Методологія управління високотехнологічним виробництвом в умовах трансформаційної економіки

традиційна діяльність, яка описується детермінованими залежностями, має малий рівень ризику, який відноситься до шумів;

підприємницька діяльність має середній рівень ризику, яка може бути описана на основі класичних імовірнісних методів;

інноваційно-підприємницька діяльність характеризується достатньо великим рівнем ризику і оцінюється, як правило, методами експертних оцінок;

ризиково-адаптаційна діяльність - рівень ризиків дуже високий і інноваційний ризик виступає як ресурс, що вимагає спеціальних методів управління.

Виходячи з суті ризику як економічної категорії, нами встановлені риси інноваційного ризику:

інноваційна діяльність у формі інноваційного проектування є випадковим процесом, обумовленим безліччю некерованих і керованих детермінованих і випадкових чинників. Характеристика ризику як можливих втрат - це зовнішній, результуючий і кінцевий прояв випадкових процесів при створенні, розповсюдженні і використанні безлічі інновацій.

інноваційний ризик конституціонально зумовлений процесами формування невизначеності, під якою розуміється безліч варіантів розвитку ВТС і їх елементів. Безліч варіантів складає єдину генеральну сукупність випадкових подій, формуючих невизначеність як подій, так і їх результатів;

процес формування потоку невизначеності - субстантна властивість інноваційного проектування, що відображає всю сукупність різноякісних чинників, які обумовлюють випадковий характер проявлення результатів проектування;

рівень інноваційного ризику є наслідком управління і результатом трансформації початкового рівня потоку невизначеності в його залишковий (неусувний) рівень.

Таким чином, інноваційний ризик можна визначити як результат прийняття рішення в інноваційній діяльності економічного суб'єкта, пов'язаного з цілеспрямованою зміною випадкових співвідношень економічних втрат і доходів на основі управління і оптимізації процесів формування, локалізації, зняття і парирування невизначеності.

Новизна даного положення обумовлена тим, що сформульовані положення в сукупності і складають, на думку автора, концептуальну модель інноваційного ризику, яка надає можливість економічного і економіко-математичного моделювання процесів зміни ризиків при розробці інноваційних проектів і програм.

У роботі обґрунтовано економічну концепцію активного управління ризиком - як доцільно не ухилятися від ризику, а управляти ним шляхом первинного збільшення потоку невизначеності за рахунок масового використання інновацій. Це дозволило розширити безліч можливих варіантів розробки і реалізації інноваційного проекту, а потім здійснити цілеспрямований пошук кращого варіанта, забезпечуючи у результаті прийнятний рівень ризику.

До певного моменту збільшення витрат сприятиме підвищенню ефективності використання ризику-потенціалу, але при досягненні критичної точки витрати на ризик-потенціал перевершуватимуть його віддачу (ефект насичення). Тим самим забезпечується використання ризику як керованого чинника і потенціалу інноваційного проекту. Управління ризиком здійснюється шляхом реалізації низки заходів (які вимагають відокремлення частини суми, що інвестується): отримання додаткової інформації про об'єкт; підвищення якості моделі поведінки об'єкта інноваційного проектування; створення нового управлінського апарату, який швидко і адекватно реагує на випадкові дії зовнішнього середовища; зменшення невизначеності за рахунок детермінованого буферного запасу різних матеріальних ресурсів та ін.

Крім того, потрібний і якісно новий виробничий апарат, який би не «гасив», не приймав на себе, як буфер, потік невизначеності, а своєчасно, гнучко і адекватно реагував на її дію, «переробляв» би потоки невизначеності в реальному масштабі часу, знаходячи в структурі невизначеності, яка швидко змінюється потенційно найбільш продуктивні варіанти рішень і можливості їх позитивної реалізації.

Ця авторська концепція, названа «ризик-потенціалом», у принципі дозволяє, активно управляючи рівнем ризику в умовах РАД, одержувати додатковий виграш (ефект) в інноваційних проектах за рахунок їх моделювання і оптимізації як стохастичних систем.

Додатковий економічний ефект формується за рахунок маневру в потоці невизначеності і відходу від варіантів негативної реалізації ризиків до кращих варіантів їх позитивної реалізації.

У четвертому розділі «Теоретико-методологічні основи моделювання інноваційних проектів зі створення високотехнологічних систем» розроблені методологічні основи формування і зміни потоку невизначеності при створенні ВТС на стадіях життєвого циклу, обґрунтовуються принципи і підходи до визначення і структуризації потоків невизначеності.

Для реалізації концепції «ризик-потенціал» на практиці автор формує і в подальшому змінює потік невизначеності, що виникає в процесі інноваційного проектування. Останній розуміється як множина потенційно можливих варіантів формування інноваційного зовнішнього вигляду ВТС за рахунок масового використання малоапробованих інновацій в умовах високого рівня стохастичності зовнішнього середовища і безперервного посилювання цілей. Автор пропонує ряд підходів до рішення цієї задачі:

оригінальну процедуру використання програмно-цільових методів (ПЦМ) як засобу структуризації потоків невизначеності. Новизна цієї процедури полягає в паралельно-послідовному і ітеративному уточненні елементів у системі мета - цілереалізуюча система - цілереалізуючі заходи;

схему формування інноваційного зовнішнього вигляду елемента ВТС на прикладі розробки складних і великих інтелектуальних систем (ВІС). Безліч варіантів розвитку (інновацій) формується в результаті взаємодії трьох елементів: а) природного (суспільного або натурально-природного) ефекту; б) зовні організуючої системи (конструкція, апаратні засоби та ін.) і в) виробничо-технологічного (робочого) процесу, який виступає як результат взаємодії перших двох елементів в умовах нестабільного зовнішнього і внутрішнього середовища.

У роботі показано, що три вищеназвані елементи складають своєрідний «модуль невизначеності», який міняє свій зміст (рис. 2) залежно від етапу розробки інноваційного проекту ВТС.

Перехід від безлічі варіантів розвитку інноваційного зовнішнього вигляду елемента ВТС до формування об'єму невизначеності як об'єкта управління здійснюється в результаті багатоетапної процедури, яка фіксує взаємозв'язок результатних параметрів об'єкта інноваційного проектування (ВТС) і вхідних (значущих, керованих і некерованих) чинників. Дана процедура детальніше розглянута при викладі гібридного методу оптимізації інноваційного ризику.

На основі узагальнення досвіду розробки ВТС у галузі машинобудування у роботі проілюстровано механізм ефективності використання концепції «ризик-потенціал» на різних етапах розробки інноваційного проекту за рахунок переходу від традиційної концепції управління ризиком (тобто безпосередньо впливаючи на ризик шляхом відмови від проекту, стабілізації випадкових чинників, що обумовлюють ризик) до ризиково-адаптаційної системи дії на інноваційний ризик (рис. 3).

На рис. 3 крива І показує зміну рівня невизначеності, допустимого в процесі реалізації інноваційних проектів з використанням традиційних способів зняття рівня невизначеності і мінімізації ризику; крива II відображає залишковий рівень невизначеності реалізації інновації, виробництва і споживання її результатів. Криві III характеризують локальне зняття (переробку) потоку невизначеності в рамках окремих стадій життєвого циклу інновації при традиційних підходах і способах переробки невизначеності і управління інвестиційним ризиком.

Крива IV зображає формування високого рівня потоку невизначеності в проектному просторі за стадіями життєвого циклу інновації і етапами інноваційного процесу, виходячи з концепції «ризик - потенціал». Крива V показує рівень переробки потоку невизначеності інноваційного процесу або рівень залишкової невизначеності за стадіями і етапами реалізації інновації при впровадженні новітніх технологій розпізнавання, переробки і зняття потоку невизначеності в процесі ризиково-адаптаційного управління інноваціями.

Криві VI характеризують переробку (зняття) потоку невизначеності, що формується в проектному просторі окремої стадії з метою підвищення якості створюваного об'єкта (виходу) при реалізації концепції «ризик-потенціал» в рамках 3-ї стадії V і подальших технологічних устроїв.

Свого часу прийшло визнання використання як потенціалу людського капіталу (знань, інформації, ділових зв'язків) і інших нематеріальних активів. Всі вони тепер точно враховуються в сучасній системі бухгалтерського обліку діяльності підприємств. РАД також вимагає відокремлення, вивчення закономірностей формування і використання ризику-потенціалу окремо і в сукупності з іншими видами потенціалу.

Введення в економічну теорію нового виду потенціалу - «ризику», його широке і активне використання в господарській практиці припускає на першому етапі рішення ряду теоретичних і методологічних завдань з визначенням природи потенціалу ризику, походження місця і ролі механізмів і сфери його ефективного використання, а потім на цій методологічній основі - розробку конкретних методичних матеріалів з його аналізу, обліку (аналітичного, статистичного, фінансового, бухгалтерського), прогнозування, планування, тобто рішення типових задач управління потенціалом.

У п'ятому розділі «Методичні підходи до управління ризиками в інноваційних проектах» класифіковані методи управління інноваційними ризиками. Виходячи з характеристик об'єкта управління, а також особливостей дії на структуру потоку невизначеності (інноваційну, інформаційно-аналітичну, ситуаційну складові), на основі аналізу відомих в теорії методів управління ризиками і практичних можливостей використання пропонованої концепції «потенціалу» ризику пропонується нова класифікація методів управління ризиками: ігнорування ризиків і невизначеності, ухилення від ризику (пасивне і активне), управління ризиком (пасивне і активне).

Автором обґрунтовано і розроблено гібридний метод активного управління інноваційним ризиком, що дозволяє визначити його оптимальний рівень. Даний метод припускає використання єдиної системи економічних, економіко-математичних і обчислювальних інструментів опису і аналізу, моделювання і прогнозування, оцінки і оптимізації інноваційних процесів.

Процес створення і модернізації ВТС в аспекті проблеми, що розглядається в роботі, характеризується як багатократне зростання суми інвестицій в один інноваційний проект і як зростання ризику.

Проведено аналіз методів управління ризиком, зокрема, Методики врахування ризику при розрахунку економічної ефективності інвестиційного проекту (Методика UNIDO), яка припускає статичну і детерміновану модель описання економічного об'єкта, що обмежує сферу застосування вказаних методів рамками досить простих проектів, не пов'язаних з великими ризиками.

Автор провів аналіз і порівняння існуючих концепцій і інструментаріїв і методів управління ризиками. Особлива увага була приділена аксіоматичній теорії управління ризиком Ерроу, яка з'явилася як узагальнення численних практичних фактів стратегії поведінки індивідів при прийнятті альтернативних рішень в умовах невизначеностей. Основний висновок теорії Ерроу полягає в наступному: при зростанні ризику і об'єму інвестицій в один проект індивід прагне відхилитися від великих ризиків, тобто вважає за краще вибір більш детермінованих дій. Неважко відмітити, що дана базова концепція Ерроу суперечить особливостям сучасної економіки створення ВТС в XXI столітті: індивід принципово не може відхилитися від ризику, оскільки наукоємкі інноваційні проекти за своєю природою є ресурсоємкими і високоризиковими.

У роботі достатньо детально розглядаються методи управління ризиками, які згруповані за рядом ознак:

1. Методи дії на зовнішню і внутрішню невизначеність. Зовнішня невизначеність формується, вимірюється і знижується аналітико-інформаційними методами. Залишковий рівень (після зменшення) зовнішньої невизначеності впливає на формування структури і загального рівня внутрішньої невизначеності. Внутрішня невизначеність змінюється (частково знімається) ситуаційними методами.

2. Методи і засоби зміни об'єкта і процесу інноваційного проектування, тобто цілеспрямованого збільшення і зменшення інноваційної складової зовнішньої і внутрішньої невизначеності. Методи підрозділяються на генетичні і системноорієнтовані.

3. За характером поведінки ОПР в ризиковій ситуації виділяються наступні випадки:

ігнорування ризику і невизначеності;

ухилення від ризику: пасивне або активне;

управління ризиком: пасивне або активне;

оптимізація ризику як ресурсу.

Розглядається ситуація пасивного управління ризиком. Ця ситуація припускає нерівнозначну негативну і позитивну реалізацію ризику. Суть дій ОПР в даному випадку полягає в тому, щоб вибрати таке значення мети (наприклад, рівня доходу), при якому відношення середнього очікуваного виграшу до середнього очікуваного програшу (коефіцієнт ризику) було оптимальним. При цьому можлива достатньо велика вірогідність програшу. У разі активного управління ризиком розробляються альтернативні заходи (тобто відбуваються зміни проекту), які вимагають певних витрат, але ці витрати у принципі повинні бути менші за ті витрати, які необхідні для зменшення V(Y) шляхом зміни і . Тому можна вважати, що в більшості ситуацій активне управління ризиком приводить до збільшення прибутку.

У роботі ризик використовується як потенціал. При цьому відбувається істотна зміна проекту в процесі багатоетапного управління потоком невизначеності. ОПР прагне спочатку оцінити невизначеність, а потім збільшити її рівень з тим, щоб в умовах вищого рівня невизначеності одержати і реалізувати більшу різноманітність альтернативних можливостей високого прибутку, чим в попередніх випадках. Це робиться лише шляхом додавання в систему інноваційної складової, що виразиться в збільшенні кількості керованих чинників X і збільшенні діапазонів, їх зміні. В цьому випадку, при тому ж значенні коефіцієнту ризику мінімальне значення прибутку, відповідне цьому значенню, буде вищим, ніж при інших методах управління.

Суть пропонованого автором гібридного методу активного управління інноваційним ризиком на основі оптимізації його рівня полягає в оцінці кращих і гірших можливих варіантів розвитку подій і подальшому цілеспрямованому звуженні поля можливих варіантів розвитку подій при прийнятному рівні ризику. Рівень ризику при управлінні, як правило, відіграє роль активного обмеження при максимізації критерію оптимізації. З'являється принципова можливість за рахунок відносно невеликих витрат на реалізацію антиризикових заходів значно розслабити обмеження щодо його рівня в завданнях оптимізації проектованої ВТС, що може давати істотний виграш по критерію оптимізації.

Запропоновано, що установити шукане оптимальне співвідношення потенційно можливих витрат і одержуваних вигод в процесі розробки інноваційного проекту можна шляхом аналізу численних можливих співвідношень на основі моделювання різноманітних сценаріїв дій. Ця концепція формалізована у вигляді узагальнення одного з аспектів теорії Ерроу, який виражається в наступному: замість розрахунку оцінки ризику і подальшого вибору на цій базі варіанта інноваційного проекту здійснюється стохастична оптимізація проекту.

Основний зміст пропонованого в роботі гібридного методу полягає в поєднанні існуючих детермінованих інструментаріїв з імовірнісними методами оптимізації інноваційних процесів. При цьому спочатку передбачається, що модельований показник Y (наприклад, чистий дисконтований доход) є випадковою величиною і залежить від сукупності векторів детермінованих (Х_д) і випадкових (Х_вип.) чинників, а також некерованих чинників зовнішнього середовища (о ):

Y = F₁(Х_д, Х_вип., о). (1)

При внесенні в проект сукупності інновацій (інноваційної складової невизначеності) з'являються додаткові чинники Х_і, які трансформують діапазони зміни як детермінованих, так і випадкових чинників. Модель, таким чином, набуває наступного вигляду:

Y = F₂(Х_д, Х_вип., Х_і,о). (2)

Всі керовані чинники у виразі (2) розбиті на три групи: детерміновані чинники Х_д, стохастичні чинники Х_ст з незалежними від часу законами розподілу і венчурно-адаптаційні чинники Х_а, в число яких включаються інноваційні чинники і всі чинники, закони розподілу яких можуть мінятися в часі. Останні чинники відображають природу ризику як потенціалу. На чинники, що характеризують об'єкт і середовище, а отже і на вихідні параметри Y, істотно впливають обмеження К, які накладаються на проектований об'єкт і процес його розробки. Такими обмеженнями можуть бути, наприклад, час, загальні витрати і ресурси, відпущені на проект, обмеження на введення окремих видів продукції і т.д. Тоді, в загальному вигляді, оцінку інноваційного проекту можна умовно представити як процес його моделювання на основі використання моделі типу "чорний ящик" .

Таким чином, модель приймає наступний вигляд:

Y = F₃(Х_д, Х_ст, Х_a,о). (3)

Запишемо обмеження завдання у вигляді:

К(Х_д, Х_ст, Х_a,о) ? М*. (4)

Чинники Х_д, Х_ст, назвемо виробничими чинниками, оскільки вони не пов'язані із зміною невизначеності в процесі проектування.

Розглянуті групи чинників, що впливають на зменшення невизначеності інноваційного проектування.

Чинники , пов'язані з уточненням моделі і інформації, які являють собою «пасивні» управління, оскільки їх результати використовуються лише на стадії проектування, назвемо апріорі-інформаційними. Чинники, направлені на формування запасів, забезпечення гнучкості і диверсифікацію виробництва, назвемо пасивно-активними , оскільки вони плануються в період розробки інвестиційного проекту, а використовуються в процесі функціонування виробництва. Чинники, що формують цілі і напрями вдосконалення виробничого управлінського апарату, назвемо активними, оскільки вони дають можливість планування, тобто конкретного прояву нестаціонарного середовища і реалізації планів в процесі виробництва. Подібна класифікація чинників дозволяє розділити процес оптимізації ризику як потенціалу на ряд самостійних завдань, які для свого вирішення вимагають використання спеціальних методів і обчислювальних процедур. Чинники (Х_а³, Х_а⁴, Х_а⁵) - венчурно-адаптаційні.

Цей випадок є найбільш реалістичним і, разом з тим, найменше розробленим. У існуючих методиках (наприклад, розрахунку ефективності при розробці бізнес-планів) передбачається використовувати спрощену схему - зробити розрахунок декількох варіантів за детермінованими і стохастичними параметрами, а далі вибрати той проект, який дає більше середнє значення Y за умови, що коефіцієнт ризику не перевершує заданого значення (пасивне управління ризиком).

Будь-якому фіксованому управлінню, що складається з керованих виробничих, виробничо-адаптаційних параметрів і керованих венчурно-адаптаційних параметрів, відповідає своя функція щільності імовірності f(у) випадкової величини вихідного параметра Y (рис. 5).

Завдання полягає, по-перше, в тому, щоб правильно підібрати функціонал корисності, що реалізовує концепцію ризику як потенціалу, а по-друге, в тому, щоб підібрати таку сукупність заходів (вектор управління), при якому вибраний функціонал корисності має найбільші значення. Як такий функціонал автор пропонує показник, що відображає рівень ризику і математичне очікування величини Y. Наприклад, функціонал корисності є зваженою сумою математичного очікування М(Y) і гарантованого з імовірністю р доходу V(Y), тобто Ф(Y)=аМ(Y)+(1-а)V(Y) (а>0). Сукупне рішення вказаної задачі повинно складатися з ряду етапів (рис. 6): 1. Визначення чинників і діапазонів їх зміни в традиційній постановці. 2. Визначення інноваційних чинників і уточнення діапазонів зміни чинників і законів розподілу стохастичних чинників в інтервалі діапазону. 3. Визначення некерованих чинників і їх законів розподілу. 4. Побудова функціонала корисності. 5. Установлення функціональної залежності (3) при фіксованих аргументах. П'ятий етап пов'язаний з подоланням труднощів при розробці інноваційних проектів, оскільки відсутня надійна інформаційно-статистична база для оцінки економічних показників. Проте є розроблені методики (наприклад, UNIDO), вирішальні завдання в детермінованій постановці, які можна використовувати як допоміжні. 6. Рішення оптимізаційного завдання, що полягає в знаходженні вектора керованих параметрів, забезпечуючих максимальне значення функціонала корисності.

У шостому розділі „Розробка напрямків реалізації науково-технологічного розвитку підприємств” викладаються результати проведених досліджень щодо формування нових технологій у машинобудуванні та розробки і реалізації концептуальних підходів до науково-технологічного розвитку вітчизняного промислового виробництва.

Розроблені автором положення концепцій «ризик-потенціал» і схеми багатоетапного управління інноваційним ризиком є універсальними і мають міждисциплінарне значення. Про це свідчать результати застосування методологічних і методичних положень використання вищезгаданих концепцій при розробці ряду інноваційних проектів створення, модернізації і розвитку сучасних високотехнологічних економічних схем. У проекті «Розробка програми створення наукомісткої технології виготовлення прецизійних елементів складних технічних систем (евольвентного зачеплення гідравлічного кермового механізму)» апробована і підтверджена ефективність структури робіт і послідовності етапів виявлення, аналізу, оцінки і вибору інновацій на основі оригінальної процедури використання програмно-цільових методів як засобу структуризації науково-технічних і організаційних аспектів невизначеності.

У дослідженні представлене обґрунтування необхідності використання технології оцінки якості управління ресурсним забезпеченням науково-технологічної діяльності. Розглянуто побудову оцінної системи на основі експертних методів і технологій, що включає: сукупність критеріїв, які характеризують об'єкт оцінки; формування шкал, у яких оцінюється об'єкт за сформованою системою критеріїв; оцінку порівняльної важливості критеріїв; оцінку граничних значень критеріїв.

Ключовим елементом національної інноваційної системи, яка зараз формується, є науково-промисловий комплекс країни. Тільки організація масового виробництва конкурентоспроможної продукції може забезпечити успішний розвиток економіки. Аналіз науково-технологічного потенціалу промислового підприємства, що є системною характеристикою і може бути обмірюваний шляхом оцінки науково-технологічної сприйнятливості, науково-технологічної активності і конкурентоспроможності. З цією метою в дисертаційному дослідженні розроблена й апробована методика комплексної оцінки науково-технологічного потенціалу.

У дослідженні запропонована методика оцінки рівня науково-технологічного розвитку виробництва підприємства. Запропоновано перейти від базового співвідношення «органічне будування капіталу» як показника рівня науково-технологічного розвитку до використання показника, що розраховується, «функціонально-вартісне будування застосованого капіталу» з використанням трьох взаємодоповнюючих показників: частка доданої вартості в загальному обсязі реалізованої продукції підприємства як відображення одержуваного економічного ефекту в результаті впровадження технологічних інновацій; частка персоналу підприємства з вищою освітою у загальній чисельності працівників як відображення рівня високотехнологічності виробництва; функціонально-вартісне будування капіталу пропонується розраховувати як відношення суми середньорічної вартості основних фондів підприємства і матеріально прирівняних до них витрат до суми фонду оплати праці.

Проведено практичну перевірку інформативності і застосовності запропонованого інструментарію на прикладі ряду машинобудівних підприємств. У таблиці 2 наведені дані про динаміку науково-технологічного рівня виробництва ВАТ «ОК» за 2007-2008 р.

За дворічний період функціонально-вартісна будова капіталу ВАТ «ОК» виросла на 3,0%. Таке зростання будови капіталу забезпечене збільшенням частки доданої вартості на 9,8 % (економічна ефективність підвищення науково-технологічного рівня виробництва), високотехнологічність зросла на 6,9 %.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведені теоретичне узагальнення і нове рішення наукової прикладної проблеми управління ризиками у інноваційно-виробничих системах при розробці, виробництві та впровадженні високотехнологічної продукції в промисловому виробництві на рівні підприємства, регіону і держави, спрямованих на підвищення ефективності сучасного виробництва і забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Найбільш вагомі наукові результати і рекомендації до їхнього використання:

1. Аналіз процесів економіки промислово розвинутих країн виявив тенденцію збільшення ризиків господарської діяльності, під впливом НТП, глобалізації, структурних перетворень в економіці та інших факторів. В економіці України тенденція збільшення ризику багаторазово зростає в зв'язку з трансформаційними процесами і визначається переходом до інноваційного шляху розвитку, що визначає необхідність розробки нової парадигми створення й розвитку ВТС, найважливішим завданням яких є синтез усіх видів інновацій на основі технологічного освоєння наукового знання.

2. Розроблено концепцію та теоретичні основи підвищення обґрунтованості методів управління інноваційним проектуванням в умовах значно зростаючих рівнів невизначеності, ризику й обсягу інвестицій у високотехнологічну продукцію; удосконалено методи роботи з високими ризиками у ВТС в умовах нестабільного середовища.

3. Обґрунтовано положення, що метою й об'єктом не тільки системних, але й окремих проривних стратегічних інновацій повинні стати засоби впливу на процеси невизначеності й методи управління та оптимізації ризиків незалежно від виду інноваційної діяльності.

4. Обґрунтовано стратегічні цілі інноваційного розвитку сучасних технологічних укладів. З точки зору автора проривні інновації повинні бути націлені на створення засобів активного впливу на ризики шляхом моделювання процесів формування, оцінки й управління окремими видами невизначеності й у цілому невизначеністю у всіх видах високоризикової діяльності. Вирішення цієї проблеми дозволяє відновити інноваційний потенціал підприємства та прискорити освоєння інновацій.

5. У дисертації висунута й обґрунтована концепція не ухилення від ризику, а його збереження і підтримки на оптимальному рівні як потенціалу (подібно іншим видам потенціалів), що забезпечується використанням спеціальних управляючих впливів - підвищенням обсягу інформації про об'єкт; збільшенням обсягу інформації про об'єкт; збільшенням адекватності математичної моделі в умовах дефіциту спостережень і сильного зашумлення даних; створенням буферних страхових запасів; гнучкого управлінського і виробничого апарату, здатного до оперативного реагування на випадкові впливи зовнішнього середовища та ін.

6. Сформульовано теоретичні, методологічні і прикладні пропозиції концепцій «ризик-потенціал» як концепції АУР - активного управління ризиком. Дана концепція узагальнює, розвиває і доповнює раніше відомі концепції і методи оцінки ухвалення рішення в умовах невизначеності стосовно до сучасних умов і особливостей інноваційних ризиків при проектуванні складних ВТС.

7. Для реалізації концепції активного управління ризиком здійснена її формалізація у вигляді моделі стохастичної оптимізації ризику як потенціалу і гібридного методу рішення цієї оптимізаційної задачі. Метод дозволяє з безлічі варіантів здійснення інноваційного процесу вибрати найкращий за заданими критеріями.

8. Гібридний метод активного управління високотехнологічним виробництвом, який пропонується у дисертації, апробований при розробці ряду інноваційних проектів і методик: 1) розробка технології виробництва гідравлічних кермових механізмів на ВАТ «ОЗРСВ» (використання АУР дозволило скоротити час розробки і реалізації програми у 1,8 разів); 2) методика оцінки якості керування ресурсним забезпеченням науково-технологічного розвитку; 3) методика комплексної оцінки науково-технологічного потенціалу; 4) методика оцінки науково-технологічного розвитку виробництва підприємства.

9. Розроблені концепції, методики і моделі управління розвитком підприємства і ризиком при розробці високотехнологічної продукції, які мають міжгалузевий характер і дозволяють підвищити ефективність формування і реалізації інноваційних процесів і програм створення ВТС в умовах нестабільного ринкового середовища. Є підстави вважати, що вони будуть корисними при створенні і функціонуванні національної інноваційної системи України, а також для розвитку інноваційного бізнесу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Меркулов М.М. Науково-технологічний розвиток і управління інноваціями / М.М. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2008. - 344 с.

2. Меркулов Н.Н. Научно-технологическая деятельность: инновационный аспект / М.М. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2007. - 150 с.

3. Меркулов Н.Н. Инновационная система региона / В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2005. - 116 с. (Особистий внесок здобувача: розділ 2 - "Инновационные системы", розділ 3 - "Регулирование инновационной деятельности").

4. Меркулов Н.Н. Реструктуризация и аутсорсинг на предприятии / В.И. Захарченко, О.Г. Борисов, Н.Н. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2006. - 128 с. (Особистий внесок здобувача: розділ 3 - "Реструктуризация предприятий с использованием принципов аутсорсинга").

5. Меркулов Н.Н. Реструктуризация машиностроительного производства / В.И. Захарченко, О.Г. Борисов, Н.Н. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2006. - 104 с. (Особистий внесок здобувача: розділ 3 - "Направления реструктуризации предприятий машиностроения").

Навчальні посібники, брошури

6. Меркулов Н.Н. Обоснование внедрения новых технологий. Методическое пособие по расчету экономической эффективности внедрения новых технологических процессов для студентов экономических специальностей / В.И. Захарченко, О.Г. Борисов, Н.Н. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2006. - 80 с. (Особистий внесок здобувача: розділ 2 - "Бизнес-планирование при внедрении новых технологий").

7. Меркулов Н.Н. Политика научно-технологического развития региона / В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов. - О.: ОНУ ім. І. Мечникова, 2007. - 48 с. (Особистий внесок здобувача: розділ 4 - "Оценка уровня научно-технологического развития производства в регионе").

Статті в наукових фахових виданнях

8. Меркулов Н.Н. Развитие филиальной сети коммерческого банка с учетом факторов риска / Н.Н. Меркулов // Прометей: регион. сб. научн. трудов по экономике. - Донецк, 2005. - Вып. 2. - С. 246 - 251.

9. Меркулов Н.Н. Методология трансформации отечественных предприятий / Н.Н. Меркулов // Экономика Крыма. - Симферополь, 2005. - № 15. - С. 18 - 21.

10. Меркулов Н.Н. Квалификация персонала и конкурентоспособность предприятия / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2005. - Вип. 208. - С. 767 - 771.

11. Меркулов Н.Н. Управление бизнес-процессами на основе ФСА / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2005. - Вип. 209. - С. 260 - 269.

12. Меркулов Н.Н. Зарубежный опыт активизации инновационной деятельности / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2005. - Вип. 210. - С. 270 - 279.

13. Меркулов Н.Н. Управление крупными диверсифицированными предприятиями / Н.Н. Меркулов // Прометей: регион. сб. научн. трудов по экономике. - Донецк, 2005. - Вып. 3. - С. 206 - 213.

14. Меркулов Н.Н. Формирование высокотехнологичных кластеров / Н.Н. Меркулов // Академічний огляд: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2006. - № 1. - С. 117 - 122.

15. Меркулов Н.Н. Развитие предприятия на основе инвестиционной модели роста / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 211. - С. 807 - 814.

16. Меркулов Н.Н. Построение системы риск-менеджмента на предприятии / Н.Н. Меркулов // Прометей: регион. сб. научн. трудов по экономике. - Донецк, 2006. - Вып. 1. - С. 172- 176.

17. Меркулов Н.Н. Инвестирование реального сектора экономики Украины / В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов // Культура народов Причерноморья: регион. сб. научн. трудов. - Симферополь, 2006. - №74. - С. 19-22 (Особистий внесок здобувача - розрахунки динаміки ВВП і капіталовкладень).

18. Меркулов Н.Н. Формирование национальной инновационной системы / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 213. - Т. III. - С. 795 - 804.

19. Меркулов Н.Н. Использование кластерного подхода при формировании промышленной политики / Н.Н. Меркулов // Економіка промисловості: Зб. наук. праць, 2006. - №1 (32). - С. 81 - 86.

20. Меркулов М.М. Моделювання розвитку інноваційного виробництва / В.І. Захарченко, М.М. Меркулов, І.І. Садовська // Культура народов Причерноморья: регион. сб. научн. трудов. - Сімферополь, 2006. - № 78. - С. 28 - 30 (Особистий внесок здобувача: формування комплексу чинників функціонування циклічного розвитку виробництва).

21. Меркулов Н.Н. Индикация инновационного процесса / Н.Н. Меркулов // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 214. Т. III. - С. 836 - 843.

22. Меркулов Н.Н. Моделирование информационной системы „Маркетинг” на основе методологии структурного анализа и проектирования / В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов // Маркетинг: теорія і практика: Зб. наук. праць. - Луганськ, 2006. - № 12. - С. 96 - 101 (Особистий внесок здобувача: розробка схеми структурного аналізу).

23. Меркулов Н.Н. Моделирование оптимального уровня качества продукции / Н.Н. Меркулов // Вісник Хмельницького національного університету. - Хмельницький, 2006. - Т. 3. - С. 133 - 136.

24. Меркулов Н.Н. Подходы к формированию структуры комплекса моделей для прогнозирования финансово-экономического состояния регионов / В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов // Механізм регулювання економіки: Зб. наук. праць, 2006. - №2. - С. 155 - 162 (Особистий внесок здобувача - розробка прогнозного модуля).

25. Меркулов Н.Н. Развитие трансформационных систем в экономике / Н.Н. Меркулов // Вісник НТУ „ХПІ”, 2006. - №14. - С. 173 - 180.

26. Меркулов Н.Н. Обоснование рациональных управленческих решений в машиностроении / Н.Н. Меркулов // Вісник СДУ, 2006. - №7. - С. 75 - 78.

27. Меркулов Н.Н. Обоснование стратегии развития высокотехнологических производств / Н.Н. Меркулов // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління: Зб. наук. праць ОНУ ім. І. Мечникова, 2006. - Т. 9. - Вип. 13. - С. 128 - 140.

28. Меркулов М.М. Методичні основи формування науково-технічної політики / М.М. Меркулов // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Проблеми економіки та управління”, 2007. - № 579. - С. 177 - 182.

29. Меркулов Н.Н. Устойчивость рыночного саморазвития субъектов хозяйствования / Н.Н. Меркулов // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління: Зб. наук. праць ОНУ ім. І. Мечникова, 2007. - Т. 10. - Вип. 11. - С. 278 - 293.

30. Меркулов Н.Н. Совершенствование инструментов оценки эффективности инноваций / Н.Н. Меркулов // Економіка промисловості: Зб. наук. праць. - Донецьк, 2007. - № 1 (36). - С. 82 - 96.

31. Меркулов Н.Н. Методологические подходы к исследованию маркетинга услуг / Н.Н. Меркулов // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління: Зб. наук. праць ОНУ ім. І. Мечникова, 2009. - Т. 12. - Вип. 23. - С. 71 - 79.

Размещено на Allbest.ru