Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 334.716.001.76

МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИМ ВИРОБНИЦТВОМ в умовах трансформаційної економіки

08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (за видами

економічної діяльності

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора економічних наук

Меркулов Микола Миколайович

Одеса - 2009



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор ЗАХАРЧЕНКО Віталій Іванович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, професор кафедри економіки та управління

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України ЛИСЕНКО Юрій Григорович, Інститут проблем економічної динаміки ДНУ МОН України, директор

доктор економічних наук, професор ФЕДУЛОВА Любов Іванівна, Інститут економічного прогнозування НАН України, завідувачка відділу

технологічного прогнозування та інноваційної політики

доктор економічних наук, професор ГРУЗНОВ Іван Іванович, Одеський національний політехнічний університет, професор кафедри економіки підприємств

Захист дисертації відбудеться “28” травня 2009 року о 12⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий “22” квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Степанов В.М.



Меркулов М.М. Методологія управління високотехнологічним виробництвом в умовах трансформаційної економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (машинобудування). - Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. - Одеса, 2009.

У дисертаційній роботі досліджено описання і моделювання, оцінку та облік, структурування та управління змінами невизначеності і зв'язаними з ними ризиками у процесах інноваційного проектування високотехнологічних систем в умовах трансформаційної економіки. Розроблено концепцію та методологію управління ризиком в інноваційних проектах та концепцію „ризик-потенціал”. Розглянуто класифікацію методів управління інноваційними ризиками. Проведено наукову розробку методологічних підходів до формування концепції якісно нової ризиково-адаптованої економічної діяльності. економіка управління інноваційний

На основі застосування гібридного методу обґрунтовано та розроблено метод активного управління інноваційним ризиком, що дозволило визначати його оптимальний рівень.

Розроблено методологічні основи формування та зміни потоку невизначеності у процесі побудови високотехнологічних систем на стадіях життєвого циклу, обґрунтовано принципи та підходи до визначення і структуризації потоків невизначеності.

Практичне значення дослідження визначається розробкою та апробацією методик: оцінки якості управління ресурсним забезпеченням науково-технологічного розвитку, комплексної оцінки науково-технологічного потенціалу, оцінки рівня науково-технологічного розвитку виробництва підприємства.

Ключові слова: інновація, підприємство, державне регулювання, науково-технологічний розвиток, механізм, ризик, високотехнологічна система, невизначеність, управління, методологія, методика, потенціал, оптимізація, ресурс, парадигма, концепція.



Меркулов Н.Н. Методология управления высокотехнологичным производством в условиях трансформационной экономики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.04 - Экономика и управление предприятиями (машиностроение). - Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. - Одесса, 2009.

Исследована проблема описания и моделирования, оценки и учета, структурирования и управления изменениями неопределенности и связанными с ними рисками в процессах инновационного проектирования высокотехнологических систем (ВТС) в условиях трансформационной экономики.

Теоретической и методологической основой диссертационного исследования являлись: системный подход к исследованию, моделированию и управлению инновационными процессами создания сложных ВТС. При проведении исследований использовались труды отечественных и зарубежных ученых в области экономики и финансов, управления, инноватики, экономического анализа, теории вероятностей, экономико-математического моделирования, информационных технологий, экономической статистики.

Информационной базой исследования являются научные работы отечественных и зарубежных ученых по проблематике инновационного развития, законодательные и нормативно-правовые документы, статистические и отчетные данные предприятий промышленности Украины.

Проведенное исследование позволило обобщить теоретические аспекты изменения и возрастания роли и значимости неопределенности и рисков в современной рыночной экономике.

В работе обоснованы стратегические цели инновационного развития современной экономики, выявлена необходимость разработки специализированных средств функционирования предприятия в условиях высокого уровня стохастичности внешней среды.

Сформулирована теоретическая база разработки новой парадигмы для современных высокотехнологичных предприятий, логика развития которых базируется на представлении их как совокупности взаимозависимых элементов.

Дано теоретическое обоснование рисков как экономической категории и уровня риска как признака классификации экономической и инновационно-предпринимательской деятельности. Сформулирована концепция рисково-адаптационной экономической деятельности.

Разработана концепция и методология активного управления риском в инновационных проектах, сущность которых состоит в управлении риском на основе воздействия на процессы формирования и изменения неопределенности, которые предопределяют уровень риска и последствия его проявления.

На основе анализа известных в теории методов управления рисками и практических возможностей использования предлагаемой автором концепции «риск-потенциала» предлагается новая классификация методов управления рисками: игнорирование рисков и неопределенности, уклонения от риска, управление рисками.

Обосновано и показано применение гибридного метода активного управления инновационным риском, позволяющего определять его оптимальный уровень, проводить оценку и оптимизацию инновационных процессов.

Разработаны и апробированы методики: оценки качества управления ресурсным обеспечением научно-технологического развития, комплексной оценки научно-технологического потенциала, оценки уровня научно-технологического развития производства предприятия.

Практическая значимость результатов исследования заключается: в междисциплинарном значении теоретико-методологических положений, концепций и методов активного управления инновационными рисками в условиях трансформационной экономики; в создании научного и практического апробированного метода управления инновационными рисками, позволяющего решать прикладные управленческие задачи создания и функционирования ВТС в инновационной деятельности отечественных предприятий на основе оптимизации уровня риска; в обосновании нового вида инновационной деятельности - рисково-адаптационной деятельности, в разработке методических рекомендаций по формированию программ перспективного развития ВТС; в определении дополнительных инструментов для обоснования корпоративной политики и управления в целях научно-технологического развития; в разработке теоретических основ для создания методического обеспечения экономических расчетов и обоснований инновационных проектов в условиях трансформационной экономики.

Ключевые слова: инновация, предприятие, государственное регулирование, научно-технологическое развитие, механизм, риск, высокотехнологическая система, неопределенность, управление, методология, методика, потенциал, оптимизация, парадигма, концепция.



M.M. Merkulov. Methodology of the high-technological production management in conditions of transformational economy. - Manuscript.

A thesis for obtaining an academic degree of Doctor of Economic Sciences according to the specialty 08.00.04 - Economics and Plant Management (machine construction). - The Institute of Market Problems and Econology Study of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Odesa, 2009.

The thesis has studied description and modeling, evaluation and calculation, structuring and managing changes in indeterminacy and connected with them risks in the processes of innovational projecting of high-tech systems in conditions of transformational economy. The concept and methodology of risk management in innovational projects and the “risk-potential” concept have been elaborated. The classification of innovational risks management methods has been examined. A series of methodological approaches to the formation of the concept of the qualitatively new risks-adopted economic activities has been scientifically developed. The method of active innovational risk management has been grounded and worked out on the basis of a hybrid method, which allowed defining its optimal level.

The author has devised the methodological basis of the formation and changes of the indeterminacy flow in the process of high-tech systems construction at live-cycle stages. The principles and approaches to the definition and structuring of indeterminacy flows have been grounded.

The practical importance of the study can be determined by the development and approbation of the methods: evaluation of the quality of the resource supply management of the scientific and technological development; complex evaluation of a scientific and technological development of the production of an enterprise.

Key words: innovation, enterprise, state regulation, scientific and technological development, mechanism, risk, high-tech system, indeterminacy, management, methodology, potential, optimization, resource, paradigm, concept.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми підвищення економічної ефективності всіх видів діяльності людини, в суспільстві, що розвивається, вимагає постійного впровадження досягнень науково-технічного прогресу, пошуку нових ресурсів.

Одним з головних чинників сучасних глобальних економічних змін є кардинальні інновації і, перш за все, інформаційні технології. Як досягнення останнього етапу розвитку НТР інформаційні технології, створюючи все нові і нові канали комунікацій, прискореними темпами формують принципово нову реальність - віртуальну, з простором альтернативних можливостей, що розширюється, одночасно піддаючись все сильнішому впливові її цінностей і норм. Вступаючи в постіндустріальну епоху світова економіка створює нові галузі виробництва, активно трансформуючи звичні форми людської діяльності.

Майбутній стан економіки пов'язаний з перетворенням виробничого, фінансово-економічного і у результаті спільного середовища існування людини в єдиному потоці загального переходу до інноваційних систем, які адекватно реагують на будь-які зміни кон'юнктури ринків, забезпечуючих масове створення, розповсюдження і використання інновацій на основі інтенсивного технологічного освоєння нових наукових знань і оптимізації інноваційних, виробничих, фінансових (зокрема фіскальних, податкових) і інвестиційних процесів, утворюючих єдину високотехнологічну систему.

В даний час економіка України, що опинилася в умовах багатоетапної і багатоукладної трансформації, потребує поглибленої розробки стратегічних цілей, напрямів, засобів їх досягнення.

Практичне рішення цих задач вимагає наукового аналізу, моделювання і прогнозування багатьох сучасних явищ навіть в рамках новітніх положень економічної теорії. В зв'язку з цим все частіше ставиться питання про серйозні недоліки в існуючій економічній науці, яка була породженням суспільства індустріального типу, і нині охоплена кризою детерміністських уявлень про економіку і оточуючий нас світ взагалі. В кінці 1990-х рр. економічна наука наблизилася до межі методологічних і теоретичних можливостей свого категоріального апарату, перш за все, через надмірне захоплення детерміністською техногенною парадигмою.

Останніми роками вітчизняними ученими-економістами вже робилися спроби сформулювати новітню парадигму, яка адекватно описує зміни планетарного характеру, що відбуваються. Свідчення тому - роботи Алимова С, Амоші О., Буркинського Б., Малицького Б., Гейця В., Пахомова Ю., Симоненка В., Лисенка Ю., Чумаченка М., Чухна А. Разом з тим, всі вони, як і автор дисертації, відзначають, що ступінь наукової розробленості, напрями і темпи розробки даної проблеми недостатні.

Стохастичність функціонування і розвитку сучасних господарюючих суб'єктів в умовах нестійкості і нестаціонарного зовнішнього і внутрішнього середовища, висока неоднозначність і непередбачуваність самого інноваційного процесу виділяють проблему оцінки ризику і управління ним, як чинником виробництва, у фундаментальну основну проблему, що зумовлює результативність трансформації України за інноваційним шляхом розвитку. Цілеспрямовані економічні дослідження проблем ринку почалися в другій половині минулого століття.

Проблеми виявлення оцінки ключових чинників, які впливають на кінцевий результат інноваційної діяльності, а також ефективного управління виникаючими при цьому ризиками, займають центральне місце в теорії інвестицій і інновацій. Значний внесок в розробку теоретичних підходів до рішення даних проблем внесли такі вчені, як Ерроу К., Блек Ф., Кокс Д., Дебре Дж., Фабоцці Ф., Фонг Ф., Грубер М., Інгерсол Д., Марковіц Р., Мертон Р., Міллер М., Модільяні Ф., Майєрс С., Самуельсон П., Шоулз М., Щварц С., Шарп У. та ін. Аналізу ризиків у підприємницькій і особливо в інвестиційній і інноваційній діяльності - присвячено багато публікацій українських учених. Це роботи Алексєєва І., Бланка І., Вітлінського В., Грузнова І., Лапко О., Козьменко С., Подсолонко В., Савчука В., Степанова В., Федулової Л., Харічкова С., Чепурка В., Чухрай Н., Яковлєва А. З числа зарубіжних публікацій заслуговують на увагу роботи Бачкаі Т., Заде Л.А., Коуза Р., Портера М., Роузфілда С, Сааті Т., Найта Ф., Лумана Н., Шумпетера Й., Янга Р. Сукупність використовуваних при цьому показників, методів і моделей розрахунків є предметом нових наукових напрямів, які динамічно розвиваються - інновацій, що сформувалися на стику сучасної теорії, і ряду математичних дисциплін, таких, як економетрика, теорія ймовірностей, математична статистика, дослідження операцій, теорія випадкових процесів.

Проте вважати розробку теорії ризиків завершеною ще не можна. Дотепер велика частина концептуальних і прикладних аспектів цієї теорії зводиться, в основному, до вироблення заходів ухилення від ризиків і розробки процедур прийняття рішення в умовах невизначеності. Для економіки XX століття (при домінуванні четвертого технологічного устрою) такий підхід був достатнім. Проте в економіці XXI століття (пов'язаній з п'ятим і переходом до шостого технологічного устрою) ситуація відносно ризиків і невизначеностей в економічних і особливо високотехнологічних системах різко змінилася. У теорії і практиці інноваційного менеджменту формується необхідність створення нового наукового напряму, забезпечуючого стійку і ефективну діяльність економічних суб'єктів в умовах високої невизначеності і ризиків. Іншими словами, для економіки XXI століття, велику питому вагу в якій займають високотехнологічні системи (ВТС), які вимагають для свого створення великомасштабних інвестицій, ухилення від ризиків дуже проблематичне.

Рішення цієї важливої для національної економіки проблеми дозволить, використовуючи особливості і структуру економічного потенціалу України, створити і забезпечити ефективне функціонування національної

інноваційної системи, виділити і активізувати в її складі локальні точки росту. Це дозволить подолати кризу української економіки і понизити поріг хворобливого сприйняття інтеграції країни в світову економіку, для якої характерні процеси наростання невизначеності і ризиків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі розглянуті результати наукових і прикладних досліджень, які проводилися автором на кафедрі економіки і управління Одеського національного університету ім. І. Мечникова в 2005-2008 рр. в рамках НДР: «Розробка стратегії оновлення виробничого потенціалу в промисловості» (№ДР 0102U001977), «Обґрунтування ефективності впровадження нововведень в промисловості і інноваційна політика в регіоні» (№ДР 0102U001978), «Наукове забезпечення проекту реструктуризації ТОВ «ІСРЗ» (№ДР 0105U000644); також за темою «Дослідження ризиків при створенні високотехнологічної продукції» в рамках співпраці ОНУ ім. І. Мечникова і ІПРЄЄІ НАНУ (договір підряду від 01.02.2007 р.).

Дисертант як науковий керівник і відповідальний виконавець розробляв загальну концепцію кожної теми, методику і науковий апарат, організовував апробацію і впровадження рекомендацій. Особистий внесок автора полягає в дослідженні: інноваційної сфери за допомогою системного підходу і організаційного моделювання, теоретико-методологічних проблем управління ризиками в процесах створення високотехнологічної продукції.

Мета і завдання дослідження полягають в розробці концептуальних підходів і теоретико-методологічних основ створення високотехнологічної продукції на сучасних українських промислових підприємствах та управління ризиками в інноваційних проектах в умовах трансформаційної економіки.

Для досягнення цієї мети були поставлені і вирішені такі завдання:

теоретично обґрунтувати і систематизувати особливості інноваційних процесів в сучасній економіці, їх взаємозв'язки і взаємовплив з новітніми економічними процесами глобалізації;

проаналізувати, на основі сучасних економічних теорій, наявні і можливість подальших досліджень сучасними економічними теоріями тенденції наростання рівня і значущості невизначеності і ризиків, їх нової ролі в економіці XXI століття;

розкрити суть, зміст, логіка і особливості управління ризиками в інноваційних проектах створення ВТС;

дослідити джерела і процеси формування невизначеності в інноваційному проектуванні, а також механізми впливу рівня ризиків на результативні показники ВТС;

сформулювати і обґрунтувати методичні положення і припущення щодо моделювання інноваційних ризиків;

розробити нові, адекватніші і ефективніші, методи активного управління ризиками на основі оптимізації їх рівня;

визначити і обґрунтований процес застосування методу активного управління ризиками і визначені перспективи його вдосконалення;

розробити: методику оцінки ресурсного забезпечення науково-техно логічної діяльності, методику комплексної оцінки науково-технологічного потенціалу підприємства, методику оцінки рівня науково-технологічного розвитку виробництва підприємства.

При узагальненні вищевикладеного наукова проблема, яка вирішується в дисертації, формується таким чином: опис і моделювання, оцінка і облік, структуризація і управління змінами невизначеності і пов'язаними з ними ризиками в процесах створення ВТС в умовах трансформаційної економіки.

Об'єктом дослідження в дисертаційній роботі є процеси підвищення ефективності інноваційно-виробничих систем і управління ризиками при виробництві високотехнологічної продукції.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні проблеми розробки науково обґрунтованих інноваційних програм створення високотехнологічної продукції в умовах трансформаційної економіки.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження складають системний підхід до дослідження інноваційних процесів створення складних ВТС, а також загальнонаукові і спеціальні методи: теорія пізнання, системного аналізу і синтезу (при дослідженні суті і формуванні концептуальних положень теорії інноваційної діяльності); економіко-математичного моделювання (при побудові моделей управління і регулюванні інноваційної діяльності); статистичного і техніко-економічного аналізу (при обґрунтуванні якісного інноваційного потенціалу країни); синергетичних уявлень (при розробці заходів зниження рівня невизначеності в управлінні інноваційними процесами); логічного узагальнення і програмно-цільового планування (при розробці рекомендацій для зниження рівня ризиків в інноваційно-виробничих системах); інформатики, теорії експертних систем (при створенні загальної методології підтримки прийняття рішень у високоризикованих проектах); теорії непарних множин, кваліметрії (при обґрунтуванні напрямів науково-технологічного розвитку).

При проведенні досліджень використані праці вітчизняних і зарубіжних учених в галузі економіки і фінансів, управління, інноватики, економічного аналізу, теорії ймовірності, економіко-математичного моделювання, інформаційних технологій, а також чинне законодавство України, нормативно-правові акти і положення про регулювання інноваційної діяльності, практичний досвід і розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна аналізу полягає в розробці нового концептуального підходу до установлення суті і тенденцій розвитку сучасних інноваційно-виробничих систем, а також економічного змісту і механізмів формування інноваційних ризиків і управління ними. Ці підходи дозволяють, управляючи рівнем ризику, одержати додатковий економічний ефект в інноваційних проектах у справі створення ВТС за рахунок їх оптимізації як стохастичних систем. Суть методу активного управління, що пропонується, полягає в моделюванні потоків невизначеності процесів інноваційного проектування, в економічно обґрунтованому виявленні і оцінці кращих і гірших варіантів розвитку подій, у врахуванні їх взаємного впливу. Це дозволяє цілеспрямовано звузити поле можливих варіантів інноваційних проектів при допустимому рівні ризику.

Основні наукові результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:

Вперше:

* розроблено концепцію й методологію формування інноваційних проектів на засадах активного управління ризиком. Суть концепції полягає в управлінні ризиком не шляхом безпосередньої дії на нього як на зовнішній прояв інноваційних процесів створення ВТС, а на основі дії на процеси формування і зміни невизначеності, які зумовлюють рівень ризику і наслідки його прояву;

класифіковано методи управління випуском інноваційної продукції. Виходячи з характеристик об'єкта управління (показників ризику), а також особливостей дії на структуру потоку невизначеності (інноваційну, інформаційно-аналітичну, ситуаційну складові), на основі аналізу відомих в теорії методів управління ризиками і практичних можливостей використання ресурсів інноваційно-виробничою системою пропонується нова класифікація методів управління ризиками: ігнорування ризиків і невизначеності, ухилення від ризику (пасивне і активне), управління ризиком (пасивне і активне), оптимізація ризиків як потенціалу;

обґрунтовано й розроблено гібридний метод активного управління високотехнологічним виробництвом, що в свою чергу дозволяє визначити його оптимальний рівень. Даний метод припускає використання єдиної системи еко номічних, економіко-математичних і обчислювальних інструментів опису і ана лізу, моделювання і прогнозування, оцінки і оптимізації інноваційних процесів.

Удосконалено:

* підходи обґрунтування стратегічних цілей інноваційного розвитку сучасної економіки, виявлена необхідність розробки спеціалізованих засобів функціонування виробництва в умовах високого рівня стохастичності зовнішнього середовища. Показана необхідність цільової переорієнтації інноваційних систем у напрямі переходу від рішення задач підвищення ефективності виробництва на основі масового освоєння інновацій в умовах малих і середніх ризиків до рішення проблем отримання стійкого додаткового ефекту в умовах високого рівня ризику на основі розробки засобів досягнення балансу наростання і зменшення рівня стохастичності при функціонуванні інноваційно-виробничих систем;

* формулювання теоретичної бази розробки нової парадигми (перш за все, розуміння суті і економічного змісту) сучасних високотехнологічних виробництв. Логіка розвитку високотехнологічних виробництв (систем) базується на уявленні їх як сукупності взаємозалежних елементів, найважливішими з яких є: процеси перетворення матеріально-речовинних ресурсів, процеси формування і зміни потоків невизначеності, інформаційні потоки. Показано, що на сучасному рівні розвитку НТП в умовах глобалізації економіки друга підсистема є домінуючою. Інновації в першій підсистемі є джерелом ризиків, в другій - засобами зменшення, третя - відіграє роль забезпечення стійкості. При цьому роль організаційних і управлінських інновацій в порівнянні з їх продуктовими і технічними формами істотно зростає;

* теоретичне обґрунтування ризиків як економічної категорії і рівня ризику як ознаки класифікації економічної і інноваційної підприємницької діяльності. Показано, що ризик є визначальним чинником і потенціалом ВТС. Обґрунтовані основоположні риси і сформульована концепція якісно нової венчурно-адаптаційної економічної діяльності.

Одержали подальший розвиток:

* теоретичні аспекти зміни і зростання ролі і значущості невизначеності і ризиків у сучасній ринковій економіці, особливо на початку XXI століття, під впливом НТР і глобалізації, наростання стохастичності і небезпек загальносистемної кризи. Ці якісно нові тенденції зумовлюють необхідність зміни всієї зовнішності виробництва;

* методологічні основи формування і зміни потоку невизначеності при створенні ВТС на стадіях життєвого циклу, обґрунтовуються принципи і підходи до визначення і структуризації потоків невизначеності.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає: у міждисциплінарному значенні теоретико-методологічних положень, концепцій і методів активного управління інноваційними ризиками в умовах трансформаційної економіки; у створенні наукового і практично апробованого методу управління інноваційними ризиками, що дозволяє безпосередньо вирішувати прикладні управлінські задачі створення і функціонування інноваційно-виробничих систем в діяльності вітчизняних підприємств і організацій на основі оптимізації рівня ризику; у ідентифікації і обґрунтуванні нового перспективного вигляду інноваційної діяльності - адаптаційної діяльності, що дозволяє стійко одержувати додатковий доход в умовах нестабільного ринкового середовища; у розробці методичних рекомендацій до формування програм перспективного розвитку інноваційно-виробничих систем у справі випуску ВТС; у визначенні додаткових орієнтирів і інструментів для обґрунтування корпоративної політики і корпоративного управління в цілях інноваційного і промислового розвитку; у розробці теоретичних основ для створення методичного забезпечення економічних розрахунків і обґрунтувань інноваційних проектів в умовах високого рівня ризику і невизначеності. Сукупність отриманих автором наукових результатів роботи дозволяє значно підвищити ефективність інвестування створення і розвитку складних інноваційно-виробничих систем в умовах постійно зростаючої невизначеності і ризиків.

Положення і висновки дисертації використані Міністерством промислової політики України при розробці проекту Державної програми розвитку машинобудування на 2006-2011 роки (лист № 01/2-4-371 від 21.03.2008 р.), Одеською обласною державною адміністрацією при розробці «Програми соціально-економічного розвитку регіону» (лист №2876/п від 18.12.2007 р.). Результати дисертаційного дослідження використані в процесі інноваційного проектування інноваційно-виробничих систем рядом українських підприємств: ВАТ «ОЗРСВ» (№ 1483/ос від 27.12.2005 р.), ВАТ «Сумське НВО ім. М.Фрунзе» (акт №322/к від 25.04.2006 р.), АТВТ «Первомайськдизельмаш» (акт № 26/2970 від 10.07.2006 р.), ВП ПУАЕС ДП НАЕК "Енергоатом" (експертний висновок № СЗ-ПЭО-86 від 27.06.06 р.).

Результати дослідження використані при розробці навчальних курсів «Інвестування» і «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» на економіко-правовому факультеті ОНУ ім. І. Мечникова (довідка № 06.07-01-947 від 09.11.2006 р.)

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором самостійно. З робіт, опублікованих в співавторстві, використані тільки ті положення і ідеї, які є результатом особистих досліджень претендента. У даній роботі матеріали і висновки кандидатської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися і обговорювалися на 10 міжнародних науково-практичних конференціях: «Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Наука та освіта-2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Управління інноваційним процесом в Україні і проблеми, перспективи, ризики» (м. Львів, 2006 р.), «Сучасні наукові дослідження-2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери» (м. Донецьк, 2006 р.), «Наука і технологія: крок в майбутнє-2006» (р. Бєлгород, РФ, 2006 р.), «Дні науки-2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Європейська наука XXI століття» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика-2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації» (м. Сімферополь, 2006 р.).

Публікація результатів досліджень. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 5 монографіях (2 власні, 3 в співавторстві), 8 статтях у спеціалізованих журналах, 32 статтях у збірниках наукових праць, в 10 тезах у матеріалах конференцій та 2 брошурах (у співавторстві). Загальний обсяг публікацій складає 72,63 д.а., з яких особисто автору належить 58,10 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 289 найменувань, і додатків. Робота виконана на 344 сторінках, з яких 311 сторінок займає основний текст, включає 3 додатка, 33 рисунків, 9 таблиць.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність розробки наукової проблеми, визначено мету, задачі, методи дослідження, наведено основні результати і рівень наукової новизни, дані про апробацію і практичну цінність.

У першому розділі «Теоретичні основи інноваційного розвитку сучасної економіки» узагальнено теоретичні аспекти зміни і зростання ролі і значущості невизначеності і ризиків у сучасній ринковій економіці, особливо на початку XXI століття, під впливом НТР і глобалізації, наростання стохастичності і небезпек загальносистемної кризи. Ці якісно нові тенденції зумовлюють необхідність зміни всього зовнішнього вигляду виробництва.

Останнім часом в світі відбулися серйозні і якісні зміни (кардинальна перебудова світової політичної системи, посилення процесів глобалізації, постіндустріальна трансформація економіки, природні і техногенні катастрофи і т.д.). Це вимагає ходу від традиційного погляду на світовий розвиток і освоєння методології геогенезису, який припускає комплексний розгляд таких категорій, як геоекономіка, геополітика, геофінанси, глобальне право, глобальний інформаційний простір, глобальний ризик і т.п.

На фоні таких якісних змін світова економічна система предстає не як проста сума динамічних і національних економік, що ефективно розвиваються, а як геоекономіка, яка самостійно розвивається в умовах стохастичного середовища, функціонуюча за специфічними законами, котрі описують процеси детермінації і стохастичності, що протікають в сучасних умовах масового освоєння радикальних інновацій. Глобалізація і НТП стають визначальними чинниками розвитку сучасного світу. Вони приводять до різкого підвищення динамічності і ефективності розвитку виробництва, інтенсифікації процесів його оновлення, виникнення ряду якісно нових, серйозних проблем, обумовлених суперечністю подій, що відбуваються.

В світі відбувається загострення кризових явищ, наростання хаосу, збільшення ризиків, викликаних як екологічною напруженістю, загостренням конкуренції по доступу до обмежених і невідтворних ресурсів, масовим впровадженням недостатньо апробованих і високоризикових інновацій, так і нерівномірністю розвитку окремих країн, а всередині них - секторами економіки, що динамічно розвиваються, і регіонами з одного боку і консервативними - з іншого.

Проаналізувавши результати досліджень різних наукових шкіл, а також наслідків загальнопланетарних подій і чинників, автор висуває наступну гіпотезу: в світі відбувається наростання неконтрольованих і безладних (стохастичних) змін; виникає ситуація перманентної невизначеності. Сучасне суспільство поступово перетворюється на суспільство непередбачуваності і високого ризику. Це - загальні положення, що дозволяють позначити якісні закономірності розвитку сучасних національних економік і суспільства в цілому.

Аналіз тенденцій розвитку сучасної економіки показує, що у зв'язку з можливістю виникнення нових ризиків принципове рішення проблеми, на думку автора, полягає в обґрунтуванні нових довгострокових цілей, зміні стратегії інноваційного розвитку. Необхідно підтримувати певний баланс між темпами наростання стохастичності і засобами її «нейтралізації», що сприяє забезпеченню стійкого розвитку такої дуже складної системи, якою є сучасна економіка. Вищевикладена передумова є узагальненням авторських даних і уявлень про логіку зміни структури і рівнів ризиків і проілюстрована на рис. 1. Розглянемо її детальніше.

Прогрес розвитку економіки відбувається у напрямі зниження «природних ризиків» (голод, хвороби і т.п.). Людство у міру розвитку продуктивних сил прагне нейтралізувати комплекс негативних результатів, які є наслідком прояву природних ризиків, що породжуються незалежними від людей причинами (крива 1). Проте людина, створюючи новий цивілізаційний рівень розвитку, трансформуючи згідно своїм потребам «першу» природу і створюючи зразки «другої», штучної природи, отже, і «штучні», «відтворні» ризики (крива 2), поступово наближається до абсолютної величини межі зміни і взаємодії «природних» і «штучних ризиків» (на рис. 1 позначена величиною К), обумовленої досягнутим рівнем адаптивності економіки до змін зовнішнього і внутрішнього середовища, тобто до такого рівня сукупної стохастичності, яка може припинити прогрес цивілізації. Відносна постійність величини К є виразом відносної стабільності суспільного виробництва як складної системи, що саморозвивається.

Події і емпіричні факти останнього часу, а також проведений автором аналіз розвитку структури невизначеності, стратегічні тенденції передкризового (або навіть кризового) стану сучасного співтовариства, які вже визначалися, дозволяють висунути гіпотезу і визначити коливальну XXI століття (точка t₁) як момент можливої межі, своєрідної критичної точки, після якої зростання штучних ризиків набуде неконтрольованого, лавиноподібного характеру (крива 2'), руйнуючи стійкість і механізми розвитку економічної системи.

Системній кризі, що насувається, можна і потрібно протиставити відповідні контрзаходи. Автором (в співавторстві) розроблено регіональну програму створення стратегічних інновацій, здатних припинити негативні тенденції і перевести розвиток подій в русло К-const, тобто в умови стабільності системи (криві 1' і 2").

Головним напрямом розвитку V і формування VI технологічних устроїв є, на думку автора, розвиток науки і інноваційної активності у напрямі заборони зростання штучних ризиків, що дозволить спростити і багато проблем створення і розповсюдження інновацій. Заборона зростання «штучних ризиків», а отже і взяття під контроль стихійного їх «виникнення (появи)» повинно стати на початку XXI століття генеральною метою інноваційної стратегії економічно розвинених країн.

Аналіз логіки дослідження економічних ризиків в інноваційній сфері дозволяє автору зробити висновок про необхідну об'єктивну появу нового класу інновацій, об'єктом яких повинні стати процеси аналізу невизначеності і управління нею. Таким чином, стане можливим перетворення «суспільства загального ризику» в «суспільство інноваційних ризиків», що дозволить відновити стабільність і стійкість розвитку сучасної економіки.

Усвідомлення нової ролі стохастичності, коректування концепції постіндустріалізму, розробка глобальної інноваційної політики у напрямі заборони стохастичності, масове і свідоме застосування розвиненої теорії ризиків дозволить, на думку автора, справитися з проблемою забезпечення стійкого підвищення ефективності суспільного виробництва в умовах високого, рівня невизначеності.

В другому розділі „Проблеми інноваційного розвитку української економіки” визначаються умови стратегічних цілей інноваційного розвитку сучасної економіки України, виявлена необхідність розробки спеціалізованих засобів функціонування виробництва в умовах високого рівня стохастичності зовнішнього середовища. Показано необхідність цільової переорієнтації інноваційних систем у напрямку переходу від рішення задач підвищення ефективності виробництва на основі масового освоєння інновацій в умовах малих і середніх ризиків до рішення проблем одержання стійкого додаткового ефекту в умовах високого рівня ризику на основі розробки засобів досягнення балансу наростання і зменшення рівня стохастичності ВТС.

В економічному розвитку України ризики формуються в кризових умовах. Про це свідчить різке скорочення обсягів виробництва в 1990-х і його хитлива стабілізація в 2000-х роках. За останні п'ятнадцять років обсяг випуску продукції високотехнологічного сектора української промисловості (підприємства, НДІ і проектно-конструкторські організації по розробці, виробництву, обслуговуванню, ремонтові і модернізації високотехнологічної продукції) зменшився більш ніж у 10 разів.

Інноваційна сфера економіки знаходиться в ще більш кризовому стані. Про це свідчить рівень і динаміка показників витрат на НДДКР на рівні національної економіки в цілому.

Дані, наведені в таблиці 1, ілюструють процеси підтримки науки і механізм освоєння результатів у НДДКР у сфері матеріального виробництва за роки незалежності. Високотехнологічність ВВП в Україні склала 0,86 %. Для порівняння частка витрат (у % ВВП) на дослідження і розробки складає у Швеції - 3.3%, Японії - 2.7%, ФРН - 2.2%.

В даний час в Україні склалася кризова ситуація в інноваційній сфері. Потенціал ризику настільки виріс, що може розглядатися як самостійна категорія і як основа особливого типу виробництва - виробництва ризиків. У такій ситуації позитивна логіка нагромадження матеріальних і духовних багатств усе активніше витісняється негативною логікою виробництва, нагромадження і поширення ризиків, що в остаточному підсумку, веде до знищення створених природою і людиною багатств.

Спосіб боротьби з ризиками шляхом створення спеціальних захисних засобів (систем) є пасивним і досить ресурсомістким. Політика пасивної оборони шляхом створення «саркофагів» над потенційно ризикогенними об'єктами (або нескінченне нарощування контролюючих служб і силових структур) є в «економіці ризиків» тупиковою.

Суспільне виробництво породжує і накопичує в собі «негативні ресурси», і це уже виникає в наукових дослідженнях з економіки, управління і соціології. Але ризик ніколи не трактувався як значуща, визначальна сторона виробництва в цілому. Господарське середовище завжди мало деякий запас стійкості, який дозволяв акумулювати ризики, що скидалися в нього, без зміни принципів його організації і функціонування. Його стійкість до негативних зовнішніх впливів природного і штучного походження має визначену межу, що і визначено автором у роботі як настання кризи.

Економічне середовище України сьогодні не виконує роль поглинача ризиків, гаранта в ризикогенній підприємницькій та інноваційній діяльності. Інтенсивно видозмінюючись, вона сама стала джерелом різноманітних ризиків у всезростаючих масштабах, розвитку старих і формування нових ризикогенних і агресивних утворень (тіньових, кримінальних, корумпованих і ін.). Свою частку внесли і процеси конверсії виробництва оборонних галузей.

Концепція постіндустріального суспільства кореспондується з теорією довгих хвиль і технологічних укладів. В даний час для розвитих країн характерні інновації п'ятого технологічного укладу, який спирається на досягнення мікроелектроніки та інформатики. Кожний з технологічних укладів у своєму розвитку проходить різні стадії, що відрізняються не тільки сутністю процесів, але і мірою його впливу на загальний економічний ріст. Зокрема, на думку автора, у рамках V технологічного укладу можна виділити три стадії.

Перша стадія пов'язана з використанням досягнень мікроелектроніки та інформатики для автоматизації окремих технологічних (виробничих і управлінських) процесів у масштабі підприємств.

Друга стадія характеризується переходом на глобально інтегровані інформаційні технології. Відбувається перехід від співробітництва розрізнених фірм до створення якісно нових організаційних форм, що створює не тільки умови, але і необхідність тісної взаємодії підприємств у сфері технології, планування усіх видів діяльності.

Третю, завершальну стадію, звичайно пов'язують з розвитком біотехнології, тонкої хімії, термоядерного синтезу. Однак вони, на думку автора, є, скоріше, елементами нового VI укладу, що формується в надрах поточного укладу.

Автор вважає, що завершальна стадія V укладу буде об'єктивно пов'язана з інноваціями у сфері створення інструментарію і способів «переробки» невизначеності на основі концепції її формування і управління. Таке рішення виділяє, на думку автора, третю стадію V технологічного укладу як якісно нове і специфічне економічне явище.

В економіці України через ряд причин у даний час простежується технологічна багатоукладність, тобто наявність III, IV, V технологічних укладів з переважанням IV укладу. Це обумовлює відставання України від промислово розвинутих країн. В роботі поставлена та частково вирішена задача - ввійти в найближчій перспективі в число промислово розвинутих країн. Для цього автором пропонуються конкретні заходи для переорієнтації економіки на активізацію інноваційної діяльності із застосуванням наукових підходів, які відповідають особливостям третьої стадії V укладу. Відтворювальна структура економіки України повинна перебудовуватися в напрямку, адекватному новим цілям і засобам інноваційного розвитку відповідно до еволюції стадії V технологічного укладу яка відбувається.

Таким чином, більшість наукових напрямків економічної теорії (концепції постіндустріального суспільства, теорій «довгих хвиль» і «технологічних укладів») стали найбільш виразними прикладами рефлексії, заснованої на лінійній екстраполяції загальних тенденцій розвитку виробництва і споживання. Однак, як свідчать сучасні емпіричні дані, розвиток не пішов лінійним шляхом ні в економічній, ні в соціальній сферах, що було констатовано дослідниками в останньому десятилітті. У результаті новими і фундаментальними поняттями в економічній теорії стали такі терміни, як «недостатність», «загальносистемна криза», «криза економічної теорії». Останнім часом у прогнозах розвитку економіки починає виявлятися і песимізм.

Теоретичні узагальнення та аналіз практики інноваційного розвитку української економіки дозволили авторові дійти до конструктивного рішення - розробки методології управління високотехнологічним виробництвом.

У третьому розділі «Методологічні аспекти формування адаптаційної парадигми інноваційної діяльності підприємств» сформульована теоретична база розробки нової парадигми сучасних ВТС, логіка розвитку яких базується на уявленні їх як сукупності взаємозв'язаних елементів, найважливішими з яких є: процеси перетворення матеріально-речовинних ресурсів, процеси формування і зміни потоків невизначеності, інформаційні потоки. Показано, що на сучасному рівні розвитку НТП в умовах глобалізації економіки друга підсистема є домінуючою. Інновації в першій підсистемі є джерелом ризиків, а в другій - засобами їх зменшення. При цьому роль організаційних і управлінських інновацій в порівнянні з їх продуктовими і технічними формами істотно зростає. Дано теоретичне обґрунтування ризиків як економічної категорії і рівня ризику як ознаки класифікації економічної і інноваційно-підприємницької діяльності. Показано, що ризик є визначальним чинником і ресурсом ВТС. Обґрунтовані основоположні риси і сформульована концепція якісно нової ризиково-адаптаційної діяльності. Розроблена концепція і методологія активного управління ризиком в інноваційних проектах. Суть концепції полягає в управлінні ризиком не шляхом безпосередньої дії на нього як на зовнішній прояв інноваційних процесів створення ВТС, а на основі дії на процеси формування і зміни невизначеності, які зумовлюють рівень ризику і наслідки його прояву.

В даний час, на думку більшості вчених, в рамках розроблених положень економічної теорії не існує прийнятного пояснення і тим більше прогнозу багатьох сучасних кризових явищ, що створюють високу невизначеність економічних явищ і процесів.

У даному дослідженні автором розглядається природа невизначеності як атрибутивна властивість функціонування і розвитку економічних систем. При цьому передбачається, що ризики і невизначеність конституйовано взаємопов'язані. Для описання процесів відтворення і структурної перебудови складних і динамічних систем автор використовує теорії систем і біфуркації. (Біфуркація є стрибкоподібним розвитком об'єкта, зміною його структури в результаті його спонтанної самоорганізації). Точніше, за біфуркації відповідає такий набір параметрів зовнішнього середовища, при якому в системі виникає сукупність реальних передумов переходу відразу до декількох стійких станів. У точці біфуркації не працюють традиційні закони причинно-наслідкових зв'язків, що робить проблематичним прогноз подальшого розвитку структури системи навіть при відомій зміні параметрів, оскільки спонтанний вибір системою нового стану характеризується принциповою невизначеністю. Виражається невизначеність у багатоваріантному протіканні реальних економічних процесів, у різноманітті інноваційного перетворення можливостей в дійсність, в існуванні безлічі гетерогенних об'єктів, структур і станів, в яких система, що розглядається в динаміці, може знаходитися в наступний момент часу.

Невизначеність є атрибутивною динамічною властивістю складних відкритих систем, активно взаємодіючих із зовнішнім середовищем, яка проявляє себе на всіх етапах розвитку об'єкту: від фази зародження з багатоваріантністю альтернатив з вираженою невизначеністю його траєкторії становлення і розвитку до впорядкування ієрархічної структури об'єкта і зняття невизначеності у вигляді гомеостатичного балансу в процесі функціонування і, нарешті, його біфуркаціонного зриву до нерівноважності.

Автор обґрунтовує доцільність багатовимірного підходу до пізнання і моделювання інноваційних процесів. Ця гіпотеза є основою для розробки нової парадигми дослідження інноваційного розвитку сучасних високотехнологічних виробництв.

Основа парадигми розкривається автором в наступних основних положеннях:

1. Виробництво у роботі розглядається з позиції визнання його подвійної природи.

По-перше, це створення економічних (тобто, які мають рідкісність, корисність і цінність) благ, що задовольняють ті або інші потреби.

По-друге, це формування, аналіз, розкриття, зміна (збільшення або зменшення) невизначеності, яка залежно від рівня науки, цілей і можливостей економічного суб'єкта, являє собою віртуальний простір потенційно можливих варіантів інноваційного розвитку виробництва і способів їх реалізації.

Тільки названі обставини позначають контури величезної безлічі варіантів розвитку інноваційного виробництва, їх різноспрямованість, залежність від тих або інших потреб, витрат ресурсів. Відмінність в ефективності варіантів залежить від безлічі різних поєднань природних і штучних елементів (агентів) виробництва, умов, чинників, обґрунтованості цілей виробництва та ін. З цих позицій виробництво є процесом, на вході якого є результатний об'єм і структура невизначеності, а на виході - змінена за величиною і структурою деяка залишково-цільова невизначеність, що визначає ефективність і ризики варіантів функціонування і розвитку виробництва.

2. Кожна із сторін виробництва має свою специфічну технологію, економіку, фінанси.

Традиційна теорія розглядала лише одну з цих сторін - перший аспект - виробництво, причому переважно в його матеріально-речовинній формі. Коли процеси були відносно стабільними і малодинамічними в своєму розвитку, цей підхід задовольняв практику. Але коли процеси виробництва динамічно розвиваються, і випадковість, невизначеність, ризики набувають домінуючого значення і починають істотно впливати на результати, пріоритетними стають друга (стохастична) та інші, наприклад, інформаційні сторони. які ще вимагають розробки своїх теоретичних підходів (теорії), технології, управління і фінансування.

3. Між двома сторонами існують зв'язки, які для різних умов стохастичності, рівнів пізнання, економічної теорії і практики, можливостей і цілей економічної діяльності мають свої оптимальні значення параметрів.

Процес створення, розповсюдження, використання інновацій стосовно першої (матеріальної) сторони є додатковим джерелом невизначеності. Але з позиції другої сторони невизначеність є об'єктом, мета для створення якісно нового класу інновацій.

Аналіз ризиків дозволяє описувати ситуації стохастичного характеру - прогнозувати реальний розвиток подій. Ризики є також інформаційним матеріалом для визначення політичної, економічної, правової ситуації кон'юнктури відносин, поведінку, взаємодії суб'єкта.

На підставі нової ролі і трактування ризику автор пропонує і обґрунтовує якісно нову класифікацію видів економічної діяльності. Ознакою нової класифікації є рівень ризику, тобто ступінь трансформації змісту економічної діяльності. Автор пропонує виділення наступних видів діяльності: 1) традиційної; 2) підприємницької; 3) венчурно-адаптаційної; 4) авантюрно-спекуля тивної; 5) азартно-ігрової.

Автором у роботі обґрунтовано новий вид діяльності - ризиково-адаптаційна діяльність (РАД), яка припускає невизначеність і ризики як середовище свого здійснення. При цьому маються на увазі ситуації, пов'язані з масовим освоєнням інновацій.

У дослідженні кожен вид діяльності характеризується певним рівнем ризику:

...