Методологічне забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

УДК 338.432:001.891

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Методологічне забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Іванюта Василь Филимонович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України

Хвесик Михайло Артемович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, в.о. голови Ради, завідувач відділу економічних проблем водокористування та рекреації.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Лисецький Анатолій Степанович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідувач відділу проблем розвитку сільського господарства;

доктор економічних наук, професор Рульєв Віталій Андрійович, Таврійський державний агротехнологічний університет Міністерства аграрної політики України, директор Навчально-наукового інституту економіки та бізнесу;

доктор економічних наук, професор Мельник Леонід Юхимович, Дніпропетровський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Захист відбудеться 23 вересня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 20 серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Левковська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Тенденції трансформації національної економіки на шляхах сучасної цивілізації свідчать про подальше посилення інтеграції України до світової економіки. Уругвайська угода від 15 квітня 1994 року стала поворотним пунктом в історії світового аграрного виробництва. Було укладено понад 20 угод між групами держав, до яких увійшла й Україна, що створили досить розвинену систему правил регулювання виробництва та світової торгівлі аграрною продукцією. Україна має реальні можливості стати постачальником аграрної продукції в ті регіони планети, які з різних причин не можуть забезпечити своє населення потрібними обсягами продуктів харчування.

Вступ України до Світової організації торгівлі відбувається на фоні зниження родючості землі, погіршення екологічної ситуації, зносу основних засобів виробництва, значних виробничих витрат, розбалансованості міжгалузевих зв'язків та системи управління на регіональному рівні. Це, у свою чергу вплинуло на зниження його ефективності та погіршення якості життя населення аграрної сфери, в якій проживає 20 % зайнятого населення і виробляється до 15 % валового внутрішнього продукту держави. Негативні тенденції розвитку аграрного виробництва потребують комплексного підходу до їх подолання та вирішення організаційно-економічних і соціально-екологічних регіональних проблем.

Проблеми розвитку аграрного виробництва на теоретичному рівні вивчалися багатьма вченими.

Вперше науково обґрунтував особливості аграрного виробництва Ф. Кене у праці «Загальні принципи економічної політики землеробської держави та зауваження до цих принципів». Проголошення землеробства єдиним джерелом додаткового (чистого) прибутку стало провідною ідеєю фізіократизму. Вагомий доробок у теорію розвитку аграрних відносин належить таким вченим: А. Тюрго вважав, що джерелом багатства є земля і що праця сільсько-господарських робітників здатна створювати чистий прибуток; Д. Мілль довів, що додаткові прибутки від землі потребують додаткових вкладень; К. Маркс, обґрунтував формування доданої вартості і рентних відносин; Ю. Яковець досліджував світові рентні відносини в умовах глобалізації.

Кооперативну природу аграрного виробництва досліджували С. Бакай, В. Зіновчук, М. Туган-Барановський, О. Чаянов та інші. Значну увагу конкурентоспроможності аграрного виробництва приділено у наукових працях В. Рабштини та Т. Осташко. Особливості розвитку аграрних відносин у період трансформації форм власності відображені у працях таких вітчизняних вчених: В. Амбросова, Г. Андрусенка, В. Бойка, О. Бугуцького, Й. Завадського, І. Лукінова, Ю. Лупенка, П. Макаренка, В. Мартьянова, Г. Мостового, П. Руснака, Ю. Полтавського.

Вагомий внесок у дослідження розвитку Спільної аграрної політики Європейського Союзу (САП) зроблено вченими О. Бородіною, Т. Зінчук, О. Могильним, І. Прокопою, Н. Скурською, О. Шубранською та іншими.

Теоретико-методологічні засади регіональної економіки досліджують Д. Бабміндра, І. Бистряков, М. Бутко, Б. Данилишин, Т. Качала, Я. Коваль, М. Корецький, В. Куценко, Л. Левковська, А. Лисецький, І. Лукінов, Л. Мельник, В. Міщенко, Я. Олійник, В. Рульєв, А. Степаненко, М. Ступень, М. Фащевський, М. Хвесик, Є. Хлобистов, Л. Чернюк та інші науковці.

Дослідження вчених мають велике теоретичне та практичне значення, проте проблема розвитку аграрного виробництва потребує постійного вивчення в умовах динамічних змін внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначають його результативність. Потребує подальшого вдосконалення методологічне забезпечення аграрного виробництва регіону. Недостатньо опрацьованими у вітчизняній науковій літературі залишаються комплексні підходи до обґрунтування теоретико-методологічних засад і концептуальних положень регіональної стратегії розвитку аграрного виробництва в умовах інтеграції України до європейського та світового економічного простору.

Актуальність і практична необхідність подальшого удосконалення методологічного забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося автором у рамках основних державних програм і концепцій, які розроблялись відповідно до законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, зокрема в межах наукових тем: «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (номер державної реєстрації 0106U005264) Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та «Проблеми формування ефективного господарського механізму національної економіки України» (номер державної реєстрації 0105U007039) Полтавського університету споживчої кооперації України. Роль автора полягає в дослідженні еволюційного розвитку сільського господарства регіону, обґрунтуванні теоретико-методологічних аспектів конкурентоспроможності аграрного виробництва в умовах інтеграції економіки України до Світової організації торгівлі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій з розвитку аграрного виробництва регіону в умовах інтеграції України до світової економічної системи.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

- виявити закономірності й тенденції розвитку регіональних і міжрегіональних аграрних відносин у період ринкових перетворень, їх позитивний і негативний вплив на розвиток національної економіки;

- дати оцінку наявного природно-ресурсного потенціалу сільськогосподар-ського регіону;

- поглибити теоретико-методологічні засади кооперативної природи аграрного виробництва;

- запропонувати методологічне забезпечення досліджень розвитку аграрного виробництва на основі комплексного підходу та системно-структурного аналізу;

- обґрунтувати принцип платного землекористування та оцінку додаткових вкладень у поліпшення родючості землі;

- удосконалити методику визначення інтегрального показника рівня якості життя населення регіону;

- поглибити теоретико-методологічні підходи до конкурентоспроможності аграрного виробництва у форматі «держава - регіон»;

- удосконалити методику визначення депресивності сільських територій;

- визначити особливості формування галузевих територіально-виробничих агропромислових кластерів;

- удосконалити регіональну систему управління ресурсним потенціалом в умовах розвитку світових інтеграційних процесів;

- розробити механізм цінового покриття виробництва аграрної продукції в умовах безвідходних технологій;

- запропонувати принципи комплексного розвитку аграрного виробництва в регіональному розрізі.

Об'єктом дослідження є процес розвитку аграрного виробництва регіону та його методологічне забезпечення в умовах інтеграції національної економіки у світовий і європейський економічний простір.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, організаційні основи функціонування регіональної стратегії розвитку аграрного виробництва, зокрема, формування рентних відносин.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення теорії регіональної економіки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань розвитку аграрного виробництва. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, сучасні концепції організації та управління регіональним розвитком аграрного виробництва, загальнонаукові прийоми і методи, зокрема: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків); історико-економічний (обґрунтування концептуальних положень розвитку аграрного виробництва та його кооперативної природи у світі й Україні); статистико-економічний (аналіз конкурентоспроможності аграрної продукції); картографічний (виробництво аграрної продукції по регіонах України); SWOT-аналіз (оцінка позитивних і негативних наслідків трансформації форм аграрного сектору економіки України та регіону), економічного моделювання; розрахунково-конструктивний, експериментальний (визначення перспектив розвитку аграрного виробництва), системно-структурний (обґрунтування стратегії розвитку аграрного виробництва). У роботі використаний системний підхід, який полягає в комплексному дослідженні аграрного виробництва регіону.

Методологія дослідження регіональної стратегії розвитку сільського господарства базується на емпіричному і теоретичному аналізах щодо: методологічних підходів, законодавчих актів, нормативних документів у контексті економічного механізму регулювання аграрним виробництвом у регіонах України та зарубіжних країнах.

Інформаційну базу дослідження становлять закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові документи Міністерства аграрної політики України, програмні документи державних органів України, офіційні матеріали Держкомстату України, розробки Ради по вивченню продуктивних сил України, наукові праці, монографії, статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного підходу та системного аналізу запропоновано методологічне забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону і на цій основі визначено головні напрями розвитку сільськогосподарського виробництва.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

- запропоновано методологічне забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону на принципах комплексності, системності, синергетики, декомпозиції інтеграційних процесів та емерджентності виникнення нових якостей в адміністративно-територіальних системах управління, за членства України в СОТ, які дають можливість своєчасно виявити негативні чинники і зменшити їх вплив на розвиток аграрного виробництва в умовах глобалізації та регіоналізації;

- визначено шляхи розвитку аграрного виробництва регіону у взаємо-зв'язку організаційно-агротехнічних заходів та агроекологічних методів збалансованого ведення безвідходного аграрного виробництва з максимальним залученням та оптимальним використанням природних місцевих ресурсів, побічної продукції рослинництва, культивованих штамів ґрунтової мікрофлори, біопрепаратів, фосфор-мобілізованих стимуляторів росту рослин, використан-ням оптимальних доз мінеральних добрив із поступовою заміною їх органо-мінеральними біоактивними добривами на зразок «екобіому» та інтегрованого захисту рослин із застосуванням біопрепаратів;

- обґрунтовано принцип платності землекористування через механізм рентного регулювання залежно від нормативної реальної вартості земельно-майнових комплексів (єдиного податку) за якісними і просторовими оцінками, що забезпечує надходження коштів до державного та місцевих бюджетів і залучення додаткових вкладень у поліпшення родючості землі, як природного капіталу та забезпечення екологічної безпеки сільських територій, які пропонується відображати в агроекоакціях;

удосконалено:

- механізм цінового покриття виробництва аграрної продукції в умовах безвідходних технологій, що забезпечує відшкодування виробничих, збутових, адміністративних витрат, беззбитковий рівень виробництва та регулює рентні відносини;

- методику розрахунку інтегрованого показника рівня якості життя населення сільських територій, який, на відміну від наявних методик, запропоновано визначати на основі п'яти компонентів, що характеризують: демографічну ситуацію, соціально-побутову інфраструктуру, економічні умови життя, екологічну ситуацію, правовий захист населення;

- методику визначення інтегрованого індексу депресивності сільських територій, яка, крім передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» показників щільності сільського населення, його приросту, частки зайнятих у сільському господарстві, обсягу виробництва сільсько-господарської продукції на одну особу та рівня середньої заробітної плати, доповнюється системою таких показників: якісна оцінка землі, фондо-забезпеченість, енергоозброєність, витрати на соціальні та культурно-освітні заходи;

- концептуальні положення розвитку регіональних і міжрегіональних аграрних відносин у період ринкових перетворень, які дали можливість виявити позитивні та негативні наслідки розвитку аграрного виробництва. Це дозволило виробити цілісну систему теоретико-методологічних засад та прогнозувати подальший розвиток виробництва на базі територіальної цілісності, оптимальності, ефективності, системності, комплексності, збалансованості, пропорційності, пріоритетності і сталості;

- регіональну систему управління ресурсним сільськогосподарським потенціалом через формування моделі взаємодії між загальнодержавними та регіональними органами управління, реалізацію державних галузевих програм, нормативно-правового забезпечення, інвестування, що забезпечують конкурентоспроможність регіону, збалансованість соціально-економічного розвитку сільських територій, покращення якості життя населення, подолання диспропорції економічного розвитку регіонів;

набули подальшого розвитку:

- концептуальні положення кооперативної природи сільськогосподар-ського виробництва в системі об'єднаних виробничих, забезпечувальних, переробних, транспортних, зберігаючих, торговельних галузей у контексті історико-економічного підходу щодо розвитку регіону та його інтеграції в економіку держави;

- теоретико-методологічні аспекти забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва регіону як відтворювальної системи з характерною спеціалізацією факторів виробництва та використанням природно-ресурсного потенціалу, виконанням технологічних операцій і виходом продукції з якісними параметрами на кожному етапі його життєвого циклу;

- методологічні підходи щодо визначення природно-ресурсного потенціалу адміністративно-територіальних одиниць (регіонів) за якісною оцінкою землі, щільністю населення, рівнем розвитку продуктивних сил з метою досягнення стратегічних, тактичних та оперативних цілей інноваційно-інвестиційного розвитку аграрного виробництва, сільських територій, ефективного викорис-тання природних і трудових ресурсів;

- визначення перспектив розвитку аграрного виробництва внаслідок формування галузевих територіально-науково-виробничих кластерів з високим рівнем спеціалізації та концентрації галузей за природно-ресурсним та науковим потенціалом, щільністю населення, рівнем розвитку продуктивних сил, в яких акумулюються можливості новітніх форм застосування енерго-, ресурсозберігаючих біотехнологій, спрямованих на виробництво конкуренто-спроможної продукції.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані автором у процесі дисертаційного дослідження наукові положення, висновки і пропозиції створюють методологічну основу для забезпечення розвитку регіональної стратегії аграрного виробництва України, яка набуває важливого значення у зв'язку з інтеграцією в європейський та світовий економічний простір.

Викладені в роботі результати досліджень щодо власності на землю, які пов'язані з формуванням земельної ренти, використані в Законі України «Про внесення зміни до статті 18 Закону України «Про оцінку земель»; Методика формування структурної побудови територіальних громад застосовувалась при підготовці Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, які засвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок»; Рекомендації з оцінки ефективного використання потенціалу управління аграрним виробництвом використано при підготовці проекту Закону України «Про сільськогосподарський перепис». Авторські розробки і рекомендації прийняті до впровадження Комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України (довідка № 37-11-18/206 від 21.04.2009 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі моделі взаємозв'язку виробничих факторів і досягнення оптимальних обсягів виробництва в коротко- та довготривалому періодах аграрного виробництва включені до Державної цільової програми підтримки розвитку українського села на період до 2015 р. Міністерством аграрної політики України (довідка № 37-09-02/176 від 15.05.2009р.).

Методологічний підхід до визначення інтегрального індексу депресивності сільських територій, кластеризації регіонів України за природно-ресурсним потенціалом, рівнем розвитку продуктивних сил впроваджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (довідка № 01-08/254 від 15.04.2009 р.).

Теоретичні та методичні положення з питань ресурсо- та енергозбереження використовуються у навчальному процесі Полтавського університету споживчої кооперації України при викладанні дисциплін: «Основи економічної теорії», «Підприємництво і комерційна діяльність», «Управління ресурсами і витратами» та в дипломному проектуванні (довідка № 45-50/14 від 26.05.2009 р.).

Вказані розробки створюють підґрунтя для проведення подальших теоретичних методологічних і прикладних досліджень.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до методологічного забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону. Наукові результати, одержані автором особисто, в сукупності розв'язують важливу наукову проблему підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва, формування середнього класу, подолання бідності сільського населення в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов'язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір.

З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані ті ідеї й положення, що отримані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані у проектах законодавчих актів, методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, викладені у монографіях і статтях, впроваджені у практику та в навчальний процес. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційної роботи доповідались на 10 міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, конгресах, форумах, зокрема: на Міжнародній науковій конференції «Ринкова трансформація економіки АПК» (м. Харків, 2004 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці» (м. Житомир, 2005 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Державна політика та стратегія реформування економіки України в ХХІ сторіччі» (м. Полтава, 2007 р.), «Економічна безпека країни: проблеми теорії і практики в умовах демократичної трансформації форми влади» (м. Полтава, 2007 р.), «Методологія формування аграрних відносин» (м. Полтава, 2007 р.), Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації» (м. Полтава, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Управління інноваційним процесом підприємств України в умовах світових інтеграційних процесів», (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), Перших регіональних річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників ХНТУСГ ім. П. Василенка (м. Харків, 2007 р.), 4-й Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка дослідження», (м. Софія, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Макроекономічне регулювання інвестицій-них процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.), Ювілейній міжнародній науковій конференції «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Економічна безпека і проблеми господарсько-політичної трансформації соціально-економічних систем» (м. Полтава, 2009 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено у 34 наукових працях загальним обсягом 56,6 друк. арк., з яких особисто автору належить 54,1 друк. арк., з них 2 одноосібні монографії, 22 статті опубліковані у наукових фахових виданнях, 10 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 441 стор. комп'ютерного тексту, з яких 57 рисунків займають 28 стор., 63 таблиці - 35 стор., список використаних джерел (304 найменування) - 26 стор., 9 додатків на 22 сторінках.

землекористування депресивність сільський аграрний

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретичні засади формування та розвитку аграрного виробництва регіону» досліджено еволюцію наукового пізнання розвитку аграрного виробництва, особливості формування суб'єктів аграрних відносин у період трансформації організаційно-правових форм господарювання, історико-економічний аспект регіонального розвитку аграрного виробництва та сучасні проблеми аграрних відносин у регіоні.

Обґрунтування і систематизація теоретичних засад на базі принципу комплексності свідчать, що сільське господарство розвивалось циклічно від індивідуального власника до колективних форм праці та в подальшому до сільської громади, яка є складовою територіально-суспільної системи - регіону. Основні положення теорії кооперації О.В. Чаянова, який приділяв важливе значення кооперуванню селянських господарств, реалізуються у принципах взаємодопомоги, співробітництва, соціальної справедливості, вільного вибору напрямів і видів діяльності, що не суперечать чинному законодавству; контролю за діяльністю; рівних прав членів кооперативу у прийнятті управлінських рішень. Залежно від конкретних історичних і соціальних умов розвитку кооперації принципи змінювалися, коригувалися та вдосконалювалися.

Доведено, що першоосновою селянського господарства є аграрне виробництво - сфера створення матеріальних благ галузями рослинництва з виробництва зернових, технічних, овочевих, баштанних, кормових, плодово-ягідних культур. Функціонування аграрної сфери в умовах ринкових відносин формує двосекторний тип виробництва: великотоварний - за законами товарного виробництва у підприємництві та дрібнотоварний - забезпечення соціально-економічних потреб особистими селянськими господарствами. Основними факторами, що зумовлюють функціонування цих типів виробництва, є фінансові та матеріальні ресурси, енергозберігаючі технології, висококваліфіковані трудові ресурси та управлінський персонал, державна підтримка. Великотоварний тип аграрного виробництва, заснований на спеціалізації господарств і колективній формі організації праці, потребує державної підтримки, значних фінансових та матеріальних ресурсів, а також висококваліфікованого виробничого й управлінського персоналу. Дрібнотоварний тип аграрного виробництва здійснюється на основі особистої праці власника, його фінансових і матеріальних ресурсів та природних умов господарювання. Ретроспективна динаміка (з 1991 р. по теперішній час) трансформаційних процесів аграрного виробництва свідчить, що в регіональній економіці відбулись негативні процеси. У структурі вартості скоротилась питома вага витрат на оплату праці (з 42 до 18 %) та амортизаційних відрахувань (з 10 до 5 %). Чисельність сільського населення Полтавського регіону зменшилась на 120 тис. осіб, а посівні площі - на 212 тис. га. Зниження рівня фондозабезпеченості і фондоозброєності призвели до спаду виробництва, зокрема, в галузі тваринництва. Проведені дослідження дозволили автору виділити чотири етапи розвитку аграрних відносин, виявити їх позитивні й негативні ознаки та вплив на економічний розвиток регіону:

- перший етап (1991-1996 рр.) - характеризується формуванням ринкової інфраструктури, демонополізацією та приватизацією всіх галузей, пов'язаних технологічним ланцюгом (виробництво - збереження - переробка - реалізація), лібералізацією цін і торгівлею сільськогосподарською продукцією. У цей період відбувається формування фермерства в Україні (створено близько 30 тис. фермерських господарств, у тому числі 1500 у регіоні). Цей процес на рівні регіону супроводжувався зміною ментальності селянина, низьким рівнем фінансового забезпечення та матеріально-технічної бази, недосконалістю податкового законодавства, відсутністю фінансування соціальної сфери, сільським безробіттям та депопуляцією населення. Незважаючи на дестабілізуючі чинники розвитку фермерства, дослідження показали, що фермерство на виробничій базі формує доходи домогосподарства, задовольняє інтереси всіх членів родини, є консолідуючим чинником сільської громади;

- другий етап (1997-2001 рр.) - розпочався з формування ринку землі. Головним об'єктом земельної реформи у сільськогосподарській галузі були землекористування великих підприємств, утворених на базі колишніх колгоспів і радгоспів, юридичний статус яких змінювався, що певною мірою позначилось на їх господарській цілісності. Основними організаційно-правовими формами господарських формувань стали: господарські товариства, які становлять у регіоні 56 %, приватні підприємства - 25,5 %, сільськогосподарські виробничі кооперативи - 12,8 % від їх загальної кількості. Різні організаційно-правові форми сільгосппідприємств мають різну ефективність господарювання, тому не можна говорити про переваги тієї чи іншої форми. Реструктуризація організаційно-правових форм внесла зміни у трудові відносини між власником - засновником та власником паїв - найманим працівником. Основною формою реалізації прав власності в цей період стала оренда. Парадоксальною була ситуація, коли власник земельної ділянки ставав водночас і найманим працівником на ній. Дохід від використання земельного паю розподіляється так: одна частина спрямовується до місцевого бюджету у вигляді фіксованого податку; друга - надходить власнику у вигляді орендної плати за земельний пай; а третя - залишається в землекористувача.

Регіональна економіка конкретизує роль природної та економічної родючості ґрунту, яка відображається у ренті. Функції регіону спрямовані на вилучення ренти через систему платежів для вирівнювання економічних умов суб'єктів господарювання. Рентні платежі є інструментом фінансового забезпечення охорони та відтворення земельних ресурсів. Предметом формування власності на землю, на нашу думку, повинні стати результати додаткових вкладень у поліпшення родючості землі, відображені в агро- й екоакціях та через довгострокову оренду землі.

- третій етап (2001-2004 рр.) - характеризується розвитком особистих господарств населення в Україні, які стають важливою складовою аграрного сектору виробництва (табл. 1).

У господарствах населення сконцентровано близько однієї третини сільськогосподарських угідь України - 13,8 млн. га (30,8 %), де виробляється 60 % продукції сільського господарства.

Недостатня кількість технічних засобів та фінансових ресурсів у господарствах населення компенсується використанням ручної праці, внаслідок чого ці господарства втрачають можливість постачати на ринок значний обсяг асортименту продукції відповідної якості, незважаючи на її екологічну чистоту. Функціонування цієї форми господарювання може бути ефективним за умови розвитку споживчої кооперації, функціями якої є збір, транспортування, зберігання, первинна переробка, оцінка якості продукції та задоволення попиту у товарах переважно сільського населення. Специфічними ознаками цього етапу є незавершеність земельної реформи, використання виробниками здебільшого орендних земельних відносин, відсутність земельного ринку та іпотеки землі;

- четвертий етап (після 2004 р. по теперішній час) - визначається регіональним підходом і прогнозуванням його перспективи. Проведений аналіз наявної структури земельних угідь України свідчить про те, що вона не відповідає європейським стандартам. У 2007 році сільськогосподарські угіддя займали дві третини території України (близько 70 %). У їх структурі рілля в середньому по Україні становить 57,3 %, в окремих областях (Вінницькій, Черкаській, Херсонській) - понад 70 %, а в Дніпропетровській, Полтавській, Тернопільській - 62-67 %. У розрахунку на одного мешканця припадає 0,65 га ріллі, тоді як у середньому в Європі - 0,25 га. На цьому етапі економіка аграрного сектору України трансформується та адаптується до Спільної аграрної політики Євросоюзу, спрямованої на створення необхідних умов для формування та розвитку багатофункціонального, стійкого і конкуренто-спроможного аграрного виробництва з орієнтацією на потреби майбутніх поколінь. Негативним явищем в останні роки є процес надмірної концентрації земельних угідь у невеликої кількості власників (орендаторів) - т. зв. лати-фундизм і значне подрібнення земельних ділянок через паювання.

Таблиця 1. Структура виробництва валової продукції сільського господарства України у 1995 - 2007 рр. (у порівняльних цінах 2005 р.)*

Показник	1995 р.	2005 р.	2007 р.	2007 р. до 1995 р., + -
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Всього валової продукції	94 795	100	92 586	100	88 769	100	- 6 026	-
У т. ч. рослинництва	49 371	52,4	53 976	58,2	49 718	56,0	+ 347	+ 3,6
- тваринництва	45 424	47,6	38 610	41,8	39 051	44,0	- 6 373	- 3,6
Продукція сільгосппідприємств	48 626	51,3	33 803	36,5	35 440	39,9	- 13 186	- 11,4
У т. ч. рослинництва	27 268	28,7	21 732	23,4	20 658	23,3	- 6 610	- 5,4
-тваринництва	21 358	22,5	12 071	13,1	14 782	16,7	- 6576	- 5,8
Продукція господарств населення	46 169	48,7	58 783	63,5	53 329	60,1	+ 7 160	+ 11,4
У т. ч. рослинництва	22 103	23,3	32 244	34,8	29 060	32,7	+ 6 957	+ 9,4
-тваринництва	24 066	25,4	26 539	28,7	24 269	27,3	+ 203	+1,9

* Авторська розробка.

Основні напрями наукових досліджень пов'язані з раціональним розміщенням сільськогосподарського виробництва, створенням регіональної системи підприємництва, диверсифікацією сільськогосподарського виробниц-тва, спеціалізацією, кооперацією та інтеграцією агропромислової діяльності, ефективним використанням земельних ресурсів, праці, засобів виробництва, переходом на економічні методи господарювання, впровадженням еколого-енергозберігаючих технологій, розв'язанням економіко-соціальних проблем сільських територій. Узагальнюючим показником ефективності використання земельних ресурсів є виробництво валової продукції на 1 га сільсько-господарських угідь (табл. 2).

Таблиця 2. Групування регіонів за ефективністю використання земельних ресурсів*

Номер групи	Область	Група регіонів за вироб-ництвом валової продукції на 1 га с-г угідь, грн.	Виробництво валової продукції, на 1 га с-г угідь, грн.
1	Миколаївська	1000 - 1800	1065
	Одеська		1259
	Запорізька		1407
	Луганська		1489
	Кіровоградська		1540
	Херсонська		1606
2	Чернігівська	1801 - 2600	2001
	Сумська		2072
	Житомирська		2241
	Дніпропетровська		2293
	Харківська		2386
3	Полтавська	2601 - 3400	2666
	Хмельницька		2709
	Донецька		2733
	Вінницька		2783
	Тернопільська		3150
	Рівненська		3303
	Волинська		3362
4	Черкаська	3401 - 4200	3630
	Львівська		4087
	Київська		4176
5	Чернівецька	Більше як 4200	4426
	Закарпатська		5083
	Івано-Франківська		5104

* Авторська розробка.

Сутністю аграрного підприємництва є сукупність політичних, соціальних, економічних та екологічних відносин між суспільством і його членами, що виникають у процесі володіння, користування та розпорядження землею на рівні суспільства, регіону, місцевої громади з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання аграрної продукції. Характерною ознакою аграрного підприємництва є наявність капіталу (земельно-майнових комплексів) і мотивація - отримання прибутку. В аграрній сфері цей процес здійснюється повільніше, ніж в інших галузях.

Сільськогосподарське підприємництво в Полтавщині виникло у ХVІІ ст., коли разом з розвитком мануфактури та галузей тваринництва (вівчарства, свинарства, скотарства) почала розвиватись міжнародна торгівля, діяльність Еллінського та Сорочинського ярмарків. Поряд з тваринництвом розвивалося й землеробство. Полтавське губернське земство сприяло відкриттю у 1885 році дослідної сільськогосподарської установи, яка у 1910 році була реорганізована в дослідну станцію. При ній створено раду Дослідного поля, головною метою діяльності якого було впровадження найновіших методів господарювання.

Найважливішою особливістю аграрного виробництва є те, що земля - це предмет і засіб праці та елемент продуктивних сил сільського господарства. Тому одним із принципів землекористування і землеволодіння в Україні є його платність. Результати виробництва визначаються якістю земельних ділянок, їх родючістю, місцем розташування щодо ринку збуту сільськогосподарської продукції та додатковими вкладеннями капіталу.

В Україні диференційна рента І до 1991 року вилучалася державою за допомогою зональних цін на сільськогосподарську продукцію. Після переходу на ринкові умови господарювання введено фіксований податок, який не повною мірою регулює перерозподіл рентних платежів, що забезпечують надходження коштів до державного та місцевих бюджетів. Реальна вартість землі за якісними і просторовими оцінками земельно-майнових комплексів повинна визначатися з урахуванням дотримання сівозмін, а механізм рентного регулювання - через агроекоакції, що відображають додаткові вкладення у поліпшення родючості землі як природного капіталу та гарантування екологічної безпеки сільських територій.

Виявлені особливості розвитку аграрного виробництва повинні використовуватися для удосконалення законодавчої бази та при формуванні стратегії комплексного розвитку сільських територій. Трудова зайнятість населення при цьому має формуватися на основі використання видових ресурсів, наявної матеріально-технічної бази, ринків збуту готової продукції та забезпечення якості життя сільського населення. Розвиток підприємництва в Полтавській області в історичному аспекті дає підстави стверджувати, що регіональний підхід має важливе соціально-економічне значення для розвитку економіки.

У другому розділі «Теоретико-методологічне забезпечення формування системи конкурентоспроможності аграрного виробництва» розглядаються моделі оптимізації факторів сільськогосподарського виробництва та його беззбитковості в умовах конкурентного середовища регіонів України.

У дисертації доведено, що конкурентоспроможність регіону є комплексною оцінкою, яка складається з постійно взаємодіючих факторів і включає в себе управління процесом реалізації потенційних можливостей. Одним із чинників конкурентоспроможності регіонів є розташування ринків збуту, які формують регіональні ціни залежно від родючості ґрунту, відстані перевезень, попиту на продовольство, доходів населення, витратного регіонального механізму, цінового покриття.

Переважна більшість факторів, що формують конкурентну позицію аграрних підприємств, концентрується в їх внутрішньому середовищі. До них належать: наукове забезпечення діяльності галузі, ґрунтово-кліматичні умови, селекційно-генетичний процес, забезпеченість трудовими ресурсами і кадровим складом, фінансове й матеріально-технічне забезпечення виробництва, інтенсифікація і характер технологій, що використовуються, питання організа-ції маркетингу. Виходячи із динамічної залежності ціни, обсягу випуску та реалізації продукції, доходу (виручки) і прибутку, можна оцінити конкуренто-спроможність аграрного виробництва.

Таким чином, конкурентоспроможність аграрного виробництва регіону - це здатність товаровиробників, які здійснюють свою діяльність за однакових витрат капіталу, землі і праці, розподіляти їх так, що в короткостроковому періоді вона може бути малоефективною, проте, враховуючи чинники зростання (техніко-економічні, екологічні, правові та макроекономічні) забезпечить додатковий прибуток у довгостроковому періоді. Для оцінки конкуренто-спроможності аграрної продукції доцільно використовувати якісні параметри, відхилення від стандартів, ціни, сегмент ринку, тривалість життєвого циклу підприємства, асортимент продукції певного виду.

Результативність аграрного виробництва має певні особливості прояву в коротко- і довгостроковому періодах. Короткострокова стратегія аграрного виробництва в умовах конкурентного ринку полягає в тому, щоб максимізувати прибуток і мінімізувати збитки шляхом зниження виробничих витрат або підвищення ціни (в результаті підвищення якості). На основі цього формується довгострокова стратегія прогнозування обсягу виробництва сільськогосподарської продукції в регіоні.

Особливість аграрного виробництва виявляється в тому, що змінні витрати становлять значну питому вагу в загальних витратах. Вони є невід'ємною складовою частиною витрат, які забезпечують технологічний процес. Не можна погодитися, що змінні витрати в сільському господарстві (крім незначного винятку) змінюються пропорційно до зміни обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Пропорційно до цього заробітна плата працівників може змінюватися лише при її нарахуванні за акордною розцінкою на одиницю продукції. Пропорційно можуть змінюватися також витрати на транспортування вирощеного врожаю з поля. Стосовно переважної більшості інших змінних витрат у сільськогосподарському виробництві в короткостроковому періоді діє закон спадаючої віддачі, наслідком якого є зростання витрат на виробництво кожної наступної одиниці продукції. Більше того, перевищення певного критичного обсягу застосування деяких видів матеріальних витрат (добрив, гербіцидів, води для зрошення тощо) може супроводжуватися не зростанням обсягу виробництва, а його зниженням. При визначенні постійних витрат науковці одностайно наголошують на тому, що їхня сума не залежить від кількості виробленої продукції і вони є функцією часу. Наступний важливий висновок полягає в тому, що беззбитковість має верхню і нижню критичні точки, а між ними сума прибутку в розрахунку на 1 га в міру підвищення врожайності спочатку збільшується, досягаючи оптимального значення, а потім починає зменшуватися. Тому слід говорити про оптимальний рівень інтенсивності виробництва, якому відповідає певна технологія. Лише за умови обрання такої оптимальної технології інтенсивності виробництва можна розраховувати на максимальний прибуток з 1 га посіву. Виявивши мінімальний і максимальний рівні беззбиткової врожайності, можливо перейти до визначення беззбиткового врожаю на заплановану площу. В межах сформованого землекористування сільськогосподарських товаровиробників площа окремої культури обмежена вимогами дотримання сівозмін, наявністю окремих видів ресурсів і т. ін. Розмір посівної площі значною мірою впливає на рівень дохідності культури. Оптимізацію сільськогосподарського виробництва за критерієм витрат доцільно проводити на основі аналізу взаємозв'язку «витрати - обсяг - прибуток», який дає змогу оперативно оцінити вплив величини і структури витрат на прибуток.

Для визначення беззбитковості аграрного виробництва необхідно враховувати оптимальний рівень урожайності культур (продуктивність худоби) та беззбитковий обсяг виробництва на заплановану площу (умовне поголів'я) у взаємозв'язку з витратами та ціною. Інші комбінації факторів виробництва, які дають змогу обробити земельну площу, знаходяться на вищій ізокості, а отже, не забезпечують мінімізацію витрат. Такий методологічний підхід дає змогу оптимізувати посівну площу і виробничі витрати, забезпечити раціональну структуру посівних площ та дотримуватись науково обґрунтованих сівозмін, що є актуальною проблемою сьогодення. Регіональна економіка використовує поняття витрат (інвестиційних і поточних) та їх цінового покриття в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь.

Регіоналістами запропоновано цінове покриття природних сільськогосподарських ресурсів.

Різниця між ціновим покриттям та постійними і продуктивними витратами є залишковим доходом - рентою, яка не формується, а розпадається за факторами виробництва на покриття авансованих коштів (енергія, паливо, амортизована частка вартості засобів виробництва); оплату найманої праці; прибуток на власний капітал (включаючи підприємницький дохід) та ренту. Таким чином, рента є частиною ціни попиту, яка відображає певний необхідний рівень технологічної ефективності аграрного виробництва з урахуванням природної продуктивності.

Рухомість точки перетину ліній витрат і цінового покриття обумовлена рівнем витрат, розрахованих на одиницю сільськогосподарських угідь. Збільшення доходу може відбуватися за рахунок зростання продуктивності біологічних ресурсів сільськогосподарського виробництва в результаті підвищення інтенсивності продуктивних витрат на одиницю сільськогосподарських угідь та зменшення постійних витрат за рахунок ефекту масштабу господарства, раціоналізації інвестицій та інновацій на одиницю сільськогосподарських угідь.

При визначенні ефективності використання земельних ресурсів потрібно враховувати вихід не лише основної, але й побічної та супутньої продукції з одиниці сільськогосподарських угідь. У дисертації пропонується методика визначення цін на основну і побічну продукцію.

Розвиток аграрного підприємництва України передбачає спрямування ресурсів насамперед на виробництво продукції, яка в умовах ринку здатна конкурувати на зовнішніх і внутрішньому ринках. Ефективність державної регуляторної політики визначає оптимальне поєднання «ринкових» важелів впливу (податкові, кредити, непрямі субсидії) та адміністративних (рішення, укази, розпорядження постанови і т. ін.).

У третьому розділі «Методологія досліджень розвитку аграрного виробництва» запропоновано методологію діагностики аграрного виробництва, на основі системного підходу з використанням сучасних методів дослідження і критеріальних показників оцінки ефективності аграрного виробництва та якості життя населення.

Сучасна методологія охоплює методологію пізнання, оцінки і практики. Тобто це - комплекс знань, методи оцінки економічних відносин і матеріально-перетворюючої діяльності працюючих. За допомогою системного підходу розглядається сільськогосподарське виробництво регіону в цілому, підвищення його ефективності в підсистемі аграрного виробництва. Для оцінки ефективності використання потенціалу управління аграрного виробництва пропонується застосовувати метод декомпозиції.

Практичному застосуванню методу декомпозиції передує підготовча робота, зокрема, моніторинг показників фінансово-господарської діяльності суб'єктів аграрного виробництва, експертної оцінки значущості окремих складових потенціалу управління. Метод декомпозиції полягає в розкладанні складного цілого на все менші частини за допомогою принципів істотності, елементарності, поступової деталізації. При проведенні синергетичного аналізу прогнозуванні перспектив розвитку аграрного виробництва необхідно враховувати найхарактерніші його особливості: постійні й сильнодіючі причини, пов'язані із сезонністю виробництва, кліматичними умовами та агресивністю ринкового середовища; численні непередбачувані флуктуації впливу зовнішнього середовища; особливості субординації головного і загального для всіх рівнів системи та елементів «людина - економіка»; особливості господарської поведінки сільського мешканця та його адаптивні здібності до зміни середовища й самоорганізації (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Методологія дослідження регіональних процесів розвитку аграрного виробництва

Методологічним підґрунтям аналізу досліджуваної проблеми є визнання сільського населення регіону особливою формою людської спільноти, що органічно пов'язана з природним середовищем, підпорядкована циклам природи, основним видом діяльності якої є обробіток землі та догляд за тваринами і більша частина праці здійснюється в особистому господарстві, а менша - у суспільному.

Оцінка ефективності регіонального розвитку більшістю вчених-економістів за своєю суттю подібна: рівень доходів і витрат населення, фінансова стабільність регіону, мінімізація витрат на досягнення результатів. Сучасні процеси регіоналізації вимагають напрацювання системи показників його сталого розвитку на основі системного підходу, які характеризують вплив екологічних, економічних та соціальних факторів у динаміці.

При формуванні державної стратегії регіонального розвитку аграрного виробництва його потрібно розглядати не виокремлено, а як соціально-економічну систему в єдності та взаємозв'язку із підсистемами сільсько-господарського, виробничого, обслуговуючого та соціального призначення. Пропонується оцінювати ефективність регіонального розвитку з позицій сталого розвитку сільських територій.

Така оцінка передбачає розрахунок інтегрованого індексу сталого розвитку сільських територій регіону:

,

де: І_СР - інтегрований індекс сталого розвитку;

R_{і соц.р.}- рейтинг і-го регіону за соціальним рівнем розвитку;

R_{і ек.р.}- рейтинг і-го регіону за економічним рівнем розвитку;

R_{і екл.р.}- рейтинг і-го регіону за екологічним рівнем розвитку.

Індекс сталого розвитку регіону пропонується розглядати в динаміці, з використанням ланцюгових індексів на основі зіставлення інтегрованого індексу сталого розвитку сільських територій звітного і базового періодів. Розрахунок індексу сталого розвитку території дасть можливість визначити рівень розвитку кожного регіону, його потенційні можливості зростання і на основі цих даних сформувати для кожного типу сільської території цільові орієнтири регіональної політики сталого розвитку.

Дослідження головних тенденцій та закономірностей розвитку інноваційної діяльності, особливостей формування та проведення науково-дослідних робіт у межах регіону дає підстави визначити напрями поліпшення технічної та ресурсної забезпеченості науково-дослідних організацій регіону, які асимілюються в мережу різних за профілем та ринковою спрямованістю кластерів.

Кластери відіграють роль самостійних автономних центрів, що об'єднують академічну та вузівську науку, дають змогу повною мірою використовувати переваги територіальної концентрації науково-дослідного і виробничого потенціалу регіону.

На основі аналізу та оцінки якості життя населення регіону можна стверджувати, що збільшення кількості показників, які характеризують якість життя, призводить до більшої неточності розрахунку та складності проведення моніторингу. Тому при визначенні інтегрованого показника пропонуємо використовувати п'ять груп показників, які характеризують: демографічну ситуацію; соціально-побутову інфраструктуру; економічні умови життя; умови праці; рівень інтелектуального і культурного розвитку та рівень правового захисту населення.

Доведено, що реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як найбільш обґрунтована характеристика економічного добробуту. Проте використання цього показника, на наш погляд, має низку недоліків, а саме:

- по-перше, від величини ВВП варто відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря, землі й води), які пов'язані з його виробництвом і знижують рівень матеріального добробуту населення;

- по-друге, до ВВП частково входить імпутована вартість, яка неповністю відображає реальну оцінку товарів і послуг, що потребує проведення статистичних досліджень в об'єктивному її визначенні;

- по-третє, при розрахунку цього показника немає чіткого визначення категорії населення з урахуванням методики Міжнародної організації праці.

У четвертому розділі дисертації «Концептуальні положення розвитку сільськогосподарського виробництва України» пропонуються вдосконалена методика визначення депресивності сільських регіонів та основні напрями подолання негативних тенденцій аграрного виробництва, можливості підвищення якості життя сільського населення та ресурсозберігаючий напрям розвитку виробництва на основі формування інтелектуального потенціалу аграрної сфери.

Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» передбачає визнавати депресивними сільські регіони, у яких протягом останніх трьох років є найнижчими такі показники: щільність сільського населення, природний приріст населення, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу, рівень середньої заробітної плати та найвища частка зайнятих у сільському господарстві. Нами пропонується включити до цієї системи показників якісну оцінку землі, фондозабезпеченість, енергоозброєність, доходи та витрати на соціальні заходи на одну особу.

...