки; б) чіткою ієрархією цілей, які ставить держава, і які послідовно закріплюються в державній стратегії економічного розвитку, планах міністерств і відомств, а також бюджетах усіх рівнів; в) збереженням і розвитком значного за масштабами державного сектора, здатного акумулювати енергію галузевого розвитку через підтримку інноваційних проектів, створення умов для найскорішого будівництва нових підприємств і т. п.

Такий тип політики, проте, зберігає високий ступінь відособленості від ринкового сектору економіки. Його реалізація передбачає скоріше підпорядкування (через специфічний механізм перерозподілу ресурсів між галузями) ринкового сегмента тому, який спрямовується активністю держави.

У своїй конкретно-історичній формі торжество такого типу промислової політики в країнах Заходу припадає на другу половину ХХ ст. і переважно вичерпує себе тут уже до початку 1990-х років.

До того ж, можливості, продемонстровані такою політикою в країнах Західної Європи, пояснюють її привабливість для країн з перехідною економікою, які здебільшого зберегли значний промисловий потенціал. Виходячи з можливостей, які пов'язуються тут з реалізацією цього потенціалу, і розглядаються перспективи переходу до активної «класичної» промислової політики;

2)горизонтальна політика, яка у високорозвинених країнах приходить на зміну традиційній і в сутності є промисловою політикою, що формується і реалізується значною мірою за рахунок активізації ринкового сектору економіки.

Горизонтальна політика як промислова політика періоду сучасної розвиненої ринкової економіки базується на двох основних принципах: а) держава відповідає за формування сприятливого для розвитку конкуренції економіко-правового середовища, яке покликано реалізувати принцип рівності можливостей виробників стосовно доступу до ресурсів і ринків; б) ринок як загальна форма зв'язку, яка забезпечує у тому числі й раціональний розподіл ресурсів між основними галузями суспільного виробництва в умовах вільної конкуренції, здатний самостійно оптимізувати пропорції розвитку промислового сектору економіки.

17.З погляду особливостей економіки України, накопиченого нею промислового потенціалу й перехідного характеру її економіки варто зазначити:

1)сьогоднішня недосконалість ринкових відносин, незавершеність формування ринкових механізмів в Україні не дозволяють розглядати сам ринок як фактор, який є достатнім для реалізації національної промислової політики горизонтального типу.

Тут кращою для реалізації представляється класична модель промислової політики, яка відводить головну роль державному плануванню промислового виробництва, зберігає в руках держави значний обсяг власності й достатній обсяг ресурсів для активізації інвестиційної та інноваційної діяльності.

Пропонується в роботі концепція двополюсної промислової політики, яка є особливим різновидом класичної моделі.

2)у стратегічній перспективі (за умови завершення в цілому переходу до розвинених ринкових відносин) доцільним представляється перехід до національної горизонтальної промислової політики, яка адаптована до стандартів, що є загальновживаними в Європейському Союзі. У зв'язку із цим уже сьогодні важливим є: а) розробка національної «дорожньої карти» реформування вітчизняної промисловості із чітким розподілом «відповідальності» між державою і ринком; б) адаптація (термінологічна, методична й ін.) національного законодавства й управління галузевим розвитком до стандартів, які є загальновживаними у Європейському Союзі; в) формування діючої національної регіональної політики, розробка відповідного нормативно-правового супроводу практики створення територіально-виробничих комплексів, кластерів і технопарків.

18.Водночас, перехідний характер промислової політики в Україні неминуче визначається завданнями докорінного реформування структури всього виробничого комплексу країни. Відставання від індустріально розвинених країн в області промисловості, яке склалося за десятиліття, об'єктивно визначає обмежені можливості ринку в справі структурної перебудови національної промисловості.

Головним стримуючим фактором тут виступає явна невідповідність між масштабами завдань, які постають перед індустріальним сектором, і тими обмеженими можливостями з мобілізації ресурсів на їх здійснення, які демонструє українська фінансова система та її банківський сектор. Як наслідок, промисловість не може сподіватися ні на значні й «дешеві» довгострокові кредити, ні на регулюючу роль конкуренції серед фінансових інститутів, зацікавлених у встановленні міцних партнерських відносин з підприємствами промисловості.

19.В існуючих умовах держава зобов'язана брати на себе деякі функції з активізації промислового сектору економіки. Насамперед, це стосується: 1) прямої державної підтримки таких високотехнологічних галузей, як космічна й авіаційна, деяких напрямків машинобудування й експериментального виробництва; 2) стимулювання створення кластерів у промислово розвинених регіонах та їх організаційної, наукової та законодавчої підтримки; 3) перегляду ставлення до спеціальних економічних зон (у всьому їх різноманітті), виходячи з тих можливостей, які вони продемонстрували в останні десятиліття в країнах Центральної та Східної Європи; 4) оптимізації форм підтримки інновацій у промисловості, переходу до створення мережі великих, реально функціонуючих технопарків.

Усі ці заходи відповідають концепції двополюсної промислової політики, яку необхідно здійснювати як на національному, так і на регіональному рівні. Послідовність та ефективність реалізації таких завдань напряму обумовлено існуванням відповідної управлінської вертикалі, яка організаційно пов'язана з державними обласними адміністраціями (насамперед, з їхніми управліннями економіки) і підпорядкована Міністерству промислової політики України.

20.Треба зазначити, що аналіз можливостей застосування двополюсної моделі промислової політики в Україні застерігає від абсолютизації такого підходу. І справа тут не тільки у відомому розриві між теорією і практикою, а в тому, що само виділення двох полюсів промислової політики передбачає їх єдність и діалектичний взаємоперехід. Наприклад, промислова інфраструктура має бути об'єктом не тільки негативної складової промислової політики. Теоретично природня монополія є потенційним джерелом негативних зовнішніх ефектів і тому об'єктивно вимагає «негативної» промислової політики, спрямованої на стримування цих ефектів. Одночасно природня монополія може бути об'єктом для «позитивних» елементів промислової політики. Йдеться про державні інвестиції у технологічний розвиток промислової інфраструктури, які здійснює більшість країн з розвиненою ринковою економікою, оскільки цю складну сферу неможливо цілком передати приватному бізнесу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Ткач К. І. Теоретичні засади регіональної промислової політики: монографія / К. І. Ткач; [наук. ред. Б. В. Буркинський]. -- Одеса: Астропринт, 2008. -- 280 с.

Публікації в наукових фахових виданнях:

2. Ткач К. І. Методологічні засади аналізу економічного змісту державної власності в інфраструктурних галузях / К. І. Ткач // Труды Одесского политехнического университета. Научный и производственно-практический сборник. -- 2006. -- Вип. №2(26). -- С. 214-219.

3. Ткач К. І. Економічні засади промислової політики в трансформаційній економіці України / К. І. Ткач // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. пр. -- Одеса, 2007. -- Вип. №25. -- С. 370-375.

4. Ткач К. І. Напрямки формування держаної політики зі сприяння розвитку важкої промисловості / К. І. Ткач // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. -- 2007. -- №2(22). -- С. 26-29.

5. Ткач К. І. Проблеми управління державною власністю в інфраструктурних галузях промисловості / К. І. Ткач // Вісник СумДУ. Серія економіка. -- 2007. -- №2. -- С. 25-31.

6. Ткач К. І. Методологія дослідження економічної ролі держави в інфраструктурних галузях / К. І. Ткач // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. -- 2007. -- Том 1. -- С. 149-157.

7. Ткач К. І. Шляхи оптимізації державного регулювання в умовах природної монополії / К. І. Ткач // Вісник національного університету «Львівська політехніка». -- 2007. -- Вип. №606. -- С. 419-424.

8. Ткач К. И. Два типа обобществления промышленного производства и проблема их взаимного соответствия / К. И. Ткач // Харківській національний економічний університет. Науково-інформаційний журнал «Бізнес-Інформ». -- 2007. -- Вип. №5, Т .2. -- С. 32-37.

9. Ткач К. І. Проблеми розвитку харчової промисловості в Україні / К. І. Ткач // Экономические инновации. Управленческие механизмы и инструментарий развития экономических систем: сб. науч. работ. -- Одесса, 2008. -- Вып. №33 -- С. 231-238.

10. Ткач К. І. Сучасні неокласичні концепції промислового розвитку / К. І. Ткач // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. пр. -- Одеса, 2008. -- Вип. №31 -- С. 397-403.

11. Ткач К. І. Кейнсіанська концепція промислового розвитку та її значення для України / К. І. Ткач // Економіка та Держава. -- 2008. -- №8(68). -- С. 17-20.

12. Ткач К. І. Регіональні аспекти розвитку вітчизняного верстатобудування / К. І. Ткач // Вісник Криворізького технічного університету:
зб. наук. пр. -- Кривий ріг, 2009. -- Вип. №23. -- С. 305-309.

13. Ткач К. І. Методологічні проблеми наукового обґрунтування промислової політики / К. І. Ткач // Вісник соціально-економічних досліджень:зб. наук. пр. -- Одеса, 2009. -- Вип. №36 -- с. 180-184.

14. Ткач К. І. Машинобудівний комплекс України в системі пріоритетів національної промислової політики / К. І. Ткач // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки:
зб. наук. пр. -- Кіровоград, 2009. -- Вип. №16, ч. ІІ. -- С. 270-275.

15. Ткач К. І. Проблеми і перспективи державної підтримки сільськогосподарського машинобудування в Україні / К. І. Ткач // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -- Науки: економіка, політологія, історія. -- 2009. -- №23(101). -- С. 76-85.

16. Ткач К. І. Харчова промисловість України та стратегія її структурного оздоровлення / К. І. Ткач // Черкаський державний технологічний університет. Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю: зб. наук. пр. -- Черкаси, 2009. -- Вип. 25, ч. II. -- С. 202-207.

17. Ткач К. І. Державна промислова політика і реалізація потенціалу хімічної галузі України / К. І. Ткач // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. -- 2010. -- №1. -- С. 66-69.

18. Ткач К. І. Промислова політика у високотехнологічних галузях індустріального сектору України (на прикладі авіаційної галузі) / К. І. Ткач // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -- Науки: економіка, політологія, історія. -- 2010. -- №1(102). -- С. 9-18.

19. Ткач К. І. Промислова політика у вітчизняному суднобудуванні / К. І. Ткач // Вісник економіки транспорту і промисловості: зб. наук. практ. статей. -- Харків, 2010. -- Вип. 30. -- С. 64-68.

20. Ткач К. І. Промислова політика і завдання розвитку галузевої інфраструктури / К. І. Ткач // Економічні інновації: зб. наук. пр. -- Одеса, 2010. -- №.41 -- С. 235-241.

21. Ткач К. І. Малі підприємства і двополюсна промислова політика
в країнах з перехідною економікою / К. І. Ткач // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -- Науки: економіка, політологія, історія. -- 2010. -- №24(125). -- С. 3-9.

22. Ткач К. И. Налоговый кодекс как форма реализации двухполюсной промышленной политики / К. И. Ткач // Вісник національного університету «Львівська політехніка»: зб. наук. пр. -- Львів, 2010. -- Вип. №609. -- С. 400-405.

Матеріали і тези конференцій:

23. Ткач К. І. Концесія як форма руху протиріччя між правовою формою й економічним змістом державної власності / К. І. Ткач // Стратегические вопросы мировой науки -- 2007: материалы II междунар. науч.-практич. конф. 15-28 февраля 2007 г.: тезисы докл. -- Днепропетровск:, 2007. -- С. 68-70.

24. Ткач К. І. Підтримка машинобудування в Україні -- шлях до подолання кризи / К. І. Ткач // Матеріали XIV міжнар. наук.-метод. конф., 22-24 квітня 2009 р.: тези допов. -- Одеса, 2009. -- Ч.2 -- С. 87-88.

25. Ткач К. І. Сучасні неокласичні теорії промислового зростання / К. І. Ткач // Управління якістю підготовки фахівців: матеріали XV міжнар. конф., 22-23 квітня 2010 р.: тези допов. -- Одеса, 2010. -- Ч.2 -- С. 159-161.

26. Ткач К. І. Двополюсна модель промислової політики / К. І. Ткач // Вісник економіки транспорту і промисловості: матер. наук.-практ. конф., 7-12 червня 2010 р.: тези допов. -- Харків, 2010 -- Вип. 30. -- С. 242.

27. Ткач К. И. Налоговый кодекс и двухполюсная промышленная политика / К. И. Ткач // Шляхи та інструменти модернізаційного прориву економіки України: матеріали міжнар. конф., 21-22 жовтня 2010 р.: тези допов. -- Одеса, 2010. -- С. 235-238.

АНОТАЦІЯ

Ткач К. І. Теоретичні основи двополюсної національної промислової політики: Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 -- економіка та управління національним господарством. -- Одеса: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, 2011.

У дисертації обґрунтовується двополюсна концепція національної промислової політики. Вона передбачає позитивну промислову політику у сфері максимального рівня усуспільнення праці й негативну промислову політику у сфері максимального рівня усуспільнення виробництва.

Показано, що вирішення проблем пострадянської промислової політики вимагає творчого застосування кейнсіанського підходу. Проте, таке застосування кейнсіанського підходу до промислової політики в сучасних умовах вимагає разом із тим брати до уваги теорії суспільного вибору й неоінституціонального аналізу, які показують об'єктивні межі державної політики, за якими починається зниження її ефективності. Усе це підводить впритул до тези: оскільки надмірне державне втручання може підсилювати бюрократизм і корупцію, промислова політика має здійснюватися не широким фронтом, а концентруватися на полюсах -- у тих сферах, де досягається максимальний рівень, з одного боку, усуспільнення праці (інноваційні інвестиції), а з іншого -- усуспільнення виробництва (природня монополія).

Ключові слова: соціалізація інвестицій, автономні інвестиції, неокласичні теорії промислового зростання, екстерналії (зовнішні ефекти), неоінституціональний напрямок, теорія суспільного вибору, усуспільнення промислового виробництва, формальне і реальне усуспільнення праці, двополюсна концепція промислової політики.

АННОТАЦИЯ

Ткач К. И. Теоретические основы двухполюсной национальной промышленной политики: Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03 -- экономика и управление национальным хозяйством. -- Одесса: Институт проблем ринка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2011.

В диссертации обосновывается двухполюсная концепция национальной промышленной политики. Она предполагает позитивную промышленную политику в сфере максимального уровня обобществления труда и негативную промышленную политику в сфере максимального уровня обобществления производства. Реальное обобществление труда рассматривается в работе как процесс постепенного освобождения от господствующей над ним экономической необходимости, означающий превращения труда в творчество. Поэтому уровень реального обобществления труда измеряется в конечном счете теми сдвигами в его технологическом содержании, которые ведут к развитию элементов творчества.

Разграничение формального и реального обобществления труда методологически опирается на известное положение о том, что производственные отношения образуют экономическую форму, а производительные силы -- технологическое содержание каждого данного исторически определенного способа производства. Формальное обобществление труда связано с изменением производственных отношений, рассматриваемых как экономическая форма движения производительных сил. В то же время реальное обобществление труда предполагает не только изменение производственных отношений, но и соответствующие сдвиги на более глубоком уровне -- на уровне самих производительных сил общества.

Непосредственное обобществление производства и труда рассматривается в работе в качестве общей основы активной промышленной политики. Автор объясняет это тем, что именно непосредственное обобществление лежит в основе подрыва рыночного механизма саморегулирования промышленного развития. Отсюда становится логически понятным стремление государства ограничить формальное обобществление промышленного производства и его внешние эффекты посредством, прежде всего, антимонопольного регулирования, означающего сдерживающую промышленную политику. Особую проблему при этом представляют естественные монополии в отраслях промышленной инфраструктуры.

С другой стороны, в работе показано, что максимальная ступень реального обобществления труда достигается в наукоемких, наиболее инновационных отраслях промышленности. И кейнсианские, и неоклассические модели промышленного роста, а также концепция внешних эффектов используются в работе для обоснования того, что именно здесь надо концентрировать усилия позитивной промышленной политики. Таким образом доказывается, что сдерживающая политика в сфере максимального уровня реального обобществления производства должна сочетаться с политикой стимулирования и развития в сфере максимального уровня реального обобществления труда. В этом суть предлагаемой в работе двойственной модели промышленной политики.

Если Кейнс писал о социализации инвестиций, то Хансен заменяет это (непроизводительными) государственными расходами, призванными обеспечить «потребительскую базу» для роста производства. В то же время заслугой Хансена является выделение и введение в кейнсианскую теорию понятия автономных инвестиций. Если же попытаться соединить идею социализации инвестиций Дж. Кейнса с идеей автономных инвестиций Э. Хансена, то возможен их синтез в виде идеи социализации автономных (то есть инновационных) инвестиций.

Показано, что решение проблем постсоветской промышленной политики требуют творческого применения кейнсианского подхода. Однако такое применение кейнсианского подхода к промышленной политике в современных условиях требует вместе с тем учета теории общественного выбора и неоинституционального анализа, показывающих объективные границы государственной политики, за которыми начинается снижение ее эффективности. Все это подводит в плотную к тезису: поскольку чрезмерное государственное вмешательство может усиливать бюрократизм и коррупцию, промышленная политика должна идти не широким фронтом, а концентрироваться на полюсах -- в тех сферах, где достигается максимальный уровень, с одной стороны, обобществления труда (инновационные инвестиции), а с другой -- обобществления производства (естественная монополия).

Вместе с тем в работе учитывается то обстоятельство, что в действительности баланс промышленной политики может не соблюдаться. С одной стороны, позитивная промышленная политика часто не затрагивает наукоемкие отрасли из-за давления формально высокообобществленных производств традиционных промышленных отраслей. С другой стороны, промышленная политика может не носить конкурентной, антимонопольной направленности и не приобретать тем самым «негативный» характер по той же причине, то есть из-за давления наиболее обобществленных и монополизированных отраслей промышленности и промышленной инфраструктуры. Автор показывает, что такая неэффективная промышленная политика больше характерна для переходной экономики в отличие от высокоразвитых стран с соответственно развитой институциональной системой, проводящих более сбалансированную промышленную политику.

Ключевые слова: социализация инвестиций, автономные инвестиции, неоклассические теории промышленного роста, экстерналии (внешние эффекты), неоинституциональное направление, теория общественного выбора, обобществление промышленного производства, формальное и реальное обобществление труда, двухполюсная концепция промышленной политики.

ANNOTATION

Tkach K.I. Theoretical bases of a bipolar national industrial policy: the Manuscript.

The thesis on competition of a scientific degree of the Doctor of Economics on a speciality 08.00.03 -- economy and management of a national economy. -- Odessa: Institute of market problems and economic-ecological researches НАН of Ukraine, 2011.

In the thesis the bipolar model of a national industrial policy is proved. She assumes the positive industrial policy in sphere of a maximum level of nationalisation of work and the negative industrial policy in sphere of a maximum level of nationalisation of manufacture.

It is shown that the decision of problems of a Post-Soviet industrial policy demand creative application keinsian the approach. However such application of keinsiation the approach to the industrial policy in modern conditions demands at the same time the account of the theory of a public choice and neoinstitutional the analysis, showing objective borders of a state policy behind which decrease in its efficiency begins. It brings all in dense to the thesis: as excessive state intervention can strengthen bureaucratism and corruption, the industrial policy should go not wide front, and to concentrate on poles -- in those spheres where the maximum level is reached, on the one hand, work nationalisations (innovative investments), and with another -- manufacture nationalisations (natural monopoly).