џ інтегрального індексу природно-екологічних умов виробництва:

Іпе = Іе / Іа;

џ џ індексу деградації земель -

Ід = П?_ді / П?_ду,

де П?_ді і П?_ду ? питома площа деградованих земель і-го суб'єкта господарювання та по Україні; деградація земель оцінена за площею деградованих сільськогосподарських угідь: кам'янистих, засолених і солонцюватих, перезволожених і заболочених, підданих вітровій і водній ерозії та площі кислих ґрунтів;

џ екоємності бонітету і ризику втрати ефективної родючості ґрунтів:

е_б = б₂ / б₁ та Іб₂=Іб₂-1,

де б₁ і б₂ - бал бонітету без екокоефіцієнта і відповідно із екокоефіцієнтом.

Усі показники, за принципом порівнянності методичних підходів, визначалися за методом питомої участі. Результатами дослідження взаємодії всіх перелічених показників умов виробництва з його результатами встановлено, що з покращенням всіх трьох показників умов виробництва підвищуються рівні результатів виробництва. Крім цього, ступінь взаємозв'язку значно підвищується, якщо при аналізі, в якості комплексу умов виробництва, використовується узагальнюючий інтегральний індекс природно-екологічних умов. Комплексна оцінка рівня екологічності виробництва та екобезпечності підприємств за системою вище названих показників підтвердила існуючу закономірність оберненого взаємозв'язку між екологічними умовами і результатами виробництва. Така оцінка є дуже важливою при прогнозуванні наслідків забруднення навколишнього середовища; врахуванні ризику несприятливих наслідків як для підприємств, так і для населення; ризику віддаленого економічного збитку, генетичних порушень, нереалізованих можливостей підприємств і громадян. Вона може бути основою для реалізації стандартної схеми управління екологізацією виробництва сільгосппідприємств і промислових підприємств-забруднювачів.

Основна продуктивна сила суспільства - земельні ресурси забезпечують функціонування будь-якого виробництва і є територіальним базисом розміщення інших видів ресурсів. Оцінка стану деградації земель - поступове погіршення їх властивостей, зумовлене природними чинниками або господарською діяльністю людини, - вказує на погіршення умов виробництва, зниження якості грунтів та їх продуктивної здатності і, як наслідок, веде до суттєвої збитковості землекористування. Така оцінка необхідна для оптимізації результативних показників залежно від стану деградації земель, встановлення розміру натурального податку й удосконалення вартісної оцінки земель.

На рівень використання ресурсів усі фактори умов виробництва впливають опосередковано через розміри ресурсів.

Багаторічні дані правої діаграми рисунка відображують типові рівні ресурсозабезпеченості в кожній зоні, які є більш низькими в степовій і більш високими в лісостеповій зоні. Переважна більшість підприємств (4227), що становлять 65,4% від загальної кількості досліджуваної сукупності, мають значно нижчу ресурсозабезпеченість і лише 22,2% - вищу від середнього рівня. 47% підприємств з дуже низькою ресурсозабезпеченістю мають депресивний характер виробництва і, природно, потребують державної підтримки. Це свідчить про неоднорідність умов виробництва, які впливають на формування матеріально-технічної бази підприємств регіонів.

Основними причинами такого становища є: суттєва диференціація зональних природно-екологічних умов, дуже висока варіація показників концентрації й інтенсивності виробництва, низька забезпеченість суб'єктів господарювання технічними і матеріальними ресурсами та різний якісний склад сукупних ресурсів. Причому рівень ресурсозабезпеченості не тільки залежить від природних умов, але, впливаючи на економічні умови виробництва, може бути їх критерієм.

Вплив інтенсивності та концентрації виробництва на склад і пропорційність формування ресурсів досліджено за питомими комплексними показниками й на їх основі оцінено однорідність умов виробництва (рис.4).

На рис. 4 відображено 119 підприємств Житомирської області (ліва діаграма), що характеризують вплив концентрації виробництва (питомого розміру земельних ресурсів - П 1) на якісний склад ресурсів. Ці дані свідчать, що із збільшенням по окремих підприємствах (зліва направо) розміру земельних ресурсів збільшуються також розміри інших ресурсів. При цьому розмір трудових ресурсів (Т 1) значно (у 1,5 рази) перевищує розміри земельних ресурсів, ілюструючи вищу забезпеченість підприємств живою працею. Протилежна ситуація спостерігається по технічних (А 1) і матеріальних ресурсах (М 1), питомий рівень яких значно нижчий, ніж земельних ресурсів, що вказує на наявність дефіциту в матеріально-технічному забезпеченні підприємств. Інша картина спостерігається по інших областях України (права діаграма): із збільшенням розмірів земельних ресурсів майже пропорційно збільшуються всі інші види ресурсів. Це є свідченням взаємозв'язку і взаємозалежності між видами ресурсів, що формуються в процесі виробництва споживчих вартостей.

При інвестуванні підприємств інвесторів цікавлять не лише обсяги виробництва, а й швидка окупність ресурсів та ефективність додаткових вкладень фінансових ресурсів в інтенсифікацію і концентрацію виробництва. Окупність ресурсів продукцією (ресурсовіддача) характеризується співвідношенням між ними. Для визначення критичних меж окупності ресурсів дослідження проведено тільки по типових підприємствах, нетипові ? крайні групи підприємств ? виключено із сукупності (рис. 5).

Ліва діаграма свідчить про різну окупність ресурсів за різних рівнів інтенсивності виробництва: в середньому по Україні ресурси (Р) окуповуються продукцією (В) тільки на підприємствах І-ІІ груп, що мають середні й менші рівні інтенсивності виробництва. За даними правої діаграми, із збільшенням розмірів підприємств пропорційно зростає обсяг виробництва продукції як у цілому по Україні, так і по всіх зонах. Проте лише в ІІІ і ІV групах, при концентрації виробництва вищій за середню по Україні (у 2,5 рази) ресурси окуповуються продукцією. У степовій і поліській зонах такою межею є концентрація виробництва, що в 4 рази вища за середній рівень; у лісостеповій зоні використані ресурси окупилися виробленою продукцією по підприємствах вже при рівнях концентрації вищих за середню у 1,5 рази. Тому для різкого зростання обсягу виробництва основні інвестиції слід направляти у великі підприємства, які порівняно з іншими підприємствами у 2-5 разів більше виробляють продукції, а ресурси швидше окуповуються продукцією.

Отже, на рівень використання ресурсів еколого-економічні фактори впливають опосередковано через розміри ресурсів та обсяги виробництва, тобто через ресурсоємність й ресурсовіддачу. Тому вивчення особливостей формування рівнів ресурсоємності та ресурсовіддачі набуває особливого значення, зважаючи на необхідність застосування регіонального підходу до регулювання національної економіки, управління соціально-економічним розвитком територій.

Зміни рівнів ресурсоємності в часі відображено на рис. 6.

Рис. 6 ілюструє добре виражену зональну диференціацію, зумовлену в основному природними й економічними особливостями виробництва: вищі рівні ресурсоємності проти інших зон по всіх роках досліджуваного періоду склалися на Поліссі 62% сільгосппідприємств виробляють ресурсоємну неконкурентоспроможну продукцію; у степовій зоні таких підприємств тільки 37%, а в лісостеповій - 26 %.

Характер і тенденції змін рівнів ресурсоємності в часі у середньому по зонах демонструє рис. 7, на якому помітні протилежні тенденції змін. У поліській зоні, підприємства якої розміщені в гірших природних умовах, спостерігається поступове підвищення, а з 2006 року спад рівнів ресурсоємності, а в інших зонах - незначне зниження і майже стабілізація. Продукція, що виробляється в поліській зоні, є набагато дорожчою і неконкурентоспроможною на ринку.

Отже, всі різноманітні екологічні показники, що мають різні одиниці вимірювання, об'єднані за методом питомої участі в один комплексний показник, який підтвердив існуючу закономірність наявності взаємозв'язку між екологічними умовами і результатами виробництва. Така комплексна оцінка природно-екологічних умов та рівня екологічності виробництва необхідна для використання в дослідницькій і виробничій діяльності які критерій умов виробництва та при створенні інформаційних систем, призначених для дослідження і регулювання еколого-економічних проблем агровиробництва. Розглянуті питання мають велике пізнавальне й практичне значення не тільки у формуванні рівнів ресурсоємності й ресурсовіддачі, але і при удосконаленні господарського механізму планування, нормування, та виявлення внутрішньогосподарських резервів тощо.

У п'ятому розділі "Оптимізація результатів господарювання залежно від рівнів ресурсоємності й ресурсовіддачі" розглянуто основні причини нерівномірності економічного розвитку регіонів та оцінено ступінь залежності економічної діяльності сільгосппідприємств від ресурсовіддачі та ресурсоємності їх продукції (конкурентних можливостей, позицій, переваг) в агровиробництві.

Внаслідок незавершеності основних ланок трансформаційних процесів в Україні гостро відчувається проблема підвищення економічної стійкості аграрного виробництва (рис. 8).

Як свідчать результати дисертаційного дослідження, сучасний стан економіки сільського господарства характеризується різкою диференціацією економічних показників по регіонах і загальним високим рівнем полярності кінцевих фінансових показників як окремих регіонів, так і безпосередньо сільськогосподарських підприємств. За аналізований період, у найбільш несприятливому 2000 році було 16 збиткових областей, сільгосппідприємства яких мали збитки на суму 121,4 млн грн, переважно зон Степу і Полісся. Дуже сприятливими за весь період були останні три роки (2007-2009), що є свідченням поліпшення економічного становища сільгосппідприємств. У степовій зоні було 31, 8% збиткових підприємств, у лісостеповій - 35,2%, а на Поліссі - 65,8%. Найбільша кількість збиткових підприємств припала на Волинську - 81,5%, Житомирську - 74,5, Iвано-Франкiвську - 65,0, Рівненську області - 64,2%. Ці області, що розміщені в поліській зоні, є зонами занепаду сільського господарства, його виробничого й ресурсного потенціалів і відсутності можливості самостійно вийти з кризи. Щоб вирішити проблему регіональної нерівномірності соціально-економічного розвитку областей України, потрібна більш адресна дійова державна допомога, адекватна характеру негативних змін.

Ресурсоємність й ресурсовіддача тісно пов'язані з результатами виробництва, про що свідчить групування підприємств України (рис. 9).

Дані лівої діаграми рис. 9 ілюструють обернено пропорційний зв'язок між ресурсоємністю і рентабельністю виробництва з міжзональною диференціацією ступеня цього зв'язку. Дані правої діаграми також підтверджують наявність такого зв'язку по областях України. При цьому збитковими є тільки поліські області, що мають високий рівень ресурсоємності виробництва (>5,0%). Найвищій рівень рентабельності в областях лісостепової (27%) і степової (24%) зон, що виробляють ресурсоекономну продукцію (нижче середнього рівня по Україні). У 2009 році сільськогосподарськими підприємствами одержано 7120 млн грн прибутку, 42 і 46% якого припадає на ці зони і тільки 7,6% прибутку виробили підприємства зони Полісся.

Дослідженнями встановлено, що високоресурсоємна продукція завжди є нерентабельною і збитковою. У 2009 році більше 30% підприємств, які виробляють таку продукцію, були збитковими. Головною причиною цього є суттєва міжзональна диференціація видової ефективності використання ресурсів. По Україні найбільш ефективно використовувалися земельні та трудові, а найменш - матеріально-технічні ресурси. Із збільшенням розмірів підприємств використання земельних і трудових ресурсів поліпшується, а землеємність і трудоємність ? знижуються. Матеріальні ресурси найгірше використовуються в малих за розміром підприємствах. У використанні засобів праці не простежується чіткої тенденції, оскільки технічна база сільгосппідприємств ще не сформована. У степовій зоні неефективно використовуються трудові та технічні, в лісостеповій - матеріальні, в поліській - земельні та матеріальні ресурси.

У цілому результативні показники виробничої діяльності в аграрному секторі АПК України за останні роки мають загальну тенденцію до покращення. У 2009 році стан використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів суттєво поліпшився. З підвищенням ефективності використання ресурсів покращуються як умови, так і результати виробництва. Дуже різко зростають рентабельність і рівень оплати праці робітників, відображуючи прямо пропорційну залежність рівня економічної і соціальної ефективності виробництва від рівня ефективності використання ресурсів.

Наявність тісного зв'язку ресурсоємності з результатами виробництва дозволяє рекомендувати показник ресурсоємності як критерій, головний індикатор ефективності виробництва. Зіставлення фактичного (Рв) і нормативного (Рвн) рівнів ресурсоємності дає можливість визначити критерій (коефіцієнт) ефективності (Ке) і оцінити ступінь ефективності виробництва:

Ке = Рвн: Рв.

Якщо Рвн = Рв - має місце нормальна витрата ресурсів на одиницю споживчої вартості; якщо Рвн > Рв - ефективне використання ресурсів, ресурсоекономна продук-ція; якщо Рвн < Рв - перевитрата і нераціональне використання ресурсів, неефективне виробництво, неконкурентоспроможна продукція.

Дуже високий зв'язок між виробленою продукцією і сукупними ресурсами в кожній зоні (R=0,983, 0,986 і 0,985), за рахунок яких виробляється від 96,7 до 97,2% валової продукції, дозволяє оптимізувати її обсяги і оцінювати повноту використання можливостей виробництва. Оптимізація починається з кореляційно-регресійного аналізу зв'язку між розмірами виробничих ресурсів і виробленою продукцією за функцією:

В = f (П¹, Т¹, А¹, М¹).

Параметри функції мають високу достовірність і надійність, оскільки визначені для великої і типової сукупності (F_Ф набагато порядків перевищує табличне значення F_0,05). На базі визначених параметрів регресії по кожній зоні збудовано виробничі функції для визначення можливих обсягів виробництва продукції, які на перспективу можуть слугувати як нормативи виробництва:

степова -

Вн = 0,175П¹+0,224Т¹+0,283А¹+0,134М¹;

лісостепова -

Вн = 0,194П¹+0,158Т¹+0,210А¹+0,353М¹;

поліська -

Вн = 0,290П¹+0,208Т¹+0,202А¹+0,237М¹.

Ці моделі гарантують життєздатність і конкурентоспроможність сільського господарства регіонів, включаючи регіони, що мають труднощі з їх розвитком. При цьому типологія об'єктів за екоємністю виробництва дає підстави для збереження природних ландшафтів і підтримки життєздатності сільської місцевості, робить ключовий внесок у забезпечення їхньої активності і стабільності. Важливим елементом моделі є порівнянність у просторі й часі.

Аналіз повноти використання можливостей виробництва, проведений на базі виробничих функцій, дозволяє констатувати, що більшість підприємств, тобто 51% неефективно та 37,2% низько-ефективно використали сукупні ресурси. Найбільша кількість підприємств з неефективним використанням ресурсів розміщена в степовій (28,1%) і поліській (13,6), найменша у лісостеповій (9,3%) зонах (табл.).

Регіональні умови виробництва прямо впливають на ефективність використання ресурсів. У посушливій степовій зоні при низькій ресурсозабезпеченості більшість підприємств (64% від загальної кількості) неефективно використовують трудові та технічні ресурси і недоодержують щорічно валової продукції на суму майже 0,5 млрд грн. Як наслідок, ці підприємства є збитковими, а інші (І група) - низько-дохідними. У перезволоженій поліській зоні ще більше підприємств (79% загальної кількості), внаслідок низької концентрації виробництва і неефективного використання земельних та матеріальних ресурсів, мають найбільший обсяг недоотриманої продукції (669 млн грн), тобто 54%

Таблиця. Зональні особливості використання сукупних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах України, 2009 р.

від всього обсягу першої групи. Підприємства лісостепової зони мають найбільш сприятливі умови для ефективного використання сукупних ресурсів, тому лише 24% з них є збитковими.

Усі підприємства першої групи, що неефективно використовують сукупні ресурси, є збитковими. Сума збитку в Україні у 2009 році становила 6490 млн грн. Ці підприємства мають величезні невикористані можливості збільшення обсягів виробництва продукції. У 2007-2008 роках невикористані можливості виробництва перевищили 3000 млн грн, у 2009 році 1240 млн грн, тобто недоодержана продукція становить 10-20%. Цю продукцію можливо було виробити без додаткових вкладень, а тільки за рахунок поліпшення використання наявних ресурсів.

Оскільки важливою складовою сучасної аграрної політики, що будувалася й будується на фундаменті й у рамках регіональної аграрної економіки, де поєднуються галузеві та територіальні ознаки, то відносна комплексна оцінка ефективності використання ресурсів повинна стати більш надійним аналітичним інструментом виявлення закономірностей розвитку регіонів і сільських територій. При цьому, якщо формування ресурсної бази та результатів господарювання здійснюється в різних природно-екологічних умовах виробництва, то динамічна політика, трансформована в плині багатьох років, повинна припускати типологію розвитку окремих регіонів по різновидах застосовуваних інструментів фінансової підтримки.

Основою ефективного функціонування аграрного сектору економіки в умовах ринку є розвиток конкуренції й підвищення конкурентоспроможності агровиробництва. Наявність конкурентної боротьби примушує підприємців знижувати витрати виробництва, підвищувати раціональність використання ресурсів. Саме показник ресурсовіддачі, що характеризує раціональність використання ресурсів, може бути індикатором конкурентоспроможності виробництва.

џ Ступінь конкурентоспроможності рекомендується оцінювати за коефіцієнтом конкурентоспроможності (Кк) і визначати порівнянням коефіцієнта ефективності виробництва різних підприємств району (Ке_і) з мінімальним його значенням (Ке_min) серед підприємств району за формулою:

Кк = Ке_i / Ке_min .

Він дає порівняльну оцінку, тобто показує, у скільки разів ефективність виробництва і-го підприємства вища ніж у найгіршому. За його величиною можна проводити рейтингову оцінку роботи сільгосппідприємств у регіоні.

џ Ступінь конкурентних переваг ресурсовіддачі (Кр) відносно середнього регіонального рівня рекомендується визначати за формулою:

Кр=(Кр-1)*100.

Як свідчать дані попередніх розділів, диференціація рівня використання ресурсів (Кр_і) зумовлюється дією об'єктивних природно-економічних (Ку_і) та суб'єктивних організаційно-управлінських умов господарювання (Ке_і):

Кр_і = Ку_і * Ке_і.

Тому важливо враховувати, за рахунок яких чинників ці переваги сформовано:

умов виробництва

Кр(Ку) = 100 (Ку-1) ;

ефективності господарювання

Кр(Ке) = 100 Ку (Ке-1) .

У середньому конкурентоспроможні підприємства мають високий ступінь ефективності виробництва, що в 1,5-2 рази вищий проти неконкурентоспроможних підприємств. У Житомирській області лише третя частина сільгосппідприємств є конкурентоспроможною. Маючи однакові з неконкурентоспроможними підприємствами об'єктивні умови виробництва, конкурентоспроможні сільгосппідприємства мають вагомі конкурентні переваги у використанні всіх видів ресурсів. Усі вони є прибутковими, а неконкурентоспроможні - збитковими. Ці переваги спостерігаються і при розподілі доходів: конкурентоспроможні сільгосппідприємства формують фонди розподілу за рахунок власних доходів; неконкурентоспроможні - використовують на ці цілі всі суми власних доходів і залучені кредитні засоби.

Конкурентний економічний стан - це принципово нове явище, яке глибоко пронизує всі сфери діяльності сільгосппідприємств. Для досягнення успіху потенційні конкурентні можливості мають бути реалізовані й лише тоді суб'єкт регіональної економіки матиме стійкі позиції в конкурентній боротьбі. Практика потребує постійного підтвердження конкурентних позицій, удосконалення їх відповідно до змін кон'юнктури ринку завдяки фінансовій стабільності, кредитоспроможності та державній підтримці сільгосппідприємств.

Висновки

Виконане дисертаційне дослідження, підґрунтям якого були наукові здобутки попередників, обширна первинна інформація, узагальнена за допомогою розроблених, удосконалених та апробованих автором методів і методичних підходів, досвід, набутий впродовж багаторічної їх перевірки, вирішує наукове завдання комплексної оцінки показників ресурсоємності та ресурсовіддачі.

1. Процес утворення вартості в аграрному виробництві повинен враховувати особливості діяльності сільськогосподарських підприємств за умов дії двох груп факторів: природно-кліматичних і екологічних. Фактор природних умов суттєво впливає на процес виробництва і його землеємність, а дія екологічного фактору впливає на розмір витрат виробництва одного й того ж обсягу споживчої вартості. Система природно-екологічних показників повинна бути основою для реалізації стандартної схеми управління екологізацією, розвитком матеріально-технічної бази та результативності виробництва.

2. Розвиток матеріально-технічної бази в аграрному виробництві, конкурентоспроможність його продукції визначаються цілеспрямованим відтворенням на нових техніко-технологічних, організаційних і економічних засадах, модернізацією, удосконаленням й ефективним використанням виробничих ресурсів. Важливими складовими досягнення ефекту у виробництві є ресурсозабезпеченість та якісний склад ресурсів, ресурсоємність і ресурсовіддача.

3. Процес формування матеріально-технічної бази та ресурсозабезпеченість сільськогосподарських підприємств залежить від природно-екологічних та економічних умов виробництва. Тому ресурсозабезпеченість є індикатором рівня інтенсивності виробництва, яка в Україні є дуже строкатою: має територіальну, зональну, галузеву й часову диференціацію, зумовлену історичним процесом територіального поділу праці. В різних регіонах України формуються певні типи підприємств: у степовій зоні - з найнижчим, а в поліській - з найвищим рівнем ресурсозабезпеченості.

4. При формуванні матеріально-технічної бази кожного підприємства у виробничий процес ресурси залучаються в певних пропорціях, тобто мають неоднаковий якісний склад, що зумовлює різний режим функціонування підприємств і результати їх виробництва. За аналізований період у складі ресурсів сталися суттєві зміни у всіх зональних умовах аграрного виробництва України. Змінилися не тільки розміри окремих видів ресурсів, але і співвідношення між ними. Людський фактор стає переважаючим.

5. Середні зональні пропорції між земельними й іншими ресурсами повинні слугувати нормативними критеріями при вдосконаленні якісного складу матеріально-технічної бази й оцінці дефіцитності тих чи інших ресурсів підприємств, при плануванні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, нормуванні рівнів використання виробничих ресурсів для різних умов виробництва, виявленні внутрішньогосподарських резервів.

6. Досліджуючи результативність агровиробництва, варто розмежовувати взаємозалежні поняття: "рівень використання ресурсів", що характеризує окупність ресурсів виробленою продукцією або ресурсовіддачу, "ефективність використання ресурсів" як ступінь використання можливостей виробництва і критерій конкурентоспроможності підприємств, "ефективність виробництва", як результативність (прибутковість) господарської діяльності.

7. Узагальнюючими характеристиками використання ресурсів є ресурсоємність і ресурсовіддача, що синтезують відношення функціонуючих сукупних ресурсів з одержаним результатом виробництва. Чим менше ресурсів (за інших однакових умов) задіяно у виробництві одиниці продукту, тим вища ресурсовіддача. Одержувана продукція буде ресурсоекономною, характеризуючи здешевлення виробництва. Ресурсоємна продукція означає перевитрату трудових і матеріально-фінансових ресурсів на одиницю виробленої продукції.

8. Показник ресурсоємності є більш аналітичним, оскільки може поділятися на складові елементи: землеємність, трудоємність, фондоємність і матеріалоємність, що характеризують рівні використання окремих видів ресурсів, вказуючи на резерви і шляхи зниження ресурсоємності та сприяючи поглибленню аналізу й кращому використанню виробничих ресурсів. Рівень ресурсоємності має яскраво виражену територіальну, зональну й галузеву диференціацію, зумовлену в основному природними та економічними особливостями виробництва. Задіяні ресурси окуповувалися виробленою продукцією лише в середніх і великих підприємствах при середніх рівнях інтенсивності виробництва. Вироблювана ними продукція була ресурсоощадною, рентабельною і прибутковою.

9. Критерієм ефективності використання виробничих ресурсів повинен бути тільки оптимальний рівень, розрахований для конкретних умов виробництва. Оптимізація рівнів використання окремих видів ресурсів дає можливість виявляти резерви ресурсозбереження. За основу визначення конкурентоспроможності слід взяти показник ресурсовіддачі, який дає порівняльну оцінку конкурентоспроможності та конкурентних переваг. Останні проявляються у більшій концентрації виробництва, високій продуктивності земель, праці та рентабельності й прибутковості виробництва.

10. Запропонована методологія комплексної оцінки створює передумови для міжнародних порівнянь й пропонує інструментарій для більш цілеспрямованого та глибокого аналізу змісту й тенденцій розвитку сільського господарства. Розроблені й апробовані на практиці показники (сукупні ресурси, ресурсозабезпеченість, ресурсоємність та ресурсовіддача) є надійними індикаторами концентрації, інтенсивності, ефективності виробництва та критерієм конкурентоспроможності підприємств.

11. Знання про особливості й закономірності формування рівнів ресурсоємності, їх регіональну диференціацію, типові рівні та конкурентний економічний стан сприятимуть підвищенню надійності управлінських рішень у справі ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і країни.

12. Регіональні відмінності, що суттєво впливають на розвиток підприємств й самостійне їх фінансування на належному рівні, потребують прийняття законодавчих актів про вирівнювання умов виробництва та міжгалузевих відносин, що в кінцевому результаті сприятиме ефективному й раціональному використанню виробничих ресурсів у сільському господарстві. Це є основою підвищення економічної ефективності аграрного сектору країни.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Тарасова В.В. Ресурсоємність і землеємність в аграрному секторі АПК України: глобальні, регіональні і локальні аспекти: моногр. / В.В. Тарасова. - К.: ННЦ ІАЕ, 2009. - 296 с. (18,5 д.а.).

2. Тарасова В.В. Землемісткість продукції сільського господарства в умовах трансформації земельних відносин. Міжнародний, національний, регіональний та галузевий рівні: моногр. / В.В. Тарасова. - Житомир: ЖНАЕУ, 2009. - 100 с. (6,3 д.а.)

3. Тарасова В.В. Ресурсоємність і ресурсовіддача в агровиробництві: ретроспекція та перспективи: моногр. / В.В. Тарасова. - Житомир: ДАУ, 2007. - 348 с. (21,8 д.а.).

4. Ресурсоемкость и ресурсоотдача в сельском хозяйстве: экон. обзор / В.В. Тарасова. - К. : Укр. ЦНТИ, І983. - 76 с. (4,8 п.л.).

5. Тарасова В.В. Проблемы комплексной оценки размера и уровня использования совокупных производственных ресурсов в сельском хозяйстве: моногр. / В.В. Тарасова. - М. : ВНИИТЭИСХ, 1982. - 154 с. (9,6 п.л.).

6. Тарасова В.В. Эффективность производства, её критерий и показатели / В.В. Тарасова, А.А. Бугуцкий // Методологические основы оценки эффективности использования производственных ресурсов: моногр. - М.: Колос 1984. - Гл. 1. - С. 8-28. (1,3 п.л., авторский материал 0,9 п.л.).

7. Тарасова В.В. Совокупные ресурсы и их классификация / В.В. Тарасова, А.А. Бугуцкий // Методологические основы оценки эффективности использования производственных ресурсов: моногр. - М.: Колос 1984. - Гл. 2. С. 28-39. (0,8 п.л., авторский материал 0,65 п.л.);

8. Тарасова В.В. Ресурсоёмкость и ресурсоотдача / В.В. Тарасова, А.А. Бугуцкий // Методологические основы оценки эффективности использования производственных ресурсов: моногр. - М.: Колос 1984. - Гл. 4. - С. 54-73. (1,25 п.л., авторский материал 1,1 п.л.).

9. Тарасова В.В. Виды номограмм и методика их построения / В.В. Тарасова, И.В. Попович // Применение номограмм в сельском хозяйстве: моногр. - М.: Экономика 1978. - Разд. 1. - С. 5-33. (1,5 п.л., авторский материал 1,2 п.л.).

10. Тарасова В.В. Использование номограмм в сельском хозяйстве / В.В. Тарасова // Применение номограмм в сельском хозяйстве: моногр. - М.: Экономика 1978. - Разд. 2. - С. 34-92. (3,5 п.л.).

11. Тарасова В.В. Сукупні ресурси ? корисний аналітичний інструмент / В.В. Тарасова // Облік і фінанси АПК. -2010. - № 4. - С. 121-125 (0,4 д.а.).

12. Тарасова В.В. Взаємозв'язок ефективності використання сукупних ресурсів і результатів фінансової діяльності / В.В. Тарасова // Економічний простір. ? 2010. - № 42. - С. 305-312 (0,4 д.а.).

13. Тарасова В.В. Міжгалузева диференціація рівнів землеміст-кості сільськогосподарської продукції [Електронний ресурс] / Ефективна економіка. - 2010. - № 10. - 7 с. (0,4 д.а.). Режим доступу: http://www.ekonomy.nayka.com/ua.

14. Тарасова В.В. Галузеві рівні землемісткості продукції сільського господарства України / В.В. Тарасова // АгроІнКом. ? 2010. № 10-12. - С. 83-86 (0,4 д.а.).

15. Тарасова В.В. Землеємність, ціноутворення і оптимізація концентрації агровиробництва в України / В.В. Тарасова // Економіка АПК. - 2010. - № 9. - С. 30-34 (0,4 д.а.).

16. Тарасова В.В. Часовий аспект і структурні зрушення в складі сукупних ресурсів / В.В. Тарасова // Економіка та держава. - 2010. ? № 7. -С. 14-16 (0,4 д.а.).

17. Тарасова В.В. Інтегральна оцінка екологічного стану довкілля / В.В. Тарасова // АгроСвіт. - 2010. - № 14. - С. 16-18 (0,5 д.а.).

18. Тарасова В.В. Землемісткість продукції аграрного сектору України / В.В. Тарасова // АгроІнКом. - 2010. - № 7-9. - С. 77-81 (0,5 д.а.).

19. Тарасова В.В. Екологічність агровиробництва в Україні / В.В. Тарасова // АгроСвіт. - 2010. - № 13. - С. 14-17 (0,5 д.а.).

20. Тарасова В.В. Удельные показатели условий производства сельхозпредприятий производства / В.В. Тарасова // Бизнесинформ. Сер. Труд и капитал: современный аспект. - 2010. - № 8. - С. 26-30 (0,6 д.а.).

21. Тарасова В.В. Механизм оценки удельных показателей интенсивности и концентрации производства / В.В. Тарасова // Бизнесинформ. Сер. Труд и капитал: современный аспект. - 2010. ? № 7. - С. 98-103 (0,6д.а.).

22. Тарасова В.В. Оцінка пропорційності складу сукупних ресурсів [Електронний ресурс] / В.В. Тарасова // Проблеми системного підходу в економіці. - 2010. Вип. 2. - 7 с. (0,4 д.а.). - Режим доступу: URL http://www.nbuv.qov.ua/e-journals/PSPE/index.html/.

23. Тарасова В.В. Комплексна оцінка екологічної безпеки України [Електронний ресурс] / В.В. Тарасова // Наук. доповіді. НУ БіРПУ. - 2010. - № 4 (лип.). - 7 с. (0,4 д.а.). Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2010-4/10 tvvues. pdf.

24. Тарасова В.В. Оцінка ефективності використання сукупних ресурсів та резервів виробництва / В.В. Тарасова //Економічний часопис ХХІ. - 2010. - № 7-8. - С. 25-29 (0,4 д.а.).

25. Тарасова В.В. Оцінка видової ефективності використання ресурсів [Електронний ресурс] / В.В. Тарасова // Ефективна економіка: - 2010. - № 6. 7 с. (0,4). Режим доступу: http://www.ekonomy.nayka.com/ua.

26. Тарасова В.В. Екоємність і екологічний ризик в аграрному секторі АПК Житомирщини / В. В.Тарасова // Вісн. Житомир. держ. технол. ун-ту. Сер. Екон. науки. ? 2010. ? Вип. 1. ? С. 220-224 (0,6 д.а.).

27. Тарасова В.В. Конкурентоспроможність агропідприємств з різною ресурсоємністю виробництва / В.В. Тарасова // Вісн. Житомир. держ. технол. ун-ту. Сер. Екон. науки. - 2009. - Вип. 4. ? С. 226-235 (0,8 д.а.).

28. Тарасова В.В. Ресурсозабезпеченість і структура сукупних ресурсів / В.В. Тарасова //АгроІнКом. ? 2007. ? № 5-6. ? С. 85-90 (0,6 д.а.).

29. Тарасова В.В. Метод питомої участі при комплексній оцінці сукупних ресурсів / В.В. Тарасова //Агро інком. ? 2007. ? № 3-4. ? С. 56-59 (0,2 д.а.).

30. Тарасова В.В. Оцінки ефективності агровиробництва з урахуванням ресурсоємності / В.В. Тарасова //Економіка АПК. ? 2007. ? № 8. ? С. 70-76 (0,4 д.а.).

31. Тарасова В.В. Тенденція структурних зрушень в складі сукупних ресурсів агропідприємств / В.В. Тарасова //Економіка АПК. ? 2007. ? № 6. ? С. 66-71 (0,4 д.а.).

32. Тарасова В.В. Ресурсоємність продукції в агропідприємствах різних форм власності / В.В. Тарасова // Вісн. Житомир. держ. технол. ун-ту. Сер. Екон. науки. ? 2007. ? Вип. 3. ? С. 230-238 (0,4 д.а.).

33. Тарасова В.В. Концентрація та ресурсоємність виробництва / В.В. Тарасова // Вісн. Житомир. держ. технол. ун-ту. Сер. Екон. науки. ? 2007. - Вип. 2. ? С. 210-217 (0,4 д.а.).

34. Тарасова В.В. Екоємність і ефективність агровиробництва / В.В. Тарасова //Наук. вісн. Нац. аграр. ун-ту. - 2007. ? Вип. 109. ? С. 258-269 (0,8 д.а.).

35. Тарасова В.В. Комплексна оцінка екологічного стану водних ресурсів // В.В. Тарасова // Вода - проблеми і шляхи вирішення: зб. тез. доп. третьої Всеукраїнської конференції, 21-22 груд. 2010 р. - Житомир: ЖНАЕУ, 2010. С. (0,2 д.а.).

36. Тарасова В.В. Екологоємність і ефективність виробництва продукції в аграрному секторі АПК України / В.В. Тарасова // Екологія: вчені у вирішенні проблем науки, освіти і практики: зб. тез. доп. другої міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 берез. 2010 р. - Житомир: вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. - С. 19 (0,1 д.а.).

37. Тарасова В.В. Удосконалення механізму комплексної оцінки екоємності агровиробництва / В.В. Тарасова // Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві: зб. матеріалів Дванадцятих річних зборів Всеукр. конгр. вчен. економістів-аграрників, Київ, 25-26 лют. 2010 р. - К.: ННЦ "ІАЕ", 2010 - С. 431-436 (0,4 д.а.).

38. Тарасова В.В. Землеємність продукції агропідприємств України в умовах трансформації земельних відносин / В.В. Тарасова // Регіональні річні збори Всеукр. конгр. вчених економістів-аграрників з обговорення проблеми "Трансформація земельних відносин до ринкових умов", 12 лют. 2009 р. - Житомир: ЖНАЕУ, 2009. - С. 1-6 (0,4 д.а.).

39. Тарасова В.В. Землемісткість продукції сільського господарства в умовах трансформації земельних відносин / В.В. Тарасова // Всеукр. конгр. вчених економістів-аграрників з обговорення проблеми "Трансформація земельних відносин до ринкових умов" 26-27 лют. 2009 р. - К.: ННЦ ІАЕ, 2009. - С. 1-6 (0,4 д.а.).

40. Тарасова В.В. Ресурсоємність виробництва і конкурентоспроможність / В.В. Тарасова // Конкурентоспроможність продукції АПК України та вимоги СОТ: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 4-5 жовт. 2007 р. - К.: НАУ, 2008. - Вип. 120. С. 140-146 (0,3 д.а.).

41. Тарасова В.В. Статистична оцінка кризових ознак банкрутства / В.В. Тарасова // Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: тези та тексти виступів VI міжнар. наук. конф., 18-19 жовт. - Житомир: ЖДТУ, 2007. - С. 244-248 (0,2 д.а.).

42. Тарасова В.В. Методологічні основи індексного методу комплексних оцінок в екології / В.В. Тарасова //Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці: доп. учасн. Міжнар. наук.-теорет. конф. присвяч. 100-річчю з дня народж. проф. І.В. Поповича, 3-5 берез. 2005 р.: у 3-х т. - Житомир, ДАУ, 2005. - Ч. 2. Методи екон. досліджень. С. 160-161 (0,1 д.а.).

43. Тарасова В.В. Методика обобщающей оценки совокупных ресурсов в колхозах Любешовского района / В.В. Тарасова //Доклад на науч.-производ. семинаре руководителей и специалистов хозяйств РАПО. - Любешов, 1990. - С. 1-4 (0,2 д.а.).

44. Тарасова В.В. Комплексная оценка условий производства / В.В. Тарасова // Агропромышленному комплексу Полесья УССР - научное обеспечение: тез. докл. науч.-практ. конф. - Житомир, 1989. Ч. 1. Совершенствование хозяйственного механизма и экономических отношений на селе. - С. 26-27 (0,1 д.а.).

45. Тарасова В.В. Совершенствование механизма оценки размера и эффективности использования совокупных ресурсов / В.В. Тарасова // Ускорение социально-экономического развития АПК: тез. докл. респ. семенара. - К., 1987. - С. 14-18 (0,3 д.а.).

46. Тарасова В.В. Ресурсообеспеченность и структура совокупных ресурсов в сельском хозяйстве / В.В. Тарасова // Оптимизация АПК и его отдельных сфер: тез. докл. науч.-метод. совещания. - Рига, 1984. - С. 176-179 (0,3 д.а.).

47. Тарасова В.В. Оценка условий, уровня и эффективности хозяйствования в колхозах области / В.В. Тарасова //Доклад на науч.-производ. семинаре руководителей районных управлений сел. хоз-ва Житомирской области. Житомир, 1983. - С. 1-4 (0,2 д.а.).

Размещено на Allbest.ru